Статті в журналах з теми "Індивідуальний стиль автора"

У статті розглядаються театральні рецензії Степана Васильченка, які були вперше опубліковані на сторінках видання «Рада». Значна увага в дослідженні зосереджена на мові, композиції рецензій, які репрезентують індивідуальний стиль автора, а також на обґрунтуванні Степаном Васильченком мистецької вартості п’єс, вистав. Автором статті окреслені специфіка процесу рецензування і завдання рецензента.

У статті йдеться про індивідуальну неповторність письменника у виборі вербальних засобів для відтворення мовної картини світу, про особливості реалізації можливостей художнього стилю відповідно до естетичного задуму автора.

У статті досліджуються індивідуальні особливості стилю американської письменниці Луїз Ердріч на прикладі її роману «Love medicine». Визначення індивідуального стилю автора є одним із найактуальніших завдань у галузі прикладної лінгвістики, що відіграє провідну роль для розробки сучасних засобів машинної обробки тексту. Індивідуальний стиль автора відображає неповторні риси у творчості митця, що відрізняють його твори від літературної спадщини інших письменників. Він розкриває особистість творця, його життєвий досвід, цінності, погляди та упередження, а також культуру його краю та характерні риси тогочасного суспільства. Луїз Ердріч є однією з найвідоміших американських письменниць індіанського походження, яка, вивчаючи історію предків, відображає її у своїх творах, втілює в образах різних персонажів. Упродовж дослідження визначено вплив культурного та особистісного досвіду письменниці на творчий доробок, проаналізовано вибір синтаксичних конструкцій, граматичних та лексичних засобів. Для проведення дослідження здійснено вибірку прикладів уживання художніх засобів та визначено їх значення в контексті твору. Проаналізовано використані автором метафори, порівняння, гіперболи, символи, анафору та ономатопею, їх вплив на текст, пробудження емоцій та почуттів у читачів. Ми виявили, що частка метафор у нашому тексті становить приблизно 40%, тоді як епітети та порівняння трапляються у 16% та 15% випадків уживання художніх засобів. До того ж діаграма ілюструє, що персоніфікація та анафора досить часто використовуються автором. Художні засоби відіграють неабияку роль у творі, адже саме вони дозволяють читачеві поринути у світ слова та переживати події разом із його героями, глибше пізнаючи кожного із них. За їх допомогою автор підкреслює індивідуальні та неповторні риси персонажів та надзвичайно тонко зображує їхні почуття, переживання та теплі стосунки між героями твору Луїз Едріч, що пронизують читачів до глибини душі. Робота має теоретичну цінність із точки зору вивчення унікальних рис, притаманних конкретному авторові, та практичну цінність під час застосування результатів дослідження в автоматизованих системах аналізу текстів та лінгвістичних корпусах.

Стаття присвячена дослідженню особливостей оригіналу та перекладу твору Дж. Лондона «Мартін Іден» шляхом квантитативної параметризації тексту оригіналу і тексту перекладу. У ході дослідження було з’ясовано що, індиві-дуальний авторський стиль є унікальною комбінацією виразних засобів, мо-вних одиниць та стилістичних прийомів, які властиві певному письменникові, що робить його твори або навіть окремі висловлювання легко впізнаваними. Зберегти індивідуальний стиль письменника, а також стиль самого твору — це основна мета перекладу художніх творів. Самобутнє застосування худож-ніх засобів та унікальна ідея роблять твір кожного автора особливим та не-повторним. Також було встановлено статистично значущі зв’язки між кількі-сними характеристиками оригіналу та українського перекладу і виконано порівняльний аналіз на основі отриманих результатів.

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених поетичній мовотворчості вченого та письменника В. Чабаненка, його новаторству в пошуку незвичних форм, образів, умінню експериментувати з поетичною мовою, розширенню словесної палітри завдяки виражально-зображальним, експресивним засобам української мови. У статті зроблено спробу аналізу мовленнєвої експресії в мовно-художній системі В. Чабаненка, яка виникає на основі свідомого стилістично заданого відхилення автора від літературної норми, з’ясування експресивного потенціалу цих одиниць. Стилістичним колоритом відзначаються експресивні явища, які виникають на ґрунті порушення лексичних норм, що виявляється у вживанні просторіч, говіркових слів, корпоративного жаргону, сполучуваності слів. Активно використовує автор і потужний арсенал фразеології. Він вдається до трансформації, контамінації та нагнітання фразеологічних одиниць. Експресивні явища на ґрунті порушення словотвірних норм виникають під час уживання автором оказіоналізмів-новотворів, серед яких переважають семантико-дериваційні оказіоналізми, утворені за допомогою пестливо-зменшувальних суфіксів від слів, що нормативно не піддаються афективності. Експресивні явища, що виникають на ґрунті фонетичних / фонетико-орфоепічних норм сучасної літературної мови, у мовотворчості В. Чабаненка нечисленні. Експресивні явища на ґрунті морфологічних норм спостерігаються лише в категоріях іменника. Мовна експресія, що створюється автором на ґрунті порушення синтаксичних норм, виникає в разі вживання ампліфікаційно-багатоступінчастої прикладки та повторення службових частин мови та вигука. Естетична картина світу поета В. Чабаненка – це вдале поєднання національного образного світобачення й філософського осмислення історичного процесу. Мовні засоби, залучені автором до творення образів ліричних творів, виявляють величезні потенції загальнонародної мови та неабиякі творчі можливості митця. Досліджені стилістично вправні відступи від загальноприйнятих норм свідчать про мовну віртуозність автора, а манера їх використання накладає відбиток на його індивідуальний стиль, якому притаманні палкий патріотизм, глибока пошана до людини праці.

Стаття вивчає вплив стилю сімейного виховання на формування самооцінки молодшого школяра. Особливу увагу приділено розгляду взаємозв'язку стилю сімейного виховання (та особистісних якостей батьків), та процесу формування особистості дитини, рівня його пристосованості, здатність до адаптації до умов соціального середовища. Автор розкриває особливості й прояви стилів сімейного виховання, проаналізовано наступні фактори, що впливають на вибір поведінкових стратегій батьків: насамперед тип темпераменту та традиції, в яких виховувались самі батьки. Проаналізовано існуючі стилі батьківського виховання: авторитетний: характеризується теплим емоційним прийняттям дитини і високим рівнем контролю з боку дорослих; авторитарний: характеризується високим рівнем вимогливості до дитини, покаранням невдач, жорстоким контролем, втручанням в особистий простір дитини, пригніченням індивідуальності дитини силою; індиферентний: характеризуються відсутністю теплоти в ставленні до дитини, зневажливим відношенням, ігноруванням його емоційних потреб; ліберальний: передбачає тактику невтручання, основу якої, складають байдужість і незацікавленість проблемами дитини. Розкрито особливості формування самооцінки в молодших школярів, насамперед, під впливом результатів навчальної діяльності, та прийняття референтних осіб. Визначено, на залежність вибору стилю сімейного виховання на формування самооцінки молодших школярів та особливостей поведінкових проявів індивіда. Зроблено висновки в контексті теми впливу стратегій сімейного виховання, що авторитетний стиль, провокує високу самооцінку, самоприйняття та самоконтроль індивіда; авторитарний стиль - низький рівень домагань та занижену самооцінку; індиферентний стиль – можливий розвиток у дітей емоційної відчуженості, тривожності, замкнутості і недовіри до оточуючих або висока сила волі, прояви творчого потенціалу, активність, просоціальність (як високий рівень компенсаторності особистості); ліберальний – високий рівень (неадекватність) самооцінки особистості. Подальший розгляд цієї проблеми вбачаємо в більш розгорнутому вивченні основних стилів сімейного виховання, та їх впливу на формування індивідуальних особистісних аспектів в цілому

The purpose of the work is to compare the translators’ idiostyles and conceptions through a comparative analysis of G.G. Byron’s mystery “Cain” and Ukrainian-language interpretations by M. Kabaliuk and O. Hriaznov.Methods of work. In the research a comparative method is used to compare the original and the translation and compare two translations, literary and stylistic textual analysis, descriptive and contextual methods are used to determine the stylistic dominants of the original and the target work, the method of assessing the adequacy of translation is used to define the translators’ mastery, the method of quantitative calculations is used to determine the degree of reproduction of linguistic and stylistic expression means.Results. In the article the characteristic features of G.G Byron’s idiostyle, the stylistic features of the original text of the mystery “Cain” are outlined. The degree of style reproduction adequacy of G.G. Byron’s mystery “Cain” in the interpretation by two Ukrainian translators – M. Kabaliuk and O. Hriaznov is determined, the specifics of their translation style are clarified. The history of O. Hiyaznov’s translation with the use of own electronic correspondence is investigated. The literary-critical opinion concerning the named translations is considered. Translation analysis is performed at the phonetic, rhythmic, lexical, morphological and syntactic levels. Information on the translation reception of G.G. Byron’s works in Ukraine has been expanded.Conclusions. The conducted comparative analysis makes it possible to state that each of these translators has an individual translation style, his own understanding of the author’s intention. M. Kabaiyuk takes into account the requirements for the most accurate reflection of the content in combination with the deepest reproduction of the author’s style, so his translation is marked by a high degree of adequacy. M. Kabaliuk approaches extremely close to the original work, avoiding literalism, preserving the author’s lexemes at most. He tries to convey all the stylistic dominants of the original maximally, pays attention to the subtle nuances of the poetic fabric of the English work; the interpreter’s presence is minimized. O. Hriaznov claims that a translation from an unlike language cannot be accurate; he pays more attention to the content than to the style, and does not reproduce all the features of G.G. Byron’s idiostyle (exclamatory intonation in some places, repetitions, about half of the epithets and exclamations). He is somewhat fluent with the original, often paraphrasing language units based on his own perception.Key words: translation, original, style, adequacy, stylistic dominant, translation strategy, emotionality, lexeme, lexical and syntactic linguistic-stylistic means. Мета роботи – шляхом зіставного аналізу містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» та україномовних інтерпретацій М. Кабалюка і О. Грязнова порівняти ідіостилі і концепції перекладачів.Методи роботи. У дослідженні використано зіставний метод для порівняння оригіналу та перекладу і порівняння двох перекладів між собою, літературно-стилістичний текстуальний аналіз, описовий і контекстуальний методи – для визна-чення стильових домінант ориґіналу і цільового твору, метод оцінювання адекватності перекладу – для визначення ступеня майстерності перекладачів, метод кількісних підрахунків – для визначення ступеня відтворення мовностилістичних засобів вираження.Результати. У статті окреслено характерні риси ідіостилю Дж.Г. Байрона, стильові особливості оригінального тексту містерії «Каїн». Визначено ступінь адекватності відтворення стилю містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» в інтерпретації двох укра-їнських перекладачів – М. Кабалюка та О. Грязнова, з’ясовано специфіку їхньої перекладацької манери. Досліджено історію перекладу О. Грязнова з використанням власного електронного листування. Розглянуто літературно-критичну думку щодо названих перекладів. Проведено перекладознавчий аналіз на фонетичному, ритмічному, лексичному, морфологічному та син-таксичному рівнях. Розширено відомості про перекладну рецепцію творчості Дж.Г. Байрона в Україні.Висновки. Проведений зіставний аналіз дає змогу стверджувати, що кожен із зазначених перекладачів має індивідуальний перекладний стиль, власне розуміння авторського задуму. М. Кабалюк враховує вимоги щодо якнайточнішого відображення змісту у поєднанні з якнайглибшим відтворенням стилю автора, тому його переклад відзначається високим ступенем адек-ватності. М. Кабалюк підходить гранично близько до першотвору, уникаючи буквалізму, максимально зберігаючи авторські лексеми. Він намагається максимально передати всі стильові домінанти першоджерела, звертає увагу на найтонші нюанси поетичної тканини англійського твору; присутність перекладача зведена до мінімуму. О. Грязнов стверджує, що переклад із неблизькоспорідненої мови не може бути точним; звертає більшу увагу на зміст, ніж на стиль, і відтворює не всі особливості ідіостилю Дж.Г. Байрона (окличну інтонацію подекуди, повтори, приблизно половину епітетів і вигуків). Він дещо вільно поводиться з оригіналом, часто перефразовує мовні одиниці, виходячи із власного сприйняття.Ключові слова: переклад, оригінал, стиль, адекватність, стильова домінанта, перекладацька стратегія, емоційність, лексема, лексичні та синтаксичні мовностилістичні засоби.

Мета статті – виявити та осмислити особливості специфічної сутності гіперболи, а також її стилістичну роль стосовно художньо-виражальної функції. Актуальність статті зумовлена тим, що саме гіперболічні конструкції, які домінують у поетичних текстах А. Фета, є багатою джерельною базою, мовна природа якої потребує докладного вивчення. Завдання статті – розглянути гіперболу як засіб відображення індивідуально-авторського стилю А. Фета; визначити основні детермінанти гіперболи; виявити особливості вживання гіперболи як специфічного засобу поетичної мови; описати функції гіперболи як моделі відображення індивідуально-авторського стилю; проаналізувати та типологізувати гіперболічні конструкції, що формують індивідуально-авторський стиль А. Фета. У дослідженні використано комплекс лінгвістичних методів, провідними серед яких є когнітивний (забезпечив моделювання концептуальної картини світу та мовної картини світу автора), семантико-стилістичний (уможливив аналіз гіперболічних конструкцій), описовий, що допоміг не лише подати перелік художньо-експресивних можливостей цього мовного явища, а й представити його як частину певної художньої системи (збір, аналіз, виклад даних та їх характеристика). Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому запропоновано опис гіперболи як стилістичної фігури та здійснено типологію гіперболічних конструкцій у поетичному мовленні А. Фета. Теоретична значущість роботи полягає в тому, що матеріали дослідження доповнюють курс стилістики в ділянці вивчення тропів та фігур і можуть послугувати доповненням до спецкурсів та спецсемінарів із стилістики поетичної мови та мови художньої літератури, а також бути використані в курсах «Лінгвістичний аналіз художнього тексту» та «Риторика». У висновках описано результати, отримані в процесі написання статті, подано класифікацію гіперболічних конструкцій, виявлених у поетичній мові А. Фета.

Мета роботи – виявлення особливостей трансформації полістиліс- тичного методу в творчості Валентина Сильвестрова, розгляд механіз- мів стильових взаємодій у його сонаті для скрипки і фортепіано “Post Scriptum”. Методологія. У роботі застосовано комплексний підхід, який ґрунтується на поєднанні системно-історичного, жанрово-стильового, семантичного та порівняльно-аналітичного методів. Наукова новизна роботи полягає в поглибленні розуміння специфіки композиторського стилю В. Сильвестрова. Розгляд індивідуально-авторського типу сти- льового синтезу в творчості композитора залишається, як правило, на периферії дослідницьких інтересів. Однак саме цей підхід допомагає більш глибокому, всебічному розумінню унікальності композиторського стилю В. Сильвестрова. Саме він зумовлює якісно нову сферу образності, яка сформувалася в творчості автора, багато в чому завдяки використанню алюзивної техніки. Висновки. Сучасну ситуацію в музиці В. Сильвестров вважає передоднем, станом напередодні якогось всеосяжного універсаль- ного стилю. Цей стиль для нього – своєрідна постлюдія, збирання від- звуків, відповідь на вже сказане, коментар і до життя, і до музики. У спрямованості на цей універсальний стиль відкриваються деякі за- гальні властивості музики як звукової форми, як звучання. Інтерес до них багато в чому пояснює інтерес В. Сильвестрова і до конкретних композиційних форм, і до способів їх використання. Полістилістичний діалог у музиці В. Сильвестрова відбувається і як діалог «свого–чужого», здійснюючи який композитор прагне знайти нову близькість, новий сту- пінь тотожності; і як «зустріч» старого і нового – вже відомого, навіть традиційного, і несподіваного, індивідуалізованого у смислових значеннях і композиційно-стилістичної організації музичних образів. В. Сильве- стров створює свою модель полістилістики, робить свої висновки, що і є у формуванні глибинної ідеї полістилістики найважливішим факто- ром і дозволяє вийти на рівень естетичного узагальнення. З цих позицій ми можемо говорити про наявність нової лірики у В. Сильвестрова – деперсоніфікованої, але медитативно-поглибленої.

Стаття присвячена одному з основних аспектів професійної підготовки майбутніх філологів, зокрема формуванню та розвитку іншомовних здібностей. У статті досліджується іншомовна компетентність студентів, які вивчають переклад, а саме – аналіз психологічних аспектів вторинної мовної особистості, яка готова до професійного міжмовного та міжкультурного спілкування. Автор розкриває значення розвитку іншомовних здібностей філолога для майбутньої професійної діяльності та сутність поняття “іншомовні здібності”. Особливості та специфіка розвитку іншомовних здібностей висвітлюються у дослідженні на основі аналізу наукових поглядів щодо проблеми здібностей.Професійні іншомовні здібності вважаються стійкою сукупністю індивідуальних психологічних особливостей конкретних психомоторних та психічних процесів і характеристик майбутнього фахівця, що у взаємозв’язку з особистісними, комунікативними, емоційно-вольовими особливостями визначає швидкість, силу та відносну легкість опанування іноземної мови та її використання у професійній іншомовній діяльності. Структурні компоненти професійних іншомовних здібностей поділяються на когнітивні, мотиваційні, самооцінювальні, емоційні і комунікативні. У процесі дослідження було встановлено, що моделювання реальних життєвих ситуацій та використання рольових ігор допомагають закріпити навички і вміння іноземних комунікацій, розвивати цінності, створювати атмосферу співпраці та взаємодії. Особистісні і вольові якості студентів, індивідуальний стиль спілкування та належна психологічна підготовка викладача, комунікативний підхід до викладання і моделювання професійно орієнтованих проблемних ситуацій визначено як основні психолого-педагогічні умови розвитку професійних іншомовних здібностей.

Важливість питання актуальності наведеної статті необхідно розглядати з погляду комплексних теоретико-методологічних та емпіричних аспектів безпеки людини у швидкоплинних та постійно мінливих інформаційно-психологічних впливах на особистість та суспільство. В центрі уваги автора статті – звернення до психолого-педагогічної громади України, фахівців, які досліджують питання психічного, фізичного, духовного здоров’я, ризикованого стилю життя, проявів адикції, неусвідомленої агресії, небезпечного булінгу в учнівських та студентських колективах. Залишаються невирішеними питання пошуку та застосування адекватних психолого-педагогічних, психодіагностичних, психогігієнічних впливів із метою підтримання психосоматичного здоров’я учасників навчального процесу. Фахівці вважають, що наразі не існує досить обґрунтованої й загальної класифікації загроз інформаційно-психологічній безпеці особистості та їх джерел. Необхідно враховувати те, що внутрішні джерела загроз інформаційно-психологічній безпеці особистості закладені в біосоціальній природі психіки людини, в особливостях її формування та функціонування, індивідуально-особистісних характеристиках індивіда. Внаслідок цих особливостей люди відрізняються ступенем сприйнятливості різних інформаційних впливів, можливостями аналізу й оцінки інформації, що надходить, тощо. Крім індивідуальних особливостей, є й певні загальні характеристики та закономірності функціонування психіки, які впливають на ступінь вразливості до інформаційно-психологічного впливу, що властиві більшості людей. У статті планується звернути увагу читачів на психологічну природу інформації, до якої останнім часом зростає інтерес людей різного віку, зокрема учнівської та студентської молоді. Ключовим питанням для зацікавлених фахівців є вироблення стійкої інформаційної безпеки людини. Особливо важливим є вивчення можливостей впливу інформації на здоров’я людини. Відповідні питання будуть розкриті автором статті. Проблема психологічного впливу інформації широко представлена у різних галузях психологічного знання, дотепер інформаційна безпека як запорука підтримання психічного здоров’я не була предметом комплексного психологічного дослідження, що і визначає актуальність питання, яке розглядається.

У статті досліджуються особливості педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС України), яке сприяє адаптації молодого викладача до педагогічної діяльності, розглядаються можливості формування навичок педагогічного спілкування шляхом відповідного тренінгу, що включає в себе вправи, спрямовані на практичне оволодіння процедурою і технологією педагогічної комунікації на основі відпрацьовування в заданих педагогічних ситуаціях. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування викладача зі студентами на занятті і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, завдяки якому створюється сприятлива атмосфера для позитивних змін особистості викладача, розвитку особистості студента, оволодіння ним знаннями й уміннями, необхідними для становлення майбутнього фахівця. Звертається увага на необхідність розвитку культури спілкування та мовної культури викладача ЗВО, використання ефективних засобів формування комунікабельності. Для викладача ЗВО мовна культура є невід’ємним елементом його педагогічного спілкування, а мова – робочим інструментом викладача, засобом повідомлення навчальної інформації, засобом емоційного впливу, засобом навчання і виховання в цілому та формування мовної культури студентів. Зазначається, що педагогічний вплив викладачів на курсантів чи студентів через педагогічне спілкування повинен бути систематичним і безперервним. В статті наголошується на важливості вироблення власного індивідуального стилю спілкування викладача з курсантами і слухачами, формування якого пов’язано з розвитком творчої індивідуальності викладача. Автор також розглядає психологічні особливості і методи формування ораторської майстерності, яка є важливою складовою педагогічного спілкування, розкрито найбільш розповсюджені прийоми ораторського мистецтва, яким може користуватись викладач ЗВО системи МВС України. Ключові слова: педагогічне спілкування, мовна культура, ораторська майстерність, вищий навчальний заклад системи МВС, індивідуальний стиль спілкування.

У статті порушено проблему формування креативного мислення здобувачів вищої педагогічної освіти. Автори розглядають креативне мислення як нестереотипне, нешаблонне, як здатність майбутнього педагога створювати новий навчальний контент, керуватися міждисциплінарним підходом у методичному забезпеченні освітнього процесу. У статті автори зосередили увагу на базових умовах формування креативного мислення у закладах вищої педагогічної освіти. Це: організація навчання з опорою на компетентнісний підхід, коли наголос робиться на підтримку і розвиток здатності до педагогічної діяльності; наскрізний характер процесу навчання, що передбачає єдність теоретичної й практичної готовності педагога до здійснення педагогічної діяльності. У статті наголошено увагу на тому, що партнерство з учасниками освітнього процесу так само значиме для формування здатності результативно діяти, ефективно розв’язувати проблеми у педагогічній діяльності з урахуванням соціальних, академічних ризиків і слабких сторін учасників освітнього процесу. Одним із шляхів вирішення проблеми є введення у цикл загальної підготовки здобувачів першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти навчальних дисциплін, які сприятимуть формуванню здатності здобувачів розв’язувати складні професійні задачі на рівні креативного мислення, використання міждисциплінарного підходу в забезпеченні якості навчання і викладання, підтримки, мотивування, психологопедагогічного супровіду в реалізації здобувачем індивідуальної освітньої траєкторії, індивідуальної програми особистісного та професійного розвитку. Авторами статті представлено досвід створення середовища розвитку креативного мислення через долучення до підготовки і проведення круглих столів онлайн навчання через дослідження здобувачів другого (магістерського) і третього (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти. Наведено приклад формування чек-листа і загальні рекомендації до створення стендових доповідей та проведення дискусії у стилі G-A інтерв’ю. Перспективи подальших наукових розвідок полягають у розробленні практичних та методичних комплексів до навчальної дисципліни вільного вибору «Технології креативного мислення педагогів».

У статті на значному теоретичному та ілюстративному матеріалі окреслено особливості вільного вірша в українській материковій і діаспорній поезії середини ХХ ст. (1940–1950-ті роки), позначеної домінуван- ням метричних форм. Зміст верлібрового твору, якому автор надає рис того чи того жанру (медитація, пейзаж, сон, спогад тощо), переносить семан- тичні акценти із зовнішнього на внутрішній світ. Важливим тут є й сти- лістичний чинник, з огляду на стрімкі зміни в індивідуальній манері письма поетів, спричинені реаліями суспільного, політичного та культурного життя нашої країни в середині ХХ ст. Завдяки поодиноким, але прикметним поетичним досягненням у верлі- бристиці тієї доби стало можливим усунути «білі плями» у дослідженні її розвитку. Це й зумовило актуальність роботи та її мету – виявити особливі риси українського верлібру 1940–1950-х років у зіставленні з метричною пое- зією окремого автора. Так, у віршах поетів материкових (Павло Тичина, Андрій Малишко, Федір Потушняк) та діаспорних (Михайло Орест, Леонід Мосендз, Євген Маланюк) очевидними є виразні переходи від раннього модернізму (неоромантизму та символізму) до паростків постмодерного стилю інколи навіть в одному творі. У 1940–1950-х роках дедалі потужніше виявляється сакральний, зокрема містичний, елемент ліричної оповіді, показаний через природні та релігійні концепти. Метафору «храм природи», де головним обрядом є поетична творчість, оприявнено в медитативних інтонаціях, завдяки яким українські культурні архетипи інтегруються у загальнокультурний макрокосмос. Віль- новіршові картини світу кожного автора постають на основі синтезу жан- рово-стильових, образних, композиційних домінант і поєднуються концептом свободи як можливістю вільного добору зображально-виражальних засобів. Такий підхід визначає іманентність верлібру української поезії завдяки нерів- номірним ритмам, якими уособлено порухи душі поета.

Вбудовування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у традиційні системи навчання хімічним дисциплінам у вишах потребує оптимізації навчального процесу. Важливим етапом стає педагогічно виважений відбір електронних ресурсів (ЕР), що найкраще відповідають змісту окремих тем та добре сприймаються студентами.Серед психолого-педагогічних аспектів, які треба враховувати під час вибору ЕР, дослідники виділяють сформовані стилі навчання студентів. Природа їх тісно пов’язана з персональним пізнавальним стилем особистості, багатовимірним і гнучким за проявами, ієрархічним за будовою й інтегральним за механізмом утворення [1].Експериментальні дані свідчать про наявність сильних кореляційних зв’язків між рівнем сформованості певних індивідуальних стилів навчання студентів та їх успішністю під час вивчення хімічних дисциплін із застосуванням ІКТ [2; 3], а також схильністю студентів до застосування окремих електронних навчальних ресурсів [4; 5]. Встановлено наявність значних відмінностей між навчальними стилями студентів та викладачів [6; 7], що породжує низку протиріч. Існуючих на даний час відомостей недостатньо для того, щоб прогнозувати характер впливу (позитивний чи негативний) неспівпадіння стилів навчання викладачів та студентів в умовах інформатизації. Ця проблема формується під одночасним впливом декількох факторів, кожен з яких потребує дослідження. Доцільним є виявлення наявних можливостей щодо корекції вибору електронних ресурсів з урахуванням навчальних переваг студентів, що і стало метою даної роботи.Одна з перших вдалих спроб оцінки впливу переважаючих стилів навчання на сприйняття студентами навчальних ресурсів здійснена в роботі [6]. На прикладі аналізу результатів анкетування учасників освітнього процесу Університету Жирони (Іспанія) автори показали наявні протиріччя, що виникають у зв’язку з відмінностями у сприйнятті навчального матеріалу, поданого за допомогою ЕР, студентів з різними стилями навчання. Для вирішення виникаючих проблем автори запропонували вираховувати середній бал для кожного виду навчальних матеріалів, що найкраще відповідає очікуванням студентів певного профілю. І, орієнтуючись на цей показник, приймати рішення щодо доцільності використання ЕР у тому чи іншому випадку.Запропонований підхід є досить цікавим, але для практичного застосування в галузі професійної хімічної освіти потребує певної модифікації та вдосконалення. Нами було визначено вподобання студентів з різними навчальними перевагами відносно окремих видів ІКТ та ЕР, що застосовуються в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців хіміків. Оскільки різні хімічні дисципліни досить суттєво відрізняються за своїм змістом та методами викладання, очевидно, що прив’язка до конкретного змісту допомагає підвищити якість висновків.Стилі навчання студентів визначали за широко відомою моделлю Р. Фелдера та Б. Соломан (в подальшому модель Фелдера-Соломан), сучасна версія якої розташована в Інтернеті з 1997 р. [4]. Опитувальні методики містили сорок чотири приклади для вибору елементів, що дало можливість оцінити переваги в 4-х аспектах (рис. 1). Групи, виділені для кожного параметра, наведені в табл. 1. Рис. 1. Схема розподілу студентів на групи згідно їх навчальних переваг Шляхом анкетування викладачів та студентів хімічного факультету ДНУ ім. Олеся Гончара з подальшим узагальненням результатів опитування було проведено оцінку окремих ЕР.При анкетуванні 46 студентів 5-го курсу магістратури та спеціалістури було визначено прихильність до окремих ЕР студентів з різними навчальними перевагами Оцінку зроблено за так званим показником переваги, визначеним за 3-бальною шкалою. Бали означають:0 – індиферентне ставлення респондента до застосування ресурсу, оскільки він не вважає, що це може сприяти процесу навчання;1 – добре відношення, студент вважає за доцільне працювати з цим ЕР, але не надає йому переваги відносно інших;2 – дуже добре відношення, студент любить навчатися з цим типом ресурсу та воліє його іншим типам, а також вважає дуже важливим для навчання те, що викладач пропонує ЕР такого типу.Викладачі-експерти (опитано 12 доцентів та професорів з великим досвідом викладання) визначали доцільність застосування ресурсів різного типу відповідно досвіду навчальної роботи.Таблиця 1Індивідуальні стилі навчання за моделлю Фелдера-Соломанта їх розподіл на групи за ступенем вираженості переваг Аспекти стилів навчанняІндивідуальні пари стиль – антистильУмовні позначенняГрупи за ступенем вираженості стиляСтильАнти-стильРозуміння інформаціїАктивний – рефлективнийактреф0 – виражений антистиль,1 – баланс між стилем та антистилем,2 – помірно виражений стиль,3 – сильно виражений стильСприйняття інформаціїСенситивний – інтуїтивнийсенінтСенсори сприйняттяВізуальний – вербальнийвізврбШаблон навчанняПослідовний –глобальнийпосглоУ табл. 2 наведені середні бали оцінювання ресурсів студентами, в яких вираженими є різні навчальні переваги. Вони показують, як тип ЕР узгоджується з типом стилю навчання студентів, і можуть бути основою для здійснення оптимізації вибору навчальних матеріалів викладачем.Таблиця 2Середні бали показнику переваги ЕР для студентів з різними стилями навчання Вид ІКТ або ЕРактсенвізпосрефінтврбглоСтатичні зображенняРисунки, фото1,31,31,51,31,51,51,51,4Графіки1,21,31,21,11,51,51,51,4Діаграми0,90,81,00,71,51,31,31,2Схеми1,31,21,20,91,51,31,31,4Таблиці1,31,01,10,71,51,01,01,2Динамічні зображенняАнімація:3D моделей0,90,90,90,61,31,00,71,2проц. та явищ на мікрорівні0,80,91,00,71,30,70,71,0проц. та явищ на макрорівні0,60,70,90,61,30,70,70,8Відеовідтворен.експерименту0,90,91,00,71,00,70,70,6природ. проц.0,70,50,60,30,70,70,30,8пр-в з життя0,80,60,80,40,70,70,31,0екскурсій0,70,80,80,70,31,01,00,8Аудіозапис тексту0,10,10,10,20,00,00,00,0Кв.-хім. модел.парам. мол-л та енерг. еф.0,30,40,6

Мета. Стаття присвячена особливостям когнітивно-стильових характеристик та креативності у публічних службовців. В межах розгляду даної теми був зроблений детальний теоретико-методологічний аналіз та систематизація підходів у вивченні поняття когнітивного стилю і креативності особистості, а також здійснено емпіричне дослідження особливостей когнітивно-стильових характеристик та креативності в публічних службовців із різним стажем професійної діяльності. Когнітивний стиль у даному дослідженні розглядається як індивідуальна відмінність в процесах переробки інформації та визначення особливостей організації когнітивної сфери особистості. Креативність визначається як особистісна характеристика, що виявляється в здатності породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації, тощо. Методи. Для реалізації мети дослідження ми використали такі методи: теоретичні; організаційні; емпіричні (комплекс психодіагностичних методик), а саме «Словесний лабіринт», «Фігури Готтшальдта», методика фігурної форми А тесту творчого мислення Е. П. Торренса (в адаптації О. Тунік), опитувальником Дж. Джонсона (в адаптації О. Тунік). Результати. В емпіричній частині дослідження авторами були виявлені відмінності у когнітивно-стильових характеристиках та креативності в публічних службовців із різним стажем професійної діяльності: зі стажем 6-10 років – високий рівень креативності, поленезалежність і гнучкість; зі стажем 11-20 років – помірний рівень вираженості креативності, поленезалежність та ригідність мислення; зі стажем понад 20 років – полезалежність та ригідність мислення. У всіх виокремлених групах встановлено статистично значущі прямі зв’язки креативності з поленезалежністю та гнучкістю мислення, швидкістю виконання завдань та розробленістю, а також зв’язок креативності зі стажем професійної діяльності. Висновки. Результати проведеного емпіричного дослідження можна застосовувати у розробці циклу професійних програм з метою підвищення кваліфікації публічних службовців, у тому числі й для формування їх професійних компетенцій.

Purpose. The article aims to study the peculiarities of lexicalisation of cognitive features of concepts “langue”, «мова» and «язык» in French, Ukrainian and Russian languacultures by analysing phraseological units with representative words langue, мова and язык. The objects of the study are the concepts “langue” (language in French), «мова» (language in Ukrainian) та «язык» (language in Russian), and its subjects are phraseological units with lexicalised figurative features of these concepts. Methods. The article defines methodological features of the structure principle of selection of phraseological units, semiotic analysis and method of linguistic reconstruction. The article also provides definitions of key notions such as concept, conceptualisation and languaculture.Having performed the sample list of the research material, based on a structural principle, a semiotic analysis of the phraseological locutions was carried out to bring them to the corresponding domains of concepts “langue”, «мова» and «язык» and the method of linguistic reconstruction was used to correlate the figurative components of the phraseological locutions and their meaning with the corresponding lexicalised cognitive features of the concept. Further, a comparative study of the obtained results in French, Ukrainian and Russian languacultures was carried out.Results. All the results of the study are provided in the summary tables. It was revealed that all three studied languacultures have only one common cognitive feature – verbality, which proves that language in different languacultures is primarily a means of verbalisation and communication. Ukrainian and Russian languacultures also have (mis)understanding, identification and search among the common cognitive features, demonstrating that for the speakers of these languacultures, language is also a means of understanding and identification. Further, a number of specific for each languaculture cognitive features were singled out and analysed (Ukrainian – “mentality”, “periodicity”, “dynamism”, “desire”, “emotionality”, “ability”, “starting”, “control”, “successful conversation”, “spoiled conversation”, “logic”, “mysteriousness”, “topicality”, “precision”, “reticence”; Russian – “quantity”, “possession” and French – “motherhood”, “nationality”, “age” “reproductive preperty”, “dogmatism/stereotype”, “argotic”, “manner of expression”, “art”, “divinity”, “individual author’s style”, “use”, “tyranny”, “wood” and “green colour”).Conclusions. The performed research of phraseological units with words-representatives langue, мова, язык made it possible to identify a number of common and specific to French, Ukrainian and Russian languacultures domains and cognitive features of the concepts “langue”, «мова», «язык».Common domains of the studied concepts of Ukrainian and Russian languacultures are “language-ability” and “language-means”, and among the specific domains of the languacultures we can find Ukrainian “language-conversation” and French “language-type of language”, “language-code”, “language-lect/style” and “language-system”.Considering the results of the study, the conclusions were drawn concerning the specificity of conceptualisation of the language by French, Ukrainian and Russian native speakers. Language in all the analyzed languacultures is primarily the means of communication, and for the speakers of the studied Slavic languages it is also the means of understanding and identification in society. For the Ukrainians, the language also has a connection with thinking processes, emotions and feelings, as well as it is related to the concepts of competence, control and language/conversation character. For the speakers of Russian languaculture, cognitive features of the language like “quantity” and “possession” belong to the group of features about the language’s governance by speakers. And the French speakers conceptualise the language in connection with the concepts of motherhood, art and divinity and correlate the language with its use. The concept “langue” can also have the features of objects. Language for the French can be dogmatic and stereotypical, and its manner of expression can be specific (argotic or individual). For the speakers of French languaculture, language can also indicate the nationality and the age of its speakers, from which they began to use it.Key words: conceptualisation, phraseological units, concept domains, objectification, language. Мета. Стаття має на меті дослідження особливостей лексикалізації когнітивних ознак досліджуваних концептів у фран-цузькій, українській та російській лінгвокультурах за допомогою аналізу фразеологічних одиниць із словами-репрезентанта-ми langue, мова та язык. Об’єктом цього дослідження є концепти “langue”, «мова» та «язык», а його предметом виступають фразеологічні одиниці з лексикалізованими у них образними ознаками цих концептів. Методи. У статті визначено методологічні особливості структурного принципу відбору фразеологічних одиниць, семіо-тичного аналізу та методу лінгвокультурологічної реконструкції. Також наведені визначення таких ключових понять, як кон-цепт, концептуалізація та лінгвокультура.Після вибірки матеріалу дослідження за структурним принципом, проведено семіотичний аналіз виокремлених фразеологізмів для їх віднесення до відповідних доменів концептів “langue”, «мова» та «язык»; використано метод лінгвокультурологічноїреконструк-ціїдля співвіднесення образних компонентів фразеологізмів та їх значення із відповідними лексикалізованими когнітивними ознаками концепту. Далі проведено зіставний аналіз отриманих результатів у французькій, українській та російській лінгвокультурах.Результати. Усі результати дослідження наглядно представлено у підсумкових таблицях. Виявлено, що всі три дослі-джувані лінгвокультури мають тільки одну спільну когнітивну ознаку – вербальність, що доводить, що мова у різних лінг-вокультурах перш за все є засобом вербалізації та спілкування. Українська та російська лінгвокультури також мають серед спільних когнітивних ознак (не)порозуміння, ідентифікацію та пошук, які демонструють, що для носіїв цих лінгвокультур мова також є засобом порозуміння та ідентифікації. Далі виокремлено та проаналізовано низку специфічних для кожноїз трьох лінгвокультур когнітивних ознак (українські – «ментальність», «періодичність», «динамічність», «бажання», «емоційність», «здатність», «початок», «контроль», «успішна розмова», «зіпсована розмова», «логічність», «таємничість», «актуальність», «влучність», «небагатослівність»; російські – «кількість», «володіння» та французькі – «материнство», «національність», «вік», «репродуктивність», «догматичність/стереотипність», «арготичність», «манера висловлювання», «мистецтво», «боже-ственність», «індивідуальний стиль автора», «уживання», «тиранія», «деревина» та «зелений колір»).Висновки. Виконане дослідження фразеологічних одиниць із словами-репрезентантами langue, мова, язык дало змогувиявити низку спільних та специфічних французькій, українській та російській лінгвокультурам доменів та когнітивних ознак концептів “langue”, «мова», «язык». Спільними доменами досліджуваних концептів української та російської лінгвокультур є «мова-здатність» та «мова-засіб», а серед специфічних доменів ми знаходимо українську «мову-розмову» та французькі «мову-тип мови», «мову-код», «мову-лект/стиль» та «мову-систему». Зважаючи на результати дослідження, зроблено висновки щодо специфіки концептуалізації мови носіями французької, української та російської мов.Мова у всіх проаналізованих лінгвокультурах перш за все є засобом спілкування, а для носіїв досліджуваних слов’янських мов також засобом порозуміння та ідентифікації у суспільстві. Для українців мова також має зв’язок із мисленнєвими процесами, емоціями та почуттями, а також пов’язана із поняттями компетентності, контролю та характеру (роз)мови. Для носіїв російської лінгвокультури когнітивні ознаки мови «кількість» та «володіння» належать до групи ознак про урядування мови мовцями. А французи концептуалізують мову у зв’язку з поняттями материнства, мистецтва та божественності та співвідносять мову із її вживанням. Концепт “langue” також може мати предметні ознаки. Мова для французів може бути догматичною та стереотипною, а її манера висловлювання – специфічною (арготичною чи індивідуальною). Для носіїв французької лінгвокультури мова також може вказувати на національність та вік її носіїв, з якого вони почали її вживати. Ключові слова: концептуалізація, фразеологічні одиниці, концептуальні домени, об’єктивація, мова.

У статті з’ясовано, що оказіоналізми, або індивідуально‑авторські новотвори, є різновидом неологізмів. У 70–80-х роках ХХ ст. мовознавці зазначали, що індивідуальні неологізми в публіцистичному стилі, зокрема в мові преси, уживали рідко. Метою їх уведення в мову газет і журналів є прагнення посилити експресію вислову, надати експресивності трафаретній і заштампованій мові газет. Досліджено, що в нинішній час мовознавці фіксують активне використання оказіональної лексики, зумовлене багатьма чинниками позамовного та внутрішньомовного характеру. Оказіоналізмами називають експресивно забарвлені слова, утворені на основі вже існуючих у мові слів або словосполучень, часто з порушенням мовних норм. На відміну від неологізмів, їм притаманна новизна, збережена незалежно від реального часу їх утворення. Існують критерії розрізнення неологізмів та оказіоналізмів: неологізми є лексичними одиницями мови й мовлення, а оказіоналізми – лише мовлення; для неологізмів наявність автора не є суттєвою, а для оказіоналізмів – вона суттєва; неологізми мають позатекстове й текстове значення, а оказіоналізми лише текстове; новизна неологізмів пов’язана передусім з новизною денотата, а новизна оказіоналізмів – з незвичністю поєднання морфем та компонентів слів; свіжість неологізмів згодом зникає внаслідок їхньої повної лексикалізації. У розвідці здійснено аналіз оказіональних слів, серед яких велику кількість становлять складні слова, що є результатом дії тенденції мовної економії. З-поміж оказіоналізмів закон економії мовної енергії передусім виявлений у словоскладанні, адже складні слова є компактними за формою, а їхнє значення легко сприймається читачем. Активізацію оказіоналізмів зафіксовано переважно в тематичних групах, у яких дається оцінка роботі відомим політикам та громадським діячам: «Українсько-російські відносини», «Характеристика представників влади», «Суспільно-політичні події», «Міжнародні відносини», «Кримінал», «Культура та дозвілля». Зроблено висновки, що найбільш численну групу оказіоналізмів складають іменники, значно менше дієслів та прикметників. Перевага іменникових оказіоналізмів викликана потребою номінувати нові реалії, предмети, явища, поняття, їхні властивості тощо. Їхнє виникнення відбувається за участю всіх наявних в українській мові способів словотворення, однак найбільш продуктивно виявляють себе афіксація, осново- та словоскладання.

Мета статті – виявлення особливостей втілення жанру концерту в баянно-акордеонній творчості композитора, баяніста, заслуженого діяча мистецтв України, професора, члена Національної спілки композиторів України Анатолія Павловича Гайденка. Ціль роботи зумовлює наступні завдання, а саме окреслення стилістичних ліній художньо-творчого почерку А.Гайденка з визначенням у ньому ролі баянної складової та проведення аналізу Концерту для баяна з оркестром № 1 з огляду композиційно-драматургічних особливостей означеного твору. Методологія дослідження формується у взаємодії насамперед порівняльно-аналітичного, системного та історичного методів вивчення означеної проблематики. Винятково вагоме значення у проведенні окресленого дослідження мають методи емпіричної природи, зокрема спостереження та узагальнення, які дозволяють на практичному рівні здійснювати вивчення запропонованої теми. Наукова новизна публікації визначається фактом первинності здійснення аналізу Концерту для баяна з оркестром № 1 Анатолія Гайденка з позиції виявлення специфіки баянно-концертного стилю відомого українського композитора. Пропонована робота створює широкі можливості до теоретичної та практичної популяризації як щойно означеного концерту, так і в цілому багатого за жанрово-стильовими ознаками композиторського доробку знаного вітчизняного майстра. Висновки. Проведений аналіз Концерту для баяна з оркестром № 1 Анатолія Гайденка дозволяє класифікувати означений твір як масштабну та надзвичайно яскраву, художньо виразну композицію автора-баяніста, в якій український митець виразно відтворює власне, індивідуально-свідоме розуміння концертної форми в її баянному академічному втіленні, створюючи з’єднанням неофольклорних і неокласичних витоків яскраво-переконливу, оригінальну концепцію українського баянного концерту.

Протягом тривалої історії міжнародних відносин найважливішим фактором для сприйняття країни на міжнародній арені, ставлення до неї та встановлення/налагодження/розірвання відносин із нею був і залишається зовнішньополітичний імідж. Але на сьогодні зовнішньополітичний імідж держави стає ще більш важливим чинником, що визначає її політичну і економічну конкурентоспроможність на міжнародній арені, стає її сильною або слабкою стороною, яку впізнає світ і яку вкрай важко змінити, адже такий процес може зайняти багато часу та бути вкрай коштовним. Звертаючи увагу на той момент, що окрім самої країни її імідж за допомогою бурхливого розвитку ЗМК на початку ХХІ ст. можуть зіпсувати або змінити інші країни (прикладами чого можуть бути російські ЗМІ в Європі, які прагнули сформувати негативне сприйняття подій Революції в Україні 2014 року та спотворили сприйняття російської агресії на Сході, перетворивши їх у «громадянську війну» на своїх шпальтах), формування та підтримування іміджу є вкрай важливим елементом зовнішньої політики, який має підтримуватися та забезпечуватися централізовано самою країною. Тож технології формування зовнішньополітичного іміджу країни є тему актуальною. З огляду на це, автори поставили собі за мету виявити, проаналізувати та висвітлити аспекти формування зовнішнього і внутрішнього іміджу країни і методи його поліпшення. Протягом дослідження, автори прийшли до висновку що існує велика кількість факторів, що впливають на зовнішньополітичний імідж країн : природно-ресурсний потенціал, соціологічні фактори впливу та інституційні фактори (імідж представника держави, якість та стиль проведення зовнішньої та внутрішньої політики, політика урядів щодо вирішення глобальних проблем). Загального алгоритму, тобто схеми, яка б надала чіткі та стандартні вказівки кожній країні у побудові свого зовнішньополітичного іміджу – не існує, адже кожна країна має свої висхідні параметри: зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на формування іміджу. Але стандартними можуть бути етапи розробки іміджевої політики держави (за Т. Грінбергом): оцінка ситуації (на яку аудиторію розраховано і який імідж та образи вже сформовані); позиціонування (пошук та демонстрації відмінної, індивідуальної переваги); вибір та розробка комунікативних стратегій просування характеристик іміджу.

У статті розглядаються педагогічна майстерність як аспект підготовки педагогів-хореографів. Авторами зазначено, що педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.Одним з важливих чинників педагогічної майстерності є реальна дійсність, життєві спостереження.Важливу роль відіграє здатність учителя, особливо вчителя-хореографа, проявляти свій внутрішній світ, зробити його чуттєвим і привабливим. Для передачі своїх почуттів учитель використовує жести, міміку, виразну позу, тобто індивідуальну пластику.Серед розмаїття професійно-культурного потенціалу майбутнього вчителя хореографії особливе місце належить пластичній культурі, яку ми відносимо до показників педагогічної майстерності.Пластична культура – поняття, що включає в себе знання про якості організму, навички й уміння, на основі яких при виникненні правильного самопочуття може виникнути органіка фізичних дій. Це поняття втілюється в гармонійності та виразності рухів і, що головне, у майстерному володінні тілом.Важливою характеристикою пластичності вчителя є її мелодійність. Почуття пластичності складається з навичок, які формуються в процесі «переживання» руху. Це означає, що рухи й жести повинні гармоніювати з його зовнішністю, мовою, відповідати темі й стилю спілкування, а не дратувати чи викликати кепкування. Перше, що привертає увагу учнів у пластиці вчителя, – це постава, а потім невербальні засоби спілкування – міміка, пантоміміка. Постава – це звичне положення тіла, коли людина стоїть, ходить, сидить. Складовою постави є поза. Поза – є важливою частиною загального враження про вчителя не тільки з точки зору емпатії, але й з точки зору його особистого стануУ процесі педагогічного спілкування пластична культура виконує такі функції: мотивуюча, мобілізуюча, атрактивна (притягальна) та інтерактивна. Комплексно всі ці функції повинні допомагати викладачеві впливати на соціально-психологічний механізм сприйняття його як особистості. Досліджуючи пластичну культуру вчителя хореографії, авторки визначили її головні структурні елементи: технічна майстерність, особистісні якості, художнє виконання.

У статті автор ставить за мету дослідження особливостей кримінологічного аналізу особи, що вчиняє незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами. Під особою злочинця розуміється сукупність соціальних та соціально значущих властивостей (погляди, здібності, інтереси, потреби, моральні переконання тощо), відносин, що характеризують конкретну особу, яка вчинила злочин, у поєднанні з позаособистісними зовнішніми умовами й обставинами -властивостями, відносинами навколишнього середовища. Зазначеним поняттям охоплюються також соціальні та соціально значущі властивості, відносини всього кола осіб, які вчинили злочини. Тобто під особою злочинця розуміється певний соціальний тип. Особа, яка вчинила незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, розглядається у статті як джерело індуктивного пошуку причин злочинної поведінки (злочину), його типів (видів злочинності, категорій злочинів), подібно до того, як за конкретним індивідуальним поступом складається стиль тієї чи іншої ходи. Вивчення цих осіб пропонується розглядати на двох рівнях: одиничному (конкретний злодій) і видовому (тип злодія). У статті звернено увагу на такі критерії кримінологічної характеристики осіб, які вчиняють незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами: соціально-демографічні, кримінально-правові, морально-психологічні ознаки та соціальні зв'язки. У статті ці критерії поділені на дві групи - приватного та загального характеру. Критерії приватного характеру здебільшого формалізовані. Наприклад, у картці на особу, яка вчинила злочин, надано відносно повний перелік критеріїв: вік, стать, громадянство, національність, освіта, соціальне й посадове становище, місце роботи, навчання, кваліфікація злочину тощо. Загальні критерії - тією чи іншою мірою узагальнені характеристики особи, що даються, наприклад, експертами. Підсумовано, що частіше ці злочини вчиняють чоловіки, громадяни України, віком 29-39 років, які мають загальну середню освіту, на момент скоєння злочину не навчаються і не працюють. Крім того, третина цих злочинів були вчинені у групі; а третина злочинців мали не зняту і не погашену судимість на момент скоєння злочину.

У статті автор досліджує роль соціальної перцепції у взаємодії викладача та курсантів-прикордонників у психолого-педагогічному процесі при вивченні іноземної мови. Розглянуто різні підходи до розуміння і використання терміна: від позначення факту детермінації перцептивних процесів соціальними чинниками до сприймання так званих соціальних об’єктів (особистостей, груп, інших соціальних спільнот) або суто міжособистісного сприймання. Автор доводить, що соціальна взаємодія, соціальна перцепція повинні бути і частиною змісту навчання іноземної мови для професійного спікування у вищому військовому навчальному закладі. Дослідження ґрунтуються, перш за все, на соціальній природі і ролі мови, що знаходить відображення у комунікативному підході до вивчення іноземної мови яксистеми педагогічної стратегії і техніки навчання іноземної мови. Оскільки спілкування військовослужбовців має різні форми безпосередніх контактів (період навчання, спільні дії професійного рівня, побутового спілкування), то такі контакти містять думки, емоції, почуття, зовнішні та внутрішні оцінки, уявлення один про одного, симпатії, антипатії. За цих умов на спілкування у військовій навчальній групі впливають такі індивідуальні особливості, як спрямованість, установки, мотивація, характер, темперамент, вік, і власне сама зовнішність тощо. Сукупний вплив цих чинників визначає атмосферу та характер спілкування військовослужбовців, що зовні виявляється через їхні мовленнєві дії і вчинки. Саме тому під час вивчення іноземної мови, коли вивчається різноманітна тематика службового та побутового спрямування, викладач повинен максимально враховувати, розвивати і застосовувати його соціально-перцептивні компетентності для створення необхідного підґрунтя з метою модулювання максимально продуктивної взаємодії в jсвітньому процесі. Виявом його соціально-перцептивної компетентності буде також здатність до обрання психологічно правильного стилю педагогічних дій і створення такої психологічної атмосфери взаємодії у навчальній групі, яка, ураховуючи особливості умов вищого військового навчального закладу, дозволить оптимізувати атмосферу субординації під час комунікативно організованого навчання, змінюючи суворий традиційний рольовий сценарій, сприятиме зняттю психологічних бар’єрів курсантів-прикордонників під час вивчення іноземної мови, налагодженню відкритості в навчальних взаємостосунках.

Метою роботи є розкриття специфіки інтертекстуальних взає- модій у фортепіанній творчості Бориса Тищенка, визначення особли- востей трансформації композитором запозиченого. Методологія до- слідження. У статті використовується метод інтертекстуального аналізу, що дає змогу досліджувати своєрідність співвідношення «свого» і «чужого» інтертексту в композиторській творчості. Наукова нови- зна. Уперше надається спроба фортепіанну творчість Бориса Тищен- ка, зокрема сонатну, розглянути з боку інтертекстуальності. Оскіль- ки цей автор належить до тих композиторів, творчий метод яких відрізняється стильовою багатошаровістю, спирається на постійний діалог «свого» і «чужого», пов’язаний із розкриттям «поліфонічних» можливостей кожного виразного прийому, кожного образного елемен- ту. Висновки. Специфіка інтертекстуального мислення у фортепіанній творчості композитора зв’язана передусім зі стильовими чинниками (за А. Денисовим). Тими, що зумовлені загальною схильністю компози- тора до подібних перетинів, являючи собою константу його мислення. Інтертекстуальні механізми в творах Б. Тищенка зумовлені як специ- фікою особистісної свідомості композитора, так і культурно-історич- ним контекстом [2]. Суть цитацій у фортепіанних сонатах Б. Ти- щенка складається в неконфліктності, несуперечливості «безшовноі» інтеграції в авторську мову іностильового фрагмента. Цитати, явні та приховані алюзії, перифрази структурують звукову тканину опусів, створюючи зони внутрішньомузичної асоціативності. Характер робо- ти Б. Тищенка із запозиченим – це різного роду трансформації, моди- фікації-варіації, тобто творчий метод композитора презентує певну свободу у виборі елементів і параметрів цитування. Оскільки це часто зв’язано з утратою об’єктом ідентичності та, як наслідок, його пе- ретворенням на quasi-цитату, то досить складно точно визначити грань, яка відділяє цитату від алюзії у творах Б. Тищенка і класифіку- вати той чи інший тип інтертекстуальної взаємодії, притаманний ме- тоду композитора. Установка на авторсько-індивідуальний синтез як властивість сучасного індивідуального стилю у творчості Б. Тищенка реалізується в унікальному сплетінні асоціативних зв’язків, стильовому переінтонуванні, у контексті якого цитатно-алюзійний метод стано- вить лише одну з граней феномена інтертекстуальності.

У статті досліджуються питання забезпечення формування ефективного, незалежного суддівського корпусу України. Звернуто увагу на малодосліджене поняття судового стресу, необхідність підтримки моральних норм з боку права. Запропоновано законодавче закріплення в Україні конкретних, деталізованих вимог та критеріїв, які давали б можливість надати професійну оцінку спроможності судді виконувати професійні обов’язки ефективно з урахуванням його професійних, особистих здібностей протягом всього строку перебування на посаді, що спонукало б до підвищення довіри до судового корпусу. Мета статті полягає у висвітленні важливості та актуальності дослідження законодавчого закріплення морально-етичних засад професійної діяльності судді при забезпеченні формування ефективного, незалежного суддівського корпусу України. Професія судді є однією з багатоскладових і найбільш складних юридичних професій. У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей, навичок та вмінь особи, які становлять відповідну систему і входять до структури особистості судді, що, зі свого боку, формує та визначає його творчий потенціал й індивідуальний стиль професійної діяльності. Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, безперечно, відчувають на собі відповідний емоційний вплив, проте необхідно наголосити, що такі учасники процесу, як суддя, прокурор, адвокат, відчувають на собі весь тягар як морального, так і професійного стресу. Нервові перевантаження часто поглиблюються порушеннями звичного режиму життєдіяльності, зменшенням часу, який людина витрачає на відпочинок, у сукупності це може призводити до розвитку емоційної нестійкості, що має прояв у зниженні комунікативної компетентності. Автор доходить висновку, що доцільно вести мову про комплексність проблеми ефективної “життєдіяльності” суддівського корпусу в Україні, з огляду на існуючі питання як серед самих суддів, так і їхнього оточення. Не треба забувати, що суддя – це передусім людина, яка перебуває у певному просторі і часі, на яку впливають, зокрема, і соціальні, і фінансові чинники. Тиск на суддю може проявитися у будь-якій формі, головне – спроможність протистояти, адекватно реагувати, мати реальний механізм захистити себе та членів своєї сім’ї. Таке питання не може ставитися, так би мовити, по факту, воно повинно мати попереджувальний характер. Спроможність особи протистояти професійним і життєвим напруженням необхідно з’ясовувати і під час прийняття рішення про призначення кандидата на посаду судді, і впродовж здійснення суддею своїх професійних повноважень. Ступінь довіри народу до влади визначає рівень демократизації суспільства, його ставлення до таких понять, як патріотизм, відданість, єдність навколо загальнодержавних ідей та цілей, прагнення до розбудови єдиної і неподільної держави, яка зможе гарантувати своїм громадянам добробут та процвітання.

У статті досліджуються питання принципів формування суддівського корпусу в Україні. Звернуто увагу на необхідність законодавчої актуалізації стандартів поведінки судді з урахуванням широкого використання ними соціальних мереж та інших засобів обміну й розповсюдження інформації. Наголошено на одній із головних проблем, яка нині постала перед судовою владою, – необхідності повернення довіри громадян, суспільства до судової влади, щоб кожна людина відчувала повагу до носіїв суддівської мантії. Високий рівень вимог до професійної підготовки, морально-етичних та інших особистих якостей осіб, які претендують на посаду судді, визначає необхідність використання сучасних методів вивчення особистості. Мета статті полягає у висвітленні та актуальності питання морально-етичних вимог, які висуваються до судді (кандидата на посаду судді), їх законодавчої регламентації. Унеможливлення тиску та впливу на суддівський корпус у межах чинного законодавства, дотримання принципу незалежності судової влади в Україні. Україна перебуває у стані постійного пошуку й удосконалення шляхів формування незалежної судової гілки влади. Проте ці процеси не повинні гальмувати діяльність суду та поповнення його новими суддями, оскільки життя не стоїть на місці й суддівський корпус потребує постійного оновлення. Формування суддівського корпусу з кола осіб, які найбільше підходять за своїми професійними й особистими якостями на посаду судді, є одним із головних аспектів успішного завершення судової реформи та створення сильної і незалежної судової влади, що має високий авторитет у суспільстві. Авторка доходить висновку, що стає очевидним питання, чому останнім часом суспільство все більше схильне до розгляду роботи судді виключно через призму негативу, можливості притягнення його до відповідальності, визначення підстав та умов, за яких на суддю буде накладено стягнення. Одним із аспектів цієї пробле ми можна назвати дефіцит моральності в поведінці суддів. Коли йдеться про проблеми в суддівському корпусі, то очевидним стає питання, з кого складається такий корпус і на яких засадах відбувається його формування. Одним з елементів професійності судді є професійний обов’язок, пов’язаний із професійною честю, етичністю, моральністю, постійним підвищенням майстерності, вихованням у людей поваги до закону. Особливе місце у судовій діяльності займає суддівське сумління, яке формується на основі правових та етичних вимог. Суддівське сумління змушує суддю діяти відповідно до своїх моральних переконань і професійних обов’язків. Професійні якості судді – це певний набір характеристик, які мають вказувати на те, яким є або має бути суддя, вони дають змогу висвітлити те особливе, що відрізняє професію судді від інших професій. У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей і навичок, що становлять ментальність особистості і визначають її творчий потенціал, а також індивідуальний стиль роботи. Суддя, здійснюючи державну діяльність, є носієм судової влади, його робота пов’язана з високими психоемоційними навантаженнями, особливо сьогодні.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні суспільно-політичних та творчих стратегій львівських митців-скульпторів – майстра української медальєрної пластики Любомира Терлецького та творця монументальної і станкової скульптури Валентина Борисенка – у другій половині ХХ століття. Методологічну основу роботи склали напрацювання в галузях політичної історії, культурної антропології, соціальної історії, мистецтвознавства. Пропоноване дослідження ґрунтується на методологічному принципі «case study», який дозволив застосувати системно-структурний метод до розкриття багатовимірної історії повсякдення – творчого та кар’єрного шляхів львівських скульпторів радянського періоду. Наукова новизна праці полягає в успішному застосуванні мікроісторичного підходу для демонстрації тогочасних опозиційних моделей «творчість-диктатура» та «митець-авторитарна влада», а також способів їх вираження в умовах радянського політико-ідеологічного контролю. Доведено, що львівські митці-скульптори Л. Терлецький та В. Борисенко пройшли відмінний шлях професійного та творчого зростання, й відтак своєю діяльністю виражали різні політичні й культурні горизонти. Висновки. Мистецьке середовище післявоєнного Львова формувалося через активне підпорядкування художньої творчості цілям радянського державно-партійного апарату. Впровадження стилю соціалістичного реалізму вимагало від митців пристосування до примітивних форм вираження ідеологічних постулатів СРСР/УРСР. Залишаючись домінантним напрямом мистецтва, соціалістичний реалізм змушував львівських скульпторів вибудувати індивідуальні стратегії творчості, професійного зростання, взаємовідносин із владою. Любомир Терлецький (1922–1993), будучи замолоду репресованим за активну патріотичну позицію, пройшов випробування радянськими таборами та, після реабілітації, повернувся до творчого життя. Не маючи ілюзій щодо перспектив авторитарного радянського режиму він пізнавав та популяризував тисячолітню історію України. Не лише скульптурною творчістю, але й науковою роботою митець демонстрував незломний характер та переконання про неминучість державно-політичного і культурного відродження українського народу. Автор монументальних та станкових скульптур Валентин Борисенко (1929–1990) увійшов в історію як типовий представник радянської скульптурної школи, майстер, що добре вписувався в накинуту партією «згори» догму соціалістичного мистецтва. Водночас, будучи сформованим у львівській художній традиції (вчителями В. Борисенка були вихованці краківської, празької, римської творчих шкіл), він, через звернення до княжої доби чи народних месницьких характерів XVIII ст., частково відмежовувався від радянських ідеологічних нашарувань. Обравши партійну й адміністративну кар’єру В. Борисенко неодноразово виконував пропагандистські роботи на замовлення партійно-політичних структур.

Purpose. The purpose of the article is to discover the specificity of Bohdan Kravtsiv’s artistic thinking, to present modern interpretation of author’s lyric poetry, to analyze the folklore-mythological image-symbols, to explain their meaning and etymology considering national outlook and individual poetic thinking; to highlight the genre-style peculiarity of Bohdan Kravtsiv’s lyrics. Methods. The integrated approach of the article includes analysis, synthesis and generalization, hermeneutic and comparative methods and also the method of mythological analysis. The complex methodology allowed us to compare and summarize different approaches to understanding poetic text. Results. The article attempts to characterize Bohdan Kravtsiv’s individual style, analyze the genres and the stylistic manner of his lyric poetry. The folkloristic and mythological background of Kravtsiv’s poems and the variety of colours are highlighted. Marine poetry, colorful images, rich in associations, are analyzed. The image-symbol of the road is prevalent in the early poems of Bohdan Kravtsiv. The stylistics of the poetic book “The Road” is represented by the romantic of vitalism. Among the dominant means, special attention is paid to the folklore basis and associative thinking of the artist. Bohdan Kravtsiv’s book “Glossary: Sonnets” presents three cycles: historical, family, mythological. The author chose the sonnet as a perfect form of poetry, skillfully adapted it to the Ukrainian basis. It is worth noting that Bohdan Kravtsiv’s poems are thoroughly intertextual. The artist valued highly the neoclassicists, but adapted the canonized stanzas to his own individual style: he combined the sonnet form with elements of folk style.Conclusions. The research presents the first attempt of the analysis of the artistic instruments, individual style, genre-style matrix, that characterize the poetic creation of Bohdan Kravtsiv, which is satiated with filk motives and represents mythological world outlook and Ukrainian national originality. Thus, the creation of the poet-emigrant is multifaceted, because it absorbed European and Ukrainian cultural achievements. The interpretation of the author’s individual style gives the panoramic vision of his creation in the common literary context. It should be noted that a unique phenomenon of Bohdan Kravtsiv’s individual style is the using of oxymoron as the dominant artistic means, semimetaphors representing the artist’s emotional feelings during the existential search for energy and creative forces. The results of the scientific research could be used for further scientific comprehension of Bohdan Kravtsiv’s creation in the context of émigré literature. These materials could be used for the report of scientific conference and for writing articles, diploma, master’s and Phd works.Key words: individual style, sonnet, colours, euphony, image, symbol, myth, folklore.Мета статті – розкрити специфіку художнього мислення Богдана Кравціва, представити сучасну інтерпретацію поетич-ного тексту митця, проаналізувати фольклорно-міфологічні образи-символи, пояснити їхню семантику, походження з ура-хуванням як народного світогляду, так і авторського індивідуального поетичного мислення; розглянути жанрово-стильову своєрідність лірики поета. Методи. У дослідженні застосовано комплексний підхід, у який входять аналіз, синтез і узагальнення, герменевтичний та порівняльний методи, а також метод міфологічного аналізу. Комплексна методологія дозволила зіставити й узагальнити різні підходи до розуміння поетичного тексту. Результати. У статті здійснено спробу схарактеризувати індивідуально-авторський стиль Богдана Кравціва, проаналізу-вати жанрово-стильову своєрідність лірики митця та її змістові пласти. Висвітлено фольклорно-міфологічну основу творчос-ті Богдана Кравціва, багатство колористики поезії. Досліджено поезії мариністичної тематики, колоритні образи, насичені багатими асоціаціями. Образ – символ дороги є ключовим у ранній творчості Богдана Кравціва. Стилістика збірки «Дорога» представлена романтикою вітаїзму. Серед домінантних засобів особливу увагу звернено на фольклорну основу й асоціативне мислення митця. У книзі Богдана Кравціва «Ґлоссарій : Сонети» представлено три цикли: історичний, родинно-побутовий, міфологічний. Автор обрав сонет як досконалу форму вірша, майстерно адаптував його до українського ґрунту. Варто зазначи-ти, що творчість Богдана Кравціва наскрізь інтертекстуальна. Митець високо цінував неокласиків, однак канонізовані строфи адаптував до власного ідіостилю: поєднав сонетну форму з елементами фольклорного стилю. Висновки. У статті вперше запропоновано аналіз художнього інструментарію, ідіостилю, жанрово-стильової матриці, що характеризують поетичну творчість Богдана Кравціва, яка насичена фольклорними мотивами та репрезентує міфологічний світогляд і водночас українську національну самобутність. Дослідження ідіостилю окремого митця дає панорамне бачення його творчості в літературному контексті загалом. Варто зазначити, що унікальним явищем індивідуального стилю Богдана Кравціва є використання оксиморона як домінантного художнього засобу, семіметафор, що репрезентують душевний стан митця в його екзистенційному пошуку енергії та творчих сил. Отже, творчість поета-емігранта багатогранна, адже увібрала в себе європейські й українські здобутки культури. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого науково-го осмислення творчості Богдана Кравціва в контексті еміграційної літератури, а також під час написання статей, дипломних, магістерських та кандидатських робіт, у доповідях наукових конференцій.Ключові слова: ідіостиль, сонет, колористика, евфонія, образ, символ, міф, фольклор.

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

Мета. Мала проза кінця ХІХ – початку ХХ століття вражає експериментальністю письма, жанровою еклектикою, моди-фікацією жанру, інтертекстуальністю. Мета статті – на прикладі творів «Казка про Змарагд», «В ясний день», «Ассірійська легенда» Галини Журби простежити художньо-образну організацію текстів, авторське поєднання різножанрових елементів у структурі новели. Питання дифузії жанрів майже не висвітлювалося в публікаціях про письменницю, тож потребує належ-ного осмислення й аналізу.Методи. Методологічні засади дослідження полягають у комплексному застосуванні історико-літературного, герменев-тичного методів та рецептивної естетики, що дало змогу розкрити проблему дифузії жанру у літературі, вказати значення Галини Журби у модифікації жанру новели через аналіз її творів. Метод інтертекстуального аналізу було використано у дослі-дженні міжтекстових зв’язків прози письменниці та фольклору, міфології. Використано методику аналізу, синтезу, добору та систематизації матеріалу.Результати. У процесі дослідження продемонстровано руйнування канонів жанру новели у літературі початку ХХ століт-тя, вказано на динамізм і художні трансформації модерних творів, синтез різножанрових форм. У ранній прозі Галини Журби простежуємо експериментальні пошуки авторки у формозмістовій організації новели. Результати дослідження показали, що процес жанрового синтезу дав змогу авторці увиразнити ідейно-тематичний зміст творів, розширити горизонт читацького сприйняття. Філософське осмислення буття людини і світу, трансформація міфологічних образів «Казки про Змарагд», «В ясний день», «Ассірійської легенди» Галини Журби засвідчують індивідуально-стильову ознаку письма та творчі пошуки в жанрі новели. Виявлено особливості прози письменниці, до яких належить контамінація жанрів новели і казки, новели і легенди, трансформація фантастичних образів, мотивів у новелістичну структуру, інтертекстуальність.Висновки. Отже, взаємопроникнення одного тексту в інший у малій прозі Галини Журби сприяє увиразненню сюжетно-композиційних можливостей текстів, збагаченню формозмістових елементів, міжтекстовій взаємодії. Авторська інтерпрета-ція відомих міфологічних образів, фантастичні вкраплення, оновлення семантики текстів, композиційна організація текстів визначили нову жанрову модель творів «Казка про Змарагд», «В ясний день» як модерну казку, «Ассірійську легенду» – модерну легенду. Через модерні способи мислення письменниці відбувається становлення індивідуально-художнього стилю у співвідношенні з літературними здобутками прози доби. Purpose. The short prose of the end of the XIX – beginning of the XX century impresses with the experimentality of writing, genre eclecticism, modification of the genre, intertextuality. The purpose of the article is to trace the artistic and figurative organization of texts, the author’s combination of various genre elements in the structure of the short story on the example of the works “The Tale of the Emerald”, “On a Clear Day”, “Assyrian Legend” by Halyna Zhurba. The issue of diffusion of genres was hardly covered in publications about the writer, so it needs proper understanding and analysis.Methods. The methodological principles of the research are the complex application of historical-literary, hermeneutic methods and receptive aesthetics, which revealed the problem of genre diffusion in literature, to indicate the importance of Halyna Zhurba in modifying the genre of short stories through analysis of her works. The method of intertextual analysis was used in the study of intertextual connections between the writer’s prose and folklore, mythology. The method of analysis, synthesis, selection and systematization of material is used.Results. The study demonstrates the destruction of the canons of the genre of short stories in the literature of the early twentieth century, points to the dynamism and artistic transformations of modern works, the synthesis of various genre forms. In Halyna Zhurba’s early prose we trace the author’s experimental searches in the formcontent organization of the short story. The results of the research showed that the process of genre synthesis allowed the author to express the ideological and thematic content of the works, to expand the horizon of the reader’s perception. Philosophical comprehension of human existence and the world, transformation of mythological images “Tales of the Emerald”, “On a Clear Day”, “Assyrian Legend” by Halyna Zhurba testify to the individual stylistic feature of writing and creative research in the genre of short stories. Short stories and fairy tales, short stories and legends, transformation of fantastic images, motives into a novelistic structure, intertextuality.Conclusions. Thus, the interpenetration of one text into another in the short prose of Halyna Zhurba contributes to the expression of plot-compositional possibilities of texts, enrichment of formcontent elements, intertextual interaction. The author’s interpretation of well-known mythological images, fantastic inclusions, updating the semantics of texts, compositional organization of texts defined a new genre model of works “The Tale of the Emerald”, “On a Clear Day” as a modern tale, “Assyrian Legend” – a modern legend. Through the modern ways of thinking of the writer is the formation of individual artistic style in relation to the literary achievements of prose of the day.

Стаття присвячена вивченню фраземіки у прозі сучасного закарпатоукраїнського письменника Мирослава Дочинця. Вперше проаналізовано найвагоміші лінгвокультурологічні особливості фразеологічних одиниць на позначення дій, вчинків, поведінки людини, зафіксованих у художніх творах зазначеного автора.Актуальність теми дослідження зумовлена потребою подальшого опрацювання в українському мовознавстві питань, пов’язаних із вивченням індивідуально-авторського фразеовживання, посиленням в україністиці інтересу до діалектної фразеології української мови, відсутністю ґрунтовних досліджень, присвячених вивченню художньої мови зазначеного закарпатоукраїнського прозаїка. З’ясовано, що cаме діалектна фразеологія найкраще відтворює суспільний досвід, звичаї, обряди, особливості менталітету мовців, які проживають на Закарпатті.Відібраний фактичний матеріал опрацьовано за допомогою описового методу для виділення тематичних груп фразеологізмів. Метод контекстуального аналізу використано для з’ясування функціональних і стилістичних можливостей фразем у прозових творах Мирослава Дочинця. Описовий метод уможливив теоретичне узагальнення результатів дослідження, систематизацію дібраного матеріалу. Для уточнення семантики фразем використано метод компонентного аналізу.У матеріалі дослідження виокремлено близько 600 фразеологічних одиниць. Досліджено розвиток фразеологічного значення, що дало змогу встановити, як їхні універсальні закономірності, так і суто національну (регіональну) специфіку. Автор констатує, що фразеологічні одиниці, зафіксовані у художніх творах, мають яскраве експресивно-емоційне та оцінне забарвлення, вони надають тексту образності. Фраземи виразно та влучно характеризують ознаки, дії, які можна застосувати до багатьох конкретних фактів мовлення. Мовний стиль творів – феномен, результат невтомної творчої діяльності письменника.Спостережено, що, характеризуючи персонажів чи їхній стан, Мирослав Дочинець часто використовує компаративні фразеологізми. Вживання фразем допомогло письменнику відтворити колорит рідного краю, розкрити характери, позитивні та негативні вчинки героїв, фізичний та емоційний стан персонажів, яскраво та оригінально відобразити їхнє живе мовлення.Унаслідок проведеного дослідження доходимо висновку, що фразеологічні одиниці, функціонуючи у художніх творах Мирослава Дочинця, виконують важливу інтенсифікаційну роль, зокрема, виступають виразними репрезентантами традицій, звичаїв, побутових реалій, характерних для закарпатців. Авторські видозміни (структурні, образно-смислові) значною мірою розширюють функціональне поле таких висловів.The aim of this paper is to describe the phraseologisms in the prose by the Transcarpathian Ukrainian writer Myroslav Dochynets. The most important linguocultural peculiarities of phraseological units denoting human actions, deeds, and behaviour fixed in the works of arts by the above-mentioned author have been analyzed for the first time.The topicality of the study is determined by the need of further elaboration on the issues in Ukrainian linguistics related to the studying individual phraseologisms used by authors of literary works, the increase of interest to dialect phraseology in the Ukrainian language, the lack of thorough studies dealing with texts written by the above-mentioned Transcarpathian Ukrainian prosaist. It has been claimed that it is dialectal phraseology that best of all reproduces the experience, customs, rituals, and mental peculiarities of native speakers living in Transcarpathia.The collected empirical material has been elaborated by means of the descriptive method for distinguishing thematic groups of phraseologisms. The method of contextual analysis has been used for ascertaining functional and stylistic possibilities of phraseologisms in the prose by Myroslav Dochynets. The descriptive method enabled the theoretical generalization of the results achieved in the study and the systematization of the selected material. The method of componential analysis has been used for specifying the meaning of phraseologisms.Approximately 600 phraseological units have been extracted from the empirical material. The development of phraseological meaning has been under investigation, which enabled ascertaining both their universal regularities and national (regional) specificity. The author claims that phraseologisms fixed in the works of art have a vividly expressed emotional and assessing colouring, lending picturesqueness to the text. Phraseological units characterize signs and actions vividly and neatly, which may be applied to a great number of concrete facts of speech. The style of the works is a phenomenon, the result of the writer’s untiring creative activities.It has been observed that describing characters and their state, Myroslav Dochynets often uses comparative phraseologisms. Their use helped the writer to recall local colouring, to reveal tempers, positive and negative deeds of the characters, physical and emotional state of personages, and vividly and originally express their spoken tongue.As a result of the study, a conclusion is drawn that phraseological units functioning in the works of art by Myroslav Dochynets play an important intensifying role, in particular, they appear as expressive representatives of traditions, customs, and everyday realia typical of Transcarpathians. The author’s modifications (structural, picturesque, notional) expand the functional field of such expressions to a large extent.

У статті окреслено проблему становлення індивідуальних стилів на тлі загальнонаціональної мови. Розглянуто афоризми в романі Мирослава Дочинця «Мафтей», здійснено їх семантико-стилістичну класифікацію. Доведено особливості їх використання у художньому дискурсі та роль і місце в індивідуальній мовній картині письменника. Ключові слова: ідіостиль, афоризми, сентенції, концепт, етносемантика. Покликання Список використаної літератури Антологія афоризмів, упор. Л. П. Олексієнко. Донецьк, 2004. Вегеш, Анастасія. «Промовистість назв романів М. Дочинця». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації, вип. 2 (32), 2014, с. 8–12. Дочинець, Мирослав. Мафтей. Книга написана сухим пером. Мукачево: Карпатська вежа, 2016. Жайворонок, Віталій. «Національна мова та ідіолект». Мовознавство, № 6, 1996, с. 27–32. Єрмоленко, Світлана. «Стиль індивідуальний». Українська мова: енциклопедія, за ред. В. М. Русанівського, і О. О. Тараненка. Київ, 2000, с. 603–4. Єрмоленко, Світлана. «Своєрідність художнього мовомислення Євгена Пашковського». Єрмоленко, Світлана. Мовно-естетичні знаки української культури. Київ: Інститут української мови НАН України, 2009. Мацько, Любов. «Індивідуальний мовостиль Івана Драча». Філологічні науки: Збірник наукових праць. Суми: Сумський ДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008, с. 85–92. Мирослав Дочинець – прозаїк, філософ, публіцист. URL: http://miroslav–dochinets.com /?tmpl= unsupported. Потебня, Александр. «Эстетика и поэтика». Мысль и язык. Москва, 1976. Прокопович, Лідія. «Вербалізація концепту час у романі Мирослава Дочинця „Мафтейˮ». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство, № 8, т. 2, 2017, с. 66–9. Радзієвська, Тетяна. Комунікативно-прагматичні аспекти текстотворення. Автореф. дис. …докт. філол наук: 10.02.15. Київ, 1999. Русанівський, Віталій. «Знайдене слово (Про мову творів Ю. Мушкетика)». Мовознавство, №4–5, 2000, с. 3–7. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Сологуб, Надія. Мовний світ Олеся Гончара. Київ: Наукова думка, 1991. Ставицька, Леся. Естетика слова в художній літературі 20-30 рр. ХХ ст. (Системно-функціональний аспект). Автоеф. дис. ...докт. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1996. Статєєва, Валентина. «Специфіка мовостилю Івана Чендея». Лінговстилістика: Об’єкт – стиль, мета – оцінка. Київ, 2007, с. 288–97. Теребус, Роман. «Функціне навантаження власних назв у романах Мирослава Дочинця „Криничарˮ та „Вічникˮ». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство, № 8, т. 2, 2017, с. 110–3. Фізер, Іван. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження. Київ, 1996.

У статті проаналізовано наукові та науково-методичні праці Н. Бабич, присвячених вивченню стильової диференціації мови, з’ясуванню ознак різних стилів сучасної української літературної мови та їх описові; досліджено праці авторки з погляду вивчення додаткових стилістичних значень різних елементів мовної системи; з’ясовано значення праць Н. Бабич про індивідуальний авторський мовний стиль в контексті лінгвостилістичних досліджень; окреслено перспективи роботи над мовним образом Н. Бабич як науковця в сучасній лінгвоперсонології.

Стаття присвячена дослідженню теоретичних підходів до розроблення Каліфорнійського психологічного опитувальника – поширеного в англомовних країнах психодіагностичного інструменту, який з 50-х років минулого століття використовується психологами з метою професійного добору і психологічного супроводу персоналу багатьох організацій, у тому числі правоохоронних органів. У статті розкрито теоретичне підгрунтя Каліфорнійського психологічного опитувальника, яке ґрунтується на ортогональній моделі взаємодії двох основних особистісних вимірів – інтроверсії та екстраверсії, а також інтернальності та екстернальності. Автори статті переконливо доводять доцільність здійснення українськомовної адаптації Каліфорнійського психологічного опитувальника з метою його використання в роботі з персоналом правоохоронних органів, оскільки опитувальник уможливлює комплексну психологічну діагностику низки важливих індивідуально-психологічних особливостей особи, включеними у чотири основні категорії, які пов’язані із: відносинами з іншими людьми; особливостями управління собою; особливостями мотивації і когнітивного стилю; особистісними характеристиками працівника. Ключові слова: Каліфорнійський психологічний опитувальник; особистість; персонал, психодіагностика; професійний добір; здібності; мотивація.

У статті було досліджено теоретичні аспекти управління маркетинговою діяльністю підприємства за сучасних умов господарювання та під впливом пандемії Covid-19. На основі дослідження поняття «управління маркетинговою діяльністю» було виокремлено ключові підходи та акценти до його забезпечення. У статті досліджено модель управління маркетинговою діяльністю підприємства з урахування потреб сучасного ринку та цілей досягнення ефективності маркетингу та діяльності підприємства в цілому. Маркетинг розглядається як важлива складова діяльності підприємства, а тому в процесі управління важливо розуміти функціональні завдання підсистеми управління маркетинговою діяльністю, принципи здійснення управління маркетингом. Ключовим чинником, який впливає не лише на маркетингові концепції, а й на моделі розвитку бізнесу в цілому є пандемії COVID-19. У процесі управління маркетингом слід враховувати динамічну зміну поведінки споживачів. В статті визначено ключові тенденції у розвитку концепції маркетингу під впливом пандемії, серед яким автори зазначили: відбулось обмеження горизонту довгострокового бачення поведінки споживачів та переорієнтація на он-лайн заходи; зміна стилю спілкування між виробником та споживачем; нестабільність цін на ринках більшості найменувань продукції виробників; зміна логістичних ланцюгів постачання, як на стадії закупівель, так і на стадії постачання. Підприємства потребують поєднання: довгострокових та короткострових планів маркетингових заходів; розширення спектру методів дослідження ринка та заходів маркетингової діяльності; врахування результатів маркетингової діяльності в процесі удосконалення бізнес-моделей розвитку підприємств. Також в статті визначено особливості сучасного етапу розвитку маркетингу, під впливом яких відбувається фактично зміна моделі маркетингової системи. На основі узагальнення дії чинників розвитку маркетингу, а також основних тенденцій авторами ідентифіковано основні моделі маркетингу, серед яких цифровий, ситуативний та індивідуально-орієнтований маркетинг.