Добірка наукової літератури з теми "Великий населений пункт"

Робота присвячена розробці ефективних методів прогнозування інтенсивності руху транспортних потоків поблизу населених пунктів різних груп поселень. Аналіз літературних джерел показав, що розробка техніко-економічних обґрунтувань та проектів будівництва та реконструкції автомобільних доріг, формування проектів організації дорожнього руху ґрунтується на закономірностях формування транспортних потоків. Точність прогнозування інтенсивності транспортних потоків може значно знижуватись поблизу великих міст, це пов'язано з особливостями формування вантажних та пасажирських потоків на підходах до великих міст, величина яких зростає по мірі наближення до міста. Пошук залежності між фактичним значенням інтенсивності руху та місцем визначення її відносно розташування ділянки до центру міста (населеного пункту) дозволяє оцінити ступень впливу міста на її величину. Результат досліджень полягає в встановленні математичного опису залежності між інтенсивністю транспортних потоків і відстані до центру міста, який надано у вигляді перетворення з використанням відстані, як основи, що приводить до збільшення зв'язку між ними. Тіснота зв'язку між інтенсивністю руху транспортних потоків і відстанню до центру міста встановлена не тільки для великих міст, а також для середніх і малих міст. Встановлений взаємозв'язок носить показниковий характер для всіх груп поселень з різною чисельністю населення та підтверджує вплив населених пунктів на інтенсивність руху транспортних потоків поблизу них. Дослідження показали, що результат оцінки впливу населених пунктів на інтенсивність руху транспортних потоків з достатньої точністю описується регресійними рівняннями, в яких як змінні виступають параметри, які характеризують населені пункти, а саме віддаленість від центру населеного пункту та чисельність населення. Статистична оцінка отриманих моделей свідчить про допустимість їх використання для прогнозування інтенсивності транспортних потоків поблизу населених пунктів. Ключові слова: інтенсивність руху, транспортний потік, ступень впливу, відстань, кореляція, група поселень, чисельність населення, модель.

Стаття присвячена дослідженню місця міста як населеного пункту в системі адміністративно- територіального устрою держави, доля якої значною мірою визначається розвитком її міст. Обґрун- товано авторську позицію про значення та особливий вплив території держави та її територіальних одиниць на розвиток і функціонування держави. Сьогодні майже всі держави поділяють свою тери- торію на певні одиниці, в межах яких реалізується державна та місцева влада. У кожній державі існує свій адміністративно-територіальний устрій. Проведено аналіз праць щодо визначення понять «дер- жавний устрій», «територіальний устрій», «адміністративно-територіальний устрій», «адміністратив- но-територіальний поділ». Розглянуто відмінності цих понять. Наведено та проаналізовано норми Конституції України, які визначають конституційні основи територіального устрою, адміністративно- територіального устрою та статусу міст України. Автор зазначає, що сьогодні місто – це основна адмі- ністративно-територіальна одиниця, яка є елементом структури великих і середніх регіонів України. Наведено позицію щодо ролі міст у державі.

У статті показано специфіку розвитку туризму та рівень туристичної та супутньої інфраструктури на території Поліського воєводства в міжвоєнний період. Полісся було своєрідним туристичним регіоном у міжвоєнній Польській Республіці, яке дало ім’я Поліському воєводству з центром у м. Берестя (тоді – Брест-над-Бугом, раніше – Брест-Литовськ). Воєводство, будучи одним із найбільших по площі в усій ІІ Речі Посполитій, в той же час мало мінімальну мережу залізниць, незначну протяжність автомобільних доріг із твердим покриттям і вкрай поганий стан грунтових доріг. Низька щільність населення, великі відстані між населеними пунктами, заплутана мережа дрібних, часто відсутніх на картах доріг і стежок, яка стрімко змінювалася під впливом сезонних коливань рівня води, робили практично неможливими піші та велосипедні похо- ди по регіону без місцевих провідників. Це робило регіон важкодоступним для масового відвідування і залишало можливості лише для розвитку туризму, заснованого на наявних шляхах комунікації, зокрема водного туризму. Практично всі цікаві туристам об’єкти спадщини і населені пункти в регіоні можна було відвідати, подорожу- ючи водними маршрутами. Єдиним маршрутом, на якому існувала можливість ознайомлення з регіоном на влас- ному автомобілі, була траса Берестя – Кобрин – Береза-Картузька – Івацевичі і далі до кордону Польщі з СРСР. Водночас південна частина воєводства була буквально пронизана мережею регулярної пароплавної комунікації. Однак найпоширенішим засобом туристичної комунікації на Поліссі в 1920–1930-ті роки була байдарка або каяк. Центрами туризму у воєводстві були в основному міста (в першу чергу Пінськ і Брест, а також інші), які були адміністративними, економічними і культурними центрами регіону. Саме в них була зосереджена велика части- на об’єктів розміщення (готелів, постоялих дворів, мебльованих кімнат, турбаз, тощо) та громадського харчу- вання (ресторанів, кав’ярень, корчм тощо).

Містобудування здавна вважалося одним із головних аспектів створення та підтримання гармонійного життєвого середовища. Усі населені пункти повинні мати генеральний план розвитку, для створення такої містобудівної документації потрібно провести детальний аналіз території, в результаті якого ми зможемо підкреслити усі переваги та компенсувати певні недоліки проектованої території. В роботі проаналізоване селище Луків, яке має великий туристичний потенціал, але через неправильне використання ресурсів лишається поза увагою.

Досвід локальних війн та збройних конфліктів останніх десятирічь підтверджує що бойові дії відбуваються переважно в умовах урбанізованої місцевості. Щільність забудови населених пунктів кожного року постійно зростає. Як в мирний час, так і в воєнний час в населених пунктах, особливо у великих містах, сконцентрований економічний, соціальний та політичний потенціал, і тому населені пункти мають важливе значення під час ведення бойових дій із застосуванням усіх видів зброї. В умовах сучасності, коли асиметричні загрози суттєво відрізняються від небезпек кінця ХХ століття, виникає тенденція щодо збільшення просторових і скорочення часових характеристик бою. Міста же у свою чергу створюють ідеальне середовище для ведення партизанських дій іррегулярними збройними формуваннями, оскільки перевага регулярних військових підрозділів, передусім технічна, при діях в умовах високо урбанізованої місцевості значною мірою нейтралізується. Так як специфіка бою в умовах сучасного міста часто вимагає від підрозділів здатності діяти самостійно у відриві від основних сил військових частин. Відповідно до цього повинні змінюватись і способи ведення бойових дій, так як в подібних умовах обмежується мобільність військ, ускладняється управління підрозділами, вогнем та здійснення маневру. Збільшується потреба в отриманні та добуванні розвідувальних відомостей про противника та місцевість у районі майбутніх дій, необхідних для підготовки та ведення успішного бою. У статті на основі аналізу характеристик та тенденцій розвитку сучасних міст та населених пунктів, якісної зміни військового озброєння Збройними Силами України та арміями провідних країн світу розглянуто проблемні питання подальшого удосконалення та особливостей ведення тактичної розвідки в особливих умовах, в місті.

Органи самоорганізації населення за рахунок активізації інтересу населення до місцевих справ, місцевих проблем та до пошуку оптимальних шляхів їх вирішення сприяють підвищенню рівня громадської свідомості і подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні. Саме тому видається доцільним звернути увагу на доктринальне забезпечення функціонування інституту самоорганізації населення у частині територіальних мікроколективів. Метою статті є сприяння введенню в доктринальний та нормативний обіг терміна «територіальний мікроколектив» для визначення кола осіб, інтереси яких представляє орган самоорганізації населення, та розвинення доктрини територіальних мікроколективів шляхом їхньої типологізації та класифікації. Територіальний мікроколектив - це з'єднані відносно стійкими соціальними зв'язками жителі населеного пункту або його частини, границі якої не співпадають з границями діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування. У процесі дослідження територіальних мікроколективів видається доцільним класифікувати їх за такими підставами:- за кількістю членів територіального мікроколективу, які мають право голосу на місцевих виборах (на невеликі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує до 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах) та великі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує більш як 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах));- за видом населеного пункту, в межах якого існує територіальний мікроколектив (на територіальні мікроколективи сільської місцевості та міські територіальні мікроколективи);- за наявністю або відсутністю у територіального колективу власних легалізованих органів - органів самоорганізації населення (на територіальні мікроколективи, які мають свої легалізовані органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх легалізованих органів);- за наявністю або відсутністю у територіального мікроколективу власних постійно діючих органів (на територіальні мікроколективи, які мають свої постійно діючі органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх постійно діючих органів).

Розглянуто основи державного регулювання процесів децентралізації на місцевому рівні в Україні, які спрямовані на ефективний результат проведення адміністративної реформи. Необхідність останньої зумовлена певними причинами, головними з яких є неефективна організація виконавчої влади на рівні району та області, зокрема високий рівень централізації влади (замість децентралізації, тобто передання багатьох повноважень органам місцевого самоврядування); нераціональний адміністративно-територіальний устрій, що характеризується великою кількістю дрібних населених пунктів; неефективне місцеве самоврядування, зокрема фінансова неспроможність первинної (базової) ланки місцевого самоврядування за умов задекларованого права на місцеве самоврядування громади кожного населеного пункту. Зазначено, що поява в Україні об’єднаних територіальних громад зумовлена об’єктивними чинниками, більшість із яких має латентний характер. Зокрема, це незворотність глобалізації, яка, впливаючи на всі без винятку макропроцеси, призводить до втрати Україною, а особливо прикордонними територіями, переваг від геополітичного розміщення в частині транзитного «мосту» між Російською Федерацією та Європейським Союзом. Другим вагомим чинником є відставання за всіма показниками соціально-економічного розвитку, що негативно відображається на інвестиційній привабливості держави і її регіонів, впливаючи на інвестиційно-інноваційні показники останніх. Також постійний фінансовий «голод» у частині недофінансування програм регіонального розвитку й перманентна залежність від показників державного бюджету та урядових програм закладають фінансові чинники щодо об’єднання громад. Беззаперечний вплив чинять і військові дії на Сході України, які згуртували територіальні громади в плані оборони та недопущення політичних провокацій і створили підґрунтя для захисту власних територій.

Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) про­мислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін. Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівно­важеного стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпе­ченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності. Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного викорис­тання всіх видів природних ресурсів. Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром націо­нальної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріори­тетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика. Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспіль­ства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище. Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати при­наймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисло­вими і непромисловими викидами.

Нечаева Могила – единственный сохранившийся до наших дней скифский царский курган-гигант в Северном Причерноморье. С 1853 г. он известен российским археологам. Его высота на сегодняшний день составляет 14–15 м. За последние два века курган претерпел существенные изменения. В середине 19 ст. были отмечены просадки насыпи, затем на вершине был вырыт глубокий колодец, позднее засыпанный, и на его месте выстроена беседка. Особо трагическую роль курган сыграл в годы Великой Отечественной войны, когда он был одним из узловых опорных пунктов войск вермахта в Никопольско-Криворожской наступательной операции Красной армии в декабре 1943 г. – январе 1944 г., в ходе которой была разгромлена криворожско–никопольская группировка, пытавшаяся удержать любой ценой Никопольский марганцевый и Криворожский железорудный бассейны. В боях за Нечаеву Могилу полегло более полутора тысяч советских воинов. Сам курган, в особенности его вершина, был изрыт блиндажами и ходами сообщений, а также сотнями воронок от снарядов. После войны вершина кургана была полностью перепланирована и на ней был установлен триангуляционный пункт высшей категории. Все факты указывают на то, что ранее курган входил в число крупнейших скифских царских курганов Северного Причерноморья и имел высоту не менее 20 м. Библиографические ссылки Артамонов М.И. Из истории методики археологических раскопок // ПИДО. 1935. № 1–2. С. 142–164. Бидзиля В.И., Полин С.В. Скифский царский курган Гайманова Могила. Киев: Скиф, 2012. 814 с. Бобринский А.А. Вновь открытая могила скифского царя // ИТУАК. 1913. № 50. Браун Ф.А. Разыскания в области гото-славянских отношений. СПб.: Тип. Имп. Акад. наук, 1899. ХХ, 392 с. Брун Ф.И. Черноморье. Сборник исследований по исторической географии Южной России. Одесса: Тип. Г. Ульриха, 1880. Ч. 2. 422 с. Бурачков П. О местоположении древнего города Каркинитеса и монетах ему принадлежащих // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1875. Т. 9. С. 1–133. Вертильяк Н. Описание Белозерского городища // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1858. Т. IV. С. 143–145. Виноградов Ю.Г., Яценко І.В. Археологічна діяльність Б.М. Гракова на Україні // Археологія. 1990. № 3. С. 86–92. Граков Б.Н. Отчет Никопольской археологической экспедиции за 1939 г. // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. № 30–33. Граков Б. Нікопольська експедиція // Археологія. 1947. № 1. С. 191. Граков Б.Н. Отчет Скифской (Никопольской) экспедиции ИИМК АН СССР за 1947 г. // НА ИА НАНУ. № 1947/36-А Граков Б.Н. Никопольская экспедиция // КСИИМК. 1947б. Вып. XXI. С. 73–74. Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре / МИА. № 36. М.: АН СССР, 1954. 238 с. Дараган М.Н. Курганы степной части Украины: пространственный анализ и визуализация методами ГИС-Технологий // Виртуальная археология (неразрушающие методы исследований, моделирование, реконструкции): Материалы Первой Международной конференции. СПб.: ГЭ, 2012. С. 76–85. Дараган М.Н. Пространственная характеристика Александропольского кургана // Полин С.В., Алексеев А.Ю. Скифский царский Александропольский курган IV в. до н.э. в Нижнем Поднепровье. Киев; Берлин: Изд. Олег Філюк, 2018. С. 732–740. Древности Геродотовой Скифии (ДГС II). Сборник описаний археологических раскопок и находок в Черноморских степях. СПб: Типография Императорской Академии наук, 1872. Вып. II. 118 с. + Приложение. С. XVII–CXXVII Древности Геродотовой Скифии (ДГС II). Атлас – Древности Геродотовой Скифии. Сборник описаний археологических раскопок и находок в Черноморских степях. СПб.: Тип. Имп. Акад. наук, 1872. Вып. II. Атлас. Табл. XXII–XL. Дмітров Л.Д. Кургани Нікопольбуду. Звіт про роботу археологічної експедиції // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. 1935–36. № 10-11. Дмитров Л.Д. Археологические работы по исследованию Никополя в 1936 г. Предварительный отчет и перспективные предложения Никопольской археологической экспедиции // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. 1936. № 12. Дмітров Л.Д. Археологічне вивчення Нікопольщини в 1935–1936 рр. // Наукові записки Iнституту історії і археології. Київ, 1946. Кн. II. С. 55–73. Дмітров Л.Д. Археологічне вивчення Нікопольщини в 1935–1936 рр. // Археологія. 1950. Т. III. C. 151–166. Доклад профессора Д.И. Эварницкого о произведенных им раскопках курганов и исторических исследованиях. Екатеринослав, 1904. 23 с. Забелин И.Е. Скифские могилы. Чертомлыцкий курган // ДТМАО. 1865. Т. 1. С. 71–90. Зайцев Ю.П., Мордвинцева В.И. Ногайчинский курган в степном Крыму // ВДИ. 2003. № 3. С. 61–99. Заседания Московского Предварительного Комитета XIII Археологического Съезда // Труды XIII АС. М., 1908. Т. 2. C. 121–142. Ильинская В.А. Скифские курганы около г. Борисполя // СА. 1966. № 3. С. 152–171. История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941–1945. Т. 3. / Ред. Ю.П. Петров. М: Воен. изд-во МО СССР, 1961. 659 с. Колтухов С.Г. Скифы Крымского Присивашья в VII–IV вв. до н.э. Погребальные памятники / Материалы к археологической карте Крыма. Вып. X. Симферополь: Изд-во ЧП «Предприятие Феникс», 2012. 138 с. Колтухов С.Г. Скифы Северо-западного Крыма в VII–IV вв. до н.э. (погребальные памятники) / Археологический альманах № 27. Донецк: Донбасс, 2012. 265 с. Лазаревский Я. Александропольский курган. Могила скифского царя // ЗРАО. 1894. Т. VII. Вып. 1–2. СПб. С. 24–46, 16 табл. Манцевич А.П. Курган Солоха. Публикация одной коллекции. Л: Искусство, 1987. 143 с. Марти Ю. Сто лет Керченского музея. Исторический очерк. Керчь: Гос. Керчен. арх. музей, 1926. IV, 96 с. Мелюкова А.И., Яценко И.В. Первые экспедиции с Б.Н. Граковым // РА. 1999. № 4. С. 215–220.Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. I. / ред. В. Антонович. Кіевь: Тіп. Г.Е. Корчакь-Новицкаго, 1890. 141 с. Мозолевський Б.М. Товста Могила. Київ: Наукова думка, 1979. 248 с. Мозолевский Б.Н. Скифский царский курган Желтокаменка // Древности степной Скифии / Отв.ред. А.И. Тереножкин. К: Наукова думка, 1982. С. 179–222. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. Київ: Наукова думка, 1983. 197 с. Мозолевский Б.Н. К вопросу о скифском Герросе // CА. 1986. № 2. С. 70–83.Мозолевський Б.М. Кургани вищої скіфської знаті і проблема політичного устрою Скіфії // Археологія. 1990. № 1. С. 122–138. Мозолевский Б.Н., Полин С.В. Курганы скифского Герроса IV в. до н.э. (Бабина, Водяна и Соболева могилы). Киев: Стилос, 2005. 599 с. Мощанский И.Б. Освобождение Правобережной Украины. М.: Вече, 2011. 320 с. Самоквасов Д.Я. Могилы Русской земли. IV. М.: Синод. тип., 1908. 271 с. ОАК за 1891 г. СПб., 1893. 187 с. ОАК 1899. СПб., 1902. 184 с. ОАК 1900. СПб., 1902. 173 с. Об археологических разысканиях 1852–53–54 – Об археологических разысканиях в Екатеринославской губернии в 1852, 1853 и 1854 гг. // РА ИИМК РАН, ф.9, д. № 43. 110 л. О командировании 1852–53 – О командировании коллежского советника Терещенко для археологических разысканий на юге России и расследовании Луговой Могилы // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 6. О раскопках 1855-А – О раскопках в Екатеринославской губернии в 1855 г. // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 49а. 132 л. Отрощенко В.В., Болтрик Ю.В. Культурно-хронологическое и территориальное распределение могильников Днепро-Молочанской степной области // Материалы по хронологии археологических памятников Украины / Отв. ред. Д.Я. Телегин. Київ: Наукова думка, 1982. С. 38–46. Падалка Л. Каменный Затон и Белозерское городище на Днепре // Киевская старина. 1891. Т. 35. С. 384–390. Полин С.В., Алексеев А.Ю. Скифский царский Александропольский курган IV в. до н.э. в Нижнем Поднепровье. Киев; Берлин: Олег Філюк, 2018. 926 с. Пояснительная записка к проекту вскрытия скифского захоронения (“Нечаевой Могилы”) в Днепропетровской области. Орджоникидзе, 1966 (архив С.В. Полина). Пустовалов С.Ж. Реконструкція чисельності катакомбного населення за курганними похованнями Північного Причорномор’я // Археологія. 1997. № 3. С. 40–49. Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука / Ред., вступ. ст. и прим. Н.П. Шастиной. М.: Гос. изд-во геогр. л-ры, 1957. 287 с. Сибирский А.А. Донесение министру уделов Л.А.Перовскому о раскопках в Феодосии и кургане, находящемся близ селения Александрополя Екатеринославской губ. // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 20. 15 л. Соколов В. Белозерское городище на Днепре // Киевская старина. 1892. Т. 38. C. 225–245 Сосса Р.І. Історія картографування території України. Від найданіших часів до 1920 р. Київ: Наукова думка 2000. 247 с. Тереножкин А.И., Ильинская В.А., Черненко Е.В. Отчет о работе Скифской Никопольской экспедиции 1965 г. // НА ИА НАНУ, № 1965/7. Тереножкин А.И., Ильинская В.А., Черненко Е.В., Мозолевский Б.Н. Скифские курганы Никопольщины // Скифские древности / Отв. ред. В.А. Ильинская, А.И. Тереножкин. Киев: Наукова думка, 1973. С. 113–186. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 4. С. 1–30. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 5. С. 55–75. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 7. С. 1–69. Терещенко А. О могильных насыпях и каменных бабах в Екатеринославской и Таврической губ. // Чтения в императорском обществе истории и древностей Российских при Московском университете. Кн. IV. / Ред. О.М. Водянский. М., 1866. С. 1–37. Уваров А.С. Исследования о древностях Южной России и берегов Черного моря. Вып. 1СПб.: Тип. экспедиции загот. гос. бумаг, 1851. 138 с. Черненко Е.В. Скифские курганы на Никопольщине // Записки Одесского археологического общества. Т. 2 (35). Одесса. 1967. С. 179–191. Черных Л.А., Дараган М.Н. Курганы эпохи энеолита-бронзы междуречья Базавлука, Соленой, Чертомлыка. Киев: Издатель Олег Филюк, 2014. 568 с. Черняков І.Т. Кургани в культурі України / Чмихов М.О. Курганні пам’ятки як явище давньої культури. Київ: НМК ВО, 1993. 144 с. Чирков А. Краткий очерк городищ, находящихся по Днепру и его лиману // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1867. Т. 6. С. 546–550. Чуйков В.И. От Сталинграда до Берлина. М.: Воениздат, 1980. 672 с. Шпеер А. Воспоминания. М.: Захаров, 2010. 679 с. Юргевич В.Н. Исторический очерк 50-летия Императорского Одесского общества истории и древностей. Одесса: Тип. А. Шульце, 1889. 121 с. Daragan M. The Use of GIS Technologies in Studying the Spatial and Time Concentration of Tumuli in the Scythian-time Lower Dnieper Region // Tumulus as Sema Space, Politics, Culture and Religion in the First Millennium BC Vol. 27. / Topoi – Berlin Studies of the Ancient World / Topoi – Berliner Studien der Alten Welt / Edited by: Olivier Henry and Ute Kelp. Berlin, 2016. Рp. 337–346.

Авторами сделан анализ миграций населения в послеоктябрьский период в Советской России/СССР: вынужденных (эмиграции, стихийных миграций в периоды голода в 1922, 1932-1933 и 1947 гг., вызванного как субъективными факторами: просчетами в экономической политике, так и объективными: засухами и неурожаями, эпидемиями тифа и холеры, последствиями и разрухой после гражданской войны и ВОВ; эвакуаций в период Великой Отечественной войны) и принудительных (ссылки в лагеря ГУЛага и спец поселения «классово-чуждых элементов» и других слоев населения – особенно масштабные в период Большого террора и коллективизации; депортации народов до-, во время и после Великой Отечественной войны). Показана политическая и экономическая подоплека этих принудительных миграций: устранение классовых противников и классово-чуждых элементов, обеспечение трудовыми ресурсами грандиозных социалистических строек и иных экономических проектов, в частности, атомного и иных видов вредного производства, освоение отдаленных и заполярных территорий или иных районов с тяжелым климатом или непригодных для проживания людей, но богатых полезными ископаемыми, необходимыми стране. Показано, как с введением в 1932 г. паспортов, отмененных после 1917 г., и системы прописки осуществлялся повсеместный контроль за передвижением всех слоев населения на всей территории СССР, так как каждый гражданин, прибывающий в любой город или населенный пункт, должен был зарегистрироваться по новому адресу и получить штамп в паспорт. Эта система затрудняла передвижение по стране. В частности, колхозное крестьянство, не имевшее на руках паспортов, закреплялось на местах.