Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Імплантант.
Статті в журналах з теми "Імплантант"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-49 статей у журналах для дослідження на тему "Імплантант".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Maletskyy, A. P., Y. M. Samchenko, V. V. Vit, N. M. Bigun та L. O. Kernosenko. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЇ М’ЯКИХ ТКАНИН ОРБІТИ І ВУШНОЇ РАКОВИНИ КРОЛИКІВ НА РОЗРОБЛЕНИЙ ГІДРОГЕЛЕВИЙ ІМПЛАНТАТ". Archive of Ukrainian Ophthalmology 6, № 2 (28 вересня 2021): 20–27. http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.6.2.2018.172220.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – вивчити в експерименті особливості реакції м’яких тканин орбіти і вушної раковини на розроблений гібридний гідрогелевий імплантат на основі полівінілового спирту та акрилового гелю.Матеріали та методи. В експерименті (на 8 кроликах) було вивчено особливості реакції м’яких тканин орбіти і вушної раковини та кісткових структур на розроблений нами гібридний гель.Результати та їх обговорення. Розроблений гібридний гель має достатньо високу механічну міцність, пористість, що дозволяє забезпечити проникнення біологічних тканин в імплантат. Проведені патогістологічні дослідження на 10-у та 30-у добу показали, що навколо гібридного гелю як у склеральному мішку, так і в тканинах вушної раковини виникають наявні ознаки проростання навколишніх тканин у структуру матеріалу імплантата (формування навколо нього фіброзної капсули) та відсутність схильності його до резорбції.Висновки. Гібридний гідрогель на основі полівінілового спирту та акрилової кислоти продемонстрував високу біосумісність із навколишніми біологічними тканинами та може бути рекомендований при виборі матеріалу імплантата.
2
Шимон, В. М., С. П. Алфелдій, В. В. Стойка, А. А. Шерегій та М. В. Шимон. "Фотоспектрометричне дослідження структури поверхневого шару матеріалів АСЗ-5 та FAR 5 після витримки in vivo". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, № 2 (31 грудня 2019): 37–42. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.37-42.
Повний текст джерелаАнотація:
Механізм скріплення кісткової тканини з матеріалом аналогічний механізму природного ремоделювання кістки. Після імплантації біоактивних матеріалів жива кістка формує міцний фізико-хімічний зв’язок з імплантатом, який повинен характеризуватися значною стабільністю проти хімічного і біологічного руйнування під дією рідкого середовища людського організму, оскільки призначений для постійного знаходження усередині людського тіла. Мета дослідження: на основі експериментальних і теоретичних досліджень електронної будови апатитів природного походження встановити механізм взаємодії АСЗ-3 та FAR 5 з органічним матриксом нативної кістки і зародкоутворення апатиту in vivo. Матеріали та методи. Хімічний склад поверхневих шарів та їх структуру визначали кількісним методом електроного зондового мікроаналізу на скануючому електроному мікроскопі РЭМ Tescan Mira 3LMU з використанням енергодисперсійного спектрометру Oxford X-max 80mm. Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження поперечного перерізу склокристалічного матеріалу FAR 5, який було імплантовано в кісткову тканину, дозволили встановити таке: після 14 та 28 витримки in vivo в умовах статичних та динамічних навантажень імплантат щільно прилягає до кісткової тканини, що свідчить про цілісність формування зв’язку імплантат – кісткова тканина. Структура імплантату після динамічних навантажень не втрачає міцності: не містить тріщин і зломів та наявності дебрису. Це вказує на відповідність пружних та механічних властивостей до таких як у кісткової тканини. При поперечному перерізі зразку АСЗ-5, який імплантовано у кісткову тканину, через 14 діб in vivo cпостерігається його міцна фіксація у зоні контакту. Після 28 діб in vivo зразок АСЗ-5 характеризується незначними зламами поверхні, що свідчить про його крихкість. Це може обумовити складність вилучення імплантату при повторних операціях. Однак завдяки тому, що даний зразок характеризується здатністю до прискореного формування апатитоподібного шару впродовж одного місяця, процес мінералізації даного імплантату дозволить забезпечити його міцність впродовж експлуатації. Висновки. Встановлено, що природні апатити характеризуються наявністю великої кількості дефектів у їх структурі. Мінералізація нанодисперсних кристалів кістки у відсутності умов формування апатиту з перебігом тривалого часу супроводжується деградацією кісткового мінералу. Встановлені умови осадження кристалічних фаз АМФ та ОГА як прекурсорів для формування апатитового шару ГАП на поверхні імплантату in vivo, що є запорукою успішної адаптації імплантату в середовищі організму. Ключові слова: кісткова тканина, біоскло, природні апатити.
3
Demkovych, A. Ye, M. M. Yakymchuk та A. S. Sverstiuk. "Етіологічні фактори ризику виникнення периімплантиту". Clinical Dentistry, № 2 (23 вересня 2020): 62–69. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.2.11401.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. У статті викладено сучасні дані щодо етіологічних факторів ризику виникнення периімплантиту, який ставить під загрозу результат реставрації з опорою на імплантати. Тому вивчення етіологічних факторів ризику виникнення периімплантиту є актуальною медико-соціальною проблемою сучасного суспільства.
Мета дослідження – на основі аналізу літературних даних визначити найбільш значущі етіологічні фактори ризику виникнення периімплантиту.
Матеріали і методи. У дослідженні було використано методи структурно-логічного, бібліосемантичного та аналітичного аналізів літературних джерел.
Результати досліджень та їх обговорення. У статті проаналізовано та опрацьовано джерела науково-медичної інформації, що стосуються етіологічних факторів ризику виникнення периімплантиту.
Висновки. У розвитку периімплантиту провідну роль відіграє багато етіологічних чинників та факторів ризику, що у своїй сукупності сприяє розвитку запальної реакції організму на встановлення імплантату. Одну із ключових ролей відіграють мікроорганізми ротової порожнини, які утворюють колонії на поверхні імплантату після його встановлення, а пародонтальні кишені слугують резервуаром патогенних бактерій.
4
Lutkovskyi, R. A. "Лапароскопічна алопластика пупкових гриж живота з використанням наномодифікованого сітчастого імплантату". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 3 (26 жовтня 2020): 108–12. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.3.11469.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: покращити результати лапароскопічного операційного лікування пупкових гриж живота (ПГЖ) із використанням наномодифікованої поліпропіленової сітки.
Матеріали і методи. Проведено аналіз лапароскопічного операційного лікування 114 хворих з ПГЖ. Залежно від виду використаного під час виконання лапароскопічного операційного лікування сітчастого імплантату хворих розділили на дві групи. У 57 (50 %) хворих групи I використано під час операційного лікування наномодифікований поліпропіленовий сітчастий імплантат, в групі II у 57 (50 %) хворих використано класичну поліпропіленову сітку.
Результати досліджень та їх обговорення. Статистично значущо кращі результати отримано у хворих групи I порівняно з групою II: серому виявлено відповідно у 1 (1,8 %) та 4 (7,0 %) хворих (р<0,05), хронічний біль в ділянці черевної стінки протягом 6 – 8 місяців після операції мав місце у 3 (5,3 %) хворих групи II на відміну від групи I, де таких ускладнень не спостерігали, рецидиви грижі – відповідно у 3 (5,3 %) і 1 (1,8 %) хворих (р<0,05). Тривалість стаціонарного лікування в групі I становила (2,1±1,2) доби, в групі II – (5,3±2,1) доби.
Лапароскопічне операційне лікування пупкових гриж живота із використанням наномодифікованої поліпропіленової сітки є ефективнішим порівняно з використанням класичної поліпропіленової сітки, про що свідчило зменшення частоти сероми з (7,0±1,2) до (1,8±0,3) %, хронічного післяопераційного болю – з (5,3±0,4) до 0, рецидиву грижі – з (5,3±0,4) до (1,8±0,6) %.
5
Семенов, Є. І., О. М. Сенніков, Г. М. Сеннікова, В. А. Лабунець, О. В. Лабунець, Т. В. Дієва та С. А. Шнайдер. "ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕФЕКТІВ ЗУБНИХ РЯДІВ ТА ОБСЯГУ ІМПЛАНТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ У МОЛОДОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 119, № 2 (26 травня 2022): 60–65. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-44-2.11.
Повний текст джерелаАнотація:
В ході роботи було проведено порівняльний аналіз поширеності, топографії, структури дефектів зубних рядів молодого населення м. Одеси ті м. Івано-Франківска і на основі цих даних науково – обґрунтована потреба цієї групи населення в дентальних імпланта- тах в якості опор незнімних ортопедичних конструкцій. Також на осмотрі стоматологічних оглядів було вивчено забезпеченість в цьому виді допомоги. Матеріали та методи. Згідно з рекомендаціями ВООЗ були сформовані наступні вікові групи: 15–19, 20–24, 25–29 років. Кількість обстежених у кожній віковій групі складала 70 осіб. При обстеженні в обстежувані групи включались тільки соматичні особи які не мали протипоказань до проведення дентальної імплантації. Всього було обстежено 420 осіб в м. Івано- Франківську і м. Одесі вікової групи обстеження. Отримані результати перераховувались на 1000 чоловік населення. Результати та їх обговорення. При аналізі отриманих даних проглядаються наступні закономірності: більш велика кількість осіб у всіх вікових категоріях, які не мають дефектів зубних рядів, серед жителів м. Одеси. У жителів м. Івано-Франківська у всіх вікових групах було виявлено значно більшу загальну кількість дефектів, ніж серед жителів м. Одеси. Також звертає на себе тай факт, що серед жителів м. Одеси у віковій групі 15–19 років відсутні дистально-необмежені дефекти, в той же час, серед жителів м. Івано- Франківська цей показник склав 57,1 осіб. У жителів м. Одеси молодого віку не має дефектів протяжністю в 4 зуби, в той же час у жителів м. Івано-Франківська у віковій групі 25–29 років таких було 100 осіб на 1000 чоловік населення. З 210 обстежених осіб молодого віку мешканців м. Одеси ортопедичні конструкції з опорою на дентальні імплантати мали 9 осіб (їм було встановлено 16 імплантатів). Серед жителів м. Івано-Франківська з 210 обстежених ортопедичні конструкції з опорою на дентальні імплантати мали 7 осіб (їм було встановлено 12 імплантатів). На основі отриманих даних, потреба молодого населення м. Одеси в імплантатах становить 9,7 % від загальної потреби. Серед жителів м. Івано-Франківська – 4 % від потреби. На підставі проведених досліджень було зроблено наступні висновки: 1. Було виявлено значно більшу кількість дефектів у жителів м. Івано-Франківська у всіх вікових групах молодого населення порівняно з жителями м. Одеси. 2. Молоде населення м. Одеси з ціллю виготовлення незнімних ортопедичних конструкцій з опорою на дентальні імплантати має потребу в встановленні 2364 імплантатів на 1000 чоловік, а в м. Івано-Франківську – 4171, при цьому забезпеченість дентальними імплантатами серед жителів м. Одеси становить 9,7 % від потреби, а серед жителів м. Івано-Франківська – 4 %.
6
Vares, Ya E., V. O. Student, Ya S. Gudzan та Ya Ya Vares. "Особливості конусно-променеОсобливості конусно-пвої комп’ютерної томографії (КПКТ) дистальних відділів нижньої щелепи та можливості встановлення дентальних імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва: огляд літератури та результати власного досвіду". CLINICAL DENTISTRY, № 4 (4 лютого 2021): 27–38. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.4.11715.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. У випадках атрофії дистальних відділів нижньої щелепи можливість дентальної імплантації часто обмежується недостатністю необхідної висоти альвеолярного гребеня, зумовленої близькістю нижньощелепного каналу, що вимагає застосування коротких чи ультракоротких імплантатів або проведення вертикальної аугментації з використанням автологічних, аллогенних, ксеногенних матеріалів тощо. Поява у арсеналі лікарів-імплантологів одноетапних конусоподібних імплантатів різної довжини та діаметра дозволила реалізувати ідею їх встановлення «в обхід» нижнього альвеолярного нерва, мінімізувавши або уникаючи потребу в проведенні додаткових операційних втручань, спрямованих на збільшення об’єму кісткової тканини.
Мета дослідження – з’ясувавши особливості морфології беззубих дистальних відділів нижньої щелепи на підставі аналізу фахової літератури та комп’ютерних томографій пацієнтів, запропонувати техніку встановлення дентальних імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва.
Матеріали і методи. З інформаційної бази Центру медичної 3D діагностики відібрано та проаналізовано 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів (жінок – 12, чоловіків – 18) віком 36–68 років, які звертались для проведення дослідження упродовж 2018–2020 рр. У клініці кафедри хірургічної стоматолоґії та щелепно-лицевої хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького було обстежено та проведено лікування 16 пацієнтів (чоловіків – 7, жінок – 9) віком 45–66 років з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи. Усім пацієнтам у дистальних відділах нижньої щелепи проведено встановлення одноетапних дентальних імплантатів («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з їх негайним навантаженням протезною конструкцією упродовж 3–4 днів після імплантації.
Результати досліджень та їх обговорення. На підставі вивчення 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів з одно- та двобічними кінцевими дефектами нижньої щелепи ми встановили, що середня відстань від нижньощелепного каналу до вестибулярної кортикальної пластинки становить (5,12±1,04) мм, до язикової кортикальної пластинки – (2,95±0,89) мм, до верівки альвеолярного відростка – (6,18±1,9) мм (р<0,001), що узгоджується з повідомленнями інших дослідників. Проведено лікування 16 пацієнтів з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи з використанням одноетапних конусоподібних дентальних імплантатів KOS® та TPG® Uno («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового або вестибулярного боку (залежності від локалізації нижньощелепного каналу). Загалом, у дистальних відділах нижньої щелепи (на рівні премолярів та молярів) встановлено 42 імплантати, з них «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового боку 34 імплантати, з вестибулярного – 8. Упродовж 4–5 днів усі імплантати навантажувались тимчасовою металопластмасовою ортопедичною конструкцією. При проведенні контрольної комп’ютерної томографії пацієнтів, проведеної у найближчі терміни (1–4 дні) після імплантації, в жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного ушкодження стінок нижньощелепного каналу чи кортикальних пластинок інструментами для препарування імплантаційного ложа або безпосередньо тілом імплантату.
Висновки. Результати нашого власного досвіду, які повністю узгоджуються з повідомленнями інших дослідників, дають підстави стверджувати, що встановлення дентальних імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи «в обхід» нижнього альвеолярного нерва створює серйозну альтернативу традиційним методикам вертикальної аугментації, дозволяє в найстисліші терміни відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів. Водночас, процедура інсталяції імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового чи вестибулярного боку вимагає глибоких знань анатомії щелепно-лицевої ділянки та ретельного планування із залученням КПКТ.
7
Бєліков, О. Б., М. В. Касіянчук та П. М. Фочук. "Біотехнології імплантації в аспекті застосування теорії хаосу". CLINICAL DENTISTRY, № 3 (1 листопада 2021): 34–41. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2021.3.12461.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто актуальну проблему сучасної дентальної імплантології – стабілізацію ремоделювання кісткової тканини при застосуванні дентальних імплантатів, протетичне використання дискретних імплантат-протезів на тлі онкологічної патології, проявів COVID-19, вікових деструкційних змін в організмі людини. Автори запропонували застосовувати принцип Парето при діагностиці та реабілітації пацієнтів.
Мета дослідження – визначити доцільність застосування принципу Парето при протетичній реабілітації на імплантат-протезах.
Матеріали і методи. Імплантат-протетична реабілітація означає застосування кон’юнктивної системи протетичних конструкцій на базі імплантатів, інтегрованих у кістковій тканині. Ми використовували в аналізі чинників ефективність лікування після дентальної імплантації. А також методики протетичної реабілітації пацієнта, що базуються на біофізичних закономірностях з урахуванням репаративних можливостей анатомічних структур за принципом: дискретності фіксації протетичної конструкції: протези з дискретним часом фіксації. Статистичну обробку результатів проводили за стандартними методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу з використанням пакета комп’ютерних програм Statistica 6.0 for Windows та QuattroPro 12.0 for.
Результати досліджень та їх обговорення. З метою критичної оцінки метод протетичного лікування представлено в Університеті м. Кельн (Німеччина), курс професора Й. Е. Цоллера у 2006 р. Рекомендації врахували у подальшому при лабораторних етапах виготовлення протетичної конструкції. Оперативні маніпуляції проводив один оператор у стандартизованих умовах. Лабораторні етапи виконував також один спеціаліст в умовах спеціалізованої зуботехнічної лабораторії. У клінічних дослідженнях вибірку склали 120 пацієнтів (320 одиниць імплантат-протетичного лікування): лікування проводили за запропонованою методикою – основна група, застосовували еластичний корегований формувач ясен. Для порівняльного аналізу 30 пацієнтів склали контрольну групу, співставні за віком та статтю, яким імплантат-протетичне лікування проводили за загальноприйнятою методикою. Досліджено ефективність способу протезування на ангулярних та коротких імплантатах як засобу стабілізації атрофічних процесів анатомічних структур після втрати зубів, а також дисперсність факторів впливу на процес стабілізації ремоделювання кісткових структур у постімплантаційний період.
Висновки. У зв’язку з вищенаведеним, на засадах доказової медицини ми проаналізували ефективність застосування ергономічного способу протезування для виконання органозберігаючого оперативного втручання за умов, коли інші способи є не комфортними чи вимагають додаткових зусиль, вищої кваліфікації оператора, технічного забезпечення в клініці стоматології.
8
Піотрович, С. М., О. В. Васильчук та В. С. Андрієць. "Базові принципи хірургічного лікування рецидиву післяопераційної грижі живота після алопластики". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (30 квітня 2021): 72–76. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.1.11959.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: вивчення причин виникнення рецидиву післяопераційної грижі живота (ПГЖ) після алопластики і розробка практичних рекомендацій для поліпшення результатів хірургічного лікування пацієнтів із даною патологією. Матеріали і методи. За період з 2004 до 2019 рр. у Київському міському центрі хірургії гриж живота з приводу рецидивної ПГЖ після алогерніопластики прооперовано 133 пацієнти: чоловіків – 23 (17,3 %), жінок – 110 (82,7 %). Середній вік пацієнтів становив (59,4±0,8) року. Пацієнти з ПГЖ за класифікацією SWR [8] розподілилися таким чином: хворих із М2-3W1R1 було 80 (60,15 %), М3-5W2R1 – 40 (30,1 %), М3-5W3R2 – 3 (2,25 %), L3W2R1 – 6 (4,5 %), L4W2R2 – 4 (3 %). У 41 (30,8 %) пацієнта рецидив грижі виник упродовж року після операції, у 62 (46,6 %) – на 2-й рік і у 30 (22,6 %) – через 3 і більше років. У 91 (68,4 %) пацієнта була наявна супутня патологія. Результати досліджень та їх обговорення. Причинами рецидиву гриж були: діастаз прямих м᾽язів живота, який не ліквідували при виконанні попередньої операції, малий розмір імплантанту відносно грижового дефекту, технічні похибки при його фіксації, “прорізання” фіксуючих швів з утворенням дефектів в опорних тканинах передньої черевної стінки (ПЧС), відрив сітки від дистрофічно змінених опорних тканин ПЧС, тяжкий перебіг раннього післяопераційного періоду з тривалим підвищенням внутрішньочеревного тиску та запальні ускладнення в післяопераційному періоді з секвестрацією сітки, утворенням лігатурних нориць, відривом та “скручуванням” сітки. При виборі способу повторної реконструкції ПЧС ми враховували морфо-функціональні зміни тканин передньої черевної стінки, наявність діастазу прямих м᾽язів живота, розміри і правильність розміщення раніше вшитого імплантату, розмір грижового дефекту та об’єм грижового випину. У післяопераційному періоді у 3 (2,25 %) пацієнтів спостерігались клінічні ознаки серцево-легеневої недостатності, які виникли на 2–3 добу після операції і були ліквідовані стандартними консервативними заходами. Ускладнення запального характеру мали місце у 6 (4,5 %). Віддалені результати лікування рецидивних ПГЖ вивчені шляхом повторних оглядів у 102 пацієнтів у строки від 1 до 10 років, рецидиву грижі не виявлено.
9
Lutkovskyi, R. A. "Операція Ліхтенштейна з використанням модифікованої сітки у хворих на пахові грижі". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (10 січня 2020): 100–104. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.4.10538.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: покращити результати оперативного лікування пахових гриж живота (ПГЖ) із використанням модифікованої поліпропіленової сітки.
Матеріали і методи. Проведено аналіз оперативного лікування 144 хворих із ПГЖ. Залежно від виду використаного під час виконання оперативного лікування сітчастого імплантату хворих розділили на дві групи. У 72 (50 %) хворих групи I використано під час оперативного лікування модифікований поліпропіленовий сітчастий імплантат, в групі II у 72 (50 %) хворих використано класичну поліпропіленову сітку.
Результати досліджень та обговорення. Статистично вагомі кращі результати отримано у хворих групи I порівнянно з групою II: серому виявлено, відповідно, у 2 (2,8 %) та 4 (5,6 %) хворих (р<0,05), нагноєння післяопераційної рани – в одного (1,4 %) і 4 (5,6 %) (р<0,05), запальний інфільтрат – в одного (1,4 %) та 4 (5,6 %) (р<0,05). Тривалість стаціонарного лікування в групі І становила (7,3±1,3 доби, в групі ІІ – (11,2±2,2) доби. У терміни від 1 до 5 років лігатурні нориці передньої черевної стінки виявлено у 3 (5,4 %) хворих групи II (р<0,05), мешома – у одного (1,8 %) хворого (р>0,05). У групі I даних ускладнень не було. Хронічний біль на ділянці черевної стінки протягом 6 – 8 місяців після операції мав місце у 3 (5,4 %) хворих групи II та в одного (1,8 %) хворого групи I (р>0,05), рецидиви грижі – відповідно, у 3 (5,4 %) і одного (1,8 %) хворих (р<0,05).
Оперативне лікування ПГЖ із використанням модифікованої поліпропіленової сітки є набагато ефективнішим порівняно з використанням класичної поліпропіленової сітки, про що свідчило зменшення частоти сероми з (5,6±1,2) до (2,8±0,4) %, нагноєння післяопераційної рани – з (5,6±0,4) до (1,4±0,6) %, запального інфільтрату – з (5,6±0,4) до (1,4±0,6) %, лігатурних нориць передньої черевної стінки – з (5,4±0,4) до 0 %, мешоми – з (1,8±0,3) до 0 %, хронічного післяопераційного болю – з (5,4±0,4) до (1,8±0,5) %, рецидиву грижі – з (5,4±0,4) до (1,8±0,3) %.
10
Poliachenko, I. V., M. P. Hrytsai, O. B. Liutko, H. B. Kolov, and K. V. Vitrak. "New Opportunities in the Diagnosis of the Implant-Associated Infection." Visnyk Ortopedii Travmatologii Protezuvannia 106, no. 3 (2020): 4–9. http://dx.doi.org/10.37647/0132-2486-2020-106-3-4-9.
Повний текст джерелаАнотація:
Summary. Despite the improvement in the quality of implants, the number of complications in traumatology and orthopedics, which lead to infection, remains high. It is proved that untimely prescription of adequate antibiotic therapy for implant-associated infections can cause progression of the septic process until the development of shock and multiorgan failure and on practics leads to the development of resistance microorganisms to antibacterial drugs. An important point is to study the pathological microbial communities (bacterial film) in traumatology and orthopedics. All "classic" tests and markers of the infectious processhave low specificity and are not reliable enough for accurate diagnosis. These features are forced to development of additional microbiological diagnostics: the study of the destruction of the biofilm, which is removed from the implant surface with the help of ultrasound. The purpose of our study was to determine the effectiveness of the microbiological tests with sonication in patients with infectious process after osteosynthesis of long bones. Materials and Methods. Microbiological studies of the pathologically altered tissue biopsies directly at the implant and implant sonicates from the implant for osteosynthesis from 31 patients with chronic osteomyelitis or surgical site infection were performed. Results. As a result, the significant sonication efficiency was discovered: a 25.8% increase in positive results, 6.5% of E. aerogenes and E. faecalis cultures in association with S. aureus were isolated. Conclusions. Further improvement of the method and its application in specialized departments can give a positive diagnostic effect, which will subsequently improve the results of patient treatment.
11
Собчишина, Т. М. "Рентґенологічна характеристика ефективності лікування котів, хворих на гнійний остеомієліт". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (28 червня 2013): 169–72. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2013.02.44.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведено дані рентґенологічних досліджень післязастосування ґранульованих імплантантів Біомін-гТлС для пластики кісткових дефектів. Встанов-лено, що застосування цих імплантантів призво-дить до активізації процесів репаративного ос-теогенезу та відтворення анатомічної форми йструктури кістки. Рентґенологічно виявлені таописані основні зміни тканин, характерні для ос-теомієліту. Доведено, що рентґенологічне дослі-дження дає можливість діагностувати остеоміє-літ на ранній стадії та призначити ефективнелікування.
The data of X-ray after the application of granular implants Biomin-hTlS of bone defects.Found that the use of these implants leads to activation of reparative osteogenesis and playanatomic shape and bone structure. Radiologically detected and describes the main tissue changescharacteristic of osteomyelitis. It is shown that the X-ray study allows to diagnose osteomyelitis atan early stage and be an effective treatment.
12
Сидор, О. В. "СТРАТЕГІЯ ПЛАНУВАННЯ ХІРУРГІЧНОГО ЕТАПУ ДЕНТАЛЬНОЇ ІМПЛАНТАЦІЇ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 118, № 1 (29 березня 2022): 50–55. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-43-1.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – вивчення взаємозв’язків між кількістю встановлених дентальних імплантатів та ймовірністю повторних операцій дентальної імплантації. Матеріал і методи. Нами був проведений ретроспективний аналіз бази даних зі стоматологічних закладів. Для полегшення процесу обліку даних ми ввели умовні визначення беззубих ділянок зубних рядів за їх протяжністю. Для стандартизації умов між групами у разі моделювання клінічних ситуацій розрахунки проводили у разі можливої втрати одного імплантату. Статистичний аналіз проводили за допомогою пакета статистичних програм Statistica версії 8.0. Для дослідження сили зв’язку між показниками було використано методи кореляційного аналізу (Пірсона, Спірмена, гамма) та метод множинної регресії для розробки прогнозної моделі. Різниця значень вважалася статистично значущою при p<0,05. Наукова новизна. Встановлені наукові дані залежності ймовірності повторних операцій у разі невдач першого етапу дентальної імплантації від кількості встановлених імплантатів. Зі зменшенням кількості встановлених імплантатів зменшується межа відносного показника втрати опор, за якого виникає необхідність у повторній установці. У разі втрати одного імплантату із 3 у дефектах зубного ряду довжиною в 3 та більше зубів відносний показник втрачених опор становив 33,3%; у ділянках імплантації за принципом N=X необхідності в реімплантації не виникало, однак у ділянках установки за принципом N=X–1 виникала необхідність у повторній імплантації. Між числом встановлених імплантатів у дефект зубного ряду та показниками кількості «втрачених» імплантатів, повторно встановлених імплантатів і повторних операцій встановлена зворотна статистично значуща кореляційна залежність (p<0,05) Висновки. Від кількості встановлених імплантатів залежить відносний показник втрати опори у разі дезінтеграції одного імплантату і, як наслідок, імовірність повторних операцій.
13
M. O. Vasylevska та A. P. Dzyuba. "ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗПОДІЛУ НАПРУЖЕНЬ В ОКОЛІ ІМПЛАНТА ТАЗОСТЕГНОВОГО СУГЛОБА". Проблеми обчислювальної механіки і міцності конструкцій, № 29 (27 травня 2019): 33–42. http://dx.doi.org/10.15421/4219003.
Повний текст джерелаАнотація:
Описана проблема та приведені результати досліджень впливу форми чашки ендопротеза тазостегнового суглоба на напружено-деформований стан кісткового масиву. Проаналізовано характер розподілу і величин виникаючих в кістковому масиві напружень для контактної задачі, отриманих методом скінченних елементнтів.
комп’ютерне моделювання; метод скінчених елементів; напружено-деформований стан; ендопротез тазостегнового суглоба; біомеханіка
14
Писанко, В. М. "Оцінювання морфо-функціонального стану дітей-носіїв кохлеарного імпланта". Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту, № 05 (2016): 38–45.
Знайти повний текст джерела
15
Huzhevskyi, I. V., S. I. Herasymenko, M. V. Poluliakh, A. M. Babko та I. I. Solodei. "Особливості ендопротезування кульшового суглоба у хворих з тяжкими формами дисплазії кульшової западини та коксартрозом на грунті спондилоепіфізарної дисплазії". Klinicheskaia khirurgiia 86, № 4 (28 квітня 2019): 34–37. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.04.34.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Визначити підхід до імплантації чаші ендопротеза кульшового суглоба у хворих з коксартрозом на грунті спондилоепіфізарної дисплазії.
Матеріали і методи. Для визначення особливостей розподілу навантажень у біомеханічній системі “ацетабулярний компонент - кісткова тканина” розроблена скінченно-елементна модель та здійснено математичне моделювання, з урахуванням результатів якого виконано ендопротезування кульшового суглоба у 25 хворих з тяжкими формами дисплазії кульшової западини та коксартрозом на грунті спондилоепіфізарної дисплазії.
Результати. У всіх хворих з коксартрозом на грунті спондилоепіфізарної дисплазії, яким застосували індивідуалізовану техніку імплантації ацетабулярного компонента ендопротеза кульшового суглоба, зокрема використали техніку медіального зміщення чаші ендопротеза, вдалося уникнути явищ асептичної міграції імплантата впродовж 9 років спостереження.
Висновки. Для надійної фіксації ацетабулярного компонента ендопротеза кульшового суглоба критичним є збереження кісткової тканини в області периметра кульшової западини, а не суцільності кісткової тканини її дна, що навіть у хворих з тяжкими формами дисплазії кульшової западини уможливлює досягти стабільної фіксації імплантата шляхом використання його дозованої медіалізації.
16
Пономаренко, Д. І., Т. М. Луценко, В. В. Пашук та Н. В. Щоткіна. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ НА МЕДИЧНІ ВИРОБИ, ЩО ІМПЛАНТУЮТЬ". Біомедична інженерія і технологія, № 6 (17 листопада 2021): 74–85. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.6.244561.
Повний текст джерелаАнотація:
Реферат – значні дослідження та розробки в галузі біомедичних імплантатів розширили можливості лікування широкого спектру захворювань. Імплантат є інвазивним медичним виробом, який повністю або частково вводиться в тіло або у природний отвір людини для заміни пошкоджених структур в організмі людини та залишається в організмі людини терміном не менш ніж на 30 днів. Технічна документація (технічний файл) являє собою сукупність документів, які описують медичний виріб. Технічний файл розробляється під час процесу проектування і розробки виробу, підтримується протягом усього життєвого циклу, має бути структурований та підтримувати адекватний рівень деталізації, уникаючи при цьому включення зайвих деталей, щоб полегшити огляд та оцінку. Життєвий цикл медичного виробу складається з шести етапів: концепція, планування, проектування, валідація, запуск та постмаркетинговий нагляд. Для оцінки відповідності імплантатів в українському законодавстві обов‘язковим є відповідність нормативним вимогам двох технічних регламентів: Технічного регламенту щодо медичних виробів, Технічного регламенту щодо активних медичних виробів, які імплантують і стандарту щодо медичних виробів ДСТУ EN ISO 13485:2018 Медичні вироби. Система управління якістю. Вимоги до регулювання. Для проведення процедури з оцінки відповідності імплантатів використовуються методи статистичного оцінювання зібраних даних під час проведення експертизи документації, перевірки виробництва та результатів випробувань. У даній статті проведено аналіз вимог до технічного файлу: основні розділи та особливості їх формування, а також наведено перелік основних нормативних документів, що стосуються імплантатів.
Ключові слова: технічний файл, медичні вироби, імплантат, оцінка відповідності, Технічний регламент
17
Олійник, Володимир Петрович, Дар’я Вікторівна Теличко та В’ячеслав Миколайович Олійник. "Вплив енерговтрат імплантата з бездротовим живленням на тепловий стан організму". RADIOELECTRONIC AND COMPUTER SYSTEMS, № 3 (5 жовтня 2021): 114–24. http://dx.doi.org/10.32620/reks.2021.3.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Technical means that create for regenerating lost functions of the human body primarily focused on the target function. However, even when implants achieve performance that corresponds to natural organs and systems, in many cases the developers do not pay enough attention to the energy supply of implants and additional heat load due to energy losses in mechanical, electrical, and electronic units. If you do not consider these factors, it limits the duration and medical safety of the devices. It is especially true for implants with significant power consumption and wireless power supply. Therefore, this work determines the allowable additional heat load of the human body to justify the choice of further circuit solutions for wireless powering of implants with significant energy consumption and long-term operation. The subject of research is the processes of heat exchange between the implant and body structures and their energy and temperature indicators. The research object was chosen as an implant of the type "Artificial Heart" device (AHD) with a maximum power of 20… 25 W and the magnetic induction principle of energy transfer. The research tasks are to analyze the processes of heat exchange between the implant and the biostructures of the body; to calculate quantitative indicators of energy exchange in the location of the main components of the implant; to determine the temperature of biotissues in the area of the receiving inductor. The subject of research is the processes of heat exchange between the implant and body structures and their energy and temperature indicators. The research object was chosen as the implant of the type "Artificial Heart" device (AHD) with a maximum power of 20… 25 W and the magnetic induction principle of energy transfer. The research tasks are to analyze the processes of heat exchange between the implant and the biostructures of the body; to calculate quantitative indicators of energy exchange in the location of the main components of the implant; to determine the temperature of biotissues in the area of the receiving inductor. Research results. The processes of heat exchange between the structural elements of the implant and the biostructures of the body have a complex combination of physiological and physical mechanisms. Estimates are made based on the thermal conductivity process, as the most objective in terms of known quantitative indicators. With an average efficiency of ~ 0.8 for mechanical, electrical, and electronic components of the implant "Artificial Heart," the human body can maintain a stable temperature of internal organs in the presence of an implant with a maximum power consumption of 20 watts. The calculation conducted using the method of electrothermal analogy showed a possible increase in the temperature of biotissues in contact with the surface of the receiving implanted inductor, by 1.32 ° C. This value refers to the critical levels of internal tissue temperature rise. Summary. For practical implementation of the autonomous device the Artificial Heart Device, it is necessary to combine known or to find the original circuit-technical and design decisions of construction of components of wireless power supply with the magnetic induction principle and efficiency of not less than 0,8. To prevent thermal overload of biotissues, it is advisable to introduce a temperature control channel at potentially critical locations of the implanted elements. It is possible to predict the finding of these critical points by calculations by the method of electrothermal analogy.
18
Popov, A., D. Petrenko, and O. Yaresko. "Study of the Stress-Strain State of the "Spine-Implant" System in Different Types of Tumor Lesions." Ukraïnsʹkij žurnal medicini, bìologìï ta sportu 5, no. 6 (December 12, 2020): 241–46. http://dx.doi.org/10.26693/jmbs05.06.241.
Повний текст джерелаАнотація:
Lesions resulting from the oncological process disrupt the structural stability of the spine and lead to pathological fractures and compression of the spinal cord structures. Surgical interventions used for spinal neoplasms can be both palliative and radical. Any of these surgical procedures significantly changes the biomechanical conditions of the spine functioning, and the wrong choice of surgical tactics can lead to fatal errors. The purpose of the study was to investigate the stress-strain state of the spine and the "spine-implant" system in various types of tumor lesions before and after stabilization surgical interventions. Material and methods. The model was built in the SolidWorks software. The calculations based on the finite element method and the analysis of the results were carried out in the ANSYS Workbench program. In the course of the study, a comparison was made between the character of stress-strain state distribution in the intact model and in models where the following changes were modeled: lesion of the T12 vertebral body by a tumor process by 30% of its volume (model 1) and cement augmentation of the created defect (model 2), and also lesions of the vertebral body by 60% with concomitant local kyphosis L5 (model 3) and stabilization with a transpedicular construction T10-L2 (model 4). Results and discussion. Based on the results of the calculations, it was determined that the presence of a T12 vertebral body defect by up to 30% leads to an increase in the absolute values of stresses in the vertebral body and the posterior supporting complex, while cement augmentation leads to the restoration of stress values close to the intact spine. Consequently, the presence of a pathological lesion in the vertebral body, occupying up to 60% of its volume, leads to disturbances in the supporting function of not only the affected segment, but also the segments adjacent to it. Placement of a transpedicular implant and restoration of the support of the anterior column of the affected vertebra makes it possible to bring the state of load distribution of the affected area of the spine closer to normal values. Conclusion. The study of the stress-strain state of the "spine-implant" system in the presence of a pathological lesion occupying 30% of the volume of the vertebral body leads to a violation of the supporting function of the affected vertebra, and an increase in the defect to 60% of the volume of the vertebral body and the presence of local kyphotic deformity of the spine negatively affects the distribution stresses in the segments that are adjacent to it. The use of cement augmentation and transpedicular construction allows the support function of the spine to be restored in accordance with normal parameters of load distribution. Indications for the use of cement vertebroplasty is the presence of a defect up to 30% of the volume of the vertebral body. In the case of the volume increase of the vertebra defect up to 60% and the occurrence of kyphotic deformity, it is necessary to supplement the cement vertebroplasty with transpedicular fixation of the spine
19
Feleshtinsky, Ya P., та A. V. Kokhanevich. "Оптимізація фіксації сітчастого імплантату при трансабдомінальній преперитонеальній алопластиці у хворих на пахвинну грижу". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (25 березня 2019): 5–9. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9903.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: підвищити ефективність трансабдомінальної преперитонеальної алопластики (ТАРР) у хворих на пахвинну грижу шляхом оптимізації фіксації сітчастого імплантату.
Матеріали і методи. За період від 2010 по 2017 р. прооперовано 178 хворих на пахвинну грижу з використанням класичної та удосконаленої ТАРР. Залежно від методики ТАРР хворих розділили на дві групи. У І групі (89 хворих) виконували класичну методику ТАРР. В ІІ групі (89 хворих) за розробленим нами способом ТАРР із комбінованою фіксацією сітчастого імлантату (патент на корисну модель №113997 від 27.02.2017р.).
Результати досліджень та їх обговорення. Безпосередні результати показали: у 6 хворих (6,7 %) І групи спостерігався виражений післяопераційний біль, в ІІ групі в 1 хворого (1,1 %). У хворих І групи серома передочеревинного простору пахвинної ділянки виникла – у 5 пацієнтів (5,6 %), у ІІ групі – у 4 пацієнтів (4,5 %). Гематома калитки у І групі спостерігалася у 2 хворих (2,2 %), а у ІІ групі – у 3 пацієнтів (3,4 %). Віддаленні результати лікування: І група (81 хворий) – хронічний післяопераційний пахвинний біль спостерігався у 5 (6,1%), ІІ група (82 хворих) – у 2 (2,73 %). У 7 (8,6 %) хворих І групи (81 хворий) виявлено рецидив пахвинної грижі. ІІ група (82 хворих) – рецидив пахвинної грижі виявлено в одного хворого (1,2 %).
20
Бенедикт, В. В., та В. Р. Лісовський. "Безнатяжна модифікація герніопластики Десарда". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (27 серпня 2021): 100–102. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.2.12306.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено приклад розробленого та клінічно імплементованого способу хірургічного лікування пахових гриж, що заснований на концепції “tension-free”. В основу даної модифікації ліг відомий спосіб герніопластики за Десардом як один з найбільш фізіологічних та адаптованих до анатомії пахової ділянки. Дана модифікація дає можливість формувати укріплену задню стінку пахового каналу без натягу тканин, а також передбачає додаткову фіксацію сітчастого імплантату до задньої стінки, що ще більше знижує ризик розвитку рецидиву. Таким чином, її можна застосовувати в пацієнтів різних вікових груп.
21
Feleshtynsky, Ya P., A. A. Shtaier, V. F. Vatamaniuk та A. V. Kokhanevych. "Особливості ТАРР при рецидивах пахвинної грижі після операції Ліхтенштейна". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (20 січня 2020): 11–14. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.2.10757.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: покращення результатів лікування хворих із рецидивом пахвинних гриж після операції Ліхтенштейна.
Матеріали і методи. Проведено аналіз хірургічного лікування 105 пацієнтів із рецидивною пахвинною грижею після операції Ліхтенштейна. Всі хворі були чоловіки. У 31 (29,5 %) хворого рецидив виник через 3 місяці після первинної пластики, після 6 міс. – у 59 (52,3 %), після 12 – у 19 (18 %), 26 хворих (24,7 %) мали супутню патологію. В першій групі 52 пацієнтам виконувалось класична ТАРР. Під загальним знеболенням накладали карбоксиперитонеум, встановлювали 3 троакари, основний етап ТАРР, розрізання парієтальної очеревини над пахвинними ямками, після чого преперитонеально встановлювали сітку 10×12 см, з наступною фіксацією її до зв’язки Купера і м’язів черевної стінки. В другій групі – 53 хворі – виконували удосконалену ТАРР. Суть удосконалення – додаткова мобілізація верхнього клаптя парієтальної очеревини краніально на 3-4 см, заводилась ширша сітка 15×15 см. Комбінована фіксація імплантату герніостеплером і клейова фіксація клеєм Сульфакрилат.
Результати досліджень та їх обговорення. В першій групі, у 5 хворих (9,6 %), були сероми на стороні герніопластики. В більш пізньому періоді хворі спостерігались у строках 6, 24 та 36 місяців. Так, у 4 (7,7 %) було діагностовано хронічний пахвинний біль. Повторний рецидив спостерігали в 5 (9,6 %). В другій групі сероми – у 6 (11,3 %) хворих, у 3 (5,6 %) хворих діагностований хронічний пахвинний, повторний рецидив 1 (2 %). Використання удосконаленої ТАРР, порівняно з класичною методикою, при рецидивах пахвинної грижі після операції Ліхтенштейна, за рахунок використання більшого сітчастого імплантату 15×15 см та його клейова фіксація по нижньому краю сприяють зменшенню частоти повторного рецидиву з 9 до 2 %.
22
Vares, Ya E., та V. Z. Slipyi. "Негайна імплантація та навантаження в умовах локального застосування збагаченого тромбоцитами фібрину". Clinical Dentistry, № 2 (5 вересня 2019): 42–49. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.2.10398.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Сьогодні в галузі дентальної імплантації не втрачають актуальності питання стимуляції остеогенезу, профілактики атрофії маргінального краю альвеолярної кістки, захисту навколоімплантного ложа від вростання сполучнотканинного епітелію та створення достатнього об’єму кератинізованих ясен із відмінними естетичними параметрами, особливо у випадках проведення негайної імплантації та навантаження в естетичній зоні.
Мета дослідження – вивчити ефективність локального застосування збагаченого тромбоцитами фібрину (ЗТФ), виготовленого за технологією A-PRF+, при проведенні негайної імплантації та навантаження у фронтальному відділі.
Матеріали і методи. Матеріалом дослідження слугували включені дефекти зубного ряду в фронтальній ділянці та нозології, протокол лікування яких вимагав одномоментного видалення зуба з негайною імплантацією.
Результати досліджень та їх обговорення. Середній термін стаціонарного лікування хворих становив 3,5 доби, тоді як період від встановлення імплантата до протезування – у середньому 3 доби. Терміни повної епітелізації рани та зняття швів були в середньому 8,5 доби. В усіх пацієнтів естетичні та функціональні результати імплантологічного лікування з використанням одноетапних компресійних гвинтових імплантатів у комбінації з A-PRF+ були оцінені як відмінні. Загалом, хворі відзначали значне та швидке покращення стоматологічного здоров’я та якості життя після проведеного лікування.
Висновки. Негайна імплантація та навантаження в умовах локального застосування ЗТФ є методом вибору в різних ділянках верхньої та нижньої щелеп, особливо в естетичній зоні на тлі дефіциту чи мінімальної пропозиції кісткової тканини. Локальне застосування ЗТФ дозволяє полегшити перебіг післяопераційного періоду, значно покращити як стан м’яких тканин навколо імплантата, так і естетично-функціональні показники кінцевої протетичної реабілітації, підвищити якість життя пацієнтів.
23
Goncharuk-Khomyn, M. Yu, M. M. Boychuk, S. I. Krichfalushij, V. I. Voytovich, O. B. Kinash, I. A. Mykhailiuk та V. M. Mykhailiuk. "Значення параметра та особливості структури біоширини навколо дентальних імплантатів: ретроспективний аналіз даних". CLINICAL DENTISTRY, № 4 (4 лютого 2021): 39–48. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.4.11716.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Доказово доведено, що для формування надійного м᾽якотканинного бар᾽єра в периімплантатній ділянці необхідно забезпечити умови для біологічної організації мінімальних геометричних параметрів біоширини. Дефіцит останніх асоційований із ризиком розвитку патологічних резорбтивних процесів із редукцією рівня навколишнього кісткового гребня, та низкою поступових ускладнень.
Мета дослідження – проаналізувати значення та особливості структури біологічної ширини навколо дентальних імплантатів на основі доступних даних наукової літератури.
Матеріали і методи. Формування первинної вибірки наукових публікацій, що стосувалися теми дослідження, проводилося з використанням пошукової системи Google Scholar (https://scholar.google.com/) та бази даних PubMed (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/) із застосуванням відповідних ключових слів («biowidth», «biological width», «dental implants») та Mesh-термінів (алгоритм пошуку: («biology»[MeSH Terms] OR «biology»[All Fields] OR «biological»[All Fields]) AND width[All Fields] AND («dental implants»[MeSH Terms] OR («dental»[All Fields] AND «implants»[All Fields]) OR «dental implants»[All Fields])).
Результати досліджень та їх обговорення. В результаті проведеного аналізу вдалось виокремити такі основні характеристики зони комплексу біологічної ширини навколо дентальних імплантатів: апікальну частину епітеліальної складової, що характеризується мінімальною товщиною з формуванням навколо поверхні імплантату тонких гемідесмосомних структур; сполучнотканинну складову, яка характеризується наявністю безпосереднього контакту з поверхнею імплантату без ознак вираженого функціонального прикріплення; зону безпосереднього контакту, що характеризується відсутністю кровоносних судин та великою кількістю клітин фібробластів у структурі між колагеновими волокнами; латеральніше вищезгаданої зони відмічається зменшення кількості фібробластів та паралельне зростання величини колагенових волокон і кількісного складу судинних структур.
Висновки. Більшість досліджень, асоційованих із вивченням різних аспектів формування комплексу біологічної ширини навколо дентальних імплантатів, проводилася на тваринних моделях, що певною мірою обмежує можливості для безпосередньої інтерпретації отриманих результатів у клінічній стоматологічній практиці. Дані, отримані в ході як лабораторних, так і клінічних досліджень, свідчать про те, що вихідний дефіцит товщини м᾽яких тканин у периімплантатній ділянці пов᾽язаний із процесом редукції рівня кісткового гребеня задля забезпечення формування необхідних параметрів біоширини.
24
Savvova, O. V., O. V. Babich та O. I. Fesenko. "Методологічний підхід до розробки біоактивних резорбційних склокерамічних матеріалів для кісткового ендопротезування". Кераміка: наука і життя, № 3(40) (16 жовтня 2018): 14–22. http://dx.doi.org/10.26909/csl.3.2018.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначена актуальність створення інноваційних резорбційних біосумісних склокерамічних матеріалів для кісткового ендопротезування з високими механічними властивостями та значним рівнем біоактивності на основі кальційсилікофосфатних стекол. Розроблено методологічний підхід до розробки біоактивних резорбційних склокерамічних матеріалів для кісткового ендопротезування. Теоретично обґрунтовано напрямки одержання біосумісних неорганічних матеріалів для заміщення дефектів кісткової тканини та основні принципи їх створення. Встановлено комплекс сучасних взаємодоповнюючих методів дослідження необхідних для визначення основних фізико-хімічних та експлуатаційних властивостей даних матеріалів. Визначено особливості проектування складів та структури склокерамічних матеріалів для кісткового ендопротезування та комплекс необхідних експлуатаційних властивостей. Розроблено біоактивні склокерамічні матеріали на основі кальційсилікофосфатних стекол, які характеризуються оптимальними фізико-хімічними, медикобіологічними властивостями та можуть бути використані як імплантати для заміни статично та динамічно навантажених ділянок кістки у щелепно-лицевій хірургії.
25
Chaplinska, Iuliia, та Polina Kabanova. "Кіборгізація людського тіла: Світові дослідження та український досвід". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 48(51) (30 грудня 2021): 201–19. http://dx.doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).249.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою роботи стало висвітлення результатів емпіричного дослідження ставлення української молоді до теми кіборгізації людського тіла, як чужого, так і власного. У статті проаналізовано актуальні наукові напрацювання з теми ставлення молоді до новітніх технологій загалом і кіборгізації людського тіла зокрема. Емпіричне дослідження представлене всеукраїнським опитуванням учнів 7–10-х класів у листопаді-грудні 2020 р.; загальна кількість учасників – 1681особа, з яких 918 дівчат (54,6%) і 763 хлопці (45,4%). Дослідження складалося з різних блоків і значної кількості запитань, наразі висвітлюються результати лише з теми кіборгізації людського тіла. Респондентів запитували, чи готові вони поставитися добре до людини з роботизованою частиною тіла, без якої вона не може (варіанти відповідей) ходити, рухати руками, чути або бачити, розмовляти, мислити, запам’ятовувати. Також респонденти мали відповісти на запитання, чи готові вони змінювати своє тіло за допомогою роботизованих додатків, обравши відповідні опції серед наданих варіантів умонтованих у тіло або автономних від тіла новітніх технологій. Виявлено високу готовність молоді добре ставитися до людей з роботизованими протезами або імплантами (від 48 до 80%) і досить помірну негативну реакцію до можливостей покращувати власне тіло за допомогою новітніх технологій (від 44 до 59%). Найбільше неприйняття (20% і 26%, відповідно) респондентами було виказано щодо імплантів, які змінюють процес мислення та запам’ятовування, тобто впливають на когнітивну сферу особистості. Аналіз статевого розподілу показав, що дівчата схильні до більш толерантного ставлення до людей з імплантами, пов’язаними з фізичною складовою здоров’я людини, тоді як хлопці виявили більш терпиме ставлення до когнітивних імплантів, а також дещо вищу готовність до технологічних змін у власному тілі, ніж дівчата. Обмеження дослідження пов’язані з формулюванням кількох тверджень щодо технологічної модифікації тіла, які можуть провокувати більш терпиме ставлення до деяких видів кіборгізації. Практична цінність цього дослідження та майбутніх розробок з теми кіборгізації полягає в розширенні уявлень про те, як можливий носій того чи іншого кіберімпланта відчуватиме себе в соціумі або як соціум на нього реагуватиме. Перспективи дослідження полягають у доопрацюванні поточної шкали ставлення до кіборгізації людського тіла та горизонтальній розробці цієї теми, включаючи нові напрямки, такі як дослідження усвідомлення можливих ризиків, які може спричинити встановлення технологічних імплантів.
26
Demkovych, A. E., M. O. Dmitriev, S. S. Polishchuk та M. M. Yakymchuk. "Сучасні методи лікування перімплантиту". Clinical Dentistry, № 1 (1 липня 2020): 43–51. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.1.11220.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено сучасні дані щодо лікування периімплантиту, що ставить під загрозу результат реставрації з опорою на імплантати. Тому вивчення різноманітних методів лікування периімплантиту є актуальною медико-соціальною проблемою сучасного суспільства.
Мета дослідження – на основі аналізу даних літератури визначити найбільш значущі способи корекції периімплантиту та провести їх систематизацію.
Матеріали і методи. У дослідженні було використано методи структурно-логічного, бібліосемантичного та аналітичного аналізів літературних джерел.
Результати досліджень та їх обговорення. У статті проаналізовано та опрацьовано джерела науково-медичної інформації, що стосуються лікування периімплантиту.
Висновки. Способи корекції периімплантиту поділяються на нехірургічні та власне хірургічні. Перед хірургічним потрібно провести нехірургічне лікування, що базується в основному на проведенні періодичних курсів професійної гігієни і використанні місцевої антибактеріальної терапії засобами, що містять хлоргексидин або антибіотики. Перспективними методами корекції периімплантиту є використання лазера та піскоструменевого оброблення.
27
Сапальов, С. О. "КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РІЗНИХ ВИДІВ ПРОТЕЗУВАННЯ БЕЗЗУБОЇ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ТИПУ ЇЇ АТРОФІЇ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 114, № 1 (6 жовтня 2021): 24–30. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-39-1-24-30.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті представлені результати порівняльного клініко-функціонального дослідження ефективності протезування 300 хворих з повною відсутністю зубів на нижній щелепі в залежності від типу її атрофії та виду фіксації протезу (за рахунок клапану, що за-микає, або завдяки фіксації на локатор- та бол-абатментах). Встановлено, що застосування «класи-чних» повних знімних конструкцій найбільш ефектив-но при І типі нижніх беззубих щелеп, коли за умови задовільної функції зубних протезів вдається запобі-гти прогресуючій атрофії кісткової тканини протез-ного ложа. Тоді як подібний клінічний ефект при ІІ, ІІІ та ІV типах можливий лише завдяки додатковій механічній фіксації протезів з опорою на імпланта-ти. Отримані дані відповідають результатам попе-редніх досліджень напружено-деформованих станів.
28
Zaporozhchenko, B. S., І. G. Kholodov, V. V. Коlodiy, А. А. Gorbunov та D. А. Bondarets. "Вивчення впливу колагену на перебіг місцевих тканинних реакцій та післяопераційного періоду при імплантації поліпропіленового протеза". Klinicheskaia khirurgiia, № 2 (2 лютого 2018): 35–37. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.02.35.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Висока частота гриж живота зумовлює актуальність питання вдосконалення результатів їх хірургічного лікування.
Матеріали і методи. Експериментально вивчено вплив перорального застосування препарату колагену на формування сполучнотканинних структур у зоні розташування поліпропіленового імплантата у дорослих самців щурів лінії Wistar. Проаналізовано перебіг післяопераційного періоду і результати лікування 57 хворих, яким застосовували препарат колаген після алогерніопластики з приводу гриж живота.
Результати. Встановлено, що у щурів, яким давали препарат колаген, поля фіброзу були менші, новоутворені волокна колагену мали впорядковану структуру, більшу щільність. Еластичні волокна спостерігали у більшій кількості не лише по периферії сполучної тканини, а й у центральних ділянках. За допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) встановлено збільшення товщини сполучнотканинного компонента у зоні поліпропіленового протеза в післяопераційному періоді у разі вживання колагену.
Висновок. Застосування колагену стимулює неоангіогенез, оптимізує утворення достатньої кількості зрілої сполучної тканини у периімплантаційній зоні, позитивно впливає на товщину сполучнотканинного компонента у зоні розташування поліпропіленового протеза в ранньому післяопераційному періоді.
29
Bondarchuk, О., V. Kishchuk, О. Melnykov, М. Tymchenko, and N. Didyk. "The immune status of patients with frontal bone trauma with implant SYNTEKIST used in surgical treatment." Oftalmologicheskii Zhurnal 81, no. 4 (August 13, 2019): 38–42. http://dx.doi.org/10.31288/oftalmolzh201943842.
Повний текст джерела
30
Stroiev, M. Yu, M. I. Berezka, V. V. Grigoruk, M. Yu Karpinsky та О. V. Yaresko. "Дослідження напружено-деформованого стану моделі гомілки з переломом середньої третини великогомілкової кістки при різних варіантах остеосинтезу в умовах зростаючого стискаючого навантаження на систему «імплантат — кістка»". TRAUMA 23, № 1 (16 травня 2022): 19–29. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.1.23.2022.878.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. У загальній структурі травматизму переломи кісток нижніх кінцівок становлять 47,3 %. Із цих переломів перше місце займають діафізарні переломи кісток гомілки — 45–56 %. Перебіг процесу зрощення має певні особливості у третині випадків, що пов’язано з надмірною вагою. Мета: провести порівняльний аналіз напружено-деформованого стану моделей гомілки з переломом великогомілкової кістки під впливом стискаючого навантаження при різних варіантах остеосинтезу та залежно від маси тіла пацієнта. Матеріали та методи. Розроблена базова скінченно-елементна модель гомілки, яка містила великогомілкову й малогомілкову кістки та кістки стопи. У всіх суглобах між кістковими елементами робили прошарок із механічними властивостями хрящової тканини. Моделювали перелом в середній третині великогомілкової кістки та три види остеосинтезу за допомогою апарата зовнішньої фіксації, накісткової пластини та інтрамедулярного стрижня. Усі моделі досліджували під впливом вертикального стискаючого навантаження величиною 700 та 1200 Н. Результати. Зміни величин напружень у кістковій тканині залежно від маси тіла пацієнта мають лінійну залежність. Апарат зовнішньої фіксації та інтрамедулярний стрижень забезпечують зниження величин напружень в зоні перелому нижче рівня показників для неушкодженої кістки. Накісткова пластина показує значно гірші показники рівня напружень як в зоні перелому, так і в проксимальному відділі великогомілкової кістки. У дистальному відділі найвищий рівень напружень визначається в моделі з остеосинтезом апаратом зовнішньої фіксації. У металевих конструкціях найбільші напруження виникають в накістковій пластині. Навколо фіксуючих гвинтів та стрижнів найвищі напруження визначаються при використанні апарата на нижньому стрижні. Висновки. Найгірші показники рівня напружень в зоні перелому (від 26,5 до 45,4 МПа) та на металевій конструкції (від 227,5 до 389,9 МПа) визначено при використанні накісткової пластини, що є наслідком виникнення додаткового згинаючого моменту в результаті її однобічного розташування. Остеосинтез за допомогою апарата зовнішньої фіксації забезпечує досить низький рівень напружень (від 0,7 до 1,2 МПа) в зоні перелому, але недоліком є високій рівень напружень на самому апараті (від 133,7 до 229,2 МПа) та в дистальному відділі великогомілкової кістки (від 13,2 до 22,6 МПа), що пов’язане з довжиною важелів, якими є фіксуючі стрижні. Найнижчі показники напружень у всіх елементах моделі визначаються при використанні остеосинтезу інтрамедулярним стрижнем, що обумовлено центральним розташуванням основної опори за віссю навантаження та короткими важелями, якими є фіксуючі гвинти. Функція залежності величини напружень в елементах моделі є лінійною та прямо пропорційною.
31
Шимон, В. М., та Ю. Ю. Меклеш. "Хірургічне лікування переломів довгих кісток із використанням керамічних імплантів (огляд літератури)". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, № 2 (31 грудня 2019): 43–49. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.43-49.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто історичний аспект та сучасний стан проблеми розробки та використання імплантів для заміщення дефектів кісткової тканини. Істотний сегмент сучасного ринку науковоємних технологій становить розробка і виробництво біоматеріалів. Створення «штучної кістки» є першочерговим завданням медичного матеріалознавства, яке може бути вирішене вченими шляхом розробки біоактивних склоподібних та керамічних матеріалів з високою резорбційною здатністю, не токсичністю та біосумісністю. Характер регенеративних процесів у значній мірі визначається властивостями матеріалів, які використовуються для заповнення дефектів кістки. Сучасний рівень медицини важко уявити без біологічних імплантів, за допомогою яких виконуються реконструктивні хірургічні втручання в травматології-ортопедії, щелепно-лицевій хірургії. Найбільш широкомасштабні дослідження виконані в галузі отримання та клінічного застосування матеріалів на основі гідроксиапатиту. Для підвищення здатності до тимчасової механічної функції необхідні більш щільні кісткові замінники. Серед представників кераміки перевагу у міцності має гідророксилапатит (ГА). Для підвищення остеоінтегративних властивостей, здатності до переносу та поступового вивільнення стимуляторів остеогенезу потрібен високопористий кістковий замінник. У цьому випадку переваги має біфосфатна кераміка (БФ) на основі ГА, здатність якої до біодеградації вище, ніж ГА, але показники міцності недостатні для використання у навантажених ділянках скелета. Незважаючи на існування значної різноманітності зразків ГА чи кераміки, що відрізняються за складом, пористістю та, відповідно, міцністю, до теперішнього часу не існує диференційованого підходу до вибору кісткового замінника в залежності від характеру та локалізації порожнинного кісткового дефекту, його розмірів та умов навантаження. На основі виконаного аналітичного аналізу літературних даних щодо проблеми використання імплантаційних матеріалів для пластики кісткових порожнин в ортопедії та травматології можна зробити висновки щодо актуальності та значущості вибраного напрямку наукового дослідження та окреслити деякі аспекти розвитку цієї проблеми, а також визначити питання, котрі потребують подальшого вирішення. Ключові слова: кісткова тканина, дефект, гідроксилапатитна кераміка, біфосфатна кераміка, імплантат.
32
Дубченко, В. С., А. В. Кошарний, А. В. Кудрявцев та В. А. Мущінін. "Оригінальний метод лапароскопічного лікування двосторонніх пахових гриж". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (27 серпня 2021): 87–91. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.2.12304.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: дослідити вплив модифікації методики ТАРР на післяопераційне відновлення пацієнтів і можливість за допомогою оригінального методу зменшити кількість ускладнень у пацієнтів із паховими грижами різного генезу.
Матеріали і методи. Прооперовано 54 пацієнти з двосторонніми паховими грижами за модифікованою методикою ТАРР-1. 61 пацієнта старше 65 років та 44 пацієнти до 45 років було прооперовано за трьома різними методиками. Кожна група пацієнтів була на спостереженні і проходили плановий огляд кожні 3 місяці впродовж 1,5 року.
Результати досліджень та їх обговорення. Ускладнення в усіх трьох групах були в середньостатистичних межах. Спостерігали незначне зменшення числа пацієнтів групи 1 із післяопераційним болем порівняно з пацієнтами із групи 2 та 3. Після проведення модифікованої операції ТАРР-1 кількість рецидиву грижі з двох сторін склала лише 0,54 %, що значно нижче середніх статистичних значень по країні. Правильне ушивання очеревини та мінімальна фіксація імпланта збільшує прогноз на одужання, а використання великих сіток запобігає появі стегнових гриж.
Незалежно від методу лікування пахових гриж, повсякчас є ризик виникнення рецидиву та появи тривалого післяопераційного болю. За допомогою модифікованих оригінальних методів лікування пахових гриж можливо зменшити число пацієнтів із рецидивами та появою післяопераційного болю. Модифікована операція ТАРР-1 рекомендована для лікування двосторонніх гриж у людей різного віку та статі. Між кількістю зон кріплення сітки і частотою появи рецидивів закономірностей не встановлено.
33
Радутний, Олександр. "Суб’єктність штучного інтелекту у кримінальному праві". Право України, № 2018/01 (2018): 123. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-123.
Повний текст джерелаАнотація:
З огляду на реальну можливість створення найближчим часом штучного інтелекту, який дорівнює інтелекту людини або перевищує його, вбачаються підстави для визнання “електронної особи (особистості)” суб’єктом кримінально-правових відносин і суб’єктом злочину. Мета статті полягає в дослідженні ознак штучного інтелекту в контексті кримінального права і відповідної йому доктрини, що є перспективним для вказаної галузі та сприятиме налагодженню і розвитку системних зв’язків в інших суміжних напрямах, реагуючи своєчасно на упередження суспільно небезпечним викликам сьогодення та майбутнього. Наділення штучного інтелекту статусом “електронна особа (особистість)” як суб’єкта правовідносин не повинно зустріти несприйняття у сфері правової доктрини та на законодавчому рівні, так само, як це стабілізувалося щодо юридичних осіб. Тому доволі прогнозованою вбачається поява в КК України розділу за номером XIV-2 з умовною назвою “Заходи кримінально-правового характеру щодо електронних осіб (особистостей)”. Ознаками штучного інтелекту як суб’єкта злочину de lege ferenda можуть бути: 1) електронна особа (особистість); 2) здатність у момент вчинення злочину усвідомлювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними. Разом із тим, визнання штучного інтелекту суб’єктом кримінально-правових відносин і суб’єктом злочину може бути доцільним та обґрунтованим лише за умови виваженого аналізу пропозицій щодо повного перероблення всієї системи, їх узгодження на рівні галузевих і міжгалузевих зв’язків у нерозривній єдності з основоположними конституційними принципами та міжнародними зобов’язаннями України. Важливим напрямом є завдання захисту прав потерпілого, який використовує імплантати на базі штучного інтелекту, та протидія злочинній діяльності осіб, які можуть бути більш суспільно небезпечними через використання аналогічних імплантатів на базі сучасних технологій.
34
Brechlichuk, P. P., та P. O. Maistruk. "Ендодонто-ендоосальна імплантація у сучасній стоматології: можливості, проблеми та перспективи застосування методу (огляд літератури)". Clinical Dentistry, № 4 (17 лютого 2020): 10–17. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.4.10877.
Повний текст джерелаАнотація:
Відомим методом покращення біомеханічних параметрів стабілізації зубів після проведення оперативного втручання резекції верхівки кореня є їх армування ендодонто-ендоосальними імплантатами. Недивлячись на позитивний клінічний досвід, метод не знайшов широкого розповсюдження в стоматологічній практиці через складність та недосконалість методики проведення самої операції ендодонто-ендоосальної імплантації, відсутність чітких показань до його застосування, короткого терміну функціонування конструкцій у ротовій порожнині, складнощі, пов’язані з остеоінтеграцією імплантатів, установлених через ендодонт.
Мета дослідження – провести комплексний аналіз наявних вітчизняних та зарубіжних даних, що стосуються можливостей, проблем реалізації та подальших перспектив застосування методу ендодонто-ендоосальної імплантації у сучасній стоматологічній практиці.
Матеріали і методи. Систематизація наукових публікацій, що стосувалися мети дослідження, проводилась на основі результатів пошукових запитів у системі Google Академія за ключовими словами («ендодонто-ендоосальна імплантація», «ендодонтичні імплантати», «трансдентальна імплантація» та їх аналогів російською та англійською мовами).
Результати досліджень та їх обговорення. В якості найважливіших для урахування у клінічній практиці аспектів процедури ендодонто-ендоосальної імплантації, за даними літературних джерел, необхідо виокремити наступні: оцінку стану зуба, через який безпосередньо буде встановлений ЕЕІ; оцінку ступеня рухомості зуба; оцінку ступеня резорбції міжальвеолярних перегородок; оцінку кількості зубів, які мають нагальну необхідність у проведенні імплантації; оцінку величини кісткового післяопераційного дефекту та можливості його заміщення остеопластичним матеріалом.
Висновки. За наявними даними клінічних та лабораторних досліджень використання методу ендодонто-ендоосальної імплантації можна розцінювати як альтернативний підхід щодо оптимізації біомеханічної стабільності та забезпечення сприятливого функціонального прогнозу зуба після проведення процедур із резекцією частини кореня в умовах наявного патологічного чи післяопераційного дефекту навколишньої кісткової тканини. В ході проведеного літературного огляду було ідентифіковано наявний дефіцит даних щодо можливостей застосування методу ендодонто-ендоосальної імплантації у клінічній стоматологічній практиці, відносний низький рівень доказовості представлених результатів попередніх досліджень та відсутність чітких протоколів щодо реалізації даного методу за різних вихідних клінічних умов.
35
Dobrovolska, O. V. "Сучасний погляд на ускладнення в дентальній імплантації". Clinical Dentistry, № 3 (8 листопада 2019): 32–39. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.3.10572.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Розвиток стоматології на сучасному етапі відкриває нові можливості в лікуванні адентії шляхом внутрішньокісткової імплантації штучних опор для зубних протезів, завдяки чому значно оптимізувалися умови для підвищення якості комплексної реабілітації стоматологічних пацієнтів. Розробка нових прийомів хірургічних втручань і протезування, створення нових систем імплантатів сприятимуть збільшенню термінів служби зубних протезів на імплантатах, поліпшенню якості життя пацієнтів.
Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела з вивченням можливих ускладнень та їх причин на різних етапах реабілітації пацієнтів дентальними імплантатами.
Матеріали і методи. Проведено огляд та аналіз науково-медичної літератури за 2013–2019 рр. за базами Даних Scopus, Web of Science, Med Line, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health, CyberLeninka, РІНЦ. Зосереджено увагу на основних причинах ускладнень дентальної імплантації.
Результати досліджень та їх обговорення. Метод дентальної імплантації знаходить все більш широке застосування в практичній стоматології при заміщенні різних дефектів зубних рядів. Дентальні імплантати різко підвищили якість ортопедичної реабілітації пацієнтів завдяки можливості застосування незнімних конструкцій зубних протезів при заміщенні дефектів зубних рядів як при частковій, так і при повній адентії. Варто відмітити, що поряд з позитивними результатами імплантації спостерігаються й ускладнення. До виникнення ускладнень призводять помилки, допущені на будь-якому з етапів: при плануванні, безпосередньо при проведенні операцій кісткової пластики і дентальної імплантації, в ранньому і віддаленому післяопераційних періодах, причому пов’язані як з об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Успіх комплексної реабілітації пацієнтів методом дентальної імплантації в умовах дефіциту кісткової тканини щелеп визначається безліччю факторів, що відіграють важливу роль на різних етапах проведення лікування. Найважливішим етапом, що забезпечує подальший успіх передбачуваного комплексного лікування пацієнтів, є ретельне обстеження, постановка діагнозу, визначення і дотримання показань і протипоказань до дентальної імплантації в умовах, далеких від оптимальних. Недостатнє врахування особливостей соматичного і стоматологічного анамнезу, скарг, мотивації і очікувань пацієнта від майбутнього лікування, даних огляду, клінічного обстеження, оцінки функціонального стану зубощелепної системи пацієнта, рівня гігієни порожнини рота, можуть призвести до невиправданості очікувань пацієнта, місцевих і загальних ускладнень. Серед об’єктивних причин, що опосередковано призводять до неточностей діагностики, виділяють недосконалість і недостатню інформативність променевих методів, невірне масштабування при визначенні розмірів передбачуваної ділянки для імплантації.
Висновки. Проблема пошуку оптимальних технологій імплантації, а також методів профілактики і лікування ускладнень є актуальною та включає не лише розробку нових прийомів хірургічних втручань, використання додаткових заходів під час протезування, а й створення нових систем імплантатів, що повністю відповідають вимогам профілактики запальних захворювань в периімплантатній зоні. Безсумнівно, що нові досягнення в цьому напрямку будуть сприяти скороченню кількості ускладнень після імплантації у стоматологічних пацієнтів, поліпшенню якості їх життя.
36
Іде, A., С. Іде, О. Сіпіч, Я. Е. Варес, Ґ. Ґомбкото, Е. Сетураман та Я. Я. Варес. "Вимоги до тотальної протетичної реабілітації верхньої щелепи за технологією «Стратегічна імплантація» в умовах протоколу негайного навантаження". CLINICAL DENTISTRY, № 1 (30 квітня 2021): 4–14. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.1.12033.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Технологія «Стратегічна імплантація», яка полягає у встановленні бікортикальних імплантатів у кортикальні та стійкі до резорбції ділянки верхньої та нижньої щелеп із їх негайним функціональним навантаженням, є сучасною та добре задокументованою методикою. Однак реставрація однієї зубної дуги, що виконується за наявності у пацієнта на протилежній щелепі власних зубів, коронок чи мостоподібних конструкцій, знімних пластинкових протезів вимагає ретельного підходу до діагностики та планування лікувальних заходів. Так, екструдовані, інтрудовані, дистоповані або навіть сильно нахилені зуби в протилежній дузі повинні бути вирівняні або видалені. Міжзубні проміжки, що існують, необхідно закрити, а знімні протези повинні бути замінені фіксованими ортопедичними конструкціями, щоб досягти стабільних гармонійних контактів та успішного результату імплантації на протилежній щелепі. Часто коронки та мостоподібні конструкції, що існують, повинні бути скориговані відносно протилежної дуги або навіть замінені з метою вирівнювання оклюзійної площини та пристосування щелепи, на якій наявні природні зуби, до протилежної щелепи, на якій буде встановлено імплантати. У дослідженні перераховано низку критеріїв, які необхідно брати до уваги, вирішуючи питання тотальної реабілітації верхньої щелепи з використанням бікортикальних імплантатів у протоколі негайного навантаження, а також обґрунтовано доцільність проведення допоміжних втручань на протилежній щелепі відповідно до вимог стратегічної імплантації, невиконання яких є підставою до відмови пацієнту в лікуванні. Мета дослідження – на основі аналізу фахової літератури та серії клінічних випадків сформулювати вимоги до тотального протезування верхньої щелепи за наявності повністю/частково збереженого зубного ряду на нижній щелепі. Матеріали і методи. Описано та проаналізовано 4 випадки тотальної реабілітації верхньої щелепи з використанням бікортикальних імплантатів у протоколі негайного навантаження з обґрунтуванням проведення коригуючих втручань на нижній щелепі. Результати досліджень та їх обговорення. На основі аналізу фахової літератури, власного досвіду та наведених клінічних прикладів сформульовано 7 основних вимог до протезування на бікортикальних імплантатах у протоколі негайного навантаження з огляду на можливість досягнення оптимальних оклюзійних співвідношень: – однакова довжина жувальної площини з обох боків; – однакова ширина жувальної площини з обох боків (близько 8 мм); – уникнення контактів між фронтальними зубами верхньої і нижньої щелеп під час оклюзії та жування; – симетрична крива Шпеє з обох боків; – ідентичний функціональний жувальний кут Планаса з обох боків (цей аспект включає довжину та положення горбків, які спрямовують жувальний рух); – паралельність або близькість жувальної площини до горизонталі Кемпера; – видалення всіх зубів мудрості. Обґрунтовано доцільність проведення коригуючих операцій/маніпуляцій на нижній щелепі у випадку виготовлення верхньощелепної циркулярної мостоподібної конструкції на бікортикальних імплантатах у протоколі негайного навантаження. Висновки. На відміну від протезування на традиційних двоетапних остеоінтегрованих імплантатах, вимоги до тотальної протетичної реабілітації щелеп на бікортикальних імплантатах згідно з концепцією «Стратегічна імплантація» є набагато суворішими. З іншого боку, ці вимоги на сьогодні зрозумілі, прийнятні, логічні й чітко визначені. Довгостроковий успіх реабілітації залежить не лише від ретельного дотримання хірургічного протоколу бікортикальної імплантації, але й від адекватного протезування з урахуванням дентального статусу антагонуючої щелепи.
37
Kanziuba, A. I., V. G. Klymovytskyi та M. A. Kanziuba. "Особливості тотальної артропластики при диспластичному коксартрозі". TRAUMA 16, № 1 (5 січня 2015): 72–78. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.1.16.2015.80232.
Повний текст джерелаАнотація:
Диспластичний коксартроз належить до найбільш тяжких уражень опорно-рухової системи. На відміну від ідіопатичного та післятравматичного артрозо-артриту це зумовлене насамперед не проявами деструктивно-дистрофічного процесу в кульшовому суглобі, а різноманіттям і складністю прогресуючих анатомо-фізіологічних змін опорно-рухового апарату. Більшість пацієнтів — молоді люди працездатного віку, які через функціональні обмеження стають інвалідами. На цій стадії захворювання тотальна артропластика кульшового суглоба визнається безальтернативним хірургічним утручанням, що дозволяє відновити опорно-рухову функцію.У науковому й практичному аспектах головним завданням численних досліджень є максимальне відновлення опорно-рухової функції або компенсація біомеханічних порушень, а також забезпечення умов для тривалого збереження стабільності імплантату (компонентів ендопротеза) у тазовій кістці й проксимальному відділі стегнової кістки.Мета роботи — аналіз факторів, що визначають вибір хірургічної тактики й особливості первинної тотальної артропластики при диспластичному коксартрозі.До ретроспективного аналізу включено 157 пацієнтів, серед яких було 148 жінок і 9 чоловіків віком від 19 до 56 років (середній вік 37,4 ± 3,2 року). За даними рентгенографії, 93 (59,2 %) пацієнти мали ураження обох кульшових суглобів. Загальна кількість операцій первинної артропластики — 193 (100 %), у тому числі 36 (18,7 %) на обох кульшових суглобах. Планування лікувальної тактики проводили на підставі результатів рентгенографічного дослідження і спіральної комп’ютерної томографії. Отримані результати були систематизовані за ступенем проксимальної дислокації стегна (Crowe et al., 1979), а також за проявами патологічних змін вертлюжної западини відповідно до класифікації Hartofilakidis et al. (1996).Визначено головні моменти, які впливають на вибір хірургічної тактики, визначають особливості хірургічних утручань: недорозвиненість і навіть відсутність склепіння, недорозвиненість задньої і, особливо, передньої стінки, зменшення глибини западини з потоншенням медіальної стінки, порушене співвідношення диспластичної вертлюжної западини й головки стегнової кістки, деформація проксимального відділу стегна, наявність двобічного ураження кульшових суглобів, деформація тазового кільця, сколіотична деформація хребта, дисбаланс і слабкість м’язів тазового поясу, а також супутні деформації кінцівки диспластичного генезу.Розташування чашки ендопротеза відповідно до фізіологічних параметрів має забезпечити відновлення природного центру обертання кульшового суглоба, офсету й балансу м’язів. У випадках занадто малої й тонкої передньої стінки необхідно зберегти її субхондральну кортикальну пластинку. Кісткове ложе для чашки рекомендуємо формувати римерами, переважно за рахунок більш міцної й масивної задньої колони. При центральних дефектах медіальної стінки западини виконували кісткову пластику.При дефекті покриття ацетабулярного компонента більше ніж 30 % застосовували кісткову пластику склепіння кортикально-губчастим трансплантатом. Для мобілізації стегна ми застосовували реліз сідничних м’язів, висічення суглобової капсули, міотомію аддукторів, відтинання від малого вертлюга сухожилка m. iliopsoas, остеотомію великого вертлюга з м’язами, що до нього прикріплюються, із подальшим його зведенням і фіксацією, а також flapping trochanter osteotomy. У 10 пацієнтів виконано вкорочуючі та корегуючі остеотомії стегнової кістки.Віддалені результати за шкалою Harris Hip Score були досліджені в 124 (78,98 %) оперованих пацієнтів у терміни від 3 до 14 років після артропластики. 36 пацієнтів перенесли артропластику обох кульшових суглобів. Середній термін спостереження — 7,8 ± 1,1 року. Узагальнені результати визнано відмінними (середній бал 93,67 ± 0,35) у 47 (37,9 %), добрі (середній бал 85,69 ± 0,52) — у 48 (38,7 %), задовільні (середній бал 75,56 ± 0,58) — у 22 (17,7 %) осіб. Погані результати (середній бал 46,96 ± 3,05) у 7 (5,7 %) пацієнтів були зумовлені розвитком нестабільністі компонентів. Асептична нестабільність у 5 пацієнтів виникла через 3–5, 7 і 11 років після артропластики. Септична нестабільність у 2 пацієнтів виникла через 6 і 7 років. У 5 пацієнтів у подальшому виконано ревізійне ендопротезування.При ендопротезуванні кульшового суглоба з приводу диспластичного коксартрозу у складних ситуаціях необхідно передбачати різні прояви анатомічних і біомеханічних порушень опорно-рухової системи, різні варіанти фіксації вертлюжного та стегнового компонентів, можливості застосування кісткової пластики й реконструкцій, а також не відкидати інтраопераційне рішення про зміни ходу оперативного втручання.
38
Rusyn, V. V., M. Yu Goncharuk-Homyn та A. T. Kenyuk. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ УСПІШНОСТІ ДЕНТАЛЬНИХ ІМПЛАНТАТІВ, ВСТАНОВЛЕНИХ У ДІЛЯНЦІ АУГМЕНТАЦІЇ КІСТКОВИМИ БЛОКАМИ АУТОГЕННОГО ТА АЛОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (2 серпня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i2.8586.
Повний текст джерелаАнотація:
Динаміка та особливості ремоделювання різних за походженням кісткових блоків можуть безпосередньо впливати на результати успішності та виживання встановлених у них дентальних імплантатів, тому дослідження останніх показників є важливим аспектом у плануванні та прогнозуванні наслідків ятрогенних втручань.Мета дослідження – аналіз параметрів успішності встановлених дентальних імплантатів у ділянках аугментації кісткової тканини щелеп, що проводилася з використанням кісткових блоків аутогенного та алогенного походження, за даними попередньо проведених досліджень.Матеріал і методи. Проведення дослідження відбувалося згідно з рекомендаціями щодо проведення системних оглядів та мета-аналізів клінічних досліджень, що передбачають оцінку результатів ятрогенних втручань, та висвітлені у Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-Analyses (http://www.prisma-statement.org). З метою відбору публікацій, що потенційно можуть стосуватися до цілі та фокусного питання дослідження, був проведений електронний пошук у електронних базах даних MEDLINE®/PubMed®, Cochrane CENTRAL та Ovid MEDLINE. Пошук у електронних базах даних здійснювався згідно дескрипторів Medical Subject Headings (MeSH).Результати. Враховуючи дані, отримані в ході аналізу публікацій, та основну мету проведеного дослідження, отримані результати можна згрупувати за наступними категоріями: успішність імплантатів, встановлених в аутологічні кісткові блоки, складала 93,0–98,5 % (згідно з даними моніторингу – 368 імплантатів), 99,2 % (згідно з даними моніторингу – 525 імплантатів), 94,11 % (згідно з даними моніторингу – 45 імплантатів), 95,2 % (згідно з даними моніторингу 21 імплантат), 86,9–90 % (згідно з даними моніторингу – 43 імплантати), 83,3–96,9 % (згідно з даними моніторингу – 53 імплантати), 94,1 % (згідно з даними моніторингу – 162 імплантати), 96,4 % (згідно з даними моніторингу – 54 імплантати); успішність імплантатів, встановлених в алогенні кісткові блоки, склала 96 % (згідно з даними моніторингу – 287 імплантатів), 95,5 % (згідно з даними моніторингу – 90 імплантатів), 98 % (згідно з даними моніторингу – 63 імплантати).Висновок. У ході аналізу публікацій виявлено, що показники успішності імплантатів залежать не тільки від обраного матеріалу для аугментації (його походження), а й від низки інших параметрів, таких як ділянка аугментації, період навантаження, період встановлення інтраосальних титанових опор відносно часу проведення реконструкції резидуального гребеня, топографії ділянки хірургічного втручання, часу спостереження, критеріїв, що були відібрані для оцінки показників успішності. Зокрема, при подовженні терміну спостереження показник успішності імплантації зменшувався, хоча даний параметр загалом не залежав від численності первинної вибірки встановлених імплантатів, за якими в подальшому проводився моніторинг.
39
Shevchenko, Volodymyr. "РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 3, № 2 (16 листопада 2021). http://dx.doi.org/10.37472/2707-305x-2021-3-2-8-1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблему реабілітації дітей з порушеннями слуху, слухопротезованими кохлеарними імплантами, на сучасному етапі. Висвітлено основні аспекти виявлення порушення слуху різного ступеня, надання ранньої допомоги та сучасний метод слухопротезування — кохлеарна імплантація. Розкрито основні показники розвитку слуху у дитини після кохлеарної імплантації та важливість комплексного підходу в реабілітації. Відзначено, що дитина з кохлеарним імплантом може спілкуватися з людьми, чути їх і розуміти. Проте цей метод важливо застосувати в перші три роки життя дитини для розвитку мовних і слухових центрів мозку. У цьому разі за допомогою кохлеарного імпланта дитина навчиться сприймати мову оточення, використовувати мову для спілкування і буде розвиватися нарівні з однолітками, а відповідно й соціалізуватися.У статті наголошується на важливості та необхідності підготовки фахівців для реабілітації таких дітей, впровадження в освітній процес корекційних програм розвитку слухомовленнєвого сприйняття після кохлеарної імплантації, розроблення методичних рекомендацій для фахівців і батьків, літератури навчально-реабілітаційного спрямування.
40
"Імплантат-асоційована анапластична крупноклітинна лімфома (огляд літератури)". Clinical Oncology, 2020. http://dx.doi.org/10.32471/clinicaloncology.2663-466x.36-4.26626.
Повний текст джерела
41
Колеснік, О. П., В. В. Кечеджиєв, О. М. Левик, В. О. Кузьменко та А. О. Кабаков. "Імплантат-асоційована анапластична крупноклітинна лімфома (огляд літератури)". Clinical Oncology 36, № 4 (8 квітня 2020). http://dx.doi.org/10.32471/clinicaloncology.2663-466x.36.26626.
Повний текст джерела
42
Turchyn, V. M., О. E. Loskutov та О. Y. Savinska. "ЩОДО ОПТИМАЛЬНОГО ВИБОРУ ІМПЛАНТАТУ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА". Problems of applied mathematics and mathematic modeling, 2 лютого 2021. http://dx.doi.org/10.15421/322016.
Повний текст джерела
43
Пелехан, Б. Л., М. М. Рожко та Л. І. Пелехан. "КОНЦЕПЦІЇ ДИНАМІЧНОЇ ОКЛЮЗІЇ ПРИ ВИГОТОВЛЕННІ ПОВНИХ ЗНІМНИХ ОРТОПЕДИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ З ОПОРОЮ НА ІМПЛАНТАТИ". Art of Medicine, 7 жовтня 2020, 238–43. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.3.15.238.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. У статті представлений огляд даних літератури щодо вибору концепцій динамічної оклюзії при виготовленні повних знімних ортопедичних конструкції з опорою на внутрішньокісткові дентальні імплантати. При ортопедичному лікуванні пацієнтів із повною відсутністю зубів невірно побудована оклюзійна схема призводить до ускладнень зі сторони ортопедичної конструкції, імплантатів, розвитку патологічних процесів у жувальних м’язах, скронево-нижньощелепних суглобах (СНЩС). Для забезпечення естетичних вимог та максимальної ефективності функціонування жувального апарату необхідним є врахування статичних та динамічних оклюзійних співвідношень.
При виготовленні ортопедичних конструкцій з опорою на імплантати враховуються критерії статичної та динамічної оклюзії для забезпечення естетичних вимог та максимальної ефективності функціонування жувального апарату. На основі аналізу описано переваги та недоліки найпоширеніших оклюзійних концепцій: іклового ведення, односторонньої збалансованої оклюзії, двохсторонньої збалансованої оклюзії, лінгвалізованої оклюзії.
Аналізуючи українські та іноземні наукові публікації, присвячені дослідженню концепцій динамічної оклюзії, можна зробити висновок про розбіжності у трактуванні доцільності використання окремо взятої концепції.
Успіх ортопедичного лікування залежить від багатьох факторів. Довговічність ж конструкції, відсутність ускладнень після лікування – залежить від адекватного оклюзійного (статичного та динамічного) співвідношення щелеп. Гнатологія – мультидисциплінарна наука. Тому при виборі оклюзійної концепції потрібно зважати на всі ланки стоматогнатичної системи.
Можна підсумувати, що актуальним є, на основі об’єктивних даних дослідження органів стоматогнатичної системи, розвиток індивідуалізованих підходів до побудови оклюзійної концепції.
44
Вовченко, Ольга. "ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З КОХЛЕАРНИМИ ІМПЛАНТАМИ ТА ЇХ БАТЬКІВ". Наукові інновації та передові технології, № 5(7) (10 травня 2022). http://dx.doi.org/10.52058/2786-5274-2022-5(7)-218-229.
Повний текст джерела
45
Кокоєва, Ю. В. "ПЕРСОНАЛІЗОВАНИЙ ВИБІР КОНСТРУКЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ШТУЧНИХ КОРОНОК З РІВНЯ МУЛЬТИ-ЮНІТ АБАТМЕНТА АБО ТИТАНОВОЇ ПЛАТФОРМИ ДЛЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ПРОТЕЗУВАННЯ НА ДЕНТАЛЬНИХ ІМПЛАНТАТАХ". Art of Medicine, 5 січня 2021, 37–45. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.4.16.37.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Мета. Обґрунтувати оптимальні конструкційні матеріали для коронок із рівня мульти-юніт абатмента або стандартної титанової платформи для безпосереднього протезування на дентальних імплантатах (ДІ) шляхом скінчено-елементного аналізу напружено-деформованого стану багатовимірної моделі «кісткова тканина – дентальний імплантат – протетичний елемент – супраконструкція» (КТ-ДІ-ПЕ-С).
Матеріали та методи. У програмному CAD / CAE забезпеченні, розроблені моделі КТ-ДІ-ПЕ-С з імітаційним моделюванням безпосереднього протезування на ДІ, які базувалися на комбінаціях двох видів протетичних елементів (титанова платформа А1 і мульти-юніт абатмент А2) та п’яти матеріалів коронки (склокераміка на основі дисилікату літію КМ1, гібридна кераміка модифікована композитом КМ2, поліметилметакрилат КМ3, діоксид цирконію КМ4, багатошаровий діоксид цирконію КМ5).
Результати. Під час чисельного експерименту максимальні навантаження зафіксовані у системах з типом протетичного елементу А1 та А2 у моделях коронки ( 149,37 МПа та 142,08 МПа відповідно), губчастого ( ) та кортикального шарів кістки ( ). Характер розподілу еквівалентних за Мізесом напружень у структурних елементах систем з типами абатментів А1 та А2 схожий для усіх розглянутих моделей з матеріалами коронок КМ1, КМ2, КМ4, КМ5, окрім системи з матеріалом КМ3.
Висновки. За результатами аналізу отриманих даних, рекомендованими матеріалами для біомеханічної системи КТ-ДІ-ПЕ-С зі стандартною титановою платформою та мульти-юніт абатментом є діоксид цирконію (КЗМ 6,22 та 6,42 відповідно), багатошаровий діоксид цирконію (КЗМ 5,52 та 5,70) і склокераміка на основі дисилікату літію (КЗМ 2,39 та 2,52).
46
Пантус, А. В. "ВИВЧЕННЯ МОРФОМЕТРИЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК КАПІЛЯРНОЇ СІТКИ ПІСЛЯ ДВОМІСЯЧНОЇ СУБКУТАННОЇ ІМПЛАНТАЦІЇ ПОРИСТОГО ВОЛОКНИСТОГО МАТРИКСУ". Art of Medicine, 26 червня 2019, 88–92. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2019.2.10.88.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Проблема, що стоїть перед тканинною інженерією полягає в тому, щоб оптимізувати виділення, розмноження і диференціювання клітин, сконструювати матрикси або системи доставки, сприяючи підтримці, координації регенерації тканин у трьох вимірах. Одним із важливих критеріїв, який повинен враховуватись при конструюванні матриксу – його здатність підтримувати стабільну гемодинаміку всередині та навколо каркасу. Мета дослідження – експериментально оцінити характер розвитку судинної сітки після двомісячної субкутанної імплантації біополімерного волокнистого матриксу.
Дослідження проводилось на 20 лабораторних тваринах (кролі), які були поділені на 2 групи. Першій групі порівняння: 10-ом тваринам проводилось оперативне втручання, яке включало формування «кишені» в підшкірній клітковині та накладання швів. Другій групі: 10-ом тваринам проводилась підшкірна імплантація біополімерного матриксу в ділянку спини між лопатками. Для дослідження брали 9 сегментів: один центрально розташований і по 4 сегменти з парацентральної та з периферичної зон.
Статистичний аналіз результатів здійснено за допомогою комп’ютерних програм Microsoft Exel та Statistica 5.5 (Multiple Regression) із використанням методів варіаційної статистики, кореляції.
Отримані результати свідчать про відсутність як гострої, так і хронічної реактивної запальної інфільтрації, а також як гострої, так і хронічної реакції відторгнення імплантата як чужорідної субстанції у імплантованій ділянці тварини. Створений нами волокнистий матрикс завдяки своїй гігроскопічності та пористості створює своєрідний місток для проростання та розвитку капілярної сітки.
47
Piatnochka, V. I. "НЕВИРІШЕНІ ПИТАННЯ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНУ ВЕНТРАЛЬНУ ГРИЖУ ЗА УМОВ КОМОРБІДНОСТІ." Вісник наукових досліджень, № 1 (27 квітня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.1.7348.
Повний текст джерелаАнотація:
Хірургічне лікування пацієнтів із вентральною грижею є однією із важливих проблем хірургії органів черевної порожнини.Мета дослідження – на основі аналізу літературних даних визначити головні пріоритетні напрямки, що потребують подальшого вивчення і розробки при хірургічному лікуванні хворих на післяопераційну вентральну грижу за умов коморбідності.Матеріали і методи. Проведено огляд літературних джерел, присвячений вивченню питання хірургічного лікування хворих на післяопераційну вентральну грижу за умов коморбідності.Результати досліджень та їх обговорення. Від 3 % до 19 % усіх лапаротомій ускладнюються формуванням післяопераційної вентральної грижі (ПОВГ) із тенденцію до зростання. 60 % пацієнтів із ПОВГ є працездатного віку, що визначає проблему лікування таких хворих не тільки як медичну, але і як соціальну. Відсоток рецидивувань складає 4,3–46 %, а при великих і гігантських ПОВГ сягає 80 % з летальністю 12–21 % у хворих старшої вікової групи. У пацієнтів із морбідним ожирінням ризик виникнення ПОВГ як після лапаротомних, так і після лапароскопічних операційних втручань підвищується в 3–4 рази і складає 28–45 %. Досвід активного застосування сіток у хірургії ПОВГ продемонстрував значні переваги поліпропіленових монофіламентних матеріалів, порівняльна оцінка яких є досить стриманою. Аналіз літератури підкреслює, що результат хірургічного лікування післяопераційних вентральних гриж залежить як від місцевих чинників у зоні імплантації сітчастого ендопротеза, так і від загального стану організму.Висновки. Залишається невирішеною проблема підвищеної ексудації рідини в ділянці імплантації сітки, відсутня порівняльна оцінка тканинної реакції на сітки з різною питомою вагою вмісту пролену та діаметром пор. Відсутні критерії вибору імплантата та способу операційного втручання у хворих із недиференційованої дисплазії сполучної тканини (НДСТ). Недостатньо висвітлені можливості сонографічного моніторингу з метою оцінки стану тканин у зоні імплантації сітки в післяопераційному періоді. Все це підлягає подальшому науковому вивченню.
48
Skochylo, O. V., та I. R. Mysula. "ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ ЗМІН У КІСТКОВІЙ ТКАНИНІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ МАТЕРІАЛУ НА ОСНОВІ ГІДРОКСИАПАТИТУ ТА ПОЛІЛАКТИДУ". Вісник наукових досліджень, № 3 (1 листопада 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.3.8091.
Повний текст джерелаАнотація:
Остеорегенерація при відновленні кісткових дефектів щелеп є важливим питанням сучасної стоматології. Незважаючи на численні опубліковані праці, ідеального матеріалу все ще не існує, а тому його пошук є актуальним.Мета дослідження – вивчити процеси остеорегенерації шляхом морфометричного оцінювання мікропрепаратів та проведення порівняльного аналізу репарації у кореляції із макроскопічними даними на 180 добу експерименту.Матеріали і методи. Експеримент проведено на білих щурах-самцях масою 180–200 г. Під загальним знеболюванням тваринам створювали наскрізний отвір у ділянці щелепи. У контрольній групі загоєння відбувалось лише під кров’яним згортком, а у дослідних групах кістковий дефект заміщувався матеріалом на основі гідроксиапатиту та полілактиду з різним відсотковим умістом компонентів (перша група (80 %/20 %) та друга група (50 %/50 %)). Морфометричну оцінку здійснювали за допомогою вставок окуляра-мікрометра з вимірювальними сітками для цитогістостереометричних досліджень. При макроскопічному обстеженні візуально оцінювали загальний вигляд вилучених щелеп та прилеглих тканин.Результати досліджень та їх обговорення. Значні за своїм об’ємом дефекти нижньої щелепи мають тенденцію до спотвореної та замісної регенерації із виповненям практично усього об’єму немінералізованою тканиною, близькою за своєю будовою до органічного матриксу кістки. Остеоімплантат із співвідношенням полілактиду та синтетичного гіпроксиапатиту 20/80 сприяє меншій деструкції тканин, структурно правильній організації органічного матриксу кістки та швидшій його мінералізації з формуванням первинної кісткової мозолі на 30 добу. На 180 добу процеси перебудови та трансформації рубця у зрілу кісткову тканину відбуваються ще досить інтенсивно. При застосуванні імплантата у складовій пропорції 50/50 регенерація має більш сприятливий перебіг, про що свідчить практичне відновлення структури кістки на 180 добу спостереження, коли основну частину регенерату (70 %) у дефекті представлено зрілою пластинчастою кісткою. Дані, отримані при оцінці макропрепаратів нижніх щелеп тварин, корелювали з даними морфометричного дослідження.Висновки. Заповнення кісткових дефектів запропонованими остеоімплантатами змінює перебіг регенерації. Встановлено, що виповнення дефекту резорбуючим композитом зменшує деструктивні процеси та пришвидшує формування первинної та вторинної кісткової мозолі. У цьому відношенні більш ефективною виявилась композиція з одинаковим вмістом обох її складових.
49
Piatnochka, V. I. "Дерматоліпектомія у пацієнтів із післяопераційною вентральною грижею за умов морбідного ожиріння". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (19 червня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2017.1.7333.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: розпрацювати тактичні передумови виконання реконструктивної абдомінопластики та герніопластики з імовірними варіантами корекції м’язово-апоневротичного шару передньої черевної стінки та адекватним вибором сітчастого імпланта та з урахуванням анатомічних і функціональних змін у ділянці операційного втручання.Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 46 пацієнтів із післяопераційною вентральною грижею (ПОВГ) із супутнім морбідним ожирінням за умов одночасного виконання алогерніопластики та дерматоліпектомії, з урахуванням результатів проведеного дослідження особливостей кровопостачання підшкірно жирового шару передньої черевної стінки у хворих із різним ІМТ. Вивчення гемодинаміки передньої черевної стінки у хворих із різним ІМТ дозволило нам визначити ділянки з інтенсивним та менш інтенсивним кровопостачанням, дослідити судини з різним діаметром та швидкістю кровотоку. Це стало доказовою базою вибору площі щадної мобілізації підшкірно-жирової клітковини під час виконання дерматоліпектомії.Результати досліджень та їх обговорення. В осіб з наявним III та IV ст. ожиріння з ІМТ=30–40 та >40 відмічено високий рівень кровотоку в мезо-гіпогастральній ділянці, особливо в ділянці грижових воріт, у надлобковій та пахових ділянках, із достовірно низьким рівнем кровопостачання та значним послабленням трофіки тканин на рівні вище пупка аж до реберних дуг. Водночас у хворих на ожиріння III ст. та морбідне ожиріння IV ст. найбільш активна візуалізація судин визначалась у нижніх відділах передньої черевної стінки, діаметр судин значно збільшувався, як і кількість судин із венозним типом кровотоку. Етап дерматоліпектомії виконували в основному за методиками Küster 10 (21,8 %) пацієнтам із вертикальним висіченням шкіри з підшкірно-жировою клітковиною, Jolly, Thorek – 32 (69,6 %) пацієнтам з видаленням тканин гіпогастральної ділянки горизонтальним доступом; у хворих із вираженим надлишком шкіри передньої черевної стінки виконували дерматоліпектомію комбінованим Т-подібним доступом за Castansres–Goethel – 4 (8,7 %). Вважаємо перспективним виконання симультанної дерматоліпектомії при алогерніопластиці з приводу ПОВГ при морбідному ожирінні з урахуванням особливостей кровопостачання підшкірно-жирової клітковини передньої черевної стінки та за умов зменшення площі скелетування підшкірно-жирового шару та виконання менш травматичної вертикальної, нижньої горизонтальної, в рідких випадках комбінованої дерматоліпектомії, що, в свою чергу, мінімізує ризики виникнення післяопераційних ускладнень.