Статті в журналах з теми "Історична динаміка"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Історична динаміка.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Історична динаміка".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Gornostai, Pavlo. "Колективна травма як проблема соціальної та політичної психології". Проблеми політичної психології 21 (6 грудня 2018): 54–68. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема колективних травм є актуальною для українського сьогодення і важливою з погляду розуміння функціонування великих і малих соціальних груп. У психологічній та психотерапевтичній літературі тема колективних травм дістала наразі досить широке висвітлення як у загальному плані, так і щодо вивчення конкретних прикладів, які стосуються травм геноциду, рабства, терористичних нападів тощо. Найбільш представленим можна вважати аспект, пов'язаний з колективною травмою Голокосту та її трансгенераційною передачею. Колективна травма українського Голодомору має натомість порівняно незначну представленість у літературі. Поняття “колективна травма” може бути співвіднесено з іншими спорідненими поняттями: історична травма, трансгенерційна травма, національна травма, культурна (або культуральна) травма, інформаційна травма. Є ряд чинників, що визначають тяжкість колективної травми та умови передавання травматичного досвіду нащадкам: тяжкість травми, рівень переживання несправедливості, активність чи пасивність травмованої групи, опрацювання наслідків. Можна виділити різні типи стратегій подолання колективної травми великою групою: прогресивну, активно-агресивну, пасивно-агресивну та регресивну, у процесі реалізації яких проявляються як конструктивні (перетворення травми на історичний наратив), так і деструктивні (формування агресивної ідеології) тенденції. Подолання наслідків колективних травм у великих групах пов’язане з різними способами ритуалізації травматичного досвіду, одним з видів яких є створення героїчного епосу в певні історичні періоди. У малих групах спостерігаються колективні травми, викликані подіями, що відбуваються в цій групі, а також наслідки історичних травм, які актуалізуються в певні періоди загострення групової динаміки. Для опрацювання колективних травм та інших соціокультурних тем розроблено низку методів, серед яких одне з чільних місць займає метод соціодрами.
Ключові слова: колективна травма, історична травма, соціальна динаміка, трансгенераційна передача, стратегії подолання травми, ритуалізація травматичного досвіду, соціодрама.
2
Литвиненко, Л. М. "Умовність театрального мистецтва: історична динаміка ідей". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 33 (2001): 47–50.
Знайти повний текст джерела
3
Литвиненко, Л. М. "Умовність театрального мистецтва: історична динаміка ідей". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 33 (2001): 47–50.
Знайти повний текст джерела
4
Айтов, С. "Новітні історично-антропологічні студії як сучасна філософія історії". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (16 грудня 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.15421/272018.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей.
Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.
5
Кіндюк, Б. "Історична динаміка форм правління у козацько-гетьманській державі". Право України, № 8 (2015): 158–66.
Знайти повний текст джерела
6
Айтов, C. "Понятійний апарат і методи історичної антропології як сучасної філософії історії". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 1 (24 січня 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/272001.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослiджено складну проблематику виникнення i сутності понятійного апарату й сукупності дослідницьких методів історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний.
Понятійний апарат історичної антропології як сучасної філософії історії розуміється як інтелектуальний фундамент пізнавальної структури, що створює теоретичну систему координат для аналізу і досліджень людського виміру історичного розвитку і концептуальних досягнень науки про минуле та застосування отриманих у процесі дослідження згаданого проблемного поля когнітивних підходів і знань задля розуміння проблем сучасних соціокультурних процесів і їх потенціальних альтернатив у майбутньому.
Визначальні риси методологічного підґрунтя історично-антропологічного горизонту сучасної філософії історії відрізняються переважним застосуванням низки загальнонаукових, окремонаукових та метатеоретичних методів. Так, серед загальнонаукових найбільш впливовими для її розвитку є методи розуміння, ідеалізації і теоретичний. Найбільш ефективними для історичної антропології у складі окремонаукових методів виявляються методи історичний, реконструкції та міждисциплінарний.
Високий когнітивний статус наведених вище загальнонаукових і окремонаукових методів зумовлений особливостями актуальних дослідницьких завдань історичної антропології, аналізом ментальної і соціокультурної площини динаміки минулого. Залучення метатеоретичних методів викликано орієнтацією історичної антропології як сучасної філософії історії на осмислення складної проблематики теоретичних студій глибинних психологічно-культурних основ суспільно-гуманітарного горизонту минулого та їх впливу на сучасну соціокультурну динаміку.
Серед перспектив продовження студiй у проблемному полi цiєї роботи можна вказати на аналiз понять і дослідницьких методів, важливих для аналізу ментально-культурної площини сучасних теорій динаміки глобалiзацiї. Досить важливим є також вплив на створення теоретичної системи координат подальших студій в інтелектуальному універсумі історично-антропологічного горизонту сучасної фiлософiї icторiї.
7
Химинець, В. В. "Історична динаміка геополітичних змін в Європі на початку XXI століття і відносини між Україною та ФРН". Науковий вісник Дипломатичної академії України, Вип. 10, ч.1 (2004): 268–76.
Знайти повний текст джерела
8
Айтов, С. "Соціально-культурні чинники виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії". Studies in history and philosophy of science and technology 30, № 1 (17 травня 2021): 32–39. http://dx.doi.org/10.15421/272103.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено складну проблематику впливу соціально-культурних чинників на виникнення історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний. Виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії втілилися у етапах ґенези і «тотальної історії», початкових у розвитку цієї науки. В їх межах сформувалися онтологічні, гносеологічні і аксіологічні засади, значущі для подальшого розвитку історично-антропологічних концепцій. Так, в онтологічній сфері було генеровано рефлексивне поле наукових пошуків: масова психологія суспільств Західної Європи доби Середньовіччя і Раннього Нового Часу, їх свідомі і підсвідомі уявлення про світ, установки суспільнозначущої поведінки, різноманітні форми життєдіяльності й повсякденного життя, релігійні і парарелігійні вірування. У гносеологічній сфері було утворено «методологічний інструментарій» історично-антропологічних студій, який засновувався на теоретичних підходах до подій і процесів минулого як до наукової проблеми і широкого міждисциплінарного діалогу; концепції довгого часу історії як такого, протягом якого змінюється ментальність суспільств. Аксіологічна сфера сформувалася у розумінні людини як головного об’єкта історично- антропологічних студій і важливого чинника історичної динаміки, який здійснює на останню вельми значний вплив. Формування зазначених змістовних площин історичної антропології відбулося під суттєвим впливом соціально-культурних процесів першої половини минулого століття. Серед них слід виокремити процеси «масовизації» суспільств; значну ідеологізацію суспільної свідомості багатьох країн світу, передусім європейських; широке розповсюдження ідеологічних систем як правого (нацизм, фашизм), так і лівого (комунізм, соціал-демократизм) спрямування, котре супроводжувалося всеохоплюючою вірою великих мас населення в істинність їх постулатів; поразка нацистських соціально- політичних моделі й ідеології у Другій світовій війні; початкова фаза утворення соціально- психологічних основ «суспільства споживання». Дані соціокультурні тренди стимулювали в історичній антропології орієнтацію на вивчення і осягнення масової психології суспільств минулого в її підсвідомому й свідомому елементах як сутнісно важливих чинників причинності й змісту їх історичної динаміки. Дослідження і аналіз ментально-культурного горизонту каузальності, особливостей і перспектив розвитку процесів минулого усіх рівнів виявилися основним завданням історично-антропологічних концепцій.
9
Полєжаєв, Ю. Г. "ФРАЗЕОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПОЛІАСПЕКТНОГО ВИВЧЕННЯ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 82–88. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтегративний характер сучасної науки, опанування нових способів пізнання вможливили впровадження міждисциплінарних методів у мовознавчі дослідження. У статті представлено огляд наукових праць із проблем фразеології (к. ХХ ст. – донині), проаналізовано класичний і некласичний підходи до аналізу фразеологічної мікросистеми мови, визначено ефективність цих підходів для аналізу стійких виразів, з’ясовано переваги та обмеження наявних напрямів. Акцентовано на тому, що сучасна теорія фразеології формувалася під впливом різних підходів до тлумачення усталених виразів, класифікації одиниць та визначення об’єкта фразеології. Представники класичного підходу продовжують довготривалі дискусії стосовно термінологічної стрункості та критеріїв зарахування тих чи інших виразів до фразеологічної підсистеми. Типологічне та порівняльно-історичне мовознавство фокусує увагу на семантичній параметризації фразеологічних підсистем, історичній динаміці та джерелах їх формування. Лінгвокогнітивний, етнопсихолінгвістичний й лінгвокультурологічний аспекти дозволяють розглянути образні основи міжмовного ядра та специфічної фразеології, особливості втілення знань про світ у когнітивних і мовних структурах. Розкриття комунікативної потужності фразеологізмів, їх варіативності унеобхіднюють синергію когнітивного, лінгво-прагматичного та лінгво-стилістичного аспектів. Упродовж останніх років виявляється стійка тенденція до науково- прикладних досліджень у галузі фразеології, спрямованих на вдосконалення лінгвістичних баз даних у фразеологічній лексикографії та термінографії, а також комп’ютерної обробки багатослівних виразів. Систематизація чинних підходів і напрямів вивчення фразеології дозволяє дійти висновків про актуальність комплексного аналізу цих одиниць, розкриття їх семіотичного потенціалу, механізмів збереження вагомої культурної інформації в компактній формі. Міждисциплінарне вивчення фразеології забезпечить розуміння тенденцій формування фразеологічних систем, їх історичну динаміку, умови, чинники та механізми розвитку. Запропонована розвідка поглиблює уявлення стосовно сучасного стану та перспектив розвитку теорії фразеології.
10
Петруня-Пилявська, Наталія. "ТИПОЛОГІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ". ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, № 9 (10 січня 2020): 81–84. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.09.018.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано, що типологізація культури є розгляд культури та її специфічні культурологічні підходи відповідно до її внутрішньої динаміки та історичного розвитку, класифікаційні особливості, розподілу за типами культур людської цивілізації. Простежено, що процедура типологізації культур залежить від обраного критерію, тому теорія культури може запропонувати різноманітні варіанти класифікацій. Виділено такі типи культур: етнічна культура, з розглядом дефініції «етнічність». Показано, що етнічна культура найбільше виявляється у таких сферах, як природна, або національна, мова, а також в певному порядку побуту, у повсякденній поведінці, в традиціях, звичаях, віруваннях, типових ментально-психологічних рисах її носіїв. Зроблено висновок, що вищою формою етнічності в сучасному світі є нація і що на фундаменті етнічної спільності часто виникають національні культури. Доведено, що національна культура вміщує всю сукупність цінностей, норм, звичаїв, вірувань людей, що належать до однієї нації, тобто тих, хто має територіальну, господарську, ментальну і мовленнєву спільність. Простежено, що концептуальним підходом у типологізації культури є загальновизнана основа для об’єднання культур у групи, якою слугує поняття «культурна епоха». Зіставлено формалізаційний і цивілізаційний підходи у типологізації культур. Доведено, що цивілізаційний підхід у типологізації культур розрізняє окремі цивілізації за такими характерологічними критеріями, як історичний період, географічний простір, провідна технологія виробництва, політичні відносини, специфіка духовного життя. Проаналізовано, що загальновизнаною в теорії культури є історична типологізація культур, концептуальним підходом якої є класифікація за історичним типом із подальшими узагальненнями, виокремленнями типових груп і тенденцій розвитку.
11
Бондаренко, Марія. "ДИНАМІКА РЕЦЕПЦІЇ ПРОЗИ ДЖЕЙМСА ДЖОЙСА В УКРАЇНІ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ УМОВИ ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ РІШЕННЯ". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 153–64. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3179.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано рецепцію прозових творів ірландського письменника Джеймса Джойса в Україні у період з 1920‒х років до сьогодні. У статті, зокрема, здійснено спробу визначити причини появи або відсутності перекладів творів письменника у певний історичний період, їхній можли- вий вплив на розвиток модерністської течії в Україні через вивчення загального соціокультурного контексту, аналіз критичних статей, відгуків і перекладацьких коментарів, а також інтерв’ю з пере- кладачами. Особливу увагу зосереджено на стратегіях відтворення культурно‒історичних алюзій та мовних експериментів Джойса в різночасових перекладах оповідань зі збірки “Дублінці”, у двох перекладах роману “Портрет митця замолоду” та есе “Джакомо Джойс”. Насамкінець, у статті роз- глянуто особливості діяльності різних видів перекладацьких тандемів, що працювали з перекладами прозових творів Джойса. Ключові слова: художній переклад, рецепція, багатомовність, алюзія, Джойс, модернізм, “Дублінці”.
12
Овчаренко, Святослав. "ТРАДИЦІЙНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ЧЕРНІГІВЩИНИ В КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДИНАМІКИ ХХ–ХХІ СТОЛІТТЯ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (23 грудня 2020): 261–65. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.352.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості традиційної музичної культури Чернігівщини. Окреслено роль фольклору, як компоненту нематеріальної спадщини, що віддзеркалює різні історичні та культурні чинники, які впливають на його модифікацію. Виділено вплив глобалізаційних тенденцій на соціокультурну динаміку XX ст. та їх роль у функціонуванні традиційної музики. Народна культура Чернігівщини зберігає свої сутнісні ознаки, її фольклорна спадщина сформувалась як результат взаємодії різних етносів. Досліджено, що в певних регіонах Полісся наявні осередки, де традиційна музична культура продовжує бути частиною життя соціуму. Фольклор Чернігівщини в контексті соціокультурної динаміки ХХ ст. зберігає автохтонний характер. Активізувалась дослідницька етнографічна діяльність, почали системно здійснюватись фольклорні розвідки. Також неабияку роль відіграє практика організації фестивалів та конкурсів на Чернігівщині, пов’язаних із традиційною музичною культурою.
13
Осадча, Лариса Василівна. "МАЙБУТНЄ ЯК ТЕМПОРАЛЬНО-СВІТОГЛЯДНИЙ НАРАТИВ ЗАХІДНОЇ КУЛЬТУРИ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 61–70. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236000.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.
14
Tkach, Mykola, Anatoliy Loyshyn, Igor Kulinich та Anatoliy Polishchuk. "Шляхи створення, підтримання та нарощування воєнно-економічного потенціалу держави". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, № 3 (30 червня 2020): 114–22. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.3.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття є цікавою для фахівців, як в економічній так і в оборонній сферах, які займаються дослідженням питань щодо забезпечення воєнно-економічних потреб держав, як в мирний, так і у воєнний час. Метою статті є визначення місця воєнно-економічних потреб в загальній структурі потреб держави та країни в цілому. Поставлене наукове завдання вирішувалося шляхом визначення сутності, структури та динаміки змін воєнно-економічних потреб держави. В процесі досягнення мети дослідження використані наступні методи наукового пізнання: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, системного підходу, історичної аналогії. Проведений аналіз джерел свідчить, що питанням оцінки воєнно-економічного потенціалу та забезпеченню воєнно-економічних потреб держав у світі приділяється все більше уваги. На думку авторів це пов’язано зі збільшенням загальних світових оборонних видатків і як наслідок сукупної світової воєнної могутності. В статті наведено структуру воєнно-економічних потреб, їхню динаміку у часі, їхній вплив на розвиток воєнної економіки країни. Показано залежність воєнно-економічних потреб від воєнно-економічного потенціалу держави та сформовано основні заходи державного рівня, які безпосередньо впливають на рівень воєнно-економічного потенціалу держави.
15
Мельник, Наталія Георгіївна. "Прозові наративи: динаміка традиції (на матеріалі фольклору Дніпропетровщини)". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 5 (25 червня 2015): 160–67. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v5i0.1246.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються традиційні риси народних оповідань про голод 1921-1922 рр., 1932-1033 рр., 1946-1947 рр. Акцентовано увагу на змісті та структурних особливостях народних оповідальних жанрів, які репрезентують народну концепцію історичних подій. Результати дослідження свідчать про активне побутування названих творів у межах традиції та фольклоризацію фактів усної історії.
16
Айтов, С. Ш. "Пізнавальна динаміка історично-антропологічних досліджень у XX - на початку XXI ст." Антропологічні виміри філософських досліджень, Вип. 2 (2012): 44–51.
Знайти повний текст джерела
17
Дутчак, Віолетта. "ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ БАНДУРИСТІВ У МІЖВОЄННІЙ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (20–30 рр. ХХ ст.) ЯК ПРООБРАЗ НАЦІОНАЛЬНИХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ІНСТИТУЦІЙ". Українознавчі студії, № 19 (27 березня 2018): 232–46. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.232-246.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються засади і напрями культурно-мистецької працібандуристів-емігрантів міжвоєнних десятиліть у Чехословаччині. Відзначеномотивацію, історію заснування, членство, структурування, територіальну дислокацію, ідейну та естетичну платформу, перебіг та динаміку функціонуваннятовариства «Кобзар» у Празі і Подєбрадах. На архівних матеріалах проаналізовано статут, культурно-організаційну, навчальну, публіцистичну, нотновидавничу і концертну діяльність товариства. Окремо розглядається зміст документації організації, спрямований на національне музичне виховання. Підкреслено формування сольного та ансамблевого напрямів у бандурному мистецтвізарубіжжя. Напрями праці і творчі здобутки товариства «Кобзар» розглядаються у контексті загальної культурно-мистецької діяльності українськоїеміграції в Європі.Представлено характеристики організації в історичній динаміці. Статут,структура та функції товариства визначені як первинна форма, прообраз сучасних національних соціокультурних інституцій та музично-мистецьких навчальних форм.Підкреслено значення першого нотного видання для бандури «Наша пісня»(Прага, 1926 р.). Окремо визначено характер і зміст мистецької практики (організаційної, концертної, навчально-методичної, видавничої) Михайла Теліги, Василя Ємця, Модеста Левицького та ін. у справі популяризації бандурного мистецтва в зарубіжжі та пропаганди національної музичної культури.
18
Мельник, Наталя Георгіївна. "Соціально-побутова пісенність заробітчанської тематики: динаміка традиції та національна ментальність". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 8 (20 грудня 2012): 210–22. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v8i0.632.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються особливості вияву традиційних поглядів людини на життя в соціально-побутовій пісенності заробітчанської тематики та їх трансформації під впливом соціально-економічних чинників. Особлива увага приділяється проблемі зміни складових рис національної ментальності українців у залежності від суспільно-історичних умов. Ключові слова: традиція, ментальність, фольклор, заробітчанство, тематика.
19
Karanfilova, O. V. "Амбівалентні характеристики геніальності в філософському осмисленні". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (25 квітня 2017): 92. http://dx.doi.org/10.15421/171731.
Повний текст джерелаАнотація:
Категорія «геніальності» розглянута в статті як ключова для розуміння динаміки соціально-історичних процесів і перспектив розвитку особистості, осмислення специфіки інноваційної діяльності людини, що не вписується в традиційні норми і стандарти поведінки. Охарактеризовані амбівалентні характеристики творчої особистості. Амбівалентні прояви творчої особистості досліджені в статті як ключові не тільки для розуміння динаміки соціально-історичних процесів і перспектив розвитку особистості, а й для осмислення специфіки інноваційної діяльності людини, що не вписується в традиційні норми і стандарти поведінки. Встановлено, що амбівалентні прояви творчості полягають в наявності в ньому елемента деструкції, необхідного для руйнування застарілих консервативних явищ і затвердження нового, прогресивного, які суттєво розширюють існуючі межі реальності. З’ясовано, що цей процес діалектичний за своєю суттю, тому його наслідки можуть призвести до негативних соціальних проявів.
20
Овчиннікова, А. П. "ФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО ПОНЯТТЯ ДИНАМІКИ КУЛЬТУРИ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 13 (14 травня 2019): 132–41. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v13i0.260.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті характеризується динаміка розвитку культури у сучасному розумінні, підтверджується, що в складній системі культурних явищ кожної історичної епохи можна виявити засадничі феномени, які пронизують усі елементи культури й організовують їх у цілісну систему.
The article characterizes the dynamics of culture in the modern sense; fundamental phenomena that permeate all elements of culture and organize them into a coherent system may be revealed within complex system of cultural events of every historical epoch.
21
Айтов, С. Ш. "Історична антропологія як сучасна філософія історії: концептуалізація та перспективи". Studies in history and philosophy of science and technology 28, № 1 (5 травня 2019): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/271901.
Повний текст джерелаАнотація:
Здiйснено концептуалiзацiю icторичної антропологiї як сучасноїфiлософiї icторiї. Вона була реалiзована у генетичному (аналiз соцioгуманiтарнихінтенцій й вимipiв захiдного i східноєвропейського фiлософського знання та їхкогнітивної динамiки), геокультурному (дослiдження захiдних йсхідноєвропейських моделей теорiй icторичної антропології як модерноїфiлософсько-icторичної думки та їх розвитку), типологічному (осмисленняантропологiчних площин icторiософських концепцій і гуманiтарних аспектiвскладних icторично-культурних процесів) та прогностичному (аналiз когнiтивногодiaлогу icторичної антропології як сучасного філософсько-історичного пiзнання iзсоцiaльно-гуманiтарними дисциплiнами та шляхiв застосувння її пiзнавальногопотенцiaлу для ефективного вивчення суспiльно-культурних процесiв й їхперспектив) зрiзах.
22
Strashko, E. "Матеріальне забезпечення повсякденного життя ніжинців у 1944–1964 рр.: міфи та реальність". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 181–206. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-181-206.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена історії повсякденних практик міського населення Ніжина у повоєнне двадцятиріччя 1944–1964 рр. Сучасна історіографічнапарадигма дозволила авторці проаналізувати новітні праці зарубіжних і українських вчених, застосувати методи історичної реконструкції повсякденного життя ніжинців крізь призму архівних документів, друкованих джерел і матеріалів регіональної преси. Беручи до уваги розмаїтістьвизначень і поглядів на природу повсякденності, дослідниця прагнула дотримуватися інтегрованого характеру категорії повсякдення та максимально зберегти історичний контекст щоденного життя. Порівняльний аналіз життєзабезпечувальної сфери повсякденного буття містян Ніжина у період пізнього сталінізму (1944–1953 рр.) і добу хрущовської лібералізації (1954–1964 рр.) дозволив виявити як спільні, тотожні тенденції, так і певні соціальні особливості у вимірі повсякденності. Охарактеризовано динаміку відбудови матеріально-забезпечувальної сфери побуту, суспільні деформації та незавершені реформи, проблеми та труднощі повсякденного життя ніжинців. Авторка стверджує, що суспільний індикатор матеріального забезпечення українців – продовольчі картки (до 1947 р.), заробітна плата, харчовий раціон, промислові товари, а також громадянські емоції людей про "омріяну казку" на тлі ейфорії від перемоги – варто розглядати у контексті повсякденної історії діяльності органів радянської влади. На конкретних фактах і подіях регіональної історії повсякденного життя ніжинців маємо можливість моделювати типові картини, як влада УРСР втручалася у побут громадян, виховуючи та підтримуючи в суспільстві ті якості "тоталітаризму повсякденності", що були їй потрібні.
23
Lys, Olena. "Роль фактурної динаміки та її компонентів у Струнному квартеті Алли Загайкевич". Kyiv Musicology, № 58 (7 жовтня 2019): 53–66. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2019.58.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на прикладі Струнного квартету А. Загайкевич розглядається феномен музичної фактури як явище динамічне, багатогранне, пов’язане з історично-стильовими процесами та просторово-часовим континуумом; диференціюються складові компоненти фактури, окреслюються параметри її динамізації; акцентується увага на новітньому трактуванні композиторкою фактури та її першоелемента – звуку; висвітлюються параметри аналізу фактури та її предметно-структурних якостей, таких як маса, щільність, конфігуративність тощо.
24
Пономаренко, В. П. "Французьке звертання: історичний динамізм і сучасна стабільність". Проблеми семантики слова, речення та тексту, Вип. 22 (2009): 265–73.
Знайти повний текст джерела
25
Костенко, І. В. "Історичні традиції та сучасні тенденції динаміки системи наукової титулатури в Україні". Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Політологія. Соціологія. Право, № 3 (15) (2012): 180–84.
Знайти повний текст джерела
26
Bondarev, O. B. "Історія запровадження та тенденції розвитку інституту омбудсмана в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (10 листопада 2017): 20–26. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.06.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено історичні аспекти запровадження та тенденції розвитку конституційно-правового інституту омбудсмана в Україні. Розглянуто особливості конституційного процесу щодо уведення посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та визначення його правового статусу. Досліджено динаміку змін конституційно- правового статусу омбудсмана з часу його запровадження в Україні. Акцентовано на актуальності дослідження правового статусу представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців.
27
D.I., Drozdovskyi. "META-GENRE PATTERN OF MYSTERY IN THE SYSTEM OF KIND-TYPE-GENRE LITERARY VERTICAL." South archive (philological sciences), no. 85 (April 12, 2021): 128–32. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-85-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose of the paper is to clarify the model of the kind-type-genre vertical presented in the theory of genres.Methods: typological analysis (historically comparative).Results. The author has substantiated that in the traditional model of genre evolution it is important to denote also the meta-genre pattern (meta-genre form), which contains information about the most distant genre characteristics in time, which will later develop a separate line in genres and genre varieties. In different cultural and historical periods, the stability of the genre is determined by the existing meta-genre forms, which serve as the core of the genre, ensuring the stability of key components and at the same time assimilating in different ways innovations due to worldview, aesthetic doctrines, etc. Each cultural-historical epoch reinforces and absorbs something to the genre; however, the meta-genre pattern implies the stability of the genre core and makes it possible to trace the evolution of key genre characteristics. It is suggested that in the classical model in the paradigm of kind-type-genre vertical it is important to denote a meta-genre pattern that contains the archetypal memory of the genre. The analysis of the origins of tragedy and comedy in the ancient period gives grounds to state the presence in each of the genres the features that later acquire a development in the paradigm of each genre model. The meta-genre pattern combines opposite characteristics of the genre, which indicate the emergence of genres from a common source. The legitimacy of substantiation of mystery as a meta-genre form of literature is proved. Modern approaches to the interpretation of the genre in the context of not only literary concepts, but also findings in cultural studies have been discussed.Conclusions. The interaction of the mysterious and the carnival in the most ancient forms of tragedy and comedy has been studied. The research gives grounds to speak about the mystery and the mysterious as the oldest factors of drama, containing the archetypal memory of the genre. It is reasonable to distinguish mystery as a type of drama and a meta-genre form. Meta-genre pattern represents itself differently in various cultural periods determining their dynamics of transformations.Key words: meta-genre pattern (meta-genre form), genre theory, mystery, carnival, tragedy, comedy. Мета статті – уточнити наявну в теорії жанрів модель родо-видо-жанрової вертикалі, доповнивши її компонентом мета-жанрового патерну.Методи: типологічний аналіз (порівняльно-історичний).Результати. Акцентовано на тому, що в традиційній моделі жанрової еволюції важливо позначати метажанровий патерн (метажанрову форму), що містить інформацію про найвіддаленіші в часі жанрові характеристики, котрі згодом набудуть осіб-ного розвитку в жанрах і жанрових різновидах. У різні культурно-історичні періоди сталість жанру визначають метажанрові форми, які виконують функцію ядра жанру, забезпечуючи стабільність ключових компонентів і водночас асимілюючи в різний спосіб інновації, зумовлені світовідчуттям, естетичними доктринами та ін. нового часу. Кожна культурна-історична епоха щось додає до жанру, проте метажанровий патерн забезпечує сталість жанрового ядра й дає можливість простежити еволюцію ключових жанрових характеристик. Запропоновано, що в класичній моделі між родом і видом у парадигмі родо-видо-жанрової вертикалі важливо позначати метажанровий патерн, який містить архетипну пам’ять жанру. З огляду на дослідження витоків трагедії та комедії в античному періоді доцільно говорити про наявність у кожному з жанрів рис, які згодом набудуть окремого розвитку в лоні певної жанрової моделі. Метажанровий патерн поєднує у собі часом протилежні характеристики, які свідчать про постання жанрів зі спільного джерела, а отже, це поняття має бути враховане з погляду жанрології під час характеристики генологічної специфіки твору. Охарактеризовано правомочність обґрунтування містерії як метажанрової форми літератури. Проаналізовано сучасні підходи до тлумачення жанру в контексті не лише літературознавчих концепцій, а й напрацювань у царині культурології. Досліджено взаємодію містеріального та карнавального в найдавніших формах трагедії й комедії.Висновки. Категорія «містеріальне» як один із найдавніших чинників драми експлікує архетипну пам’ять драматичних жанрів. Доцільно розрізняти містерію як жанр драми і як метажанрову форму, реактуалізовану в різні культурно-історичні періоди. Метажанровий патерн по-різному виявляє себе в історичній динаміці літературних процесів, постаючи маркером їх трансформацій.Ключові слова: метажанровий патерн (метажанрова форма), теорія жанрів, містерія, карнавал, трагедія, комедія
28
Karas, Hanna. "Історико-героїчний епос українців на сучасній естраді в інтерпретації Тараса Житинського". ART-platFORM 2, № 2 (19 листопада 2020): 281. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.281-303.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлення історико-героїчного епосу українців на сучасній естраді є поодиноким явищем, тому метою нашого дослідження є висвітлення цієї проблематики у творчості рок-музиканта, автора-виконавця Тараса Житинського. На основі звукозаписів співака, особистого спілкування з ним, музичної критики та публіцистики, які є джерельною базою дослідження, зроблена спроба узагальнення творчого доробку митця в цьому напрямку.
Методологія дослідження передбачала використання міждисциплінарного, конкретно-історичного, культурологічного та акмеологічного підходів, які допомагають розглянути представлення українського історико-героїчного епосу на сучасній естраді у творчості одного виконавця в динаміці та різновидах. Міждисциплінарний підхід зумовив звернення до історії України, музичної фольклористики, естрадознавства; конкретно-історичний підхід застосовано для дослідження історії створення пісень та історичних подій, відображених у них; культурологічний підхід допомагає з’ясувати місце і значення історико-героїчного епосу українців для розвитку сучасної естради, патріотичного та естетичного виховання слухачів; акмеологічний підхід спрямовує дослідження мистецької діяльності Т. Житинського в динаміці, виокремлення значення його самовдосконалення та самореалізації для творчого розвитку.
У дослідженні подано історію створення і зміст творів історико-героїчного плану, які виконує Т. Житинський, здійснена їх класифікація, а також виокремлено різностильові виконавські манери, притаманні співакові (автентичний чоловічий гуртовий спів у народному стилі; академічна манера; стилі «кантрі», «фольк-рок», «рок-н-рол», «шансон», ліричний бардівський спів). Творчий процес виконавця триває вже 3 десятки років. Еволюція митця зумовлена самовдосконаленням, постійним пошуком нових (забутих) пісень, їх презентуванням широкій публіці. Багатогранність таланту Т. Житинського представлена використанням різних виконавських манер, володінням інструментом, композиторським хистом, дослідницьким пошуком, менеджерськими якостями.
29
Солошенко, О. М. "ФОРМУВАННЯ ЕТНІЧНОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ". Історія та географія, № 57 (2020): 126–31. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується етнічний склад населення Харківської губернії в другій половині ХІХ століття. У цей період в регіоні мешкали представники 45 народів. Ґрунтуючись на статистичних даних переписів населення 1864, 1879, 1897 років, автор акцентує увагу на змінах чисельності українців, росіян та євреїв, які у другій половині ХІХ ст. становили більшість населення губернії. Беруться до уваги історичні передумови формування етнічної структури Харківської губернії. Для висвітлення етнічних особливостей населення враховується порубіжне розташування регіону. Звертається увага на вплив транскордонного фактору на формування етнічної структури населення до кінця ХІХ ст. Зауважується, що значна кількість населення під час перепису, визнали рідною мовою російську. Звертається увага на особливості етнічної картини в місті Харкові, де, за даними перепису 1897 року, більшість населення становило російськомовне населення. Це пояснюється загальною тенденцією русифікації. Доведено, що даний процес був обумовлений зростанням чисельності росіян у структурі населення регіону, піднесенням позицій російської мови в галузях промислового виробництва, торгівлі, освіти, науки та поширенням стереотипу про російську мову як про мову розвинену та культурну. Між тим більшість населення Харківської губернії була україномовною. Окрема увага приділяється особливостям становища та динаміці єврейського населення в Харківській губернії. Їх розташування в регіоні, було пов‘язано не тільки із російським законодавством щодо євреїв, а й особливостями їх занять (торгівля, освіта). Історично на території губернії проживали поляки, німці, білоруси, цигани, чисельність яких до кінця ХІХ ст. не перевищувала 1%. Припускається, що для отримання більш достовірних даних щодо етнічної структури Харківської губернії необхідно залучати джерела соціальної історії другої половини ХІХ ст.
30
Diorditsa, Oksana. "ЕВОЛЮЦІЯ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 214–22. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-214-222.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз процесу реформування органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Розглянуто поняття, історичні етапи формування децентралізації в Україні, моделі, адміністративне формування територіальних одиниць в умовах децентралізаційних процесів та законодавчі принципи регулювання процесу реформування органів місцевого самоврядування. Історично Українська держава пройшла достатньо еволюційних етапів побудови децентралізаційної країни. У період новітньої історії закладено фундаментальні принципи розбудови та втілення децентралізації місцевого самоврядування, які враховують досвід країн Західної Європи. На oснoві аналізу ступеня рoзрoбленoсті нoрмативнo-правoвoгo забезпечення рефoрмування кoнституційних засад місцевoгo самoврядування з урахуванням відпoвіднoсті ухвалених закoнoдавчих актів дo стандартів та вимoг ЄС, прoцес здійснення децентралізації влади в Україні має на сьoгoдні інституціoналізoваний характер. У статті викладено актуальний матеріал та висвітлено основні досягнення та перспективи децентралізації. Проаналізовано й відзначено позитивну динаміку впровадження реформи, починаючи від 2014 р. Зроблено висновок, що Україна має всі передумови та законодавчі ініціативи, щоб утілити цю реформу в життя, починаючи з політично-рефлексійних подій 2005 р., але через бюрократичні перепони ми отримали країну зі слабкою політичною елітою, не здатною до вольових адміністративних рішень,із низьким рівнем політичної участі громадян і майже відсутнім інститутом громадянського суспільства, що, зі свого боку, закономірно призвело до подій 2014 р. та подальшого розгортання сепаратиського руху на теренах України. Підкреслено динамічність упровадження та обґрунтовано необхідність продовження децентралізаційної реформи в Україні. Практика впрoвадження децентралізації влади в багатьoх країнах світу засвідчує неoднoзначність результатів рефoрм, які мoжуть бути як пoзитивними, так і негативними. Процес децентралізації залежить від низки суб’єктивних й oб’єктивних фактoрів. Зарубіжний дoсвід підтверджує, щo навіть в успішних у пoлітичнoму, екoнoмічнoму, сoціальнoму плані країнах (Франція, Великoбританія, Пoльща) у прoцесі здійснення децентралізації влади виникали прoблеми. В умoвах глибoкoї пoлітичнoї, екoнoмічнoї та сoціальнoї кризи цей чинник потрібно завчаснo врахoвувати, щoб упередити мoжливі негативні наслідки децентралізації.
31
Blinov, Oleg. "БОЙОВИЙ СТРЕС ТА РЕЗУЛЬТАТИ ЙОГО ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 12, № 2 (29 березня 2018): 9–22. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol12iss2pp9-22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризований бойовий стрес та наведені наслідки його дії. Проведений історичний огляд наукових підходів щодо вивчення категорії «бойовий стрес». Представлено результати емпіричного дослідження бойового стресу та посттравматичного стресового розладу. Проаналізована динаміка показників бойового стресу залежно від терміну перебування в зоні бойових дій. Визначені причини та розглянуті особливості проявів переживань військовослужбовців в результаті дії травматичного стресу за допомогою опитувальника скринінгу посттравматичного стресового розладу (ОС ПТСР) і опитувальника бойового стресу Блінова О. А. (ОБСБ). Розглянути кореляційні зв’язки між показниками бойового стресу опитувальників.
32
Мішеніна, Тетяна, та Ірина Селищева. "Релігійні світоглядні детермінанти у вітчизняному письменстві (на матеріалі історичного роману Ліни Костенко “Берестечко”)". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 21 (7 квітня 2022): 167–79. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v21i.4762.
Повний текст джерелаАнотація:
У публікації розкрито релігійні світоглядні детермінанти, що на категорійно-поняттєвому рівні виражені сакральною лексикою, що функціонує в українському історичному романі Ліни Костенко “Берестечко”, яка репрезентує фонові біблійні знання про описувану історичну епоху. Акцентовано на тому, що художнє фотографічне зіставлення сучасного й тогочасного переживання сакральності створює естетику сучасного українського історичного роману. Окреслено подальші перспективи дослідження особливостей функціонування сакральної лексики, які полягають у виробленні герменевтики адгерентних / інгерентних висловів, представлених у письменстві, з урахуванням історичного коментаря; моделюванні образної динаміки на основі лінгвофілософського аналізу.
33
Завадинська, О. Ю., та Є. Дубчак. "ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ ЯКОСТІ ПОСЛУГ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ В УКРАЇНІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 43–47. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-07.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній науковій статті ставиться завдання проаналізувати “поняття якості” в динаміці йо-го розвитку в індустрії гостинності України. В процесі розвитку індустрії гостинності питання якості посі-дають одне з важливих місць. Ключовим моментом у формуванні якості є процес взаємодії туристичних фірм і готельно-ресторанних комплексів. Встановлено, що зміна форм власності, інтеграція України у світовий простір стали початком нових підходів до формування якості сервісних послуг готелів, ресторанів і турис-тичних фірм. На основі аналізу діяльності туристичної фірми “Супутник” (туроператор з багаторічним дос-відом роботи на ринку туристичних послуг України), а також враховуючи опрацювання наукових джерел з даного питання, авторами робиться спроба систематизувати діалектику розвитку, поняття якості за останні десятиліття. Хронологічні межі дослідження: 70-80-ті роки XX століття та період ринкових відно-син у незалежній Україні. Логічним і своєчасним є судження про важливість якості послуг в умовах всесвіт-ньої пандемії коронавірусу COVID-19. Доведено, що наслідком всесвітньої пандемії коронавірусу стала поява цілого ряду новітніх технологій обслуговування клієнтів туристичними фірмами і готельно-ресторанними комплексами. Актуальним є бачення історичної динаміки розвитку поняття якості як фактора привабливості індустрії гостинності та її рушійної сили. Зроблено висновок, що готельно-ресторанні господарства і туризм як одні з високорентабельних сфер світової економіки в XXI столітті стають провідним напрямом економіч-ного і соціального розвитку України.
34
Галич, Артем Олександрович. "Лаконічний портрет у мемуарному та біографічному текстах як складова ескізного опису зовнішності героя". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 5 (25 червня 2015): 5–15. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v5i0.1212.
Повний текст джерелаАнотація:
У документальному творі лаконічний портрет є складовою ескізного опису зовнішності реальної історичної особистості, тому що на короткому текстовому просторі лише за рахунок стислого вираження думки автор не має можливості для створення повноцінного портрету. Проте і в такому випадку проглядається певна, хоча й редукована типізація та індивідуалізація героя через розкриття окремих деталей зовнішності (обличчя, вбрання, пози, жестів, погляду), манери поведінки, динаміки мовлення, етнічної та соціальної приналежності, статі.
35
Сікан, О. "Перелюб (адюльтер) як злочин проти сім’ї". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 172–79. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1986.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за перелюб (адюльтер). Приділено увагу історичним аспектам і вивчено наявний міжнародний досвід правового регулювання та охорони відповідних суспільних відносин. Для виявлення історичних закономірностей криміналізації та декриміналізації такого діяння, як перелюб, в кримінальному праві України були визначені такі завдання: встановити, коли вперше у вітчизняному кримінальному праві були передбачені правові санкції за перелюб; виявити хронологічну послідовність динаміки санкцій за зазначений злочин; встановити кореляції виявленого із сучасністю, обґрунтувати вплив подружньої зради на сімейні відносини й запропонувати відповідний механізм їхньої охорони від зазначеного суспільно-небезпечного діяння. Встановлено, що покарання за перелюб уже зустрічається в Старому Заповіті, який відносять до першоджерел найдавніших пам'яток права. Зазначено, що перелюб, як правило, лежить в основі багатьох злочинів, зокрема подружніх вбивств і вбивств, мотивом до яких є ревнощі. Обґрунтовано, що подружня зрада спричиняє руйнівну шкоду сімейним відносинам, які є надважливими для сталого розвитку суспільства й мають належним чином охоронятися з боку держави, а тому відповідні суспільно-небезпечні посягання потребують криміналізації. Наголошено, що кримінально караним перелюб має бути в разі настання суспільно-небезпечних наслідків, таких, як, наприклад, самогубство члена сім'ї (дружини, чоловіка, сина, доньки тощо) або ж у разі втрати вагітності тощо. За ознаками родового об'єкта, що лежить в основі охо-ронюваних суспільних відносин, вбачається, що зазначений злочин слід розмістити в окремому розділі Кримінального кодексу України «Злочини проти сім'ї». Видовим об'єктом подружньої зради виступають нематеріальні сімейні відносини. Суб'єктом перелюбу може бути як загальний, так і спеціальний суб'єкт.
36
Levko, Veronica. "ДИХОТОМІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО І КОЛЕКТИВНОГО У СОЛЬНОМУ ТА АНСАМБЛЕВОМУ ЕСТРАДНОМУ ВОКАЛЬНОМУ ВИКОНАВСТВІ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 366. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.366-383.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні охарактеризовано особливості функціонування сольних і ансамблевих форм вокального мистецтва естради в її історичній динаміці. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, компаративного та аналітичного методів, які стали підґрунтям для цілісної характеристики сучасного естрадного виконавства в його сольному та ансамблевому різновидах. Було розглянуто сольне та ансамблеве естрадне виконавство у дихотомії індивідуального та колективного. Індивідуальне і колективне у вокальному мистецтві естради виявляються через взаємодію сольного та ансамблевого начал. Аналіз історичного розвитку світової вокальної естради дозволив виявити системну зміну у виконавських складах: кожне нове десятиріччя відзначено пріоритетністю або сольного, або ансамблевого співу. У 1970-х рр. на світовій естраді панує ансамблевий спів. Естетика вокальної насиченості в поєднанні з іміджем рок або поп-гурту як єдиного колективу сприяла культивуванню в естрадній музиці ансамблевого виконавства. 1980-і рр. стали періодом пріоритетності сольного співу на естраді, де вся увага концентрувалася на лідері колективу, функцію якого виконував вокаліст. У цей період радикально змінюється естрадна естетика: ансамблевий спів трансформується в сольний як найбільш відповідний духу індивідуалізму. Еволюція форм вокального виконавства в естрадному мистецтві відбувається завдяки поступовій зміні ядра і периферії. Сольний спів народжується у надрах ансамблевого – індивідуалізація партій з часом призводить до виокремлення сольної, а усі інші втрачають значимість і набувають рис бек-вокалу. Цей перехідний тип співу ми окреслили як псевдо-ансамблевий, він історично передує трансформації виконавського складу. У добу пріоритетності сольного виконавства серед відомих естрадних артистів набувають популярності дуети та інші колективні форми естрадного співу, які свідчать про значимість для солістів-вокалістів ансамблевих форм.
Ключові слова: естрадне вокальне мистецтво, музичне виконавство, сольний спів, ансамблевий спів, рок-музика, поп-музика, імідж, продюсування.
37
Бутенко, Владислав, та Валентин Іваненко. "ІСТОРИЧНІ ЗДОБУТКИ УКРАЇНСЬКИХ ГІМНАСТІВ В РАМКАХ СУПЕРНИЦТВА РАДЯНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ СПОРТИВНОЇ ГІМНАСТИКИ В 1960-Х РР." ГРААЛЬ НАУКИ, № 4 (18 травня 2021): 583–90. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.111.
Повний текст джерелаАнотація:
В роботі проаналізовано динаміку розвитку спортивної гімнастики на тлі загострення конкуренції на світових змаганнях. Реконструюючи історичний поступ гімнастики як олімпійського спорту, звертається увага на основні досягнення та прорахунки, причини появи негативних тенденцій у розвитку спортивної гімнастики в УРСР. Порушено питання підготовки гімнастів високого класу. В цей час демонстрація вищих спортивних досягнень стала одним з аргументів у політичній боротьбі двох систем, а спорт – засобом міжнародного спілкування. Значущими подіями цього етапу стали вихід радянських спортсменів на міжнародну арену та їхня участь в Олімпійських іграх.
38
Ksenzhuk, O. S. "Ретроспективний аналіз та перспективи функціонування світового ринку золота". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 2(80) (25 лютого 2019): 86–90. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.2.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подана характеристика ролі золота в історичній перспективі та сьогоденні. Золото втратило роль грошей і перетворилося на товар. Фізико-хімічні властивості золота зумовлюють незмінно високий рівень інвестиційної привабливості. Виявлено, що динаміка розвитку ринку золота за останні десятиліття демонструє висхідну тенденцію. Перманентно зростає частка країн, що розвиваються, у формування світового попиту на золото. Причиною надання золоту пріоритету як засобу нагромадження та зберігання вартості є зростання ризиковості глобального економічного простору враховуючи зростаючу взаємозалежність країн внаслідок глобалізаційних процесів. Ювелірна галузь демонструє зростання попиту на ювелірні вироби. Зростання попиту на золото як на інструмент хеджування і збереження вартості, а також розвиток ювелірної галузі обумовлюють висхідні тенденції видобутку золота, а отже і розвитку ринку золота.
39
Бунас, Аліна, та Олена Черних. "ТЕОРЕТИКО-АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД З ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ (ВІКОВИЙ АСПЕКТ)". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 44–48. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-10.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті представлений психологічний опис ціннісно-смислових орієнтацій особистості як ієрархічних утворень, які формуються на основі цінностей суспільства та визначають світоглядні настанови, а від так мотивують, спрямовують активність особистості. Ціннісно-смислові орієнтації мають свою динаміку формування. На цей процес впливають фактори цілеспрямовані (вплив виховання у сім’ї, виховання у навчальних закладах), стихійні (політика держави, соціально-історичні умови, економічні впливи), а також потреби та бажання самої людини. Зазначено, що ціннісно-смислові орієнтації трансформуються із віком, а їх зміст визначається вихованням, особистісними потребами та бажаннями, соціально-історичними умовами життя тощо, вся означена й сформована сукупність утворень внутрішньої структури особистості опосередковує взаємостосунки людини з оточуючим світом відповідно до її вікового періоду життя.
40
КОЗІЙ, Олександр, та Оксана ГОРБАЧИК. "ПРАЦЯ МАТВІЯ СТАХІВА У НАУКОВИХ І ОСВІТНІХ ОСЕРЕДКАХ В ЕМІГРАЦІЇ". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 188–97. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246914.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження полягає у з’ясуванні та характеристиці основних напрямів науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності Матвія Стахіва повоєнного еміграційного періоду. Методологічною основою дослідження є принципи історизму та наукової об’єктивності. Принцип історизму дав змогу розглянути період науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності М. Стахіва в динаміці, з урахуванням конкретно-історичних умов і в хронологічній послідовності. Принцип наукової об’єктивності полягає у залученні всієї сукупності фактів і уможливив цілісне, неупереджене вивчення предмета дослідження. Наукова новизна статті визначається спробою комплексного вивчення науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності М. Стахіва повоєнного еміграційного періоду. Завдячуючи аналізу праць, доповідей та виступів вдалося розкрити його погляди на проблеми української історичної науки та українського державотворення. Висновки. У повоєнний період в еміграції у Німеччині та Сполучених Штатах Америки (США) М. Стахів розгорнув активну науково-видавничу, редакційно-публіцистичну та викладацьку діяльність. На європейському континенті він освоїв нову для себе спеціальність – викладача. Низка українських освітніх закладів Німеччини запросила його на викладацьку роботу, що дало йому змогу заробляти кошти на утримання сім’ї. Після переїзду до США він продовжив науково-видавничу та редакційно-публіцистичну працю, а також налагодив контакти із провідними членами Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). Очолюючи американський відділ НТШ (1969 – 1973), намагався врегулювати конфлікти в українському еміграційному науковому середовищі. Серед основних напрямів науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності М. Стахіва повоєнного еміграційного періоду слід виокремити три найважливіші: 1) праця в НТШ; 2) підготовка наукових розвідок до “Енциклопедії Українознавства” та публікація багатотомних видань з історії України; 3) викладацька робота.
41
Євсович, Роман. "ІСТОРИКО-ПЕДAГОГІЧНИЙ AНAЛІЗ ГЕНЕЗИ ГУМAНІЗAЦІЇ І ГУМAНІТAРИЗAЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРAЇНИ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (15 червня 2021): 240–48. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.378.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати історико-педагогічного аналізу генези гумaнізaції і гумaнітaризaції вищої освіти Укрaїни: здійснено наукове обгрунтування цього процесу з урахуванням історичних умов суспільного розвитку; проаналізовано його динаміку; наведено аргументацію процесу його розвитку в конкретно-історичних умовах як одного із засадничих принципів світогляду.
З’ясовано, що гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти як соціально-педагогічний феномен відображають провідну суспільну тенденцію сучасних освітніх трансформацій. Вони спрямовані на розвиток особистості як суб'єкта творчої праці, пізнання й спілкування, сприяють розвитку гуманних стосунків між педагогами і вихованцями, передбачають їх суб'єкт-суб’єктні взаємини у ході освітньо-виховного процесу.
Наголошено, що в сучасних умовах гуманізація і гуманітаризація вищої освіти має стати ключовим елементом нового педагогічного мислення і розвитку активно-творчих можливостей людини. На нинішньому етапі розвитку суспільства гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти тісно пов’язані з новими соціальними умовами, з переходом до нового, постіндустріального суспільства, що викликає необхідність синхронізувати процеси розвитку освіти із загальними тенденціями розвитку людського суспільства.
42
BRATUS, Ivan. "КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ ПОДОЛАННЯ ТРАВМАТИЧНОГО МИНУЛОГО (НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ СОЛА БЕЛЛОУ «ПЛАНЕТА МІСТЕРА СЕММЛЕРА»)". ART-platFORM 3, № 1 (27 травня 2021): 166–92. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.166-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано культурно-історичний контекст роману видатного американського письменника Сола Беллоу. У дослідженні розглядається питання подолання травматичного досвіду головним героєм твору, його намагання позбутися негативних наслідків травми на свідомість і почасти підсвідомість. Увага надається також віковій специфіці головного героя, що відтворює особливості людей похилого віку. Окремо ставиться питання особистої відповідальності за правильність морального вибору в екстремальних життєвих умовах. Особлива увага надається періоду Другої світової війни в розрізі травматичних споминів та неспроможності людської психіки засвоїти злочинну природу жахливих подій тієї доби. Також у фокусі дослідження опиняється адаптація людей, що пережили Голокост, в американському суспільстві загалом та в Нью-Йорку зокрема. Актуальність дослідження обумовлена невирішеністю численних проблем історичної пам’яті, необхідністю поглиблювати та розширювати знання щодо травматичної пам’яті та шляхів подолання негативних наслідків. Наводяться приклади несвободи від травматичного минулого, загального меморіального дискурсу, динаміки індивідуальної та колективної пам’яті, моралізації історії та актуалізації систем проти повзучого універсального забуття. Автор зупиняється на проблемах смерті, військового минулого, Голокосту тощо. Доведено, що в романі Сола Беллоу «Планета містера Семмлера» значне місце посідає аналіз національної ідентичності в історико-культурному контексті ХХ ст. Виконаний огляд основних подій біографії Артура Семмлера з точки зори травматичної пам’яті, що невідступно переслідує головного героя. Окремо аналізується історико-культурний контекст американської дійсності ІІ пол. ХХ ст. загалом і «життя Нью-Йорку» зокрема. Надається відповідна оцінка подій нью-йоркського життя в якості «відволікаючих факторів» в подолання травматичної пам’яті. Наведено баланс між пам’яттю та забуттям, переконливі аргументи на користь правдивого конструювання минулого з позиції жертви, що, відповідно, потребує збереження слідів нацистських злочинів заради послаблення руйнівної сили забуття на особистість жертв. Перемога вбачається в артикуляції травмованої пам’яті, виводі її з «непрозорого ядра» (підсвідомості). При цьому відстоюється позиція Артура Семмлера в боротьбі проти «систематичної брехні».
43
Bratus, Ivan, та Halyna Kuzmenko. "ДЕЯКІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ «ІНТЕЛЕКТУАЛІВ» У ТВОРАХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 39. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.39-68.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті в історико-культурологічному аспекті крізь призму особистостей письменників розглядається проблема самоідентифікації особистості «людини-інтелектуала», подається художній аналіз деяких літературних творів ІІ пол. ХХ ст. у рамках загальної естетичної та етичної картини світу. На тлі домінування зосередженості головних героїв на своєму внутрішньому світі визначаються шляхи осмислення, самоідентифікації та «переродження» особистостей «інтелектуалів» у нових реаліях. У дослідженні розглянутий творчий доробок північноамериканських письменників Сола Беллоу, Джона Уільямса, Пета Корнея, Остіна Райта та радянських майстрів слова Василя Гроссмана, Анатолія Рибакова, Андрія Вознесенського. Кожен з них по-своєму дає аналіз історико-культурних реалій, розставляє відповідні акценти. Різниться івплив літературної спадщини кожного на сучасність.
На прикладі представлених творів цих авторів демонструється проблематика пошуку самоідентифікації особистості. Маркерами ідентифікації виступають національні, естетичні та моральні ознаки літературних персонажів. Досліджується вплив життєвих колізій на підвищення рівня самоусвідомлення. У статті побіжно наводяться спільні та відмінні фактори впливу на зображальні можливості в залежності від культурно-історичного контексту. Особлива увага надається внутрішній динаміці роздумів ліричних героїв, позитивних і негативних факторів постійної рефлексії. Розглядаються питання протидії тоталітаризму, збереження внутрішнього простору за умов ідеологічного тиску. Продемонстровано, що кожний ліричний герой має унікальний набір випробувань. Окремо увага надається попереднім спробам осмислити людське буття з точки зору самоаналізу.
Розглядається проблема історизму та його специфіки в романах письменників ХХ ст., найважливішою складовою художнього світу яких стає відтворення інтелектуальної, політичної суті епохи, яка формує певну психологію і філософські позиції героїв. При цьому історичний фон складається не тільки з характерних прикмет побуту і звичаїв часу, але й історичних подій.
Ключові слова: інтелектуал, особистість, самоосмислення, усвідомлення, самоідентифікація особистості.
44
Вановська, І. М. "ЖІНОЧЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ФАКТОР МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ". Історія та географія, № 56 (2019): 22–28. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються динаміка, загальні умови і регіональні особливості становлення та розвитку жіночого підприємництва в Наддніпрянській Україні у другій половині XІX – на початку XX ст. Підкреслюється, що дослідження підприємницької діяльності українського жіноцтва у другій половині XIX – на початку XX ст. необхідне для сучасної практичної діяльності у справі виявлення і збереження народних трудових навичок і етнонаціональних гендерних традицій, подальшого використання їх для відродження в Україні різноманітних традиційних і перспективних видів жіночого підприємництва. Особлива увага приділяється правовому статусу українських жінок-підприємців та значущості внеску жінок-підприємниць у процес економічної модернізації дорадянської України, проте зазначається, що суспільство неоднозначно ставилося до прагнення жінок до публічної громадської діяльності, професійної рівноправності, бо це завдавало удару по історично сформованим традиційним правилам поведінки. Однак участь жінок у підприємницькій діяльності вже сприймалася суспільством як щось природне, особливо у складній особистій ситуації, як життєва необхідність. Отже, в пореформену епоху українському суспільству вдалося перебороти стереотипи традиційної патріархальної культури і виробити нову філософію й нормативну базу жіночого підприємництва.
45
Slyusarevskyy, Mykola. "Зміст і динаміка уявлень Українського суспільства про національні символи". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 9–30. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті зумовлена потребою аналізу феноменів соціально-психологічного штибу, які, перебуваючи на межі свідомого і несвідомого, дають змогу відтворити політично значущі змістові характеристики і тенденції суспільного розвитку, що залишаються здебільшого “невидимими” під час досліджень громадської думки, вербально виражених преференцій та переконань людей. Одним із таких феноменів і є суспільні уявлення про національні символи, вивчення яких ще не набуло належного поширення.
Мета статті полягає в тому, щоб: а) відтворити за отриманими емпіричними даними зміст і динаміку уявлень українців про національні символи; б) оцінити на цій основі стан символічної свідомості українського суспільства; в) дати психологічно обґрунтовані рекомендації щодо її подальшого формування.
Метод і методологія. Шляхом теоретичного аналізу було виокремлено три основні види (типи) національної символіки: матеріалізовані, персоналізовані та драматизовані символи. Уявлення українців про ці види символів реконструйовувалися за даними моніторингу, що здійснюється від початку 2000-х років. Моніторинг проводиться за допомогою масових опитувань громадян за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитуються, як правило, 2000 респондентів у всіх географічних регіонах держави, з 2015 року – крім Автономної Республіки Крим і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей.
Отримані результати засвідчують, що уявлення українців про національні символи за останні два десятиріччя стали значно одностайнішими й інтенсивнішими, істотно розширилося коло охоплюваних ними об’єктів. Як наслідок, символічна свідомість суспільства набула ознак первинної сформованості, чіткого державницького змісту, стала семантично насиченішою і політично більш зрілою, проте водночас її формування ще далеке від завершеності. У символічному просторі українського суспільства наразі є небагато об’єктів, що сприймаються як національні символи абсолютною більшістю населення у всіх регіонах. Цей простір значною мірою знеособлений і знеподієвлений, йому бракує загальновизнаних персоналій і драматизованих символів, які найкраще надаються для підтримання в суспільстві патріотичних настроїв та генерування нових комеморативних практик. Показано, що однією з головних причин недостатньої сформованості символічної свідомості українців є малоефективна політика історичної пам’яті.
Практична значущість. На підставі отриманих даних висловлено припущення, що потенціал стихійного становлення символічної свідомості українського народу на сьогоднішній день себе вичерпав. Її подальше формування потребує комплексу цілеспрямованих зусиль. Обґрунтовано потребу започаткування скоординованої на державному рівні системи заходів з формування символічних уявлень українців.
Перспективи дальшого розроблення проблеми вбачаються в напрацюванні стратегій і технологій урахування в процесі формування символічної свідомості українського суспільства регіональних та поколінних аспектів її наявного стану і тенденцій динаміки.
46
Kornovenko, Larysa, Наталія Іванова та Ольга Рижченко. "ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ". Мова: кодифікація, компетенція, комунікація, № 1(4) (30 червня 2021): 66–82. http://dx.doi.org/10.24025/2707-0573.1(4).2021.233118.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме Постановка проблеми. У сучасному мовознавстві відчувається посилення інтересу до історичних досліджень мови, особливо в галузі функціонування термінологічної лексики. Подібний аналіз мовних одиниць є актуальним для всіх гуманітарних наук, його значущість можна пояснити тим, що саме в мові відбиваються найважливіші за своїми наслідками зміни, що відбулися у світогляді і житті східних слов’ян, зокрема у формі та змісті семантичного класу слів, об’єднаних загальнокатегоріальним значенням «податок». Проблеми оподаткування й організації ефективного державного податкового контролю цікавили людство з давніх часів, сьогодні вони стали предметом вивчення переважно економічної науки та історії (Р. Бобринев, М. Буланже, О. Василик, Б. Греков, Л. Ларионов, Н. Міллер, Н. Нечай, О. Толкушкін). Є окремі розвідки щодо історії формування терміносистеми російської мови в історичному аспекті (В. Гончаров), однак, наскільки нам відомо, номінації, що слугують на позначення податків, ще не отримали комплексного висвітлення в лінгвістичній літературі. Мета нашого дослідження – аналіз номінацій, що утворюють семантичний клас слів зі значенням «податок, мито, побори». Вивчення специфіки їхньої семантики й функціонування в словниковому контексті дозволить з'ясувати низку питань, пов’язаних з історією формування податкової термінології в цілому. Методологія дослідження. Основними методами дослідження – описовий та порівняльно-історичний, за допомогою яких ми прослідковуємо зміни в означеній групі лексичних одиниць, було застосовано також елементи кількісного аналізу. На матеріалі 313 лексичних одиниць (номінацій на позначення податків та пов’язаних з податковою сферою), відібраних методом суцільної вибірки зі словників проаналізовано історичні зміни, які відбулися із зазначеною лексикою в процесі розвитку. Хронологічні межі охоплюють XI-XVII століття. Основні результати дослідження. Дослідження історії розвитку податкової терміносистеми російської мови має як теоретичне значення – усвідомлення того, як віддзеркалюється навколишній світ і реалії у соціумі під впливом різноманітних факторів, а також і практичне застосування, оскільки цей прошарок лексики стосується різних сфер політичного, культурного, економічного життя й недостатньо описаний лінгвістами. Проаналізовані нами номінації, що позначають різні податки, побори, повинності, одиниці податкової сфери, найменування осіб і територій, оподатковуваних і не оподатковуваних даниною, уможливили виділити шість функціонально-тематичних груп номінацій податкової терміносистеми. Аналіз кожної з груп дозволяє зробити висновки, що окремі номінації мали не одне, а кілька термінологічних значень (наприклад, данина). Багаточисельними виявилися найменування, що відображають родо-видові номінації зборів, данини, пені тощо. Найчастіше ці номінації поєднують два значення: побору і повинності, мита та збору, податку і плати, що засвідчує неврегульованість у сфері податкової термінології і лексичної системи у цілому. Нами репрезентовано продуктивні і непродуктивні способи словотворення номінацій, виявлено, що морфологічний спосіб творення зазначених слів є найбільш продуктивним. В системі податкової термінології зафіксовано явище синонімії та антонімії. Двослівні (складені) назви замінюються однослівними субстантивами (возовое від «мито з воза»; носовоiе «мито з носа судна»). Висновки і перспективи. Отже, численні найменування податкової терміносфери не увійшли до словникового складу сучасної російської літературної мови. Лише деякі з них (дань, оброкъ) можна зустріти в літературних творах, в яких описано подібні реалії («Подорож із Петербурга до Москви» О. Радищева, «Мертві душі» М. Гоголя, «Кому на Русі жити добре» М. Некрасова та інші); інші (дача, даръ) взагалі втратили значення «данини, податку». Перспективи вбачаємо у дослідженні функціональної динаміки номінацій податкової терміносистеми, а також з’ясуванні їхньої ролі у російській мовній картині світу. Ключові слова: історія мови, лексика, номінації на позначення податків, семантика, словотворча модель.
47
Бочелюк, Віталій, та Микита Панов. "Психокорекція розладів аустичного спектру: історичний аспект". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 122–35. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-122-135.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено історичний огляд психокорекції аутизму. Розглянуто історію вивчення аутизму загалом та пошук шляхів лікування розладу. Зазначено, що у своєму розвитку питання лікування аутизму пройшло від ігнорування, початку вивчення розладу та катувань до толерантного ставлення, розробки різноманітних психокрекційних технологій та створення спеціалізованих реабілітаційних закладів. У статті описано етапи становлення науки про аутизм (донозологічний, доканнерівський, каннерівський та післяканнерівський) з точки зору динаміки психокорекційних підходів. Зазначено, що не зважаючи на більш ніж 100-річну історію дослідження, лікування аутизму має багато перспектив для подальшіх досліджень. Робляться висновки про те, що виділяється 4 головні етапи, які відображають процес становлення науки про аутизм. Першим є донозологічний період, для якого характерно окремі згадки про дітей, які прагнули до усамітнення й дивно поводили себе. На цьому етапі психокорекції аутизму фактично не існує. У давні часи дітей із вадами ігнорували чи страчували, у Середньовіччя катували, намагаючись позбавити «одержимості дияволом», епоха Відродження та Новий час покладали усю відповідальність виключно на батьків та давали можливість їм будь-яким чином виховувати норовливий характер дитини. Другий, так званий доканнеровський період, що припадає на 20-ті – 40-ві роки ХХ століття, знаменується формуванням поняття «дитячий аутизм». Значна увага до вивчення феномену аутизму, як і до інших психічних розладів, збільшує актуальність питання лікування цих розладів. Вивчаючи симптоми, лікарі відчували себе безсилими. Третій період являє собою початок системного підходу до вивчення проявів аутизму у дітей, його ознаменовано виходом у світ кардинальних праць з аутизму Л.Каннера, Г.Асперґера, а пізніше – і досить великої кількості праць інших фахівців. Лео Каннер став першим лікарем у світі, визнаним як дитячий психіатр, засновник першого академічного дитячого напряму в психіатрії. Нарешті, четвертий: післяканнерівський період (1980-ті – 1990-ті роки) характеризується відходом від позицій самого Л.Каннера у поглядах на аутизм, що його розглядали як неспецифічний синдром різного походження. При цьому слід відзначити дві провідні тенденції: 1) розгляд усіх аутичних синдромів дитинства в межах синдрому й концепції Л.Каннера про ранній інфантильний аутизм (що характерно для більшої частини наукової літератури) і 2) виокремлення різних клінічних форм дитячого аутизму, об’єднаних положенням про аутизм як один із синдромів дитячої психопатології. На цьому етапі розробляються різноманітні психокорекційні методи та технології лікування аутизму. Ключові слова: аутизм, розлади аутичного спекту, етапи дослідження аутизму, психокорекція аутизму, історія лікування аутизму.
48
Khmelnytska, Lyudmyla. "ЕВОЛЮЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ХАРЧУВАННЯ УКРАЇНЦІВ". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 49–56. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-49-56.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено незаангажований ідеологічною упередженістю аналіз процесу еволюції традиційних форм харчування українського народу від найдавніших часів до сьогодення з урахуванням всіх історичних, локальних та соціокультурних чинників впливу, в тому числі й інших культур. Досліджено базові автентичні риси системи харчування стародавніх слов’ян та подальші трансформаційні зміни смакових уподобаньукраїнського народу з проекцією на соціально-економічні реалії того чи іншого історичного періоду у вітчизняній культурі. У глобалізованому світі національні традиції харчування є не лише чинником самобутньої ідентичності, а й унікальним явищем міжнаціональної комунікації. Це повною мірою стосується і української традиційної кухні, процес формування якої має багатовікову історію та сягає своїм корінням у прадавні часи. У ході проведеного дослідження встановлено, що першоосновою культури харчування українців була господарська складова, яка класифікується як традиційне рільництво, що являло собою низку атрибутивних елементів. Доведено, що на еволюцію традиційної системи харчування українців вплинули особливості як економічного, так і суспільно-політичного характеру. Традиційна українська кухня має свої характерні риси, які істотно відрізняють її від інших кухонь. Для неї характерним є значне вживання борошняних виробів та часте використання пшона. Основними способами приготування страв є варіння і тушкування над смаженням, соління – над коптінням. Хлібна, борошняна їжа урізноманітнювалася переважно рибою, грибами, лісовими ягодами, овочами, молоком і значно рідше – м’ясом. Особливимибезалкогольними і алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. З’ясовано, що горілка з’явилася у XV ст. Традиційним для української кухні є нарізне вживання овочів, а не їх подрібнених сумішей. Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів. Притаманне щоденне вживання рідких гарячих перших страв та свинини, сала і яєць. Для всіх регіонів України характерне широке використання столових буряків та страв з них. У статті використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний, типології, класифікації, проблемно-хронологічний, об’єктивності, багатофакторності, які дозволяють вивчати складні суспільні явища, конкретні події й факти в їх динаміці.
49
Прилуцька, Людмила. "БАБИН ЯР: ПАМ’ЯТЬ І СКЛАДНОЩІ МЕМОРІАЛІЗАЦІЇ (ПОГЛЯДИ ЗАХІДНИХ АНАЛІТИКІВ)". Problems of humanities. History, № 7/49 (20 липня 2021): 237–68. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.234415.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – простежити динаміку спроб меморіалізації, описану у працях західних авторів, місця трагедії відомого майже у всьому світі – Бабиного Яру. Методологія дослідження. Методологія дослідження базується на органічному поєднанні методів історизму, послідовності, компаративізму, об’єктивності, системності, всебічності, що сприяє критичному осмисленню історіографічних джерел, пов’язаних з подіями у Бабиному Яру. Використовується також порівняльний, проблемно-хронологічний методи. Наукова новизна полягає у тому, що залучено новітні історіографічні джерела західного походження, які з критичної і водночас здебільшого зваженої точки зору розглядають комплекс проблем, пов’язаних з історією подій у Бабиному Яру восени 1941 р., та подають складну амплітуду спроб меморіалізації цього історичного місця. Висновки. У статті проаналізовано процес як певного замовчування, так і неодноразових спроб меморіалізації Бабиного Яру, щоб закарбувати в історичній пам’яті не лише України, але й людства події осені 1941 р. Наголошено, що історіографічні джерела західного походження свідчать про глибокий інтерес зарубіжних учених, аналітиків, журналістів, суспільних діячів до цих трагічних подій. Простежується динаміка спроб меморіалізації, описана у працях західних авторів, що значно пожвавилась на початку XXI ст. Підкреслено, що зарубіжні експерти, розглядаючи процес дебатів в Україні щодо проєктів Меморіального комплексу у Бабиному Яру, вказують на «змагання жертовностей». Авторка простежує аналіз тих суперечностей, які проявилися в українському суспільстві щодо геноцидних явищ 30‒40-х рр. ХХ ст. Авторка умовно виділяє три наукові напрями щодо вивчення історії подій та подробиць меморіалізації Бабиного Яру: перший – студії, що присвячені уточненню певних компонентів подій, які пов’язані з повсякденністю злочину; другий – дані стосовно державної політики радянського часу, яка замовчувала чи фальсифікувала події у Бабиному Яру, особливо намагання Кремля стерти поняття «єврейський Голокост» стосовно подій у Бабиному Яру, а також констатація зусиль частини радянської інтелігенції, яка не давала владі забути про цей злочин; третій – спроби меморіалізації Бабиного Яру, які особливо пожвавилися після 2015 р. і, зрештою, привели до реалізації Концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Фактично в основі цих дискусів – наявність «воєн пам’яті», які заважають формулюванню зваженої загальної токи зору, тому меморіалізація Бабиного Яру повинна проводитися з урахуванням поліетнічності України, не відкидаючи ідеї: лише євреїв і ромів знищували за ознакою національності. Авторка приходить до висновку, що квінтесенцією аналітиків Заходу є думка щодо необхідності завершення процесу меморіалізації Бабиного Яру.
50
Ковбас, І. "Державні нагороди за законодавством України: системний галузевий аналіз". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 202–11. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1580.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу різноманітних тематичних джерел розглянути ресурс нагород у системному аспекті для ефективного використання нагороди під час розроблення положень нового нагородного законодавства України. Об'єкт дослідження формують суспільні відносини, пов'язані з використанням ресурсу нагород. Предмет дослідження - теорети-ко-методологічні засади системного аналізу державних нагород, передбачених у законодавстві України. Методи дослідження - сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, зокрема діалектичного, системно-структурного, логіко-юридичного, порівняльно-правового, прогнозування, моделювання. Для з'ясування реального ресурсу нагороди, її унікальності й багатоманіття важливим є системний аналіз її різновидів. При цьому систему нагород варто розглядати в розумінні поєднання її елементів, зв'язків між ними, а також наявності тих унікальних ознак, які в сукупності й формують систему. Доцільним є погляд на передбачені в чинному законодавстві України державні нагороди як певне поєднання кількох підсистем (ордени, медалі, почесні звання тощо), які не тільки об'єднуються в межах саме цих підсистем, а й перебувають у зовнішніх зв'язках з іншими підсистемами, формуючи тим саме системну нагородну єдність України. У системі нагород, передбачених у законодавстві України, варто виокремлювати: а) елементи, якими є безпосередньо самі державні нагороди, що, у свою чергу, об'єднуються в підсистеми, б) зв'язки між елементами при цьому з розподілом їх на внутрішні (у межах самих підсистем) і зовнішні (між підсистемами), які й дають змогу зберігати певну єдність під-системну та єдність системи нагород загалом; в) ознаки системності (історичну зумовленість, динамізм, мобільність, структурованість тощо). Саме такий («широкий») доктринальний погляд на систему нагород, передбачених у законодавстві України, дає змогу вести мову про унікальність нагородного феномена, який охоплює, залежно від безпосередніх підстав, різні види заслуг осіб (колективів) осіб перед державою, українським народом. Системний погляд на нагороду дає змогу з'ясувати історичну зумовленість її зовнішніх форм існування, її назви, її розподіл на види, а також її адап-тивність до «зовнішніх» факторів впливу, що й свідчить про мобільність, динамізм, певну стабільність, структурованість тощо, а отже, і перспективність подальшого існування в умовах реформування нагородної справи загалом в Україні. Саме такий підхід варто покласти в основу формування наукового базису для підготовки новітнього вітчизняного нагородного законодавства.