Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Інвестиційна безпека України.
Статті в журналах з теми "Інвестиційна безпека України"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Інвестиційна безпека України".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Дугієнко, Н. О., Н. С. Венгерська та А. О. Осаул. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ". Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, № 2 (50) (12 серпня 2021): 70–74. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються особливості міжнародної інвестиційної діяльності в умовах пандемії. Проаналізовано сучасний стан міжнародної інвестиційної діяльності під впливом пандемії та міжнародну інвестиційну політику країн світу. Введення карантину уповільнило розпочаті міжнародні інвестиційні проекти, урядами країн було введено нові інвестиційні обмеження. Окрім пандемії, на міжнародні інвестиційні процеси вплинули такі фактори як нова промислова революція, зрушення політики в бік більшого економічного націоналізму та тенденції стійкості. Ці фактори матимуть далекосяжні наслідки для конфігурації міжнародного виробництва протягом десятиліття до 2030 року. Здійснено аналіз прямого іноземного інвестування в Україні та визначено проблеми залучення інвестицій в контексті економічної безпеки. Розкрито стратегічні напрями прямого іноземного інвестування в Україні задля досягнення цілей сталого розвитку, високого рівня економічної безпеки та мінімізації наслідків пандемії. Запропоновано рекомендації щодо формування міжнародної інноваційно-інвестиційної стратегії України в умовах інтеграційних процесів та транснаціоналізації економіки. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності в Україні має бути спрямоване на створення ефективної законодавчої бази, привабливого інвестиційного клімату, відповідного інституційного забезпечення. Необхідно реагувати на проблеми мобілізації, напрямки та віддачу інвестицій, включаючи цілі сталого розвитку до концепцій національної інвестиційної політики.
2
Murashko, Mykola, та Dmytro Sotnikov. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ БУДІВЕЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(16) (2018): 254–61. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-254-261.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано сутність функціонування інвестиційного будівельного сектору економіки в сучасних умовах. Доведено, що нині становище вітчизняних будівельних підприємств на ринку інвестицій характеризується їхньою неготовністю до ефективного освоєння основних засобів на інноваційній основі, а також неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал у будівельні підприємства через високі ризики, пов'язані з незахищеністю права власності, з великою ймовірністю неповернення коштів через неефективне управління. Водночас сучасні інноваційно-інвестиційні процеси в будівельній галузі повинні бути спрямовані не тільки на зростання питомої ваги інноваційно орієнтованих підрядних робіт у загальному обсязі будівельно-монтажних робіт, а й на інноваційну перебудову самої будівельної галузі. Обґрунтовано, що основними причинами, що стримують інвестиції в зростання будівельного виробництва та технічне переоснащення будівельної галузі, є нестабільність політичної ситуації, тіньові та різного роду спекулятивні процеси в інвестиційно-будівельній сфері, високі податки та ризики інвестиційної діяльності, велика вартість позикового капіталу та складність отримання кредиту, а також інші чинники, що характеризують інвестиційний клімат України як несприятливий. Тому в контексті вищезазначених причин, інвестиційна політика в будівельній галузі повинна органічним чином поєднувати інструменти державного впливу та дерегуляції з метою створення сприятливого інвестиційного середовища як для вітчизняних, так і іноземних інвестицій. Інвестиційна політика України в середньостроковій перспективі має бути спрямована на стійкий розвиток будівельної галузі на інноваційній основі, забезпечення економічної безпеки країни, формування повноцінного ринку землі, розвиток ринкової інфраструктури, нарощування інвестиційно-будівельного потенціалу та створення сприятливого інвестиційного середовища для трансферу сучасних технологій, застосування узгоджених з нормами ДБН механізмів захисту національного будівельного ринку, створення дієвих стимулів для поступального розвитку інноваційно-інвестиційних процесів у будівельній галузі України шляхом першочергової реалізації проектів із реконструкції, модернізації та технічного переоснащення виробничих потужностей та інфраструктурних об’єктів на інноваційній та екологічній основі.
3
Гнатенко, Валерій. "ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Науковий вісник: Державне управління 1, № 7 (1 березня 2021): 66–82. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-66-82.
Повний текст джерелаАнотація:
Найважливішою метою будь-якої економічної політики, в тому числі державної політики модернізації є забезпечення економічної безпеки країни. Визначено та проаналізовано основні складові економічної безпеки держави в сучасних умовах: фінансова, зовнішньоекономічна, макроекономічна, інвестиційно-інноваційна, інформаційна, науково-технологічна, енергетична, соціальна, демографічна, продовольча, виробнича та екологічна безпеки. Фінансова складова включає комплекс заходів по захисту економічних інтересів держави на макрорівні, фінансової діяльності господарчих суб'єктів на мікрорівні. Зовнішньоекономічна складова обумовлює створення умов для оптимального вростання національної економіки в міжнародний поділ праці. Макроекономічна складова передбачає досягнення збалансованості макроекономічних відтворювальних пропозицій. Інвестиційна-інноваційна складова визначає можливість держави отримувати, розміщувати та використовувати вітчизняні та іноземні кредити й інвестиції. Інформаційна складова являє собою умови і правила користування інформацією, що забезпечують загальну і економічну безпеку держави. Науково-технологічна складова обумовлює стан науково-технічного потенціалу країни. Енергетична складова передбачає забезпечення стабільності фізичних постачань енергоносіїв для внутрішнього споживання. Соціальна складова передбачає формування умов, що забезпечують прогресивний розвиток особистості, суспільства і держави. Демографічна складова проявляється в стабілізації чисельності населення України й формуванні передумов до подальшого демографічного росту. Продовольча складова передбачає забезпеченість економіки країни продовольством у розмірах, необхідних для ефективного функціонування національного господарства. Виробнича складова забезпечує ефективне використання наявних виробничих потужностей у країні. Екологічна безпека спрямована на запобігання або своєчасне вирішення протиріччя між суспільством і середовищем існування.
Всі складові економічної безпеки тісно взаємопов'язані й переплетені. Параметри кожної зі складових повинні забезпечити її збалансованість, а їхній рівень має бути достатнім для забезпечення належної стійкості системи до дії внутрішніх і зовнішніх загроз в поточному та довгостроковому періодах. Надійна економічна безпека держави можлива лише за комплексного і системного підходу до її організації.
4
Ліпич Л. Г., Савчук Л. С. "ІНДИКАТОРИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Економічний форум 1, № 3 (16 грудня 2019): 26–30. http://dx.doi.org/10.36910/6765-2308-8559-2019-3-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Інвестиційна складова економічної безпеки займає одне з головних місць в економічній безпеці країни. Реалізація інвестиційних можливостей, нарощення обсягів інвестування та раціональне використання інвестованих коштів – одні з найважливіших завдань в Україні, що і обумовлює актуальність даної статті. У статті розглянуто інвестиційну складову як вирішальний фактор забезпечення необхідного рівня фінансової стабільності держави, а також проаналізований стан інвестиційної безпеки на основі окремих індикаторів. Розраховано показники інвестиційної безпеки в динаміці. Здійснено аналіз значень індикаторів за останні роки та розраховано їх для кількісної та якісної оцінки інвестиційної безпеки держави. Зроблено висновки про те, що значення більшості індикаторів інвестиційної безпеки знаходяться нижче критичного значення, що, відповідно до теорії безпеки, свідчить про реалізацію загрозливих процесів в економіці. В статті подані напрями для підвищення інвестиційної привабливості. В першу чергу, це має бути гарантування прозорості приватизації, зниження податкового навантаження на інвесторів та скорочення економічних ризиків.
5
Brazhnуk, L. V. "Стан і тенденції інвестиційної діяльності аграрного сектора економіки в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 120–26. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичним і практичним питанням інвестиційних процесів, оцінки рівня державної підтримки аграрного сектора в Україні. У статті окреслені проблеми залучення інвестицій та покращення інвестиційної привабливості національних підприємств України. Досліджено стан капітальних інвестицій у сільському господарстві, що відображає зниження інвестиційної привабливості та потребує запровадження ефективної інвестиційної політики. Проаналізовано структуру інвестицій за джерелами фінансування в аграрне виробництво України, що підтверджує реалізацію другого сценарію інвестиційної політики, де приватному сектору відводилися лідируючі позиції в акумуляції та використанні інвестиційних ресурсів.
Метою статті є дослідження еволюції інвестиційних моделей та процесів на вітчизняному інвестиційному ринку.
Наукова новизна. Обґрунтовано тенденції у сфері інвестування, визначено рівень забезпечення капіталовкладеннями для умов ефективної економіки та можливості функціонування розширеного відтворення, що дозволило запропонувати пріоритетні вектори реформування державної інвестиційної політики у контексті специфічних неспроможностей трансформаційної економіки.
Висновки. Графічна інтерпретація коливань індексів сільськогосподарської продукції та капітальних інвестицій в аграрний сектор України сигналізує про погіршення капіталовкладення. Загальний індикатор державного фінансування, зокрема сукупної оцінки підтримки сільської галузі з 2013 року мав від’ємне значення. Дослідження свідчать про необхідність оптимізації векторів фінансового забезпечення, оскільки аграрна галузь є стратегічно важливою для національної безпеки країни. Аналіз показав, що основним джерелом фінансування інвестицій залишаються власні кошти підприємств, є потреба у нарощуванні обсягів фінансових інвестицій шляхом розвитку фінансового посередництва, а найбільш привабливою сферою інвестування є промисловість. Спостерігаються негативні явища інвестиційних процесів в аграрному секторі, невтішний прогноз у короткостроковій перспективі щодо активізації інвестиційної активності у сільському господарстві. За результатами проведеного дослідження обґрунтовано інвестиційні процеси в країні, розкрито проблеми сьогодення та приділено увагу питанням реалізації державної інвестиційної політики у контексті загальносвітових тенденцій.
6
Білоус, В. Т. "Сучасний стан інвестиційної безпеки в Україні". Ірпінський юридичний часопис, № 2(4) (5 квітня 2021): 49–56. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.49-56.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено комплексне дослідження сучасного стану інвестиційної безпеки в Україні. Проаналізовано законодавчі положення нормативно-правового забезпечення інвестиційної безпеки в Україні.
Розглянуто теоретико-правові підходи щодо визначення поняття «інвестиційна безпека» та механізму забезпечення інвестиційної безпеки.
7
Пухальська, Н. О. "ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1 (23 червня 2019): 200–214. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2019.200-214.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто різні точки зору сутності поняття «безпека кредитної діяльності». Коротко проаналізовано сучасний стан кредитного портфеля банків України. Також в роботі розглядаються теоретичні та методологічні засади фінансової безпеки банківських установ, а саме: відображена сутність кредитної безпеки банку, загрози кредитній безпеці та ризики їх виникнення. Встановлено, що банки не змогли швидко адаптуватися до фінансового-економічних шоків та незмінної нестабільності у політичній сфері. Перш за все, це стало причиною збільшення рівня кредитного ризику, що в свою чергу, призводить до збільшення обсягів резервування та зменшення інвестиційних можливостей. Тому було запропоновано шляхи покращення фінансової кредитної безпеки банків.
8
Matskiv, V. V. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ". Actual problems of regional economy development 1, № 13 (25 квітня 2017): 135–39. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.13.135-139.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблемні аспекти залучення іноземних інвестицій. Обґрунтовано важливість регулювання інвестиційної сфери в рамках забезпечення інвестиційної безпеки держави. Проведено аналіз динаміки показників інвестиційної діяльності та здійснено оцінку рівня загроз інвестиційної безпеки. Визначені основні негативні фактори необґрунтованої інвестиційної політики та окреслено шляхи мінімізації їх впливу. Доведено необхідність перегляду державної інвестиційної політики задля подолання деформації у структурі економіки та надані пропозиції відносно ліквідації загроз інвестиційної безпеки.
9
Vashaі, Y. V., та O. O. Doroshenko. "АНАЛІЗ СТАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ЧИННИКИ, ЗАГРОЗИ, ПЕРСПЕКТИВИ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, № 85 (24 липня 2019): 44. http://dx.doi.org/10.31713/ve120195.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу інвестиційної безпеки України. Проаналізовано ключові індикатори інвестиційної безпеки. Виявлено чинники, що впливають на стан інвестиційної безпеки на сучасному етапі. Встановлено найвагоміші загрози стану інвестиційної безпеки в Україні. Визначено заходи щодо її посилення в нинішніх економіко-політичних умовах.
10
Гбур, Зоряна, та Ірина Крилова. "ВПЛИВ РОЗВИТКУ ВОДОПОСТАЧАННЯ НА ЯКІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 57–79. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-57-79.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання.
Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту.
Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.
11
Крутько, М. А. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 123–28. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.724.
Повний текст джерелаАнотація:
Крутько М. А. Нормативно-правове регулювання фінансової безпеки держави та механізм її забезпечення в Україні. – Стаття. У статті визначено, що з моменту прийняття Декларації про незалежність Україна становилась як цілісна й незалежна держава, захист національних інтересів якої виступає пріоритетним завданням. У такому контексті встановлено значущість питань національ- ної безпеки, та економічної безпеки держави зокрема. Проведено дослідження питання нормативно-правового забезпечення фінансової безпеки, яке є актуальним, адже Україна, як і кожна держава, прагне до економічної стабільності й фінансової самостійності, що є важливим аспектом у розрізі трансформаційних і глобалізаційних викликів сьогодення. Доведено, що фінансово-економічна безпека держави напряму залежить від взаємо- узгодженої та налагодженої стабільно-працюючої фінансової системи. В умовах внутріш- ньої та зовнішньої економічної кризи існують фактори ризику, що слугують каталізатором негативних процесів у системі фінансової безпеки держави, задля боротьби з якими необ- хідно розробити дієвий механізм забезпечення порядку. Запропоновано найдієвіші заходи забезпечення фінансової безпеки України, якими виступають: 1) насамперед удосконалення нормативно-правової бази регулювання фінансової без- пеки країни шляхом прийняття спеціалізованого закону «Про основи фінансової безпеки України», разом з яким прийняти Концепцію та Стратегію фінансової безпеки держави, де визначити засади державної політики забезпечення фінансової складової частини націо- нальної економічної безпеки; 2) обов’язкове створення ефективного органу й системи заходів, спрямованих на бо- ротьбу з корупційною складовою частиною; 3) забезпечення залучення іноземних інвестицій шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату; 4) переймання іноземного досвіду забезпечення фінансової безпеки й імплементування міжнародних стандартів у національне законодавство; 5) створення умов для виходу коштів із тіньової економіки; 6) удосконалення регулювання кредитно-банківської системи. Визначено, що під час розробки зазначених регуляторно-забезпечуючих нормативних документів необхідно насамперед вивчити й запозичити досвід зарубіжних країн із вищим рівнем економічного й правового розвитку, імплементувати міжнародні стандарти у сфері забезпечення фінансової безпеки держави, а також приєднатися до міжнародних конвенцій досліджуваного напряму.
12
Каткова, T., Н. Ткачова, K. Київська, О. Добровольська та K. Редько. "ДО ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ В УМОВАХ РЕФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ". Financial and credit activity problems of theory and practice 1, № 42 (31 березня 2022): 324–34. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3707.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Розглянуто визначення сутності економічної безпеки України як основоположного елементу національної безпеки країни. Проаналізовано досвід різних країн у сфері забезпечення економічної безпеки національної економіки. Визначено основні складові елементи економічної безпеки держави та основні проблеми забезпечення економічної безпеки держави в умовах реформаційних змін. Висвітлено особливості механізму державного управління економічною безпекою України, зважаючи на регіональну специфікацію. Проаналізовано, що державна політика, направлена на розвиток економічної безпеки, передбачає формування національної стратегії в напрямі модернізації національної економіки, створення не тільки умов протидії та упередження можливих загроз, проблем і викликів економічної безпеки країни, а й процедур їх подолання та нівелювання за рахунок забезпечення структурного реформування економіки країни, гармонізації законодавчої бази, формування інноваційного розвитку. Подальше зміцнення механізму системи державного управління економічною безпекою країни лежить у площині розроблення законодавчої бази, яка враховуватиме регіональну направленість економіки країни, розвиток кожного окремого регіону в контексті загального розвитку країни, посилення конкурентоспроможності країни на світовому ринку, залучення прямих іноземних інвестицій, захисту національних пріоритетів, ефективного державного регулювання. Зважаючи на світовий досвід реалізації систем і моделей економічної безпеки як основоположного і визначального конкурентні переваги держави, запропоновано ефективний механізм визначення і врахування загроз національним економічним інтересам крізь призму регіональної рівноваги, що дозволить урахувати специфіку розвитку економіки регіонів країни, дотримання інтересів регіональної специфікації шляхом розрахунку індексу інклюзивного розвитку регіону і врахування його під час розрахунку інтегрального індексу економічної безпеки України. Ключові слова: економічна безпека, державна політика, національна економіка, державне управління, механізми державного управління, зарубіжний досвід. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 19.
13
Shestakovska, T. L., та S. O. Kushnir. "Механізм розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України в контексті забезпечення його економічної безпеки". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 89–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб’єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.
14
Сурілова, О. О. "Продовольча безпека в умовах пандемії". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 117–23. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.704.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються фактори впливу пандемії COVID-19 на продовольчу безпеку Загрозливі реалії змусили відреагувати ФАО, Всесвітню продовольчу програму ООН, Всесвітній економічний форум у Давосі, СОТ, які хоча і задекларували наміри мінімалізації ризиків на глобальному рівні, однак не передбачили для цього правові механізми. У юридичній літературі відсутній єдиний підхід до розуміння шляхів подолання загроз продовольчій безпеці в умовах пандемії. Метою статті є висвітлення організаційно-правових механізмів міні-малізації негативних наслідків пандемії в галузі продовольчої безпеки, а також розроблення рекомендацій щодо зниження ризиків та загроз. Констатовано, що для України пандемія не тільки являє загрозу, але і відкриває нові можливості для розвитку агропромислового комплексу та залучення іноземних інвестицій. Аналіз Державної програми стимулювання економіки для подолання наслідків COVID-19 призвів до висновку, що в частині забезпечення продовольчої безпеки програма є неефективною, оскільки не передбачені організаційно-правові інструменти досягнення цілей. Обгрунтована необхідність розроблення національної стратегії, яка заклала би правові, соціальні та економічні підвалини забезпечення національної продовольчої безпеки під час пандемії та в пост-COVID період. Для розроблення організаційно-правового механізму забезпечення національної продовольчої слушним буде використання досвіду ЄС. Стратегія ЄС «Від ферми до виделки» не тільки пропонує комплексні механізми забезпечення продовольчої безпеки, але і передбачає посилення міжнародної співпраці, зокрема з Україною, в галузі досліджень харчових продуктів та інновацій, забезпеченні сталого агровиробництва та природокористування, зокрема в межах програми «Горизонт 2020».
15
Давиденко, Н. М., та С. І. Войцехівська. "ОФШОРИЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 22 (31 січня 2022): 67–72. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/22.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливість сучасного розвитку економічних систем – інтенсифікацію процесів офшо- ризації економіки, що зумовлює актуальність тематики дослідження. Метою дослідження є здій- снення аналізу теоретичних аспектів процесу офшоризації та встановлення її впливу на фінансову безпеку держави. У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи, методи теоретичного узагальнення, діалектичного пізнання, абстракції, індукції, синтезу, дедукції, методи статистичного та економічного аналізу. Проаналізовано вплив операцій round-tripping на обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну, обсяги відтоку українського капіталу через офшорні зони та вказано на загрозливі обсяги офшоризації сучасної економіки. Проаналізовано теоретичні аспекти процесу офшоризації в системі фінансової безпеки держави. Виділено першочергові загрози, що ста- новить офшоризація для фінансової безпеки та економіки держави у цілому. З’ясовано, що основна частина виведених капіталів повертається в економіку країни у вигляді round-trip-інвестицій. Проана- лізовано співвідношення обсягу виведених капіталів і зовнішнього боргу різних держав та встановлено, що Україна належить до країн-лідерів за даним показником. Надано рекомендації щодо деофшоризації економіки країни та забезпечення її фінансової безпеки.
16
Derii, Zhanna, Tetiana Zosymenko та Nataliia Shadura-Nykyporets. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП ГАЛУЗЕВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Україна – ЄС". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(20) (2019): 9–18. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-9-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Реалізація Цілей сталого розвитку (ЦСР) має важливе значення для України, оскільки дозволяє досягти помітних результатів у пріоритетних сферах – здоров’я і благополуччя людей, мир і безпека, майбутнє дітей, економічний розвиток, соціальний захист і справедливість, стійка держава, розвиток громад та інше. Актуалізується питання сталого розвитку та досягнення ЦСР з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію. Виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надає змогу використати можливості економічного розвитку та зростання добробуту, сприяє залученню інвестицій в Україну, дає новий імпульс у розвитку громадянського суспільства, дозволяє дотримуватись високих екологічних стандартів та процедур й знизити ризики негативного впливу на довкілля. Галузева співпраця з Європейським Союзом передбачає дотримання вимог політик, які в умовах глобалізаційного світу повинні розроблятись з урахуванням засад сталого розвитку.
17
Балюк, Валентин. "Україна в політиці Канади у контексті російської агресії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 11–26. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.11-26.
Повний текст джерелаАнотація:
Канадсько-українські стосунки мають певні особливості у зв’язку з тим, що у Країні кленового листка, як інколи називають Канаду, значний відсоток громадян має українське походження. Суспільна мобільність канадців українського походження здавен змушує владу усіх рівнів рахуватися з їх поставою. В цілому, Канада щонайменше після Другої світової війни постійно намагалась підтримати справу унезалежнення України, тобто виходу її із складу Радянського Союзу, діючи безумовно в рамках міжнародного права. Розпад СРСР сприяв виходові України на міжнародну арену як окремої, незалежної від Росії держави. До речі, першою незалежність визнала Польща, що сталося 2 грудня 1991 року. Того самого дня це учинила і Канада, але на шість годин пізніше. З того часу минуло 30 років, протягом яких Україна здобула визнання у світі. Поза будь-яким сумнівом, її взаємини з Канадою є суттєвим підпір’ям того визнання. Автором статті підраховано, що обидві держави підписали понад 50 документів, які регулюють їх взаємини. На думку автора, наявність незалежності суверенної України є передусім важливим чинником для європейської безпеки, чому сприяють сучасні канадсько-українські стосунки. Автор статті зауважує, що вони визнаються як особливе партнерство. Для прикладу посилається на деякі з них. Зокрема, згадує Декларацію про особливе партнерство, підписану ще 1994 року, яку двічі пролонговано – у 2001, 2008 роках. Загалом, у статті проаналізовано канадсько-українські стосунки від їх започаткування по 2018 рік включно. В ній виділено їх два етапи – до 2014 року і після агресії РФ проти України. Окремо автор виділив основну складову своєї наукової розвідки щодо ставлення Канади до російської агресії проти України протягом усіх років. Положення статті аргументуються відповідними документами канадсько-українського походження. Крім названої Декларації – це Угода про дружбу та співпрацю між Україною та Канадою, датована 1994 роком. Документом обидві сторони підтвердили приверженість демократичним цінностям і засадам ринкового господарювання. В ньому також визначено розвиток співпраці у сферах політичній, безпековій, економічній, суспільній та культурній. Оскільки стаття присвячена двостороннім взаєминам обох держав у надзвичайно скрутних для України умовах, пов’язаних з російською агресією проти неї, то у статті чимало сказано про саму агресію, про допомогу Україні щодо її відбиття, реакцію міжнародної спільноти на неї. Для цього залучено двосторонній документ від 3 квітня 2017 року Порозуміння про співпрацю в галузі оборони. У статті наголошується на підтримці Канадою демократичних і ринкових реформ в Україні. Щоправда, автор звертає увагу на те, що обсяги торгівельних обмінів і рівень взаємних інвестицій наразі залишають бажати кращого. Тим не менше, влада і канадське суспільство надали істотну підтримку Україні під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Влада в Оттаві засудила агресію Росії проти України, приєднуючись до політики санкцій західних країн. Окрім підтримання справи продажу Україні летальної зброї, Оттава чітко висловилася проти анексії Росією Криму і дестабілізації ситуації на Донбасі. Передусім Канада підтримує Україну дипломатичними заходами, а також у здійсненні економічних реформ, в посиленні системи державної безпеки.
18
Мороз, Максим Олександрович. "ДЕТЕРМІНАНТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка», № 2(50) (28 вересня 2017): 28–35. http://dx.doi.org/10.24144/2409-6857.2017.2(50).28-35.
Повний текст джерела
19
Мороз, М. О. "Детермінанти інвестиційної безпеки України". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Економіка", вип. 2 (50) (2017): 28–35.
Знайти повний текст джерела
20
Завгородній, Р. В., та Н. М. Шмиголь. "СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАФТОГАЗОВОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 24–30. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Головними проблеми нафтогазового сектору є недосконале законодавство, корупція, тіньовий бізнес, зарегульованість дозвільної системи, нестабільні рентні та податкові правила. Для забезпечення економічної безпеки та подолання загроз безпеці в енергетичній сфері державою мають бути розроблені дієві механізми та інструменти щодо розвитку та підвищення ефективності функціонування галузі. Першочерговими завданнями мають стати: оптимізація видобутку, диверсифікація постачання та добування, модернізація існуючих потужностей, формування єдиного правового поля з урахуванням міжнародних стандартів, упровадження ефективної системи державного регулювання і контролю, активізація та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, впровадження екологічних норм Euro та міжнародних стандартів тощо.
21
Мунтіян, В. "Глобалізація інвестиційних прцесів та економічна безпека України". Фінансовий ринок України, № 11 (2005): 3–7.
Знайти повний текст джерела
22
Аранчій, В. І., та І. В. Перетятько. "ЗОВНІШНЬОЕКОНЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (28 червня 2012): 150–61. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2012.02.31.
Повний текст джерелаАнотація:
Утвердження ринкових відносин у зовнішньоеко-номічному секторі економіки України після 1991 р.зумовило суттєве підвищення інтересу науковцівдо проблеми зовнішньоекономічної безпеки Украї-ни. У даній статті розглянуто основні тенденціїрозвитку зовнішньоекономічного сектора України,її відносини з основними зовнішньоторговельнимипартнерами. Досліджено зовнішньоекономічнубезпеку як комплексну інтегральну величину, якаскладається з експортної, імпортної, валютної,боргової та інвестиційної безпеки.
Adoption of market relations in the external economic sector ofeconomy of Ukraine after 1991 stipulated the substantial increaseof interest of researchers to the problem of external economicsafety of Ukraine. In this article basic progress ofexternal economic sector of Ukraine trends, its relationshipswith basic foreign trade partners are considered. External economic safety as a complex of integral size which consists of export, import, currency, promissory and investment safety isprobed.
23
Лупак, Р. Л. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ТА СТРУКТУРНІ АСПЕКТИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 36–41. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-06.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано важливість підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції для економіки України, розвиток якої значним чином залежить від рівня сформованості та ефективності використання експортного потенціалу виробників агропродовольчої продукції. Запропоновано розділяти напрями підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції стосовно здійснення інституціо-нальних реформ та структурних змін, які обумовлюються низкою функціонально-процесних передумов у агро-продовольчому секторі економіки. Визначено залежність конкурентоспроможності агропродовольчої про-дукції України від ефективності державного управління становленням та розвитком агропродовольчого сек-тору економіки, забезпечення фінансово-інвестиційної та інноваційно-технологічної державної підтримки виробників агропродовольчої продукції, ступеня деформації системи суспільного відтворення на вітчизняному агропродовольчому ринку, створення інституційних елементів міжфункціонального та міжгалузевого співробітництва (спеціального фонду інвестиційно-інноваційної підтримки сільськогосподарських виробників, комерційно-збутової інноваційно-технологічної співпраці між науково-дослідними лабораторіями, фермерсь-кими господарствами, суб’єктами логістики та торгівлі вітчизняною продукцією агропромислового комплек-су), створення та збільшення обсягів діяльності локальних інтегрованих систем для диверсифікації сільсько-господарського та агропромислового виробництва, становлення та розбудови інноваційної інфраструктури (створення інженерно-технічних центрів впровадження сучасних технологій сільськогосподарського вироб-ництва, активізації діяльності інформаційно-консультаційних та дослідно-маркетингових центрів з питань підвищення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції), урегульованості сталого ро-звитку, забезпечення економічної безпеки та недопущення імпортозалежності внутрішнього агропродовольчо-го ринку.
24
Мороз, Максим Олександрович. "СТАН ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Вісник Університету банківської справи, № 1(28) (10 листопада 2017): 30–37. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(28)2017114499.
Повний текст джерела
25
Chemerus, V., V. Dushka та V. Maksym. "СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АКВАКУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (4 вересня 2016): 169–75. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6933.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливою складовою у забезпечені продовольчої безпеки України є розвиток інтенсивної аквакультури. У статті представлені результати дослідження стану та основних перспектив розвитку галузі рибництва. За результатами дослідження встановлено, що рибна галузь в Україні перебуває у кризовому стані. За 2013 – 2015 рр. обсяг вилову риби через негативні економічні процеси, які пов’язані із втратою значної частини риболовецького флоту та морського шельфу, скоротився у 2 рази. Частка імпортної продукції у структурі фонду споживання риби за 2015 рік становила близько 80% на суму понад 290 млн. дол. США. Україна володіє достатнім ресурсним потенціалом для розвитку аквакультури, на базі якого необхідно збільшувати обсяги вирощування та вилову товарної риби з метою забезпечення потреб споживачів продукцією вітчизняного виробництва. Для розвитку аквакультури в Україні необхідно реалізувати комплекс заходів щодо відновлення ресурсного та виробничого потенціалу рибної галузі. Створення сприятливого економічного середовища для залучення інвестицій у впровадження новітніх інноваційних технологій інтенсивного вирощування риби у ставах, річках, басейнах та садках. Наявність зростаючого споживчого попиту на прісноводні види риб, на вирощуванні яких в основному ґрунтується не розкритий потенціал аквакультури у внутрішніх водоймах. Розвиток збутової інфраструктури, забезпечення пільгового цільового кредитування підприємств рибної галузі на оновлення основних виробничих засобів та відновлення водних об’єктів придатних для вирощування риби. Сприяння встановленню інтеграційних процесів між підприємствами рибної галузі та господарствами галузей рослинництва, тваринництва, харчової промисловості, які забезпечують сировинними ресурсами розвиток аквакультури в Україні. Надання державних замовлень машинобудівним підприємствам для забезпечення основних засобів виробництва за доступними цінами та на умовах лізингу. Підготовка у профільних ВНЗ висококваліфікованих спеціалістів із знанням технології та економіки ведення ефективного рибництва. Реалізація запропонованих заходів сприятиме розвитку виробництва продукції рибництва в Україні, підвищенню конкурентоспроможності рибних господарств та зниженню залежності від імпорту продовольчого сектору економіки.
26
Латковська, Т. А. "Напрями гармонізації податку на прибуток до вимог Європейського Союзу". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 69–79. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.698.
Повний текст джерелаАнотація:
Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави передбачає необхідність проведення політичних, соціально-економічних та правових реформ, реформування та удосконалення існуючої податкової системи. Перед Україною постає вибір шляху розвитку в напрямі сучасної цивілізаційної моделі, реалізація якого покликана сприяти прогресу в усіх сферах життєдіяльності суспільства й держави. Податкові реформи, що відбуваються в Україні, безпосередньо впливають на стан правового регулювання відносин у сфері публічних фінансів та залежать від податкової політики, яка розробляється на різних рівнях управління. Ці зміни зумовлюють необхідність переосмислення багатьох питань, до кола яких відносяться і проблеми прибуткового оподаткування.
Мета статті полягає у тому, щоб на основі вітчизняного і зарубіжного законодавства проаналізувати податок на прибуток підприємств як один з основних доходів формування бюджету у будь-якій країні, виявити наявні проблеми та запропонувати напрями і шляхи їх вирішення. Методами дослідження стали такі методи, як логічний, історико-правовий, системно-структурний, формально-юридичний та порівняльно-правовий метод. На основі проведеного дослідження запропоновані зміни до Податкового кодексу України, які сприятимуть подальшій гармонізації податкового законодавства, спрощенню адміністрування податку на прибуток підприємств, матимуть позитивний ефект на процеси економічного зростання та підвищення інвестиційної привабливості країни загалом. Встановлено, що класична модель оподаткування прибутку підприємств в сьогоднішніх складних економічних реаліях в країні є неефективною, оскільки податок на прибуток має низку суттєвих недоліків, серед яких не тільки складні правила розрахунку об'єкта оподаткування та проблеми з накопиченням збитків, але й те, що значною перешкодою для становлення в Україні конкурентоспроможної у глобальному вимірі національної економіки та забезпечення належної технологічної та екологічної безпеки є високий рівень зносу основних засобів. Запропоновано перейти до моделі податку на виведений капітал, запровадження якого дозволить вирішити існуючі системні проблеми, пов'язані з адмініструванням податку на прибуток підприємств, відновити справедливість в оподаткуванні, спростити ведення бізнесу та в певній мірі скоротити витрати платників податків на виконання податкового обов'язку.
27
Малютін, О. К. "Оцінка інвестиційної вектор-структури економіки в контексті економічної безпеки України". Фінанси України, № 7 (200) (2012): 37–46.
Знайти повний текст джерела
28
Марина, А. С., та Ю. В. Волкова. "ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ В СТРУКТУРІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ КРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 13 (31 серпня 2020): 104–10. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.20.
Повний текст джерелаАнотація:
Фінанси домогосподарств є значним джерелом фінансових ресурсів з огляду на можливість їх залучення до інвестування реального сектору економіки, зокрема промислового виробництва. Структура економіки країни свідчить про переважну роль промисловості у створенні внутрішнього валового продукту, водночас промислові підприємства відчувають суттєвий брак фінансових ресурсів для забезпечення стабільного та стійкого розвитку своєї господарської діяльності, безпеки фінансового стану. Це спонукає промислові підприємства до пошуку альтернативних джерел фінансування. Заощадження, які є частиною фінансів домогосподарств і не знаходять застосування на фінансовому ринку як кредитний капітал, цілком можна використовувати як інвестиційні ресурси промислових підприємств. У статті проведено дослідження структури та джерел формування доходів домогосподарств, а також основних напрямів витрачання коштів домогосподарствами України.
29
Grabovskyi, R. S., O. O. Dadak, Y. М. Muzychka та R. P. Dudyak. "Перспективи аграрної галузі в контексті інтеграційних процесів з ЄС". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 76 (7 березня 2017): 35–38. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7607.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано перспективи нарощування експорту вітчизняної продукції аграрного сектора в країни Європейського Союзу та можливості розширення збуту вітчизняної аграрної продукції на цьому ринку. Особливість співпраці між Україною і країнами ЄС полягає у скасуванні більшості мит на експорт продукції, запровадженням тарифного квотування. Для успішного розв’язання завдань євроінтеграції аграрний сектор економіки України має достатньо передумов: багатий природно-ресурсний та експортний потенціал, вагомий людський капітал, поступово зростаючу інвестиційну привабливість, збережений уклад сільського життя та багатовікові традиції ведення сільського господарства. У публікації подано алгоритм дій, який дає можливість налагодити співпрацю із іноземними партнерами та вказано напрями підвищення ефективності аграрного виробництва. Наведено основні групи продовольчих товарів, з якими конкуруватиме вітчизняна продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках у результаті спрощення умов для товарообороту між Україною і країнами Європейського Союзу. Основними вітчизняними експортними продуктами є зерно, насіння соняшника, олія, корми для тварин, добрива. В статті описано умови, які необхідно виконувати для реалізації продукції на експорт в ЄС. Завдяки гарантуванню якості та безпеки нашої продукції на рівні європейських стандартів вітчизняний сільськогосподарський виробник зможе ефективно конкурувати на ринку Європейського Союзу. Оскільки доступ на ринок Європейського Союзу може бути отриманий після проходження процедур сертифікації та отримання відповідних дозволів.
30
Вахович, І., Л. Матвійчук та Б. Смаль. "РОЗВИТОК ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЗАХОДИ ПОСИЛЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 494–502. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251512.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Присвячено дослідженню тенденцій розвитку індустрії гостинності в регіонах України. Розглянуто зміст та значення індустрії гостинності в соціально-економічному розвитку регіонів. Визначено зміст досліджуваних дефініцій, узагальнено та сформульовано підходи до визначення співвідношень понять «індустрія гостинності» й «індустрія туризму». Визначено основні показники, що характеризують споживання послуг індустрії гостинності. Доведено що основними такими показниками є внесок індустрії туризму у ВВП, обсяги туристичного збору. Визначено, що стан і розвиток індустрії гостинності характеризують також обсяги капітальних інвестицій за видами економічної діяльності у сфері тимчасового розміщення та організації харчування. Проведено аналіз зазначених показників у динаміці та в регіональному розрізі. Охарактеризовано тенденції розвитку індустрії гостинності в сучасних умовах. Виявлено суттєві регіональні диференціації щодо сплати туристичного збору в Україні, а також зниження майже всіх показників розвитку індустрії гостинності. Проаналізовано дані Всесвітньої ради з подорожей і туризму щодо стану індустрії гостинності в Україні. Виявлено скорочення загального внеску подорожей і туризму в зайнятість України 2020 року до 6,3 %. Визначено напрями і заходи посилення конкурентних переваг індустрії гостинності в регіонах України. Визначено умови діяльності суб’єктів господарювання індустрії гостинності, до яких віднесено гнучкість і здатність швидко адаптуватися до сучасних умов ринку, упровадження заходів безпеки та гігієни, оптимізації форм підприємницької діяльності, розвиток цифрових технологій, посилення ролі здорового харчування, розширення асортименту продукції та послуг туристичних регіонів, швидкий розвиток послуг доставки, орієнтація на екологічну діяльність, посилення вимоги до кваліфікації персоналу тощо. Доведено, що перспективними напрямами підвищення конкурентних переваг індустрії гостинності в сучасних умовах є підвищення рівня фінансування галузі, активізація зусиль органів місцевого самоврядування щодо цільового використання коштів від туристичного збору на місцях, а також застосування інструментів стратегування та програмування розвитку індустрії гостинності регіонів, об’єднання стейкхолдерів індустрії в кластери, альянси тощо. Ключові слова: конкурентні переваги, індустрія гостинності, регіональний розвиток, туристичний збір. Формул: 0; рис.: 3; табл.: 1; бібл.: 14.
31
Polishchuk, Yevheniia, та Serhii Onikienko. "ВПЛИВ РИЗИКІВ НА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(24) (2020): 103–11. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-4(24)-103-111.
Повний текст джерелаАнотація:
Будь-яка підприємницька діяльність перебуває під впливом різноманітних ризиків, настання яких може призвести до зменшення очікуваного прибутку, повної або часткової втрати авансованого капіталу, порушення строків введення в експлуатацію об’єктів будівництва. Зазначимо, що будівельна галузь є однією з найважливіших галузей економіки: вона надає робочі місця, стимулює діяльність видобувних компанії, компаній-виробників будівельних матеріалів, компаній, що надають послуги з операцій із нерухомістю тощо. Це, у свою чергу, дає підстави стверджу-вати, що індустрія будівництва має вагомий внесок у структурі ВВП. Так, в Україні в 2019 році цей показник становив 2,5 % від ВВП, водночас у країнах Європи він сягає 6 %. Такі факти свідчать, що потенціал для росту будівельних компаній є, однак є значні перешкоди, які стримують таке зростання. Інвестиційний потенціал будівельної галузі є важливим. І навіть такий показник, як «Отримання дозволів на будівництво» включений до методології Doing Business від Всесвітнього банку, який вимірює можливості ведення бізнесу в різних країнах. Цей індикатор відображає загальну кількість процедур, час і грошові витрати, необхідні для будівництва складського приміщення, включаючи отримання всіх необхідних ліцензій та дозволів, надання всіх необхідних документів, запит і проходження всіх належних перевірок, а також підключення до інженерних мереж. На додаток до цього, у 2019 році «Ведення бізнесу» вводить новий показник, індекс якості будівельного контролю, який проводить оцінювання: якості регулюючих актів стосуються будівництва, ефективності контролю за якістю і механізмів безпеки, режимів по відповідальності і страхування, а також вимог до рівню професійної кваліфікації. Беручи до уваги той факт, що за декілька років Україна піднялася у цьому рейтингу з 29-го місця (2006 рік) до 6-го (2020 рік), і цей факт можна розглядати як досягнення, проте полегшення отримання дозволів, на жаль, не означає зменшення недобросовісних акторів на ринку, які перетворюють будівельну галузь на високоризиковане середовище.
32
Коваленко, Ю. М., та І. І. Коваленко. "ЕВОЛЮЦІЙНІ ТРЕНДИ В СИСТЕМІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ І ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 4 (21 січня 2020): 43–52. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.4.2020.43-52.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено специфічні особливості етапів становлення та розвитку системи інститутів спільного інвестування (далі – ІСІ) та недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ) в Україні. Виокремлено такі етапи розвитку ІСІ та НПФ: 1) формування ринкових механізмів торгівлі цінними паперами; 2) формування ринково зорієнтованої взаємодії учасників ринку цінних паперів; 3) формування інноваційно активної взаємодії учасників ринку цінних паперів; 4) забезпечення фінансової безпеки. Виявлено основні системні проблеми у діяльності ІСІ та НПФ. Запропоновано напрями активізації діяльності вітчизняних інвестиційних і пенсійних фондів.
33
Дем’янчук М.А. "ПЕРЕДУМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ". Економічний форум 2, № 2 (11 червня 2021): 3–12. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток вітчизняної системи водного транспорту та її інфраструктури у сучасних умовах розвитку економіки України характеризуються посиленням інтеграційних процесів у світову економічну систему, що здатна забезпечити підвищення інвестиційної привабливості країни через нарощення транспортних потоків, конкурентоспроможності, скорочення термінів доставки вантажів тощо та матиме мультиплікативний ефект і на інші сфери економічної діяльності. Тому роботу направлено на визначення передумов реалізації конкурентних переваг водного транспорту України. На основі аналізу перевезень вантажів за видами транспорту встановлено кардинальний перерозподіл структури перевезень вантажів у сторону залізничних. Частина вантажних перевезень здійснюється водним транспортом України, враховуючи перевезення морським та річковим видами транспорту. На відміну від країн Європейського союзу, в Україні внутрішніми водними шляхами вантажі, зокрема будівельні, різна руда, хлібні види вантажів, різні метали тощо, транспортуються переважно каботажними перевезеннями. В низці країн Європейського союзу, зокрема у Нідерландах, Німеччині і Бельгії, спостерігається виразна взаємозалежність між обсягами перевезення вантажів та промисловістю, яка формує переважну вантажну базу. Внутрішні водні шляхи Європи типізовані, на яких використовуються уніфіковані баржі, вантажопідйомність яких залежить від глибини. Масштабне використання потенціалу внутрішніх водних шляхів Європи враховує високі показників екологічної стійкості та енергоефективності, підтримуючи безпеку клімату та навколишнього середовища. Морська транспортна система України представлена 13 морськими портами, проте рівень їхньої завантаженості знаходиться нижче 50% значення у той час, коли відбувається розвиток трансконтинентальних морських маршрутів із великою кількістю інтеграційних точок на своєму шляху. Країнами Європи, що мають вихід к морю, зокрема Нідерланди, Італія, Іспанія, Об’єднане Королівство, забезпечується переважний вантажопотік. Тому для участі морських портів України у реалізації перевезень транс’європейськими та трансконтинентальними маршрутами першочерговим завданням виступає підвищення конкурентоспроможності через вирішення проблем не тільки заходу до портів великогабаритних суден, а й шляхом вирішення врегулювання нормативно-правового, технологічно-інформаційного та економіко-екологічного забезпечення, зокрема за допомогою впровадження концепції «розумного порту», яка є головним трендом в трансформації та цифровізації портів світу та передбачає об'єднання всіх учасників глобального ланцюга поставок у єдину взаємопов’язану мережу на основі цифрової платформи із тестуванням штучного інтелекту.
34
Богданенко, Анатолій. "ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО УКРАЇНИ ТА ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 23–31. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-23-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Як особливо небезпечне соціально-політичне явище корупцію почали сприймати лише в останні три-чотири десятиліття. Помітно зріс ін- терес до цієї проблеми на зламі ХХ–ХХІ століть: було підраховано, що на початку 1990-х років слово “корупція” зустрічалося у впливових засобах масової інформації у середньому близько 500 разів на рік, а на початок ХХІ століття цей показник збільшився в десятки разів. Це вказує на наростан- ня загрози корупції національній безпеці будь-якої держави. Таке розумін- ня означеного явища зумовило широкий підхід до розробки міжнародними організаціями й окремими розвиненими країнами поглиблених антикорупційних програм. Перші з них мали головною метою знищення не так коруп- ційної практики, як самих корупціонерів. У світі на сьогодні існує значна кількість спеціалізованих інституцій з протидії корупції, які мають організа- ційні та функціональні особливості залежно від національних, культурних, правових та адміністративних особливостей кожної країни.
5 жовтня 1995 року прийнято Закон України “Про боротьбу з корупцією”, яким визначено правові та організаційні засади запобігання корупції, вияв- лення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізич- них і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Закон містить перелік органів з протидії корупції, до складу яких увійшли відповідні під- розділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та прокуратури України. У 1998 році до них долучилися новостворені підрозді- ли податкової міліції, а в 2003 Військової служби правопорядку в Збройних силах України.
Незважаючи на активізацію роботи правоохоронних органів України що- до протидії корупційній експансії, темпів зростання останньої зупинити не вдалося. Це призвело до сприйняття України у світі як корумпованої дер- жави з несприятливим інвестиційним кліматом, проникнення корупції у більшість відносин між населенням і владою, породження глибокої недовіри людей до спроможності держави забезпечити гарантовані Конституцією їхні права і свободи.
Масштаби поширення корупції в країні наприкінці 1990-х — середині 2000-х років засвідчили, що спроби подолати її в суспільстві з високим рів- нем толерування корупції без створення справді незалежного державного органу з реальними повноваженнями залишатимуться марними.
35
Loiko, Valeryia, та Stanyslav Maliar. "ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ УКРАЇНИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, № 2 (31 грудня 2018): 77–86. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0209.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто економіко-правові аспекти інноваційного розвитку житлового фонду України в умовах євроінтеграційного розвитку економіки України. Сучасний процес реформування житлового фонду України пов'язаний із створенням об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які є неприбутковими організаціями і діють у рамка, визначених законодавством України. На теперішній час конкретний перелік суб’єктів управління житловим фондом є відсутнім. За проведеним аналізом нормативно-законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері житлового господарства, можна виділити наступні суб’єкти господарювання: власник житлового будинку або житлового комплексу, співвласник багатоквартирного будинку, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-комунальні підприємства, управитель, виконавець комунальної послуги, споживач, виконавець. Серед учасників відносин у сфері надання послуг з управління житлом особливо слід виокремити таких суб’єктів, як споживач, виробник та виконавець житлово–комунальних послуг. Співвласники багатоквартирного будинку можуть здійснювати управління житловим фондом самостійно або безпосередньо ухвалюючи певні рішення на зборах. Процес управління житловим фондом характеризується наявністю ієрархії рівнів управління та багатофункціональністю. Узагальнено у хронологічній послідовності зміни у законодавчих та нормативних актах України щодо управління об’єктами житлового фонду, котре дозволило виявити, що на ефективність управління об’єктами житлового фонду впливає недосконалість нормативно-правової бази України. Сучасне економічне державне регулювання житлово-комунальної сфери здійснюється за рахунок податкової, інвестиційної, бюджетної, цінової політики та цінового регулювання. Процес управління житловим фондом, зокрема ОСББ, потребує аналізу методів управління, що застосовуються в теперішній час, та напрацювання досвіду із застосування інноваційних методів, які забезпечать достатній рівень управлінської безпеки. Виділено фактори забезпечення управлінської безпеки житлової сфери. Вбачається потреба у збільшенні обсягів приватно-державного співфінансування програм реконструкції, реставрації, проведення капітальних ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирних будинках та реалізації енергоефективних заходів у житлових будинках міст та сіл України.
36
Богданенко, Анатолій. "АНТИКОРУПЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ВАЖЛИВІСТЬ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ВИХОВАННЯ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 15–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-15-24.
Повний текст джерелаАнотація:
Головними деструктивними наслідками процвітання коруп- ції в державі є такі негативні явища: порушення принципу верховенства права; недовіра суспільства до влади; корупція в інституціях публічної влади, яка зводить до нуля економічні реформи і є причиною зменшен- ня притоку іноземних інвестицій, порушує принципи рівності та соціаль- ної справедливості тощо. В Україні існує багато проблем стосовно такого явища, як корупція, адже українське законодавство має більш деклара- тивний характер. Саме тому розробка та впровадження заходів антико- рупційного спрямування має стати першочерговим завданням на шляху до становлення України як правової держави.
Сьогоднішній стан цього антисоціального явища у державі є такий, що сфера корупції стає конкурентом держави у здійсненні управління суспільством, а сучасні організаційні норми і соціальний ефект корупції створюють загрозу національній безпеці країни. За умов відсутності ефективної системи контролю на різних рівнях, втрати результативного державного керівництва, корупція загрожує національному суверенітету і територіальній цілісності нашої держави.
Світова практика свідчить, що найбільшого ефекту боротьби з коруп- ційними діями дає поєднання ефективної системи протидії корупції на державному і міжнародному рівнях у поєднанні з нормативно-правовим забезпеченням. Розгляд корупції як одного з найсерйозніших перешкод для економіч- ного та політичного розвитку країни, усвідомлення того факту, що вона становить загрозу національній безпеці, породжує необхідність створен- ня системи антикорупційного виховання як окремого компонента систе- ми виховання. Просвітництво і виховна робота з формування у громадян антикорупційного світогляду є частиною антикорупційної державної по- літики щодо усунення причин і умов, що породжують і живлять корупцію в різних сферах життя.
Важливою складовою у формуванні антикорупційного світогляду є ви- користання потенціалу виховної роботи в закладах освіти. З огляду на те, що основною метою антикорупційного виховання є формування грома- дянської свідомості, то найбільш сприятливим для його інтеграції середо- вищем є соціальні дисципліни: суспільствознавство, історія, політологія, етика та ін.
Очікуваний результат антикорупційного виховання — це особистість, наділена знаннями про небезпеку, яку представляє собою корупція для добробуту суспільства і безпеки держави, яка не мириться з виявами ко- рупції та здатна і бажає усунути це явище.
37
Повод, Т. М., та Н. О. Адвокатова. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 3 (9 листопада 2020): 21–29. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості глобалізаційних процесів, а також їх вплив на сучасні тенденції розвитку світового фінансового простору. Проаналізовано концепції виникнення фінансової глобалізації, розглянуто теоретичні основи фінансової глобалізації, окреслено підходи до економічної сутності даного явища. Визначено позитивні та негативні сторони сучасного розвитку глобалізаційних процесів. Узагальнено існуючі ризики фінансової глобалізації для ринку країни, розглянуто переваги глобалізаційних процесів і їх загрози для інвестиційної безпеки країни, зроблено висновки, щодо можливих перспектив. Визначено що поглиблення фінансової глобалізації залежить від розвитку економіки країни, розглянуто загальні рекомендації щодо державної політики України в умовах інтеграції до світової економіки.
38
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Процедура банкрутства страховиків в Україні". Право України, № 2021/07 (2021): 100. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-100.
Повний текст джерелаАнотація:
Стабільний страховий ринок є необхідною передумовою сталого економічного розвитку України, підвищення її інвестиційної привабливості, однією з найважливіших складових фінансової безпеки держави, без якої неможливо забезпечити розвиток будь-якої країни, безпечне функціонування суб’єктів господарювання, убезпечення різних сфер їхньої життєдіяльності. В Україні, як і в багатьох країнах світу, страхові компанії є досить потужними учасниками ринку фінансових послуг, які відіграють ключову роль у впровадженні економічної і соціальної політики, у прискоренні економічних перетворень. Проте не слід залишати поза увагою ту обставину, що страхова діяльність є високо ризиковою і завжди існує небезпека, особливо в період загострення світової фінансово-економічної кризи, через банкрутство однієї страхової компанії спричинити ланцюгову реакцію банкрутств інших страховиків (перестраховиків, страхових посередників) аж до системної кризи на ринку фінансових послуг загалом. З огляду на це у багатьох країнах світу правова регламентація відносин неплатоспроможності страховиків, щодо яких застосовуються судові процедури банкрутства (неспроможності), конкурсу має на меті запобігання зазначеним негативним наслідкам і збереження активів страхових компаній. Певним чином зазначена тенденція прослідковується у законодавстві про банкрутство в Україні. Мета статті – виявити специфіку провадження у стравах про банкрутство, де боржником (банкрутом) виступає страховик; проаналізувати особливості судових процедур банкрутства, що можуть бути застосовані до страховика; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про банкрутство в частині проблем, які досліджуються. Встановлено, що з ухваленням Кодексу України з процедур банкрутства правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством страховика не зазнала суттєвих змін. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання, чи міститься у нормах новітнього законодавства про банкрутство достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблеми, які виникають у зв’язку та внаслідок із неплатоспроможністю таких боржників. Авторка доходить висновку, що зокрема: своєрідність справ про банкрутство страховиків пов’язана з тим, що вони “обтяжені” специфікою правового статусу суб’єкта таких процедур; законодавством про банкрутство передбачена можливість застосування до страховиків процедур відновлення платоспроможності; до специфічних правових наслідків відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника-страховика банкрутом належить припинення всіх договорів страхування, продаж єдиного майнового комплексу; характерною рисою законодавств про банкрутство (неспроможність), конкурсного законодавства різних країн є те, що вони засновані на неоднакових підходах до правового регулювання процесуальних відносин банкрутства страховиків.
39
Sokolovska, Olena. "Role of Transnational Corporations in the Building of Investment Security of Ukraine." Central Ukrainian Scientific Bulletin. Economic Sciences, no. 3(36) (2019): 360–68. http://dx.doi.org/10.32515/2663-1636.2019.3(36).360-368.
Повний текст джерела
40
Stashchuk, Olena, та Maria Zhuk. "ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД, ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 3, № 27 (30 вересня 2021): 54–60. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2021-03-54-60.
Повний текст джерелаАнотація:
Особливості функціонування об’єднаних територіальних громад, котрі створені в процесі бюджетної та адміністративної децентралізації в Україні, передбачають формування специфічного механізму залучення та використання коштів, котрі спрямовуються на забезпечення сталого розвитку цих ОТГ. Тому дослідження особливостей забезпечення фінансової безпеки фінансових потоків територіальних громад набуває особливої актуальності в аспекті необхідності забезпечення їх сталого розвитку.
У статті розглядається специфіка фінансової децентралізації та особливості формування бюджетів ОТГ в сучасних умовах. Розглянуто принципи державно-приватного партнерства, як потенційного джерела інвестицій в розвиток територіальних громад.
Визначено, що забезпечення фінансової безпеки ОТГ базується на дотриманні фінансової дисципліни виконавчими органами громад, а також на основі ретельного планування і контролю надходжень та видатків до бюджету ОТГ. При цьому досліджено, що найбільш важливим елементом фінансової безпеки територіальних громад є саме бюджетна, оскільки вона потенційно здатна забезпечити найбільшу частку фінансових надходжень на потреби сталого розвитку громади. Відповідно, визначено, що сучасна стратегія фінансової безпеки територіальних громад повинна базуватися на забезпеченні їх бюджетної безпеки.
41
Морозов, О. В., В. В. Морозов, Є. В. Козленко та О. С. Морозова. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗРОШЕННЯ В ПІВДЕННОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ МЕЛІОРАТИВНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Технічні науки, № 1 (8 квітня 2022): 163–74. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-tech.2022.1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Впровадження реформування системи державного управління щодо зрошення та дренажу повинно здійснюватись на засадах інтегрованого, комплексного управління водними і земельними ресурсами. Роботи з відновлення та розвитку зрошення насамперед мають проводитись на зрошувальних системах Каховського магістрального каналу, Інгулецької зрошувальної системи та інших зрошувальних системах південного регіону України з уже існуючими міжгосподарськими та внутрішньогосподарськими каналами та діючою меліоративною інфраструктурою за наявного резерву потужностей для забору та подачі води на зрошення. Нарощування площ поливу має проводитись шляхом здійснення модернізації та реконструкції систем зрошення на землях, що раніше поливались з максимальним використанням існуючих внутрішньогосподарських мереж. Відновлення та збільшення площ зрошуваних земель, дренажних систем в межах кожної зрошувальної системи має проводитись за результатами техніко-економічного обґрунтування. Інгулецька зрошувальна система, Сірогозька зрошувальна система та Перекопський магістральний канал мають особливо значні резерви для розширення площ зрошення шляхом виконання заходів, які передбачені Стратегією зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року. Введення додаткових площ міжгосподарської зрошувальної мережі буде створювати передумови для залучення інвестицій у відновлення, модернізацію та розвиток внутрішньогосподарської зрошувальної інфраструктури та розвиток сільських територій. Залучення організацій водокористувачів до використання, експлуатації та технічного обслуговування об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем буде сприяти участі зацікавлених сторін у процесі прийняття рішень у відповідній сфері державної політики, поліпшення якості надання послуг із зрошення та дренажу і прозорості формування тарифів, стимулюванню механізму державно-приватного партнерства. За умови вирощування на зрошуваних землях високорентабельних сільськогосподарських культур за новітніми агротехнологіями, а саме кукурудзи на зерно, сої, пшениці озимої за одночасного здійснення заходів для збереження і відтворення родючості ґрунтів та екологічної безпеки зрошеннябуде забезпечено необхідну окупність інвестицій в розвиток зрошення.
42
Sica, Edgardo, Svitlana Tkalenko, and Roksoliana Liubachivska. "Ukrainian economy’s investment security model in the European integration vector of development." International Economic Policy, no. 31 (September 30, 2019): 101–19. http://dx.doi.org/10.33111/iep.2019.31.04.
Повний текст джерела
43
Kucher, G. Ya. "Модель максимізації доданої вартості енергосервісних компаній". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 5 (3 листопада 2020): 71–75. http://dx.doi.org/10.36930/40300512.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано необхідність розвитку механізму енергосервісу в Україні як напряму енергоефективності. Енергосервісну діяльність розглянуто як засіб реалізації політики енергозбереження для підвищення економічної безпеки України. Доведено, що енергосервіс є найефективнішим механізмом для здійснення швидкої модернізації енергетичної системи. Проаналізовано принципи і схему роботи енергосервісних компаній та особливості їх функціонування на ринку енергосервісних послуг. Розглянуто питання забезпечення фінансування енергоефективних заходів енергосервісними компаніями. Енергосервісна компанія повністю приймає на себе всі фінансові ризики і є відповідальною за реалізацію проєкту з підвищення енергоефективності. Проаналізовано основні методи реалізації енергосервісних контрактів, які використовуються у світовій практиці, визначено їх переваги і недоліки. Розглянуто основні моделі доданої вартості підприємств (ЕVA) у контексті їх застосування у вартісно-орієнтованому управлінні на мікрорівні сучасної економіки і розкрито їх економічний зміст. Вони спрямовані на визначення величини приросту вартості підприємств. Наведено розрахунок показника ефективності енергосервісного договору як суми дисконтованих грошових потоків та охарактеризовано механізм здійснення оплати за цим договором енергосервісній компанії. Обґрунтовано економічний зміст показника доданої вартості. Визначено основні підходи до оцінки доданої вартості компаній. Розглянуто моделі доданої вартості (модель ринкової доданої вартості та модель рентабельності інвестицій), які можуть використовуватися для розрахунку показників ефективності діяльності енергосервісних компаній. Наведено основні підходи до побудови та обґрунтована модель доданої вартості та її максимізації для енергосервісних компаній. Розкрито значення цієї моделі для досягнення економічного ефекту компанії і підвищення енергоефективності всієї економіки.
44
Макаренко, Т. Є. "Стратегія забезпечення інвестиційної безпеки малого та середнього бізнесу в Україні (на прикладі франчайзингу)". Стратегічні пріоритети. Серія "Економіка", № 1 (38) (2016): 78–85.
Знайти повний текст джерела
45
Годун, С. Д. "Забезпечення соціально-економічної стабільності - головна умова забезпечення економічної безпеки України і залучення прямих іноземних інвестицій". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 26 (2001): 396–98.
Знайти повний текст джерела
46
Годун, С. Д. "Забезпечення соціально-економічної стабільності - головна умова забезпечення економічної безпеки України і залучення прямих іноземних інвестицій". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 26 (2001): 396–98.
Знайти повний текст джерела
47
Годун, С. Д. "Забезпечення соціально-економічної стабільності - головна умова забезпечення економічної безпеки України і залучення прямих іноземних інвестицій". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 26 (2001): 396–98.
Знайти повний текст джерела
48
В. І. Мельник. "ПЕРЕДОВА ІНОЗЕМНА ПРАКТИКА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ1". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 90 (26 серпня 2020): 110–17. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.110-117.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячується питанням вивчення та дослідження іноземної практики правового забезпечення функціонування системи економічної безпеки держави та оцінці доцільності впровадження окремих закордонних форм діяльності, а також методів санкціонованого управлінського впливу до національної правової площини. Зазначається, що умовах динамічного перебігу низки глобалізаційних процесів, у тому числі дотичних до різних га- лузей національної економіки, а також обрання Україною проєвропейського вектору політичного правового й економічного розвитку вивчення та можливе запозичення такого досвіду є виправданим і необхідним кроком. Розглядається специфіка організації функціонування окремих суб’єктів системи економічної безпеки держави деяких країн. Укотре доводиться точка зору про важливість та значимість правоохоронної діяльності як однієї з вагомих передумов належного функціонування економічної складової. Звертається увага на передові методики діяльності останніх із протидії наявним та латентним загрозам економіці держави. Зауважується, що подібна робота сприяє ефективному захисту економічних інтересів, а також справляє помітний позитивний вплив на міжнародне становище, у тому числі інвестиційну привабливість тієї чи іншої держави. Доводиться поширена точка зору про необхідність змістовного вивчення та дослідження такого іноземного досвіду.
49
Батченко, Л. В., Л. О. Гончар та А. О. Беляк. "ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ГОСТИННОСТІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ". Підприємництво і торгівля, № 27 (17 листопада 2020): 13–20. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено ключові показники фінансової стійкості підприємств сфери гостинності на основі організаційно-економічного аналізу функціонування USG Holding та одного з наймасштабніших та конкурентоздатніших складників компанії «ТОВ «Сушия». Із відкритих даних проаналізовано основні показники фінансової стійкості, зокрема динаміку чистого доходу від реалізації продукції (у гривневому та доларовому еквівалентах), динаміку чистого прибутку (збитку), динаміку показників основних засобів та нематеріальних активів та динаміку поточних зобов’язань за 2012–2018 рр. На основі проведеного дослідження визначено, що ефективність фінансової та бізнес-діяльності підприємств сфери гостинності в умовах трансформації і глобалізації економіки країни, динамічності та мінливості економічного середовища у світі та в Україні зокрема визначається передусім його фінансовим станом. Обґрунтовано, що стратегічним чинником фінансової безпеки, інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності та кредитоспроможності є фінансова стійкість підприємств, особливо в період економічних глобалізаційних змін, коли фінансова стійкість стає обов’язковим критерієм ефективного розвитку невиробничого сектору економіки України (сфери послуг). Визначено, що результати проведеного дослідження дають змог стверджувати, що обов’язковими умовами поліпшення фінансового стану підприємств сфери гостинності у ринкових умовах господарювання є постійний аналіз і своєчасна ґрунтовна діагностика змін, що відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства, а також вчасне й максимально ефективне реагування на зміни ключових визначальних показників фінансової стійкості. Визначено перспективу подальших досліджень, зокрема проведення ґрунтовного аналізу фінансової стійкості на конкретному підприємстві сфери гостинності з визначенням його поточної фінансової стійкості за допомогою методу комплексного розрахунку рейтингової оцінки фінансового стану підприємств сфери гостинності, з метою розроблення унікального механізму забезпечення фінансової стійкості, що базуватиметься на особливостях конкретного закладу – концептуальних основах, які включають мету, завдання та функції управління, організаційну структуру, систему забезпечення механізму, критерії оцінювання рівня фінансової стійкості, унікальну систему брендингу та систему комплаєнс-контролю.
50
Чала, Ніна Дмитрівна, Андрій Сергійович Китаєв та Єгор Вадимович Андросов. "МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ВІДНОВЛЮВАНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 40–47. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Сталий розвиток країни потребує надійних поставок енергії за доступною ціною, енергії, що має низький вплив на навколишнє середовище та низькі викиди парникових газів. Однак 85% попиту на первинну енергію забезпечується звичайним спалюванням викопного палива. Намагання країн зменшити залежність від викопних джерел енергії зумовлює державне стимулювання впровадження відновлюваних джерел енергії. Невизначеність у поставках енергії загрожує функціонуванню економіки та національній безпеці, тому питання щодо її вироблення та поставки є пріоритетними в державній політиці незалежно від рівня розвитку країни. Розвинений енергоринок здатний регулювати джерела поставки енергоносіїв ринковим механізмом. Раціональна поведінка учасників ринку спрямована на закупівлю енергоносіїв за нижчою ціною. Задля запобігання монополістичній змові на ринку та забезпечення збереження екології держава втручається в ринкові механізми регулювання енергоринку. Розвиток відновлюваної енергетики в Україні є визначеним пріоритетом державної політики, який відповідає світовим тенденціям розвитку енергетики та стратегічним вимогам щодо зміцнення енергетичної стійкості країни. Тим часом криза дефолту, що розгорнулася в 2020 році на ринку електроенергії на тлі пандемії COVID-19, створює передумову для невиконання зобов’язань низки державних енергетичних компаній через завищені фінансові зобов’язання щодо придбання «зеленої» електроенергії. Аналіз вразливості енергосистеми України та її «зеленої» складника, що наведено в роботі, змушує переглянути підходи до економічних моделей, що експлуатуються в цій галузі. У роботі ланцюг виробництва енергії аналізується з позиції створення цінності для споживача, що дає розуміння недосконалості ринкового механізму і слугує обґрунтуванням авторських пропозицій. Для підтвердження релевантності авторських ідей наведено обґрунтування інвестиційної привабливості проєкту СЕС та його споживчої цінності, представлено економічні характеристики проєкту. За таких умов пошук ефективних економічних моделей для розвитку «зеленої» генерації стає одним із пріоритетів для дослідників та практиків у галузі енергетичних проєктів. Метою представленого дослідження є систематизація проблем проєктів сонячних електростанцій, орієнтованих на продаж електроенергії за «зеленим» тарифом, та розробка критеріїв для створення економічних моделей автономних сонячних електростанцій, орієнтованих на задоволення ринкового попиту цільових аудиторій. Щоб уникнути кризових процесів в енергетичному секторі України, державні органи мають стимулювати проєкти з розвитку альтернативної енергетики для автономної та стійкої місцевої енергетичної системи.