Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Історія науки.
Статті в журналах з теми "Історія науки"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Історія науки".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Valiyev, A. A. "Historical origin and types of reading (recitation) science." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 6/146 (August 7, 2017): 69. http://dx.doi.org/10.15421/171787.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття заснована на дослідженні створення чітальнома науки (декламація), його історія формування та типів. Наука читання сформувалася по відношенню до різних правил читання Корану слів. Він має певні правила, історію розвитку та джерело літератури. Ця наука є першою наукою між ісламськими науками і вважаються одним з фундаментальних наук в богослов’ї досліджень. Тому що мусульмани читали Коран правильно через assistment ТИС науки, і вони знали, і інформували багатство сенсу Корану.З цих причин мусульмани зробили все можливе, щоб розвивати цю науку з раннім періодом ісламу і результуючими мусульманами зробили все можливе для розвитку цієї науки в ранньому віці ісламу, і, нарешті, читання (recitaion), розроблений у науці і вона живе своїм прогресивним періодом сьогодні.Через читання сенс вірша розуміється так: «Бог боїться служниць своїх вчених». Але істинний сенс цього вірша «тільки вчені серед його слуг бояться Бога». İbnul-Джазарі сказав, що цей вірш є хибним, і цю думку сказав не Абу Ханіфа, автор цього вірша НЕ Абу Ханіфа. Деякі коментатори зазначили, що розслідування не було пов’язане з ним.
2
Didukh, V. D., Yu A. Rudyak, O. A. Bahrii-Zaiats та L. V. Naumovа. "ІСТОРІЯ КВАНТОВО-МЕХАНІЧНИХ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕДИКО-БІОЛОГІЧНИХ І ХІМІЧНИХ СИСТЕМ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (14 листопада 2019): 63–69. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2019.1.10582.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Висвітлити історичні шляхи розвитку квантово-механічних методів дослідження, показати їх значущість для минувшини і сьогодення.
Матеріали і методи.
Результати й обговорення. Історичні шляхи розвитку науки, розкриття закономірностей мають особливе значення для сьогодення. Процес історії становлення та розвитку фізико-медичних і біологічних знань нерозривно пов’язаний із загальною історією людства, науки і змінював наукову картину світу упродовж тисячоліть. Луї де Бройль, Нобелівський лауреат з фізики, писав: «…історія науки не може не цікавити вчених природознавців: учений знаходить у ній… багаточисельні уроки і, навчений власним досвідом, він може краще, ніж будь-хто інший, тлумачити із знанням справи ці уроки». Фізика і медицина – могутні гілки дерева філософії, коріння якого сягає правікових часів. В історії науки шляхи розвитку медицини і фізики і збігалися й перетиналися. Відкриття у медицині та біології породжували нові фізичні ідеї, а досягнення у фізиці сприяли новітнім медико-біологічним дослідженням. У роботі висвітлено роль квантово-механічних методів дослідження медико-біологічних та хімічних систем.
Висновки. У статті віддзеркалено історію розвитку квантово-механічних знань, показано як змінювалась наукова картина світу впродовж тисячоліть, розглянуто взаємодоповнюваність і спадкоємність наукових знань, що визначали напрямок розвитку науки та показано ефективність резонансних методів у медико-біологічних дослідженнях.
3
ЛЕВИЦЬКА, Надія, Людмила ЛУЦЬ та Богдан ЯКИМОВИЧ. "СУЧАСНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ІСТОРИЧНОЇ ТА ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ: ЗБІГИ І ПАРАЛЕЛІ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 226–39. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253749.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – виявити характерні риси методології сучасної історичної науки, науки історії держави та права, підвищити рівень методологічної ефективності наукових студій, зокрема, з історії держави та права. В основі методології дослідження – уявлення про історичну науку як систему знань про закономірності розвитку людства в минулому, а історичну методологію – як систему пізнавальних підходів, принципів, методів, які спрямовані виявити історичні закономірності. Водночас правова наука розуміється як організована за допомогою пізнавальної методології система знань про правові закономірності, способи та засоби конструювання правової дійсности, а її метод – як спосіб (система прийомів) пізнання, завдяки яким виявляються правові закономірності. Таке методологічне підґрунтя дало можливість охарактеризувати історико-правовий метод, дати його визначення, встановити основні прийоми, які входять до його складу. Наукова новизна статті полягає у тому, що в ній уперше в Україні крізь призму сучасного розуміння історичної науки та правової науки, наукової методології виокремлено склад історико-правового методу, сформульовано його дефініцію, виявлено проблеми сучасної історико-правової методології та запропоновано можливі способи їх розв’язання. Висновки. Аналіз наукової літератури на історичну тематику дає підставу констатувати, що в історичній науці сформовано розуміння її сутності та змісту, визначено методологію історичних досліджень. Але відсутні чіткі уявлення про науку історії держави та права, її методологію, історико-правовий метод пізнання. Не визначено природу цієї науки, яка має міжгалузевий характер, її методологію, а також її співвідношення з історичною наукою. Це може спричинити появу низки проблем, як-от: ототожнення прийомів історичного методу та історико-правового; підміна понять; створення «методологічних каталогів» у правових студіях, які не дозволяють отримати об’єктивні знання про державно-правові явища. А це, своєю чергою, може породжувати спрощене розуміння історико-правових закономірностей, їх підміну, фраґментарний характер їх обґрунтування, суб’єктивне тлумачення історичних джерел. У статті акцентується увага на визнанні провідної ролі історико-правового методу в ретроспективних дослідженнях державно-правових явищ. Історико-правовий метод розглядається як система прийомів пізнання державно-правових явищ минулого, виявлення закономірностей їх функціонування та розвитку в конкретних умовах реконструйованого періоду. До його складу слід зарахувати насамперед такі прийоми: збору та аналізу даних щодо державно-правових явищ, зокрема, критики джерел (що охоплює аналіз документів, інтерпретацію їх змісту, опис); узагальнення; універсальної гіпотези; індуктивні; еволюційні; телеологічні; прийоми реконструкції. Це допоможе уникнути ототожнення між прийомами, що входять до складу історико-правового методу та його різновидів (історико-правового, порівняльного, типологізаційного тощо), підміни історико-правового методу іншими загальнонауковими чи спеціяльно-юридичними методами, а також провести “термінологічну ревізію” поняттєвого апарату (засобів пізнання). Такий кут зору дає можливість формувати чіткіші уявлення про придатність та межі застосування поняттєвого історико-правового апарату до конкретних умов реконструйованого періоду, збагатить науку історії держави і права ефективними методологічними надбаннями.
Ключові слова: історична наука, методологія історичної науки, наука історії держави та права, історія держави та права України, історико-правовий метод.
4
Саінчин, О. С. "ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛІСТИКИ ЗА КОРДОНОМ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 96–106. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.666.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти та формувати правові основи державності й законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань і державних структур України.
Криміналістика озброює співробітників правоохоронних органів ефективними методами й засобами розкриття та розслідування злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу.
Останнім часом в Україні приділяється особлива увага вдосконаленню діяльності правоохоронних органів і зміцненню науково-технічної бази протидії злочинності взагалі й організованій зокрема. Сучасний рівень науки криміналістики та науково-технічний потенціал природничих і технічних наук, даючи змогу органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду запобігати, припиняти й розслідувати дуже складні злочини, відповідно, сприяють розв'язанню одного з головних завдань - зміцнення законності та правопорядку в Україні.
Криміналістика - це юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття та розслідування.
У статті продовжено дослідження проблем теорії та історії розвитку криміналістики в деяких країнах Європи, США, та Англії. Загалом, метою цього аналізу було дослідити, яким чином іде розвиток криміналістики за межами нашої держави, які в них виникають проблеми, а головне - дійти висновку про необхідність перебудови (або достатність) системи криміналістичних методів та експертних досліджень.
Проведене дослідження стосується виключно теорії та історії розбудови наукових пізнань у криміналістиці за межами нашої держави, виокремлення позитивних рис її сучасного розвитку та екстраполяції на умови розвитку нашої науки, яка слугує певним інструментарієм у розслідуванні злочинів і встановленні осіб, які їх вчинили.
У наступному дослідженні планується запропонувати дискусію в середовищі науковців і практичних працівників, задіяних у розслідуванні злочинів, про можливу імплементацію сучасних досягнень наших колег-криміналістів за кордоном.
5
ЮСУПОВ, ВОЛОДИМИР. "Історія формування доктрини криміналістики в Україні". Право України, № 2021/08 (2021): 44. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-044.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження історії формування доктрини криміналістики в Україні; вивчення становлення науки криміналістики й основних складових її об’єкта, предмета і системи; застосування положень доктрини криміналістики у правозастосовній діяльності на сучасному етапі. На підставі історичного аналізу пам’яток стародавнього права, випадків використання наукових знань у розкритті злочинів на ранніх етапах правоохоронної практики, комплексного аналізу джерелознавчих юридичних видань визначено передумови виникнення доктрини криміналістики в Україні. Показано розвиток науко вого знання, зародження криміналістичних знань, які лежать в основі загальної теорії (доктрини) криміналістики. Констатовано розширене використання положень доктрини криміналістики в кримінальному, цивільному, адміністративному, господарському судочинстві та інших видах правозастосування. Визначено головні закономірності та перспективні напрями розвитку доктрини криміналістики в Україні, що обумовлені сучасними завданнями цієї науки та виявляються у тенденціях загальних положень криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної тактики, криміналістичної методики й процесу вдосконалення криміналістичної підготовки юристів.
6
Мандрик, Неля. "ПИСЕМНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ПРОНИКНЕННЯ В ІСТОРІЮ УКРАЇНСТВА". New pedagogical thought 101, № 1 (11 березня 2020): 59–62. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-101-1-59-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розвиток слов’янства розглянуто в єдності стадійно закономірного та історично конкретного. Досліджено багатоаспектне бачення соціокультурного становлення наших предків через їх культурний поступ, пов’язаний із формуванням власної слов’янської писемності. Простежено етапи розвитку писемності як надзвичайно захоплююче завдання, адже історія письма як науки є однією із найделікатніших складових історії культури загалом.
7
Лакатош, І. "Історія науки та її раціональні реконструкції". Психологія і суспільство, № 3 (65) (2016): 13–23.
Знайти повний текст джерела
8
Дупляк, Микола. "РОКСОЛАНА ПЕТРІВНА ЗОРІВЧАК (НА ОСНОВІ ОСОБИСТОГО ЛИСТУВАННЯ)". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 28–34. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3168.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор розкриває історію свого спілкування із Роксоланою Зорівчак, яке розпочалося у 1950-х рр. і протривало до останніх днів її життя. У листах відображено життя українського науковця, яка віддала максимум своїх зусиль на розвиток української науки. Її радощі та труднощі можна перенести на долю кожного національно свідомого науковця. Автор, насильно виселений українець з етнічних українських земель у рамках операції “Вісла”, а згодом емігрант в Америці, є взірцем того, як українці закордоном намагалися працювати для своєї Батьківщини й розвивати її культуру та науку. Охоплений часовий період показує разючу відмінність між умовами, в яких були українці під час радянського режиму та в час відновленої Української Незалежности. Листи задокументували чимало подій із життя Р. Зорівчак, які стають уже забутими й нерозказаними для майбутніх поколінь. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, історія перекладознавства, українська культура, персонологія.
9
Скакун, І. "Історія філософії та науки в розрізі світоглядних парадигм". Актуальні питання суспільних наук та історії медицини, № 2 (18) (2018): 78–81.
Знайти повний текст джерела
10
Супрун, А. Г. "Історія науки як концептуальна складова науковчення В.І. Вернадського". Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: "Теорія культури і філософія науки", вип. 56 (2017): 63–67.
Знайти повний текст джерела
11
Boychuk, T. M., N. V. Peshkovska, P. M. Lyashuk та M. O. Leonova. "Історія розвитку ендокринології на Північній Буковині". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 6.54 (1 серпня 2013): 80–86. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.6.54.2013.84643.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток ендокринологічної науки й практики на Північній Буковині нерозривно пов’язаний з історією краю. Перші згадки про поширеність ендокринних захворювань в регіоні припадають на період його перебування у складі Австро-Угорської імперії. Зокрема, уродженець міста Czernowitz (Чернівці) санітарний лікар Арнольд Флінкер протягом 1907–1911 рр. опублікував серію робіт, присвячених поширенню, механізмам розвитку та особливостям перебігу ендемічного кретинізму в Буковинських Карпатах, а саме в повітовому центрі Wiznitz (Вижниця).
12
Vinnychuk, S. M., та O. Ye Fartushna. "Історія розвитку неврології в світі як науки. Погляд в історічне минуле". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 7.77 (1 грудня 2015): 147–48. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.7.77.2015.78155.
Повний текст джерела
13
Пастернак-Таранушенко, Г. "Історія виникнення та розвитку науки про економічну безпеку держави". Актуальні проблеми економіки, № 5 (2002): 21–29.
Знайти повний текст джерела
14
Кіорсак, Владислав. "УЯВЛЕННЯ ПРО ТІЛО ТА ЗДОРОВ’Я У ВІДОБРАЖЕННІ СКАНДИНАВСЬКИХ САГ". Аннали юридичної історії (The Annals of Legal History) 4, № 1 (березень 2020): 10–22. http://dx.doi.org/10.38129/ann.yur.ist.2020.4.1.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Уявлення про тіло та здоров’я у відображенні скандинавських саг У цій статті ми б хотіли розглянути історію медицини середньовічної Скандинавії крізь призму анатомічних уявлень тогочасних людей, репрезентованих у ісландських сагах. Це питання, на наше здивування, не викликало широкого зацікавлення у світовій історіографії. Здебільшого проблема медицини в середньовічній Скандинавії ставала предметом коротких розвідок та розділів у науково-популярних книгах, що робить дослідження цього аспекту суспільного життя більш ніж актуальним. Медицина в якості окремої науки не виокремилася у вказаному регіоні в період Середньовіччя. Вона не була відмежована від знахарства чи релігійного цілительства, адже випливала із уявлення про природу хвороб, які на думку скандинавів спричинялися ірраціональними чинниками. Ключові слова: історія медицини, жінки в медицині, саги, лікування травами, лікування ран.
15
Tarnavskyi, Roman. "МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАРОДОЗНАВЦІВ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ В 1920-Х – НА ПОЧАТКУ 1940-Х РОКІВ". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 497–505. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2369.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія Львівського університету від кінця ХІХ ст. була й залишається популярною темою в українській та польській історіографіях. Але, попри те, що кожний рік з’являється чимало розвідок, присвячених різним аспектам історії Львівського університету, не всі її ділянки висвітлені рівномірно. Так, автори здебільшого зосереджують увагу на просопографічних студіях, розвитку науки та міжнаціональних відносинах в університетському середовищі. Натомість досі не знайшла комплексного висвітлення сфера міжнародних зв’язків Львівського університету. Присвячені їм спеціяльні дослідження хронологічно стосуються здебільшого періоду незалежности, менше – другої половини 1940-х – початку 1990-х років. Пропонована студія присвячена міжнародній діяльности Львівського університету в 1920-х – на початку 1940-х років. Тему висвітлено на прикладі народознавчих підрозділів: катедри антропології та етнології (антропології), катедри етнології та катедри фольклору й етнографії.
16
Оvdiichuk, Lilia. "ІНТЕГРАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ B ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.111-115.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентовано на важливому аспекті літературознавчої підготовки студентів спеціальності українська мова та літератури – вивченні курсу «Історія української літератури». Мета дослідження – визначити теоретико-методичні засади інтеграційного вивчення історії української літератури та репрезентувати формування на цій основі інтеграційно-літературознавчої компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. У процесі роботи було використано теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження. Аналітико-синтетичний та порівняльний методи застосовувалися в процесі вивчення наукових джерел. Емпіричний метод було використано під час вивчення питання в реальних умовах навчання. У науковому дослідженні репрезентовано зміст та методичне забезпечення інтеграційного вивчення історії української літератури. Розкрито різні види інтеграції: зовнішньопредметну, внутрішньопредметну, міжмистецьку, які реалізуються на змістовому рівні. Висвітлено взаємозв’язок із суміжними гуманітарними науками. Внутрішньопредметну інтеграцію між розділами літературознавчої науки про художню літературу, біографістику, компаративістику та між літературознавчими дисциплінами проілюстровано на прикладі опрацювання біографії та творчості письменників.Можливості міжмистецької інтеграції розкрито в процесі сприймання і розуміння художньої літератури з іншими видами мистецтв. У статті окреслено інтеграцію на діяльнісному рівні, яка відбувається шляхом упровадження в традиційний навчальний процес інновацій: технології критичного мислення, інформаційно-комунікаційних технологій; поєднання різних форм навчання: аудиторної та позааудиторної; навчальної та науково-дослідницької діяльності. У дослідженні представлено засоби (мультимедійні презентації лекцій, аудіо та відеозаписи), методи (проблемний, евристичний, ілюстрування), які застосовуються під час інтеграційного вивчення курсу «Історія української літератури». Доведено, що в процесі такого навчання формується інтеграційно-літературознавча компетентність, що виявляється через мотиваційно-ціннісний, когнітивно-рефлексивний, креативно-діяльнісний складники.
17
Didukh, V. D., Y. A. Rudyak, A. B. Horkunenko, I. P. Kuzmak та L. V. Naumova. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ФІЗИКИ (ТЕПЛОТА, ЕЛЕКТРОМАГНЕТИЗМ) (ЧАСТИНА 3)". Медична освіта, № 1 (6 травня 2019): 161–68. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.10100.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – висвітлити історичні шляхи розвитку медичної фізики, розкрити закономірності становлення і розвитку фундаментальних фізичних та медичних знань, їхній взаємозв’язок, показати їх еволюцію й значущість для минувшини та сьогодення.
Основна частина. У статті розглянуто деякі з етапів історії становлення та розвитку медичної фізики. Показано, як змінювалися наукові знання про теплові й електромагнітні явища упродовж сотень літ.
Стаття знайомить із деякими з тих, хто розширював межі людського знання про оточуючий світ, розкриваючи нові таємниці природи і її закони.
Дослідження теплових явищ привело до відкриття другого начала термодинаміки, яка займає особливе місце серед законів природи, а електромагнітних – до магнітних винаходів і впроваджень у медицині.
Саме знання історії розвитку науки не лише освітлює шляхи її розвитку, а й сприяє її прогресу.
Висновок. У статті розглянуто етапи розвитку вчення про теплові та електромагнітні явища, становлення електрофізіології (електробіології) як науки.
18
Небрат, В. В. "Історія Академії: втрати і здобутки економічної науки в добу тоталітаризму". Історія народного господарства та економічної думки України, Вип. 51 (2018): 32–57.
Знайти повний текст джерела
19
Матюшко, Б. "Історія філософії науки Є.В. де Роберті: біля витоків еволюційної епістемології". Філософські обрії, Вип. 30 (2013): 22–31.
Знайти повний текст джерела
20
Карпіловська, Є. "Історія науки крізь життєпис ученого: Ніна Федорівна Клименко (22.10.1939 -30.08.2018)". Українська мова, № 3 (67) (2018): 137–47.
Знайти повний текст джерела
21
Нечай, Матвій. "ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФУТБОЛЬНИХ ЗМІ В УКРАЇНІ". Молодий вчений, № 12 (100) (30 грудня 2021): 161–66. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-35.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасному світі футбол – явище унікальне. Набувши популярності в Англії в XIX ст., у ХХ-му він перетворився на глобальний феномен. Сьогодні футбол став одним із видів спорту, що поєднує ледь не все населення планети. У даній статті проведено ретроспективний аналіз розвитку української футбольної журналістики від самого початку (кінець ХІХ століття) і дотепер. Встановлено періоди розвитку футбольної журналістики на території України та досліджено їх особливості. Розглянуто футбольні та спортивні ЗМІ як унікальні явища, що в свою чергу вплинули на розвиток футболу на території України. В статті проведено пошук основних спортивних та футбольних видань, що існували на території України впродовж її історії. Проаналізовано канали комунікації сучасних футбольних ЗМІ та виділено найпопулярніші продукти, що утворилися завдяки розвитку науки і техніки.
22
Сізов, В. В., та Я. А. Славська. "ДЕФІНІЦІЇ «ОСВІТА» І «ПЕДАГОГІКА» В СОЦІОЛОГІЇ Е. ДЮРКГЕЙМА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 141–54. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-141-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто окремі аспекти педагогічних поглядів Е. Дюркгейма на основі його роботи «Освіта і соціологія». Робиться опис категорій «освіта» і «педагогіка» з позицій соціології, причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей функціонування і практичного прояву згаданих понять. Аналізуючи дефініції «освіта» і «педагогіка», Дюркгейм підкреслює соціальність цих понять. Він доводить, що освіта – це соціальний інститут, який безперервно існує протягом багатьох етапів історії суспільства, на відміну від педагогіки, яка заявляє про себе тільки періодично. Дюркгейм стверджує, що освіта не повинна будувати свою систему з нуля, вона повинна перш за все присвятити себе розумінню свого часу. Він доводить, що освіта – продукт історії, який може пояснити тільки історія. Освіта – явище соціальне і багато в чому залежить від культурної традиції та специфіки історичного розвитку суспільства, то і реалізація соціальних поглядів на теорію і практику освіти має враховувати конкретну специфіку. Вона підкреслюватиметься тими цілями і завданнями, які стоять перед освітою у конкретній країні в конкретний історичний період. У педагогічному сенсі, у Дюркгейма, педагогіка – це освітня практика, сфера реалізації теорії освіти. Освіта – це сфера науки. Освітня практика – перехідна стадія від науки до практики. У статті демонструється сучасне визначення категорій «освіта» і «педагогіка» (закордонне і вітчизняне). Акцентується на факті того, що тлумачення цих дефініцій і буде відрізнятися не тільки в міжнародному масштабі, але й окремої держави (суспільства), на рівні тієї чи іншої сфери освіти всередині цієї держави (суспільства).
23
Kyselov, Mykola. "Історія та історична пам’ять: сфери перетину". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (28 жовтня 2020): 44–63. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подається компаративний аналіз феноменів історії та історичної пам’яті; аналізується проблема меж компетентності історичного методу як загальнонаукового. Наводиться ретроспекція явища скепсису щодо об’єктивності та обґрунтованості висновків історичної науки. Робиться висновок, що історична пам’ять є феноменом, корені якого сягають глибин антропогенезу, у зв’язку з чим заторкується вчення К.Юнга про архетипи. Досліджуються архетипічні витоки людської пам’яті, роль історичної пам’яті у формуванні національної ідентичності, модифікації та різновиди сприйняття «історичного минулого». Коментується явище політизації історичної пам’яті під впливом ідеологічної кон'юнктури. Проблема надзвичайно актуалізується тому, що нині політична кон'юнктура та система цінностей соціуму багато в чому детермінують специфіку бачення, розуміння й тлумачення подій минулого. Особлива увага приділяється терміну «національна історична пам’ять». Аргументується положення про некоректність радикального поділу націй на «політичні» та «етнічні». Розглядаються сучасні інтерпретації феноменів етноцентризму та презентизму в історичному контексті.
24
Содомора, Андрій. "З ЛЮБОВʼЮ ДО НАУКИ І ЖИТТЯ: ПАМ’ЯТІ РОКСОЛАНИ ПЕТРІВНИ ЗОРІВЧАК". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 24–27. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3167.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор розкриває риси життєвого шляху та науково-педагогічної діяльності професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Звертаючись до світових – давніших і новіших – класиків, автор проводить паралелі зі сприйняття та генерації пам’яті у світовій літературі. У фрагментах споминів читач бачить середовище, в якому жила і творила Роксолана Зорівчак: тут протягнено духовні ниточки поєднання з родиною та вчителями. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, історія української культури, персонологія, українська мова.
25
Філіпчук, Георгій Георгійович, Мирослава Петрівна Вовк, Кирил Васильович Котун та Ольга Миколаївна Ходацька. "ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНОЗНАВЧИХ ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ: ДОСВІД УКРАЇНИ І КАНАДИ". Information Technologies and Learning Tools 78, № 4 (11 вересня 2020): 14–31. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v78i4.3612.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті схарактеризовано потенціал електронних українознавчих ресурсів у контексті модернізаційних змін у сфері педагогічної освіти. Уточнено сутність поняття «українознавчі ресурси» як сукупності джерелознавчих праць, наукових розвідок, збірників та ін., що представлено у вимірах суміжних наук (етнопедагогіки, етнології, культурології, лінгвістики, фольклористики, краєзнавства, народознавства, етнографії, історії, джерелознавства тощо) та власне українознавчих дисциплін (українська мова, українська література, українська культура, історія України тощо) у реальному (бібліографічному, архівному) та віртуальному контекстах. Схарактеризовано досвід систематизації українознавчих електронних ресурсів в Канаді, що уможливило виокремлення таких прогресивних досягнень: створення загальнодержавного інтернет-порталу українознавства, заснування віртуальних бібліотек, центрів і лабораторій при університетах тощо.
Студіювання сучасних електронних українознавчих ресурсів в українському і канадському віртуальному просторі уможливило виокремлення таких їх категорій: електронні навчальні бібліотеки й архіви, віртуальні лабораторії при університетах, українознавча періодика з їх представленням на вебсторінках чи сайтах університетських і академічних осередків, реферативні бази.
Спроєктовано можливості використання електронних українознавчих ресурсів з урахуванням сучасних модернізаційних змін у педагогічній освіті на двох рівнях – на університетському (створення і розвиток ресурсних центрів, вебсайтів, порталів, електронних бібліотек; упровадження тематичних модулів, які розкривають віртуальний простір теорії і практики українознавчих студій; розміщення в електронних архівах матеріалів за результатами фольклористичної практики) і на шкільному (створення ресурсних баз на основі наявних українських і канадських українознавчих електронних джерел; активізація дослідницької роботи учнів – членів Малої академії наук України, заснування під егідою Міністерства освіти і науки України інтернет-порталу українознавства з урахуванням потреб сучасного вчителя і учня).
26
Соседко, Анна Сергеевна. "РОЛЬ УЯВИ В КОНСТРУЮВАННІ ІСТОРИЧНОГО НАРАТИВУ В ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ Р. ДЖ. КОЛЛІНГВУДА ТА Х. УАЙТА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (23 червня 2019): 88–97. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.867.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються погляди Р. Дж. Коллінгвуда та Х. Уайта на роль уяви в створенні історичного наративу, показані подібності та відмінності в розумінні особливостей історичного наративу вказаними дослідниками.
Історична уява - це здатність представляти те, що було в дійсності або не існувало взагалі. З іншого боку, це здатність до споглядання навіть при відсутності самого предмета споглядання, що має конструктивну функцію, в якій продукується цілісність. Обґрунтовується, що загально філософським та методологічним підґрунтям цих поглядів є вчення про уяву Е. Канта. Підкреслюється, що Коллінгвуд зосередив увагу на логіко-епістемологічних аспектах історичної уяви, а Уайт – на тропологічних.
Зазначено, що центральним принципом філософії історії Коллінгвуда є таке положення: історія у власному розумінні слова є історією думки. Показано, що у методологічному відношенні мова у Коллінгвуда йде про способи оптимізації тієї міжпредметної напруги, яка виникає при критичному аналізі джерела автором, що досліджує «забуті очевидності» минулого. Основна концепція, що розвивається Р. Дж. Коллінгвудом являє собою реакцію на інтуїтивний підхід «реалістів», стосується важливості постановки питань в пізнанні. В якості методу сучасної історичної науки Коллінгвуд звертається до доказу, заснованого на методі питань і відповідей. Історик починає своє дослідження з постановки проблеми, для вирішення якої він ставить питання. Осмисленість питання залежить від матеріалу, на підставі якого можна отримати осмислену відповідь. Відповіді є підставами для обов’язкового (дедуктивного) виведення, необхідного для однозначного вирішення поставленої проблеми.
Показано, що велику роль в концептуалізації історичної уяви зіграв Хейден Уайт, який вважав, що то, що історики роблять, є, перш за все, уявні образи, які функціонують більше, ніж спогад минулих подій в чиїсь уяві. Основна ідея його концепції полягає в тому, що в роботі історика аналізу і процедурам пояснення і розповіді передують образи і припущення, що стосуються змісту і сенсу досліджуваних і описуваних історичних подій в формі історичного оповідання, що отримуються за допомогою свого роду поетичного прозріння і глибинної структури історичної уяви.
27
Терещук Г. В. та Янкович О. І. "ОСВІТНЯ, НАУКОВА Й УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІНЦЕНТА ОКОНЯ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ КОНТЕКСТ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 226–34. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.327.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відображено життєвий шлях, освітню, наукову й управлінську діяльність Вінцента Оконя – знаного у світі польського вченого, професора Варшавського університету, члена Польської академії наук, засновника Польського педагогічного товариства, редактора польських педагогічних журналів, почесного члена Польського товариства дослідження ігор.Зазначено вагомий внесок польського педагога в розвиток дидактики, педагогіки вищої школи, педевтології (науки про вчителя), історії педагогіки, порівняльної педагогіки. В. Оконь обґрунтував засади проблемного навчання, багатостороннього навчання; розробляв проблеми психології й педагогіки гри та забави; довів необхідність розвитку активності учня в набутті знань, готовність до навчання впродовж життя, що сьогодні трактується як ключова компетентність. Переконання вченого про партнерські стосунки вчителів, батьків і учнів закладено у формулу Концепції Нової української школи. Визначено перспективи використання ідей В. Оконя в сучасній освітній галузі України та Польщі: підвищення ефективності проблемного навчання за умови реалізації з груповими формами роботи; єдність процесів набуття знань, виховання цінностей, волі, переконань учнів; формування самостійності та відповідальності особистості як шлях до зміни світу; підготовка вчителя до забезпечення суб’єктності учасників освітнього процесу; розвиток педагогічної культури суспільства як чинника досягнення прогресу країни.Акцентовано увагу на тому, що популяризація ідей польського вченого в Україні сприяє поглибленню євроінтеграційних тенденцій, зближенню двох держав і взаємному обміну культурно-моральними цінностями. Наголошено, що життя й діяльність В. Оконя є прикладом для наслідування сучасними науковцями, що досліджують актуальні проблеми педагогіки, психології, менеджменту освіти.
28
Костилєва, С. О. "Навчальна дисципліна "Історія київської політехніки" як складова нового напряму педагогічної науки - університетології". Сторінки історії, Вип. 43 (2017): 8–24.
Знайти повний текст джерела
29
Кузьмічов, В. С. "Предмет і система науки криміналістики: історія формування, сучасний стан та перспективи розвитку". Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, № 1 (2006): 10–21.
Знайти повний текст джерела
30
Проскунін, В. М., та Т. В. Кондрашова. "МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКЛАДАННЯ КУРСУ «ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ» ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗВО". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 170–81. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-170-181.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукова розвідка продовжує цикл публікацій автора щодо особливостей навчальної діяльності в умовах реформування української освіти.
У статті подано методичні рекомендації до вивчення курсу «Історія соціальної роботи» для спеціальності «Соціальна робота» денної та заочної форм навчання у ЗВО України. Розкрито теоретичні та практичні аспекти вивчення названого курсу у виші, подано практичні рекомендації до викладання навчального предмету, акцентовано увагу на основних аспектах під час вивчення «Історії соціальної роботи» на педагогічному факультеті Донбаського державного педагогічного університету.
Автором визначено мету, предмет, основні завдання курсу «Історія соціальної роботи». Науковцем зроблено моніторинг наявних думок щодо кваліфікаційних вимог до посади соціального працівника, положень чинного законодавства, де прописано ті чи ті аспекти діяльності соціального працівника.
Окреме місце в статті приділено питанням різних чинників, які так чи так впливають на роботу соціального педагога, зумовлюють зміни у мовах, у яких працюють такі фахівці, проблемах, що наявні в сучасній освіті, науці щодо цього напрямку.
У пропонованому дослідженні автор, для прикладу, подає три види вправ, які можна використати під час проведення як поточних, так і контрольних занять. Названі завдання, передусім, спрямовані на розвиток мислення, формування ключових компетентностей (професійної, загальнокультурної, громадянської тощо). Усвідомлюючи те, що на сучасному етапі студенти, які в переважній більшості не мають зацікавлення до навчання, пізнавання довкілля, живого спілкування, потребують іншого, виваженого, нестандартного підходу від педагога в процесі підготовки та викладання навчальних предметів.
Спираючись на власний досвід, аналіз основних надбань української та зарубіжної педагогіки як науки (так cамо соціальної педагогіки, соціальної роботи), ученим розроблено завдання, які пройшли апробацію на педагогічному факультеті ЗВО.
Ключові слова: соціальна робота, соціальний педагог, методи, прийоми, засоби, освітня діяльність, кваліфікаційні вимоги.
31
Корсун, І. В. "Курс "Історія науки і техніки" у формуванні компетентностей майбутніх вчителів фізики і математики". Збірник наукових праць Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія педагогічна, вип. 22 (2016): 86–89.
Знайти повний текст джерела
32
Корсун, І. В. "Курс "Історія науки і техніки" у формуванні компетентностей майбутніх вчителів фізики і математики". Збірник наукових праць Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія педагогічна, вип. 22 (2016): 86–89.
Знайти повний текст джерела
33
Литвинова, Т. Ф., та А. І. Шелест. "Образ Заходу в уявленнях Г. П. Ґалаґана". Studies in history and philosophy of science and technology 30, № 1 (1 червня 2021): 61–71. http://dx.doi.org/10.15421/272106.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у реконструкції уявлень Г. П. Ґалаґана про Захід. Актуальність теми обумовлена її дисциплінарним виміром – «нова просторова історія», «нова історична біографістика», імагологія, соціальна історія, та вибором персоналії, яка виступає метою і засобом вивчення уявлень, оскільки Григорій Павлович Ґалаган, відомий меценат, громадський діяч, представник інтересів спільноти Лівобережної України перед місцевим та центральним урядом, був водночас репрезентантом дворянської культури свого часу. Вивчення просторових уявлень окремих індивідів або соціальних груп дає можливість поглянути на процес міжкультурної взаємодії з точки зору його учасників та співставлення «свого», «чужого», «іншого», що тісно пов’язано з проблемою самопізнання, пошуку самоідентифікації, вироблення колективної ідентичності, у тому числі й національної. Методологічною основою стали принципи науковості та історизму, які орієнтують досліджувати епоху та людину певної доби з урахуванням особливостей тогочасної культури, загальнонаукові методи (аналіз та синтез) та методи історичної науки (хронологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний, історіографічний, джерелознавчий), а також підходи «нової просторової історії» з орієнтацією на вивчення соціального простору та «нової історичної біографістики» з її орієнтацією на вивчення «людини другого плану». Основні результати полягають у з’ясуванні місця подорожей у формуванні просторових уявлень соціальної еліти. Першочергову увагу звернуту на закордонні мандрівки, які стали важливою складовою дворянської культури першої половини ХІХ ст. На основі аналізу джерельного комплексу, що представлений щоденником-журналом молодого Г. П. Ґалаґана та приватним листуванням, які містять розлогі рефлексії щодо вражень від закордонних мандрівок 1841–843 рр., 1850–1851 рр., 1861 р., 1866 р., виявлено зміни у сприйнятті країн та народів Західної Європи, ставлення до західної цивілізації та до малої Батьківщини, а також особливості його самоідентифікації.
34
Савчук, Борис, та Ірина Розман. "Поняття «педагогічна персоналістика» крізь призму науково-дефінітивного дискурсу". New pedagogical thought 105, № 1 (7 травня 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-3-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено синтезований аналіз дефініції «педагогічна персоналістика», з’ясовано її сутність, зміст та доцільність використання у предметному полі педагогічної науки. Відзначено, що в процесі нагромадження масиву літератури про життєдіяльність педагогічних персоналій в історико-педагогічній науці сформувався міждисциплінарний науково-дослідницький напрям, який подекуди йменують як «педагогічна персоналістика». Крізь призму наукового дискурсу проаналізовано сутність понять «персоналія», «педагогічна персоналія», «персоналістика». Доведено, що використання терміна «педагогічна персоналістика» через формальну прив’язку до поняття «педагогічна персоналія» є алогізмом, тому невиправдано ні з наукової, ні з філологічної позицій. Обґрунтовується позиція, відповідно до якої замість поняття «педагогічна персоналістика» на позначення окремого напряму української історико-педагогічної науки, що вивчає життєдіяльність персоналій, доречно використовувати термін «педагогічна біографістика». Наведено аргументи на її користь, згідно з якими: 1) поняття «педагогічна біографістика» відповідає загальній традиції світової та української гуманітаристики, адже її основні наукові галузі (філософія, психологія, соціологія, історія тощо) позначають свої окремі наукові напрями, що вивчають діячів (персоналій), які зробили вагомий внесок у їхній розвиток, як «біографічні»; 2) термін «біографія» відповідає українській біографічній традиції; 3) українські вчені нагромадили значний масив знань для обґрунтування дефініції «педагогічна біографістика» та визначення її предмета, завдань, інших параметрів як окремої субдисципліни (галузі, наукового напряму) української педагогічної науки.
35
Dorosh, J., A. Martyn, and I. Novakovs'ka. "Development of land management science in Ukraine: history, modernity, prospects." Visnyk agrarnoi nauky 99, no. 4 (April 15, 2021): 67–76. http://dx.doi.org/10.31073/agrovisnyk202104-09.
Повний текст джерела
36
Печенюк, Д. О. "Партисипаторна теорія демократії як напрям сучасної американської політичної науки: історія становлення і концептуальні засади". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 2 (112) (2013): 40–44.
Знайти повний текст джерела
37
Protsiuk, Radu. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ НЕФРОЛОГІЇ ТА ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ". Actual Problems of Nephrology, № 29 (14 грудня 2021): 74–78. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.29-08.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. З нагоди 180-річчя Національного медичного університету імені О.О. Богомольця відбулися ряд заходів, які висвітлюють роботу вітчизняного медичного вишу за такий поважний термін існування: школи, семінари, круглі столи, науково-практичні конференції та ін.Мета. Привернути увагу світової спільноти та звичайних громадян до історії славетного вищого навчального закладу та його співробітників-науковців, котрі впродовж багатьох років своєю невтомною працею, науковими відкриттями та здобутками плекали честь і достоїнство провідного медичного закладу, поповнили скарбницю знань щодо етіології, патогенезу, діагностики, профілактики та лікування багатьох захворювань внутрішніх органів, зокрема й обізнаності про хронічну хворобу нирок.Матеріали і методи. Організація і проведення конференцій, круглих столів, майстер-класів, дискусій щодо своєчасної діагностики, маніфестації, перебігу, клінічних ознак деяких захворювань внутрішніх органів та хронічної хвороби нирок.Результати та їх обговорення. У рамках заходів з нагоди 180-річчя Національного медичного університету імені О.О. Богомольця відбулися ряд наукових форумів : 16-18 червня 2021р. працювала Українська фахова школа з міжнародною участю «Хронічні хвороби печінки. Ентеропатії. Коморбідна патологія»: впродовж Пленарного та 4 секційних засідань буде заслухано 34 доповіді провідних вчених Києва, Харкова, Одеси. У роботі школи взяли участь науковці Туреччини та Йорданського Хашимітського Королівства, працювали майстер-класи «Гепатобіліарна система: злагоджене функціонування”, «Сучасні аспекти трансплантації печінки» та круглий стіл «Персоналізований підхід до лікування внутрішніх хвороб»; 23 червня 2021р. – під егідою Міністерства охорони здоров’я України, Національної академії медичних наук України, Національного медичного університету імені О.О. Богомольця у приміщенні Національної наукової медичної бібліотека України відбулася Презентація книги Мойсеєнко В.О., Канюри О.А., Шостки І.П., Тарченко Н.В., Абдуллаєва Ф.Р. «Милосердя та благодійність на теренах україни», присвячена 180-річчю Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та 30-річчю Незалежності України. З вітальним словом виступив проректор з науково-педагогічної роботи та лікувальної роботи Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Заслужений лікар України, д.мед.н., проф. Канюра О.А.; 30 вересня 2021р. – науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання нефрології та внутрішньої медицини», у рамках якої працювала фахова нефрологічна школа пам’яті Лауреата Державної премії України, заслуженого діяча науки і техніки України, академіка НАН Вищої освіти України, професора Никули Тараса Денисовича.Висновки. Щодня найкраші фахівці Національного медичного університету, які присвятили своє життя допомозі іншим людям, ствержують вірність надпису на гербі НМУ «ЧЕСТЬ.МИЛОСЕРДЯ.СЛАВА». Історія Університету – це історія цілої плеяди видатних науковців світового рівня.
38
Кузьменко, А. О. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 167–72. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-23.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню історії формування культури академічної доброчесності у вищій школі України. Розвиток наукової інформації – це важливий та життєво необхідний внесок нації у загальну цивілізацію, що і визначає місце в ієрархії та роль кожної держави у світовій спільноті. Це посилює рівень вимог до наукової діяльності, наукових розвідок, академічного письма, академічної культури, академічної доброчесності. Об’єкт розвідки – реформа якості вищої освіти України, а предмет – історія становлення академічної доброчесності у закладах вищої освіти. Мета роботи – діахронічний опис впровадження академічної доброчесності в освітньо-наукову спільноту України. У статті з’ясовано, що великий вплив на реформування вищої освіти України мала Революція гідності у 2014 р. У 2016 р. академічна доброчесність набула поширення та викликала інтерес серед закладів вищої освіти та наукової спільноти, у 2017 р. у Законі України «Про освіту» було затверджено основні положення цього феномена. У роботі академічна доброчесність розглядається як сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. У процесі дослідження було встановлено, що ознайомлення учасників освітнього процесу проводилося в Україні за підтримки міжнародних організацій за допомогою впровадження різних проєктів. Упродовж 2014–2016 рр. підтримку здійснював Міжнародний фонд «Відродження». У 2016–2019 рр. американською радою з міжнародної освіти спільно з Міністерством освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки було розроблено Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні. На початку вересня 2020 р. було ухвалено Проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти». В Україні наразі діють безкоштовні онлайн-курси: «Академічна доброчесність в університеті», «Академічна доброчесність», «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» та «Академічна доброчесність: онлайн-курс для викладачів».
39
Кугай, К. Б. "КЛАСИЧНА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (7 вересня 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття є аналізом історії розвитку університетської освіти саме на західноукраїнських землях у другій половині XVII – на початку XX ст., спробою обґрунтувати процес становлення та розвитку класичної університетської освіти в Західній Україні і виділити основні етапи. Незважаючи на досить широкі хронологічні межі дослідження, у сучасній літературі тема становлення класичної університетської освіти саме в Західній Україні розкрита недостатньо. Це свідчить про потребу у висвітленні цих питань та актуальність вибору теми статті. Кожен народ у своєму історичному розвитку впродовж багатьох століть створював і акумулював свій головний капітал – морально-духовні цінності як основу формування культури. Але культура того чи іншого народу постає й розвивається як частина загальнолюдської культури. Усе, що було напрацьовано людством до ХХ ст., слугувало певною базою для створення нової системи вищої освіти. Знання її історії дасть змогу більш глибоко проаналізувати перебіг процесів, що відбувалися в процесі її розвитку, і відібрати те найцінніше, що дасть можливість надалі розвивати сучасну систему освіти. Історія розвитку вищої школи є об’єктом історико-педагогічних досліджень. Більше того, ці дослідження необхідні для створення нової моделі вищої освіти в Україні в новому столітті. Вивчення педагогічної спадщини минулого з її досягненнями й упущеннями дає можливість ученим узагальнити реальну картину розвитку вітчизняної педагогічної думки як цілісного багатогранного явища, виокремити національні концептуальні дискусії та проаналізувати їх відповідно до сучасних вимог. Розвиток науки у період зародження університетської освіти був тісно пов’язаний із тими загальнокультурними процесами, які переживало українське суспільство у цей період. Радикальний поворот до Заходу позначився новими якісними зрушеннями в усіх сферах освітньо- наукового життя українського народу.
40
Shlemkevych, S. L. "Спадщина українських учених-культурологів у контексті викладання навчальної дисципліни "Історія Української культури" у закладах вищої освіти". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 1 (28 лютого 2019): 136–38. http://dx.doi.org/10.15421/40290128.
Повний текст джерелаАнотація:
Останні десятиліття позначилися значними досягненнями в дослідженні особливостей української культури. Українські культурологи опираються на традиції, закладені творчістю видатних вчених, концепції культури яких характеризуються вірою у майбутнє українського народу. Вітчизняні філософи, етнографи, історики минулих століть традиційно зверталися до проблем, пов'язаних із розумінням духовно-творчої сутності людини у взаємопов'язаності з Богом, Космосом, культурою як світом людини. Початок ХХ ст. став переломним етапом для формування історичної культурології в українській науці. Багато відомих науковців, серед яких були зокрема Михайло Грушевський, Володимир Охрімович, Федір Вовк, Степан Рудницький, Іван Огієнко, Микола Хвильовий, створили в Україні фундамент науки про культуру. Наприкінці ХХ ст. інтерес вчених до культурологічної проблематики набув значного прискорення. Певним чином це було зумовлено введенням у зміст підготовки фахівців із вищою технічною освітою в Україні таких нових дисциплін, як: "Українська та зарубіжна культура", "Культурологія". На жаль, протягом останніх років у закладах вищої освіти України значно скоротилася кількість годин, відведених на вивчення цих дисциплін, у деяких закладах вони повністю зникли з навчальних планів. В умовах реформування вищої школи України необхідно зберегти інтерес юнацтва до вивчення історії української культури. Певним чином цьому буде сприяти повернення до навчальних планів підготовки фахівців у закладах вищої освіти дисциплін "Історія української культури", "Культурологія". Необхідно докласти певних зусиль, щоб зберегти набутий досвід викладання гуманітарних дисциплін, зокрема культурологічного спрямування, осучаснити їх зміст та модернізувати методи навчання, утвердити таку систему засобів, форм і методів організації навчального процесу, яка б гарантувала необхідний рівень якості підготовки конкурентоспроможного спеціаліста.
41
ЛУПАРЕНКО, Лілія. "ЕВОЛЮЦІЯ ВІДКРИТИХ ЕЛЕКТРОННИХ НАУКОВО-ОСВІТНІХ СИСТЕМ І ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 25, № 2 (1 липня 2021): 236–372. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v25i2.775.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено еволюцію відкритих електронних науково-освітніх систем для підтримки електронних наукових журналів (Open Journal Systems, DPubS, HyperJournal, E-Journal, Ambra) та веб(відео)конференцій (Open Conference Systems, EasyChair, Skype, WhatsApp, Viber, Facebook Messenger, Zoom, Telegram, Cisco Webex, Microsoft Teams, Google Meet), наукових електронних бібліотек, архівів та інституційних репозитаріїв (Eprints, DSpace), електронних енциклопедій (Електронна енциклопедія освітян України, Енциклопедія «Історія педагогіки»), реферативних і наукометричних баз даних (Scopus, Web of Science, Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), DOAJ, ERIH та ін.), систем автоматичного виявлення плагіату в наукових джерелах (Unicheck, eTXT Антиплагиат, Turnitin, StrikePlagiarism.com, Антиплагиат, Grammarly), систем ідентифікування дослідників та об’єктів (DOI, Publons (Researcher ID), ORCID, Scopus Author ID, ArXiv Author ID, ISNI) як сервісів відкритої науки для пошуку, підготовки, оприлюднення та поширення наукових даних і результатів наукових досліджень в освітньому просторі. Встановлено, що розвиток систем відкритої науки пройшов декілька історичних етапів, а саме оцифрування і використання ПК для створення друкованих наукових видань (1960–1970-ті рр.), створення перших оригінальних електронних видань (1980-ті–поч.1990-х рр.), перенесення наукового контенту мережу Інтернет (1991–2000 р.), руху за відкритий доступ і створення відкритих програмних платформ (поч. 2000-х рр.–2010 рр.), впровадження хмарних технологій (2010-ті рр.). Подано основні визначення термінів і понять щодо відкритих електронних науково-освітніх систем, а також етапи становлення руху відкритого доступу. Статтю підготовлено в межах виконання наукового дослідження проєкту «Хмаро орієнтовані системи відкритої науки у навчанні і професійному розвитку вчителів» (реєстраційний номер 2020.02/0310).
42
Nebrat, Victoria. "History of the Academy: losses and achievements of the economic science in the era of totalitarianism." Ìstorìâ narodnogo gospodarstva ta ekonomìčnoï dumki Ukraïni 2018, no. 51 (December 15, 2018): 32–57. http://dx.doi.org/10.15407/ingedu2018.51.032.
Повний текст джерела
43
Kovalenko, N. "The discipline «History of agricultural science» in the context of globalization research of scientists-historians." History of Science and Biographical Studies, no. 2 (June 15, 2020): 115–34. http://dx.doi.org/10.31073/istnauka202002-07.
Повний текст джерела
44
Didukh, V. D., Y. A. Rudyak, A. B. Horkunenko та I. P. Kuzmak. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ФІЗИКИ (ОПТИКА) (ЧАСТИНА 4)". Медична освіта, № 2 (20 серпня 2019): 162–70. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10359.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено історичні етапи розвитку оптики – розділу медичної фізики, в межах якої вивчається природа оптичного випромінювання (світла), досліджуються процеси випромінювання світла, його поширення в середовищі і взаємодія з речовиною, інтерференційні, дифракційні і поляриметричні явища. Розглянуто еволюцію знань людства про природу світла, фізичні основи дифракційних, інтерференційних, поляриметричних явищ, голографії, оптичні методи дослідження, а також світового значення відкриття, яке отримало назву «просвітлення оптики» українського фізика Олександра Смакули (1900–1983), уродженця с. Добриводи Збаразького району, що на Тернопільщині. Він винайшов спосіб покриття поверхні лінз оптичних пристроїв спеціальним тонким шаром певного матеріалу, що значно зменшував коефіцієнт відбитого світла від поверхні лінзи і набагато збільшував контрастність зображення.
Середньовічний філософ Роджер Бекон стверджував: «Оптика – прикраса всієї філософії, через яку, а не без неї, можуть бути показані всі інші науки».
Особливе місце в історії оптики займає вчення про зір. Давньоримський філософ Сенека писав: «Не все, однак, сягаємо оком, не все бачимо таким величним, яким воно є, але наш зір прокладає собі стежку для дослідження, закладає для нас підвалини пізнання правди, щоб від явного ми могли у своїх пошуках переходити до прихованого; віднаходити й те, що є давнішим від усього видимого світу».
У даній праці розглянуто історичні шляхи вчення про зір, етапи розвитку геометричної і хвильової оптики, фізичну природу оптичних явищ, оптичні методи дослідження медико-біологічних систем. Відзначимо, що випромінювання і поглинання світла розглядалися як неперервні процеси, проте в області коротких довжин хвиль спостерігалася невідповідність між існуючими теоріями і фізики заговорили про так звану «ультрафіолетову катастрофу». Тому-то необхідна була теорія, яка усувала б відповідні суперечності. Але про це вже буде сказано у наступній публікації.
45
Бочелюк, Віталій, та Микита Панов. "Психокорекція розладів аустичного спектру: історичний аспект". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 122–35. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-122-135.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено історичний огляд психокорекції аутизму. Розглянуто історію вивчення аутизму загалом та пошук шляхів лікування розладу. Зазначено, що у своєму розвитку питання лікування аутизму пройшло від ігнорування, початку вивчення розладу та катувань до толерантного ставлення, розробки різноманітних психокрекційних технологій та створення спеціалізованих реабілітаційних закладів. У статті описано етапи становлення науки про аутизм (донозологічний, доканнерівський, каннерівський та післяканнерівський) з точки зору динаміки психокорекційних підходів. Зазначено, що не зважаючи на більш ніж 100-річну історію дослідження, лікування аутизму має багато перспектив для подальшіх досліджень. Робляться висновки про те, що виділяється 4 головні етапи, які відображають процес становлення науки про аутизм. Першим є донозологічний період, для якого характерно окремі згадки про дітей, які прагнули до усамітнення й дивно поводили себе. На цьому етапі психокорекції аутизму фактично не існує. У давні часи дітей із вадами ігнорували чи страчували, у Середньовіччя катували, намагаючись позбавити «одержимості дияволом», епоха Відродження та Новий час покладали усю відповідальність виключно на батьків та давали можливість їм будь-яким чином виховувати норовливий характер дитини. Другий, так званий доканнеровський період, що припадає на 20-ті – 40-ві роки ХХ століття, знаменується формуванням поняття «дитячий аутизм». Значна увага до вивчення феномену аутизму, як і до інших психічних розладів, збільшує актуальність питання лікування цих розладів. Вивчаючи симптоми, лікарі відчували себе безсилими. Третій період являє собою початок системного підходу до вивчення проявів аутизму у дітей, його ознаменовано виходом у світ кардинальних праць з аутизму Л.Каннера, Г.Асперґера, а пізніше – і досить великої кількості праць інших фахівців. Лео Каннер став першим лікарем у світі, визнаним як дитячий психіатр, засновник першого академічного дитячого напряму в психіатрії. Нарешті, четвертий: післяканнерівський період (1980-ті – 1990-ті роки) характеризується відходом від позицій самого Л.Каннера у поглядах на аутизм, що його розглядали як неспецифічний синдром різного походження. При цьому слід відзначити дві провідні тенденції: 1) розгляд усіх аутичних синдромів дитинства в межах синдрому й концепції Л.Каннера про ранній інфантильний аутизм (що характерно для більшої частини наукової літератури) і 2) виокремлення різних клінічних форм дитячого аутизму, об’єднаних положенням про аутизм як один із синдромів дитячої психопатології. На цьому етапі розробляються різноманітні психокорекційні методи та технології лікування аутизму. Ключові слова: аутизм, розлади аутичного спекту, етапи дослідження аутизму, психокорекція аутизму, історія лікування аутизму.
46
Шлапко, Т. В., та Д. О. Тверитінова. "ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 142–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).337.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу історії розвитку та становлення медичного обслуговування та українського законодавства, яке врегульовувало та на сьогодні регулює сферу надання медичних послуг населенню в Україні. Історія становлення і розвитку медичного права як науки, дисципліни та галузі права бере свій початок із Х століття, часів існування на території України Київської Русі. Історичні джерела права та зводи законів доводять, що регулювання даної сфери діяльності було започатковано саме в ті часи. Медичні послуги та медична діяльність завжди існували та надавалися населенню. Різниця була тільки в тому, що якісна допомога кваліфікованих лікарів надавалася вищим верствам населення (князі, дворяни, феодали), а прості люди отримували медичну допомогу від лікарів-ремісників, знахарів та знахарок. На лікарів, які надавали медичну допомогу людям, поширювалась кримінальна відповідальність у вигляді смертної кари.
У статті проаналізовані відомі сьогодні нормативні акти, які торкалися питання медичного обслуговування населення, починаючи з Х ст., включаючи етапи розвитку українського законодавства за часів перебування України під правлінням різних держав, досліджено вплив іноземних держав на формування та становлення принципів медичного обслуговування, нормативні акти регулювання медичної діяльності, зроблено їх аналіз і порівняно з українськими нормативно-правовими актами, які існують сьогодні. Здійснено історичний екскурс розвитку медицини на території України. Розглянуто визначення медичного обслуговування, медичної послуги. Окрема увага приділяється проведенню в Україні медичної реформи, новоствореним актам законодавства, які регулюватимуть сферу здійснення медичного обслуговування, а також нововведенням в частині управління та фінансування діяльності медичних закладів.
47
Kolgatin, Oleksandr H., та Larysa S. Kolgatina. "ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОСВІТІ ЯК СКЛАДОВА ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ В 90-Х РОКАХ ХХ СТОРІЧЧЯ". Information Technologies and Learning Tools 72, № 4 (21 вересня 2019): 41–54. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v72i4.2798.
Повний текст джерелаАнотація:
Удосконалення системи підготовки наукових кадрів з інформаційно-комунікаційних технологій в освіті спирається на досвід розвитку досліджень у цій науковій галузі, що, своєю чергою, потребує уваги до історії. В історико-педагогічних працях ретельно проаналізовано розвиток наукових досліджень з теорії та методики інформатики (13.00.02) та сучасної спеціальності 13.00.10 – Інформаційно-комунікаційні технології в освіті. Дослідження інформаційно-комунікаційних технологій в освіті кінця ХХ і початку ХХІ століть з точки зору теорії педагогіки, дидактики, теорії та методики професійної освіти висвітлені недостатньо. Метою даної роботи є аналіз підготовки кадрів вищої кваліфікації з інформаційно-комунікаційних технологій як складової наукових досліджень у 90-х роках ХХ сторіччя в межах наукової спеціальності 13.00.01 – Теорія і історія педагогіки. За результатом перегляду каталогів та електронних ресурсів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (nbuv.gov.ua) та фондів наукової бібліотеки ХНПУ імені Г. С. Сковороди виявлено 22 дисертації, які були захищені в 90-х роках ХХ сторіччя за спеціальністю 13.00.01 і за змістом пов’язані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій в освіті. У цих наукових працях здійснено науковий аналіз та презентовано практичні напрацювання в напрямах створення та використання комп’ютерно орієнтованих засобів навчання, психолого-педагогічного аналізу методів навчання за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, розвитку змісту й розробки методичних систем навчання інформатичних дисциплін та інформаційно-комунікаційних технологій у різних галузях освіти, проблем застосування інформаційно-комунікаційних технологій для вимірювання рівня навчальних досягнень; поставлено питання стосовно розробки експертних систем для оптимізації педагогічного проєктування та запропоновано модель застосування інформаційно-комунікаційних технологій в управлінні освітою на рівні району. Аналіз авторефератів дисертацій дав змогу визначити наукові центри в Україні, у яких були виконані відповідні дослідження, та установи,у яких відбулись захисти дисертацій, і визначити провідних фахівців, які виявились найбільш активними в підготовці кадрів вищої кваліфікації з теорії педагогіки (13.00.01) в напрямку застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті в 90-х роках ХХ сторіччя.
48
Нестор, В. Р. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ". Знання європейського права, № 3 (2 лютого 2021): 12–15. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.90.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропоновано вважати, що методологія кожного дослідження - і конституційно-правові та муніципально-правові дослідження не є винятком - являє собою сукупність низки підходів, які своєю чергою зумовлюють ті методи, які застосовуються для визначення явищ, об'єктів, що аналізує вчений з метою досягнення обґрунтованого та достовірного результату. Варто підкреслити, що вибрані дослідником методологічні підходи та методи є важливими на кожному етапі наукової роботи, починаючи з формулювання мети дослідження та завдань, вирішити які необхідно для досягнення поставленої мети. А отже, саме тому підрозділи наукових праць, присвячені питанням методології, розміщуються на початку цих праць. Слід погодитись зі справедливістю таких традицій, що склались у науковій літературі.
Антропоцентричний підхід притаманний будь-якому сучасному конституційно-правовому дослідженню, і дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві не є винятком. Сучасне конституційнеправоконцентруєтьсянавкололюдини-їїжиття,здоров'я,честі,гідності,їїприроднихтаіншихправ.
Важливим для дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві є системний підхід. Міське самоврядування являє собою систему, адже воно здійснюється не одним, а кількома органами публічної влади, посадовими особами.
Застосування синергетичного підходу до дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві обґрунтоване такими чинниками. По-перше, це міждисциплінарність нашого дослідження. Досліджуючи міське самоврядування у вибраних країнах, неможливо не звертатися до питань його історичної ґенези (історія держави і права зокрема та історичні науки загалом), до питань особливості міських населених пунктів (економічні науки, географічні науки), інших. По-друге, як уже зазначалось у обґрунтуванні застосування системного підходу, органи міського самоврядування являють собою елементи відповідних систем - міського самоврядування, місцевого самоврядування, органів публічної влади тощо.
Резюмовано, що для дослідження за вибраною темою найбільш важливими стали такі методологічні підходи, як: аксіологічний, антропологічний, діалектичний, системний, синергетичний, телеологічний.
49
Strishenets, Nikolai, Olena Pavlova, Kostiantyn Pavlov та Volodymyr Kupchak. "І. В. ВЕРНАДСЬКИЙ – ВИДАТНИЙ ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, № 19 (26 вересня 2019): 7–14. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-03-7-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються наукові досягнення І. В. Вернадського у галузі історії економічних учень, починаючи від виникнення економічних знань, поглядів, теорій, концепцій, зародження економічної науки і до кінця XIX ст. Визначено два основні напрями розвитку економічної науки: позитивний і негативний. Розглянуто історію економічних учень як органічну складову всієї економічної науки у тісному взаємозв’язку з іншими конкретними економічними науками, встановлено країни та час, коли історико-економічні вчення з’явилися як самостійна галузь науки. Встановлено, що І. В. Вернадський започаткував наукову школу по вивченню історії економічних учень в Україні.
50
Поплінська, Ірина. "ЮЗЕФГРАД-БАЛТА ТА ІСТОРІЯ ЇЇ КНЯЗІВ". Молодий вчений, № 2 (102) (28 лютого 2022): 82–85. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-2-102-16.
Повний текст джерелаАнотація:
На даному історичному етапі, наука історія поповнюється новою інформацією, проводяться нові дослідження, які дають змогу більш детальніше розглянути давно минулі події. Певною мірою, це стосується історії Одеської області та саме невеличкого містечка Балта з давньою історією, яка привертає інтерес до себе в сьогоденні. Балта – це місто в якому кожна вуличка освячена старовиною, та веде чи то до стародавнього храму, чи до неймовірного маєтку, в якому відчувається і до сьогодні плин історії. Саме місто постало на перехресті важливих торгових шляхів, та в свій час саме за цей шматок землі воювали наймогутніші держави. І навіть наші славні козаки не на жарт розмахнули там «Коліївщину». Сьогоденна Балта – це місто, яке невпинно розвивається, але не забуває при цьому про своє історичне коріння, яке намагається відновити з найбільшою точністю.