Статті в журналах з теми "Інтернаціоналізація суспільства"

Міжнародне співробітництво набирає дедалі важливішого значення й однією з основних сфер міжнародного суспільства є освіта. Дослідження потребують особливості відтворення юридичних документів з урахуванням особливостей юридичної системи та лінгвокультури кожної країни, що робить дослідження надзвичайно актуальним та теоретично значущим. Характерною ознакою сучасного етапу розвитку світової культури є широка глобалізація, інтернаціоналізація і всеосяжність електронних засобів зв’язку у межах чого особливого значення набуває процес міжнаціональної комунікації. Значне місце в цьому процесі займає офіційна комунікація між країнами, яка відрізняється від інших видів комунікації цілою низкою специфічних рис на всіх рівнях її реалізації, що має бути об’єктом компетенції професійних фахівців із перекладу і постійно знаходитися в центрі їхньої уваги. Особливо актуальним стає дослідження означеного питання по відношенню до мов Сходу через їхні суттєві лінгвокультурні відмінності. Виокремленню і комплексному дослідженню таких особливостей англомовних документів при їх перекладі китайською мовою і присвячено рецензовану монографію.

У статті досліджено сутність і зміст головних проблем (у тому числі й освітніх), які постають перед людством у зв’язку із глобалізацією; відзначається, що у дофілософський період культура і світогляд людини носили синкретичний характер, тому педагогічна діяльність не була прерогативою певних представників суспільства. Уточнено особливості розвитку системи освіти на різних історичних етапах. Підкреслюється, що у процесі глобалізації та інтернаціоналізації система освіти переходить на якісно новий етап – стадію міжнародної інтеграції, яка поступово розвивається до рівня інтернаціоналізації національних освітніх систем. Звернено увагу на велику кількість методологій, концепцій і підходів до аналізу різних рівнів, сторін, напрямів і граней освітньої системи в цілому як самостійної підсистеми культури, цивілізації, суспільства. Акцентовано увагу на очевидності того факту, що в умовах глибоких структурних трансформацій суспільство постає перед необхідністю продукування нової освітньої моделі, релевантної та адекватної умовам розвитку сучасної правової держави і громадянського суспільства. Зроблено висновок про те, що в умовах глибоких структурних трансформацій суспільство постає перед необхідністю продукування нової освітньої моделі, релевантної та адекватної умовам розвитку сучасної правової держави і громадянського суспільства.

Актуальність дослідження визначається потребою українського суспільства у вивченні та використанні позитивного досвіду застосування дистанційного навчання у процесі підготовки педагогічних кадрів для системи професійної освіти у Республіці Польща. Мета – виявити пріоритети політики Європейського Союзу у сфері інформатизації освіти в контексті реалізації програми "Освіта та професійна підготовка 2020"; проаналізувати особливості застосування дистанційного навчання у польській вищій школі; розробити рекомендації щодо використання її досвіду для модернізації української системи освіти. Методи: аналіз нормативно-правової бази інформатизації вищої і базової середньої освіти у Республіці Польща – для з’ясування стану дослідженості проблеми професійної підготовки майбутніх учителів професійних технічних предметів в університетах Республіки Польща; анкетування студентів – для виявлення ставлення студентів закладів вищої освіти України та Польщі до використання дистанційного навчання у їхній професійній підготовці. Результати: характеризується Європейська стратегія інформатизації освіти, аналізується нормативно-правова база інформатизації вищої і базової середньої освіти у Республіці Польща, розглядається польський досвід стандартизації цифрової компетентності майбутніх учителів професійних технічних предметів і розвитку їх готовності до використання технологій дистанційного навчання; здійснено порівняльний аналіз результатів опитування польських і українських студентів щодо їх ставлення до використання технологій дистанційного навчання в професійній підготовці майбутніх педагогічних кадрів для закладів професійної освіти. Висновки. У результаті дослідження були виявлені такі пріоритети політики Європейського Союзу у сфері інформатизації освіти в контексті реалізації програми "Освіта та професійна підготовка 2020": формування готовності вчителів і викладачів до інформатизації освіти та стандартизації їхньої цифрової компетентності; використання цифрових технологій в освітньому процесі; створення курсів дистанційного навчання для викладачів; технологізація та інтернаціоналізація європейської вищої освіти; розвиток онлайн-програм підвищення кваліфікації викладачів з окремих дисциплін. Проаналізовано особливості застосування технологій дистанційного навчання у польській вищій школі, зокрема під час пандемії коронавірусу. Розроблено рекомендації щодо використання польського досвіду застосування технологій дистанційного навчання у підготовці майбутніх учителів професійних технічних предметів для модернізації української системи освіти.

У статті досліджуються принципи та методи державного регулювання розвитку конкурентного середовища в умовах інтеграції у світову економіку. Досліджено розвиток конкурентного середовища в умовах інтеграції у світову економіку. У зв’язку з активізацією процесів формування глобального економічного простору та глобального суспільства в цілому, що сприяють стиранню кордонів держав і регіонів у держави, виникають особливі функції. Вона повинна набувати нових рис, що адаптують її до реальностей ХХІ століття – нових економічних зв’язків, інтернаціоналізації торговельних, фінансових, соціальних взаємовідносин.

У статті обґрунтовані сучасні тенденції розвитку системи підвищення кваліфікації (СПК) науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої освіти (ЗВО) України в контексті євроінтеграції. Визначено, що інтеграція України до світового ринку праці (початок ХХІ століття) характеризується динамічними змінами у СПК НПП ЗВО. Відповідні перетворення обумовлені двома взаємопов’язаними процесами: модернізацією існуючої системи вищої освіти загалом та СПК НПП ЗВО України зокрема і формуванням нових концептуальних підходів й умов їх розвитку у відповідності зі структурними зрушеннями в економіці і соціальній політиці держави. З’ясовано, що реформування вищої освіти та СПК НПП ЗВО відбувається з урахуванням інтеграції України у світове освітнє середовище. Відтак, метою перетворення сучасної СПК НПП ЗВО України стає її модернізація в умовах соціально-економічної, організаційно-структурної, структурно-змістовної перебудови вищої професійної школи відповідно до нової особистісно орієнтованої парадигми освіти та її інтеграції в єдиний європейський освітній простір. Виявлено визначальні сучасні тенденції розвитку СПК НПП ЗВО України в контексті євроінтеграції: розквіт сучасного інформаційного К-суспільства (knowledge society); формування Smart-суспільства; посилення процесів інтернаціоналізації й інтеграції у СПК НПП ЗВО як основних тенденцій міжнародної співпраці; розвиток глобалізаційних процесів у СПК НПП ЗВО; активне поширення процесу діджиталізації у СПК НПП ЗВО; збільшення обсягу масових комунікацій НПП у СПК; розвиток глобального інформаційно-освітнього середовища.

Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.

Increasing of language contacts, globalization and internationalization of public relations, expansion of modern information technologies encourage a comprehensive study of modern English communication. Political activity has always played a special role in society. An important role in determining the country’s international image is played by its presentation by the country’s political leaders. With the help of speeches, politicians have the opportunity to address both the international community and the citizens of their country. Direct contact with the audience determines the choice of lexical, syntactic and phonetic means in the design of speech. Political speeches have three main functions: the communication function, the announcement function and the influence function. American oratory theorists point to the need for the speaker to concentrate on composing his speech, taking into account the audience reaction what he is trying to provoke. Much attention in the American oratory theory is paid to the speech compositional construction. One of the political discourse genres is political speech. Presidential political speech is an oral political text, which is proclaimed by the president to a mass audience, sets urgent tasks in a particular sphere of public life, and gives recommendations for the implementation of tasks. It performs the functions of persuasion, agitation, congratulations, has a pre-created script, which depends on the communicative situation. The construction of a political speech is based on the principle of argumentation (introduction, main part, final part), which facilitates the speech audience perception. The study was based on the political speeches texts of two American presidents – John F. Kennedy, Ronald Reagan and presidential candidate Hillary Clinton. The analyzed speeches have different topics: inaugural addresses of presidents, comments during hostilities and diplomatic (delivered during visits). The article highlights the concept of political discourse; it’s identified and described the main types of political speeches; revealed the linguistic and stylistic features and expression means of John F. Kennedy’s; Ronald Reagan; Hillary Clinton political speeches.Key words: English discourse, political speeches, linguistic and stylistic aspect, translation aspect, rhetorical devices. Розширення мовних контактів, глобалізація та інтернаціоналізація суспільних відносин, впровадження сучасних інформаційних технологій спонукають до всебічного дослідження сучасної англомовної комунікації. Політична діяльність завжди відігравала особливу роль у житті суспільства. Політичний дискурс – це явище, з яким люди стикаються щодня. Боротьба за владу є основною темою та рушійним мотивом цієї сфери спіл-кування. Політична комунікація, орієнтована на викладення тих чи інших політичних подій, пропаганду ідей, установок, цінностей, володіє емоційним та інтелектуальним впливом на свідомість громадян. Важливу роль у визначенні іміджу країни відіграє спосіб презентації політичними лідерами держави. За допомогою виступів політики мають можливість звернутися як до міжнародної спільноти, так і до громадян своєї країни. Прямий контакт з аудиторією зумовлює вибір лексичних, синтаксичних і фонетичних засобів в оформленні промови. Політичні промови мають три основні функції: функцію спілкування, функцію повідомлення та функцію впливу. Теоретики американського ораторського мистецтва вказують на необхідність оратора сконцентруватися на тому, щоб його промова була складена, враховуючи реакцію аудиторії, яку він намагається викликати. Велика увага в теорії американського ораторського мистецтва приділяється композиційній побудові ораторської промови. Одним із жанрів політичного дискурсу є політична промова. Президентська політична промова – це усний політичний текст, який проголошується президентом перед масовою аудиторією, ставить назрілі завдання в тій чи іншій сфері громадського життя, дає рекомендації щодо здійснення поставлених завдань. Вона виконує функції переконання, агітації, вітання, має завчасно створений сценарій, який залежить від комунікативної ситуації. Побудова політичної промови засновується на принципі аргументації (вступ, основна частина, завершальна частина), що полегшує сприйняття промови аудиторією. На основі аналізу текстів політичних промов можна змоделювати інтереси, вподобання, типові реакції політичного лідера, його уявлення про друзів і ворогів. Матеріалом дослідження слугували тексти політичних промов двох американських президентів – Джона Кеннеді, Рональда Рейгана – й кандидата в президенти Гілларі Клінтон. Проаналізовані промови мають різну тематику: інавгураційні звернення президентів, коментарі під час воєнних дій і дипломатичні (що виголошувалися під час візитів). У статті викладено поняття політичного дискурсу; визначено й описано основні типи полі-тичних промов; виявлено лінгвостилістичні особливості й засоби вираження політичних промов Джона Кеннеді, Рональда Рейгана, Гілларі Клінтон.Ключові слова:англомовний дискурс, політичні промови, лінгвостилістичний аспект, перекладацький аспект, риторичні прийоми.

У статті розглянуто основні особливості глобального екномічного простору сьогодення. Визначено, що процес формування глобального економічного простору пройшов декілька етапів: становлення (XIX ст.); боротьба національних капіталів, підтримуваних державою за панування у глобальній системі міжнародних економічних відносин, що складалася (перша половина XX ст.); розкол світу на дві системи, які функціонували на основі різних принципів і перебували у стані антагоністичної єдності (період холодної війни); перехід до етапу глобалізації ринкової економіки, створення єдиних економічних просторів, панування транснаціональних компаній у світовій економіці (кінець XX – початок XXI ст.). Розглянуто, що темпи сучасного науково-технічного розвитку та залежність від ефективного використання науки та техніки провідними країнами та економічне зростання світової економіки зумовили необхідність консолідації зусиль та ресурсів різних країн для досягнення національних та глобальних науково-технічних цілей. Наукове, технологічне та інноваційне співробітництво держав, переваги міжнародної спеціалізації та співпраця в галузі досліджень та розробок є важливими для подальшого розвитку цивілізації. Сьогодні динаміка інтернаціоналізації та глобалізації, що є основою для ефективного розвитку всіх сфер суспільства, відображена в науково-технічній сфері. Таким чином, визначено у роботі основні фактори впливу на глобальний економічний простір з урахування специфіки становлення економіки знань сьогодні.

Актуальність поданої статті полягає в необхідності й доцільності вивчення зарубіжного досвіду організації та функціонування систем освіти певних країн в умовах глобалізації та інтеграції сучасного освітнього простору та ризиків, пов’язаних з ними. У цьому сенсі викликає науковий і практичний інтерес система вищої освіти Норвегії, як однієї з найбільш розвинутих скандинавських країн, що є «соціальною державою», яка побудувала «суспільство добробуту» з пріоритетом освіти як інституції. Метою статті є вивчення тенденцій розвитку вищої освіти в Норвегії. Використано комплекс методів дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення для вивчення, зіставлення й узагальнення наукових та нормативних джерел з метою визначення особливостей та тенденцій вищої освіти в Норвегії. Розкрито сутність освітньої політики Норвегії, а саме: пріоритетність освіти в структурі соціально-економічних інституцій; егалітарність освіти; акцент на педагогічній освіті; забезпечення рівності освітніх можливостей норвежців. Розкрито базові тенденції розвитку вищої освіти в Норвегії: впровадження антиринкової моделі, що передбачає блокування ринкових відносин у сфері освіти й повну відповідальність держави за організацію та фінансування вищої освіти; відсутність у вищій освіті приватного сектору, як засобу її комерціалізації; поєднання глобального та національного в норвезькому освітньому просторі; плідний зв’язок вищої освіти й ринку праці, що дозволяє ефективно вирішувати актуальну для країни проблему зайнятості населення; реалізація «освіти впродовж життя», де ключову позицію займає вища освіта, якій передують «просунуті школи» або коледжі, а наступною виступає освіта дорослих; участь системи вищої освіти Норвегії в реалізації інноваційної політики держави, що передбачає передачу технологій, створених в університетах, промисловим підприємствам з метою їх практичного впровадження. Висвітлено можливості імплементації позитивного досвіду вищої освіти Норвегії в Україні у процесі усунення проблем та ризиків сучасної вищої освіти, з урахуванням реалій світових та євроінтеграційних процесів, а також інтернаціоналізації освіти.

В оглядовій публікації проаналізовано звіти європейських освітніх організацій щодо впливу пандемії COVID-19 на вищу освіту. Зокрема: UNESCO; COVID-19 Social Science Lab; Pearson; Quacquarelli Symonds (QS); Boston College Center for International Higher Education; Oxford Economics; International Association of Universities; UK NARIC; Centre for the New Economy and Society; The world university rankings та інші. Визначено основні напрями досліджень ситуації у вищій європейській освіті: екстрений перехід на дистанційне навчання і викладання; проблеми пов’язані з інтернаціоналізацією і академічною мобільністю; вплив пандемії COVID-19 на наукові дослідження; значення співпраці з різними організаціями; утвердження європейської вищої освіти на міжнародному рівні; наслідки кризи і перспективи вищої освіти. На основі звітів охарактеризовано загрози та потенційні можливості дестабілізуючих обставин природного характеру у суспільстві на розвиток освітніх систем, зокрема ланки вищої освіти, у глобальному, європейському та національному вимірах. Проаналізовано вплив COVID-19 на розвиток вищої освіти в Україні. З’ясовано, що основними формами освіти в умах пандемії є асинхронна або заочна форма навчання, синхронна та змішана. Охарактеризовано сформовані у результаті вимушеного переходу на дистанційну форму освіти чотири групи викладачів: викладачі дисциплін, що вимагають значного обсягу практичної, лабораторної роботи; викладачі, які активно користувалися цифровими технологіями до пандемії; викладачі, знайомі з цифровими технологіями; викладачі, які не змогли освоїти нові інструменти організації навчання, колективної роботи і розширеного використання цифрових ресурсів. Визначено спільні для більшості університетів проблеми: відсутність професійно розроблених програм для он-лайн навчання, недостатнє фінансування, необхідність методичної підготовки викладачів для роботи зі студентами он-лайн тощо. Ключові слова: пандемія; COVID-19; вища освіта; викладач закладу вищої освіти; студент; європейська вища освіта.

Сучасний стан національних систем цивільного судочинства в зарубіжних державах свідчить про те, що сьогодні все більш помітними стають впливи на цю сферу правового регулювання процесів інтернаціоналізації, що безпосередньо пов’язане із питаннями гармонізації національних процесуальних систем і необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів справедливого судочинства. Конституційна реформа у сфері правосуддя заклала фундамент для реформування цивільного процесуального законодавства, в основу якого було покладено досвід кращих європейських демократій з їх орієнтацією на загальновизнаний принцип верховенства права і пріоритетність прав людини. Ключовим у зазначеному контексті з точки зору підвищення якості правозастосування й ефективності цивільного судочинства наразі залишається питання оновлення каталогу принципів цивільного судочинства і необхідність їх сучасної інтерпретації у контексті природно-правового дискурсу. Зважаючи на зазначене, особлива увага має бути приділена дослідженню загальновизнаного принципу пропорційності як невід’ємної вимоги верховенства права в демократичному суспільстві та однієї з головних засад (принципів) цивільного судочинства, що відтепер безпосередньо закріплена у нормах Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) (п. 6 ч. 3 ст. 2, статті 10–11), та, на наше переконання, має тлумачитися з урахуванням європейського досвіду. Варто зазначити, що проблемам принципу пропорційності приділялося найбільше уваги у межах теорії держави і права, конституційного права та права Європейського Союзу, прикладом чого можуть слугувати праці таких учених, як Р. Ван Реє, Н. Варламова, Г. Гаджиєв, Ю. Євтошук, М. Коен-Елія, Т. Комарова, С. Погребняк, І. Порат, П. Рабінович, Б. Тоцький, Т. Фуфалько, С. Шевчук та ін. Водночас нині великої актуальності набувають дослідження реалізації загальновизнаних принципів права в окремих галузях права. Спроби проаналізувати принцип пропорційності у вітчизняному цивільному судочинстві мали місце у працях І. Ізарової, І. Ярошенко, О. Свіріна, О. Ткачука, О. Штефан та ін. Проте праці цих авторів мають фрагментарний характер і не розкривають особливостей механізму дії принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Метою статті є вивчення загальновизнаного принципу пропорційності як однієї із засад цивільного судочинства, що покликана забезпечити розумний баланс приватних і публічних інтересів під час здійснення правосуддя у цивільних справах. Сучасний стан національних систем цивільного судочинства в зарубіжних державах свідчить про те, що сьогодні все більш помітними стають впливи на цю сферу правового регулювання процесів інтернаціоналізації, що безпосередньо пов’язане із питаннями гармонізації національних процесуальних систем і необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів справедливого судочинства. Конституційна реформа у сфері правосуддя заклала фундамент для реформування цивільного процесуального законодавства, в основу якого було покладено досвід кращих європейських демократій з їх орієнтацією на загальновизнаний принцип верховенства права і пріоритетність прав людини. Ключовим у зазначеному контексті з точки зору підвищення якості правозастосування й ефективності цивільного судочинства наразі залишається питання оновлення каталогу принципів цивільного судочинства і необхідність їх сучасної інтерпретації у контексті природно-правового дискурсу. Зважаючи на зазначене, особлива увага має бути приділена дослідженню загальновизнаного принципу пропорційності як невід’ємної вимоги верховенства права в демократичному суспільстві та однієї з головних засад (принципів) цивільного судочинства, що відтепер безпосередньо закріплена у нормах Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) (п. 6 ч. 3 ст. 2, статті 10–11), та, на наше переконання, має тлумачитися з урахуванням європейського досвіду. Варто зазначити, що проблемам принципу пропорційності приділялося найбільше уваги у межах теорії держави і права, конституційного права та права Європейського Союзу, прикладом чого можуть слугувати праці таких учених, як Р. Ван Реє, Н. Варламова, Г. Гаджиєв, Ю. Євтошук, М. Коен-Елія, Т. Комарова, С. Погребняк, І. Порат, П. Рабінович, Б. Тоцький, Т. Фуфалько, С. Шевчук та ін. Водночас нині великої актуальності набувають дослідження реалізації загальновизнаних принципів права в окремих галузях права. Спроби проаналізувати принцип пропорційності у вітчизняному цивільному судочинстві мали місце у працях І. Ізарової, І. Ярошенко, О. Свіріна, О. Ткачука, О. Штефан та ін. Проте праці цих авторів мають фрагментарний характер і не розкривають особливостей механізму дії принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Метою статті є вивчення загальновизнаного принципу пропорційності як однієї із засад цивільного судочинства, що покликана забезпечити розумний баланс приватних і публічних інтересів під час здійснення правосуддя у цивільних справах.

У статті обґрунтовано важливість для сьогодення забезпечення якості освіти взагалі та вищої зокрема, представлено результати досліджень українських учених системи моніторингу якості вищої освіти в зарубіжних країнах у контексті трансформації суспільства та реформування українських закладів вищої освіти. Проаналізовано науковий доробок зарубіжних дослідників з проблем узагальнення досвіду освітнього моніторингу якості вищої освіти в різних типах навчальних закладів та діяльності спеціально створених міжнародних організацій і, насамперед, агентств із контролю якості освіти. Висвітлено діяльність різних інституцій контролю за якістю освіти в закладах вищої освіти України. Доведено, що головною метою діяльності останніх є визначення оптимальних шляхів підвищення якості освітнього процесу та ухвалення відповідних управлінських рішень. Розкрито різні підходи до суті понять «інтернаціоналізація освіти», «якість освіти», «моніторинг», теоретичні, методологічні та організаційні аспекти моніторингу якості вищої освіти репрезентовані українськими та зарубіжними науковцями. Установлено, що в умовах інтернаціоналізації освіти відбувається об’єднання підходів щодо моніторингу якості освіти, яка визначається на внутрішньому рівні, на зовнішньому рівні, представлена національною акредитацією та міжнародною організацією зі стандартизації; процедурою якісного аналізу інтернаціоналізації. Визначено ключову роль моніторингу в підвищенні якості освіти. Доведено, що якість вищої освіти визнано пріоритетом розвитку сучасного інформаційного суспільства, головною стратегією освітньої політики розвинених країн. Обґрунтовано, що моніторинг якості освіти, спрямований на забезпечення дотримання відповідних стандартів освіти в діяльності закладів освіти та надання суспільству освітніх послуг високої якості.

Представлено стратегічні пріоритети позиціонування та розвитку Національної академії державного управління при Президентові України як головного закладу вищої освіти в системі підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у галузі знань «Публічне управління та адміністрування». Зокрема, наголошується на тому, що стратегічне управління розвитком Академії передбачає інтегрування всіх наявних ресурсних можливостей щодо її розвитку відповідно до визначених цілей, забезпечення конкурентоздатності та відповідності запитам суспільства і стейкхолдерів, що має бути реалізовано завдяки визначенню конкретних заходів та використанню чітких інструментів і засобів реалізації згідно з пріоритетними стратегічними напрямами діяльності. Наголошується на високій особливій місії Академії, яка полягає у забезпеченні держави високопрофесійними кадрами, інноваційними підходами до підготовки нової генерації управлінців, які будуть працювати в принципово нових умовах Індустрії знань 4.0. Підкреслюється, що, зважаючи на статус Академії, її інтегрованість у публічно-управлінські процеси, вона має виконувати консолідуючу роль у фаховому обговоренні важливих, іноді навіть суперечливих проблемних питань, пов’язаних із необхідними змінами в державі і суспільстві. Виходячи з цього, запропоновано десять стратегічних пріоритетів позиціонування та розвитку Академії, зокрема: здійснення фахового супроводу реформ та президентських ініціатив; модернізація професійної підготовки публічних управлінців; забезпечення безперервного циклу підготовки публічних управлінців; сприяння професіоналізації державної служби; здійснення проектно-командного співробітництва та навчання професіоналів; цифрової трансформації та розвитку; управління якістю; результативності та ефективності діяльності; міжнародної комунікативної спроможності та інтернаціоналізації; розвитку ресурсного потенціалу.

Представлено стратегічні пріоритети позиціонування та розвитку Національної академії державного управління при Президентові України як головного закладу вищої освіти в системі підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у галузі знань «Публічне управління та адміністрування». Зокрема, наголошується на тому, що стратегічне управління розвитком Академії передбачає інтегрування всіх наявних ресурсних можливостей щодо її розвитку відповідно до визначених цілей, забезпечення конкурентоздатності та відповідності запитам суспільства і стейкхолдерів, що має бути реалізовано завдяки визначенню конкретних заходів та використанню чітких інструментів і засобів реалізації згідно з пріоритетними стратегічними напрямами діяльності. Наголошується на високій особливій місії Академії, яка полягає у забезпеченні держави високопрофесійними кадрами, інноваційними підходами до підготовки нової генерації управлінців, які будуть працювати в принципово нових умовах Індустрії знань 4.0. Підкреслюється, що, зважаючи на статус Академії, її інтегрованість у публічно-управлінські процеси, вона має виконувати консолідуючу роль у фаховому обговоренні важливих, іноді навіть суперечливих проблемних питань, пов’язаних із необхідними змінами в державі і суспільстві. Виходячи з цього, запропоновано десять стратегічних пріоритетів позиціонування та розвитку Академії, зокрема: здійснення фахового супроводу реформ та президентських ініціатив; модернізація професійної підготовки публічних управлінців; забезпечення безперервного циклу підготовки публічних управлінців; сприяння професіоналізації державної служби; здійснення проектно-командного співробітництва та навчання професіоналів; цифрової трансформації та розвитку; управління якістю; результативності та ефективності діяльності; міжнародної комунікативної спроможності та інтернаціоналізації; розвитку ресурсного потенціалу.