Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Інструмент пропаганди.
Статті в журналах з теми "Інструмент пропаганди"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-35 статей у журналах для дослідження на тему "Інструмент пропаганди".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Коруц, У. З. "МІЖНАРОДНІ МЕХАНІЗМИ ПРОТИДІЇ ПРОПАГАНДІ ВІЙНИ". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 103–7. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.83.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті обґрунтовано значення міжнародних механізмів протидії пропаганді війни. Визначено правові механізми, які втілюються в нормах міжнародно-правових актів та мають загальнообов'язкове значення для міжнародної спільноти, яка приймає та ратифікує такі акти в національних законодавствах; організаційні механізми формуються у вигляді різних форм взаємодії суб'єктів міжнародного права у сфері протидії пропаганди війни, зокрема у вигляді різноманітних стратегічних програм ООН, конференцій та інших моделей відносин суб'єктів міжнародного права; інституційні механізми, які реалізуються в конкретній діяльності окремих структурних підрозділів ООН, регіоналах та інших організаціях, метою яких є протистояння пропаганді війни, або які наголошують на тому, що це є одним із напрямів їх діяльності, зокрема Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд тощо.
Автор зазначає, що правове закріплення будь-яких механізмів, заходів, засобів міжнародно-правової відповідальності чи заходів протидії пропаганді війни обов'язково повинно мати відповідний супровід на рівні національного законодавства. Ефективність лише міжнародно-правового переслідування буде недостатньою без наявності легальних підстав застосування до особи, яка скоїла злочин у вигляді пропаганди війни, заходів державного примусу в межах кримінального переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності. Лише це характеризуватиме ефективність системи протидії таким злочинам.
Автор констатує той факт, що пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення інформаційної та гібридної війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за вказаний вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації та виокремлення нових складів злочину, наприклад, «інформаційний тероризм»; «кібертеро-ризм»» «інформаційна війна».
У статті проаналізовано, що запровадження стандарту ISO/IEC 27032 суттєво підвищить моніторингові, аналітичні та наглядові можливості вітчизняних правоохоронних органів у сфері протидії та кримінального переслідування за скоєння злочинів із пропаганди війни. Визначено, що основна цінність Резолюції Парламенту ЄС від 23.11.2016 року в тому, що вона закріплює на загальноєвропейському рівні наступні важливі аспекти реалізації політики із протидії пропаганди війни, які повинні застосовуватись в Україні.
Обґрунтовано необхідність підвищення інтенсивності міжвідомчої співпраці та її закріплення на рівні Стратегії взаємодії України та ЄС у сфері протидії пропаганди війни. Зокрема доцільно розширити співпрацю з такими інституціями: East Strat Com Task Force, The European Centre of Excellence for Countering Hybrid Threats; The NATO Strategic Communications Centre of Excellence
2
Фіялка, Світлана Борисівна. "Відеоігри як інструмент пропаганди в умовах російсько-українського протистояння". Технологія і техніка друкарства, № 3(57) (4 грудня 2017): 79–85. http://dx.doi.org/10.20535/2077-7264.3(57).2017.112012.
Повний текст джерела
3
Коруц, Уляна. "Інформаційна війна як інструмент пропаганди війни: правові підстави протидії". Entrepreneurship, Economy and Law, № 8 (2020): 334–39. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.8.55.
Повний текст джерела
4
Фіялка, С. Б. "Відеоігри як інструмент пропаганди в умовах російсько-українського протистояння". Технологія і техніка друкарства, Вип. 3 (57) (2017): 79–85.
Знайти повний текст джерела
5
Vysotskyi, Oleksandr. "ELECTRONIC DIPLOMACY AS A TOOL OF PROPAGANDA." Politology bulletin, no. 81 (2018): 51–59. http://dx.doi.org/10.17721/2415-881x.2018.81.51-59.
Повний текст джерелаАнотація:
The main of the study is to reveal the essence and instrumental potential of e-diplomacy in objective the international arena, particularly in the area of effective implementation impact on foreign audiences. Methodological basis of research is the instrumental approach, which allowed to consider e-diplomacy as a system of effective means of influence on world public opinion. The study of the problem of e-diplomacy has led to fruitful results. It is proved that e-diplomacy is a powerful instrument for regulating international relations thanks to the technological potential of «soft power», primarily due to its ability to attract attention, seduce and maintain a positive attitude in the most convenient way and familiar environment of social networks. Factors in popularity of the use of e-diplomacy are: 1) publicity; 2) communication; 3) the availability of technical facilities that contribute to public contact with the unlimited circle of consumers; 4) quick and easy content creation; 5) instant and simultaneous editing of messages; 6) collaboration over any text or the project; 7) constant communication diplomats and senior government officials with a mass audience; 8) storage of large amounts of information directly in the network; 9) ease of transfer of audiovisual data; 10) the possibility of disclosure of any information in the network. The efficiency and effectiveness of e-diplomacy depend on balance, creativity and effectiveness of the means used to accomplish their objectives. Much of the effectiveness of e-diplomacy tools is their appeal as the basis of «soft power», which is their effectiveness. Propaganda strategies play a major role in the implementation of the tasks of e-diplomacy. Propaganda strategy of e-diplomacy is a mechanism for reasoned justification of foreign policy and activities of the state through the use of the communicative possibilities of online tools like websites and social networks, among which of particular importance are Facebook and Twitter, because they reach the audience all over the world. The propaganda strategies within the framework of e-diplomacy one can divide into the information, estimative and explanative ones.
6
Магда, Євген. "ДЕГУМАНІЗАЦІЯ ОПОНЕНТА ЯК ІНСТРУМЕНТ ГІБРИДНОГО ВПЛИВУ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 114–17. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема вивчення методів гібридної агресії залишається актуальною для сучасної політичної науки. Дії Кремля у період із 2014 р. створюють значний масив матеріалів для дослідження. Дегуманізацію можна назвати новим прочитанням засад радянської пропаганди часів Другої світової війни. Проте у ХХІ ст. особливості застосування та ореол поширення інструментів дегуманізації супротивника суттєво змінилися, вона перетворюється з допоміжного засобу на один із головних інструментів гібридного впливу. Інструментами дегуманізації стають фейки, які тиснуть на чутливі теми: злочини проти дітей, здійснені військовими противника, в окремих випадках – представниками інших національностей, тощо. Провідниками відповідних меседжів можуть виступати не лише очевидці подій (реальні чи підставні), а й російські військові кореспонденти, представники іноземних ЗМІ, представники політичного керівництва РФ. Середовищем поширення відповідної інформації є соціальні та інші медіа. Протидіяти дегуманізації потрібно, розбираючи фейки на складники та компоненти, забезпечуючи оперативне реагування офіційних осіб та створення адекватного наративу. Дослідження механізмів дегуманізації супротивника – і в українському контексті, і в контексті інших регіональних конфліктів – видається перспективним тематичним напрямом на перетині військової історії, психології, культурної антропології.
7
Стецюк, В. Б. "Російське військо у Правобережній Україні як об"єкт та інструмент імперської пропаганди". Вісник Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки, вип. 11 (2018): 237–49.
Знайти повний текст джерела
8
Земзюліна, Наталія Іванівна, та Марина Василівна Захарченко. "ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 8–22. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.248185.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано концепцію публічної дипломатії, з’ясовано попередні форми втілення концепції «м’якої сили» у світовій політиці та Україні. Вказано на особливості практичної реалізації нових форм дипломатії в період гібридних конфліктів. Розглянуто досвід провідних світових гравців в сфері політичної пропаганди та осучаснених її форм комунікації. Світова історія знає багато прикладів відходу від унормованих дипломатичних відносин, саме шляхом впливу на суспільство (громадян) іншої держави з метою досягнення поставлених завдань. Вказано на такий інструмент публічної дипломатії, як особистісний чинник, на прикладі активності в соцмережах політиків та державних діячів. Обґрунтовано роль культурної дипломатії, як складової публічної та її інструментів в популяризації України, та просуванні національних інтересів держави. На прикладах роботи нових інституційних структур, що сформовані на базі Міністерства закордонних справ, Міністерства культури та інформаційної політики, завданням яких є розвивати публічну та культурну дипломатію, показана їх особливо важлива роль в умовах зовнішньої агресії та негативної пропаганди на адресу України.
Вказана необхідність просування соціокультурних проєктів як всередині країни, так і за її межами, особливо дієвим бачиться посилення проєктної складової в зовнішній комунікативній сфері.
Відмічено активні кроки української влади по формуванню позитивного образу України серед світового товариства. Мета даного дослідження визначити контекст становлення і розвитку публічної дипломатії, окреслити її інституційне оформлення в світі та Україні З’ясувати успіхи та виклики задекларованої політичної сфери на сучасному етапі. Розкрити найбільш вдалі форми її реалізації.
9
Топчій, О. С. "Вчительство як інструмент антирелігійної пропаганди в сільській школі 1920–1930-х років (на прикладі Чернігівщини)". Історико-політичні студії. Серія "Історичні науки", № 1 (3) (2015): 114–21.
Знайти повний текст джерела
10
Siromskyi, Ruslan. "Cultural exchange between Canada and Ukrainian SSR as an tool of Soviet propaganda." American History & Politics Scientific edition, no. 10 (2020): 80–90. http://dx.doi.org/10.17721/2521-1706.2020.10.8.
Повний текст джерелаАнотація:
The aim of the research is to analyze peculiarities of cultural exchange between Canada and the Ukrainian SSR in the 1960s and 1980s, which took place during the Cold War. The research methodology is defined by an interdisciplinary approach (history, culture, foreign relations) and is based on general scientific and special scientific methods, first of all, retrospection and historical comparison. The scientific novelty of the research is that on the basis of archival materials determined the forms and content of cultural exchange between the Ukrainian SSR and Canada, in particular its propaganda content. The Conclusions. During the Cold War the cultural sphere became an arena of confrontation, and art (or what was meant by it) became part of ideological propaganda campaigns. Cultural exchange was seen by the Soviets as a way of representing «achievements of socialist culture» to Canadian Ukrainians and as an effective propaganda tool. Formally, on the Soviet side, cultural exchanges were carried out by specially created organizations, which, however, were managed and financed through the Central Committee of the Communist Party and the International Department of the Committee of State Security (KGB). The request to maintain cultural ties with the Ukrainian SSR in Canada was largely due to the desire of the Ukrainian community overseas to maintain spiritual ties with the Motherland. Different approaches to the interpretation of cult exchange – from approval to complete denial – have provoked a lively discussion in the diaspora. Adherents of cultural programs from the Ukrainian SSR were Canadian left-wing organizations, such as the Association of United Ukrainian Canadians. The League of Liberation of Ukraine was a categorical opponent of the cultural exchange, whose representatives saw in the artists from the USSR Soviet emissaries called to «destroy» the Ukrainian community in Canada. Organizations within the Ukrainian Canadian Committee (UCC) condemned cultural exchange as a one-sided tool of Soviet propaganda, but viewed cultural ties as a way to influence Soviet artists. Because of one-sided Soviet cultural infiltration, on several occasions the UCC voiced its protest against Canada’s cultural exchanges with this country. Ukrainian Canadian artists, choirs and dance ensembles are not permitted to perform in Ukraine unless they were politically acceptable to the Soviet authorities.
11
Lisnevska, Alina. "The screen performance as an instrument of propaganda (on the example of Ivan Kavaleridze’s film «Koliivshchyna», 1933)." Integrated communications 25242644 (2019): 63–68. http://dx.doi.org/10.28925/2524-2644.2019.7.10.
Повний текст джерелаАнотація:
The myth-making processes in the communicative space are the «cornerstone» of ideology at all times of mankind’s existence. One of the tools of the effective impact of propaganda is trust in information. Today this come round due to the dissemination of information on personalized video content in social networks, including through converged media. New myths and social settings are creating, fate of the countries is being solved, public opinion is being formed. It became possible to create artificially a model of social installation using the myths (the smallest indivisible element of the myth) based on real facts, but with the addition of «necessary» information. In the 20–30 years of the XX century cinematograph became the most powerful screen media. The article deals with the main ideological messages of the Ukrainian Soviet film «Koliivshchyna» (1933). In the period of mass cinematography spread in the Soviet Ukraine, the tape was aimed at a grand mission – creation of a new mythology through the interpretation of the true events and a con on the public, propaganda of the Soviet ideology. This happened in the tragic period of Ukrainian history (1933, the Holodomor) through the extrapolation of historical truth and its embodiment in the most formative form at that time – the form of the screen performance. The Soviet authorities used the powerful influence of the screen image to propagate dreams, illusions, images, stereotypes that had lost any reference to reality. I. Kavaleridze’s film «Koliivshchyna» demonstrates the interpretation of historical events and national ideas, the interpretation of a relatively remote past through the ideology of the «Soviet-era». The movie is created as a part of the political conjuncture of the early 1930s: the struggle against Ukrainian «bourgeois nationalism» and against the «Union of Liberation Ukraine», the repressive policies against the peasants, the close-out of the «back to the roots» policy. The movie, on the one hand, definitely addresses to the Ukrainian ideas, on the other hand it was made at the period of the repressions against the Ukrainian peasantry. In the movie «Koliivshchyna», despite the censorship, I. Kavaleridze manages to create a national inclusive narrative that depicts Ukrainian space as multi-ethnic and diverse, but at the same time nationally colorful.
12
Коцур, Віталій, Леся Коцур та Ірина Іваннікова. "МЕДІАПРОСТІР НА НЕПІДКОНТРОЛЬНИХ УКРАЇНІ ТЕРИТОРІЯХ ЛУГАНСЬКОЇ ТА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ У 2014- 2020 РР. В УМОВАХ РОСІЙСЬКО- УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ". Society. Document. Communication, № 11 (3 травня 2021): 135–59. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-135-159.
Повний текст джерелаАнотація:
З огляду на сучасне геополітичне становище України та інформаційно-комунікаційні виклики з боку Росії, яка веде окупаційно-гібридну війну проти нашої держави, особливу увагу потрібно звернути на формування світогляду населення на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей через медіа у 2014-2020 р. Важливу роль у формуванні російського світогляду населення на непідконтрольних Україні територіях відіграють медіа так званих «ЛНР» та «ДНР», які діють за допомогою методів тотальної пропаганди, залякування та маніпулювання. Засоби масової інформації невизнаних республік Російська Федерація ефективно використовує як інструмент впливу на інформаційний та економічний простори окупованих територій.
У даному огляді автори розкривають зміни, що відбулися у цифровому медіапросторі й друкованих ЗМІ після 2014 року на непідконтрольних Україні територіях. Визначено вплив місцевих мас медіа на формування світогляду населення Луганської та Донецької областей.
З’ясовано, що упродовж останніх п’яти років на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей були витіснені практично усі українські канали подачі інформації. Їх замінили російські, або проросійські місцеві мас-медіа, метою яких була пропаганда ціннісно- світоглядних наративів «русского міра» на цих територіях.
Доведено, що населення Луганської та Донецької областей фактично опинилося в інформаційному вакуумі, за кожним постом, твітом чи статтею слідкують «органи державної влади ЛДНР». У пунктах продажу преси відсутні українські газети й журнали, водночас переважають російські друковані ЗМІ.
Визначено, що у місцевих жителів на непідконтрольних територіях штучно формують почуття страху до політики Української держави. У місцевій пресі насамперед публікуються статті про «шпигунів» й «агентів» СБУ, а також, створюється ностальгія за Радянським Союзом, шляхом героїзації безвісти зниклих солдатів «Великої Вітчизняної війни».
13
Goyman, O. A. "Маніпулювання масовою свідомістю в умовах сучасної гібридної війни". Grani 18, № 1 (10 грудня 2014): 50–56. http://dx.doi.org/10.15421/1715009.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті окреслено основну мету процесів «реміфологізації» та «відродження міфа» – це формування бажаної для влади громадської думки і маніпулювання масовою свідомістю. Громадська думка, за переконанням частини вчених, є однією з форм масової свідомості. При цьому формування першої відбувається стихійно і цілеспрямовано. У другому варіанті на масову свідомість впливають соціальні інститути, серед яких особливо ефективним є масова комунікація. У сучасній культурі саме засоби комунікації перетворилися на потужний інструмент консолідації суспільства, який залучає численні прийоми маніпуляції суспільною і масовою свідомістю. Серед дієвих маніпулятивних методів автор виділяє такі: спеціальний метод транслювання (дроблення) і негайну подачу інформації, висвітлення подій під певним кутом, спотворення або підміна фактів, мозаїчність сюжетів при подачі телевізійних новин. Коротко подано типологію пропаганди, структуру пропагандистського повідомлення, його значення. Продемонстровано класичну конструкцію пропагандистського повідомлення, яка щоденно використовується російськими засобами комунікації. Під час аналізу подання інформації російськими ЗМІ, виділено функціонування наступних різновидів міфа: історичний (про винятковість російського народу), географічний (про Крим як одвічно «руську» землю, про Новоросію), національний (про необхідність захисту російськомовного населення в Україні, про росіян як «старшого брата» українців), політичний (про київську хунту, «злих бандерівців», каральні батальйони, ультрарадикалів із «Правого сектора»).
14
СОРОКІВСЬКА-ОБІХОД, Аріадна, та Іванна ЧОБІТ. "ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА ЦИВІЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЮ СТОРОНОЮ У РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКІЙ ВІЙНІ В СЕРПНІ 2008 р." Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 216–25. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253742.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – проаналізувати інструменти взаємодії між російською стороною конфлікту та цивільним населенням Південної Осетії під час російсько-грузинської війни у серпні 2008 р. Визначити особливості організації російського інформаційного впливу на цивільне населення до початку та під час бойових дій. Головним інструментом впливу була російська пропаганда, яка активно велась перед початком конфлікту. Головною прикінцевою метою інформаційних операцій Російської Федерації стало формування у міжнародної спільноти думки про Грузію як державу-агресора, що розпочала на власній території бойові дії проти іншої етнічної меншини. Методологія дослідження вибудовувалася із застосуванням загальнонаукових принципів історизму, об’єктивності, системності, детермінізму та діалектичної єдності історичного і логічного. Основними методами дослідження є: узагальнення, логічний та хронологічний аналіз, періодизація, а також спеціальний метод історичного дослідження: історико-порівняльний. У ході дослідження використовувалися: структурно-функціональний аналіз, пошуковий, формально-логічний, системно-структурний, аналітичний методи. Наукова новизна. На основі дослідженої джерельної бази з використанням сучасних методологічних підходів уперше здійснено аналіз відкритих історичних джерел, які описували способи й інструменти інформаційно-психологічного впливу на цивільне населення Південної Осетії застосовані РФ до та під час російсько-грузинської війни серпня 2008 р. Проведене дослідження підтвердило недотримання РФ норм міжнародного, гуманітарного права, загальних положень про права людини та загальноприйнятих сьогодні принципів і методів військово-цивільного співробітництва під час конфлікту. Навпаки, спеціальними підрозділами РФ було застосовано всі можливі методи щодо збору розвідувальної інформації, організації системного інформаційно-психологічного впливу на цивільне населення для формування думки про державу-агресора Грузію та встановлення повного контролю РФ у Південній Осетії. Висновки. Проведений аналіз виявив, що РФ вибудовує взаємовідносини зі своїми сусідами як з колишніми колоніями, не розглядаючи їх як повністю суверенні держави. Для досягнення своїх цілей РФ використовує сепаратизм та іредентистські претензії у сусідніх державах. Під час російсько-грузинської війни головним інструментом впливу на цивільне населення Південної Осетії була російська пропаганда та плутанина у фактажі. У ході російсько-грузинської війни 2008 р. жодною зі сторін не було створено центрів цивільно-військового співробітництва у зв’язку зі швидкоплинністю самого конфлікту та через небажання РФ формувати цивілізовані підходи до згортання конфлікту і встановлення миру. Відсутність налагодженої взаємодії між цивільним населенням та військовими стала причиною появи великої кількості недостовірних і сфальсифікованих даних щодо точної кількості втрат обох сторін та жертв серед місцевого населення – це уможливило маніпулювання органами російської пропаганди свідомістю власних громадян та думкою світової спільноти, свідомо збільшувати кількість жертв іу такий спосіб посилювати ненависть і агресію до дій грузинської сторони.
Ключові слова: військово-цивільне співробітництво, інформаційна боротьба, гібридна війна, російська агресія, російсько-грузинська війна серпня 2008 р.
15
Tykhomyrova, Yevheniia, та Olha Rykhliuk. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ РФ У ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 125–38. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-125-138.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено ключові фактори, що вплинули на формування іміджу незалежної Росії після розпаду СРСР. На основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних науковців виокремлено основні інструменти м’якої сили для формування іміджу країни. Зазначено, що доктрина відродження Росії ґрунтується на засадах: «розділеності російського народу» і його право на возз’єднання із можливістю застосування методів жорсткої сили.
Проаналізовано використання основних інструментів м’якої сили в контексті концепції «русского мира». Взято до уваги функціонування Фонду підтримки публічної дипломатії імені О.М. Горчакова як важеля впливу м’якої сили та реалізації його щорічного науково-освітнього проекту «Діалог в ім'я майбутнього» .
Наведено статистичні дані зібрані Всеросійським центром вивчення громадської думки та центром П’ю, які підтверджують висловлені гіпотези щодо оцінки іміджу РФ її громадянами та іноземцями.
На конкретних прикладах новинних статей, які опубліковані на інтернет-ресурсах «Правда.Ру» та «Russia Today», продемонстровано як робота ЗМІ впливає на формування внутрішнього та зовнішнього іміджу РФ. Особливо гостро питання пропаганди, яка поширюється кремлівськими ЗМІ, постає на тимчасово окупованих Донецькій та Луганській областях. Досліджено, що для поширення пропаганди заголовки є особливо ефективним інструментом, адже саме в них можна вкласти потрібні пропагандистам ідеологеми.
Висловлено припущення, що найдієвішим і найефективнішим засобом зміни іміджу Росії в очах міжнародної спільноти та власних громадян могли б стати реальні позитивні зміни у всіх сферах життя російського суспільства. Це насамперед демократизація політичної системи, підвищення ефективності російської економіки, боротьба з корупцією, розвиток вітчизняного бізнесу, гарантії іноземним компаніям, підвищення рівня і поліпшення якості життя населення.
16
Karpchuk, Nataliia, та Bogdan Yuskiv. "ВПЛИВ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ НА ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 72–82. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-72-82.
Повний текст джерелаАнотація:
Пропаганда була й залишається одним з найефективніших інструментів впливу на внутрішню й зовнішню аудиторію, на тих, хто приймають вагомі державницькі рішення. Зважаючи на це, її методи постійно розширюються й вдосконалюються, а сучасні масмедіа є дієвим каналом поширення пропагандистських повідомлень цільовим аудиторіям. «Найвправнішим» суб’єктом пропаганди є Російська Федерація, яка здійснює пропагандистський вплив через спеціально створені медіа-структури, зокрема медіахолдинг RT. Новизна, правдоподібність, доступність, яскравість, диференційованість відповідно до цільових аудиторій, системність, усеохоплюваність, повторюваність, переконливість – це принципи, на яких ґрунтуються пропагандистські меседжі RT.
У статті проаналізовано вплив російської пропаганди на формування іміджу української влади (Президента, Уряду, Верховної ради, Збройних сил). Опрацьовано новинарні статті на сайті RT за темою «Україна» за 2019 р. Проведений контент-аналіз та аналіз метафор дали змогу виснувати, що RT цілеспрямовано формує негативний образ української влади з метою роз’єднання українського суспільства. Іміджологеми, як образи-маркери, прив’язані до подій в Україні й спираються на негативні стереотипи українців стосовно влади. Надмірна емоційність, яка досягається через використання ярликів, пейоративної лексики, оціночних суджень, робить повідомлення яскравим, привабливим, вражаючим. Ярлики й пейоративи «позначають» об’єкти, людей, події і згодом самі перетворюються в «реальність», яка легко запам’ятовується й автоматично відтворюється. Реціпієнт починає виконувати функцію пропагандиста, що, своєю чергою, посилює вплив на цільову аудиторію. Пейоративи й емоційна надмірність слугують засобом критики, глузування, формують образ недолугості, недорозвинененості, недосвідченості і т.п.
17
Pavlov, D. M. "Особливості технологій політичної пропаганди". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (9 квітня 2018): 141–49. http://dx.doi.org/10.15421/171828.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття ставить проблему технологій політичної пропаганди як ефективних інструментів її здійснення. Завдяки застосуванню технологічного підходу автору вдалося виокремити та проаналізувати основні технології політичної пропаганди. Автор доводить, що технології пропаганди виконують важливу роль у здобутті, утриманні та реалізації політичної влади. Він обґрунтовує думку, що технології пропаганди бувають універсальними, які можуть бути ефективними в будь-якій ситуації, і специфічними, що застосовуються в строго особливих ситуаціях, зокрема, в умовах війни, виборів або підйому народного невдоволення. На основі характеру впливу технології пропаганди автор поділяє на жорсткі та м’які, за орієнтацією впливу (на мислення чи поведінку людини) – когнітивно-структуруючі і поведінково-конституюючі. До когнітивно-структуруючих технологій пропаганди він зараховує фреймінг, праймінг, символізацію, ритуалізацію, міфологізацію, політичний моккінг, віртуалізацію. До поведінково-конституюючих належать такі технології пропаганди, як іміджмейкінг, паблік рілейшнз, ціннісно-мобілізуючі, нормоутворюючі та маніпулятивні технології.
18
Коруц, У. "Пропаганда війни в імперативних нормах і зобов’язаннях erga omnes". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 149–55. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1573.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор зосереджує увагу на тому, що, незважаючи на безпосередню близькість jus cogens та erga omnes, вони мають різну правову природу. Проте щодо універсальності можна стверджувати, що ці концепції діють як інструменти досягнення однієї мети - забезпечення інтересів міжнародного співтовариства.
Здійснено правовий аналіз ст. 20 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права від 1966 р., яка закріплює положення, згідно з котрим (ч. 1) будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом.
Досліджено положення в Зауваженнях Загального порядку № 11, прийнятого Комітетом ООН з прав людини в 1983 р. до ст. 20 Пакту, на підставі чого автор відзначає, що, зважаючи на характер ст. 20, дер-жави-учасники зобов'язані прийняти необхідні законодавчі заходи, які забороняють дії, що в ній згадуються.
Автор на підставі положень Пакту та Зауважень загального порядку робить висновок, що будь-яка пропаганда війни і всякий виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинні бути заборонені законом. Заборона, що згадується, поширюється на всі види пропаганди, здійснюваної з метою загрози або акту агресії або порушення миру всупереч Статуту Організації Об'єднаних Націй.
До Зауважень Загального порядку № 24, прийнятого на 52 сесії Комітету з прав людини в 1994 р. з питань, що стосуються застережень, які робляться при ратифікації Пакту чи Факультативних протоколів до нього, закріплюється положення: застереження, що порушують імперативні норми, несумісні з об'єктом і цілями Пакту. Відповідно, положення Пакту, які представляють звичайне міжнародне право (і a fortiori, якщо вони мають характер імперативних норм) не можуть бути предметом застережень.
Автор проаналізував, що у консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 28 травня 1951 р. стосовно справи про застереження до Конвенції про геноцид Суд подав уточнення поняттю erga omnes.
З'ясовано, що відповідно до Зауважень Загального порядку № 29 від 24 липня 2001 р., присвяченого питанню відступлення держави від прав у зв'язку з надзвичайним станом, згідно з п. «е» ст. 13 Комітет підкреслює імперативний характер ст. 20 Пакту і неможливість відступу держави від її виконання. Ніяке оголошення надзвичайного стану, зроблене відповідно до п. 1 ст. 4, не може служити державі-у-часниці виправданням у плані ведення, у порушення ст. 20, пропаганди війни або організації виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства.
19
Польовий, Т. Є., та Х. В. Юськів. "Російська пропаганда як інструмент «гібридної агресії». Кейс Білорусі". Політичне життя, № 3 (2021): 86–95. http://dx.doi.org/10.31558/2519-2949.2021.3.13.
Повний текст джерела
20
Fesyk, Olesia. "Зовнішньополітичні інструменти «геостратегії реваншу» Російської Федерації". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (3) (26 квітня 2018): 23–29. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-23-29.
Повний текст джерелаАнотація:
У публікації проаналізовано внутрішньополітичні передумови та зовнішньополітичний інструментарій, який використовувався Російською Федерацією задля відновлення геополітичного домінування в міжнародній системі. Сформована однополярна міжнародна система, й утрата статусу одного з центрів сили на міжнародній арені після розпаду СРСРне влаштовувала російську політичну еліту. Тому нова команда на чолі з В. Путіним від початку поставила перед собою мету докласти зусиль, аби система повернулася до багатополюсності, та відновити втрачене геополітичне домінування. До внутрішньополітичних чинників, які спонукали до такої стратегії, ми віднесли розрізненість і нечітку суспільну ідентичність російського населення, надмірний патерналізм, перманентну суспільну депресію, національну нетерпимість, неоднорідність території та потребу населення в соціальній справедливості через агресивне й публічне задоволення імперських рефлексій. Ці чинники зумовлені розвитком економіки та формувалися під впливом інформаційною пропаганди, яка проводилася політичною елітою всередині країни. Обґрунтовано, що у своїй зовнішньополітичній діяльності РФ керується агресивним реалізмом, здійснюючи в зовнішній політиці стратегію гнучкого нападу з поєднанням інструментів «м’якої» та «твердої» сил залежно від регіону й інтересів, які переслідувала РФ; щодо цього міжнародна система повернулася до багатополярності.
21
Шевченко, Л. В. "Нова публічна дипломатія в контексті публічного управління". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 7 (14 вересня 2021): 209–19. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.209-219.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано концепцію публічної дипломатії та стратегічних комунікацій та втілення концепції «м’якої сили» у зовнішній політиці України за рахунок сучасної цифровізації світового суспільства. Досліджено коло учасників, технологічне та медіасередовище, методи, а також особливості практичної реалізації нової публічної дипломатії. Визначено особливості використання інструментів культурної дипломатії для підтримки та просування національних інтересів України. Висвітлено процес формування нових інституційних структур на базі Міністерства закордонних справ та Міністерства культури та інформаційної політики, які відповідатимуть за нову публічну дипломатію та культурну дипломатію, що особливо важливо в умовах зовнішньої агресії та негативної пропаганди в адресу України. Обґрунтовано необхідність впровадження соціокультурних проєктів як всередині країни, так і за її межами, посилення проєктної складової в публічному управлінні.
22
Morenchuk, Andrii, та Anastasiia Marchuk. "АНТИУКРАЇНСЬКІ ПРОТЕСТИ В ПОЛЬЩІ: ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА?" Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (5) (29 травня 2019): 115–23. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-115-123.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблему антиукраїнської пропаганди як засобу інформаційної війни Росії. Проаналізовано механізми російського впливу на польське суспільство та основні теми, які використовуються для маніпуляцій. Виокремлено провідні антиукраїнські гасла та позиції радикальних польських сил, прояви дискримінаційного ставлення до українців. Досліджено діяльність груп та сторінок у Facebook, які об’єднують радикально налаштованих проти українців поляків. Серед них потрібно назвати Ukrainiec nie jest moim bratem, Polski Lwów, Lwów Zawsze Polski, Pamiętam Wołyń, Sprawa Kresowa – Sprawa Narodowa. Завдяки роботі українських активістів «Кіберхунти» й «Українського Кіберальянсу» (UCA) добуто докази причетності РФ до організації антиукраїнських протестів. У результаті їх аналізу можна зробити висновок, що громадянин Білорусі Олександр Усовський активно займався організацією антиукраїнських акцій у Польщі та інших країнах Східної Європи. Також наведено приклади інструментів впливу. РФ використовує дуже широкий набір важелів – від жорстких, таких як приховані військові загрози або економічний та енергетичний шантаж, до м’яких, таких як мережа російських і проросійських агентів, а також гібридних, як-от вплив за допомогою поширення дезінформації за посередництва ЗМІ та соцмережі. Оскільки проблема антиукраїнських протестів є складовою частиною російської інформаційної війни, то це становить велику загрозу для державності України. Вважаємо, що найкращою протидією поширенню негативної інформації на тему українців було б створення позитивних повідомлень та поширення правдивої інформації щодо настроїв польського суспільства. Потрібно проводити активну комунікаційну роботу й розкривати механізми впливу проросійських сил на польське (та не лише польське) суспільство й оприлюднювати результати досліджень. Також потребує детальнішого аналізу проблема фальсифікації історичних фактів, а виявлені в ході дослідження правдиві факти – більшого розповсюдження через різні канали зв’язку.
23
Adamska, Iryna. "Visual materials of the journal „Shliakh do zdorovia” („Path to Health”) as a tool of an anti-tuberculosis campaign in the Ukrainian SSR (in the 1920s): Education and propaganda." Text and Image: Essential Problems in Art History, no. 2 (2021): 95–111. http://dx.doi.org/10.17721/2519-4801.2021.2.05.
Повний текст джерелаАнотація:
After the Bolsheviks had come to power in Ukraine, they faced a number of social problems to be solved. One of them was the significant spread of tuberculosis. To fight the infectious diseases a special information campaign was launched at pages of various periodicals, including a popular-science journal, „Shliakh do zdorovia„(„Path to Health”), established by the People’s Commissariat for Health in 1925 and subsequently published by the same institution. The journal reflected the official policy in the struggle against tuberculosis. It included visual materials to facilitate the public absorbing information. As such, it became an important tool in the anti-tuberculosis campaign. Simultaneously, like all other periodicals, this journal was an instrument of agitation and propaganda activities of the Bolsheviks. The article depicts the reasons why an active information campaign against tuberculosis was launched. It also clarifies the role which visual materials played in the anti-tuberculosis campaign carried out in "Shliakh do zdorovia" as well as it shows top directions of this campaign alongside with main topics raised by the authors of the articles published in the journal. Finally, it compares the level of educational and propaganda component in each direction and in the information campaign as a whole. The results of the study indicate that within the Bolsheviks' anti-tuberculosis campaign three main directions can be distinguished: 1) explanation, why there were a significant number of people suffering from tuberculosis in the Ukrainian SSR; 2) explanation, why the disease had been spreading further; 3) presentation of the initiatives which Soviet authorities had taken on to overcome tuberculosis. To show specific problems in each of these fields as well as actions raised by Soviet authorities to solve them, visual materials were actively used. Thus, political and ideological components often came to the fore, even though the very problem of tuberculosis was medical.
24
Rexha, Mariia Anatoliivna. "ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ЦІННОСТІ: СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОВПЛИВУ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 2 (25 грудня 2021): 138–44. http://dx.doi.org/10.15421/352134.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено особливості процесу політичної комунікації та екологічні цінності на міжнародному рівні. Доведено, що екологічні цінності покликані сформувати такі зразки політичної поведінки, які дадуть змогу людству досягти орієнтирів технологічного та виробничого розвитку за умови збереження навколишнього природного оточення та біорізноманіття.Констатується, що політичний піар, менеджмент політичної пропаганди, політичні технології потребують аналізу та об’єднання на основі демаркації сфер впливу, конкретних інструментів опанування свідомістю, забезпечення конкретних завдань державної інформаційної політики.Визначається, що інтереси публічної влади, громадянського суспільства, конкретних соціальних груп навіть окремих громадян в екологічній сфері мають координуватися задля посилення ефекту від поширення екологічних цінностей. Важливим компонентом просування екологічних цінностей засобами політичної комунікації є розуміння її інтерсуб’єктивної природи. Навіть окремий індивід може бути потужним актором політичних цінностей екологічного напрямку. Це говорить про необхідність децентралізованого та деконцентрованого підходу поширення екологічної інформації. Доводиться, що місце і значення екологічних цінностей в ієрархії смислів та цінностей політичної свідомості громадян в умовах демократії визначається стратегічними цілями розвитку кожної конкретної держави. Визначається, що стратегічна мета політичної комунікації на екологічному напрямку визначається на основі загальних векторів демократичних реформ. Вбачається, що завдання демократизації корелюються з екологічними цінностям через необхідність толерантності та поважного ставлення до всіх форм життя. Це також узгоджується з ідеями гуманізму та удосконаленням людської природи.
25
Grigorov, George. "Використання засобів масової інформації як інструментів освітнього процесу через навички критичного мислення". Grani 24, № 4 (18 серпня 2021): 83–90. http://dx.doi.org/10.15421/172142.
Повний текст джерелаАнотація:
Стрімкий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій надає доступ сучасного суспільства до найрізноманітніших джерел інформації, які дають можливість споживати більшу кількість, ідей, пропозицій, посилань і рішень, що лунають з боку засобів масової інформації, соціальних мереж, блогерів, лідерів громадських думок.
Якщо ви звертаєтеся до засобів масової інформації, одне з питань, яке стоїть на порядку денному і мотивує їх вивчення з точки зору освіти - це їхня здатність домінувати і маніпулювати думкою користувачів. Сьогодні, як ніколи раніше, необхідно увійти в світ комунікацій з критичної позиції, яка включає в себе рефлексію і скептицизм.
Аналіз процесів в освітньому просторі показує, що з появою і розвитком мас-медіа виникає життєва необхідність їх використання у навчанні дітей та дорослих. Тому ми вважаємо, що необхідно провести серйозне, складне, послідовне і раціональне обговорення проблеми критичного споживання інформації.
Наше теоретичне дослідження спрямоване на аналіз ролі засобів масової інформації як інструменту навчання та виховної діяльності, а також, значення навичок критичного мислення для використання різних джерел інформації в рамках освітнього простору.
Вчителям і учням потрібні орієнтири - практичні, відображені і сформульовані навколо процесів побудови освітньої діяльності. Однією з ключових функцій школи в кінці століття повинна стати допомога учням усвідомлювати роль засобів масової інформації в їх власному соціальному житті; їх знайомство з технічними і символічними механізмами, за допомогою яких засоби масової інформації спокушають глядача; пропаганда адекватних ціннісних критеріїв, які вчать учнів бачити і обирати продукти більш високої культурної якості.
Для формування сучасної соціально компетентної особистості з високим рівнем культури та громадянської відповідальності потрібно об’єднання зусиль не тільки професійних педагогів, а й спеціалістів мас-медіа, громадських організацій, батьків і, звичайно, самих учнів.
26
Таркін, В. П. "Окремі аспекти використання методів інформаційно-психологічної війни під час пандемії COVID-19". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 112–17. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1160.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено методам інформаційно-психологічної війни, які використовуються під час пандемії коронавірусної інфекції. У роботі інформаційно-психологічна війна розглядається як різновид політичної війни. Викладено дефініцію інформаційно-психологічної війни у доктрині, надано авторське визначення інформаційно-психологічної війни, під якою у загальному вигляді розуміється «інструмент впливу політичної, військової, економічної, ідеологічної дії». У сучасну епоху кожна криза – регіональна, національна чи світова – неминуче супроводжується веденням інформаційно-психологічної війни; цифрова епоха перетворилася в «епоху дезінформаційну», а пандемія коронавірусної інфекції стала частиною інформаційно-психологічної війни багатьох країн світу. Ще у лютому 2020 року ВООЗ сказав про так звану «інфодемію». «Ми не просто боремося з епідемією; ми боремося з інфодемією», − сказав Генеральний директор ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейесус. Велика кількість інформації, правдивої і брехливої, утруднювала пошук правдивих джерел. Поки коронавірус перевернув економічне і суспільне життя населення, яке зіткнулося із безпрецедентним обмеженням свободи і пересування (типовими стали новини: «Італія розповсюджує обмеження Ломбардії через коронавірус на всю країну. Ніколи ще карантин не блокував всю країну через епідемію»; «ООН визначає пандемію коронавірусу як найбільшу кризу із часіd Другої світової війни»), пандемія до того ж посилила затяжну інформаційно-психологічну війну, яка розгорнулася із більшою силою, адже багатьом людям довелося бути вдома і проводити багато часу за переглядом телебачення і у соціальних мережах. У роботі було зосереджено увагу на таких методах інформаційно-психологічної війни, як дезінформація, пропаганда, використання м’якої сили.
27
Yukhymenko, Ihor Ihorovych. "ІДЕОЛОГІЗАЦІЯ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 2 (17 січня 2022): 145–53. http://dx.doi.org/10.15421/352135.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження присвячено розгляду ідеологізації як засобу зовнішньої політики Північної Кореї. Методологічною призмою дослідження слугує технологічний підхід. Автор доводить, що ідеологізація в Північній Кореї відіграє фундаментальну роль, визначаючи культуру, пропаганду, політику, суспільну свідомість та поведінку північних корейців. Технологія ідеологізації слугує матрицею для здійснення інших технологій зовнішньої політики КНДР, включаючи в себе керівні принципи, інтереси та цінності, практична реалізація яких на міжнародній арені покладається на інші технології. За рахунок використання технології ідеологізації реалізується духовне та ідейно-ціннісне управління зовнішньополітичними кадрами Північної Кореї, визначаються та реалізуються стратегічні напрями політики КНДР на міжнародній арені. Технологія ідеологізації включає до себе такі механізми, як чучхе та сонгун. Чучхе стверджує опору на власні сили, а сонгун – визначальну роль армії в функціонуванні держави. Архітектоніку технології ідеологізації багато в чому визначають принципи партизанської свідомості, до яких належать особлива увага до військового блоку та проблем безпеки, непримиренність по відношенню до зрадників, культ внутрішньої єдності та зневага до формальних бюрократичних ритуалів, оцінка людини за особистими якостями, орієнтація на власні сили та максимальне використання місцевих ресурсів, консервація традиційних моделей управління, неприйняття чужого впливу, виховання невисокої планки потреб та звички задовольнятися малим. Технологія ідеологізації як фундаментальний інструмент зовнішньої політики Північної Кореї включає розвиток ядерного арсеналу як передумови створення системи миру та безпеки. Це передбачається таким механізмом технології ідеологізації як пенчжин. Пенчжин є паралельною стратегією КНДР, що передбачає економічне зростання з одночасним нарощуванням ядерної зброї.
28
Голованова, Наталя. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЗАГРОЗ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 144–58. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-144-158.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено джерела антропоцентричної матриці понять та ідей в інформаційній сфері. Зазначено виклики і загрози інформаційній сфері України. Уточнено зовнішні та внутрішні чинники цих загроз. Розгля- нуто конкретні факти загроз у світі. Проаналізовано особливості регулятор- ної політики європейських держав у напрямі протидії загрозам та правово- го забезпечення інформаційної безпеки як підгалузі інформаційного права. Визначено ландшафт загрози інформаційної безпеки 2019 р. Приведено механізм етнічного лобізму як інструменту “м’якого” права. Наголошено на тенденції прагнення громадян не до безпеки, а до свободи. Виявлено, що заходи безпеки є одночасно факторами обмеження свободи громадян. Під- креслено важливість запуску системи протидії антиукраїнському мовленню в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України у квітні 2018 р. та заходів у межах Рамкової програми співробітництва України з Ра- дою Європи та Євросоюзом. Для протидії пропаганді запропоновано засто- совувати та вдосконалювати універсальне міжнародно-правове регулюван- ня медіапростору, будувати єдиний європейський простір. Визначено зміст національних інтересів України згідно з Доктриною інформаційної безпеки України. Об’єктами національних інтересів у інформаційній сфері названо інформацію, інформаційну інфраструктуру і статус суб’єкта в інформацій- ній сфері. Наголошено на ціннісному наповненні інформаційної політики держави. Реалізацію і виживання окремої особи, суспільства та держави ви- значено як мету інформаційної політики в умовах сучасних загроз. Безпеку держави, економічне процвітання, розвиток суспільства і гармонійне існу- вання країни у світовому контексті зазначено як результат ефективної ін- формаційної політики. Запропоновано спиратися на державницькі підходи, притаманні історичному Києву та сучасній українській державі.
29
Pipchenko, Nataliia. "Поняттєво-категоріальні характеристики міжнародної Інтернет-комунікації як інструментарію зовнішньополітичної діяльності". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 104–15. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-104-115.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано поняттєво-категоріальні характеристики міжнародної інтернет-комунікації як інструменту зовнішньополітичної діяльності. Зазначено, що наукові дослідження у сфері комунікації, характеризуються такими етапами розвитку як здійснення емпіричних спостережень у сфері комунікації, розробка теорії масової комунікації, аналіз ролі масової комунікації в політичних процесах та формулювання теоретичних термінів, розробка методології та методів дослідження у сфері комунікації та розширення можливостей мас-медіа засобами «електронної революції», використання інноваційних комунікативних підходів до взаємодії у межах світового співтовариства. З’ясовано етапи формування підходів до трактування міжнародної інтернет-комунікації у контексті зовнішньої політики. Встановлено, що використання сучасного інструментарію міжнародної інтернет-комунікації привело до зміни усталених уявлень про роль і можливості участі міжнародних акторів у зовнішньополітичному процесі, зокрема щодо дій окремих нетрадиційних акторів міжнародних відносин у межах існуючих правових норм, спрямованих на процеси прийняття зовнішньополітичних рішень. Обґрунтовано наявність асиметричності міжнародної інтернет-комунікації та доведено її диференційований (позитивний/негативний) вплив на систему міжнародних відносин. Подано авторське визначення поняття «міжнародна інтернеткомунікація», яке використовується у сучасній науковій практиці як тотожне поняттям «соціальні медіаплатформи», «соціальні мережі», «нові медіа» та «комп’ютерно-опосередковані комунікації», і вживається для позначення взаємозв’язків, які складаються між міжнародно-політичними або суспільними акторами внаслідок використання сучасних мережевих технологій. Зазначено основні функції міжнародної інтернет-комунікації та зовнішньополітичної діяльності, такі як пояснювальна, прогностична, синтезуюча, методологічна, практична, а також проаналізовано вплив та структуру кожної функції зокрема. Встановлено, неоднозначність впливу соціальних медіаплатформ на зовнішню політику. Зазначено проблеми для міжнародної комунікації, такі як сприяння розвитку екстремістських рухів, недотримання безпеки збереження персональних даних, порушення авторських прав, поширення недостовірної та неправдивої інформації, що може впливати на політичні процеси в державі, зовнішньо-політична пропаганда.
30
Давидюк, Руслана, та Віталіна Данильчук. "Розвиток критичного мислення учнів у процесі вивчення теми «Голодомор 1932–1933 років в Україні»". New pedagogical thought 108, № 4 (6 січня 2022): 105–9. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-105-109.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено напрями розвитку критичного мислення школярів у процесі вивчення теми «Голодомор 1932–1933 років в Україні». Звернено увагу на те, що в шкільному курсі історії проблематика Голодомору є важливою для формування ключових і предметних компетентностей учнів, їхньої активної громадянської позиції, поваги до прав і свобод людини та вміння мислити критично. Зважаючи на зміну підходів щодо викладання означеної теми, окреслено ключові аспекти, які варто враховувати задля належного осмислення тогочасних процесів, що відбувалися в Україні та світі.
Наголошено, що тему Голодомору необхідно вивчати не лише як велику трагедію українського народу, а й як історію його боротьби, підтримки і взаємодопомоги, зокрема важливо порушувати питання інформації та пропаганди у період 1932–1933 років, проявів доброчинності, незламності в екстремальних, загрозливих для життя умовах; називати якомога більше імен та прізвищ людей, які не лише зуміли пережити ті часи, а також допомагали зробити це іншим, доносили світу правду про трагедію Голодомору загалом та ситуацію, що склалася у 1932–1933 роках в Україні, зокрема.
Задля розуміння політики організації голоду в 30-х роках ХХ ст. та її наслідків необхідно застосовувати комплекс відповідних методичних інструментів розвитку критичного мислення, покликаних створити умови для усвідомлення учнями матеріалу, що вивчається, систематизації отриманих знань, уміння віднайти необхідну інформацію, оцінити її правдивість, відстоюючи власну точку зору та обґрунтовуючи її, приймати виважені рішення.
Запропоновано приклади використання методів і прийомів розвитку критичного мислення в ході вивчення теми Голодомору 1932–1933 років, як-от: робота з різними видами текстів (спогадами, щоденниками очевидців / учасників подій 1932–1933 років, документами, публікаціями у тогочасній пресі); постановка запитань; навчальна дискусія та рефлексія; наочні методи організації інформації. Творче використання представленого інструментарію дозволить педагогам досягти значних результатів у розвитку критичного мислення учнів та підвищенні рівня їхніх навчальних досягнень.
31
СТАРОДУБЕЦЬ, Галина, та Ірина СУШИК. "ЗМІСТ ТА НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ВОЛИНІ (друга половина 1940-х – початок 1950-х років)". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 176–86. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226545.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – розкрити специфіку формування жіночих організацій у формі “жінвідділів”, “жіночих делегатських зборів”, “жінрад” у Волинській області в перші повоєнні роки, показати зміст їх діяльності крізь призму політико-пропагандистської роботи та участі в процесі становлення в регіоні колгоспної системи. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості, поєднання системного та регіонального підходів, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії українського жіночого руху на основі невідомих раніше архівних документів з’ясовано тему участі жінок в процесах радянізації західних областей України у перше повоєнне десятиліття, зокрема на Волині, розкрито політику використання більшовицькою владою жінок як дієвого інструменту насадження в регіоні колгоспної системи, динаміку кількісного росту учасників жіночих організацій. Показано конструювання сталінською пропагандою образу жінки-активістки; керованість процесу активізації жінок з боку партійних структур; масштаб роботи “жінвідділів” та “жінрад” через організацію жіночих форумів, зборів; риторику виступів жінделегаток. Висновки. Після звільнення Волинської області від німецьких окупантів тут було розгорнуто кампанію з відновлення інститутів радянської влади. У 1945 р. в структурі обкому КП(б)У було створено жінвідділ, а в райкомах – призначені жіночі організатори. Ці органи координували та курували роботу жіночих організацій, які в обов’язковому порядку масово створювалися в установах, організаціях, селах, а згодом – і в колгоспах області. Основне їх завдання полягало в мобілізації жіночого ресурсу на процес відбудови та розбудови господарського життя області. Крім того, вони частково опікувалися соціальними проблемами регіону – ліквідація без- та малограмотності жінок, шефство над сиротами, інвалідами, багатодітними матерями, благоустрій сіл і містечок тощо.
Ключові слова: жінки, жіночі відділи, жіночі ради, Волинь, радянізація.
32
Птащенко, О. В., А. О. Пастушенко, О. Ю. Курцев та А. С. Кулініч. "Українська публічна дипломатія: минуле, сьогодення та перспективи". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 3 (267) (10 квітня 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-79-84.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні особливості української публічної дипломатії.
В сучасних умовах (нові соціально-економічні відносини, створення і розвиток різних форм власності, становлення ринку праці, впровадження інтенсивних технологій і пов'язаних з ними технічних засобів, розвиток зовнішньополітичних, економічних відносин, нещодавній початок реалізації стратегії публічної дипломатії МЗС України) вихід України на міжнародну арену повинен супроводжуватися ефективним формуванням системи публічної дипломатії. Досягти цього можливо, зокрема, реалізовуючи програми обміну. Програми обмінів на сучасному етапі – один із найголовніших інструментів реалізації дипломатії кожної з країн. Розвиток цієї галузі – одне із провідних завдань будь–якої держави.
Публічна дипломатія – це новий етап, який хоч і має однакові цілі з традиційною дипломатією, але водночас має ширший спектр дії та впливу на закордонні спільноти.
Формування іміджу та бренду держави це важлива передумова реалізації її майбутніх інтересів. Чим краще продається товар, чим більший на нього попит, тим більша пропозиція – звичайний закон ринку. Тому дипломати намагаються «створити» таку яскраву картинку в уявленнях іноземців про акредитуючу державу, щоб усе продуковане цією державою мало якомога вищу ціну. Важливо зазначити, що формування іміджу країни не може відбуватися тільки завдяки словам, а тому за словами повинна бути дія. Тому, розвиваючи імідж своєї держави, дипломати використовують не тільки пропаганду, але й політику експорту та імпорту, культурний обмін між країнами тощо. Тобто, публічна дипломатія є свого роду агентом національного продукту, який необхідно поширювати на міжнародній арені.
До основних результатів роботи слід віднести оцінку й систематизацію проблем, заходів політики України, щодо побудови системи публічної дипломатії. Виділено голові здобутки України у формуванні цієї стратегії. Розглянуто недопрацювання в цій галузі, а тому розроблено ключові рекомендації, щодо модернізації даної системи. Проведено порівняльний аналіз різних систем світу в цій сфері.
Отже, публічна дипломатія відіграє вкрай важливу роль у сучасній міжнародній системі. Вона є одним із аспектів прогресу, що відіграє дуже вагому роль у формуванні думок і настроїв суспільства. Це в деякому сенсі зброя сучасного покоління, яку можна використовувати у якості як базового так і головного механізму впливу на суспільства різних країн. Якщо вміти ефективно використовувати публічну дипломатію, то можна досягти значного успіху на міжнародній арені.
33
Komarchuk, Oleksandr. "Гібридна війна: сутність та структура феномену". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (3) (26 квітня 2018): 48–54. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-48-54.
Повний текст джерелаАнотація:
Відзначається, що агресія з боку Російської Федерації стала суттєвою несподіванкою для українського суспільства, а сучасний російсько-український конфлікт має офіційний статус АТО, але, на жаль, це єдина можливість охарактеризувати «гібридну війну» на правовому рівні.
Аналізуючи ступінь наукової розробки дослідження проблеми, констатуємо, що загалом у політичній науці обмаль наукових розвідок щодо поняття «гібридна війна». Застосовуючи системний та історичний підходи до аналізу поняття «гібридна війна», наголошено на необхідності комплексного підходу до вивчення зазначеного явища. Указано, що для вирішення конфліктних питань або задоволення геополітичних інтересів виступати відкрито для держави-агресора стало досить невигідним в економічному та небезпечним у політичному плані, тому наприкінці XX ст. людство зіткнулося з новим способом ведення збройних конфліктів, що отримало неофіційну назву «гібридною». Цей термін пояснює нову військову стратегію, яка поєднує в собі «звичайну війну», «малу війну» та «кібервійну» і служить для поєднання дій із залученням ядерної, біологічної, хімічної зброї та засобів інформаційної війни.
Застосовуючи сучасні підходи до вивчення феномену «гібридної війни», інтерпретуємо це явище як сукупність заздалегідь підготовлених та оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного та інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. При цьому важливе значення має відсутність необхідності в розробці нових систем зброї й військової техніки. Гібридна війна включає реалізацію комплексу гібридних загроз різного виду, а саме: традиційні, нестандартні, масштабний тероризм, а також підривні дії, у ході яких використовують інноваційні технології для протидії військовій силі супротивника, такі як масовані кібератаки, підривні дії в енергетичній, економічній сферах тощо.
Зазначено, що відмінність між класичними війнами та гібридними полягає не лише в способі їх ведення, а й у засобах та цілях, які переслідує агресор, оскільки метою «гібридної війни» є не контроль території, а економічна та політична дестабілізація держави, тримання в страху населення в цілому, яке проживає за межами безпосереднього конфлікту. Дестабілізація країни в усіх цих аспектах удається завдяки терористичним і диверсійним актам, активній пропаганді серед місцевого населення, ведення повномасштабних бойових дій на певній території країни, а кінцевою метою є схилення легального уряду країни до вигідних для агресора дій або його зміни. Усі вищевказані етапи підготовки та реалізації військових дій неможливі без участі засобів масової комунікації, які безпосередньо є технологічним інструментом організації та проведення «гібридних війн».
34
Бойчук, І. В. "ВПЛИВ КОМПЛЕКСУ МАРКЕТИНГУ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ КОНКУРЕНЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 60 (3 липня 2020): 68–74. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено обґрунтуванню теоретичних положень та поданню практичних рекоменда-цій щодо визначення впливу комплексу маркетингу та окремих його елементів на вдосконалення діяльності під-приємства в умовах посилення конкуренції для отримання ним конкурентних переваг на ринку. Актуальність дос-ліджуваної теми пов’язана з тим, що в умовах сьогодення можливості маркетингової діяльності суб’єктів еко-номіки суттєво залежать від їхнього вміння якісно формувати маркетинг-мікс і підбирати окремі його складові для забезпечення швидкого реагування на конкурентне середовище. На основі узагальнення наукових публікацій і з врахуванням прикладних умов реалізації стратегічних підходів підприємств на засадах конкуренції виявлено, що вона є потужним інструментом формування цивілізованих ринків і змушує підприємців розширювати власне ви-робництво, покращувати якість продукції, знижувати собівартість товарів, орієнтуватися на соціально-економічні запити сучасного споживача. Зазначено, що саме комплекс маркетингу розглядають як основу органі-зації управління підприємством і прийняття зважених рішень з орієнтиром на врахування ринкового попиту і стану конкурентної боротьби. Доведено, що для забезпечення цілісного характеру маркетингового впливу на ринкове становище фірми потрібно розглядати предмет конкуренції з позицій товару (послуги) і з погляду спо-живача, чим обумовлений вибір різних методів конкурентної боротьби для привернення потенційної клієнтури. Обґрунтовано, що зважені рішення про структуру та наповнення маркетингового комплексу базуються на кра-щому розумінні потреб цільового споживача і тих критеріїв, якими він керується, приймаючи рішення про вибір однієї з конкуруючих пропозицій. Серед критеріїв вибору товару клієнти аналізують економічні та психологічні параметри, які напряму пов’язані з формуванням конкурентного маркетинг-міксу. Вказано на необхідність роз-робки товарної політики фірми з орієнтацією на набір товарів і послуг, які пропонуються цільовому ринку; їхню якість, кількість і відповідність потребам споживачів; додаткову користь, яку вони пропонують клієнту на противагу товарам-конкурентам; частоту оновлення номенклатури, упаковку і бренд продукції загалом. Запро-поновано враховувати рівні “товарної цибулини” при виборі маркетингової стратегії продукту для узгодження стратегічних рішень і тактичних дій щодо визнання товару цільовим ринком і забезпеченні його конкуренто-спроможності. Процес визначення ціни на товар як елементу маркетингу необхідно узгоджувати зі стратегіч-ними цілями діяльності підприємства, попитом на його продукцію, ціновою політикою основних конкурентів, рівнем доходів населення й іншими важливими чинниками оточуючого середовища. Особлива увага приділяється типу конкурентного ринку, що визначає специфіку цінової поведінки на ньому і стає основою розробки комплексу маркетингу. На цій основі рекомендовано формувати маркетингову політику ціноутворення та використовува-ти ціновий фактор як ефективний засіб конкурентної боротьби. Показано вагомість місця як складової комплек-су маркетингу, що забезпечує систему збуту товарів і гарантує доступність продукції для потенційних спожи-вачів. Запропоновано створення такого виду корисності для цільової клієнтури, як зручність місця купівлі това-ру, що забезпечить реалізація маркетингової стратегії розподілу та збуту на більш високому рівні в порівнянні з фірмами конкурентів. Доведено доцільність проштовхування продукції підприємства на основі інформування, переконання і впливу на рішення про купівлю, з фокусуванням на її перевагах над конкуруючими товарами. В скла-ді маркетингової стратегії просування потрібно враховувати співвідношення її важливих елементів, а саме: реклами, заходів із стимулювання збуту, персонального продажу і пропаганди. Окремо розглянуто вплив на кон-курентні позиції підприємства рекламування товарів як важливого засобу комунікації з цільовою аудиторією. Визначено специфіку застосування різних засобів стимулювання збуту, особистого продажу і PR-заходів із вра-хуванням потреб споживачів і рівня їхньої прихильності. Вказано на важливість забезпечення балансу всіх скла-дових комплексу маркетингу в діяльності підприємства, що є підґрунтям для сильних позицій підприємства і формування конкурентних переваг, що має практичну цінність. Запропоновано поєднувати методи цінової і неці-нової конкуренції в маркетинговій діяльності.
35
Крилова-Грек, Юлія. "Психолінгвістичні аспекти маніпулятивного перекладу у медійному просторі". East European Journal of Psycholinguistics 4, № 1 (27 червня 2017): 114–21. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2017.4.1.kry.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто маніпулятивний переклад як одну з технологій контролю над свідомістю реципієнтів. Ми зазначаємо, що такий переклад є допоміжним засобом впливу на аудиторію, яка є споживачем єдиного інформаційного поля, яке характеризується мовною, національною та територіальною принадлежністю. У праці проаналізовано переклади, що стосуються основних політичних новин у світі та в Україні. Автором було проаналізовано вітчизняні та зарубіжні інформаційні повідомлення. Шляхом наукового аналізу ми зіставили першоджерела та перекладені версії однієї й тієї само новини, що дало змогу зробити висновок, що маніпулятивний переклад здійснюються за допомогою певних прийомів. Автор виокремила п’ять прийомів маніпулятивного перекладу. Наведено приклади їхнього вживання та показано, як маніпулятивний переклад викривляє вихідну інформацію. У статті також окреслено роль семантичних одиниць у перекладі, зокрема як заміна семантичної одиниці на синонімічну, але з відмінним центральним ключовим словом цього семантичного поля, дає змогу «майстерно» маніпулювати вихідною інформацією. У роботі продемонстровано, що прийоми перекладацьких маніпуляції в медіапросторі є потужним інструментом пропаганди.
Література
References
Крилова-Грек Ю. М. Психолінгвістичні особливості перекладу семантичних одиниць:Дис.... канд. психол. наук: 19.00.01. Київ, 2007.Krylova-Grek, Y.M. (2007). Psycholingustychni osoblyvosti pereklady semantychnyh odynyts[The psycholinguistic peculiarities of semantic units]. Ph.D. dissertation. Kyiv.
Кара-Мурза С. Г. (2007), Манипуляции сознанием. М.: Эксмо, 2007.Kara-Murza, S. G. (2007). Manipuliaciya Soznaniem [Consciousness Manipulation]. Moscow:Eksmo.
Шмелев И. В. Историческая ретроспектива договора Вайтанги // Вопросы современнойюриспруденции: Сб. ст. по матер. V междунар. науч.-практ. конф. № 5. Новосибирск:СибАК, 2011. Режим доступа: https://sibac.info/conf/law/v/37958.Shmelov, I.V. (2011). Istoricheskaya retrospectiva dogovora Waitangi [The historicalretrospective of Waitangi treaty]. Voprosy Sovremennoy Yurysprudentsyy. ConferenceProceedings, 5. Retrieved from: https://sibac.info/conf/law/v/37958.
Tremblay, G. (2014). From Marshall McLuhan to Harold Innis, or From the global village tothe world empire. Canadian Journal of Communication, 37(4).
Sources
Вице-президент США назвал Украину самой коррумпированной страной в мире.(2015, Апрель 11). Expert Online Vice-prezident ssha nazval ukrainu samoikorrumpirovannoi stranoi v mire. (2015, April 11). Retrieved from:http://expert.ru/2015/12/8/vitse-prezident-ssha-nazval-ukrainu-samoj-korrumpirovannojstranoj-v-mire/
Forbes: Украине пора перестать строить из себя принцессу, ожидающую рыцаря.(2016, Март 27). Новостное агентство Харьков.
Forbes: Ukraine pora perestat stroit iz sebya princessu, ozhidayushhuyu rycarya. (2016,Mart 27). Novostnoe agentstvo Kharkov. Retrieved from: https://nahnews.org/657737-forbes-ukraine-pora-perestat-stroit-princessu-v-ozhidanii-rycarya-na-belom-kone.
Николай Лазаренко (2015, Червень 2). FT: назначение Саакашвили – начало большихпроблем Порошенко.Nikolai Lazarenko (2015, June 2). FT: naznachenie saakashvili – nachalo bolshix problemporoshenko. Retrieved from: https://ria.ru/world/20150602/1067801366.html
Трамп назвав Путіна “твердим печивом”. (2017, Березень 19). ЦензорНет.Trump nazvav Putina “tverdym pechyvom”. (2017, Berezen’ 19). TsenzorNet Retrievedfrom: http://ua.censor.net.ua/news/43 2556/ tramp_nazvav_putina_tverdym_pechyvom.
Мария Бондаренко (2017, Март 19). Трамп назвал Путина «крепким орешком».Mariya Bondarenko (2017, Mart 19). Trump nazval putina «krepkim oreshkom».Retrieved from: http://www.rbc.ru/society/19/03/2017/58cde8f49a794717c2202ef4
“Уточнение перевода”: Кремль изменил цитату из письма Эрдогана к Путину. (2016,Червень 28). Інформаційна агенція УНІАН.
“Utochnenie perevoda”: Kreml izmenil citatu iz pisma erdogana k putinu. (2016, Cherven’28). Informatsiyna ahentsiya UNIAN. Retrieved from:https://www.unian.net/world/1390007-kreml-izmenil-tsitatu-iz-pisma-erdogana-kputinu.html.
Doug Bandow (2016, March 25) Busted Fantasies In Kiev: America And Europe Won’tSave Ukrainian Maiden In Distress. Forbes. Retrieved from:https://www.forbes.com/sites/dougbandow/2016/03/25/busted-fantasies-in-kiev-americaand-europe-wont-save-the-ukrainian-maiden-in-distress/3/#4243b00e6166
From Berezovsky to Erdogan: who and what were apologizing for Putin. (2017, February7). FreeNews English. Retrieved from: http://freenews-en.tk/2017/02/07/fromberezovsky-to-erdogan-who-and-what-were-apologizing-for-putin/
Jon Snow [The Viral Network]. (2017, March 19). Trump: “Putin Is One Tough Cookie”(19.03.2017). Retrieved from: https://www.youtube.com/ watch?v=glVY2afl_d4
Paul Meredith, Rawinia Higgins Kāwanatanga. Māori engagement with the state / PaulMeredith, Rawinia Higgins Kāwanatanga. Retrieved from:http://www.teara.govt.nz/en/kawanatanga-maori-engagement-with-the-state/page-1#2
Remarks by Vice President Joe Biden to The Ukrainian Rada. (2015, December 9). TheWhite House, Office of the Vice President. Retrieved from:https://obamawhitehouse.archives.gov/the-press-office/2015/12/09/remarks-vicepresident-joe-biden-ukrainian-rada.
Tony Barber (2015, June 2). Odessa appointment raises questions over Poroshenko’sjudgement. Financial Times. Retrieved from: https://www.ft.com/content/1751c125-d923-3755-88e7-c5378a952578