Статті в журналах: "Ідеологічні структури"

1

Щербак, Олена Володимирівна. "Лексичні актуалізатори впливовості ідеологічних кодів у слоганах комерційної телереклами: лінгвосеміотичний підхід". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 443–52. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.133.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу функціонування ідеологічних кодів у слоганах української комерційної телереклами та встановленню лексичних індикаторів їхньої впливовості. Визначено, що поняття «ідеологічний код» та «рекламний слоган» перебувають в одному дефінітивному полі, проте репрезентують відношення «ціле – частина». Установлено, що маркерами ідеологічних кодів у структурі рекламних слоганів є лексеми, що здебільшого мають статус ключових слів. Здійснено таксономізацію зафіксованих одиниць відповідно до класифікації семіотичних знаків Ч. Пірса. Їх розподілено за трьома групами: перша група містить слогани, у яких індикаторами ідеологічних кодів виступають знаки-копії; друга – слогани з маркерами індексального статусу; третя – з маркерами символічного статусу. У межах кожної групи пояснено впливову специфіку лексичних домінант ідеологічних кодів. Доведено, що ідеологічні коди, продуцентами впливовості яких є знаки-копії та знаки-символи, апелюють до емоцій адресата, а коди, впливовість яких забезпечують знаки-індекси, скеровано на раціональну сферу реципієнта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Кройтор, Артем Вікторович. "ІДЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРТІЙНОЇ ПАЛІТРИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: АНАЛІЗ ПРОГРАМ ВІТЧИЗНЯНИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ПАРТІЙ". S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, № 11 (30 грудня 2019): 11–20. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i11.138.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню політичної ідеології як чинника формування партійної системи України на підставі аналізу програм політичних партій України. Одним із важливих інститутів реалізації політичних ідей, перетворення їх у стратегію політичного розвитку держави є політичні партії, що презентуючи на виборах свої ідеології здобувають право їх реалізації за підтримки суспільства. Партійна ідеологія базується на емпіричних світоглядно-методологічних формах суб’єктивного сприйняття політичної дійсності. Практичне вираження партійна ідеологія міститься у програмових та статутних документах політичних партій. Партійна ідеологія покликана виражати популярні у суспільстві політичні ідеї та цінності. В такому випадку парламентські вибори є механізмом не лише ротації еліти, але й відбору основних вимог у політичній системі, а отже і визначенням домінуючої політичної ідеології. У статті проаналізовано програми таких політичних партій, як «Слуга народу», «Голос», «Європейська солідарність», «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», «Опозиційна платформа «За життя!». Визначено особливості партійних програм та їх ідеологічних складових. Доведено, що політичні партії України є партіями універсального типу з розмитими ідеологічними орієнтирами. Визначено, що новостворені політичні партії, подібно до «старих» залишаються лідерськими партіями, локомотивами рейтингу яких є їх лідери. Більшість партій за шкалою ліві – центристські – праві, є центристськими партіями соціал-демократичного спрямування, усі програми політичних партій, що здобули підтримку електорату, окрім «ОП – За життя» мають проєвропейське спрямування. Характерною особливістю таких партій як «Голос» та «Слуга народу» є медійність, віртуалізацій їх діяльності, відсутність розгалуженої організаційної регіональної структури. Важливою ознакою сучасних політичних партій залишається високий рівень ідеологічної мобільності та рецептивності, здатності до інтеграції окремих постулатів конкуруючих політичних ідеологій у програмі однієї партії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

ТХОРОВСЬКА, Світлана. "ДЕКОНСТРУКЦІЯ ІДЕОЛОГІЧНОЇ ДИХОТОМІЇ В ДИСКУРСІ РЕДАКЦІЙНОЇ СТАТТІ (НА МАТЕРІАЛІ THE WASHINGTON POST)". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 398–405. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.36.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено вияву ідеологічних настанов у тек- стах редакційних статей через деконструкцію дискурсу шляхом методу дискурс-аналізу. Через аналіз тематичної та архітектонічної структур дискурсу у зв’язці з контекстуальною інформацією – соціальною ситуацією та репрезентацією знань – та розгляд конкретних мовленнєвих засобів вияв- лено імпліцитні ідеологічні переконання, форми маніфестації яких у дискурсі зазвичай завуальовано. Розглянуто природу ідеології, яка має соціальний та когнітивний виміри й є варіантом моделі світу для певної суспільної групи, визначаючи світогляд її учасників. Ідеологічні настанови покладено в основу дихотомії «ми» – «вони», прояв якої простежуємо на макрорівні дискурсу: у тематичній структурі тексту, через розподіл інформації в межах компонен- тів інваріантної моделі редакційної статті, в актуалізації ідеологеми та на мікрорівні дискурсу – через декодування локальної семантики тексту, значень слів та речень. Модель редакційної статті зумовлює структурування інфор- мації у межах тексту, забезпечуючи каркас для вербалізації повідомлення шляхом використання засобів мовлення, які експліцитно або імпліцитно роз- кривають позицію адресанта. Оцінність як одну з ключових категорій іде- ологічного дискурсу маніфестують уже заголовок та короткий виклад, які закладають кут інтерпретації події. Особливу роль у реалізації дихотомії відіграє принцип структурування релевантності, який сприяє розгортанню ідеологеми ворога. Простежено, як ідеологічна дихотомія «ми» – «вони», що є одною з визначальних когнітивних категорій, яка скеровує принципи мис- лення та сприйняття дійсності, актуалізується у дискурсі, відображаючи прагматичну інтенцію адресанта – передати ставлення до події, явища чи особи та переконати адресата у правильності саме такого погляду через вербалізацію інформації в певний спосіб та скеровування інтерпретації у відповідному руслі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Vasiutynskyi, Vadym. "Семантична структура уявлень студентів про історичні провини Українців". Проблеми політичної психології 21 (6 грудня 2018): 43–53. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-4.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження полягає в з’ясуванні того, як українські студенти визначають ставлення українців до своїх історичних провин перед іншими народами, та у визначенні семантичних параметрів і структури відповідних уявлень. Було опитано 78 студентів із трьох регіонів України. Вони розробляли психологічну типологію ставлення жителів України до визнання історичних провин українців перед іншими народами. Отримані відповіді опрацьовано за допомогою контент-аналізу, факторного та кластерного аналізу. У розгляді студентами таких ставлень найчіткіше проявилися два семантичні вектори – констатація та інтерпретація. Констатація зосереджується навколо питань про наявність провин, конечність їхнього визнання або заперечення, потребу об’єктивності та емоційної безсторонності даваних оцінок. Перехідною ланкою між констатувальним та інтерпретаційним векторами стало знання або незнання історії. В інтерпретаційному контексті основну роль відіграють: оцінка історичних обставин, політичні орієнтації та соціально-демографічні характеристики громадян, психологічні та ідеологічні пояснення причин визнання або невизнавання історичних провин, власна оцінна активність інтерпретаторів. Регіональні відмінності проявилися в тому, що центральноукраїнські студенти більшої ваги надають знанню історії; для західноукраїнських студентів важливішими є аргументи на виправдання винуватців-співвітчизників; східноукраїнські студенти виразніше орієнтуються на власну оцінну активність індивідів. Виявлено психологічні відмінності в оцінці провин перед поляками і євреями: визнання або заперечення провин перед поляками постає як реакція на політичну актуалізацію відповідних питань, натомість ставлення до євреїв більшою мірою пов’язане із загальною світоглядною позицією громадян. Ключові слова: семантична структура уявлень, оцінка історичних провин, констатувальні пояснення, інтерпретаційні пояснення, психологічні чинники визнання або невизнавання провин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

ЄФРЕМОВ, В. В. "РИТОРИЧНІ ТОПОСИ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»: ПРОМІНЬ СВІТЛА НАД ТЕМНИМИ МІСЦЯМИ ПАМ’ЯТКИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (15 лютого 2022): 34–40. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті пропонується розглянути риторичні топоси у тексті пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», що дають можливість дослідити ідеологічні і ціннісні погляди середньовічного автора. Наслідуючи літературну традицію та канон, автор «Слова о полку Ігоревім» (далі – СПІ) не міг знехтувати правилами укладання текстів, що формувалися протягом багатьох попередніх століть, тому закономірно використовував риторичні топоси під час написання тексту пам’ятки. Як виявилося, дослідження функціонування риторичних топосів може пролити світло на декілька «темних» місць пам’ятки, зокрема на частину початкового фрагменту СПІ, що розглядається у дослідженні як типовий приклад вживання автором вступного риторичного топосу «подаю те, чого ніхто ще не чув». Класична схема панегіричного перевершення формується автором завдяки використанню оригінальної формули вживання разом епітета та порівняння. Фрагмент тексту, який прийнято вважати плачем княгині Ярославни, розглядається нами як типовий приклад використання середньовічного топосу звернення до богині природи. Риторичний топос величання руських князів формується шляхом поєднання в описі двох класичних середньовічних якостей ідеального лицаря – розуму та відваги. Риторичні топоси розглядаються як елементи непросторової організації художньої структури тексту та залежать від стадії розвитку світогляду епохи Середньовіччя, індивідуальних творчих позицій автора. Встановлено, що джерелом походження більшості риторичних топосів, використаних середньовічним автором, є античні часи. Художнє вираження риторичних топосів у тексті пам’ятки СПІ розкриває складні й важливі обставини суспільно-політичного життя на території Русі у період походу князя Ігоря на половецькі землі, ідентифікує проблему принципового доленосного вибору, який виник перед князівською дружиною.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Havrylenko, O. A. "Перше узагальнююче історико-правове дослідження діяльності радянських органів державної безпеки в Україні доби тоталітаризму". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 154–55. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.16.

Повний текст джерела

Анотація:

Упродовж останніх трьох десятиліть проблеми масових політичних репресій, державного терору, інших злочинів радянського тоталітарного режиму продовжують бути предметом досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних істориків. Написано тисячі книг, десятки тисяч статей, оприлюднено величезні масиви архівних документів. Здавалося б, цю тему можна вважати вичерпаною раз і назавжди. Однак, якщо уважніше придивитися до змісту вказаних праць, можна побачити, що серед них відсутні узагальнюючі комплексні роботи, які б висвітлювали не тільки окремі події, трагічні факти, людські долі, а й розкривали в усіх деталях державно-правовий механізм сталінської диктатури, зокрема його серцевину – органи державної безпеки. Тому, коли наприкінці 2019 року побачила світ монографія Окіпнюка В. Т. «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)», присвячена історико-правовому аналізу юридичного статусу, організаційної структури та правозастосовної діяльності в Україні органів ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ, вона відразу привернула увагу фахівців і широкого читацького загалу. Робота має безперечну наукову новизну. Це перше в Україні комплексне історико-правове дослідження, в якому на основі вивчення архівних документів, праць науковців, довідкової літератури, публікацій у періодичних виданнях та інших джерел висвітлена наукова проблема, що полягає у розкритті юридичних засад функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.). Дослідження репресивної спрямованості діяльності радянських органів державної безпеки в Україні, як приклад негативної історичної спадщини, повинно сприяти виробленню запобіжного механізму від повторення таких подій в сучасній Україні. Вивчення цього історичного досвіду може стати також додатковим матеріалом, який можна використати в процесі розробки законодавчих засад реформування сучасних спецслужб нашої держави. Ретельно продумана та логічна структура монографії складається із п’яти розділів, в яких аналізуються теоретико-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження, розкриваються правовий статус, організаційна структура та діяльність органів державної безпеки, особливості юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів та військових формувань, кадровий склад органів державної безпеки, висвітлюється місце органів державної безпеки в системі тоталітарного владарювання. Робота ґрунтується на широкій історіографічній та джерельній базі: автором використано 480 нормативних, наукових та архівних джерел, з яких більше 250 архівних справ чотирьох центральних державних і галузевих архівів – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Велику кількість документів вперше введено у науковий обіг. У монографії характеризується вся сукупність елементів механізму державного терору – політико-ідеологічні (настанови та політичні рішення партійних органів), юридичні (норми, які регулювали застосування державного примусу) та інституційні (система організаційних структур, що забезпечували застосування цих настанов і норм), які були цілеспрямовано вибудовані тоталітарною владою як інструмент для тотального контролю над суспільством. У роботі також комплексно розглянуто різноманітні аспекти еволюції юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів державної безпеки, підпорядкованих їм військових формувань, специфіка кадрового забезпечення радянських спецслужб в Україні, особливості здійснення контролю та нагляду за їх діяльністю. Автором зокрема доведено, що карально-репресивна спрямованість діяльності ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ УРСР зазнавала еволюційних змін відповідно до трансформації політичної системи радянської держави, що відображалося у законодавчих змінах повноважень та структури названих органів. Отже, рецензована монографія є комплексною, завершеною науковою працею, в якій вперше в історії вітчизняної історико-правової науки досліджено юридичні засади функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.), а висновки, сформульовані автором, мають документально підтверджений, достовірний характер. Наукова праця має багато позитивних якостей і, безперечно, стане настільною книгою для фахових дослідників, а також усіх, хто цікавиться історією органів державної безпеки тоталітарних держав. Її можна вважати прикладом класичних наукових досліджень. Звичайно, не всі думки вченого є незаперечними, деякі з них є дискусійними. Однак наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу відповідають кращим зразкам сучасного рівня розвитку української юридичної науки. Тому ми переконані, що монографія В. Т. Окіпнюка «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)» становитиме значний науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, працівників правоохоронних органів, а також громадськості та зробить суттєвий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Chorna, Lidiіa. "Міф як засіб формування квазінової соціальної ідентичност". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 36–49. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).140.

Повний текст джерела

Анотація:

Проросійські владні структури окупованих територій України вдаються до викривленого висвітлення актуальних суспільних подій та маніпулювання історичними фактами, використовують штучно створені політичні, соціальні, культурні міфи для формування в мешканців цих регіонів, насамперед у молодого покоління, соціальної ідентичності, зміст якої узгоджувався б із політичними цілями Росії – руйнуванням ідентичності громадян України та знищенням її як держави. Як інструмент швидкого поширення інформації серед масової аудиторії, згуртування людей та зняття емоційної напруженості, міф є ефективним соціально-психологічним засобом управління соціальними процесами, у тому числі й цілеспрямованого формування соціальної ідентичності в певної групи людей. Контент-аналіз текстів новин на сайті Міністерства освіти та науки псевдодержави ЛНР (2016–2019 рр., понад 3750 інформаційних повідомлень) показав, що формування свідомості молодих громадян «республіки» здебільшого базується на міфах колишнього СРСР; воно штучно спрямовується до ідеологем минулого, тому, по суті, їхня соціальна ідентичність є квазіновою. Така ідентичність виконує функції соціалізації дітей і молоді як вірнопідданих громадян «молодих держав», адаптації старшого покоління до зміни соціальної ситуації (по суті, до умов війни), пояснення мешканцями самим собі сенсу сучасних подій, створення позитивного образу майбутнього. Реалізація цих завдань неможлива без міфологічної інтерпретації історичного минулого та сьогодення. Частка новин на сайті МОН так званої «ЛНР», які містять різні ідеологічні настанови міфологічного спрямування, у середньому становить третину інформаційних повідомлень. Умовно міфологеми було класифіковано на три види залежно від того, на формування якої ідентичності в дітей і молоді вони спрямовані: 1) проросійської ідентичності (25,97%); 2) ідентичності громадянина «ЛНР» (17,12%); 3) мілітаризованої свідомості, що маскується під патріотичне виховання молоді та насамперед використовує тематику Великої Вітчизняної війни (56,91%).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Sushyi, O. V., V. D. Grydguk, V. Zhovtianska, O. Y. Kukharuk, Yu S. Sokolovska, M. M. Sliusarevskyi та V. O. Tatenko. "ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ФОРМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ:". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (16 липня 2017): 3–26. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).37.

Повний текст джерела

Анотація:

Висвітлено результати першого в історії і теорії психологічної науки дослідження генезису і специфіки основних форм соціально-психологічного мислення, що склалися в зарубіжному та вітчизняному соціокультурному просторі, передумов і перспектив їх поступу, взаємодії і взаємозбагачення та підсумки розроблення на цій основі концептуальних засад дальшого розвитку української соціальної психології як наукової та навчальної дисципліни. У ході дослідження здійснено концептуалізацію понять соціально-психологічного мислення (СПМ) та його форм. Запропоновано класифікаційно-генетичну модель форм СПМ, на основі якої розроблено низку концепцій (запровадження суб’єктно-вчинкового підходу в соціальній психології, історіографічного канону в соціальній психології, ідеологічної форми СПМ), методик (формування громадянської позиції учнівської молоді), технологій (моніторингу стану історіографії соціальної психології) та моделей, що описують структуру і функції, пояснюють механізми функціонування, закономірності та тенденції розвитку і взаємодії основних форм СПМ (наукових, позанаукових, ідеологічно та психотехнологічно зорієнтованих), а також розкривають їхній евристичний потенціал та можливості щодо вирішення різних практично значущих завдань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Варава, Ірина, та Анжела Ципан. "РОЛЬ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЯК ФАКТОРУ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ". Молодий вчений, № 1 (101) (31 січня 2022): 6–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-2.

Повний текст джерела

Анотація:

У дослідженні представлено результати теоретичного аналізу феноменів «правосвідомість» та «правова культура». Уточнено сутність дефініцій «правова культура» та «правосвідомість», виокремлено основні ознаки правосвідомості та приведено її класифікацію. На основі вітчизняних та зарубіжних джерел досліджено шляхи формування правосвідомості громадян, серед яких основну увагу сфокусовано на правовому вихованні молоді. Авторами доводиться основна думка про те, що побудувати демократичну державу, де панує закон, неможливо без достатнього рівня правосвідомості населення. Правосвідомість громадськості є соціальним забезпеченням правової держави, єдиним фактором, який може формувати та забезпечувати державно-правовий порядок. Тому правосвідомість потребує постійного раціонального удосконалення. Для успішного впливу на процес формування правосвідомості необхідно виробити і «налаштувати» механізм реалізації правових чинників у людській діяльності, а також факторів, що впливають на поведінку, визначають її законність чи протиправність. Зазначено, що значний вплив на правосвідомость спричиняє система правових понять, вироблена конкретним суспільством. До таких відносяться поняття, що характеризують структурні властивості права (право, обов’язок, правова норма, правова вимога, правовий статус тощо), функціональні властивості права, правова оцінка, правове регулювання, правотворчість, правове виховання тощо), а також ті поняття, що відображають ціннісні властивості права (свобода, справедливість, рівність, суспільне благо, законність, відповідальність тощо). Доводиться думка, що правова свідомість має багатокомпонентний характер через те, що в ній відображається сукупність якостей, що притаманні процесам і явищам правової галузі суспільства. Висловлюється теза про те, що безпосередньо у правовій свідомості інтегруються певні правові знання, ціннісні та ідеологічні принципи, емоційні і вольові правові настанови, правові традиції і норми, інституційні форми тощо, необхідні для досягнення правових цілей. У її структурі визначено такі елементи: раціонально-ідеологічний, емоційно-психологічний та настановоповедінковий. Подальшого розвитку набув зміст формування правової культури та правосвідомості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Хаустова, М. Г. "Ідеологічний складник у структурі правової системи суспільства". Проблеми законності, Вип. 114 (2011): 15–26.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Kuz, Oleh, та Valentin Cheshko. "ТРАНСБІОПОЛІТИКА: ОНТОЛОГІЯ ТА МЕТАТЕОРІЯ КЕРОВАНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 1 (21 липня 2021): 84–94. http://dx.doi.org/10.15421/342110.

Повний текст джерела

Анотація:

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов’язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Юферева, О. В. "ТРЕВЕЛОГ ТОТАЛІТАРНОЇ ЕПОХИ: «ЛЮДИ МОРЯ» ІВАНА КОВТУНА". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 267–74. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-37.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячується тревелогу «Люди моря» Івана Ковтуна, представника «Розстріляного відродження». Це остання публікація малодослідженого автора. Твір на поверхні виглядає маніфестом ключових радянських ідеологем. Але його комплексний аналіз сприяє унаочненню неочікуваних сюжетів і жанрових рішень на тлі подорожньої літератури радянського періоду. Завданнями розвідки є характеристика жанрових ознак твору І. Ковтуна «Люди моря», виявлення специфіки образу Сходу, а також засобів репрезентації «свого» простору. Подорож І. Ковтуна, з одного боку, відповідає критеріям літературної подорожі радянського періоду, а з іншого – виходить за її межі, наприклад, долученням архаїчної моделі антипаломництва, фіксацією процесу пересування маршрутом, що притаманно традиції морської подорожі. Сюжетна структура базується на портретному репортажі: книга розділена на п’ять частин, у центрі яких постає герой із команди пароплава «Курськ». Морська тема у творі представляє кілька важливих семантичних вимірів, які реалізуються через топос корабля, усталену метафору європейської літератури. Дидактичний режим втягує в коло радянських ідеологем ініціальний сюжет, характерний для літератури подорожі. «Курськ» можна вважати колективним соціальним портретом Радянського Союзу. Парадокс конструювання образу Сходу полягає в тому, що, незважаючи на програмне антиімперське ідеологічне спрямування, оповідь спирається на колоніальні метафори й опозиції. Аналіз твору доводить, що східні конструкти відсталості, зневаги та неповноцінності, визначені Е. Саїдом, перетворюються в тексті на знаряддя протиставлення радянської системи західній. Автор статті робить висновок, що для подорожі І. Ковтуна «Люди моря» характерна еклектичність. Ідеологічна картографія стикається з естетичним баченням простору, дистанція – з емоційним сприйняттям. Східна формула, помножена на класовий підхід, трансформується: західні знаки зменшуються та знецінюються, а східна «відсталість» перекодується у класову пригнобленість.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Роздольська, І. В. "ЛІТЕРАТУРНИЙ ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ В ОБ’ЄКТИВІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА: ВІЗІЯ СТРІЛЕЦЬКОЇ СТРУКТУРИ". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, № 94 (2019): 168–86. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор мав на меті здійснити огляд літературознавчих праць, присвячених літературній діяльності Українських січових Стрільців, у яких актуалізований генераційний аспект її представлення, або ж уміщені думки інспіруючого значення. Таким чином до аналізу було залучено джерела від міжвоєнного часу починаючи і аж до наших днів. Лінійку дослідницьких персоналій від міжвоєнного періоду до повоєнного формують імена галицьких дослідників А. Животка, Є. Пеленського, Б. Романенчука, Р. Олійника-Рахманного, І. Коломийціва, Меріяма, В. Радзикевича. За доби незалежності України суттєвий внесок у розробку теми стрілецької літератури вніс Тарас Салига, низка публікацій якого у сукупності спонукає шукати напрямки можливих досліджень. Особливо у його доробку вирізняється антологія «Стрілецька Голгофа», структура якої власне і скеровує нас у бік генераційного погляду на літературу січового стрілецтва, хоч автор наголошував на тематичному принципі упорядкування книги, а не на структурно-соціальному. Продовжувачами у темі стрілецького письменства постають Н. Мафтин, М. Хороб, Л. Сирота, М. Мельник, О. Утріско, фокусуючись на окремих персоналіях зі стрілецької шеренги. При цьому виразною є інтенція усіх дослідників бачити творчу стрілецьку постать в об’єктиві культурно-історичного часу, в потоці подій, що для генераційного підходу є продуктивним. М. Ільницький актуалізував феномен січових стільців відповідним розділом в академічному підручнику «Історії української літератури». Важливим чинником у сприйнятті стрілецького гурту є чинник літературно-ідеологічного напрямку, що його опосередковано вирізняють праці М. Комариці, Р. Олійника-Рпхманного, І. Коломийціва як домінанту міжвоєнного літературного процесу в Галичині, за якою визначалися усі літературні сили тогочасся. Також на основі представлених праць можна виснувати про необхідність розгляду стрілецького літературного буття в рамках пресових структур, які стрільці творили самі, від початку визвольних змагань і до початку другої світової війни, таким чином відповідно структуруючись у рамках літературного процесу. Розвідки І. Крупського, Р. Олійника-Рахманного, Л. Сніцарчук, В. Перидерій, вказують, що такий розгляд може бути продуктивним. Так само слід враховувати великий емоційний зв’язок стрілецьких авторів із обраним літературно-ідеологічним напрямком, полемічність комунікації особливо у міжвоєнний час.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Шарманова, Наталя. "Мовні кліше в медіакартині світу". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 20 (20 грудня 2019): 87–99. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v20i0.3694.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано роль мовних кліше у структуруванні фрагментів інформаційної дійсності, концептуалізації інформації в новітньому медіадискурсі. Мову медіакомунікації осмислено в контексті глобальної клішованості, оскільки завдяки багатовекторності інформаційного простору світ втрачає національні кордони, інформація не має обмежень у часі і просторі. Констатовано, що лінгвалізація інформаційних процесів формує медіаобраз сучасної дійсності, а мовні кліше виступають в ролі конструктів медійного простору, інтерпретація подій структурує фрагменти медіакартини світу, перетворюючи інформаційні потоки на ідеологічні стереотипи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

ГАЙ-НИЖНИК, Павло. "ОУН(Р-Б) У 1970 – 1980-ті рр.: БАЧЕННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 178–93. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253727.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою дослідження є аналіз і висвітлення програмових та ідеологічних засад українського націоналізму Організацією Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) у 1970 – 1980-х рр., її бачення суспільно-політичного і соціально-економічного ладу в майбутній Українській Державі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, критичного аналітизму, системності. Під час дослідницької роботи використовувалися як загальнонаукові (аналізу і синтезу, систематизації та узагальнення), так і спеціально-наукові методи: проблемно-тематичний, хронологічний, а також системно-структурний. Наукова новизна статті полягає у розкритті маловідомих сторінок історії Організації Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) загалом й місця і ролі у її керівництві в 70 – 80-х рр. ХХ ст. Ярослава Стецька, Василя Олеськіва та Слави (Ярослави) Стецько. Безпосередньо йдеться про зміни й уточнення програмових та ідейно-політичних засад Організації в її концепції побудови Української Самостійної Соборної Держави, основ її соціально-економічного ладу тощо, проєкту відродження ролі у національно-визвольному русі Українського Державного Правління та наростання і загострення кризових явищ в ідейно-політичному житті ОУН, зумовлених відходом з життя старшого покоління, стагнацією політичної програми Організації, її відірваності в умовах діаспори від тодішньої дійсності в Україні тощо. Висновки. Було встановлено, що тривале перебування в умовах емігрантсько-діаспорного політичного життя в умовах “залізної” завіси та Холодної війни зумовили застійні явища в ідеологічно-політичній еволюції світоглядних бачень та концепції державного устрою майбутньої України в керівних органах ОУН(р-б) наприкінці ХХ ст., а також призвело до її поступового організаційного занепаду, що спричинило кризові явища в цій політичній силі та її неготовності потужно й впливово влитися у політичні й державотворчі процеси в Україні зі здобуттям нею державної незалежності. Ключові слова: ОУН, Стецько, національно-визвольна боротьба, Українське державне Правління.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Росовецький, С. К. "Структурна своєрідність та ідеологічне "надзавдання" українського прозового фольклору про Тараса Шевченка". Русская литература. Исследования, Вып. 10 (2006): 93–92.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

ЗБОРОВСЬКА, Ксенія. "КВАЗІРЕЛІГІЙНА ОСНОВА ІДЕОЛОГІЇ ДОКТРИНИ «РУССКИЙ МИР»". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 162–72. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – проілюструвати, як спочатку в дискурсі Московської держави питання державності осмис- лювалось у релігійному контексті, що інспірувало обґрунтування містично-сакральної цінності самодержавства зокрема та док- трини «русский мир» загалом. Методологічні засади. Загалом робота виконана в історико-філософському методологічному ключі. Історичний метод застосовується як для опису самої структури релігійної частини ідеології «русского мира», так і для опису тих аспектів системи імперської геополітики Росії, які мають значний вплив на український культурний дискурс. По-друге, було використано аісторичний метод реконструю- вання, що дало змогу реінтерпретувати та реактуалізувати творчість Феофана Прокоповича, що відіграла важливу роль у становленні концепту самодержавства. Також у роботі було використано герменевтичний та лексикографічний методи. Наукова новизна. На думку авторки, основа проєкту «русский мир» була закладена ще у XIII–XIV столітті, а каталізація ідеї про метафізичне втілення сакральної божественної волі в особі деспота відбулась за правління Петра І, в чому брав участь українець за походженням філософ-богослов Феофан Прокопо- вич. Підкреслено, що формула «православ’я, самодержавство, народність» є не просто міфологемою досліджуваної док- трини, а відображає її ідеологічну сутність, в якій релігійна структура є актуальною лише в політичному контексті, на підтвердження освяченості російської влади. Розгортан- ня доктрини «русский мир» впродовж віків зумовило те, що і в наш час маніпуляції «ορθοδοξία» на користь імперської геополітики Росії активно діють як всередині неї, так і зовні, захоплюючи й українське медійне поле. Висновки. Звернення до квазірелігійної компоненти доктрини «русский мир» відкриває онтологічні підвалини ідеологічного виміру цієї доктрини, які легітимують каталізацію ідеї про метафізичне втілення сакральної божественної волі в особі очільника «русского мира». Розгортання цієї проблематики є важливою частиною проєкту нової української русистики, яка б провадила як науко- ве дослідження доктрини «русский мир», так і загалом Росії як специфічного феномена.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Хахула, Любомир, та Василь Ільницький. "МИТЕЦЬ VS АВТОРИТАРНА ВЛАДА: ТВОРЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ РАДЯНСЬКОГО ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 229–56. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-229-256.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні суспільно-політичних та творчих стратегій львівських митців-скульпторів – майстра української медальєрної пластики Любомира Терлецького та творця монументальної і станкової скульптури Валентина Борисенка – у другій половині ХХ століття. Методологічну основу роботи склали напрацювання в галузях політичної історії, культурної антропології, соціальної історії, мистецтвознавства. Пропоноване дослідження ґрунтується на методологічному принципі «case study», який дозволив застосувати системно-структурний метод до розкриття багатовимірної історії повсякдення – творчого та кар’єрного шляхів львівських скульпторів радянського періоду. Наукова новизна праці полягає в успішному застосуванні мікроісторичного підходу для демонстрації тогочасних опозиційних моделей «творчість-диктатура» та «митець-авторитарна влада», а також способів їх вираження в умовах радянського політико-ідеологічного контролю. Доведено, що львівські митці-скульптори Л. Терлецький та В. Борисенко пройшли відмінний шлях професійного та творчого зростання, й відтак своєю діяльністю виражали різні політичні й культурні горизонти. Висновки. Мистецьке середовище післявоєнного Львова формувалося через активне підпорядкування художньої творчості цілям радянського державно-партійного апарату. Впровадження стилю соціалістичного реалізму вимагало від митців пристосування до примітивних форм вираження ідеологічних постулатів СРСР/УРСР. Залишаючись домінантним напрямом мистецтва, соціалістичний реалізм змушував львівських скульпторів вибудувати індивідуальні стратегії творчості, професійного зростання, взаємовідносин із владою. Любомир Терлецький (1922–1993), будучи замолоду репресованим за активну патріотичну позицію, пройшов випробування радянськими таборами та, після реабілітації, повернувся до творчого життя. Не маючи ілюзій щодо перспектив авторитарного радянського режиму він пізнавав та популяризував тисячолітню історію України. Не лише скульптурною творчістю, але й науковою роботою митець демонстрував незломний характер та переконання про неминучість державно-політичного і культурного відродження українського народу. Автор монументальних та станкових скульптур Валентин Борисенко (1929–1990) увійшов в історію як типовий представник радянської скульптурної школи, майстер, що добре вписувався в накинуту партією «згори» догму соціалістичного мистецтва. Водночас, будучи сформованим у львівській художній традиції (вчителями В. Борисенка були вихованці краківської, празької, римської творчих шкіл), він, через звернення до княжої доби чи народних месницьких характерів XVIII ст., частково відмежовувався від радянських ідеологічних нашарувань. Обравши партійну й адміністративну кар’єру В. Борисенко неодноразово виконував пропагандистські роботи на замовлення партійно-політичних структур.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Печеранський, І. П. "ДО ПИТАННЯ НЕОМАРКСИСТСЬКОЇ МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРИ У ФІЛОСОФІЇ ФРАНКФУРТСЬКОЇ ШКОЛИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 50–56. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1056.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено спробу реконструкції неомарксистської методології дослідження культури, опираючись на критичну теорію Франкфуртської школи, розглянуто аналітику та діагностику соціокультурних процесів, розроблених її представниками, на засадах синтезу лівого геґельянства, фройдизму, марксизму й ірраціоналізму, що допомогла пізнати причини глибокої кризи індустріального суспільства, джерела тоталітаризму, масової культури та деструктивний вплив сучасної західної цивілізації.Стверджується, що неомарксисти є прихильниками холістичної онтології, коли пишуть про базову діалектичну (об’єктивно-суб’єктивну) єдність еволюційного процесу, за умови генетичної першості об’єктивного розуму, яка руйнується внаслідок формалізації й інструменталізації суб’єктивного розуму, що «розчиняє» власні об’єктивні змісти, автономізується. Саме так починається історія капіталістичної цивілізації як процесу прогресуючого «божевілля» розуму. Це спричиняє історично-обумовлений «розрив», виражений у феномені капіталістичного відчуження, ідеологічним втіленням якого і постає традиційна теорія з її дихотомією поняттєвих структур і фактів, суб’єкта й об’єкта у межах соціальної свідомості.Доведено, що, протиставляючи традиційній теорії критичну на засадах цілісного історичного праксису та суспільно-тотального суб’єкта, франкфуртці впевнено діагностують кризову ситуацію у культурі, зумовлену її деформацією, перетворенням на репресивний інструмент «анігіляції» індивідуальності під дією технологічної раціональності та капіталістичного відчуження. У цьому ключі критично-соціологічний методологічний інструментарій неомарксисти використовують для «критики ідеології», розгляду та критики «культурних індустрій», «індустрій знання», процесів дегуманізації, що охоплюють мистецтво, політику та численні аспекти культурного світу, а також як «раціональну критику раціональності». Показано, що гуманістично-орієнтована критична соціологія і культурологія неомарксизму (М. Горкгаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін.) сьогодні є досить актуальною та самодостатньою традицією поряд із соціально-антропологічним, феноменологічним, постмодерним, структурно-семіотичним та іншими підходами у межах сучасних культурологічних досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

ГОЛОВАЧ, Наталія, та Любов ЗГАЛАТ-ЛОЗИНСЬКА. "ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ В ПРОСТОРІ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, № 1 (24 лютого 2022): 15–20. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-3.

Повний текст джерела

Анотація:

Висвітлені основні проблеми цивілізаційного розвитку України, визначені їх наслідки. Обґрунтовано Новий управлінський курс цивілізаційного розвитку України. Розкрито основну сутність п’яти напрямів Нового управлінського курсу: 1) ідеологія еколюдиноцентризму, як напрям поглиблення діючої демократії в контексті збільшення зусиль турботи про долю людини через сприяння її самореалізації у всіх сферах життєдіяльності; 2) послідовний перехід всіх структур державної влади до культури системного (цільового) управління, кінцевою метою функціонування яких має стати підвищення рівня самореалізації людей (кінцевий результат фіксується індексом якості життя громадян); 3) системне формування потужного фундаменту громадянського суспільства в Україні через участь громадян в щорічному оцінюванні кінцевих результатів діяльності владних структур; 4) системна модернізація національної системи освіти в контексті формування нового покоління нації, здатного самореалізуватись в різних соціумах сучасного глобалізованого інформаційно і цифронасиченого світу; 5) формування ціннісної управлінської еліти в системі освіти і процесі професійної діяльності через налагодження зворотного зв’язку в рамках системного державного управління. Визначено ідеологічний базис розбудови Нової України на основі поглиблення демократії, спираючись на людиноцентризм гуманістичної спрямованості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Kulyk, Serhii. "ФЕЙК РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ: ОЛЕНА ПІДГРУШНА – СНАЙПЕР АТО". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 82–101. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-82-101.

Повний текст джерела

Анотація:

Гібридна війна, що її розв’язала Російська Федерація проти України, ведеться одразу на декількох рівнях і напрямах, одним з яких є інформаційний. Фейки російської пропаганди безпосередньо пов’язані із питанням національної безпеки України: розіп’ятий хлопчик у Слов’янську, раби для Національної гвардії України, «фашисти» на Майдані, візитка Яроша тощо. Ще одним прикладом деструктивної інформаційної роботи Кремля у травні 2014 р. став фейк про те, що Олена Михайлівна Підгрушна (Olena Pidhrushna) – капітан збірної України з біатлону, олімпійська чемпіонка у естафеті на Зимових Олімпійських іграх у Сочі, як снайпер бере участь у антитерористичній операції (АТО) на сході України. У статті проаналізовано особливості побудови російськими мас-медіа фейку «про снайпера О. Підгрушну у зоні АТО», його спростування українською стороною та наслідки фейку для спортсменки. Використовуючи структурно-функціональний метод дослідження автор з’ясував зміст і структуру цього фейку, створення ефекту «фейк у фейкові». Проведений івент- та контент-аналіз дали підстави зробити висновок, що розробники фейку цілеспрямовано підібрали події, висловлювання із професійної кар‘єри О. Підгрушної, вихопивши їх із конкретної ситуації, телевізійного сюжету. Порівнявши реальні факти з біографії і спортивних досягнень О. Підгрушної із маніпулятивною інформацією, наведеною ворожою пропагандою у фейку, автор встановив причинно-наслідкові зв’язки у «конструюванні» фейку, а також його дотичні підстави. Звернуто увагу, що фейк негативно вплинув на емоційний стан О. Підгрушної, змусив її переглянути свої погляди. Доведено, що повільне подолання владою злободенних проблем українського суспільства створює сприятливий ґрунт для виникнення різноманітних фейків, їхнього сприйняття соціумом. Автор стверджує, що цей фейк був добре продуманою і цілеспрямованою інформаційно-пропагандистською атакою на титуловану українську спортсменку та вітчизняний спорт загалом. У статті наведено докази на підтвердження слів О. Підгрушної, про те, що «ідеологічна машина у наших сусідів працює настільки потужно, що поки не дає шансів вести діалог, пояснити свою позицію. Це стосується навіть спортсменів, які завжди поза політикою».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Горкуша, Оксана Василівна, та Людмила Олександрівна Филипович. "Концепт «Український світ» як когнітивний ідентифікатор життєвого простору сучасних українців (філософсько-релігієзнавчий аналіз)". Ukrainian Religious Studies, № 93 (26 квітня 2021): 13–31. http://dx.doi.org/10.32420/2021.93.2218.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. У статті увагу зосереджено на тому, чи доречно дефініювати поняття «Український світ» з врахуванням дійсної ситуації та наявності в сучасній Україні різних конфесій, що можуть самовизначатись варіативно. Українські академічні релігієзнавці вже звертались до теми «Українського світу» та ситуативно застосовували цей термін в своїх попередніх розвідках. Але осмислюючи позначуване ним, науковці усвідомили, що сам термін «Український світ» потребує більш чіткого визначення. Адже трапляються випадки, коли самому терміну відмовляють в автономності, в наявності у нього дійсного змісту, вважаючи його дзеркальним відображенням «Русского міра». Так само є спроби спростувати дійсність предмету, цим терміном позначуваного. Також є актуальною і проблема усвідомлення «українського світу» релігійними суб’єктами поліконфесійної України, адже деякі з них визначаються в інших світоглядних парадигмах, з інтерпретації яких «Український світ» може й не сприйматись очевидністю. Тому автори ретельніше окреслюють обсяг та зміст поняття «Український світ» в релігійних вимірах. Стаття задовольняє пізнавальну потребу в системному релігієзнавчому аналізі, завдяки якому вдається з’ясувати, яким чином співвідносяться релігійні та конфесійні суб’єкти з культурно-бутійним локусом «Український світ». «Український світ» як поняття має власну сенсово-змістовну структуру, яка відповідає структурі того феномену, який ми цим поняттям позначаємо. Тож у обсяг поняття «Український світ» потрапляють ключові параметри українського ціннісно-смислового універсуму, український історіографічний дискурс, сформульовані українською мовою та висловлені українською культурою світоглядні системи координат, у яких визначається сучасний український громадянин та держава Україна. Різні церкви та релігійні інституції, присутні в сучасній Україні, мали б самовизначатись в координатах «Українського світу». Однак деякі церкви та релігійні інституції співвідносять себе швидше з іншими культурно-бутійними, історично-суспільними локусами. Відповідно таке самовизначення в інших координатах призводить до того, що ці церковні інституції оцінюють сучасні події та й саму державу Україна крізь оптику інших світоглядних вимірів та поводять себе як представники (агенти впливу всередині України) інших локацій. Найпроблематичнішою з таких виявляється історіографічно-ідеологічна локація «Русского міра». Адже ця імперська ідеологема намагається спростувати «Український світ» як адекватне поняття з повноцінним змістом та обґрунтовує сучасну загарбницьку війну Кремля проти України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Vilkov, Vyacheslav. "DIALECTICAL AND HISTORICAL MATERIALISM IN THE STRUCTURE OF MARXISM-LENINISM PHILOSOPHICAL TEACHING AND POLITICO-IDEOLOGICAL DOCTRINE." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Philosophy, no. 4 (2021): 114–41. http://dx.doi.org/10.17721/2523-4064.2021/4-12/12.

Повний текст джерела

Анотація:

The article presents the results of the study of the specifics of the use by V.I. Lenin and I.V. Stalin of the concepts of «dialectical» and «historical» materialism; Stalin's understanding and interpretation of the essence and functions of these two main types of axiomatics of Marxist-Leninist philosophy, which were proposed in his work «Dialectical and Historical Materialism», that was included in «History of the Communist Party of the Soviet Union (Bolsheviks): Short Course» (its first edition was published in 1938) and up to the 11th collection of his works, lectures, articles, speeches, etc. under the title «Concerning Questions of Leninism» (first published in 1939), are analysed in detail. The proposed analysis reveals the Stalinist and post-Stalinist understanding of the essence, structure and functions of dialectical and historical materialism; its theoretical and methodological foundations and status in the structure of Marxist-Leninist philosophy; highlights the Stalinist approach to understanding the relationship of Marxist philosophy with the ideological doctrine of the Communist Party of the USSR and the Communist worldview. The article defines the significant changes in Soviet Marxism from the end of 1953 until the end of the 1980s. It refers to the conceptual interpretation of dialectical and historical materialism, recognised in Soviet times as the basis and two main components of Marxist-Leninist philosophy. In addition, the leading tendencies that were formed among Soviet scientists of the 1960s and 1980s, as new approaches to understanding the nature of the interrelationships of Marxist-Leninist philosophy, primarily "diamat" and "istmat", with the Communist Party ideology and those branches of social studies (mainly «scientific communism»), which formed a single system of philosophical and socio- political knowledge, a complex of sciences and academic disciplines commonly known as «Marxism- Leninism», are highlighted in the article. The main tendencies of the post-Stalinist era in the interpretation of the ideological, theoretical and methodological role of dialectical and historical materialism, their status in the structure of Soviet philosophy and social-political science, as well as the specifics of correcting their ideological and worldview intent during the second half of the twentieth century are characterised. Within the framework of this analysis, the paradigmatic narratives, declared by Ukrainian researchers of the post-Soviet era to assess the role of V.I. Lenin and, especially, I.V. Stalin («Dialectical and Historical Materialism») in the emergence of fundamental problems and negative processes during the development of philosophical and socio-political thought in the USSR for the entire post-Stalin period of history, are identified and summarised. The main research methods are systemic, comparative, discursive, content analysis, prescripts of scientism and the principle of historicism. The study may be particularly relevant for a scientifically balanced, ideologically unbiased, adequate comprehension of the history and logic of the development of philosophical and socio-political thought in the Soviet Union and Ukraine since independence.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Pavlovska S.V., Pavlovska S. V. "ДІЯЛЬНІСТЬ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ІДЕОЛОГІЧНИХ СТРУКТУР СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ, БУКОВИНИ ТА БЕССАРАБІЇ У 1939–1940 рр." Воєнно-історичний вісник 31, № 1 (31 січня 2020): 129–39. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2019-31-1-129-139.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Vasiutynskyi, V. O. "СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА МОДЕЛЬ РЕФЛЕКСІЇ ГРОМАДЯНАМИ ЗАСАД ЦІННІСНОГО ПОРОЗУМІННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 3–12. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).55.

Повний текст джерела

Анотація:

Висвітлено один з етапів соціально-психологічного дослідження ціннісного порозуміння між громадянами України в умовах воєнного конфлікту. Його метою було визначення параметрів, за якими респонденти здійснюють рефлексивні умовиводи з приводу такого порозуміння. За методом напівстандартизованого інтерв’ю опитано 45 мешканців Києва, яким було запропоновано для оцінювання раніше розроблений перелік засад ціннісного порозуміння. За результатами контент-аналізу отриманих відповідей виділено дев’ять параметрів. Сім із них мають формально-логічний характер: згода/незгода з пропонованою засадою (ступінь прийняття її слушності, визнання доцільності впровадження в громадське життя); оцінка ефективності втілення засади (ступінь віри в те, що її реалізація сприятиме досягненню ціннісного порозуміння в суспільстві); оцінка поточного стану справ у суспільстві (констатація, здебільшого негативна, загальної соціально-економічної ситуації або характеристика її окремих аспектів); намагання пояснити причини суспільних процесів (міркування з приводу підстав виникнення певних явищ, умов їхнього перебігу); пошук імовірних винуватців (визначання провини тих чи тих агентів суспільного розвитку, спроба пояснити відповідні процеси як результат їхньої діяльності); висунення інших пропозицій (намагання змінити дискурс проблеми, запропонувати власне бачення подій і явищ); спонукання до змін або дій (обґрунтування потреби діяти в певному напрямі, обстоювання правильних, на думку респондента, змін). Два параметри мають порівняно більш змістовий характер: політико-ідеологічні оцінки та оцінки державної влади. За допомогою кластерного аналізу розкрито провідне спрямовання рефлексії засад ціннісного порозуміння громадянами України: загальна оцінка громадсько-політичної ситуації, орієнтація на майбутнє, конспірологічні пояснення, зміна дискурсу, оцінка впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, оцінка патріотизму, оцінка перспектив суспільного розвитку. Надалі описані параметри мають стати структурно-логічною основою практичної організації рефлексії громадянами засад ціннісного порозуміння в сучасній Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Kalibovets, S. M. "Музей як феномен соціальної пам’яті". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 153–65. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-153-165.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується процес становлення музею як інституту соціальної пам’яті, що має динамічну структуру, здатного виконувати соціальніфункції, які обумовлені суспільними потребами на сучасному етапі розвитку. Зазначено, що музей є соціальним інститутом, який виконує певні соціокультурні функції, а вивчення взаємозв’язку музею і соціальної пам’яті – актуальна наукова проблема, яка недостатньо досліджена на даний час. Музей як соціальний інститут організовує і координує діяльність людей по відношенню до минулого, передачі знань про нього, без чого ця діяльність набула би розрізненого, непослідовного характеру. Музей інституціоналізує нормативні моделі, зразки поведінки, які визначають, що в даному суспільстві вважається законним чи очікуваним у відношенні історичного минулого і попередників, формує ставлення до світу символічних об’єктів, які відносяться до минулого. Музей забезпечує символічну присутність минулого в теперішньому, демонструючи реальні цінності різних епох і народів. До того ж музей як соціальний інститут може внести суттєвий вклад у проблему екології, культури через трансляцію цінностей. Музейявляє собою цілісну, штучну, цілеспрямовану систему, зародження якої зумовлено суспільними потребами і відповідними соціальними діями, що має на меті збереження соціальної пам’яті. В ході історичного розвитку музей як система набув сталий склад компонентів, виробив структуру їхвзаємодій і функції, конструювався в соціальний інститут, одержав статус науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, адаптувався до впливів економічних, політичних, соціальних, духовно-ідеологічних факторів, став об’єктом держаної політики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Davlietov, Oleksandr. "ВІД МАЛЕНЬКОЇ ДІВЧИНКИ ДО СПРАВЖНЬОЇ ФРАУ: ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ ЖІНКИ В ТОТАЛІТАРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТРЕТЬОГО РАЙХУ (АНТИСЕМІТСЬКИЙ АСПЕКТ)". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 12 (15 грудня 2020): 35–55. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2020.12.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження полягає в розкритті концепції нацистського виховання молоді, викладеної Адольфом Гітлером у його програмному творі – книзі «Моя боротьба», що у ХХ ст. стала своєрідною «Біблією нацизму» та була втілена в повсякденне життя Німеччини у 1933–1945 рр.; а також виявленні особливостей процесу зародження націонал-соціалістичної молодіжної організації на теренах Веймарської республіки та Третього райху щодо німецьких дівчат та жінок.Наукова новизна: Автором висвітлюються маловідомі сторінки історії молодіжної політики НСДАП у 1922–1945 рр.; простежено основні етапи становлення німецької жінки в тоталітарному суспільстві нацистської держави з акцентом на антисемітському аспекті.Висновки: Загалом, протягом 1932–1936 рр. під егідою Бальдура фон Шираха «Гітлерюгенду» вдалося досягти цілей, поставлених лідером НСДАП: усі основні німецькі молодіжні організації були або ліквідовані, або асимільовані; «Гітлерюгенд» стала єдиною молодіжною організацією Третього райху; було прибрано до рук майно та функції державних установ, які працювали з молоддю за часів Веймарської Німеччини (1919–1933); відбулося створення нової організаційної структури тоталітарної форми. «Ідеальна німецька жінка» повинна була відповідати ідеологічним принципам, які є чотирма принципами «К» – Кіндер, Кірхе, Кюхе, Клейдунг (діти, церква, кухня, одяг), і які були актуальними в Німеччині ще до диктатури Адольфа Гітлера.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Savchuk, Volodymyr. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРАТИВНОЇ ФУНКЦІЇ МІФУ В КОНТЕКСТІ ЙОГО ЗІСТАВЛЕННЯ З ІСТОРІЄЮ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 219–31. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-219-231.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано подібності та розбіжності між поняттями «міф» та «історія» з урахуванням психологічних аспектів досліджуваних явищ. Вивчено деформуючу природу міфу в процесі відображення об’єктивної дійсності та роль хронологічної віддаленості у взаємовпливі міфу та історії. Окреслено інтегруючу функцію міфу в контексті конвенціоналістичної теорії нації. Визначено роль міфу як маркера належності до конкретної спільноти, зокрема і у відмежуванні від представників інших національних та етнічних груп. Охарактеризовано місце образу героя у структурі міфу та функції фундаторських наративів. Досліджено позицію міфу в системі ідентичності особистості з акцентом на національній самоідентифікації. Проаналізовано психологічну мотивацію міфотворення та міфологічні потреби індивіда у співвіднесенні з його соціальними потребами. Охарактеризовано терапевтичний ефект міфу для людської психіки під час сприйняття подій та формування пам’яті, зокрема історичної. Простежено особливості утворення, розвитку та занепаду міфів паралельно з подібними явищами у процесі існування націй. Вивчено специфіку використання історичних наративів у політичній сфері в контексті функцій агресії та оборони і досліджено характер використання міфів з метою політичної консолідації суспільства. Крім того, проаналізовано природу реакційних міфів як відповіді психіки на суспільні, політичні, культурні, ідеологічні та інші зміни у світі, що мають вплив на світогляд індивіда, зокрема на межі зіткнення консервативних переконань та революційних тенденцій. Насамкінець, окреслено перебіг історизації міфу з виокремленням трьох ключових етапів цього процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Глушков, В. О. "Конфліктогенні зони України в умовах нового світового порядку." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, № 1 (2020): 157–61. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-22.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з’ясовано, що світовий порядок являє собою планетарну глобальну ієрархічну систему міжнародних зв’язків і відносин між державами або союзами держав, яка одержала міжнародно- правове закріплення і має розподіл політичних ролей на планетарному чи регіональному рівнях. Це есхатологічний, месіанський проект, в основі якого перебуває ідея політико-економічного пануван- ня певної окультної верхівки фінансової олігархії, що спирається на ідеологічну і спекулятивно-лих- варську революцію, що виникла в результаті цього нового мислення; він має багаторівневу взаємо- залежну і взаємообумовлену ієрархічну структуру держав. Визначено, що однією із головних цілей Нового світового порядку є космополітизація людства. Проблеми побудови сучасного монополярного світового порядку полягають у претензіях США на планетарну гегемонію, які після розвалу Радянського Союзу відчули себе єдиною наддержавою і на- магаються встановити свій світовий порядок імперської спрямованості. Теоретично обґрунтовано, що для досягнення своїх стратегічних завдань США формують центри сили в Європі, Азії й Америці, що мають стати опорою для встановлення нового монополярного світового порядку, які утворяться в умовах клубка їх протиріч із США, тому що протиріччя існують між континентами і світовими регі- онами з їхніми геополітичними центрами сили (такими є Німеччина в Західній Європі, Росія – у Схід- ній, Японія і Китай в Азії).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

РОЗМАН, Ірина. "ПЕРЕДУМОВИ ТА ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ БІОГРАФІСТИКИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 85–94. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-85-94.

Повний текст джерела

Анотація:

Зародження і становлення педагогічної біографістики як окремого, складного феномену детермінувалося комплексом взаємопов’язаних суспільних, соціокультурних, освітньо-наукових факторів. Існують передумови та чинники формування педагогічної біографістики. До передумов належать європейські традиції історико-біографічного жанру (доба Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, Новітнього часу); українська біографічна традиція («літописна житійна» кінця Х-ХVI ст., козацько-літописна кінця ХVI- ХVIІІ ст., «емпірично-наукова» ХІХ с.; імперська (російська і австро-угорська) та західноукраїнська та радянська 20-30 рр. ХХ ст. та саме біографічний підхід в історії філософії та психології, літературознавства. Чинники виокремлено на суспільно-політичні та державно-політичні, що визначило ідеологічні доктрини розвитку освіти і науки; науково-методологічні напрями; моделі; рефлексії пізнання і дослідження суспільного розвитку (персоналізм, фрейдизм); тенденції розвитку та інституційна структура історико-педагогічної науки та етапи розвитку педагогічної думки. Концентровано-ретроспективний погляд на розвиток європейської біографічної традиції дозволяє зробити низку проміжних висновків. Розвиток біографії завжди обумовлювався існуючими суспільно-політичними і соціокультурними умовами і відразу реагував на чергові зміни у суспільних настроях, ідейних парадигмах, світоглядних очікуваннях. Ця обставина та загальний поступ гуманітарних наук стимулювали й узалежнювали модифікацію типів, видів, родів біографічних творів і їхніх методологічних засад, які в загальному вимірі еволюціонували між художнім і науковим жанрами. Традиція українського біографічного жанру, її розвиток та історико-педагогічні умови, опираючись на тісний взаємозв’язок, заклали основу для виникнення, розвитку та становленню педагогічної біографістики в останній третині ХХ – на початку ХХІ століття. Ключові слова: феномен, біографістика, науково-методичний підхід, розвиток біографії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Світліковська, Олена. "ВЕРБАЛІЗАТОРИ КОНЦЕПТУ «VALUES» В АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ (НА МАТЕРІАЛІ МАСМЕДІЙНИХ ТЕКСТІВ)". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 134–42. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-22.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено американську лінгвокультурну систему цінностей через концепт ЦІННОСТІ / VALUES. Ключові цінності поділяємо на такі основні групи: вітальні цінності, соціальні, політичні, моральні, релігійні й ідеологічні, художньо-естетичні, родинні, трудові. Створено номінативне поле концепту VALUES на основі мовних засобів, які його репрезентують. Структура номінативного поля концепту представлена у вигляді ядра та периферії, до яких входить значення певної лексеми, представлене гіперсемою/гіперсемами – семантичним компонентом вищого порядку, що організовує навколо себе розгортання семантичного поля. Для встановлення ядра номінативного поля концепту VALUES в американському масмедійному дискурсі були опрацьовані дефініції ключової лексеми, а також пов’язаних із нею лексем у словниках та тезаурусах. Шляхом аналізу лексикографічних джерел установлено синонімічне розширення ключової лексеми та одиниць, пов’язаних з нею. Виокремлено низку соціокультурних цінностей американського суспільства, зокрема personal control over the environment; change; time and its control; equality / egalitarianism;individualism; privacy; individual achievement (status, success); self-reliance / independence; competition; future orientation; action / work orientation; informality; directness / openness / honesty; patriotism тощо. Здійснено аналіз частотності вживання ключових лексем та їх синонімічних розширень. Установлено, що до ядра концепту VALUES належить складник Action / Work orientation. До навколоядерної зони входять: Equality / Egalitarianism, Time and its control, Change, Individual achievement (status, success), Materialism / Acquisitiveness (possess(iveness), consume(rs), customer(s), goods, services), Privacy, Value(s) тощо. Складовими периферії концепту VALUES є: Practicality, Individualism, Competition, Personal control over the environment, Future orientation, Directness / openness / honesty (sincerity, sobriety, straightforward, frankness, earnest, etc.), American liberalism and capitalism, Informality тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Mykolaiets, Anatolii. "МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН І ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ З ІНСТИТУТАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ". Public Administration and Regional Development, № 3 (11 квітня 2019): 114–27. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Зазначено, що різноманіття форм діяльності громадських об'єднань створює сприятливі умови для діалогу органів влади і населення, зміцнення соціальної стабільності. Дослідження проблеми дозволяє зробити висновок про позитивну динаміку в діяльності громадських об'єднань. Визначено, що ефективна взаємодія активного громадянського суспільства та сильної держави - найважливіша умова гармонійного розвитку обох. Зрозуміло, ще не всі державні і місцеві органи зацікавлено працюють з громадськими структурами. Розвиненість форм взаємодії органів місцевого самоврядування та громадськості залежить багато в чому не стільки від соціально - економічного становища місцевих утворень, скільки від рівня інституціоналізації і соціальної активності самого неприбуткового сектора. А адже взаємодія між органами влади та іншими інститутами громадянського суспільства - це система, що динамічно розвивається яка складається з наступних субсистем:культурно-ідеологічної субсистеми, яка характеризується активною громадянською позицією; управлінсько-правова субсистема, що представляє собою відмову від ієрархічної системи управління, відкритої до демократичних відносин, встановлення широких горизонтальних зв'язків в системі політичних мереж; економічної субсистеми, яка прагне до відходу від монополізму, націленої на залучення кожного дієздатного людини до участі в справах суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

M.S., Кravchenko. "THE INFLUENCE OF SOCIAL AND POLITICAL STRUCTURES ON THE FORMATION OF UKRAINIAN VOLUNTEER BATTALIONS IN 2014–2015." South Archive (Historical Sciences), no. 35 (January 28, 2022): 19–23. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-35-3.

Повний текст джерела

Анотація:

The purpose of this investigation is to determine the extent and nature of the influence of socio-political structures on the formation of volunteer battalions that participated in hostilities in eastern Ukraine in 2014–2015. Methods. The research methodology involves the application of the principles of historicism, the integrity of the study of historical sources and objectivity, the use of methods of analysis and synthesis, classification and systematization. The article reviews and analyzes previous research on this topic, as well as lists the public organizations and political parties that have influenced the formation of Ukrainian volunteer battalions. Results. According to the results of the study, the classification of volunteer units that participated in the Anti-Terrorist Operation in Eastern Ukraine, according to the criterion of influence on their formation of public organizations and political parties, based on analysis of previous research, media materials, published memoirs of participants, funded internal documentation formations and other available sources.Conclusions. The nature of the influence of specific socio-political structures on specific voluntary formations is studied. Eighteen public organizations and political parties that influenced the formation of Ukrainian volunteer battalions were identified. At the same time, the influence of only seven of these structures was decisive and only in the activities of seven volunteer formations (three units subordinated to the Internal Affairs agencies, a volunteer company subordinated to the State Border Service and three other voluntary formations that were not subordinated to any state structures). Regarding the influence of the international socio-political movement “Free Caucasus” on the formation of two more volunteer units, we can assume a similar influence, but due to lack of data we can not confirm or refute this assumption. As for other socio-political structures, their influence concerned only the formation of ideological sentiments of personnel and the creation of symbols of voluntary formations, and obviously only at the stage of their acquisition.Key words: volunteer movement, Anti-terrorist operation in Eastern Ukraine, “Azov” battalion, “Aidar” battalion, “Right Sector”. Метою даної розвідки є визначення обсягів та характеру впливу громадсько-політичних структур на формування добровольчих батальйонів, які брали участь у бойових діях на Сході України у 2014–2015 роках. Методологія дослідження перед-бачає застосування принципів історизму, цілісності вивчення історичних джерел та об’єктивності, використання методів аналізу і синтезу, класифікації та систематизації. У статті здійснено огляд та аналіз попередніх досліджень за цією тематикою, а також укладено перелік громадських організацій та політичних партій, які мали вплив на формування українських добровольчих батальйонів. За результатами дослідження здійснено класифікацію добровольчих підрозділів, які брали участь у Антитерористичній операції на Сході України. Ми вивчили такі добровольчі підрозділи за критерієм впливу на їх формування громадських організацій та політичних партій, спираючись на аналіз попередніх досліджень, матеріалів засобів масової інформації, опублікованих спогадів учасників подій, зафондованої внутрішньої документації добровольчих формувань та інших доступних джерел. Висновки дослідження. Досліджено характер впливу конкретних громадсько-політичних структур на конкретні добровольчі формування. Визначено вісімнадцять громадських організацій та політичних партій, які мали вплив на формування українських добровольчих батальйонів. При цьому вплив лише семи з цих структур був визначальним і лише у діяльності семи добровольчих формувань (трьох підрозділів у підпорядкуванні органів внутрішніх справ, добровольчої роти у підпорядкуванні Державної прикордонної служби і ще трьох добровольчих формувань, які не підпорядковувалися жодним державним структурам). Що стосується впливу міжнародного суспільно-політичного руху «Вільний Кавказ» на формування ще двох добровольчих підрозділів, то ми можемо припускати подібний вплив, але через відсутність даних не можемо це припущення підтвердити чи спростувати. Що стосується інших громадсько-політичних структур, то їх вплив стосувався тільки формування ідеологічних настроїв особового складу та творення символіки добровольчих формувань, вочевидь, лише на етапі їх комплектування.Ключові слова: добровольчий рух, Антитерористична операція на Сході України, батальйон «Азов», батальйон «Айдар», «Правий сектор».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Діденко, Катерина. "ДІЯЛЬНІСТЬ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗАХИСТУ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 1920-Х – 1932 РР." Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 19–24. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.02.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено досвід взаємодії державної влади та інтелігенції у 1920-х роках. Доведено, що форму- вання радянською владою нового суспільства спричинило втрату науковою інтелігенцією свого статусу, майна та елементарних засобів до існування. Для поліпшення матеріального та морального становища українських науковців було видано низку нормативних актів та створено організації. Установлено, що відсутність уваги з боку радянської влади до проблем і становища представників інтелектуальної праці змушувала останніх до самоорганізації із захисту своїх прав та інтересів. Майданчиками для вирішення матеріально-побутових проблем науковців стали ВУКСУ, секції наукових працівників та будинки вчених. Створенням ВУКСУ влада намагалася показати псевдотурботу про збереження науковців для подальшого їх залучення до соціалістичного будівництва. Питаннями поліпшення матеріального становища науковців у регіонах та організацією їхньої діяльності займалися секції наукових працівників. На прикладі Дніпропетровської секції наукових працівників досліджено їхню організаційну структуру, завдання та результати діяльності. Першочерговими на порядку денному ста- ли завдання матеріально-побутового забезпечення науковців, організації відпочинку та дозвілля. З’ясовано, що Дніпропетровська секція наукових працівників виступила ініціатором створення у місті Будинку вчених. Ключо- вим питанням у роботі правління Будинку вчених була турбота про перетворення установи на епіцентр науко- вого життя регіону. Із часом фактично через ВУКСУ, секції наукових працівників та будинки вчених радянська влада намагалася здійснювати «ідеологічне оздоровлення» науковців та сприяти їх радянізації. У зв’язку з політичними подіями кінця 1920-х років основний напрям роботи Будинку вчених починає змінюватися з культурно-освітнього на масово-політичний.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Ціпан, Тетяна Степанівна. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ У ЧЛЕНІВ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 293–301. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.133.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано актуальність проблеми громадянського виховання підростаючого покоління в нинішніх соціально-політичних умовах розвитку країни. Схарактеризовано низку вітчизняних нормативно-правових документів щодо визначення мети, завдань, форм та методів організації національно-патріотичного, громадянського виховання зростаючої особистості як в освітньо-виховних закладах, так і громадських об’єднаннях. Розглянуто тлумачення поняття «громадянська позиція» у суміжних з ним поняттях «громадянин», «громадянськість», «позиція», «громадянська позиція». З’ясовано, що громадянська позиція формується в межах загальнолюдської позиції і в міру розвитку особистості займає все більш значуще, провідне місце в її структурі. Ядром поняття «громадянська позиція» є громадянська свідомість особистості, яка, органічно поєднуючись з моральними почуттями, виражається у вчинку, в активній діяльності, спрямованій на утвердження поглядів та ідеалів. Запропонований авторський погляд на процес формування громадянської позиції у членів дитячих громадських об’єднань, кінцевим результатом якого має стати сформована інтегрована якість, що характеризує особистість як свідомого члена суспільства із сформованою громадянською свідомістю, громадянським обов’язком, готовністю працювати на загальну користь, відповідальністю і умінням поєднувати особисті і громадські інтереси, відстоювати інтереси держави. Схарактеризовано фактори формування громадянської позиції у членів дитячо-юнацьких об’єднань (ідеологічний, маніпулювання свідомістю, інформаційного впливу) та його етапи (початковий, основний, пролонгований). Увага акцентована на застосуванні форм і методів, що ґрунтуються на активності та демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, формування критичного мислення, ініціативності й творчості, відповідальності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Мarkush, M. A. "Конституційно-правові основи кримінально-процесуальної доктрини в аспекті засади змагальності". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 28–41. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Наукове осмислення конституційно-правової суті та функціональності засади змагальності у кримінальному процесі може бути сутнісним тільки тоді, коли здійснюється через аналіз правових традицій, її місця у системі права та правовій доктрині. В умовах реформування правової системи України у рамках євроінтеграційного процесу відбувається конвергенція вітчизняної правової системи з правовою системою ЄС, тому актуальність дослідження доктринальних основ кримінального процесу об’єктивно посилюється. Метою статті є наукове обґрунтування конституційно-правової природи кримінально-процесуальної доктрини в аспекті засади змагальності. Наукова новизна полягає у визначенні поняття доктрини змагального кримінального процесу та її місця у правовій доктрині. Висновки. Конституційний правопорядок в Україні ґрунтується на засадах Конституції та забезпечується її верховенством. Основний Закон є політико-правовою й ідеологічною основою правової доктрини, конституалізації усіх її складових, структурних (галузевих, інституційних) елементів, що отримує розвиток у проекціях та положеннях конституційно-правової доктрини. Конституція України та конституційна доктрина виступають джерелом і базисом кримінально-процесуальної доктрини, яка є категорією галузевою, водночас підпорядковується ідеї єдиного конституційного правопорядку в силу дії відповідних системоутворюючих конституційних конструкцій, у даному разі – засаді змагальності судочинства. З урахуванням змістовно-кваліфікаційних ознак і функціональних властивостей цієї засади вказану галузеву доктрину визначено як доктрину змагального кримінального процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Бурдюг, М. М. "Чинники зростання популізму в умовах ліберальної демократії". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.712.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано сучасний популізм як виклик ліберальній демократії. Основним чинником зростання популізму визначено зниження привабливості ліберальних рішень у сферах політики, економіки та культури, наростання настроїв «відмови» від емпіричної політичної свідомості, зростання популярності політики заперечення. Визначено характерні ознаки популізму як неінтелектуального, примітивного характеру, але дуже дієвого методу впливу на політичну аудиторію. Популізм є вагомим методом боротьби за владу в умовах нестабільного розвитку. Узагальнено, що популізм з'явився наприкінці ХІХ століття як громадський рух, ідеологія і вид політичної діяльності, який з того часу міцно зайняв свої позиції в політичній свідомості мас, набуваючи нових рис і активізуючись у періоди, коли країни переживали переломні етапи своєї історії. Динаміку розвитку популізму як суспільно-політичного феномену в Україні проаналізовано на прикладі зростання популярності всеохопних партій (catch-all parties) і тенденцій ідеологічної деради-калізації (індоктринації) політики загалом. На прикладі низки європейських партій досліджено феномени популізму та євроскептицизму як дві різні сторони одного протестного руху, що становить так звану «політичну альтернативу». Як політологічна конструкція популізм ще не має достатнього теоретичного обгрунтування, проте має цілісну структуру. Наголошено, що популізм є загрозою не для демократії, а для провідного ліберального варіанту демократії. Завдання популізму - перетворити народні уподобання на державну політику без перешкод, які заважали ліберальним демократіям ефективно реагувати на нагальні проблеми (неліберальна демократія). Важливим чинником зростання популізму визначено недостатню дієвість конституціоналізму та інших формальних, обмежених інститутів, процедур для забезпечення принципів народного суверенітету, демократії, справедливості, забезпечення інтересів більшості в сучасному світі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Курочкін, Олександр Володимирович. "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КАРНАВАЛ: ТРАДИЦІЇ І СУЧАСНІСТЬ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 120–32. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245789.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — вивчити досвід організації карнавальних розваг як художньо-естетичний феномен та приклад успішної самоорганізації місцевих територіальних громад. У статті розглядаються проблеми функціонування карнавальних традицій у країнах Західної Європи. Методологія дослідження базується на використанні історичного та аналітичного методів, які дозволили прослідкувати європейські карнавальні традиції й визначити роль та місце досліджуваної проблеми у загальному процесі еволюції карнавальної культури. Структурний метод застосовувався в систематизації та викладенні фактичного матеріалу з метою фіксації спільних і відмінних рис народних святкових веселощів. Наукова новизна полягає у тому, що обґрунтовано необхідність розвитку й популяризації карнавальної культури та демократичної святкової комунікації в контексті вітчизняної культури. Висновки. Констатовано, що генетичні предки європейського карнавалу — античні свята діонісій та сатурналій. А масовим народним святом з вуличними процесіями, іграми, театралізованими виставами в масках карнавал став в середні віки завдяки розвитку європейських самоврядних міст й становленню класу буржуазії. Доведено, що головною ідеєю карнавалу є інверсія — зміна вікового, статевого, соціального статусу учасників святкового дійства. Шлях до всебічного пізнання інтернаціонального фонду карнавальних форм лежить через вивчення його національних варіантів. У розвідці простежується генезис й історична трансформація найпопулярніших європейських карнавалів. Європейський карнавал — антипод тоталітарного свята, якому властива надмірна серйозність, фальшива патетика, стереотипний набір ідеологічних гасел і кліше. Досвід організації карнавальних розваг цікавий як приклад демократичної святкової комунікації, яскравий художньо-естетичний феномен, зразок успішної самоорганізації місцевих територіальних громад.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Завгородня, Ю. В. "КІБЕРКОНФЛІКТИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 144–48. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1040.

Повний текст джерела

Анотація:

Завгородня Ю. В. Кіберконфлікти як елемент політичних технологій в інформаційному просторі. – Стаття.Протиборство сучасних політичних акторів набуває нових форм та проявів. Впливові політичні лідери виходять за територіальні межі окремих країн, політичних організацій та міжнародних громадських об’єднань та стають не лідерами окремих регіонів чи країн, а світовими флагманами політичного та державного управління. Сучасна світова спільнота здійснює суттєвий вплив на бачення громадян під час вибору нового політичного лідера країни або окремого регіону, області чи міста, що формує новітні форми поглядів, думок та завоювання популярності політичними лідерами. А тому в сучасних формах взаємодії між суб’єктами політики пріоритетні відкриті переговори, які доступні для публічного суб’єктивного сприйняття. Демократичне суспільство здійснює аналіз політичних форм взаємодії, оцінює та робить власні висновки щодо подальших індивідуальних та стратегічних глобальних дій у суспільстві.Оскільки тренди та пріоритети в суспільстві змінюються, змінюється політична форма активності з метою зацікавлення більшої кількості громадян. Сучасний напрям публічної взаємодії та також іпротиборства суб’єктів політики – інтернет-простір, за допомогою якого політичні діячі все частіше говорять про власні досягнення та поразки або не дороблені справи опонентів. Істотно впливає на спроможність власного самовираження як суб’єкта політико-правових ефективна структура кіберпростору як дієвого механізму для політичної активності та впливу на свідомість громадян, через пропаганду суб’єктивних ідеологічних поглядів, які обстоюють інтереси зацікавлених груп, регіонів або індивідів, які матеріально спроможні залучати інформацію в маси та формувати план ефективного політичного розвитку. Така діяльність є новим чинником дії політичних технологій, які набувають новітніх форм прояву у зв’язку зі зміною публічних локацій для політичних акторів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Калініченко, Сергій, Тетяна Колєснік, Вадим Грохольський та Андрій Грібіник. "РОЛЬ ПЛАНУВАННЯ В ЕФЕКТИВНОМУ ФУНКЦІОНУВАННІ ПІДПРИЄМСТВ ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (28 квітня 2022): 33–39. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2022-3-4.

Повний текст джерела

Анотація:

Основним напрямом стратегічного розвитку туристичних підприємств є орієнтація на планування діяльності з урахуванням змін, що відбуваються на ринку туристичних послуг та в соціально-економічному середовищі в цілому. Саме таке планування надає змогу туристичним підприємствам поєднати загальну стратегію розвитку з наявністю реальних і потенційних можливостей для її реалізації, ураховуючи загрози, які можуть виникнути на ринку. Для розробки та здійснення стратегії велике значення має аналіз ринкових чинників, які через свою постійну й високу мінливість можуть безпосередньо вплинути на успіх або крах підприємства. Потрібно переглянути наукові та практичні підходи до планування в умовах ринкової економіки. Не можна відкидати планування як ідеологічний підхід минулого та ототожнювати планування з насаджуванням нашій державі, під виглядом планування, неефективного шляху розвитку. Моделі прогнозування розвитку туристичного ринку дозволяють визначити нову структуру туристичного ринку залежно від еластичності реакції туристів та ієрархії їхніх потреб в контексті кон’юнктурних чинників. Реалізація таких моделей може забезпечити розвиток туристичної сфери через встановлення й підтримання рівноваги між збереженням природних та історико-культурних ресурсів, створення сприятливих умов для формування якісного туристичного продукту. В сучасних умовах господарювання всі учасники ринкових відносин самостійно здійснюють планування своєї діяльності на основі ринкового попиту, раціонального використання наявних ресурсів, прагнення отримати максимальну величину прибутку. При цьому в практичній діяльності підприємство використовує різні види планів. В умовах скрутного матеріального становища планування є важливим чинником економії ресурсів та дає змогу ефективно використовувати інвестиційні надходження. Більшість націлених на успіх менеджерів присвячують себе концепції внутрішньофірмового планування. Вони намагаються зробити все можливе, плануючи життєвий шлях підприємства

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

ФРІС, ПАВЛО. "Кримінально-правова ідеологія і кримінально-правова політика". Право України, № 2020/02 (2020): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-052.

Повний текст джерела

Анотація:

Ситуація, що склалася із чинним кримінальним законодавством України, повинна бути визначена не інакше, як кризова. Кількість змін та доповнень до чинного Кримінального кодексу України за 18 років сягнула критичної межі. Водночас слід визнати, що дуже часто ці зміни та доповнення обумов лені вузькоклановими, політичними, кон’юнктурними інтересами, часто є непроду маними, такими, що не тільки не сприяють вирішенню питань боротьби із посяганнями на найважливіші суспільні відносини, блага та інтереси, а й, навпаки, завдають шкоду цій діяльності. На жаль, за роки існування незалежної Української держави не була створена національна ідея загалом, не сформована національна ідеологія, незважаючи на те, що у 1991 р. відбулася зміна суспільно-економічної формації, яка обумовлювала таку необхідність. Як наслідок, не була сформована національна правова ідеологія і така її складова, як кримінально-правова ідеологія. Тому чинне кримінальне законодавство України зберігає ідеологічні нашарування, які були притаманні кримінальному праву Української Радянської Соціалістичної Республіки, воно залишається великою мірою побудованим на кримінально-правовій ідеології часів існування Радянського Союзу. Усе це спричинено тим, що в основі сучасної національної кримінально-правової політика немає національної кримінально-правової ідеології та кримінальноправової доктрини і концепції. Кримінально-правова ідеологія, яка являє собою складову (елемент) правової ідеології загалом, зі свого боку, є елементом кримінально-правової правосвідомості. Вона – комплекс систематизованих, скоординованих кримінально-правових ідей, теорій, концепцій, положень та принципів, що перебувають між собою у відповідному підпорядкуванні і мають на меті формування бажаного для суспільства (окремої соціальної групи) кримінального законодавства, практики його застосування, формування у кримінально-правовій правосвідомості позитивної оцінки кримінально-правової боротьби зі злочинністю, обґрунтованих вимог до її вдосконалення.Кримінально-правова ідеологія – це самостійний політико-правовий феномен, який виконує функцію визначення ролі та меж поширення кримінального права в питанні унормування поведінки членів суспільства в їх підпорядкуванні найважливішим загальновизнаним правилам поведінки, цінностям та інтересам. Метою статті є розроблення підходів до розуміння кримінально-правової ідеології, її місця в системі правової політики, поняття і місця кримінально-правової доктрини в структурі кримінально-правової ідеології, поняття ідеології кримінальноправової політики та засад формування концепції кримінального законодавства України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Кравчук, Ольга. "ПРОЦЕСИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ: МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 207–11. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.33.

Повний текст джерела

Анотація:

Підтверджено, що місцеве самоврядування являє собою самостійну систему організації діяльності локальної спільноти (місцевих жителів) на певній території, що є сукупністю різноманітних органів та інститутів, котрі функціонують як єдиний, цілісний механізм, де місцева спільнота – його провідна ланка. Така система функціонує як сукупність організаційних форм та інститутів прямого самоврядування, через які реалізуються принципи і функції місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що демократичне суспільство – це суспільство, де влада делегована елітам та здійснюється як насильство над більшістю і над меншістю. Безумовно, це краще, ніж влада однієї людини. Але ж ми прагнемо рухатися від демократії до громадянського суспільства, де кожна людина має бути почутою. Означено, що нині проблема співвідношення громадянського суспільства і влади має виключно практич- ний характер, спричинений тим, що становлення громадянського суспільства проходить у досить напру- женому протиборстві з державою, яка має надзвичайно неоднозначну і внутрішньо суперечливу соціально- політичну, ідеологічну та правову конфігурацію. У такій ситуації надії деяких дослідників на те, що держава піклуватиметься про розвиток громадянського суспільства, не відповідають реальному стану речей. У статті наголошено, що труднощами становлення і розвитку громадянського суспільства є не тільки активність держави, прагнення правлячих еліт до посилення своїх позицій у соціумі і навіть перевищення влас- них повноважень. Серйозну небезпеку для формування та існування громадянського суспільства становить і діяльність різного роду корпоративно-бюрократичних структур всередині держави, незмінно принижуючи статус активності громадян. Окреслені важливі завдання формування правової демократичної держави і громадянського суспільства в Україні: збереження громадянської злагоди й організація належного виконання та застосування законів, мож- ливостей реалізації права, тобто виконання правом своїх соціальних функцій повною мірою. Водночас серйозною проблемою залишається те, що українці загалом все ще досить низько оцінюють ефективність інститутів громадянського суспільства (про що можна судити за рівнем довіри громадян до них та участю в їх діяльності) і недостатньо уявляють можливості їх реального застосування. Кількість тих, хто не довіряє громадським організаціям, тривалий час перевищувала кількість тих, хто їм довіряє.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Cherepovska, Nataliia. "Медіапсихологічні особливості патріотизму молоді в інформаційну добу". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 48(51) (30 грудня 2021): 188–200. http://dx.doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).248.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах гібридної війни та інформаційної зокрема зростає роль патріотизму як потенційного ресурсу збереження національної ідентичності українців. На підставі аналізу джерел виявлено наукову проблему, яку можна сформулювати як брак теоретичних знань про соціально-психологічний феномен інформаційного патріотизму, особливо коли йдеться про соціальні мережі, відеохостинги, інформаційні інтернет-видання тощо. Інформаційна ідеологічна війна, яка спрямована на спотворення свідомості українців і здійснюється переважно в інформаційному просторі, вимагає від сучасної молоді не тільки розвиненої медіаінформаційної грамотності, а й дієвого патріотизму в соціальних мережах – патріотизму «інформаційного». А тому авторкою запропоновано нове поняття – «інформаційний патріотизм». Мета роботи – обґрунтувати поняття інформаційного патріотизму молоді, визначити специфіку та окреслити інноваційні напрями його розвитку, передусім за допомогою медіапсихологічних практик. Поняття інформаційного патріотизму висвітлюється в межах теоретичних напрацювань національно-патріотичного виховання української молоді, теорії кіберсоціалізації та медіапсихології. У психологічному аспекті інформаційний патріотизм особистості є новою формою прояву патріотизму інформаційної доби, яка через активізацію емоційно-почуттєвого, ментально-когнітивного, мотиваційно-дієвого складників актуалізується виключно в площині кіберпростору – інтерактивного інформаційного середовища. Інформаційний патріотизм молоді відрізняється від традиційного специфікою прояву структурно-функціональних складників. У медіапсихологічній площині інформаційний патріотизм спрямований на збереження і поширення українського контенту, захист українських цінностей від ворожої пропаганди та просування їх в інформаційному середовищі. Розвиток інформаційного патріотизму молоді забезпечується інноваційними медіапсихологічними практиками. Як новітній соціально-психологічний феномен, інформаційний патріотизм потребує подальшого теоретичного та емпіричного дослідження. Проте отримані результати масового опитування та їх попередній аналіз уже дають змогу окреслити стратегії і тактики застосування інноваційного методичного інструментарію. Практичний інструментарій полягає в стимулюванні патріотичної активності учнівської молоді в соціальних мережах; ця активність спрямована на захист і поширення українського контенту в інтерактивному середовищі, а також на створення нового, оригінального контенту. Розвиток інформаційного патріотизму дітей і молоді планується здійснювати через медіапсихологічні практики в медіаосвітньому форматі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Новікова, Тетяна. "CИСТЕМНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 261–74. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.85.

Повний текст джерела

Анотація:

Пріоритетним напрямком сучасної вищої освіти є розкриття потенціалу особистості, її саморозвиток та самовдосконалення. Зусилля сучасної теорії та практики освіти повинні бути спрямовані на формування особистості нової генерації, конкурентноздатного і високорозвиненого фахівця, який володіє високим рівнем мобільності, комплексом необхідних професійних якостей, що дозволить йому швидко адаптуватися до нових умов роботи. У сучасному суспільстві питання формування цінностей особистості є складним і суперечливим, що зумовлено якісно новими змінами у структурі суспільних відносин, зміною ідеологічної спрямованості українського суспільства. У період становлення незалежної української держави у суспільстві відбувалися зміни пріоритетів ціннісних орієнтацій особистості в умовах глибокої кризи в економічній, соціальній, політичній, правовій сферах, і разом із цим змінювались цілі і зміст навчання. Така ситуація не залишила осторонь і духовної сфери, в якій утворився вакуум ідей. Це сталося з огляду на те, що духовні цінності радянського періоду різними групами і окремими особами піддавалися критиці без позитивної програми духовного розвитку суспільства, яка могла б об’єднати усіх його членів навколо позитивної ідеології. Процес соціалізації молодого покоління відбувається у тому числі в період навчання. Враховуючи це, на навчальні заклади покладаються завдання формування і розвитку моральних засад особистості, що лежать в основі усвідомленого і відповідального вибору життєвого шляху і утримують її на усіх етапах життєдіяльності в межах традицій духовності. Безпосередньо перед науково-педагогічним складом постає завдання - допомогти майбутнім фахівцям сформувати систему ціннісних орієнтацій, обумовлених вимогами сучасної цивілізації, адаптувати до неї позитивні духовні традиції, накопичені упродовж тисячолітньої історії, подолати стереотипи і звички, які перешкоджають активному процесу становлення особистості. У представленій статті досліджується проблема моделювання у педагогічній науці. Проаналізовано низку досліджень, присвячених моделюванню педагогічних об’єктів. На основі проаналізованих педагогічних явищ спроектовано системно-методичну модель формування соціокультурних цінностей майбутніх офіцерів-прикордонників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

ДОБРЯНСЬКИЙ, СВЯТОСЛАВ. "Вплив Загальної декларації прав людини на формування фундаментальних правозахисних актів Європейського Союзу". Право України, № 2018/09 (2018): 140. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-140.

Повний текст джерела

Анотація:

10 грудня 1948 р. після ретельної підготовчої роботи та довготривалого обговорення окремих статей 48 державами – членами Організації Об’єднаних Націй була урочисто прийнята та проголошена Загальна декларація прав людини (Декларація). Нині день прийняття цього документа, який, без сумніву, став наріжним каменем сучасних всесвітньої та регіональних систем захисту прав людини, щорічно святкується у всьому світі як День прав людини. Зокрема, 10 грудня 2018 р. людство святкуватиме 70-річчя прийняття Декларації. Для України це святкування має особливе значення: є підстави вважати, що ще задовго до подій Другої світової війни, які безпосередньо спричинили прийняття цього акта, українські науковці – випускники юридичного факультету Львівського університету безпосередньо долучилися до формування ідеології та системи прав людини, які на 90 % визначили зміст і структуру Декларації. Імена цих науковців – Г. Лаутерпахт і Р. Лемкін. У статті здійснено загальнотеоретичний аналіз впливу Декларації на становлення сучасної системи міжнародних, зокрема європейських, актів з прав людини. В основу дослідження покладено гіпотезу про те, що, з одного боку, головні ідеї Декларації є загалом ідеологічною основою Хартії основних прав Європейського Союзу (Хартія ЄС), а з другого – норми зазначеної Хартії ЄС якісно розвивають положення Декларації, забезпечуючи змістовну конкретизацію прав та свобод людини і створюючи більш ефективні передумови їх юридичного гарантування. Метою статті є, зважаючи на складність і багатогранність означених питань, нагальна потреба у подальших наукових розвідках із цієї проблематики, зокрема в аспекті впливу Декларації на ідейну спрямованість та правозахисні принципи Хартії ЄС. Одним із завдань дослідження є з’ясування питомої ваги відображення ціннісних орієнтацій, закладених в основу Декларації (зокрема, таких як гідність людини, взаємозалежність, неподільність фундаментальних прав людини, спрямованість усіх категорій прав людини на створення належних умов існування та розвитку індивіда) у Хартії ЄС. Відтак у статті застосовано діалектичний, порівняльно-правовий, конкретно-історичний підходи дослідження. Зазначені вище методологічні принципи, на нашу думку, дають змогу простежити “генетичну спорідненість” норм Декларації із положеннями Хартії ЄС, а також максимально реалістично оцінити та розробити відповідну програму адаптації законодавства України до праволюдинних стандартів ЄС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Свенцицька, Еліна. "Б. Шульц і І. Бабель: до типології тексту перехідного періоду". Sultanivski Chytannia, № 9 (1 травня 2020): 20–33. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.20-33.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Статтю присвячено порівняльному аналізу двох повістей: «Цинамонові крамниці» Б. Шульца і «Кінармії» І. Бабеля. Мета роботи – зіставити ці повісті, показати близькість їхніх художніх світів в спільних ідеологічних моментах, в просторовій організації, у співвідношенні автора і героя. Дослідницька методика. Перш за все, використано порівняльно-типологічний метод, завдяки якому було визначено риси, які конституюють особливий тип тексту на межі художніх парадигм. Аналізуючи конкретні твори, ми користувалися методом цілісного аналізу, розробленим донецькою філологічною школою, а також методом герменевтичного аналізу, базуючись на положеннях Г.- Ґ. Ґадамера, вислов- лених статті «Істина і метод» – тобто, відтворення смислової перспективи, властивої даному авторові. Результати. Виявлено, що дані твори схожі за жанровою структурою. Також стало зрозуміло, що ці твори рефлектують спільні закономірності духовного життя – богозалишеність та її наслідки, відчуття зламу історичного часу. Повісті Б. Шульца і І. Бабеля пов’язані також подібним баченням простору. В описі природного простору один з головних мотивів – мотив надлишку сил природи, її життєвої повноти. Проведений аналіз показав, що в даних творах є спільні риси суб’єктної організації – тут автор розповідає про події не безпосередньо, а з точки зору головного героя. В обох творах цей герой-оповідач має дві іпостасі: з одного боку, герой як суб’єкт дії й переживання, з іншого – як призма і погляд збоку на зображуваний світ. Наукова новизна. У статті вперше здійснено порівняльний аналіз повістей Б. Шульца «Цинамонові крамниці» і І. Бабеля «Кінармія» крізь призму аналізу простору, часу та суб’єктної організації. Вперше виявлені особливості авторського погляду, характерні для тексту межової ситуації: це погляд вражений і це погляд зупинений. Практичне значення. Стаття може бути використана для подальшого вивчення типологічних рис творів Б. Шульца і І. Бабеля. Наукові результати можуть бути застосовані під час написання курсових та дипломних робіт.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Айтов, С. "Соціально-культурні чинники виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії". Studies in history and philosophy of science and technology 30, № 1 (17 травня 2021): 32–39. http://dx.doi.org/10.15421/272103.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено складну проблематику впливу соціально-культурних чинників на виникнення історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний. Виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії втілилися у етапах ґенези і «тотальної історії», початкових у розвитку цієї науки. В їх межах сформувалися онтологічні, гносеологічні і аксіологічні засади, значущі для подальшого розвитку історично-антропологічних концепцій. Так, в онтологічній сфері було генеровано рефлексивне поле наукових пошуків: масова психологія суспільств Західної Європи доби Середньовіччя і Раннього Нового Часу, їх свідомі і підсвідомі уявлення про світ, установки суспільнозначущої поведінки, різноманітні форми життєдіяльності й повсякденного життя, релігійні і парарелігійні вірування. У гносеологічній сфері було утворено «методологічний інструментарій» історично-антропологічних студій, який засновувався на теоретичних підходах до подій і процесів минулого як до наукової проблеми і широкого міждисциплінарного діалогу; концепції довгого часу історії як такого, протягом якого змінюється ментальність суспільств. Аксіологічна сфера сформувалася у розумінні людини як головного об’єкта історично- антропологічних студій і важливого чинника історичної динаміки, який здійснює на останню вельми значний вплив. Формування зазначених змістовних площин історичної антропології відбулося під суттєвим впливом соціально-культурних процесів першої половини минулого століття. Серед них слід виокремити процеси «масовизації» суспільств; значну ідеологізацію суспільної свідомості багатьох країн світу, передусім європейських; широке розповсюдження ідеологічних систем як правого (нацизм, фашизм), так і лівого (комунізм, соціал-демократизм) спрямування, котре супроводжувалося всеохоплюючою вірою великих мас населення в істинність їх постулатів; поразка нацистських соціально- політичних моделі й ідеології у Другій світовій війні; початкова фаза утворення соціально- психологічних основ «суспільства споживання». Дані соціокультурні тренди стимулювали в історичній антропології орієнтацію на вивчення і осягнення масової психології суспільств минулого в її підсвідомому й свідомому елементах як сутнісно важливих чинників причинності й змісту їх історичної динаміки. Дослідження і аналіз ментально-культурного горизонту каузальності, особливостей і перспектив розвитку процесів минулого усіх рівнів виявилися основним завданням історично-антропологічних концепцій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Дичковський, Степан Іванович, С. В. Іванов та П. С. Борсук. "Модель відкритої гуманітарної освіти: реалізація нового педагогічного мислення". Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (3 квітня 2014): 191–96. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.430.

Повний текст джерела

Анотація:

Швидке запровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій та підходів, рішуча відмова від формалізму, застарілих форм, методів і засобів педагогічної діяльності, тісний зв’язок науково-дослідної роботи з практикою господарювання в країні – саме це дає підставу стверджувати, що сьогодні у вищій освіті України народжується якісно відмінний тип навчальних закладів, які пристосовані до нових умов діяльності.Складова освітньої реформи в Україні безпосередньо пов’язана з процесом становлення відкритості системи освіти, який зумовлює її зорієнтованість на цілісний неподільний світ і його глобальні проблеми, усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, національними над класовими, інтеграцію у світові освітні структури. Принцип відкритості слід розуміти як вимогу подолання ідеологічної зашореності освіти, необхідність її деполітизації та департизації. У цьому плані можна, безперечно, вважати, що закрита школа, як і закрите суспільство, підпорядковані єдиним вимогам і єдиній ідеології, в цілому не здатні до розвитку.Розвиток систем відкритого освітянського простору і здійснення нової не обмежуваної концепції освіти мають найяскравішу гуманістичну спрямованість, бо своїм головним завданням визначають створення системи безперервної освіти, тобто надання “повних і рівних можливостей освіти”, забезпечення “ідеалу доступності освіти для всіх”. Безперервна освіта для всіх означає відкрите й доступне високоякісне навчання протягом усього життя людини і має за мету надати кожній людині найширший вибір шляхів та методів, зокрема нові інформаційні технології, з тим, щоб сприяти і диверсифікації освітніх послуг, і освіті та навчанню “без кордонів”.Безперервність освіти для нашої держави означає також забезпечення можливостей доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються; постійне поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, цілісності й наступності навчання та виховання; перетворення здобуття освіти на процес, що триває все життя людини [1].Феномен відкритої освіти виник невипадково. Він є закономірним результатом глибинних змін, що відбулися у світі протягом другої половини ХХ століття, і ґрунтується на новому розумінні світу і людини. Звичайно, що перехід до моделі відкритої освіти потребує принципових змін в організації, змісті та структурі всієї системи освіти, хоча при цьому форми, методи й, власне, сама структура традиційної освіти зберігаються. Йдеться, скоріше, про цільове емоційне насичення перспективними елементами нової системи. Сьогодні суспільство докорінно змінює своє розуміння освіти як системи.Модель відкритої освіти передбачає, зокрема, вільне користування сучасними інформаційними ресурсами, особистісну спрямованість процесу навчання, розвиток інформаційної культури, процес постійного пошуку і змін, формування нових орієнтацій та мети, партнерство викладача та студента, відкритість освіти до майбутнього, інтеграція всіх способів освоєння світу, розвиток і введення в освітні процеси синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємозв'язок людини, природи і суспільства [2].Одним із перспективних напрямів ми вважаємо широке запровадження в навчальний процес методики дистанційного навчання на основі комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Ця нетрадиційна, відкрита форма освіти, яка ефективно діє в ряді розвинених країн світу, відкриває широкі перспективи для індивідуалізації навчально-виховного процесу, розкриття творчого потенціалу кожного студента.Дистанційне навчання є технологією, за якою в освітньому процесі застосовуються кращі традиційні та інноваційні засоби як форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях.Дистанційна освіта відкриває широкі перспективи для залучення до освіти осіб, які з різних причин не мають змоги скористатися традиційними формами навчання. Вони можуть слухати лекції провідних фахівців, брати участь у семінарах, користуватися електронною бібліотекою, складати в інтерактивному режимі заліки, екзамени.Навчання проводиться із застосуванням новітнього програмного забезпечення на основі сучасної комп’ютерної бази, яка включає комп’ютерні класи, виділений канал Інтернет.Вихованню нових генерацій молодих людей, упевнених у власних силах, з новим мисленням і баченням перспектив розвитку галузі має прислужитися розроблена й реалізована нова модель неперервної інноваційної гуманітарної освіти.Визначальною рисою є постійне вдосконалення навчально-виховного процесу. Наочне свідчення цього – посилена увага до запровадження інноваційних технологій, нових форм, методів, засобів навчання, розрахованих передусім на індивідуальний підхід до кожного студента.Модель відкритої освіти традиційно формувалася, виходячи не тільки із суспільних потреб у знаннях та їх використанні, а й із суспільного усвідомлення найдоцільніших форм і технологій цілеспрямованої передачі майбутньому спеціалістові необхідних знань, умінь, навичок. На сучасному етапі розвитку такий підхід вже не може задовольнити вказаних потреб і втрачає свою перспективність. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність рішучого перегляду самої системи глобальних цілей освіти, зміни її стратегічних пріоритетів з перенесенням акценту зі знань спеціаліста на його людські, особистісні якості.Цей перехід від знаннєвої до особистісної орієнтації цілей і змісту освіти є тільки однією з передумов гуманізації і гуманітаризації професійної освіти. Другою її передумовою слід вважати широку демократизацію суспільних процесів і рішучу відмову від пануючої ідеології, що докорінно змінило ціннісні критеріальні підходи до сучасної освітньої парадигми. Згідно з ними система освіти повинна розглядатися як сфера обслуговування людини, яка забезпечує найбільш оптимальні засоби її розумового, почуттєвого і практичного розвитку [3].Неперервна гуманітарна освіта – ключовий елемент нового педагогічного мислення, який змінює погляди на характер і суть навчально-виховного процесу, в якому і студенти, і викладачі мають виступати суб’єктами професійного розвитку і творчості. Слід наголосити, що під педагогічним мисленням викладача розуміють особливості розумової діяльності, зумовлені характером його професійної діяльності.Вищеназвані аспекти гуманітаризації професійно-педагогічної освіти визначають загальний педагогічний підхід до перебудови системи методичної підготовки викладача. Безсумнівно, що розробку методичної системи необхідно розпочати з переосмислення цілей навчання. Адже викладачеві важко вибрати методично правильні засоби і форми навчання, адекватні освітнім цілям, не конкретизувавши самі цілі. Одночасно і діяльність студента у процесі навчання може бути активною тільки тоді, коли у змісті навчання студент побачить переконливі для нього цілі – ті, що пов’язані з наступною професійною діяльністю.Стратегічною метою залишається формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості викладача, важливою якістю якої є високий професіоналізм. Але реалізація цієї мети на попередньому етапі реформування освіти не відповідала повною мірою самій природі особистості, що вело до неузгодженості цілей і результатів навчання та виховання. Відродження духовності в освіті є тією першоосновою, на якій можлива не лише орієнтація викладача на розв’язування завдань розвитку особистості студента, але й формування у студентів глибокого інтересу до саморозвитку, самоосвіти і самовиховання, вироблення в нього потреби у педагогічному самопізнанні [4].Вирішенню проблеми гуманітаризації вищої освіти багато у чому сприяє включення у навчальні плани дисциплін культурологічного циклу, зокрема, “Українська та зарубіжна культура”, “Історія мистецтв”, “Культурологія”. Ці дисципліни повинні сприяти формуванню у студентів аналітичної та інтегруючої структури свідомості, розвитку інтелекту і творчих здібностей.Досвід викладання курсу “Українська та зарубіжна культура” у вищому технічному навчальному закладі дозволяє стверджувати, що використання тільки традиційних методів навчання не дає бажаних результатів. Значний обсяг, складність і різноманітність матеріалу при обмеженій кількості навчальних годин не дозволяє в рамках лекційних і практичних занять розвивати у студентів пам’ять, мислительні операції аналізу і синтезу, навчити використовувати необхідний культурологічний апарат.Результати соціально-психологічних досліджень свідчать про те, що в пам’яті людини залишається біля 10% інформації, яку вона слухала, 50% того, що вона змогла побачити, 90% інформації, що вона відтворила сама особисто. Саме тому пасивне сприйняття лекцій веде, як правило, до репродуктивного відтворення матеріалу. Процес контролю повинен бути замінений активним творчим навчанням, яке направлене на безпосередню участь студентів у процесі передачі і засвоєні знань [5].Інформаційне забезпечення студентів можливістю вільного доступу до необхідної навчальної, наукової, культурологічної інформації – необхідна умова вільного розвитку особистості (зрозуміло, при дотриманні об'єктивності й наукової вірогідності фактів, що викладаються). Важливо також, щоб кожен студент мав можливість розвитку своїх природних нахилів і здібностей. Розвиваючий характер навчання і виховання стимулює в людині здатність до відкритості, до широкої комунікації, розвитку здатності до самостійного мислення, аналізу, прийняття рішень. Інтелектуальний розвиток молоді повинен бути спрямований на виховання вільної особистості.Методика навчання “Української та зарубіжної культури” у межах дистанційних курсів суттєво впливає на формування більш високого рівня мотивації навчання, орієнтації на самостійну роботу, містить засоби навчання і сприяє максимальному використанню групових методів діяльності студентів [6].З огляду на це, а також враховуючи необхідність становлення методичних аспектів неперервної гуманітарної освіти, перед вищою школою постали нові нетрадиційні завдання щодо впровадження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян; забезпеченню пріоритетності розвитку людини; виведенню освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; входженню України в світове інформаційне суспільство, шляхом використання нових технологій та відповідних технічних засобів комунікації; реалізації інноваційних заходів щодо демократизації та гуманітаризації доступу громадян до вищої освіти.Сучасний рівень розвитку комп’ютерної техніки і програмного забезпечення дає широкі можливості щодо модернізації та підвищення ефективності навчання. Використання кращих традиційних та інноваційних засобів і форм у навчальному процесі урізноманітнює його, підвищує якість засвоєння матеріалу, автоматизує процес навчання та контроль знань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Каргіна, Наталья. "Психологічне благополуччя студентів у просторі смисложиттєвих орієнтацій". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 106–16. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-106-116.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблема психологічного благополуччя студентів та смисложиттєвих орієнтацій. Психологічне благополуччя виступає конструктом, який відображає рівень позитивного функціонування особистості та ступінь задоволеності людини власним життям. Щодо поняття осмисленості життя, то ми базувалися на підході Д.О. Леонтьєва, який вважає, що осмисленість як переживання особистістю онтологічної сутності буття, не є внутрішньо однорідною структурою. Отже, можна говорити про такі основні фактори сенсу життя особистості як: 1) мета в житті (наявність життєвих цілей); 2) зацікавленість та емоціональна насиченість життя; 3) задоволеність самореалізацією (відображує відчуття успіху від власної діяльності); 4) відчуття спроможності впливати на життєві ситуації; 5) впевненість в принциповій можливості здійснювати життєвий вибір. Питання сенсу буття особистості залишається на сьогоднішній день досить складним, оскільки вченими сьогодні висуваються різні світоглядні концепції, і поки існує різноманіття філософських, релігійних, культурологічних та ідеологічних систем, навряд чи відповідь на нього може бути настільки однозначною. Людина досить часто уникає необхідності пошуку відповіді на це найважливіше питання, відходячи в щоденні турботи, але це зовсім не означає, що з роками проблема сенсу життя не встане перед нею з усією бентежною прямотою. Особливо це помітно у студентському віці. Над питанням про сенс життя, про істинні життєві цінності людина найчастіше замислюється в моменти сильного переживання, що, безперечно, має вплив на її психологічне благополуччя. У якості психодіагностичного інструментарію для виявлення смисложиттєвих орієнтацій був запропонований «Тест смисложиттєвих орієнтацій» (Д.О. Леонтьєв). Для діагностики психологічного благополуччя нами була використана методика «Індекс загального психологічного благополуччя», автор H.J. Dupuy, що складається з наступних шкал: тривога, депресія, життєва енергія, індекс психологічного благополуччя. Експериментальне дослідження проводилося на базі різних університетів м. Одеси, загальна вибірка становила 378 осіб – це студенти денної форми навчання різних спеціальностей віком від 17 до 23 років. Представлені результати емпіричного дослідження особливостей смисложиттєвих орієнтацій у групах з різним рівнем психологічного благополуччя. Визначено додатні та від’ємні кореляційні зв’язки психологічного благополуччя та смисложиттєвих орієнтацій на рівні р  0,01, що відображає близькість вимірюваних характеристик. Тим самим доведено, що чим вище рівень смисложиттєвих орієнтацій особистості, тим вище є рівень психологічного благополуччя студентів та навпаки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Касаткіна, Ірина. "ПОГЛЯД З ПІД: ІДЕОЛОГІЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ БІЛИЗНИ 1917 – 1930 рр." InterConf, 29 березня 2021, 241–48. http://dx.doi.org/10.51582/interconf.19-20.03.2021.023.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження - виявити факти, які вплинули на різкі зміни одягу та білизни в період 1917-1930рр. Спробувати довести, що зміни у формах та конструкціях нижньої білизни напряму залежать не від особистих вподобань, а від пануючого політичного устрою, візуальної пропаганди та ідей, що транслюються суспільством. Для встановлення впливу нового політичного устрою на зміни у сфері тілесності використані методи історичного, соціокультурного, мистецтвознавчого, естетичного та структурно-композиційного аналізу. Систематизовано ряд наукових праць з історії дизайну одягу, упорядковано матеріали з приватної сфери життя періоду НЕПа. Наукова новизна дослідження полягає в спробі проаналізувати ступінь впливу політичних соціальних та культурних подій 1917-1930рр. на зміну уявлень особистості стосовно нижньої білизни. В результаті: встановлено особливості ідеологічної пропаганди 1917-1930рр., яка мала властивості контролювати та змінювати людину втручаючись у сферу інтимного. Виявлено основні принципи та методи формоутворення білизни періоду НЕПа. Встановлено що репрезентація тілесності залежить напряму від політичних, економічних та візуальних вподобань в суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Ідеологічні структури"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями