Добірка наукової літератури з теми "Бактеріальні культури"

У статті досліджено проблему поліпшення якості сиров’ялених м’ясних продуктів за допомогою використання стартових культур. У технології м’ясних продуктів визначається тенденція до використання рослинних харчових добавок у поєднанні зі стартовими культурами для поліпшення якості готової продукції. Важливою властивістю є антагонізм – придушення зростання мікроорганізмів, що спричинюють псування продукту. Для відтворення кольору м’ясопродуктів у складі стартових культур повинні бути денітрифікуючі бактерії. До основних технологічних властивостей стартових культур можна віднести зброджування вуглеводів із утворенням молочної кислоти, скорочування часу дозрівання, збільшення виходу готового продукту та подовження термінів зберігання. В разі додавання пропіонових бактерій істотно покращуються структурно-механічні властивості продукту, забезпечується зменшення втрат за теплової обробки, підвищується вологозв’язувальна здатність, що позитивно позначається на якості готового продукту. Молочнокислі бактерії є біологічною основою формування ковбаси як харчового продукту, завдяки ним відбувається біологічне перетворення основних компонентів м’яса з утворенням сполук, що зумовлюють смак та аромат, консистенцію; зміна фізико-хімічних параметрів м’ясного фаршу може призвести до розвитку мікробів, здатних викликати псування м’яса. Застосування стартових культур у виробництві м’ясних продуктів забезпечує не лише скорочення часу технологічного процесу, а й гарантує мікробіологічну безпеку готової продукції. Таким чином, бактеріальні закваски є найважливішим фактором формування якості м’ясних виробів. Правильно підібрані культури у заквасці сприяють не тільки формуванню приємного смаку та аромату продукту, стабілізації забарвлення, а й придушенню життєдіяльності гнильних та санітарно-показових бактерій. Крім того, встановлено, що деякі мікроорганізми мають протеолітичну активність, внутрішньоклітинні ферменти, які здатні розщеплювати білки м’яса, таким чином покращуючи структурні характеристики готового продукту. А деякі стартові культури можуть виступати в ролі антиоксидантів, перешкоджаючи окисленню жиру в ковбасних виробах.

За результатами теоретичних та літературних даних обгрунтовано використання молочнокислих бактерій у сировиробництві. Для цього визначають головний показник якості – кислотність молока. Підвищення кислотності є головним фактором, який впливає на виготовлення, склад, малюнок і параметри дозрівання сирів, оскільки визначає активність і ступінь збереження молокозсідального ферменту в згустку, синерезис, розчинність колоїдного фосфату кальцію і придушення патогенів та випадкових мікроорганізмів. Заквасочні культури в даний час виробляються і поставляються на підприємства сироробної галузі безліччю компаній. На ринку присутні закваски із змішаних штамів, мезофільні закваски, термофільні закваски та закваски змішаного типу. В роботі проаналізовано використання в сировиробництві різних видів заквасок, які розрізняються за кількістю штамів, внесенням в сировину, натуральністю, способом обробки, що сприяє необхідним показникам технологічного процесу виробництва, різним смаковим властивостям готового продукту. Закваски являють собою бактеріальні культури, які використовуються при виготовленні сиру для зниження рН внаслідок контрольованої ферментації лактози і продукування бактеріями молочної кислоти. Закваски можуть бути виготовлені на сироробних підприємствах шляхом активізування бактеріального препарату в належному живильному середовищі з отриманням, так званих ,виробничих заквасок. Бактеріальні препарати (високо концентрований вид заквасок) можна вносити безпосередньо у ванну («пряме внесення»). Мезофільні закваски (з оптимальною температурою близько 30 °С) зазвичай складаються з штамів лактококів, іноді поряд з ними містяться лейконостоки або цитрат-позитивні штами лактококів як продуцентів смакових і ароматичних речовин. Термофільні закваски (оптимальна температура – 42 °С) містять термофільний Streptococcus і Lactobacillus Sp. (Наприклад, Lactobacillus delbrueckii або Lactobacillus Helveticus). Додаткові культури, такі як пропіоновокислі бактерії, біфідобактерії і цвілі Penicillium.

Мета роботи. Визначення мікробіологічної чистоти трави горлянки повзучої та антимікробної активності водно-етанольних витягів трави горлянки повзучої відносно клінічних штамів умовно-патогенних бактерій та дріжджоподібних грибів. Матеріали і методи. Об’єктом дослідження була антимікробна активність водно-етанольних витягів із трави горлянки повзучої, заготовленої в період масового цвітіння. Дослідження антимікробної активності екстрактів виконано на клінічних ізолятах антибіотикочутливих і антибіотикорезистентних мікроорганізмів. Бактеріальні культури ідентифікували за допомогою біохімічних мікротестів «STAPHYtest 16», «ENTEROtest 24», «NEFERMENTtest 24» (Lachema, Чехія), а також із врахуванням комплексу морфологічних і культуральних властивостей згідно з рекомендаціями 9-го видання «Визначника бактерій Берджі». Культури дріжджоподібних грибів ідентифікували на основі 40 біохімічних тестів за допомогою системи VITEK 2 з використанням VITEK 2 YST ID card (Biomerieux, Франція). Антимікробну дію витягів вивчали мікрометодом дифузії в агар. Результати й обговорення. Проведено скринінг протимікробних властивостей для водно-етанольних витягів (40 %, 50 %, 70 %, 90 % об/об) трави горлянки повзучої та досліджено мікробіологічну чистоту рослинних витягів на 25 тест-штамах мікроорганізмів. Висновки. Враховуючи результати досліджень, вважаємо перспективним детальніше вивчення витягів із трави горлянки повзучої на можливу антимікробну дію та проведення мікробіологічних досліджень для розширення асортименту антимікробних лікарських рослинних засобів.

Для усунення дисбіотичних порушень мікробіоти шлунково-кишкового тракту людини використовують препарти пробіотики. Однак в останні роки накопичуються дані про зниження ефективності класичних пробіотиків, особливо на фоні антибіотикотерапії, тому популярності набуває перспективна група пробіотиків метаболітного типу. Метабіотики містять продукти метаболізму чи структупні компоненти пробіотичних мікроорганізмів. Метою експериментальної роботи стала розробка технології безвідходного виробництва, використовуючи культуральну рідину пробіотичних мікроорганізмів як сировину для створення безклітинного пробіотика. Об’єкти дослідження – культури мікроорганізмів музею кафедри біохімії, мікробіології і фізиології харчування ОНАХТ Вifidobacterium longum – Я 3, Propionibacterium shermanii – 4, культуральна рідина зазначених пробіотичних штамів. Предмет дослідження – структурні елементи метаболічної активності пробіотичних мікроорганізмів, органолептичні,фізико-хімічні і мікробіологічні показники. Після сумісного культивування B. longum – Я 3 + P. Shermanii – PS 4 на лактозному середовищі з додаванням соєвої сироватки за температури (34 ± 1) °С протягом 24 год з титром не менше 1 1010 КУО/см3, отримували супернатант культуральної рідини шляхом центрифугування при 8000 об/хв протягом 20 хв і подальшого фільтрування через бактеріальні фільтри в асептичних умовах. Біфідогенний стимулятор росту очищували від залішків мікробної біомаси за допомогою вакуум-фільтраціі із застосуванням бактеріальних фільтрів (Millipore, 0,22 мкм). Його визначення проводили за методом газово-рідинної хроматографії з використання газового хроматографа GC-16А «Shimadzu», Японія з можливістю програмування температури до 330 °С, полум’яно-іонізаційним детектором і програмним забезпеченням «GC solution». Визначено вміст 1,4-дигидроксі-2-нафтоїнової кислоти у супернатанті консорціуму Вifidobacterium longum – Я 3, Propionibacterium shermanii – 4 у кількості 4,1 мг/л. Розроблено принципопі технологічні схеми безвідходного виробництва біологіно активних добавок на основі класичного та метаболітного пробіотика.

Мета роботи. Визначення антимікробної активності бедринцю ломикаменевого підземних органів екстракту густого. Матеріали і методи. Oб’єктoм для дoслідження обрано бедринцю ломикаменевого підземних органів екстракт густий (БЕГ-1, одержаний екстрагуванням 75 % етанолом і БЕГ-2, екстрагент 85 % етанол). В якості тест-культур використовували 5 музейних штамів: грампозитивні мікроорганізми Staphylococcus aureus АТСС 6538, спорову культуру Bacillus subtilis АТСС 6633, грамнегативну культуру Escherichia coli АТСС 25922 та Pseudomonas aeruginosa АТСС 9027. Антифунгальну дію з’ясовували відносно Candida albicans АТСС 885-653. Бактеріостатичні властивoсті дoсліджуваних oб’єктів встанoвлювали за результатами росту еталонних штамів мікроорганізмів у нативному водному розчині бедринцю та в розведені 1:2 та 1:4 в м'ясо-пептонному бульйоні; бактерицидні – за відсутністю росту вмісту пробірок із розведенням екстракту на щільних пoживних середoвищах (м’ясо-пептонний агар – МПА) для грампозитивних мікроорганізмів S. aureus, B. subtilis, для грамнегативної культури E. coli, P. аeruginosa. Агар Сабуро використовували для дріжджеподібних грибів роду Candida (C. аlbicans). Результати й обговорення. Бедринцю ломикаменевого підземних органів екстракт густий має широкий спектр антибактеріальної активності. Нативний екстракт БЕГ-1 по відношенню до тест-штамів S. aureus, B. subtilis, C. аlbicans проявляв бактерицидну дію. Бактеріостатичну дію він проявляв до P. aeruginosa, а по відношенню до E. coli антимікробного ефекту не виявлено. Екстракти в розведені 1:2 та 1:4 проявили бактерицидну дію відносно B. subtilis, бактеріостатичну – до S. aureus, C. albicans і не виявлено протимікробної дії до E. coli та P. aeruginosa. Нативний зразок БЕГ-2 по відношенню до усіх досліджуваних 5 тест–штамів проявив бактерицидну активність; у розведені 1:2 та 1:4 проявляв бактерицидну та бактеріостатичну дію відносно S. aureus, B. subtilis, C. albicans. Антимікробна дія по відношенню до E. coli та P. aeruginosa не виявлена. Антимікрoбну активність нативного бедринцю ломикаменевого екстракту густого також вивчали у дoслідах in vitro методом дифузії в агар – метод “колодязів”. Штами S. aureus, C. albicans, B. subtilis, P. aeruginosa, E. coli проявили чутливість до нативного бедринцю ломикаменевого підземних органів екстракту густого. Грампозитивні бактеріальні штами S. aureus,а також гриби C. albicans, B. subtilis є найбільш чутливими до БЕГ-2, а БЕГ-1 проявляв порівняно меншу чутливість. Грамнегативні культури P. aeruginosa та E. coli також проявили помірну чутливість до БЕГ-1, але значно більшу чутливість до БЕГ-2. Висновки. 1. Експериментально встановлено, що обидва досліджувані зразки бедринцю ломикаменевого підземних органів екстракту густого проявляють антибактеріальну активність. 2. Бедринцю ломикаменевого підземних органів екстракт густий проявляв більш виражену антимікробну активність по відношенню до грампозитивної мікрофлори, тому є перспективним для створення лікарського засобу з антимікробними властивостями.

Метою дослідження було встановлення істинної етіологічної причини виникнення таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу (ЛНГ), та випадків стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу та випадки стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих самих пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення їм діагнозу «синдром хронічної бактеріальної інтоксикації» (СХБІ) та проведення відповідного лікування. За ефективністю отриманих результатів дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно призводили до одужання пацієнта із поліпшенням його стану та життя. Умови: дослідження були двоцентровими та проведені в амбулаторних умовах на базі 2 спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти (діти від грудного віку та дорослі до 80 років), які упродовж 2009–2020 років зверталися на консультацію до клінік зі скаргами на порушення температурного режиму (субфебрильне або фебрильне підвищення температури). Результати. Упродовж 2009–2020 років під наглядом авторів знаходилися 3999 пацієнтів (дорослих — 2047/3999, або 51,2 %, дітей — 1952/3999, або 48,8 %) із лихоманками невстановленого походження, а саме 1578/2047 (77,1 %) дорослих та 1206/1952 (61,8 %) дітей із затяжним субфебрилітетом, 70/2047 (3,4 %) і 25/1952 (1,3 %) відповідно — із фебрильною лихоманкою та 399/2047 (19,5 %) і 721/1952 (36,9 %) — із фебрильними атаками (ФА). У всіх 3999 (100 %) хворих було виявлено вогнище хронічної бактеріальної інфекції в нирках. При цьому більше ніж у 2/3 випадків (у 2780/3999, або 69,5 % хворих) був встановлений діагноз локально безсимптомного нефродисбактеріозу без клінічних, загальнолабораторних (включаючи майже нормальний загальний аналіз сечі) та інструментальних ознак запального процесу у нирках. Ще у 960/3999 (24,0 %) випадках було вперше встановлено латентне формування уповільненого клінічно безсимптомного хронічного пієлонефриту. У 259/3999 (6,5 %) хворих був встановлений діагноз хронічного пієлонефриту у стадії клінічного загострення. Як наслідок формування вогнища хронічної бактеріальної інфекції в нирках у хворих розвивався моносимптомний (тільки із підвищенням температури) або повносимптомний синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, а саме: у 2024/2784 (72,7 %) дітей та дорослих із затяжним субфебрилітетом були присутні в різних поєднаннях типові клінічні прояви СХБІ, але у 760/2784 (27,3 %) випадках субфебрильна температура мала моносимптомний характер без інших скарг та клінічних симптомів. Діагноз підтверджували бактеріологічним дослідженням теплої сечі (тричі, 3 дні поспіль) та токсикологічним дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон». У всіх 3999 (100 %) хворих із сечі були виділені уринокультури різних бактерій. При цьому у 2205/3999 (55,1 %) хворих було виділено по 1 культурі бактерій, у 1608/3999 (40,2 %) хворих — одночасно по 2 культури різних бактерій, тобто ще 3216 штамів, у 186/3999 (4,7 %) — по 3 культури (558 штамів). Тобто загалом було виділено 5979 штамів різних бактерій, що розглядали як діагностичне підтвердження наявності у всіх 3999 пацієнтів із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ або із фебрильними атаками вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках. Головними чинниками виникнення порушень температурного режиму на тлі СХБІ виявилися ентерококи (2471/3999 штам від 61,8 % хворих), кишкова паличка (Escherichia coli) — 1495/3999 штамів (від 37,4 % хворих), а також стафілококи (Staphylococcus aureus та Staphylococcus haemolyticus — від 572/3999, або 14,3 % хворих) та стрептококи (Streptococcus pyogenes — від 124/3999, або 3,1 % хворих): сумарно 696/3999 штамів (від 17,4 % хворих). У всіх 818 (100 %) хворих, які були обстежені за системою «Токсикон», усі без винятку показники цитолітичної активності токсичних протеомів, що були перевірені, суттєво перевищували норму (p < 0,001). У переважної більшості хворих (у 664/818, або 81,17 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 140/818 (17,11 %) — середньої тяжкості і тільки у 14 (1,71 %) — легкого ступеня. Усі 3999 хворих із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ та ФА були проліковані бактеріальними автовакцинами, виготовленими з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Один цикл складався із 2–3 курсів імунізації бактеріальними вакцинами. Один курс включав 10 або 12 підшкірних ін’єкцій у наростаючому дозуванні упродовж 19–21 дня. Між курсами витримували інтервал від 3 до 4 тижнів. Цикл лікування загалом тривав від 70 до 110 днів залежно від кількості курсів. Інтервали між циклами лікування зазвичай витримували упродовж 3 місяців. Ефективність такого лікування становила 71,2 % після першого циклу, 92,8 % — після другого та 99,2 % — після третього з повним відновленням втрачених під час хвороби працездатності та емоційного рівня особистого життя. Висновки. Встановлено, що етіологічною причиною виникнення затяжного субфебрилітету, фебрильних лихоманок неясного генезу та фебрильних атак є таке клінічно та нозологічно окреме захворювання, як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, який розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної, зазвичай локально безсимптомної інфекції у нирках, що отримало назву «нефродисбактеріоз» та пов’язане зазвичай з тяжким бактеріальним ендотоксикозом, що було підтверджено відповідним токсикологічним дослідженням крові. Ефективним методом лікування (до 99,2 %) хворих із підвищеною температурою бактеріально-токсичного походження виявилося застосування бактеріальних автовакцин.

Метою дослідження було встановлення істинної етіологічної причини виникнення таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу (ЛНГ), та випадків стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу та випадки стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих самих пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення їм діагнозу «синдром хронічної бактеріальної інтоксикації» (СХБІ) та проведення відповідного лікування. За ефективністю отриманих результатів дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно призводили до одужання пацієнта із поліпшенням його стану та життя. Умови: дослідження були двоцентровими та проведені в амбулаторних умовах на базі 2 спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти (діти від грудного віку та дорослі до 80 років), які упродовж 2009–2020 років зверталися на консультацію до клінік зі скаргами на порушення температурного режиму (субфебрильне або фебрильне підвищення температури). Результати. Упродовж 2009–2020 років під наглядом авторів знаходилися 3999 пацієнтів (дорослих — 2047/3999, або 51,2 %, дітей — 1952/3999, або 48,8 %) із лихоманками невстановленого походження, а саме 1578/2047 (77,1 %) дорослих та 1206/1952 (61,8 %) дітей із затяжним субфебрилітетом, 70/2047 (3,4 %) і 25/1952 (1,3 %) відповідно — із фебрильною лихоманкою та 399/2047 (19,5 %) і 721/1952 (36,9 %) — із фебрильними атаками (ФА). У всіх 3999 (100 %) хворих було виявлено вогнище хронічної бактеріальної інфекції в нирках. При цьому більше ніж у 2/3 випадків (у 2780/3999, або 69,5 % хворих) був встановлений діагноз локально безсимптомного нефродисбактеріозу без клінічних, загальнолабораторних (включаючи майже нормальний загальний аналіз сечі) та інструментальних ознак запального процесу у нирках. Ще у 960/3999 (24,0 %) випадках було вперше встановлено латентне формування уповільненого клінічно безсимптомного хронічного пієлонефриту. У 259/3999 (6,5 %) хворих був встановлений діагноз хронічного пієлонефриту у стадії клінічного загострення. Як наслідок формування вогнища хронічної бактеріальної інфекції в нирках у хворих розвивався моносимптомний (тільки із підвищенням температури) або повносимптомний синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, а саме: у 2024/2784 (72,7 %) дітей та дорослих із затяжним субфебрилітетом були присутні в різних поєднаннях типові клінічні прояви СХБІ, але у 760/2784 (27,3 %) випадках субфебрильна температура мала моносимптомний характер без інших скарг та клінічних симптомів. Діагноз підтверджували бактеріологічним дослідженням теплої сечі (тричі, 3 дні поспіль) та токсикологічним дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон». У всіх 3999 (100 %) хворих із сечі були виділені уринокультури різних бактерій. При цьому у 2205/3999 (55,1 %) хворих було виділено по 1 культурі бактерій, у 1608/3999 (40,2 %) хворих — одночасно по 2 культури різних бактерій, тобто ще 3216 штамів, у 186/3999 (4,7 %) — по 3 культури (558 штамів). Тобто загалом було виділено 5979 штамів різних бактерій, що розглядали як діагностичне підтвердження наявності у всіх 3999 пацієнтів із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ або із фебрильними атаками вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках. Головними чинниками виникнення порушень температурного режиму на тлі СХБІ виявилися ентерококи (2471/3999 штам від 61,8 % хворих), кишкова паличка (Escherichia coli) — 1495/3999 штамів (від 37,4 % хворих), а також стафілококи (Staphylococcus aureus та Staphylococcus haemolyticus — від 572/3999, або 14,3 % хворих) та стрептококи (Streptococcus pyogenes — від 124/3999, або 3,1 % хворих): сумарно 696/3999 штамів (від 17,4 % хворих). У всіх 818 (100 %) хворих, які були обстежені за системою «Токсикон», усі без винятку показники цитолітичної активності токсичних протеомів, що були перевірені, суттєво перевищували норму (p < 0,001). У переважної більшості хворих (у 664/818, або 81,17 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 140/818 (17,11 %) — середньої тяжкості і тільки у 14 (1,71 %) — легкого ступеня. Усі 3999 хворих із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ та ФА були проліковані бактеріальними автовакцинами, виготовленими з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Один цикл складався із 2–3 курсів імунізації бактеріальними вакцинами. Один курс включав 10 або 12 підшкірних ін’єкцій у наростаючому дозуванні упродовж 19–21 дня. Між курсами витримували інтервал від 3 до 4 тижнів. Цикл лікування загалом тривав від 70 до 110 днів залежно від кількості курсів. Інтервали між циклами лікування зазвичай витримували упродовж 3 місяців. Ефективність такого лікування становила 71,2 % після першого циклу, 92,8 % — після другого та 99,2 % — після третього з повним відновленням втрачених під час хвороби працездатності та емоційного рівня особистого життя. Висновки. Встановлено, що етіологічною причиною виникнення затяжного субфебрилітету, фебрильних лихоманок неясного генезу та фебрильних атак є таке клінічно та нозологічно окреме захворювання, як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, який розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної, зазвичай локально безсимптомної інфекції у нирках, що отримало назву «нефродисбактеріоз» та пов’язане зазвичай з тяжким бактеріальним ендотоксикозом, що було підтверджено відповідним токсикологічним дослідженням крові. Ефективним методом лікування (до 99,2 %) хворих із підвищеною температурою бактеріально-токсичного походження виявилося застосування бактеріальних автовакцин.

Мета. Уточнити видовий склад та особливості патогенезу основних хвороб огірка в теплицях із плівковим укриттям за беззмінного використання тепличних ґрунтів у весняно-літній культурозміні. Методи. Фітосанітарний стан посівів огірка оцінювали впродовж усього вегетаційного періоду рослин (квітень – початок серпня). При цьому визначали поширеність та інтенсивність розвитку хвороб. Ідентифікацію збудників хвороб грибної етіології проводили використовуючи методи вологої камери та чистих культур із послідуючим мікроскопіюванням; хвороби бактеріальної та вірусної етіології визначали за візуальним аналізом симптомів. Результати. Встановлено, що рослини огірка в умовах плівкових теплиць із беззмінним використанням ґрунтів значною мірою уражуються грибними, бактеріальними та вірусними хворобами. Зафіксовано ураження рослин огірка у фазах онтогенезу: 3–4 справжніх листки, початок цвітіння, масове плодоношення. Фітопатологічний аналіз уражених рослин засвідчив, що на ранніх етапах онтогенезу рослин огірка домінуючу роль у патогенезі хвороб займають збудники кореневих гнилей – гриби з роду Fusarium. У фазу початку цвітіння, щорічно відмічається ураження рослин бактеріальними і вірусними хворобами, проте аналіз динаміки їх розвитку засвідчив, що в умовах плівкових теплиць вони не мають економічного значення. У фазу масового плодоношення найбільш економічно значущою є несправжня борошниста роса, інтенсивність розвитку якої становила 82–88 %, що свідчить про епіфітотійний характер розвитку хвороби в умовах плівкових теплиць. Висновки. Моніторинг видового складу збудників хвороб засвідчив, що рослини огірка в умовах плівкових теплиць лівобережного Лісостепу України уражують хвороби: грибної етіології (кореневі гнилі, фузаріозне в’янення, біла гниль, несправжня борошниста роса, борошниста роса) бактеріальної (кутаста бактеріальна плямистість) та вірусної етіології. Визначені особливості патогенезу цих хвороб за роками залежно від фаз онтогенезу. Установлено специфічні симптоми їх прояву. Домінуючу частку в патокомплексі огірка в умовах плівкових теплиць становлять хвороби грибної етіології

Представлено широкий огляд генетично модифіко-ваних культур за новими ознаками. На основі зібранихданих наведено характеристику основних ознак,притаманних сучасним біотехнологічним культурам:толерантність до гербіцидів, стійкість до пошкод-ження комахами, стійкість до вірусних хвороб таінші. Аналіз даних показав, що всі чужорідні гени,вбудовані в рослини, мають бактеріальне, рослиннеабо вірусне походження. Найбільшого розповсюджен-ня в світі набули генетично модифіковані лінії куку-рудзи та сої. In the article the wide review of genetically modified crops with new traits was presented. On the basis of the collected data the description of main traits that attended in biotech crops is pointed: herbicide tolerance, insect resistance, viral disease resistance et al. The analysis of data showed that all new genes built-in in plants had a bacterial, plant or viral origin. The genetically modified lines of maize and soybean have been got the most distribution in the world.

Магістерська дисертація: с., 22 рис., 17 табл., 81 посилання. Важливим фактором ефективності пробіотикотерапії є виживаність клітин у шлунково-кишковому тракті та їх інтеграція в біоплівку кишечника. Тому набуло актуальності створення комбінованих препаратів з іммобілізованими культурами. Метою цієї роботи було дослідження впливу сорбції пробіотичних культур на гідро- та ксерогелі препарату «Ентеросгель» та на препараті «Силлард П». Об’єкт досліджень: комплекс сорбент-пробіотик. Предмет досліджень: виживаність пробіотичних культур після сорбції на ентеросорбентах на основі високодисперсного кремнезему. Методи досліджень: мікробіологічні. Показано та візуалізовано сорбцію пробіотичних культур на гідро- та ксерогелі препарату «Ентеросгель» та на препараті «Силлард П»; спостерігали кращу сорбцію культури на вологому препараті, що пояснюється гідрофобністю сухого препарату. Визначено, що іммобілізація на ентеросгелі спричиняла меншу загибель клітин, ніж на високодисперсному сухому порошку Силлард П. Встановлено, що виживаність іммобілізованих і не іммобілізованих зразків Lactobacillus plantarum після зберігання в протягом 30 діб у холодильнику за температури +4 оС зменшилась на 22 - 32 %. Ліофільне висушування призводило до зменшення виживаності на 2 порядки. Визначено раціональні співвідношення «сорбент-суспендована культура» після сорбції: від 0,1 г/см3 до 0,15 г/см3 суспензії культури для сухого та для вологого ентеросгелю. Встановлено позитивний вплив додавання висушеної бактеріальної целюлози на виживаність клітин, сорбованих та несорбованих на ентеросгелі, на 20-30 %, що потребує подальших досліджень. Розроблено стартап-проект препарату «Ентероплантарум».
The master’s thesis: 80 pages, 22 pictures, 17 tables, 81 references. The work is devoted to sorption of probiotic cultures by enterosorbents based on fine silica. Topicality: Probiotics, prebiotics and synbiotics are used to correct intestinal microbiocenosis. An important factor in the effectiveness of probiotic therapy is the survival of cells in the gastrointestinal tract and their integration into the gut biofilm. Therefore, the creation of combination preparations with immobilized cultures became relevant. The purpose of this study was to investigate the effect of sorption of probiotic cultures on the hydro- and xerogels of Enterosgel and Sillard P. In this work, the sorption of probiotic cultures on the hydro- and xerogels of the Enterosgel preparation and the Sillard P preparation is shown and visualized; Better sorption of the culture on the wet preparation was observed, which is explained by the hydrophobicity of the dry xerogel. It was determined that immobilization on enterosgel caused less cell death than on the highly dispersed dry powder Sillard P. It was found that the survival of immobilized and non-immobilized Lactobacillus plantarum specimens after storage for 30 days in a refrigerator at +4 C was reduced by22-32%. Freeze drying resulted in a 2-fold decrease in survival. The rational ratios of "sorbent-suspended culture" after sorption were determined: from 0.1 g / cm3 to 0.15 g / cm3 of the culture suspension for dry and wet enterosgel. The positive effect of the addition of dried bacterial cellulose on the survival of cells adsorbed and unorbed on enterosgel was found to be 20-30%, which needs further research. Start-up project of Enteroplantarum dietary supplement production developed