Добірка наукової літератури з теми "Активні біохімічні сполуки"

Розглянуто особливості зміни вмісту кортизолу, тироксину та трийодтироніну в плазмі крові карася китайського до довготривалого перебування у середовищі, забрудненому сполуками амонію. Вміст гормонів було визначено імуноферментним методом із використанням стандартних комерційних наборів. Встановлено, що у плазмі крові карася з водойми, яка містить високу концентрацію амонійного азоту в воді (до 48,0 мг N/дм3), рівень трийодтироніну підвищувався у 1,38 раза, проте вміст тироксину знижувався у 3,87 раза порівняно з умовним контролем. Зміна показників вмісту тиреоїдних гормонів у сироватці крові карася свідчить на користь трансформації резервів Т4 у активну форму Т3. Це наголошує на активації обмінних процесів за впливу сполук амонію. Також були встановлені корелятивні зв’язки між зростанням вмісту неорганічного амонію та Т3 (r=0,847) і зниженням Т4 (r=-0,773). Також встановлено (p≥0,05) нижчий вміст кортизолу у плазмі крові карася, що перебував у водоймі, забрудненій сполуками неорганічного амонію. Це свідчить на користь відсутності явищ гострого стресу на момент проведення досліджень. Зміна вмісту Т3 вказує на спрямованість гормональної відповіді риб на вплив надмірних концентрацій неорганічного амонію. У результаті тривалого пристосування риб до токсичного забруднення водного середовища у плазмі крові карася китайського істотно змінюється вміст гормонів, які залучені у регуляції обміну речовин, зокрема на посилення процесів, спрямованих на забезпечення нормальної життєдіяльності. У результаті цього нами встановлено також суттєві відмінності між лінійно- масовими показниками риб, що було наслідком тривалого перебування угруповання карася китайського у не типових екологічних для цього виду умовах. Отримані результати зміни вмісту гормонів: кортизолу, тироксину, трийодтироніну відображають фізіологічний стан досліджуваного виду риб за умов антропогенного забруднення. Це дозволяє їх активно залучати для проведення біомоніторингу екологічного стану окремих водойм, зокрема за інтенсивного забруднення середовища сполуками азоту. Отримані результати доповнюють вже наявні показники щодо дослідження фізіолого-біохімічних показників карася китайського за умов азотного навантаження.

Зазначено, що складові пептидогліканів клітинних стінок бактерій, у тому числі молочнокислих, володіють високою функціонально-фізіологічною активністю і є вельми перспективними харчовими імунотропними інгредієнтами. Доцільною є деструкція бактеріальних клітин з метою отримання біологічно активних сполук, здатних легше засвоюватися і вступати в біохімічні процеси, прискорюючи очікуваний імунотропний ефект. У роботі вивчено вплив фізичних дезінтегруючи факторів, а саме, ультразвуку та мікрохвиль НВЧ, на ефективність деструкції клітинних стінок Lactobacillus acidophilus. Надано порівняльну характеристику дезінтегратів бактеріальної маси (БМ) Lactobacillus acidophilus, отриманих із застосуванням ультразвуку та мікрохвиль НВЧ. Показано, що більш ефективним методом фізичної деструкції бактеріальних клітин є обробка ультразвуком. Встановлено молекулярно-масовий розподіл сполук білкової природи та вміст незамінних амінокислот у складі дезінтеграту, отриманого шляхом обробки БМ ультразвуком.

Незважаючи на широке та багатотонажне застосування лимонної кислоти і, відповідно, активний виробничий контакт з нею працівників, зайнятих на виробництві, даних літератури щодо біологічних ефектів аерозолю порошку лимонної кислоти за інгаляційного впливу вкрай мало. Мета – дослідити біологічні ефекти лимонної кислоти за однократного та багаторазового інгаляційного надходження з подальшим встановленням безпечних рівнів впливу. Матеріал і методи. Експериментальне дослідження виконано на нелінійних білих щурах. Досліджуваний препарат вводили однократно інтраназально у дозах, що відповідають концентраціям 100 мг/м3, 200 мг/м3, 400 мг/ м3, та упродовж 6-ти місяців у дозах, що відповідають концентраціям 30 мг/м3, 10 мг/м3, 3 мг/м3. Критеріями для визначення токсичної дії на організм тварин у експерименті були загальний стан тварин, морфологічні показники органів, гематологічні та біохімічні показники крові, показники перикисного окиснення ліпідів. Процеси оксидативного стресу оцінювали за показниками перекисного окиснення ліпідів. Вплив на глибокі дихальні шляхи оцінювали за цитологічним складом рідини бронхоальвеолярного лаважу. Результати. Як свідчать результати досліджень, лимонна кислота при одноразовому та хронічному інгаляційному надходженні викликала одночасно порушення як функціонального стану дихальної системи, так і показників гемостазу, її можна віднести до речовин із неспецифічною подразнювальною дією. Результати біохімічних досліджень свідчать про виражений вплив лимонної кислоти на перебіг фізіолого-біохімічних процесів в організмі тварин у концентраціях 400 мг/м3 при однократному впливі та 30 мг/м3 при багаторазовому інгаляційному надходженні, які супроводжуються підвищенням активності сироваткових трансаміназ, вмісту загального білка і зниженням креатиніну. Також ці концентрації викликали зниження числа еритроцитів, рівня гематокриту та кількості ретикулоцитів. У бронхоальвеолярній рідині найвищі випробувані концентрації лимонної кислоти викликали зниження відсоткового вмісту макрофагів та підвищення лімфоцитів. Висновки. Враховуючи встановлені параметри токсичності лимонної кислоти, величину порогу гострої інгаляційної дії встановлено на рівні 200 мг/м3, хронічної інгаляційної дії – 30 мг/м3. Характер токсичного ураження органів організмів піддослідних тварин при інгаляційному надходженні лимонної кислоти дозволяє віднести сполуку до речовин із неспецифічною подразнювальною дією.

Аграрний сектор економіки України все більш упевнено виходить на перші позиції в структурі експортних галузей держави. А за умови стабілізації економічного та медико-біологічного стану суспільства, аграрне виробництво, безумовно, стане рушієм розвитку України. Проте значні площі сільськогосподарських угідь в окремих областях України мають суттєве залишкове радіоактивне забруднення ізотопами Чорнобильського аварійного викиду. Початкова післяаварійна гострота проблеми в значній мірі наразі вже знята завдяки процесам природного розпаду ядер активних ізотопів. Це зробило актуальним перенаправлення зусиль дослідників-радіобіологів від вивчення закономірностей розвитку порушень та патологій при дії високих радіаційних навантажень з подальшою розробкою методів і заходів протидії деструктивним процесам, на спрямування їх уваги до дослідження і розшифровки особливостей реагування організму тварин і людей на шкідливі наслідки пролонгованих, довготривалих опромінень низької інтенсивності. Науковий загал вже створив доволі широку мережу дослідницьких осередків по вирішенню питань, пов’язаних із low-dose radiation, які мають і спеціалізовані інформаційні ресурси, як наприклад International Journal of Low Radiation. Проте активно співпрацювати в цій системі українські радіобіологи не в змозі, через недостатнє державне фінансування науково-дослідної діяльності. Нажаль закордонні вчені не виявляють особливої зацікавленості саме в дослідженнях такого об’єкту, як сільськогосподарські тварини. Тому на даний час загальний масив отриманих експериментальних та моніторингових результатів не дає достатньо повної картини змін гомеостазу опромінених особин. Загалом наявні дані свідчать про те, що за цих умов виникають ушкодження, пов’язані як із безпосереднім поглинанням енергії у критичних мішенях, так і з опосередкованими порушеннями, зумовленими певними змінами фізико-хімічних та біохімічних процесів на молекулярно-клітинному рівні. Зокрема, спостерігається посилення процесів перекисного окиснення ліпідів і зниження активності ендогенної багатокомпонентної антиоксидантної системи. З’ясовано, що при тривалому радіаційному впливі в малих дозах, відбуваються процеси розбалансування гормонального гомеостазу, які пов’язані з дисбалансом неспецифічних механізмів нейроендокринної регуляції адаптаційних процесів. Головна роль у їх реалізації належить нейромедіаторам, які, крім процесів гальмування і збудження нервових клітин, також контролюють різноманітні механізми функціонування організму, зокрема нейроендокринної системи, беруть участь у регуляції секреції гіпоталамічних факторів і тропних гормонів гіпофіза. Дослідження функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи за тривалої дії радіації у низьких дозах дозволили виявити її чутливість до внутрішнього опромінення у малих дозах. Під впливом довготривалого малоінтенсивного радіаційного фактору в організмі тварин виникають не тільки певні зміни у гормональному балансі, а й у функціонуванні імунної системи, формуванні патологічних змін концентрації і розподілу біохімічних сполук, перебігу метаболічних процесів та зниженні імунітету. Кількісне оцінювання біологічних ефектів за низькодозового хронічного опромінення вищих організмів залишається однією з дискусійних і достеменно не з’ясованих проблем у сільськогосподарській радіобіології.

Вступ. Свинець є природним токсичним металом, який міститься в земній корі. Як токсикант він перебуває в центрі уваги не лише екологів, токсикологів і гігієністів, а й морфологів та клініцистів. Це зумовлено тим, що отруєння сполуками свинцю супроводжуються порушенням функціонування нервової, серцево-судинної, травної, сечовидільної та репродуктивної систем. Мета дослідження – вивчити вплив малих, середніх і великих доз ацетату свинцю на біохімічні показники та морфологічний стан яєчників щурів в експерименті. Методи дослідження. Дослідження виконано на 40 статевозрілих нелінійних щурах-самицях, розділених на 4 експериментальні групи, яким упродовж 30 днів давали для пиття розчин ацетату свинцю з розрахунку 0,05, 10 та 60 мг/кг маси тварини. У роботі використано біохімічні, гістологічні й статистичний методи дослідження. Результати й обговорення. Встановлено, що у 3-й групі тварин, порівняно з 2-ю, концентрація діє­нових кон’югатів (ДК) була вищою у 2,8 раза, ТБК-активних продуктів (ТБК-ап) – у 2,1 раза. У 4-й групі щурів, порівняно з 2-ю, вміст ДК був більшим у 4,3 раза, ТБК-ап – у 2,7 раза. У 4-й групі тварин, порівняно з 3-ю, рівень ДК був вищим на 55,8 %, ТБК-ап – на 24,8 %. У 3-й групі щурів, порівняно з 2-ю, супероксиддисмутазна (СОД) активність була меншою на 34,7 %, а каталазна (КАТ) – більшою на 32,3 %. У 4-й групі тварин, порівняно з 2-ю, СОД активність була нижчою на 63 %, а КАТ активність – на 86,6 %. У 4-й групі щурів, порівняно з 3-ю, СОД активність була меншою на 43,3 %, а КАТ активність – на 89,9 %. Результати проведених морфологічних досліджень яєчників у тварин усіх груп показали, що з наростанням дози ацетату свинцю поглиблювалися морфологічні зміни як у кірковій, так і у мозковій речовинах яєчників щурів. Це призводило до зміни товщини поверхневих структур яєчників та зменшення кількості фолікулів, що свідчило про порушення процесів їх росту і дозрівання. Висновок. При впливі малих доз ацетату свинцю зміни мають адаптаційно-компенсаторний характер, а при дії великих – дистрофічно-деструктивний.

В агротехнологіях перспективним способом підвищення родючості ґрунтів та інтенсифікації рослинного виробництва є застосування певних біохімічно активних штамів мікроорганізмів, що забезпечують гуміфікацію органічного складника рослинних залишків в умовах in situ. Існує лінійка біодобрив «Радород», різні його модифікації використовують залежно від агроумов та вирощуваної культури. У роботі досліджено ефективність застосування біопрепарату «Радород ПЗ», що міс-тить мікроорганізми-деструктори, які прискорюють мінералізацію складних органічних сполук і таким чином підвищують родючість ґрунту. Для обробки біодобривом були відібрані проби ґрунтів: чорнозему звичайного та чорнозему опідзоленого. Дослідження мікробоценозу ґрунтів після обробки препаратом «Радород ПЗ» проводили шляхом вивчення мікропейзажів ґрунтових зразків із застосу-ванням методу стекол обростання за М. Г. Холодним. Вивчення загальної кількості аеробних мезо-філів та культуральних ознак колоній мікроорганізмів мікробоценозу дослідних зразків ґрунту прово-дили після посіву мікробіоти на поживне середовище МПА методом мікроскопічного дослідження. За культуральними ознаками визначено домінуючу групу мікроорганізмів класу Actinobacteria у змішаній культурі ґрунтової мікробіоти після застосування «Радород ПЗ». У разі додавання біопрепарату в чор-нозем звичайний спостерігається збільшення відсотку представників класу Actinobacteria від загальної кількості грунтової мікробіоти на 14 %, а при додаванні в чорнозем опідзолений – на 4 %. Відмінність вмісту мікроорганізмів у ґрунтах різного генезису пояснюється домінуванням Actinobacteria у середови-щах, збагачених залишками рослинного походження. Чорнозем опідзолений збіднений на гуміновий складник, тому динаміка розвитку актиноміцетів дещо уповільнена. Actinobacteria мають потужний ферме-нтний комплекс, є активними біодеструкторами. Рекомендовано використання біопрепарату «Радород ПЗ» для підвищення біологічної активності ґрунту. Перспективним є застосування біопрепа-рату «Радород ПЗ» для прискорення процесу мінералізації органічних відходів агровиробництва – рослинних залишків у польових умовах in situ. У роботі обґрунтовано застосування «Радород ПЗ» як біоагенту екологічної біотехнології з відновлення родючості ґрунтів, збільшення продуктивності рослинництва та підтримання екологічної рівноваги агроекосистем.

Резистентність бактеріальної патогенної мікрофлори до антибіотиків збільшується, що призводить до терапевтичних невдач при лікуванні інфекційних захворювань людини і тварин. Це спостерігається в усіх країнах. Бактерії здатні швидко адаптуватися до нових умов довкілля та виживають при впливі протимікробних засобів завдяки розвитку різних механізмів резистентності. Резистентність бактерій до дії протимікробних засобів зростає пропорційно збільшенню застосування засобів протимікробної дії. На відміну від проблеми резистентності до антибіотиків, актуальність проблеми стійкості бактерій до біоцидів встановлено відносно недавно. Деякі механізми резистентності до біоцидів та антибіотиків є спільними. Результати бактеріологічних, біохімічних та генетичних досліджень свідчать про те, що застосування активних молекул у продуктах біоцидної дії може призвести до збільшення кількості штамів бактерій, резистентних до антибіотиків. Селективний стрес, спричинений впливом біоцидів, може зумовлювати виникнення нових механізмів резистентності бактерій та їх поширення. Деяким біоцидам притаманна властивість сприяти збереженню мобільних генетичних елементів, носіїв генів, які кодують перехресну резистентність до біоцидів та антибіотиків. Поширення цих мобільних елементів, їх генетична організація та здатність до накопичення в біоплівках забезпечують умови, в яких підвищується потенційний ризик розвитку перехресної резистентності до антибіотиків та біоцидів. Через недостатність точних даних, зокрема щодо кількості антибіотиків та біоцидів, які використа- но, неможливо визначити, які саме біоциди найбільше підвищують ризик виникнення резистентності до антибіотиків. Припускають, що механізм розвитку резистентності бактерій запускається завдяки горизонтальній передачі генів та паралельному каскаду регулюючих сигналів, стимульованих впливом хімічних сполук, які діють як біоциди. Необхідно провести додаткові дослідження для визначення механізмів розвитку перехресної резистентності, виникнення резистентних до антибіотиків бактерій під впливом біоцидів у різних галузях їх застосування (наприклад, у медицині, ветеринарії, харчовій промисловості, при виготовленні косметичної продукції та інших споживчих товарів).

Вступ. За даними ВООЗ, остеопороз займає чільне місце серед усіх відомих захворювань як причина передчасної інвалідності та смертності у світі, а тому розробка ефективної стратегії лікування цього захворювання є одним із пріоритетних напрямків досліджень для наукових та медичних інституцій. До таких підходів належать розробка нових сучасних нітрогеновмісних бісфосфонатів та дослідження їх терапевтичних ефектів на тваринних моделях. Мета дослідження – вивчити ефективність поєднаної дії синтезованих нітрогеновмісних бісфосфонатів (піразоловмісних аналогів), які пригнічують активність остеокластів та зменшують резорбцію кісткової тканини, і вітаміну D3, що є основним регулятором процесу ремоделювання кісткової тканини й активатором остеогенезу, в корекції порушень мінерального обміну за остеопорозу. Методи дослідження. Біологічну ефективність синтезованих піразоловмісних бісфосфонатів дослі­джували на щурах-самицях лінії Вістар (вік – 1 місяць, вихідна маса – (90±5) г). Аліментарний остеопороз викликали шляхом утримування тварин протягом 30-ти діб на D-гіповітамінозному раціоні відповідно до ДСТУ 11222-65, збалансованому за вмістом кальцію та фосфору. Як коригувальні сполуки ­використовували per os піразоловмісні бісфосфонати (1,7 мг/кг) та холекальциферол (400 МО/кг маси тіла). 25-Гідро­ксиві­тамін D у сироватці крові досліджували методом ELISA. Кількісний аналіз компонентів мінерального ­обміну в сироватці крові та кістковій тканині проводили за допомогою загальноприйнятих біохімічних методів. Результати й обговорення. Досліджувані піразоловмісні бісфосфонати з різною ефективністю гальмували процес демінералізації (резорбції) кісткової тканини та посилювали мінеральний обмін у щурів з аліментарною формою остеопорозу. За дії препаратів зростав вміст кальцію, неорганічного фосфату і знижувалась активність лужної фосфатази та її ізоензимів у сироватці крові. Підвищувались зольність і вміст кальцію та фосфору в золі великогомілкової кістки. Найефективнішим у корекції порушень мінерального обміну за остеопорозу виявилось поєднання піразоловмісних бісфосфонатів і вітаміну D3, який нормалізує вміст 25-гідроксивітаміну D у сироватці крові та забезпечує синтез біологічно активних, гід­ро­ксильованих форм холекальциферолу. Висновок. Перспективним для подальших досліджень є вивчення сумісної дії вітаміну D3 і бісфосфонату І-12 як препарату з найвищою біологічною ефективністю щодо посилення процесу ремоделювання кісткової тканини завдяки поєднанню процесів резорбції та формування кістки.

Проблема пошуку ефективних і безпечних засобів з протизапальною та знеболюючою діями залишається пріоритетним напрямом світової фармакології. Шляхом біоізостеричної модифікації молекули оксикамів було отримано ряд нових біологічно активних сполук і встановлено сполуку-лідера. Мета дослідження – вивчення протизапальної дії нового оригінального похідного бензотіазин-3-карбоксаміду за динамікою гематологічних і біохімічних показників у щурів на моделі автоімунного запального процесу (адʼювантного артриту).Системний запальний процес моделювали введенням адʼюванта Фрейнда, лікування новою сполукою та референс-препаратом (мелоксикамом) проводили з 14 по 28 день внутрішньошлунково в дозах, що відповідають їхньому ЕД50 за протизапальною активністю. Встановлено, що N-(трифлуорометилфеніл)-4-гідрокси-2,2-діоксо-1Н-2λ6,1-бензотіазин-3-карбоксамід (сполука В) виявляє виразну протизапальну дію на моделі системного запального процесу в щурів, що проявлялось збереженням маси тіла, менш виразним проявом запального процесу в периферичній крові (ШОЕ та лейкоцитозу), а також більш потужним стримуванням ініціації біохімічних маркерів запалення (інтерлейкіну-1β, простагландин-ендопероксид синтази, системи нітроген монооксиду та гідроген сульфіду). За ступенем виразності протизапального ефекту похідне бензотіазин-3-карбоксамідів співставляється з мелоксикамом, а за впливом на систему монооксиду азоту та гідроген сульфіду – перевершує референс-препарат.Отримані дані доводять, що глибоке розуміння механізмів дії нестероїдних протизапальних засобів та їхнього впливу на патобіохімічі зміни за умов ревматичних й інших станів, які супроводжуються запальним і больовим синдромом, має вирішальне значення для їхнього належного застосування з урахуванням серйозних побічних ефектів.

Ефірні олії, як вторинні метаболіти рослин, містять широкий спектр біологічно активних сполук, які можуть впливати на метаболічні, біохімічні, фізіологічні та поведінкові функції комах. Метою даного дослідження було оцінити фумігантну і контактну токсичність ефірних масел деяких видів рослин, що використовуються в кулінарії, порівняти ефективність різної дози та часу експозиції, оцінити різницю між відпрацьованими оліями у відсотках смертності, визначити основні сполуки використовуваних ефірних масел. Біоінсектицидну активність ефірних олій анісу (Pimpinella anisum L.), кмину (Carum carvi L.), фенхеля (Foeniculum vulgare Miller) та материнки (Origanum vulgare L.) досліджували на модельних об’єктах. В якості останніх були обрані імаго довгоносика комірного – Sitophilus granarius L. (Coleoptera: Curculionidae) та личинки хрущака борошняного – Tenebrio molitor L. (Coleoptera: Tenebrionidae). З випробуваних ефірних олій, олія з кмину проявила найвищу біоінсектицидну активність. Модельні організмів по різному реагували на вплив еферних олій. Були уражені лише імаго Sitophilus granarius, натомість личинки Tenebrio molitor не реагували на жодний вид олій, які використовували в тестових випробуваннях. З метою заміщення небезпечних токсичних фумігантів та інсектицидів ефірні олії є можливим інструментом захисту сільськогосподарських культур та продуктів харчування від комах-шкідників, як безпечна альтернатива для людини та довкілля, можуть бути використані в сільському господарстві в системі метоідв інтегрованого захисту від комах-шкідників. Однак, ефективність ефірних олій суттєво залежить від цільових груп організмів, а також способу застосування.