Статті в журналах з теми "Інтелектуальний капітал підприємства"

Стаття присвячена дослідженню застосування основних концептуальних положень і теорій у процесі формування та відтворення інтелектуального капіталу у сучасній практиці забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств машинобудування. Розкрито економічний зміст, мету та форми процесу розвитку інтелектуального капіталу у взаємозв'язку з людським капіталом. Проаналізовано наукові підходи до теорії інтелектуального капіталу, на підставі яких теоретично обґрунтовано основні механізми процесів формування та відтворення інтелектуального капіталу сучасних машинобудівних підприємств. Розглянуті теорії людського й інтелектуального капіталу, наведена їхня систематизація. Узагальнено та критично проаналізовано сутнісну характеристику втримування та трансформації інтелектуального капіталу з метою визначення потенційних можливостей зростання для подальшого економічного розвитку у руслі інноваційної парадигми. Виявлено вплив людини та знань на трансформацію інтелектуального капіталу. Досліджено сучасний стан та розкрито особливості формування та відтворення інтелектуального капіталу на підприємствах машинобудівного комплексу України. Уточнено зміст поняття “інтелектуальний капітал підприємство”, дано авторське трактування основних складових інтелектуального капіталу підприємства, які безпосередньо сприяють підвищенню конкурентоспроможності. Розкрито питання управління інтелектуальним капіталом вітчизняних підприємств машинобудування. Визначено ряд проблем, які безпосередньо впливають на формування та відтворення інтелектуального капіталу в машинобудуванні України.Розвиток інтелектуального капіталу на рівні підприємства суттєво підвищує їхню конкурентоспроможність, дозволяючи знаходити нові можливості по завоюванню ринку. Посилення ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку конкурентоспроможності підприємства в економіці знань привело до того, що змінилися умови та способи створення доданої вартості: знання, навички людських ресурсів (людський капітал), організаційні й управлінські здібності підприємства, його компетенції (структурний капітал) перетворилися в основні фактори створення нової вартості та фактично синтезували появу інтелектуального капіталу, який можна розглядати як ключовий елемент конкурентоспроможності підприємства, точніше елемент, що формує потенційну конкурентоспроможність підприємства. Потенціал розвитку конкурентоспроможності підприємства лежить у галузі формування його інтелектуального капіталу. Чим вищий інтелектуальний капітал, тим вища потенційна конкурентоспроможність підприємства. Звідси все частіше при оцінюванні ринкової вартості підприємства на перший план виходить оцінювання таких нематеріальних активів (складових інтелектуального капіталу), як технологічні активи, стратегія бізнесу, корпоративна культура, клієнтський капітал (капітал відносин), репутаційний капітал, капітал бренду тощо.

Стаття спрямована на дослідження ролі трудових чинників як важливих складових забезпечення інтелектуального капіталу вітчизняних машинобудівних підприємств у регіональному розрізі, визначено проблеми та шляхи вирішення даної проблеми. В умовах сучасної інформаційної економіки однією з наймогутніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людини. Від обсягу накопичених суспільством знань та ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації залежать ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес. Загальна тенденція розвитку інноваційних економік, що знаходяться під впливом інформаційної революції, характеризується новим співвідношенням між людським і фізичним капіталом, за яким людський капітал стає пріоритетом в економічному розвитку. Такий елемент інтелектуального капіталу, як людський капітал, може стати конкурентною перевагою країни у цілому, відповідно впливаючи і на окремі підприємства. Особливу роль відіграє людський капітал, впливаючи на розвиток інновацій (поряд з технологіями та капіталом). Розвиток людського капіталу відбувається через адекватне навчання, тренінги, мотивацію у школах, університетах, компаніях, суспільстві, державі. Отже, розвиток інтелектуального капіталу на машинобудівних підприємствах спроможний підвищити їх конкурентоспроможність, дозволяючи знаходити нові можливості для завоювання ринку. Посилення ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку конкурентоспроможності підприємств машинобудування в економіці знань привело до того, що змінилися умови та способи створення доданої вартості: знання, навички людських ресурсів (людський капітал), організаційні та управлінські здібності підприємства, його компетенції (структурний капітал) перетворилися в основні фактори створення нової вартості та фактично синтезували появу інтелектуального капіталу, який можна трактувати як ключовий елемент конкурентоспроможності підприємства, тобто елемент, що формує потенційну конкурентоспроможність. Розкрито сутність поняття “інтелектуальний капітал”, дано авторське трактування поняття “інтелектуальний капітал машинобудівних підприємств”. Також розглянуто питання впливу трудових чинників на інтелектуальний капітал у машинобудівній галузі України. Визначено основні проблеми, які гальмують формування та розвиток інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Представлено рекомендації щодо ефективного розвитку машинобудівної галузі на засадах формування та розвитку інтелектуального капіталу. Рекомендовано галузеве партнерство, яке в інтелектуальній діяльності виражається у вертикальній або горизонтальній кооперації, при яких машинобудівні підприємства об’єднують свої зусилля для створення певного продукту для конкретної галузі досліджуваної промисловості.

Статтю присвячено актуальній проблемі щодо побудови ефективної системи управління інтелектуальним капіталом на вітчизняних підприємствах. У науковій праці розглянуто сутність категорії інтелектуальний капітал та його складові, визначено форми розвитку інтелектуального капіталу та теоретико-методичні засади, пов'язані з формуванням системи управління інтелектуальним капіталом підприємства. Встановлено, що для раціонального управління інтелектуальними ресурсами необхідна дієва система. Збільшення прибутку й конкурентних переваг суб’єкта господарювання, активізація бізнес-процесів, пов’язаних з інноваціями, свідчать про ефективне формування, використання та розвиток інтелектуального капіталу. Перспективним напрямом подальших досліджень у даній проблематиці є розробка методичних підходів до управління інтелектуальним капіталом у межах підприємств різних видів діяльності.

У статті розглянуто можливості впливу інтелектуального капіталу на соціально-економічний розвиток вітчизняних машинобудівних підприємств у контексті його створення та використання. Виявлено важливість впливу нематеріальних складових на діяльність підприємства, а також розглянуто становлення та розвиток поняття “інтелектуальний капітал”. Проаналізовано зв’язок поняття “інтелектуальний капітал” з традиційними категоріями, які використовуються для визначення нематеріальних чинників: нематеріальні активи, нематеріальні ресурси, інтелектуальна власність та показано їх спільні та відмінні риси. Визначення інтелектуального капіталу підприємства повинно надавити можливість його розгляду у динаміці через зміну його форм у процесі створення та використання, а також розкриватись не лише через сукупність складових, ресурсів і не через порядок його розрахунку, а через сукупність соціально-економічних відносин.З урахуванням проведеного дослідження вітчизняних і закордонних наукових джерел, запропоновано власне, уточнене визначення поняття “інтелектуальний капітал”, під яким слід розуміти сукупність знань, інформаційних ресурсів, інтелектуальних активів, інформаційно-комунікаційних технологій, професійних й універсальних компетенцій, організаційної культури та мотивації персоналу, застосовуваних у процесі комплексного управління для генерації доданої вартості та забезпечення конкурентних переваг підприємства в умовах інноваційного розвитку соціально-економічної системи й ефективної адаптації до вимог цифрової економіки на основі принципів системного підходу.Поділ інтелектуального капіталу на структурні компоненти, що містять усю сукупність елементів даної категорії, має принципове значення з погляду пошуку джерел його збільшення й оцінювання ефективності його використання. Виділення структурних елементів інтелектуального капіталу має вагоме значення не лише з теоретико-аналітичної, але й з практичної точок зору, дозволяючи вірогідно виявити об'єкт і суб'єкт управління, побудувати оптимальні організаційно-управлінські зв'язки між ними. У цілому можна стверджувати про те, що комплексна структура інтелектуального капіталу поєднує у своєму складі наступні основні елементи: людський, структурний (організаційний), соціальний, споживчий (клієнтський), управлінський та інноваційний капітал.

У статті розглядаються питання сутності та особливостей економічної категорії «інтелектуальний капітал» в умовах становлення та розвитку біоекономіки й зеленого підприємництва. Проведене дослідження доводить важливість розробки системи управління інтелектуальним капіталом підприємства, що здатна забезпечити реалізацію специфічних функцій, які обумовлені особливостями сучасного змістового наповнення економічної категорії «інтелектуальний капітал підприємства» та зростанням ролі нематеріальних активів у формуванні довготривалого успіху підприємства в умовах перманентно турбулентного економічного середовища. Управління інтелектуальним капіталом підприємства має також взяти на себе функції координуючого центру із забезпечення комплементарності всіх існуючих складових систем управління на рівні суб’єкта підприємницької діяльності.

Чітка проєкція управління інтелектуальним капіталом з метою прирощення вартості в площину концепції вартісно орієнтованого управління актуалізує дослідження в цьому напрямі. Досліджено питання підходів до структуризації інтелектуального капіталу підприємства. Встановлено, що інформаційною базою для вартісно орієнтованого управління інтелектуальним капіталом є звітність підприємств, а точніше – інформація про нематеріальні активи підприємства. Уточнено, що відповідно до поділу інтелектуального капіталу на людський, структурний і клієнтський не всі з наданих підвидів відображаються в звітних даних. Обґрунтовано, що звітна інформація може бути представлена за допомогою як фінансових, так і нефінансових показників, тому аналізувати слід як фінансову звітність, так і управлінську, в якій може уточнюватися специфіка інтелектуального капіталу і його компонентів. Визначено чотири підходи до дослідження інтелектуального капіталу на основі концепції вартісно орієнтованого управління. А саме: 1) вартісно орієнтоване управління інтелектуальним капіталом; 2) оцінка (визначення) вартості інтелектуального капіталу; 3) управління вартістю інтелектуального капіталу; 4) інтелектуальний капітал як драйвер вартості підприємства. Запропоновано для подальших досліджень обирати проблематику вартісно-орієнтованого управління людським, структурним та клієнтським капіталом як складовими інтелектуального капіталу.

У даній публікації висвітлено найважливіші питання функціонування системи управління якістю на підприємстві. Проаналізовано вплив системи управління якістю продукції на її конкурентоспро-можність. Досліджено розвиток системи управління якістю продукції, а також обґрунтовано принципи фор-мування та функціонування систем якості, які впливають на конкурентоспроможність самого підприємства. Доведено, що в системі широкомасштабної глобалізації зміцнення конкурентоспроможності набуває надзви-чайно важливого значення, адже не завжди керівники підприємств здатні швидко адаптуватися до сучасних мінливих умов бізнес-середовища, що становить велику загрозу подальшому ефективному функціонуванню підприємства. Для цього проаналізовано сучасні концепції управління якістю, основні принципи системи управ-ління якістю, а також зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на якість продукції. Обгрунтовано, що першочергове завдання, яке постає перед керівництвом підприємства, - це розробка заходів щодо впроваджен-ня на практиці сертифікованої системи якості. Це забезпечить вищий рівень довіри у споживачів і партнерів у порівнянні з іншими підприємствами, тим самим зміцнивши його конкурентні позиції на ринку. Також пока-зано, які переваги вітчизняним підприємствам дає дане впровадження на практиці. Запропоновано основні напрями покращення управління якістю продукції на підприємствах через імплементацію системи управління якістю, яка відповідає стандартам ISO, та вико-ристання в практиці вітчизняних підприємств інтегрованих систем управління якістю. Це, в свою чергу, зміцнить конкурентні переваги підприємства через застосування системного і процесного підходів до управління підприємством, залучення інвестицій в інтелектуальний капітал, забезпечить підприємству високу ринкову позицію, а отже і сприятиме розвитку регіонів, де такі підприємства розташовані.

У статті наведено економічний зміст соціального капіталу підприємства у взаємозв’язку із концепцією вартісно-орієнтованого управління. Акцентовано увагу на необхідності визначення ефекту декаплінгу у процесі оцінювання соціального капіталу. Запропоновано приріст соціального капіталу визначати сукупністю позитивних різниць елементів соціального капіталу. Розкрито обліковий зміст соціального капіталу як об’єкта обліку. У цьому аспекті розглянуто його нематеріальну природу та операції підприємства соціально-відповідального характеру. Визначено зміст соціального капіталу через людський, інтелектуальний, репутаційний та інформаційний капітал. Як облікову категорію соціальний капітал визначено через сукупність економічних ресурсів, які генерують нематеріальні активи через соціальну взаємодію учасників бізнес-процесів.

В умовах інтеграції України у світовий економічний простір зростає увага до однієї з ключових характеристик залучення інвестиційних коштів – інвестиційної привабливості підприємства та шляхів її підвищення. Тому дослідження факторів, які впливають на зростання інвестиційної привабливості підприємства, є актуальним. У статті з’ясовані поняття «інвестиційна привабливість підприємства» та «інтелектуальний капітал». Окреслені фактори, які впливають на інвестиційну привабливість підприємства. Проведена її бальна оцінка, яка враховує не лише результати фінансово-господарської діяльності, а й рівень сформованості інтелектуального капіталу. За допомогою кореляційно-регресійного аналізу визначений вплив інтелектуального капіталу на рівень інвестиційної привабливості підприємства харчової промисловості.

У статті здійснено огляд існуючої літератури з різних аспектів, пов'язаних із соціальним капіталом (визначення, концептуальні рамки, емпіричні дослідження та інше), та проаналізовано економічну літературу щодо визначення соціального капіталу. Також були розглянуто основні механізми розповсюдження знань на основі соціального капіталу. Є кілька визначень соціального капіталу. Ці визначення можуть бути розділені на дві категорії: соціальний капітал є внутрішнім – як актив створений внаслідок партнерської взаємодії та всередині соціальної мережі, та/або зовнішнім – сформований через довіру до інституцій та під впливом соціальних норм в суспільстві. Сучасне трактування соціального капіталу зводиться до того, що це результат взаємозв’язків, який підсилює фінансовий, виробничий, людський, інтелектуальний та природний капітали, підвищує ефективність управління, активізує потенційні можливості підприємства. Аналіз визначень соціального капіталу та його форм вираження дозволив схематично відобразити взаємозв’язок між структурними елементами соціального капіталу: довіра, соціальна мережа та соціальні норми. Сучасна практика та вимоги інвесторів щодо інформаційної прозорості корпоративної звітності та підзвітності бізнесу обумовлена більш глибоким розумінням стратегії компанії та інструментів її реалізації, пояснює трансформацію підходів до формування корпоративної звітності. Відображення соціального капіталу в звітності набуває важливого значення, оскільки прямо впливає на підвищення прозорості, а відповідно і на ринкову вартість підприємства. Ефективне використання соціального капіталу дозволяє зменшувати трансакційні витрати і підвищувати фінансові показники бізнесу.

В роботі розглядаються інвестиції в інтелектуальний капітал промислового підприємства як основний компонент взаємодії зацікавлених сторін. Обґрунтовано формування інтелектуального капіталу як результату синергетичної взаємодії людського, структурного та с

Стаття присвячена дослідженню змісту кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу підприємств вітчизняної машинобудівної галузі, запропоновано інструментарій його удосконалення. Встановлено, що розвиток сучасного підприємства забезпечується соціальною взаємодією її працівників і взаємодією самого підприємства з навколишнім середовищем. Обмін суб'єктивних цінностей працівників дозволяє значною мірою реалізовувати трудовий потенціал підприємства. Сам по собі процес формування інтелектуального капіталу підприємства представляє собою організаційно-управлінські інновації, які визначаються потребами інноваційного розвитку у виробничо-технологічній сфері. Обмін знаннями та навичками індивідуумів у процесі взаємодії є одним з найважливіших чинників розвитку національної інноваційної системи.Необхідною умовою модернізації української економіки є підвищення результативності інноваційної діяльності, яка в значній мірі визначається здібностями економічних суб'єктів до використання та генерації нових знань, отриманими інтелектуальними результатами, отриманими продуктивними відносинами із зовнішнім середовищем, що в трактується, як кадрове забезпечення, яке є необхідною складовою інтелектуального капіталу. Оцінка зазначеної складової інтелектуального капіталу є найважливішим інструментом ефективного управління його якістю в інтересах інноваційного розвитку машинобудівних підприємств і забезпечує зворотний зв'язок у людино-орієнтованому управлінні інноваційною діяльністю. У зв'язку з цим, розробка інструментарію удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу на сьогодні є актуальним завданням, що має вагоме наукове та практичне значення.Конкретизовано зміст поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу”, дано авторське трактування поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу машинобудівних підприємств”. Розкрито питання управління кадровим забезпеченням як складової інтелектуального капіталу вітчизняних підприємств машинобудування. Окреслено ряд проблем, які безпосередньо впливають на зростання інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Подано інструментарій розвитку машинобудівної галузі за рахунок удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу.Визначено модель інтелектуального капіталу, яка може бути інтерпретована за допомогою трьох основних складових: людський капітал (містить таку складову, як кадрове забезпечення); організаційний капітал (корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура); споживчий капітал (капітал відносин, що представляє причинно-наслідкових механізм взаємодії компанії зі споживачами, постачальниками, конкурентами, також соціально-економічний потенціал її брендів, торгових марок, іміджу та репутації). Зазначено, що в узагальненому вигляді структура кадрового забезпечення представляє собою чотири взаємодіючих компонента: моральні цінності (моральний і культурний рівні); творчі здібності (у тому числі, креативність); освіту (знання, отримані у процесі навчання); професіоналізм (досвід роботи з урахуванням виконаних трудових завдань).

Ділова репутація - це вид нема­теріального актива підприємства, що впливає на його вартісний характер. Серед нематеріальних активів вагоме місце в діяльності компанії на ринку займає торгова марка, постійна база клієнтів, кре- ативний підхід до управління біз­несом, довіра клієнтів, патенти, інтелектуальний капітал тощо. Усе це формує ділову репутацію суб'єкта господарювання, що збіль­шує ринкову вартість активів, під­вищує інвестиційну привабливість компанії на ринку. Ділова репу­тація ототожнюється з іміджем компанії, її місцем та статусом на ринку. Завдяки діловій репута­ції формується суб'єктивна оцінка діяльності того чи іншого суб'єкта на ринку, підвищується вартість цієї компанії. Серед розповсюджених про­явів недобросовісної конкуренції є порушення умов використання ділової репутації суб'єкта госпо­дарювання, що має такі прояви, як «неправомірне використання позначень», «неправомірне викори­стання товару іншого виробника»; «копіювання зовнішнього вигляду виробу» та «порівняльна реклама». Копіювання зовнішнього виду товару має ще назву «підробка», «фальсифікація», «контрафакція», проте між цими поняттями існу­ють суттєві відмінності, що зна­ходить прояв передусім у сфері їх застосування. Так, поняття «фаль­сифікація» використовується в декількох сферах діяльності, в той час як «контрафакція» - тільки щодо порушень, що скоються у сфері інтелектуальної власності. Контрафакція є одним із видів фаль­сифікації товарів, тому поняття «фальсифікація (підробка)» та «контрафакція» співвідносяться одне з одним як частина і ціле. Відповідно до угод, укладених з Європейським Союзом, Україна зобов’язалася привести своє зако­нодавство у відповідність до зако­нодавства ЄС. Необхідним згідно із цими зобов'язаннями є реформу­вання законодавства у сфері захи­сту інтелектуальної власності, захисту патентів та створення компетентних органів, до повнова­жень яких входить вирішення про­блем у галузі захисту інтелекту­альної власності, адже порушення у сфері захисту від недобросовісної конкуренції та порушення у сфері захисту інтелектуальної власно­сті тісно пов'язані між собою. Неправомірне використання товару іншого виробника за своєю суттю вважається протилежним неправомірному використанню позначень, оскільки за умови його вчинення позначення суб'єкта господарювання, які мають індиві­дуалізувати товар такого вироб­ника, змінюються або не використо­вуються взагалі. Метою таких дій недобросовісного конкурента є при­вернення підвищеної уваги до свого товару за рахунок добре відомих на ринку зовнішніх характеристик товару добросовісного виробника.

У статті встановлено, що інтелектуальний капітал є важливим стратегічним ресурсом компанії. Доведено, що достовірне вимірювання інтелектуального капіталу та його складових у стратегічному аналізі суттєво впливає на якість управління підприємством та його вартістю у довгостроковій перспективі. На прикладі компанії Сoca-Cola проаналізовано застосування найбільш популярних методів оцінювання інтелектуального капіталу, що базуються на рентабельності активів, а саме: методу доходу від капіталу, заснованому на знаннях (Knowledge Capital Earnings – KCE); метод розрахункової нематеріальної вартості (Calculated Intangible Value – CIV); економічна додана вартість (Economic Value Added – EVA); коефіцієнт інтелектуальної доданої вартості (Value Added Intellectual Capital – VAIC). Визначено, що найбільш простим та ефективним методом з-поміж досліджуваних є метод VAIC. Визначено, що аналітичні можливості фінансової звітності є обмеженими, а тому подальші дослідження потребують розробки більш досконалих методів та розширення джерельної бази для стратегічного аналізу інтелектуального капіталу.

Анотація. Постіндустріальна специфіка суспільних процесів зумовила суттєві зміни в усіх сферах економічної діяльності, у тому числі й капіталотворенні. Іманентною властивістю процесів і результатів капіталізації є їхню інвестиційна природа, яка набуває суттєвих змін за сучасних умов господарювання підприємств, що актуалізувало здійснення нашого наукового дослідження. За результатами критичного аналізу змістовного наповнення категорії «капіталізації» було зроблено впорядкування наукових підходів до її визначення, що дозволило в подальшому дослідженні сфокусуватися на більш значущих моментах, які характеризують інвестиційну специфіку досліджуваного явища. Базуючись на сучасних положеннях теорії капіталізації, які визначаються на основі взаємопов’язаних категорій «Капітал — Цінність — Зростання» (у класичній інтерпретації теорії капіталізації такими концептами є «Капітал — Вартість — зростання») було встановлено, що інвестиційну специфіку сучасних процесів і результатів капіталотворення доцільно досліджувати на засадах концепції імпактінвестування, яка передбачає пріоритизацію інвестиційних вкладень не тільки в комерційно-, а й суспільно орієнтовані сфери життєдіяльності, у яких забезпечуються соціально значущі та екологічні ефекти. У ході дослідження було доведено, що ключові вартісні результати капіталізації за сучасних умов діяльності підприємств є залежними від рівня розвитку нефінансованих і нематеріалізованих видів капіталу, сфер діяльності та інвестування. На основі використання методу рангової кореляції було визначено зв’язок факторів капіталотворення і ключових вартісних показників, що розраховані на основі фундаментально-вартісного підходу. За результатами досліджень 19 промислових підприємств України протягом 2009—2018 рр. було доведено високий рівень залежності між обсягами інвестицій, ціннісними результатами капіталотворення і показниками фундаментальної вартості капіталу та її різновидів. Визначено, що наслідки інвестування в розвиток управлінських і комунікаційних технологій, цифровізацію бізнес-процесів мають досить високий рівень зв’язку із фундаментальною вартістю операційного капіталу досліджуваних підприємств. Зроблено висновок про посилення впливу інтелектуальних і соціальних факторів на вартісні результати капіталізації підприємств. Ключові слова: капіталізація, імпактінвестування, фундаментальна вартість капіталу, ціннісні результати, інвестований капітал, промислові підприємства. Формул: 0; рис.: 3; табл.: 0; бібл.: 15.

Становлення економіки нового типу, базисом якої є знання, зумовлює посилення людського капіталу в забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств. Новий підхід до методів управління, серед яких розвиток компетенцій персоналу розглядається як пріоритетний напрям у вдосконаленні системи управління інтелектуальною власністю людськими ресурсами.У статті розглянуто доцільність використання компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом промислового підприємства; розглянуто теоретичні підходи до трактування поняття компетенція і компетентність і проведено семантичний аналіз цих понять; обґрунтовано роль і місце компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом; визначено складові елементи концепції компетентнісного підходу в управлінні персоналом промислового підприємства; досліджено сучасні тенденції використання компетентнісного підходу в управлінні людськими ресурсами промислового підприємства.

У статті проведено розбір ключових характеристик ресурсного та результативного підходів в напрямку визначення фінансового потенціалу. Визначено фінансовий потенціал як систему фінансових можливостей здатних трансформувати наявні ресурси у векторний процес розвитку через максимізацію та мультиплікатор капіталізації прибутковості. Згруповано в систему фактори впливу на рівень фінансового потенціалу, які потрібно системно перетворювати в потенційні можливості. Визначено такими факторами фінансову стійкість, ефективність менеджменту активами, мультиплікатор капіталу, вектор кредитоспроможності, інноваційний вектор, інвестиційний вектор, вектор менеджменту, що точково створюють проблеми та породжують дисбаланс фінансово-економічного розвитку. Сформовано синергетичну пряму складників фінансового потенціалу в процесі фінансово-господарської діяльності через ефективність та доведено поетапність алгоритму роботи в частині структуризації власних та позикових фінансових ресурсів через якість аналіз, планування, контроль і гарантування в підсумку фінансової стійкості та фінансової забезпеченості. Запропоновано структуризацію компонентів та складників фінансового потенціалу через рух і розвиток в напрямку капіталізації та максимізації. Розроблено вектор забезпечення формування High-level фінансового потенціалу в напрямку фінансової стабільності включаючи компоненти: управлінський, фінансово-економічний, майновий, архітектурний, інтелектуальний. Тому, важливим кроком в напрямку формування фінансового потенціалу та пошуку детермінантів його нарощення ефективно генерувати саме архітектурний та інтелектуальний компоненти. Заданий алгоритм буде працювати через самофінансування та самонаповнення, з врахуванням мотиваційної складової кадрового потенціалу до результативної та продуктивної роботи.

Актуальність теми дослідження. Представляє інтерес дослідження відповідності заявлених цілей щодо розбудови інноваційної моделі економіки змісту конкретної політики їх реалізації. Постановка проблеми. Показники розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності в економіці свідчать про відсутність адекватних законодавчих актів в частині фінансової підтримки інноваційної діяльності та обмеженість фінансових можливостей реального сектору економіки. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний науковий і практичний внесок в дослідження механізмів фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності становлять праці провідних науковців В. Гейця, В. Александрової, Л. Федулової, А. Даниленко, С. Онишко та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Високий динамізм розвитку, загострення економічних, політичних протиріч вимагає вдосконалення фінансової бази інноваційної діяльності підприємств. Постановка завдання. Метою статті є дослідження тенденцій зміни структури капіталу в галузях реального сектору економіки та оцінка їх впливу на інноваційно-інвестиційну активність підприємств. Виклад основного матеріалу. Дослідженням виявлені негативні тенденції зміни структури капіталу підприємств базових галузей економіки. Зменшується частка власного капіталу, більше половини джерел фінансування припадає на поточні зобов’язання. Скоротились кредитні програми для бізнесу, що зумовлено високими процентними ставками та низьким рівнем рентабельності підприємств. Негативний вплив на ці процеси здійснила монетарна політика НБУ: трикратне знецінення національної валюти, висока інфляція та облікова ставка поглибили кризу і обмежили доступ підприємств до кредитних ресурсів. Висновки. Стратегія управління економікою країни орієнтована на екстенсивний розвиток. Якщо вона буде консервуватись і на майбутнє, то економіка України залишиться не конкурентноздатною, не спроможною вирішити проблеми бідності значної частини населення, втратить свій науково-технічний, інтелектуальний потенціал. Обгрунтовані напрямки зміцнення фінансової бази інноваційної діяльності бізнесових структур та підвищення їх інвестиційної привабливості.

Вся історія розвитку людства є свідченням того, що воно намагалось і продовжує намагатися оптимізувати ефективність використання феномену підприємництва через раціоналізацію залучення і використання інтелектуального, психологічного і фізичного потенціалу кожного індивідуума чи груп індивідуумів до роботи над досягненням цілей, встановлених детермінованою спільнотою людей у залежності від домінуючих в даній спільноті потреб і мотивів, які є рушійною силою її розвитку. Розробка ефективних, адаптованих до сучасних умов розвитку механізмів менеджменту енергетичного підприємства здійснюється за допомогою комплексного і системного управління інтелектуальними ресурсами.

Важливою частиною інноваційної економіки є залучення прав інтелектуальної (промислової) власності в економічний оборот, одним зі способів якого є участь цих прав у формуванні статутного капіталу юридичної особи. Цей вид внеску за відповідних умов здатен ефективно забезпечити інвестиційну, гаран тійну та інші функції статутного капіталу. Ефективність реалізації цього способу розпорядження майновими правами промислової власності залишається низькою. У законодавстві та юридичній доктрині хоча і містяться певні положення та наукові розробки з означеного приводу, однак недостатньо дослідженими залишаються питання внесення прав промислової власності до інших форм господарювання, крім господарських товариств, порядок внесення, правові форми внесення тощо. Метою статті є доопрацювання положень щодо вдосконалення правового регулювання внесення майнових прав промислової власності як вкладу до статутного капіталу. У статті проаналізовано загальні положення чинного законодавства відносно правового регулювання формування статутного капіталу майновими правами промислової власності. Досліджено стан і недоліки законодавства щодо формування статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) відносно різних організаційноправових форм юридичних осіб: товариства з обмеженою відповідальністю; повного товариства; командитного товариства; приватного підприємства; виробничого кооперативу; сільськогосподарського кооперативу; фермерського господарства. Аналізуються правові форми внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу. Уточнено, що внеском до статутного капіталу можуть бути майнові права на: винаходи; корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки; сорти рослин; породи тварин; компонування напівпровідникового виробу; комерційну таємницю (за умови збереження її секретності та можливості оцінки). Конкретизовано два основні способи внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу товариства: через повне відчуження майнових прав юридичній особі; через передачу права користування такими правами на певний строк. Запропоновано, при закінченні строку користування майновими правами промислової власності, закріпити в чинному законодавстві правові наслідки: надання строку на продовження ліцензійного договору або договору комерційної концесії та подальшої участі учасника в товаристві; заміна частки через внесення рівноцінної частки; зменшення частки на суму, що відповідала розміру вартісної оцінки переданих майнових прав за ліцензійним договором (договору комерційної концесії), у разі наявності іншого майна, переданого до статутного капіталу; виключення зі складу учасників, у разі відсутності іншого майна в складі статутного капіталу та неможливості продовження строку ліцензійного договору (договору комерційної концесії) або рівноцінної заміни частки на інше майно. Для врегулювання питань формування статутного капіталу на локальному ріні уточнено та запропоновано основні положення, які мають бути відображені в установчих документах юридичної особи (засновницький договір (меморандум), статут) для внесення майнових прав промислової власності до статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи.

Анотація. Розглянуто еволюцію рахунків бухгалтерського обліку в частині обліку нематеріальних активів і об’єктів, пов’язаних з ними, удосконалено підходи до його побудови для достовірного відображення цих об’єктів у фінансовій та управлінській звітності з урахуванням сучасних тенденції розвитку економіки. Актуальність розв’язання наукової проблеми полягає в тому, що нині є потреба у розробленні нової методології обліку нематеріальних активів і об’єктів, пов’язаних з ними. Це пов’язано з наявністю значних відмінностей між балансовою і ринковою вартостями підприємств, що зумовлене недосконалістю класифікації нематеріальних активів і об’єктів, пов’язаних з ними, їхнім визнанням, оцінкою, відображенням на рахунках і у фінансовій звітності. Методологічними засобами проведеного дослідження є методи наукової абстракції, історичний, моделювання, аналіз змісту нормативних документів, порівняння, групування, абстрактно-логічний метод. Наголошено, що Глобальний моніторинг нематеріальних фінансів, який демонструє ринкову вартість провідних підприємств світу, вказує на значну питому вагу нематеріальної складової у вартості компаній і їхню недостатню розкритість в обліку. Зазначено, що особливу увагу необхідно приділяти відображенню нематеріальних активів і об’єктів, пов’язаних із ними, в українському Плані рахунків бухгалтерського обліку, який повинен забезпечувати єдність облікової інформаційної системи кожного суб’єкта господарювання, а також одночасно бути основою щодо узгодженості облікових показників у фінансовій звітності, на основі якої формуються статистичні показники. Вивчення історії розвитку нематеріальних активів і об’єктів, пов’язаних з ними, у Планах рахунків бухгалтерського обліку, що діяли з 1959 року донині, дало змогу відмітити зміни, які відбулися, виявити фактори, що вплинули на їхню еволюцію, установити недоліки при відображенні в обліку, окреслити й проаналізувати сучасний стан і дати оцінку розвиткові цієї категорії на майбутнє. Відмічено, що найбільшої трансформації з 1993 року зазнав рахунок, на якому ведеться облік гудвілу. Зазначено, що виокремлення об’єктів нематеріальних активів для включення їх у План рахунків бухгалтерського обліку України здійснено з урахуванням міжнародних, європейських та українських стандартів експертної оцінки й обліку. Обґрунтовано необхідність виокремлення субрахунку для обліку безпосередньо програмного забезпечення із введенням субрахунку для обліку програмних прошивок для програмних пристроїв. Розкрито доцільність виокремлення на окремому рахунку поточних нематеріальних активів. Зазначено необхідність ведення обліку внутрішнього гудвілу, що дасть змогу визначити сильні сторони компанії під час її поточної діяльності, а також розкрити їх при продажу, за потреби. Рекомендовано для обліку внутрішнього гудвілу використовувати аналітичні рахунки, на яких згруповано інтелектуальні активи за їх видами (людські активи, персональний внутрішній гудвіл керівника, клієнтські активи, нематеріальні активи, пов’язані з контрактами, організаційні активи, соціальні активи, екологічні активи). Ключові слова: нематеріальні активи (НМА), гудвіл, інтелектуальний капітал, рахунки бухгалтерського обліку, фінансовий облік, управлінський облік. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 4; бібл.: 30.

В статті показано, що в сучасному конкурентному середовищі продовжується боротьба брендів, а не товарів, за їхнє місце у свідомості споживачів. Підприємства не формують потенціал стратегічного розвитку за рахунок бренда як нематеріального активу. Виділено нові категорії споживачів: людям необхідні прості, зручні і компактні речі (маленька квартира); екологи – обмеження споживання і збереження природи; екоактивісти – зниження шкідливих викидів в атмосферу (зменшення кількості відряджень, проведення Zoom – конференцій); питання харчування – більшість людей хочуть стати ваганами чи вегетаріанцями, їсти більше овочів і фруктів; прихильники повторного використання ресурсів, переробки матеріалів. Деталізовані визначальні характеристики поняття «бренд». Наведені підходи вчених до формулювання даного поняття. Запропоновано авторське визначення бренду як інтелектуальної власності (нематеріального активу), яка має певну вартість та відображає особливості товару, його унікальність і створює незабутнє враження у споживача. Виокремлено сфери сучасного використання бренду. Відмічено, що бренди створюються за допомогою інновацій і процвітають за наявності безперервного потоку інновацій. Саме нововведення викликають тимчасову конкурентну перевагу, оскільки інноваційна продукція викликає у споживачів відчуття, що бренд дійсно є лідером і спрямований на задоволення потреб споживачів. Процес бренд-менеджменту підприємства має спрямовуватись на зростання його сили та вартості. За цими основними характеристиками бренд-менеджменту можливо здійснити оцінку ефективності формування та використання брендів та марочного капіталу підприємства. Використання нематеріальних активів зростає з переходом конкуренції в нецінову форму. Для їх ефективного використання необхідно впроваджувати принципово нові способи обліку. Питання оцінки та відображення нематеріальних активів в обліку залишається до цього часу дискусійним. Доведено, що не існує реальної моделі обчислення вартості бренду; головним фактором недосконалості оцінки вартості бренду є відірваність його від звітностей компаній та не відображення таких нематеріальних активів на балансі компаній; форс-мажорні обставини мають безпосередній вплив на вартість матеріальних активів, в той час як нематеріальні активи не втрачають свою вартість.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.