Статті в журналах: "Іноземне право"

1

Плахотнюк, Н. В. "Проблема застосування судами іноземного права. Іноземне право: "факт" чи "право"". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 7 (липень) (2011): 65–71.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Галущенко, Г. В. "Іноземне право в суді: "право" чи "факт"". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 5 (139) (2013): 17–21.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Подоляк, А. В. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА СУБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ У ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 112–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).331.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання особливостей правового режиму майна суб’єктів управління у державному секторі економіки, зокрема державних установ, досліджено законодавче закріплення регулювання відносин щодо створення юридичних осіб публічного права – установ, здійснення ними господарської діяльності у державному секторі економіки в Господарському кодексі України і Цивільному кодексі України. Опрацьовано особливості такого речового права на чуже майно, як право оперативного управління, яке становить основу правового режиму майна суб’єктів управління у державному секторі економіки. Проаналізовано ґенезу господарсько-правового регулювання закріплення майна за суб’єктами управління у державному секторі економіки. Доведено, що управління майном інших осіб завжди охоплює відносини між двома сторонами, одна з яких є власником майна, що передається в управління, а інша – особою, яка реалізує майнове право власника шляхом використання правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном у відповідному обсязі протягом певного терміну та видів господарських відносин щодо використання чужого майна за певних умов. Обґрунтовано, що використання чужого майна у сфері господарювання слід розглядати у різних значеннях економічного та правового характеру, в т.ч. як дії суб’єкта господарської діяльності щодо отримання корисних властивостей майна, яке належить іншій особі на праві власності. У статті досліджується за допомогою порівняльно-правового методу законодавство зарубіжних країн щодо правового статусу юридичних осіб, заснованих державою. Іноземне законодавство порівнюється з національним законодавством. Сформульовано пропозиції до чинного законо-давства щодо вдосконалення вказаного інституту та запропоновано закріпити на законодавчому рівні визначення цього інституту через визнання за державними установами права власності на доходи від власної господарської діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

ФУРСА, ЄВГЕН. "Транснаціональний нотаріальний процес: становлення нового напряму науки про нотаріат". Право України, № 2021/01 (2021): 246. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-246.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасний стан розвитку теорії нотаріального процесу можна визнати задовільним, оскільки вчені виконали значну роботу з аналізу та вирішення тих проблем, із якими стикаються нотаріуси та інші уповноважені на вчинення нотаріальних дій особи. Тому вважаємо доцільним привернути увагу до малодосліджених питань, які пов’язані з вчиненням нотаріальних проваджень з іноземним елементом. У зв’язку з цим у статті запропоновано підходи до формування такого поняття, як “транснаціональний нотаріальний процес”, визначення його складових і функцій. Мета статті полягає у тому, щоб сформувати концептуальні підходи до сприйняття сутності, змісту транснаціонального нотаріального процесу, його місця у правовій системі, значення для науки й охорони безспірних прав суб’єктів цивільних відносин з іноземним елементом через вчинення нотаріальних дій і висловити автор ські гіпотези на предмет такого поняття, як “іноземний елемент” у теорії нотаріального процесу. Тоді, коли значна частина українців перетинає кордони України, вступає у різноманітні відносини в іноземних країнах, а також на території України іноземні громадяни набувають права власності на об’єкти нерухомості, не можна не володіти інформа цією про те, які наслідки виникатимуть при вступі їх до шлюбу, у разі смерті тощо. Тому потрібно активно збирати і систематизувати інформацію про те, які особливості спадкування будуть у випадку смерті громадянина України за кордоном та іноземця в Україні, хто і які нотаріальні дії в такому або подібному випадках має право вчиняти. Практично в кожній країні світу існує своя система спадкування, яка відрізняється від вітчизняної моделі, але в Україні вони залишаються практично недослідженими. В іноземних країнах напрацьовано величезний досвід діяльності нотаріусів, який залишається так само мало вивченим українськими вченими, але його аналіз мав би показати оптимальні шляхи удосконалення організації та діяльності українського нотаріату, налагодження зв’язків між нотаріусами різних країн. Водночас величезні обсяги інформації мають бути систематизовані, інакше вони так і залишаться не використаними. Всі наведені аргументи й спонукали автора до дослідження означеної проблематики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

БОБКОВА, АНТОНІНА, та ВАЛЕРІЯ НОВОШИЦЬКА. "Правова основа розгляду господарським судом спорів за участю іноземних осіб". Право України, № 2020/07 (2020): 131. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-131.

Повний текст джерела

Анотація:

Для нашої країни одним із актуальних і практичних завдань сьогодення є залучення до вирішення соціально-економічних питань іноземних інвесторів, для яких важливим фактором, на думку експертів, є захищеність їхніх прав та інтересів, що, зі свого боку, залежить від стану правової основи розгляду господарських спорів за їхньою участю. Іноземні особи мають право звертатися за захистом порушених прав та інтересів у господарський суд, виступати відповідачем або іншим учасником судового процесу. При цьому судове провадження за участю іноземної особи в господарських судах має певні особливості, які закріплені в різних нормативно-правових актах, міжнародних договорах, угодах сторін, а судова практика свідчить про складність і неоднозначність застосування норм відповідного законодавства, що подекуди унеможливлює ефективний захист і швидке вирішення спору. У науці питання правової основи розгляду спорів з іноземним елементом господарськими судами розглядалося опосередковано і не було предметом окремого дослідження. Метою статті є узагальнення правової основи розгляду господарськими судами спорів за участю іноземних осіб та обґрунтування напрямів розвитку й удосконалення відповідного законодавства України для підвищення рівня привабливості гос подарського провадження для звернень іноземних інвесторів щодо захисту прав і законних інтересів. У результаті дослідження одержано такі результати: 1) узагальнено правову основу розгляду господарськими судами спорів за участю іноземних осіб, яку становлять норми Господарського процесуального кодексу України ( ГПК України), інших законів і підзаконних нормативно-правових актів, норми міжнародних договорів, що стали частиною національного законодавства, господарські договори (контракти); 2) обґрунтовано напрями розвитку й удосконалення відповідного законо давства України: на рівні ГПК України щодо підсудності спорів за участю іноземної особи; розширення компетенції господарських судів через віднесення до їхньої підвідомчості справ у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду; доповнення підставами визнання арбітражних угод недійсними та такими, що не можуть бути виконані; на рівні міжнародних договорів – ратифікація Конвенції про угоди про вибір суду; на рівні підзаконних нормативно-правових актів – конкретизація Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) у частині рекомендацій щодо формулювання розділу зовнішньоекономічного договору щодо урегулювання спорів у судовому порядку з огляду на неможливість вибору сторонами норм процесуального права при розгляді справи у господарських судах. Запропоновано внесення змін до ГПК України, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Москалюк, Н. Б. "ДО ПИТАННЯ ОБМЕЖЕНЬ ТА ОБТЯЖЕНЬ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.44.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання обмежень та обтяжень у праві державної власності, встановлено недоліки правового регулювання цього питання та надано пропозиції його вдосконалення. Зокрема, автором встановлено, що донедавна в законодавстві не було чіткого розмежування поняття «обмеження» та «обтяження», у зв'язку з чим різні поняття часто вживалися як синоніми. Сьогодні законодавець намагається врегулювати це питання, надаючи не тільки визначення, а й критерії розмежування. Проте такі намагання стосуються окремих видів майна: землі, нерухомості тощо. Комплексного оновлення законодавства, яке б під один стандарт підігнало використання зазначених категорій, не відбувається. Це породжує подальшу термінологічну невизначеність та плутанину. Аналізуючи Закон України «Про управління об'єктами державної власності», автор вказує на встановлення ним обмежень права державної власності, тоді як про обтяження у ньому не йдеться. Серед підстав виникнення обтяжень у статті виділяються: 1) акти органів державної влади чи органу місцевого самоврядування; 2) рішення суду; 3) договори; 4) свідоцтво про право на спадщину. Досліджуючи це питання на прикладі нерухомого майна, автор показує, які види обтяжень можуть до нього застосовуватись. Порівнюючи із національними обмеженнями і обтяженнями, автор аналізує досвід іноземних держав. Зокрема, наводиться приклад такого виду обтяження в Німеччині, як узуфрукт (право особи, на користь якої воно було видано, витягувати усі вигоди від використання речі); а також обтяження прав на землю в Англії - негативний сервітут (за яким встановлюється обіцянка не вчиняти певних дій з певною частиною власності). Підводячи підсумок, автор вказує, що обмеження не приводять до встановлення нового права, а лише звужують зміст наявного суб'єктивного права власності чи пов'язаних із ними похідними, таких як право оперативного управління чи господарського відання у відношенні державної власності. При цьому вони встановлюються винятково щодо суб'єктивного права на відповідний об'єкт та стосуються як права власності, так й інших речових прав на цей об'єкт. Обтяженнями виступають додаткові права на об'єкт, що відрізняються від права державної власності як основного права. Такі додаткові права зазвичай обтяжують сам об'єкт, а також опосередковано основне речове право. Відмінність між обмеженнями права державної власності та обтяженнями виявляється в меті, заради якої вони встановлюються.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

МИХАЙЛІВ, МАРІЯ. "Колізійне регулювання спадкових відносин у міжнародному приватному праві України". Право України, № 2020/06 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-127.

Повний текст джерела

Анотація:

Євроінтеграційні процеси та модернізація європейського законодавства призвели до потреби перегляду й удосконалення законодавства України у сфері міжнародних приватноправових відносин. Це, зокрема, стосується і колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин. Існування колізій у спадкових відносинах з іноземним елементом зумовлене різними підходами як у міжнародних договорах, так і в національному законодавстві держав до регулювання таких відносин за допомогою матеріальних та колізійних норм. Сучасний стан колізійного регулювання спадкових відносин в Україні вказує на потребу перегляду підходів та удосконалення існуючих колізійних конструкцій, а також на напрацювання понят тєвого інструментарію, що, зі свого боку, допоможе вирішити проблеми, які виникають у судовій та нотаріальній практиках із питань спадкування у міжнародному приватному праві. Метою статті є аналіз колізійних норм у сфері спадкових відносин у міжнародному приватному праві, вивчення способів та засобів колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин, а також викладення власного бачення з удосконалення механізмів їх колізійного регулювання, вироблення теоретичних дефініцій і пропозицій у досліджуваній сфері. Встановлено, що Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП) не проводить чіткої диференціації колізійних норм, виходячи із видів спадкування та предмета спадкових відносин, що ускладнює можливість належного регулювання цих відносин. Закріплюючи універсальну колізійну прив’язку останнього місця проживання спадкодавця до відносин спадкування, Закон про МПрП не передбачає дефініції поняття “останнє місце проживання”. Визначення поняття відсутнє і в законодавстві України. Це дає змогу трактувати його по-різному як у доктрині, так і на практиці. Як наслідок, запропоновано до відносин спадкування застосовувати колізійну прив’язку “останнього постійного місця проживання”. З’ясовано, що Закон про МПрП із питань колізійного регулювання здатності особи на складання і скасування заповіту, а також форми заповіту й акта його скасування закріплює колізійну прив’язку права держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання у момент складення акта або в момент смерті. Проте, якщо спадкодавець тимчасово проживав на території іноземної держави в момент складення акта або в момент смерті, законодавство якої встановлює інші вимоги щодо здатності складати заповіт, чи в цьому випадку це не буде мати правовим наслідком недійсність форми заповіту. Вважаємо, що таку ситуацію можна вирішити через закріплення колізійної прив’язки права держави місця складення заповіту, проте питання, пов’язані з прийняттям спадщини, повинні регулюватися правом держави, на території якої розміщене спадкове майно, якщо спадкодавцем не визначено інше право у самому заповіті. У сфері міжнародного спадкування залишається чимало питань, які є нез’ясованими та недостатньо врегульованими, зокрема, це стосується колізійного регулювання спадкування окремих видів прав спадкодавця, визначення меж автономії волі спадкодавця у сфері спадкування тощо. Тому удосконалення колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин допоможе вирішити чимало проблем, які існують у судовій та нотаріальній практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

ГАЛУЩЕНКО, ГЕРМАН. "Проблеми встановлення змісту іноземного права в судах України". Право України, № 2020/06 (2020): 41. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-041.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджуються проблемні питання встановлення у судовому процесі змісту норм іноземного права. Мета статті – теоретично осмислити та системно розглянути міжнародно-правові та внутрішньодержавні аспекти регулювання встановлення змісту іноземного права. Проаналізувати закріплені в законодавстві України способи встановлення змісту норм іноземного права на предмет наявності переваг і недоліків, окреслити пропозиції їх вдосконалення. Зокрема, автор аналізує положення як міжнародноправових актів (Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства), так і внутрішньодержавних нормативно-правових актів різних країн, які регулюють особливості встановлення змісту іноземного права, що підлягає застосуванню в тій чи іншій справі. Досліджує законодавство різних держав залежно від визначення їхніми правовими системами іноземного права як “права” (Естонії, Німеччини, Румунії, Австрії, Болгарії, Угорщини, Італії, Бельгії, Франції), як “факту” (Сполучене Королівство, Ірландії, Мальти, Люксембургу, Іспанії), а також тих, які дотримуються гібридної природи іноземного права (Латвії, Литви, Нідерландів). Увага акцентується на методах встановлення змісту іноземного права під час здійснення судочинства судами зазначених країн (запити суду до міністра юстиції або міністра закордонних справ, допит свідків, залучення експертів та подання експертних висновків, запит суду іноземним юристам тощо). Зроблено висновок, що способи встановлення змісту іноземного права залежать від правової природи іноземного права, яка підтримується в конкретній державі. Зазначається, що Україна належить до держав, які дотримуються правової концепції іноземного права. Проаналізувавши вітчизняне законодавство, виокремлено такі способи встановлення змісту іноземного права: звернення із запитом до Міністерства юстиції України щодо надання інформації про матеріальне право тієї чи іншої іноземної держави, яке підлягає застосуванню при вирішенні судового спору, залучення експерта з питань права, надання учасниками спору документів, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень. Також додатково науковці виділяють такі способи: звернення у Торгово-промислову палату, висновки іноземних юристів, допиту ролі свідків спеціалістів з іноземного права з числа юристів і будь-яких експертів, звернення у наукові установи тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

МАЙДАНИК, РОМАН. "Правове регулювання відносин сурогатного материнства з іноземним елементом. Імплементація кращого досвіду в Україні". Право України, № 2020/03 (2020): 121. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-121.

Повний текст джерела

Анотація:

Необхідність усталеного розвитку вітчизняного права в умовах євроінтеграції та глобалізації зумовлює потребу у формуванні та застосуванні в Україні законодавства і правозастосовної практики про сурогатне материнство з урахуванням кращого іноземного досвіду. Мета статті полягає у проведенні загальної характеристики сурогатного материнства з іноземним елементом, матеріально-правового та колізійно-правового регулювання зазначених відносин, колізійних прив’язок встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, як базових елементів імплементації у вітчизняне право кращого іноземного досвіду у цій сфері. Судова практика в Україні при вирішенні спорів щодо встановлення споріднення між фактичними батьками і дитиною, народженою із застосуванням сурогатного материнства, дотримується позиції, згідно з якою відмова органів іноземної держави у визнанні факту реєстрації заявниці матір’ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов’язані всі права та обов’язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула відповідно до законодавства України. Суди виходять із того, що таке порушення прав заявниці може бути усунуто через встановлення факту родинних відносин у суді України за місцем народження дитини з ухваленням відповідного судового рішення. Колізійне регулювання сурогатного материнства відображає сучасні підходи диференціації та ускладнення колізійних норм, а також тенденцію до переходу від жорсткого до гнучкого правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Законодавство іноземних держав до встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, застосовує кілька колізійних прив’язок:право держави дитини, громадянином якої вона є; особистий закон дитини (з моди фікаціями); особистий закон одного або обох батьків дитини; право держави, з якою подружжя мають найбільш тісний зв’язок; одностороння колізійна прив’язка, згідно з якою встановлення та оспорювання батьківства на території держави проводиться відповідно до законодавства цієї держави. Колізійні прив’язки встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до положень принципу найкращих інтересів дитини. Оптимальною формулою прикріплення для встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, є особистий закон дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Під державою місця здійснення сурогатного материнства доцільно розуміти державу місця імплантації ембріона, оскільки саме ця медична процедура є першим етапом, який має вирішальне значення для реалізації цього методу допоміжних репродуктивних технологій. Доцільним є внесення змін до ст. 65 Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме, доповнення статті ч. 2: “Встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, визначається особистим законом дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини”.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Михайлів, М. О. "МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.930.

Повний текст джерела

Анотація:

Михайлів М. О. Міжнародні договори як джерело правового регулювання спадкування за заповітом в міжнародному приватному праві. – Стаття. У статті розглянуто питання правового регулювання відносин спадкування за заповітом з іноземним елементом за допомогою норм міжнародних договорів. Проведено аналіз різних видів міжнародних договорів з питань правового регулювання спадкування за заповітом з іноземним елементом, надано перелік таких договорів та проведено їх коротку характеристику. У статті звертається увага на те, що багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародного спадкування за заповітом є порівняно небагато, у зв’язку із чим більший успіх мала уніфікація колізійних норм щодо спадкування на регіональному рівні та у спосіб прийняття двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу. У статті звертається увага на те, що багатосторонні конвенції регулюють лише окремі питання спадкування, оскільки значні розбіжності, які існують у внутрішньодержавному регулюванні, становлять певні труднощі під час створення уніфікованих норм. У статті закцентовано увагу на різних підходах щодо колізійного регулювання питань спадкування за законом в двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу. Зокрема, міжнародні договори про правову допомогу, які містять колізійні норми щодо заповідальної здатності, надають перевагу не праву держави, у якій заповідач мав місце проживання, а праву держави, громадянином якої останній був на момент складення чи скасування заповіту. Провівши аналіз норм Регламенту ЄС № 650/2012 від 4 липня 2012 року, звертається увага на те, що за загальним правилом до регулювання спадкових правовідносин застосовується право держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання на момент смерті. Проте заповідач має право обрати право держави, громадянином якої він був на момент такого вибору чи на момент смерті. За цим правом визначається, зокрема, здатність особи на складення заповіту. Як підсумок запропоновано класифікацію міжнародних договорів у сфері спадкування за заповітом за такими критеріями, як кількісний склад, види норм, які містяться в таких міжнародних договорах, та сфера їх дії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Ашихмин, И. "Определение национальности иностранного инвестора в спорах с государством-реципиентом". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 270–76. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1951.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено значення національності іноземного інвестора для захисту іноземних інвестицій під час спорів із державою-реци-пієнтом інвестицій. Проаналізовано джерела міжнародного публічного і приватного права, арбітражну практику, де виникало питання про національності іноземного інвестора, критерії визначення національності юридичної особи. Автором надано свій варіант відповіді на питання про те, хто має право претендувати на захист з боку держави-реципієнта з огляду на критерії визначення національності юридичної особи, вироблені міжнародним приватним правом, що закріплюються у двосторонніх інвестиційних угодах. Національність юридичної особи - це поняття, яке є умовним і не збігається з категорією національності стосовно фізичної особи. По суті, воно вказує на приналежність організаціїдо тієї чи іншої держави. У міжнародному приватному праві національність юридичної особи вказує також на її особистий закон (lex societatis), який визначає правовий статус цього суб'єкта, проте для цілей двосторонніх інвестиційних угод визначення особистого закону юридичної особи не має такого суттєвого значення. Останнім часом спостерігається тенденція, при якій вимога до національності інвестора трактується особами, які виступають в якості арбітрів інвестиційних арбітражів, розширено, як щось необхідне арбітражному трибуналу для підтвердження своєїкомпетенції. Сучасна практика міжнародних інвестиційних відносин свідчить про те, що інвестори активно використовують надані їм міжнародними договорами можливості звернення з позовами до держав в арбітражі. У відповідь держави формують лінії захисту, одним із засобів яких є тлумачення укладених ними міжнародних договорів про захист і заохочення капіталовкладень. При цьому в обмежувальному тлумаченні прав інвестора з міжнародним договором у низці випадків може бути зацікавлена не тільки держава-відповідачка у конкретній справі, але й держава національності інвестора. Остання може обрати зазначену позицію як потенційна держава-відповідачка за аналогічними позовами або навіть у зв'язку із небажанням погіршити політичні відносини з державою-відповідачкою у конкретній спірній справі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Ульянова, Г. О., та Д. О. Колодін. "КРИМІНАЛЬНО-ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ І ФРН В СФЕРІ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 163–67. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.25.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. В роботі розглядається питання визначення особливостей кримінального законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності Федеративної Республіки Німеччини та України, визначення їх спільних та відмінних характеристик у текстовій, функціональній та прикладній площині задля подальшого врахування позитивного досвіду іноземної держави у досліджуваній сфері для України. Загалом, кримінально-правова охорона об’єктів інтелектуальної власності передбачає створення та організацію державою інституцій, що мають на меті виявлення вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати їх профілактику та вживати ефективні заходи для впливу на порушників, забезпечуючи власнику весь спектр змісту його права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства. Вказана мета переслідується як в законодавстві України, так і в законодавстві Німеччини. Детальну увагу присвячено розгляду питання визначенню суспільно небезпечних наслідків порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності як однієї з підстав кримінальної відповідальності. На основі аналізу національного законодавства і норм права Німеччини виявлено суперечливі та проблемні питання захисту прав інтелектуальної власності та запропоновано вжити заходи, а саме: впровадити позитивний іноземний досвід у законодавство України щодо термінології, способів захисту прав інтелектуальної власності та суб’єктів захисту. В тому ж числі сформульовано пропозиції з удосконалення механізму захисту в профільному законі та кодексах України. Зважаючи на ту обставину, що сучасний етап розбудови української державності спонукає виділити як одне з важливих завдань формування ефективного правового забезпечення та охорони інтелектуальної власності, а в демократичній правовій державі існує необхідність реального захисту прав інтелектуальної власності від протиправних посягань, важливо сформувати систему законодавства таким чином, щоб вказані цілі та мета була досягнута та сформувати єдині стандарти для забезпечення досліджуваних прав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

ФУРСА, ЄВГЕН. "Предмет оскарження діяльності або бездіяльності консула при вчиненні нотаріальних дій: актуальні питання". Право України, № 2020/09 (2020): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-183.

Повний текст джерела

Анотація:

У світлі міграції громадян України та перебування їх в іноземних державах актуалізується питання надання їм якісних нотаріальних послуг у консульських установах і дипломатичних представництвах. Переваги саме консульського посвідчення нотаріальних документів, порівняно з аналогічними діями іноземних нотаріусів, полягають у тому, що не потрібна подальша легалізація нотаріального документа. Водночас нотаріальні послуги в консульських установах і дипломатичних представництвах надаються не завжди якісно, що негативно впливає на охорону й захист прав та інтересів українських громадян і юридичних осіб, негативно позначається на іміджі України за кордоном. Тому ці питання важко переоцінити, необхідна активна робота на предмет удосконалення механізму реалізації права таких осіб на подання скарги, що дасть змогу застерегти від виникнення подібних проблем у майбутньому. Мета статті зводиться до обґрунтування нового погляду на проблему охорони та захисту прав громадян і юридичних осіб, які постраждали або вважають себе такими, що зазнали порушення власних прав, під час вчинення нотаріальної дії консулом. При цьому увагу приділено аналізу адміністративного та судового порядків захисту прав таких осіб. Автор аналізує різні проблеми теорії та практики у сфері оскарження дії або бездіяльності консула при вчиненні нотаріальних дій, а також питання підсудності справ про оскарження діяльності чи бездіяльності консулів при вчиненні нотаріальних дій. Доводить, що за основу має братися характер спору про право, а тому і юрисдикція суду має визначатися за правилами про предмет справи (спору). Обґрунтовує твердження, що нотаріальна діяльність консулів має бути підпорядкована одночасно двом міністерствам: Міністерству юстиції України та Міністерству закордонних справ України. У статті виокремлюються підстави оскарження відмови у вчиненні нотаріальних дій або неправильності їх вчинення, зокрема: грубе поводження з громадянами; помил ки при кваліфікації тих чи інших правовідносин; недосконалість норм законодавства. Автор дійшов висновків, що у випадку, коли основними суб’єктами спору будуть, зокрема, сторони посвідченого консулом цивільного договору, то спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства; а коли оскаржуватиметься відмова консула у вчиненні нотаріальної дії, то спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Існування скарги як окремого процесуального документа у сучасних умовах є недоцільним. Робить пропозиції для удосконалення законодавства, вважаючи неприпустимим обмеження прав громадян та юридичних осіб у виборі способу захисту власних прав, порушених консулом при вчиненні нотаріального провадження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Байрачна, Л. К., та Т. І. Бондар. "СУДДІВСЬКИЙ РОЗСУД ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОЧИНСТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(41) (11 квітня 2022): 22–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).960.

Повний текст джерела

Анотація:

Байрачна Л. К., Бондар Т. І. Суддівський розсудяк інструмент забезпечення справедливості судочинства. – Стаття.Для суспільства надзвичайно важливо розуміти,що правосуддя здійснюється на основі верховенстваправа та з гарантією того, що кожен має право на справедливий суд. Довіра як до судової системи в цілому,так і до кожного судді окремо формується індивідуально у кожної людини, яка тим чи іншим чином маєсправу із захистом своїх прав та інтересів у судовомупорядку, тому важливо, перш за все, забезпечитинеупередженість та справедливість розгляду судовихсправ, аби така довіра була сформована. У зв’язку зцим саме суддівський розсуд стає тим засобом, якийможе подолати правову і фактичну невизначеність нашляху до справедливого і законного рішення.Хоч роботи, що висвітлюють питання суддівськогорозсуду, мають високу теоретичну та практичну цінність, більшість із них мають суто галузевий характер іпов’язані із дискрецією у кримінальному судочинстві.Втім категорія суддівського розсуду є набагато ширшою, охоплює більший діапазон галузей права, а томуважливо дослідити ознаки, види, стадії та межі суддівського розсуду більш детально.Робота спрямована на дослідження питання виборурішення або дії на розсуд судді з урахуванням законності, доцільності, справедливості та розумності, які єелементами опори судового розгляду.Мета статті полягає у детальному аналізі природита значення дискреційних повноважень суддів в Україні і зарубіжних країнах, дотримання принципу справедливого судочинства під час застосування суддівського розсуду.Питанням суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства було присвяченоправові та наукові доробки іноземних вчених у рамкахфілософії прагматичного інструменталізму, правового реалізму, школи «живого права», а також роботивидатних вітчизняних теоретиків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Khyzhniak, O. V. "Культурні практики і культурні права іноземних студентів у контексті соціальної дії: досвід case study". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 12 (11 березня 2018): 42–48. http://dx.doi.org/10.15421/1717163.

Повний текст джерела

Анотація:

Темою статті є визначення стану культурних практик іноземних студентів та проблем реалізації культурних прав у освітньому середовищі в контексті соціальної дії. Показано, що в освітніх практиках в умовах активізації академічної мобільності відбувається загострення проблеми захисту культурних прав студентів (як індивідуальних, так і колективних). Культурні практики іноземних студентів фіксувалися через їхні соціальні дії в повсякденності їхнього буття в українському університеті. На матеріалах проведеного автором емпіричного соціологічного дослідження (опитування студентів університету) виявлено такі стратегії захисту іноземними студентами своїх прав: орієнтація на інституційний захист, орієнтація на соціальну підтримку з боку освітнього середовища, орієнтація на самозахист (активний/пасивний), орієнтація на підтримку з боку дружнього середовища, самовиключення із системи захисту своїх прав. Встановлено, що перешкоди на шляху застосування принципу недискримінації до культурних прав студентів пов’язані з відсутністю дієвих соціальних механізмів, які б формували безпечне освітнє середовище, вони знаходяться в комунікативній площині у якості міжкультурних комунікацій. Наголошується на тому, що важливо не тільки визнавати культурні права, розвивати культурні освітні практики, а й переводити захист культурних прав у площину соціальної дії, сприяти оволодінню студентами найбільш ефективними стратегіями захисту цих прав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Михайлів, М. "Права інтелектуальної власності як об’єкт міжнародних спадкових відносин". Юридичний вісник, № 3 (6 жовтня 2020): 125–34. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1932.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена досліджен-ню питань міжнародного спадку-вання прав інтелектуальної влас-ності. Звертається увага на те, що дієвим механізмом подолання територіального характеру прав інтелектуальної власності є між-народні договори, завданням яких є визнання і захист прав на резуль-тати творчої діяльності, що вини-кли в іноземній державі на підставі іноземного права. Акцентується увага на тому, що кожна держава самостійно визначає обсяг майнових і немайно-вих прав суб’єктів права інтелек-туальної власності в спосіб закрі-плення їх у цивільних кодексах, спеціальному законодавстві у сфе-рі інтелектуальної власності та передбачає можливість переходу таких прав шляхом правонаступ-ництва до спадкоємців. Переважна більшість держав у своєму законодавстві передбачає можливість переходу від спадкодав-ця до спадкоємців лише майнових прав інтелектуальної власності. До переходу особистих немайнових прав інтелектуальної власності до спадкоємців законодавство різних держав підходить неоднозначно. У доктрині погляди науковців з питань можливості правонаступ-ництва немайнових прав інтелек-туальної власності розходяться. У зв’язку з цим запропоновано виді-ляти два види немайнових прав автора: особисті немайнові права, які тісно пов’язані із творцем та є невід’ємними, а тому не можуть входити до складу спадщини та припиняються зі смертю автора; особисті немайнові права, які тіс-но пов’язані із майновими правами автора, що можуть входити до складу спадщини поряд із майнови-ми правами інтелектуальної влас-ності та сприятимуть можливості спадкоємців здійснювати охорону та захист прав інтелектуальної власності спадкодавця. Не вирішеним є питання, пов’я-зане з тим, до кого переходять права інтелектуальної власності у випадку відсутності спадкоєм-ців або відмови спадкоємців від спадщини. У зв’язку зі специфікою об’єкта спадщини вважаємо, що права інтелектуальної власності повинні в цьому випадку перехо-дити до установи, яка забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. У статті звертається увага на те, що різний підхід у законодав-стві держав до видів прав інтелек-туальної власності, їх змісту, пра-вонаступництва таких прав та їх охорони призводить до усклад-нення міжнародного спадкування прав інтелектуальної власності. У зв’язку з цим виникає потреба в міжнародній і національній уніфіка-ції норм у сфері спадкування прав інтелектуальної власності та гар-монізації законодавства держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Звонарьов, Валентин Вадимович. "КОЛІЗІЇ У ПРАВІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 84–88. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено теоретичні підходи до визначення колізій у праві. Проаналізовано поняття колізійної норми як способу вирішення правових колізій і конфліктів. Показано нормативно-правову невизначеність поняття «колізія» у національному українському законодавстві. Наголошено на відсутності комплексного підходу у профільних дослідженнях до проблематики адміністративно-правових конфліктів із відповідним аналізом практики їх подолання, включаючи колізійні питання застосування законодавства про адміністративну відповідальність і колізійні проблеми адміністративного судочинства. Відзначено реалізацію в Україні протягом останніх років адміністративної реформи, процес якої неодмінно породжує адміністративно-правові колізії, прогалини та конфліктні питання адміністративно-правового статусу органів публічної влади, баланс функцій і повноважень яких має забезпечувати нормальне функціонування держави. Визначено, що у чинному українському законодавстві немає нормативного визначення понять «колізія» та «колідуюча норма», натомість в окремих нормативно-правових актах, які належать до сфери дії міжнародного приватного права, визначається поняття колізійної норми як способу вирішення юридичної колізії з іноземним елементом. Показано, що прогалини у нормативно-правовому регулюванні юридичних колізій потребують розроблення комплексного, широкого теоретико-методологічного підходу, який охоплює як формально-юридичні колізії, так і фактологічні правові конфлікти (наприклад, у вигляді суперечностей між змістом норми права та реальним станом суспільних відносин; між позитивним і природним правом; між публічним порядком і приватним інтересом тощо). Доведено, що розв’язання правових колізій і конфліктів слід вважати важливим елементом визначеної у чинному законодавстві компетенції органів публічної влади на рівні правотворчості, правотлумачення та правозастосування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

БАСОВА, Ірина. "ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 59, № 1 (23 лютого 2022): 5–11. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2020.1.1.

Повний текст джерела

Анотація:

Реформування земельного сектору є одним з пріоритетних напрямків державної політики України. Створення ефективного правового механізму реалізації громадянами свого права у сфері земельних відносин загалом, та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення зокрема є запорукою розвитку демократичної держави. Метою статті є аналіз особливостей правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-то: 1) аналіз окремих аспектів земельної реформи з початку незалежності України; 2) дослідження особливостей Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення»; 3) формулювання положень щодо удосконалення правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення в Україні. Наукова новизна. Опрацювання положень нормативно-правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення, зокрема Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» дозволило дійти висновку про необхідність розроблення спеціального нормативно-правового акту щодо охорони ґрунтів i збереження їх родючості, оскільки положень, що містить Земельний кодекс України недостатньо. В умовах реалізації громадянами свого права власності на землю є необхідність доповнення Земельного кодексу України окремим розділом, який чітко визначить права i обов’язки учасників ринку землі сільськогосподарського призначення - іноземних громадян та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є іноземні громадяни, а також з метою запобігання надмірної долі іноземців на українському ринку землі варто законодавчо закріпити додаткові обмеження. У зв’язку з цим, слід доповнити Земельний кодекс України окремим розділом, який урегулює порядок набуття права власності іноземцями на земельні ділянки в Україні та обмежить кількість землі, яка може перебувати у власності іноземних громадян чи юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни інших держав. Потребує ґрунтовної інвентаризації усі земельні ділянки сільськогосподарського призначення України, створивши Єдиний реєстр земель України. Як висновок, у статті розглядаються етапи впровадження земельної реформи починаючи з часів незалежності України по сьогодні, вивчаються основні нормативно-правові акти, що були прийняті законодавцем задля її реалізації. Дослідження питання розвитку земельної реформи крізь призму історичної ретроспективи дало підстави стверджувати, що в Україні тривалий час існувала монополія державної власності на землю. Визначені права та гарантії громадян у сфері земельних відносин, мали загалом декларативний характер. З прийняттям Земельного кодексу України завершився довготривалий і складний законодавчий шлях від командно-радянської системи до сучасної демократичної системи земельних відносин, де забезпечення реалізації прав людини стало пріоритетним. Тобто проголошувалась рівність права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; гарантувалось невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом тощо. Обґрунтовано, що створення та впровадження ринку землі є необхідним, першочергово з огляду на те, що на сьогодні можна спостерігати велику кількість правочинів щодо купівлі-продажу в обхід передбаченого законодавством мораторію. Доведено, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» став першим нормативно-правовим актом за часів незалежної Україні, що дозволяє власникам землі вільно розпоряджатися нею, більш того він встановлює механізм ринку землі і вводить цю практику у правове поле держави. Дієвість земельної реформи має забезпечуватися комплексною взаємодією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерства юстиції, Міністерства розвитку громад та територій, місцевих громад та груп громадянського суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

СПАСИБО-ФАТЄЄВА, ІННА. "Про майнову відповідальність юридичних осіб за зобов’язаннями держави". Право України, № 1/2019 (2019): 204. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-204.

Повний текст джерела

Анотація:

Тематика майнової відповідальності юридичних осіб і звернення стягнення на їх майно за борги засновників привертає увагу дослідників та фахівців, оскільки вона не лише безпосередньо стосується майнового стану юридичної особи, її учасників та кредиторів, а й позначається на цивільному обороті загалом. Одним із найважливіших аспектів цієї проблематики є відповідальність юридичних осіб, частка в статутному капіталі або акції чи навіть майно яких належить державі. Зокрема, це питання припустимості звернення стягнення на майно юридичної особи, майно якої перебуває в державній чи комунальній власності, за зобов’язаннями власника, тобто, відповідно, держави або територіальної громади. Особливого загострення воно набуває в разі, якщо власником майна юридичної особи або частки в її статутному капіталі чи акцій (передусім, якщо вони становлять 100 % статутного капіталу) є іноземна держава. Подібні проблеми виникали з приводу майнової відповідальності юридичних осіб України перед іноземними інвесторами, а також майнової відповідальності іноземної держави за зобов’язаннями юридичних осіб, зареєстрованих в Україні. При цьому одним із каменів спотикання є самостійна майнова відповідальність як одна з ознак юридичних осіб. Метою статті є з’ясування можливості чи недопустимості притягнення до майнової відповідальності учасників (засновників, акціонерів) юридичної особи, зважаючи на її права на своє майно та права її учасників (засновників, акціонерів) на це майно, підстави цивільної відповідальності та враховуючи суперечливість їх законодавчого регулювання в Україні. Це має значення як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Результатами дослідження стало виявлення очевидних недоліків законодавчого регулювання майнових прав держави як засновника юридичної особи та прав юридичної особи на своє майно, особливо, якщо ними є господарське відання та оперативне управління, а також прав на майно господарських товариств, 100 % статутного капіталу або акцій яких належить державі (державних або національних компаній чи корпорацій). Відповідно, цим обумовлюється надання відповіді на питання щодо можливості притягнення до відповідальності юридичних осіб за зобов’язаннями їхніх засновників, і навпаки. Робляться висновки про: а) необхідність внесення змін до законодавства України не лише стосовно прав на майно державних та комунальних підприємств і установ, а взагалі змін їх організаційно-правової форми; б) послідовність додержання принципу недопущення відповідальності учасників юридичних осіб за борги останніх, і навпаки – юридичних осіб за борги учасників за винятком притягнення до відповідальності цих осіб за рішенням суду при встановленні недобросовісності їхніх дій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

РЕБРИШ, БОГДАН. "Колізійно-правове регулювання у сфері транскордонної недобросовісної конкуренції: європейська теорія та законодавча практика в Україні". Право України, № 2020/06 (2020): 147. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-147.

Повний текст джерела

Анотація:

Нині у багатьох європейських країнах, зокрема й тих, які не є учасницями Європейського Союзу (ЄС), діють спеціальні колізійні правила, що регламентують правила вибору права у приватних відносинах захисту від транскордонної недобро совісної конкуренції. До європейських країн, які на рівні свого законодавства закріпили окремі колізійні норми права щодо цивільних правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції, можна віднести Швейцарію, Ліхтенштейн, Російську Федерацію, Албанію, Македонію, Молдову та ін. Невипадково такі норми знайшли своє відображення й у положеннях Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради “Щодо права, яке підлягає застосуванню до позадоговірних зобов’язань (‘Рим II’)” (Регламент “Рим ІІ”), який сьогодні застосовується у всіх країнах – членах ЄС. На відміну від багатьох держав, у правовій системі України колізійні питання, що виникають у зв’язку з учиненням недобросовісної конкуренції, не врегульовані. Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП), як і чинні міжнародні договори нашої держави, не містить спеціальних колізійних норм у зазначеній сфері. Безумовно, це викликає потребу детального вивчення європейського досвіду регламентації приватних відносин захисту від недобросовісної конкуренції з іноземним елементом з метою з’ясування доцільності впровадження у вітчизняну законодавчу й судову практику нових колізійних підходів, які широко застосо вуються у цих зарубіжних країнах. Метою статті є визначення особливостей спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародному приватному праві європейських країн, а також формулювання пропозицій і рекомендацій з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері. У статті висвітлені особливості спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародно-му приватному праві окремих європейських країн, а також сформульовано пропозиції та рекомендації з удосконалення Закону про МПрП. Зокрема, автором здійснений детальний аналіз колізійних норм ст. 6 Регламенту “Рим II”, розкриті особливості їх інтерпретації та застосування європейською докт риною і практикою, а також порівняно релевантні норми з подібними спеціальними колізійними правилами законодавства тих європейських країн, у яких Регламент “Рим II” не застосовується. Висвітлені основні причини деталізації колізійних правил вибору права щодо вказаної категорії деліктів у законодавстві переважної більшості європейських країн, а також продемонстровані переваги й недоліки спеціальних норм, присвячених зобов’язанням, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, які містять ся у Регламенті “Рим II”. Зроблені висновки стосовно необхідності запровадження у національне колізійне законодавство окремих правил вибору права щодо недоговірних зобов’язань, які виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, а також сформульовані пропозиції та рекомендації з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері, через доповнення новою ст. 501 щодо недоговірних зобов’язань із недобросовісної конкуренції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

ЧЕРНЯК, ЮЛІЯ. "Визнання та виконання іноземних судових рішень із міжнародних сімейних спорів: світовий досвід уніфікації норм права та деякі питання судової практики". Право України, № 2020/06 (2020): 188. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-188.

Повний текст джерела

Анотація:

Практична складність питання визнання та виконання іноземного судо вого рішення полягає у тому, що судове рішення як акт публічної влади однієї держави, прийнятий у межах її юрисдикції, має бути визнано й виконано на території іншої держави, на яку ця публічна влада не поширюється. Сучасні міжнародні правові договори, які уніфікують норми міжнародного цивільного процесу при вирішенні сімейних спорів, втілюють такі два положення: з одного боку, держава бере на себе обов’язок визнавати та виконувати іноземні судові рішення, керуючись при цьому такими мотивами, як необхідність розвитку міжнародних зв’язків та забезпечення прав особи; з другого боку, кожна держава встановлює певні межі такого визнання і виконання, визначаючи перелік можливих підстав для відмови у визнанні і виконанні іноземного судового рішення. Метою статті є визначення сучасного стану уніфікації норм інституту визнання та виконання іноземних судових рішень із міжнародних сімейних спорів, окреслення кола принципів, які становлять основу цього інституту права. Окрему увагу сконцентровано на тлумаченні та застосуванні принципу взаємності та застереження про публічний порядок на основі аналізу доктрини та судової практики. Визначено, що на рівні Гаазьких дитячих конвенцій, регламентів Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, уніфіковано такі принципи сучасного інституту визнання і виконання іноземних судових рішень із сімейно-правових спорів: остаточність судового рішення (res judicata) і неможливість перегляду його по суті на стадії визнання і виконання у запитуваній державі; взаємність; неможливість перегляду судом запитуваної держави фактичних обставин, якими суд держави походження рішення обґрунтовував свою юрисдикцію; застосування lex fori до процедури визнання і виконання іноземного судового рішення; можливість часткового визнання і виконання іноземного судового рішення; необхідність застосовувати просту і швидку процедуру визнання та ефективні заходи виконання судового рішення; розширене визначення категорії“рішення суду”, що передбачає поширення цієї категорії “рішення суду” також на затверджені судом мирові угоди і договори, укладені сторонами аліментного зобов’язання. Позитивний ефект положень статей 462 і 471 Цивільного процесуального кодексу України 2017 р. розглянуто з двох позицій: 1) із позиції держави і розвитку міжнародного правового співробітництва, – це відхід від політики ізольованості і намір сприйняти міжнародні та, зокрема, європейські стандарти у сфері забезпечення прав людини; 2) із позиції пересічних громадян України – суб’єктів цивільних, зокре ма й сімейних, відносин, – це розширення можливості визнання в Україні рішень, ухвалених іноземними судами, та можливості ставити питання про визнання і виконання за кордоном рішень українських судів на умовах взаємності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Овечкіна, О. С. "Вирішення колізійних питань правового статусу юридичних осіб у законодавстві ФРН: сучасний стан та перспективи". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 120–30. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2808.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується питання вирішення правових колізій, що зумовлені відсутністю єдиного підходу до регулювання приватноправового статусу юридичних осіб законодавствами сучасних держав. Вирішення питання регулювання приватно-правого статусу юридичних осіб в науці міжнародного приватного права вже традиційно вважають одним із найскладніших, оскільки правові системи держав містять суттєві відмінності в обсязі правоздатності юридичних осіб, регламентації щодо порядку їх створення та функціонування, що призводить до правових колізій. Актуальність дослідження регулювання приватноправового статусу іноземних юридичних осіб у ФРН зумовлюється тим, що юридичні особи України вже традиційно співпрацюють з юридичними особами ФРН, яка є одним із найбільших торгових партнерів України. Встановлено, що Ввідний закон до Німецького цивільного уложення не містить колізійної норми, що визначає правовий статус юридичної особи. Німецькою доктриною та судовою практикою закріплено критерій фактичного (реального) місцезнаходження в разі встановлення особистого закону юридичної особи. Щодо іноземних юридичних осіб, котрі належать до держав, які не є державами-членами ЄС, німецькими судами застосовується, як правило, критерій фактичного місцезнаходження. Застосування критерію осілості в державах-членах ЄС фактично перешкоджає реалізації принципу свободи заснування, визначеному установчими договорами ЄС, що засвідчує прецедентна практика Суду ЄС. Прецедентне право Суду ЄС змінює принципи, за якими держави-члени мають вирішувати колізійні питання регулювання статусу юридичних осіб. У рамках ЄС з метою подолання проблем, що викликані розбіжностями колізійно-правового регулювання статусу юридичних осіб, здійснюються процеси гармонізації національних законодавств держав-членів з окремих питань правового статусу та діяльності юридичних осіб, а також створення нових організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус та діяльність яких регулюється правом ЄС. Згідно з Директивою ЄС 2019/2121 має бути гармонізовано норми законодавств держав-членів ЄС щодо транскордонного перетворення, злиття та поділу товариств з обмеженою відповідальністю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Денисюк, О. В. "НАСИЛЬНИЦЬКЕ ЗНИКНЕННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ДЕЯКИХ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 118–22. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.185.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню особливостей визначення злочину насильницького зникнення та відповідальності за його вчинення за кримінальним законодавством деяких іноземних держав. Проаналізовано доцільність імплементації відповідних положень міжнародного права до національного законодавства. Розглянуто співвідношення кримінально-правових норм та міжнародно-правових актів у сфері запобігання та протидії насильницькому зникненню. Визначено окремі елементи складу цього злочину за кримінальним правом деяких іноземних держав. Вказано на особливості об’єктивної сторони насильницького зникнення, за якими вказаний злочин відрізняється від суміжних. Наголошено на необхідності закріплення насильницького зникнення як триваючого злочину з огляду на його специфіку. Досліджено питання передбачення іноземними державами у внутрішньому законодавстві різних форм участі осіб у вчиненні актів насильницького зникнення. Зосереджено увагу на покаранні за вчинення цього злочину з урахуванням його тяжкості. Зазначено про необхідність встановлення у кримінальному законі справедливих та достатніх мір покарання, відповідних вчиненим протиправним діям. Розглянуто обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання за вчинення насильницького зникнення, з урахуванням особливостей їх визначення у кримінальному законодавстві деяких іноземних держав. За результатами дослідження визначено позитивні напрацювання іноземних держав (у частині закріплення визначення та відповідальності за вчинення насильницького зникнення з урахуванням норм міжнародного права). Зроблено висновок про потребу подальшого вивчення закордонного досвіду правового регулювання відповідальності за насильницьке зникнення з урахуванням результатів правозастосування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

ПЕРЕСТЮК, НАТАЛІЯ. "Правова кваліфікація у міжнародному приватному праві: удосконалення теоретичних і практичних підходів в Україні". Право України, № 2020/06 (2020): 54. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-054.

Повний текст джерела

Анотація:

Зважаючи на доктринальну дискусійність питань про місце правової кваліфікації в оперуванні з колізійною нормою, її межі, предмет, розмежування понять “кваліфікація” і “тлумачення”, автор загалом підтримує вдалий підхід українського законодавця до нормативного регулювання цього питання у Законі України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Як показано у статті, у концепції чинної ст. 7 Закону про МПрП прослідковується кореляція з доктринальним підходом кваліфікації за функціональним призначенням (“par la fonction” або “enlightened lege fori”), за яким саме функція, втілена в іноземному правовому інституті, має братись за точку синхронізації такого інституту з відповідною колізійною нормою закону суду. Мета статті – вдосконалити регулювання в Україні питання правової кваліфікації в міжнародному приватному праві з орієнтиром на розвиток права ЄС та особливим акцентом на уніфікацію підходів до правової кваліфікації у питаннях регулювання колізій законів та колізій юрисдикцій. У руслі зазначеного тренду та з огляду на підписання Гаазької конвенції у 2019 р. та на відносини асоціації України з Європейським Союзом, рекомендовано низку удосконалень регулювання в Україні питання правової кваліфікації у міжнародному приватному праві. Такі пропозиції спрямовано на уніфікацію підходів до право вої кваліфікації в контексті регулювання колізій законів і колізій юрисдикцій. Серед ключових рекомендацій: 1) доповнення Закону про МПрП новим розділом V1 “Колізійні норми щодо трастів” із відповідним розширенням понятійного апарату Закону про МПрП терміном “траст” у світлі доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням; 2) вдосконалення положення ст. 75 Закону про МПрП, спрямованого на уникнення ефекту паралельного розгляду однієї справи двома судами (“lis alibi pendens”), із відповідним закріпленням підходу Європейського Суду Справедливості (ЄСС) (у контексті тлумачення понять, властивих системам цивільного судочинства іноземних країн); 3) відображення запропонованих удосконалень Закону про МПрП (за певними виключеннями) на рівні відповідних процесуальних кодексів. Поряд із цим рекомендовано утриматись від безпосереднього закріплення на рівні процесуальних кодексів положення ч. 3 ст. 75 Закону про МПрП (яким запропоновано впровадження принципу телеологічного і системного тлумачення, притаманного практиці ЄСС). Зважаючи на природу такого принципу, впровадження його в судову практику вбачається більш ефективним через відповідні правові позиції Верховного Суду. Аналогічний підхід рекомендовано і щодо правової кваліфікації за функціональним призначенням у питаннях внутрішніх аспектів трастів (як запропоновано у положеннях нового розділу V1 та нового пункту перехідних положень Закону про МПрП). Так, на шляху впровадження у життя доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням авторка бачить визначальну роль саме за судовою практикою. Адже, окрім доктринальної неоднозначності, правова кваліфікація ще й завжди невід’ємно пов’язана з фактичними обставинами конкретної справи, а намір передбачити у конкретному законі виключний перелік фактів навряд чи можна вважати реалістичним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Назаренко, Наталія, та Лілія Рабійчук. "ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, № 2 (26 січня 2020): 240–55. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.44.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено педагогічний експеримент, проведений із метою перевірки ефективності системи формування навичок професійного спілкування майбутніх фахівців з права. Формування навичок іншомовного професійного спілкування є невід’ємною складовою підготовки висококваліфікованих юристів, які виконуватимуть свої службові обов’язки на кордоні. Реалізацію цього підходу забезпечує використання сучасних інтерактивних методів навчання в освітньому процесі. У статті наведено результати аналізу нормативно-правових актів, у яких містяться вимоги до рівня професійної підготовки фахівців з права для взаємодії з представниками правоохоронних установ зарубіжних держав, володіння стратегією і тактикою ведення ділової бесіди та публічного виступу, визначено методологічну основу, принципи, компоненти та критерії діагностування рівнів сформованості розвитку навичок професійного спілкування. Аналіз наукових праць дає можливість констатувати, що на сучасному етапі накопичений певний досвід щодо дослідження проблеми професійного спілкування майбутніх фахівців різних галузей. Метою статті є експериментальна перевірка ефективності сформованості навичок професійного спілкування майбутніх юристів у процесі вивчення іноземної мови. У статті надано педагогічний експеримент, що був проведений для перевірки ефективності системи формування навичок професійного спілкування.Авторами описано етапи проведення дослідження, методи математичної статистики, що використовувалися із метою обробки даних і визначення оцінки рівня сформованості навичок професійного спілкування. Для отримання достовірних результатів педагогічного експерименту щодо формування навичок професійного спілкування іноземною мовою майбутніх юристів було відібрано учасників експериментальної та контрольної груп та представлено відсотковий розподіл рівня сформованості навичок професійного спілкування в цих групах, їх порівняльну динаміку.Таким чином, дані експериментальної перевірки засвідчують, що рівні сформованості навичок професійного спілкування майбутніх фахів з права безпосередньо залежать від впровадження сучасних інтерактивних методів викладання іноземної мови. Так, в експериментальній групі суттєво збільшилася кількість респондентів з достатнім та високим рівнями сформованості навичок професійного спілкування, а число представників з низьким рівнем відповідно зменшилось.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

СТРЕЛЬЦОВА, ЄВДОКІЯ. "Міжнародне приватне морське право України: сучасний стан системи колізійних норм". Право України, № 2020/06 (2020): 95. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-095.

Повний текст джерела

Анотація:

Відмінності у правових нормах, що регулюють відносини у сфері торговельного мореплавства, відмінності у змісті понять та інститутів морського приватного права різних країн створюють невизначеність щодо юрисдикції спору, застосовного матеріального права, а також виконання рішень компетентного правозастосовного органу на території іноземної держави, тим самим породжуючи колізійну проблему. Дієвим методом подолання колізій у цій сфері вбачається колізійно-правовий метод, який, проте, має бути здійснений з урахуванням сучасних тенденцій переосмислення його ролі та функцій. Метою статті є виявлення, на основі комплексного аналізу теоретичних і законодавчих положень, сучасного стану системи колізійних норм міжнародного приватного морського права України для формування уявлення про рівень їхньої ефективності та відповідності сучасним тенденціям розвитку міжнародного приватного права. Зазначено, що проблема подолання колізій у морському праві частково вирішена через міжнародно-правову уніфікацію матеріальних норм, проте загалом цей процес є напруженим і надто політизованим, може супроводжуватися труднощами теоретичного та практичного характеру, що підштовхує до переосмислення ролі колізійного метода, оновлення, можливо, масиву колізійних норм, застосування комбінованих форм і методів зближення та взаємодії національних правових систем. Доведено, на основі аналізу теоретичних положень міжнародного приватного права, колізійних норм і принципів, закріплених у національному законодавстві (Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України) і міжнародних договорах України наявність в українському праві великого масиву колізійних норм, які підлягають застосуванню до широкого кола відносин у сфері торговельного мореплавства. Обґрунтовано виокремлення у межах міжнародного приватного права спеціальної підгалузі – міжнародного приватного морського права, що з урахуванням перспективного розвитку морської індустрії України є важливим. Визначено, що особливості відносин у сфері торговельного мореплавства зумовили і специфіку методів вирішення колізій, що проявилося у виробленні специ-фічних колізійних прив’язок-принципів: закон прапора, різні модифікації закону порту, закон місця зіткнення тощо. Зазначено, що тенденція розвитку колізійних норм проявляється у збільшенні варіативності колізійних норм, у зміні домінуючої ролі односторонніх колізійних прив’язок, у зміні способів регулювання “морських” колізій: від жорстких до гнучких. Зроблено висновок, що система колізійних норм міжнародного приватного морського права України володіє ефективним інструментарієм подолання колізій і розвивається у дусі сучасних тенденцій розвитку міжнародного приватного права загалом. Обґрунтовано необхідність ревізії КТМ України з метою удосконалення систематизації колізійних норм, запропоновано виокремити спеціальний розділ для об’єднання усіх колізійних норм, бо це забезпечило б більшу чіткість цієї системи та зручність у використанні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Сироваткін, C. "КРЕДИТУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ НЕРЕЗИДЕНТАМИ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 230–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2177.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено визначення проблем правового регулювання питання кредитування юридич¬них осіб нерезидентами в Україні, сформульовано шляхи їх вирішення. Визначено, що серед основних про¬блем зазначеної категорії виділено: встановлення процентних ставок за кредитними договорами між кредиторами (нерезидентами) та юридичними осами (позичальни¬ками), які б відповідали вимогам ринкових умов; невідповідність нор¬мативно-правового регулювання прав резидентів (позичальників) України щодо відкриття рахун¬ків за кордоном для отримання, повернення кредитних зобов’язань в іноземній валюті; забезпечення зобов’язання (або підстави) клі¬єнтами банківських установ Укра¬їни при купівлі іноземної валюти. У рамках вирішення вказаних про¬блем запропоновано та обґрунто¬вано зміни до нормативно-правових актів стосовно усунення невідпо¬ відностей, для створення спри¬ятливих правових засад розвитку зазначених правовідносин. Відмі¬чено такі оптимізаційні шляхи, зокрема: закріплення в Постанові НБУ № 8 додатку, який би визна¬чав правові засади регулювання механізму встановлення процент¬них ставок за кредитними дого¬ворами між кредиторами (нерези-дентами) та юридичними особами (позичальниками), які б відпові¬дали вимогам ринкових умов і за якими уповноважені банки могли б оцінювати дотримання зазначе¬них умов; затвердження створення офіційної інформаційної статис¬тичної аналітичної бази, що може бути керівництвом для українських позичальників під час визначення процентної ставки за кредитними договорами в іноземній валюті і яка б містила відкриті дані для таких користувачів тільки сто¬совно параметрів договорів, за наповнення якої відповідали б упов¬новажені установи; усунення поло¬ження, яке передбачає необхідність здійснення інформування позичаль¬никами уповноважених установ (банків) до моменту початку кре¬дитних правовідносин, встановлене в Листі НБУ № Р/25-0006/2831 від 17.01.2019 р.; усунення поло¬ження п. 1.6 Постанови НБУ № 5, в якому визначено вимоги до укра¬їнських резидентів, здійснення розрахунків за зовнішньоекономіч¬ною діяльністю (в тому числі кре-дитуванням в іноземній валюті) виключно на рахунках, відкритих в українських банках; усунення дискримінаційної норми, наведеної в п. 4 Постанови НБУ № 5, яка передбачає надання необхідність забезпечення зобов' язання (або підстави) при купівлі іноземної валюти в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Корнієнко, В. "Активне виборче право на місцевих виборах в Україні". Юридичний вісник, № 1 (6 грудня 2019): 134–39. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.540.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються проблемні аспекти реалізації активного виборчого права на місцевих виборах в Україні. Окрему увагу приділено таким категоріям, як військовослужбовці, внутрішньо переміщені особи, іноземці, які постійно мешкають у територіальній громаді, засуджені. Запропоновано зміни до виборчого законодавства з урахуванням європейських виборчих стандартів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Шманатова, А. С. "ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИМОГИ ДО ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 349–53. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-56.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження труднощів перекладу юридичних термінів та особливостей процесу професійного перекладу з української англійською, його динамічності і зміни. Залежно від мети були визначені проблематики під час вивчення іноземної мови: опанування іноземної мови професійного спрямування у державних університетах України, специфіка її викладання та підходів до аудиторії. Проведене дослідження та розглянуті проблеми показали, що у процесі вивчення англійської мови професійного спрямування та юридичної термінології використовуються загальні та радянські методи вивчення іноземної мови професійного спрямування, які є застарілими, що впливає на якість викладання, професійний рівень підготовки студентів. Проте з розвитком науки, юриспруденції та вдосконаленням професійних підходів виникають нові та вдосконалюються наявні методи професійного перекладу, що призводить до підвищення якості та усталення нових стандартів. Відповідно до цих методів здійснено розмежування за галузями права. У матеріалах статті доведено, що застарілі засоби викладання юридичної англійської є неактуальними, тому наголошено на необхідності зміни застарілих засобів викладання та наведено приклади проблем, що зумовлюють перехід до новітніх систем навчання. Питання точності перекладу з англійської мови українською (і навпаки) може викликати труднощі під час співпраці з іноземними країнами і правниками у процесі укладання міжнародних договорів між ними. А також точність перекладу юридичних термінів має вагоме значення під час вирішення юридичних питань в іноземних та європейських судах, де мовою проваджень є суто англійська, оскільки вона є міжнародною і загальнодоступною мовою. Відповідно до наведених факторів актуальності питання виникає необхідність професійного та системного підходу до дослідження проблеми професійного перекладу та визначення актуальних питань, серед яких має місце вживання латинської мови в юридичній лексиці англійської мови. Ця стаття є спробою проаналізувати та дослідити таку проблему та привернути увагу до необхідності застосування наукового підходу до неї.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Тріпульський, Г. Я. "Деякі аспекти охорони та захисту нерухомого майна у цивільному процесі". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 124–28. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.705.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізований механізм охорони та захисту нерухомого майна в Україні. Досліджена статистика звернень у зв'язку із вчиненням порушень у сфері права власності на нерухоме майно в період карантинних обмежень, викликаних COVID-19. Окрема увага приділена аналізу сучасних чинників-перешкод у розвитку цивільно-правового обігу у сфері нерухомості. Встановлено, що зупинення активності у цивільному обігу нерухомого майна пов'язане не тільки з кризовими карантинними обставинами, а й з такими чинниками, як: 1) відсутність надійного та доступного іпотечного ринку; 2) відсутність прозорого та доступного кредитування, в іноземній валюті в тому числі; 3) нестабільність законодавчого регулювання; 4) тривалий, складний та відносно дорогий судовий механізм захисту прав власності на нерухоме майно. Охарактеризована відмінність між охороною та захистом цивільних прав та встановлено, що у сфері цивільно-правових відносин з таким об'єктом, як нерухоме майно, ефективним є надійне створення умов для реалізації прав щодо нього, оскільки судовий захист є тривалим та неекономічним. Проаналізовано, що судова форма захисту прав власності, хоча і є найефективнішою формою щодо захисту прав власності, але сучасні інформаційні системи аналізу, контролю за об'єктами нерухомості дозволяють посилити охорону прав на нерухоме майно, створити умови ефективної реалізації прав власників. Досліджені деякі особливості між формою та способом захисту прав власності на нерухоме майно. Виокремлені актуальні інформаційні системи та сервіси, що є інструментами для попереднього аудиту об'єкта нерухомості. Окрема увага приділена аналізу електронізації державних та судових установ. Встановлено, що поєднання профільного юридичного аудиту за допомогою сучасних IT-сервісів з аналізом, контролем у разі застосування інформаційних сервісів судової влади та виконавчого провадження можуть мінімізувати наявні перешкоди в розвитку цивільно-правового обігу щодо такого об'єкта, як нерухоме майно, без довгоочікуваних стабілізацій іпотечної, кредитної та законодавчої сфер. Встановлено, що саме професійний юридичний аудит є запорукою надійної охорони прав власності, користування, інвестування у сфері цивільно-правових відносин з таким об'єктом, як нерухоме майно.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Барабаш, Алла Георгівна, та Анастасія Юріївна Лось. "МОРАТОРІЙ НА ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬ ТОВАРНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА: НОВЕЛИ ЗАКОНОДАВСТВА". Часопис цивілістики, № 37 (29 липня 2020): 103–7. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.358.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено характеристиці правового регулювання мораторію на відчуження земель товарного сільськогосподарського виробництва. Авторами висвітлено способи обходу мораторію, які застосовувалися протягом його існування, та положення законів, які удосконалювали заборону на відчуження. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що питання обігу земель сільськогосподарського призначення є одним із найгостріших питань в українському суспільстві протягом останніх двох десятиліть. Прийняття Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31.03.2020 є визначальною подією в правовому та економічному житті нашої країни. Звідси особливого значення набувають питання характеристики змісту цього Закону. Метою статті є визначення основних змін у правовому регулюванні мораторію на відчуження земель товарного сільськогосподарського виробництва. Особлива увага приділяється тлумаченню основних положень прийнятого Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31.03.2020. Охарактеризовано етапи запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення, визначено склад суб’єктів, які зможуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також перелік об’єктів, на які розповсюджується дія прийнятого Закону. Проаналізовано вимоги Закону щодо ціни земельної ділянки, переважного права орендаря на купівлю земельної ділянки. Обґрунтована точка зору щодо участі іноземних осіб у вітчизняному ринку земель сільськогосподарського призначення. Автори доходять висновку, що новоприйнятий Верховною Радою України Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» скасовує мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення приватної власності частково, а також не врегульовує питання участі в земельному ринку іноземних фізичних та юридичних осіб, характеризується встановленням низки обмежень та заборон.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Михайлів, М. "Проблеми у сфері правового регулювання спадкування за законом: цивільно-правові аспекти". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 79–87. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2005.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню національного законодавства у сфері спадкування за законом і удосконаленню правового регулювання спадкування за законом в умовах новелізації Цивільного кодексу України. Звертається увага на те, що в національному законодавстві немає визначення поняття «спадкування за законом», що, як наслідок, ускладнює розуміння змісту таких відносин. Запропоновано під спадкуванням за законом розуміти спосіб здійснення права на спадкування, відповідно до якого відбувається перехід спадщини в порядку черговості від спадкодавця до фізичних осіб, які є кровними родичами спадкодавця, а також до інших осіб, які відповідно до закону наділені правом на спадкування за законом. У результаті проведеного аналізу норм цивільного законодавства у сфері спадкування за законом звертається увага на доцільність заміни словосполучення «одержання права на спадкування спадкоємцями за законом» на «здійснення права на спадкування спадкоємцями за законом». У результаті проведеного аналізу норм Цивільного кодексу України та цивільного законодавства окремих іноземних держав щодо критеріїв формування черг спадкоємців за законом звертається увага на те, що спадкоємцями за законом повинні бути лише ті особи, які є кровноспорідненими із спадкодавцем та найближчими особами, що пов'язані родинними відносинами. У статті закцентовано увагу на тому, що ще не народжену дитину не можна визнавати суб'єктом права та вважати учасником як спадкових відносин зокрема, так і цивільних відносин загалом, а тому вона не може бути наділена суб'єктивними правами чи обов'язками. У зв'язку із цим запропоновано доповнити Цивільний кодекс України відповідною статтею, яка слугуватиме інструментом забезпечення інтересів потенційних спадкоємців у сфері спадкування за законом. У статті звернено увагу на правовий статус усиновлених дітей та потребу узгодити норми Цивільного кодексу України з Європейською конвенцією про усиновлення дітей. Як результат, удосконалення законодавства у сфері спадкування за законом допоможе вирішити чимало проблем, які виникають як у теорії спадкового права, так і в судовій практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Улітіна, О. "Директива 2001/84/ЄС (про право слідування): іноземний досвід". Теорія і практика інтелектуальної власності, № 5 (103) (2018): 5–10.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Слюсар, А. М. "Іноземні працівники - суб"єкти трудового права України: постановка проблеми". Проблеми законності, Вип. 106 (2010): 53–59.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Човган, Вадим. "Неконституційність законодавчої прогалини". Право України, № 12/2018 (2018): 114. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-114.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття звертає увагу на відмову Конституційного Суду України (КСУ) від перевірки конституційності законодавчих прогалин. Ця практика КСУ є сталою та вже має перші негативні наслідки для захисту прав конкретних людей: їм було відмовлено у розгляді їхніх конституційних скарг. Водночас переважна більшість європейських країн здійснює конституційний контроль законодавчої неврегулюваності. Цим самим забезпечується проактивна роль органів конституційної юрисдикції у захисті прав людини з практичної точки зору, в умовах бездіяльності парламенту для захисту цих прав. З огляду на таку ситуацію, стаття має на меті підкреслити негативні практичні наслідки відмови КСУ від перевірки на конституційність законодавчих прогалин. Вона намагається продемонструвати, яким чином відповідні іноземні практики можуть бути рецепійовані Україною. Таким чином, пропонуються шляхи розвитку вітчизняної конституційної доктрини у напрямі більш прогресивних іноземних підходів. Для досягнення мети статті автор здійснює аналіз таких практик. Він демонструє, як вони можуть бути впроваджені в діяльність КСУ, навіть без внесення додаткових змін до національного законодавства. Вже найближчим часом ці пропозиції можуть стати у пригоді для вирішення низки конституційних скарг, пов’язаних із ситуаціями “правового вакууму”. Аналіз свідчить, що у Європі меншістю є конституційні суди, які не переглядають законодавчі прогалини на предмет конституційності. При цьому частина з них, на відміну від України, не робить це через відсутність концепції законодавчої прогалини у їхній національній доктрині. Конституційні суди, які свідомо відмовляються перевіряти прогалини на конституційність, є винятками. До того ж, на відміну від судів, які здійснюють таку перевірку, вони не вирізняються кращими традиціями конституціоналізму. Перевірка прогалин на конституційність цілком може бути впроваджена у практику КСУ. Для цього є низка способів, як-то визнання норм із прогалинами неконституційними тільки “в частині, що не закріплює”, тоді як основна частина норми продовжує функціонувати. Однак таке впровадження потребує сміливості, достатньої для зміни консервативної позиції КСУ. Хоча стверджувати про наявність такої сміливості ще зарано, ця стаття може бути використана для розширення існуючих підходів до тлумачення повноважень КСУ у процесі вирішення справ, пов’язаних із такими причинами порушень прав людини, як законодавчі прогалини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Котик, О. "Форми і способи захисту прав іноземних інвесторів". Юридична Україна, № 3 (2008): 70–74.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Завидняк, В. І. "ЗАПРОВАДЖЕННЯ СУДОВОГО ПРЕЦЕДЕНТУ НА ОСНОВІ ПОЄДНАННЯ ПРАКТИКИ, ВТІЛЕНОЇ В ЗАКОНОДАВСТВІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 3-4 (27 листопада 2018): 199–204. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.199-204.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається питання про можливість запровадження судових прецедентів на основі порівняльної практики, яка вже тривалий час закріплена в законодавстві інших країн. Досліджуються регулятивні функції прецеденту як джерела права, а також розглядаються питання про його тісний і прямий зв’язок із законом, якому відводиться пріоритетна роль у межах романо-германського права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Таран, Ольга Сергіївна. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В ДОГОВОРІ НА ТУРИСТИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ". Часопис цивілістики, № 38 (7 вересня 2020): 46–51. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i38.366.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено сучасний стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері туризму щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю у договорі на туристичне обслуговування. Визначено, що інклюзивний туризм у сучасних умовах є одним із пріоритетних напрямів розвитку туристичної діяльності, тому потребує належного нормативно-правового регулювання. Ратифікація Україною Конвенції про права осіб з інвалідністю зумовила внесення численних змін до національного законодавства щодо закріплення принципу рівних можливостей для осіб з інвалідністю. На основі аналізу правових норм у сфері туристичної діяльності зроблено висновок про те, що більшість законодавчих новел стосуються лише вимог щодо обов'язкового приведення у відповідність до міжнародних стандартів доступності для осіб з інвалідністю об'єктів туристичної інфраструктури та офісів туроператорів (турагентів). При цьому проблематика забезпечення та захисту прав осіб з інвалідністю в договорі на туристичне обслуговування залишилась поза увагою законодавця. Рішення вітчизняних та іноземних судів, а також практика застосування законодавчих норм у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю за договором на туристичне обслуговування, свідчать про те, що ефективне туристичне обслуговування осіб з інвалідністю не обмежується лише доступом до об'єктів туристичної діяльності, а має комплексний, багатоаспектний характер. Зокрема, існує ряд особливостей у сфері перевезення осіб з інвалідністю, що охоплюють: обов'язкове завчасне бронювання спеціальних місць для перевезення, використання особами з інвалідністю пільг на перевезення, узгодження в договорі положень щодо виділення місця для супроводжуючої особи або додаткового місця для багажу тощо. Крім того, окремої уваги потребує порядок та умови страхування особи з інвалідністю під час туристичної подорожі. На основі судової практики зроблено висновок про те, що, незважаючи на законодавчі положення, в окремих випадках особам з інвалідністю відмовляють у перевезенні або страхуванні, що унеможливлює отримання ними туристичних послуг. Із урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів розроблено пропозиції щодо внесення змін до законодавства України з метою удосконалення забезпечення прав осіб з інвалідністю в договорі на туристичне обслуговування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Лях, Неля Василівна. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 255–60. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.37.

Повний текст джерела

Анотація:

До пріоритетних напрямів реалізації державної політики щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків віднесені такі: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; запобігання та протидію насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних і сімейних обов’язків; підтримка сім’ї; виховання й пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності в цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі, тощо. Реалізація вказаних напрямів зумовила виникнення проблемних питань у практичній правоохоронній діяльності, потребу вдосконалення діяльності Національної поліції за цим напрямом. При вдосконаленні вітчизняної правозастосовної практики й організації діяльності Національної поліції, важливо орієнтуватися на міжнародне законодавство, кращий досвід іноземних держав, а також сформувати міжнародні стандарти забезпечення гендерної рівності. Їх з’ясування і є метою наукової публікації. У результаті проведених досліджень обґрунтовано, що формою закріплення міжнародних стандартів забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції є положення міжнародних і національних нормативно-правових актів, рішень Європейського суду з прав людини, кращого іноземного досвіду, що стосуються нормативно-правового регулювання окресленої сфери правовідносин. Окрім того, розглянуті положення щодо забезпечення гендерної рівності повинні бути додатково відображені в Законі України «Про Національну поліцію» 2015 року, тим самим посиливши гарантії прав поліцейських. Ураховуючи значну кількість міжнародних і національних джерел, аналіз змісту яких дає змогу виокремити міжнародні стандарти щодо забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції, їх можна об’єднати в такі групи: міжнародні нормативно-правові документи, які визначають фундаментальні правові основи забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції; нормативно-правові акти України, які регламентують забезпечення гендерної рівності в діяльності поліції; судові рішення міжнародних і національних судових інстанцій, які тлумачать аналізовані вище джерела права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Мохончук, С. М. "МІСЦЕ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВАВ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 129–34. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).409.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто поняття міжнародних пра-вопорушень, його еволюцію в науці, погляди вчених (українських і зарубіжних), і яке місце в цій системі правопорушень займають злочини проти миру та без-пеки людства. У статті досліджуються такі поняття, як «міжнародний злочин», «злочин міжнародного ха-рактеру», «злочин проти міжнародного права», «зло-чин згідно із міжнародним правом», «злочин за між-народним правом». Автор із посиланням на Резолюції Генеральної Асамблеї ООН стверджує, що основною проблемою щодо злочинів міжнародного характе-ру є відсутність єдиного критерію, який дозволив би виявити основні складові елементи визначення по-няття міжнародного злочину. За своєю юридичною природою більшість із досліджуваних злочинів автор відносить до загальнокримінальних злочинів, усклад-нених «іноземним елементом», оскільки такі діяння мають транснаціональний характер. У статті наголо-шується, що у постнюрнберзький період концепція міжнародного злочину була відображена і розвивала-ся у багатьох міжнародно-правових документах, та-ких як Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948) і Конвенція про припинен-ня злочину апартеїду і покарання за нього (1973). На підставі аналізу міжнародних актів, вітчизняної та за-рубіжної літератури до основних особливих ознак між-народних злочинів автор відносить об’єкт (особливий) кримінально-правової охорони, специфіку об’єктивної сторони, високу суспільну небезпеку, застосування міжнародного режиму відповідальності. Також автор робить такі висновки: внаслідок вчинення міжнарод-них злочинів особливі правовідносини виникають між правопорушником і спільнотою держав загалом; із міжнародними злочинами пов’язують принцип універ-сальної юрисдикції; міжнародні злочини та пов’язані з ними кримінально-правові наслідки не залежать від позиції з цього приводу національного законодавства; відповідальність за вчинення міжнародних злочинів не тільки покладається на фізичних осіб, але визнаєть-ся і міжнародно-правова відповідальність держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Завальнюк, Ігор Вікторович. "РОЛЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД У СТАНОВЛЕННІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД: ПРОБЛЕМИ ІНКОРПОРАЦІЇ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 71–83. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблеми інкорпорації Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних документів у конституційні реалії становлення права на справедливий суд у державах Європи, зокрема в Україні. Зазначено, що проблема співвідношення національного і міжнародного права в регулюванні справедливості судового розгляду є лише частиною більш загальної проблеми співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права, тому її дослідження вимагає належного врахування наукових уявлень фундаментального характеру. З аналізу конституцій держав Європи зроблено висновок, що їхні положення не суперечать нормам про справедливий судовий розгляд, що містяться в ст. 14 Міжнародного пакту і ст. 5, 6 ЄКПЛ. Визначено, що міжнародне і конституційне внутрішньодержавне регулювання права на справедливий суд є фактом ратифікації цих документів державами, тобто очевидних суперечностей між конституціями держав і нормами зазначених договорів немає, у співвідношенні ж інших норм національного права і міжнародних договорів все не так ясно, бо більшість конституцій не займається договорами з точки зору визначення їх місця щодо внутрішніх норм. Наголошено: якщо в законодавстві немає спеціальних приписів щодо співвідношення міжнародного договору із законами, то в межах тлумачення визнається його пріоритет щодо останніх як «lex specialis», оскільки такий договір регулює ті чи інші відносини, в яких держави самим актом узгодження домовилися про спеціальне регулювання. Зазначено, що є два варіанти вирішення питання співвідношення норм договорів із нормами законів. Перший варіант представлений ситуаціями, коли міжнародний договір володіє більшою юридичною силою, ніж закон. За такого варіанта конституції закріплюють, що норми договорів не можуть бути змінені або скасовані законом. Другий варіант вирішення питання співвідношення договору і закону – наділення міжнародного договору силою, яка є рівною силі закону. Зазначено, що суперечності між міжнародними і конституційними документами бути не повинно, тим більше Конституція України розроблялася в кращих правових традиціях, що передбачає гнучкість її інтерпретації. До таких знань належать і міжнародні юридичні стандарти, які Україна визнала для себе обов’язковими. Обґрунтовано, що повністю виключити появу таких розбіжностей не можна, оскільки, як показує судова практика іноземних держав, суперечки про конституційність міжнародних угод виникають порівняно часто. Констатовано, що на відміну від конституцій європейських держав, зокрема Нідерландів, Конституція України, не містить процедури усунення розбалансованості міжнародного і національного законодавства. Таким чином, зроблено висновок, що в Україні жодне правило міжнародного договору не може бути реалізовано у внутрішньонаціональних відносинах, якщо воно не узгоджується з державними конституційними законами і, власне, з Конституцією України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Завальнюк, С. В. "Осмислення проблематики ролі, місця і значення прогалин у цивільному законодавстві в парадигмі регулювання цивільних правовідносин." Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 38–41. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).512.

Повний текст джерела

Анотація:

Динаміка розвитку суспільства, науково-техніч-ний прогрес, індивідуальні особистісні зміни вносять корективи в існуючі суспільні відносини та ініцію-ють появу нових юридичних фактів, на основі яких виникають нові відносини та значно трансформуються вже існуючі. Однак не лише поява нових юридичних фактів є причиною виникнення прогалин у цивільному законодавстві, адже змінюються умови життя; під час правозастосування виявляються помилки та недоліки юридичної техніки, допущені законодавцем, супере-чливість, неузгодженість норм. Досліджуючи природу прогалин у цивільному законодавстві та їх подолання, вагоме значення має вивчення ролі, місця і значення прогалин у цивільному законодавстві в парадигмі регу-лювання цивільних правовідносин.Дослідження питання правової природи правових прогалин, осмислення проблематики їх ролі, місця і значення в парадигмі регулювання цивільних пра-вовідносин в своїх працях розглядали О.М. Калаш-ник, О.О. Кармаза, І.А. Маньковський, В.А. Микрю-ков, С.О. Погрібний, А.А. Степанюк, В.П. Тарануха, Л.А. Фоміна, Є.О. Харитонов, Л.С. Явич та багато інших. Однак переважна більшість із вказаних авто-рів, досліджуючи питання правових прогалин, майже завжди ототожнюють поняття «прогалини у праві» і «прогалини у законодавстві». Також більшість із вказаних авторів зовсім не розглядали цивільно-право-вий аспект поставленого питання, що надає цій статті ще більшої актуальності.У статті визначено роль, місце і значення прога-лин у цивільному законодавстві, їх вплив на регулю-вання цивільних відносин як на національному рів-ні, так і на регулювання цивільних правовідносин, ускладнених іноземним елементом. Вперше було розглянуто цивільно-правові аспекти теорії прога-лин у законодавстві, визначено концепцію проведен-ня подальших досліджень і встановлено їх значення для вітчизняної наукової доктрини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Шумна, Л. П., А. М. Сікун та Д. В. Кисельов. "Інститут медіації як альтернативний спосіб вирішення трудового спору". Актуальні проблеми держави і права, № 88 (18 січня 2021): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3072.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено поняття медіації, перспективи розвитку цього інституту як альтернативного способу вирішення трудових спорів у сучасних умовах українського законодавства. Розглянуто історичний шлях виникнення медіації, її подальший розвиток у закордонних країнах. Розкрито дефініції поняття медіації, які поданні науковцями та зазначенні в інших нормативних актах нашої держави і держав зарубіжжя. Проведено аналіз доцільності вирішення трудових спорів за допомогою процедури медіації як нового альтернативного методу вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів, окреслено її переваги й ефективність, розглянуто моделі інституцій, які мають право здійснювати процедуру медіації в іноземних країнах, їхні підстави функціонування в цих державах. Досліджено порядок вибору інституції, яка здійснює медіацію, та порядок підбору і призначення особи, яка має право проводити процедуру медіації в закордонних країнах. Розглянуто, на яких засадах проводиться процедура медіації в нашій державі, школи, створені громадськими об'єднаннями, які готують фахівців для проведення процедури посередництва та примирення (медіація). У процесі проведеного дослідження розглянуто погляди вчених, які досліджують медіацію як альтернативний метод урегулювання спорів. Опрацьовано та досліджено нормативне та правове регулювання, функціонування зазначеного способу в іноземних країнах, досліджено нормативні акти, у яких уже закладено підґрунтя для функціонування інституту медіації в нашій країні. Розглянуто терміни та строки проведення процедури примирення в закордонних країнах. Наведено чинники дієвості інституту посередництва під час вирішення трудових спорів, доцільності запровадження медіації в нашій державі й ухвалення нормативного акта у вигляді закону, який не тільки б узаконив функціонування інституту медіації в різних сферах, а і забезпечив правове регулювання всім учасникам цього процесу, практика застосування якого була б на рівні судової.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Іванова, Вікторія Миколаївна. "РОЛЬ БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКОГО СОЮЗУ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (1 лютого 2022): 21–25. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.2.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сутність та роль Балто-Чорноморського союзу у системі забезпечення зовнішньоекономічної безпеки. Зокрема, встановлено, що Балто-Чорноморський союз – це потенційне інтегративне утворення країн Східної Європи, так звана ідея зовнішньополітичної інтеграції Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Білорусі, України та ін. з метою співробітництва у економічній, воєнно-політичній, культурній та інших сферах. З’ясовано, що Балто-Чорноморський союз може стати дієвим механізмом забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України у напрямі реалізації низки актуальних завдань (здійснення диверсифікації торговельних потоків, зниження рівня імпортозалежності економіки; зменшення кількості протекціоністських заходів, які застосовують іноземні держави до українських товарів тощо). Визначено основні завдання створення Балто-Чорноморського союзу: поглиблення міждержавного співробітництва у Балто-Чорноморському регіоні; сприяння гарантуванню стабільності і безпеки в регіоні, розвиток оборонного співробітництва; встановлення верховенства права, сприяння демократизації, захисту фундаментальних прав та свобод; економічне співробітництво та зближення з політиками ЄС; енергетична безпека, підтримка розвитку інфраструктури, гармонізація політик у сфері енергетики за стандартами ЄС; співпраця у сферах культури, освіти та науки, інформаційного суспільства, ЗМІ та громадянського суспільства. Зазначено, що країни Балтії та Чорного моря економічно співпрацюють один з одним, водночас створення Балто-Чорноморського союзу сприятиме реалізації багатосторонніх великомасштабних економічних проєктів. У статті зроблено висновок, що розвиток ідей створення повноцінного інтегративного утворення біля західних кордонів України має чинити позитивний вплив на позиціонування нашої країни у світі, чітко визначити її стратегічні інтереси та пріоритети у взаємодії з найближчими сусідами, забезпечити національну безпеку та зовнішньоекономічну зокрема.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Простибоженко, Олег Сергійович. "СІМЕЙНЕ ПРАВО ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА: ОКРЕМІ ДУМКИ ЩОДО ЕФЕКТИВНОГО ВИКЛАДАННЯ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 94–98. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню особливостей сімейного права як галузі права, які мають вплив на ефективність викладання сімейного права як навчальної дисципліни. У статті не йдеться про використання технічних засобів чи інтерактивних методів викладання. Зазнача- ється, що предмет сімейного права як галузі права (чи законодавства) прийнято визначати крізь призму переліку його інститутів. Натомість предмет навчальної дисципліни сімейного права є ширшим і повинен включати низку суміжних інститутів. Ідеться про способи врегу- лювання сімейних спорів (суд, орган опіки та піклування, медіація, інші альтернативні спо- соби), фактичні шлюбні відносини та їхні правові наслідки, домашнє насильство та заходи протидії йому. Зазначається, що викладання сімейного права має відбуватися з урахуванням і вивчен- ням статистичних даних щодо відповідних інститутів. Наводиться приклад справ про розі- рвання шлюбу, обсяг яких становить половину всіх сімейних справ, які розглядаються суда- ми першої інстанції, та приблизно 20% загалом усіх цивільних справ, вирішуваних судами. Натомість визнання фіктивним розірвання шлюбу, передбачене Сімейним кодексом України, не трапляється на практиці. Робиться висновок, що у вивченні сімейно-правових інститутів акценти необхідно робити з урахуванням розповсюдженості того чи іншого інституту. Акцентується на необхідності вивчення сучасних тенденцій розвитку сімейних відносин. Зазначається, що для цього доцільно використовувати дані соціологічних досліджень, зокре- ма іноземних держав, зважаючи на обмежену наявність таких досліджень в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Баженов, М. "Національні та іноземні особливості відповідальності провайдерів за порушення авторських і суміжних прав". Актуальні проблеми правознавства, Вип. 3 (11) (2017): 105–10.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Процько, Євгенія. "BLENDED LEARNING: A NEW TECHNOLOGICAL ERA IN EFL TEACHING." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 219–24. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.17.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йде мова про новий підхід у навчання англійської мови як іноземної. Сьогодні тотальна інформатизація суспільства призводить до широкої популяризації новітніх методів навчання з використання інтернет та комп’ютерних ресурсів. Тому недивним є той факт, що інтернет тісно втиснувся в наше повсякденне життя. Його можна знайти скрізь: в освітніх та громадських установах, кафе, транспорті, магазинах, навіть на зупинках міського транспорту. Поява розгалуженої системи інтернету та соціальних мереж як його невід’ємної та беззаперечно головної складової примушує змінюватися іншу, класичну, сферу життя – освіту. Саме тому сучасному вчителю нагально потрібно переглянути свої методи та засоби навчання. У дослідженні звертається увага на можливості використання змішаного навчання, яке надає вчителю нові можливості на уроках англійської мови: сучасні медіа та інтернет платформи, соціальні мережі, блоги тощо. Ці засоби тепер допомагають не лише поділитися нагальною освітньою інформацією, зробити урок «мобільним», а й мотивувати студентів до вивчення іноземної мови. Їх поєднання разом із традиційними методами навчання складає природу змішаного навчання, яке розглядається як найефективніший метод у навчанні англійської мови як іноземної. Стаття також підкреслює іншу сторону використання ІКТ – його надмірність на уроці, яке не залишає можливостей для особистого, «живого» спілкування, може обмежити залучення студентів до комунікативних та групових видів роботи, адже останні є надзвичайно важливими формами вивчення іноземної мови. Таким чином, сьогодні саме змішане навчання є надзвичайно потрібним через його прозорість, комп’ютерну та інтернет спрямованість, разом із живим спілкуванням. Усе вищезазначене надає нам право визначити головні характеристики успішного вчителя англійської мови, серед яких (комунікативна, соціолінгвістична, соціокультурна та прагматична) не останнє місце посідає методична компетентність. Все це підтверджує надзвичайну важливість у роботі вчителя англійської мови як іноземної використання комп’ютерно-орієнтованого навчання вцілому та змішаного навчання зокрема.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Білоус, Юрій Ігорович. "СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД ДОГОВОРУ УМОВНОГО ДЕПОНУВАННЯ (ЕСКРОУ) В УКРАЇНІ ТА ІНОЗЕМНИХ КРАЇНАХ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Часопис цивілістики, № 36 (29 березня 2020): 35–39. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i36.198.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу суб’єктного складу договору умовного депонування (ескроу) в Україні та іноземних країнах. Досліджено схожі та відмінні риси в суб’єктному складі договору умовного депонування (ексроу) в законодавствах України та іноземних країн. Автором також сформульовано рекомендації щодо врахування зарубіжного досвіду стосовно суб’єктного складу відповідного договору в правовій системі України. Автор вбачає за доцільне звернути увагу на можливість розширення кола суб’єктів, котрі можуть виступати ескроу-агентами в Україні. Це необхідно задля того, щоб не виникла ситуація, коли юридичне поняття «договір ескроу» неможливо було тлумачити в рамках національного права. Стосовно ж інших суб’єктів договору ескроу – депонента і беніфіціара, то вважаємо нинішнє регулювання їх в ЦК достатнім і таким, що відповідає міжнародним потребам і стандартам

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Шейко, М. "З практики подачі заявки на об"єкти права інтелектуальної власності в іноземні держави". Інтелектуальна власність, № 7 (2007): 29–32.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Шейко, М. "З практики подачі заявки на об"єкти права інтелектуальної власності в іноземні держави". Інтелектуальна власність, № 7 (2007): 29–32.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Іноземне право"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями