Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Ідентичність етнічна.
Статті в журналах з теми "Ідентичність етнічна"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-30 статей у журналах для дослідження на тему "Ідентичність етнічна".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Грищук, Е. Ю. "Територіальна та етнічна ідентичність: особливості взаємозв"язку". Український психологічний журнал, № 1 (3) (2017): 26–38.
Знайти повний текст джерела
2
Вішлєнкова, Є. "Корпоративність і етнічна ідентичність Казанського імператорського університету". Схід /Захід, Вип. 7 (2005): 167–87.
Знайти повний текст джерела
3
Гримич, М. "Ідентичність, етнічність, етнічна ідентичність: терміни та поняття (на матеріалах сучасної північноамериканської науки)". Етнічна історія народів Європи, Вип. 28 (2009): 46–54.
Знайти повний текст джерела
4
Воропаєва, Т. "Етнічна ідентичність українського народу на тлі закономірностей українознавства". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 15 (2011): 4–6.
Знайти повний текст джерела
5
Воропаєва, Т. "Етнічна ідентичність українського народу на тлі закономірностей українознавства". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 15 (2011): 4–6.
Знайти повний текст джерела
6
Воропаєва, Т. "Етнічна ідентичність українського народу на тлі закономірностей українознавства". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 15 (2011): 4–6.
Знайти повний текст джерела
7
Brodetskaya, Yuliya Yuryevna. "Людина в системі етичного порядку:". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 1 (8 липня 2020): 4–10. http://dx.doi.org/10.15421/342001.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті підіймаються питання співвідношення етичного та антропологічного аспектів спів-буття, їх точки перетину та механізми залучення в систему соціальної взаємодії. Наголошується, що саме спільність походження (аж до родової), яка формує ідентичність расово-антропологічних особливостей народу (його мови, релігії, традиції і звичаїв, фольклору, побуту, уподобань в їжі), складає базову ознаку етносу. Автор зазначає, що усвідомлення етнічної приналежності обумовлюється генетичним кодом, що закладено з моменту народження людини, який поєднує людей в особливі (кровноспоріднені) спільноти. Отже, саме на основі останнього проявляються ідентичні ознаки етносу – мова, звичаї, темперамент, ментальність тощо. Ця особливість етнічної природи людини вибудовує етичну специфіку її буття-разом. Іншими словами, етнокультурний простір постає у якості топосу взаємодії спільнот, що проявляє унікальність кожного етносу, роду, людини. Таким чином, етнічна своєрідність, культура постає як прояв унікального дару, яким наділений кожний народ, етнос для праці на своїй землі, у межах свого соціокультурного простору. Тому метою цієї унікальності етносів є не протистояння та домінування, а внесок в спільне буття, проявлення дару кожного народу. На це й працюють етичні принципи-цінності добра (любові, родини, довіри, творчості тощо), що закладають онтологічні основи буття людини. А отже, саме етнічна унікальність, родова своєрідність, що проявляється в ментальності, психології, характері етносу, є основним фактором реалізації спільного буття.
8
Крсек, О. Є. "ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОЇ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У США НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 135–49. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-135-149.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано сучасні підходи до організації мовної освіти національних меншин в умовах полікультурності американського суспільства, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття згідно з рядом державних законів: «Америка – 2000: освітня стратегія», «Жодної дитини поза увагою», «Кожен студент досягає успіху» і нормативних документів. Охарактеризовано освітні стандарти у вивченні іноземних мов у ХХІ столітті. Проаналізовано групи освітніх проблем для дітей із сімей мігрантів, які проживають в США. Надано характеристику організаційно-педагогічних вимог вивчення англійської мови представниками національних меншин.
Оскільки англійська мова виступає у двох ролях – першої мови (рідної) і другої мови (для представників етнічних меншин), побудова справедливої мовної політики в поліетнічному американському соціумі сприяє створенню єдиного мовно-культурного простору, а належність громадян до єдиного мовно-культурного простору формує мовну політику в системі освіти США.
Ключові слова: мовна освіта, мовне розмаїття, плюралістичне суспільство, мовно-етнічна ідентичність, мовна політика, мовна ідеологія, освітні стандарти, національні меншини.
9
Lysenko, Olexandra. "Етнічна самосвідомість та ідентичність особистості у поліетнічному просторі сучасного світу: етнопсихологічний підхід до проблеми". Освітній простір України, № 9 (17 лютого 2017): 18–24. http://dx.doi.org/10.15330/esu.9.18-24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано глобалізаційні проблеми сучасного світового співтовариства щодо поліетнічності та міжкультурної взаємодії.
Автором наголошується на процесі нівеляції національної ідентичності, поглиблення поліетнічності людства, що спостерігається практично у всіх державах.
Проаналізовано питання ідентичності в історичному зрізі його становлення та розвитку.
Акцентовано увагу, що переважна більшість людей у сучасному світі не належить до жодної етнічної групи, вони є членами одного чи кількох суспільств, носіями кількох культур.
10
Тіщенко, О. М. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 50 (2018): 57–71. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.50.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито хід варіативного педагогічного експерименту з перевірки теоретично обґрунтованих педагогічних умов формування міжкультурної компетентності майбутніх учителів хореографії в освітньому середовищі університету: 1) розроблення інтегрованого міжкультурного і міждисциплінарного змісту освіти, що реалізується в аудиторній та позааудиторній навчально-пізнавальній, науково-дослідницькій, художньо-творчій діяльності, практичній підготовці майбутніх учителів хореографії; 2) застосування інтерактивних, ігрових, тренінгових та дослідницьких форм і методів роботи для забезпечення пріоритетності формування особистісно-афективного складника міжкультурної компетентності майбутніх учителів хореографії; 3) активне використання потенціалу міжнародного контингенту студентів педагогічного університету, створення середовища міжкультурного спілкування для забезпечення майбутнім учителям хореографії можливості набуття досвіду комунікації з представниками різних культур. Застосовано діагностичні методики вимірювання рівня сформованості в учасників експерименту особистісно-афективного (ІНТОЛ, «Етнічна толерантність–інтолерантність», «Індекс толерантності», анкета для студентів на виявлення ставлення до багатокультурності освітнього простору, «Етнічна ідентичність», «Рівень комунікативної толерантності», модифікований опитувальник YOGA тощо), когнітивного (тестування, аналіз виступів студентів у процесі навчальних дискусій, аналіз студентських рефератів, екзаменаційних, курсових, проектних робіт тощо) і процесуального (спостереження за діяльністю студентів, самоаналіз, експертне опитування тощо) складників міжкультурної компетентності. Статистична обробка результатів експерименту за допомогою критерію Пірсона χ2 засвідчила суттєво вищі рівні сформованості складників міжкультурної компетентності в учасників експериментальних груп порівняно з контрольними групами.
11
Ляшенко, Олексій. "ГРОМАДЯНСЬКА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (1992–2021)". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 127–59. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-127-159.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується соціокультурна і громадянська самоідентифікація жителів України, її регіональні відмінності, зокрема особливості громадянської самоідентифікації населення західного регіону України. Показники громадянської самоідентифікації дорослого населення країни є важливими якісно-кількісними характеристиками розвитку української нації як на регіональному і загальнодержавному рівнях, так і у контексті євроінтеграційної політики України.
Переважаючими ідентичностями населення України в цілому є національно-державна, а також локальна. Упродовж існування незалежної України виділяється три етапи піднесення національно-громадянської ідентичності, межі між якими чітко співпадають із двома біфуркаційними кризами (Майданами) у 2004–2005 рр. та 2013–2014 рр..
Західна Україна посідає особливе місце з поміж решти макрорегіонів України. Зокрема цей регіон вирізняють такі чинники: 1) він одним із останніх (після включення Закарпаття після Другої Світової війни) оформився територіально, як цілісний макрорегіон України; 2) Захід України є макрорегіоном України, у кількох адміністративних одиницях якого (Закарпатська і Чернівецька області) є райони компактного проживання національних меншин (угорської та румунської); 3) регіон має важливе геополітичне значення, як простір через який здійснюється комунікація Заходу і Сходу Європи; 4) потужний політичний потенціал Західної України, обумовлений глибокими демократичними традиціями, пов'язаними з австро-угорським, чехословацьким та польським парламентаризмом, структурованістю суспільства за політичними орієнтаціями, його достатньою організованістю.
Переважаючими ідентичностями населення Західної України є національно-державна та локальна. Особливістю Західної України є помітно виразніша порівняно з іншими регіонами і по країні в цілому національно-державна ідентичність упродовж усього періоду Незалежності, а також цілковите зникнення залишкової «пострадянської» ідентичності, місце якої упевнено посіла етнічна самоідентифікація.
Попри задекларований державою курс на євроінтеграцію і значне просування у цьому напрямку, європейська ідентичність не є першочерговою для жителів жодного регіону України, у тому числі й західного. За співвідношенням української і європейської ідентичностей Західна Україна підтвердила своє реноме чи не найбільш україноцентричного макрорегіону України.
12
Рубчак, Микола Володимирович. "СУТНІСТЬ І ТИПОЛОГІЯ ІДЕНТИЧНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено актуальність вивчення поняття ідентичності й різноманіття ідентичностей територіаль- ної громади як фактору згуртованості її членів і необхідної складової частини територіального розвитку й досягнення спроможності територіальної громади з урахуванням сучасного етапу реалізації заходів реформи місцевого самовря- дування та територіальної організації влади. Розглянуто визначення ідентичності як набору взаємопов’язаних ознак, явищ, традицій, принципів, об’єктів реального світу й іншого, що використовуються для позначення унікальності територіальної громади серед інших подібних спільнот. Узагальнено наявні в науковій вітчизняній і зарубіжній літературі класифікації ідентичності, проаналізова- но й описано типи ідентичності за вказаними у відібраних класифікаціях критеріями, а саме за типом культурного матеріалу (легітимуюча, проєктивна, ідентичність опору), за генезисом (природна, штучна, вроджена, набута), за масовістю залучення індивідів (особистісна, колективна), за цінностями, що лежать в основі формування ідентич- ності територіальної громади (соціальна, територіальна (територіально-просторова), за проявами в певній сфері (соціальна, політична, етнічна, релігійна, культурна, соціокультурна, громадянська, мілітарна, економічна і так далі), за часом прояву (існуюча й стратегічна). Проаналізовано й детально описано критерії класифікації та типи ідентичності, які можуть бути застосовані для аналізу формування ідентичності територіальної громади з метою досягнення нею спроможності. Установлено, що різні типи ідентичності територіальної громади можуть втрачати або набувати актуальності, видозмінюва- тись і ставати домінантними чи маргінальними залежно від різних обставин. Аргументовано необхідність ураху- вання варіативності ідентичностей територіальної громади для вироблення політики, спрямованої на досягнення громадою спроможності.
13
МАМЕДОВА, Умхани Рафік. "РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДИТИНИ У РОДИНІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 76–81. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Увага до розвитку емоційного інтелекту нині пов’язана зі зростаючим інтересом до становлення людської особистості в умовах інформатизації суспільства. Розуміння емоційного стану оточуючих людей, вміння контролювати свої почуття у різних ситуаціях – одне з найважливіших питань під час спілкування. Тому з раннього віку необхідно приділяти особливу увагу розвитку почуттів у дітей, щоб надалі вони могли керувати своїми емоціями, приймати правильні рішення у різних ситуаціях та вміти керувати своїм життям. Розуміння почуттів дитини у сім’ї, підтримка її емоційного стану – один із найважливіших чинників у соціалізації особистості. Певні соціальні та економічні проблеми створюють труднощі у особистісно-емоційному розвитку дітей. Є такі діти, які мають високу тривожність і низьку самооцінку. Щоб подолати таку проблему, необхідно встановити з ними тісне спілкування та співпрацю, тому було б набагато корисніше починати здебільшого з молодшого віку. Сім’я – це соціальне середовище, яке надає першу допомогу у формуванні почуттів дитини. Розвиваючи змалку психічні процеси дитини, ми закладаємо основу і для її психічного розвитку. Сім’я повинна вміти переконувати дитину у своїх вміннях та здібностях. Великий вплив на формування емоційного інтелекту дитини має чинити сім’я, відтак цю роботу мають продовжити освітні установи. Емоційне становлення особистості дитини чималою мірою також пов’язане з духовно-моральним соціальним середовищем, в якому вона росте. Це релігійні погляди батьків, етнічна ідентичність та історично сформовані умови життя. Зокрема, має значення громада, в якій проживає сім’я, територія, умови виробничої діяльності та спосіб життя, прийнятий тут.
14
ФЕХРАТЛИ, Сатіба Ефенді. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ВЧИТЕЛІВ У СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОГО «Я»-ОБРАЗУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 167–73. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті послідовно розглядаються психологічні особливості динаміки професійної самосвідомості вчителів у структурі професійного «Я»-образу. Вчителі опитувалися у групах, а самооцінка вчителів вивчалася з допомогою методу ранжування. Було проведено відбір якостей, які подобаються вчителям з різним досвідом роботи, та оцінка цих якостей у собі. Значимість важливих якостей вчителя у професійній діяльності на різних етапах професійного розвитку оцінювалася балами. Проведено розподіл позитивних відповідей на анкету про професійну самосвідомість учителів з різним стажем роботи, результати відображені в таблиці. За результатами отриманих даних проаналізовано узагальнені психологічні профілі досліджуваних груп учителів. Результати ще раз показали, що відсутність взаємовпливу між статевою приналежністю та професійним «Я»-образом у структурі самосвідомості вчителів-жінок знижує самоактуалізацію особистості. Вчителі зі стажем роботи від 1 до 5 років мають вищий відсоток у блоці «Розуміння мети педагогічної діяльності». Дещо нижчий відсоток позитивних відповідей у блоці «Задоволеність успіхами в освоєнні педагогічної професії». Виявлено відмінності у відповідях, отриманих в анкеті професійної самосвідомості вчителів з різним стажем роботи. На становлення професійної самосвідомості впливають не лише певні професійні якості, а й внутрішній духовний світ учителя, його соціальне середовище, загальні тенденції розвитку системи освіти країни та світу, а також інноваційні процеси у підготовці до навчання та виховання молодого покоління. Важливою є також загальна духовна атмосфера, що наявна у суспільстві, відносини між поколіннями, етнічна ідентичність та соціально-політичні структури управління, що впливають на розвиток усіх сфер життєдіяльності, у тому числі системи освіти.
15
L.I., Tkachenko. "GIFTED PERSONALITY IN A MULTICULTURAL ENVIRONMENT: PROBLEMS OF ADAPTATION." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 7–13. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-1.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is devoted to the topical problem of adaptation of gifted children in the educational space of a modern school taking into account the multicultural environment formed by the contingent of students of different ethnicities and cultures. The author points out the need for pedagogical support of the adaptation of gifted students. Based on modern research in the field of philosophy, sociology, psychology, and semiosociopsychology, the author formulates the basic principles of adaptation in a multicultural society of an educational institution.Sustainable development of society and security of the country can be ensured by the formation of national identity in all members of society, which means unity of aspirations, coherence, and peaceful coexistence in the perspectives. This is especially true for Ukraine, which today not only strives for sustainable development but also is forced to defend its independence and integrity. In the conditions of modern civilization development, it is a question of formation in the person of so-called multilevel identity which, on the one hand, means belonging to a certain ethnic group that provides the person full disclosure of its abilities, and on the other – guarantees formation of the feeling of belonging to the wider community – the nation (multinational entity, united by a common historical destiny and the idea of security and development of their own state).Self-identification of the individual (or the formation of a multi-tiered identity) is important because it is the key to its successful self-realization. It is closely linked to deep mental formations, the leading one being ethnic identity. This is especially true for the gifted person because talents can develop and fully ensure the self-realization of the individual, provided it is successfully adopted in society. The success of the adaptation of a gifted person in a multicultural society can be ensured under the condition of purposeful pedagogical support, the principles of organization of which are formulated in the article. It is noted that to reveal the giftedness of a person, his intellectual development should take into account the formation of the semiosphere related to ethnicity, and the formation of national identity should be based on the formation of a common semiosphere of all participants in the educational process.Key words: national identity, ethnicity, semiospace, self-identification, self-realization, education. Статтю присвячено актуальній проблемі адаптації обдарованих дітей в освітньому просторі сучас-ної школи з урахуванням полікультурного середовища, що утворюється контингентом учнів різних етносів і культур. Автор вказує на необхідність педагогічного супроводу адаптації обдарованих учнів. Спираючись на сучасні дослідження в області філософії, соціології, психології і семіосоціопсихології, автор формулює основні принципи організації адаптації в полікультурному соціумі освітнього закладу.Сталий розвиток суспільства й безпека країни можуть бути забезпеченими за умови формування національної ідентичності у всіх представників соціуму країни, що означає єдність прагнень, узгодженість дій та мирне співіснування в майбутньому. Особливо це актуально для України, яка нині не лише прагне до сталого розвитку, а й змушена відстоювати свою незалежність і цілісність. В умовах сучасного цивілізаційного розвитку йдеться про формування в особистості так званої багатоярусної ідентичності, яка, з одного боку, означає приналежність до певної етнічної групи, що забезпечує особистості повне розкриття її здібностей, а з другого – гарантує формування відчуття приналежності до більш широкої спільноти – нації (багатонаціонального утворення, що об’єднане спільністю історичної долі та ідеєю безпеки й розвитку власної держави).Самоідентифікація особистості (або формування багатоярусної ідентичності) є важливою, оскільки є запорукою її успішної самореалізації. Вона тісно пов’язана з глибокими ментальними утвореннями, провідною з яких є етнічна ідентичність. Особливо це актуально для обдарованої особистості, оскільки обдарування можуть розвинутися й повною мірою забезпечити самореалізацію особистості за умови її успішної адаптації в соціумі. Успішність адаптації обдарованої особистості в полікультурному соціумі може бути забезпечено за умови цілеспрямованого педагогічного супроводу, принципи організації яко-го й сформульовано у статті. Зазначено, що для розкриття обдарованості особистості має відбуватися її інтелектуальний розвиток з урахуванням формування семіосфери, пов’язаної з етнічною приналежністю, а формування національної ідентичності має відбуватися на основі формування спільної семіосфери усіх учасників освітнього процесу на основі опанування семіосфери державної мови, спільної для всіх учасників освітнього процесу.Ключові слова: національна ідентичність, етнічність, семіопростір, самоідентифікація, само-реалізація, освіта.
16
Попков, Д. О. "Етнічна ідентифікація в контексті проблематики суспільного розколу". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 26 (2 березня 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.908.
Повний текст джерелаАнотація:
Публікація опосередковує продовження наукової розвідки автора довкола проблематики розколотого суспільства та пошуків політико-інституційних засобів його консолідації з позицій нормативності неоднорідного стану сучасного суспільства і атрибутивності конфліктного складника для констатації суспільного розколу. У статті розглядаються співвідношення виокремлених за результатами дослідження прикладів громадянських конфліктів трьох примордіальних маркерів розмежування «свій – чужий»: етнічна, лінгвістична та релігійна належність. Доводиться правильність визначення таких ідентифікаційних маркерів і для випадків легального та «м’якого» політичного протистояння. З використанням історичних прикладів пояснюються причини «відкидання» поза сферу аналізу випадків розмежування таборів протистояння у громадянському конфлікті з інших підстав. Із застосуванням системної методології за допомогою аналогії побудовано спрощену модель гетерогенної системи «соціум-політія», яку пристосовано до порівняння із примордіальними ознаками розмежування шляхом використання концепту «соціальної взаємодії». Зафіксовано релевантні до атрибутів моделі гетерогенної системи «пошукові маркери» соціальної взаємодії. Проведено порівняльний аналіз визначень «етнічності» та обґрунтовано переваги запропонованого С. Широкогоровим підходу до цієї категорії. Показано зв’язок структури етнічності із атрибутами моделі гетерогенної системи та маркерами соціальної взаємодії. З використанням напрацювань етнології та етносоціології проаналізовані варіанти зіставлення етнічності з лінгвістичною та релігійною / конфесійною ідентичністю у політичному контексті із наведенням прикладів. Через дослідження етимології дефініції показано існування іманентного зв’язку між етнічністю та територією держави в контексті сутності сецесійних загроз останній станом розколу.
17
MYKHALCHUK, OKSANA. "МОВНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНИХ СПІЛЬНОТ У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВНОЇ СИТУАЦІЇ". Studia Ukrainica Posnaniensia 9, № 2 (31 грудня 2021): 37–49. http://dx.doi.org/10.14746/sup.2021.9.2.03.
Повний текст джерелаАнотація:
The article outlines the main sociolinguistic parameters of collective language identity. The role of such constructs as ethnicity, statehood, linguistic and cultural value is considered in terms of the formation of language identity. The approach to the analysis here was chosen with taking account of the post-totalitarian specifics of the language situation in Ukraine. The correlation between ethnolanguage and national language identity has been traced. Determinants such as language status, language vitality, sociolinguistic capacity of communities and institutional support are taken into consideration. The importance of language management and language planning in the country and innovative principles of European language policies (language tolerance, language integration, preservation of endangered languages and emphasis on language rights) are underlined as points of reference for focusing on the language identity of ethnic communities. Theoretical substantiation of the concepts “ethnolinguistic identity” and “national (state) language identity” is offered.
18
Usyk, Alla. "Традиція та ідентичність у китайській філософії". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (28 листопада 2019): 94–103. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання особливостей глобалізаційного процесу на прикладі китайської традиційної культури. Зокрема автор зосереджує увагу на актуальному для сучасного філософського дискурсу питанні щодо способів поєднання нацією принципів культурної та соціальної традиційності зі світовими тенденціями постмодерного індустріального суспільства. Доводиться на прикладі китайської традиції, що на даному етапі розвитку Китаю вдається успішно застосовувати позитивні тенденції глобалізації у своїх національних інтересах, зокрема економічних, не втрачаючи при цьому культурної національної ідентичності. Автор обстоює думку, що ядром етнічної ідентичності китайців, їхньої несхожості на представників будь-яких інших культур, стало конфуціанство, яке являє собою фундаментальне етико-соціальне вчення, що століттями формувало суспільні, культурні, моральні тощо цінності китайського етносу. Конфуціанська культура заснована на світському понятті «доброчесного мужа», носія головних моральних властивостей: справедливості і гуманності. Автор доходить висновку, що засадничим принципом глобальних процесів щодо китайської культури є опертя виключно на національні традиційні ментальні образи, які є навіки сталими, перманентними і непорушними. Стверджується, що сучасний стан інтеграційних та інноваційних процесів китайського суспільства має своєю передумовою активний пошук способів і шляхів розвитку соціокультурних інновацій на тлі економічної та культурної глобалізації, прагнення до модернізації та індустріалізації власної економіки та суспільства з метою розвитку його внутрішніх потреб, спираючись виключно на цінності традиційної культури.
19
Титаренко, Віта. "Теоретичні й практичні виміри «українського світу»: місце та роль релігії". Ukrainian Religious Studies, № 93 (26 квітня 2021): 32–48. http://dx.doi.org/10.32420/2021.93.2219.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглядається питання онтології українського соціуму в контексті потенційного його виходу із стану сингулярності – він (соціум) має шанс перетворитися на щось позитивно інше, або так і залишитися у вимушено знайденому стані радикального збурення, із суттєво зміненим порядком речей, явищ, очікувань, сподівань. Цей процес характеризується наступною контроверсійністю: 1) наявністю високого ризику деструктивних змін, які мають релігійну основу; 2) наявністю потенціалу конструктивних змін, досвід якого накопичений та апробований самою історичною присутністю релігії.
Автор пропонує (з позицій філософсько-релігієзнавчих) пошук життєздатних і емпірично дієвих концептів, спроможних об’єднати громадян країни (у їх етнічній, культурній, релігійній тощо багатоманітній ідентичності) у прагненні вивести український соціум із стану сингулярності в новій якості – з перспективами позитивних змін.
В статті аналізуються окремі теоретичні аспекти поняття «український світ», яке стає актуальним в середовищі релігієзнавців і його співвіднесеність з поняттями «нація», «українська нація», «етнічна нація», «громадянська (політична) нація», «національна ідея», «національна держава» тощо. В широкому розумінні «український світ» може розглядатися як простір єднання, співставний із загальнонаціональною ідентичністю, де індивід ототожнює себе з певними символами, цінностями, історією, територією, культурою, а також з державними та правовими інституціями, політичними й економічними інтересами. Таке розуміння концепту «український світ» логічно виводить нас на необхідність аналізу практичної його складової. Послуговуючись даними соціологічних опитувань, статистичними даними, інтерв’ю, прикладами діяльності релігійних організацій і об’єднань – аналізується місце релігії в цьому просторі єднання, її потенціал, ризики, виклики.
Висновується, що «український світ» як простір єднання може і здатен формуватися за умов: 1) адекватної і зваженої політики з боку, перш за все, української держави – відповідно до Конституції, чинного законодавства, без преференцій для окремих конфесій (особливо на місцях), як шлях формування довіри до органів влади з боку конфесій; 2) розуміння і усвідомлення з боку представників церков і релігійних організацій своєї відповідальності перед українським суспільством, базування на універсальних загальнолюдських цінностях, здатних об’єднати українців та реалізація цих цінностей через практичну діяльність в суспільстві.
20
Михайлова, Тетяна, та Ольга Шандренко. "ЕТНОДИЗАЙН В ПАРАДНІЙ ОЛІМПІЙСЬКІЙ ФОРМІ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 88–93. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропоновано інформаційно-концептуальну дизайн-ідентифікацію парадної форми одягу збірної України на прикладі Олімпіади 2021 року. Україна має унікальну яскраво виражену історико-культурну ідентичність, яка була сформована завдяки багатьом факторам, але новa системa комунікацій потребує творчо відкритих та цілісних сучасних інтерпритацій етнічних символів в дизайні. Концепція базується на візуалізації одягу який ідентифікує українську націю та одночасно висвітлює ідеї, проблеми та реалії сьогодення. Запропоновані ідеї є частиною загальної айдентики змагань, які не порушують правила, які регламентують документи затверджені Міжнародним олімпійським комітетом. Для вирішення поставлених завдань на емпіричному і теоретичному рівні використовувалися загальнологічні методи дослідження візуального, літературно-системного порівняльного аналізу закордонного та вітчизняного досвіду.
21
Коцур, Віталій. "УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ В УМОВАХ «ГІБРИДНОЇ» ВІЙНИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 83–105. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-83-105.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена викликам української ідентичності в умовах російсько-української війни. Розкрито особливості російської кампанії спрямованої на етнополітичну дестабілізацію, поляризацію українського суспільства, формування проросійського руху тощо. Встановлено основні методи і засоби російського впливу в Україні на сучасному етапі. Висвітлено тенденції розвитку російської агресії в інформаційній, політичній, дипломатичній, військовій сферах і наслідки для української національної і громадянської ідентичності. З’ясовані ймовірні загрози національній безпеці в умовах російської агресії й ведення так званої «гібридної» війни, зокрема поява конфліктів на етнічному, релігійному, мовно-культурному ґрунті. Все це зумовлюється постійним тиском в інформаційній і політичній сферах Росії. Розглянуто реакцію сусідніх країн на російську агресію і встановлено взаємозв’язок між активізацією національних організацій і впливом зовнішнього чинника на політичні процеси в Україні. Особливу увагу акцентовано на стимулюванні діяльності окремих організацій з антиукраїнським характером в окремих регіонах України, зокрема русинські. Вагоме значення російської підривної діяльності мало етнічне питання. У дослідженні висвітлено основні пріоритети російської зовнішньої політики щодо росіян закордоном. Російський етносі в Україні займав чільне місце у поширенні ідей «русского мира». Чільне місце у цьому аспекті займало мовне питання. Російська пропаганда створювала негативний імідж новому освітньому і мовному закону, шукаючи підтримку серед інших країн. Водночас, реалізовуючи власну неоімперську політику через проросійських політиків, Кремль намагався посилити поляризацію суспільства за мовним чинником. Підривна діяльність російських спецслужб здійснювалася й через релігійні організації, а отже окреме місце в статті займало питання діяльності РПЦ та УПЦ МП. Детальний аналіз наявних наукових досліджень, джерел, документальних матеріалів дозволяє осмислити виклики російської «гібридної» війни для української ідентичності, а також спрогнозувати ймовірні сценарії їхнього розвитку. Це безумовно актуалізує дослідження у цьому напрямку.
22
РЕВУЦЬКА, Світлана. "У ПОШУКАХ ІДЕНТИЧНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ОПОВІДАННЯ МАРКА ВОВЧКА «КАТЕРИНА»)". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (11 березня 2022): 152–58. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.20.
Повний текст джерелаАнотація:
Феномен ідентичності є предметом зацікавлення науковців останні два десятиліття; це поняття увійшло до активного вжитку представників абсолютно різних сфер: публічні особи, журналісти, педагоги, письменники, громадські діячі. Література як складник, під впливом якого формується зокрема культурна ідентичність, є чудовим джерелом вивчення сутності загальних процесів ідентифікації в часі. У процесі життя ідентичність особистості може змінюватися під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Твори Марка Вовчка з позиції ідентичності (культурної, національної, етнічної) досліджено принагідно, і це при тому, що сама авторка є чудовим об’єктом для дослідження процесів формування ідентичності, насамперед національної. Метою цієї статті є виявити шляхи пошуку ідентичності персонажем твору «Катерина», зокрема простежити сам процес ідентифікації дівчини в чужому краї через аналіз її емоцій, настроїв, станів і почуттів. Так, авторка описує болісний процес пошуку ідентичності молодою дівчиною, яку дитиною вивезли з батьківщини. Через акцент здебільшого на афективному компоненті ідентичності особистості демонструє тісний її зв’язок з іншими видами ідентичності, зокрема національною, соціальною, мовною, культурною. Особистісна ідентифікація не є сталим феноменом, у різні етапи життя вона може зазнавати змін під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, що і спостерігаємо в Катерини. Якщо на початку твору дівчинка намагається зберегти й усіма можливими способами відстояти свою національну ідентичність через мову, одяг, то після депресії починає приховувати її. Мовний критерій стає одним із ключових у поділі нею суспільства на «чужих» і «своїх». Увесь шлях пошуку себе, свого місця в суспільстві надзвичайно болісний, руйнівний. Страшну руйнівну силу болю і суму молода жінка сприймає як один із визначальних факторів руйнування особистості та її фізичного здоров’я. Такі процеси авторкою вже були зображені в україномовних творах («Олеся»), коли дитина помирає у тузі за рідними на чужині.
23
Alieshuhina, Nataliia Oleksandrivna, та Olena Oleksandrivna Zelenska. "ГАСТРОНОМІЧНА ПРОПОЗИЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ ТА НАПРЯМИ ЇЇ РОЗШИРЕННЯ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ В’ЇЗНОГО ТУРИЗМУ". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, № 1(17) (2019): 126–31. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-1(17)-126-131.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Переважна більшість мандрівників вибудовує маршрут, попередньо вивчивши календар гастрономічних подій і особливості місцевої кухні, яка суттєво впливає на унікальну ідентичність країни або регіону. Постановка проблеми. Країни світу успішно користуються національною кухнею для створення власного туристичного бренду і приділяють значну увагу розвиткові гастрономічного туризму. Чи може Україна та Чернігівщина, зокрема, посісти достойне місце серед них? Аналіз останніх досліджень і публікацій. Можливостям розвитку гастрономічного туризму в Чернігівській області присвячено дуже мало наукових праць, хоча думки щодо започаткування проведення гастрономічних фестивалів раз у раз лунають зі сторінок місцевих інтернет-видань та сайтів органів місцевого самоврядування. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Гастрономічна пропозиція етнічної кухні Чернігівщини наразі не є чітко розробленою, хоча саме вона виступає стратегічним об’єктом у справі розвитку в’їзного туризму регіону. Постановка завдання. Метою даного дослідження є аналіз гастрономічної пропозиції місцевої етнічної кухні Чернігівщини та визначення можливостей її подальшого розвитку для туристичних цілей. Виклад основного матеріалу. Обґрунтована необхідність створення оригінальної гастрономічної пропозиції Чернігівської області для розвитку в ній в’їзного туризму, визначено сильні та слабкі сторони етнічної української та чернігівської кухні, окреслено специфічні риси кухні Чернігово-Сіверщини, охарактеризовано регіональні гастрономічні бренди, запропоновано напрями розширення гастрономічної пропозиції Чернігівської області. Висновки. Гастрономічна пропозиція Чернігівщини – важливий напрям розвитку туристичного бренду регіону. Роботу щодо розширення асортименту місцевих продуктів, страв та напоїв необхідно поєднувати з просуванням нашої кулінарної пропозиції на вітчизняний та зарубіжний ринки послуг.
24
Svyatnenko, I. O. "Гендерна культура ортодоксального та модерністського юдаїзму". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (25 квітня 2017): 49. http://dx.doi.org/10.15421/171724.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі співвідношення ортодоксально-традиційних та модерністських засад в гендерній культурі юдаїзму. Підводячи підсумки проведеного дослідження, автор відзначає, що гендерні відносини в конкретній релігійній громаді багато в чому залежать від гендерної системи суспільства країни перебування. Гендерний режим релігійної громади запозичує моделі гендерно-статевих відносин, спілкування, зразків поведінки. Провідниками запозичень і їх адаптерами нерідко стають самі члени громади. Безпосередньо через їх практики і через практики їхніх сімей відбувається іноваціонування громад, їх гендерної ідеології і релігійних інституцій.Вищеперераховані практики включають в себе поняття релігійної і світської ідентичностей, сексуальності, влади, релігійної і світської освіти й інші категорії, які безпосередньо пов’язані з поняттями гендеру і гендерних відносин. При цьому особливості гендерного позиціювання істотно різняться в патріархальній та егалітарній гендерній культурах. Гендерна ідентичність юдеїв в патріархальних культурах припускає міксування релігійних та світських уявлень про гендерні ролі. Позиціонування патріархально-релігійного укладу стикається з практиками в повсякденному житті. Найбільш помітним це перетинання стає в сексуальному житті, кар’єрній активності і сімейних стратегіях жінок. Протиріччя між гендерним позиціонуванням і практиками нерідко веде до виникнення почуття провини у членів юдейських громад в патріархальних гендерних культурах суспільства оточення, яке стає частиною їх гендерної ідентичності. У той же час значна кількість практик, не схвалюваних юдаїзмом, знаходять підтримку в гендерних культурах патріархальних суспільств, що веде до розуміння цих практик як легітимних і в рамках релігійних громад. Це твердження стосується, зокрема, індивідуальних практик вивчення жінками священних текстів.В суспільствах з егалітарною гендерною культурою гендерної етнічно-релігійної ідентичності представникам ортодоксального юдаїзму маловластиві патріархальні уявлення про жіночі ролі. Протягом останніх десятиліть їх гендерна ідентичність в контексті релігійності і поза нею розвивалася більш односпрямовано. Навіть у дуже релігійних жінок поняття релігії є слабко пов’язаним з поняттями патріархату і підлеглим становищем жінок. Результати цих змін помітнимі при реалізації індивідуальних світських і релігійних практик жінками-членами громад. Спільною рисою гендерної ідентичності жінок як в патріархальних, так і в егалітарних гендерних культурах стає визначення себе як сильної статі на противагу традиційним гендерним стереотипам щодо жіночої слабкості.
25
Мичковська, Ванда. "ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 248–60. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.84.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість.
Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.
Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях.
Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках.
Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні.
Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур.
Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.
26
КОКНОВА, Тетяна. "ЗАПОЗИЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ГЛОБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛІ БРИТАНСЬКОЇ ПРЕСИ)". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (10 березня 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню запозичень, що проникли в англійську мову внаслідок соціокультурного обміну в контексті глобальної комунікації. Мета: проаналізувати статті британської преси (The BBC News) задля визначення специфіки процесу глобальної комунікації, що відбувається шляхом іншомовних запозичень, які відбивають національний колорит мови-донора. Методи. У дослідженні використані загальнонаукові методи філологічних досліджень (спостереження, узагальнення, інтерпретація, класифікація), а також контекстологічний аналіз, що передбачає вивчення мовних одиниць у контексті і є різновидом загальнофілологічних методів. Наукова новизна. У ході дослідження розкрито поняття глобальної комунікації; встановлено, що запозичення є результатом глобальної комунікації й з’являються в англійській, як і всіх інших мовах, унаслідок інформаційної взаємодії з представниками інших культур; проаналізовано особливості публіцистичного стилю, у якому лексичні запозичення найчастотніші; з’ясовано, що в англомовних текстах публіцистичного стилю активно використовують професійні терміни та специфічні лексичні одиниці, експресивно-емоційну лексику, емфатичні конструкції, жаргонізми та одиниці сленгу для забезпечення розуміння читачем змісту статті. У ході аналізу текстів статей із сайту The BBC News виділено шість груп запозичень, що розкривають специфіку політичної парадигми світу й трапляються найчастіше в аналізованому матеріалі (запозичення на позначення механізмів влади та владних структур; запозичення, що відображають національний колорит; лексичні запозичення на позначення осіб певної національності, етнічних груп; запозичення, що характеризують соціально-майновий стан суспільства; запозичення, що символізують приватну власність, коштовності, товарно-грошовий обмін; запозичення, що є назвами грошових одиниць різних країн світу). Висновки. Зроблено висновок про те, що більшість запозичень представлено у сфері назв суспільно-політичних реалій та фінансових понять, пов’язаних із стрімкою динамікою змін у суспільно-політичних та соціально-побутових умовах життя сучасного світу і що здійснення результативної комунікації в глобальному просторі можливе за умови врахування суб’єктами комунікації унікальних національних особливостей та опанування ними навичок передбачати її наслідки з огляду на соціальну, національну та культурну ідентичність.
27
Medvedovska, Anna. "ПАМ’ЯТЬ ПРО ГОЛОКОСТ У СИМВОЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ ДНІПРА (ДНІПРОПЕТРОВСЬКА)". City History, Culture, Society, № 9 (2) (23 липня 2020): 33–45. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.09.033.
Повний текст джерелаАнотація:
Ця стаття має на меті продемонструвати ключові трансформації, які відбулися на місцях Голокосту в Дніпрі (колишній Дніпропетровськ) від кінця нацистської окупації до сьогодні. Досліджено, наскільки ці місця стали місцями вшанування Голокосту, та описано механізми та особливості включення такого вшанування у міський простір міста. Автор аналізує основних ініціаторів і прихильників вшанування Голокосту, щоб оцінити, наскільки ефективно представлена історія винищення євреїв у міському просторі Дніпра та наскільки це відповідає його сучасному образу.
Стаття, заснована на існуючій історіографії, описує події у трьох основних місцях Голокосту в Дніпропетровську (Дніпро), де відбувалися найбільш масштабні акти винищення єврейського населення - біля Ботанічного саду (Красноповстанська Балка), єврейське кладовище (парк Писаржевського), село Верхнє (перехрестя вулиць Янгеля та Енергетича). Достатній обсяг досліджень дає досить надійні докази того, що відбувалося у вищезгаданих місцях під час нацистської окупації. Важлива особливість, яка згодом вплинула на поминання цих місць як в радянський, так і в пострадянський періоди полягало в тому, що в першому місці, тобто в Краснопівстанській балці (яр), страчені були виключно євреями, а в інших двох місцях страчували різні категорії нацистських жертв , включаючи значну кількість євреїв звісно.
У 1960-1980-х рр., у період вшанування історії Великої Вітчизняної війни, пам'ятники, встановлені для вшанування пам’яті жертв, мали лише написи, характерні для радянської влади. Ці написи не згадували про етнічне походження жертв, розчиняючи їх у евфемістичних формулюваннях, таких як "цивільні особи", "радянські громадяни" тощо. Після розпаду СРСР було знято старі табу та заборонені раніше історичні факти та розповіді, включаючи ідентичність національних груп, які претендують на своє місце в історичній свідомості, почала формуватися. У цій статті проаналізовано різні комбінації меморіальних дискурсів - радянських та єврейських / радянських та пострадянських / єврейських, радянських та українських - та те, як вони співвідносяться (взаємодіють / конфліктують / не спілкуються) у зазначених місцях.
На основі свого аналізу автор робить висновок, що єврейська громада міста була головним ініціатором і прихильником збереження пам’яті про Голокост, що призвело до високого ступеня фрагментації вшанування Голокосту в Дніпрі. Тим не менше, завдяки співпраці та несистематичній спільній діяльності єврейських організацій, а також громадських та урядових установ Дніпра, пам’ять про Голокост поступово вписується та займає все більш помітне місце в міському просторі.
28
Pocelujko, A. O. "Особливості структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсі". Grani 18, № 10 (17 серпня 2015): 125–30. http://dx.doi.org/10.15421/1715206.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав’язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб’єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.
29
Тарасюк, Інна. "РОЛЬ МОВИ У КОНТЕКСТІ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА АКУЛЬТУРАЦІЇ МІГРАНТІВ". Psychological Prospects Journal, № 37 (15 червня 2021). http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2021-37-233-243.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Сучасний політичний та суспільний розвиток актуалізує значення мови в контексті національної, культурної та соціальної ідентичності особистості. Особливого значення питання мови та її функцій набуває в руслі успішної інтеграції мігрантів у іншомовному середовищі. Згідно з актуальними дослідженнями та опитуваннями населення в мультикультурних суспільствах, мові належить вирішальне значення в процесі інтеграції, а відтак сприяє успішній акультурації мігрантів. Метою статті є здійснити огляд та проаналізувати наявні теорії мовної комунікації в контексті ідентичності особистості.
Методи. Для реалізації поставленої мети було використано базові теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння та узагальнення.
Результати. Дослідницький центр П'ю у Вашингтоні 2017 року оприлюднив результати опитування мігрантів по всьому світі, котрі засвідчують, що саме володіння мовою домінантної більшості є надважливою передумовою, аби стати повноцінною частиною суспільства, бути інтегрованим та визнаним у ньому. Для поглибленого вивчення впливу мови на життя мігрантів у іншомовному середовищі було розроблено багато теорій з мовної комунікації. Одна з найбільш відомих теорій у контексті теми ідентичності є теорія соціальної ідентичності (SIT), за якою мова є ознакою, через яку особистість сигналізує свою соціальну ідентичність та належність до певної групи. Теорія етнолінгвістичної ідентичності (EIT) фокусує увагу на взаємозалежності між етнічною та мовною ідентичністю. В центрі уваги не лише мовленнєві дії, але й соціально-психологічні процеси, котрі лежать в основі міжкультурної комунікації. У центрі теорії комунікативної адаптації (CAT) – соціально-психологічні фактори, що впливають на процес комунікації між різними, несхожими мовцями. В процесі такої комунікації відбувається усунення мовленнєвих відмінностей або ж навпаки наголошення на них (приміром через діалект або соціолект).
Висновки. В контексті акультурації мові належить беззаперечно важлива функція, адже завдяки їй відбувається обмін інформацією про належність до тієї чи тієї групи. Діалекти та акценти надають інформацію про регіональне походження. Через соціолекти мігранти ідентифікують себе з певними соціальними групами. Знання мови домінантної більшості відкриває додаткові перспективи для навчання та праці, а знання мови свого етносу дає можливість не втрачати зв’язків зі своєю етнічною спільнотою. Це і є основним принципом інтеграції, а відтак і успішної акультурації. Отримані висновки та узагальнення будуть використані нами в емпіричному дослідженні психології акультурації іноземних студентів до іншомовного середовища.
30
Petrovska, Inha. "Трирівнева структура громадянської ідентичності особистості". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 46(49) (25 грудня 2020). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).162.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є теоретичне обґрунтування трирівневої структури громадянської ідентичності особистості.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали положення і принципи теорії соціальної ідентичності та соціальної самокатегоризації (Г. Теджфел, Дж. Тернер), концепції організаційної ідентичності (С. Альберт, Б. Ешворт, Дж. Даттон) та рольові теорії (Е. Берн, Е. Гоффман).
Запропоновано розглядати громадянську ідентичність як різновид організаційної ідентичності, що функціонує на трьох рівнях: інституціональному («громадянин – держава»), спільнотному («громадянин – спільнота громадян») та індивідуальному («громадянин – Я»).
Обґрунтовано, що інституціональний рівень громадянської ідентичності передбачає включеність особистості в організаційне середовище держави: когнітивну (розуміння нормативного поля держави і реальної практики організаційної взаємодії в ньому), ціннісну (соціальна перцепція аксіологічного поля держави, термінальних цінностей державності загалом і конкретної держави зокрема), емоційну (переживання, пов’язані з відносинами з державою як організацією) та поведінкову (реалізація громадянської поведінки).
Громадянська ідентичність на спільнотному рівні передбачає афіліацію зі співгромадянами (фактичне прийняття їх як інгрупи, виробленого ними громадянського менталітету; схоже розуміння всіх подій та процесів організаційного середовища держави, що полегшує та інтенсифікує комунікацію між співгромадянами незалежно від їхньої етнічної належності).
Спільний досвід переживання типових проблем (від побутових до державно-політичних) сам по собі ще не гарантує згуртованості, взаємопідтримки чи позитивної оцінки співгромадян, але закладає основи громадянської солідарності завдяки спільній цінності та значущості цього досвіду.
Індивідуальний рівень громадянської ідентичності передбачає самоідентифікацію з роллю громадянина (у контексті ігрових та сценарних взаємодій з державними інституціями та співгромадянами).
Особистість може різною мірою ідентифікуватися зі своєю роллю громадянина, добре або погано «знати свою роль», але в кожному разі роль громадянина стає частиною її рольового репертуару.
Програвання ролі громадянина може зумовлювати як відкриті конструктивні стосунки з державою, так і (частіше) стосунки сурогатні, що виявляється в різноманітних психологічних іграх-маніпуляціях та деструктивних сценаріях.
Кожен зі згаданих рівнів громадянської ідентичності може бути розвинутим різною мірою.
Домінування одного з рівнів свідчить про певну типовість виявів громадянськості, отож перспективу подальших досліджень вбачаємо в розробленні типології громадянської ідентичності особистості та конструюванні відповідного дослідницького інструментарію.