Статті в журналах з теми "Історичні читання"

4 грудня у ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” відбулася Всеукраїнська наукова конференція “Другі Грабовецькі історичні читання” з нагоди 90-річчя з дня народження академіка АН Вищої школи України Володимира Грабовецького. Її організаторами виступили кафедра історії України і методики викладання історії Факультету історії, політо­логії і міжнародних відносин, Івано-Франківська обласна організація Націо­нальної спілки крає­знавців України, Івано-Франківський історико-меморіальний музей Олекси Довбуша, Івано-Франківський обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді.

У сучасних реаліях суспільного, культурно-освітнього простору України важливо формувати у дітей національну свідомість, почуття патріотизму за державу, в якій живуть. Це є одним із провідних завдань виховання дітей і молоді, оскільки забезпечує плекання громадян-патріотів своєї країни, здатних захищати її незалежність та цілісність. Сучасна школа відіграє важливу роль у становленні особистості, здатної брати активну участь в усіх сферах соціокультурного життя країни. У статті обґрунтовано важливість добору текстів художньої літератури на національно-та соціокультурних засадах в підручниках з літературного читання для шкіл з мовою навчання національних меншин. Запропоновано аналіз існуючих підручників з літературного читання для шкіл національних меншин. Автором визначено, що існує чимало шляхів засвоєння культурного досвіду українського народу. Проте саме художнє слово має неабиякий вплив на малого читача. Через вчинки героїв, історичні, народознавчі, природничі, пізнавальні тексти відбувається знайомство з культурою народу, в якій проживають представники різних національних меншин. У результаті аналізу і синтезу різних джерел автор стверджує, що твори з національно-культурним змістом відіграють важливу роль у формуванні свідомих громадян своєї держави. А тому підручники з літературного читання для молодших школярів з навчанням мовами національних меншин обо’язково мають складатися у переважній більшості саме з таких творів. У такому випадку мета формування різнобічно розвиненої, національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості, здатної до самостійного здобування нових знань, націленої на саморозвиток і реалізацію себе в суспільстві, буде досягнута.

Розвідка насвітлює деякі дотепер маловідомі сторінки румунської національної й освітньої політики на етнічно українських теренах у міжвоєнний період. Центральною є проблема дотримання мовних прав національних меншин у територіально розширеному по Першій світовій війні Румунському Королівстві, зокрема – мовних прав українців і використання української мови в освіті підрумунської Бесарабії. Дослідження здійснюється на засадах історичної соціолінгвістики й на матеріалі румунських і українських періодичних видань 1920–30-х рр. Історію питання доповнює й увиразнює текстологічний та лінгвістичний аналіз раритетного «Букваря», зладженого в Хотині 1921 р. для українських школярів. Ключові слова: історична соціолінгвістика, мовні права національних меншин, українська мова в освіті, українські букварі й читанки, румунська політика міжвоєнної доби.

У вивченні церковнослов'янської мови як книжково-писемної мови Православної Церкви, перевага віддається рецептивним видам мовленнєвої діяльності – читанню та розумінню тексту. У зв'язку з цим особливе місце посідає лексичний аспект і ті мовні одиниці, які здатні викликати лексичну інтерференцію. Дана стаття є продовженням дослідження формально-семантичних відповідносте церковнослов’янської та російської мов, а саме міжмовних омонімів, паронімів і деяких інших лексичних одиниць, які містяться в євангельських притчах, зі здатністю викликати лексичну інтерференцію. Матеріалом дослідження є Притча про кукіль. Подібні мовні явища, що містяться в Притчі про Сіяча, були проаналізовані в статті, що була опублікована в попередньому номері. Лексико-семантичний аналіз міжмовних формально-семантичних відповідностей увійде в навчальний посібник з церковнослов'янського читання, призначений для вивчення церковнослов'янської мови в духовних школах Православної Церкви України. Крім цього аналізу, в посібник увійде словник міжмовних формально-семантичних відповідностей, а також граматичний, історичний та екзегетичний коментарі євангельських притч. Мета статті – продемонструвати практичний досвід зіставлення лексичних одиниць церковнослов'янської та російської мов за допомогою дотекстового коментаря до окремих фрагментів євангельської Притчі про кукіль. У статті розглядаються всі формально-семантичні відповідності, що містяться у Притчі. Порядок розташування лексичних одиниць зумовлений контекстом притчі. Проведений аналіз показує вплив лексичної інтерференції на розуміння кожного окремого фрагмента притчі й тексту в цілому, а також сприяє ґрунтовному вивченню і розумінню Святого Письма.

Метою статті є подальша розробка теорії і методики виконавсько- го аналізу в курсі читання хорових партитур (ЧХП), спрямованих на удосконалення та розвиток диригентсько-хорової освіти на сучасному етапі. Наукова новизна роботи полягає в системному підході до вико- навського аналізу хорового твору в курсі ЧХП на основі широкого уза- гальнення історично накопиченого і сучасного досвіду вивчення хорового мистецтва, а також в інтеграції аналізованого матеріалу на основі ви- конавського підходу в контексті музично-стильових явищ. Методологія. У дослідженні використовуються аналітичний, музикознавчий, хорознав- чий, функціональний підходи, які створюють єдину основу дослідження питань методики виконавського аналізу хорового твору в курсі ЧХП. Висновки. У даний час виявляється практична необхідність у вивчен- ні актуальних тенденцій виконавського аналізу хорового твору в курсі ЧХП. Таке становище викликане надзвичайною розширенням (історич- ним, стилістичним, національним) хорового репертуару. Проблема ви- конавського аналізу хорового твору набуває особливого значення: вихід у сферу історико-стилістичної і виконавської проблематики. Із цим пов’я- заний розгляд хорової творчості як системи композиційних, виконавських принципів, а також як єдність технічних прийомів і смислових значень. А саме – створення системного методологічного підходу з позиції музично-виконавської виразності, точніше в комплексі засобів вокально-хорової технології і виконавських прийомів хорового диригента на основі музично- стильових явищ. Вміння на фортепіано втілювати музично-виконав- ський замисел, закладений у хоровій партитурі, вибір хормейстерських прийомів із подолання вокально-хорових труднощів – основні завдання, що стоять перед студентом під час виконавського аналізу хорового твору. Їх рішення має базуватися на навичках і знаннях, отриманих під час ви- вчення спеціальних і теоретичних дисциплін.

При вивченні близькоспоріднених мов і мов-попередників сучасних літературних мов значну роль відіграє проблема міжмовної лексичної інтерференції. Серед мов-попередників особливе місце займає церковнослов'янська мова, яка в даний час є важливою складовою частиною життя Православної Церкви і служить предметом викладання в духовних навчальних закладах України. Для більшої результативності в засвоєнні церковнослов'янської мови доцільно створити навчальний посібник з церковнослов'янського читання, матеріалом якого є євангельські притчі. Складовими частинами цього посібника можуть стати вже розроблений словник міжмовних формально-семантичних відповідностей, а також лексичний, граматичний, історичний і екзегетичний коментарі євангельських притч. Стаття присвячена питанню практичного застосування лексикографічного досвіду зіставлення міжмовних відповідностей церковнослов’янської та сучасної російської мов. У роботі представлені приклади вказаних мовних явищ на основі розгляду Притчі про сіяча, яка відображена у всіх синоптичних євангеліях. Автори аналізують 21 міжмовну відповідність (омоніми та пароніми), що містяться у Притчі, порядок розміщення яких зумовлено її контекстом. Даний аналіз, показуючи вплив лексичної інтерференції на розуміння кожного епізоду притчі, що розглядається, та її тексту в цілому, сприяє практичній меті досконального вивчення та розуміння Святого Письма. Представлена робота відкриває собою лексичний коментар євангельських притч, котрий є частиною майбутнього навчального посібника з церковнослов’янського читання.

У статті аналізуються важливі історичні аспекти процесу розробки та прийняття Цивільного кодексу України 2003 р. (ЦК України). Метою статті є відтворення передумов та історичних етапів розробки та прийняття ЦК України як основного акта цивільного законодавства. Вказано, що для оновлення кодифікованого законодавства у приватноправовій сфері розпорядженням Міністерства юстиції України було створено три робочі групи по розробці проектів Цивільного, Сімейного та Господарського кодексів, які працювали незалежно одна від одної, що згодом призвело до певних розбіжностей у законодавчому вирішенні низки актуальних питань правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин, зокрема за Цивільним та Господарським кодексами. Водночас згадано й про існування дискусій між “цивілістами” і “господарниками” у процесі розробки відповідних кодифікованих актів з приводу визначення природи та галузевої приналежності корпоративних правовідносин, а отже, і щодо предмета їх регулювання нормами цивільного чи господарського права. Зазначається, що основним завданням на перших етапах розробки проекту важливо було визначитися з концепцією нового ЦК України, яка мала вигляд багаторівневої системи, в якій на верхньому щаблі містилися її макроскладові (ідея природного приватного права, співвідношення природного права та закону, верховенство права у приватноправовій сфері тощо), а на нижніх – теорії окремих інститутів, їх частин та окремих положень. При визначенні в ЦК України предмета регулювання цивільного права важливим виявилося питання щодо співвідношення його з іншими галузями приватного права, зокрема сімейним правом. Вказується, що у структурі проекту ЦК України (книга восьма) передбачалися деякі положення щодо міжнародного приватноправового регулювання цивільних відносин за участю іноземного елемента. Однак цю частину проекту було вилучено на останньому етапі проходження його у Верховній Раді України. Як зазначає автор, 5 червня 1997 р. проект ЦК України було прийнято у першому читанні (“за” проголосувало 230 народних депутатів). І лише 16 січня 2003 р. ознаменувалося датою прийняття цього вкрай важливого для України законодавчого акта – ЦК України.

Проблеми значення культурно маркованої лексики є важливим елементом міжкультурних та міжмовних контактів. У статті відтворюються питання, пов’язані зі способами перекладу культурно маркованої лексики, особлива увага приділяється основним труднощам під час перекладу. Вивчення способів передачі реалій при перекладі визначається зростаючим інтересом до дослідження мов на різних рівнях, тенденцією до вивчення взаємозв’язку мови і культури, так як саме в культурно маркованій лексиці відображається специфіка мислення кожного народу. Сучасні літературні твори містять безліч слів, описів традицій, звичаїв і явищ, незрозумілих носіям інших культур. Переклад текстів, що містять такого роду одиниці викликає ряд проблем. Так, переклад культурно маркованої лексики ускладнений тим, що референт реалії може відсутні в мові, що, або ж бути дещо відмінним від мови оригіналу. Актуальність даної статті обумовлена недостатнім вивченням ролі культурно маркованої лексики при перекладі, що часто призводить до зниження цінності сприйняття перекладеного тексту. При перекладі текстів важливо зберігати культурно-історичну своєрідність оригіналу. У тому випадку, якщо текст, що перекладається відноситься до певної епохи, написаний мовою, що нині не вживається, і співвідноситься з архаїчними культурними традиціями, то перекладач повинен володіти не тільки винятковими лінгвістичними навичками, але і великими філологічними та історичними знаннями. В цьому випадку для перекладача незамінними будуть не тільки базові знання теорії перекладу, а й приклади практичної реалізації тих чи інших методів, шляхів передачі реалій на іншу мову. Адже читач повинен не замислюватися в процесі читання про точність значення того чи іншого слова, а сприймати значення як факт. У статті дано теоретичне обгрунтування культурно маркованої лексики, розроблено класифікацію культурно маркованої лексики за різними критеріями, проаналізовано основні прагматичні функції національно маркованих лексичних одиниць, запропоновано основні шляхи розв’язання проблем адекватного відтворення культурно маркованої лексики при перекладі текстів українською мовою. Для передачі специфічної лексики в практиці перекладу використовується безліч способів і прийомів, які стали результатом багатовікових мовних контактів і які призвели до накопичення знань про лексико-граматичні відповідності. В цілому, можна зробити висновок, що при передачі національно маркованої лексики найчастіше використовується прийом калькування, що допомагає адекватно передати текст мовою оригіналу без смислових спотворень; зберегти національний і історичний колорит; зробити прагматичний та естетичний вплив на реципієнта.

Нині документознавство в Україні позбавлено статусу наукової дисципліни у офіційному переліку наукових спеціальностей, скоротилася присвячених його науковим проблемам кількість наукових форумів, а відповідно і публікацій, ліквідовано вишівську документознавчу навчальну спеціальність. На думку авторів, попередньо ці процеси пов’язані з формуванням двох версій документознавства в Україні – «документологічної» («бібліотекознавчої») та класичної (що ґрунтується на ідеях 1960 –1970-х років відомого радянського архівознавця К. Г. Мітяєва). У 1990-і роки, коли в Україні не було офіційно утверджено науковий статус документознавства, документологічна версія була прогресивною. Однак після офіційного затвердження наукової спеціальності «документознавство, архівознавство» у межах історичної науки (2001 р.), прихильниками документології почалася боротьба за офіційний відрив цих наук від спеціальних галузей історичної науки, яка завершилася внесенням їх до сукупності дисциплін у межах наукової спеціальності «соціальні комунікації» (2008 р.). Поширення в українських вишах поглядів документологів у межах нової навчальної спеціальності «Інформаційна, бібліотечна, архівна справа» призводить до панування бібліотекознавства над архівознавством, зменшення частки годин курсу «Архівна справа» (порівняно з бібліотекознавством його читання набагато складніше та й фахівців доволі менше). Звідси фактичне нівелювання або зникнення документознавчих курсів. Безперечно, що «скасування» класичного документознавства не зняло практичних потреб в дослідженнях з нормативно-правового та методичного забезпечення організації сфери архівної справи та діловодства. Зазначені дослідження в сучасних умовах впровадження функціонування електронного документообігу та електронних архівів потребує у межах цих напрямів перегляду організації традиційних діловодних та архівних процесів. З іншого боку, існує нагальна потреба узгодження зазначених процесів з нормами міжнародних стандартів з керування документаційними процесами. У статті наведено приклади розробок з документознавства і організації вишівського навчання в Україні, які можна вважати найбільш перспективними напрямами розвитку цієї наукової дисципліни.

У статті аналізуються особливості та зміст підготовки вихователів до організації методичної роботи в закладах дошкільної освіти в 60-70-ті рр. ХХ століття. Установлено, що питаннями підвищення кваліфікації дошкільних працівників опікувалися районні методичні кабінети та методичні об‟єднання, завідувачі і вихователі-методисти закладів дошкільної освіти, методичні об‟єднання, які працювали на громадських засадах, школи передового педагогічного досвіду, спеціальні курси для вихователів закладів дошкільної освіти. З‟ясовано, що зміст підготовки вихователів до організації методичної роботи в закладах дошкільної освіти в 60 – 70-ті рр. ХХ століття включав: допомогу щодо виконання програми «Виховання у дитячому садочку», надання вихователям кваліфікованої допомоги з питань виконання освітньої програми, контроль за організацією самоосвітньої роботи вихователів, вивчення, узагальнення та впровадження передового педагогічного досвіду; обмін досвідом як між вихователями різних груп, так і між закладами дошкільної освіти; установлення тісних зв‟язків із керівниками та педагогічними колективами шкіл і з громадськістю; участь вихователів у методичній роботі міста та району; удосконалення та активізацію методів виховання й навчання дітей дошкільного віку; вивчення нових програм виховання в дитячому садку; співробітництво з практичними працівниками, з вихователями інших закладів дошкільної освіти; знайомство вихователів ЗДО із нормативно-правовою базою та програмно-методичними матеріалами; надання рекомендацій щодо упровадження існуючих програм у практику роботи закладів дошкільної освіти; організацію навчання вихователів щодо складання методичної документації, форм та методів перевірки знань і навичок дітей дошкільного віку; ознайомлення вихователів із особливостями виховання та навчання дітей від першого року життя до підготовки дітей до школи та ін. Кращим вихователям радилось узагальнювати власний досвід, широко оприлюднювати його на науково-практичних конференціях різного рівня, 103 педагогічних читаннях, семінарах, публікувати статті, вдосконалювати теорію та практику дошкільного виховання.

Розробка освітньої моделі підготовки фахівців, яка здатна ефективно функціонувати в новітніх умовах, забезпечуючи позитивну динаміку перетворень держави, є пріоритетним напрямом української освітньої парадигми. Європейські прагнення в цій галузі спрямовані на розробку програм, які не лише опираються на загальні принципи, цінності, підходи, а й ураховують культурні традиції та історичний контекст. Одним із елементів такого підходу є формування лінгвістичної ерудиції, яка є необхідною складовою професійної компетенції філологів. Це актуалізує потребу більш комплексного дослідження діяльність ордену єзуїтів, які досягли високих успіхів у підготовці ерудованої молоді. Метою нашої статті є з’ясування дидактичних умов формування та шляхів розширення лінгвістичної ерудиції при вивченні латинської мови в навчальних закладах ордену єзуїтів. У статті охарактеризовано структуру, зміст та особливості організації навчального процесу навчальних закладів ордену єзуїтів. З’ясовано, що формування лінгвістичної ерудиції у цих освітніх закладах вдалось досягти завдяки дотриманню таких дидактичних умов: системності та структурованості; чіткості мети і завдань для кожного класу (ступенева система навчання); структуруванню змісту кожної навчальної дисципліни, в тому числі і латинської мови (характерною ознакою було не лише досконале оволодіння латинською мовою, а й формування розумових здібностей під час читання літературних творів класиків); доцільному використання методів та прийомів навчання (активне застосування методів стимулювання і мотивації пізнавальної діяльності учнів); відповідному матеріальному забезпеченню; підготовці педагогічних кадрів. Оскільки сьогодні перед курсом латинської мови, окрім навчальної мети, стоять завдання загальнокультурного і естетичного виховання, то творче використання досвіду минулого здатне забезпечити ефективність навчального процесу і на сучасному етапі. Ключові слова: дидактичні умови, лінгвістична ерудиція, латинська мова, навчальний процес, орден єзуїтів.

Стаття присвячена висвітленню луцького періоду життя О. Мосіюка, відомого як політичний діяч межі 1980–1990-х рр., зокрема як член Народного Руху України та заступник голови Київської міської Ради народ- них депутатів I (XXI) скликання. З’ясовано, що нині сторінки біографії О. Мосіюка до початку його публічної політичної діяльності напр. 1980-х рр. не знайшли висвітлення в історіографії. Виявлено, що луцький період життя О. Мосіюка пов’язаний із дитячим, шкільним, студентським та трудовим етапами його біографії, зага- лом охоплюючи 1955–1980 рр. і завершуючись разом зі вступом до аспірантури Інституту фізики АН УРСР. З’ясовано, що О. Мосіюк народився і зростав у родині Миколи Марковича і Тамари Миронівни Мосіюків, що були представниками української інтелігенції відповідно із Волинської та Дніпропетровської областей. Досліджено особливості дитячих років О. Мосіюка і зроблено висновок про важливу роль у становленні його світогляду читання низки творів української та зарубіжної художньої літератури, відзначення в родинному колі українських свят, споглядання історичної спадщини м. Луцька, а також приховуваної опозиційності батька. Виявлено, що в шкільні роки О. Мосіюк поєднував навчальну та спортивну активність, захоплюючись як вивченням фізики, так і спортивними заняттями, беручи участь у шкільних предметних олімпіадах та спортивних змаганнях. Великі успіхи в опануванні фізики і математики зумовили нонконформізм О. Мосіюка, що поглибився в студентські роки і проявлявся як безпосередньо в процесі навчання, так і у світогляді та дозвіллі. Останніми віхами луцького періоду життя О. Мосіюка стали викладання фізики в середній школі № 19 м. Луцька та робота інженером у Луцькому державному педагогічному інституті. Таким чином, луцький період життя О. Мосіюка, охопивши перші 25 років його життя, сприяв закладанню фундаменту його наукової кар’єри як фізика та його політичних поглядів, втілених у його подальшій громадсько-політичній діяльності. Актуальним напрямом майбутніх досліджень є вивчення дитячих та юнацьких років інших сучасних українських політичних діячів, що народилися і зростали у Волинській області, проте стали відомими за її межами.

Анотація: Ісмаїл Ґаспринський був відомим кримськотатарським інтелектуалом, педагогом, видавцем і політиком пантюкістом, який надихнув рух джадидистів у Центральній Азії. Однин з перших мусульманських інтелектуалів в Російській імперії, котрий усвідомлював необхідність реформації у сфері освіти, культури і модернізації тюркських та ісламських громад. Він вважається архітектором модернізму серед тюркських мусульманських підданих Російської імперії. Здобував освіту в мусульманських школах, в Російській військової академії і за кордоном (Франція та Османська імперія); повернувся до Криму, щоб заснувати одне з найважливіших етнічних періодичних видань в історії Росії - «Терджиман» (Перекладач). Ісмаїл Ґаспринський вважав, що вплив невірно спрямованої релігійної ортодоксії прирікав мусульман на культурну неповноцінність в умовах сучасної західної технологічної, військової, політичної та інтелектуальної гегемонії. Він стверджував, що прогрес вимагає реформи освіти, викладання сучасної навчальної програми сучасними методами, заохочення соціально-економічного співробітництва та культурних запозичень. Поширював свої ідеї за допомогою численних брошур та періодичних видань. Однак залишався досить поміркованим в інтелектуальному плані щодо практичного впливу на життя громад, це відчувалося до 1920-х рр. по всій Росії імперії, де жили мусульмани, а також в Туреччині, Єгипті та мусульманській Індії. Ісмаїл Ґаспринський поширював свої ідеї в основному через засновану ним в 1883 р. газету «Терджиман», яка проіснувала до 1918 р. У своїх публікаціях він закликав до єдності та солідарності між тюркськими народами і ратував за їх модернізацію через європеїзацію. Він вважав, що єдиний шлях модернізації - освіта. Широко виступав за проведення реформи освіти і критикував традиційну систему освіти в мусульманських школах, в якій велика увага приділялася питанням релігії, і розробив новий метод навчання дітей ефективному читання на їхній рідній мові і провів реформи навчальних програм. Зокрема у нашому дослідженні буде проаналізовано період становлення і формування просвітительства кримськотатарського суспільства кінця XIX століття і початку ХХ століття, на чолі якого стояв сам Ісмаїл Ґаспринський. Саме з його ім’ям пов’язана епоха модернізації, не тільки кримського суспільства, але всього тюркського світу в усіх аспектах, зокрема у сфері освіти, релігії, культури. Також у статті подана епохальність найбільшого мислителя тюркського світу в соціально-історичній площині, через призму його літературної спадщини. З ім’ям Ісмаїла Гаспринського пов’язано заснування та розвиток просвітницького руху народів ісламського Сходу – джадидизм (новий, звуковий спосіб навчання грамоті, у широкому розумінні – оновлення). Цей напрям радикально змінив сутність та структуру початкової освіти в багатьох мусульманських країнах і на Батьківщині свого творця – Криму. Навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Ісмаїл Ґаспринський розробив основу реформування традиційної мусульманської етно-конфесійної системи народної просвіти. Його «нові методи навчання» з успіхом застосовувалися не тільки в Криму, а й у Татарстані, Казахстані, Башкортостані, Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані, Азербайджані, Туреччині, Північній Персії та в Китайському Туркестані.

Статья посвящена истории написания «Очерков древней истории Украинской ССР» – первой обобщающей работы, подготовленной сотрудниками киевского Института археологии АН УССР. Начатая в 1948 году и запланированная на два года, она затянулась на восемь лет, сама же книга была издана только в 1957. Тексты несколько раз переделывались, иногда писались заново уже другими авторами. Поэтому можно выделить несколько этапов создания книги: 1948–1950 – первоначальная подготовка текстов; 1951–1952 – первое исправление, связанное с выходом статьи И.В. Сталина; 1953–1955 – полная переделка работы, обусловленная сменой концепции в сторону большей историчности. Это также повлекло изменения и в структуре издания. Помимо влияния политики ещё одной причиной задержки стали просчёты руководства ИА АН УССР в организации работы. Библиографические ссылки Абашина Н.С., Колесникова В.А. Нариси історії Інституту археології // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. / Отв. ред. П.П. Толочко. Київ: АДЕФ–Україна, 2015. C. 11–98. Бузько О.В. Початок роботи М. І. Вязьмітіної над працею «Искусство Скифии». Листи з Ленінграда // Музейні читання. Матеріали наукової конференції «Ювелірне мистецтво – погляд крізь віки» (9–11 листопада 2015 р., м. Київ). Київ: Музей історичних коштовностей, 2018. С. 7–14. Бузько О.В., Саєнко В.М. До історії написання М. І. Вязьмітіною праці «Искусство Скифии» // Археологія і давня історія України. Вип. 2 (19). Київ: ІА НАН України. 2016. С. 280–283. Бузько О.В., Саєнко В.М. Марія Вязьмітіна – дослідниця мистецтва Скіфії // Переяславіка. Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Вип. 13 (15). / Гол. Ред. О.М. Лукашевич. Переяслав-Хмельницький, 2018. С. 19–22. Клейн Л.С. Феномен советской археологии. СПб.: Фарн, 1993. 128 c Нариси стародавньої історії Української РСР. / Отв. ред. В.Л. Зуц. Київ: АН УРСР, 1957. 632 с. Отчёт Института археологии АН УССР за 1948 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62, оп. 1-доп., д. 1948/2. Отчёт ИА АН УССР за 1949 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1949/2. Отчёт ИА АН УССР за 1950 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1950/3. Отчёт ИА АН УССР за 1951 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1951/1. Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1952 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1952/2. Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1953 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп. 1-доп., д. 1953/4. Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1954 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1954/3. Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1955 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1955/2. Свешникова О.С. Советские археологи в поисках первобытной истории. Историческая интерпретация археологических источников в советской археологии 1930-1950-х гг. Омск: Наука, 2009. 204 с.

Підручник, залишаючись основним дидактичним засобом навчання у школі та вузі, відіграє важливу роль у навчальному процесі. Він окреслює предметний зміст освіти та визначає види діяльності, призначені програмою для обов’язкового засвоєння. Одним із напрямів побудови підручника є цілеспрямоване формування усіма доступними засобами системи дидактичних функцій підручника та їх реалізація в його структурі.Засновником теорії підручника став чеський педагог Ян Амос Коменський, який не тільки створив перший ілюстрований підручник «Світ чуттєвих речей у картинках», що на сторіччя визначив шлях розвитку учбової книги, а і зафіксував теоретичні принципи побудови підручника, багато з яких зберігають свою цінність до теперішнього часу. У своїх наукових працях Я. А. Коменський чітко сформулював положення про научність (зміст повинен бути повним, ґрунтовно продуманим) та доступність (ясна чітка побудова, доступна для учня) підручника; про місце підручника в структурі навчання та його форму (невеликий за обсягом).Вітчизняна наука розглядає підручник як основний інструмент вчителя в процесі викладання учбових дисциплін. Теорія підручника постійно розробляється та вдосконалюється провідними вченими. Вона будується на основних принципах дидактики, враховує положення науки та теорії навчального предмета. Дидактичні основи шкільного підручника розробляли В. П. Беспалько, М. І. Бурда, Г. П. Бевз, Л. Я. Зоріна, В. В. Краєвський, І. Я. Лернер, Н. Ф. Тализіна та інші. Так, І. Я. Лернер визначає підручник, виходячи із уявлення про зміст освіти, як матеріалізовано зафіксований обсяг соціального досвіду. що потребує обов’язкового засвоєння [2]. В. П. Беспалько розуміє під підручником комплексну інформаційну модель, яка відображає основні елементи педагогічної системи – цілі навчання, зміст навчання, вибір та розробку дидактичних процесів, орієнтацію на організаційні форми навчання і яка дозволяє відтворити їх на практиці [1]. Історичні аспекти видання навчальної літератури взагалі та для вищої школи зокрема, розглянуто в дослідженнях В. Г. Бейлінсона, Д. Д. Зуєва, Т. Г. Купріянової. Втім, аналіз наукової літератури та існуючих підручників засвідчив недостатню розробку науково-педагогічних основ підготовки вузівського підручника, як інформаційно-методичного засобу забезпечення якості освіти для окремих категорій студентів. Деякі підручники були позбавлені науково обґрунтованих узагальнень і досягнень дидактики, психології, логіки, книгознавства. В кінцевому підсумку користувачі підручника зустрічалися з відсутністю обґрунтованих вимог до підготовки та використання цих досить важливих учбових книг. Разом з тим, учбова книга, що створена як базовий інструмент педагогічної діяльності в процесі навчання, може бути спроектована тільки на основі чіткого уявлення про цілі, форми і методи навчання і виховання конкретної групи людей. Тому перше, що необхідно визначити, – це місце підручника в системі наук.Створення якісного підручника для студентів-іноземців в сучасних умовах залежить від багатьох чинників. Будучи засобом навчання, підручник з одного боку, є важливим джерелом знань, носієм змісту освіти для значної маси студентів, в ньому формулюються і розкриваються основні наукові поняття, що передбачені програмою, визначається обсяг основ навчального матеріалу. З другого боку, підручник – це засіб навчання і як засіб навчання він покликаний допомогти студенту засвоїти навчальний матеріал в строго обумовлений програмою обсяг знань. Більше того, підручник повинен сприяти засвоєнню конкретних знань, напрацюванню студентами в процесі навчання умінь та навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, вмінню орієнтуватися в навчальному предметі, шукати та знаходити необхідну інформацію. Він повинен сприяти накопиченню соціального досвіду студентів-іноземців, формуванню уміння оцінювати явища та події оточуючого середовища.Основою дослідницького підходу до найважливіших проблем підручника є діалектична єдність змісту та форми. Важко перелічити всі проблеми, що входять до дидактичної концепції підручника, але про їх актуальність свідчить необхідність визначення обсягу предметних знань, умінь та навичок, що повинні знайти відображення в кожному підручнику. Необхідно науково обґрунтоване дозування матеріалу, призначеного на кожну учбову годину з урахуванням специфіки предмету, принципу доступності, рівня розвитку студента, а також загального обсягу знань, що він повинен засвоїти у відповідний відрізок часу.Головною методичною умовою написання підручника для іноземних студентів є те, що матеріал з предмету має бути поданим російською або українською мовою як іноземною з урахуванням рівня володіння студентами цією мовою на кожному конкретному етапі навчання.Теорія підручника спирається на вікову психологію, широко використовує досягнення психологічної науки. Безумовним є, наприклад, зв’язок теорії підручника з психологією сприйняття та розуміння навчального матеріалу (читання та розуміння змісту тексту, сприйняття ілюстрованого матеріалу тощо ).Відповідно до вимог сучасної дидактики потрібно покращувати структуру підручника, кожного його компонента, виявляючи внутрішні резерви, за допомогою яких може бути активізовано процес навчання. В той самий час підручник не є єдиним засобом навчання, але, як і раніше, займає центральне місце в навчальному процесі.Матеріал багатьох посібників з математики, хімії, біології для іноземних студентів підготовчих відділень розподілений по заняттях, кожне з яких має таку структуру:– полімовний словник основних термінів теми та граматичні конструкції, за допомогою яких подається текстовий матеріал;– текст заняття, що містить основні положення теми;– питання до тексту, що передбачають пошук інформації, її трансформацію, а також практичні завдання, що формують навички використання теоретичного матеріалу для розв’язування різного типу задач [5].Навчально-методичний комплекс містить в собі велику кількість компонентів, що доповнюють підручник:– дидактичні матеріали;– словники;– довідники;– науково-популярна література,– інформаційно-комп’ютерні засоби навчання.Дидактичні функції підручника – це цілеспрямовано сформовані його властивості (якості) як носія змісту освіти і базового книжкового засобу навчання, що найбільш повно відповідає цільовому призначенню підручника в процесі реалізації змісту освіти в умовах розвиваючого та виховуючого навчання.Аналізуючи цілі та зміст навчання, враховуючи закономірності процесу засвоєння та індивідуальні особливості студентів-іноземців, можна виділити такі дидактичні функції підручника :– інформаційна;– трансформаційна;– систематизуюча;– закріплення, самоконтроль та самоосвіта;– інтегруюча;– координуюча;– розвиваюче-виховна;– діагностична.Даний перелік дидактичних функцій є, безумовно, відкритою системою що не претендує на закінченість, а, скоріше за все, є відправним для подальшого дослідження.Переваги наведеної системи дидактичних функцій полягають, на наш погляд, в тому, що вона, по-перше, спирається на системний підхід, відображає реальні вимоги реалізації змісту освіти. По-друге, конкретизує їх стосовно головного засобу навчання, яким є підручник. Можна стверджувати, що ні одна з перелічених дидактичних функцій підручника не протирічить загальним принципам та функціям навчання.Зупинимося конкретніше на перелічених функціях.Інформаційна функція.Поряд зі словом вчителя підручник є основним джерелом обов’язкової для засвоєння інформації. Підручник розкриває основний зміст освіти, інформує про нього іноземного студента підготовчого відділення. Сьогодні актуальним є питання дидактичного обґрунтування змісту освіти – обґрунтування того конкретного мінімуму знань про сучасний світ, який повинен бути сформованим в процесі пізнання, та тих засобів, які повинні забезпечити засвоєння змісту освіти, необхідний рівень розвитку та виховання студентів. Саме цьому цей мінімум має бути включеним до підручника, також має бути визначеним обов’язковий для засвоєння обсяг інформації. Формування інформаційної функції підручника має на увазі в першу чергу високу якість учбового матеріалу, його високий науковий рівень. Відбір текстів в посібниках з природничо-математичного циклу для іноземних студентів підготовчих відділень здійснюється за такими критеріями: короткі, змістовні тексти, насичені актуальною інформацією і дією; урахування майбутньої спеціальності студента та професійного інтересу; наявність набору термінів і слів (лексичного мінімуму).Трансформаційна функція.Підручник включає в себе перероблені, перетворені основи знань. Це перетворення відбувається на основі дидактичних принципів і правил для того, щоб зміст освіти був найкращим чином засвоєний студентом. Основним напрямком трансформації змісту предмета при переказі на рівень учбового матеріалу є:– забезпечення доступності освіти – дидактична переробка навчального матеріалу;– установлення значущих для певної категорії студентів зв’язків виучуваного матеріалу з життєвою практико;– оптимальна активізація навчання студентів шляхом введення елементів проблемного навчання, посилення його переконливості та емоційної виразності.Характерною рисою посібника для іноземних студентів підготовчих відділень є трансформація знань, символіки, логічних структур, отриманих іноземним студентом раніше з підручників в країні попереднього навчання в норми підручників вітчизняної освіти.Проблема дидактичної переробки вихідного матеріалу підручників з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень для іноземних громадян досліджується багато років поспіль. Вона полягає в тому, щоб забезпечити належну комунікацію між підручником та студентом. До засобів забезпечення розуміння навчального матеріалу відносяться:– урахування базових знань студента;– опора на актуалізацію цих знань, встановлення між ними та новими знаннями міцних логічних зв’язків;– строга регламентація кількості пізнавальних задач, їх постановка в доступній для певного рівня підготовки вербальній формі.Забезпечення доступності, вміла дидактична обробка вихідного матеріалу є важливою складовою трансформаційної функції підручника. Трансформуючи науковий матеріал в навчальний, викладачі-методисти повинні дати в руки студентів інструмент практичного пізнання та впливу на світ і оточуючу реальність.Систематизуюча функція.В кожному підручнику повинно бути забезпечене строго послідовне подання інформації, яка є змістом навчального курсу, а сам підручник повинен навчати студента прийомам та методам наукової систематизації. Подача інформації іноземним студентам на підготовчому відділенні здійснюється за принципом поступового збільшення словникового запасу студентів. Реалізація систематизуючої функції є необхідною передумовою існування інших функцій підручника, що забезпечує цілісне уявлення про навколишній світ. Вона також повинна активізувати процес оволодіння студентами учбовим матеріалом на нерідній для них мові, допомогти викладачеві в управлінні процесом навчання.Функція закріплення та самоконтролю. Функція самоосвіти.Будучи носієм певного учбового матеріалу, підручник має полегшити студенту засвоєння та закріплення цього матеріалу, допомогти йому самостійно заповнити прогалини в знаннях та уміннях. Повна реалізація функцій закріплення знань і самоконтролю також, як і функція самоосвіти безпосередньо пов’язана з тими компонентами підручника, які мають забезпечити послідовне формування умінь працювати з навчальною книгою.Навчати студента – це, передусім, викликати в нього бажання вчитися і навчити його вчитися самостійно, при цьому вчитися активно, творчо, а не тільки копіювати та наслідувати. Підручник – це важливий інструмент в руках викладача, який має допомогти йому сформувати у студента потребу оволодіти не тільки конкретним змістом предмета, певним обсягом інформації, але і уміти узагальнювати вивчене, перевіряти вірогідність знань, застосовувати їх в тій чи іншій конкретній ситуації.Інтегруюча функція.Засоби масової інформації, технічні засоби навчання та інформаційно-комп’ютерні технології мають велику цінність для загальної освіти іноземного студента, але охоплюють (іноді дуже глибоко) якусь конкретну частину змісту освіти і така інформація залишається по своїй суті фрагментарною. В підручнику цілеспрямовано відібрано головне, він має дати цілісне уявлення про предмет навчання, а в кінцевому результаті в ньому повинні бути відпрацьовані в системі фундаментального знання. Розраховані на постійне та повсякденне користування протягом тривалого часу, підручники з дисциплін природничо-математичного циклу передусім інтегрують знання і уміння, набуті студентами-іноземцями в рамках учбової програми країн їх попереднього навчання, в різних видах діяльності та з різних навчальних джерел. Такі підручники володіють реальною можливістю для того, щоб послідовно формувати методи наукового мислення, виховувати у студентів уміння самостійно та вірно оцінювати факти мовою, яка не є для них рідною, переробляти всю ту масу інформації, яка поступає. Інтегруюча функція підручника служить, таким чином, певним каркасом, що з’єднує внутрішню структуру підручника і систему навчальних посібників, в яких закладені знання та уміння, що є опорними при вивченні матеріалу.Слід зазначити, що з усіх засобів навчання, що є в розпорядженні викладача, тільки підручник має інтегруючу функцію, тільки він здатен забезпечити внутрішній взаємозв’язок компонентів системи навчання з опорою на міжпредметні зв’язки.Координуюча функція.Принципова особливість підручника для студентів-іноземців полягає в тому, що він є ядром, навколо якого групуються всі інші засоби навчання. Підручник координує функціональне застосування всіх засобів навчання, а також використання відповідних змісту освіти відомостей, які несуть засоби масової інформації та інформаційно-комп’ютерні технології навчання. Координаційна функція підручника має максимально забезпечити викладачу диференційований підхід до навчання, виробити у студентів вміння орієнтуватися в потоці інформації, поглиблювати отримані знання, виробити вміння застосовувати ці знання в процесі практичної діяльності.Розвиваюче-виховна функція.Активна розвиваюче-виховна функція підручника визначається у великій мірі науковістю змісту освіти. У самих основах наук завдяки зв’язку навчання й життя закладені великі можливості формування світогляду особистості. Напрямки виховної функції є багатовекторними: виховується працелюбність, відповідальність, зосередженість, набувається системний підхід до розв’язання не тільки учбових, але і життєвих проблем.Підручникам з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень, що рекомендуються студентам-іноземцям, вважаємо за необхідне додати діагностичну функцію з метою виявлення відповідності учбових програм з математики країн попереднього навчання студентів з вітчизняними навчальними програмами.

В статті проаналізовано підходи до вибору алюзій, що слугують засо-бами творення авторської іронічної інтенції, окреслено їхню роль в тексті як світоглядних, стилістичних, національних маркерів, подано можливі шляхи до трактування смислового навантаження, яке вони несуть. Дискурс роману проаналізовано за допомогою методів компаративістики (зіставлен-ня алюзії, втіленої в художньому образі авторського тексту та можливому джерелі даного засобу), історично-порівняльного підходу (аналіз конкретних історичних реалій, зображених у романі, прийомів творення тексту, притаманних даній епосі та польській культурі), рецептивної поетики та методу читацького відгуку (можливості відчитування іронічних інтенцій, культурних знаків, розуміння роману на рівні ідеального реципієнта), пост-структуралізму та деконструктивізму (аналіз кожного художнього прийому пошарово, виявлення внутрішньої структури алюзій), біографічного підхо-ду (щоденникові записи самого С. Дигата, спогади сучасників, друзів, донь-ки дали можливість виявити можливе смислове навантаження, приховане в конкретній алюзії). Наукова вартісність дослідження полягає в конкретизації розуміння алюзії як засобу, що здатен творити іронічну інтенцію, дозволяє підійти до визначення поняття «іронія» відповідно до світоглядних, літературозначих та культурних норм епохи. В ході дослідження з’ясовано, що С. Дигат використовував алюзію як найбільш продуктивний засіб формування іронічної інтенції. За допомогою даного засобу письменник акцентував увагу на проблемах відсутності кри-тичного мислення сучасників, інфантилізації суспільства, фікційності національних дискурсів та художніх підходів в літературі, кіно. Алюзія провокує реципієнта до активного процесу читання, співтворення нових смислів, гри із знаками літератури і культури в цілому; застосовуючи іронію, автор прагне відокремити симулякри від смислово, онтологічно наповнених знаків. Іронічна гра, яку забезпечує використання алюзії, перетворює текст на діалогічну, поліфонічну структуру.

У науково-аналітичній доповіді здійснено порівняльний аналіз змісту базової середньої освіти 38 країн Європи та України. Виявлено, скільки триває базова середня освіта у країнах Європи та вік учнів закладів базової середньої освіти. Зіставлено ці дані з відповідними в Україні. Проаналізовано навчальні плани для базової середньої освіти 9 країн Європи та України. Виявлено місце основних галузей та деяких предметів (державна мова, література, іноземна мова) у базовій середній освіті. Здійснено порівняльний аналіз даних щодо мінімального часу навчання (у %) за чотирма обов’язковими освітніми галузями (мовно-літературна, математична, природнича, громадянська й історична) у країнах Європи та успішність 15-річних підлітків країн Європи у читанні, математиці та природничих науках згідно із даними міжнародного дослідження PISA. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення змісту базової середньої освіти в Україні в контексті європейських трансформаційних освітніх процесів.