Добірка наукової літератури з теми "Іноземне право"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Зміст
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Іноземне право".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Іноземне право"
1
Плахотнюк, Н. В. "Проблема застосування судами іноземного права. Іноземне право: "факт" чи "право"". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 7 (липень) (2011): 65–71.
Знайти повний текст джерела
2
Галущенко, Г. В. "Іноземне право в суді: "право" чи "факт"". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 5 (139) (2013): 17–21.
Знайти повний текст джерела
3
Подоляк, А. В. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА СУБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ У ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 112–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).331.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання особливостей правового режиму майна суб’єктів управління у державному секторі економіки, зокрема державних установ, досліджено законодавче закріплення регулювання відносин щодо створення юридичних осіб публічного права – установ, здійснення ними господарської діяльності у державному секторі економіки в Господарському кодексі України і Цивільному кодексі України. Опрацьовано особливості такого речового права на чуже майно, як право оперативного управління, яке становить основу правового режиму майна суб’єктів управління у державному секторі економіки. Проаналізовано ґенезу господарсько-правового регулювання закріплення майна за суб’єктами управління у державному секторі економіки. Доведено, що управління майном інших осіб завжди охоплює відносини між двома сторонами, одна з яких є власником майна, що передається в управління, а інша – особою, яка реалізує майнове право власника шляхом використання правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном у відповідному обсязі протягом певного терміну та видів господарських відносин щодо використання чужого майна за певних умов. Обґрунтовано, що використання чужого майна у сфері господарювання слід розглядати у різних значеннях економічного та правового характеру, в т.ч. як дії суб’єкта господарської діяльності щодо отримання корисних властивостей майна, яке належить іншій особі на праві власності.
У статті досліджується за допомогою порівняльно-правового методу законодавство зарубіжних країн щодо правового статусу юридичних осіб, заснованих державою. Іноземне законодавство порівнюється з національним законодавством.
Сформульовано пропозиції до чинного законо-давства щодо вдосконалення вказаного інституту та запропоновано закріпити на законодавчому рівні визначення цього інституту через визнання за державними установами права власності на доходи від власної господарської діяльності.
4
ФУРСА, ЄВГЕН. "Транснаціональний нотаріальний процес: становлення нового напряму науки про нотаріат". Право України, № 2021/01 (2021): 246. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-246.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний стан розвитку теорії нотаріального процесу можна визнати задовільним, оскільки вчені виконали значну роботу з аналізу та вирішення тих проблем, із якими стикаються нотаріуси та інші уповноважені на вчинення нотаріальних дій особи. Тому вважаємо доцільним привернути увагу до малодосліджених питань, які пов’язані з вчиненням нотаріальних проваджень з іноземним елементом. У зв’язку з цим у статті запропоновано підходи до формування такого поняття, як “транснаціональний нотаріальний процес”, визначення його складових і функцій. Мета статті полягає у тому, щоб сформувати концептуальні підходи до сприйняття сутності, змісту транснаціонального нотаріального процесу, його місця у правовій системі, значення для науки й охорони безспірних прав суб’єктів цивільних відносин з іноземним елементом через вчинення нотаріальних дій і висловити автор ські гіпотези на предмет такого поняття, як “іноземний елемент” у теорії нотаріального процесу. Тоді, коли значна частина українців перетинає кордони України, вступає у різноманітні відносини в іноземних країнах, а також на території України іноземні громадяни набувають права власності на об’єкти нерухомості, не можна не володіти інформа цією про те, які наслідки виникатимуть при вступі їх до шлюбу, у разі смерті тощо. Тому потрібно активно збирати і систематизувати інформацію про те, які особливості спадкування будуть у випадку смерті громадянина України за кордоном та іноземця в Україні, хто і які нотаріальні дії в такому або подібному випадках має право вчиняти. Практично в кожній країні світу існує своя система спадкування, яка відрізняється від вітчизняної моделі, але в Україні вони залишаються практично недослідженими. В іноземних країнах напрацьовано величезний досвід діяльності нотаріусів, який залишається так само мало вивченим українськими вченими, але його аналіз мав би показати оптимальні шляхи удосконалення організації та діяльності українського нотаріату, налагодження зв’язків між нотаріусами різних країн. Водночас величезні обсяги інформації мають бути систематизовані, інакше вони так і залишаться не використаними. Всі наведені аргументи й спонукали автора до дослідження означеної проблематики.
5
БОБКОВА, АНТОНІНА, та ВАЛЕРІЯ НОВОШИЦЬКА. "Правова основа розгляду господарським судом спорів за участю іноземних осіб". Право України, № 2020/07 (2020): 131. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-131.
Повний текст джерелаАнотація:
Для нашої країни одним із актуальних і практичних завдань сьогодення є залучення до вирішення соціально-економічних питань іноземних інвесторів, для яких важливим фактором, на думку експертів, є захищеність їхніх прав та інтересів, що, зі свого боку, залежить від стану правової основи розгляду господарських спорів за їхньою участю. Іноземні особи мають право звертатися за захистом порушених прав та інтересів у господарський суд, виступати відповідачем або іншим учасником судового процесу. При цьому судове провадження за участю іноземної особи в господарських судах має певні особливості, які закріплені в різних нормативно-правових актах, міжнародних договорах, угодах сторін, а судова практика свідчить про складність і неоднозначність застосування норм відповідного законодавства, що подекуди унеможливлює ефективний захист і швидке вирішення спору. У науці питання правової основи розгляду спорів з іноземним елементом господарськими судами розглядалося опосередковано і не було предметом окремого дослідження. Метою статті є узагальнення правової основи розгляду господарськими судами спорів за участю іноземних осіб та обґрунтування напрямів розвитку й удосконалення відповідного законодавства України для підвищення рівня привабливості гос подарського провадження для звернень іноземних інвесторів щодо захисту прав і законних інтересів. У результаті дослідження одержано такі результати: 1) узагальнено правову основу розгляду господарськими судами спорів за участю іноземних осіб, яку становлять норми Господарського процесуального кодексу України ( ГПК України), інших законів і підзаконних нормативно-правових актів, норми міжнародних договорів, що стали частиною національного законодавства, господарські договори (контракти); 2) обґрунтовано напрями розвитку й удосконалення відповідного законо давства України: на рівні ГПК України щодо підсудності спорів за участю іноземної особи; розширення компетенції господарських судів через віднесення до їхньої підвідомчості справ у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду; доповнення підставами визнання арбітражних угод недійсними та такими, що не можуть бути виконані; на рівні міжнародних договорів – ратифікація Конвенції про угоди про вибір суду; на рівні підзаконних нормативно-правових актів – конкретизація Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) у частині рекомендацій щодо формулювання розділу зовнішньоекономічного договору щодо урегулювання спорів у судовому порядку з огляду на неможливість вибору сторонами норм процесуального права при розгляді справи у господарських судах. Запропоновано внесення змін до ГПК України, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
6
Москалюк, Н. Б. "ДО ПИТАННЯ ОБМЕЖЕНЬ ТА ОБТЯЖЕНЬ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.44.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання обмежень та обтяжень у праві державної власності, встановлено недоліки правового регулювання цього питання та надано пропозиції його вдосконалення. Зокрема, автором встановлено, що донедавна в законодавстві не було чіткого розмежування поняття «обмеження» та «обтяження», у зв'язку з чим різні поняття часто вживалися як синоніми. Сьогодні законодавець намагається врегулювати це питання, надаючи не тільки визначення, а й критерії розмежування. Проте такі намагання стосуються окремих видів майна: землі, нерухомості тощо. Комплексного оновлення законодавства, яке б під один стандарт підігнало використання зазначених категорій, не відбувається. Це породжує подальшу термінологічну невизначеність та плутанину.
Аналізуючи Закон України «Про управління об'єктами державної власності», автор вказує на встановлення ним обмежень права державної власності, тоді як про обтяження у ньому не йдеться. Серед підстав виникнення обтяжень у статті виділяються: 1) акти органів державної влади чи органу місцевого самоврядування; 2) рішення суду; 3) договори; 4) свідоцтво про право на спадщину. Досліджуючи це питання на прикладі нерухомого майна, автор показує, які види обтяжень можуть до нього застосовуватись.
Порівнюючи із національними обмеженнями і обтяженнями, автор аналізує досвід іноземних держав. Зокрема, наводиться приклад такого виду обтяження в Німеччині, як узуфрукт (право особи, на користь якої воно було видано, витягувати усі вигоди від використання речі); а також обтяження прав на землю в Англії - негативний сервітут (за яким встановлюється обіцянка не вчиняти певних дій з певною частиною власності).
Підводячи підсумок, автор вказує, що обмеження не приводять до встановлення нового права, а лише звужують зміст наявного суб'єктивного права власності чи пов'язаних із ними похідними, таких як право оперативного управління чи господарського відання у відношенні державної власності. При цьому вони встановлюються винятково щодо суб'єктивного права на відповідний об'єкт та стосуються як права власності, так й інших речових прав на цей об'єкт. Обтяженнями виступають додаткові права на об'єкт, що відрізняються від права державної власності як основного права. Такі додаткові права зазвичай обтяжують сам об'єкт, а також опосередковано основне речове право. Відмінність між обмеженнями права державної власності та обтяженнями виявляється в меті, заради якої вони встановлюються.
7
МИХАЙЛІВ, МАРІЯ. "Колізійне регулювання спадкових відносин у міжнародному приватному праві України". Право України, № 2020/06 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-127.
Повний текст джерелаАнотація:
Євроінтеграційні процеси та модернізація європейського законодавства призвели до потреби перегляду й удосконалення законодавства України у сфері міжнародних приватноправових відносин. Це, зокрема, стосується і колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин. Існування колізій у спадкових відносинах з іноземним елементом зумовлене різними підходами як у міжнародних договорах, так і в національному законодавстві держав до регулювання таких відносин за допомогою матеріальних та колізійних норм. Сучасний стан колізійного регулювання спадкових відносин в Україні вказує на потребу перегляду підходів та удосконалення існуючих колізійних конструкцій, а також на напрацювання понят тєвого інструментарію, що, зі свого боку, допоможе вирішити проблеми, які виникають у судовій та нотаріальній практиках із питань спадкування у міжнародному приватному праві. Метою статті є аналіз колізійних норм у сфері спадкових відносин у міжнародному приватному праві, вивчення способів та засобів колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин, а також викладення власного бачення з удосконалення механізмів їх колізійного регулювання, вироблення теоретичних дефініцій і пропозицій у досліджуваній сфері. Встановлено, що Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП) не проводить чіткої диференціації колізійних норм, виходячи із видів спадкування та предмета спадкових відносин, що ускладнює можливість належного регулювання цих відносин. Закріплюючи універсальну колізійну прив’язку останнього місця проживання спадкодавця до відносин спадкування, Закон про МПрП не передбачає дефініції поняття “останнє місце проживання”. Визначення поняття відсутнє і в законодавстві України. Це дає змогу трактувати його по-різному як у доктрині, так і на практиці. Як наслідок, запропоновано до відносин спадкування застосовувати колізійну прив’язку “останнього постійного місця проживання”. З’ясовано, що Закон про МПрП із питань колізійного регулювання здатності особи на складання і скасування заповіту, а також форми заповіту й акта його скасування закріплює колізійну прив’язку права держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання у момент складення акта або в момент смерті. Проте, якщо спадкодавець тимчасово проживав на території іноземної держави в момент складення акта або в момент смерті, законодавство якої встановлює інші вимоги щодо здатності складати заповіт, чи в цьому випадку це не буде мати правовим наслідком недійсність форми заповіту. Вважаємо, що таку ситуацію можна вирішити через закріплення колізійної прив’язки права держави місця складення заповіту, проте питання, пов’язані з прийняттям спадщини, повинні регулюватися правом держави, на території якої розміщене спадкове майно, якщо спадкодавцем не визначено інше право у самому заповіті. У сфері міжнародного спадкування залишається чимало питань, які є нез’ясованими та недостатньо врегульованими, зокрема, це стосується колізійного регулювання спадкування окремих видів прав спадкодавця, визначення меж автономії волі спадкодавця у сфері спадкування тощо. Тому удосконалення колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин допоможе вирішити чимало проблем, які існують у судовій та нотаріальній практиці.
8
ГАЛУЩЕНКО, ГЕРМАН. "Проблеми встановлення змісту іноземного права в судах України". Право України, № 2020/06 (2020): 41. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-041.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються проблемні питання встановлення у судовому процесі змісту норм іноземного права. Мета статті – теоретично осмислити та системно розглянути міжнародно-правові та внутрішньодержавні аспекти регулювання встановлення змісту іноземного права. Проаналізувати закріплені в законодавстві України способи встановлення змісту норм іноземного права на предмет наявності переваг і недоліків, окреслити пропозиції їх вдосконалення. Зокрема, автор аналізує положення як міжнародноправових актів (Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства), так і внутрішньодержавних нормативно-правових актів різних країн, які регулюють особливості встановлення змісту іноземного права, що підлягає застосуванню в тій чи іншій справі. Досліджує законодавство різних держав залежно від визначення їхніми правовими системами іноземного права як “права” (Естонії, Німеччини, Румунії, Австрії, Болгарії, Угорщини, Італії, Бельгії, Франції), як “факту” (Сполучене Королівство, Ірландії, Мальти, Люксембургу, Іспанії), а також тих, які дотримуються гібридної природи іноземного права (Латвії, Литви, Нідерландів). Увага акцентується на методах встановлення змісту іноземного права під час здійснення судочинства судами зазначених країн (запити суду до міністра юстиції або міністра закордонних справ, допит свідків, залучення експертів та подання експертних висновків, запит суду іноземним юристам тощо). Зроблено висновок, що способи встановлення змісту іноземного права залежать від правової природи іноземного права, яка підтримується в конкретній державі. Зазначається, що Україна належить до держав, які дотримуються правової концепції іноземного права. Проаналізувавши вітчизняне законодавство, виокремлено такі способи встановлення змісту іноземного права: звернення із запитом до Міністерства юстиції України щодо надання інформації про матеріальне право тієї чи іншої іноземної держави, яке підлягає застосуванню при вирішенні судового спору, залучення експерта з питань права, надання учасниками спору документів, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень. Також додатково науковці виділяють такі способи: звернення у Торгово-промислову палату, висновки іноземних юристів, допиту ролі свідків спеціалістів з іноземного права з числа юристів і будь-яких експертів, звернення у наукові установи тощо.
9
МАЙДАНИК, РОМАН. "Правове регулювання відносин сурогатного материнства з іноземним елементом. Імплементація кращого досвіду в Україні". Право України, № 2020/03 (2020): 121. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-121.
Повний текст джерелаАнотація:
Необхідність усталеного розвитку вітчизняного права в умовах євроінтеграції та глобалізації зумовлює потребу у формуванні та застосуванні в Україні законодавства і правозастосовної практики про сурогатне материнство з урахуванням кращого іноземного досвіду. Мета статті полягає у проведенні загальної характеристики сурогатного материнства з іноземним елементом, матеріально-правового та колізійно-правового регулювання зазначених відносин, колізійних прив’язок встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, як базових елементів імплементації у вітчизняне право кращого іноземного досвіду у цій сфері. Судова практика в Україні при вирішенні спорів щодо встановлення споріднення між фактичними батьками і дитиною, народженою із застосуванням сурогатного материнства, дотримується позиції, згідно з якою відмова органів іноземної держави у визнанні факту реєстрації заявниці матір’ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов’язані всі права та обов’язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула відповідно до законодавства України. Суди виходять із того, що таке порушення прав заявниці може бути усунуто через встановлення факту родинних відносин у суді України за місцем народження дитини з ухваленням відповідного судового рішення. Колізійне регулювання сурогатного материнства відображає сучасні підходи диференціації та ускладнення колізійних норм, а також тенденцію до переходу від жорсткого до гнучкого правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Законодавство іноземних держав до встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, застосовує кілька колізійних прив’язок:право держави дитини, громадянином якої вона є; особистий закон дитини (з моди фікаціями); особистий закон одного або обох батьків дитини; право держави, з якою подружжя мають найбільш тісний зв’язок; одностороння колізійна прив’язка, згідно з якою встановлення та оспорювання батьківства на території держави проводиться відповідно до законодавства цієї держави. Колізійні прив’язки встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до положень принципу найкращих інтересів дитини. Оптимальною формулою прикріплення для встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, є особистий закон дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Під державою місця здійснення сурогатного материнства доцільно розуміти державу місця імплантації ембріона, оскільки саме ця медична процедура є першим етапом, який має вирішальне значення для реалізації цього методу допоміжних репродуктивних технологій. Доцільним є внесення змін до ст. 65 Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме, доповнення статті ч. 2: “Встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, визначається особистим законом дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини”.
10
Михайлів, М. О. "МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.930.
Повний текст джерелаАнотація:
Михайлів М. О. Міжнародні договори як джерело правового регулювання спадкування за заповітом в міжнародному приватному праві. – Стаття. У статті розглянуто питання правового регулювання відносин спадкування за заповітом з іноземним елементом за допомогою норм міжнародних договорів. Проведено аналіз різних видів міжнародних договорів з питань правового регулювання спадкування за заповітом з іноземним елементом, надано перелік таких договорів та проведено їх коротку характеристику. У статті звертається увага на те, що багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародного спадкування за заповітом є порівняно небагато, у зв’язку із чим більший успіх мала уніфікація колізійних норм щодо спадкування на регіональному рівні та у спосіб прийняття двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу. У статті звертається увага на те, що багатосторонні конвенції регулюють лише окремі питання спадкування, оскільки значні розбіжності, які існують у внутрішньодержавному регулюванні, становлять певні труднощі під час створення уніфікованих норм. У статті закцентовано увагу на різних підходах щодо колізійного регулювання питань спадкування за законом в двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу. Зокрема, міжнародні договори про правову допомогу, які містять колізійні норми щодо заповідальної здатності, надають перевагу не праву держави, у якій заповідач мав місце проживання, а праву держави, громадянином якої останній був на момент складення чи скасування заповіту. Провівши аналіз норм Регламенту ЄС № 650/2012 від 4 липня 2012 року, звертається увага на те, що за загальним правилом до регулювання спадкових правовідносин застосовується право держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання на момент смерті. Проте заповідач має право обрати право держави, громадянином якої він був на момент такого вибору чи на момент смерті. За цим правом визначається, зокрема, здатність особи на складення заповіту. Як підсумок запропоновано класифікацію міжнародних договорів у сфері спадкування за заповітом за такими критеріями, як кількісний склад, види норм, які містяться в таких міжнародних договорах, та сфера їх дії.
Дисертації з теми "Іноземне право"
1
Касютіна, А. Ю. "Методи правового регулювання в міжнародному приватному праві". Thesis, НТУ "ХПІ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/16139.
Повний текст джерела
2
Ткаченко, Ю. В. "Правовий режим іноземних інвестицій в Україні". Thesis, Чернігів, 2020. http://ir.stu.cn.ua/123456789/19774.
Повний текст джерелаАнотація:
Ткаченко, Ю. В. Правовий режим іноземних інвестицій в Україні : магістерська робота : 081 Право / Ю. В. Ткаченко ; керівник роботи Апанасенко К. І. ; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра цивільного, господарського права та процесу. – Чернігів, 2020. – 86 с.Актуальність дослідження питань правового режиму іноземних інвестицій в Україні зумовлена тим, що на даний момент регулювання іноземних інвестицій має ряд проблем, які негативно позначаються на взаєминах іноземних інвесторів та українських підприємців. Можна виділити кілька основних проблем залучення іноземних інвестицій в Україну: правова нестабільність, адміністративні бар'єри, високий рівень інфляції тощо. Наукова новизна роботи полягає в тому, що магістрантка запропонувала авторські визначення таких понять, як: «іноземні інвестиції», «підприємство з іноземними інвестиціями», «іноземне підприємство», «правовий режим іноземних інвестицій», «гарантії прав іноземних інвесторів».
3
Полянська, Є. А. "Правове регулювання спадкових відносин з іноземним елементом". Thesis, Сумський державний університет, 2017. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/66424.
Повний текст джерелаАнотація:
Зараз мільйони громадян є суб’єктами найрізноманітніших відносин, у тому числі й
спадкових. Відносини виникають незалежно від місця постійного проживання, саме тому
це може бути як в Україні, так і поза її межами. На жаль, у разі смерті за кордоном або
знаходження майна за межами України виникає ряд правових проблем, серед яких й
питання регулювання спадкових відносин.
4
Кузьмук, Б. І. "ІНОЗЕМНІ ГРОМАДЯНИ ЯК СУБ’ЄКТИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ". Thesis, Молодіжний науковий юридичний форум: [Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції до Дня науки, м.Київ, Національний авіаційний університет, 18 травня 2018 р.] Том 2. – Тернопіль: Вектор, 2018. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/34798.
Повний текст джерела
5
Двойних, В. В., Сергій Іванович Денисенко, Сергей Иванович Денисенко та Serhii Ivanovych Denysenko. "Актуальні проблеми визнання та виконання іноземних судових рішень в Україні". Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78974.
Повний текст джерелаАнотація:
Згідно із Законом України «Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів» [1] під рішенням іноземних судів розуміється рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набули чинності й підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України. Визнання рішення іноземного суду – це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України, а його виконання – це застосування засобів примусового виконання, аналогічних до виконання рішень державних українських судів.
6
Козирєва, Валентина Петрівна. "Процедури банкрутства, пов’язані з іноземною процедурою банкрутства. Національне та міжнародне право в сучасному вимірі". Thesis, Запоріжська міська громадська організація «Істина, 2012. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/11111.
Повний текст джерела
7
Козирєва, Валентина Петрівна. "Процедури банкрутства, пов’язані з іноземною процедурою банкрутства. Національне та міжнародне право в сучасному вимірі". Thesis, Запоріжська міська громадська організація «Істина, 2012. https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/46801.
Повний текст джерела
8
Жильцова, Д. О. "Спеціальні права запозичення: дискусійні моменти формування". Thesis, Сумський державний університет, 2013. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32878.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливою передумовою росту міжнародної торгівлі є наявність відповідних інституцій і потужностей, що надають можливість кращого доступу на ринки і зниження тарифних бар’єрів. Історичний досвід розвитку міжнародної економіки передбачає збільшення швидкості і ефективності проведення трансакцій, мобільності здійснення операцій, що призвело до трансформації коштів від золотих до електронних.
При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32878
9
Savytska, I. V. "Law support to foreigners in Ukraine." Thesis, Sumy State University, 2018. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/66838.
Повний текст джерелаАнотація:
Foreigner is a person who comes to Ukraine but was born in another
country and belongs to it.
There are foreigners in Ukraine who are on temporary or permanent
residence and like other people need some kind of law protection. Article
26 of Constitution of Ukraine states: “Foreigners and stateless persons who
are in Ukraine on legal grounds enjoy the same rights and freedoms and
also bear the same duties as citizens of Ukraine, with the exceptions
established by the Constitution, laws or international treaties of Ukraine,
with the exceptions that are established by the Constitution of Ukraine,
laws or international treaties of Ukraine”. That means that in Ukraine their
rights and freedoms are also protected. So they can freely move on the
territory of the country and fully enjoy all possible benefits.
10
Уткіна, Марина Сергіївна, Марина Сергеевна Уткина, Maryna Serhiivna Utkina та О. М. Шелест. "Колізії в сфері правового регулювання майнових прав на службовий винахід: досвід іноземних країн". Thesis, Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка; НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, 2018. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/72710.
Повний текст джерелаАнотація:
Працівники певних професій під час виконання посадових обов’язків створюють певні твори науки, літератури або ж мистецтва. Саме у зв’язку із цим, кількість творів, які створюються у зв’язку із виконанням службових обов’язків перебуває у процесі постійного кількісного зростання. Саме такі твори відносять до службових.Работники определенных профессий при исполнении должностных обязанностей создают определенные произведения науки, литературы или искусства. Именно в связи с этим, количество произведений, которые создаются в связи с выполнением служебных обязанностей находится в процессе постоянного количественного роста. Именно такие произведения относят к служебным.
Employees of certain professions during the performance of official duties create certain works of science, literature or art. It is in this connection that the number of works created in connection with the performance of official duties is in the process of constant quantitative growth. It is these works that are related to the service.
Книги з теми "Іноземне право"
1
Бакальчук, В. О., С. В. Дубова, Ю. А. Тищенко та Ю. Б. Каплан. Законодавство та підходи іноземних країн щодо розв’язання проблем реалізації прав, свобод і обов’язків громадян, які належать до ромської національної меншини. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.21.
Повний текст джерелаАнотація:
За даними Всеукраїнського перепису населення від 2001 р., кількість ромів в Україні становить 47 тис. осіб. За неофіційними оцінками, в країні можуть проживати спільноти від 200 тис. до 400 тис. ромів, причому ці спільноти мають різний ступінь інтегрованості в українське суспільство. Ромська спільнота залишається однією з найбільш уразливих соціальних груп в українському суспільстві, попри завершення дії Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року (Стратегія 2020) та Плану заходів з її реалізації. Нову стратегію інтеграції ромів затверджено Розпорядженням КМУ від 28 липня 2021 р. № 866-р. «Про схвалення Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року» (Стратегія 2030). Триває розроблення Плану заходів на виконання Стратегії 2030. Необхідність вироблення ефективної політики щодо інтеграції ромської спільноти відповідає євроінтеграційним прагненням України, а також є частиною практики впровадження кращого європейського досвіду в процесі оптимізації державної політики щодо міноритарних спільнот.