Статті в журналах з теми "Інтегрованість"

Показано можливість використання методу кореляційних плеяд для визначення життєвості популяції багаторічних злаків поліцентричної біоморфи. Збільшення за роками інтегрального показника плеяди свідчило про прогресуючий розвиток популяції Poa angustifolia L. та збігалося з інвазійним періодом її життєдіяльності. Значення цього критерію, що дорівнює 0,5 і більше, відповідало «нормальному» стану популяції. Його зменшення свідчило про початок деструктивних процесів.

Статтю присвячено виявленню, науковому опису та поясненню властивостей кримінологічного законодавства України. Установлено та надано характеристику таким із них, як конструктивістська природа, об’єктивна здатність до обструкції криміногенних факторів, функціональна динамічність, міжгалузевий, надсистемний (метасистемний) характер, мережева організація, функціональна інтегрованість у механізм протидії злочинності, конвенційність, стійкість, підвищена потенційна симулятивність та криміногенність.

У статті представлено власний погляд на стабілізатори розвитку інноваційного потенціалу, які представляють собою принципи, які мають забезпечити безперервний, перманентний та ефективний розвиток економічних систем сфери гостинності різних рівнів (країни, регіону, галузі, підприємства). Запропоновано стабілізатори розвитку інноваційного потенціалу сфери гостинності впроваджувати як універсальні принципи: стратегічна спрямованість; системність; динамічність; ефективність; функціональність; реальність, інтегрованість, трансформованість. Визначені принципи мають забезпечити конкурентоспроможність економічних систем сфери гостинності макро-, мезо-, мікро- рівнів

Стаття присвячена аналізу психологічних чинників становлення громадянської ідентичності містян і селян. В емпіричному дослідженні взяло участь 350 осіб віком 30-50 років, з них 192 осіб, що народилися і проживають у містах, та 158 осіб, які народилися і проживають у сільській місцевості. Проведений порівняльний аналіз факторних оцінок чинників становлення громадянської ідентичності осіб із різним місцем проживання виявив статистично значущі відмінності, а саме що жителі сільської місцевості в порівнянні з жителями міст мають вищі факторні оцінки за «Соціальною інтегрованістю» і «Просоціальною спрямованістю», і нижчі – за «Суб’єктністю» та «Задоволеністю потреб у державі». Це пояснюється особливістю соціалізації жителів сільської місцевості, а саме вираженою орієнтованістю на єдність з іншими, підтримку тісних зв’язків, традиції колективізму, конформності, взаємопідтримки і взаємодопомоги, а також більшою схильністю до екстернальності та патерналізму. Здебільшого негативні уявлення селян про забезпечення державою умов для їхньої самореалізації та підтримання ефективної життєдіяльності (фрустрація потреб фізичного та соціального існування в державі) негативно впливають на сприйняття держави та себе як громадянина цієї держави і може ускладнювати формування стійкої позитивної громадянської ідентичності. Регресійні моделі, побудовані окремо для селян і містян, дозволяють стверджувати про наявність відмінностей у відносних вкладах незалежних змінних у прогнозуванні інтегрального показника громадянської ідентичності. Для жителів сільської місцевості найбільш значущими психологічними чинниками у становленні громадянської ідентичності є «Задоволеність потреб фізичного та соціального існування у державі», «Колективістські цінності батьківської сім’ї», «Соціальна інтегрованість» та «Соціоцентричні ціннісні орієнтації», тоді як для містян найбільш значущими психологічними чинниками є «Просоціальна спрямованість», «Суб’єктність особистості» і «Задоволеність потреб особи у державі».

Оцінка психологічних особливостей дітей із псоріазом 13-17 років за тестом «Багатофакторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла» виявив низький рівень вираженості особистісних рис. Отримані результати дослідження надали можливість окреслити психологічний портрет підлітків із псоріазом, які відособлені, стримані, обережні, вразливі. У підлітків прояви критичності та уникнення компромісів балансують з коректністю у поведінці. За емоційно-вольовими особливостями підлітки з псоріазом: чутливі, емоційно нестійкі з мінливістю настрою, певною інертністю, недостатньою обов’язковістю. У міжособистісних стосунках у них одночасно проявляється достатня інтегрованість у процес і спостерігаються цинічність, імпульсивність, жорсткість, деяка самовпевненість, що викликає неприязнь оточуючих. Вони здатні активно реагувати на задоволення чи незадоволення особистісних потреб, турбуються про власний соціальний статус.

В статті розглянуто напрями порівняння понять «маркетингові комунікації» та «інтегровані маркетингові комунікації» у декількох аспектах: на основі аналізу дефініцій маркетингових комунікацій та інтегрованих маркетингових комунікацій різними авторами у науковій літературі, у аспекті формування стратегій маркетингових комунікацій та інтегрованих маркетингових комунікацій, у зв'язку з необхідністю обов’язкового інтегрування окремих засобів маркетингових комунікацій через неможливість їх використовувати відокремлено один від одного, з точки зору інтегрованості впливу інструментів маркетингових комунікацій на різні цільові аудиторії на кожному щаблі «комунікативної піраміди», в аспекті комплексного, інтегрованого і практично нероздільного впливу маркетингових комунікацій на ефективність маркетингової діяльності підприємства загалом. На основі експертних оцінок проаналізовано тенденції розвитку ринку маркетингових комунікацій в Україні. Зроблено висновок про інтегрованість усіх інструментів маркетингових комунікацій апріорі для всіх суб'єктів ринку різного рівня для досягнення загальної ефективності їхньої маркетингової діяльності.

На основі використання авторської методики проведено історико-краєзнавчу та туристично-рекреаційну характеристику локалізації, історико-архітектурного стану й атрактивного потенціалу збереженого Пнівського замку, що розташований у Надвірнянському районі Івано-Франківської області. Здійснено аналіз за допомогою комплексно-системного алгоритму, що поєднує чотири групи описових складових, у межах кожної з яких додатково виділяється ще по п’ять елементів: природно-географічна (орографічна специфіка побудови пам’ятки, гідрологічна характеристика призамкової території, наявність об’єктів природно-заповідного фонду, витвори садово-паркової архітектури й сумарний тип ландшафту); історико-культурна (історична значимість, фізична збереженість, культурна цінність, архітектурний стиль та використаний тип оборонної системи пам’ятки); інфраструктурна (транспортна доступність, наявність закладів готельно-ресторанного профілю, ступінь музеєфікації й сувеніризації об’єкта); рекламно-інформаційна (інтегрованість у тематичні й загальнотуристичні маршрути, показники проведення туристичних фестивально-подієвих заходів, рівень рекламного забезпечення та поширеності матеріалів, науково-дослідницька вивченість, насиченість інформацією мережі Інтернет).

У статті розглянуто нове розуміння сутності феноменів «лідерство» і «лідерські навички» та теоретичні засади формування лідерських навичок шляхом індивідуального підходу в навчанні майбутніх фахівців у закладах вищої і фахової передвищої освіти. Запропоновано до означених теоретичних засад віднести інтегрованість індивідуального навчання у професійну діяльність майбутніх фахівців-лідерів. Визначено, що підготовка майбутніх фахівців як керівників до лідерства у колективі є соціально-педагогічною системою, яка сприяє опануванню студентами у закладах вищої і фахової передвищої освіти трьома базовими лідерськими навичками: проведенні діагностування рівня розвитку колективу працівників, гнучкістю й партнерством. З’ясовано, що шляхом організації індивідуального навчання фахівців-лідерів формуються ще три базові навички лідерства «в собі» – кидати виклик прийнятим обмеженням, визначати рівні своєї влади й співробітничати заради успіху. Визначено, що майбутній фахівець у закладі вищої чи фахової передвищої освіти має навчитися збільшувати джерела власної влади, особливо влади знання (добре розбиратися у власній справі, комп’ютерах, іноземних мовах тощо), особистої влади (розвиваючи свою особистість і міжособистісні вміння). Доведено, що ефективне формування лідерських навичок має відбуватися на всіх чотирьох рівнях: з управління собою; окремими колегами; колективом (командою) і організацією.

Мета. В експерименті на 24 кролях шляхом морфологічних досліджень та морфометричного аналізу оцінити ефективність застосування методики BMDCT (bone marrow-derived cell transplantation) в лікуванні внутрішньосуглобових остеохондральних пошкоджень та дефектів. Матеріали і методи. За допомогою морфометричного аналізу препаратів, отриманих від 24 експериментальних тварин, розподілених на три групи, визначали характер та структуру регенерату, його інтеграцію до навколишніх тканин, оцінювали вміст клітинних структур та неклітинних елементів, що сформувалися в дефекті в різних серіях експерименту, з використанням модифікованої гістологічної шкали S. W. O’Driscoll і співавторів і S. R. Frenkel і співавторів. Результати. Аналіз результатів дослідження з використанням модифікованої шкали гістологічної оцінки показав, що гіаліновий хрящ був наявний тільки в регенераті тварин, у яких застосовували методику BMDCT. Значного розшарування поверхні суглобового хряща регенерату в цих тварин не виявлено, структурна інтегрованість була високою, щільність суглобового хряща навколо країв дефекту значно перевищувала показники у контрольних тварин. Дегенеративні зміни хондроцитів переважали у контрольних тварин. За характером перебудови субхондральної кістки під зоною дефекту статистичним аналізом виявлено достовірну різницю між дослідними та контрольними тваринами (р < 0,001), що засвідчило ефективність застосування методики BMDCT. Висновки. Результати дослідження дають підстави для висноску про ефективність застосування методики BMDCT у лікуванні пацієнтів з внутрішньосуглобовими остеохондральними пошкодженнями та дефектами.

В статті розглянуто питання використання маркетингових технологій з метою формування конкурентних переваг. Систематизовано дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців стосовно джерел конкурентних переваг. Узагальнено вимоги, яким мають відповідати конкурентні переваги та наведено систематизований перелік характеристик, через які виявляється сутність конкурентних переваг. Конкурентні переваги мають вигідно відрізняти підприємство від конкурентів, задовольняти потреби споживачів, забезпечувати підприємству довгострокову конкурентну позицію на ринку, бути гнучкими та адаптованими до змін сучасного бізнес-середовища. Доведено, що засобом досягнення конкурентоспроможної позиції підприємства на ринку є розробка конкурентної стратегії, що базується на системі цінностей споживачів. Впровадження принципу клієнтоорієнтованості та створення споживчої цінності визначено головними складовими забезпечення стійких конкурентних переваг. За сучасних умов нестабільного ринкового середовища аргументовано доцільність розробки адаптивних маркетингових стратегій, що дають змогу підприємствам реагувати на зміни ринкового середовища, мінімізувати ризики та втримати конкурентні позиції. Наголошено на необхідності забезпечення системного підходу до формування стратегій окремих елементів комплексу маркетингу. Виділено напрями адаптивного маркетингового управління. Узагальнено сучасні маркетингові технології, які можуть застосовувати підприємства з метою розширення цільової аудиторії, збільшення обсягів продаж та зміцнення своїх позицій на ринку. Їх особливостями є орієнтація на стратегічні цілі розвитку, інтегрованість із загальною системою управління підприємством, комплексність, безперервність та динамізм реалізації. Результатом ефективного використання цих технологій є успішна діяльність підприємств на ринку, досягнення маркетингових та управлінських цілей.

Статтю присвячено дослідженню державної політики Австрії в галузі професійної підготовки педагогічних кадрів. Її метою є аналіз ключових пріоритетів австрійської державної політики у сфері професійної освіти педагогів, відображених передовсім у правовій базі системи педагогічної освіти та національній концепції її реформування. Досягнення цієї мети передбачає застосування теоретичних дослідницьких методів – аналізу, інтерпретації, узагальнення наукової літератури з проблеми дослідження та нормативно-правових документів Австрії щодо професійної підготовки педагогічних кадрів. Передовсім у статті на підставі аналізу наукових джерел і національних звітів про освіту Австрії узагальнено найбільш проблемні аспекти професійної підготовки кадрового забезпечення освітньої галузі (недостатня інтегрованість у міжнародний освітній простір, невідповідність сучасним реаліям освітньої практики, структуро-організаційні розбіжності, застарілість змісту і технологій тощо), які зумовили розгортання масштабної державно-політичної роботи із розробки і реалізації системи реформаційних заходів. У процесі подальшого пошуку на основі вивчення нормативно-правових документів виявлено пріоритетні напрями австрійської державної політики у сфері педагогічної освіти (інтернаціоналізація, стандартизація, академізація, професіоналізація тощо), розглянуто систему реформаційних заходів (ліквідація розбіжності статусів різних груп педагогічних кадрів, оновлення переліку напрямів і спеціальностей їх підготовки, впровадження єдиної ступеневої структури, запровадження механізмів контролю якості освіти тощо). Здійснене дослідження дає підстави для висновку про виваженість, послідовність, гнучкість, випереджальний характер сучасної австрійської державної політики у сфері педагогічної освіти, що створює передумови для якісної професійної підготовки нових генерацій педагогічних кадрів, здатних до ефективної професійної діяльності в умовах ХХІ століття. Ключові слова: педагогічна освіта Австрії, професійна підготовка вчителів, державна політика, законодавча база, напрями реформування.

Розглядаються основні соціально-психологічні засоби підтримки сільської молоді в процесі її міграції до міста. Обстоюється думка, що переїзд із сільської місцевості до принципово іншого, міського, середовища є складною життєвою ситуацією і може супроводжуватися різного роду дезадаптаційними проявами. Основними деструктивними переживаннями під час міграції можуть бути тривожність, напруженість, розгубленість, безпорадність та песимізм. Обґрунтовується доцільність використання різноманітних напрямів і форм роботи з різними категоріями молодих мігрантів: сільськими старшокласниками на етапі прийняття ними рішення про переїзд, студентами сільського походження та працюючою в місті сільською молоддю. Ефективні засоби мають бути спрямовані на актуалізацію соціальної мобільності сільської молоді, активізацію її самосприйняття в новому середовищі, підвищення рівня рефлексії і вироблення вміння ставити життєві цілі з урахуванням реальної соціальної ситуації та досягати їх. Важливим складником адекватної адаптації названо розширення самосвідомості мігранта – уміння усвідомлено робити вибір і брати відповідальність за його наслідки, тобто постійно самовдосконалюватись у процесі особистісного розвитку. Основні напрями цієї роботи мають бути пов’язані зі стимуляцією розвитку таких особистісних якостей, як самостійність, відповідальність, інтегрованість, а також керованість пізнавальної та емоційної діяльності. Описано авторську програму соціально-психологічного тренінгу соціально-психологічної адаптації студентів сільського походження до міського середовища, яка має п’ять модулів. Метою запропонованого тренінгу є сприяння психологічній адаптації студентів сільського походження до нового соціального середовища, знаходження оптимальних моделей поведінки в міському середовищі, формування навичок конструктивного спілкування та ефективної взаємодії із жителями міста. Програму апробовано практичними психологами низки закладів вищої освіти, які підтвердили її ефективність і доцільність використання в роботі із студентами сільського походження.

У статті доведено актуальність проблеми здійснення моніторингу якості освіти (далі ‒ МЯО) у закладах вищої освіти (далі ‒ ЗВО). Освітній (педагогічний) моніторинг розглянуто в трьох площинах: як процес (циклічний процес порівняння, зіставлення, оцінювання існуючого стану освітнього процесу у ЗВО із запланованим його еталоном); як технологію (сукупність певних етапів та відповідних засобів (розробка еталону освітнього процесу, критеріїв та показників оцінювання його стану, зіставлення еталонного освітнього процесу з реально існуючим, обґрунтування моделі освітнього процесу, вивчення перебігу його розвитку, підсумковий контроль його стану та корекція розробленої моделі); як інформаційну систему, яка постійно оновлюється і поповнюється на основі безперервного відстеження за станом і динамікою розвитку основних складових якості освіти за сукупністю визначених критеріїв із метою вироблення управлінських рішень із коригування небажаних диспропорцій на основі аналізу зібраної інформації і прогнозування подальшого розвитку досліджуваних процесів. Визначено засадничі принципи МЯО у ЗВО (системність і комплексність; студентоцентрованість; оперативність; ефективність; оцінювання для навчання; відкритість; взаємодія і взаємовідповідальність; інтегрованість; перспективність; інноваційність). Сформульовано педагогічні умови забезпечення МЯО у освітньому закладі (створення спеціальних педагогічних умов організації МЯО освітнього процесу ЗВО, які передбачають: підготовку педагогічного колективу до здійснення освітнього моніторингу; забезпечення взаємодії всіх учасників МЯО; розроблення необхідного науково-методичного інструментарію). Запропоновано критеріальну базу МЯО у ЗВО, до якої віднесено комплекс критеріїв (психологічну готовність учасників освітнього процесу до моніторингової діяльності (позитивні мотиви, професійна спрямованість), моніторингову компетентність суб’єктів педагогічного процесу ЗВО (спеціальні знання і вміння, особистісні якості), якість моніторингових даних (обсяг інформації, її валідність та дієвість тощо). Презентовано окремі засоби забезпечення МЯО у освітньому заклад («моніторинговий кейс», веб-опитування, тестінг, веб-форуми, вебометричний рейтинг).

Однією з важливих проблем виконавського мистецтва та професійної мистецької освіти є формування вико- навської майстерності майбутнього педагога-музиканта. Приділяється увага ретроспективному аналізу поглядів визначних фахівців щодо формування професійних якостей, умінь та навичок під час навчання на дисциплінах диригентсько-хорового циклу. Авторки статті на основі аналізу наукових досліджень і публікацій зробили спробу виокремити та охарактеризувати певні особливості музично-виконавської діяльності вчителя музичного мистецтва. Зазначено, що особливості професійної підготовки вчителя музичного мистецтва формуються з поліфункціональності та інтеграції видів професійної діяльності. Визначається змістова характеристика означеного поняття, аналізуються принципи навчання в хоровому класі під час підготовки здобувачів вищої освіти до майбутньої музично-професійної та виконавської діяльності. У статті зазначається про інтегрованість професійної підготовки вчителя музичного мистецтва. З огляду на складність і багатоаспектність поняття «виконавська майстерність» воно розглядається як системне явище, в якому поєднується педагогічний та виконавський складники. У статті розглядається виконавська майстерність із боку акмеологічного підходу. Наголошено, що концертно-виконавська діяльність стимулює пізнавальний інтерес до вивчення загального культурного рівня, професійного становлення майбутніх педагогів-музикантів. Універсальні підходи (системний, аксіологічний, компетентнісний) мають постійно поєднуватися з індивідуально-особистісним, що враховує особливості (фізіологічні, психічні, світоглядні тощо), характерні саме для цієї особи і які відрізняють її від усіх інших. Індивідуально-особистісний підхід постає перед майбутнім педагогом-музикантом як одне з найважливіших завдань вивчення процесу творчого становлення особистості. Розкрито зміст та особливе значення підвищення виконавської майстерності завдяки участі у всеукраїнських олімпіадах та міжнародних фестивалях-конкурсах, що сприяють оволодінню здобувачами вищої освіти вміннями знаходити оптимальні рішення, виходи зі складних ситуацій, оцінити власні можливості.

Непередбачуваність та швидка змінюваність сучасних загроз, їх глобальний характер роблять безпеку однією з найважливіших проблем сучасного та майбутнього світу. Запровадження європейських стандартів, інтеграції України в ЄС потребують перетворень всіх сфер українського суспільства. Такими перетвореннями в системі управління Єдиною державною системою цивільного захисту, враховуючи необхідність реалізації Концепції управління ризиками, є необхідність розроблення механізмів державного регулювання у сфері управління ризиками. Однак впровадження на території України сучасних принципів антикризового менеджменту здійснюється повільними темпами. Науковцями, здійснюється спроба опрацювання новітніх організаційно-управлінських підходів до вирішення проблем управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Однак поза увагою залишився досвід організації кризового менеджменту в Республіці Польща (далі – РП), де основи його досить ґрунтовно визначені на законодавчому рівні, а практика впровадження його принципів сягає понад 13 років. Огляд Закону Республіки Польща «Про антикризовий менеджмент» та практики його застосування на територіальному рівні в частині розробки планів антикризового менеджменту є науковим завданням нашого дослідження і висвітлений в даній статті. Основним методом дослідження є контент-аналіз основного Закону РП «Про антикризове управління» та аналіз змісту планів антикризового управління. Також застосовувався літературний пошук публікацій польських вчених з антикризового менеджменту. В основному змісті статті: наголошується,що Концепція антикризового управління, яка закладена в Законі РП, зосереджена на принципі першості територіальної системи державного устрою; аналізується поняттєво-термінологічний апарат, визначений у ньому; аналізуються плани антикризового менеджменту на воєводському рівні. У статті визначаються принципи побудови системи антикризового менеджменту, особливості системи кризового менеджменту на різних рівнях державного управління; робиться висновок про інтегрованість її в систему національної безпеки, яка структурно має підсистеми управління, виконавчу підсистему і підсистему забезпечення; стверджується, що велика увага в системі антикризового менеджменту приділяється питанням організації співпраці, кризових комунікацій між всіма рівнями управління. Для цього створюється мережа безпеки, що є актуальним для удосконалення системи в Україні. Функціонування системи, в першу чергу спрямована на запобігання виникнення кризових ситуацій, а в разі їх виникнення, – взяття під контроль їх розвитку, на основі запланованих заходів, мінімізація і ліквідація наслідків та відновлення функціонування суспільства докризового стану. Ключовим елементом, що законодавчо визначено і структурно прописано в Законі є фаза підготовки системи антикризового менеджменту РП. Аналіз планів антикризового управління показує, що в них деталізовано прописуються всі загрози, операції щодо їх моніторингу, мінімізації, сили і засоби, порядок співпраці. Зміст планів національного, воєводського, повітського рівнів, рівня гміни і комунальний інтегрований в частині організації координації діяльності, надання допомоги і підтримки нижньому рівню управління. В інтересах кризового менеджменту можуть застосовуватися збройні сили РП, створюватися спеціальні групи із складу поліції, державної пожежної служби тощо. Враховуючи основний метод управління у системі кризового менеджменту – метод управління проектів, в планах розробляються модулі дій з запобігання і реагування за кожною загрозою. У висновках, зазначається, що домінантною складовою системи антикризового менеджменту є її територіальний рівень управління, на якому відбувається ретельне планування, моніторинг загроз та підготовка сил і засобів. Напрямом подальшого дослідження є компаративний аналіз систем антикризового менеджменту різних країн, вивчення кращих практик організації антикризового управління РП.

The article considers the problem of experiencing a personal crisis, in particular in early adulthood. The purpose of the article is to determine indicators of experiencing a personal crisis in early adulthood based on the status model of identity. Objectives: to determine levels of personal crisis experience based on the status model of identity in early adulthood; empirically outline the indicators of each level. The experience of the crisis is seen as a form of human activity. The purpose of the crisis is to overcome the critical situation. Сrisis positive end to the contributes to the development of personality аnd acquirement a status of the achieved identity. Diffusion of identity is the result of the negative impact of the crisis. The criteria that predict the experience of the crisis are: acceptance of one’s own identity, acquirement of integrity; searching and analysis of existing and search for new aspects of identity; reviewing accepted aspects of identity with alternatives which are more consistent with the new situation conditions. The methods investigation the indicators of experiencing a personal crisis are the method of “Who am I?” M. Kuna, T. McPertland and cluster analysis for interpretation of results. The prognostic criterion for determining the status of identity is the ability to reflect, in particular the ability to differentiate identity analysis and free actualization in the respondents own cognitive-affective formations of identity. Results. The main indicators of experiencing a personal crisis in students are identified premature identity status with insufficient level of self-differentiation, acceptance of “ready”, unanalyzed aspects of self, related to the fulfillment of social roles; diffuse identity, the indicators of which are the inability to carry out an in-depth analysis of the actual characteristics of the self and the absence of potential self and integration identity; “search moratorium” the indicators of which are depth analysis aspects of real and potential self and integration of different aspects of the self. Experiencing a crisis is a form of human activity aimed at overcoming a critical situation and entering a positive vector to a new level of personality development, which provides a new resource, experience, integrated into the identity structure, with a negative – fragmentation, destructive changes that reduce resilience. Experiencing a personal crisis at the cognitive level concerns changes, in particular in self-awareness, identity formation.Key words: crisis, personal crisis, experience of crisis, identity, achieved identity, moratorium, premature identity, diffuse identity. Метою статті є визначення показників переживання особистісної кризи у ранній дорослості на основі статусної моделі ідентичності. Завдання: визначити рівні переживання особистісної кризи на основі статусної моделі ідентичності у ранній дорослості; емпірично окреслити показники кожного рівня. Переживання кризи розглядається як форма активності людини, спрямована на подолання критичної ситуації та вихід за позитивного вектору на новий рівень розвитку особистості, досягнутої ідентичності, за негативного – фрагментарність, дифузія ідентичності. Прогностичними критеріями визначення статусів ідентичності є: прийняття власної ідентичності – набуття цілісності; поглиблений пошук, аналіз нових аспектів ідентичності; перегляд актуальних аспектів ідентичності з потенційними, які відповідають новим умовам ситуації. Методами дослідження показників переживання особистісної кризи вибрано методику «Хто я?» М. Куна, Т. Макпартленда та кластерний аналіз для статистичної обробки результатів. Результати. Прогностичним критерієм «Я-статусу» ідентичності визначено здатність до рефлексії, зокрема здатність до диференційованого аналізу ідентичності, вільної актуалізації у досліджуваних власних когнітивно-афективних утворень щодо своєї ідентичності. Основними показниками пережи-вання особистісної кризи у студентів є: досягнення передчасного статусу ідентичності з недостатнім рівнем диференціації Я, прийняття «готових», невідрефлексованих аспектів Я, які стосуються виконання соціальних ролей; дифузна ідентичність, показниками котрої є нездатність здійснювати глибокий аналіз актуальних характеристик Я та відсутність потенційних, відсутня цілісність, інтегрованість Я; «пошуковий мораторій», показниками якого є: глибокий аналіз аспектів Я актуальних і потенційних, бачення перспективи, інтеграція різних аспектів Я, почуття цілісності.Переживання кризи є формою активності людини, спрямованою на подолання критичної ситуації та вихід за позитивного вектору на новий рівень розвитку особистості, котрий передбачає новий ресурс, досвід, що інтегрується у структуру ідентичності, за негативного – фрагментарність, деструктивні зміни, які знижують стійкість особистості. Переживання особистісної кризи на когнітивному рівні стосується змін, зокрема у самосвідомості, формуванні ідентичності.Ключові слова: криза, особистісна криза, переживання, ідентичність, досягнута ідентичність, мораторій, передчасна ідентичність, дифузна ідентичність.

У статті аналізуються основні теоретичні положення концепції формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки й виокремлюються теоретичний, методичний, практичний та методологічний концепти. Звернено увагу, що завдяки інтеграції ряду педагогічних підходів методології системи (особистісно-орієнтованого, компетентнісного, гуманістичного, системного, діяльнісно-розвивального, середовищного, аксіологічного, акмеологічного, суб’єкт-суб’єктного) відбувається інтенсифікація результатів названої системи. Крім того, упровадження інтеграційного підходу допомагає загальному об’єднанню означених принципів формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки завдяки поєднанню складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби) з інноваційністю та інтегрованістю навчання. Автор вважає, що професійна компетентність майбутніх учителів історії є конструктом п’яти взаємообумовлених та взаємозалежних компонентів: інформаційно-когнітивного, операційнодіяльнісного, креативно-проектного, оцінно-рефлексивного та мотиваційноціннісного. Розглядаючи професійну компетентність майбутніх учителів історії динамічною властивістю особистості, автором визначено, що процес її розвитку включає чотири рівні: початковий; середній; достатній; високий. У поданій статті звернено увагу, що дієвість концепції формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки досягається рядом педагогічних умов, основними з яких є: упровадження інноваційних технологій навчання до процесу фахової підготовки майбутніх учителів історії; створення інформаційно-освітнього середовища фахової підготовки майбутніх учителів історії у закладах вищої освіти; переорієнтація освітнього процесу на оволодіння майбутніми учителями історії методологією науково-технічної творчості; проектування змісту освіти на основі ідей компетентнісного підходу; цілеспрямований розвиток особистісно-професійних якостей майбутніх учителів історії.

В умовах сучасної медійної вищої освіти одним з пріоритетних напрямів вдосконалення навчально-виховного комплексу вищих навчальних закладів є запровадження інформаційних технологій, які в даний час мають найбільш стрімкий розвиток. Електронні комп’ютерні підручники, дистанційна освіта, віртуальні тренажери – це далеко не повний перелік напрямів, які успішно розвиваються в системах освіти. Проте сучасна освіта за інтенсивністю використання інформаційного інструментарію помітно відстає від інших дисциплінарних напрямів. Це зумовлено складнощами стосовно формалізації багатьох компонентів предметних областей, які створюють труднощі при алгоритмічній трансформації змісту, а також певним рівнем консервативності самої освіти, недостатнім рівнем володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями [1, 5].Одним із важливих понять при запровадженні електронних систем навчання є якість освіти, яка традиційно відображає систему оцінювання успішності тих, хто навчається. У широкому розумінні якість вищої освіти являє собою збалансовану відповідність вищої освіти різноманітним цілям, потребам, вимогам, нормам, еталонам, стандартам [2].Тому не дивно, що сьогодні практично вся європейська система вищої освіти працює над підвищенням якості підготовки фахівців. У рамках Болонських реформ виробляються єдині підходи до забезпечення якості вищої освіти, розробки навчальних матеріалів, відбувається уніфікація вищої освіти та її ступенів.Важливим елементом вдосконалення навчально-виховного комплексу сучасного вищого навчального закладу є комплексна оцінка якості електронних засобів навчання (ЕЗН), під якою розуміється оцінка якості ЕЗН по сукупності інформативних параметрів (рис. 1).При оцінці якості ЕЗН за змістовною складовою необхідно враховувати ступінь їх відповідності вимогам Державних освітніх стандартів (ДОС) України з окремих напрямків підготовки фахівців, програм дисциплін ДОС. Відповідність ЕЗН вимогам діючих стандартів можуть підтвердити експерти за провідні фахівці Міністерства охорони здоров’я або Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з відповідного напрямку. Техніко-технологічна оцінка якості ЕЗН відображає структурні компоненти освітнього процесу – одержання інформації (навчання), практичні заняття (тренування і закріплення знань, умінь і навичок), атестацію (їх контроль), можливість підсумкового контролю отриманих знань сучасними комп’ютерними методами.Розроблювач мережних ЕЗН має забезпечити стабільну роботу в мережі Internet на основі каналу цілодобового доступу із пропускною здатністю не менше 2 Мбіт/с.Застосування ЕНЗ не повинно вимагати підвищених показників продуктивності комп’ютерної техніки і спеціального програмного забезпечення для робочих місць учасників навчального процесу.Програмно-технологічним підґрунтям для побудови і підтримки системи освітніх порталів є програмно-апаратний комплекс, що дозволяє будувати і підтримувати портали різного призначення й архітектури і забезпечувати виконання відповідного набору функцій.Дидактична оцінка якості ЕЗН передбачає оцінювати міру їх відповідності стандартним дидактичним вимогам до навчальних видань (підручники, навчальні і методичні посібники).Методичні вимоги щодо оцінки якості ЕЗН вимагають урахування своєрідності й особливості предметної галузі, на яку вони розраховані, специфіки відповідної науки, її понятійно-категоріального апарату, особливостей використовуваних методів досліджень та її закономірностей, можливостей використання сучасних методів обробки інформації й методології реалізації освітньої діяльності (табл.).ТаблицяСутність методичних вимог щодо оцінки якості ЕЗН у складі освітніх порталів Методичні вимоги стосовно оцінки якості ЕЗНЇх сутністьВрахування складності функціонування навчального матеріалу в ЕЗН.Взаємозв’язок та взаємодія понятійних, образних та діючих компонентів мислення студентів при функціонуванні ЕЗН у складі освітніх порталів.Необхідність забезпечення відображення системи наукових понять навчального модуля у вигляді ієрархічної структури високого порядку.Кожний рівень в системі наукових понять навчального модуля повинен відповідати певному рівню абстракції і забезпечувати урахування їх логічних взаємозв’язків.Реалізація навчальної можливості щодо різноманітних контрольованих тренувальних дій.Поетапне послідовне підвищення рівня абстракції знань студентів на рівні засвоєння, достатньому для здійснення алгоритмічної та евристичної діяльності.До основних дидактичних і змістовних показників якості електронного навчального посібника (ЕНП) у цілому можна віднести наступні: валідність, надійність, економічність і надмірність, інтегрованість та практичність.Практичність ЕНП та електронних підручників оцінюється за допомогою експертних процедур викладачами й тими, кого навчають.Дидактична оцінка якості ЕЗН повинна відповідати наступним стандартним та специфічним дидактичним вимогам, що пропонуються до навчальних видань та відповідають специфічним закономірностям та сучасним дидактичним принципам навчання (рис. 2).Ергономічні вимоги до електронних засобів навчання повинні враховувати вікові особливості студентів різних форм навчання, встановлювати вимоги до відображення інформації та режимів роботи ЕЗН, забезпечувати підвищення рівня їх мотивації до навчальної діяльності. Важливою ергономічною вимогою є забезпечення підтримки студентів шляхом організації в структурі ЕЗН інтерфейсу, необхідних методичних вказівок та підказок, вільної послідовності й темпу роботи для того, хто навчається [3; 4].Однією з вимог ергономічного характеру до ЕЗН є їх відповідність гігієнічним вимогам і санітарним нормам роботи з комп’ютерною технікою (час роботи з ЕЗН не більше чотирьох годин, а обсяг навчальної інформації не більше 30 тисяч знаків). Під час здійснення дизайн-ергономічної експертизи проводиться оцінка якості компонентів інтерфейсу (сукупність засобів і правил, які забезпечують взаємодію пристроїв і програм) ЕЗН, відповідності ергономічним, естетичним вимогам та вимогам охорони праці і збереження здоров’я [1].Для використання мультимедійних ефектів необхідне їх створення шляхом введення у програму у відповідних місцях. Вони складаються з графіки, ілюстрацій, анімації, звукових ефектів, музики, голосу, відео, тощо. Необхідну допомогу при цьому можуть надавати художники-дизайнери та експерти з мультимедіа. Слід зазначити, що засіб донесення інформації впливає на вибір типу мультимедіа. Тренінг, що надається на CD-ROM, може мати в собі значно більшу мультимедійну частину в порівнянні з тренінгом, що проводиться через Internet.Таким чином, використання системного підходу щодо втілення різноманітних вимог до певного класу ЕЗН (електронні підручники, електронні навчальні посібники, електронні лекційні курси, електронні методичні посібники, електронні методичні вказівки, електронні практикуми, електронні довідкові матеріали, електронні навчально-методичні комплекси, електронні методичні вказівки для викладачів та інші), що використовуються в освітній діяльності, дозволяє на основі зворотного зв’язку покращити якість нового напрямку – „E-learning” в технологіях електронного навчання.

У статті розглянуто особливості професійної підготовки майбутніх учителів до застосування дизайну і технологій у початковій школі. Відмічено, що підготовка майбутніх учителів до художньо-технологічної діяльності – це складний багатокомпонентний процес. Основою якого є мотиви і потреби організації творчої діяльності учнів, а також відповідні педагогічні умови. Висвітлено необхідність системного оволодіння загальнопедагогічними, психологічними, мистецькими знаннями, уміннями і навичками, що забезпечують ефективний процес дизайн-діяльності у початкових класах. Визначаються такі необхідні складові, що повинні входити у професійну підготовку майбутніх вчителів початкової школи з дизайну і технологій, як: освоєння педагогічних технологій актуальних освітніх парадигм особистісно-орієнтованого, компетентнісного та діяльнісного навчання; засвоєння знань й навичок з галузі техніки і технологій для здатності до проєктної дизайн-діяльності і змін навколишнього середовища засобами сучасних технологій; оволодіння новими дидактичними методами викладання, що засновані на співпраці (гра, різноманітні проекти тощо); набуття вмінь і навичок розвивати інші суміжні ключові компетентності в контексті галузі «Технологія»; використовувати набуті знання, вміння і навички з дизайн-діяльності для власної самореалізації, культурного і національного самовираження. У статті розглянуто і узагальнено актуальні висновки науковців щодо важливості впровадження усіх можливостей дизай-освіти задля покращення навчання у початковій школі. Відмічено, що дизайн-освіта визначається високою інтегрованістю зі змістом інших предметів і розглядається як синтез технологій і мистецтва, має міждисциплінарний характер. Встановлюється необхідність вивчення майбутніми вчителями основ дизайну – законів композиції, формотворення, кольорознавства, у контексті подальшої їх інтеграції у цикли інших предметів. Також важливою складовою у підготовці майбутніх вчителів є напрацювання високого рівня технічної майстерності, становлення самосвідомого творчого ставлення до своєї діяльності, що є результатом глибокого проникнення в актуальні тенденції мистецтва.

В статті обґрунтовано взаємовплив економічних стратегій країн та інших суб’єктів в процесі формування нової архітектоніки глобальних економічних відносин у відповідності до основних законів інституційної архітектоніки. Розглянуто тенденції формування нової глобальної архітектоніки, серед них: оновлення принципів та засад глобальної координації, поява нових акторів та реформування існуючих інститутів глобального управління. Визначено такі принципи формування сучасної архітектоніки глобальних економічних відносин як цілісність, інтегрованість, адаптивність, конкуперація, збалансованість, взаємообумовленість. На сучасному етапі глобалізації диспозиція економічних стратегій демонструє їх вплив на архітектуру та формування нової архітектоніки глобальних економічних відносин. Цілі та види економічних стратегій, які реалізовують суб’єкти глобальних економічних відносин на різних рівнях відображають їхні інтереси та потреби залежно від внутрішніх та зовнішніх чинників.

Стаття присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічних засад розвитку та механізмів зниження соціально-економічної диференціації територіальних громад в контексті формування нової парадигми регіонального розвитку. Здійснено теоретичне обґрунтування поняття соціально-економічної диференціації розвитку територіальних громад, що розкривається через призму дихотомічних ознак територіальної громади (центро-периферійні взаємодії, конвергентно-дивергентні процеси, інтегрованість і дезінтегрованність економічного простору) у нерозривному зв’язку із видовими ознаками (типом поселення, чисельністю й складом населення, площею, фінансовими параметрами функціонування). Доведено, що нова парадигма регіонального розвитку має бути зорієнтована на ендогенний потенціал, локальні знання, інтенсифікацію місцевого розвитку та забезпечення добробуту жителів громади незалежно від місця проживання. Запропоновано концептуальні напрями регулювання соціально-економічної диференціації розвитку територіальних громад та інтенсифікації місцевого економічного розвитку на основі громадоцентричного підходу до забезпечення соціально-економічного розвитку на локальному рівні та диференційованого підходу до регулювання розвитку територіальних громад, комплементарність яких сприятиме зниженню рівня їхньої соціально-економічної диференціації та підвищення рівня добробуту.

Представлено стратегічні пріоритети позиціонування та розвитку Національної академії державного управління при Президентові України як головного закладу вищої освіти в системі підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у галузі знань «Публічне управління та адміністрування». Зокрема, наголошується на тому, що стратегічне управління розвитком Академії передбачає інтегрування всіх наявних ресурсних можливостей щодо її розвитку відповідно до визначених цілей, забезпечення конкурентоздатності та відповідності запитам суспільства і стейкхолдерів, що має бути реалізовано завдяки визначенню конкретних заходів та використанню чітких інструментів і засобів реалізації згідно з пріоритетними стратегічними напрямами діяльності. Наголошується на високій особливій місії Академії, яка полягає у забезпеченні держави високопрофесійними кадрами, інноваційними підходами до підготовки нової генерації управлінців, які будуть працювати в принципово нових умовах Індустрії знань 4.0. Підкреслюється, що, зважаючи на статус Академії, її інтегрованість у публічно-управлінські процеси, вона має виконувати консолідуючу роль у фаховому обговоренні важливих, іноді навіть суперечливих проблемних питань, пов’язаних із необхідними змінами в державі і суспільстві. Виходячи з цього, запропоновано десять стратегічних пріоритетів позиціонування та розвитку Академії, зокрема: здійснення фахового супроводу реформ та президентських ініціатив; модернізація професійної підготовки публічних управлінців; забезпечення безперервного циклу підготовки публічних управлінців; сприяння професіоналізації державної служби; здійснення проектно-командного співробітництва та навчання професіоналів; цифрової трансформації та розвитку; управління якістю; результативності та ефективності діяльності; міжнародної комунікативної спроможності та інтернаціоналізації; розвитку ресурсного потенціалу.

Представлено стратегічні пріоритети позиціонування та розвитку Національної академії державного управління при Президентові України як головного закладу вищої освіти в системі підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у галузі знань «Публічне управління та адміністрування». Зокрема, наголошується на тому, що стратегічне управління розвитком Академії передбачає інтегрування всіх наявних ресурсних можливостей щодо її розвитку відповідно до визначених цілей, забезпечення конкурентоздатності та відповідності запитам суспільства і стейкхолдерів, що має бути реалізовано завдяки визначенню конкретних заходів та використанню чітких інструментів і засобів реалізації згідно з пріоритетними стратегічними напрямами діяльності. Наголошується на високій особливій місії Академії, яка полягає у забезпеченні держави високопрофесійними кадрами, інноваційними підходами до підготовки нової генерації управлінців, які будуть працювати в принципово нових умовах Індустрії знань 4.0. Підкреслюється, що, зважаючи на статус Академії, її інтегрованість у публічно-управлінські процеси, вона має виконувати консолідуючу роль у фаховому обговоренні важливих, іноді навіть суперечливих проблемних питань, пов’язаних із необхідними змінами в державі і суспільстві. Виходячи з цього, запропоновано десять стратегічних пріоритетів позиціонування та розвитку Академії, зокрема: здійснення фахового супроводу реформ та президентських ініціатив; модернізація професійної підготовки публічних управлінців; забезпечення безперервного циклу підготовки публічних управлінців; сприяння професіоналізації державної служби; здійснення проектно-командного співробітництва та навчання професіоналів; цифрової трансформації та розвитку; управління якістю; результативності та ефективності діяльності; міжнародної комунікативної спроможності та інтернаціоналізації; розвитку ресурсного потенціалу.