Статті в журналах з теми "Інструменти стратегічного планування"

У статті наведено результати аналізування ефективності державної політики підтримки та стимулювання розвитку технологічних реформ в Україні. Встановлено, що в Україні не виконуються базові завдання державної політики технологічної модернізації. Щодо завдання організації та управління, то відсутні центральний орган та місцеві структури, які забезпечують формування та реалізацію державної політики. Щодо завдання планування, то несформованою є система стратегічного планування технологічної модернізації економіки, відсутніми є конкретні інструменти та механізми регулювання. Щодо завдання формування правого поля, то актуалізувалась необхідність перегляду положень базових нормативно-правових актів, які регламентують інноваційно-технологічну діяльність, зокрема щодо підсилення ефективних інструментів стимулювання та підтримки розвитку інноваційно-технологічної діяльності. Щодо завдання становлення інфраструктури, то низьким є рівень розвитку, а слабкою – інституційна спроможність елементів інфраструктури підтримки й стимулювання розвитку процесів технологічної модернізації національної економіки. Щодо завдання забезпечення мотивації, то слабкою залишається спроможність системи фінансово-кредитного сприяння технологічному розвитку економіки.

У статті охарактеризовано зв’язки з громадськістю (паблік рілейшнз) як систему взаємопов’язаних елементів, яка є складовою частиною стратегічного менеджменту в органі публічного управління. Проаналізовано особливості найбільш значущих елементів системи паблік рілейшнз та їхньої ролі у процесі організації діалогічних відносин органів публічного управління з громадськістю. Особливу увагу приділено аналізу понять «громадськість», «громадська думка», «інструменти зв’язків з громадськістю та ЗМІ». На прикладі органів правосуддя розглянуто застосування окремих прямих інструментів зв’язків з громадськістю (програм охоплення). Визначено, що однією із фундаментальних засад управління зв’язками з громадськістю є участь органу публічного управління у житті громади, яку можна забезпечити з допомогою програм охоплення, структурованих відповідно до певних категорій громадян та їхніх потреб. Автор визначає властивість програм охоплення для формування відносин органу публічного управління з громадськістю у векторі партнерства. У статті охарактеризовано прямі зв’язки з громадськістю як нову інтерактивну модель комунікації, що має актуалізувати комунікативний аспект та максимально наблизити органи влади до суспільства. Наголошено, що реалізація прямих ініціатив забезпечує формування позитивного іміджу органів державної влади, сприяє просвітницькій діяльності й вихованню правової культури, позитивно впливає на правильне сприйняття громадянами функцій органів публічного управління. У статті визначено важливість складання «профілю» (характеристики) цінностей кожної із груп цільової аудиторії, який включає у себе комплекс ознак – опорних пунктів у процесі стратегічного планування комунікативної діяльності установи. Автор обґрунтовує, що першим кроком до актуалізації програм охоплення має стати закріплення їх у комунікативних стратегіях та планах комунікативних заходів органів публічного управління. При цьому слід ураховувати постійний розвиток і зміну медіапростору та зважати на те, що традиційні методи комунікації мають слабкий вплив на молоде покоління.

Обґрунтовано необхідність скорочення ланцюгів постачання на ринку овочів та фруктів з кількох причин: продукція швидко псується та має короткий термін придатності; зменшення витрат на логістику. Досліджено ланцюг постачання на ринку овочів та фруктів, який включає в себе введення в сільськогосподарське виробництво; сільськогосподарське виробництво садівницької продукції; первинне зберігання та переробку харчових продуктів; дистрибуцію. Здійснено аналіз ланцюгів постачання, орієнтований на усунення бар’єрів на шляху виробництва овочів та фруктів. Встановлено, що скорочення ланцюга постачання на ринку овочів та фруктів забезпечує: істотне поліпшення якості продукції; економію коштів та зниження витрат; збільшення рівня продажів та інвестицій. Доведено взаємозв’язок скорочення ланцюгів постачання та SCM на ринку овочів та фруктів. Мета скорочення ланцюгів постачання: забезпечити, щоб потрібний продукт був у потрібному місці в потрібний час і в потрібній кількості. Основними показниками роботи, які демонструють, наскільки ефективний ланцюг постачання, є: рівень наявності, який відображає дефіцит у точках споживання; запаси. Обґрунтовано застосування SCM, що охоплює весь цикл закупівлі сировини, виробництва і розповсюдження товару та гарантує можливість вирішити декілька завдань одночасно: скоротити цикл планування і збільшити його горизонти; оптимізувати витрати та визначити контрагентів і відповідний обсяг товарів у закупівлі; вивести відносини з постачальниками і суміжними підприємствами в режим реального часу; знизити витрати виробництва. Для реалізації якісної ініціативи щодо ощадливого SCM необхідно розуміти, обговорювати і документувати бізнес-процеси, інструменти та інформаційні системи. Авторами досліджено основні складові скорочення ланцюгів постачання, серед яких система планування поточного та стратегічного попиту на ринку овочів та фруктів для Source, Make, Deliver, Return. Також встановлено, що для скорочення ланцюга постачання необхідна потужна координація.

Стаття присвячена дослідженню цілепокладального виміру стратегічного планування розвитку професійно-технічної освіти на регіональному вимірі як механізму системи публічного управління освітою, що дає можливість визначити та забезпечити найбільш сприятливі умови для розвитку вказаної складової регіональної системи освіти. У якості методології дослідження використано системний аналіз, моделювання розвитку об'єкта управління, інтерпретацію результатів SWOT-аналізу. Показано, що саме на основі визначення цілей стратегічного планування розвитку регіональної системи професійно-технічної освіти здійснюється стратегічне управління її розвитком через реалізацію комплексних заходів, що підкріплені інструментами найбільш ефективного використання наявних ресурсів. Застосовано структурування різнорівневих цілей стратегічного планування в якості найбільш ефективного механізму публічного регулювання напрямків та динаміки процесів у вказаному секторі регіональної освіти. Обґрунтовано необхідність збалансованості процесів у регіональній системі професійно-технічної освіти із загальними соціально-економічними тенденціями розвитку регіону та країни. Відтак стратегічне планування у цілепокладальному вимірі має поєднувати комплекс конкретних завдань та основні характеристики довгострокового бачення вирішення наявних проблем регіональної системи професійно-технічної освіти, підтримуючи послідовність та цілеспрямованість управлінських дій. На основі визначення базових цілей розроблено комплекс конкретних заходів як інструмент організації діяльності суб'єктів публічного управління освітньою діяльністю на регіональному рівні на шляху досягнення стратегічної мети розвитку згаданої регіональної освітньої підсистеми.

Проаналізовано основні відмінні характеристики стратегічного планування креативної діяльності. Креативна стратегія відіграє роль інструменту для вибору узгодженої політики розроблення і просування креативної ідеї, втіленої у конкретний продукт, або креативної організаційної поведінки, спрямованої на досягнення конкретної конкурентної мети. Стратегічною метою креативного оновлення організації є стала динаміка зростання бізнесу, яка може проявлятися кількісно – у вигляді збільшення обороту, підвищення активів – та якісно, характеризуючись стійкими тенденціями зростання прибутковості, посиленням іміджевих позицій тощо. Обґрунтовано, що стратегування дає змогу уникати негативних наслідків хаотичних організаційних і техніко-економічних перетворень, мінімізувати ризики невизначеності. Логічна схема побудови загальної стратегії креативного розвитку організації включає первинне виділення креативної складової її діяльності як провідний стратегічний напрям із подальшим покроковим розгалуженням цілей розвитку та методів їх досягнення у вигляді корпоративної стратегії та стратегічного планування підсистем організації. Доведено, що перевагою розробки стратегії креативного оновлення організації є досягнення системності у врахуванні чинників внутрішнього і зовнішнього середовища. Ефективний спосіб стратегічного планування креативного зростання організації передбачає завоювання нових ринків.

Дана стаття є результатом наукового дослідження щодо виявлення напрямів підвищення якості формування фахових компетенцій економістів у сучасному українському університеті в умовах євроінтеграції. За сучасним українським законодавством якість освіти формується зовнішньої системою, яку підтримує МОНУ та НАЗЯВО і внутрішньою системою, яку кожний заклад вищої освіти формує самостійно. Євроінтеграційне спрямування розвитку економіки України потребує більшої автономії університетів для більш швидкого реагування на запити фахівців для ринку праці. Зовнішнє оцінювання якості освіти у вигляді щорічних рейтингів закладів вищої освіти впливає на вибір абітурієнтів та часто їх батьків щодо обрання закладу для навчання. Абітурієнти при обранні закладу вищої освіти для подальшого навчання часто користуються інформацією, отриманою у соціальних мережах. Формуючи внутрішню систему якості освіти закладу вищої освіти потрібно подбати про правдиву інформацію про університет в різних джерелах інформації. Сформована матриця SWOT-аналізу системи формування фахових компетентностей бакалаврів та магістрів з економіки дозволила виявити сильні сторони, недоліки, можливості та загрози сучасної системи якості в українських закладах вищої освіти. Виділено підсистеми зовнішнього та внутрішнього рівнів системи забезпечення якості освіти. Внутрішня система якості освіти складається із наступних підсистем: моніторингу відповідності фахової підготовки викладачів вимогам МОНУ; моніторингу якості викладання навчальних дисциплін; моніторингу набутих компетентностей студентами; моніторингу відповідності фахових компетентентностей, які закладено до освітньо-професійних та освітньо-наукових програм, реаліям ринку праці; стратегічного планування розвитку системи якості освіти університету. Для підсистем внутрішнього рівня системи забезпечення якості освіти підібрано відповідні сучасні інструменти, які дають можливість здійснювати якісний вимір. Перспективними напрямами підвищення рівня якості освіти в українських університетах є практико орієнтоване навчання студентів, зв'язок із роботодавцями та узгодження змісту освітньо-професійних програм із фахівцями-практиками, здійснення наукових досліджень студентами під час навчання в університеті.

На сьогодні необхідність та актуальність планувальної діяльності на місцевому рівні не викликає сумнівів. В Україні, як й в інших країнах світу, активно розвивається і запроваджується саме стратегічний підхід до планування територіального розвитку. У статті досліджено сутність стратегічного планування розвитку територій як складової системи місцевого управління у контексті децентралізації, регіонального розвитку та ста- новлення інформаційного суспільства. Розглянуто функції стратегічного управління, які реалізуються під час процесу планування, та виконання яких сприяє економічному та соціальному розвитку регіону. Визначено основні принципи стратегічного планування на регіональному рівні, які істотно пришвидшують політичні, економічні, соціальні, технологічні, екологічні та інші зміни розвитку територій. Узагальнено особливості стратегічного планування, які б допомагали відповісти на виклики сучасного глобалізованого світу, та доведено значення SMART-cпеціалізації в сучасних умовах, визначено важливість досягнення цілей сталого розвитку за допомогою стратегічного планування. Підкреслено, що функції, які виконує планування, видозмінюються, оскільки зазнає суттєвих змін безпосередня роль планування у системі місцевого управління з урахуванням нових цінностей і довгострокових пріоритетів. У статті дано порівняльну характеристику традиційного та стратегічного планування, які враховуються при розробці Планів розвитку територій, та є основою різних підходів до розробки Стратегій їх розвитку. Розглянуто систему цілей стратегічного планування місцевого розвитку в контексті підвищення конкурентоспроможності територій і регіонів, яка поєднує оперативні і стратегічні цілі, пріоритети територіального розвитку в довгостроковій перспективі та підсумки стратегічного бачення розвитку те- риторій.

Стаття присвячена дослідженню стратегічного планування як важливого інструменту регіонального розвитку та наголошено на важливість залучення громади у його розробку. Обґрунтоване, що задля реалізації повноцінної участі усіх суб’єктів розробки стратегічного планування, зокрема громади, необхідність законодавчого регламентації організації та проведення місцевих референдумів.

Розглянуто впровадження стратегічного менеджменту до бюджетного процесу з точки зору підвищення ефективності та результативності бюджетних витрат. Визначено фактори, що впливають на вірогідність показників, що застосовуються для середньострокового планування. Для визначення найбільш достовірних макроекономічних показників для розробки стратегічного бюджету на перспективу запропоновано впровадження до бюджетного процесу механізму проактивного управління, залучення незалежних експертних установ, запровадження системи управління розширеним спектром ризиків тощо.

Ідеться про ефективність запровадження партисипативної моделі стратегічного розвитку місцевого самоврядування як інструменту забезпечення її спроможності. Визначено, що стратегічне планування розвитку місцевого самоврядування передбачає залучення до роботи над стратегічним документом широкого представництва місцевого середовища (представників основних верств міста, виконавчих органів влади, громадських організацій, бізнесу), діяльність яких спрямовано на визначення: майбутнього образу (бачення) міста, головних (стратегічних) цілей, досягнення яких забезпечить набуття містом визначеного громадою образу; планів дій, тобто логічних послідовних заходів, спрямованих на досягнення цих цілей із використанням спеціальних процедур.

У статті досліджено значення стратегічного планування в екологічній сфері. З’ясовано, що питання ефективності стратегічного планування вимагають пошуку шляхів впровадження та реалізації різних форм участі громадян у розв’язанні екологічних проблем загальнодержавного та місцевого значення. Встановлено, що ефективним інструментом налагодження взаємодії між усіма суб’єктами екологічної політики є спільна розробка та реалізація стратегічних і програмних документів. Умовою ефективності визнано вирішення можливих конфліктів з урахуванням інтересів усіх суб’єктів співпраці. Охарактеризовано взаємодію різних рівнів публічного управління у процесі стратегічного планування в екологічній сфері. Визнано необхідність формування перспективних напрямів удосконалення стратегічного планування в екологічній сфері. Охарактеризовано Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2030 року» та Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року. Наголошено на необхідності розбудови ефективної взаємодії суспільства й держави в екологічній сфері на засадах співпраці та партнерства. З’ясовано, що на національному рівні впливові організації громадянського суспільства не бажають брати участь у конкурсах проєктів, однак на місцевому рівні такий інтерес присутній. Виявлено проблему низького рівня якості проєктів та складності їх адміністрування. Наголошено на необхідності пошуку шляхів усунення недоліків щодо якості процесу формування та реалізації стратегічних і програмних документів в екологічній сфері. Представлено процес від планування до оцінки стратегічних та програмних документів, що допомагає визначити напрям руху, бачення процесу та результатів стратегії, програми, проєкту. Наведено та охарактеризовано ключові етапи планування, моніторингу та аналізу стратегічних та програмних документів в екологічній сфері.

Досліджено локальну ідентичність як пріоритетний напрям у стратегічному плануванні територіальних громад (ТГ) на сучасному етапі. Локальна ідентичність – це ототожнення себе із суспільством, яке проживає на даній території, зокрема на території ТГ. В умовах децентралізації локальна ідентифікація є суттєвою опорою для членів місцевого співтовариства ТГ, що дозволяє їм визначити власне становище, й стає підставою активності у вирішенні місцевих справ. У формуванні локальної ідентичності ТГ автором виділено чотири основних компоненти: 1) локальний (територіальний) менталітет – властивий жителям певної місцевості, характерна для них система цінностей і оцінок; 2) уявлення про особливості й властивості території свого проживання; 3) територіальні інтереси – загальні для членів відповідної територіальної спільноти уявлення про стан, цілі і шляхи розвитку території; 4) локальна (просторова) самоідентифікація як усвідомлення приналежності до тієї території, територіальної спільності. Одним з найважливіших пріоритетів процесу децентралізації є створення фінансово спроможних громад, що передбачає зосередження уваги не тільки на кількості створених ТГ, але й на їх якості. Автором доведено, що базовим документом, що передбачає формування спроможної ТГ є стратегія розвитку громад. З’ясовано, що основна проблема створення стратегічного плану полягає в тому, що він має формуватися при активній участі членів ТГ. Саме завдяки локальній ідентичності може забезпечуватися активна участь громадян у прийнятті рішень місцевого значення. У статті автор приходить до висновку, що стратегічне планування у розвитку ТГ повинне бути не лише інструментом економічно-соціальної ефективності та поліпшення життя громади, але і частиною політики формування локальної ідентичності, заснованої на принципах демократії, і повного урахування прав громадян.

Стаття присвячена комплексному аналізу умов правового регулювання середньострокового бюджетного планування з використанням програмно-цільового методу. У цьому контексті звертається увага на державні цільові програми, на проблемні аспекти перспективного планування, а також порівнюються відповідні підходи до вказаного питання в Україні та в країнах з розвиненою економікою. Обговорюється можливість використання міжнародного досвіду для удосконалення чинного правового регулювання у бюджетній сфері в умовах її реформування. Пояснюється доцільність подальшого розвитку в Україні правового регулювання саме середньострокового і стратегічного бюджетного планування, а також державних цільових програм як ефективних інструментів для розв’язання чинних і перспективних завдань держави

У статті показано, що процес стратегічного управління на невеликому підприємстві неформалізований та найчастіше протікає в знанні керівника підприємства на тлі потоку інших завдань. Доведено, що актуальним завданням є створення інформаційної системи прийняття управлінських рішень, яка на основі планування фінансового стану малого підприємства могла би підказати керівнику, як грамотно розпоряджатися фінансовими засобами. Розроблено новий підхід до вирішення проблеми створення механізмів та інструментів засобів для підтримки процесу прийняття інвестиційних рішень у малому бізнесі на основі процедури ситуаційного аналізу ринку як складної соціально-економічної системи в умовах невизначеності. Розглянуто імітаційну модель системи управління як найбільш важливий елемент системи підтримки прийняття рішень, що визначає ефективність рішення. Дослідження проводиться на основі інтеграції парадигми багатоагентних систем як моделі системи управління, які побудовані за допомогою індуктивних суджень агентів та інструментів нечіткого логічного висновку для обробки невизначеної інформації.

Автором проаналізовано окремі особливості розвитку освіти дорослих в Україні у контексті Цілей сталого розвитку (ЦСР). Підкреслено, що у ЦСР зокрема йдеться освіту дорослих, що підтверджує важливість розвитку цієї сфери. Виявлено, що окрім національних стратегічних документів з розвитку загальної середньої, вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти, в Україні розробляються й ті, що безпосередньо стосуються розвитку освіти дорослих в окремих регіонах, населених пунктах. Підкреслено, що поява в Україні комплексних стратегічних документів щодо розвитку освіти дорослих у регіонах, а також тематичні блоки щодо розвитку освіти дорослих в окремих сучасних стратегічних документах регіонального рівня є цілком логічним і закономірним явищем. Здійснено аналіз окремих регіональних документів стратегічного планування (стратегій, програм, планів тощо), в яких унаочнено різні аспекти розвитку освіти дорослих як складової освіти впродовж життя. Обґрунтовано, що такі документи відіграють важливу роль у розвитку формальної і неформальної освіті дорослих, сприяють розбудові суспільства, що навчається, у різних регіонах в Україні. Вони є інструментами посилення конкурентоспроможності громадян, окремих громад і регіонів, держави в цілому.Наголошено на важливості партнерства закладів освіти, наукових установ, громадських організацій, бізнесу, органів місцевої влади тощо задля успішності розвитку освіти дорослих. Приділено увагу ухваленим упродовж 2018 – 2020 рр. меморандумам про взаєморозуміння, партнерство у сфері освіти дорослих – документам, що сприяють визнанню на регіональному рівні важливості ціложиттєвого навчання, а також узгодженню та координації зусиль стейкхолдерів у цій сфері (Мелітополь, Суми, Вінниця). Ключові слова: освіта дорослих; освіта впродовж життя; Цілі сталого розвитку; сталий розвиток суспільства; стратегічне планування; регіональний розвиток; Україна.

У статті визначено, що важливість підвищення рівня економічної безпеки молокопереробних підприємств визначається необхідністю інтенсифікації використання ресурсів на основі раціоналізації бізнес-процесів. Протягом останніх років спостерігається позитивна динаміка показників їх рентабельності, що характеризують кінцеві результати господарювання підприємства. Доведено, що оцінка економічної безпеки молокопереробних підприємств проводиться фрагментарно з неможливістю ідентифікації проблемних складових та виявлення пріоритетних напрямків стратегічного планування. Обґрунтована необхідність розробки об’єктивної системи показників, яка б враховувала всі складові, від яких залежить економічна безпека молокопереробних підприємств. Встановлено, що економічна безпека молокопереробних підприємств залежить від результативності господарюючих суб'єктів та вміння вирішувати поставлені цілі. Складна функціональна структура внутрішнього середовища виробників молочної продукції зумовлює важливість кожного з внутрішніх факторів у формуванні економічної безпеки як інструменту реалізації головної стратегії розвитку підприємства. Для подальшого удосконалення методичного забезпечення аналізу стану економічної безпеки молокопереробних підприємств запропоновано систему відносних показників оцінки тенденцій економічної безпеки у порівнянні з нормативними або сприятливими за певними критеріями значеннями.

Сучасні умови глобалізації бізнесу, значна обмеженість ресурсів, посилення конкуренції та прискорення технологічних нововведень вимагають від сільськогосподарських підприємств здатності швидко пристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. Запорукою їх успішного продуктивного розвитку є забезпечення максимально ефективного використання наявного ресурсного потенціалу. У науці та практиці існує велика кількість різноманітних методичних інструментів, які сприяють покращенню функціонування суб’єктів господарської діяльності. Одним із таких інструментів, що забезпечує досягнення результативного розвитку, формуючи стійкі конкурентні переваги, є стратегія. Йдеться про складну модель, яка охоплює усі процеси на підприємстві. Використання керівниками сільськогосподарських підприємств прогресивних методів розробки стратегії є запорукою успіху її ефективної реалізації та нарощення підприємством конкурентних переваг в ринковому середовищі. У статті проаналізовано існуючі методи стратегічного планування, в основі яких лежить різна методика побудови стратегій. Проведено характеристику наступних методів: ресурсний метод, цільовий метод, метод екстраполяції, інтерполятивний метод, пробно-статистичний метод, критеріальний метод, нормативний метод, балансовий метод, матричний метод і побудова стратегічного плану. На основі опрацьованих джерел досліджено метод Хосин Канрі, що базується на застосуванні циклу Демінга та являє собою концепцію циклічного управління. Розроблено типову стратегію розвитку сільськогосподарського підприємства у вигляді Х-матриці. Дана стратегія розрахована на 3 роки і включає стратегічні і тактичні цілі, процеси і результати, між якими встановлені відповідні кореляційні зв’язки. Серед стратегічних цілей, що є типовими для сільськогосподарських підприємств виокремлено наступні: підвищення ефективності бізнесу, підвищення ефективності збутової діяльності, впровадження інноваційних технологій у виробництво та оптимізація бізнес-процесів. Відповідно керівництво сільськогосподарських підприємств можуть формувати більшу кількість перспективних цілей, виходячи із потреб суб’єктів господарювання. Отримані результати формують підґрунтя для подальших досліджень механізму формування та впровадження стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств.

У статті піднімаються питання щодо стану та проблем системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти в університетах України, зокрема, впровадження та використання стандартів якості. Основною метою доcлiдження є науково-методичне обґрунтування організаційно-економічного механізму моніторингу та впровадження стандартів якості у освітній процес, впливу на прихильність здобувачі до закладів вищої освіти та забезпечення їх конкурентних позицій в контексті інтеграції якості вищої освіти у європейський освітній простір. Систематизація літературних джерел свідчить про не достатній рівень досліджень стратегії управління у закладах вищої освіти, що базується на принципах та умовах застосування стандартів якості, їх інтеграції у систему менеджмету якості освітнього процесу. Актуальність вирішення поставленої проблеми полягає у тому, що сектор вищої освіти є надзвичайно важливим та стратегічним для національної економіки і суспільства, зокрема. На протязі становлення незалежності України сфера вищої освіти набула великого зростання, освітній ринок зазнав значних змін, як результат конкуренція між закладами вищої освіти зростає і набуває галопуючого характеру. Ці чинники, а також глобалізація та інтеграція України у європейський простір вказують на гостру необхідність розвитку та удосконалення зовнішньої та внутрішньої системи управління якістю освітнього процесу. У статті доведено, що задоволеність якістю освітньої послуги впливає на прихильність здобувача до закладу вищої освіти. Досліджено та запропоновано алгоритм безперервного моніторингу рівня якості освітніх послуг. На основі аналізу показників якості наданих освітніх послуг та релевантності взаємовідносин із здобувачами запропоновано матрицю взаємовідносин, що дозволяє закладу вищої освіти вибрати студентоорієнтовану стратегію поведінки на ринку освітніх послуг. Дослідження зводиться до висновків, що зростання прихильності здобувачі до закладів вищої освіти та забезпечення їх конкурентних позицій в контексті інтеграції якості вищої освіти у європейський освітній простір можливе за умов наполегливого впровадження стандартів якості, подолання опору впровадження нових пріоритетів, залучення широкого кола стейкхолдерів для реалізації та моніторингу освітніх програм, впровадження студентоцентричного навчання, підвищення привабливості освітніх програм, вивчення зворотного зв’язку щодо якості навчання від здобувачів, аналізу ринку праці та попиту на навчання, прогнозування і планування компетентностей та результатів навчання.

Взаємозв’язок стратегії підприємства і факторів успішного впровадження проектів на підприємстві та в першу чергу сумісності параметрів проектів із внутрішнім середовищем підприємства апріорі необхідні. Процес формування портфеля проектів досить складний, тому доцільно розглянути загальну математичну постановку задачі формування портфеля проектів і визначити основні концепції, у межах яких слід виконувати основне завдання даного дослідження.Метою дослідження є отримання загальнодоступного алгоритму оптимального відбору проектів у портфель підприємства, які будуть задовольняти його загальну стратегію розвитку і не конфліктувати з тим набором ресурсів, який уже існує. У ході виконання поставлених завдань застосовано наукові методи: порівняння, узагальнення, математичного та системного аналізу, математичної подібності й моделювання. Інформаційною основою дослідження стали авторські доробки, що стосуються портфельного аналізу.Проаналізовано стан інструментів і механізмів стратегічного управління на виробництві в умовах конкурентної боротьби і розвитку підприємства. Виявлено, що на сьогоднішній день існує безліч методів відбору проектів, але, з одного боку, всі вони неповні, з іншого – мають досить складний математичний апарат, що робить його не доступним для широкого застосування, тому отримання простого підходу вкрай необхідне.Запропоновано алгоритм аналізу потенційних проектів з метою їх відбору у портфель підприємства і подальшої реалізації. Запропоновано враховувати існуючі ресурси підприємства і його поточні стратегії.Застосування даного алгоритму дозволяє послідовно аналізувати проекти із метою виявити можливості їх реалізації на конкретному підприємстві з урахуванням стану ресурсів підприємства, погоджувати план реалізації портфеля проектів із планами підприємства на різних рівнях планування, відбирати найперспективніші проекти для реалізації відповідно до певної стратегії розвитку.Новизна досліджень полягає в спробі розширити коло параметрів підприємства, які повинні бути включені у вимоги щодо відбору проектів і дозволять максимально точно відобразити початковий стан підприємства. На основі запропонованого алгоритму в подальшому заплановано розробити математичну модель формування портфеля, у якій будуть виділені основні параметри, необхідні для проведення комплексного аналізу та оцінки портфеля підприємства. Запропоновано параметри стратегії підприємства, які дозволяють системно оцінити можливість реалізації його портфеля. Із застосуванням даних показників оцінено реалізацію портфеля проектів на рівні планування діяльності функціональних підрозділів.

У дослідженні проаналізовано сучасний стан розвитку державно-приватного партнерства, місце аграрного сектору економіки України у формуванні валового внутрішнього продукту та досліджено ключові напрями співробітництва держави та приватного власника на основі реалізації проектів у аграрному секторі. Метою статті – є аналіз реалізації проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі економіки та розробка підходів щодо активізації стратегічних напрямів розвитку партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. В основі сучасних підходів до розвитку аграрного сектору мають знаходитися пріоритети, спрямовані на пошук додаткових ресурсів, які можливо залучити у процесі реалізації проєктів державно-приватного партнерства. У дослідженні визначено основні напрями розвитку державно-приватного партнерства в аграрному секторі, що передбачає обмін знаннями, розроблення комплексних стратегій, концесійні угоди, створення особливих економічних зон, технопарків і технополісів, формування інтегрованих структур, кластерів та інвестиційних фондів, розвиток ланцюгів створення вартості. Виокремлено, на основі існуючого практичного досвіду, основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства. Запропоновано напрями реалізації проєктів державно-приватного партнерства у окремих галузях аграрного сектору на основі створення та модернізації об’єктів інфраструктури та технологій просування продукції на ринку. Розроблено модель реалізації стратегічного планування розвитку сфер діяльності, пов’язаних з аграрним сектором, на основі можливого використання проєктів державно-приватного партнерства. В якості основних інструментів у розвитку проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі запропоновано формування Стратегії розвитку сільського господарства, реалізацію сільськогосподарських кластерних проєктів та ланцюгів доданої вартості, податкове стимулювання інноваційної діяльності в аграрному секторі, поліпшення інвестиційного клімату, створення технологічних парків та бізнес-інкубаторів, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток та ін.

Метою статті є комплексний аналіз принципів функціонування сектору безпеки і оборони України. У статті на підставі вивчення наукових напрацювань дослідників нормативно-правового підґрунтя функціонування сектору безпеки і оборони України автору вдалось обґрунтувати висновки щодо характеристики принципів функціонування сектору безпеки і оборони, змістовно розглянути зміст і сутність поняття «сектор безпеки і оборони України» та за допомогою аналізу нормативно-правового підґрунтя змістовно його наповнити. Додатково розглянуто зміст поняття про принципи і за допомогою аналізу наукових позицій дослідників автором обґрунтовано власне бачення щодо визначення окремих структурних елементів понятійно-категоріального апарату досліджуваної проблематики. Підкреслено, що поняття «сектор безпеки і оборони» визначається нормативно-правовими актами України, які не можуть трактуватись уявно, а лише суттєво і змістовно відображають, що саме відноситься до відповідного сектору. Інтерпретовано наявні у законодавстві принципи державної політики у сфері національної безпеки і оборони та з’ясовано, що перша категорія принципів (до яких віднесено, зокрема, загальноправові принципи) регламентується Конституцією та законами України. Доведено, що група галузевих принципів відіграє найбільш значущу роль у розвитку всіх інституцій, які входять до сектору безпеки і оборони. Підкреслено можливість запозичення найкращих міжнародних практик; цей принцип виступає запобіжником регресу процесів стабільного розвитку. Зауважено, що участь в інтересах України у міжнародних зусиллях із підтримання миру і безпеки та у міждержавних системах гарантує поінформованість про реальний стан загроз для національної і державної безпеки. Доведено, що принцип розвитку формує статус сектору безпеки і оборони як ефективного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина. Цей принцип, зокрема через задіння належних адміністративних і правових інструментів, уможливлює динамічний, стабільний і цілеспрямований розвиток сектору безпеки і оборони завдяки оцінці ризиків (як зовнішніх, так і внутрішніх) для держави, застосуванню стратегічного та галузевого планування у секторі безпеки і оборони України.

Рецензія на монографію кандидата наук з державного управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» На сьогодні становлення державно-громадської комунікації визначається вченими як процес розвитку комунікаційного продукту, що, в першу чергу, сприяє розвитку динаміки в стосунках між політичними діячами та партіями, з одного боку, та основними засобами масової інформації, з іншого боку, без особливої уваги та розгляду громадськістю. Ідея про те, що державно-громадська комунікація – це паливо для організаційного двигуна держави, ще не знайшла достатнього висвітлення у сучасних методологічних дослідженнях вітчизняних вчених, які не ставили за мету дослідити сутність ґенези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв’язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи. У зв’язку з цим, монографія Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами державотворчої практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення державної комунікаційної політики. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, законодавчих та підзаконних нормативних актів України, правових актів та міжнародних документів за темою дисертаційного дослідження (близько 300 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки критеріїв результативності та безпосередньої ефективності державно-громадської комунікації. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації поняття комунікації, що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту, схарактеризувати практико-прикладний характер її реалізації у різних сферах суспільного життя. З таких положень можна говорити про те, що у сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації. У другому розділі визначено, що комунікація є важливою складовою підготовки та прийняття державно-управлінських рішень. До того ж у цьому контексті вона поліпшує інституційну ефективність діяльності органів державної влади та вимірює певною мірою управлінські спроможності уряду. З’ясовані місце та роль інформаційно-комунікативних систем у концептуалізації пріоритетності прав людини й прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем у державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного інструменту для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління визначається низкою факторів. І це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв’язки також впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в межах усієї системи державної влади, а також характеристики зовнішніх зв’язків державного управління. Якість комунікаційного зв’язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій. У третьому розділі Іриною Віталіївною обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання державним та громадським секторами. Визначено, що сьогодні удосконалення механізму впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їхні права, зокрема про право вибору, право відповідальності, є першим важливим кроком до їхньої участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики. Отримуючи повну інформацію, інститути громадянського суспільства можуть ліпше оцінювати ефективність державного сектору і надавати свої пропозиції. Однак важливо, щоб такий обмін був двостороннім: від посадових осіб до громадян, і навпаки. Це призводить до максимізації ефективності внутрішньо системного управління та до якісних удосконалень зовнішньо-управлінської результативності як органів державної влади, так громадського сектору загалом. Заходи контролю під час управління обома секторами мають бути безпосередньо пов’язані з використанням цих показників, як для зворотного зв’язку, так і для прямого контролю. Це сприятиме виявленню нових стратегічних можливостей для досягнення цілей контролю та забезпечуватиме здатність використовувати наявні можливості. У четвертому розділі наукового видання Чаплай І. В. визначено місце та роль комунікативних інструментів і технологій реалізації державних рішень у публічному управлінні. Сформульовано твердження про основні характеристики налагодження ефективної комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні. Конкретизовано сучасні інституціональні форми оптимізації комунікативних відносин у системі взаємодії органів державної влади та громадськості. Аналіз проблем використання інформаційно-комунікативних технологій у процесі комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства дав можливість зробити висновок про те, що перехід до комп’ютерно-орієнтованих технологій надання державних послуг, створення умов для їх розроблення, апробації та впровадження, раціональне поєднання новітніх засобів із традиційними - нелегка задача, що потребує розв’язання цілого комплексу організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань. У п’ятому, заключному розділі, окреслено шляхи модернізації засобів і каналів громадянського впливу на публічну політику України. Зокрема, особлива увага приділена питанню реалізації стратегічного планування щодо громадського впливу на публічну політику України, що потребує серйозних змін застарілого стереотипного ставлення до планування як до процесу, що повною мірою керований органами державної влади. На перший план виходить необхідність нового розуміння планування, формування його стійкого становища завдяки максимізації рівня задоволеності громадян. У цьому контексті актуалізовано необхідність дослідити, наскільки державно-громадська комунікація як соціальний феномен сприяє розгортанню соціокультурної динаміки суспільства, як трансформується суспільна свідомість унаслідок розвитку відповідних комунікативних процесів. Зазначено, що стратегічне планування механізмів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, запровадження новітніх моделей реалізації системних реформ стають можливими завдяки активізації участі громадськості, що забезпечується відповідними комунікативними інструментами. Надано авторське визначення мети формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації заходів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації та визначення можливостей і перспектив їх використання в Україні. Використовуючи міжнародний досвід формування державно-громадської комунікації, визначено основні, стратегічні цілі об’єднання та інституційного зміцнення засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Наукова значимість монографії Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» полягає у формуванні особливостей і тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність і соціальну орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

У статті досліджено аспекти здійснення економічної діагностики стратегічного управління імпортною діяльністю підприємства, що впливає на забезпечення конкурентоспроможності. Актуальність дослідження визначається використанням інструментів імпортної діяльності вітчизняними підприємствами, засобу досягнення конкурентоспроможності. Визначено, що економічна діагностика є одним із сучасних напрямів дослідження підприємства, який дозволяє швидко реагувати на зміни, адаптуватись до проблем та впливати на управлінські рішення у стратегічному вимірі. Встановлено, що ефективність стратегії управління підприємством залежить від оцінювання поточного та потенційних стану підприємства. Виявлено, що імпортна діяльність дозволяє отримати ряд конкурентних переваг для підприємства при стратегічному плануванні. Запропонована схема економічної діагностики стратегічного управління імпортною діяльністю підприємства.

У статті відображена роль контролінгу, який в умовах кризи виступає у ролі об’єднуючого базису основних елементів організації та управління діяльності сучасного підприємства, а саме: усі бізнес-процеси та пов’язані з ними витрати; центри відповідальності підприємства; системи планування та бюджетування; системи управлінського обліку та стратегічного управління; інформаційні потоки (документообіг) та ін. Автор показує необхідність використання контролінгу у якості управлінського інструменту, який дозоляє суттєво підвищити якість внутрішнього фінансового контролю, виявити ризики агропідприємств та своєчасно на них реагувати. Для ефективного функціонування системи контролінгу на підприємстві особливе значення набуває розгляд проблем вибору оптимального обліку витрат. Проведений аналіз існуючих методів та оцінка кожного з урахуванням задач контролінгу. Автор відмічає те, що контролінг створює мови для ефективного пошуку резервів, виявлення та усунення недоліків, які забезпечують як стратегічний, так і тактичний розвиток підприємства. У сучасних умовах господарювання як в Україні, так і за кордоном одним з найбільш перспективних підходів до ефективного управління виробництвом є контролінг. Розглянуті поняття, цілі, задачі та функції контролінгу, його сутність та роль у системі управління підприємством. Проведена порівняльна характеристика оперативного та стратегічного контролінгу.

Стаття присвячена висвітленню питання технологічного прогнозування на промислових підприємствах. Зазначено наріжну роль, яку відіграє технологія у формування конкурентоспроможності промислового підприємства, і, відповідно, необхідність врахування перспектив її розвитку під час стратегічного планування. Зазначено, що роль технологічного прогнозування останнім часом значно зросла з огляду на інноваційний характер конкуренції на багатьох промислових ринках. З’ясовано, що технологічне прогнозування на сьогодні набуває найбільш популярної форми форсайт-методу, що передбачає залучення значної кількості ресурсів, учасників, вимагає збору великого масиву даних, що виконується переважно великими компаніями-технологічними лідерами, або на рівні держави чи окремих ділових угрупувань. Для компаній невеликого розміру такий метод прогнозування є занадто складним та дорогим, вони потребують менш масштабних інструментів. Визначення необхідного набору засобів прогнозування вимагає уточнення об’єкту дослідження: що саме підлягатиме аналізу. Технологія, к об’єкт дослідження, є складною системою, що взаємодіє із зовнішнім та внутрішнім середовищем підприємства, окрім того, вона має власні специфічні особливості, як наприклад, ефект синергії, життєвий цикл, тощо. Отже, аналіз має йти у трьох напрямках: 1) прогнозування стану зовнішнього середовища, що охоплює класичні фактори маркетингового середовища, на макро- (політико-правове, економічне, демографічне, соціокультурне, науково-технічне середовище) та мікрорівні (конкуренти, постачальники тощо); 2) прогнозування потенційних змін самої технології, із урахуванням її особливостей: нелінійності її розвитку, ефектів синергії, особливостей життєвого циклу; 3) прогнозування сфери впливу технології: товару, його особливостей, його життєвого циклу, стану ресурсів, особливостей організації підприємств, технологій управління, можливостей використання нових ресурсів та модернізації існуючих. Поєднання аналізу щодо цих трьох складових дає комплексне бачення технологічного розвитку, що може бути покладене в основу стратегічного корпоративного планування підприємства.

У статті доведено, що подальші дослідження мають бути спрямовані на кількісну оцінку таких критеріїв, як економічна, організаційна та соціальна ефективність стратегічного розвитку. Сучасний етап соціально-економічного розвитку розглядається як цифрова економіка, в якій інноваційний сектор відіграє важливу роль. Сьогодні економічне зростання та конкурентоспроможність території все більше залежить від її здатності використовувати трансформаційні можливості Інтернету, комп’ютерів та даних для створення своїх цифрових зображень. Незважаючи на фундаментальний внесок у розробку проблеми практичного стратегічного планування на підприємствах муніципального транспорту, питання організації реалізації маркетингової та економічної стратегії розвитку цих підприємств та методологічних інструментів їх реалізації залишаються невирішеними. Метою статті є обґрунтування організаційних заходів щодо впровадження інтегрованих маркетингових та економічних стратегій розвитку комунальних транспортних підприємств шляхом оцінки існуючих підходів та на основі постулатів теорії організації.

В статті розкривається значний потенціал сільського туризму для досягнення сталого розвиткусільських територій. Показано, що сільський туризм в Україні може стати важливим джерелом доходудля підприємств малого та середнього бізнесу в сільській місцевості, особистих селянських госпо-дарств та сімейних фермерських господарств, конкурентною перевагою для об’єднаних територіаль-них громад і потужним інструментом сталого розвитку сільських територій. Проведено аналіз низкидержавних документів національного, регіонального та локального рівнів, які визначають стратегічнийнапрям сталого розвитку, з метою виявлення, якою мірою ті Цілі сталого розвитку, що релевантні аг-ропромисловому комплексу та туризму, адаптовані до умов України та інтегровані в стратегії різногомасштабу. Визначено місце сільського туризму в реалізації концепції сталого розвитку сільських тери-торій на прикладі стратегічних та програмних документів соціально-економічного розвитку окремихоб’єднаних територіальних громад Одеської області. Наведено рекомендації щодо забезпеченнястратегічного втілення Цілей сталого розвитку на рівні територіальних громад шляхом визначенняодним з основних пріоритетів розвиток сільського туризму.

Анотація. Запропоновано складові стратегії еколого-економічної безпеки аграрного сектору в Україні, ключовою метою якої є визначення моделі дій і засобів системи забезпечення еколого-економічної безпеки аграрного сектору, розробка основних напрямів, форм, методів та інструментів досягнення стратегічних цілей; аргументовано, що дана стратегія повинна включати п’ять розділів (1. Преамбула. 2. Загальні положення. 3. Мета, основні напрями і завдання. 4. Механізми. 5. Індикатори), реалізація яких передбачає об'єднання зусиль владних структур та суспільства на рівні держави, регіонів і місцевого самоврядування. Для реалізації стратегії необхідно виконати комплекс завдань: визначити основні параметри екологічно безпечного стану аграрного сектору; ідентифікувати пріоритети еколого-економічної політики щодо цілей забезпечення еколого-економічної безпеки аграрного сектору; обґрунтувати шляхи і способи досягнення завдань забезпечення еколого-економічної безпеки аграрного сектору; сформувати комплекс заходів, що забезпечують досягнення визначених цілей і завдань; визначити необхідні ресурси для реалізації визначених завдань, а також умов і чинників, що забезпечують найбільшу ефективність їх використання; забезпечити ефективну організацію моніторингу реалізації документів стратегічного планування в забезпеченні еколого-економічної безпеки аграрного сектору. Механізм реалізації стратегії передбачає об'єднання зусиль владних структур та суспільства на рівні держави, регіонів і місцевого самоврядування у напрямку координації стратегії з чинними комплексними цільовими програмами та здійснення моніторингу її реалізації на основі встановлення цільових показників. Інформаційна та інформаційно-аналітична підтримка реалізації цієї стратегії здійснюється за координуючої ролі відповідного Міністерства за рахунок залучення інформаційних ресурсів зацікавлених органів державної влади та державних наукових установ. Ключові слова: аграрний сектор, еколого-економічна безпека, стратегія, забезпечення, державна політика.