Добірка наукової літератури з теми "Внутрішній потенціал підприємства"

УДК 339.187; JEL Classification: М29 Мета – визначення та обґрунтування шляхів удосконалення і застосування нових методів, технічних засобів та організаційних заходів в системі збуту, а також оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання управління збутом, збутовою діяльністю підприємств та оцінкою потенціалу в умовах мінливого зовнішнього середовища. Використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Дана стаття присвячена вирішенню актуальної економічної проблеми, а саме удосконаленню ефективності збутової системи торговельних підприємств на засадах оцінки збутового потенціалу з метою набуття довгострокових переваг та забезпечення сталого розвитку. Збутовий потенціал торговельного підприємства – це внутрішні ресурсні можливості торговельного підприємства реалізувати товари за рахунок наявних кадрових компетенцій в сфері формування асортименту, технологічної та передпродажної підготовки, мерчандайзингу та сервісної підтримки. З метою забезпечення своєчасного виявлення невикористаних резервів та збутових можливостей, а також уникнення ризикових подій торговельним підприємствам доцільно проводити діагностику збутового потенціалу, що уможливить ефективне управління збутовою діяльністю та активізує збутовий процес як такий. Завдяки правильно обраній збутовій політиці та оптимізованим збутовим процесам підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. Наукова новизна. В роботі теоретично обґрунтовано доцільність проведення діагностики та оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства, як інструмента ефективної системи управління збутом для набуття підприємством нових конкурентних переваг. Практична значущість. Практичне використання, а саме виявлення резервів та розвиток збутового потенціалу торговельного підприємства, які ґрунтуються на результатах його діагностичної оцінки, дозволять надалі розробити систему заходів і розрахунку показників конкурентної стійкості, що можуть бути використані в подальшому для забезпечення стійкого функціонування та підвищення рівня його конкурентоспроможності.

Охарактеризовано концептуальні засади забезпечення кадрової безпеки підприємств. Окреслено і виокремлено значення, суть та функції основних термінінів та понять, що використовуються для характеристики кадрового потенціалу підприємств. «Робоча сила», «людські ресурси», «людські фактори», «людський капітал», «людський потенціал», «трудовий потенціал», «кадровий потенціал», «кадри», «персонал» − терміни, що мають різний зміст і суттєве навантаження, але є взаємопов’язаними, взаємодоповнюючими та із різних сторін характеризують їх носія – людину. Узагальнено доробку вітчизняних та закордонних науковців, і визначено перелік суттєвих відмінностей щодо поняття людських ресурсів від усіх інших (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.). Послідовна характеристика термінів (людський потенціал, кадровий потенціал, індивідуальний потенціал) дозволила висловити міркування щодо існування ієрархічного взаємозв’язку між ними, який представлено у графічному виді. Визначено, що поняття «кадри» та «персонал» теоретично тотожні, відрізняються історією використання та інтенсивністю наукових досліджень, і для потреб кадрової безпеки можуть застосовуватись одночасно. Обґрунтовано, що формуючи кадровий потенціал підприємства, основне це визначити головну мету, яку ставить перед собою підприємство, та обрати стратегію її досягнення. Показано, що структура кадрового потенціалу з позиції формування його безпеки має відповідний вигляд. Підкреслено, що особливу увагу при формуванні кадрового потенціалу підприємств слід приділити потенційним претендентам на робочі місця. Створення переліку осіб–претендентів на робочі місця дозволяє значно підвищити ефективність процесу формування кадрового потенціалу через зменшення витрат на підготовку кадрів, втрат від зниження професійно–кваліфікаційного рівня та нейтралізації частини відповідних зовнішніх і внутрішніх загроз. Наголошено, що формування кадрового потенціалу – це важлива функція роботи будь–якого підприємства, яка в сучасних умовах господарювання у найбільшій мірі впливає як на ефективність його діяльності, так і забезпечує саме існування. У відповідності до цього, особливо важливим є розроблення концепції управління персоналом, яка б включала планомірне та обґрунтоване формування кадрового потенціалу із врахуванням пріоритетних завдань кадрової безпеки підприємства.

У статті проведено дослідження процесів інвестування як невід’ємної частини внутрішніх економічних процесів підприємств щодо забезпечення конкурентоспроможності. Під час оцінювання стану інвестиційного потенціалу підприємства щодо забезпечення конкурентоспроможності основними напрямами дослідження на вітчизняному підприємстві повинні бути проєктний, функціональний, ресурсний, організаційний та управлінський блоки. На основі визначених пріоритетних напрямів забезпечення конкурентоспроможності доцільно скласти програму інвестиційної діяльності, тобто провести аналіз і вибір оптимальних варіантів інвестиційних проєктів, сформувати портфель інвестиційних проєктів підприємства. Складність і багатовекторність процесу інвестування на підприємстві може бути визначено як певний інструмент забезпечення конкурентоспроможності.

У статті висвітлено проблему вивчення взаємозв’язку економічних і освітніх систем. Зроблено акцент на осо- бливостях цього взаємозв’язку в епоху трансформаційних процесів у суспільстві, підґрунтям існування якого є знання людини і вміння застосовувати їх у практичних сферах діяльності. Вказано на те, що знання є складовою частиною понять «капітал людини» та «потенціал людини». Мета статті полягала у з’ясуванні співвідношення взаємодії між поняттями «капітал людини» та «потенціал людини». Для її реалізації були поставлені такі завдання: висвітлити зміст і наповнюваність терміну «потенціал люди- ни»; виокремити складники накопиченого людського потенціалу; зробити акцент на знаннєвій складовій частині як однієї з основних компонент педагогічної теорії в актуалізації питань взаємодії «капіталу людини» і «потенці- алу людини» за умов сучасного розвитку суспільства. У дослідженні були використані такі методи: збору й аналізу літературних джерел у контексті обраної теми; метод узагальнення даних; метод систематизації; метод синтезу теоретичних положень. Було зроблено висновки про те, що: накопичений людиною потенціал, складникамиякого є природний люд- ський потенціал і людський капітал, визначаються сукупністю взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів (вро- джених схильностей, придбаних у процесі розвитку й йдосконалення особистісних, а також професійних рис і якостей та інвестицій у людину і в підприємство); знання самі по собі є капіталом за умов, що їх вкладання у конкретне виробництво або сферу зможе принести економічну вигоду для їх носія і забезпечити ефективність роботи підприємства загалом. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні умов, які створюють заклади освіти для подальшої акумуляції студентами потенціалу людини.

У статті досліджено проблему формування системи адаптації суб’єкта господарювання до динамічних умов невизначеності зовнішнього середовища. Розглянуто концептуальні підходи до управління адаптивним розвитком підприємства. Проаналізовано особливості адаптивного управління потенціалом суб’єкта господарювання у конкурентному середовищі. Проведено аналіз ефективності діяльності та проблем розвитку підприємств олійно-жирової галузі. Діагностовано чинники зовнішнього середовища та важелі впливу на економічну стабільність функціонування суб’єктів господарювання. Проаналізовано сучасні тенденції формування системи забезпечення інноваційної адаптивності суб’єктів господарювання олійно-жирового комплексу. Запропоновано систему адаптації як стратегічного вектора управління підприємством в умовах турбулентності зовнішнього середовища. Обґрунтовано шляхи протидії та мінімізації негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на суб’єкт господарювання.

Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.

В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів. Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні. Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці. Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.

Важливою складовою у забезпечені продовольчої безпеки України є розвиток інтенсивної аквакультури. У статті представлені результати дослідження стану та основних перспектив розвитку галузі рибництва. За результатами дослідження встановлено, що рибна галузь в Україні перебуває у кризовому стані. За 2013 – 2015 рр. обсяг вилову риби через негативні економічні процеси, які пов’язані із втратою значної частини риболовецького флоту та морського шельфу, скоротився у 2 рази. Частка імпортної продукції у структурі фонду споживання риби за 2015 рік становила близько 80% на суму понад 290 млн. дол. США. Україна володіє достатнім ресурсним потенціалом для розвитку аквакультури, на базі якого необхідно збільшувати обсяги вирощування та вилову товарної риби з метою забезпечення потреб споживачів продукцією вітчизняного виробництва. Для розвитку аквакультури в Україні необхідно реалізувати комплекс заходів щодо відновлення ресурсного та виробничого потенціалу рибної галузі. Створення сприятливого економічного середовища для залучення інвестицій у впровадження новітніх інноваційних технологій інтенсивного вирощування риби у ставах, річках, басейнах та садках. Наявність зростаючого споживчого попиту на прісноводні види риб, на вирощуванні яких в основному ґрунтується не розкритий потенціал аквакультури у внутрішніх водоймах. Розвиток збутової інфраструктури, забезпечення пільгового цільового кредитування підприємств рибної галузі на оновлення основних виробничих засобів та відновлення водних об’єктів придатних для вирощування риби. Сприяння встановленню інтеграційних процесів між підприємствами рибної галузі та господарствами галузей рослинництва, тваринництва, харчової промисловості, які забезпечують сировинними ресурсами розвиток аквакультури в Україні. Надання державних замовлень машинобудівним підприємствам для забезпечення основних засобів виробництва за доступними цінами та на умовах лізингу. Підготовка у профільних ВНЗ висококваліфікованих спеціалістів із знанням технології та економіки ведення ефективного рибництва. Реалізація запропонованих заходів сприятиме розвитку виробництва продукції рибництва в Україні, підвищенню конкурентоспроможності рибних господарств та зниженню залежності від імпорту продовольчого сектору економіки.

Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.

Розвиток підприємства є об’єктивною необхідністю та метою функціонування кожного суб’єкта господарювання в умовах динамічного і мінливого зовнішнього середовища. У статті розкрито основні теоретичні аспекти інноваційної активності як підґрунтя всіх елементів системи управління розвитком. Визначено сутність інноваційної активності як узагальнюючої комплексної характеристики інтенсивності інноваційної діяльності підприємства, яка здійснюється в межах інноваційного потенціалу і спрямована на забезпечення довгострокового стійкого розвитку. Доведено, що інноваційний складник у вигляді продукту, технології або організаційної інновації є обов’язковим на всіх етапах управління підприємством і є інструментом досягнення економічного розвитку на конкурентному ринку. Виділено зовнішні та внутрішні фактори інноваційної активності, які впливають на формування конкретних домінант кожного підприємства та визначають можливі загрози її здійснення з урахуванням специфіки діяльності.

Дисертацію присвячено поглибленню теоретичних положень, науково-методичного забезпечення та обґрунтуванню практичних рекомендацій щодо удосконалення управління інноваційною діяльністю корпоративних підприємств машинобудування. Визначено економічний зміст інноваційної діяльності, а також сутність управління нею. Ідентифіковано принципи функціонування системи управління інноваційною діяльністю корпоративних підприємств. Систематизовано фактори впливу на результати управління інноваційною діяльністю та обґрунтовано доцільність застосування результативного підходу до його оцінювання. Виявлено тенденції інноваційної діяльності, діагностовано фінансово-економічну спроможність до її реалізації, оцінено результативність управління для корпоративних підприємств машинобудування. Запропоновано наукові положення стратегічного управління інноваційною діяльністю корпоративних підприємств машинобудування, які базуються на діагностуванні сили та напряму впливу факторів середовища і дозволяють обирати раціональні стратегії інноваційної діяльності, інструментарій їх реалізації, здійснювати стратегічний контроль та аудит. Надано науково-практичні рекомендації щодо удосконалення управління інноваційною діяльністю корпоративних підприємств бази апробації відповідно до типу інноваційної поведінки у частині вибору та реалізації стратегічних цілей.
The thesis is devoted to widening the theoretical provisions, scientific and methodological support and substantiation of practical recommendations to improve the management of innovative activity of corporate engineering enterprises. Economic content of innovative activity, as well as the essence of its management was determined. Principles of operation of the management system of innovative activity of corporate enterprises, which it was suggested to classify into system-wide, providing and resulting, were identified. Factors of influence on the results of innovative management were systematized and possibility of applying effective approach to its assessment was proved. Factors of influence are divided into the demand for innovation, public management of innovative activity and the internal potential of the enterprise. Tendencies of innovative activity were analyzed and revealed, financial and economic capacity for its implementation was diagnosed, an effectiveness of its management for corporate engineering enterprises was assessed. Based on the analysis of management system of innovative activity of corporate engineering enterprises it was revealed inadequate methodological support of assessing the effectiveness of strategic change in innovative activity of corporate engineering enterprises. This made it possible to offer scientific principles of strategic management of innovative activity of corporate engineering enterprises, based on the diagnosis of the power and direction of influence of demand for innovation, public management of innovative activity and the internal potential of the enterprise. They allow choosing the 23 rational strategy of innovative activity according to the type of innovative behavior (leaders, followers or outsiders), tools for their implementation in terms of goal-setting and exercising strategic control and audit. The criteria of the place and the role of innovative strategy in the system of corporate enterprise strategies were defined. Among them it should be noted: the need to accounting during development and implementation of all types of the strategies, accounting of the common vision for the organization, resource availability based on the strategic analysis at all levels and components of the strategies, availability of the rules of their distribution according to the ratio of standard and innovative activities, commensurate and reciprocal influence of goals of the strategies, impact on the degree of accessibility of the strategic development results, role in ensuring the potential of growth for the enterprise and its competitiveness, taking into account the basic conditions of environment and its subjects, ensuring internal and external synergies. It was determined that choice and change of innovative activity strategies in a volatile external environment and taking into account significant fluctuations in internal capacity of the enterprises should be gradual, stage nature, which contemplates the realization of the strategic goals, their audit with the subsequent decision on the further implementation according to the selected management tools. It was revealed that the corporate engineering enterprises have sufficient internal capacity to maintain the leading position both in domestic and foreign markets. Among those who implement the type of behavior of followers, many on the basis of the forecast will be able to improve the performance of innovative activity. On the basis of the findings there were given theoretical and practical recommendations on improvement of management of innovation activity for corporate engineering enterprises in selection and implementation of the relevant strategic goals and diagnosed their internal capacity to implement the recommended goals. These include, primarily, organizational and management, resource, technical and technological goals. In addition, general directions of efficiency increase of management of innovative activity were proposed for corporate engineering enterprises, including the need to implement the principle of differentiation of the public innovation policy and strategy.
Диссертация посвящена углублению теоретических положений, научно-методического обеспечения и обоснованию практических рекомендаций по совершенствованию управления инновационной деятельностью корпоративных предприятий машиностроения. Определено экономическое содержание инновационной деятельности, а также сущность управления ею. Идентифицировано принципы функционирования системы управления инновационной деятельностью корпоративных предприятий. Систематизированы факторы, влияющие на результаты управления инновационной деятельностью и обоснована целесообразность применения результативного подхода к его оценке. Выявлены тенденции инновационной деятельности, диагностировано финансово-экономическую способность к реализации, оценены результативность управления для корпоративных предприятий машиностроения. Предложены научные положения стратегического управления инновационной деятельностью корпоративных предприятий машиностроения, которые базируются на диагностике силы и направления влияния факторов среды и позволяют выбирать рациональные стратегии инновационной деятельности, инструментарий их реализации, осуществлять стратегический контроль и аудит. Предоставлено научно-практические рекомендации по совершенствованию управления инновационной деятельностью корпоративных предприятий базы апробации в соответствии с типом инновационного поведения в части выбора и реализации стратегических целей.