Добірка наукової літератури з теми "Взаємодія концептів"

Розглядається інтра- та інтертекстуальна взаємодія лексичних компонентів воля, правда, сила як передумова фразеотворення. Простежується роль прикметників у модифікації концептуальної семантики означуваних іменників.

У статті розкрито інновації у змісті та технологіях формування соціальної та громадянської компетентностей здобувачів освіти в контексті вимог Нової української школи. Зокрема, на основі аналізу наукових джерел та нормативно-правової бази розкрито дефініції «компетентність», «соціальна компетентність», «громадянська компетентність».Розглянуто ключові ідеї інтегрованого курсу «Я досліджую світ» у початковій школі, серед яких значне місце відводиться інтерактивним технологіям навчання, які спрямовані на реалізацію діяльнісного підходу, формування ключових і предметних компетентностей, вироблення соціальних, громадянських моделей поведінки.Авторами висвітлено особливості формування соціальної та громадянської компетентностей молодших школярів у процесі вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», зокрема, використання різних груп інтерактивних технологій навчання: кооперативного, колективно-групового, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Зазначено, що у навчанні інтегрованого курсу «Я досліджую світ» відбувається інтерактивна взаємодія учасників освітнього процесу, під час якої і вчитель, і учні разом виконують творчі завдання, беруть участь у діалозі, дискусії, пропонують спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації, приймають продумані рішення. Новий предмет покликаний розвивати критичне мислення, просоціальні навички, навички міжособистісної взаємодії та інформаційної грамотності школярів у контексті громадянської освіти.Виокремлено інтерактивні вправи, які застосовуються вчителем в освітньому процесі з метою формування життєвих компетентностей, забезпечення позитивного мікроклімату у класі, успіху, толерантної взаємодії.

Проблеми впливу одних правових систем на інші, їхньої взаємодії здавна привертали увагу правознавців. Однак досі низка питань залишається без відповіді. Розбіжності існують навіть стосовно розуміння суті самого процесу, визначення об’єкта впливу, що зумовлює доцільність продовження досліджень у цій галузі. Метою статті є з’ясування сфери, механізму, суб’єкта (об’єкта) взаємодії правових систем, форм, чинників (умов) останньої. За допомогою використання цивілізаційного методу дослідження юридичних феноменів, аналізу їх під культурологічним кутом зору обґрунтовується теза, що, оскільки правова система є елементом культури, при стійких контактах цивілізацій відбувається також взаємодія правових систем, котру доцільно іменувати “правова акультурація”. При цьому “правова акультурація” розуміється як позитивні наслідки контактів правових систем. Правова акультурація може відображати взаємний або односторонній вплив правових систем. У першому випадку йдеться про “взаємо дію правових систем”. У другому – про пристосування (адаптацію) однієї системи до іншої. Якщо акультурація має місце стосовно правових систем цивіліза-цій, що відійшли в минуле, то йдеться про рецепцію права; якщо має місце запозичення із правових систем, котрі співіснують у часі, то залежно від виду акультурації може йтися про “правову адаптацію” або про “взаємодію” (“взаємовплив”) правових систем. Правова акультурація може відбуватися у таких формах: вивчення правової системи-донатора; засвоєння її концепту, ідей, конструктів, засад, методології, термінології тощо; запозичення елементів одних правових систем в інші (“юридичні трансплантації”); запозичення методології правотворчості; запозичення методології вирішення спорів щодо права; пряме застосування норм права з правової системи-донатора тощо. Характер взаємодії правових систем та вид її наслідків залежить від лабільності правових систем, під якою маємо на увазі їхню здатність бути об’єктом (учасниками) трансформаційних процесів, що відбуваються завдяки впливу одних систем на інші, їхньої взаємодії тощо. При цьому домінуючим є положення: якщо правовий менталітет є критерієм розділення правових систем, то так само він (врахування його національних, етнічних тощо особливостей) може бути інструментом правової акультурації. За допомогою використання цього прийому забезпечується врахування аксіологічних елементів концептів “право” і “правова система”, що дає змогу не лише коригувати праворозуміння, а й встановити можливості визначення перспектив правової акультурації та впливу на її ефективність.

У статті показано, що структурне відображення як окремого документу, так й досить великої за обсягом колекції документів найбільш конструктивно реалізувати у вигляді певної множини таксономій. Побудову таксономії запропоновано здійснити на основі логіко-лінгвістичної моделі, яка має вигляд зростаючої пірамідальної мережі. Взаємодія між концептами кожної таксономії, що виділена з різних класів концептів предметної області, визначається відношенням унівалентності. З урахуванням вимог щодо обсягу документів, які визначають увесь регламент виконання дослідно-конструкторських робіт, побудовано орієнтовну таксономічну структуру рішень, які приймаються під час їх проведення, та сформовано узагальнену компонентну архітектуру відповідного єдиного інформаційного середовища

Стаття присвячена дослідженню мовних засобів об’єктивації концепту FRIEDEN та встановленню його основних концептуальних ознак. У роботі систематизовано дані лексикографічних джерел – тлумачних, синонімічних і етимологічних словників та встановлено сукупність мовних засобів, що передають зміст концепту і утворюють його номінативне поле: ключове слово-репрезентант концепту, похідні номінації концепту, спільнокореневі слова, синоніми, словникові дефініції, сталі словосполучення, до складу яких входить ім’я концепту. Концепт FRIEDEN належить до універсальних концептів, у якому можна виокремити три виміри: він може стосуватися мирного співіснування різних держав, народів (глобальний, міждержавний вимір), гармонійного співіснування з оточенням (соціальний вимір) та внутрішнього спокою і гармонії людини (індивідуальний вимір). На основі етимологічного аналізу визначено етимологічну ознаку концепту FRIEDEN, яка лежить в основі його формування: «стан бережного, доброзичливого ставлення до інших», що трансформувався в сучасних дефініціях у стан гармонії та злагоди із самим собою та оточенням. На основі аналізу словникових дефініцій імені концепту та дистрибутивного аналізу встановлено основні ознаки концепту FRIEDEN, які відносимо до його понятійного компонента: життя / стан внутрішнього та міждержавного співіснування без насилля та війни; стан гармонії, згоди; стан незворушного, безтурботного спокою; мирний договір, домовленість між сторонами; стан, що характеризується певною тривалістю, територією поширення. Досліджуваний концепт FRIEDEN виявив тісний зв'язок із бінарно протиставленим концептом KRIEG. Встановлено важливе значення концепту FRIEDEN як для суспільства, так і для окремих особистостей. Мир є великою цінністю, яка, однак, може мати відносний характер, про що свідчать окремі лексичні одиниці, що слугують об’єктивації концепту та мають негативну конотацію, що може бути пов’язаним із місцем цього концепту в ціннісній картині світу та його взаємодією з іншими морально-етичними цінностями народу.

З огляду на антропоцентричну спрямованість сучасної лінгвістичної науки, в статті порушено коло питань, пов’язаних з особливостями вивчення способів концептуалізації позамовної дійсності, дослідженням принципів реконструкції культурної інформації на тлі символічного контексту поезії. У роботі теоретично узагальнено наукові уявлення про концепт як форму пізнавальної діяльності людини, поетичний концепт, як особливу ментальну категорію; описано й систематизовано дійсні принципи та підходи до концептуального аналізу, охарактеризовано прийоми його ефективного використання під час дослідження поетичного дискурсу. З’ясовано лінгвістичні параметри понять «концепт» і «поетичний концепт», виявлено й простежено відмінності між концептом та образом, запропоновано процедуру лінгвістичного аналізу поетичного концепту. Представлений у статті підхід до поетичного тексту з позицій когнітивної лінгвістики й лінгвопоетики дозволяє говорити про нього не тільки як про спосіб вербалізованого опанування світу, а і як про результат складної міжконцептуальної взаємодії. Поетичний концепт розглядається як особливе ментальне утворення, в якому відбивається комплекс уявлень індивідуума про певний культурний відрізок і яке характеризується, з одного боку, орієнтацією на реальну дійсність, а з іншого – на образну парадигму, що є узагальненою системою ідеальних уявлень про світ. Будучи результатом творчої уяви поета, його ціннісних орієнтирів та світоглядних позицій, він одночасно є засобом реалізації культурної теми в мові та концептуальній системі автора, елементом поетики його творів. З’ясовано, що концепти (як складники поетичного дискурсивного простору) характеризуються специфічною й дещо «розмитою» структурою, у якій, окрім типових, стандартних смислів, актуалізуються індивідуально-авторські й виникають нові. Тому для експлікації ділянки, охопленої поетичним концептом, пропонується використовувати особливий алгоритм їх аналізу.

У статті розглядаються засади соціально-культурної модернізації сучасних українських міст в умовах зростання частки і ролі приватних просторів, успішне конструювання яких потребує проявів колабораційного та партисипаційного підходів, на яких ґрунтується концепція тактичного урбанізму. Окреслені напрямки активного конструювання соціально-просторових практик сучасного міста і переформатування простору міської культури шляхом задіяння в цьому процесі громадських ініціатив. Встановлено, що серед розглянутих концепцій тактичний урбанізм як концепт активного конструювання міського простору взаємодії володіє значним потенціалом відтворення соціальної активності громад й створення передумов збереження культурної ідентичності міського середовища. Доведено, що ідея моделювання громадянських «низових» соціокультурних ініціатив як важливого інструменту вирішення суспільних проблем та формування нової свідомості засобами успішних дозвільних практик невеликих українських міст потребує ґрунтовного вивчення проблемного поля і культурного потенціалу міських громад. Обґрунтовується потреба задіяння засобів сучасної соціологічної науки до розробок моделей впливу міської громади на міський простір – як простір соціальних смислів і взаємодій, моніторингу та наукового супроводу процесу їх реалізації на всіх етапах.

У статті здійснено спробу теоретико-аналітичного висвітлення специфіки адаптованості дітей у структурі цілісності особистості. На підґрунті системного підходу визначається полісистемна структура цілісності особистості дитини. Показано, що у концепції цілісності особистості, як системи поняття взаємодії поширюється на особистість, світ і активність. Згідно з вказаною концепцією, цілісний світ постає у вигляді полісистеми і підкорюється принципу подвійності якісної визначеності: особистість і світ взаємодіють як системи і підсистеми одна одної. Важливим є те, що декілька форм активності надають взаємодіям особистості і світу характер активнісної поліфонії. Наголошується, що цілісний світ зорганізується в полісистему через взаємодію особистості і її світу у двох позиціях: незалежних систем і підсистем одна одної. Полісистемні взаємодії особистості і її світу розподіляються за різними складовими. Взаємодії локалізуються в поле складової особистості і в поле складової світу. Позиція (система чи підсистема), локалізація (у складовій особистості і світу) і взаємодія (з урахуванням позиції і локалізації) – ключові параметри цілісного світу. Вони надають йому розмаїтості, різнопорядковості, релятивності. Цілісність особистості дитини – це єдність світоглядних орієнтацій, яка проявляється в автономності особистості, її відповідальності за свої дії, рефлексивності, відкритості, здатності до саморозвитку й самореалізації. Протилежним поняттю “цілісна особистість” є “фрагментарна особистість” – особистість, структурні компоненти якої входять у конфлікт один із одним і не являють собою цілісної картини світу. Застосувавши принцип системності до висвітлення психологічної природи цілісності особистості розглядаються компоненти структури цілісності у взаємозв'язку й взаємозалежності, визначається специфіка об'єкта і предмета дослідження, які, у свою чергу, впливають на зміст, власне, цілісності особистості.

Статтю присвячено дослідженню концепту ПАМ’ЯТЬ у німецькомовному культурному середовищі. Дослідження проведено на матеріалі роману сучасної німецької письменниці українсько-єврейського походження Каті Петровської „Vielleicht Esther“. Особливу увагу приділено мультинаціональному аспекту формування концепту ПАМ’ЯТЬ. Актуальність вивчення цього питання продиктовано загальним вектором сучасних лінгвокогнітивних та культурологічних студій на дослідження специфіки національно-культурних концептуальних картин світу, процесів формування концептів, що належать до них, та їх взаємодії. У статті здійснено спробу проаналізувати механізми, закономірності й особливості формування концепту ПАМ’ЯТЬ на перетині німецької, (пост) радянської, української та єврейської культур. Для цього проаналізовано, які елементи з наявних концептів, що належать до відповідних чотирьох національно-культурних концептуальних картин світу, увійшли до концепту ПАМ’ЯТЬ, що його можна синтезувати з роману. Для цього виведено низку концептуальних метафор, які розкривають концепт ПАМ’ЯТЬ у досліджуваному романі, що уможливило детальніше дослідження образів та уявлень, які лежать в основі сприйняття й розуміння концепту ПАМ’ЯТЬ. Виявлено, що новий концепт ПАМ’ЯТЬ становить концептуальний бленд. Він має деякі спільні елементи з відповідними концептами з німецької, (пост)радянської, української та єврейської концептуальних картин світу, але не є тотожним жодному з них. Окрему увагу приділено питанню про те, які елементи є спільними для відповідних концептів з усіх зазначених націо- нально-культурних концептуальних картин світу, а які існують лише в одній із них. Для цього проаналізовано історію та причини виникнення тих образів та уявлень, які стоять за виведеними з тексту концептуальними метафорами. У статті також приділено увагу зв’язку пам’яті з автобіографічним письмом, оскільки автобіографічне письмо надає нові можливості для конструювання, осмислення й інтерпретації простору власної пам’яті. Ця стаття може бути особливо цікавою для когнітологів, літературознавців та науковців, які цікавляться дискурсом пам’яті, концептологією та явищами, пов’язаними з мультикультуралізмом.

Як відомо, основу діяльності та розвитку суспільства складають такі соціальні утворення, як організації, які відіграють роль своєрідного функціонального посередника, який, з одного боку, дозволяє особистості включитися в соціально-економічні процеси, а з іншого - забезпечує повноцінне життя особистості. Особливо значущість організацій зростає сьогодні, в умовах розвитку індустріального суспільства та складних технологій, коли виникають складні завдання, які непосильні одній, навіть геніальній людині

Сибірцев, В. В. Державне регулювання інституціональних змін національного ринку праці : дис. ... д-ра. екон. наук : 08.00.03 / В. В. Сибірцев. - Харків, 2018. - 584 с.
Дисертацію присвячено вагомій науково-прикладній проблемі поглиблення наукових засад організації державного регулювання інституціональних змін національного ринку праці. В основу її вирішення покладені визначення змісту інституціональних змін ринку праці та поглиблення теоретичного обґрунтування структурної побудови інституціонального простору співробітництва суб’єктів національної економіки. Сформовано концептуальну основу реформування національного ринку праці та розвинуто методологічні засади державного регулювання інституціональних змін національного ринку праці. Розширено підґрунтя формування та розвитку людського капіталу в умовах постіндустріального суспільства. Проведено аналіз стану національного ринку праці та визначено етапи еволюції системи його державного регулювання. Представлено систематизацію соціокультурних факторів впливу на формування та розвиток соціального капіталу суспільства. Розроблено інституціональне забезпечення підтримки збалансованості розвитку національного ринку праці та обґрунтовано взаємозв’язок ринку праці з економічною безпекою країни. Розвинуто науковий підхід до формування інформаційної мультиагентної системи організації взаємодії учасників ринку праці. Запропоновано напрями адаптації системи соціального партнерства до умов інституціональної трансформації національної економіки та вдосконалено підхід до оцінювання потенціалу розвитку інституту соціального партнерства. Удосконалено організаційно-методичне забезпечення стимулювання розвитку людського капіталу суспільства на основі безперервного підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Розвинуто теоретичні положення формування інфраструктурного забезпечення державного регулювання регіональних сегментів національного ринку праці
Диссертация посвящена важной теоретико-прикладной проблеме углубления научных основ организации государственного регулирования институциональных изменений национального рынка труда. Основу её решения составили определение содержания институциональных изменений рынка труда и расширение теоретических основ структурного построения институционального пространства сотрудничества субъектов национальной экономики. Сформировано концептуальное обоснование реформирования национального рынка труда. Разработана методология государственного регулирования институциональных изменений национального рынка труда. Получил дальнейшее развитие теоретический базис формирования и развития человеческого капитала в условиях постиндустриального общества. Проведен анализ состояния национального рынка труда и определены этапы эволюции системы его государственного регулирования. Представлена систематизация социокультурных факторов влияния на формирование и развитие социального капитала общества. Разработано институциональное обеспечение поддержки сбалансированности развития национального рынка труда и обоснована взаимосвязь рынка труда с экономической безопасностью страны. Получил дальнейшее развитие научный подход к формированию информационной мультиагентной системы организации взаимодействия участников рынка труда. Предложены направления адаптации системы социального партнерства к условиям институциональной трансформации национальной экономики и усовершенствован подход к оцениванию потенциала развития института социального партнерства. Усовершенствовано организационно-методическое обеспечение стимулирования развития человеческого капитала общества на основе непрерывного повышения квалификации и переподготовки кадров. Получили дальнейшее развитие теоретические основы формирования инфраструктурного обеспечения государственного регулирования региональных сегментов национального рынка труда.
The thesis presents author's approach to solving a significant scientific and applied problem of broadening scientific principles of the organization of state regulation of institutional changes in the national labour market. Theoretical substantiation of the structural framework of the institutional mechanism for increasing the efficiency of cooperation of participants in social and economic relations on the national labour market is presented. The implementation of this mechanism is aimed at streamlining a complex integrated set of state interests and priorities for the development of the labour market. The systematic and reflexive paradigm of the organization of interaction of the labour market members, aimed at promoting the necessary level of development of productive forces and parameters of industrial relations, is presented. Formalized representation of the interests of participants in social and economic relations is used as the basis for the development of the structural and logical scheme for regulating national labour market. The regularities of creating a social and economic environment for the formation of human capital were determined. The theoretical and methodological basis for the formation of the state strategy of activating the institutional dynamics of the development of the national labour market has been arranged. The hypothesis about the necessity to distinguish between the processes of functioning and development of the national labour market and the corresponding selection of the methods and instruments of state regulation is proved. The specific features, patterns, principles and methods of the formation of the integral institutional space of cooperation of participants of social and economic relations in the national labour market are determined. The conceptual basis for the reform of the national labour market has been formed. The evolution of the system of state regulation of the national labour market was studied and the characteristics of the modern stage of its development were given. Organizational structuring is considered and the principles of formation of the system of state regulation of social and labour relations in the national economy are presented. The basis of this system is the complex of state planning and administrative operations for the formation of institutional support which is focused on the socialization of social and labour relations. The social and cultural factors that influence the formation and development of social capital of society are systematized. The institutional support for balancing the development of the national labour market has been developed. The content of the notion of balancing the national labour market has been expanded by introducing the additional list of relations between the separate parameters of its functioning and development. In order to regulate the level of strategic balance, institutions of the labour market with an identified system of strategic gaps, formalized through the guidance of the concept of a balanced system of indicators, are linked. The orientation towards the concept of the balanced system of indicators allowed the latter to present a separate institution supporting the implementation of state target programs. Using the architectural approach enabled identifying causal relationships between the forms of manifestation of the imbalance of the labour market and the components of determining its economic security. Disparities in the development of the labour market are presented as a threat factor for the expanded reproduction of the labour potential of the country. The scientific approach to the formation of the information multi-agent system for organizing the interaction of the participants of the national labour market is substantiated. This system is understood as a single, coordinated open self-regulatory system based on the balance of expectations and the competitive and cooperative interaction of economic agents. The peculiarity of the proposed multi-agent system is to use the theory of fractals to develop the methodological basis for institutional reform of the state regulation system of the national labour market. This proposal allowed taking into account the differences in the nature and quality of economic development of various sectors and branches of the national economy. The disclosure of the fractal logic of the process of organizing information and institutional support for state regulation of the development of the national labour market was carried out using the apparatus of Petri Networks. The directions of adaptation of the social partnership system to the conditions of the institutional transformation of the national economy are suggested. During the formation of the social partnership system, the reflexive component of the subordination of economic parameters and qualitative characteristics of the activities of the partners in the national labour market was addressed by the tasks of state regulation of the economy. The formation of the holarchy system of the national labour market has made it possible to adapt the activities and parameters of the interaction of social partnership participants to the conditions of the institutional transformation of the national economy. The basis of such an adaptation is the toolkit of architectural modelling of complex socioeconomic systems and the language of architectural modelling ArchiMate. The methodical approach to assessing the potential of the development of the social partnership institute is substantiated. The basis of this methodological approach is the correlation of the levels of satisfaction of the interests of participants in the social partnership, the maturity of the elements of institutional regulation of the interaction of such participants, the effectiveness of business cooperation with agents of labour resources and the previous levels of holarchy system of the national labour market. The results of the assessment of the potential of the development of the social partnership institute were used as the basis for defining the guidelines for re-designing the constituent elements of the institute. The conceptual foundations of organizational and methodical provision of state incentives for the development of human capital of a society are proposed. They are based on proposals for synchronizing the processes of development of the labour market and the market of educational services. The use of hierarchy analysis method is proposed for the purpose of ranking educational institutions while participating in projects supporting the implementation of state target programmes for the development of the national labour market. The theoretical positions of formation of the infrastructure support of state regulation of regional segments of the national labour market are substantiated. Recommendations on simulation of cluster-network interaction of the subjects of the national labour market for the purpose of strengthening the role of self-organization, self-regulation and self-development of the market are given.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 «Германські мови». – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна МОН України, Харків, 2017. У дисертації розкрито лінгвокогнітивні характеристики і типи взаємозв’язку ключових концептів англомовного детективного дискурсу. Об’єктом дослідження, виконаного у межах когнітивно-дискурсивної парадигми, стали ключові концепти англомовного детективного дискурсу ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ, реалізовані лексичними засобами мови в детективному дискурсі, репрезентованому текстами творів представників британського напрямку класичного детективу А. Конан Дойла й А. Крісті. У роботі уперше концепти ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ розглянуті як ключові в силу їх значущості та «маркованості» в детективному дискурсі, представленому сукупністю тематично співвіднесених текстів, які будуються за певним шаблоном, тема яких визначається з опорою на тематичні слова та логічні предикати, відбір яких зумовлено ситуативними умовами й стосунками комунікантів. Новим також є опис лексичних засобів, що вербалізують ключові концепти детективного дискурсу, та визначення семантичних взаємозв’язків лексем на основі валентнісних відношень. Детективний дискурс демонструє такі конститутивні ознаки інституційного дискурсу як хронотоп, цілі, цінності, типові учасники тощо. Взаємодія стандартизованих персонажів, контекст і зміст комунікації відбивають статусно-рольове спілкування, обумовлене соціальними інститутами і соціальними відношеннями та відбувається у межах відносин «агент інституту – клієнт інституту», що є характерним для інституційного дискурсу. Детективний дискурс визначено як «м’яку» форму інституційного дискурсу оскільки при незмінних визначальних компонентах структури (таємниця / злочин – розслідування – розкриття таємниці / злочину) і стандартизованому наборі персонажів («агенти» і «клієнти» інституту), його структура досить варіативна. Лінгвокогнітивні характеристики та взаємозв’язок ключових концептів в межах детективного дискурсу виявлено на основі комплексного вивчення когнітивного змісту й дискурсивної реалізації вербалізованих ключових концептів. Аналіз проведено згідно запропонованому у роботі алгоритму, який включає етапи : (1) визначення концептів ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ як ключових концептів детективного дискурсу; (2) виявлення онтологічних характеристик, змісту понять таємниця, злочин, сищик і злочинець, як передконцептуальних підстав виникнення ключових концептів детективного дискурсу; (3) виявлення засобів вербалізації ключових концептів детективного дискурсу, визначення лексем, що є іменами концептів і вивчення їх етимології; (4) визначення лексико-семантичних варіантів значень імен ключових концептів за допомогою застосування семного аналізу і виявлення доменів профілізації значень, актуалізованих в детективному дискурсі; (5) моделювання семантичного простору ключових концептів, утвореного лексемами – репрезентантами ключових концептів детективного дискурсу, на основі виявлення інтегральної і диференційних сем в значеннях імен ключових концептів і їх синонімів і побудова лексико-семантичних полів, мікрополів (і їх розширень) номінацій концептів; (6) аналіз валентних зв’язків лексем, що вербалізують ключові концепти детективного дискурсу; (7) встановлення підстав взаємодії ключових концептів в дискурсі з застосуванням положень теорії валентності та на основі взаємодоповнюючих підходів: імплікаційних і конвенціональних зв’язків концептів і взаємодії ключових концептів на підставі взаємовідношення їх поняттєвих компонентів. В результаті дослідження встановлено, що концепти ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ, є ментальними утвореннями, які мають особливу значущість в детективному дискурсі, формують змістовно-тематичне ядро, об’єктивують обов’язкові елементи сюжету і «носіїв» сюжету, їх наявність в тексті є обов’язковою умовою віднесення тексту до детективного дискурсу, взаємозв’язок цих концептів формує цілісність детективного дискурсу. В свою чергу, детективний дискурс, в якому ключові концепти актуалізовані для передачі певних смислів, обумовлює особливості використання лексичних засобів вербалізації концептів, семантичного простору ключових концептів. Твори класичного детективу, якими представлений досліджуваний дискурс, відображають певний етап розвитку британського суспільства, соціальних інститутів і громадських норм відповідної епохи, які, в свою чергу, визначають онтологічні характеристики понять таємниця, злочин, сищик і злочинець, та обумовлюють поняттєвий зміст ключових концептів детективного дискурсу. Опис семантичного простору ключових концептів за допомогою польового структурування лексичних одиниць, які вербалізують концепти, уможливлює відтворення відповідних поняттєвих фрагментів концептуальної картини світу. Семантичний простір номінацій ключових концептів детективного дискурсу структурований як лексико-семантичне поле. Центр містить лексему mystery, crime, detective або criminal – ім’я відповідного ключового концепту, та синоніми, об’єднані з іменем концепту відповідними інтегральними семами, виділеними у лексико-семантичних варіантах значень синонімів. На основі диференційних сем, виділених в значеннях засобів вербалізації ключових концептів, формуються мікрополя і розширення, які включають лексичні засоби, що належать до периферії лексико-семантичних полів. З опорою на компонентну модель значення лексичних одиниць, що вербалізують ключові концепти та з застосуванням положень теорії валентності, в детективному дискурсі виявлені зв’язки лексем-репрезентантів ключових концептів з іншими лексичними одиницями, як реалізація семантичної валентності. У детективному дискурсі лексеми-репрезентанти ключових концептів демонструють реалізацію як обов’язкового, так і факультативного типів валентності. За наявності спільності семантичних ознак, що виділяються в значеннях лексем-репрезентантів концептів, і відсутності несумісних ознак, між ними встановлюється зв’язок, відображений свідомістю. Дискурсивна реалізація таких зв’язків відбувається за допомогою предикатів, лексичне значення яких не суперечить лексичному значенню засобів, що вербалізують концепти. Виявлені валентні зв’язки лексем-репрезентантів ключових концептів підтверджують взаємозв’язок між валентністю, в основі якої лежить лексичне значення слова, тобто семантичною валентністю, та концептуальною валентністю – здатністю концептів вступати у відносини з іншими концептами подібно до лексичних одиниць. Валентність ключових концептів детективного дискурсу виявляється у вибірковому відношенні концепту до інших концептів та реалізується шляхом поєднання і перетину концептів трьома типами зв’язку – конвенціональними, імплікаційними і поняттєвими. Вказані типи зв’язку відбивають причинно-наслідкові зв’язки, оскільки один концепт може імплікувати інший, передбачають актуалізацію концептів у свідомості згідно з визначеною стандартом послідовністю елементів композиції детективного дискурсу та ґрунтуються на наявності спільних компонентів в поняттєвому змісті концептів, що пояснює можливість сполучуваності ключових концептів у межах дискурсу. Взаємозв’язки ключових концептів в межах детективного дискурсу є імовірними та прогнозованими, оскільки передають логіко-смислову основу цього дискурсу. Практична значущість дослідження визначається тим, що його результати можуть бути використані під час викладання лекційних курсів із загального мовознавства (розділ «Семантика»), лексикології англійської мови (розділи «Лексична семантика», «Синонімія»), у спецкурсах із когнітивної лінгвістики, при написанні курсових і дипломних робіт, у подальших наукових дослідженнях аспірантів і студентів.

Панасюк В.М. Конституційно-правові засади реалізації державної молодіжної політики в Україні : дис.. … канд. юрид наук : 12.00.02 / Панасюк Віта Миколаївна. – Одеса, 2017. – 215 с.
Дисертація присвячена дослідженню конституційно-правових засад реалізації державної молодіжної політики в Україні. Визначено поняття та зміст категорії «конституційно-правові засади реалізації державної молодіжної політики». Обґрунтовано визначення «конституційно-правових засад реалізації державної молодіжної політики», під якими запропоновано розуміти систему ідей, цілей, принципів, яких закріплено, або які випливають зі змісту норм Конституції і Законів України і є основою правового та інституційного забезпечення діяльності держави та взаємодії органів публічної влади з молоддю, інститутами громадянського суспільства з метою створення умов для повноцінного розвитку молоді. Виокремлено та класифіковано суспільні відносини у сфері реалізації державної молодіжної політики, які належать до предмета конституційно-правового регулювання, а також виявлено його специфічні характеристики. Виявлено проблеми конституційно-правового забезпечення реалізації державної молодіжної політики та визначено способи підвищення ефективності дії норм, зокрема, шляхом проведення правового моніторингу ефективності молодіжного законодавства, моніторингу діяльності органів державної діяльності, експерименту, моделювання та експертизи із залученням молоді та інститутів громадянського суспільства. Доведено, що ефективність реалізації державної молодіжної політики знаходиться у прямій залежності від активної співпраці держави в особі відповідних органів, молоді та інститутів громадянського суспільства та розкрито систему організаційно-правових форм взаємодії усіх суб’єктів реалізації державної молодіжної політики.

Стаття присвячена дослідженню фразеологічних одиниць, які називають людину (жінку або чоловіка) із позиції векторного моделювання гендерно маркованих найменувань. Концептуальна картина світу не є стійкою й піддається постійним змінам, які пов’язані з впливом інших культур на мову, із технічним прогресом та посиленою фемінізацією. З появою нових предметів побуту, відкриттям нових живих організмів, космічних тіл тощо з’являються й нові найменування людини. Основою фразеологічного моделювання є когнітивні операції, націлені на взаємодію вихідного домену, який представляє таку сферу, з якої відбувається запозичення когнітивних ознак, і цільового домену – абстракції, що ідентифікується із залученням фразеологізмів.

У статті аналізується моделювання як метод науково-художнього пізнання. Доводиться, що методологією розробки та обґрунтування поліхудожніх технологій є принцип синтезу філософських, науково-загальних концепцій та їх проекція у професійну, поліхудожню підготовку майбутнього вчителя музики; уточнюється зміст та структура семантичної моделі, зумовленою особливостями сприйняття на основі взаємодії мистецтв; конкретизується структура художньо-педагогічної ситуації у контексті застосування поліхудожніх технологій, виокремлюються показники поліхудожньомовленнєвого підходу в умовах моделювання на прикладі текстів культури кіномистецтва.

У статті представлено огляд регуляторних актів Республіки Мальта, що внормовують розвиток інклюзивного навчання. Указано, що навчання учнів з особливими освітніми потребами на Мальті, як і в більшості європейських країн, формувалося в межах медичної (обмежувальної) концепції. Аналіз національних систем інклюзивної освіти доводить, що обов’язковою базою для її запровадження та функціонування є система законодавчих актів, котрі декларують необхідні права і свободи та містять механізми забезпечення. Звернення до джерел з історії становлення інклюзивної освіти на Мальті дозволяє констатувати поступову реалізацію різноманітних моделей освіти для цієї категорії учнівства: моральна (пов’язується з ганьбою, упередженням та зневагою до осіб із вадами розвитку), благодійна (до основи якої покладено співчуття до осіб з обмеженими можливостями та надання їм допомоги), соціальна (спрямована на подолання соціальної дискримінації осіб з особливими потребами) та полікультурна (передбачає повагу до етнічного та культурного розмаїття в суспільстві). Зважаючи на те, що освітня політика Республіки Мальта в інклюзивному напрямі розвивається відповідно до загальноєвропейських тенденцій, які передбачають розуміння інклюзії як полікультурного явища, констатовано інтенсифікацію реалізації концепції інклюзивного навчання на Мальті (у його полікультурній моделі) після вступу країни до ЄС (2004 р.). Названо нормативно-правові документи Республіки Мальта, які визначають пріоритетні напрями розвитку інклюзивного навчання, схарактеризовано ті, що мали найбільший вплив на визначений процес. До пріоритетних напрямів розвитку інклюзивного навчання Республіки Мальта віднесено ствердження дефініції інклюзії в її розширеному – полікультурному – варіанті, створення та підтримку недискримінаційного освітнього середовища, взаємодію державних установ та громадських об’єднань, наукової, педагогічної та батьківської спільнот у розвитку інклюзивного навчання. Підкреслено значення для цього процесу взаємодії державного та громадського секторів, яка ґрунтується на надбаннях наукової та педагогічної спільнот. Зроблено висновок, що реалізація інклюзивної політики відбувається через побудову чіткої структури освітнього процесу, що передбачає запобігання дискримінаційному ставленню до учнів через будь-які ознаки та створення атмосфери прийняття, привітності та безпеки, що визнається та підтримується всіма суб’єктами навчального процесу та всім позашкільним середовищем.

У статті розкриваються витоки, еволюція, сучасний стан концепції соціального конструктивізму в навчанні як напряму філософії освіти, ключова ідея якої полягає в принциповій неможливості передавання знань суб’єктові навчання в готовому вигляді. Основними принципами реалізації соціального конструктивізму в навчанні є принцип організації навчання через дослідження, конструювання навчально-дослідницьких співтовариств, принцип орієнтації на особистість, насиченості освітнього простору носіями знань, принцип співпраці, що під час навчального процесу зумовлюють постійну взаємодію індивідуалізованих навчальних конструктів суб’єктів навчання у відповідному навчальному середовищі – реальній чи віртуальній освітній спільноті. Авторами проаналізовано можливості провідних соціально-конструктивістських засобів навчання, які втілюються в педагогічних середовищах Лого і його похідних – NetLogo та StarLogo; Squeak і похідного від нього Scratch; Alice та ін. і є основою підтримки групового, дистанційного та мобільного навчання; засобами організації спільної роботи тих, хто навчається, у тому числі самостійно, та подання її результатів у Web.