Статті в журналах: "Інструментальні обстеження пацієнтів"

1

Грубар, Ю. О., та М. Ю. Грубар. "ВИБІР ТАКТИКИ ЛІКУВАННЯ КАЛЬЦИФІКУЮЧОГО ТЕНДИНІТУ ПЛЕЧА З УРАХУВАННЯМ ФАЗИ ПЕРЕБІГУ ЗАХВОРЮВАННЯ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 3 (8 грудня 2021): 17–23. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.3.12230.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Кальцифікуючий тендиніт є доволі поширеним захворюванням плечового суглоба з характерним накопиченням гідроксиапатиту кальцію в сухожиллях обертової манжети та супроводжується больовим синдромом і фукціональним розладами в суглобі. Мета дослідження – на основі клінічних проявів та результатів додаткових методів дослідження сформувати методику індивідуального підходу в виборі лікувальної тактики даного захворювання та провести оцінку результатів. Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 74 пацієнтів із кальцифікуючим тендинітом сухожилків обертальної манжети плеча. Середній вік пацієнтів становив (45,4±1,3) року, чоловіків було 28 (37,84 %), жінок – 46 (62,16 %). Обстеження включало: загальноклінічні та інструментальні методи дослідження, а саме – огляд пацієнта з проведенням функціональних тестів для плечового суглоба, рентгенографію, сонографію, при показаннях – магнітно-резонансну томографію. Результати. Лікування підбиралося максимально індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням фази перебігу захворювання. У 33 (62,27 %) осіб через 2 тижні з моменту лікування відмічалося клінічне та сонографічне одужання. Оперативне лікування під артроскопічним контролем проведено 10 (13,51 %) пацієнтам. Висновки. Лікування повинно бути підібрано максимально індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням фазовості перебігу захворювання та включати нестероїдні протизапальні препарати, небензодіазепінові спазмолітики, нідлінг із використанням місцевих анестетиків та пролонгованих глюкокортикоїдів, кріотерапію та лікувальну фізкультуру.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Шестопал, Н. "Реабілітаційне обстеження пацієнтів після вогнепальних поранень кисті і передпліччя". Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія, № 2 (20 грудня 2021): 133–39. http://dx.doi.org/10.32652/spmed.2021.2.133-139.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Мета. Розробити та охарактеризувати схему реабілітаційного обстеження осіб після вогнепальних поранень кисті і передпліччя. Методи. Теоретичні (аналіз та систематизація спеціалізованої науково-методичної літератури щодо використання реабілітаційного обстеження пацієнтів з травмами верхніх кінцівок); клінічні (аналіз медичних карток, опитування, огляд); інструментальні (на рівні аналізу функцій та структур організму: гоніометрія, мануальне тестування м’язів, антропометричні виміри сегменту кінцівки, модифікована вербальна шкала болю, шкала тривоги Гамільтона та шкала самооцінки депресії; на рівні активності: шкала функціональної незалежності FIM (Functional Independence Measure); на рівні участі: шкала DASH (The Disabilities of the Arm, Shoulder and Hand Score), опитувальник військового). Результати. Запропоновано схему реабілітаційного обстеження, яка включала спостереження, опитування, збір анамнезу, визначення рухових порушень і рівня якості життя та базувалася на доменах Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ), спрямованих на покращення показників якості життя, корекцію рухових розладів та повернення пацієнтів до попереднього рівня функціонування. Проведене первинне обстеження дозволило чітко сформулювати реабілітаційний діагноз, визначити категоріальний профіль пацієнтів для подальшого планування і розроблення алгоритму фізичної терапії осіб після вогнепального поранення верхньої кінцівки, спрямованого на поетапне вирішення довго- та короткотривалих цілей реабілітаційного втручання у SMART форматі. Ключові слова: реабілітаційне обстеження, вогнепальні поранення, фізична терапія, рухові порушення, якість життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Грубар, Ю. О., М. Ю. Грубар, Ю. Ю. Грубар та Р. І. Цицюра. "КЛІНІЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ КАЛЬЦИФІКУЮЧОГО ТЕНДИНІТУ ПЛЕЧА". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 грудня 2021): 79–85. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i3.12518.

Повний текст джерела

Анотація:

Кальцифікуючий тендиніт є захворюванням плечового суглоба з характерним накопиченням гідроксиапатиту кальцію в сухожилля обертової манжети та супроводжується локальним запаленням і больовим синдромом, що суттєво впливає на якість життя пацієнтів. Мета – визначити характерні клінічні симптоми та ефективність додаткових методів дослідження для покращення діагностики та визначення подальшої тактики лікування вказаної патології. Матеріал і методи. Проведено обстеження 58 (17,90 %) пацієнтів з кальцифікуючим тендинітом сухожилків обертальної манжети плеча. Середній вік пацієнтів становив (43,7±1,6) років, чоловіків було 23 (39,65 %), жінок 35 (60,35 %). Обстеження пацієнтів проводили згідно з клінічними протоколами надання медичної допомоги. Вони включали загальноклінічні та інструментальні методи дослідження, а саме – огляд пацієнта, рентгенографію, сонографію, при показаннях – магніторезонансну томографію. Результати. Маніфестація симптомів залежала від фази захворювання. Серед провідних симптомів виявилися больовий синдром та обмеження обсягу активних та пасивних рухів, особливо відведення у плечовому суглобі. Рентгенологічні ознаки кальцифікуючого тендиніту виявлено у 87,93 % пацієнтів. Сонографічні ознаки патології були виявлені практично в усіх випадках і вони залежали від типу осифіката. Магніторезонансна томографія проводилася за показаннями. Висновки. При клінічному дослідженні пацієнтів провідними симптомами виявилися біль різної інтенсивності та обмеження обсягу активних і пасивних рухів у суглобі. Рентгенографія та сонографія дозволяють в повній мірі визначити розміри та локалізацію відкладень гідроксиапатиту кальцію в сухожилля обертальної манжети плеча та визначити подальшу лікувальну тактику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Kulikova, D. O., та L. I. Chumak. "КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ТА КЛІНІКО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ДАНИХ ПРИ ВІДКРИТІЙ АРТЕРІАЛЬНІЙ ПРОТОЦІ У ДІТЕЙ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (17 квітня 2019): 44–50. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2018.4.10027.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: вивчити і проаналізувати медико-соціальні чинники та клініко-інструментальні дані при відкритій артеріальній протоці (ВАП) у дітей різних вікових груп. Матеріали та методи: У дослідженні брали участь діти у віці до 18 років, 80% з них - діти до 3 років. Всі обстежені в відділенні кардіохірургії ДУ «Інститут загальної та невідкладно хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України» протягом 2013-2017 років. У першу основну групу увійшли пацієнти з вродженою вадою серця: відкрита артеріальна протока, яку діагностовано за даними комплексного обстеження і даними ультразвуку. Інша (контрольна) група - це пацієнти без вроджених вад серця. Виконано статистичний аналіз медико-соціальних факторів, які виявлені при анкетуванні родин, даних об’єктивного огляду, клініко–інструментальних та даних ультразвукового дослідження. Результати: Встановлено, що серед медико-соціальних факторів найбільш позитивно значущим є планування вагітності, а також скарги на відставання у фізичному і психомоторному розвитку, часті простудні захворювання та повільна прибавка маси тіла у дітей з відкритою артеріальною протокою у ранньому дитячому віці. Серед непрямих ознак відкритої артеріальної протоки за даними ультразвукового дослідження найбільш значущі були дилатація лівої гілки та стовбуру легеневої артерії і підвищення градієнту тиску на них. Додатковими ультразвуковими критеріями для діагностики відкритої артеріальної протоки слід вважати збільшення передньо-заднього розміру та об’єму лівого передсердя, а також дилатацію лівого передсердя та лівого шлуночка. Зазначені критерії будуть визначними щодо гемодинамічної значущості цієї вади розвитку. Висновки: Отримані дані дозволяють визначити значимість названих критеріїв у комплексі для вибору подальшої тактики ведення таких пацієнтів, а також стануть невід'ємною частиною алгоритму ведення пацієнтів з відкритою артеріальною протокою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Kopchak, O. O. "Вікові особливості взаємоЗв’язку між рівнем лептину та тяжкістю когнітивних порушень у пацієнтів з хронічною недостатністю мозкового кровообігу та метаболічним синдромом". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 1.63 (24 січня 2014): 44–50. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.1.63.2014.80439.

Повний текст джерела

Анотація:

ивчити можливий взаємозв’язок між рівнем лептину та тяжкістю судинних когнітивних порушень у хворих із метаболічним синдромом та дисциркуляторною енцефалопатією різного віку; уточнити характер зв’язку між рівнем лептину та складовими метаболічного синдрому, а також між тяжкістю когнітивних порушень та ступенем інсулінорезистентності в обстежених пацієнтів у віковому аспекті. У дослідження увійшли 85 хворих із дисциркуляторною енцефалопатією та метаболічним синдромом віком 48–85 років. Усі хворі були розподілені на 3 вікові групи: 45–59 років — середній вік (n = 33), 60–74 — похилий вік (n = 32), 75–89 років — старечий вік (n = 20). Ступінь когнітивних порушень оцінювали за допомогою короткої шкали оцінки психічного статусу (Mini Mental State Examination). Усі хворі пройшли клініко-неврологічне обстеження, загальні лабораторні тести, визначення рівня лептину в крові, рівня глюкози та інсуліну крові натще, С-реактивного білка, інструментальні дослідження. Виявлений вірогідний кореляційний зв’язок між рівнем лептину крові та такими компонентами метаболічного синдрому, як індекс маси тіла (вираженість ожиріння) у пацієнтів середнього та похилого віку, рівень артеріального тиску у хворих середнього та старечого віку, рівнем ліпопротеїнів високої щільності у групі обстежених похилого віку. Рівень лептину впливає на тяжкість когнітивних порушень. При цьому вплив зниження рівня лептину на стан когнітивних функцій у пацієнтів посилюється з віком: вірогідний прямий кореляційний зв’язок між рівнем лептину та тяжкістю когнітивних порушень в обстежених хворих виявлено в похилому та старечому віці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Коshak, Yu F. "АНАЛІЗ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗНУ ЕМПІЄМУ ПЛЕВРИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 106–14. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11077.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – покращити результати малоінвазивного хірургічного лікування хворих із туберкульозною емпіємою плеври. Матеріал і методи. Проведений ретроспективний аналіз 685 випадків туберкульозної емпієми плеври у пацієнтів, які за останні 10 років отримали стаціонарне лікування у фтизіохірургічному відділенні Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру. Усім хворим були проведені необхідні клінічні, лабораторні та інструментальні дослідження, включаючи рентгенологічні та імунологічні методи обстеження. Результати. Представлено перший в Україні аналіз результатів хірургічного лікування хворих на туберкульозну емпієму плеври залежно від застосування стандартних діагностичних та хірургічних методик. Проаналізовано морфологічні особливості стадійності, локалізації та діагностики туберкульозної емпієми плеври залежно від статі, віку, початку, перебігу та поширеності нагноєння. Аналіз діагностичної цінності стандартних методів діагностики туберкульозного нагноєння у хворих на туберкульоз показав, що своєчасне виявлення такого ускладнення значно утруднене. Найбільші діагностичні труднощі трапляються у пацієнтів із локалізацією емпієми плеври в зоні активних туберкульозних або метатуберкульозних змін. Висновки. Показано провідний вплив виду туберкульозного ураження плеври на оперативне лікування хворих на туберкульозну емпієму плеври та шляхи покращення хірургічних методик до малоінвазивного торакохірургічного лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Коshak, Yu F. "ЕФЕКТИВНІСТЬ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДІАГНОСТИКИ ТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ ЕМПІЄМИ ПЛЕВРИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (18 серпня 2020): 113–20. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i2.11325.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлено перший ефективний аналіз ранньої діагностики хворих на туберкульозну емпієму плеври за допомогою ультразвукового дослідження органів грудної клітки. Проаналізовано ультразвукові особливості стадійності, локалізації в діагностиці туберкульозної емпієми плеври в залежності від статі, віку, початку, перебігу та поширеності нагноєння. Мета – покращити результати ультразвукової діагностики хворих із туберкульозною емпіємою плеври шляхом проведення аналізу цінності стандартних методів діагностики. Матеріал і методи. Проведений ретроспективний аналіз 685 випадків туберкульозної емпієми плеври у пацієнтів, які за останні 10 років отримали стаціонарне лікування у фтизіохірургічному відділенні «ТОПД». Усім хворим були проведені необхідні клінічні, лабораторні та інструментальні, включаючи ультразвукові, рентгенологічні та імунологічні методи обстеження. Результати. Встановлено, що ультразвукове дослідження має цілий ряд переваг і є високоінформативним методом діагностики плеврального нагноєння. За даними ехосканувального дослідження можна спрогнозувати характер плеврального випоту. Висновки. Лише у 51,2 % хворих на туберкульозну емпієму плеври захворювання було діагностовано своєчасно, тобто на стадії можливого малоінвазивного хірургічного лікування. Найбільші діагностичні труднощі трапляються у пацієнтів з локалізацією емпієми плеври у зоні активних туберкульозних або метатуберкульозних змін. У 48,7 % хворих туберкульозна емпієма була діагностована на пізній стадії гнійного процесу, що підтверджує необхідність широкого застосування в діагностиці ультразвукового дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Грубар, Ю. О., та М. Ю. Грубар. "ОЦІНКА РАННІХ КЛІНІЧНИХ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІСЛЯ ПРОШИВАННЯ РОЗРИВІВ МЕНІСКІВ ПІД АРТРОСКОПІЧНИМ КОНТРОЛЕМ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНІК «АLL-INSIDE» ТА «ІNSIDE-OUT»". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (2 вересня 2021): 16–21. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.2.11726.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Сучасні люди з активним способом життя та ростом його тривалості виконують все більше фізичних навантажень як у повсякденному житті, так і в спорті, що збільшує ризик ушкодження менісків. Оперативні втручання на менісках, зокрема часткові меніскектомії, стали однією з найчастіших оперативних ортопедичних процедур, а сукупний ризик ушкодження менісків, що вимагає хірургічного втручання у пацієнтів у віці від 10 до 64 років, сягає 15 %. Вважається, що зшивання ушкодженого меніска під артроскопічним контролем запобігає раннім дегенеративним змінам в колінному суглобі, особливо у пацієнтів молодшого віку. Мета дослідження – оцінити ранні клінічні та функціональні результати після ушивання розривів менісків під артроскопічним контролем із використанням технік «all-inside» та «inside-out». Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 39 пацієнтів віком від 14 до 39 років із травмою колінного суглоба. Під час спостереження 5 осіб були втрачені з невідомих нам причин. Із 34 осіб, яких включили в подальше спостереження, чоловіки становили 61,76 % (21) та жінки 38,24 % (13). Вік обстежуваних був (22,3±3,2) року. Середні терміни від моменту отримання травми до оперативного втручання становили (26,6±3,8) дня. Обстеження пацієнтів проводили згідно зі стандартами надання медичної допомоги пацієнтам із травмою колінного суглоба. Вони включали як загальноклінічні, так й інструментальні методи дослідження: рентгенографію, сонографію та магнітно-резонансну томографію (МРТ). Для прошивання менісків за технікою «all-inside» застосовували систему FAST-FIX ™ 360 та Arthrex 2.0 FiberWire Meniscus Repair Needles для техніки «inside-out». Результати. За оціночною шкалою Lysholm J (1982) отримано наступні результати: «відмінні» у 19 (55,89 %) пацієнтів, «хороші» – 8 (23,52 %), «задовільні» – 5 (14,70 %) та «незадовільні» – у 2 (5,89 %) пацієнтів. Причиною незадовільних результатів стали раннє та неадекватне навантаження на суглоб у процесі реабілітаційних заходів у перші 3 місяці після втручання. Висновки. Застосування шва меніска технікою «all-inside» при використанні системи Fast-fix ™ 360 та Arthrex 2.0 fiberwire meniscus repair needles техніка «inside-out» дозволяє безпечно зшивати розриви меніска, особливо заднього рогу та тіла, та дає хороші клінічні та фукціональні результати.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Sheptukha, S. A. "Вдосконалення діагностики та лікування первинного гіперпаратиреозу в пацієнтів із хірургічною патологією щитоподібної залози". Клінічна та профілактична медицина 2, № 5-6 (25 жовтня 2018): 93–102. http://dx.doi.org/10.31612/2616-4868.2-5.2018.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – підвищення ефективності діагностики та лікування хворих із первинним гіперпаратиреозом на тлі різноманітної хірургічної патології щитоподібної залози. Матеріал і методи. Матеріалом дослідження стали результати аналізу клінічного матеріалу 6 193 пацієнтів, прооперованих із приводу різноманітних захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) протягом 2006-2012 рр. За макетом дослідження 4 180 пацієнтів склали ретроспективну групу, 2 013 осіб – проспективну. У роботі використано загально клінічні, лабораторні, інструментальні методи обстеження, хірургічні методи лікування, статистичні методи обробки матеріалу. Результати. Доведено, що за умов верхньо-нормальних показників іонізованого кальцію (Са++) в крові (1,25-1,32 ммоль/л) візуально збільшені при щитоподібні залози (ПЩЗ) вимагають видалення через високу ймовірність прихованого або не діагностованого на передопераційному етапі первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ). За результатами аналізу отриманих даних розроблено алгоритм передопераційного скринінгу ПГПТ. Він дозволив збільшити виявлення захворювання з 3,6% у ретроспективній групі до 5,9% у проспективній групі. У 9 із 4 180 (0,2%) раніше прооперованих на ЩЗ пацієнтів ретроспективної групи в подальшому розвинувся ПГПТ, що склало 6,0% від усіх виявлених за цей час випадків ПГПТ. У проспективній групі випадків рецидиву або персистенції ПГПТ не було. Найдоступнішим методом топічної діагностики пухлин ПЩЗ і патології ЩЗ залишається ультразвукова сонографія (чутливість 76%). Сцинтиграфія з 99mТс-МІВІ дала можливість виявити та локалізувати патологічно змінену ПЩЗ у 81,5% випадків (44 із 54). Ефективність КТ шиї склала 71,2% (37 із 52 випадків). Оперативні втручання виконували з традиційного доступу за Кохером, мінікомірцеподібного або мінідоступу безпосередньо над пухлиною ПЩЗ. Доведено, що виконання симультанних операцій на ЩЗ і ПЩЗ обумовлюють високий ризик розвитку гіпокальціємії (83-92%). Висновок. Скринінг гіперкальціємії суттєво підвищує ефективність передопераційної діагностики первинного гіперпаратиреозу серед пацієнтів із хірургічною патологією щитоподібної залози.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Kravchun, P. P. "Стан систолічної та діастолічної функції лівого шлуночка у хворих із постінфарктним кардіосклерозом та ожирінням". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 6.62 (16 жовтня 2014): 37–40. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.6.62.2014.76934.

Повний текст джерела

Анотація:

Серцево-судинні захворювання є однією з головних причин смертності в усьому світі, основний внесок у її структуру робить ішемічна хвороба серця. Одним з основних факторів прогресування ішемічної хвороби серця є ожиріння. Мета дослідження — провести аналіз стану систолічної та діастолічної функції лівого шлуночка у хворих із постінфарктним кардіосклерозом та ожирінням.Матеріали та методи. До дослідження ретроспективно включено 76 хворих на ішемічну хворобу серця, які перенесли інфаркт міокарда, із супутнім ожирінням. Групу порівняння становили 80 хворих на ішемічну хворобу серця, які перенесли інфаркт міокарда без ожиріння. Усім хворим проводили загальноклінічні та інструментальні обстеження. Статистичну обробку отриманих даних проведено за допомогою пакета статистичних програм Statistica 8.0, Microsoft Office Exсel 2003.Результати. Встановлено, що ступінь зниження скоротливості лівого шлуночка є важливим показником виснаження компенсаторних резервів міокарда та істотно впливає на тяжкість клінічних проявів у хворих із постінфарктним кардіосклерозом та ожирінням.Висновки. Коморбідність ожиріння та постінфарктного ремоделювання потенціює збільшення розмірів серця, дилатацію порожнин серця на тлі зниження інотропної функції міокарда. У більшості пацієнтів із постінфарктним кардіосклерозом та ожирінням діастолічна дисфункція лівого шлуночка проявлялася типом порушення релаксації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Русин, В. І., та Я. М. Попович. "Роль венозного колектору у виборі показів до хірургічного лікування тромбозів глибоких вен системи нижньої порожнистої вени". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, № 2 (31 грудня 2019): 8–15. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.8-15.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження: визначити покази до хірургічного лікування тромбозів глибоких вен системи нижньої порожнистої вени залежно від стану колатерального та магістрального венозного кровоплину у венозному колекторі. Матеріали та методи. В роботі проведено аналіз результатів обстеження та лікування 790 пацієнтів із тромбозами глибоких вен системи нижньої порожнистої вени, що знаходилися на лікуванні у Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А. Новака та Закарпатському обласному клінічному онкологічному диспансері з 2006 по 2016 рік. Для обстеження хворих застосували лабораторні методи дослідження, а також інструментальні: ультразвукову доплерографію, ультразвукове дуплексне сканування, рентгеноконтрастну флебографію, мультиспіральну комп’ютерну томографію з внутрішньовенним контрастуванням, радіоізотопну флебосцинтиграфію та ехокардіоскопію. Під час радіоізотопної флебосцинтиграфії у пацієнтів оцінювали функцію м’язово-венозної помпи гомілки в спокої і з навантаженням, визначаючи середній час транспорту, лінійну швидкість кровоплину й індекс навантаження. Результати досліджень та їх обговорення. Формування тромбу у 89,2% випадків починається у дрібних м’язових гілках гомілки, що дають початок медіальній групі суральних вен і прогресують знизу вверх, поширюючись на гомілкові та підколінну вену, а далі на стегнові вени і вище. За характером тромботичних мас виділили пухкі, сформовані (організовані) та пухлинні імплантаційні тромби. Пухкі тромботичні маси виявили у 417 (52,8%) пацієнтів, сформовані – у 344 (43,5%) та імплантаційні – у 29 (3,7%) хворих. У більшої частини хворих (408 (73,5%)) основної групи виявили оклюзійний варіант тромботичного ураження, у 129 (23,2%) хворих – пристінковий та у 18 (3,3%) – фрагментарний, у тому числі в 403 (72,6%) пацієнтів основної групи проксимальна частина тромботичних мас мала флотуючий характер. У пацієнтів контрольної групи оклюзійний варіант тромботичного ураження виявили у 162 (68,9%), а пристінковий – у 73 (31,1%) хворих. Флотуючу верхівку тромботичних мас у пацієнтів контрольної групи спостерігали у 34 (14,5%) випадках. Наявність фрагментарних тромбів, які втратили точку фіксації, вважали абсолютним показом до операційного лікування. Найбільш небезпечними у плані ТЕЛА вважали також свіжі пухкі тромботичні маси, які не фіксовані до венозної стінки. Сформовані тромби, особливо при їх оклюзійному характері несли меншу небезпеку ТЕЛА. При наявності флотуючої верхівки тромботичних мас оцінювали довжину вільної проксимальної частини тромбу. При протяжності вільної проксимальної частини тромбу до 4 см обирали очікувальну тактику, за винятком булавоподібної форми флотуючої верхівки у 8,7% пролікованих пацієнтів, яку розцінювали як емболонебезпечну та вважали абсолютним показом до операції. Наявність пухлинних тромбів, внаслідок відсутності ефекту від антикоагулянтної терапії, вважали прямим показом до операційного лікування. При необхідності резекції стінки НПВ при пухлинному тромбозі, з метою попередження стенозування останньої, виконували алопластику (дефект НПВ більше ⅓ окружності) або алопротезування (дефект – більше ⅔ окружності) останньої. Висновки. При сегментарній тромботичній оклюзії магістралі операційне лікування тромбозів глибоких вен показано лише при наявності флотуючої верхівки. При оклюзії приносної магістралі та венозного колектора перевагу слід надавати тромбектомії, а при наявності флотуючої верхівки покази до операційного лікування стають абсолютними. При ураженні двох венозних колекторів і їх магістралей лише операційне втручання здатне відновити магістральний кровоплин. Ключові слова: тромбоз глибоких вен, тромбектомія, флотуючий тромб, колатеральний кровоплин, венозний колектор.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Nychitaylo, M. Y., A. P. Kondratiuk, Yu A. Khilko, P. V. Ogorodnyk, A. G. Deinychenko, V. A. Kondratiuk, N. A. Yermak, T. A. Yusupov, I. I. Bulik та V. A. Dieiev. "Динаміка показників гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів та частота ускладнень у хворих із механічною жовтяницею пухлинного генезу після ендоскопічної і лапароскопічної передопераційної декомпресії загальної жовчної протоки". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (27 грудня 2018): 5–11. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.4.9702.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: з’ясувати динаміку показників гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів, а також частоту ускладнень у хворих із механічною жовтяницею пухлинного ґенезу після ендоскопічної і лапароскопічної передопераційної декомпресії загальної жовчної протоки. Матеріали і методи. В основу роботи покладено аналіз історій хвороб 60 хворих на пухлини біліопанкреатодуоденальної зони з синдромом механічної жовтяниці, які перебували на лікуванні в ДУ “Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова” НАМН України з 2011 до 2017 р. Усім пацієнтам проведено декомпресію загальної жовчної протоки як перший – підготовчий етап, з подальшим радикальним операційним втручанням із лапаротомного доступу. У першій групі виконували ендоскопічну декомпресію жовчних шляхів, заводячи катетер ретроградно через великий дуоденальний сосочок. У другій групі лапароскопічно виконували холецистектомію, а далі катетер заводили антеградно через міхурну протоку. Додатково через праве підребер’я дренували ложе жовчного міхура. Основне операційне втручання виконували не раніше, ніж через 14 діб. Всім пацієнтам виконували загальноклінічні, спеціальні, лабораторні та інструментальні методи обстеження. До операції, а також через 3, 7 і 14 діб у пацієнтів у сироватці крові за загальновідомими методами визначали маркери гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів: вміст загального білірубіну, активність аланінамінотрансферази (АлАТ), лужної фосфатази (ЛФ), протромбіновий час, а також частоту ускладнень у віддаленому післяопераційному періоді. Результати досліджень та їх обговорення. У всіх пацієнтів з обтураційним холестазом пухлинного походження на момент госпіталізації спостерігали збільшення показників – маркерів гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів. У ході виконання декомпресії, незалежно від способу, до 14 доби суттєво спадала активність у сироватці крові АлАТ та ЛФ, знижувався вміст загального білірубіну, а також величина протромбінового часу, які не досягали рівня загальноприйнятої норми. За більшістю досліджуваних маркерів холестазу ефективність обох методів декомпресії загальної жовчної протоки була практично однакова, однак величина протромбінового часу після лапароскопічної декомпресії через 14 діб була істотно менша. У віддаленому післяопераційному періоді після лапароскопічної декомпресії частота ускладнень була у 5,33 раза менша, ніж після ендоскопічного втручання, що дозволяє рекомендувати ширше впровадження лапароскопічних технологій з метою декомпресії жовчних шляхів як першого етапу перед радикальним видалення пухлин біліопанкреатодуоденальної зони.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Мельник, Н. А., Ю. В. Запорожець, Д. В. Осадчук, О. І. Дзюбановський та С. Р. Підручна. "Оцінка рівня коморбідності у хворих на гострий калькульозний холецистит із лапароскопічною холецистектомією". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (18 лютого 2022): 85–90. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.4.12723.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: встановлення частоти наявності і рівня коморбідності у хворих із гострим калькульозним холециститом (ГКХ), яким проводили лапароскопічну холецистектомію. Матеріали і методи. Прооперовано 457 хворих на гострий калькульозний холецистит, які перебували на стаціонарному лікуванні в міській лікарні № 2 м. Тернополя. Усім проведено клініко-лабораторні, інструментальні обстеження та верифіковано діагноз гострий калькульозний холецистит. Операційне втручання проводили лапароскопічним методом. Прихильними вважали хворих, які набрали 4–3 бали, а неприхильними – 0–2. Оцінку коморбідності проводили за допомогою спеціального індексу – індексу коморбідності Charlson (M. E. Charlson, 1987). Результати досліджень та їх обговорення. Індекс коморбідності Чарльстона в середньому склав (3,91±1,9) бала. Більшість хворих мала індекс коморбідності на рівні 3–5 балів, що вказує на наявність супутньої патології у більшості пацієнтів. Серед супутніх захворювань переважали захворювання серцево-судинної системи: перенесений інфаркт міокарда – 11 (2,5 %) хворих, гіпертонічна хвороба – 41 (9 %) хворий, ішемічна хвороба серця – 132 (29 %) хворі, серцеві аритмії – 173 (38 %) хворі, застійна серцева недостатність – 18 (4 %) хворих. Отже, прогнозуючи летальність досліджуваної когорти хворих, яким проводили холецистектомію, можна передбачити найвищі її показники із супутньою серцево-судинною та легеневою патологією, меншою мірою із варикозною хворобою та цукровим діабетом. З віком індекс коморбідності зростає, причому перебіг супутніх захворювань погіршується та зростає ризик ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Tkachenko, V. I., B. M. Mankovskyi та M. M. Dolzhenko. "Аналіз медичного стану пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу та його впливу на розвиток ускладнень". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 8.64 (22 січня 2014): 18–24. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.8.64.2014.77857.

Повний текст джерела

Анотація:

Оцінка якості діабетологічної допомоги в умовах впровадження нового клінічного протоколу є актуальною проблемою. Мета дослідження — оцінити медичний стан пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу за вказаними в уніфікованому клінічному протоколі показниками для щорічного моніторингу в динаміці (2012–2013 рр.), а також провести додаткове комплексне обстеження пацієнтів (2014 р.) для визначення впливу їх стану на розвиток мікро- та макросудинних ускладнень (як додаткового індикатора якості медичної допомоги).Матеріали та методи. Обстежено 92 хворих на цукровий діабет 2-го типу віком 58,90 ± 1,17 року (55 жінок і 37 чоловіків; тривалість діабету — 6,2 ± 2,1 року), в яких із метою оцінки стану аналізувались медичні дані амбулаторних карток. Проведено опитування пацієнтів щодо наявності факторів ризику ускладнень, дотримання рекомендацій і прихильності до лікування та клініко-лабораторне і інструментальне обстеження (артеріальний тиск, індекс маси тіла, частота серцевих скорочень, HbA1c, ліпідограма, С-реактивний білок, сечова кислота, співвідношення альбумін/креатинін сечі, оцінка оксиду вуглецю у видиху, показники ехокардіографії та допплерографії сонних артерій). Для порівняння за тими ж показниками були обстежені 30 відносно здорових осіб без цукрового діабету відповідного віку — 49,43 ± 5,60 року (18 жінок і 12 чоловіків). Статистичний аналіз — за допомогою Excel 2007, SPSS. Результати. Рекомендований уніфікованим клінічним протоколом щорічний моніторинг показників і проведення профілактичних заходів пацієнтам із цукровим діабетом 2-го типу Київської області протягом 2012–2013 рр. здійснювався не в повному обсязі як на первинному, так і на вторинному рівнях. Проводився моніторинг не всіх рекомендованих показників і не всім хворим, до того ж профілактичні заходи з корекції стану пацієнтів проводилися не в повному обсязі, та в результаті не всі пацієнти досягали цільових рівнів показників. Комплексне обстеження пацієнтів у 2014 р. із метою дослідження їх медичного стану показало наявність недіагностованих мікро- та макросудинних діабетичних ускладнень, великої кількості факторів ризику їх розвитку та прогресування, недостатній рівень профілактичних заходів, низький комплайєнс пацієнтів до їх застосування.Висновки. Ситуація може бути покращена шляхом забезпечення надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет за мультидисциплінарним принципом у структуризованій команді, координатором якої повинен виступати лікар первинної медичної допомоги, який працює в тісній співпраці зі спеціалістами та повинен забезпечити якісну профілактичну допомогу та навчання пацієнтів самоконтролю. З метою оптимізації якості медичної допомоги хворим на цукровий діабет 2-го типу нами розроблено і впроваджено в закладах первинної медичної допомоги Київської області форму моніторингу якості діабетологічної допомоги пацієнтам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Tkachenko, О. V., та Yu L. Naidenova. "Нейропсихологічні характеристики депресії у пацієнтів із ревматоїдним артритом". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 6.76 (10 жовтня 2015): 23–26. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.6.76.2015.78070.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Ревматоїдний артрит (РА) — одне з найбільш частих автоімуних ревматичних захворювань. Наявність депресивної симптоматики разом із тяжким перебігом ревматичного захворювання сприяє зростанню ризику втрати працездатності. Мета: вивчення змін нейропсихологічних показників депресії у пацієнтів із РА, різних за тривалістю та характером перебігу захворювання. Матеріал і методи. Нами було проведено обстеження 60 осіб молодого та середнього віку, серед яких 40 пацієнтів із РА, а 20 становили контрольну групу практично здорових осіб. Середній вік — 47,7 ± 10,8 року. Пацієнти з РА були поділені на групи залежно від тривалості та характеру перебігу захворювання. Усі пацієнти пройшли клініко-неврологічне, клініко-лабораторне і клініко-інструментальне обстеження, нейропсихологічне тестування. Результати. Дані нейропсихологічного тестування вказали, що у пацієнтів із серопозитивним варіантом перебігу переважав великий депресивний епізод на відміну від пацієнтів серонегативної групи, у якій частіше зустрічався середній депресивний епізод. При цьому в обстежених пацієнтів із РА загалом переважали прояви депресії у вигляді малого депресивного епізоду. Висновок. Серед пацієнтів, які хворіли на РА менше ніж 10 років, ступінь вираженості депресії мав кореляційний зв’язок середнього ступеня (r = 0,69 та r = 0,66) як у серопозитивних, так і у серонегативних пацієнтів.При збільшенні тривалості захворювання та віку пацієнтів спостерігалась тенденція до збільшення вираженості тяжкості депресії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Zaremba, E. H., V. M. Karplyak, N. O. Rak, O. V. Zaremba-Fedchyshyn та O. V. Zaremba. "ОПТИМАЛЬНИЙ МЕТОД ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ, ПОЄДНАНОЇ З ДИСПЛАЗІЄЮ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 жовтня 2018): 61–68. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9276.

Повний текст джерела

Анотація:

Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним із найагресивніших факторів ризику формування та прогресування патології серцево-судинної системи (ССС) з ураженням органів-мішеней та розвитком асоційованих захворювань: ішемічної хвороби серця, гострої та хронічної церебральної патології, системного атеросклерозу, ураження клубочкового апарату нирок з розвитком нефропатії та ниркової недостатності. Мета дослідження – покращити ефективність лікування хворих на АГ, поєднану з ДСТ, на основі вивчення клінічного перебігу, вираженості зовнішніх і внутрішніх фенотипових ознак ДСТ, активності запалення, системи згортання крові, з застосуванням комбінації ІАПФ та БКК та використанням метаболічної терапії в комплексному лікуванні. Матеріал і методи. Обстежено 57 хворих (24 жінки та 33 чоловіки) на АГ ІІ – ІІІ стадії з проявами ДСТ. Хворі були поділені на 3 групи: І група (основна) – 35 хворих, які, крім базисної терапії, отримували 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинат (мексикор); ІІ група (порівняння) – 22 хворих, які отримували базисну терапію згідно з клінічним протоколом; ІІІ група – 20 практично здорових осіб. До базисної терапії в якості гіпотензивних засобів входила комбінація раміприл/амлодипін (хартил АМ) з титруванням дози залежно від вихідних рівнів АТ, добового моніторингу артеріального тиску (ДМАТ). Обстеження хворих проводили згідно з розробленим нами протоколом: об’єктивний огляд, лабораторні дослідження (коагулограма: протромбіновий час (ПЧ), протромбіновий індекс (ПІ) та загальний фібриноген (ЗФ); визначення С-реактивного протеїну (СРП)), інструментальні методи обстеження (ЕКГ, ехоКГ, ДМАТ, УЗД внутрішніх органів та судин нижніх кінцівок, УЗ дуплексне обстеження сонних і хребтових артерій, рентгенологічне дослідження кістково-суглобової системи), консультації офтальмолога, невропатолога, травматолога, стоматолога. Результати. У результаті проведеного дослідження в хворих на АГ ІІ–ІІІ стадій діагностовано ДСТ різного ступеня вираженості. У І групі хворих ДСТ середнього ступеня тяжкості виявлено в 30 (85,7 %), у ІІ групі – в 20 (90,9 %), тяжкого ступеня – в 5 (14,3 %) та 2 (9,1 %) пацієнтів відповідно. Результати дослідження показали, що до 10 діб лікування в основній групі середньодобові САТ і ДАТ знижувалися на 15,6 % і 17,5 % відповідно, а до 30 діб – на 25,2 % і 26,4 %. Після застосування раміприлу/амлодипіну та 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинату в комплексному лікуванні хворих на АГ, поєднану з ДСТ, рівень СРП знизився на 42,8 % на 10 день лікування (p<0,01) та удвічі після 30 днів спостереження. Достовірно змінився рівень ПІ на 10 день – 85,52±4,93 (р<0,05), через 30 днів стаціонарного лікування – 82,39±5,13 (р<0,05). Висновки. Застосування раміприлу/амлодипіну та 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинату в комплексному лікуванні хворих на АГ, поєднану з ДСТ, покращує клінічний перебіг захворювання, зменшує частоту рецидивів гіпертонічних кризів, знижує кількість ускладнень, призводить до зменшення термінів стабілізації АТ, сприяє нормалізації СРП та показників системи згортання крові.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Сірчак, Є. С., В. Є. Барані, В. Ю. Коваль та З. Й. Фабрі. "Клінічні особливості ураження підшлункової залози у хворих на цукровий діабет та хронічний панкреатит". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, № 2 (31 грудня 2019): 63–67. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.63-67.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Цукровий діабет (ЦД) – найнебезпечніший виклик людству в XXI столітті. Патології підшлункової залози, у тому числі хронічний панкреатит (ХП), за темпами розповсюдження, відсотком хворих, котрі тимчасово, а то й постійно втратили працездатність, без перебільшення також можна віднести до вагомих медико-соціальних проблем сучасності. Мета дослідження: визначити клінічні особливості ураження підшлункової залози при хронічному панкреатиті у хворих на цукровий діабет 1 та 2 типів. Матеріали та методи. Обстежено 84 хворих на ЦД та ХП. Хворих розподілено на 2 групи: в І групу увійшло 40 хворих на ЦД 1 типу, а ІІ груп склали 44 пацієнти на ЦД 2 типу. Усім обстеженим пацієнтам проведено загальноклінічні, антропометричні, інструментальні та лабораторні методи дослідження. Результати досліджень та їх обговорення. У всіх хворих на ЦД клінічно спостерігаються зміни з боку органів травлення. У пацієнтів І групи переважали прояви кишкової диспепсії, а у хворих ІІ групи – скарги, характерні для біліарної диспепсії. У 57,5 % хворих І та у 63,6 % хворих ІІ групи визначали больовий синдром. У групі хворих з ЦД 1 типу переважали пацієнти з нормальною вагою тіла та дефіцитом маси тіла (45,0 % та 35,0 % обстежених відповідно – р<0,01), тоді як серед пацієнтів з ЦД 2 типу – особи з ожирінням І ст. та надмірною вагою тіла (38,6 % (р<0,01) та 31,5 % (р<0,05) обстежених відповідно). Висновки. 1. Клінічні ураження ПЗ у хворих на ЦД 1 типу та ХП проявляється ознаками кишкової диспепсії (проноси, поліфекалія, метеоризм) та вираженими спастичними болями періодичного характеру. 2. У хворих на ЦД 2 типу та ХП ураження підшлункової залози у переважної більшості випадків проявляється диспептичними розладами (нудота, блювання, гіркота у роті) на фоні постійного, ниючого болю у верхніх відділах черева. 3. При оцінці вгодованості в групі хворих на ЦД 1 типу та ХП переважають пацієнти з нормальною вагою та дефіцитом маси тіла, тоді як серед хворих з ЦД 2 типу та ХП – особи з ожирінням І ст. та надмірною вагою тіла. Ключові слова: цукровий діабет, хронічний панкреатит, підшлункова залоза.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Lytvyn, O. V. "Особливості перебігу хронічних цереброваскулярних ускладнень артеріальної гіпертензії в осіб працездатного віку". Клінічна та профілактична медицина 1, № 4 (27 вересня 2018): 56–62. http://dx.doi.org/10.31612/2616-4868.1-4.2018.07.

Повний текст джерела

Анотація:

В Україні цереброваскулярна патологія складає 20-40% усіх захворювань мозку, а 20-30% пацієнтів, які мають цереброваскулярні захворювання (ЦВЗ), є особами працездатного віку, і в основному в них виявляють хронічні повільно прогресуючі форми – дисциркуляторніенцефалопатії. Мета – вивчити клініко-неврологічні та нейропсихологічні особливості цереброваскулярних розладів в осіб працездатного віку. Матеріал і методи. Обстежено 90 осіб віком від 40 до 68 років, які мали дисциркуляторну енцефалопатію (ДЕ). Пацієнтів розподілили на дві групи: перша – пацієнти з ДЕ та артеріальною гіпертензією (АГ) – 60 осіб, друга – з ДЕ без АГ – 30 хворих. Усім проведено клініко-неврологічне та клініко-інструментальне обстеження. Результати. За результатами оцінки суб'єктивної та об’єктивної неврологічної симптоматики серед пацієнтів першої групи встановлено: у 61,7% випадків цефалічний синдром, у 55,0% – вестибулярний, у 31,7% – церебрастенічний, у 28,3% – мнестичний синдроми, у 23,3% – тривожно-депресивні розлади. Серед пацієнтів другої групи встановлено: у 66,6% випадків цефалічний синдром, у 43,3% – вестибулярний, у 46,6% – церебрастенічний, у 23,3% – мнестичний синдроми, у 20,0% – тривожно-депресивні розлади, у 20,0% – пірамідна недостатність. У пацієнтів із гіпертонічною ДЕ зі зростанням показника депресії та тривоги спостерігали зменшення показника пам’яті. Висновки. У пацієнтів із ДЕ без АГ суттєво погіршено пам’ять за шкалою MMSE (p<0,003). Серед емоційно-вольових розладів в осіб працездатного віку з ДЕ на тлі АГ здебільшого переважали тривога (p<0,001) і депресія (p=0,033). Зростання показника депресії та тривоги у пацієнтів із ДЕ на тлі АГ зменшує показники загальної когнітивної продуктивності, орієнтації та пам'яті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Глушко, Т. Р., Ю. В. Вовк, В. Ю. Вовк та П. С. Крюков. "РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІКО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ЦИФРОВОЇ ОКЛЮЗІЇ ПІД ЧАС РЕЄСТРАЦІЇ МІЖЩЕЛЕПОВОГО ІНТЕРКУСПІДАЦІЙНОГО ПОЛОЖЕННЯ В ПАЦІЄНТІВ З ДВОСТОРОННІМИ ДЕФЕКТАМИ Й ІНТАКТНИМИ ЗУБНИМИ РЯДАМИ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 115, № 2 (22 вересня 2021): 38–45. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-40-2.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. Проведення порівняльного клі- ніко-інструментального аналізу результатів реє- страції оклюзійних співвідношень інтеркуспідаційної контактної позиції в групах пацієнтів з інтактними зубними рядами й двосторонніми дефектами зубних рядів під час застосування різних реєстраційних мате- ріалів. Методи дослідження. Проведене обстеження 10 пацієнтів обох статей у віці від 24 до 51 років. Усі обстежені пацієнти були розподілені на лікувальну та контрольну групи. Перша лікувальна група дослі- дження включала 5 пацієнтів з двосторонніми дефек- тами зубних рядів зубощелепної системи класу A2 за класифікацією Ейхнера. Контрольну групу складали 5 пацієнтів з інтактними зубними рядами. Висновки. Інтервал оклюзійного змикання зубів між положен- нями інтеркуспідаційної контактної позиції та мак- симальної інтеркуспідації або показник Δ, який можна визначити за допомогою цифрової технології Tekscan III, маніфестує просторово-часові показники перероз- поділу міжщелепових співвідношень. Особливу ціка- вість викликають значення цих показників у пацієнтів із частковою втратою зубів. У результаті проведених досліджень було виявлено, що під час застосування реєстраційного матеріалу Футар Д клініко-інстру- ментальний аналіз цифрових показників переходу від інтеркуспідаційної контактної позиції до максималь- ної інтеркуспідації дозволив встановити ідентичну тривалість часу оклюзійного змикання зубів, змен- шення довжини траєкторії змикання в 1,05 раза, достовірну зміну пропорційної участі сторін зубних рядів (p>0,05) пацієнтів основної групи проти контр- ольної. Під час використання реєстраційного мате- ріалу Консіфлекс клініко-інструментальний аналіз цифрових показників переходу від інтеркуспідаційної контактної позиції до максимальної інтеркуспіда- ції дозволив виявити подовження тривалості часу оклюзійного змикання зубів у 1,03 раза, збільшення довжини траєкторії змикання в 1,20 раза (p>0,05). Під час застосування реєстраційного матеріалу Металізований віск клініко-інструментальний аналіз цифрових показників переходу від інтеркуспідаційної контактної позиції до максимальної інтеркуспідації дозволив встановити подовження тривалості часу оклюзійного змикання зубів у 1,30 раза та зростання довжини траєкторії змикання в 1,50 раза (p>0,05).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Pasyechko, N. V., N. I. Yarema, I. V. Smachylo та I. P. Savchenko. "СИМУЛЯЦІЙНІ МЕТОДИКИ У ВИРІШЕННІ БАГАТОРІВНЕВИХ СИТУАЦІЙНИХ ЗАДАЧ У ІІ ЕТАПІ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ ОЛІМПІАДИ З ЕНДОКРИНОЛОГІЇ". Медична освіта, № 3 (3 грудня 2019): 85–90. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10650.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено сучасну методику проведення ІІ етапу Всеукраїнської студентської олімпіади з ендокринології з використанням симуляційних методик. З метою залучення студентів до активної наукової роботи, мотивування у кожного інтелектуальних здібностей, розвитку комунікативних рис використовувалась оцінка теоретичних знань у вигляді тестових завдань, розв’язання ситуаційних задач, інтерпретація лабораторних та інструментальних методів обстежень, а також вирішення змодельованого невідкладного стану в інтерактивному режимі. Відбувалася студентська олімпіада з ендокринології в чотири тури: І – написання тестових завдань, ІІ – розв’язання ситуаційних задач підвищеної складності, ІІІ – вирішення змодельованого невідкладного стану в інтерактивному режимі, ІV – вирішення практичних завдань з інтерпретації лабораторно-інструментальних методів обстеження. Від студентів-учасників вимагався синтез знань з ендокринології, отриманих не лише за роки вивчення даної дисципліни у вищих навчальних закладах, але й суміжних дисциплін, таких, як кардіологія, фармакологія, лабораторна та інструментальна діагностика. Особливе місце в підготовці олімпійця з ендокринології займало вміння застосування стандартів семіотики та лікування при роботі з віртуальним пацієнтом. За кількістю набраних балів переможцями студентської олімпіади з ендокринології стали учасники із Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (І місце), Івано-Франківського національного медичного університету і Сумського державного медичного університету (ІІ місце), а також Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького та Київського медичного університету і Дніпропетровської медичної академії (ІІІ місце). Вирішення змодельованого невідкладного стану в інтерактивному режимі дозволяє розвинути у студента швидкість клінічного мислення та надання невідкладної допомоги хворому при різних клінічних станах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Solomenchuk, T. M., L. M. Kopchak та G. V. Tshngryan. "Астенія і якість життя хворих з артеріальною гіпертензією: ефективність мельдонію". Likarska sprava, № 3-4 (5 грудня 2018): 105–14. http://dx.doi.org/10.31640/3-4.2018(16).

Повний текст джерела

Анотація:

Вивчали вплив мельдонію на якість життя та прояви астенії у хворих з артеріальною гіпертензією (АГ). Обстежено 49 пацієнтів, 20 чоловіків (40,8 %) та 29 жінок (59,2 %). У дослідження не включали хворих із супутніми хворобами, однією з проявів яких є астенія. Методом випадкової вибірки хворих розподілено на дві групи: 25 (І група) отримували лікування АГ згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (ESC, 2013); 24 (ІІ група) – аналогічне лікування з включенням мельдонію (Тризипін® лонг, ТОВ НВФ “Мікрохім”) у добовій дозі 1000 мг протягом 8 тиж. Пацієнтам проводили стандартне клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження з включенням добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ). Для оцінки наявності та тяжкості перебігу астенії використовували анкети Multidimensional Fatigue Inventory (MFI-20). Якість життя вивчали за тестом 36-Item Short-Form Health Survey (SF-36). Результати лікування оцінювали як динаміку змін між початком дослідження і через 8 тиж після лікування. При початковому анкетуванні за результатами тесту MFI-20 практично в усіх пацієнтів спостерігали помірні прояви загальної та фізичної астенії. У хворих з АГ та астенією з недостатнім контролем АТ виявлено істотне зниження якості життя, пов’язаної із здоров’ям. Показано, що застосування комбінованої терапії з включенням мельдонію супроводжується достовірним зменшенням проявів астенії та покращанням якості життя на фоні поліпшення контролю за основними показниками ДМАТ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Piatnochka, V. P. "Аналіз хірургічного лікування хворих на первинну та післяопераційну вентральні грижі в період із 2001 до 2017 року". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (2 січня 2019): 29–35. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.4.9710.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: проаналізувати та оцінити результати хірургічного лікування хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі для підвищення ефективності операційного лікування даної групи пацієнтів. Матеріали і методи. У період із 2001 до 2017 р. проведено комплексне клініко-інструментальне та лабораторне обстеження 1419 хворих на первинну вентральну грижу (ПВГ) та післяопераційну вентральну грижу (ПОВГ). Пацієнтів розподілено на групи відповідно до періодів хірургічного лікування хворих, сформовано два періоди: з 2001 до 2009 р. та з 2010 до 2017 р. Протягом першого періоду обстежено та прооперовано 597 (42,07 %) хворих. Дані пацієнти склали групу порівняння. Основна група – пацієнти, проліковані в період з 2010 до 2017 р. – 822 (57,93 %) особи. Результати дослідження та їх обговорення. Протягом двох періодів дослідження спостерігали переважання числа післяопераційних вентральних гриж порівняно з первинними вентральними грижами. При оцінці розмірів та поширення грижового дефекту в обох групах спостерігали переважання за локалізацією серединних із поширенням на інші анатомічні ділянки передньої черевної стінки великих за розмірами гриж, переважно серед осіб з післяопераційними вентральними грижами. Прослідковується тенденція зміни техніки операційних методів лікування вентральних гриж – від натяжних (власне тканинні, «on lay») до ненатяжних («sub lay», «in lay», «CST»), а також від використання «важких» до «легких» поліпропіленових сіток. Врахування особливостей модифікації проведених операційних втручань та вибору типу сітчастого імпланту знайшли своє відображення в значному зменшенні числа ранніх як місцевих, так і загальних, та пізніх післяопераційних ускладнень, що, у свою чергу, покращило ефективність хірургічного лікування хворих із первинними та післяопераційними вентральними грижами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Filak, Y. F., та Ye S. Sirchak. "ВПЛИВ ПОРУШЕННЯ МАСИ ТІЛА НА ВИРАЖЕНІСТЬ ПРОЯВІВ ОТЕОХОНДРОЗУ У ХВОРИХ НА НЕАЛКОГОЛЬНУ ЖИРОВУ ХВОРОБУ ПЕЧІНКИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (12 лютого 2021): 152–57. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i4.11767.

Повний текст джерела

Анотація:

РЕЗЮМЕ. Остеохондроз (ОХ) хребта – одна з найпоширеніших хвороб дорослого населення. Серед основних причин розвитку остеохондрозу лікарі виділяють порушення обміну речовин, низький фізичний розвиток, генетичну схильність, ожиріння, куріння. Мета – вивчити клінічні особливості перебігу ОХ поперекового відділу хребта (ПВХ) у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) залежно від вираженості порушення індексу маси тіла (ІМТ) у пацієнтів. Матеріал і методи. Під нашим спостереженням перебували 42 хворих на НАЖХП та ОХ ВПХ. Усім обстеженим пацієнтам проведено загальноклінічні, антропометричні, інструментальні та лабораторні дослідження. Для дослідження рухової здатності хребта проводили функціональну оцінку рухливості хребта й м’язової сили спини та черевного преса. Результати. У переважної більшості обстежених нами пацієнтів з НАЖХП та ОХ ПВХ при аналізі результатів антропометричного дослідження виявлена надмірна вага тіла або ожиріння різного ступеня вираженості. У хворих на НАЖХП та ОХ ПВХ частіше діагностовано надмірну вагу тіла (42,9 %) та ожиріння І ст. (28,6 %) і лише у 9,5 % обстежених встановлено нормальну вагу тіла. Отримані результати дослідження вказують на значне погіршення рухливості хребта в поперековому відділі у хворих на НАЖХП та ОХ ПВХ. Встановлена закономірність прогресування показників рухової активності залежно від вираженості порушення ІМТ. Максимальні рухові порушення визначено у пацієнтів з ожирінням ІІ ст. за результатами тесту Шобера, тесту «пальці – підлога» та розгинання ((2,00±0,18) см – р<0,01; (16,71±0,32) см – р<0,01; (7,12±0,13) см – р<0,05 відповідно). Ці зміни мають стадійний характер, з мінімальними показниками у пацієнтів з нормальною вагою тіла і з максимальними при ожирінні ІІ ст. Висновки. У хворих на НАЖХП та ОХ ПВХ із збільшення ІМТ виявлено прогресування порушень рухової активності поперекового відділу хребта. У хворих на НАЖХП та ОХ ПВХ ожиріння різного ступеня вираженості та надмірну вагу тіла частіше виявляли в осіб без освіти або з середньою спеціальною освітою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Muravskiy, A. V., L. L. Chebotaryova та O. S. Solonovich. "Клініко-нейрофізіологічна характеристика боксерів із повторними черепно-мозковими травмами". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 4.74 (7 серпня 2015): 37–45. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.4.74.2015.78209.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета — вивчити особливості змін когнітивних функцій та когнітивних викликаних потенціалів (КВП) у боксерів з повторними легкими черепно-мозковими травмами (ЧМТ).Матеріали і методи. Обстежені 52 боксери-любителі віком від 16 до 31 року, які перенесли повторні легкі ЧМТ в анамнезі. У контрольній групі обстежено 30 практично здорових людей аналогічного віку. Використано методи: клініко-неврологічне обстеження, ультразвукове дослідження судин голови та шиї, комп’ютерна електроенцефалографія, магнітно-резонансна томографія головного мозку, нейропсихологічне тестування (НПТ), реєстрація КВП Р300. Результати. За даними НПТ мало місце вірогідне зниження показників нейропсихологічних тестів в основній групі порівняно з контрольною групою. Латентність когнітивного комплексу Р300 в межах норми відзначалася у боксерів у 55,77 % спостережень, у той час як у групі контролю — у 86,67 %. Амплітуда когнітивного комплексу Р300 у представників основної групи була в межах норми у 61,54 %, у той час як у представників контрольної групи — у 90,00 %. У боксерів з повторними легкими ЧМТ у 23 випадках мало місце зниження когнітивних функцій, в 15 — зниження оперативної пам’яті, причому у цих 15 випадках відзначалось одночасно зниження когнітивних функцій та оперативної пам’яті. Оцінюючи вираженість когнітивних порушень у боксерів, можна сказати, що у всіх відзначених випадках мали місце легкі порушення.Висновки. Комплексне застосування клініко-інструментальних методів дозволяє діагностувати порушення когнітивних функцій у пацієнтів з легкими повторними ЧМТ ще на доклінічних стадіях когнітивних порушень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Bedeniuk, А. D., В. В. Твердохліб, А. І. Мисак, С. О. Нестерук, О. А. Якимчук та Л. Є. Войтович. "Клінічний випадок тазової дистопії лівої нирки, ускладненої термінальним гідронефрозом". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (23 лютого 2022): 101–4. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12771.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Вроджені аномалії розвитку нирок і верхніх сечовивідних шляхів посідають одне з перших місць серед вад розвитку різних органів і систем, складаючи 13–39 % усіх уроджених вад, і до 5 % від загальної кількості урологічних хворих. Найпоширенішими видами аномалій є порушення розташування і форми нирок, серед яких: аномалії зрощення нирок, дистопія нирок. Мета дослідження – висвітлити клінічний випадок, що стосується рідкісної аномалії розвитку сечовидільної системи, а саме тазової дистопії нирки, ускладненої термінальним гідронефрозом. Матеріали і методи. Пацієнту, який перебував на стаціонарному лікуванні в урологічному відділенні Тернопільської університетської лікарні, проведено загальноклінічні, лабораторні, рентгенологічні та інструментальні методи обстеження для оцінки стану сечовидільної системи. Результати. Пацієнт К. звернувся в Тернопільську університетську лікарню зі скаргами на періодичний біль нападоподібного характеру в надлобковій ділянці, часті поклики до сечовипускання, які з’явилися протягом останніх двох тижнів. При об’єктивному фізикальному обстеженні виявлено пухлиноподібне утворення над лоном, який деформував передню черевну стінку. Лабораторні показники – загальний, біохімічний аналізи крові, коагулограма та електрокардіограма – без патологічних змін. Проведено екскреторну урографію, в результаті якої виявлено відсутність функції та контуру лівої нирки, деформацію сечового міхура. У результаті проведеної діагностики захворювання в пацієнта вдалось встановити вроджену аномалію розвитку сечовидільної системи тазову дистопію лівої нирки, ускладнену термінальним гідронефрозом, який спричинив компресію сечового міхура що, власне, і стало причиною частих покликів до сечовипускання. Висновки. Результати аналізу сучасної світової літератури свідчать, що хоча аномалії розвитку сечовидільної системи займають одне з перших місць серед вроджених вад розвитку різних органів і систем, а ниркова дистопія спостерігається практично у 0,24 % населення, то на тазову дистопію, ускладнену термінальним гідронефрозом, припадає лише 0,0095 %. Отож, можна стверджувати, що тазова дистопія, ускладнена термінальним гідронефрозом, є клінічним випадком, який дуже рідко зустрічається.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Cherkashyna, L. V., I. I. Kyrychenko та G. P. Siabrenko. "КЛІНІЧНІ ВАРІАНТИ СОМАТОГЕННОГО АСТЕНІЧНОГО СИМПТОМОКОМПЛЕКСУ ТА КАРДІОВАСКУЛЯРНИЙ РИЗИК У КОМБАТАНТІВ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (25 лютого 2021): 104–8. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.4.11823.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Актуальність дослідження визначається недосконалістю існуючих підходів до оцінки кардіоваскулярного ризику (КВР), що базуються на лабораторно-інструментальних дослідженнях, при яких не враховують ні психологічного портрету особистості, ні наявності непсихотичних розладів психічної сфери. Саме це й вимагає удосконалити концепцію діяльності на первинному рівні надання допомоги задля підвищення ефективності профілактичних заходів та покращання прогнозу пацієнтів із високим КВР. Мета дослідження – вивчити частоту та характер клінічних варіантів соматогенного астенічного симптомокомплексу серед комбатантів, стратифікованих за рівнем КВР. Матеріали і методи. Первинною інформаційною базою для виконання дослідження стали результати комплексного клініко-анамнестичного обстеження 450 пацієнтів комбатантів, серед яких 400 осіб мали НППС та які попередньо були стратифіковані за рівнем кардіоваскулярного ризику (КВР), визначеним за методикою «SCORE». Застосування цієї методики передбачало урахування віку, статі, наявності тютюнокуріння, рівня артеріального тиску тощо і передбачало можливість екстраполяції можливого ризику на старший вік. Результати. Серед 99 пацієнтів із мінімальним КВР виявлено, що САСК мало місце у (21,2±4,1) % обстежених: однаково поширеними були всі клінічні варіанти САСК (їх частота коливалась у межах від (3,0±1,7) % – астенічний, до (7,1±2,6) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний). При цьому проміжне положення за показником частоти займав дисомнічний варіант САСК – (4,0±2,0) %. Серед 102 пацієнтів з середнім КВР виявлено, що частота САСК у цій групі не відрізняється від аналогічного показника групи з мінімальнгим КВР та становила (21,6±4,1) %, однак у структурі САСК групи з середнім КВР достовірна (р≤0,05) більше клінічних варіантів астенічного типу, частота якого становила (11,8±3,2) %, тоді як інші клінічні варіанти в цій групі діагностовані з однаковою частотою (у межах від (2,0±1,4) % – дисомнічний варіант до (4,9±2,1) % – астено-субдепресивний, р>0,05). Серед 97 пацієнтів із високим КВР виявлено, що САСК мав місце достовірно (р≤0,05) рідше, ніж при мінімальному КВР – у (10,1±3,2) % обстежених, а за частотою діагностування клінічні варіанти САСК виявлялися однаково часто (від (1,0±1,0) % – дисомнічний, до (3,0±1,7) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний, р>0,05). Висновки. У дослідженні визначені частота та характер клінічних варіантів САСК у комбатантів із різним рівнем КВР та доведено наявність найбільш високої частоти астенічного типу (р<0,05) в групі пацієнтів з середнім рівнем КВР порівняно з іншими клінічними варіантами. Астенічний тип САСК найбільш властивий хворим із реалізованим КВР та пацієнтам з середнім рівнем КВР, тоді як інші клінічні варіанти САСК виявлені з однаковою частотою серед пацієнтів з різним рівнем КВР.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Палапа, В. В., В. М. Оксюта, О. П. Мялюк та П. П. Семенюк. "КОМП’ЮТЕРНА ТОМОГРАФІЯ ЯК МЕТОД ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ COVID-19". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (22 травня 2021): 87–91. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.1.11821.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Національна комісія з питань охорони здоров’я Китаю дійшла висновку, що найбільш вразливою верствою населення є саме пацієнти похилого віку із коморбідною патологією. У хворих найчастішим ускладненням коронавірусної хвороби визнане ураження легеневої тканини, яке сьогодні трактується як «негоспітальна пневмонія». На жаль, незважаючи на існування найсучасніших методів ідентифікації різних патогенних мікроорганізмів, приблизно в половині випадків збудник пневмонії, у тому числі й негоспітальної, не виявляється. Тому для діагностики вірусасоційованої пневмонії особливого значення набуває такий метод як комп’ютерна томографія. Мета дослідження – проаналізувати дані комп’ютерної томографії як методу візуалізації змін та контролю динаміки розвитку ураження легеневої тканини у хворих на вірусасоційовану пневмонію. Матеріали і методи. Обстежено 48 пацієнтів із підозрою на вірусну пневмонію за допомогою комп’ютерного томографа марки GE OPTINA CT 520 (2017 р. випуску). Стать не брали до уваги, вік 40–75 років. Протокол обстеження: 120kV, 350 mA, крок 5mm. Реконструкція: Lung – 1.25 mm (товщина), STD – 0.625 mm (товщина). Результати. Проведено порівняльну оцінку клінічних характеристик та особливостей візуалізації серед учасників двох груп, які відрізнялися за тяжкістю перебігу: середньої тяжкості (перша група) і тяжкого перебігу (друга група). Відповідно, серед пацієнтів, які увійшли до першої групи, переважали особи віком 40–60 років (74,2 %), значна частина яких скаржилась на лихоманку (78,2 %), задишку (67,6 %) та загальну слабість (80,2 %) як первинні прояви захворювання. І тільки у 9 (18,7 %) осіб розвиток патології був пов’язаний з інфекційним спалахом у певному середовищі. В усіх пацієнтів, у яких захворювання перебігало з вираженою тяжкістю, належали до старших вікових груп. У загальному при аналізі таких показників томограми, як спотворений легеневий малюнок, наявність бронхоектазів та випоту в плевральній порожнині, які можуть свідчити на користь вірусного ураження, статистично відрізнялись у пацієнтів зазначених груп порівняння. Висновки. Встановлено, що комп’ютерна томографія є ефективним інструментальним методом діагностики вірусного ураження легеневої тканини. Рекомендовано використовувати комп’ютерну томографію як найкращий метод візуалізації розвитку, обсягу ураження та динаміки змін вірусасоційованої пневмонії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Khomenko, L. O., та Yu I. Dvoiashkina. "Вплив гормонів щитоподібної залози на моторно-секреторну функцію у хворих на ГЕРХ із супутнім гіпотиреозом". Терапевтика 2, № 2 (29 липня 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.31793/2709-7404.2021.2-2.56.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: дослідити вплив гормонів щитоподібної залози на моторно-секреторну дисфункцію в пацієнтів із ГЕРХ і супутнім гіпотиреозом. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь три групи хворих. Перша група складалася з 40 пацієнтів, які страждають на ГЕРХ без супутньої патології. Друга група включала 60 пацієнтів, що страждають на ГЕРХ у поєднанні з гіпотиреозом. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб того самого віку і статі. Усім хворим провели комплексне обстеження, яке включало необхідний набір клінічних, лабораторних та інструментальних методів дослідження. Для дослідження особливостей моторної функції та наявності регургітації використовували ультразвукове дослідження нижньоїтретини стравоходу й шлунка з водним навантаженням. Для оцінки клінічних проявів ГЕРХ та якості життя хворих використовувались опитувальники GERD-Q та GIQLI. Результати та обговорення. За результатами обстеження пацієнтів із ГЕРХ без супутньої патології та в пацієнтів із ГЕРХ і гіпотиреозом виявлено, що пацієнти з поєднаною патологією мають більш виражені скарги і знижений рівень якості життя, більш агресивні показники шлункового соку зниження кислотонейтралізуючої функції шлунка, менший тонус нижнього стравохідного отвору та довший період регургітації. Таким чином, підсумовуючи, можна стверджувати, що наявність супутнього гіпотиреозу через порушення в роботі щитоподібної залози може впливати на моторно-секреторну функцію стравоходу й шлунка та ускладнює клінічну картину ГЕРХ. Висновки. Встановлено, що у хворих на ГЕРХ із гіпотиреозом відзначається достовірне погіршення моторно-секреторної функції, що проявляється в більш вираженому зниженні кислотонейтралізуючої функції антрума, більш вираженому зниженні тонусу НСС і посиленні регургітації в пацієнтів із гіпотиреозом, на відміну від пацієнтів із ГЕРХ без супутньої патології, у яких ці показники виявлені меншою мірою. Встановлено кореляційну залежність між вираженістю клінічної картини, рівнем підвищення ТТГ і ступенем порушення моторно-секреторної функції у хворих на ГЕРХ із гіпотиреозом. Отримані результати свідчать про те, що зміни обміну гормонів щитоподібної залози є одним із факторів, які беруть участь у механізмах формування моторно-секреторних порушень при ГЕРХ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Павличук, Т. О., Ю. В. Чепурний та А. В. Копчак. "КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ ГОЛІВКИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ І З ВИКОРИСТАННЯМ НАВІГАЦІЙНИХ ШАБЛОНІВ ТА ПАЦІЄНТО-СПЕЦИФІЧНИХ ІМПЛАНТАТІВ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 112, № 3 (27 травня 2021): 41–49. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-37-3-41-49.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Переломи виросткового відростку нижньої щелепи, є одним із найбільш поширених видів її трав-матичних уражень. За даними літератури 25-40 % переломів НЩ локалізуються на ділянці виросткового відростку. Серед них 25-30 % становлять найбільш складні для діагностики і лікування переломи голівки нижньої щелепи.Мета даного дослідження. Провести оцінку клініч-ної та функціональної ефективності застосування навігаційних шаблонів та пацієнто-специфічних фік-саторів у пацієнтів з переломом голівки нижньої ще-лепи у порівнянні із традиційними методами остео-синтезу.Матеріалом даного дослідження було 37 пацієнтів з 48 переломами голівки нижньої щелепи (31 чоловік та 6 жінок, віком від 19 до 61 року, середній вік 38±11,8 років). Залежно від способу проведення остеосинтезу голівки нижньої щелепи всіх пацієнтів було розділено на 2 групи, однорідні за віком, статтю та важкістю травми.Хворих в обох групах було обстежено згідно станда-ртної схеми, що включала збір анамнезу, оцінку зага-льного та місцевого статусу, застосування лабора-торних і інструментальних методів дослідження.Використання навігаційних хірургічних шаблонів та пацієнто-специфічних фіксаторів у пацієнтів із пере-ломом голівки нижньої щелепи дозволяє покращити анатомічні і функціональні результати їх хірургічно-го лікування, а саме збільшити точність відновлення анатомічної форми голівки, зменшити частоту оклюзійних порушень та вторинних зміщень, а та-кож збільшити максимальну амплітуду рухів ниж-ньої щелепи на 6,4-20 %.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Маньковський, Д. С. "КЛІНІКО-АНАМНЕСТИЧНІ ПРЕДИКТОРИ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ГІПОКСИЧНО-ІШЕМІЧНИХ УРАЖЕНЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ТА АЛГОРИТМ ЇХ ОЦІНКИ В СИСТЕМІ НЕВРОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ КАРДІОХІРУРГІЧНИХ ПАЦІЄНТІВ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 3 (8 грудня 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.3.12568.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Сучасні технології кардіохірургічних втручань (КХВ) дозволяють значною мірою впливати на структуру смертності, інвалідності та якість життя пацієнтів із критичним перебігом ішемічної хвороби, клапанними пороками серця, кардіоміопатіями. Разом з тим неврологічні ускладнення здатні суттєво впливати на перебіг післяопераційного періоду та нівелювати технічно якісне виконаня КХВ. Останніми роками загальна смертність після КХВ із використанням штучного кровообігу (ШК) характеризуються зменшенням на 20–25 %, тоді як частота гіпоксично-ішемічних уражень (ГІУ) головного мозку (ГМ) практично незмінна і, навіть, у старших вікових групах зростає. Мета дослідження – розробити алгоритм оцінювання ризику гіпоксично-ішемічних уражень головного мозку як компоненти неврологічного супроводу кардіохірургічних пацієнтів. Матеріали і методи. Дослідження виконано на клінічній базі ДУ «Інститут серця МОЗ України» з використанням первинних матеріалів стосовно кардіохірургічних втручань із застосуванням штучного кровообігу; задіяно дві групи пацієнтів, що сформовані за методикою копі-пара (за ознаками: вік, стать, вид втручання): в першій (n=340 осіб) – пацієнти з ГІУ ГМ після втручань, у другій (n=340 осіб) – без ГІУ ГМ. У дослідженні використано результати рутинного неврологічного, інструментальних та лабораторних обстежень на етапах оперативного лікування із заповненням спеціальної Карти експертної оцінки неврологічного супроводу пацієнта з кардіохірургічним втручанням. Результати. При порівняльному міжгруповому аналізі виявлено достовірні (р<0,05) КАФ, виконано їх ранжування за показником загальної інформативності та 10 найбільш інформативних включено до алгоритму прогнозування. Наявність достовірної інформації щодо прогностичного значеня клініко-анамнестичних предикторів дозволило обґрунтувати поступовість процедури оцінки ризику та скласти відповідний табличний алгоритм, до якого в порядку зменшуваної інформативності, внесені найбільш прогностично цінні ознаки та відповідні прогностичні коефіцієнти. Технологія прогнозування досить проста та (після оцінки наявності/відсутності перелічених в алгоритмі факторів) передбачає поступове додавання відповідних коефіцієнтів до досягнення однієї із прогностичних сум, що дозволяє виконувати персоніфіковану оцінку ризику з одночасним розподілом (співвідношенням) обстежених осіб до однієї із трьох груп ризику. Висновки. Вивчено діагностичну цінність та прогностичне значення клініко-анаменстичних предикторів ризику гіпоксично-ішемічних уражень головного мозку, складено прогностичний їх профіль, опрацьовано алгоритм персоніфікації ризику та виділено три основні прогностично несприятливі синдроми: психоневрологічний (наявність енцефалопатії, артеріальної гіпертензії, закритих черепно-мозкових травм в анамнезі), судинної дисфункції (порушення церебральної ауторегуляції, зниження фракції викиду лівого шлуночка, інсульт в анамнезі, асиметрія кровонаповнення), серцево-судинних порушень (фібриляція передсердь, «німий» стеноз сонних артерій, наявність атероматозу висхідної зони аорти).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Русин, А. В., О. І. Петричко та О. П. Балаж. "Результати інструментальних методів обстеження у хворих на цироз печінки із проявами печінкової енцефалопатії". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 62, № 2 (31 грудня 2020): 62–66. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.62.62-66.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Портальна гіпертензія є найбільш частим ускладненням і причиною смерті хворих на ЦП (фінальна, незворотня стадія з несприятливим прогнозом). Мета дослідження. За допомогою інструментальних методів оцінити функціональний стан печінки у хворих на цироз. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 95 хворих на ЦП, які перебували на стаціонарному лікуванні з 2018 до 2020 р. у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, хірургічному та гастроентерологічному відділеннях Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. Андрія Новака (м. Ужгород). У І групу (клас А за Child-Pugh –стадія компенсації) увійшло 18 (18,95 %) хворих, у II групу (клас В –стадія субкомпенсації) –25 (26,3%) хворих, у III групу (клас С –стадія декомпенсації) ввійшло 52 (54,7 %) хворих. За допомогою УЗД вивчали форму, розміри, структуру печінки та селезінки, наявність або відсутність асцитичної рідини в черевній порожнині. Під час візуалізації судинних структур оцінювали довжину, форму, величину просвіту та їх анатомічне розташування. Ендоскопічне дослідження верхніх відділів ШКТ проводилося всім хворим за загальноприйнятою методикою. Під час ендоскопічного дослідження враховували ступінь вираженості ВРВ стравоходу та/або шлунку. Результати досліджень та їх обговорення. Серед усіх хворих на ЦП частіше спостерігалося зменшення розмірів печінки –у 52 пацієнтів (54,7 %), печінка нормальних розмірів виявлена у 26 хворих (27,4 %), у 22 пацієнтів (23,2 %) діагностували збільшену печінку. Збільшення розмірів печінки найчастіше спостерігали у хворих І групи (55,8 %) і майже з однаковою частотою діагностували у хворих ІІ та ІІІ груп (від 22,0 % до 22,8%) –р<0,05. У жодного хворого І групи не діагностували ВРВ шлунка. У цій групі найчастіше виявляли ВРВ стравоходу ІІ та І ступенів (55,6 % та 38,9 %). У хворих ІІ групи найчастіше мало місце ВРВ стравоходу ІІІ ст. (40,0 %) відповідно. У жодного хворого IІІ групи не діагностували ВРВ стравоходу І ст., у цій групі найчастіше виявляли ВРВ стравоходу ІІІ ст. та ВРВ шлунка (51,9 % та 34,6 %). Висновки. 1. У хворих на ЦП ІІІ групи виявлено максимальне зменшення об’ємного кровоплину по v. Lienalis (514,3±22,2мл/хв). 2. Найбільш високий кровотік по селезінковій артерії та вені спостерігається у хворих І групи. 3.За даними показників порто-печінкової гемодинаміки у хворих ІІІ групи спостерігається виражена обструкція печінкового кровотоку. Ключові слова: цироз печінки, регіональна гемодинаміка, ультразвукова діагностика.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Semenenko, A. I., O. I. Datsiuk, Yu Yu Kobeliatskyi та B. O. Kondratskyi. "Зв’язок летальності пацієнтів при гострому порушенні мозкового кровотоку з лабораторно-функціональними показниками". EMERGENCY MEDICINE, № 7.70 (7 листопада 2015): 85–88. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.7.70.2015.78729.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті наведені ретроспективні дані проаналізованих історій хвороби хворих на гостре порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом, які перебували на стаціонарному лікуванні. Оцінка історій хвороби проводилась шляхом вивчення паспортних та анамнестичних даних, об’єктивного обстеження, лабораторних та інструментальних методів дослідження. Проведений непараметричний ранговий кореляційний аналіз Спірмена майже в усі періоди спостереження показав вірогідний зв’язок між летальністю пацієнтів і зниженням показника систолічного артеріального тиску, появою фібриногену В, негативною динамікою неврологічного статусу за шкалою коми Глазго та зростанням рівня сечовини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Cherniuk, S. V., A. S. Kozliuk та R. M. Kirichenko. "Інструментальна діагностика міокардиту: сучасні можливості". Likarska sprava, № 3-4 (5 грудня 2018): 63–67. http://dx.doi.org/10.31640/3-4.2018(9).

Повний текст джерела

Анотація:

Нами досліджено діагностичну цінність магнітно-резонансної томографії (МРТ) серця та спекл-трекінг ехокардіографії у хворих з клінічно підозрюваним міокардитом. Обстежено 62 пацієнти з клінічно підозрюваним дифузним міокардитом на 1-му місяці від дебюту захворювання та через 12 міс спостереження. В результаті проведених досліджень встановлено, що на 1-й місяць від дебюту дифузного міокардиту спостерігається значна дилатація лівого шлуночка (ЛШ) та зниження його скоротливої здатності, що обумовлено активним запальним процесом, а через 12 міс спостереження на фоні регресу набряку і гіперемії та розвитку фібротичних змін міокарда відбувається поступове відновлення скоротливої функції серцевого м'яза. У хворих на дифузний міокардит запальні зміни міокарда, виявлені при МРТ серця, асоціюються з порушенням глобальної скоротливості ЛШ як в дебюті захворювання, так і через 12 міс спостереження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Gorobeiko, M. B. "Оцінка стану кровопостачання нижніх кінцівок у хворих на діабетичну периферичну поліневропатію без уражень магістральних артерій". EMERGENCY MEDICINE, № 5.60 (3 липня 2014): 58–60. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.5.60.2014.83511.

Повний текст джерела

Анотація:

Обстежено 178 хворих на цукровий діабет 2-го типу з явищами вираженої периферичної поліневропатії. Черезшкірний парціальний тиск кисню (PtcO2) в тканинах стоп був знижений порівняно з нормою у 139 (78 %) пацієнтів. Отримана пряма статистично вірогідна залежність ступеня тканинної ішемії нижніх кінцівок від тривалості цукрового діабету, із найгіршими показниками PtcO2 у хворих із діабетичним стажем понад 12 років. Рівень тканинної ішемії не залежав від статі пацієнтів, статусу тютюнопаління та ступеня компенсації цукрового діабету за показниками глікованого гемоглобіну. У зв’язку з інструментально підтвердженою відсутністю оклюзій артерій гомілок великого та середнього калібру зроблено висновок, що причинами прихованої ішемії стоп є мікроангіопатія та поліневропатія.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Sirenko, Yu M., G. D. Radchenko, О. О. Torbas та O. O. Krakhmalova. "Антигіпертензивна Терапія в аМбулатОрній практиці Сімейного лікаря та кардіолога: Фокус на прихильності до комбінованої тЕРАпії — результати дослідження АТМОСФЕРА". HYPERTENSION 14, № 6 (31 січня 2022): 5–14. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.14.6.2021.250852.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Останнім часом в Україні зріс попит на призначення комбінованої антигіпертензивної терапії на амбулаторному етапі, однак даних щодо частоти використання фіксованих комбінацій раніше наведено не було. Мета дослідження: оцінити реальну практику застосування фіксованих комбінацій на амбулаторному етапі надання медичної допомоги в Україні й порівняти ефективність комбінацій на основі олмесартану з рутинним застосуванням інших антигіпертензивних препаратів, у тому числі інших фіксованих комбінацій. За підтримки компанії «Зентіва Україна» було проведено дослідження АТМОСФЕРА — «Антигіпертензивна Терапія в аМбулатОрній практиці Сімейного лікаря і кардіолога: Фокус на прихильності до комбінованої тЕРАпії». Матеріали та методи. Це було відкрите проспективне популяційне дослідження IV фази. Набір пацієнтів проводився з вересня 2020 року по вересень 2021 року. Аналіз даних дослідження проводився з червня по листопад 2021 року. Методи: збір скарг і анамнезу, фізикальне обстеження, оцінка даних інструментальних і лабораторних методів дослідження з точки зору відповідності критеріям включення/невключення в дослідження, оцінка прихильності до терапії за допомогою опитувальника Моріскі — Гріна. Лікування: вибір лікарем антигіпертензивної терапії на власний розсуд, у тому числі було запропоновано обирати будь-яку з нових комбінацій — Севікар, Олметек Плюс або Севікар НСТ. Результати. Загалом у дослідження було включено 1405 пацієнтів, однак лише 915 пацієнтів повністю завершили лікування й здійснили всі заплановані візити. Пацієнти, включені в дослідження, були переважно особами середнього віку, серед них було трохи більше чоловіків, лише 8 % пацієнтів були «наївними» щодо антигіпертензивної терапії, середній рівень артеріального тиску (АТ) становив близько 160/93 мм рт.ст. Понад 60 % включених пацієнтів вказали, що приймали фіксовані комбінації в одній таблетці, але прихильність до лікування за даними анкети була низькою. Серед комбінацій олмесартану найчастіше застосовували Олметек Плюс і Севікар НСT — 35 і 26 % відповідно. Ступінь зниження АТ виявився більшим в обох групах терапії комбінаціями на основі олмесартану. Що важливо, у групі потрійної комбінації олмесартан + амлодипін + гідрохлортіазид зниження АТ було вірогідно більшим, ніж у групі лікування іншими антигіпертензивними засобами. Більше того, навіть у групі комбінованої подвійної терапії на основі олмесартану зниження АТ також виявилося більшим. Це свідчить про те, що комбінації на основі олмесартану дають потужний антигіпертензивний ефект порівняно з іншими препаратами й комбінаціями. Крім того, виявилося, що на момент включення пацієнтів у дослідження майже 56,7 % пацієнтів пропускали прийом антигіпертензивної терапії, у той час як наприкінці дослідження частка таких пацієнтів становила лише 9 %. Висновки. У структурі призначень антигіпертензивної терапії на амбулаторному етапі переважають комбінації інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту з діуретиком, у той же час блокатори кальцієвих каналів призначали рідше. Застосування фіксованих комбінацій значно покращило прихильність пацієнта. Терапія фіксованими комбінаціями в одній таблетці на основі олмесартану — Олметек Плюс, Севікар і Севікар НСТ — продемонструвала потужний антигіпертензивний ефект, а частка пацієнтів, які досягли ефективного контролю АТ, у цій групі виявилася найбільшою. Терапія фіксованими комбінаціями на основі олмесартану дозволяє досягти кращого контролю АТ, ніж лікування іншими препаратами, забезпечуючи досягнення цільового АТ у 83,5 % пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Khaled, Obeidat, O. D. Karpinska та G. S. Moskovko. "Особливості ходьби хворих з остеоартрозом колінного суглоба до та після ендопротезування за даними системи GaitRite". TRAUMA 22, № 6 (21 січня 2022): 10–18. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.6.22.2021.249596.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Апаратні обстеження є запорукою стандартизації оцінки стану хворих, які мінімізують помилку лікаря, дають можливість отримати цифровий матеріал, за яким можна визначити функціональну спроможність пацієнта. Одним із таких досліджень є система GAITRite, призначенням якої є оцінка параметрів ходьби людини. Мета дослідження: визначити основні параметри ходьби хворих на гонартроз до та після операції ендопротезування. Матеріали та методи. Обстежені 23 пацієнти з гонартрозом після одностороннього ендопротезування. Проведені дослідження стосуються аналізу часових, геометричних параметрів ходьби, а також оцінки функціональної спроможності хворих із дегенеративними захворюваннями колінного суглоба до лікування та через 1 рік після ендопротезування. Результати. До лікування з приводу остеоартрозу колінного суглоба у хворих спостерігається порушення ходьби у вигляді несиметричності кроків. Спостерігаються зменшення часу опори на стопу хворої кінцівки і, відповідно, збільшення часу переносу стопи даної кінцівки. Зміни на хворій кінцівці відображуються і на протилежній. Після операції зміни параметрів кроків у хворих відбуваються так: збільшення часу опори на протезовану кінцівку і, відповідно, зменшення часу опори на стопу протилежної кінцівки, що проявляється в збільшенні симетричності параметрів кроків. Зменшення больового синдрому та відновлення опірності кінцівки збільшують показник функціональності ходьби. Остеоартроз є системним захворюванням, що розвивається частіше на обох колінних суглобах, і часто в дегенеративний процес залучаються інші структури скелета. Тому у хворих похилого віку FAP після ендопротезування сягає тільки задовільних значень. Ми розглядали хворих після ендопротезування на одному колінному суглобі, а це не завжди дає одразу очікуваний гарний результат. Висновки. Інструментальні методи дослідження ходьби хворих дають можливість визначити ступінь порушення динаміки. Ендопротезування колінного суглоба усуває больовий синдром і відновлює опірність кінцівки, що сприяє покращенню ходьби. Даний метод оцінки ходьби дає можливість визначити ступінь відновлення хворих та скорегувати необхідність подальших методів корекції ходьби чи план подальшого лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Кетова, О. М., А. М. Громова, Т. Ю. Ляховська, Л. А. Нестеренко та В. В. Талаш. "СУЧАСНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ СИНДРОМУ ХРОНІЧНОГО ТАЗОВОГО БОЛЮ У ЖІНОК ПРИ ВАРИКОЗНОМУ РОЗШИРЕННІ ВЕН ОРГАНІВ РЕПРОДУКТИВНОЇ СИСТЕМИ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (9 вересня 2021): 66–71. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2021.1.12358.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – вивчити прояви варикозного розширення вен органів малого таза у жінок репродуктивного віку і провести оцінку ефективності гірудотерапії при реабілітації гінекологічних хворих із даною патологією після оперативного лікування. Матеріали та методи. Обстежено 27 пацієнток із варикозним розширенням вен малого таза після хірургічного лікування з приводу гінекологічної патології. Проводили гінекологічне дослідження та загальноклінічні обстеження, необхідні для проведення оперативного втручання, оцінили загальне самопочуття за допомогою авторської анкети, здійснили трансвагінальне ультразвукове дослідження з доплерометрією артерій і вен матки. Одержані результати оброблено за статистичними методами. Результати дослідження та їх обговорення. При УЗД було виявлено варикозно розширені вени, що визначались як покручені, анехогенні структури по ребру матки. У середньому діаметр маткових вен до лікування в обстежених жінок був (0,93±0,02) см праворуч і (0,92±0,02) см зліва, діаметр внутрішньої клубової вени – (1,16±0,02) см праворуч і (1,15±0,02) см зліва, діаметр правої яєчникової вени становив (0,48±0,02) см, лівої яєчникової вени – (0,49±0,02) см. У результаті проведеного лікування відмічалось поліпшення венозного відтоку та зменшення застою в органах малого таза, що підтверджено зменшенням діаметра судин малого таза: внутрішньої клубової вени праворуч у 1,5, ліворуч – в 1,4 раза; яєчникової вени – у 1,8 та в 1,9 раза відповідно; маткових вен – у 1,7 раза з обох боків. Запропонована методика лікування варикозного розширення вен малого таза із застосуванням медичних п’явок інтравагінально сприяло зменшенню больових відчуттів у 4 рази, загальне самопочуття і настрій покращувались у 3 рази, соціальна адаптація та лібідо – у 2,5 раза. Висновок. Запропонована методика реабілітації при варикозному разширенні вен малого таза після оперативного лікування є досить ефективною, що доведено результатами клінічних та інструментальних методів дослідження, а також дозволяє досягти ліквідації больового синдрому та значно підвищити якість життя хворих і їх соціальну активність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Лецин, Д. В. "КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК УСПІШНОГО ЛІКУВАННЯ СИНДРОМУ ГІПЕРСТИМУЛЯЦІЇ ЯЄЧНИКІВ ТЯЖКОГО СТУПЕНЯ В РАННЬОМУ ТЕРМІНІ ВАГІТНОСТІ (ІСТОРІЯ ХВОРОБИ)". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (9 вересня 2021): 87–92. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2021.1.12361.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – опис клінічного випадку з використанням різних методів обстеження та лікування синдрому гіперстимуляції яєчників у ранньому терміні вагітності. Матеріали та методи. Описано клінічний випадок синдрому гіперстимуляції яєчників, який виник у пацієнтки З., 34 роки, в ранньому терміні вагітності в результаті екстракорпорального запліднення. У роботі використано загальноклінічні (клінічний аналіз крові та сечі), біохімічні (біохімічний аналіз крові) та інструментальні методи дослідження (ультразвукове обстеження органів грудної та черевної порожнин). Терапію проводили з урахуванням принципів лікування відповідно до чинних нормативних документів МОЗ України. Результати дослідження та їх обговорення. За результатами аналізу даних по клінічному випадку слід сказати, що у пацієнтки синдром гіперстимуляції яєчників виник у пізні терміни з моменту проведення трансвагінальної пункції фолікулів, а клінічна картина синдрому гіперстимуляції яєчників у хворої типова для ІІІ ступеня тяжкості. Висновки. Застосування комплексного підходу в діагностиці та лікуванні синдрому гіперстимуляції яєчників дозволяє простежити динаміку патологічного процесу під впливом вагітності в ранньому терміні та призначених лікувальних заходів. Таким чином, синдром гіперстимуляції яєчників є важливим фактором ризику ускладненого перебігу вагітності, індукованої в програмі екстракорпорального запліднення та репродуктивних втрат у І триместрі. Тому до кожної конкретної пацієнтки повинен бути індивідуальний підхід при виборі протоколів екстракорпорального запліднення, враховуючи ступінь ризику виникнення синдрому гіперстимуляції яєчників у жінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Trishchynska, M. A. "Оптимізація лікувальної тактики у пацієнтів з інсомнією на тлі початкових проявів недостатності мозкового кровообігу". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 6.68 (19 листопада 2014): 29–37. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.6.68.2014.80750.

Повний текст джерела

Анотація:

Цереброваскулярна патологія є однією з основних причин смертності та основною причиною інвалідизації населення в усьому світі. Особливо актуальним питанням є пошук нових мішеней для патогенетичного лікування початкових стадій цереброваскулярних захворювань. Одним із ранніх симптомів цереброваскулярних захворювань (початкових проявів недостатності мозкового кровообігу) є розлади сну (інсомнія), що тісно пов’язані з порушенням функції автономної нервової системи. Відновлення сну та його характеристик має важливе значення не тільки для загального самопочуття пацієнтів, але й для реалізації адаптаційних та компенсаторних можливостей головного мозку в умовах впливу судинних факторів ризику. Нами було проведене дослідження, присвячене оцінці впливу цілеспрямованого відновлення якості сну на стан пацієнтів із початковими проявами недостатності мозкового кровообігу. Метою дослідження була оцінка клінічної ефективності, переносимості та безпечності тразодону (50 мг на ніч) у пацієнтів із початковими проявами недостатності мозкового кровообігу на тлі традиційного лікування. Матеріал та методи. У дослідженні взяли участь 45 пацієнтів із початковими проявами недостатності мозкового кровообігу та інсомнією. Основну групу становили 34 хворі віком від 30 до 58 років, серед яких було 26 жінок та 8 чоловіків (з артеріальною гіпертензією 1–2-го ступеня І стадії, дисліпідемією, нестенозуючим атеросклерозом церебральних судин). Групу контролю становили 11 пацієнтів (7 жінок і 4 чоловіки), середній вік яких був 47,7 ± 6,7 року. Всім хворим проводили загальноклінічне, клініко-неврологічне, клініко-психологічне та клініко-інструментальне обстеження. Пацієнти основної групи отримували додатково до стандартної терапії 50 мг тразодону на ніч протягом спостереження (4 тижні) на відміну від пацієнтів контрольної групи, які отримували лише стандартну терапію.Результати та їх обговорення. В основній групі самопочуття пацієнтів статистично значимо покращилося порівняно з попереднім станом. Хворі відмічали зменшення інтенсивності або зникнення таких скарг, як головний біль, запаморочення, схвильованість, ком у горлі, відчуття серцебиття, покращилися здатність до концентрації уваги та якість сну. В контрольній групі стан пацієнтів мав тенденцію до поліпшення, але менш динамічно. В основній групі протягом 4 тижнів статистично значимо зменшилися прояви вегетативної дисфункції (з 35,35 ± 9,75 бала до 30,22 ± 11,1 бала за опитувальником для виявлення ознак вегетативних порушень) та реактивної тривожності (з 41,82 ± 11,02 бала до 36,62 ± 10,5 бала за шкалою Спілбергера). В контрольній групі показники мали тенденцію до позитивної динаміки.Висновки. З метою більш суттєвого та безпечного впливу на симптоми початкових проявів недостатності мозкового кровообігу, зокрема проявів інсомнії, в схему лікування доцільно включати тразадон (Триттіко) у дозах, близьких до 50 мг, на ніч.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Trishchynska, M. A., та Yu I. Golovchenko. "Поширеність судинних факторів ризику в осіб із початковими проявами ішемії мозку". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 8.70 (23 січня 2015): 31–39. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.8.70.2014.80965.

Повний текст джерела

Анотація:

Судинно-мозкова недостатність на початкових, доклінічних стадіях розвитку є найменш вивченим аспектом цереброваскулярної патології.Мета дослідження полягає у виявлені частоти та взаємозв’язків основних судинних факторів ризику й порушення судинорухової функції ендотелію в осіб без клінічно значимих судинних подій (інфаркт міокарда чи інсульт) в анамнезі.Матеріал та методи дослідження. Під нашим спостереженням перебували 295 осіб віком від 30 до 65 років, у середньому 50,70 ± 7,76 року (Me = 51, Q1 = 46; Q3 = 57). Серед обстежених хворих було 80 (27,1 %) чоловіків та 215 (72,9 %) жінок. Усім хворим було проведене загальноклінічне, клініко-неврологічне та клініко-інструментальне (у тому числі нейровізуалізація) обстеження з метою встановлення форми та стадії судинно-мозкової патології. У пацієнтів визначалися основні фактори серцево-судинного ризику: артеріальна гіпертензія, паління, дисліпідемія, цукровий діабет або порушення толерантності до глюкози, надмірна вага. Судинорухову функцію ендотелію визначали за концентрацією стійкого метаболіту оксиду азоту — нітриту (мкмоль/л) та ендотеліну-1 (нг/мл). Результати та їх обговорення. Серед обстежених пацієнтів найбільш поширеними факторами ризику серцево-судинних захворювань є артеріальна гіпертензія (65,8 %) та надмірна маса тіла (47,1 %). У результаті дослідження було виявлено, що існує зв’язок між клінічною вираженістю цереброваскулярної патології та факторами ризику (χ2(3) Пірсона; критерій V Крамера): артеріальною гіпертензією (112,612, р < 0,001; 0,618, р < 0,001), цукровим діабетом/порушенням толерантності до глюкози (14,683, р = 0,002; 0,223, р = 0,002;), надмірною вагою (32,881, р < 0,0001; 0,343, р < 0,0001). Зв’язок між діагнозом та фактом паління (6,855, р = 0,077; 0,152, р = 0,077) або дисліпідемією (5,904, р = 0,116; 0,202, р = 0,116) не мав статистичної значимості. З такими факторами ризику, як цукровий діабет та надмірна маса тіла, відзначався зв’язок середнього ступеня, а з артеріальною гіпертензією — дуже сильний зв’язок. Пацієнтів з артеріальною гіпертензією було вірогідно менше серед осіб із вегетосудинною дистонією (5,7 %/53), найбільше їх було серед хворих із дисциркуляторною енцефалопатією ІІ стадії (90,3 %/31). Аналогічна ситуація спостерігалася й за поширеністю надмірної маси тіла (22,6 %/53 та 80,6 %/31 відповідно). Був виявлений зв’язок між кількістю факторів ризику й віком пацієнтів (χ2(10) = 29,226, р = 0,001; V Крамера = 0,223, р = 0,001). Виявлено, що рівень нітриту вірогідно знижувався при прогресуванні захворювання, а рівень ендотеліну-1 — підвищувався. Був виявлений кореляційний зв’язок (за коефіцієнтом Спірмена) між концентрацією нітриту та кількістю факторів ризику (–0,262, р = 0,002); між концентрацію ендотеліну-1 та кількістю факторів ризику (0,288, р = 0,002).Висновки. Встановлені зв’язки між факторами ризику й біохімічними маркерами ендотеліальної судинорухової функції та їх характер свідчать про важлість своєчасного виявлення та корекції судинних факторів ризику з метою профілактики судинних захворювань головного мозку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Feysa, Snizhana. "Неалкогольна жирова хвороба печінки та коморбідні захворювання: диференційований підхід до призначення антиоксидантів". Psychosomatic Medicine and General Practice 4, № 1 (12 квітня 2019): e0401137. http://dx.doi.org/10.26766/pmgp.v4i1.137.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність роботи зумовлена широкою розповсюдженістю неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП), частим поєднанням її із іншими коморбідними захворюваннями та неоднозначністю рекомендацій щодо лікування таких пацієнтів. Дослідження поєднаного перебігу НАЖХП та субклінічного гіпотиреозу (СГ) пов’язано із широким розповсюдженням тиреоїдної патології в регіонах, ендемічних щодо дефіциту йоду. Матеріал та методи. Обстежено 137 осіб, 20 із яких склали контрольну групу практично здорових. Для верифікації діагнозів використано комплекс клінічних та інструментально-лабораторних методів дослідження відповідно до діючих клінічних протоколів. Лабораторне дослідження прооксидантно-антиоксидантної системи крові проводилося із використанням спектрофотометричних методів за методикою, розробленою Науковим центром радіаційної медицини АМН України. Результати та їх обговорення. За умови приєднання супутньої патології у пацієнтів із НАЖХП спостерігається не тільки активація перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), а й пригнічення антиоксидантного захисту (АОЗ). У випадках приєднання до НАЖХП на фоні порушення вуглеводного обміну ще й субклінічного гіпотиреозу процеси ПОЛ достовірно активуються, а АОЗ – пригнічується (порівняно з пацієнтами, що мають тільки субклінічний гіпотиреоз), хоча у пацієнтів із ізольованим субклінічним гіпотиреозом рівень МДА достовірно не відрізнявся від здорових. Після вираховування фактору АОЗ та ранжування пацієнтів у порядку спадання його значення виявлено, що хворі, які страждали на ізольовану НАЖХП, в переважній більшості мали незначне пригнічення АОЗ, що не обгрунтовує доцільність антиоксидантної терапії. Натомість, пацієнти із НАЖХП та коморбідною патологією характеризувалися помірним та значним пригніченням АОЗ, що дає підстави рекомендувати для їх лікування препарати з антиоксидантною дією. Такий диференційований підхід до призначення терапії на основі стану антиоксидантної системи дозволяє оптимізувати лікування та уникати поліпрагмазії. Висновок. Активація ПОЛ та пригнічення системи АОЗ у хворих із НАЖХП посилювалися за умови поєднаної патології. Для пацієнтів із НАЖХП обгрунтованим є диференційований підхід щодо призначення антиоксидантів: їх слід рекомендувати особам, які мають коморбідну патологію, натомість хворі із ізольованою НАЖХП в переважній більшості не потребують призначення антиоксидантної терапії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Suprunovych, I. M. "Вплив пародонтологічного лікування на товщину цементу коренів зубів у пацієнтів із генералізованим пародонтитом". Oral and General Health 2, № 4 (3 лютого 2022): 14–18. http://dx.doi.org/10.22141/ogh.2.4.2021.251146.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Важливу роль у процесах регенерації пародонтального комплексу у хворих на генералізований пародонтит відіграє цемент кореня зуба. Мета дослідження: вивчити вплив механічної обробки поверхні коренів зубів на товщину цементу при проведенні пародонтологічного лікування у пацієнтів із генералізованим пародонтитом. Матеріали та методи. У дослідження включено 14 пацієнтів із генералізованим пародонтитом, яким було проведено пародонтологічне обстеження. Матеріалом дослідження стали 24 зуби з генералізованим пародонтитом II–III ступеня тяжкості, видалених за ортопедичними і пародонтологічними показаннями. Результати. Товщина цементу коренів зубів (на поздовжніх шліфах), що оброблялися зоноспецифічними кюретами Грейсі, була найнижчою, її середні показники становили 5,47 ± 3,35 мкм, тоді як товщина цементу верхньої третини коренів зубів, що не підлягали інструментальному впливу, була 44,09 ± 15,32 мкм. За результатами морфометрії цементу поздовжніх шліфів зубів встановлено значний вплив зоноспецифічних кюрет Грейсі на товщину цементу кореня порівняно з магнітострикційним ультразвуковим скалером (p = 0,020). Висновки. На товщину цементу коренів зубів впливають зміни pH ротової рідини, мікробний біофільм, інфекційно-запальні процеси в тканинах пародонта та інструментальна обробка коренів зубів. У пацієнтів із пародонтитом зменшення товщини цементу коренів зубів разом із підвищеним жувальним навантаженням у результаті травматичної оклюзії та низькими регенеративними властивостями цементу пришийкової частини кореня зуба є чинниками розвитку гіперестезії та цервікальних уражень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Коробко, Л. Р., В. В. Бенедикт та В. О. Ткач. "КОМПАРТМЕНТ-СИНДРОМ ЯК ПРЕДИКТОР ТЯЖКОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОГО ПАНКРЕАТИТУ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (22 травня 2021): 71–75. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.1.11718.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. У ході проведеного дослідження встановлено прямо пропорційну залежність між рівнем внутрішньочеревного тиску (ВЧТ) і клініко-морфологічною формою та тяжкістю гострого панкреатиту (ГП). А саме: інтраабдомінальну гіпертензію (ІАГ) І–ІІ ступів тяжкості було констатовано у 22,5 % хворих на набряковий інтерстиціальний панкреатит та у 43,5 % на некротичний панкреатит. Компартмент-синдром було діагностовано у 56,5 % пацієнтів із некротичним панкреонекрозом, що супроводжувався ознаками стійкої поліорганної недостатності (ПОН) та гнійними ускладненнями. Мета дослідження – встановити зв’язок між розвитком абдомінального компартмент-синдрому та тяжкістю перебігу гострого панкреатиту. Матеріали і методи. Було обстежено 112 пацієнтів із гострим панкреатитом, який встановили на основі клініко-анамнестичних даних, центру лікування гострого деструктивного панкреатиту Рівненської обласної клінічної лікарні. В результаті аналізу клінічних, лабораторних та інструментальних методів дослідження було діагностовано 79,5 % хворих на інтерстиціальний набряковий панкреатит (n=89) та 20,5 % (n=23) – некротичний панкреатит. В розрізі визначення ступеня ІАГ непрямим методом, пацієнтів поділили на три групи: першу групу – 61,6 % (n=69) складали обстежувані, внутрішньочеревний тиск в яких був у межах норми (5–7 мм рт. ст). Друга група – 26,8 % (n=30) – пацієнти з ВЧТ 12–20 мм рт. ст. та третя група – 11,6 % (n=13) – з ВЧТ >20 мм рт. ст. Результати. Етіологічними чинниками були: алкоголь – 54,5 %, аліментарні – 24,1 %, біліарні – 17 % та інші причини – 4,5 %. Частка супутньої патології становила 33,9 % з перевагою артеріальної гіпертензії. Вивчення ВЧТ було проведено в розрізі ступеня тяжкості ГП та клініко-морфологічної форми. Серед усіх обстежуваних 61,6 % хворих переважно з легким перебігом (за винятком (n=4 – середньої тяжкості) набрякового панкреатиту), ВЧТ був у межах норми. І–ІІ ступені ІАГ було визначено у 30 пацієнтів, зокрема 17,8 % – набряковий панкреатит, легкого ступеня тяжкості та 43,5 % – некротичний панкреонекроз, середнього та тяжкого ступенів перебігу захворювання. У міру прогресування тяжкості захворювання, появи стійкої ПОН та гнійних ускладнень (n=23) у 56,5 % було діагностовано виникнення компартмент-синдрому. Висновки. Між рівнем ВЧТ, клініко-морфологічною формою та тяжкістю захворювання встановлено прямий сильний кореляційний зв’язок (r=0,7853).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Баранова, І. В., та А. Ф. Гуменюк. "Поєднання різних шляхів уведення хондропротекторних препаратів у лікуванні хворих на остеоартрит колінних суглобів І–ІІ рентгенологічних стадій". Pain medicine 3, № 2/1 (16 жовтня 2018): 9. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.25800.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Остеоартрит (ОА) відносить-ся до найбільш розповсюдженої патології суглобів, що охоплює близько 15 % населення планети. Згідно з Європейськими рекомендаціями (ESCEO, 2014, 2017), застосування препаратів хондропротекторної дії є перспективним напрямком лікування гонартриту. Дослідження останніх років неодноразово підтвердили симптомомодифікуючу та структурно-модифікуючу дію хондропротекторів, продемонстрували високу безпечність їх призначення при загостренні захворювання й на етапі реабілітації (Cochrane Database of Systematic Reviews, 2015; J. Martel-Pelletier et al., 2015; Raynauld J. P. et al., 2016). Мета. порівняти ефективність різних шляхів уведення хондропротекторних препаратів у хворих на гонартрит І–ІІ рентгенологічної стадії. Матеріали та методи. Протягом 2015–2017 рр. під спостереженням перебувало 57 хворих (20 чоловіків та 37 жінок у віці 56 ± 2,3 року) з гонартритом І–ІІ стадії за Н. Kellgren, J. S. Lawrence і тривалістю захворювання від 2 до 8 років. Усі хворі отримували парентеральне (в/м) введення хондроїтину сульфату 200 мг/2 мл No 25 через день. Пацієнти були рандомізовані на 2 групи. В основній групі додатково щоденно проводили процедури електрофорезу з 5 % хондроксид-гелем в імпульсному рухомому режимі, потужністю 0,6–0,8 Вт/см2, No 15. Курси базисної парентеральної терапії хондроїтину сульфату та фізіотерапію повторювали двічі на рік про-тягом двох років. Методи обстеження хворих включали рентгенологічне та ультразвукове дослідження колінних суглобів, 100-бальну шкалу Лісхольма та опитувальник EQ-5D. Отримані результати. Проведене лікування позитивно вплинуло на якість життя в обох групах згідно з опитувальником EQ-5D. Однак пацієнти основної групи достовірно вирізнялись покращенням функціональної здатності колінних суглобів за шкалою Лісхольма та відсутністю загострень захворювання. Через 2 роки спостереження у 87 % пацієнтів основної групи та у 58 % пацієнтів 2 групи не зафіксовано негативної УЗД-динаміки по звуженню міжсуглобової щілини (p < 0,05). Перспективи подальших досліджень. Планується продовження зазначених курсів лікування у сформованих групах до 6 років з верифікацією подальшого терапевтичного ефекту із залученням інструментальних методів (УЗД та МРТ суглобів) і за допомогою опитувальників. Висновки. Тривалі курси хондропротекторної терапії, що проводились парентерально в поєднанні з електрофорезом, мають переваги перед ізольованими системними курсами введення препаратів і здатні покращувати метаболічні процеси в суглобах, відновлювати їх функціональний стан та профілактувати загострення у пацієнтів з початковими стадіями ОА.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Tamm, T. I., I. N. Mamontov, I. Zulfigarov, A. Hamam, A. J. Barduk та A. P. Zaharchuk. "Особливості діагностики та лікування хворих на синдром міріззі". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (15 січня 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10730.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: поліпшити результати лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу, ускладнену синдромом Міріззі, шляхом покращення якості його передопераційної діагностики та удосконалення хірургічного лікування через відновлення фізіологічного пасажу жовчі у дванадцятипалу кишку. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 898 хворих на гострий холецистит, синдром Міріззі діагностували у 117 хворих, перший тип – у 74, другий тип – у 43 пацієнтів. Комплекс обстеження складався з даних аналізів, клініко-лабораторних методів, променевих методів (ультразвукова діагностика, комп’ютерна томографія), інструментальних методів (фіброгастродуоденоскопія, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія). Отримані результати дослідження зіставляли з результатами оперативного лікування. Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз 898 історій хвороби пацієнтів із гострим холециститом показав, що синдром Міріззі було виявлено у 117 (13 %) хворих, зокрема перший тип був у 74 (8,3 %), а другий – у 43 (4,7 %). З 74 хворих із першим типом ЛХЕ виконана в 43 (58 %) випадках, а у пацієнтів із другим типом синдрому Міріззі лапароскопічна холецистохоледохолітотомія виконана у 3 (6,9 %) хворих. Зі 117 пацієнтів з обома типами синдрому Міріззі у 46 (39,3 %) були виконані лапароскопічні втручання. У всіх 117 (100 %) хворих було відновлено фізіологічний пасаж жовчі у дванадцятипалу кишку шляхом використання оригінальної техніки оперативних втручань, пріоритетність яких захищена патентами України. Удосконалення діагностичних прийомів для виявлення синдрому Міріззі та визначення його типу, а також використання нових способів виконання оперативних втручань дало змогу уникнути конверсій та ятрогенних ушкоджень жовчних проток.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Mykhalchyshyn, G. P., P. M. Bodnar та N. M. Kobyliak. "Вплив пробіотикотерапії на клініко-біохімічні та інструментальні показники неалкогольної жирової хвороби печінки у хворих на цукровий діабет типу 2". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 4.60 (15 липня 2014): 49–56. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.4.60.2014.76683.

Повний текст джерела

Анотація:

Обстежені 72 пацієнти з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу та неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП). Відповідно до проведеного курсу терапії всі пацієнти розділені нами на дві групи. Хворі основної групи (n = 45) отримували пероральні цукрознижувальні засоби та мультипробіотик симбітер протягом 30 днів. Для оцінки функціонального стану печінки досліджували білковий, пігментний, ферментативний та ліпідний обмін. Усім хворим проводили ультразвукове дослідження, у тому числі еластографію хвилі зсуву. Доведена ефективність застосування мультипробіотика симбітер ацидофільний концентрований у хворих на ЦД 2-го типу із НАЖХП. За наявності підвищення трансаміназ гепатопротекторний ефект проявляється зниженням рівня їх у крові, запально-некротичних змін у паренхімі печінки. У хворих із нормальними показниками трансаміназ проявляються гіполіпідемічний та антистеатогенний ефекти мультипробіотика.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Nevoit, G. V. "Bioimpendance Assessment of Body Composition as an Appropriate Modern Biophysical Instrumental Method for an Objective Examination of Therapeutic Profile Patients and Functionally Healthy Individuals." Ukraïnsʹkij žurnal medicini, bìologìï ta sportu 5, no. 1 (January 17, 2020): 156–60. http://dx.doi.org/10.26693/jmbs05.01.156.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Petrik, N. I., I. M. Fushtei та G. J. Solonunka. "ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ СКОРОТЛИВОЇ ФУНКЦІЇ МІОКАРДА ТА ЦЕРЕБРАЛЬНОГО КРОВОТОКУ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ З НАДЛИШКОВОЮ ВАГОЮ ПІСЛЯ ТЕРАПІЇ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНИМИ ЗАСОБАМИ У ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТИНАМИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (5 травня 2020): 143–55. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.10937.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою роботи стало оцінити динаміку систолічної, діастолічної функції та ремоделювання лівого шлуночка міокарда, лінійних швидкостей кровотоку в басейнах загальної сонної артерії, внутрішньої сонної артерії, зовнішньої сонної артерії, середньої мозкової артерії, хребцевої артерії (V2) у хворих чоловічої і жіночої статі з гіпертонічною хворобою II стадії і надлишковою масою тіла під впливом комбінованої терапії антигіпертензивними препаратами та розувастатином. Матеріал і методи. У 64 пацієнтів, середній вік 59.0 [48.0; 63.0] років, з гіпертонічною хворобою II стадії і надлишковою вагою оцінювали динаміку систолічної, діастолічної функції та ремоделювання лівого шлуночка, лінійних швидкостей кровотоку в басейнах загальної сонної артерії, внутрішньої сонної артерії, зовнішньої сонної артерії, середньої мозкової артерії, хребцевої артерії під впливом комбінованої терапії (фіксовані комбінації антигіпертензивних препаратів – екватор (амлодипін 5 мг та лізиноприл 10 мг) і валодіп (амлодипін 5 мг та валсартан 80 мг) впродовж 120 діб), до якої входить розувастатин 10 мг на добу. Результати. Усім хворим було проведено загальноклінічне, лабораторне та інструментальне обстеження з метою верифікації діагнозу, визначення ускладнень і супутньої патології. На фоні лікування спостерігаються покращення скоротливості лівого шлуночка, його зворотне ремоделювання і збільшення потужності систолічного викиду. Показники діастолічної функції лівого шлуночка після проведеного лікування свідчать про покращення процесів його релаксації, податливості і скоротливості лівого передсердя на фоні проведеної терапії, про зменшення гіпертрофії лівого шлуночка та зниження ризику серцево-судинних ускладнень. Достовірне зменшення діаметрів обстежених мозкових артерій (ЗагСА, ВСА, ЗовнСА СМА та ХА) на фоні проведеної антигіпертензивної та протиліпідемічної терапії свідчить про зворотне структурно-функціональне ремоделювання судин головного мозку – зменшення товщини та підвищення еластичності судинної стінки. Висновки. Покращення еластичних властивостей СМА в результаті проведеної терапії свідчить про значне зниження серцево-судинного ризику, зокрема ризику виникнення інсульту. Таким чином, спостерігається поліпшення мозкового кровообігу та трофіки головного мозку, що свідчить про адекватність і доцільність підібраної регулярної антигіпертензивної і протиліпідемічної терапії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Удод, О. А., Г. С. Вороніна, Г. Ю. Апєкунов та О. О. Єфімова. "ПОРІВНЯЛЬНЕ КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ПРЯМИХ ВІДНОВЛЕНЬ ЗУБІВ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 117, № 4 (29 грудня 2021): 32–37. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-42-4.5.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. Порівняльна клінічна оцінка стану прямих відновлень бічних зубів із каріозними ураженнями оклюзійної та контактної поверхонь, виконаних за різних підходів, зокрема за відкритою «сандвіч-технікою». Матеріали і методи дослідження. Обстежено 156 осіб віком від 23 до 35 років, яким зроблено пряме відновлення 156 молярів із каріозними ураженнями оклюзійної та однієї з контактних поверхонь. До 1 групи увійшли 49 осіб (31,4%), яким зроблено пряме відновлення 49 молярів (31,4%) із фотокомпозиційного матеріалу; у 54 пацієнтів (34,6%) 2 групи пряме відновлення робили у відкритій «сандвіч-техніці» за сполучення того ж фотокомпозита та склоіономерного цементу; до 3 групи залучили 53 пацієнтів (34,0%), яким відновлення 53 молярів (34,0%) також робили у відкритій «сандвіч-техніці» фотокомпозитом та компомером. У терміни 6 та 12 місяців візуально-інструментально оцінювали анатомічну форму, стан контактного пункту, крайове прилягання матеріалу в надекваторній та приясеневій ділянках контактної поверхні, вторинний карієс, межу між матеріалами. Ефективність відновлення визначали за кількістю відновлень без порушень. Результати дослідження. У термін 6 місяців у пацієнтів 1 групи встановлені порушення у 3 реставраціях (6,1%), в осіб 2 групи – у 5 відновленнях (9,3%), у пацієнтів 3 групи – у 6 відновленнях (11,3%). У термін 12 місяців із порушеннями визначили 6 (13,0%), 12 (24,5%) та 11 (23,4%) відновлень відповідно. Висновки. Порівняльна клінічна оцінка відновлень бічних зубів з ураженнями оклюзійної та контактної поверхонь у терміни 6 та 12 місяців показали переваги прямої реставрації з фотокомпозиційного матеріалу, ефективність якої становила 93,8% та 87,0% відповідно. За умов застосування відкритої «сандвіч-техніки» з фотокомпозитом і склоіономерним цементом ефективність у зазначені терміни складала 90,7% та 75,5%, з фотокомпозитом і компомером – 88,7% та 76,6% відповідно.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Tkachenko, R. P., O. G. Kuryk, A. S. Golovko та G. O. Lazarenko. "Локальний рецидив адренокортикального раку через 18 років після адреналектомії: клінічний випадок". Клінічна та профілактична медицина 2, № 5-6 (25 жовтня 2018): 116–22. http://dx.doi.org/10.31612/2616-4868.2-5.2018.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Адренокортикальна карцинома – дуже рідкісна пухлина, що трапляється в 0,5-2 випадках на мільйон людей на рік. Частіше виникає в жінок (59% випадків). У 50% випадків пухлини є гормонально активними, що проявляється специфічною клінічною картиною даного захворювання, включаючи вірилізм і прояви гіперадреналового синдрому. В більшості випадків адренокортикальні карциноми досягають 20 см у діаметрі та мають тенденцію до інвазії в надниркову та нижню порожнисту вену. Середня тривалість виживання – 2 роки. Клінічний випадок. Жінку віком 35 років було госпіталізовано з болем у животі, головним болем і гіпертензію, резистентною до консервативної терапії, що тривала близько двох місяців (до 220/130 мм рт. ст.). З анамнезу: лівобічна адреналектомія з приводу адренокортикального раку 18 років тому. Патогістологічний висновок – низькодиференційована адренокортикальна карцинома ліворуч, остаточний клінічний діагноз – рТ3NxМо, ІІІ стадія, третя клінічна група. Пацієнтка підлягала профілактичним оглядам кожні 3 місяці з контролем лабораторних показників метаболітів глюкокортикоїдів у сечі, комп’ютерною томографією органів черевної порожнини тощо. За результатами даних фізикальних та інструментальних обстежень (комп’ютерна томографія органів черевної порожнини з внутрішньовенним контрастом, комп’ютерна томографія органів грудної клітки, мамографія, ультразвукове дослідження) встановлено клінічний діагноз – новоутворення заочеревинного простору ліворуч. Проведено оперативне втручання: лівобічна нефректомія, видалення локального рецидиву адренокортикального раку ліворуч. Патоморфологічний висновок: низькодиференційована адренокортикальна карцинома, з ділянками некрозу та з інвазією в ліву ниркову вену. Обговорення. Адренокортикальний рак – рідкісна та дуже агресивна пухлина, що складає до 0,02% усіх неоплазій. Крім того, в літературі повідомлено про 20 випадків із максимальним виживанням пацієнтів до 5 років. З огляду на наявність утворення в ложі надниркової залози ліворуч проведено комплекс діагностичних заходів для виключення метастазів з інших локалізацій. Біопсію надниркової залози не проводили згідно з останніми рекомендаціями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Інструментальні обстеження пацієнтів"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями