Статті в журналах з теми "Інноваційний розвиток економіки"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Інноваційний розвиток економіки.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Інноваційний розвиток економіки".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Nosyk, О. М. "Відкриті інноваційні системи: головні характеристики і напрями інтернаціоналізації". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 103. http://dx.doi.org/10.15421/191611.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкриття особливостей та тенденцій інноваційного розвитку в сучасний період ґрунтується на визначенні його нових характеристик, обумовлених постіндустріальними трансформаціями.Мета написання статті – дослідження головних елементів відкритих національних інноваційних систем та напрямів їх включення у міжнародне інноваційне співробітництво. У ході виконання окреслених завдань використано методи системного та структурно-функціонального аналізу з метою обґрунтувати головні складники відкритих інноваційних систем та чинники і напрями їх формування та функціонування.Наголошено, що головні характеристики відкритих інноваційних систем – це інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми. Рушійною силою сучасного інноваційного процесу є підприємницька інноваційна діяльність, що охоплює всі стадії та сфери системного інноваційного процесу, спирається на інновації – технологічні, управлінські, ринкові, соціальні і забезпечує інноваційний розвиток суспільства.Виявлено, що інноваційна співпраця передбачає залучення її учасників до інноваційного процесу із застосуванням таких форм, як трансфер технологій, інформаційний обмін, наукові та освітні програми, комерційний обмін інноваційними продуктами. Інноваційне партнерство поєднує інноваційні ресурси та діяльність їх учасників – створення інноваційних підприємств, сумісне здійснення інноваційних проектів. У сучасний період інноваційна співпраця і партнерство розвиваються на рівні корпорацій, галузей та секторів національної економіки й на міжнародному рівні.Розвиток інноваційної співпраці та партнерства залежить від формування й стану інноваційних екосистем як середовища відкритих інновацій. Під впливом глобальних чинників розвитку інноваційних кластерів притаманна тенденція інтернаціоналізації інноваційної діяльності на основі міжнародної кооперації кластерів різних країн.Інноваційний розвиток приводить до певних трансформацій людського капіталу, зростання рівня його інновативності й інноваційності. Інтернаціоналізація людського капіталу інновацій відбувається на основі розвитку міжнародної науково-технічної співпраці, здійснення соціогуманітарних програм.Напрямами формування відкритих інноваційних систем є розвиток інноваційного підприємництва, інноваційних мереж, інноваційного співробітництва і партнерства, інноваційних екосистем та кластерів. Ядро відкритих інноваційних систем складає людський капітал інноваційного розвитку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні умов та чинників набуття інноваційними системами різного рівня відкритого характеру, обґрунтування їх складників та напрямів інтернаціоналізації. Практичне значення одержаних результатів – використання суб’єктами інноваційної діяльності матеріалів статті для організації інноваційного процесу на основі принципів відкритих інновацій.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми спрямовуватиметься на обґрунтування особливостей відтворення людського капіталу відкритих інноваційних систем.
2
Сочинська-Сибірцева, І. М. "ЧИННИКИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 18 (30 червня 2021): 73–77. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/18.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано чинники впливу на інноваційний розвиток країни, розглянуто методи оцінки рівня інноваційного розвитку країни та проаналізовано міжнародний досвід підтримки і стимулювання інноваційного розвитку провідних країн. Із п’яти міжнародних рейтингів особлива увага приділяється глобальному інноваційному індексу, що охоплює усі сфери функціонування економіки країни та є показовим у дослідженні рівня інноваційного розвитку країни. Охарактеризовано рейтинг та результативність інноваційної діяльності України у 2019–2020 рр. Запропоновано шляхи посилення впливу інноваційних чинників на розвиток економіки України, серед яких: формування сприятливого інституційного середовища для розвитку інноваційно-технологічної діяльності; збільшення загального обсягу асигнувань на науково-дослідні та науково-технічні розробки; посилення ролі бізнесу у забезпеченні фінансування науково-технічних та інноваційних процесів; побудова національної інноваційної системи, націленої на підвищення інноваційності та ефективності української економіки; створення дієвого механізму стимулювання і суспільного визнання науково-дослідної та інноваційної діяльності на всіх рівнях національної інноваційної системи.
3
Сошников, А. "Особливості розвитку інноваційної економіки в умовах боротьби з коронавірусною інфекцією COVID-19". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 185–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1940.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва.
Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р.
Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу.
Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження.
Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару.
Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому.
Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.
4
Рудь Н.Т. та Федас Д. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ". Економічний форум 1, № 3 (25 вересня 2021): 26–38. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-4.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті показано, що перехід економіки на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для України, для чого необхідне державне регулювання і підтримка розвитку інноваційної діяльності. В даний час механізм державної підтримки в країні слабо розвинений, включає лише його окремі, розрізнені між собою ланки, використання яких не дозволяє створити цілісну систему державної підтримки інноваційних підприємств.
Проаналізовано найбільш інноваційні країни світу, інструменти їх державного регулювання і підтримки. Розглянута інноваційна політика провідних країн світу, їх механізми сприяння, фінансування та нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку. Проаналізована законодавча база України щодо становлення інноваційної економіки. Актуальним залишається прийняття Закону про інноваційну інфраструктуру.
Рекомендується створити єдиний державний орган, який відповідає за координацію роботи всіх ланок і напрямів інноваційної діяльності в країні, в тому числі і кадрове забезпечення. У зв’язку з цим пропонується створити Координаційну Раду, яка вписується в існуючу структуру Міністерства освіти та науки України, як окремий орган, що повністю відповідає за інноваційний розвиток в країні.
Відмічено про необхідність вжиття заходів щодо підтримки національного науково-технічного потенціалу.
Слід сформулювати відповідальність регіональної влади в області практичного застосування результатів досліджень і розробок з урахуванням специфіки регіонального виробничого комплексу в сфері повноважень регіональної влади щодо розвитку інноваційної інфраструктури, визнання первинності інноваційної діяльності по відношенню до здійснюваних в регіоні структурних перетворень.
При відборі цільових інвестиційних програм доцільно використовувати критерій: технологія – галузі – регіони з метою поширення найбільш перспективних технологічних систем у всіх тих регіонах, до яких «прив’язані» конкретні галузі, що використовують ці технології: стартова підтримка регіональних галузевих інноваційних проєктів і програм пайовою участю у фінансуванні міністерств і відомств, що враховує фактори розподілу науково-технічного потенціалу за секторами економіки та соціально-економічну обстановку в конкретному регіоні.
Реалізація інструментів державної підтримки, запропонована в даній статті, дозволить внести певний внесок у формування інноваційної економіки країни.
5
Немченко, Ганна Валеріївна. "Проблеми інноваційного розвитку регіонів в умовах фінансової децентралізації". Economic and food security of Ukraine, № 3-4 (6 березня 2019): 42–49. http://dx.doi.org/10.15673/efs.v6i3-4.1285.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається вплив інноваційної діяльності на фінансову децентралізацію регіонів, вплив Національного фонду досліджень, грантів, кластерів на інноваційний розвиток країни. Обґрунтовано, що в розробці інноваційно-інвестиційної моделі країни зобов'язані брати участь держава, регіони, використовуючи індикативне планування. Інноваційно-інвестиційна непривабливість - найбільша загроза розвитку України.Пропонується запланувати підприємствам держзамовлення, враховуючи ефект від інновацій, вибираючи найбільш важливі і корисні харчові продукти і технології на конкурсній основі. Доведено, що умовою отримання субсидій від держави повинна бути підтримка малого і середнього бізнесу, інноваційна і екологічна діяльність в регіонах.На сьогоднішній день, перед кожним індивідуумом, підприємствами, регіонами, країнами в цілому гостро стоїть проблема інноваційної діяльності. В епоху глобалізації науково-технічної революції, якщо не застосовувати новації - це означає приректи свою продукцію або послуги на відсталість і знизити конкурентоспроможність, гірше - банкрутство. Тому, важливо приділяти увагу вирішенню проблем інноваційного розвитку регіонів, адже це запорука розвитку.Фінансова децентралізація регіонів передбачає наповнення місцевих бюджетів, перевищення витрат. Це передбачає пошук найбільш ефективних витрат, які здатні приносити значні надходження і забезпечити розвиток регіону в майбутньому.Ресурс наповнення місцевих бюджетів за рахунок продажу земель майже вичерпаний. Неможливо нескінченно поповнювати бюджет за рахунок продажу землі, ціна якої іноді знижується і сприяє розвитку корупції. Плата за землю повинна йти на поліпшення її стану, на природоохоронні заходи.Найважливішим джерелом наповнення бюджету повинна стати інноваційна діяльність, забезпечить стабільне зростання економіки регіону. Це не суперечить створенню інноваційно-інвестиційної моделі розвитку держави.
6
Susidenko, Valentin, та Julia Susidenko. "РЕАЛІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (23 грудня 2020): 183–93. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0217.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.
7
Danylkiv, K. P., K. V. Horbova та O. Ya Poburko. "Інноваційний розвиток транспортної системи України". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 4 (26 квітня 2018): 31–35. http://dx.doi.org/10.15421/40280405.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження складових транспортного комплексу (залізничний транспорт, автомобільний, водний) дало змогу стверджувати, що транспортна система є важливим сегментом для економіки країни, стабільне функціонування якого забезпечує необхідні умови цілісності держави та підвищення рівня життя населення. Проаналізовано стан транспортної системи України та розглянуто перспективи її розвитку в контексті кризових змін. Визначено негативні тенденції у перевезеннях. Відзначено зменшення вантажообігу залізничного, автомобільного, водного, трубопровідного й авіаційного транспорту. Ринок транспортних послуг задовольняє тільки базові потреби економіки України та населення у перевезеннях. Виявлено, що нерозвинена система управління транспортною системою, стан виробничо-технічної бази і технологічний рівень організації перевезень за багатьма параметрами не відповідають зростаючим потребам суспільства, що негативно впливає на транспортну систему країни. Перспективним для держави визначено інноваційні перетворення в напрямку удосконалення структури міжнародних транспортно-логістичних систем, запровадження інноваційних інформаційно-управлінських технологій, побудованих на моделюванні інтегрованих транспортних систем, розвиток мультимодальних перевезень та пришвидшене інтегрування національної транспортної системи.
8
Губарь, О. В. "АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ІТ-АУТСОРСИНГУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ". Підприємництво та інновації, № 11-1 (29 травня 2020): 69–73. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено сутність та особливості ІТ-аутсорсингу. Розкрито характерні риси цифрової економіки в умовах глобалізації бізнесу. Проаналізовано особливості аутсорсингової привабливості України та деяких країн світу. Україна покращила свої позиції у рейтингу завдяки структурним змінам в інфраструктурі, діловому середовищі та урядовим реформам. Здійснено оцінку ІТ-аутсорсингу в національній економіці та виявлено проблемні фактори його розвитку. Основними стримуючими чинниками є несприятливий податковий режим для ІТ-сектору; міграція кадрів; недостатня кількість навчальних закладів для отримання якісної освіти. Тому Україні необхідно позбавитися репутації «сировинного» ІТ-аутсорсингу, трансформувавши модель у сервісний консалтинг. Задля цього запропоновано концептуальну кластерну модель розвитку ІТ-аутсорсингу, яка передбачає наявність якісної ІТ-освіти, інвестицій в інноваційний розвиток ІТ-сектору, впровадження інноваційних ІКТ, державної підтримки щодо створення ІТ-кластерів (зокрема, податкового стимулювання та фінансування ННДКР), інноваційних ІТ-продуктів.
9
Олейнікова, Л. Г. "Інноваційний розвиток як мотив детінізації економіки". Фінанси України, № 3 (184) (2011): 35–41.
Знайти повний текст джерела
10
Kovalova, O. V. "Інноваційний інструментарій структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного інструментарію структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки.
Метою статті є дослідження та застосування інноваційних інструментів структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки.
Наукова новизна. Визначено, що існує взаємозв’язок між типом економічних відносин та моделлю управління, періодичністю процесів ускладнення та спрощення систем управління, пов’язаних із базовим розподілом праці. При спрощені (скороченні) функцій державного управління на перший план виходять альтернативні організації. Тому актуалізуються принципи належного врядування як елемент організаційно-управлінської системи політики, притаманний сучасним системам державного управління. Визначено логічні підсистеми структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Розроблено та обґрунтовано напрями і стратегічні пріоритети модернізаційної структурної політики в аграрному секторі економіки України.
Висновки. Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору – визначальний пріоритет, який повинна враховувати держава при розробці і здійсненні структурної політики. Реалізація концепції сталого розвитку за рахунок раціонального використання потенціалу сільського сектору, сільського господарства й суміжних галузей має стати головною компонентою національного соціально-економічного зростання. Без відповідної структурної політики розвитку аграрного сектору рух в заданому напрямі є проблематичним. На такому баченні перспективи сьогодні наполягає усе передове світове співтовариство тому, що до аграрного сектору сформовані принципи економічної, екологічної та соціальної сталості. Усі вони пов’язані з природою та діяльністю людини, а сільське господарство – частина природи, яка задіяна у формуванні системи забезпечення головною компонентою людського існування – продовольством. Сталий розвиток аграрного сектору економіки нерозривно пов'язаний із забезпеченням сталого розвитку сільських територій. І тут необхідним є врахування зарубіжного, зокрема Європейського досвіду вирішення цієї проблеми. Вирішення даного питання вважаємо стратегічним для забезпечення конкурентоспроможного розвитку агропродовольчого комплексу та сільських територій. Стратегічні пріоритети сталого розвитку аграрного сектору економіки мають узгоджуватися з глобальними рішеннями, які прийняті світовою спільнотою, зокрема Цілями сталого розвитку 2030.
11
Костецький, В. "Вплив інноваційної діяльності суб"єктів господарювання на інноваційний розвиток економіки держави". Світ фінансів, Вип. 1 (58) (2019): 132–44.
Знайти повний текст джерела
12
Лондаренко, Д. О. "РЕСУРСНО-ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ". Підприємництво та інновації, № 12 (3 липня 2020): 215–19. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.37.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто моделі модернізації економіки регіону, особливе позиціонування фінансової складової в ресурсному потенціалі регіону та її взаємодію з іншими компонентами такого потенціалу. Наголошено, що дослідження сучасних моделей модернізаційного аналізу показує, що на відміну від підходів, що застосовувалися в рамках класичних модернізаційних досліджень, вони відрізняються значно більшою гнучкістю і еластичністю по відношенню до досліджуваної реальності, тимчасовим і просторовим її вимірам. Крім того, ці моделі більш продуктивні при вивченні регіональної динаміки модернізації, оскільки не припускають розгляд національної економічної системи як однорідного єдиного цілого (моноліту), що функціонує за одними і тими ж інститу- ційними, господарськими та економічними механізмами в кожній підсистемі і на всьому часовому інтервалі. Обґрунтовано, що модернізаційна парадигма регіональної економіки, яка сформувалася переважно під впливом еволюціонізму і функціоналізму, сама постійно розвивається і удосконалюється, розвиток теорії модернізації є орієнтиром інноваційного розвитку економічних систем мезорівня, що характеризується суттєвим розки- дом показників природно-ресурсного, економічного, фінансового, інституційного та інших видів потенціалу, а також рівнів їх соціально-економічного розвитку. Остання обставина, настільки характерна для України, накладає великий відбиток на вибір моделей регіональної модернізації, включаючи форми організації виробничої та інноваційної діяльності в межах конкретного регіону. В статті також наведені показники валового регіо- нального продукту (ВРП) по регіонах України 2013-2018 рр. Запропонована модель територіальної організації фінансової сфери та зазначено її роль у формуванні ресурсних потоків. Обґрунтовано основні напрями модер- нізації регіональної економіки.
13
Пічкур, О. "Інноваційний розвиток світової економіки та місце України у ньому". Інтелектуальна власність, № 6 (2009): 32–40.
Знайти повний текст джерела
14
Пічкур, О. "Інноваційний розвиток світової економіки та місце України у ньому". Інтелектуальна власність, № 10 (2009): 38–49.
Знайти повний текст джерела
15
Пічкур, О. "Інноваційний розвиток світової економіки та місце України у ньому". Інтелектуальна власність, № 7 (2009): 43–50.
Знайти повний текст джерела
16
Радченко, О. П. "Інноваційний розвиток національної економіки - конкурентоспроможність держави на міжнародному ринку". Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління 14, вип. 3 (31) (2015): 51–64.
Знайти повний текст джерела
17
Пічкур, О. "Інноваційний розвиток світової економіки та місце України у ньому". Інтелектуальна власність, № 8 (2009): 24–28.
Знайти повний текст джерела
18
Пічкур, О. "Інноваційний розвиток світової економіки та місце України у ньому". Інтелектуальна власність, № 2 (2010): 39–46.
Знайти повний текст джерела
19
Пічкур, О. "Інноваційний розвиток світової економіки та місце України у ньому". Інтелектуальна власність, № 4 (2009): 43–47.
Знайти повний текст джерела
20
Пічкур, О. "Інноваційний розвиток світової економіки та місце України у ньому". Інтелектуальна власність, № 12 (2009): 41–44.
Знайти повний текст джерела
21
Шубравська, О. "Інноваційний розвиток аграрного сектора економіки України: теоретико-методологічний аспект". Економіка України, № 1 (602) (2012): 27–35.
Знайти повний текст джерела
22
Старченко, Г. В. "Проєктно-орієнтований технологічний бізнес, як основний елемент моделі інноваційного розвитку національної економіки". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 1 (30 вересня 2021): 29–38. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue1-2021-05.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено інноваційна активність українського бізнесу та виявленні його взаємозв’язки з наукою та освітою. Встановлено, що цей взаємозв’язок є важливим для розробки заходів та пропозицій із налагодження ефективної колаборації між освітою, наукою, державою, бізнесом, суспільством та закладення бази для формування проєктно-орієнтованого технологічного бізнесу в національній економіці. Зазначено, що застосування проєктно-орієнтованого підходу до управління інноваційним розвитком національної економіки дає змогу врахувати її складну внутрішню структуру, основні зв’язки між її підсистемами та елементами. Це сприяє появі нових структур та елементів інноваційної моделі розвитку економіки, як то, проєктно-орієнтований технологічний бізнес. Проєктно-орієнтований технологічний бізнес, як основний елемент моделі інноваційного розвитку національної економіки сприяє налагодженню тісних взаємозв’язків між основними суб’єктами інноваційного розвитку. Підкреслено, що на тісній колаборації між суб’єктами освіти, науки та бізнесу базується своєчасне використання генерованих ідей, трансформація ідей у інновації, дифузія інновацій. В роботі для виявлення зон концентрації інноваційних пріоритетів великого бізнесу, запропоновано використовувати модифікацію індексу Херфіндаля-Хіршмана. Проведений аналіз показав, що бізнес спроможний змінювати інноваційне середовище не лише регіонального, але й на рівні національної економіки. Для сучасного етапу розвитку бізнесових утворень характерна неоднорідність економічного та технологічного простору щодо рівня концентрації інноваційних витрат та інноваційних результатів основних суб’єктів бізнесу. Наголошено, що налагодження тісних взаємозв’язків в межах проєктно-орієнтованого технологічного бізнесу вимагає активізації інноваційної діяльності самого бізнесу, що має прояв у постійному використанні результатів діяльності науки задля досягнення цілей свого розвитку. Ґрунтовного вивчення заслуговують питання методологічного забезпечення формування умов для довгострокової взаємодії бізнесу та державних органів на регіональному рівні, зокрема в рамках реалізації проєктів інноваційного розвитку, формування кластерів, підвищення соціальної відповідальності бізнесу та активізації проєктів державно-приватного партнерства.
23
Коптюх, О. "Вплив рефінансування банків на інноваційний розвиток економіки у післякризовий період". Банківська справа, № 1/2 (133) (2015): 117–26.
Знайти повний текст джерела
24
Kruhlov, Vitalii, та Dina Tereshchenko. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОЄКТІВ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ". Public Administration and Regional Development, № 13 (8 вересня 2021): 675–98. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні проаналізовано сучасний стан розвитку державно-приватного партнерства, місце аграрного сектору економіки України у формуванні валового внутрішнього продукту та досліджено ключові напрями співробітництва держави та приватного власника на основі реалізації проектів у аграрному секторі. Метою статті – є аналіз реалізації проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі економіки та розробка підходів щодо активізації стратегічних напрямів розвитку партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. В основі сучасних підходів до розвитку аграрного сектору мають знаходитися пріоритети, спрямовані на пошук додаткових ресурсів, які можливо залучити у процесі реалізації проєктів державно-приватного партнерства. У дослідженні визначено основні напрями розвитку державно-приватного партнерства в аграрному секторі, що передбачає обмін знаннями, розроблення комплексних стратегій, концесійні угоди, створення особливих економічних зон, технопарків і технополісів, формування інтегрованих структур, кластерів та інвестиційних фондів, розвиток ланцюгів створення вартості. Виокремлено, на основі існуючого практичного досвіду, основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства. Запропоновано напрями реалізації проєктів державно-приватного партнерства у окремих галузях аграрного сектору на основі створення та модернізації об’єктів інфраструктури та технологій просування продукції на ринку. Розроблено модель реалізації стратегічного планування розвитку сфер діяльності, пов’язаних з аграрним сектором, на основі можливого використання проєктів державно-приватного партнерства. В якості основних інструментів у розвитку проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі запропоновано формування Стратегії розвитку сільського господарства, реалізацію сільськогосподарських кластерних проєктів та ланцюгів доданої вартості, податкове стимулювання інноваційної діяльності в аграрному секторі, поліпшення інвестиційного клімату, створення технологічних парків та бізнес-інкубаторів, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток та ін.
25
Іванова, М. І., А. В. Дудник та А. В. Бардась. "ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ ШЛЯХОМ УТВОРЕННЯ ЕКОНОМІКО-ІННОВАЦІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 3 (62) (27 жовтня 2021): 18–23. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/62-3.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження використання сучасного інструментарію управління інноваційно-інвестиційним розвитком шляхом утворення економіко-інноваційних об’єднань, основним елементом яких є інноваційний кластер. Використано загальнонаукові та спеціальні методи системно-структурного аналізу. Теоретичне дослідження виявило, що дієвим напрямом активізації інноваційно-інвестиційної діяльності як окремих підприємств, так галузей у цілому є застосування інноваційного кооперування. Наведено авторське визначення інноваційного кластера. З’ясовано, що розвиток інноваційних кластерів потребує впровадження дієвої державної підтримки – кластерної політики. Перспективами подальшого розвитку є визначення чинників, які сприяють підвищенню загального рівня конкурентоспроможності економіко-інноваційних об’єднань.
26
Круглов, Віталій. "НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ". Науковий вісник: Державне управління, № 2(8) (30 червня 2021): 37–55. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-2(8)-37-55.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасний стан аграрного сектору економіки України, його місце у формуванні валового внутрішнього продукту, тренд зміни продуктивності сільського господарства, його роль у зменшенні негативного впливу економічної кризи в 2020 р. та головні тенденції розвитку аграрного сектору. Метою дослідження є аналіз існуючих підходів до формування напрямів розвитку державно-приватного партнерства у аграрному секторі економіки та розробка практичних заходів щодо активізації розвитку стратегічного партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. Існуючі підходи, спрямовані на розвиток аграрного сектору, мають використовувати можливості додаткового залучення ресурсів, що можливо досягнути за рахунок моделей державно-приватного партнерства. Проаналізовано особливості державно-приватного партнерства в аграрному секторі, яке спрямовується на реалізацію пріоритетних проєктів інфраструктури з метою розвитку виробництва, зберігання та збуту сільськогосподарської продукції; реалізації продовольчої безпеки; розвитку ланцюгів створення вартості. Визначено основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства, які використовується у світовій практиці. Акцентовано увагу на необхідності використання державно-приватного партнерства в аграрному секторі на основі стратегічного управління в межах загальноекономічної політики держави. Обґрунтовано переваги використання інструментарію державно-приватного партнерства в аграрному секторі та визначено напрями його розвитку. Визначено основні підходи до формування державної політики розвитку сфери агропромислового комплексу шляхом державно-приватного партнерства, які передбачають підвищення рентабельності виробництва, реалізації експортного потенціалу країни, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення конкурентоспроможності сільського господарства, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток.
27
Kushnir, S. O. "Інноваційний розвиток аграрного сектору як інструментарію забезпечення економічної безпеки". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 84–94. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного розвитку аграрного сектору як одного з головних інструментаріїв забезпечення економічної безпеки країни.
Метою статті є дослідження однієї з найбільш прогресивної методології інформаційно-аналітичної системи моніторингу інноваційного розвитку аграрного сектору, якою нині прийнято вважати форсайт, як інструментарію забезпечення економічної безпеки.
Наукова новизна. Запропоновано механізм, який організаційно-функціонально забезпечуватиме взаємодію уповноважених органів державної влади з іншими інститутами ринку та громадськістю, а також внесені пропозиції щодо інституційного забезпечення моніторингу інноваційного розвитку та економічної безпеки аграрного сектору. Обгрунтовані пропозиції щодо використання форсайтного підходу як спеціальної методології довгострокового прогнозування та розроблено організаційно-інституційний конструкт позиціонування форсайту, що сприятиме ідентифікації сегментів у прогнозуванні забезпечення економічної безпеки аграрного сектору. Також наведені можливі ефекти форсайту в забезпеченні економічної безпеки аграрного сектору на засадах його інноваційного розвитку.
Висновки. На сьогодні важливим моментом розвитку аграрної галузі є нагальність створення інформаційної системи моніторингу щодо забезпечення економічної безпеки аграрного сектору на умовах його інноваційного розвитку.
Формування та використання інституційної системи й методів форсайту у сфері інноваційного розвитку аграрного сектору та його економічної безпеки є можливим, доцільним і реальним у контексті визнання аграрного сектору локомотивом національної економіки, а інновацій – запорукою безпечного, сталого економічного розвитку.
У загальному розумінні пропонуємо розглядати форсайт як систему комплексних методів експертної оцінки довгострокових перспектив інноваційного розвитку аграрного сектору, визначення технологічних проривів, які забезпечують позитивний вплив на національну економіку та відповідний рівень економічної безпеки.
Реалізація форсайтної методології здійснення інформаційно-аналітичного моніторингу економічної безпеки аграрного сектору та його інноваційного розвитку дасть можливість зреалізувати підходи до їх прогнозування у найбільш прогресивному плані. Тому акцентуємо увагу на побудові конструкції методології форсайту у концептуальному позиціонуванні означеної системи прогнозування щодо такої специфічної моделі, як забезпечення економічної безпеки аграрного сектору на засадах його інноваційного розвитку.
28
Піріашвілі, О. Б., та В. П. Овчиннікова. "ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 10 (30 грудня 2019): 74–81. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією з причин, яка гальмує інноваційний розвиток залізничного транспорту, виступає недостатній обсяг фінансування капітальних інвестицій на залізничному транспорті. У статті розглянуто питання, пов‘язані з оновленням та модернізацією рухомого складу залізничного транспорту країни. Розглянуто структурний склад залізничного транспорту країни та виділено основні складники цього сектору виробничої інфраструктури національної економіки. Наведено характеристику реформ, що реалізуються на залізничному транспорті в сучасних умовах. Проаналізовано розподіл рухомого складу залізничного транспорту України за роками випуску та зроблено висновок про те, що парк рухомого складу значно застарілий. Розглянуто питання інвестиційного забезпечення розвитку залізничного транспорту України на сучасному етапі. Зроблено висновок про те, що необхідно забезпечити цільове використанням фінансових ресурсів, які виділяються на розвиток та модернізацію залізничного транспорту, а також єдиної системи управління цією структурою.
29
Popadynets, N. M., та Yu V. Zhuravel. "Інвестиційно-інноваційний розвиток національної економіки на засадах діджиталізації та дизайн-менеджменту". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 3(81) (30 вересня 2019): 132–35. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.3.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено напрями розвитку сучасних цифрових та інформаційних технологій. Особливу увагу приділено напрямам діджиталізації та дизайн-менеджменту суб’єктів економічної діяльності в Україні. Охарактеризовано особливості сучасних процесів діджиталізації та дизайн-менеджменту. Розкрито сутність поняття діджиталізація та дизайн-менеджмент. Визначено проблеми формування діджиталізації та дизайн-менеджменту.
30
Присяжнюк, А. Ю. "Зовнішні фінансові потоки та їхній вплив на інноваційний розвиток економіки України". Актуальні проблеми економіки, № 9 (99) (2009): 65–76.
Знайти повний текст джерела
31
Дмитрієва, Оксана, та Олексій Тімров. "СТРАТЕГІЧНЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 27 (14 листопада 2021): 37. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.37.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета. Визначення підходів, принципів і етапів реалізації державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури; розроблення типізації інноваційних стратегій на основі встановлення ознак і сутності інноваційної стратегії як ключового елемента в системі стратегічного управління. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного державного управління та напрями інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. В умовах ринкової економіки, що характеризується зростаючою невизначеністю розвитку зовнішнього середовища, неповнотою і асиметрією інформації, періодами підйому і спаду економічного розвитку, особлива увага приділяється формуванню системи державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. Державне стратегічне управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури – це науково обґрунтований вплив керівників держави, апарату державного управління, політичних і громадських організацій на соціально-економічне середовище транспортного комплексу та інноваційної системи країни, що забезпечує якість і конкурентоспроможність транспортних послуг та сталий розвиток транспортного сектора економіки. В ході дослідження систематизовано основні концептуальні підходи теорії управління, напрямки державного стратегічного управління, принципи стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. У роботі визначено основні елементи ефективної системи стратегічного державного управління, запропоновано етапи і складові стратегічного управління інноваційним розвитком. На основі накопиченого досвіду у науковій літературі авторами представлено класифікацію інноваційних стратегій. Беручи до уваги накопичений досвід у статті розроблено класифікацію стратегій інноваційного розвитку транспортної інфраструктури, що враховує комплекс пріоритетних критеріїв (направленість результату, тип інновацій, характер дій). Наукова новизна. Удосконалено теоретичні основи стратегічного державного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури, які, на відміну від відомих, включають типізацію інноваційних стратегій за комплексом ознак (корисність результату, тип інновацій, характер дій), що передбачає їх поділ на деструктивні (псевдо- і квазіінноваційні) і конструктивні (адаптивні, оптимізаційні, прогресивні) стратегії. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення стратегії інноваційного розвитку транспортної інфраструктури України і дозволять сформувати ефективний інструментарій державного регулювання інноваційних проєктів розвитку інфраструктури транспорту.
32
Kovalenko, Larisa Oleksiivna. "СТРУКТУРНІ ЗМІНИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ БАЗОВИХ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНУ АКТИВНІСТЬ". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA 1, № 2(10) (2017): 97–104. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2017-1-2(10)-97-104.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Представляє інтерес дослідження відповідності заявлених цілей щодо розбудови інноваційної моделі економіки змісту конкретної політики їх реалізації. Постановка проблеми. Показники розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності в економіці свідчать про відсутність адекватних законодавчих актів в частині фінансової підтримки інноваційної діяльності та обмеженість фінансових можливостей реального сектору економіки. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний науковий і практичний внесок в дослідження механізмів фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності становлять праці провідних науковців В. Гейця, В. Александрової, Л. Федулової, А. Даниленко, С. Онишко та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Високий динамізм розвитку, загострення економічних, політичних протиріч вимагає вдосконалення фінансової бази інноваційної діяльності підприємств. Постановка завдання. Метою статті є дослідження тенденцій зміни структури капіталу в галузях реального сектору економіки та оцінка їх впливу на інноваційно-інвестиційну активність підприємств. Виклад основного матеріалу. Дослідженням виявлені негативні тенденції зміни структури капіталу підприємств базових галузей економіки. Зменшується частка власного капіталу, більше половини джерел фінансування припадає на поточні зобов’язання. Скоротились кредитні програми для бізнесу, що зумовлено високими процентними ставками та низьким рівнем рентабельності підприємств. Негативний вплив на ці процеси здійснила монетарна політика НБУ: трикратне знецінення національної валюти, висока інфляція та облікова ставка поглибили кризу і обмежили доступ підприємств до кредитних ресурсів. Висновки. Стратегія управління економікою країни орієнтована на екстенсивний розвиток. Якщо вона буде консервуватись і на майбутнє, то економіка України залишиться не конкурентноздатною, не спроможною вирішити проблеми бідності значної частини населення, втратить свій науково-технічний, інтелектуальний потенціал. Обгрунтовані напрямки зміцнення фінансової бази інноваційної діяльності бізнесових структур та підвищення їх інвестиційної привабливості.
33
Окландер, М. "Стратегічні маркетингові дослідження перспектив впливу наукових досліджень на інноваційний розвиток національної економіки". Маркетинг в Україні, № 3 (55) (2009): 14–20.
Знайти повний текст джерела
34
Vasylchak, S. V., M. V. Kunytska-Ilyash та M. P. Dubyna. "Використання криптовалют в сучасних економічних системах України: перспективи та ризики". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 76 (4 березня 2017): 19–25. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7604.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено розвиток та використання в Україні інноваційних технологій розрахунків, а саме криптовалюти. Проаналізовано особливості функціонування криптовалют у світових платіжних системах. Криптовалюта як абсолютно інноваційний платіжний інструмент в сучасних умовах розвитку комп’ютерних технологій, значно інтегрується у повсякденне життя людей, тому питання розвитку та використання цього платіжного засобу в Україні набуває особливого значення. Відбувається це на фоні кризи вітчизняної банківської системи, нестабільності національної валюти, мінливого курсу валют та інших труднощів, які постають перед економічними суб’єктами. Однак, поряд з перевагами, криптовалюта має також і певні недоліки, які стримують її розвиток та використання в Україні. Аналіз недоліків здійснений в даній статті. Дослідження міжнародної практики використання криптовалюти свідчить про те, що у світі неоднозначно ставляться до її впровадження в обіг, а пояснюється це в першу чергу новизною даного платіжного інструменту та відсутністю єдиного визначення категорії «криптовалюта», яка б розкривала її економічну сутність. Основним об’єктом дослідження в даній статті є bitcoin. Bitcoin успішно виконує функцію грошей у відносинах, які виникають в процесі суспільного виробництва між людьми по всьому світу. Передача bitcoin здійснюється безпосередньо між платником та отримувачем через децентралізовану (пірингову р2р) мережу. У цій схемі передачі біткоїнів немає посередників, які зазвичай встановлюють свої правила, мають змогу блокувати та обмежувати. Сьогодні Bitcoin – сучасна цифрова валюта, яка чудово підходить для розрахунків в мережі Інтернет. Також розглянуто питання інвестицій у реальний сектор економіки за допомогою криптовалют, використання в економіці країни та спроби їх регулювання. Сьогодні в світі налічується близько 1,6 тис. віртуальних валют. Понад 600 серед них є активними, а ринкова вартість 30 валют понад 1 млрд дол. США. Bitcoin залишаються найпоширенішими та найдорожчими, вони не випускаються центральними банками і не залежать від грошово-кредитної політики держави. Їхня максимальна кількість лімітована, а тому інфляція їм не загрожує.
35
Shestakovska, T. L., та S. O. Kushnir. "Інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 93–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено визначенню інноваційних факторів забезпечення економічної безпеки аграрного сектору у напрямку формування ефективної державної політки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів розвитку галузі.
Метою статті є дослідження науково-прикладних засад оцінки факторів формування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки конкурентоспроможності.
Наукова новизна. Запропонована класифікація інноваційних факторів, що впливають на формування державної політики забезпечення економічної безпеки аграрного сектору: науково-освітній потенціал; впровадження інноваційних розробок; інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави; розвиток мережевих технологій; поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій. Побудована імітаційна модель забезпечення економічної безпеки аграрного сектору економіки, яка дозволяє дослідити вплив окремих напрямів розвитку інтелектуального та інноваційного потенціалу, визначити заходи активізації інноваційно-інвестиційної діяльності суб’єктів аграрного сектору для забезпечення їх економічної безпеки.
Висновки. Встановлено, що на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в країні результати наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є вирішальними факторами, що визначають перехід до інноваційного типу розвитку аграрного сектору, забезпечують її високу ефективність та економічну безпеку у ринковому середовищі. Систематизовано інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору та показники їх оцінки (Науково-освітній потенціал. Впровадження інноваційних розробок. Інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави. Розвиток мережевих технологій. Поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій).
Для ефективної інноваційно-інвестиційної політики держави у сфері розвитку аграрного сектору та забезпечення його економічної безпеки важливим елементом є створення інноваційної та інвестиційної спроможності галузі, яка забезпечує їх конкурентоспроможність. Незважаючи на невідворотність процесів посилення залежності успіхів агровиробників від інноваційності агробізнесу, на практиці у вітчизняному агропромисловому секторі темпи продукування і впровадження інновацій залишаються низькими.
Запропоновано визначати забезпечення економічної безпеки аграрного сектору через результативний показник інноваційного розвитку – валову додану вартість. Пропонується використання методу імітаційного моделювання, зокрема на основі концепції системної динаміки, для виявлення сценаріїв інноваційного розвитку аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки та підвищення конкурентоспроможності. Імітаційна модель побудована у відповідності до встановлених зав’язків між факторами інноваційної спроможності в аграрному секторі, які забезпечують його економічну безпеку. Усі цикли в моделі є контурами додаткового зворотного зв’язку, що має призводити до поширення позитивних тенденцій у моделі. Динаміка складових імітаційної моделі визначається побудованими економетричними моделями взаємозв’язків між показниками інтелектуального та інноваційного потенціалу й результатами діяльності.
36
Kyndieieva, G. "INNOVATIVE DEVELOPMENT OF UKRAINE’S ECONOMY: HEALTH CAPITAL." Scientific Works of National University of Food Technologies 24, no. 5 (October 2018): 81–90. http://dx.doi.org/10.24263/2225-2924-2018-24-5-11.
Повний текст джерела
37
Маліцький, Б. А. "Сучасний стан наукової сфери та її можливості впливати на інноваційний розвиток економіки України". Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України, Вип. 1 (2007): 89–92.
Знайти повний текст джерела
38
Butko, Mykola, Svitlana Povna, Olha Popelo та Halyna Samiilenko. "ВАЖЕЛІ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ: ДОСВІД КРАЇН ЄС ТА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3 (19) (2019): 9–20. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-3(19)-9-20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено європейський досвід кластеризації та шляхи його адаптації в напрямі прискорення інноваційного розвитку економіки України. Проаналізовано особливості європейської моделі кластерного розвитку. У дослідженні визначено, що рівень розвитку кластерів суттєво корелює з ранжуванням країн за ступенем розвитку інновацій, хоча існують деякі винятки. Для України надзвичайно важливим є необхідність підвищення рівня інноваційної активності господарюючих суб’єктів, оскільки їхні показники інноваційної активності суттєво погіршуються протягом 2011-2017 років. На тлі Європейського досвіду процесів кластеризації та інноваційності розвиток вітчизняного кластерного напряму перебуває на початковій стадії і визначається нами як недостатньо розвинутий. Ситуацію можливо докорінно змінити лише за наявності державних чи регіональних програм, які вмотивовували б господарюючих суб’єктів на створення та розвиток кластерів. Розглянуто склад кластерів, до підсистем яких віднесені господарюючі суб’єкти, інноваційне ядро, інститути взаємодії. Також виділено умови формування інноваційних мереж та кластерів. Розроблена схема інноваційного кластера як системи взаємодії в економіці регіону.
39
Zhyvko, Z. B., O. P. Podra, and M. I. Kopytko. "Innovative development as a determinant of economy intellectualization of Ukraine." Actual Problems of Economics 1, no. 218 (August 2019): 28–42. http://dx.doi.org/10.32752/1993-6788-2019-1-218-28-42.
Повний текст джерела
40
Lagutin, V., and U. Yasko. "EFFECT OF COMPETITION ON INNOVATIVE DEVELOPMENT AND COMPETITIVENESS OF ECONOMY." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv Economics, no. 151 (2013): 22–26. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2667.2013/151-10/5.
Повний текст джерела
41
Lyashenko, V., та M. Soldak. "ПРО СУТНІСТЬ ІНСТИТУТІВ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА ЇХ РОЛЬ В ІННОВАЦІЙНІЙ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ". Science and Innovation 17, № 2 (27 квітня 2021): 25–38. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.02.025.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. В умовах сучасної промислової революції Україні потрібна реіндустріалізація на засадах інноваційної модернізації, яка неможлива без створення відповідних інститутів.Проблематика. Формування та реалізація сучасної політики регіонального розвитку, яка спрямована за активізацію інноваційної діяльності, вимагає пошуку нових можливостей через створення та ефективну дію інститутів регіонального розвитку. Мета. Обґрунтування теоретичних підходів до розуміння сутності інститутів регіонального розвитку та їхньої ролі в інноваційній модернізації економіки.Матеріали й методи. Використано теоретичне надбання економічного вчення провідних учених з проблем інституційної обумовленості інноваційних процесів. Дослідження базується переважно на інституціональній парадигмі тапередбачає синтез інституціонального та еволюційного підходів.Результати. Інститути регіонального розвитку запропоновано розглядати у широкому розумінні як диференційовані регуляторні режими, які створюють умови для досягнення бажаного соціально-економічного стану системи вцілому через надання можливості господарюючим суб’єктам вилучати інноваційну ренту; у вузькому розумінні, інститути регіонального розвитку — це організації різної організаційно-правової форми, які є елементами регіональноїінноваційної інфраструктури і забезпечують розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного процесу, мінімізуючи трансакційні витрати.Висновки. Висунуто гіпотезу що інститути регіонального розвитку — це не тільки організації, механізми, інструменти й норми поведінки, які створені державою, а й результати інституціоналізації на мезорівні правил, вироблених колективом господарюючих суб’єктів. Подальші дослідження полягають у визначені можливостей формування інститутів регіонального розвитку в результаті здійснення колективних спроб подолання умов невизначеності та мінімізації трансакційних витрат в процесі інноваційної активності.
42
Samiilenko, Halyna. "КРЕАТИВНА ЕКОНОМІКА: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІКИ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2(22) (2020): 31–42. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-2(22)-31-42.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлені питання, що стосуються теоретичних засад формування та функціонування креативної економіки в умовах становлення нової (постіндустріальної) економіки. З’ясовано, що креативна економіка є елементом нової економіки та формує її разом з інноваційною та знаннєвою економікою. Досліджено значення та сутність складових терміна «креативна економіка» та вивчено погляди щодо трактування цієї дефініції закордонними та вітчизняними науковцями, на основі чого виокремлені підходи до сутності цього поняття та запропоновано його власне розуміння. Розглянуто креативну економіку як системне явище, наведено особливості його функціонування з погляду системного підходу. Окреслені основні проблеми функціонування та розвитку креативного сектору економіки, запропоновано шляхи їх вирішення та представлено позитивні наслідки впливу креативної економіки.
43
Підоричева, Ірина, та Валентина Антонюк. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ТЕХНОЛОГІЧНИМИ СЕКТОРАМИ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ". Science and Innovation 18, № 1 (14 лютого 2022): 3–19. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.01.003.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Розбудова інноваційно-конкурентоспроможної та високоукладної моделі економіки країни неможлива безсучасної розвинутої промисловості.Проблематика. Для запуску структурно-технологічних перетворень Україні потрібно здійснювати системну, послідовну інноваційну промислову політику, спрямовану на неоіндустріалізацію як основу розвитку внутрішнього ринку, нарощення експорту товарів з високою доданою вартістю, підвищення якості життя населення, зниження рівня бідності, формування середнього прошарку суспільства.Мета. Визначення сучасних тенденцій перебігу інноваційних процесів у промисловості у розрізі технологічних секторів з позиції можливостей і загроз для неоіндустріального розвитку України.Матеріали й методи. Дослідження базується на положеннях неошумпетерівської школи та інституціональної теорії, спирається на теоретичні напрацювання українських і зарубіжних учених з проблем інновацій та реалізації структурно-технологічних змін в економіці. Використано методи аналізу й синтезу, логічного узагальнення, системногопідходу, статистичного аналізу.Результати. Визначено несформованість інституційних засад модернізації та розвитку промисловості України відповідно до сучасних світових трендів. Здійснено аналіз інноваційної діяльності галузей національної промисловості у розрізі витрат і результатів, які систематизовано за рівнями технологічності на основі методики Євростату. Виявлено нестабільну динаміку та суттєву розбіжність між технологічними секторами, зниження наукомісткості інноваційної продукції, низьку ефективність інвестицій в інновації у більшості галузей, тенденцію до примітивізаціїінноваційної діяльності у промисловості.Висновки. Запропоновано напрями й заходи інноваційної промислової політики, спрямовані на неоіндустріалізацію України та виведення її з інноваційно-технологічного занепаду.
44
Єрмакова, О. "МЕХАНІЗМИ ПРОВАДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ІННОВАЦІЙНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА НА ОСНОВІ СТИМУЛЮВАННЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ІННОВАЦІЙ". Science and Innovation 18, № 2 (30 квітня 2022): 16–29. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.02.016.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Регіони мають потужний потенціал інноваційного розвитку. В умовах реформування місцевого самоврядування для України особливо актуальним є питання формування регіональної інноваційної політики, оскільки забезпечення інноваційної складової є необхідною передумовою економічної спроможності громад.Проблематика. Світовий досвід свідчить, що інноваційний розвиток регіонів потребує формування регіональних інноваційних систем та взаємозв’язків між усіма їх учасниками. В умовах реформи децентралізації в Україні співробітництво регіонів стає одним із інструментів їхнього соціально-економічного та інноваційного розвитку. Водночас цей інструмент недостатньо використовується в сфері інноваційної діяльності.Мета. Розробка методичних і прикладних засад впровадження механізмів інноваційного співробітництва на основі стимулювання попиту та пропозиції інновацій в регіонах України.Матеріали й методи. Інформаційною базою дослідження стали аналітичні матеріали ОЕСР, інноваційні брокерські платформи підприємств та регіонів країн світу, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, даніДержавної служби статистики України, вивчені методами теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу, системного та економіко-статистичного аналізу.Результати. Запропоновано концептуальні засади організації процесу взаємодії суб’єктів попиту та пропозиції інновацій, здійснено систематизацію відповідних механізмів, діагностику стану інноваційного співробітництва між суб’єктами попиту та пропозиції інновацій в регіонах України, класифіковано ключові характеристики механізмів регіонального брокериджу в сфері інновацій та їх варіації для об’єднаних територіальних громад, розроблено механізм регіонального брокериджу, орієнтований на стимулювання суб’єктів інноваційного попиту до співробітництва.Висновки. Механізми регіонального брокериджу сприяють посиленню інноваційної спроможності регіонів шляхом подолання фрагментарності їхніх інноваційних систем.
45
Бобеніч Гінтошова А. та Бруотова М. "ДИДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙ: ЄВРОПЕЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА". Економічний форум 1, № 1 (26 лютого 2021): 29–34. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій змінило певні аспекти економіки, включаючи інноваційні процеси та їх результати. Загалом зазначається, що використання інформаційно-комунікаційних технологій сприяє розвитку інновацій. Однак, процес диджиталізації, особливо в країнах з трансформаційною економікою, знаходиться приблизно в середині свого формування, і видимі наслідки для інновацій можуть мати місце лише на більш розвинених стадіях цифровізації. Отже, метою даної роботи є дослідити взаємозв'язок між цифровою трансформацією економіки та інноваційними показниками на рівні держав-членів Європейського Союзу. Для порівняння європейські країни поділяються на певні групи за рівнем їх оцифрування та інноваційними показниками. Результати аналізу показують позитивну взаємозалежність між Зведеним індексом інновацій та Індексом цифрової економіки та суспільства. Ми враховуємо трирічні значення обох індексів із затримкою на рік у випадку другого, оскільки ми очікуємо зсув у часі інноваційних показників, спричинений розвитком цифрової економіки та суспільства. Більше того, матриця цифрового розвитку та інновацій показала, що найбільш оцифровані європейські країни є найбільш інноваційними, і навпаки. Більшість «старих» країн-членів Європейського Союзу належать до групи оцифрованих інноваторів, із відносно високим рівнем оцифровування, пов’язаним з найвищими показниками інновацій. З іншого боку, у більшості «нових» країн-членів Європейського Союзу нижчий рівень цифровізації пов’язаний з інноваційними показниками нижче середнього. В даному аспекті було виявлено лише деякі винятки. Отже, диджиталізацію можна розглядати як інструмент стимулювання інновацій.
46
Kravchenko, Sergey Iv. "INNOVATIVE DEVELOPMENT OF ECONOMIC SYSTEMS IN THE CONDITIONS OF MODERN MAINSTREAMS OF THE WORLD ECONOMY." Economical, no. 2(21) (2019): 92–102. http://dx.doi.org/10.31474/1680-0044-2019-2(21)-92-102.
Повний текст джерела
47
Губарєва, І., В. Хаустова, О. Козирєва, Т. Колодяжна та О. Шуть. "ПОДАТКОВІ ПІЛЬГИ: БІБЛІОМЕТРИЧНИЙ I ТРЕНДОВИЙ АНАЛІЗ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 398–409. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251468.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Метою статті є визначення контекстуальних і часових закономірностей розвитку представлення в науковій літературі досліджень у сфері податків і податкових пільг із використанням бібліометричного і трендового аналізу. У результаті проведеного дослідження поглиблено теоретичні засади ідентифікації основних змістовних детермінант оподаткування на основі застосування інструментарію бібліометричного (за допомогою VOSviewer v.1.6.10) і трендового (з використанням GoogleTrends) аналізу. Трендовий аналіз засвідчив зростання кількості публікацій, присвячених податкам і податковим пільгам, у 2008—2020 рр., а інтерес до цієї проблематики серед користувачів мережі «Інтернет» посилювався під час криз у 2008—2009 рр. і 2020—2021 рр. За результатом бібліометричного аналізу, 1 334 наукові публікації, проіндексовані наукометричною базою даних Scopus, і 815 — WebofScience, за періоди 1971—2021 рр., обґрунтовано, що дедалі популярним стає аналіз впливу податків на розвиток окремих секторів економіки, забезпечення екологічної безпеки, подолання нерівності тощо. Зокрема, було виявлено сім кластерів наукових досліджень, присвячених питанням оподаткування (перший сфокусований: на оподаткуванні в системі бухгалтерського обліку та менеджменту, протидії уникненню від сплати податків, удосконаленні державної податкової політики, стимулюванні до сплати податків; другий — на виявленні взаємозв’язку між податками і рівнем корупції у країні, впливу податків на інвестиційний та інноваційний потенціал, реформуванні податкової політики; третій — на оцінці впливу податків на окремі сектори економіки: екологія, сільське господарство, медицина, енергетика, а також споживання та здоров’я людини; четвертий — податки як інструмент розвитку малого бізнесу, впровадження податкових пільг, шляхи подолання нерівності, вдосконалення діяльності податкової поліції, тінізація економіки; п’ятий — декомпозиція видів податків: податок на прибуток, податок на нерухомість, податок на землю, визначення шляхів реформування податкової системи; шостий — податкові системи країн світу в умовах пандемії COVID-19; сьомий — моделювання впливу податків на економічні процеси в країні, державне регулювання податкової системи). Ключові слова: оподаткування, податки, податкова пільга, бібліометричний аналіз, трендовий аналіз, наукометричні бази даних, наукові публікації, наукові дослідження. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 4; бібл.: 32.
48
Sus, T. Yo. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ". Actual problems of regional economy development 1, № 15 (4 листопада 2019): 80–87. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.80-87.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах реформування аграрного сектору перед Україною постає проблема вибору стратегії інноваційного розвитку та джерел її фінансування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо концепції фінансового забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору.У процесі дослідження монографічний метод дозволив зазначити, що в країнах з сировинною економікою низький попит на інновації, тобто відсутність конкурентного промислового виробництва, не створює бази для формування інноваційного середовища та потенційних споживачів інновацій. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею зумовлює реалізацію моделі за якої суспільні фінанси повинні направлятися на реалізацію в аграрному секторі завдань щодо його сталого розвитку в умовах зростаючого попиту на продукти харчування та необхідності збереження родючості ґрунту, розробку механізмів пріоритетного фінансування та реалізації цих завдань.Розглянуто сучасні підходи до фінансування інноваційного розвитку. Зазначено, що в сировинних економіках інновації направлені на збільшення видобутку сировини та вирощування сільськогосподарських культур, на які є попит на міжнародних ринках. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею не дозволяє фінансувати інноваційний розвиток належним чином, як зі сторони держави, так і зі сторони потенційних споживачів інноваційних продуктів. Запропоновано для аграрного сектору України поєднання двох моделей, коли модель “держава інвестор” використовується в інноваціях, які мають в більшій мірі суспільний ефект (наприклад екологічні інновації) і, навпаки, модель “держава-регулятор” в інноваційній діяльності, що має яскраво виражений економічний ефект. Окреслено специфіку інноваційних процесів в аграрному секторі. Проаналізовано сучасні підходи до фінансового забезпечення інноваційного розвитку та фактори, які негативно впливають на розвиток агроінновацій в Україні.
49
Забарна Е.М. "ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТРАНСКОРДОННОМУ ПРОСТОРІ". Економічний форум 1, № 3 (19 липня 2020): 3–9. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Реформа адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування належать до кола найактуальніших проблем України. Виходячи з цього, в даній роботі досліджено вплив адміністративно-територіальної реформи в Україні на формування та розвиток територіальних громад. Визначено, що метою оптимізації економіки, яка заснована на принципово новій для України системі територіального устрою та відповідній йому активізації транскордонного співробітництва є створення ефективної системи влади в адміністративно-територіальних одиницях, здатної забезпечити сприятливі можливості для стійкого соціально-економічного розвитку усіх територій шляхом раціонального використання їхнього потенціалу на основі формування спроможних територіальних громад.
Ціллю даної статті є дослідження існуючих теорій та наукових концепцій щодо формування адекватного вимогам сьогодення територіального устрою в Україні на основі створення умов для ефективного господарювання спроможних територіальних громад та реальної транскордонної співпраці в європейському просторі.
Основною ідеєю нового регіоналізму визначено перетворення регіонів в головних суб’єктів реалізації соціально-економічних програм розвитку, що забезпечується шляхом надання регіонам широких повноважень (принцип субсидіарності). Одним зі сценаріїв налагодження міцних міжрегіональних зв’язків, які відповідатимуть вимогам інтеграції як регіону, так і країни в цілому у загальноєвропейський простір є налагодження прикордонного співробітництва в усіх сферах життєдіяльності територіальної громади. Показано основні напрямки співпраці прикордонних територіальних громад країни. Запропоновано інноваційний підхід до активізації транскордонного співробітництва з європейським вектором розвитку українських територіальних громад – формування регіональної мережі Прикордонних консультаційних центрів (Платформи) з можливістю надання онлайн консультацій і навчання.
50
Кудріна, О. Ю., та Н. В. Руденко. "Проблема удосконалення засобів публічного управління розвитком економіки". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6(262) (23 грудня 2020): 63–70. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-262-6-63-70.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено ретроспективний аналіз еволюції теорії публічного управління. Досліджено базові принципи в ієрархії публічного управління інноваційним розвитком. Розглянуто необхідність формування і розвиток регіональних кластерів як ефективний механізм публічного управління.Досліджено європейські моделі публічного управління, які враховують історичні управлінські традиції (принципи, функції та структуру системи управління) і особливості соціально-економічного розвитку (ресурсний потенціал, економіко-політичну стабільність, фінансову забезпеченість, рівень життя і сформованість демократичного суспільства, характер конкурентних переваг). Проаналізовано суб’єкти управління у сфері економіки, проведено діагностику сучасного стану публічного управління у сфері економіки.