Статті в журналах з теми "101 Екологія"

Стаття розкриває основні аспекти створення інформаційно-довідкової системи навчального призначення «Little Zoo», орієнтованої на вирішення завдань комп’ютерно-інформаційної підготовки майбутніх екологів в умовах сучасної вищої освіти. На основі проведеного аналізу аналогічних веб-ресурсів сформульовано основні та додаткові вимоги до інформаційно-довідкового ресурсу про рідкісні та зникаючі види тварин, які враховують недоліки існуючих інформаційних ресурсів. Розглянуто основні етапи процесу розробки інформаційно-довідкової системи «Little Zoo». Реалізацію проекту було здійснено за допомогою мови програмування Python, фреймворка Django, графічного редактора Adobe Photoshop. Завдяки даному ресурсу користувачі зможуть провести пошук рідкісного виду тварини за однією або декількома характеристиками. У системі також передбачено можливості засвоєння студентами навчальних матеріалів шляхом сортування статей про тварин у потрібному порядку. Наведено структуру бази даних MySQL, на основі якої було розроблено інформаційно-довідкову систему, а також опис полів її основних таблиць. Представлено діаграму прецендентів щодо ролей, характерних для інформаційно-довідкової системи «Little Zoo» (адміністратор, зареєстрований користувач, незареєстрований користувач), діаграму кооперацій по додаванню статті в базу даних інформаційно-довідкової системи, діаграму послідовностей у системі, діаграму станів пошуку. Представлений опис функціоналу інформаційно-довідкової системи, який дозволяє зареєстрованим користувачам додавати власні статті, розширювати базу даних ресурсу. Застосування розробленої системи «Little Zoo» у Херсонському державному університеті при викладанні дисциплін «Інформатика та системологія», «Інформаційні технології та технічні засоби корекційного навчання» спрямовано на формування професійної компетентності студентів спеціальностей 101 «Екологія», 014 «Середня освіта (Біологія)», 016 «Спеціальна освіта» не тільки через розгляд системи теоретичних положень, методики та технології роботи з певними апаратними і програмними засобами, але насамперед через практичне використання ІТ-інструментів у професійній діяльності на рівні сучасних та перспективних вимог.

Досліджено сутність понять “сталий розвиток” та “архетип”. Визначено основні принципи концепції сталого розвитку. Відмічено, що ба- зисними елементами культури, які формують константні моделі духовного життя, та основою екології культури в інформаційному суспільстві є архе- типи єдності людини і природи. З’ясовано, що, сприймаючи концепцію ста- лого розвитку, побудовану на розвитку особистості, потрібно пам’ятати, що архетип особистість успадковує, тому він перебуває в ній, але водночас він є і ззовні. Новацією школи архетипіки є модель “універсального епохального циклу”. Вона доповнена системою соціальних показників, з використанням яких упродовж останнього десятиліття ведуть моніторинг психосоціальних змін в Україні. Виокремлено, що головна мета сталого розвитку суспільства полягає у забезпеченні умовно нескінченного існування людської цивіліза- ції та її прогресивного розвитку. Така мета вимагає вирішення завдань двох рівнів. Перший рівень можна позначити як необхідний — це фізичне вижи- вання людини біологічної. Другий рівень — достатній, він передбачає духов- ний розвиток людини соціальної. Зазначено, що державна політика щодо сталого розвитку повинна базуватися на таких основних принципах: зба- лансованість розвитку українського суспільства; екологічно та техногенно безпечні умови життєдіяльності населення; утвердження гуманізму, демо- кратії та загальнолюдських цінностей; еколого-економічна збалансованість розвитку окремих регіонів та її узгодження із загальнонаціональними по- требами. Стверджено, що ефективність функціонування органів державної влади залежать від глибини усвідомлення виконавцями й усім населенням нових підходів, які відображають: набутий досвід (негативний та позитив- ний); прогнозовані оцінки ситуації у біосфері; практичні потреби людей; ар- хетипову складову людського розвитку (свідомого і надсвідомого).

У статті розглядається необхідність формування екологічної освіти як нової галузі педагогічної теорії і шкільної практики. Встановлюється, що дисципліна «Математика» має безпосереднє відношення щодо вирішення назрілих екологічних проблем завдяки математичному моделюванню. Пропонується включити деякі елементи екології та охорони природи в проходження програмних тем курсу математики на уроках в старшій школі, що сприятиме підвищенню інтересу учнів до предмета, поглибленню математичних знань і формуванню екологічних переконань школярів.

Уперше розглянуто питання біоіндикаційного картографування еколого-паразитологічного стану техно-генно трансформованих територій. Описано та апробовано методику створення картосхем місцевості щодо паразитарного забруднення на території міста Києва.

Параметри результативності (ефективності) професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти презентовано у різних вимірах. У статті означено феноменологію еколого-професійної та еколого-педагогічної компетентності. Проаналізовано екологічну домінанту у професійній підготовці майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти. Визначено новий підхід до підготовки фахівців дошкільної освіти – лідерської діяльності педагога в екологічній освіті дошкільників, яка представляє цілісну модель, що включає мотиваційно-ціннісну, емоційно-вольову, змістову та діяльнісну підструктури та критерії до них. Окреслені ключові атрибути та екологічні домінанти у професійній підготовки майбутнього фахівця дошкільної освіти до здійснення еколого-педагогічної діяльності. Акцентовано увагу на таких поняттях, як екологічна культура, соціально-екологічна компетентність, еколого-педагогічна компетентність майбутніх вихователів, еколого-педагогічна готовність, професіоналізм вихователів дошкільних закладів у формуванні екологічно доцільної поведінки дошкільників, готовності майбутніх вихователів до формування в старших дошкільників навичок, орієнтованих на сталий розвиток. Подано власне ставлення до розуміння «готовність до формування екологічно доцільної поведінки дітей дошкільного віку» – професійно-особистісне цілісне інтегративне новоутворення, яке характеризується наявністю сформованих (привласнених) мотиваційно-ціннісних диспозицій, когнітивно-інтелектуальних характеристик, поведінкових патернів і рефлексивно-оцінних дій, що розкриваються у здатності суб’єкта професійної діяльності до ефективного формування означеного сегменту життєдіяльності дошкільників.

У статті повідомляється про знахідку Рinguicula vulgaris L. у межах заболоченої території с. Батьків Бродівського району Львівської обл. Наведено результати дослідження рідкісного, занесеного в Червону книгу України гетеротрофного гелофітного виду Р. vulgaris. Подано географічне поширення цього виду, результати геоботанічних, фітоценотичних досліджень, екології місцезростання виду. Висвітлено дані про чисельність особин у ценопопуляції на моніторинговій території. Популяція P. vulgaris L. невеликa за площею (до 100 м) малочисельна близько 20–90 особин, росте групами 5–20 на м². Вид входить до складу формації Phragmitetum australis, Cariceta flava, Cariceta nigra, який утворює асоціацію Phragmites australis + Carex flava + Carex nigra.

Нині все більшого значення набуває доцільність захисту екології під час робіт в різних галузях сільського господарства, зокрема в бджільництві. Ця точка зору базується насамперед, на бажанні запобігти небезпеці забруднення продукції пасік, оскільки це негативно впливає на бджіл і здоров’я людини. Використання хімічних препаратів впливає на здоров’я, силу та розмір бджолиної сім’ї. в результаті чого бджолярі недоотримують урожай продукції, а на ринок потрапляє неякісна продукція бджільництва. Для отримання якісного меду, як відомо, потрібно утримувати повноцінну пасіку на безпечні відстані від сільськогосподарських угідь та без застосування антибіотиків. Оскільки бджоли мають прямий контакт з оточуючим середовищем, то очевидно на їх здоров’я, чисельність впливає цілий ряд факторів. Тут можна згадати і погану екологічну ситуацію, і значне поширення вірусно-бактеріальної патогенної мікрофлори, і наслідки профілактично-лікувальних заходів збоку пасічників. Від всіх цих чинників залежить якість самого меду. А значить, існує пряма загроза нормальному функціонуванню організму людини, яка його вживає в готовому вигляді. Одним із сучасних методів підвищення стійкості бджолиних сімей до негативних зовнішніх чинників і, як наслідок, екологічної безпеки продукції бджільництва, є використання екологічно-чистих комплексів. У тканинах тіла бджіл міститься 75-80% води. Вода у житті цих комах має величезне значення: без неї бджоли не здатні виховувати розплід, закристалізовувати мед, підтримувати у своєму гнізді оптимальну вологість повітря. Тому метою статті було: розглянути значення води для бджіл та використання різних методів та способів напування бджолиних сімей як еколого-технологічний прийом підвищення їх продуктивності. Існує гостра необхідність подальшого розвитку та дослідження особливостей напування бджіл. Тому є необхідною розробка методів та способів впровадження сучасних технологій для напування бджолиних сімей. В даній роботі розглянуті способи та методи напування бджіл водною суспензією хлорели в 4-х концентраціях (10, 20, 50 і 100%) через напувалки весною порівняно з контролями (розчином солі (0,1%), меду (1%) та чистої водопровідної води) показало, що всі із досліджених концентрацій хлорели є привабливими для бджіл ранньою весною у період активного розмноження бджіл і потреби в білковому кормі, особливо за умови недостатнього його надходження з природних пилконосів, обумовлених погодними умовами чи іншими чинниками. Встановлено, що напування бджіл з додаванням суспензії хлорели в комплексі із стандартними профілактичними заходами, призводить до прискореного розвитку сімей, кращого використання медозбору і збільшення виходу товарної продукції (мед, віск, пилок, пакети бджіл, матки).

The article describes the main aspects of the creation of the information system of educational purpose, focused on the solution of tasks of computer and information training for future ecologists in modern higher education in Ukraine. The main and additional requirements for an information resource about rare species of animals which take into account disadvantages of existing information resources are formulated. The main stages of the information system development process are considered. The project was implemented by means of Python programming language, Django framework, Adobe Photoshop graphics editor. The structure of the MySQL database for the informational system and the description of the fields of its main tables were given. The chart of precedents concerning the roles typical for the Little Zoo system, the chart of cooperation for adding an article into the system database, the chart of the sequences in the system, the chart of conditions of search are presented. Thanks to the resource users will be able to search for a rare species of animals according to one or more characteristics. The system also provides students with the possibility of learning materials by sorting articles about animals in the required order. The description of the functional of the information system is presented. The system allows the registered users to add own articles, to expand the resource’s database. The information system of educational purpose is successfully used at the Kherson State University in studying the discipline "Informatics and Systemology" by students of specialties 101 "Ecology" and 014 "Secondary education (Biology)", as well as in studying the discipline "Information technologies and technical means of correctional training" by students of specialty 016 "Special Education".

У статті розглядаються питання літератури для дітей та молоді, яка посідає вагоме місце в контексті кожної національної літератури. Щоразу активовується інтерес науковців до дитячої літератури як субсистеми художньої літератури. У корпусі лужицької дитячої літератури анімалістика займає важливе місце. Сучасний лужицький бестіарій презентований казками письменниці Єви-Марії Чорнакец, зокрема українськими перекладами «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока». Метою цього дослідження є на прикладі казок «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока» Єви-Марії Чорнакец показати її творчість як автентичної дитячої письменниці. Єва-Марія Чорнакец – одна з найвідоміших авторок у лужицькій дитячій літературі. Отож, важливо висвітлити казки письменниці як приклад анімалістики сучасної серболужицької дитячої літератури. Дослідницька методика. У статті використовується системний підхід із застосуванням описового методу, методу аналізу, психологічного методу та інтертекстуального аналізу. Ця дослідницька методика сприяла вивченню поняття авторської анімалістичної жанроформи, дозволила проаналізувати зооперсонажі казок Єви-Марії Чорнакец, їхні поведінкові моделі (зміни поведінки та вчинки персонажів). Результати. У дослідженні вивчається концепт функції літератури для дітей та молоді. Формується серболужицька парадигма дитячої літератури, зокрема, лужицький бестіарій як відносно молода постгуманітарна дисципліна. На основі двох прикладів, двох анімалістичних творів – ілюстрованих казок Єви-Марії Чорнакец досліджується казкова матриця, майстерність письменниці впровадити проблеми стосунків та екології в казкову структуру. Наукова новизна. Стаття пропонує вивчення казок «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока» Єви-Марії Чорнакец з погляду літературної анімалістики як відносно молодої дисципліни в дискурсі дитячої літератури з предметом вивчення та інтердисциплінарною методологією. Аналізується поняття справжнього тваринного світу в рамках анімалістичної жанроформи, а також ставлення до природи. Практична вартість. Стаття може використовуватись як матеріал для знайомства із дитячою серболужицькою літературою в Україні. Сучасна дитяча лужицька література представлена, насамперед, казками Єви-Марії Чорнакец. Казкарка є однією із найвідоміших авторок у сучасній лужицькій анімалістичній літературі для дітей.

У статті узагальнено науковий матеріал із досліджуваної теми, обґрунтовано ідею про те, що на сучасному етапі гостро постає питання необхідності вирішення екологічних проблем, причиною яких є активізація та інтенсифікація впливу людини на навколишнє середовище. Доведено зв’язок переходу до концепції сталого розвитку, яка передбачає побудову якісно нової соціо-еколого-економічної моделі розвитку суспільства, із вирішенням проблем екологізації. Розкрито категоріально-змістовну характеристику поняття «екологізація», під якою розуміємо процес послідовного впровадження технічних, технологічних та управлінських інновацій для реалізації процесів сталого розвитку, шляхом досягнення збалансованості складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), з одночасним збереження та поліпшенням стану навколишнього середовища на всіх таксономічних рівнях. Здійснено класифікацію інструментів екологізації з урахуванням рівня їхнього впливу на економічну систему. Наведено принципи реалізації державної екологічної політики, серед яких: відкритість, підзвітність, гласність органів державної влади; участь громадськості у формуванні державної політики; дотримання екологічних прав громадян; заохочення до ведення екологічно відповідального бізнесу та екологічно свідомої поведінки громадян; запобігання екологічній шкоді; міжнародна співпраця та євроінтеграція.

The aim. The aim of the study is to exploring the possibilities of using the development of networks of ecological routes and the involvement of communities in environmental activities, on the example of creating an ecological and educational route in the Slovenian-Ovruch ridge. Research methods. We apply standard field and cameral geobotanical and cartographic methods. Our field research lasted from 2004 to 2019. We have created many standard geobotanical descriptions and created several ecological-coenotic profiles using expeditionary and stationary field methods. We created landscape maps and laid a holistic system of ecological trails through its most famous natural sources using cartographic modeling methods. We have studied archaeological, historical, ethnographic and bibliographic materials. The results. We have developed an environmental education site about 100 km long, which combines 13 of the most famous natural springs. Each of these natural springs is a cult object, associated with a large number of myths and rituals that are still actively practiced. The Slovechansko-Ovruch ridge first of all impressed researchers with powerful natural springs that burst to the surface. Over the millennia of human history, a cult of worship has been formed in these places for natural spring. For the first time, we consider indigenous culture as a way to adapt to environmental conditions. Our activities aimed at studying, preserving and improving these sources will activate local communities to care for the environment, cultural and historical heritage. The ecological and educational route "Natural springs of the Slovechansko-Ovruch ridge" is a unique system that represents natural phenomena of world importance in combination with indigenous culture, which is the adaptation of communities to local natural conditions. Creation of NP "Slovechansko-Ovrutsky ridge" is the only comprehensive and systematic solution that will ensure sustainable development of communities while preserving the natural and historical and cultural identity. The local population, which has unique historical, cultural characteristics, is becoming increasingly vulnerable to global changes in the natural environment without these steps. The aboriginal population is economically and ideologically strongly integrated with natural complexes, so their loss will lead to the degradation and extinction of aboriginal culture. Scientific innovation. For the first time, we consider indigenous culture as a way to adapt to environmental conditions. Practical significance. The best way to promote caring for the environment is to involve local communities in the study, development and protection of natural resources. This is especially true in the area of design and creation of a national nature park.

Нині вивчення шляхів збільшення обсягу біомаси енергетичних культур для біопаливного використання набуває актуального значення, що пов’язують із можливістю отримання додаткової енергії із поновлюваного рослинного ресурсу. Не менш важливим чинником при цьому є екологія довкілля. Адже за вирощування енергокультур необхідно мінімізувати вплив на навколишнє природне середовище та дотримуватися принципу сталості. Саме тому метою нашого дослідження було встановити вплив біологізації вирощування міскантусу гігантського на основі сумісного вирощування з бобовими культурами (без застосування добрив) на врожайність біомаси. Польовий дослід будо закладено та проведено в центральній частині Лісостепу на базі Полтавського державного аграрного університету. Ґрунти дослідної ділянки – чорноземи типові середньогумусні. Методи. Під час проведення досліджень застосовували загальнонаукові та спеціальні методи: стаціонарного польового досліду, аналізу й узагальнення, дисперсійний та кореляційний аналізи. Результати. За результатами багаторічного дослідження встановлено зростання вмісту органічної речовини ґрунту на варіантах сумісного вирощування міскантусу гігантського з бобовими культурами. При цьому депонування карбону в ґрунті варіювало в межах від 1,56 до 3,27%. Верхня частина орного шару ґрунту містили більший відсоток органічної речовини, нижня – значно менший. Визначено збільшення врожайності зеленої маси (до 52,3 т/га) та сухої біомаси (до 15,6 т/га) за сумісного вирощування трьохрічних рослин міскантусу гігантського з люпином багаторічним. Сумісне вирощування міскантусу з конюшинною та люцерною теж збільшувало врожайність, але лише на 0,5 т/га за сухою біомасою. На противагу варіанти міскантусу гігантського із люпином сприяли суттєвому зростанню врожаю на 1,1 т/га більше порівняно із контролем. Встановлено, що вміст органічної речовини в ґрунті має сильний зв’язок із врожайністю сухої біомаси міскантусу гігантського на усіх варіантах досліду за коефіцієнтів кореляції r ≥ 0,7. Висновки. Отже, застосування сумісного вирощування міскантусу гігантського разом із бобовими культурами сприяє збільшенню органічної речовини в ґрунті за одночасного зростання врожайності біомаси.

Визначено сучасний стан, виявлено назрілі проблеми та встановлено пріоритети подальшого розвитку дендропарку "Володимирівський" державного підприємства "Гутянське лісове господарство". Проведено збір даних і впорядкування відомостей про досліджувану дендрологічну частину парку. На підставі аналізу дослідних даних визначено найважливіші цінності дендрологічної частини: природні, соціально-економічні, культурні, рекреаційні, естетичні, еколого-освітні; окреслено пріоритети щодо їх збереження, охорони та відтворення. Проаналізовано фактори впливу на цінності та функціональність дендрологічної частини лісового фонду із ранжуванням проблем. Виділено 21 просторовий складовий елемент. Територія дендропарку поділена на дві частини – заповідну (лісову прогулянкову) зону та зону регульованої рекреації, що умовно розділені модриновою алею, яка бере свій початок від центральної брами в північній частині парку і закінчується біля бесідки для відпочинку відвідувачів у південній частині. Підтверджено, що особливої природної цінності та неповторності парк набуває завдяки 12 дубам-велетням 100-річного віку, із середнім діаметром 56 см і середньою висотою 23,5 м, що утворили куртину площею 0,21 га. Проаналізовано стан панівної за площею породи Pinus sylvestris L. і встановлено, що насадження цієї рослини штучного походження 50-60-річного віку із чагарниковим підліском займає площу 0,28 га, а природні 8-12-річного віку – 3,35 га, що разом становить 3,63 га, або 51 % від площі дендропарку. Відзначено, що на площі 1,1 га сосна звичайна зростає із природним поновленням Betula pendula Roth., Populus tremula L., Acer platanoides, Acer negundo. З'ясовано, що серед зелених насаджень парку переважають деревостани ІІ класу віку, а переважаючою повнотою насаджень парку є повнота 1,0. За результатами оцінювання сучасного стану подано рекомендації щодо розвитку території дендропарку.

Базидієві гриби – цінні біологічні об’єкти, які використовують для отримання біологічно активних речовин. Метою нашої роботи було вивчення впливу лазерного опромінення на накопичення біомаси та процеси синтезу білка у міцелії Pleurotus оstreatus. Для дослідження були використані штами гриба P. ostreatus із Колекції культур базидієвих грибів кафедри ботаніки та екології Донецького національного університету імені Василя Стуса. Опромінення інокулюму розміром близько 55 мм (завжди однієї щільності й віку) проводили перед посівом за допомогою світлодіодних лазерів: BRP–3010–5 (довжина хвилі 635 нм), BBP–3010–5 (довжина хвилі 405 нм) та BGP–3010–5 (довжина хвилі 532 нм). Потужність кожного лазера становила 100 мВт. Енергія опромінення у всіх варіантах досліду становила 51,1м Дж/см2. Рівень накопичення біомаси визначали ваговим методом, висушуючи міцелій до постійної маси при температурі (105±1)°С. З метою визначення кількості білка застосовували метод біуретової реакції. Отримані результати дослідження засвідчують вплив лазерного опромінення на стимуляцію ростових та біосинтетичних процесів P. ostreatus. Зокрема, для P. ostreatus найефективнішим було опромінення зеленим світлом довжиною хвилі 532 нм. За дії цього режиму опромінення найкращу реакцію у відповідь на дію світла спостерігали для штаму Р-192 – кількість біомаси зросла на 71,4%. Було встановлено зростання кількості білка у міцелії P. ostreatus за дії лазерного опромінення. Для штаму Р-192 гриба P. ostreatus вміст загального білка зріс на 36,3% відповідно до контролю за дії опромінення зеленим світлом (532 нм). Одержані результати показують перспективність використання лазерного опромінення світлом у зеленому діапазоні для цілеспрямованої регуляції синтезу білка та біомаси міцелію гриба P. ostreatus.

У Покутських Карпатах виявлено ценопопуляцію Ulmus glabra Huds. із 15 дерев віком близько 100 років, які пережили епідемію «голландської хвороби» у минулому столітті. Унікальна популяція сформувалася на південному схилі лісового потоку у глибокій ущелині, зайнятій фітоценозами трьох лісових асоціацій рослинності, які змінюють одна одну по мірі віддалення від водного дзеркала. Встановлено, що в умовах лісових ярів панує специфічний мікроклімат і формуються фітоценози гігрофільної рослинності, які належать до рідкісних угруповань Європи згідно Директиви ЄС 92/43/EEC: Stellario nemorum-Alnetum glutinosae, Ulmo glabrae-Aceretum pseudoplatani і Dentario glandulosae-Fagetum. Великі екземпляри Ulmus glabra збереглися лише на першій терасі у прирусловій частині водного потоку, утворивши наступну за клейковільховими лісами смугу у висотному градієнті яружних лісів. Для вивчення особливостей лісів, у яких ростуть великовікові дерева стійкої до «голландської хвороби» форми Ulmus glabra, досліджено їхній видовий склад і фітосоціологічні характеристики на основі еколого-флористичної класифікації та методу J. Braun-Blanquet (1964). Синтаксономічний аналіз засвідчив, що ценопопуляція Ulmus glabra у Покутських Карпатах має реліктовий характер, оскільки є залишком давніх вологих лісів союзу Alno-Ulmion підсоюзу Alnenion glutinoso-incanae, які внаслідок пониження рівня ґрунтових вод і наступних динамічних змін рослинності поступово трансформуються у ліси союзу Tilio platyphyllis-Acerion pseudoplatani.

РЕЗЮМЕ. Метою дослідження була оцінка поширеності латентного залізодефіциту у студентів в залежності від якісного складу харчування та стилю життя. Матеріал і методи. Дослідження виконане впродовж 2015–2016 років на базі підрозділів кафедри гігієни та медичної екології Одеського національного медичного університету. Проведене анкетування щодо добового споживання заліза та поширеності симптомів залізодефіциту 976 студентів медичного факультету у віці від 17 до 32 років, серед яких незначно переважали дівчата (51,7 %). Середній вік обстежених склав (19,7±0,9) років. Оцінку якісного вмісту сполук заліза у раціоні проводили розрахунковим методом. Осіб з ймовірним дефіцитом заліза обстежено з визначенням показників гемоглобіну, еритроцитів, гематокриту (загальний клінічний аналіз крові) та феритину сироватки крові. Статистичну обробку проведено методами дисперсійного та кореляційного аналізу за допомогою програмного забезпечення Statistica 10.0 (TIBCO, США). Результати. 628 студентів (64,3 %) споживали більше 90 відсотків від добової потреби, в тому числі 377 (38,6 %) – у надмірних (більше 100 %) кількостях. 14,5 % студентів (або 142 особи) споживали від 81 до 90 % добової потреби, 128 (13,1 %) – від 71 до 80 %. 78 (8,0 %) студентів мали ймовірний дефіцит заліза (до 70 % від добової потреби). Найчастішими скаргами, пов’язаними із ймовірним дефіцитом заліза, були загальна слабкість (107 випадків, 11,0 %), підвищена стомлюваність (138 випадків, 14,1 %), блідість шкіри та слизових (38 або 3,9 %), сонливість (41 випадок, 4,2 %), сухість в роті (52 випадки, 5,3 %), ламкість волосся (26 випадків, 2,7 %), кровоточивість ясен (14 випадків, 1,4 %). Значно рідше визначалися гіпосмія, дисгевзія та дисфагія. Ймовірний залізодефіцит був констатований на попередньому етапі дослідження у 88 (9,0 %) хворих, їм в подальшому були проведені верифікувальні лабораторні дослідження. При аналізі одержаних даних діагноз ЗДА легкого ступеня підтвердився у 4 (4,5 %) дівчат у віці 18–21 рік, латентний залізодефіцит – у 31 (35,2 %) осіб, при переважанні дівчат – гендерне співвідношення склало 1:2,4. Висновки. 1. Частота латентного залізодефіциту у популяції студентів, що навчаються у медичному ВЗО Півдня України, не перевищує 3,2 % від загальної численності контингенту. 2. Запропонований метод скринінгу латентного залізодефіциту відповідає вимогам до інструментів донозологічної діагностики (J=0,39 Sp=0,99) й може бути рекомендований до застосування у практиці соціально-гігієнічного моніторингу.

За матеріалами повидільної бази даних (станом на 2017 р.) проаналізовано розподіл вкритих лісовою рослинністю ділянок лісостепової частини Харківської області (на прикладі ДП "Жовтневе ЛГ") за панівними породами, а також дубових насаджень за походженням, типами лісу, групами віку, класами бонітету та повнотами. Наведено динаміку основних таксаційних показників дубових насаджень за їхнім походженням. Визначено показники використання лісорослинного потенціалу дубовими насадженнями природного і штучного походження в найпоширенішому типі лісу – свіжій кленово-липовій діброві. Результати проведених досліджень свідчать, що в лісовому фонді ДП "Жовтневе ЛГ" найпоширенішими є дубові лісостани, частка яких становить 74,8 % (33,9 тис. га) від загальної площі вкритих лісовою рослинністю ділянок. Виявлено, що серед дубових лісів за площею істотно переважають природні лісостани (62,4 %) ІІ класу бонітету та штучні насадження І і вище класу бонітету (майже 50 %) і мають повноту 0,7 та 0,8, частка яких становить 62 та 84 % відповідно. Проте в регіоні досліджень переважають порівняно низькопродуктивні порослеві дубняки. Вікова структура дубових лісів є розбалансованою із переважанням за площею середньовікових насаджень, частка яких сягає 78 % – у насадженнях природного походження та 86 % – у насадженнях штучного походження. Для насаджень природного походження характерні вищі таксаційні показники (середні вік, діаметр, висота, повнота) порівняно зі штучними. Показники ефективності використання ними лісорослинного потенціалу є невисокими та змінюються у віці 80-100 років в межах 60-62 % у насадженнях природного походження та 67-74 % – у насадженнях штучного походження. Надано пропозиції щодо здійснення відповідних лісогосподарських заходів для оптимізації вікової структури, підвищення продуктивності дубових насаджень та посилення виконання ними важливих еколого-захисних функцій.

В Україні лісові пожежі набувають значних обсягів та перетворюються на надзвичай- ні ситуації загальнодержавного значення. Внаслідок локалізації та ліквідації великих і особливо великих лісових пожеж, пожеж у природних екосистемах, залучається значна кількість особового складу та техніки. Знищуються практично усі компоненти довкілля – флора, фауна, ґрунти, забруднюються річки, водойми, повітря. Пожежі у природних екосистемах спричиняють потрапляння в атмосферу значної кількості летких продуктів горіння та небезпечних речовин і сполук. Метою роботи є висвітлення результатів досліджень моніторингу довготривалого впливу лісових пожеж на один із найважливіших компонентів екосистеми – едафотоп. Для досягнення поставленої мети були сформовані такі основні завдання: провести аналіз наукових та літературних джерел щодо проблематики впливу лісових пожеж на едафотоп у вітчизняному та зарубіжному контекстах; дослідити модельне вогнище стосовно температурного та вологісного режимів; встановити температуру полум’я на різних ділянках модельного вогнища; встановити потужність еквівалентної дози фотонного іонізуючого випромінювання на місці проведення експерименту. Теплові режими Малого Полісся є достатніми для розвитку багатьох рослин. Веге- таційний період триває понад 200 днів, а період з активними температурами (понад + 10°С) – 150–160 днів. Більше 100 днів у році мають середньодобову температуру понад + 15°С (період інтенсивної вегетації). Відлиги, які понижують морозостійкість лісових та сільськогосподарських культур, затяжні весни у зв’язку з повільним таненням снігу гальмують швидкий прихід тепла. Експериментальні дослідження з вивчення впливу ландшафтних пожеж на екологіч- ний стан едафотопу здійснювалися на території Малого Полісся поблизу Рава-Руського лісництва в селі Лавриків Жовківського району Львівської області. Відбір проб ґрунтів для досліджень їхнього екологічного стану здійснювався із врахуванням давності (за роками) горіння рослинності та лісової підстилки. Також було створено штучне модельне вогнище ландшафтної пожежі (низової, лісової) на відкритому просторі з дотриманням усіх вимог Правил пожежної безпеки в лісах України з метою фіксування температури та вологості ґрунту в зоні горіння, а також аналізу відібраних ґрунтових проб із ділянок горіння. Встановлено, що температура полум’я під час горіння лучної рослинності в початковий момент часу становила +66,7°С. У процесі горіння, через 20 секунд, температура полум’я сягнула +352,5°С, максимальною температура полум’я була +715,7°С після вигорання всього горючого матеріалу (через 2,5 хв після початку досліду). Водночас, на глибині 5 см у початкових точках горіння температура едафотопу підвищується із +7°С до +20 ± 24°С. Яскраво вираженого діапазону зміни вологості на глибині 5 см не спостерігалося. Отримані результати є важливими з точки зору вивчення впливу підвищених температур на компоненти біосфери, а також відновлення девастованих територій.

Досліджено вплив генотипових та паратипових факторів на спермопродуктивність голштинських бугаїв чорно- і червоно-рябої масті ТОВ «Українська генетична компанія» Житомирської області. Плідники були завезені з Німеччини та Нідерландів і перебували в однакових умовах годівлі, утримання та використання. Якісні та кількісні показники спермопродукції визначали з використанням аналізатора сімʼя IVOS (система CASA). Оцінку нативної сперми проводили за ДСТУ 3535-97. Силу факторів впливу на показники спермопродуктивності бугаїв визначали однофакторним дисперсійним аналізом. Піддослідні бугаї в умовах ТОВ «Українська генетична компанія» загалом характеризуються високим відтворювальним потенціалом. Упродовж року від них отримано в середньому 106,4 якісних еякуляти, 542,0 мл якісної нативної сперми та 28361 шт. спермодоз. Річні показники спермопродуктивності виявилися досить варіабельними (Cv=9,2-60,8 %), що засвідчує значні індивідуальні особливості плідників. Кількість отриманих якісних еякулятів коливається в межах 32-173 шт., нативної сперми – 201-1016 мл, отриманих спермодоз – 5755-61920 шт. Об’єму еякуляту становить 3,77-7,30 мл, концентрація сперміїв в еякуляті – 1,51-3,52 млрд/мл, їх рухливість – 7,2-8,3 бала. Результати досліджень свідчать про вагомий вплив генетичних факторів на формування спермопродуктивності голштинських плідників. Від генотипу бугая та його адаптаційних можливостей більш ніж на 40 % залежить кількість та якість отриманих еякулятів і вихід спермодоз. Лінійна належність плідника значною мірою впливає на об’єм еякуляту (19,3 %) та концентрацію сперми (30,6 %). Кожна лінія вірогідно відрізняється за більшістю досліджених показників спермопродуктивності та має свої особливості. Частки впливу масті та еколого-генетичного походження бугая на кількісні і якісні показники сперми мінімальні (0,2-2,5 %). Виявлена сезонна динаміка спермопродуктивності голштинських бугаїв. Пік статевої активності припадає на весняний сезон – 31,6 шт. якісних еякулятів (Р˂0,05) та 158,0 мл нативної сперми (Р>0,05) від одного бугая. Найбільший вихід спермодоз спостерігається у зимово-весняний період – 7851-8069 шт., найменший у літньо-осінній – 6149-6293 шт. Більші за об’ємом еякуляти зафіксовано влітку та восени – 5,23-5,28 мл, менші взимку та навесні – 4,90-5,00 (Р˂0,001). Рухливість сперміїв в еякулятах вища у холодну пору року (осінь-зима) – 7,9-8,0 бала, нижча у теплу (весна-літо) – 7,4-7,7 бала (Р˂0,001). Сила впливу сезону року на відтворну функцію бугаїв складає 0,8-9,3%.

Мета статті – обґрунтувати науково-методологічні основи розробки та запровадження еколого-адаптивних технологій вирощування пшениці озимої (Triticum aestivum) та їх корегування у весняно-літній період веґетації залежно від часу припинення осінньої вегетації та тривалості стану зимового спокою . Методика дослідження. Пшеницю озиму вирощували після чорного пару та кукурудзи на силос. Сівбу проводили у три строки: 2 та 17 вересня, 2 жовтня. Основний метод досліджень – польовий. Результати дослідження. Доведено, що строки припинення осінньої вегетації впливають на врожайність посівів пшениці озимої. Під час вирощування пшениці озимої після чорного пару та кукурудзи на силос найбільш висока врожайність формується у роки з припиненням осінньої вегетації у третій декаді листопада і становить відповідно 5,67 та 5,58 т/га. Різновікові посіви пшениці озимої мають різну реакцію на строки припинення осінньої вегетації. За всіх строків припинення осінньої вегетації за виключенням надраннього найбільшу врожайність після чорного пару забезпечують посіви, сівба яких проведена 17 вересня. У разі вирощування пшениці озимої по чорному пару в північному Степу України, чим більш тривалим є стан зимового спокою, тим меншою є її врожайність. Після кукурудзи на силос найбільша врожайність пшениці озимої формується в роки з тривалістю стану зимового спокою від 110 до 120 днів. Чим більш тривалим є період від припинення осінньої вегетації до стійкого зниження температури повітря нижче 00С, тим більшою є врожайність озимої пшениці. Елементи наукової новизни. Вперше для умов північного Степу України запропоновано класифікацію термінів припинення осінньої вегетації рослин озимої пшениці та встановлено їхній вплив на урожайність різновікових посівів озимої пшениці. Практична значущість. Одержані результати досліджень створюють наукові основи для корегування технології вирощування пшениці озимої у весняно-літній період залежно від часу припинення осінньої вегетації та тривалості стану зимового спокою рослин. The purpose of the article is to substantiate the scientific and methodological foundations of developing and introducing ecological-adaptive technologies of winter wheat cultivation and their correcting in the spring-summer period of vegetation, depending on the time of stunting the autumn vegetation and the duration of the winter dormancy state. Methods of the research. Winter wheat was grown after black fallow and corn for silage. Sowing was carried out in three terms: September 2 and 17 and October 2. The research results. It was proved that the terms of stunting autumn vegetation of winter wheat affect the yield capacity of winter wheat. When growing winter wheat after black fallow land and corn for silage, the highest yield capacity is formed during the years of stunting the autumn vegetation in the third decade of November, and the yield is respectively 5.67 and 5.58 t/ha. Earlier and later vegetation stunting causes the decrease of winter wheat yield. The lowest yield after two predecessors is formed in the period when the autumn vegetation stunts in the first decade of November. Different terms of sowing winter wheat differently influence the terms of autumn vegetation stunting. Of all the periods of the autumn vegetation stunting, the highest yield after black fallow was from the crops that were sown on September 17. Only during the years of very early autumn vegetation stunting of winter wheat, the crop sown on September 2 was more productive than when sown on October 2. Their yield capacities were respectively 5.17 and 4.68 t/ha. During all the years, with later stunting of autumn vegetation, the crop gave higher yields than at early sowing on September 2. When winter wheat was sown after the non-fallow predecessor of maize for silage during the years with early and late autumn vegetation stunting, the crop sown on September 2 gave higher yields than the crop that was sown on September 17 and October 2. When growing winter wheat on black fallow land in the Northern Steppe of Ukraine, the longer the condition of winter dormancy is, the lower is its yield capacity. During the years with dormancy period of up to 100 days the productivity was 5.92 t/ha, and during the years with the duration of this period more than 130 days it decreased to 4.16 t/ha. After corn for silage, the highest yields of winter wheat were obtained during the years with the period of winter dormancy from 111 to 120 days. Both the shortening and lengthening of the dormancy period caused the decrease of winter wheat yield after the non-fallow predecessor. The most significant decrease was observed during the years with the longest winter dormancy period duration and the yield was 4.48 t/ha. During the years with the duration of the winter dormancy to 100 days, the yield capacity of winter wheat on black fallow land increased as a result of shifting the sowing dates from earlier to later ones from 5.03 to 6.91 t/ha, and after corn for silage, on the contrary, it decreased from 4.05 to 3.46 t/ha. During the years with the duration of the winter dormancy for more than 100 days, the highest yield capacity after both investigated predecessors was received at sowing winter wheat on September 17. The productivity of winter wheat in the Northern Steppe of Ukraine depends on the duration of the period from the date of lowering the air temperature below 0 °C in autumn and its steady raising higher than 0 °C in spring. After two studied predecessors, the highest yield capacity of winter wheat was formed during the years with the duration of this period from 71 to 90 days and on black fallow land it was 5.89 t/ha, and after corn for silage – 4.95 t/ha. The reducing of this period to 70 and fewer days, as well as its extending for more than 90 days decreased the yield capacity of winter wheat after both predecessors. The longer was the period from stunting autumn vegetation to steady decreasing the air temperature below 0 °C, the higher was yield capacity of winter wheat. This pattern is characteristic of all the studied years of sowing after both predecessors. During the years with the duration of this period up to 10 days, the yield capacity on black fallow land was 4.09 t/ha, and after corn for silage it was 3.66 t/ha, while during the years with its duration for more than 20 days, it increased to 5.68 and 4.44 t/ha, correspondingly. The elements of scientific novelty. For the first time, for the conditions of the Northern Steppe of Ukraine, the classification of the terms for stunting the autumn vegetation of winter wheat was suggested and that their effect of sowing winter wheat at different time on its yield capacity was established. Practical value. The obtained research results create the scientific basis for correcting the technology of winter wheat cultivation in the spring-summer period, depending on the time of stunting the autumn vegetation and the duration of the winter dormancy period of plants.

<p class="1"><em>На території Сумської області зареєстровано 4 види опісторхід: Opisthorchis felineus, Pseudamphisto­mum truncatum, Metorchis bilis і Metorchis xanthosomus. Встановлено, що осередки опісторхідозів в умовах досліджуваної території прив’язані, в першу чергу, до малих річок. Марити опісторхід у природних екосистемах Сумської області зареєстровані у 5 видів м’ясоїдних ссавців. В антропогенних екосистемах Сумської області провідну роль у циркуляції опісторхід відіграють домашні коти. Проведена оцінка зараження коропових риб метацеркаріями опісторхід. Встановлено, що домінантними з точки зору зараження і накопичення метацеркарій опісторхід є 3 види коропових риб: плітка, краснопірка і уклейка. Опісторхоз переважно перебігає латентно. З маніфестних форм хвороби найчастіше виявляється холецистит (78,6 %). Вирішальну роль у діагностиці хронічного опісторхозу має копроовоскопія (100 %). Групу ризику складають рибалки та члени їх сімей (71,9 %). Основним фактором передавання є солена та в’ялена риба.</em></p>