Добірка наукової літератури з теми "Вихованість"

Розглянуто теоретико-методологічні засади діяльності практичного психолога. Проаналізовано напрямки роботи практичного психолога в закладах освіти й медицини. Визначено складові, що є важливими для професійної готовності практичного психолога і педагога до взаємодії: морально-етична вихованість; теоретична, методична підготовленість; науковий світогляд. Представлено модель професійної взаємодії практичного психолога з вчителем як метод цільового впровадження педагогічних технологій та інновацій.

Стаття присвячена дослідженню достовірних відмінностей у рівні розвитку показників ціннісного компоненту соціально-психологічної компетентності школярів у сфері нормовідповідності власної поведінки залежно від їхньої статі, віку, соціально-економічного Психологія: реальність і перспективи статусу сім’ї та соціометричного статусу в класі. Емпіричними показниками ціннісного компоненту соціально-психологічної компетентності молодших школярів у сфері нормовідповідності власної поведінки стали психологічні шкали: чесність, вихованість, терпимість, широта поглядів, відповідальність, незалежність, підприємливість, освіченість, тверда воля, самоконтроль, чуйність, ефективність у справах, життєрадісність, багатство, старанність, сміливість у відстоюванні поглядів.

Статтю присвячено вивченню особливостей ціннісних орієнтацій сучасних старшокласників з різним типом етнічної ідентичності. Виявлено, що цінності займають важливе місце у структурі етнічної ідентичності, оскільки вони є однією із складових суспільного й особистісного світогляду. Використано методики «Типи етнічної ідентичності» й «Ціннісні орієнтації». Констатовано переважання у старшокласників таких типів етнічної ідентичності, як етнічна норма та етнічна індиферентність. Не помічено статистично значущих статевих відмінностей між показниками типів етнічної ідентичності. В ієрархії термінальних цінностей старшокласників найважливішими є «здоров’я», «активне діяльне життя», «розвиток», найменш важливими – «суспільне визнання», «творчість» і «щастя інших». В ієрархії інструментальних цінностей найважливішими для старшокласників є «вихованість», «освіченість», «життєрадісність», найменш важливими – «високі запити», «ретельність», «непримиренність до недоліків». Констатовано наявність кореляційних взаємозв’язків між типами етнічної ідентичності та ціннісними орієнтаціями досліджуваних. Виявлено переважання цінності «здоров’я» для усіх типів етнічної ідентичності, крім «етнонігілізму». Для старшокласників із типом «етнонігілізм» домінуючими цінностями є «впевненість» і «продуктивне життя» (термінальні) та «ретельність» і «самоконтроль» (інструментальні). «Цікава робота» – термінальна цінність, яка є найважливішою для досліджуваних із переважанням «етнічної індиферентності». В «етноегоїстів» високу позицію в ієрархії цінностей займають категорії «любов» (термінальна цінність) і «чесність» (інструментальна), а в старшокласників із типом «етноізоляцизм» – «наявність друзів» (термінальна). Для осіб, у яких наявний високий прояв «національного фанатизму», значне місце в ієрархії термінальних цінностей займає «матеріально забезпечене життя». Отже, встановлено специфічні відмінності в ціннісній сфері старшокласників із різними типами етнічної ідентичності.

У статті розглянуто особливості формування комунікативної компетентності у фахівців з документознавства та інформаційної діяльності, а також зазначено, що сучасний ринок праці висуває якісно нові вимоги до фахівців документознавчо-інформаційної сфери. Вказано, що роботодавці прагнуть отримати «сформованого» фахівця, здатного креативно мислити, компетентно виконувати професійні функції, зокрема з документаційного та бездокументаційного забезпечення управління. До того ж особливості роботи фахівця передбачають постійне самовдосконалення та саморозвиток, навчання протягом усього життя, покращення своїх Hard і Soft skills. Зауважено, що усі зазначені вище чинники вимагають переосмислення підходів до підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності в умовах університетської освіти та самоосвіти. Нові віяння часу вимагають від фахівців з документознавства та інформаційної діяльності високого рівня готовності до роботи з великим масивом документів та інформації, ухвалення обґрунтованих рішень у короткі терміни, ділової комунікації, забезпечення захисту інтересів людини, держави, суспільства щодо отримання всебічної, об’єктивної інформації. Доведено, що набуття навичок комунікативної компетентності – важлива складова професійної підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності. Фахівцям з документознавства та інформаційної діяльності мають бути властиві такі якості як комунікативність, відкритість, повага до чужої точки зору, уміння слухати і чути, стриманість, тактовність, вихованість, володіння словом тощо. У висновках констатовано, що професійну комунікативну культуру неможливо запровадити авторитарними методами. Фахівців з документознавства та інформаційної діяльності до цього процесу потрібно залучати під час професійної підготовки, навчання та підвищення кваліфікації.

Стаття присвячена специфіки науково-методичних засад впровадження методів екологічної освіти і виховання в процесі навчанні біології. Актуалізуються фундаментальні наукові поняття екологічної освіти і виховання (екологічне виховання, екологічна культура, екологічна вихованість, екологічні знання, екологічна свідомість, ціннісне ставлення до природи, активна екологічна позиція особистості, глибинна екологія). Науково-методично аналізуються методи екологічної освіти і виховання (метод екологічної ідентифікації, метод екологічної емпатії, метод екологічної рефлексії, метод екологічних асоціацій, метод екологічної лабіалізації, метод екологічної експектації, метод ритуалізації екологічної діяльності, метод екологічної турботи, активні та інтерактивні методи: метод еколо­гічних проєктів, «Кейс-стаді», брейнстормінг, метод проблемного навчання, інтегрально-пошукові групові та рольові екологічні ігри, «ЕКО-АРТ-терапія», імітаційне моделювання) в процесі навчання біології. Зауважується, що використання методів екологічної освіти і виховання в процесі навчання біології забезпечуватиме умови для ефективного формування у здобувачів освіти біологічних і екологічних знань, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій щодо бережливого ставлення до природи та власного здоров’я. Аналізується специфіка методології проєктування теоретико-імітаційної моделі впровадження методів екологічної освіти і виховання в процесі навчання біології. Відзначається, що запропонована імітаційна модель, проєктована на основі теоретичного аналізу наукової літератури, характеризується сукупністю ланок: теоретико-цільовою, змістово-процесуальною, оцінювально-результативною, яка забезпечуватиме можливість відтворення цілеспрямованого динамічного процесу підвищення рівня екологічної вихованості та формування активної екологічної позиції особистості у здобувачів освіти в процесі навчання біології при дотриманні теоретично обґрунтованих педагогічних умов та фаховій розробці і впроваджені методик, які відповідатимуть змодельованим імітаційно-визначеним критеріям і рівням.

З огляду на те, що основним завданням сучасної шкільної освіти визначено формування в учнів ключових компетенцій, найважливішою з яких є комунікативна, акцентовано, що робота з формування і становлення особистості відбувається через спілкування і починається з розвитку мовлення уже в сім’ї, далі в дитячих освітніх установах, продовжується в загальноосвітній і старшій школах. У статті розглянуті особливості формування культури мовлення у молодших школярів як показника і складової культури спілкування. Доведено, що культура мовлення і культура спілкування не існують одна без одної. Культура мови передбачає дотримання мовцем вимог володіння правилами вимови і слововживання, вміння вдаватися до виразних мовних засобів з урахуванням цілей і завдань мови. Разом із тим, культура мовлення розкриває не тільки нормованість і багатство мови, а й загальну культуру людини, її вихованість, тактовність, толерантність до інших тощо, вона стає відображенням культури спілкування. Авторами представлено актуальний погляд на вивчаєму проблему в педагогічній науці; розкрито якісні характеристики культури мовлення; представлені практичні шляхи формування і розвитку мовленнєвої культури. Наголошено, що педагогічна робота по формуванню культури мовлення учнів молодших класів складається з розвитку мовного слуху; вироблення літературної вимови; поповнення словникового запасу; освоєння комунікативної і етичної сторони мови (Дерев’янко); і відбувається через певну систему завдань, вправ, методів і форм (деякі з них представлені в поданій статті). Зміст занять будується через: обговорення актуальних життєвих проблем; використання ігрових технологій; індивідуальну роботу і роботу в парі, в діалозі; завдання на пошук помилок, порівняння і зіставлення; творчі завдання на розвиток уяви, фантазії (створення казок, оповідань, творче читання тощо). Такі форми і методи сприяють не тільки розвитку пам’яті, а й логіки, аналітичного і образного мислення, вчать слухати, висловлювати думки, вчать взаєморозумінню, толерантності і співтворчості.

The purpose of this article is a theoretical study and empirical study of the criteria and signs of harmonious family upbringing of adolescents. Scientists have always been interested in establishing criteria for determining the success of raising children. But most of the research was devoted to the study of education in educational institutions. In addition, there is a need to define certain criteria for assessing the results of the upbringing of adolescents, given the significant psychological features of this age period.Methods. To achieve the goal of the study, methods of analysis and synthesis, systematization of scientific sources, comparison and generalization were used. Questionnaires were also conducted to study this issue with the involvement of two groups of experts – parents and professionals.Results. In the course of the study of the criteria and signs of success of family upbringing of adolescents, the opinion of experts on the indicators of upbringing of adolescents and criteria for assessing upbringing was studied. Based on the results of studying the opinions of parents and experts, important indicators of adolescent upbringing were identified, including responsibility, respect for the dignity of others and personal freedom, respect for all forms of life and cultural values, self-control, optimism. A similar humanistic orientation of these indicators has been found, which, according to all experts, is important and worthy of attention. The study of the criteria for assessing the upbringing of adolescents also showed the similarity of the positions of parents and professionals in the education of adolescents. Differences of opinion were also found between the two groups of experts on the importance of individual criteria.Conclusions. Understanding the results of the study allows us to conclude that family upbringing is a process of encouraging, supporting and developing a child through the efforts of parents and relatives from birth to adulthood. Adolescence is characterized by the development and formation of personality, finding one's place in the society, emotional vulnerability and significantly affects the behavior of children. The result of harmonious family upbringing of adolescents is responsibility, respect for the dignity of others and personal freedom, respect for all forms of life and cultural values, self-control, optimism.Key words: family upbringing, parents, teenagers, adolescence age, manners. Мета статті полягає в теоретичному вивченні та емпіричному дослідженні критеріїв і ознак гармонійного сімейного виховання дітей підліткового віку. Встановлення критеріїв для визначення успішності виховання дітей цікавило вчених завжди. Проте більшість досліджень було присвячено вивченню процесу виховання дітей не в сім’ях, а в умовах навчальних закладів. Крім того, існує потреба у визначенні окремих критеріїв щодо оцінки результатів виховання дітей підліткового віку, зважаючи на значні психологічні особливості цього вікового періоду. Методи. Для досягнення мети дослідження використовувались методи аналізу та синтезу, систематизації наукових джерел, порівняння та узагальнення. Також проводилось анкетування з метою вивчення даного питання із залученням двох груп експертів – батьків та фахівців.Результати. Під час дослідження критеріїв та ознак гармонійного сімейного виховання дітей підліткового віку вивчалася думка експертів щодо показників вихованості підлітків та критеріїв оцінки виховання. За результатами вивчення думок експертів-батьків та експертів-фахівців визначено вагомі показники вихованості підлітків, зокрема відповідальність, повага гідності інших людей та свободи волі особистості, повага до всіх форм життя та культурних цінностей, самоконтроль, оптимізм. З’я-совано схожу гуманістичну спрямованість цих показників, які, на думку всіх експертів, є вагомими і вартими уваги. Дослідження критеріїв оцінки вихованості підлітків також показало схожість позицій батьків та фахівців у питаннях виховання підлітків. Також було знайдено відмінності в думках двох груп експертів із приводу вагомості окремих критеріїв. Висновки. Осмислення результатів дослідження дозволяє дійти висновку, що сімейне виховання – це процес заохочення, підтримки та розвитку дитини зусиллями батьків і родичів від її народження до дорослості. Підлітковий вік характеризується розвитком та становленням особистості, пошуком свого місця в соціумі, емоційною вразливістю і суттєво впливає на поведінку дітей. Результатом гармонійного сімейного виховання дітей підліткового віку є відповідальність, повага гідності інших людей та свободи волі особистості, повага до всіх форм життя та культурних цінностей, самоконтроль, оптимізм. Ключові слова: сімейне виховання, батьки, підлітки, підлітковий вік, вихованість.

Анотація. У статті окреслено особливості та пріоритети національно-патріотичного виховання на основі розкритих теоретико-концептуальних засад його дослідження та здійснення у закладах загальної середньої освіти (ЗЗСО). Головна мета національно-патріотичного виховання полягає у становленні самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, а домінантою національно-патріотичного виховання для нашого дослідження є формування свідомого патріота, здатного забезпечити поступ нації та України. З цією метою необхідно побудувати системну роботу, яка передбачає забезпечення гармонійного співставлення різних складових змісту виховання, засобів і методів виховання дітей і учнівської молоді. Розглянуто сутність вимірювання національно-патріотичного виховання учнів на засадах адаптивного управління. Національно-патріотичну вихованість схарактеризовано як складну різновекторну й багатопланову інтегративну властивість особистості, яка є результатом різноманітних впливів, як організаційних, так і стихійних, обов’язково поєднаних із роботою суб’єкта виховання над собою, та включає всі характеристики свідомого патріота, що виявляються у ціннісному ставленні до себе і до людей, до праці та власних потреб, а також прагненні до активно-творчої діяльності заради належного суспільного життя та блага України. Доведено, що кількісне вимірювання національно-патріотичної вихованості учнів можливо здійснювати за допомогою критеріїв та їхніх показників. Відповідно до сукупності показників та розрахунку їхньої важливості для визначених параметрів можна отримати комплексну оцінку ефективності національно-патріотичної вихованості учнів на основі побудови факторно-критеріальної моделі національно-патріотичної вихованості. Виокремлено та описано фактори і критерії прогнозування результатів національно-патріотичної вихованості учнів. Із метою оцінки ефективності спроєктованих засобів підвищення ефективності національно-патріотичної вихованості учнів визначено такі параметри оцінювання: фактори, критерії і показники ціннісного ставлення підлітків до Батьківщини, до суспільства, до самих себе, до праці, що є передумовою встановлення інтегрального показника оцінки національно-патріотичної вихованості підлітків. Факторно-критеріальна модель національно-патріотичної вихованості – це спостереження та виявлення латентних ознак, що пояснюють ціннісне ставлення особистості до держави, суспільства, до себе, до людей і до праці на основі суджень, поведінки, вчинків, емоційного стану, схильності до певних дій, а також визначення чинників, що впливають на активно-творчу діяльність учнів класного колективу чи групи учнів, які піддаються обстеженню. Обчислення вагомості кожного критерію надає важливу інформацію для подальшого регулювання національно-патріотичного виховання у закладі освіти, зокрема допомагає виявити впливи на формування свідомого патріота та спрямованість активно-творчої національно-патріотичної діяльності. Ключові слова: національно-патріотичне виховання, свідомий патріот, активно-творча діяльність, національно-патріотична вихованість, факторно-критеріальна модель.

У сфері охорони здоров’я людини можна спостерігати певні зміни, що стосуються відкритого вітчизняного й зарубіжного досвіду лікування пацієнтів, права вибору кваліфікованого лікаря й доступності медичних послуг, незважаючи на те, що вони платні. За таких обставин висуваються певні вимоги до особистості лікаря та його функціональних обов’язків. Як зазначає А. Варданян [1], сучасний лікар має володіти не лише українською мовою, але й іноземними мовами, а це, своєю чергою, забезпечить ознайомлення фахівця й використання ним інноваційних медичних досягнень, отриманих у різних країнах. Доцільно зазначити, що таку думку висловлюють й інші дослідники, котрі звужують проблему до вивчення лікарями іноземних мов. У нашому дослідженні дотримуємося іншої точки зору — міжкультурна вихованість лікаря є поняттям ширшим, аніж його комунікативна й мовленнєва компетенції у виконанні професійних обов’язків. Феномен міжкультурної вихованості медичних працівників означає їхню здатність сприймати та розуміти потреби людини незалежно від її приналежності до релігії, звичаїв, традицій іншої країни, будувати міжособистісні взаємини на засадах довіри й партнерства, створювати спільні проекти, спрямовані на поліпшення діагностування й лікування пацієнтів.

У статті розкрито проблему підготовки майбутніх вихователів дошкільного закладу у світлі компетентнісного підходу. Компетентність у широкому розумінні розглядається як ступінь зрілості особистості, тобто певний рівень її психічного розвитку (навченість і вихованість), що дозволяє успішно діяти в суспільстві. У вузькому розумінні компетентність виступає в якості діяльнісної характеристики.