Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Історичні етапи розвитку.
Статті в журналах з теми "Історичні етапи розвитку"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Історичні етапи розвитку".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Kopachinska, Galina, Iryna Mandryk та Ivan Suhak. "ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ЄГИПТІ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 220–39. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-220-239.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті було вивчено Єгипет як одну з провідних туристичних дистанцій сучасного світу. Обґрунтована необхідність дослідження та аналізу основних етапів становлення туризму в Єгипті. Було розглянуто характерні риси державотворення Єгипту. Доведено, яким чином історія становлення державності в Єгипті впливала на особливості зародження та еволюції туризму в ньому. Вивчено основні праці вітчизняних та зарубіжних науковців щодо аналізу розвитку туризму та становлення туристичної галузі в державі. Розглянуто наукові методи, застосування котрих дозволяє комплексно вивчити та проаналізувати історичні етапи становлення туризму в державі. На основі отриманих результатів дослідження в статті було запропоновано виокремлення 3 основних етапів історичного розвитку туризму в Єгипті, а саме: 1) початковий (IV ст. до н. е. - початок ХХ ст.), що характеризується появою перших подорожей до Єгипту та з нього на основі торгових, пізнавальних, освітніх та військових мотивів, нарощенням культурно-пізнавального потенціалу держави, будівництвом всесвітньовідомих культурно-історичних пам’яток; 2) зародження та еволюція організованого туризму (поч. ХХ ст. – кінець ХХ ст.), що характеризується організацією перших туристичних подорожей, а також їх активізацією, закладанням основ для розвитку туристичної індустрії, появою масового туризму, нарощенням туристичного потенціалу держави; 3) сучасний (поч. ХХІ ст. - дотепер), що характеризується активним розвитком Єгипту як одного з найвідоміших туристичних центрів Африканського туристичного регіону. В статті було розкрито основні характеристики кожного з досліджуваних етапів. Обґрунтовано доцільність їх виділення в таких часових рамках, які представлені в статті. Було проаналізовано основні види подорожей до Єгипту та з нього до початку ХХІ ст., а також основні види туризму, які представлені в державі на сучасному етапі. В статі було вивчено політико-правові, соціально-економічні та культурні чинники розвитку туризму в державі на кожному з запропонованих історичних етапів. Було розглянуто основні характеристики розвитку туризму в Єгипті на сучасному етапі та обґрунтовано основні перспективи подальших досліджених з обраної наукової тематики.
2
Ostashchenko, Т. М., V. O. Zhakhovskyi, V. G. Livinskyi та A. V. Shvets. "Історичні аспекти формування та розвитку системи медичного забезпечення Збройних Сил України". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 4 (30 грудня 2021): 166–81. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-166.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Дослідження створення і становлення медичної служби Збройних Сил (ЗС) України та етапів формування і розвитку системи медичного забезпечення ЗС України.
Матеріали та методи. Використано законодавчі та нормативно-правові акти, доктринальні і керівні документи, монографії та інформаційно-довідкові матеріали щодо формування і розвитку військової охорони здоров’я та медичного забезпечення ЗС України. Методи дослідження: історичний, бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення.
Результати. Наведено основні етапи формування та розвитку ЗС України відповідно до загальнодержавних програмних документів. Висвітлено створення і становлення медичної служби ЗС України та етапи формування і розвитку системи медичного забезпечення ЗС України у контексті будівництва та розвитку ЗС України. Розкрито та проаналізовано зміст основних заходів кожного етапу реформування і розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, показано досягнення та акцентовано увагу на проблемах і недоліках, що мали місце під час їх проведення.
Висновки. Формування та розвиток ЗС України здійснювалися згідно законодавчих і нормативно-правових актів України. Розвиток системи медичного забезпечення ЗС України відбувався відповідно до етапів будівництва та розвитку ЗС України. Подальший розвиток системи медичного забезпечення ЗС України та нарощування спроможностей Медичних сил здійснюватиметься відповідно до нового Стратегічного оборонного бюлетеня України, що затверджений Указом Президента України від 17 вересня 2021 року № 473, та інших програмних документів щодо розвитку сил оборони.
3
Тимченко, Руслана, та Алла Овсієнко. "СТАНДАРТИЗАЦІЯ: ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 128–48. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-128-148.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз літературних джерел, досліджено історичні передумови розвитку системи стандартизації в Україні та світі. Розглянуто особливості виникнення та розвитку стандартизації. Багатовікова історія стандартизації дуже цікава та корисна для суспільства, адже діяльність в галузі стандартизації прослідковується ще з древніх часів. Елементи стандартизації з’явилися тоді, коли ще не існувало поняття про цей термін.
Подано визначення основної термінології, яка розкриває суть проблеми: «стандартизація», «стандарти» тощо. З’ясовано, що стандарт встановлює призначені для загального та багаторазового використання правил, інструкції або характеристики, що стосуються діяльності чи їх результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначення, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Стандартизація акумулює найсучасніші досягнення у сфері науки і техніки, легко поєднує в собі фундаментальну і прикладну науку, сприяючи швидкому впровадженню цих наукових досягнень в практику, допомагає визначити найбільш перспективні напрямки економічного і технічного прогресу і стан економіки. Стандартизація є одним з найбільш результативних шляхів удосконалювання виробничих і торгівельних відносин, зниження витрат, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на всіх стадіях її життєвого циклу. Вона встановлює правила, загальні принципи чи характеристики стосовно різних видів діяльності або її результатів.
Досліджено види стандартизації та особливості виникнення міжнародної та національної стандартизації, створення організацій зі стандартизації, розвиток стандартизації в Україні. З’ясовано, що перші результати національної і міжнародної стандартизації мали велике практичне значення для розвитку продуктивних сил і призвели до створення національних організацій зі стандартизації.
4
Дьоров, С. Л. "Основні історичні етапи розвитку оперативно-розшукової діяльності". Бюлетень Мін"юсту України, № 8, серпень (2019): 36–42.
Знайти повний текст джерела
5
Устінова-Бойченко, Г., Т. Черниш та Ю. Чабаненко. "Правові та процесуальні аспекти становлення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 110–16. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.951.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню такого важливого правового інституту як затримання особи. Для кожної правової держави, яка дотримується загальноправових принципів, важливім елементом у системі кримінального судоустрою є створення максимально демократичних засобів. Затримання особи відноситься за примусових заходів, які спрямовані на встановлення особи злочинця, припинення його протиправних діянь та розкриття кримінального злочину. При виникнення необхідності застосування такого процесуального-примусового заходу, затриманій особі повинні гарантуватися реалізація та недопущення порушення її прав та свобод. Історичне дослідження виникнення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні становить певний науковий інтерес, оскільки враховуючи історичні прогалини у цьому питанні допоможе створити дійсно демократичну та правову основу застосування цього заходу у теперішній час та у майбутньому. Інститут затримання особи пройшов дуже складний історичний шлях та для кожного етапу є наявні певні характерні риси. Загалом умовно можна виділити такі етапи становлення та розвитку інституту затримання особи: 1етап регулювання затримання особи на підставі договорів Русі та Візантії 911 та 944 років, а також «Руською Правдою». 2 етап розвитку можна пов’язати з прийняття Соборного Уложення 1649 року. 3 етап пов’язаний з наді- ленням у 1718 році поліцією права затримувати осіб незалежно від учинення ними будь-якого злочину, а за підозрою у їх вчиненні. 4 етап розпочався з розмежування затримання, арешту та тюремного ув’язнення з прийняттям Великого Наказу (XVIII ст.). 5 етап розпочався з прийняттям Статуту кримінального судочинства 1864 року. 6 етап - кримінально-процесуальне законодавство 1921-1924 років затримання особи визначало як захід попереднього, превентивного характеру, який здійснювався уповноваженими органами. 7 етап – це реформи кримінально-процесуального законодавства 50-60 років ХХ ст..8 етап, це розвиток інституту затримання особи у незалежній Україні, який триває до сьогоднішнього дня. Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину довгий час залежало від політичних чинників у державі, і тільки після набуття Україною незалежності,прийняття Україною міжнародних та європейських стандартів стало дійсно можливим гарантування затриманій особі реалізацію її конституційних прав та свобод.
6
Krushelnytsky, O. D., та I. V. Ohorodniychuk. "ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ". Інфекційні хвороби, № 3 (30 листопада 2019): 70–73. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2019.3.10639.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – на підставі історичної та сучасної історико-медичної бібліографії та архівних матеріалів розглянути процес розвитку військової епідеміології в Україні та становлення її як дисципліни. Розкриті основні етапи розвитку теорії, практики та висвітлені особистості, які мали місце у створенні та розвитку військової епідеміології.
7
Гудзікевич, Г. "Генеза загальної теорії судової товарознавчої експертизи з визначення вартості машин та обладнання в умовах розвитку ринкових відносин". Юридичний вісник, № 5 (16 грудня 2020): 187–94. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2019.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена генезі загальної теорії судової товарознавчої експертизи з визначення вартості машин та обладнання в умовах розвитку ринкових відносин. Викладений матеріал узагальнює практичний досвід відомих світових учених, які присвятили свої наукові праці становленню та розвитку товарознавства та судової експертизи. У статті простежуються та характеризуються основні історичні етапи становлення та розвитку товарознавства і судової експертизи, що формувались окремо, але деякою мірою йшли паралельно, в умовах розвитку ринкових відносин. Виділені та схарактеризовані основні етапи розвитку товарознавства та судової товарознавчої експертизи, розглянуті їхні особливості. На підставі отриманих даних було встановлено, що така наукова дисципліна, як «товарознавство» пройшла три основні етапи становлення до нашого часу. Зауважено, що початок становлення припадає на середину XVI століття. На основі проведеного дослідження встановлено, що етапи становлення судово-товарознавчої експертизи можна визначити як: товарознавчо-описовий (середина XVI - до XVIII століття); товарознавчо-технологічний (до XIX століття); товарознавчо-формуючий (з XIX століття до нашого часу). Зазначено, що початок формування судової експертизи стався значно пізніше виникнення товарознавства та припав на початок XIX століття. У статті виокремлено найбільш значущі чотири основні етапи розвитку судової експертизи, а саме: перший етап (до середини XIX століття) - виникнення судової експертизи; другий етап (із середини XIX до середини XX століття) - виявлення закономірностей проведення експертного дослідження; третій етап розвитку експертизи (50-ті - початок 80-х років XX століття) - розроблення теоретичних основ; четвертий етап розвитку судової експертизи (із середини 80-х років XX століття дотепер) - розробка теорії судової експертизи, її концептуальних основ, конкретизація й аналіз її структурних елементів. У статті проаналізовано вплив розвитку суспільства в умовах ринкових відносин, у результаті якого і з'явилася судова товарознавча експертиза з визначення вартості машин та обладнання.
8
Горан, Тетяна, та Марта Дмитришин. "ІСТОРИЧНІ ТА СУЧАСНІ НАРАТИВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 118–22. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано значення місцевого самоврядування як основи побудови будь-якої демократичної держави, підкреслено передумови його розвитку на території України. Наведено історичні етапи вітчизняного місцевого самоврядування, що відповідають моделям місцевого самоврядування (доколоніальній моделі, колоніальній моделі, реакційно-національній моделі, радянській моделі, моделі перебудови та раннього українського націоналізму, та сучасній моделі місцевого самоврядування). Досліджено змогу приймати рішення щодо місцевої політики на кожному з наведених етапів. Для цього сформульовано п’ять критеріїв оцінки історичних етапів вітчизняного місцевого самоврядування: критерій повної самостійності, критерій часткової самостійності, критерій обмеженої самостійності, критерій декларованої самостійності та критерій гібридної самостійності. Охарак- теризовано етапи реформи місцевого самоврядування в Україні за час незалежності. Описано труднощі реалізації реформи децентралізації у період із проголошення незалежності України до прийняття Концепції реформуван- ня місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Досліджено історичні аспекти становлення нормативно-правового забезпечення реформи децентралізації в Україні. Розглянуто ставлення людей до реформи децентралізації. Визначено особливості нового адміністративно-територіального устрою в Україні. Виокремлено можливі проблеми у встановленні необхідного балансу між децентралізацією і централізацією, який би відповідав реальним соціально-економічним та політичним умовам розвитку країни, проведенню структурних реформ у сфері публічного управління. Виокремлено передумови зміни адміністративно-територіального устрою, наведено стати- стику здійснення його реформування. Підкреслено необхідність реформування адміністративно-територіальних одиниць, що зумовлена реформою децентралізації та потребою розмежування функцій і повноважень. Наведено плани та завдання поточного етапу реформи місцевого самоврядування в Україні.
9
Донченко, Т. В., та А. В. Олійник. "ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ ЕКОНОМІКИ". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1 (23 червня 2019): 45–62. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2019.45-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історичні аспекти становлення податкової системи України за різними підходами науковців. Визначено, що багато проблем в системі оподаткування, як показує історичний досвід, в різні часи були подібними, а тому вивчення цього досвіду допоможе уникнути помилок в майбутньому. Доведено доцільність дослідження становлення податкової системи України в контексті розвитку інформаційних систем і технологій та цифрової економіки. Аргументовано, що важливе значення в рівні інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності податкових органів має інформаційно-аналітична система (ІАС) – структура, яка охоплює інформаційні технології (ІТ), інформаційні системи (ІС) й інформаційні ресурси для здійснення ефективної діяльності.
10
Криничко, Лілія, Владислав Савіцький, Андрій Ватанов та Володимир Цепенда. "ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АУДИТУ ЯК ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 128–37. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.23.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізоване теоретичне підґрунтя наукових досліджень за економічними спеціальностями. Уточнено питання еволюції розвитку аудиту як професійної та господарської діяльності, що актуалізується сьогодні з позиції ідентифікації його властивостей, що проявлялися на відповідному етапі розвитку суспільства. Проведено аналіз сучасного етапу розвитку аудиторської діяльності у світі, що вказує на відсутність єдиних світових підходів до регулювання аудиту. Кожна країна розробляє власні підходи до інструкційного забезпечення регулювання аудиту та встановлює специфічні вимоги до діяльності аудиторської фірми. Зауважено, що основ- ною характеристикою сучасного аудиту є встановлення вимог власне до кадрового потенціалу аудиторської фірми. Виділено три основоположні етапи розвитку аудиту в контексті його теорій та завдань. Доведено, що економічні відносини, що характеризують той чи інший період суспільного розвитку, визначали основну мету аудиту й відповідні методологічні положення. Виокремлено що витоки аудиту як виду фінансового контролю сягають стародавніх часів. Перші прояви контрольної діяльності можна прослідкувати в країнах стародавньо- го світу – Індії, Єгипті, Вавилоні, Китаї. Уточнено, що історія аудиту як економічного явища сягає корінням у глибину століть. Елементи контролю застосовувалися в Стародавньому Вавилоні, де приблизно 5000 років тому використовувалися глиняні дощечки, які являли собою підтверджені аудитором звіти. Охарактеризова- но, що сучасний стан аудиту як виду незалежного фінансового контролю та як виду господарської діяльності в різних країнах світу характеризується певним станом соціально-економічних відносин. Вивчаючи сучасний стан розвитку аудиту та діяльності аудиторських фірм у країнах світу, насамперед варто наголосити на тенденції до уніфікації процесу регулювання аудиту та аудиторської діяльності.
11
Аріфходжаєва, Т. Б. "Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного страхування". Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія "Право", вип. 2 (2014): 183–88.
Знайти повний текст джерела
12
Пономаренко, М. "Історичні етапи розвитку інституту державних закупівель в Україні". Український часопис міжнародного права, № 3 (2017): 50–54.
Знайти повний текст джерела
13
Бескорса, О. С. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНШОМОВНОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 53 (2019): 56–74. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2019.53.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено аналіз історичних етапів становлення та розвитку іншомовної освіти на початковому ступені навчання в закладах загальної середньої освіти. Необхідність звернення до проблеми ретроспективного аналізу викликана процесами реформування та модернізації іншомовної підготовки учнів початкової школи, а також зростанням попиту на висококваліфікованих фахівців у сфері викладання іноземних мов. Ретроспективний аналіз ключових етапів розвитку дозволив виділити позитивні тенденції, які мають бути враховані у процесі підготовки майбутніх учителів іноземної мови в початковій школі. Джерельна база дослідження вміщує низку нормативно-правових та законодавчих документів, прийняття яких спричинило низку змін у іншомовній шкільній освіті та виступає критеріями виділення етапів розвитку іншомовної освіти у початковій ланці. Узагальнений аналіз досліджень вітчизняних науковців дозволив також окреслити особливості навчання іноземної мови в початковій школі в різні історичні періоди. Метою статті є проаналізувати період навчання іноземних мов в початковій школі в Україні від початку ХХ століття (1931 р.) по теперішній час, виділити етапи навчання іноземної мови на початковому етапу навчання в закладах загальної середньої освіти, окреслити позитивні тенденції, які мають бути враховані у процесі професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов у початковій школі. Автором визначено чотири етапи становлення та розвитку іншомовної освіти в початковій школі, а саме: перший етап – запровадження навчання іноземних мов в початковій школі та зародження методики навчання іноземної мови – який тривав із 1931 року по 1984 рік; другий етап тривав із 1984 року по 1991 рік – період проведення ключових реформ та запровадження інновацій у викладанні іноземних мов; третій етап (1991–2016 рр.) характеризувався орієнтацією на зарубіжний досвід викладання іноземних мов в практиці вітчизняної початкової школи; четвертий етап спричинений прийняттям Концепції «Нова українська школа» (2016 року по теперішній час) – комплексна реалізація компетентнісного навчання іноземних мов. Вивчення особливостей розвитку іншомовної освіти на різних історичних етапах дозволило визначити позитивні тенденції, які мають бути враховані у підготовці майбутніх учителів іноземної мови в початковій школі, зокрема: розроблення методичних основ підготовки вчителів іноземної мови для початкової школи; урахування іноземного досвіду навчання іноземних мов; запровадження інноваційних технологій та засобів навчання; надання переваги культурологічному підходу, що дозволяє сформувати систему соціокультурних знань учителів.
14
Obikhod, Tetiana. "Історичні аспекти і перспективи правового розвитку суспільства". Law Review of Kyiv University of Law, № 2 (30 серпня 2019): 30–33. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.2.2019.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто основні етапи розвитку сучасного права від прадавніх часів до сучасності. Підкреслено християнську природу виникнення моделі соціальних відносин. Виокремлено проблеми правової культури сучасного суспільства України. Наведено основні завдання з подолання проблем правового нігілізму і правової безграмотності.
15
Кунденко, Я. М., та М. О. Білостоцький. "ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ ЛЮДИНИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА". Історія та географія, № 57 (2020): 68–74. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дається визначення поняття «цінність» та характеристика історичних етапів становлення духовних цінностей людини інформаційного суспільства. Виявлено, щодуховний розвиток особистості – процес індивідуально-особистісного залучення до духовної культури суспільства, оволодіння загальнолюдськими, соціокультурними, національними цінностями і досвідом людства в процесі духовно-практичної діяльності та самостійного творчого розвитку кожної особи. Проблема цінностей, в широкому значенні, завжди виникає в епохи знецінення культурної традиції та дискредитацій ідеологічних засад суспільства. Розуміння цінностей змінюється відносно різних історичних періодів розвитку культури. В період Античності відсутнє чітке розуміння своєрідності людини в світі, істина і цінність не відокремлені один від одного. В часи Середніх віків йшлося про релігійні цінності, оскільки людина існувала в ім'я Бога. Філософи Нового часу виділили розум як головну рису людини. Всепоглинаючий інтерес до істини затемнював проблему цінностей. В німецькій класичній філософії І. Кант «відокремив» істину, красу і благо. Істиною займається розум, а цінністю - розумна воля. Для філософів ХХ століття проблема цінностей виходить на перший план, тому що головною проблемою постає екзистенціальне буття людини та «людино-орієнтована» істина. Розподіл цінностей людини сучасного інформаційного суспільства проводиться щодо суб'єкта та способу поціновування: фізичні, які задовольняють базові потреби суб'єкта, спрямовані на чуттєво дану реальність, що має одиничний, безпосередній та матеріальний характер;соціо-психологічні, які задовольняють особливі, опосередковані та ідеальні потреби суб'єкта, спрямовані на метафізичну чи віртуальну реальність, що існує у свідомості людини; духовні цінності, які задовольняють всезагальні та трансцендентальні потреби суб'єкта за допомогою творчої діяльності узагальнюючого мислення по створенню естетичні ідеалів; релігійних уявлень; наукових теорій; філософських категорій.
16
Саєнко, О. Р., В. В. Сьомченко та А. О. Мельник. "ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО". Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, № 2 (50) (12 серпня 2021): 52–55. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті історичні та економічні передумови зародження та роз- витку бухгалтерського обліку як науки, а також еволюція його концепцій. Висвітлено сутність бухгалтерського обліку і його особливостей як сфери діяльності та області людських знань. Узагальнено позиції науковців сто- совно можливостей застосування цих знань для розробки новітніх технологій в системі бухгалтерського обліку. Сформовано загальні тенденції й представ- лено основні етапи розвитку та еволюції науки про бухгалтерський облік. Проведено ретроспективний аналіз методичних підходів до регулювання бухгалтерського обліку та представлено їх визначальні риси. Проаналізовано та узагальнено традиційно використовувані підходи до формування мето- дів бухгалтерського обліку, які базуються на різних ознаках. Обґрунтовано формування визначених облікових методів в розрізі історичної періодизації облікових систем та в межах кожного періоду виокремлено предмет та метод бухгалтерського обліку. Проаналізовано взаємозв’язки між економічними умовами та змістовним наповненням основних теоретичних понять науки про бухгалтерський облік. Визначено необхідність застосування історичного досвіду формування бухгалтерського обліку як науки для вдосконалення його сучасної теорії і практики як системи, що постійно розвивається. Історичний досвід визначає розвиток методології бухгалтерського обліку, зумовлює необ- хідність установлення чітких напрямів для прогнозування подальшого роз- витку облікової науки, розроблення концептуальних основ систем сучасного бухгалтерського обліку, реформування вітчизняної облікової системи та її гар- монізації з передовою світовою обліковою наукою і практикою. Обґрунтовано пошук інноваційних напрямів гармонізації та стандартизації бухгалтерського обліку та забезпечення ефективності реалізації заходів щодо організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємствах України.
17
Shaulska, H. M. "Короткий огляд еволюції громадянського суспільства в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (6 лютого 2018): 101–5. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.01.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті стисло проаналізовано основні історичні етапи розвитку громадянського суспільства в Україні, що необхідно для сучасного процесу формування системи публічного управління з дієвими, ефективними механізмами.
18
Патик, Л. Л. "Історичні етапи розвитку та становлення системи паспортної реєстрації України". Економіка. Фінанси. Право, № 7 (2009): 38–39.
Знайти повний текст джерела
19
Сидоренко, Н. О., та І. В. Шкурат. "Історичні етапи розвитку української системи надання адміністративних послуг населенню". Вісник Херсонського національного технічного університету 78, № 3 (2021): 153–61. http://dx.doi.org/10.35546/kntu2078-4481.2021.3.17.
Повний текст джерела
20
Павлюк, Любов. "ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ І ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 17 (27 грудня 2018): 147–52. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.147-152.
Повний текст джерелаАнотація:
Показано особливості підготовки майбутніх учителів трудового навчання в Україні у кінці ХІХ – ХХ столітті. Встановлено, що необхідність започаткування підготовки вчителів трудового навчання була зумовлена бурхливим розвитком науково-технічного прогресу у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Виокремлено етапи підготовки майбутніх учителів трудового навчання в Україні в зазначений період, виділено й охарактеризовано провідні тенденції, проаналізовано освітні нормативно-правові документи, що визначали пріоритети в галузі освіти. Особливу увагу приділено аналізу нормативно-правових документів, що не тільки окреслювали шляхи формування трудових ресурсів, а й регламентували результативно-цільову гуманістичну і практичну спрямованість освітнього процесу на забезпечення професійного розвитку фахівців із трудової підготовки. Розглянуто й охарактеризовано навчальні плани та програми в різні історичні етапи. Проведено історико-педагогічний аналіз підготовки вчителів України до викладання трудового навчання у загальноосвітніх закладах у 1930–1980 роках; Акцентовано увагу на 1950–1957 роках як часі інтенсивного розвитку трудової та техніко- технологічної підготовки педагогів, що відповідало соціально-економічним та політичним орієнтирам формування трудових ресурсів УРСР. Підкреслено зростаючу актуальність вивчення проблеми підготовки в Україні педагогічних кадрів для реалізації трудового навчання учнівської молоді в різні історичні періоди для сучасної педагогічної науки і практики.
21
Усенко, С. О., О. О. Васильєва, О. І. Кравченко, Б. С. Шаферівський, Т. І. Карунна, І. М. Желізняк та Ю. В. Карбан. "ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОЗІВНИЦТВА В УКРАЇНІ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (25 червня 2021): 145–51. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.02.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано етапи розвитку козівництва та сучасний стан і перспективи йогорозвитку в Україні та світі. Подано основні напрями розвитку, моніторинг ефективності роботигосподарств із виробництва козиного молока та розв’язання практичних проблем відродження галузі козівництва. Представлено технологічні особливості роботи приватного та фермерського госпо-дарства, які спеціалізуються на виробництві екологічно чистої продукції. Проведено моніторингосновних технологічних систем та параметрів вирощування й використання кіз у приватномупідприємстві «Бабині кози», яке розташоване в с. Галайки Тетіївського району Київської області тасімейній фермі «Сікорська» Зіньківського району Полтавської області, де утримують 30 козематокзааненської породи, які забезпечують достатньо ефективне виробництво молока. Встановлено, щоу сучасній галузі агропромислового виробництва питання одержання екологічних продуктів харчу-вання високої якості, а також розширення асортименту тваринницької продукції є актуальним. Дотого ж з метою підвищення обсягів виробництва і якості козиного молока величезне значення маєробота з племінним стадом, формування високопродуктивних ліній і родин, які сприятимутьодержанню тварин різних за біологічними і господарськи корисними ознаками. Для підвищення селе-кційної роботи та прискорення формування галузі козівництва на сучасному етапі використанняпрогресивних технологій утримання тварин і глибокої переробки сировини доцільно в Україні ство-рити асоціацію молочного козівництва з науковим центром та міжнародними зв’язками на основіформувань фермерського типу в сільській місцевості Стверджується, що у козівництві занайменших витрат можна отримати високоцінну продукцію з високим рівнем біологічноїповноцінності.
22
Савченко, А. М. "Основні історичні етапи становлення та розвитку корпоративної форми організації бізнесу". Економіка та держава, № 2 (2011): 68–72.
Знайти повний текст джерела
23
Бутенко, Вікторія. "ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАРКОВОЇ КУЛЬТУРИ ВІННИЧЧИНИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ. (НА ПРИКЛАДІ ПАРКІВ-ПАМ’ЯТОК САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ)". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 42–46. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті теоретично осмислене поняття «паркова культура», досліджена її історико-культурна складова частина. На основі авторської концепції українських вчених розкрито зміст паркової культури, її функціональні особливості і стратегічні пріоритети, серед яких головним є збереження історико-культурної спадщини. Проаналізовано міждисциплінарні підходи до розуміння історико-культурних тенденцій розвитку природно- заповідних територій, що дало змогу розкрити основні розбудовчі тенденції паркових територій і зон. Відповідно до реєстру Природно-заповідного фонду України в статті зазначено, осмислено і розкрито визначальну роль і значення парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення в сучасному культурному просторі Вінниччини. Наголошено на історико-культурному значенні кожного парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва, визначено їхній соціокультурний, економічний та туристичний потенціал. Зокрема, досліджено історико-культурний ресурс парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення Вінниччини, визначено основні історичні етапи їх розвитку відповідно до визначених у темі хронологічних межах, а саме: 1 етап (1985–1991 рр.) – період перебудо- ви і розпаду СРСР; 2 етап (1991 р.– сьогодення) – становлення і удосконалення законодавства незалежної України; 3 етап (2014 – сьогодення) – реформа децентралізації. Зазначені етапи мають важливе історико-культурне зна- чення для розвитку парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, їх збереження. Розглянуто питання активної уваги та участі зацікавлених у розвитку парків-пам’яток садово-паркового мистецтва стейкхолдерів, доведено їх беззаперечну роль у відродженні, становленні і популяризації сучасної Вінниччини.
24
Shevchenko, Alina. "Розвиток американської школи публічного адміністрування". Освітній простір України, № 11 (16 жовтня 2017): 28–33. http://dx.doi.org/10.15330/esu.11.28-33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано особливості розвитку американської школи публічного адміністрування. Окреслено актуальні проблеми дослідження публічного адміністру¬вання. Висвітлено сучасні тенденції розвитку школи публічного адміністрування в США. Акцентовано увагу на розробленні нових принципів і моделей адміністрування, впровадженні нових технологій державного і ринкового регулювання, переосмисленні вимог до професійних та особистісних якостей публічного службовця, професійної підготовки публічних адміністраторів в університетах.Узагальнюючи історичні, соціальні та суспільні особливості розвитку публічного адміністрування в США виокремлено чотири етапи становлення і розвитку школи публічного адміністрування.
25
Костенко, І. В., та С. М. Огієвич. "Історичні аспекти виникнення, встановлення та розвитку системи органів прокуратури". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 105–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1832.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження ґрунтується на історичних фактах про виникнення та розвиток системи органів прокуратури. Шляхом аналізу наукових джерел визначено зміст поняття «прокуратура», з'ясовано особливості та знайдено причини й основи виникнення органів прокуратури. Виходячи з результатів дослідження, зроблено висновок, що прокуратура пройшла довгий і важкий шлях становлення та розвитку з моменту свого створення.
Умовною датою виникнення системи органів прокуратури можна вважати XVIII століття, оскільки в січні 1722 року вона була вперше офіційно створена Петром I. Саме з цього часу розпочався перший етап періодизації розвитку органів прокуратури, який називається періодом входження України до складу Російської імперії (1722-1917). Крім того, визначено ще три такі етапи: період Української Народної Республіки (1917-1922), радянський період (1922-1991) та період незалежності.
У роботі вивчено особливості функціонування прокуратури в кожен із періодів розвитку, що включає повноваження прокурорів, функції прокуратури, правові засади, на основі яких прокурорська діяльність набула законодавчого закріплення. З останнього можна виокремити такі нормативно-правові акти, як Положення про судоустрій (1860 рік), Закон «Про урядження прокурорського нагляду на Україні» (4 січня 1918 року), Положення про прокурорський нагляд (28 червня 1922 року), Закон України «Про прокуратуру» (5 листопада 1991 року) та інші.
На основі дослідження можна зробити висновок про те, що, починаючи з 1722 року, прокуратура зазнавала постійних змін у різних сферах своєї діяльності: від організаційної структури до повноважень прокурорів. Зважаючи на те, що в умовах нинішніх багаточисленних реформаційних етапів та в контексті активізації євроінтеграційних процесів, які вимагають удосконалення законодавства в напрямі посилення демократизації суспільства, прискорення перебудови структури та уточнення функцій системи прокурорського нагляду, визначення шляхів і напрямів покращення їхньої діяльності, це питання набуває ключового значення, то важливо максимально ефективно підлаштувати умови та особливості діяльності органів прокуратури до вимог і потреб суспільства з метою досягти високого рівня законності та правопорядку.
26
Тригуб, Р. М. "Роль споруд підземного простору в сучасному місті". Сучасні технології та методи розрахунків у будівництві, № 12 (14 грудня 2019): 207–12. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2410-6208-2019-2(12)-25.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуті питання освоєння підземного простору в міських умовах, проаналізовані історичні етапи розвитку підземної урбаністики. Аналіз досвіду проектування і будівництва підземних споруд дає можливість виявити еволюцію їх формування в структурі міста. Виявлені переваги та недоліки використання підземного простору міста. Визначені способи ефективного використання об’єктів підземного простору в подальшому.
27
Поліщук, О. "Історичні етапи виникнення та розвитку міжнародної трудової міграції, її правового регулювання". Підприємництво, господарство і право, № 12 (2006): 94–98.
Знайти повний текст джерела
28
KIKTENKO, V. "The Historical Stages of the Development of Phenomenology in China." Chinese Studies 2018, no. 2 (December 30, 2018): 15–34. http://dx.doi.org/10.15407/chinesest2018.02.015.
Повний текст джерела
29
Довженко, Т. О. "СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ". Теорія та методика навчання та виховання, № 50 (2021): 30–42. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Глобальні політичні, соціокультурні та економічні зміни, що відбувалися в багатьох країнах світу в другій половині XX століття, зумовили посилення уваги законодавства до проблем дітей з особливими потребами, зокрема до отримання ними якісної освіти. З огляду на це доцільним є вивчення досвіду становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Метою статті є висвітлення етапів становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Використано загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, узагальнення, ретроспективний, хронологічний), історико-структурний і порівняльно-зіставний методи наукового пізнання. На основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено суть поняття «інклюзивна освіта». Охарактеризовано основні історичні етапи становлення і розвитку інклюзивної освіти за кордоном (перший етап: початок XVI – середина XVIII ст.; другий етап: середина XVIII – початок XX ст.; третій етап: 40 рр. XX ст. – 90 рр. XX ст., четвертий етап: 1994 р. XX ст. – теперішній час). Проаналізовано вітчизняний і закордонний досвід упровадження інклюзивного навчання в освітній процес (Англія, Данія, Італія, США, Угорщина, Швеція). Охарактеризовано принципи інклюзивної освіти, що зафіксовані в Саламанський декларації «Про засади, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами». На основі аналізу світового досвіду впровадження інклюзивної освіти, окреслено основні принципи інклюзії, що визначають нову парадигму освітніх відносин. Ґрунтуючись на наукових здобутках вітчизняних і зарубіжних науковців, визначено переваги інклюзивного навчання для дітей з особливими освітніми потребами. Доведено, що розвиток інклюзивної освіти безпосередньо залежить від соціально-економічних умов, освітніх традицій і має певну специфіку. Визначено, що зараз інклюзивна освіта є офіційно прийнятим напрямом галузі спеціальної освіти в 75% країн світу.
30
Іонова, О. М. "ТЕНДЕНЦІЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВАЛЬДОРФСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ". Теорія та методика навчання та виховання, № 50 (2021): 75–86. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено основні тенденції становлення та розвитку вальдорфського руху в Україні (із 1991 р. по цей час). Актуальність і доцільність дослідження зумовлена нагальною потребою звернення до кращих традицій світової педагогіки з метою використання її надбань у сучасному освітньому процесі, об’єктивного й систематичного вивчення досвіду Вальдорфської школи, яка на практиці вирішує широке коло актуальних освітньо-культурних проблем. Мета дослідження – здійснити аналіз тенденцій становлення та розвитку українського вальдорфського руху в контексті розвитку міжнародного культурно-освітнього вальдорфського руху. Методи дослідження: загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, класифікація наукових джерел), історичні, порівняльно-зіставні. Схарактеризовано основні етапи становлення та розвиткусвітового вальдорфського руху: І етап (1919–1937 рр.) – етап наукового обґрунтування та втілення в освітню практику концептуальних положень Штайнер-педагогіки; ІІ етап (1938–1944 рр.) – етап заборони націонал-соціалістами роботи німецьких вальдорфських шкіл; ІІІ етап (1945–1968 рр.) – етап відродження зруйнованого нацистами вальдорфського руху та відкриття нових шкіл у Європі, Північній та Південній Америці; ІV етап (1969–1990 рр.) – етап визнання Вальдорфської школи як найуспішнішого внеску Німеччини у світову педагогіку, заснування нових шкіл у Німеччині та за її межами; V етап (1991–2019 рр.) – етап динамічного розвитку міжнародного вальдорфського руху, який охопив країни колишнього Радянського Союзу та соціалістичного табору, держави Азії тощо. Визначено основні тенденції становлення та розвиткувальдорфського руху в Україні у площині теоретико-концептуального обґрунтування доцільності використання вальдорфських ідей і технологій, науково-дослідницької роботи в галузі вальдорфської педагогіки, організаційно-процесуальної діяльності з упровадження вальдорфських підходів, розробки змісту вальдорфської освіти та професійної підготовки вальдорфського вчителя.
31
Didukh, V. D., Y. A. Rudyak, A. B. Horkunenko та I. P. Kuzmak. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ФІЗИКИ (ОПТИКА) (ЧАСТИНА 4)". Медична освіта, № 2 (20 серпня 2019): 162–70. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10359.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено історичні етапи розвитку оптики – розділу медичної фізики, в межах якої вивчається природа оптичного випромінювання (світла), досліджуються процеси випромінювання світла, його поширення в середовищі і взаємодія з речовиною, інтерференційні, дифракційні і поляриметричні явища. Розглянуто еволюцію знань людства про природу світла, фізичні основи дифракційних, інтерференційних, поляриметричних явищ, голографії, оптичні методи дослідження, а також світового значення відкриття, яке отримало назву «просвітлення оптики» українського фізика Олександра Смакули (1900–1983), уродженця с. Добриводи Збаразького району, що на Тернопільщині. Він винайшов спосіб покриття поверхні лінз оптичних пристроїв спеціальним тонким шаром певного матеріалу, що значно зменшував коефіцієнт відбитого світла від поверхні лінзи і набагато збільшував контрастність зображення.
Середньовічний філософ Роджер Бекон стверджував: «Оптика – прикраса всієї філософії, через яку, а не без неї, можуть бути показані всі інші науки».
Особливе місце в історії оптики займає вчення про зір. Давньоримський філософ Сенека писав: «Не все, однак, сягаємо оком, не все бачимо таким величним, яким воно є, але наш зір прокладає собі стежку для дослідження, закладає для нас підвалини пізнання правди, щоб від явного ми могли у своїх пошуках переходити до прихованого; віднаходити й те, що є давнішим від усього видимого світу».
У даній праці розглянуто історичні шляхи вчення про зір, етапи розвитку геометричної і хвильової оптики, фізичну природу оптичних явищ, оптичні методи дослідження медико-біологічних систем. Відзначимо, що випромінювання і поглинання світла розглядалися як неперервні процеси, проте в області коротких довжин хвиль спостерігалася невідповідність між існуючими теоріями і фізики заговорили про так звану «ультрафіолетову катастрофу». Тому-то необхідна була теорія, яка усувала б відповідні суперечності. Але про це вже буде сказано у наступній публікації.
32
Ковальчук, Н. І., та В. М. Ковальчук. "ІСТОРИЧНІ ТА СУЧАСНІ АСПЕКТИ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ ВАЛЮТНИМ ФОНДОМ". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1 (23 червня 2019): 125–44. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2019.125-144.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано етапи, механізми, сучасний стан, проблемита переваги співпраці Україниз Міжнародним валютним фондом,окреслено цілі та тенденції розвитку відносин з МВФ, розкрито підстави щодо подальшого їх вдосконалення. З викладеного матеріалу можна зробити висновки, що подальше співробітництво України з Міжнародним валютним фондом повинно базуватися на проведенні глибоких структурних реформ і сприятиме стабілізації економіки,що відмова відкредитних послуг МВФ згубно вплине на стабільність української економіки.При виборі інструментів взаємовідносин з МВФ необхідно враховувати особливості сучасної економіки нашої країни і спиратисья на накопичений власний досвід і досвід інших держав.
33
Севост’яненко, Д. O. "ВІЙСЬКОВО-ТВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК НЕВІДДІЛЬНА ЧАСТИНА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОГЕВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК НЕВІДДІЛЬНА ЧАСТИНА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВАХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК НЕВІДДІЛЬНА ЧАСТИНА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 103–12. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.181.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття і сутність військово-технічного співробітництва у контексті невпинного глобалі- заційного розвитку людства, визначено його сучасну структуру та обґрунтовано суспільну значущість такого процесу. Заради глибшого вивчення означених питань розроблено гіпотезу глобалізаційного розвитку людства (зміст, початок розвитку, основні історичні етапи, сьогодення, а також прогнози подальшого розвитку), яка є дотичною до сучасної міждисциплінарної теорії самоорганізації систем.
Встановлено, що головною рушійною силою глобалізаційного розвитку людства є співробітництво між тими чи іншими формами людських спільнот в залежності від етапу їх становлення. З огляду на це, процес військово-технічного співробітництва можливо розглянути як один із найважливіших інструментів інтеграції у світову спільноту, який характеризується низкою переваг, серед яких варто виділити: поглиблення відносин між державами; можливість приєднання країн до міжнародного ринку товарів, робіт та послуг оборонного призначення; кооперація у науковій, дослідно-конструкторській та технологічній сфері.
Визначено головну внутрішньодержавну мету військово-технічного співробітництва, що полягає у забезпеченні державного суверенітету та безпеки життєдіяльності населення, включно із захистом держави від загроз воєнного та невоєнного характеру та захистом громадянських прав і свобод.
Розроблено концепцію теоретичної диференціації процесу військово-технічного співробітництва на чотири складники, що відрізняється від усталених поглядів вітчизняних науковців. Такий розподіл було теоретично обґрунтовано та підкріплено емпіричними фактами.
Надалі дослідження та розвиток концепції теоретичної диференціації військово-технічного співробітництва сприятиме формуванню додаткових можливостей держави щодо удосконалення управління вказаним процесом та відіграватиме значну роль у формуванні практичних кроків реалізації національної політики щодо військово-технічного співробітництва, що особливо актуалізується в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.
Ключові слова: глобалізаційний розвиток, державний суверенітет, військово-технічне співробітництво, правове регулювання військово-технічного співробітництва, управління військово-технічним співробітництвом.
34
ЛЕВЧЕНКО, Наталія. "СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МОЛОДІЖНОЇ РОБОТИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД". Humanitas, № 5 (12 січня 2022): 29–38. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведення розпочатих реформ в Україні та виконання міжнародних вимог Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у сфері молодіжної політики є важливим етапом становлення та розвитку молодіжної роботи. Роль молоді, молодіжної роботи, визнання молодіжних працівників у молодіжній політиці на всіх рівнях держави – це великий крок у розвитку майбутньої сильної європейської країни. Мета роботи – проаналізувати особливості становлення та розвиток молодіжної роботи в країнах Європейського Союзу. Для досягнення мети в дослідженні використано комплекс загальнонаукових методів: аналіз наукових публікацій для окреслення сутності проблеми становлення та розвитку молодіжної роботи в країнах ЄС, аналіз, синтез – для виокремлення особливостей розвитку молодіжної роботи в країнах ЄС, систематизація та узагальнення проблем становлення та розвитку молодіжної роботи в різних країнах ЄС для формулювання висновків за результатами дослідження. Наукова новизна роботи полягає у тому, що в дослідженні вперше розглянуто становлення та розвиток молодіжної роботи у 13 країнах Європейського Союзу (Австрія, Болгарія, Данія, Естонія, Італія, Латвія, Німеччина, Польща, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія), окреслено історичні етапи розвитку молодіжної роботи в країнах ЄС, вивчено нормативно-правові документи, акти, які регламентують молодіжну політику та молодіжну роботу, висвітлено форми роботи з молоддю, заходи, які організовують для молоді, та аспекти підготовки молодіжних працівників у країнах ЄС. Становлення та розвиток молодіжної роботи в країнах Європейського Союзу мають різний рівень; кожна країна особлива, має свої звичаї, традиції, історію розвитку молодіжної роботи, нормативно-правову базу, стратегії розвитку, програми для підготовки фахівців молодіжної роботи – молодіжних працівників.
35
Liezina, A. V. "ЦІННІСТЬ ПРОЕКТУ: ІСТОРИЧНИЙ ТА ЗМІСТОВНИЙ КОНТЕКСТ". Actual problems of regional economy development 1, № 13 (25 квітня 2017): 128–34. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.13.128-134.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто історичні етапи розвитку категорії “цінність” в різних науках, зокрема в управлінні проектами. Розроблена хронологія еволюційних змін та запозичення терміну “цінність” в різних науках. Проаналізовані існуючі підходи до визначення цінності в управлінні проектами. Подано авторське тлумачення цінності проектів. Подано авторське бачення “залізного” трикутника критеріїв управління проекту на основі трансформації класичного підходу. Розкрито змістовне наповнення цінності проектів, в тому числі, з урахуванням інтересів всіх стейкхолдерів, з точки зору їх ціннісного очікування.
36
Didukh, V. D., Y. A. Rudyak, A. B. Horkunenko, I. P. Kuzmak та L. V. Naumova. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ФІЗИКИ (ТЕПЛОТА, ЕЛЕКТРОМАГНЕТИЗМ) (ЧАСТИНА 3)". Медична освіта, № 1 (6 травня 2019): 161–68. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.10100.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – висвітлити історичні шляхи розвитку медичної фізики, розкрити закономірності становлення і розвитку фундаментальних фізичних та медичних знань, їхній взаємозв’язок, показати їх еволюцію й значущість для минувшини та сьогодення.
Основна частина. У статті розглянуто деякі з етапів історії становлення та розвитку медичної фізики. Показано, як змінювалися наукові знання про теплові й електромагнітні явища упродовж сотень літ.
Стаття знайомить із деякими з тих, хто розширював межі людського знання про оточуючий світ, розкриваючи нові таємниці природи і її закони.
Дослідження теплових явищ привело до відкриття другого начала термодинаміки, яка займає особливе місце серед законів природи, а електромагнітних – до магнітних винаходів і впроваджень у медицині.
Саме знання історії розвитку науки не лише освітлює шляхи її розвитку, а й сприяє її прогресу.
Висновок. У статті розглянуто етапи розвитку вчення про теплові та електромагнітні явища, становлення електрофізіології (електробіології) як науки.
37
KOZACHENKO, AnnА. "HISTORICAL STAGES OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF INTERNAL CONTROL." HERALD OF KHMELNYTSKYI NATIONAL UNIVERSITY 296, no. 4 (June 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.31891/2307-5740-2021-296-4-2.
Повний текст джерелаАнотація:
The article highlights the views of scientists on the allocation of periods (stages) in the history of internal control, which differ in the following features: the emergence and development of socio – economic relations that existed at different times; diversification of objects and subjects of control; complicating the tasks of control over the different levels of development of productive forces and equipment of each society; specific methodological techniques. Thus, the first manifestations of control are observed during the period of primitive communal system. The period of slavery is considered the stage of the emergence of internal control. Characteristic of this period was physical coercion to work. In the period of the feudal system, the peculiarities of the development of socio-economic formation of European states are the distinction between external and internal audit, and accounting registers to reflect the facts of economic life, which served for entries in the accounts of the General Ledger. In addition, control activities were manifested in the movement of credit and settlement transactions between buyers, in settlements between buyers and banks, in production processes and private ownership of the means of production. The capitalist system of production did not require many special control bodies, and its functions were carried out directly by the owners of the means of production. The basis of capitalism was the private property of the bourgeoisie on the means of production, but not on the worker, who at that time received more freedom. It was during the communist formation that thorough work was carried out on the methodological support of internal economic control, but its active development began after the declaration of independence of Ukraine, by borrowing the foundations in foreign countries. Thus, the periodization presented in the article helps to trace the historical aspect of the development and formation of internal control as a control system as a whole, in a certain period of time in which.
38
Заінчковська, М. М., та О. О. Корогодова. "ВПЛИВ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОМПАНІЙ НА РОЗВИТОК ЕМЕРДЖЕНТНИХ ЕКОНОМІК (НА ПРИКЛАДІ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЇ)". Підприємництво та інновації, № 8 (30 грудня 2019): 34–39. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/8.5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто внесок транснаціональних компаній у розвиток емерджентних країн. Приділено увагу особливостям та відмінностям транснаціональних компаній, що розвивалися в емерджентних економіках. На прикладі Республіки Кореї показано, наскільки ТНК впливають на розвиток та спеціалізацію економіки країни походження. Акцентовано увагу на чинниках, завдяки яким Республіка Корея зараз має значний рівень економічного розвитку. Зазначено важливість та значимість таких факторів, як тип економіки Республіки Кореї та соціально-психологічні особливості місцевого населення. Проаналізовано динаміку економічного розвитку Республіки Кореї. Розглянуто «корейський» тип транснаціональних корпорацій, а саме чеболі. Висвітлено історичні та економічні передумови виникнення чеболів. Досліджено еволюцію розвитку чеболів, періоди росту та занепаду. Визначено та показано роль чеболів в «економічному диві» Республіки Кореї. У процесі дослідження розглянуто процес формування та розвитку, сферу діяльності та вплив на світову економіку найбільшої ТНК Республіки Кореї, а саме “Samsung”. Розглянуто зміну спеціалізації “Samsung” з 1938 року. Висвітлено основні етапи розвитку, оцінено сучасний стан зазначеної транснаціональної корпорації. Надано характеристику напрямів діяльності “Samsung”. Розглянуто, визначено фактори, завдяки яким “Samsung” стала успішною та диверсифікованою корпорацією. В результаті проведеного аналізу визначено головні причини стрімкого економічного зростання Республіки Кореї. Виявлено важливість окремих факторів в економічному зростанні Республіки Кореї. Досліджено специфіку емерджентних країн. Підсумовано головні особливості та відмінності емерджентних економік та компаній, що здійснюють виробничу діяльність на теренах таких країн.
39
Irza, Anatoliy. "ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЗРІЛОСТІ ОСОБИСТОСТІ: АНАЛІЗ ЗАКОРДОННИХ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНИХ ВІТЧИЗНЯНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 59–67. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-59-67.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано соціально-психологічну зрілість як багатовимірну систему виховання, що є якісною характеристикою людини та покликана забезпечити цілеспрямований процес самореалізації, саморозвитку, встановлення гармонійних відносин між людиною і світом тощо. Виявлено, що основні складові соціально-психологічної зрілості залишаються мало дослідженими. Розглянуто значущість розроблення у психології інтегрального поняття «соціально-психологічна зрілість». Проаналізовано розуміння поняття соціально-психологічної зрілості у закордонній психологічній науці. Акцентовано увагу на відмінностях у розумінні науковцями поняття соціально-психологічної зрілості, її структурних компонентів. Розглянуто розроблення поняття соціально-психологічної зрілості як складного інтегрального феномену, який обумовлює взаємодію людини та суспільства, пояснює взаємини з іншими людьми, особливості вчинкової природи людини. Висвітлено особливості «набуття» соціально-психологічної зрілості у повсякденному житті через зміни структурних компонентів. Визначено основні проблемні аспекти перебігу, набуття та вияву соціально-психологічної зрілості для ліпшого розуміння зон найближчого розвитку особистості, а також можливих напрямків досліджень. Досліджено компоненти соціально-психологічної зрілості та їх складну динамічну особистісну структуру, що проявляється у чотирьох визначених сферах. Узагальнено основні історичні етапи формування поняття соціально-психологічної зрілості, бачення концепції у відповідних історичних періодах. Проаналізовано історичні кризи інтерпретації терміну зрілості. У висновку подано більш узгоджене бачення феномена соціально-психологічної зрілості в сучасних вітчизняних і зарубіжних розвідках дослідників.
40
Холоденко, Василь. "ВИДАННЯ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ: ІСТОРІЯ, РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Society. Document. Communication, № 7 (19 листопада 2019): 173–92. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-173-192.
Повний текст джерелаАнотація:
Періодичні видання виходять через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом, мають однакову назву. Особливо цікаві для істориків, зокрема краєзнавців, регіональні видання. Такі видання містять низку різноманітної інформації.
Мета статті – проаналізувати історичні етапи розвитку видання Переяславщини упродовж майже столітньої історії, окреслити вихід видання за всіма назвами, що змінювалася шість разів, зроблено загальний огляд газет за довідковою літературою та примірниками газет.
У статтідля вивчення історії та розвитку видань Переяславщини упродовж ХХ – початку ХХІ ст. використано як основні метод спостереження та описовий метод. На різних етапах дослідження послуговувалися методом функціонального аналізу для визначення тематичного навантаження періодичних видань.
У процесі дослідження застосовано такі методи: метод аналізу та синтезу – на етапі членування текстів періодичного видання Переяславщини та групування їх за певними ознаками; метод квантитативного аналізу – задля визначення частотності використання рубрик і їх різноманітних форм в на газетних полосах.
Загалом за час свого існування газета мала шість назв: 1925–1930 – «Змичка»; 1930–1941 – «Колективіст Переяславщини»; 1943–1951 – «Прапор Переяслава-Хмельницького»; 1951–1963 – «Зоря комунізму»; 1963–1991 – «Комуністична праця»; з 1991 – «Вісник Переяславщини».
Зроблено висновок, що газета «Вісник Переяславщини» упродовж всієї майже сторічної історії є достовірним джерелом для вивчення суспільно-політичного устрою, тематики, поліграфічної та правописної сфер, історичних постатей Переяславщини та тих осіб, що відвідували район.
Ми ж в авторській перспективі бачимо періодику Переяславщини як джерело історії української археології і не тільки.
41
Тимошенко, М. О. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІОГРАФІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВИХ РОЗВІДКАХ (кінець ХХ − початок ХХІ ст.)". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 173–83. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-173-183.
Повний текст джерелаАнотація:
На підставі аналізу науково-педагогічних джерел визначено та обґрунтовано теоретичні аспекти дослідження історіографії розвитку вищої педагогічної освіти у вітчизняних наукових розвідках (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Підкреслено, що вдосконалення якісних освітніх показників неможливо без глибокого вивчення й творчого застосування національних освітніх традицій і позитивного педагогічного досвіду минулих років. Представлено результати опрацювання наявного наукового доробку щодо визначення історіографії у «широкому» розумінні як спеціальної дисципліни, що вивчає історію, тенденції, етапи розвитку різних наук. У джерельному комплексі виділено: монографії, дисертації, автореферати; узагальнюючі роботи: статті й матеріали конференцій; дидактична література; довідникові видання, зокрема бібліографічні покажчики, книжкові огляди тощо.
Застосування порівняльно-педагогічних методів у проведенні історіографічного дослідження сприяє розв'язанню широкого кола науково-пізнавальних проблем: виявлення загального й особливого в історичних працях авторів, що працювали за різних періодів, спиралися на різні методологічні засади та мали відмінні світоглядні позиції; порівняння відмінних думок й оригінального доробку дослідників; аналіз історико-педагогічних знань у часовому й територіальному вимірах; визначення суспільної спрямованості досліджень та еволюції поглядів науковців на певні конкретно- історичні проблеми. Напрацьовані вимоги щодо застосування порівняльного аналізу історико-педагогічної літератури, який повинен здійснюватися з урахуванням комплексу факторів (часових, ідеологічних тощо), що визначили їх появу і розвиток. З'ясовано, що наукові здобутки вітчизняних та зарубіжних учених із проблем методології та історіографії вищої педагогічної освіти мають дискусійний характер та дають необхідний науковий інструментарій (категоріально-понятійний апарат, методи дослідження тощо) для розв’язання визначених у дослідженні завдань.
42
Шлапко, Т. В., та Д. О. Тверитінова. "ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 142–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).337.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу історії розвитку та становлення медичного обслуговування та українського законодавства, яке врегульовувало та на сьогодні регулює сферу надання медичних послуг населенню в Україні. Історія становлення і розвитку медичного права як науки, дисципліни та галузі права бере свій початок із Х століття, часів існування на території України Київської Русі. Історичні джерела права та зводи законів доводять, що регулювання даної сфери діяльності було започатковано саме в ті часи. Медичні послуги та медична діяльність завжди існували та надавалися населенню. Різниця була тільки в тому, що якісна допомога кваліфікованих лікарів надавалася вищим верствам населення (князі, дворяни, феодали), а прості люди отримували медичну допомогу від лікарів-ремісників, знахарів та знахарок. На лікарів, які надавали медичну допомогу людям, поширювалась кримінальна відповідальність у вигляді смертної кари.
У статті проаналізовані відомі сьогодні нормативні акти, які торкалися питання медичного обслуговування населення, починаючи з Х ст., включаючи етапи розвитку українського законодавства за часів перебування України під правлінням різних держав, досліджено вплив іноземних держав на формування та становлення принципів медичного обслуговування, нормативні акти регулювання медичної діяльності, зроблено їх аналіз і порівняно з українськими нормативно-правовими актами, які існують сьогодні. Здійснено історичний екскурс розвитку медицини на території України. Розглянуто визначення медичного обслуговування, медичної послуги. Окрема увага приділяється проведенню в Україні медичної реформи, новоствореним актам законодавства, які регулюватимуть сферу здійснення медичного обслуговування, а також нововведенням в частині управління та фінансування діяльності медичних закладів.
43
Тараненко, Сергій. "КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МИТРОПОЛИЧОГО САДУ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ". Slavia Antiqua. Rocznik poświęcony starożytnościom słowiańskim, № 62 (8 листопада 2021): 49–70. http://dx.doi.org/10.14746/sa.2021.62.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний урбаністичний розвиток, надто в українських реаліях, навряд можна назвати контрольованим. Місцями хижацька, нераціональна та некомфортна забудова – дамоклів меч не тільки історичної забудови, а й екологічних проблем. Території заповідників є гарантовано захищені державою від будь-якого свавілля забудовників. Митрополичий сад Національного заповідника „Києво-Печерська лавра” як яскравий приклад комплексного вивчення та збереження – основа сталого розвитку міського середовища. Ця локація протягом десятків років є об’єктом багатовекторного дослідження. Археологічне вивчення цієї території розпочалося в середині минулого століття і, з певними перервами, продовжується до сьогодні. За цей час тут виявлено і повністю або частково досліджено низку різних за типом та хронологією археологічних пам’яток, комплекс яких доволі точно віддзеркалює основні етапи історичного розвитку зазначеної території та епохальні зміни в характері її використання. У результаті багаторічних досліджень тут розкрито понад 700 м2 і встановлено наявність чотирьох основних культурно-хронологічних горизонтів, а саме: пам’яток ранньозалізного віку (VI-V ст. до н.е.), періоду Київської Русі (XI-XIII ст.), Русько-Литовського періоду (XIV-XVI ст.), доби Модерну та Нового часу. Завдяки археологічним дослідженням ми отримали дані про первинний рельєф території Митрополичого саду та змогли виділити два періоди природно-антропогенного розвитку цієї локації. Паралельно з археологічним вивченням проходили історичні студії Архімандричого саду з його трансформацією в Митрополичий, визначалися особливості його планувальної структури. У статті представлені реконструкції всіх типів флори, які могли рости у Печерському монастирі, починаючи з періоду Київської Русі, та дослідження рослинності вже існуючого саду з XVII ст. до наших днів. Сьогодні розглядається ідея створення Археологічного парку на території Митрополичого саду Національного заповідника „Києво-Печерська лавра”.
44
Diorov, S. L. "The main historical stages of the development of operational search and investigation activities." Bûletenʹ Mìnìsterstva ûsticìï Ukraïni 8, no. 8 (August 2019): 36–42. http://dx.doi.org/10.36035/2312-1831-8-8-36-42.
Повний текст джерела
45
Чучук, Соломія. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ОСНОВА КОМЕРЦІЙНОЇ ЗНАКОВОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНИХ МІСТ КИТАЮ (НА МАТЕРІАЛАХ М. СЮЙЧЖОУ)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (23 грудня 2020): 239–44. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.349.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються історичні, соціокультурні передумови формування стильових, художніх особливостей організації комерційної знакової системи міст Китаю на матеріалах м. Сюйчжоу. Аналізується специфіка китайської цивілізації, класичні філософські, ідеологічні, морально-етичні уявлення, традиційні підходи до мистецтва та їх значення в розвитку зовнішньої реклами сьогодення. Розглядаються різні етапи функціонування комерційної знакової системи, її зв’язок з історичними, політичними соціальними подіями. Прослідковується вплив стильових модифікацій зовнішньорекламних носіїв на трансформацію міського простору Сюйчжоу. Наголошується на значенні діалогу культур в умовах світових глобалізаційних процесів та, пов’язаних із цим, проблемах організації предметного середовища. Розкривається роль канону і традиції в сучасних механізмах організації рекламного простору як засобу збереження національної автентичності. Стаття розглядає способи імплементації сучасних світових художніх тенденцій в систему візуальних комунікацій, при одночасному збереженні унікальних етнічних рис місцевості.
46
Фещак, Наталія. "Виконавські засади функціонування українського струнного квартету: історичний аспект". Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського, № 2(51) (30 червня 2021): 26–43. http://dx.doi.org/10.31318/2414-052x.2(51).2021.239387.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто проблематику квартетного виконавства як окремої галузі музичної творчості. Визначено основні етапи розвитку камерно-інструментального виконавства в Європі, що мали характерний вплив на особливості становлення жанру струнного квартету в Україні. Зазначено, що рівноправний ансамбль чотирьох струнних інструментів, тембри яких наближені до людських голосів, формується як самостійний камерно-інструментальний ансамбль з другої половини XVIІІ століття в основному на рівні аматорського музикування. Висвітлено історичні зв’язки та культурно-естетичні контексти становлення українського струнного квартету. Підкреслено, що в Україні у камерному музикуванні XVIІІ-ХІХ століть набула поширення нова форма концертного «спілкування» — салонна музика. Наведено ряд відомостей, які сприяють повному розумінню означеного феномену. Відмічено, що салонна музика популяризувала як квартетні твори західних авторів, так і фольклорні обробки, знакові для української ансамблевої музики того часу. У кінці ХІХ століття простежено очевидне зростання ролі професійного чинника у концертній діяльності квартетів, а також збагачення й ускладнення стилю квартетного письма. Доведено, що аматорське музикування починає поступово втрачати свій пріоритет. Зазначено, у ХХ столітті в Україні формується нова школа українського квартетного виконавства, позначена високою професійною майстерністю, своєрідною манерою гри. Зосереджено увагу на розвитку квартетного жанру у Києві, Львові, Одесі, Харкові, де створюються професійні квартетні ансамблі з числа найкращих музикантів того часу. Відмічено, що великим поштовхом для розвитку українського квартетного виконавства ХХ століття стало відкриття вищих музичних навчальних закладів, де була започаткована навчальна дисципліна «Квартетний клас». Охарактеризовано основні тенденції розвитку українського струнного квартету в кінці ХХ століття, визначено два основних напрями — академічний та салонний. Вказано на низку факторів, що спричинили такий культурний феномен. Доведено факт актуалізації розвитку жанру струнного квартету в Україні на початку ХХІ століття.
47
Бабайлов, Василь, та Ярослава Левченко. "ЛОГІСТИКА – ЦЕ МЕТОДОЛОГІЯ". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 27 (14 листопада 2021): 4. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.4.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 338,164.01; 658; JEL Classification: B40
Анотація. Незважаючи на більш ніж двутисячну історію логістики, досі існує її загальна проблема – проблема незадовільного рівня теорії логістики, нерозуміння істинного сенсу логістики. Це має прояв у різному розумінні логістики у різні історичні епохи; навіть в одній епосі існують різні розуміння логістики різними авторами. І як наслідок – низька ефективність практики логістики за рахунок зайвих, зовсім не пов’язаних з самою логістикою дій. Тому затрати на таку логістику, особливо для невеликих підприємств, можуть перевищувати результати від використання самої логістики. Проблема визначення істинного сенсу логістики стає актуальною. Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що термін і поняття «Логістика» мають давнє походження. Ще давні греки використовували термін «logistike», що означав мистецтво обчислювати, міркувати. Практика логістики існувала й в Давньому Римі. Засновником же організованого знання про логістику вважається французький військовий початку XIX століття Джомини. Він визначав логістику як «практичне мистецтво маневру військами». Особливо бурхливий розвиток логістика отримала у період другої світової війни, як організоване знання про раціональне управління рухом спочатку тільки матеріальних потоків у сфері обміну, а потім і у виробництві. На теперішній час склалося стійке уявлення, що логістика – це раціональна організація потоків: інформаційних, матеріальних, фінансових. Однак, існують і інші погляди щодо визначення логістики: деякі автори логістикою вважають не тільки організацію потоків, але й організацію операцій. Тому фактично досі не існує однозначного, обґрунтованого визначення головної властивості логістики – її сутності. Це у значній мірі обмежує можливості практики логістики, знижує її ефективність. Причиною цього є й обмежена кількість приватних законів логістики. Існує і проблема недооцінки ролі відкритого в 2020 році основного закону логістики, що заважає його впровадженню в практику логістики. Це проблема нерозуміння самої суті логістики, тому що саме основний закон будь-якого явища (в тому числі й ОЗЛ) визначає його суть. Автори даної публікації також вважають, що вирішення саме цієї складової загальної проблеми логістики відкриє новий етап у розвитку її теорії і практики. Метою статті є встановлення сутності логістики. Для її успішного досягнення поставлені задачі: охарактеризувати основні етапи розвитку логістики; зробити підсумки проведеного дослідження. Методики дослідження: Для досягнення поставленої мети в роботі були використані такі загальнонаукові та спеціальні методи і прийоми дослідження: порівняльний аналіз наукової літератури та інформаційних джерел на основі методів порівняння, систематизації та узагальнення; узагальнення результатів аналізу і логічна генерація висновків, теорія методу Бабайлова. Результати. Визначені три основні етапи розвитку, еволюції логістики (удосконалення всіх аспектів діяльності в логістичній організації; удосконалення частки аспектів діяльності в повної відповідності тільки одному приватному закону логістики – закону 20-80; удосконалення частки найбільш вагомих аспектів діяльності в повної відповідності тільки найбільш ефективному закону – ОЗЛ). Наукова новизна: вперше встановлено основна властивість, сутність логістики. Практична значимість: визначення сутності логістики буде сприяти поглибленню знань щодо всіх інших її аспектів; приведе до перегляду усього складу її практики, що відкриє принципово новий етап її розвитку; підвищить її ефективність.
48
Буга, Г. С. "НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ У СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 60–66. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто теоретичні напрацювання вітчизняних вчених щодо порушення в галузі фінансів, на підставі чого окреслено стан дослідження у напрямку порушення порядку надання фінансових послуг у діяльності небанківських фінансових установ. У загальному встановлено, що безпосередньо проблематика діяльності небанківських фінансових установ вчених-адміністративістів не цікавила. У різні історичні періоди вони зосереджували увагу на загальних засадах адміністративно-правового регулювання у галузі економіки і у контексті такого підходу дуже фрагментарно висвітлювали їх діяльність. Саме тому дуже складно виокремити будь-які етапи доктринального дослідження адміністративно-правового забезпечення безпеки у сфері діяльності небанківських фінансових установ. Констатовано, що на сьогодні, перед державними органами, що регулюють діяльність небанківських фінансових установ постають завдання щодо визначення стратегічних напрямів їх діяльності, пошуку підходів до забезпечення безпеки та запобігання порушенням у небанківській фінансовій сфері, які б відповідали реаліям і враховували тенденції розвитку суспільства й держави. У цьому контексті важливим кроком є концептуалізація наукових ідей і підходів до створення якісно нового адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки, аналізу складових діяльності небанківської фінансової системи, виявлення порушень у їх діяльності, удосконалення відповідного регулятивного законодавства й правозастосовної практики. Тому вирішенню наявних проблем забезпечення безпеки у сфері діяльності НФУ сприятиме активізація наукових розробок на сучасному етапі та впровадження найбільш прогресивних із них у практичну діяльність.
49
Yakovlyev, Maksym Volodymyrovych. "ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОНЦЕПТОСФЕРИ ПОЛІТИКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ЗНАНЬ ПРО КОНЦЕПТОСФЕРУ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 1 (21 липня 2021): 132–39. http://dx.doi.org/10.15421/342115.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті виокремлені основні етапи становлення концептосфери політики як складової концептуальної картини світу українців в різні історичні періоди. Методологічною базою для розгляду основного теоретичного матеріалу слугував підхід, згідно з яким концептуальна картина світу (ККС) складається з концептосфер як способу організації концептів, а мовна картина світу містить у собі різні ККС. Основними запропонованими етапами розвитку концептосфери політики ідентифіковані періоди перебування українців під пануванням Австро-Угорської та Російської імперії і цей період відзначається як особливо цікавим для компаративних студій; нетривалий період української державності на початку ХХ ст. і формування радянсько-імперського дискурсу, в якому на особливу увагу заслуговує поновлення колоніального панування російського дискурсу над українським; українська діаспорська мовна картина світу, яка лишається все ще недостатньо дослідженою і яка може бути порівнена з формуванням українськими дисидентами дискурсу, альтернативного до панівного радянського; встановлено, що (пост)радянська спадщина все ще впливає на сучасну українську ККС, а відтак і на концептосферу політики в Україні, на якій також відображається тиск російської пропаганди і сучасна російська неоімперська ідеологія, що намагається зберегти тяглість з радянським минулим і при цьому є засадничо антиукраїнською. У статті встановлено, що перспективними для подальших досліджень виглядають розвідки, в яких на основі міждисциплінарного політико-лінгвістичного підходу можна буде виокремити конкретні констеляції політичних концептів, з яких складається концептосфера сучасної української політичної науки.
50
Перхач, Оксана, та Уляна Лукашевська. "АРХЕТИПНІ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 362–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-362-373.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено визначення публічного управління, його ме- ханізми та моделі. З’ясовано вплив публічного управління на суспільство. Розглянуто формування процесу публічного управління, історичні етапи розвитку архетипної моделі. На фоні створеної моделі розроблено архе- типні механізми публічного управління. Розглянуто механізми публічного управління. Визначено, що інструменти публічного управління становлять ефективні засоби механізмів розвитку публічного управління, проаналізо- вано їх особливості. Розкрито вплив публічного управління на суспільство. Доведено необхідність розвитку механізмів. Проаналізовано різні теорії, що стосуються цієї теми. Описано діяльність публічного управління, методи та засоби класичного менеджменту, а також розроблено модель публічного управління, розглянуто базові елементи. Висвітлено теорії представників школи наукового менеджменту. Розроблено основні архетипні моделі та їх рівні. Проаналізовано процеси публічного управління із застосуванням ар- хетипної моделі. Узагальнено наявні концептуальні та теоретичні положен- ня. Показано необхідність нових підходів управлінського впливу. Доведено, що суспільна думка та інтереси є засадами концепції публічного управління. Висвітлено значення поняття публічного управління. Акцентовано увагу на механізмах публічного управління. Розкрито основні ознаки та принципи публічного управління. Виокремлено архетипну модель, а також стисло її схарактеризовано. Визначено підхід публічного управління між державними та громадськими інституціями до спільних цілей та завдань. Встановлено, що держава повинна забезпечувати та втілювати заходи на зміцнення соціальної стійкості із залученням усіх верств населення. Спільна діяльність суб’єктів суспільства потребує нових форм співробітництва.