Статті в журналах: "Ідейна громада"

1

Bashlai, Serhii, and Halyna Salata. "FUNDRAISING TECHNOLOGY TO STIMULATE THE DEVELOPMENT OF TERRITORIAL COMMUNITIES." Scientific Notes of Ostroh Academy National University, "Economics" Series 1, no. 20(48) (March 24, 2021): 96–101. http://dx.doi.org/10.25264/2311-5149-2021-20(48)-96-101.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено зміст технології фандрайзингу у контексті її впливу на розвиток об’єднання територіальних громад. Доведено, що для України здійснення фандрайзингової діяльності на місцевому рівні є ефективним інструментом залучення додаткових ресурсів в об’єднані територіальні громади. Розглянуто особливості, джерела фандрайзингу, напрями реалізації його завдань. Обґрунтовано важливість краудфандингу як одного із способів фандрайзингу та інструменту залучення через інтернет значної суми грошей для реалізації ідей і проектів, направлених на розвиток об’єднаних територіальних громад.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Borodynska, L. "The Activities of Evangelical Christians in Poland (1918-1939)." Ukrainian Religious Studies, no. 49 (March 10, 2009): 145–53. http://dx.doi.org/10.32420/2009.49.2006.

Повний текст джерела

Анотація:

Активні сучасні протестантські течії створюють до своїх найгірших мінусів. Однієї з найбільших пізньопротестантських спільнот в сучасній Україні є євангельські християни-баптисти. Ця течія існує на українських землях, вже існує сто років. На думку Радянського Союзу і на сучасному етапі громадського життя євангельські християни і баптистів дотримуються спільної діяльності церкви. На перших етапах це було дуже успішно, і вони були складені в склад. Зауважимо, що й ніні на польських нечісній громаді громади євангельських християн діють окремо від баптистів. В Україні та упродовж 1992 року, коли вони спровокували спільноту євангельських християн у рамках Собору незалежних євангельських церков в Україні та Союзу церковних євангельських християн у світі. Незважаючи на те, що основна частина «історичних» громадських євангельських християн не виявляє бажання визнати приєднатись до баптистів, тенденції до відродження ідей євангельського християнства існують і на сьогоднішній день.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Молодцов, Олександр. "УМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ АСИМЕТРИЧНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ". Public management 16, № 1 (30 січня 2019): 133–45. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-133-145.

Повний текст джерела

Анотація:

Розкрито сутність асиметричної децентралізації як виду по- літичної децентралізації, її ідейна основа та інституціональне призначення, визначено умови, що відкривають перспективи її впровадження в Україні. Показано, що асиметрична децентралізація є видом політичної децентра- лізації, за результатами якої регіональним органам влади надаються неод- накові повноваження. Її інституціональне призначення полягає у наданні регіонам відносної автономії в політико-правовому, матеріально-фінансо- вому, етнокультурному чи інших сенсах з метою розв’язання регіональних конфліктів та подоланні сепаратистських настроїв. Така автономія дає змогу захищати права громадян та реалізувати інтереси окремих історично сформованих регіонів, де існують значні розбіжності в історико-культурному, геополітичному, етнополітичному, економічному планах. Ідейною базою асиметричної децентралізації в Україні виступає євро- пейський “новий регіоналізм”, який обґрунтовує принцип відтворення по- літичної самобутності регіону, у межах якого обґрунтовується підвищення ефективності управління, зниження рівня корупції, залучення громадян до управління на основі партисипативної демократії, забезпечення демокра- тичних стандартів, підвищення якості в наданні адміністративних послуг, економічне зростання. Стверджується, що європейський вибір орієнтує Україну йти шляхом “нового регіоналізму”. Проте, в нинішніх умовах асиметрична децентралі- зація не має підтримки з боку політичних сил та населення регіонів. Харак- терною особливістю сучасної України є її інституціональна слабкість. Тим не менш, автор стверджує, що консервація процесів децентралізації надовго залишить Україну на узбіччі європейського шляху розвитку. На закінчен- ня стверджується, що адекватна для України модель децентралізації може допускати елементи асиметричності лише за певних умов: зламу партій- но-олігархічної системи, впровадження механізмів поміркованого партій- ного плюралізму, наявності механізмів партисипативної та консенсусної демократії, зміцнення культурно-інституціонального середовища та основ місцевого самоврядування, оптимізації та раціоналізації публічного управ- ління, демократизації суспільно-політичного життя в цілому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Kozak , K. B., O. V. Nikoliuk  та B. V. Myronenko . "Сталий розвиток об’єднаних територіальних громад: адаптивні інструменти управління персоналом". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 92–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.09.

Повний текст джерела

Анотація:

Однією з найвагоміших реформ, розпочатих в Україні протягом останніх років, є реформа децентралізації влади. На сьогодні об’єднані територіальні громади, розпочавши свою активну діяльність, вже відчули перші виклики перед собою. Європейський досвід децентралізації, а також реалізація функціональної концепції реформування місцевого управління в країнах ЄС впливають на вибір та адаптацію вітчизняних інструментів розвитку об’єднаних територіальних громад. Необхідно налагодити управління наявними ресурсами, забезпечити потреби та сталий розвиток громад. Саме тому важливим є сприяння процесам децентралізації, забезпечення сталості розвитку громад та процесів проведення реформи в цілому. Важливо визначити, що ефективність загального процесу децентралізації та успішність зазначеної реформи місцевого самоврядування в Україні залежить від спроможності органу місцевого самоврядування здійснювати визначені законодавством повноваження та функції, а значить – від формування дієвої організаційної структури цього органу. Сьогодні стратегічним завданням об’єднаних територіальних громад є формування дієвої організаційної структури та штатного розпису, а також ефективного управління персоналом ОТГ в умовах, обмежених фінансовими та людськими ресурсами.Мета статті полягає в обґрунтуванні застосування адаптивних інструментів щодо формування дієвої організаційної структури, управління персоналом ОТГ та основних елементів сталого розвитку об’єднаних територіальних громад в Україні.Наукова новизна полягає в дослідженні найефективніших інструментів сталого розвитку об’єднаних територіальних громад та модернізації публічної влади у таких напрямах, як: застосування сучасних і адаптивних інструментів щодо управління персоналом ОТГ та створення клієнтоорієнтованої системи публічного управління, яка може стати невід’ємним елементом механізму соціально-політичного захисту населення, фактором підвищення його соціальної і політичної активності та, як наслідок, зростання економічних показників країни.Висновки. У контексті формування бюджету на 2021 рік та з метою загальної оцінки економічної ситуації в країні органам місцевого самоврядування необхідно взяти до уваги та проаналізувати затверджені Урядом основні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 2021–2023 рр. Подальша демократизація суспільства, децентралізація владних повноважень на засадах субсидіарності є на сьогодні пріоритетами серед реформ в Україні. Це пов’язано із формуванням поняття публічної адміністрації – єдиної системи публічного урядування, за якої місцеві органи влади, місцеві інтереси, місцеве самоврядування загалом не протиставляються державним, а навпаки, є інтегрованими в єдиний управлінський механізм, діяльність якого спрямована на комплексне вирішення завдань, що постали перед суспільством у цілому. Нові тенденції у державному будівництві нашої країни, становлення інститутів громадянського суспільства, оптимізація системи публічного управління обумовлюють нові умови реалізації децентралізації за умови збереження ідей правової держави. Модернізація публічної влади повинна відбуватися за допомогою адаптивних інструментів щодо сталого розвитку територіальних громад: у напрямі створення клієнтоорієнтованої системи публічного управління, яка може стати невід’ємним елементом механізму соціально-політичного захисту населення, фактором підвищення його соціальної і політичної активності, покращення показників якості життя та в цілому позитивних змін у виробничій, економічній, політичній та інших сферах діяльності країни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Світленко, C. "Український народолюбець Олександр Тищинський". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (26 грудня 2020): 53–66. http://dx.doi.org/10.15421/272021.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є висвітлення формування і становлення особистості О. А. Тищинського (1835–1896) як українського народолюбця другої половини ХІХ ст. Методами дослідження стали історико-генетичний, історико-типологічний, персоналі- стичний. Джерела: архівні документи з фондів ІІІ відділу Власної його імператорської величності канцелярії та Особливого присутствія Правительствуючого Сенату Російської імперії, опубліковані спогади М. М. Грінченко та А. В. Верзиліва, С.Ф. Русової, автобіографічні нотатки П.С. Єфименка, творчі матеріали О. А. Тищинського, епістолярії О. Я. Кониського, А. П. Свидницького тощо. Основні результати полягають у тому, що автор з’ясував, що формування світогляду Олександра Тищинського відбувалося під впливом кількох важливих ідейних чинників, зокрема ліберальних ідей оновлення суспільства на основі утвердження конституційного способу правління; поглядів радикальної демократії, які популяризувалися «Колоколом» О. І. Герцена та М. П. Огарьова; українських народолюбних впливів, які спричинили формування зацікавленості українським фольклором і письменством, а особливо поезією Тараса Шевченка. Діяльність О. А. Тищинського як українського народолюбця зародилася в період його участі в Харківсько-Київському таємному товаристві (1856–1860), а утвердилася на початку 1860-х рр. – у часи діяльності в Чернігівській українській громаді. Як український національний демократ, О. А. Тищинський займався педагогічною, публіцистичною та громадською національно-культурницькою діяльністю, хоча його радикально-демократичні симпатії обумовлювали зв’язки з російськими землевольцями. У 1870–1880-х рр. український діяч був серед найактивніших організаторів Чернігівської громадської книгозбірні та книгарні, відстоював інтереси народу в лавах Чернігівського повітового земства, сприяючи поступу народної освіти, охорони здоров’я тощо. У 1890-х рр. О. А. Тищинський належав до тих діячів, які відновили Чернігівську українську громаду. Стислі висновки. Доведено, що О. А. Тищинський, незважаючи на впливи російської радикальної демократії, сформувався як діяч українського національно-демократичного руху, який від початку 1860-х і до середини 1890-х рр. належав до найпомітніших й найавторитетніших українських народолюбців Чернігівщини, зробив свій внесок у розвиток українського національного культурництва в цьому краї. Практичне значення статті в тому, що її матеріал представлятиме інтерес для студентів, аспірантів, докторантів та фахівців-істориків у процесі вивчення етнонаціональної та суспільно-політичної історії України ХІХ ст. Оригінальність статті полягає в осягненні маловивчених аспектів світогляду й діяльності українського діяча. Наукова новизна в актуалізації життя та діяльності О. А. Тищинського як українського національного демократа другої половини ХІХ ст. Тип статті: описово-аналітичний.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Яцишин, М., та Н. Яцишин. "Концепції та основні ідейні принципи соціального контролю". Історико-правовий часопис 15, № 1 (18 лютого 2021): 3–8. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/1.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовані аспекти створення соціального механізму взаємодії суб'єктів громадянського суспільства з метою вирішення суспільно значущих завдань правопорядку, основою для розробки якого є соціальний контроль. У соціальному контролі за станом суспільних відносин виділені три найважливіші напрямки, а саме ретроспективний, превентивний і прогнозуючий контроль. Ретроспективний соціальний контроль показує спектр раніше розглянутих проблем, механізм їх вирішення і досягнутий результат. Цей контроль стає основою для більш поглибленої оцінки результатів у протидії різним правопорушенням. Превентивний соціальний контроль сприяє виробленню у громадян стереотипів поведінки, заснованих на суспільно значущих соціальних нормах, які в перспективі покликані допомагати членам соціуму орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях, в них закріплюється морально-етичний і духовний досвід суспільного розвитку. Прогнозуючий соціальний контроль заснований на ідеї попередження порушень, практиці своєчасної реєстрації дій, що відхиляються від прийнятих норм, попереджувальному інформування про їх наслідки. Соціальний контроль являє собою комплекс процесів, покликаних забезпечити стійкість, згуртованість та об’єктивність в управлінні поведінкою соціальних груп, інститутів та індивідів. За допомогою соціального контролю створюється можливість фіксації ступеня відхилення різних поведінкових актів від встановлених суспільством норм. Проблематичність ідеї соціального контролю пов’язана з загальними недоліками суспільства, або ж низьким моральним рівнем конкретного соціального інституту чи групи населення. Якісний результат дії соціального контролю прямо пов'язаний зі ставленням та цілями владних структур. Принципи соціального контролю покликані сформувати правомірну, моральну, активну життєву позицію індивіда в суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

ГАРТМАН, МАР’ЯНА. "Правові способи впровадження емансипації євреїв Європи в XVIII–XIX століттях". Право України, № 2019/07 (2019): 229. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-229.

Повний текст джерела

Анотація:

Епоха Просвітництва та довготривала боротьба євреїв за зрівняння у громадянських правах дали очікуваний результат. Єврейські громади Європи проявили особливу активність не лише під час революції 1848 р. Боротьба за законодавче закріплення принципу рівності почала втілюватися в реальність ще задовго до революції, яскравим прикладом чого було неодноразове публічне обговорення питання правового статусу єврейства такими відомими європейськими діячами, як Г. Є. Лессінг, М. Мендельсон, А.-Б. Грегуар, які виступали борцями за емансипацію євреїв. Очевидно, розвиток правової думки XVIII ст. вимагав змін тогочасного правового порядку Європи. Поступово з євреїв були зняті обмеження з приводу місця проживання, набуття права власності на нерухоме майно та низка інших абсурдних обмежень (заборона брати християнські імена, дозвіл на одруження тощо), було надано свободу віросповідання, активне та пасивне виборче право. Набувши таких широких громадянських і політичних прав, євреї мали змогу брати активну участь у сфері публічно-правових відносин, свідченням чого є обрання в австрійський рейхстаг, який почав працювати з 1848 р., п’ятьох євреїв. І це було непоодиноким випадком. У міру того, як скасовувалися дискримінаційні обмеження, розпочинався процес асиміляції. Євреї активно почали обіймати посади в органах державної влади і місцевого самоврядування у таких європейських держав, як Англія, Швеція, Данія, Угорщина, Норвегія. Метою статті є висвітлення правових способів впровадження ідей емансипації в європейських державах у XVIII–XIX ст. через закріплення в нормативно-правових актах принципу рівності та свободи віросповідання. На основі аналізу законодавства, яким євреї зрівнювалися у правах із корінним населенням Європи, досліджено основні групи законодавчих актів, що проголошували емансипацію та формальний аспект імплементації принципу рівності єврейських громад Європи. Крім того, проаналізовано види спеціальних нормативно-правових актів, які врегульовували питання правового облаштування єврейських громад: загальні нормативні акти, які визначали правовий статус євреїв, та окремі нормативні акти, які декларували принцип рівності євреїв у громадянських правах, надавали їм політичні права на рівні з християнами, визначали межі релігійно-правової автономії тощо. Авторка доходить висновку, що процес емансипації в Європі відзначався нестійким і непослідовним характером. Країни одна за одною приймали законодавчі акти, якими євреї зрівнювалися у правах, проте така тенденція часто чергувалася з регресом і скасуванням прийнятих актів. Водночас, попри нестабільний характер та внут рішні суперечності, процес емансипації євреїв в Європі у XVIII–XIX ст. був таким, що характеризувався прогресом у відображенні демократичних цінностей правової свідомості європейського суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Козаков, Володимир, та Михайло Піддубний. "АРХЕТИПОВИЙ АНАЛІЗ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ І ПАТРІОТИЗМУ МОЛОДІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: НА ПРИКЛАДІ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ “ПЛАСТ”". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 214–26. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-214-226.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано архетиповий аналіз національної самосвідомо- сті та патріотизму молоді в сучасні Україні. Розкрито сутність поняття “на- ціональна самосвідомість”, яка визначається як цілісна саморефлексія нації (всебічне розуміння нацією свого історично-цивілізаційного покликання). Національна самосвідомість виступає могутнім засобом її історичного посту- пу, повноцінного функціонування у світовій спільноті, спонукає колективну людську волю до активної життєвої позиції, мобілізації всіх наявних і прихо- ваних життєвих ресурсів народу. Актуальність національно-патріотичного виховання громадян, особли- во молоді, зумовлюється процесом консолідації та розвитку українського суспільства, сучасними викликами, що стоять перед Україною і вимагають подальшого вдосконалення системи національно-патріотичного виховання, оптимізації державної політики у зазначеній сфері. Особливе місце у національно-патріотичному вихованні молоді займає молодіжна організація “Пласт”. Це національна скаутська організація Укра- їни, яка є неполітичною і позаконфесійною молодіжною організацією. Мета “Пласту” — сприяти всебічному, патріотичному вихованню та самовихован- ню української молоді на свідомих, відповідальних і повновартісних грома- дян місцевої, національної та світової спільнот, провідників суспільства на ідейних засадах “Пласту” та на засадах християнської моралі. Одним з головних завдань сучасного пластунського руху є розвиток людського потенціалу, виховання креативного, мислячого покоління нової формації, нових лідерів, реформаторів та державотворців. В основу систе- ми національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку україн- ської державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства й нації загалом. Форми й методи виховання ґрунтуються на архетипах українських народних традицій, кращих надбаннях національної та світової педагогіки та психології.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Kondratova, Margarita Vadimivna. "СТАЛИЙ РОЗВИТОК У ПОЛІТИЧНОМУ ПОРЯДКУ ДЕННОМУ: ТЕНДЕНЦІЇ ПРОСУВАННЯ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 54–60. http://dx.doi.org/10.15421/342122.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена особливостям застосування маркетингових і менеджерських технологій у рамках узгодження природоохоронних заходів та економічного розвитку. Метою статті є з’ясування смислового контекст сталого розвитку як сукупності політичних меседжів, орієнтованих на широку аудиторію. Було підкреслено, що просування сталого розвитку як політичної доктрини та мотивації політичної поведінки становить значний інтерес з точки зору впровадження програмних цілей сучасних політичних партій, неурядових організації та груп інтересів. Проаналізовано механізми аналізу каналів публічного просування ідей сталого розвитку на глобальному рівні. У світлі подій, що відбуваються, інформаційна адженда публічної влади має бути спрямована на популяризацію ресурсозбереження не лише індивідуальними господарствами, але й потужними економічними гравцями. З’ясовано, що політичний контекст сталого розвитку визначає стимулювання політичних акторів до активної поведінки в контексті координації зусиль стосовно забезпечення балансу споживання та навколишнього природного середовища. Розкрито процеси сталого розвитку, які вимагають особливого комунікаційно-менеджерського підходу з урахуванням стану колективного та індивідуального світогляду цільових груп. Доведено, що оцінка перспектив корекції політичного контексту сталого розвитку, вимагає узгодження економічної діяльності з населенням відповідних територій. З’ясовано перспективи та ефективність пропагандистської трансляції ідеалів сталого розвитку в межах територіальної або ідеологічної системи. Припущено, що перелік соціально-політичних аспектів сталого розвитку формує очікування громадян від політики сталого розвитку та його впровадження у трансформаційних державах. Встановлено, що аналіз інтересів та потреб базових соціально-демографічних груп вимагає експертної та планувальної роботи щодо адресного представлення політичних цінностей сталого розвитку в комунікаційні сфері. Зроблено висновок, що сталий розвиток має політико-мобілізаційну спроможність, яка ґрунтується на прагматичних інтересах громадянина, на потребах місцевих громад у відстоюванні політичних інтересів, на тенденціях формування культури споживання тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Morozova, Daria. "Боротьба візантійських шкіл в українській містичній антропології: Григорій Сковорода і Паїсій Величковський". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 57–68. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.05.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто вплив візантійської антропології на думку Григорія Сковороди і преп. Паїсія Величковського. За допомогою порівняльно-історичного методу та методу історії традиції (tradition history) простежено застосування українськими богословами XVIIІ ст. візантійської патристичної спадщини. Доповнюючи нещодавнє дослідження М.Ґ.Бартоліні, присвячене розробці Сковородою ідей Александрійської школи патристики, стаття аналізує мотиви, позичені ним у Антіохійської школи. Це, зокрема, своєрідна філософія дозвілля та християнський епікуреїзм, що відлунює вчення Йоана Золотоуста про легкість і природність християнського способу життя. Порівняння містичної антропології двох богословів показало відмінність шляхів їхньої інтроспекції, яка у Сковороди присвячена, передусім, самопізнанню, а в Паїсія – автентичному пошуку Іншого: Бога, наставника, подвижницької громади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Dukhnevych, Vitalii M. "Негативні психологічні явища в політико-правовій сфері і ризики ідентичності". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 38–46. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).22.

Повний текст джерела

Анотація:

Показано, що в основі негативних психологічних явищ політико-правового характеру лежать уявлення громадян про порушення їхніх прав та свобод, уявлення про необхідність відновлення справедливості, особливості сприйняття себе та інших як громадян і пов’язані з цим проблеми, думки та умовиводи щодо політико-правової дійсності. Політико-правову ідентичність визначено як парціальний вияв самовизначення людини щодо політико-правової дійсності і тих соціальних цінностей та громадянських прав, забезпечення яких є для держави пріоритетом. Описано три генералізовані обставини, що визначають специфіку та змістове наповнення процесу самоідентифікації. Перша обставина формування різних ідентичностей – поділ на тих, хто підтримав Революцію Гідності, і тих, хто вважає події 2013–2014 рр. не цілком легітимними. Друга обставина – це тлумачення подій у країні в категоріях “громадянська війна” – “російська агресія”. Третя генералізована обставина презентована дихотомією “патріоти – не-патріоти”. Крім того, зроблено аналіз процесів ідентифікації громадян у ракурсах “армія – ополченці”, “місцеві – переселенці”, “особи, що мешкають, поблизу лінії розмежування – ті, для кого війна далеко”. Визначено основні ризики ідентичності у зв’язку з воєнними діями на сході: 1) значна поляризація уявлень прихильників і супротивників Революції Гідності; 2) невиробленість спільного (або узгодженого) бачення подій на сході (“громадянська війна” чи “російська агресія”?); 3) оцінка влади як непатріотичної (корумпованої, злочинної) – патріотами є прості українці; 4) упередження щодо переселенців (“чоловіки зі сходу не захищають свою землю”, “вони вчинюють злочини” тощо); 5) толерантність до використання зброї, звикання до війни; 6) розвиток негативних ідентичностей (“ВСУшник”, “бандерівець”, “сепаратист”); 7) соціальна мімікрія як актуалізація механізму виживання; 8) уявлення про несумісність певних ідентичностей як інструмент утягування в конфлікт; 9) поглиблення протиставлення між мешканцями окремих регіонів країни; 10) радикалізація свідомості (люди готові відстоювати свої права, боротися за справедливість, навіть якщо це буде в нелегітимний спосіб, навіть зі зброєю в руках); 11) міфологізація політичних переконань; 12) значні упередження та взаємні звинувачення ідейних супротивників (людей, що перебувають по різні сторони лінії розмежування); 13) руйнування української і загальноукраїнської ідентичностей унаслідок створення і використання різноманітних міфів та нищення відчуття безпеки в громадян.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Філіпчук, Наталія. "МУЗЕЙНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ І РУМУНІЇ: ІСТОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ". Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, № 15 (2 березня 2020): 260–79. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2020-15-18.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті підкреслюється, що одним із найбільш важливих чинників соціально-економічного прогресу в усіх розвинених країнах світу справедливо визнають сферу культури. Означена галузь як невід’ємна соціокультурна складова суспільного життя є потужним засобом формування конкурентоспроможності держави в глобалізованому світі. Відтак у розв’язанні політичних, економічних і соціальних проблем культура постає значущим складником. Зарубіжні музейні установи намагаються віднайти своє місце в багатоманітному культурному просторі. Важливість такої ролі детермінується їхньою спроможністю надавати інтерактивну, предметну та ідейну платформи для громадян з метою глибшого пізнання ними своєї етнічної ідентичності, нації та всього світу. Автор підкреслює об’єктивну потребу глибокого усвідомлення вектору універсального людського розвитку, розуміючи важливість пізнання «іншого», діалогічності культур, уміння і бажання навчитися «жити разом». Для цього необхідні якісно інші концептуальні ідеї та дії в галузі музеєзнавства, щоб формувати таку суспільну та індивідуальну етику відповідальності, яка передбачає співпрацю, співдружність, толерантність. Адже принцип європеїзму можливо впроваджувати лише на такій основі. І в цьому вирішення проблеми розвитку музейної освіти, культурно-освітньої взаємодії музейних та освітніх закладів. У зв’язку з цим у статті відображаються історичні артефакти, що зближують культуру народів України і Румунії, розкривається досвід організації музейної справи, майстерність фахової діяльності музейних педагогів та бібліотекарів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

САМБОР, МИКОЛА. "Конституційні форми здійснення права на мирні зібрання: збори, мітинги, походи, демонстрації". Право України, № 2019/08 (2019): 55. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-255.

Повний текст джерела

Анотація:

Право на мирні зібрання у сучасному суспільстві свідомо чи несвідомо посідає головні позиції у втіленні прямого народовладдя. Здійснення цього права подекуди наштовхується на штучні перепони у його здійсненні, зокрема, за умови нерозуміння та несприйняття зовнішньої оболонки здійснення права на мирні зібрання не лише носіями цього права, а й суб’єктами публічної адміністрації. Нато мість питання форми здійснення права на мирні зібрання у науковій літературі малодосліджені, а у законодавстві вказаному питанню взагалі не приділено уваги. Лише побіжно у Конституції України зафіксовано декілька форм здійснення права на мирні зібрання. Метою статті є дослідження конституційних форм здійснення права на свободу мирних зібрань. Вперше у сучасній вітчизняній науці досліджено форми здійснення права на мирні зібрання, їхню конституційну інституціоналізацію. Для здійснення права на мирні зібрання необхідна наявність певної форми соціальної комунікації, у якій і може знайти здійснення право на свободу мирних зібрань. Водночас у розмежуванні форм здійснення права на мирні зібрання закладаються такі їх ознаки, як активність учасників, що зумовлює розподіл форм на динамічні (походи, демонстрації) та статичні (збори і мітинги). Наголошення на політичній складовій цих форм здійснення права на мирні зібрання є непереконливим, хоча питання владно-управлінських повноважень, які стають приводами та підставами для використання вказаних форм здійснення права на мирні зібрання, є незаперечними. Збори громадян – це організована присутність громадян у заздалегідь визначеному місці, зумовлена наявністю низки проблем, що потребують вирішення шляхом безпосередньої соціальної комунікації – обговорення. Визначено, що ознаками зборів є: 1) громадяни (хоча доречно вести мову про фізичних осіб – громадян, іноземців, осіб без громадянства, або з декількома громадянствами); 2) їхня кількісна характеристика – невелика кількість; 3) організованість; 4) спеціально визначене місце; 5) причина: політичні, соціальні, економічні, культурні та інші проблеми; 6) необхідність соціальної комунікації для розв’язання цих проблем – обговорення. Водночас, вважаємо, що необхідна ще одна складова: 7) інтерес, який реалізується у формі суб’єктивного права – права на мирні зібрання. Ідея та призначення мітингу полягають у впливі сформованих ідей (вважаємо, що такі ідеї мають не тільки політичний характер) не лише на громадян, а й на суб’єктів публічної адміністрації, інших фізичних чи юридичних осіб, спрямований на ухвалення певних рішень в інтересах організаторів і прихильників ідей мітингу. Демонстрація є певним конгломератом походів, мітингів та зборів, оскільки може об’єднувати у собі вказані форми здійснення права на мирні зібрання, адже демонстрація охоплює собою місце проведення і маршрут руху, а також включає у себе всю мітингово-демонстраційну атрибутику, зумовлену реалізацією політичної комунікації між окремими індивідами та їх групами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Наточій, Анатолій. "СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ В ШКОЛІ: ДОСВІД ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО ТА СУЧАСНІСТЬ". New pedagogical thought 99, № 3 (10 лютого 2020): 41–45. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-99-3-41-45.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкриваються основні положення науково-методичної роботи Василя Сухомлинського з педагогічним колективом Павлиської середньої школи. Акцентується увага на особливостях педагогічної праці та особистісних якостях педагога. Аналіз принципів, форм і методів організації методичної роботи з учителями, сім’ями учнів, громадою селища Павлиш свідчить про системний характер діяльності педагогічного колективу школи щодо виховання всебічно розвиненої особистості кожної дитини. Організатором, науковим керівником, наставником і генератором нових ідей у цій роботі був директор школи, педагог-гуманіст Василь Олександрович Сухомлинський. Наголошується на необхідності вивчення і впровадження досвіду організації науково-методичної роботи з педагогічним колективом Павлиської середньої школи в сучасній українській школі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

ЛОЛЕНКО, ОЛЕНА. "Відкриті дані як інструмент народовладдя". Право України, № 2019/11 (2019): 241. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-241.

Повний текст джерела

Анотація:

Побудова сервісно-орієнтованої держави з прозорою владою є однією з необхідних умов сталого демократичного розвитку, а прозорість влади досягається, зокрема, через використання інструментів участі громадян у прийнятті рішень органами державного управління та здійсненням громадського контролю за їхньою діяльністю. Метою статті є дослідження питання впливу відкритих даних про діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування на реалізацію права громадян впливати на державну політику, практичного застосування відкритих даних як інстру менту народовладдя. У статті висвітлено історичні передумови розвитку концепції доступності даних у науковому середовищі, з подальшим втіленням ідей та прийнятих принципів відкритих даних як урядових ініціатив. Світові практики свідчать, що розвиток відкритих даних сприяє підзвітності органів державного управління громадянам, впровадженню інновацій та зростанню соціального впливу на владні рішення державних інституцій. Проаналізовано можливість використання відкритих даних в Україні як інструменту народовладдя при проведенні оцінки та контролю за роботою влади та держави, що входить до моделі електронного уряду, на прикладі окремих наборів відкритих даних, які публікуються та обробляються з використанням сервісного програмного забезпечення. Як висновок, можна визначити, що відкриті дані, які підлягають оприлюдненню, є певним інструментом впливу народу на органи державної влади й органи місцевого самоврядування, дієвим механізмом для контролю за владою, розвиток якого призведе до високого рівня відповідальності владних інституцій перед власними громадянами, зростання економічних показників та, як наслідок, побудови сервісно-орієнтованої держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Голованова, Наталя. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЗАГРОЗ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 144–58. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-144-158.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлено джерела антропоцентричної матриці понять та ідей в інформаційній сфері. Зазначено виклики і загрози інформаційній сфері України. Уточнено зовнішні та внутрішні чинники цих загроз. Розгля- нуто конкретні факти загроз у світі. Проаналізовано особливості регулятор- ної політики європейських держав у напрямі протидії загрозам та правово- го забезпечення інформаційної безпеки як підгалузі інформаційного права. Визначено ландшафт загрози інформаційної безпеки 2019 р. Приведено механізм етнічного лобізму як інструменту “м’якого” права. Наголошено на тенденції прагнення громадян не до безпеки, а до свободи. Виявлено, що заходи безпеки є одночасно факторами обмеження свободи громадян. Під- креслено важливість запуску системи протидії антиукраїнському мовленню в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України у квітні 2018 р. та заходів у межах Рамкової програми співробітництва України з Ра- дою Європи та Євросоюзом. Для протидії пропаганді запропоновано засто- совувати та вдосконалювати універсальне міжнародно-правове регулюван- ня медіапростору, будувати єдиний європейський простір. Визначено зміст національних інтересів України згідно з Доктриною інформаційної безпеки України. Об’єктами національних інтересів у інформаційній сфері названо інформацію, інформаційну інфраструктуру і статус суб’єкта в інформацій- ній сфері. Наголошено на ціннісному наповненні інформаційної політики держави. Реалізацію і виживання окремої особи, суспільства та держави ви- значено як мету інформаційної політики в умовах сучасних загроз. Безпеку держави, економічне процвітання, розвиток суспільства і гармонійне існу- вання країни у світовому контексті зазначено як результат ефективної ін- формаційної політики. Запропоновано спиратися на державницькі підходи, притаманні історичному Києву та сучасній українській державі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Nikolenko, Hanna. "Моделі пост-глобального відкритого суспільства в концепціях Дж.Сороса та Дж.Ріфкіна". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (30 листопада 2018): 101–17. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.09.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена моделюванню відкритого суспільства за проектами Дж.Ріфкіна (суспільство відкритих мереж та енергетична Пангея) та Дж.Сороса (демократичний альянс). Вчені досліджують вплив новітніх технологій на суспільство, зміну ціннісних орієнтирів, формування нових форм соціальної участі. Вони роблять прогнози стосовно майбутніх суспільних перетворень у пост-глобальних умовах та мають досвід втілення своїх ідей на практиці протягом ХХІ ст. Дж.Сорос називає себе безпосереднім послідовником ідей відкритого суспільства А.Бергсона і К.Попера. Він розбудовує свій проект на засадах гуманізму, демократичності та захисту прав людини. Дж.Ріфкін поєднує ідеї зеленої енергетики, формування нових уявлень про природу (ентропія), цінностей (біофілія, емпатія), які разом лежать в основі суспільства відкритих мереж. Дж.Сорос пропонує проводити зміни через громадянське суспільство, уряди та переосмислення статусу суверенітету країни в міжнародній політиці. Він пропонує низку перетворень, які збільшили б потенціал взаєморозуміння між суб'єктами, механізми заохочення та контролю порушень. У політиці це підтримка або економічні санкції, в житті громадян – просвітницька діяльність у сфері захисту прав людини та громадянина. Дж.Ріфкін проводить паралелі між мережею Інтернет та інтелектуальної енергетичної мережі, що наразі формується. Він вважає, що об'єднання людей, які вільно діляться цінною інформацією в мережі, так само вільно ділитимуться енергією відновлювальних джерел. Обидва вчених зауважують кризу цінностей і втрату орієнтирів, які сформувалися в глобальному суспільстві після бурхливих подій ХХ століття. Вони пропонують свої варіанти розвитку майбутніх подій та напрямки економічних, соціальних та світоглядних трансформацій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Запорожченко, О. В. "КОНЦЕПЦІЯ «ОДНОВИМІРНОЇ ЛЮДИНИ» Г. МАРКУЗЕ ТА КРИТИКА ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 30–36. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1060.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор розглядає критичну концепцію суспільства одного із представників Франкфуртської школи – Герберта Маркузе, який критично проаналізував процеси розвиненого індустріального суспільства та виклав свої погляди у відомій книзі «Одновимірна людина». Розглядаються ідейні основи формування поглядів Маркузе, їхній зв’язок із ідеями марксизму, психоаналізу, екзистенціалізму та представників Франкфуртської школи. У статті дається опис концепції «одновимірного суспільства», у якому ніби то згладжуються ті соціальні суперечності, що були характерні для попередніх епох, приділена особлива увага негативним явищам, притаманним розвиненому індустріальному суспільству споживання. Розглядається той факт, що у суспільстві споживання відбувається маніпуляція свідомістю людини, за допомогою засобів масової інформації нав’язуються штучні потреби, спрямовані не на самореалізацію потенціалу особистості, а на задоволення потреб ринку товарів і послуг, потреб політичної еліти й істеблішменту. Крім цього, за допомогою маніпулятивного впливу посилюється політичне відчуження громадян – вони не хочуть і не можуть впливати на політику. Продуктом «одновимірного суспільства» є «одновимірна людина», для якої характерні конформізм, соціальна пасивність, споживацтво. Герберт Маркузе вважає, щ,о якщо раніше були більш явні форми відчуження, які призводили до гострих соціальних суперечностей, а, отже, до протестів і можливостей соціальних змін, то в умовах «одновимірного суспільства» відчуження має вже прихований, тотальний характер. Людина ніби поглинається «одновимірним суспільством» і стає сама «одновимірною». Непомітно для неї самої вона стає рабом соціальної системи, людиною-функцією, нездатною критично мислити і, тим більше, прагнути до зміни існуючої соціальної системи. Ця тотальна одномірність поступово спричиняє дегуманізацію і деградацію суспільства. Також у статті розглядаються й основні механізми дегуманізації, такі як тотальна раціоналізація, інструменталізм, сцієнтизм, операційне мислення тощо. Загалом робиться висновок, що критична теорія суспільства, запропонована Г. Маркузе, може бути теоретичною основою вивчення процесів у сучасному інформаційному суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

РУСНАК, Іван, та Марина ВАСИЛИК. "ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ КАНАДИ ТА США". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, № 2 (12 вересня 2020): 248–59. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.432.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано значення українців, які постійно проживають закордоном, як важливого етносоціокультурного, демографічного, інтелектуального та інформаційного чинника та ефективного ресурсу для розвитку сучасної України та зростання її авторитету у міжнародній спільноті. Розкрито провідну роль у самозбереженні та саморозвитку української діаспори системи рідної мови, основу якої складають дошкільні навчальні заклади. Доведено, що в Канаді та США, де працюють найбільш організовані та мобільні громади українців, діє система дошкільної освіти та виховання, яка об’єднала на початку свого заснування (50-ті роки XX століття) дитячі кімнати, дитячі садки та дошкільні класи, які постійно розвиваються відповідно до офіційної освітньої політики цих держав. Завдяки організації таких видів навчання, які створені на основі використання досягнень світової педагогічної науки, забезпечено функціонування нових типів дошкільних закладів, застосовуються новаторські підходи в організації багатовимірної діяльності щодо формування гармонійної всебічно розвиненої особистості молодих поколінь українців, які проживають за кордоном. На сучасному етапі, окрім традиційних, українська дошкільна система в Канаді та США включає інноваційні дошкільні заклади: навчально-культурні / культурно-освітні центри, двомовні програми, ігрові групи, центри розвитку дитини, розважальні групи тощо. які працюють на основі педагогічних ідей та технологій М. Монтессорі, вальдорфської педагогіки, вивчення мови для грамотності, навчання та інших, представлених у моделях сучасних навчальних програмах дошкільної освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Гаєвая Олександра Валентинівна. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ". Актуальні Проблеми Державного Управління 1, № (59) (19 березня 2021): 186–93. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.20.

Повний текст джерела

Анотація:

Систематизовано теоретичні підходи до стану людей похилого віку в суспільстві: теорію соціального визволення; теорію активності в літньому віці; доктрину природних прав і соціальної справедливості, доктрину правової держави і громадянського суспільства; доктрину солідарності. Проаналізовано еволюції теорій добробуту з метою пошуку найкращої моделі для практичного втілення в соціальну політику України. Визнано, що зародження і розвиток ідей добробуту забезпечує соціальний характер суспільних відносин людей похилого віку. Доведено, що застосування наукових теорій сприятиме виконанню державою комплексу соціально-захисних функцій, відповідальності уряду за забезпечення основних соціальних потреб громадян похилого віку. З’ясовано вплив теорії соціального страхування на модель соціального захисту людей похилого віку. Запропоновано поєднання трьох форм соціального страхування – (колективного, державного, змішаного), з метою створення синтетичної моделі соціального захисту людей похилого віку, де останні є агентами впливу публічної політики. Громадянське суспільство виступає ефективним механізмом побудови взаємовідносин на засадах демократичності, масового залучення до взаємодій практично всього населення, барометром соціального захисту всіх категорій населення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Ткач, Іван. "Концепція дослідження проблем забезпечення воєнно-економічної безпеки держави". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 4, № 2 (30 квітня 2018): 3–13. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2018.4.2.1.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті проведеній аналіз економічних систем суспільства. Розроблено концептуальні засади дослідження сучасної економічної системи суспільства. Дана концепція дає змогу із застосуванням системного підходу в науковому пізнанні виділити певні логічні ланцюжки взаємодії складових суспільного устрою у відповідній субординації. Встановлено, що інтегральним результатом економічної діяльності економічної системи суспільства є стан добробуту громадян, в кінцевому вимірі – кожної людини, як головного чинника економічного розвитку. На підставі даної концепції розроблено Концептуальні засади дослідження проблем національної безпеки держави. Запропоновані концептуальні засади розвивають, розкривають і розширюють потенційні можливості методології економічних систем і є першим прикладом застосування ідей цієї методології для дослідження прикладних, практично-значимих для держави проблем, таких як національна безпека держави. Розвиваючи розглянуті концептуальні засади запропоновано концепцію дослідження воєнно-економічної безпеки держави з позиції економічної детермінанти. Запропоновані вперше підходи до побудови концепцій дослідження проблем сучасної економічної системи суспільства, національної безпеки держави і забезпечення воєнно-економічної безпеки держави з позиції економічної детермінанти, які продовжують пошуки у науковому і практичному економічному середовищі у напрямку уточнення, переосмислення і оптимізації категорії “Економічна система суспільства” і її прикладного застосування для забезпечення національної безпеки держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Нестеренко, О. М., та Н. А. Горбова. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИНА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ СВІДОМОЇ ОСОБИСТОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (10 квітня 2020): 33–37. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).390.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті теоретико-методологічні механізми впливу державної політики на процес формування свідомої особистості. Необхідність досягнення ефективності правових інститутів вимагає, щоб правова доктрина вбирала в себе результати всебічного дослідження як ідеологічного, так і історико-культурного аспектів юридичних конструкцій. Панівна у державі ідеологія багато в чому визначає характер правосвідомості, правової культури, а відтак – і правового виховання, спрямованого на прищеплення громадянам відповідних цінностей і думок. Найбільш потужним вплив ідеології на свідомість населення є у державах недемократичного вектору розвитку. Стан і характер виховання молодого покоління визначаються економічними, соціальними, культурними й історичними умовами суспільного розвитку, які склалися в різних країнах. Підходи до розвитку патріотизму у громадян на кожному етапі становлення і розвитку тієї чи іншої держави зазнають змін відповідно до розроблених і прийнятих філософських концепцій, педагогічних теорій, а також вимог суспільства до організації виховної діяльності. Попри те, що патріотизм є універсальним явищем, у різних типах правових систем існують різні підходи до його виховання. Вивчення механізмів формування та впливу правової культури і правової ідеології має істотне значення для прояснення механізму наступності та формування інновацій у правових системах, розкриття ідейних підстав інтеграції професійної і суспільної правосвідомості. Правова ідеологія об’єктивує право, перетворює його з продукту інтерсуб’єктивної соціальної взаємодії у відносно самостійний, об’єктивно існуючий регулятор, який накладає на адресатів стандарти належної поведінки. Отже, незважаючи на деякі зусилля, до вирішення проблем патріотичного виховання в Україні ще відсут-ній комплексний і збалансований підхід. Ще не створена цілісна система, для чого необхідно скоординувати зусилля законодавчої та виконавчої влади, всіх зацікавлених громадських організацій, вітчизняної педагогічної науки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Liutko, Nataliia. "Деякі міркування щодо використання символів в політичній рекламі". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (6) (31 жовтня 2019): 117–25. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-117-125.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто трактування поняття «символ» та його комунікативний потенціал. Зазначено що символи є основним засобом репрезентації політичних акторів і подій, комунікації між владою й суспільством, ефективним інструментом побудови політичної реальності, а також тим, що в політичній рекламі використовуються для віртуальної видозміни політичної та соціальної дійсності, передачі якоїсь думки щодо політичних процесів і формування потрібних емоцій у громадян. Відзначено, що комунікативне призначення політичної реклами полягає в тому, що вона покликана встановити контакт між носіями влади або претендентами на місця у владних структурах, і громадянами, акумулювати в рекламному повідомленні основну концепцію виборчої кампанії. Установлено що політична реклама стає своєрідним провідником ідей, ретранслятором образів, символів, міфів, які живуть і функціонують у масовій свідомості суспільства. Політична реклама також перетворюється в технологію симуляції, виробництва віртуальної реальності (і віртуальних іміджів), посилюючи театралізацію політичного життя й відволікаючи виборців від справжніх проблем та потреб. Успішне виконання комунікативних завдань політичної реклами неможливе без детального дослідження політичного простору (законодавчої, політичної, демографічної й економічної ситуації, системи влади, розстановки сил на політичній арені, в економічній сфері та ін.). Обґрунтовано, що задля досягнення максимальної ефективності комунікації політичної реклами особливу увагу потрібно приділяти вивченню громадської думки, потреб, мотивацій і переваг виборців, визначенню цільових аудиторій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Лапіна, Вікторія. "АРХЕТИП СЕЛЯНИНА: ПРОБЛЕМА НАКОПИЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 262–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-262-274.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано існуючі теоретичні підходи до визначення атри- бутативних рис архетипу селянина та ідентифікації підходів змісту соціаль- них чинників, які зумовлюють потреби в соціальному відтворенні даних рис як стимулів збереження, накопичення та використання людського капіталу. Приділено увагу дискусійному характеру проблеми визначення соціально- го статусу місця та соціальної ролі селянина в системі сучасних суспільних відносин та комунікацій. Аргументовано, що політичні та економічні транс- формації ХХ–ХХI ст. спричинили кардинальні соціально-економічні зміни в сільському господарстві та повністю змінили сам спосіб життя селянина, що необхідно враховувати при здійсненні наукових оцінок перспектив роз- витку потенціалу людських ресурсів у сільських громадах. Констатовано, що в умовах сьогодення ще не існує спеціальної соціологічної теорії сільського господарства, яка б відповідала сучасним викликам нових форм господарю- вання, змінам територіального устрою та новітнім глобальним викликам. Тому проблема формування та використання людського капіталу в Україні потребує інноваційного наукового осмислення в аспекті обґрунтування до- цільності розвитку нових форм господарювання на селі з обов’язковим ура- хуванням набутого прогресивного соціокультурного досвіду. Наголошено на важливості концептуальної реконструкції ідей К. Юнга, який запропонував певне визначення атрибутивних рис архетипу селянина. Також з’ясовано систему чинників, які зумовлюють процес стабільного відтворення атрибута- тивних рис архетипу селянина та монофункціональний характер селянської праці. Надано докази, що такі риси архетипу селянина, як здатність до само- діяльної активності, розрахунку та віри в кінцеву ефективність власної праці, режим самозабезпечення та неформальне піклування не лише про добробут членів свого родинного кола, а й про долю інших людей у кризові часи війн та катастроф — є важливими соціальними чинниками збереження, накопичен- ня та використання людського капіталу в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Tsybulska, O. V. "СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ БАЗОВИХ ПОНЯТЬ ПРОБЛЕМИ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 301–9. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-301-309.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснено дефінітивний аналіз виокремлених базових понять у царині культури здоров’язбереження, репрезентовано їх тлумачення у науковій літературі. Розглянуто сутність здоров’я в системі педагогічних категорій як важливе поняття концепції освіти, динамічне, цілісне утворення, що виявляється на різних рівнях життєдіяльності: соматичному, психічному, моральному, духовному. Для визначення особливостей процесу виховання культури здоров’язбереження особистості важливе значення має врахування різних психологічних і педагогічних підходів до розуміння сутності цього унікального явища. Найбільш поширеним є розуміння терміну «культура» як сукупності соціально набутих ідей, цінностей, звичаїв, традицій, норм поведінки, через які люди організовують свою діяльність й передають їх від покоління до покоління. Констатовано, що смислові характеристики базових понять проблеми культури здоров’язбереження успішно вводяться у систему педагогічних категорій; проаналізовані поняття широко використовуються у педагогічній теорії та практиці, репрезентуючи сутність основних процесів, пов’язаних зі збереженням, зміцненням і формуванням досліджуваного феномену. Здійснено дефінітивний аналіз сутнісних характеристик базових понять проблеми культури здоров’язбереження, репрезентованих у наукових джерелах, що свідчить про їх широке використання у педагогічній теорії і практиці, позаяк вони відображають основні процеси, пов’язані зі збереженням, зміцненням і формуванням досліджуваного феномену. Визначено, що виховання підростаючого покоління громадян зі стійкою мотивацією на здорове і творче життя потребує розробки науково-практичних рекомендацій, технологій, готовності вчителя до виховання культури здоров’язбереження у процесі освітньої діяльності, починаючи з молодшого шкільного віку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

БАТАНОВ, ОЛЕКСАНДР. "Концептосфера муніципального права". Право України, № 2020/10 (2020): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-013.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються питання доктрини муніципального права як галузі права. Розглядаються різні підходи до муніципального права в аспекті теоретико-методологічного розуміння вчення про муніципалізм, муніципальні права людини та муніципальну владу. Така постановка питання обумовлюється тим, що питання предмета і методу муніципального права, його місця та ролі у системі права, природи, принципів, функцій відносяться до найбільш дискусійних у сучасній юридичній науці. Метою статті є поглиблення доктринальних засад муніципального права як самостійної галузі права. Отримати найпродуктивніші результати та зробити найоптимальніші висновки щодо проблем муніципального права у межах загальної теорії права та муніципально-правової науки можна тільки за умови використання комплексного концептуально-муніципального підходу, розглядаючи, наприклад, становлення і розвиток муніципального права у межах еволюційного процесу розвитку місцевого самоврядування та муніципалізму. За такого методологічного підходу феномен муніципального права необхідно розглядати не тільки у контексті його концептуальної та нормативно-правової моделі, а й як прояв об’єктивної реальності, яка має не лише нормативні та функціонально-телеологічні характеристики як частини національного законодавства, а й аксіологічні, гносеологічні, онтологічні, цивілізаційні, інституціональні, суб’єктно-об’єктні, конститутивні, історичні, категоріальні, ідеологічні, економічні, ментальні параметри, які еволюційним шляхом сформувалися під впливом відповідних ідей та принципів. Стверджується, що муніципальне право як галузь права є продуктом теорії муніципалізму та багатовікової практики місцевого самоврядування, результатом розвитку його концепцій і моделей під впливом принципів та ключових ідей демократії, правовладдя і прав людини. Це своєрідна та унікальна нормативно-правова модель стану розвитку місцевого самоврядування у певній країні або світі загалом. З огляду на це муніципальне право слід розглядати не лише з позиції визнання місцевого самоврядування державою, а й у синергетичному зв’язку з формуванням муніципальної правосвідомості та муніципальної культури, процесами реалізації муніципальних прав людини, вихованням почуття належності до територіальної громади, у загальному контексті розвитку конституціоналізму тощо. У статті доводиться, що муніципальне право притаманне виключно конституційній державі, в якій не лише визнаються, проголошуються, а й реально діють принципи правовладдя, людиноцентризму, поділу влади, субсидіарності та децентралізації тощо. Робиться висновок про самостійний галузевий характер муніципального права, свідченням чого є наявність притаманного тільки йому предмета правового регулювання, специфічних правових конструкцій і категорій, своєрідної структурованості норм та інститутів, поєднання різних методів юридичного впливу. Тобто йдеться про сукупність факторів внутрішнього характеру. Розглядаються і зовнішні системоутворюючі фактори, які забезпечують муніципальному праву статус самостійної галузі права, зокрема особливості суспільно-політичного розвитку, конституційні перетворення та економічні реформи, вплив природного права, національних, історичних, духовно-культурних та інших традицій, рецепція міжнародних стандартів тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Цибулько, О. С. "ДУХОВНІ ОРІЄНТИРИ РАДЯНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 231–42. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-231-242.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтована ідея наступності духовного розвитку особистості. Педагогічна думка сучасності не мала б підґрунтя для власного існування, якби молоде покоління, що незмінно оновлює суспільство, змінюючи попереднє, вимушене було б починати з чистого аркушу, без творчого засвоєння та розуміння того досвіду, яке напрацювало попереднє покоління. Питання духовності в педагогічних системах – це питання з категорії «вічних» питань. Але практична реалізація духовного змісту освіти, як і його наповнення, багато в чому залежить від соціокультурних, економічних та історичних чинників. Тобто кожний період розвитку людства має власне бачення ідеї духовного розвитку особистості. Отже, надзвичайної актуальності набуває дослідження духовно-виховних ідей радянської педагогіки як досвіду попередньої епохи. Радянська педагогіка 30-90-х років XX століття демонструє закономірні зміни педагогічних орієнтирів, що послужили причиною формування в свідомості нових поколінь радянських громадян соціальної дезорієнтації. Церква в цей період не могла суттєво впливати на систему освіти, і державна влада вирішувала педагогічні проблеми, формуючи і надаючи освітній системі ідеалізованих образів: класиків марксизму-ленінізму, партії і її лідерів, земного раю, народу, історії людства. Ці образи дозволили народу не втратити повністю свій культурно-історичний тип, але в той же час, будучи помилковими, вони не могли сприяти духовному і моральному захисту, що в врешті-решт призвело до розпаду СРСР. Відтак, питання духовності як змісту педагогічної системи та виховання духовності, як основної педагогічної мети є стрижневими для будь-якого часу та суспільства. Ключові слова: духовність, духовні цінності, радянська концепція духовності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Пильгун, Н. В., та О. С. Слуцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.924.

Повний текст джерела

Анотація:

Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Задорожня, Ірина. "СВІТОВІ ПРАКТИКИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ БЛАГОУСТРОЮ МІСТ". Науковий вісник: Державне управління, № 4(10) (2 грудня 2021): 38–49. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-38-49.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто світовий досвід публічного управління сферою благоустрою міст. Досліджено сучасні тенденції розвитку благоустрою міст, визначено проблеми сфери благоустрою й озеленення, проаналізовано досвід впровадження сучасних ідей покращення комфортного проживання громадян міст США, Великобританії, Швеції, Німеччини, Франції. Встановлено, що в розвинених державах. питання екологічного стану посідають одне з провідних місць у політичному та громадському житті суспільства. З`ясовано широке коло вимог до сфери благоустрою: соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, інженерні та архітектурні. Вони передбачають виконання певного комплексу заходів щодо екологічного стану та зовнішнього вигляду міст для створення більш комфортних мікрокліматичних, санітарно-гігієнічних й естетичних умов на вулицях, в житлових кварталах, громадських місцях (парках, бульварах, скверах, площами тощо). З огляду на зарубіжний досвід, що основним етапом на шляху до міського комфорту є планування ефективної системи благоустрою міста. Виявлено, що основним напрямом розвитку системи благоустрою у зазначених країнах є розвиток системи озеленення території та класифікація таких територій за рівнями озеленення, оновлення та покращення їх відповідно до затверджених типових схем облаштування вулиць, озеленення, велосипедних доріжок тощо. Проаналізовано сучасні світові практики публічного управління сферою благоустрою міст та визначено, що в світі вже сформувалася чітка система організації, координації й контролю щодо виконання поставлених завдань між владою та громадскістю згідно з існуючими потребами. Це є прикладом правильної співпраці влади та громадськості та передумовою формування для міст України можливого сценарію для створення власних підходів щодо благоустрою та виявлення основних проблемних питань у зазначеній сфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

I.V., Dolynskiy. "RHETORICAL DEVICES IN THE AMERICAN LEADERS’ POLITICAL SPEECHES AS THE MANIPULATION WAYS OF THE CITIZENS’ PUBLIC CONSCIOUSNESS." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Germanic Studies and Intercultural Communication, no. 1 (August 2, 2021): 45–51. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-7.

Повний текст джерела

Анотація:

Increasing of language contacts, globalization and internationalization of public relations, expansion of modern information technologies encourage a comprehensive study of modern English communication. Political activity has always played a special role in society. An important role in determining the country’s international image is played by its presentation by the country’s political leaders. With the help of speeches, politicians have the opportunity to address both the international community and the citizens of their country. Direct contact with the audience determines the choice of lexical, syntactic and phonetic means in the design of speech. Political speeches have three main functions: the communication function, the announcement function and the influence function. American oratory theorists point to the need for the speaker to concentrate on composing his speech, taking into account the audience reaction what he is trying to provoke. Much attention in the American oratory theory is paid to the speech compositional construction. One of the political discourse genres is political speech. Presidential political speech is an oral political text, which is proclaimed by the president to a mass audience, sets urgent tasks in a particular sphere of public life, and gives recommendations for the implementation of tasks. It performs the functions of persuasion, agitation, congratulations, has a pre-created script, which depends on the communicative situation. The construction of a political speech is based on the principle of argumentation (introduction, main part, final part), which facilitates the speech audience perception. The study was based on the political speeches texts of two American presidents – John F. Kennedy, Ronald Reagan and presidential candidate Hillary Clinton. The analyzed speeches have different topics: inaugural addresses of presidents, comments during hostilities and diplomatic (delivered during visits). The article highlights the concept of political discourse; it’s identified and described the main types of political speeches; revealed the linguistic and stylistic features and expression means of John F. Kennedy’s; Ronald Reagan; Hillary Clinton political speeches.Key words: English discourse, political speeches, linguistic and stylistic aspect, translation aspect, rhetorical devices. Розширення мовних контактів, глобалізація та інтернаціоналізація суспільних відносин, впровадження сучасних інформаційних технологій спонукають до всебічного дослідження сучасної англомовної комунікації. Політична діяльність завжди відігравала особливу роль у житті суспільства. Політичний дискурс – це явище, з яким люди стикаються щодня. Боротьба за владу є основною темою та рушійним мотивом цієї сфери спіл-кування. Політична комунікація, орієнтована на викладення тих чи інших політичних подій, пропаганду ідей, установок, цінностей, володіє емоційним та інтелектуальним впливом на свідомість громадян. Важливу роль у визначенні іміджу країни відіграє спосіб презентації політичними лідерами держави. За допомогою виступів політики мають можливість звернутися як до міжнародної спільноти, так і до громадян своєї країни. Прямий контакт з аудиторією зумовлює вибір лексичних, синтаксичних і фонетичних засобів в оформленні промови. Політичні промови мають три основні функції: функцію спілкування, функцію повідомлення та функцію впливу. Теоретики американського ораторського мистецтва вказують на необхідність оратора сконцентруватися на тому, щоб його промова була складена, враховуючи реакцію аудиторії, яку він намагається викликати. Велика увага в теорії американського ораторського мистецтва приділяється композиційній побудові ораторської промови. Одним із жанрів політичного дискурсу є політична промова. Президентська політична промова – це усний політичний текст, який проголошується президентом перед масовою аудиторією, ставить назрілі завдання в тій чи іншій сфері громадського життя, дає рекомендації щодо здійснення поставлених завдань. Вона виконує функції переконання, агітації, вітання, має завчасно створений сценарій, який залежить від комунікативної ситуації. Побудова політичної промови засновується на принципі аргументації (вступ, основна частина, завершальна частина), що полегшує сприйняття промови аудиторією. На основі аналізу текстів політичних промов можна змоделювати інтереси, вподобання, типові реакції політичного лідера, його уявлення про друзів і ворогів. Матеріалом дослідження слугували тексти політичних промов двох американських президентів – Джона Кеннеді, Рональда Рейгана – й кандидата в президенти Гілларі Клінтон. Проаналізовані промови мають різну тематику: інавгураційні звернення президентів, коментарі під час воєнних дій і дипломатичні (що виголошувалися під час візитів). У статті викладено поняття політичного дискурсу; визначено й описано основні типи полі-тичних промов; виявлено лінгвостилістичні особливості й засоби вираження політичних промов Джона Кеннеді, Рональда Рейгана, Гілларі Клінтон.Ключові слова:англомовний дискурс, політичні промови, лінгвостилістичний аспект, перекладацький аспект, риторичні прийоми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Ruban, Yu G. "Політична філософія Ханни Арендт як запрошення до нових починань у публічному управлінні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 150–58. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються погляди Ханни Арендт на публічний простір і владу з точки зору ризиків тоталітаризму, присутніх у житті модерних держав. Кризові явища в політиці та економіці змушують визнати існування цих ризиків на рівні політичних документів, що додатково заохочують до нового прочитання поняття тоталітаризму, розуміння його джерел у сучасному публічному і приватному просторах та створення можливостей йому протистояти. Метою дослідження є виявлення нових доктринальних тенденцій у розвитку публічного управління й адміністрування, які б спиралися на запропоновані Ханною Арендт шляхи зміцнення публічного простору. Наукова новизна дослідження полягає у встановленні зв’язку між філософськими концептами публічного простору, зв’язку людських спільнот із реальністю та владою, з одного боку, та новими доктринальними тенденціями в публічному управлінні та адмініструванні – з іншого. Цей зв’язок дозволяє побачити необхідність розширення усталеного погляду на роль державного управління з точки зору належної відповіді на кризові явища у багатьох сферах людського життя, які розгортаються на початку ХХІ століття. Висновки. Спираючись на результат дослідження, у роботах Ханни Арендт ми знаходимо ідеї для нових ідей і практичних втілень у розвитку публічного управління та адміністрування. У планах цього розвитку варто забезпечити отримання інструментів для забезпечення доступу громадян до фактичної інформації, для належного представлення в публічному просторі інтересів осіб і груп, для винесення в публічний простір і персоналізації відповідальності за рішення на всіх етапах його підготовки та прийняття, для збереження й розвитку потенціалу критичного мислення у суспільстві. Це варто зробити, аби у публічному просторі формувати спільне бачення реальності, а влада реалізувала свою відповідальність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Матвєєва, Л. Г. "Правова еліта в Україні: проблема формування". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (19 січня 2021): 67–77. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.683.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблема формування правової еліти в українському суспільстві за сучасних умов набуває особливої актуальності. Кардинальна зміна суспільних цінностей зумовлює суттєві зміни і у правовому регулюванні. Україна у своєму поступальному правовому розвитку цілеспрямовано здійснює процес трансформації та модернізації всіх сфер правового життя. Формування нової за змістом, функціями, ціннісними орієнтаціями правової еліти поставило дослідників перед проблемами наступності в діяльності еліт, цінності досвіду і механізму передачі знань у процесі підготовки майбутніх професійних правників. Така тематика приваблює як юристів, так і політологів, соціологів, економістів, культурологів і сучасних політиків. Основними завданнями якісної юридичної освіти на сучасному етапі правового розвитку є підготовка юристів, які діють відповідно до принципів верховенства права. Тому стаття присвячена проблемам формування правової еліти та її впливу на формування правової культури українського суспільства. Досліджено особливості формування вітчизняної правової еліти в умовах незалежності. Особлива увага акцентується на значенні правової еліти для сучасного етапу розвитку Української держави, необхідності формування нової правової еліти, її впливу на рівень підготовки та кваліфікації професійних правників. Підкреслено, що правова еліта, будучи елементом правової системи, впливає на всі інші елементи суспільства: бере участь у розробці нових законопроєктів, здійснює юридичну практику, виробляє правову ідеологію, впливає на правові погляди і правову культуру громадян, впливає на професійну правову свідомість і правову культуру юристів. Наголошено, що головним завданням правової еліти є підтримання верховенства права, захист прав людини і громадянина. Правова еліта виступає вирішальним суб'єктом правової трансформації, генератором ідей та провідником правових реформ. Перераховано вимоги, яким має відповідати правова еліта. Визначена роль правової еліти в успішному реформуванні правової системи України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Мурашко, Віталій. "КАТЕГОРІЙНІ ТА ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Public management 20, № 5 (29 грудня 2020): 156–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-156-165.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано проблеми категорійних та державно-управлін- ських аспектів формування національної безпеки. Розкрито сутність терміна “безпека” у процесі розвитку ідей дискурсивної демократії, де він розглядав- ся як “цінність”, певний “суспільний інтерес”, “благо”. Однак, зазначено, що такий підхід не враховує, що поняття “безпека” можна інтерпретувати ширше як категорію філософську, а відтак — і категорію теорії·державної·політики та державного управління. При цьому, визначено, що зростаючий інтерес до ви- вчення сутності поняття “безпека” у контексті її світоглядно-філософського розуміння, залежить від багатьох факторів. Серед яких, зокрема, складність та неузгодженість сучасних процесів трансформації геополітичного та гео- економічного поля, усвідомлення необхідності вирішення глобальних про- блем безпеки та фундаментальних суспільно-політичних та соціально-еко- номічних змін, що останнім часом простежуються у багатьох країнах світу і мають вирішальний вплив на міжнародну та національну безпеку. Доведено, що зміст національної безпеки визначається ступенем захище- ності національних інтересів; станом захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, довкілля у різних сферах життєдіяль- ності від внутрішніх та зовнішніх загроз; станом захисту національних інте- ресів від різного роду загроз, який досягається завдяки цілеспрямованій ді- яльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства з метою гарантування прав людини та основних свобод, їх прогресивного роз- витку та стабільності конституційного ладу. Разом з тим обґрунтовано, що національна безпека держави полягає не тільки у захисті національних інте- ресів, а й у підтримці відповідних і необхідних умов існування як держави і суспільства, так і окремих громадян. Відповідно, забезпечення таких спри- ятливих умов є необхідною умовою реалізації національних інтересів та цілей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

N., Klievtsievych. "CIRCULAR ECONOMY AS A CONDITION FOR SUSTAINABLE DEVELOPMENT OTG." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 43 (October 22, 2021): 17–20. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2021-43-2.

Повний текст джерела

Анотація:

The article is devoted to the current topic of today – the introduction of the concept of circular economy in the economy of unit-ed territorial communities, in the framework of sustainable development, which involves a gradual transition from a linear model of economy to a closed cycle economy. The article reveals the general concept of circular economy, gives a historical digression into its origin. In addition, the article reviews the research of scientists from different countries on the subject of circular economy. The article also presents a review of business models of the circular economy in leading European countries, which could be useful for use at the local level in Ukraine, provides some comments on their application. Taking into account the best European practices, recommendations are given to Ukraine on the transition from a traditional (linear) economy to a circular economy. It is concluded that taking into account the ideas of the circular economy in shaping the development of communities is not only a modern trend, but also a very important impetus to ensure their competitive advantage in the long run. Further implementation of innovative business models can ensure that technical and biological materials continue to play an active role in the community economy and that important natural resources are preserved. There are still many issues that need detailed research and practi-cal implementation at both the state and local levels of public administration and at the business level. Therefore, the path to an eco-future remains relevant and open in terms of Ukraine's development. The state already has the first steps and a plan until 2030 on how to reduce the level of garbage, raise the level of awareness of citizens and businesses in terms of the transition to a circular economy. The transition to a circular economy, in particular through the use of renewable energy, will reduce the negative impact on the environment and ensure the balance of environmental, economic and social components of sustainable develop-ment. This article is an overview, it will help to be acquainted with the concept of circular economy and see the real situation in terms of Ukraine's development.Keywords: circular economy, green economy, business model of a circular economy. Стаття присвячена актуальній темі сьогодення – запровадженню концепції циркулярної економіки в економіку об’єднаних територіальних громад, в рамках забезпечення стійкого розвитку, яка передбачає поступовий перехід від лінійної моделі економіки до економіки замкненого циклу. В статті розкривається загальне поняття циркулярної економіки, наведено історичний екскурс щодо його виникнення. Крім того, в статті зроблено аналізування публікацій експертів, в тому числі іноземних, в рамках зазначеної тематики. Також в статті представлено розгляд бізнес-моделей циркулярної економіки, які могли б бути корисними для використання на місцевому рівні та наведена точка зору автора, щодо можливого їх використання в практиці господарювання на місцевому рівні. Зроблено висновок що врахування ідей циркулярної економіки при формуванні напрямків розвитку громад є не лише сучасним трендом, але й дуже важливим поштовхом до забезпечення їх конкурентних переваг в довгостроковій перспективі.Ключові слова: циркулярна економіка, зелена економіка, економіка замкненого циклу, бізнес моделі циркулярної економіки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Marusinets, Marianna. "Освіта Австрії: історичні акценти розвитку". Освітній простір України, № 14 (21 грудня 2018): 30–38. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.30-38.

Повний текст джерела

Анотація:

На основі спеціальних архівно-аналітичних матеріалів зроблено спробу розкрити історичні аспекти розвитку і становлення освіти в Австрії. Визначено основні віхи реформування змістового наповнення, зумовлених суспільними, політичними та ідеологічними трансформаціями, які мали місце в той чи інший період становлення та розвитку освіти. Особливий акцент зроблено на розкритті відомих політичних і громадських діячів, учених-реформаторів у галузі педагогіки, чиї ідеї слугували підґрунтям історії освіти Австрії. Розкрито діяльність Габсбургів у розвитку освіти – зробити Відень центром австрійської імперії; правління Марії Терезії та її сина Йозеф ІІ – що стало початком ідей Просвітництва, досконалим зразком для його вивчення і пропагування в Європі. Окремою сторінкою у розвитку освіти Австрії є період розпаду Австро-Угорської імперії, управління освітою соціал-демократами, та їх реформаторськими нововведеннями. Найбільш затребуваними серед них були не тільки педагоги, а й психологи, психоаналітики. Їх реформаторські ідеї знайшли впровадження у створенні шкільної реформи, яка стала історичною; дитячих будинків та приютів для дітей та підлітків, які були соціально незахищеними; діти з девіантною та асоціальною поведінкою. Особливий розвиток освітня галузь отримала в 20 ст., де зроблено акцент на підвищення якості навчання; налагодження співробітництва гуманітарних гімназій із соціальними інституціями; вивчення мовних дисциплін за вибором; підвищення кваліфікації педагогічних працівників у гуманітарних гімназіях та покращення умов їх праці. Освітніми напрямами політики Австрії нині є: якісна освіта впродовж життя; реалізації компетентнісного підходу; співпраця з місцевими громадами і релігійними спільнотами; упровадження білінгвального навчання, зумовленого міграційними процесами; виховання гендерної рівності серед дітей іммігрантів; створення сприятливого середовища для полікультурного розвитку та навчання дітям та молоді різних етнічних меншин із неоднаковими конфесійними світоглядними переконаннями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Одарчук, Наталія, та Тетяна Мірончук. "TED-конференції – платформа для англомовного мотиваційного дискурсу". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 150–57. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-22.

Повний текст джерела

Анотація:

Останнім часом TED-конференції стали однією з найпопулярніших платформ у світовій спільноті для поширення ідей, гідних наслідування. Виголошені англійською мовою промови, присвячені мотивації, посідають чільне місце серед численних виступів науковців, медиків, програмістів, музикантів, просто пересічних громадян, які готові поділитися ідеєю, вартою поширення. У статті піддані аналізу виступи ораторів TED-конференцій з метою доведення їхньої мотиваційної спрямованості. Для реалізації мети спершу з’ясована семантика поняття мотивації, а далі на основі відібраних промов декількох спікерів із платформи TED проаналізоване семантичне наповнення їхнього тексту. Задля встановлення найуживаніших лексичних одиниць створене семантичне ядро кожного виступу. Виокремлення й аналіз семантичного ядра промов дозволяє переконатися в тому, що найуживаніші лексичні одиниці відображають тему виступу, спікер будує свою промову навколо єдиної ідеї, що і передбачено вимогами організаторів TED-конференцій. Зроблений висновок про те, що мотивація як феномен, при якому діяльність однієї людини (чи групи людей) регулюється іншою, враховуючи ту чи ту потребу, є набором цілеспрямованих дій, пов’язаних з інтенцією мовця вплинути на співрозмовника і певним чином змінити або зберегти вже існуючий стан речей. Виступи на конференціях TED мають інформативно-персуазивно-спонукальний характер. З одного боку, спікерові важливо повідомити фактичний матеріал (факти, ідеї, результати). Проте важливіше для нього – вплинути на слухача, переконати в прийнятності своєї ідеї, викликати емоційну рефлексію в аудиторії, добитися того, щоб виступ актуалізував проблему, надихнув, змотивував до подальших дій задля її розв’язання. Здійснюючи когнітивно- комунікативну діяльність через TED talks за допомогою стратегій інформування, переконання і спонукання, промовці впливають відповідно на різні сфери свідомості: раціональне мислення, емоції та волевиявлення. В результаті цього вони творять мотиваційний дискурс, суб’єктами якого є вони самі в ролі ораторів та аудиторія – в ролі реципієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Sydorenko, N. "ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 398–406. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.47.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що будь-яка суспільна діяльність повинна будуватись на певних принципах, оскільки саме вони дозволяють сформулювати та закріпити певні особливості і правила, що закладаються в основу такої діяльності. Повною мірою вищесказане стосується і кримінологічної діяльності органів кримінального судочинства, що також має бути базуватись на певних вихідних положеннях та ідеологічних засадах, якими слід у подальшому керуватись для досягнення головної мети – ефективного забезпечення кримінологічної безпеки окремих громадян та держави в цілому. Метою статті є визначення принципів кримінологічної діяльності окремих органів кримінального судочинства. Визначено та проаналізовано окремі принципи кримінологічної діяльності органів кримінального судочинства. Під принципами кримінологічної діяльності кримінального судочинства, як частини органів державної влади, пропонується розуміти сукупність керівних ідей (принципів), які є основними вихідними положеннями для організації та здійснення кримінально-правової криміналістичної діяльності, як складової кримінологічна політика для ефективного запобігання злочинності. Крім того, це фундаментальні, вихідні та керівні ідеї, які є найвищими імперативними вимогами до здійснення кримінологічної діяльності органами кримінальної юстиції. Визначено та проаналізовано деякі принципи кримінологічної діяльності органів кримінальної юстиції. Сформовано перелік основних засад кримінологічної діяльності органів кримінальної юстиції, а саме: верховенство права, законність, гласність, гуманізм, терміновість, адекватність запобіжних заходів, доцільність, ефективність, інформативність, конкретність, науковість, плановість, реальність, систематизація та постійність кримінологічного впливу, підпорядкованість і послідовність, утилітарність, достатність ресурсів, всебічність, повнота та об’єктивність розслідування обставин справи, злагодженість дій усіх учасників процесу протидії злочинності та запобіганню злочинам, незалежність кримінологічної діяльності в. окремі органи кримінальної юстиції. Зазначено, що вищезазначені принципи не суперечать основним засадам діяльності кожного окремого органу кримінального судочинства. Тому їх дотримання у кримінологічній діяльності всіх органів кримінальної юстиції буде запорукою ефективності такої діяльності та реалізації основного завдання – профілактики правопорушень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Nikolenko, Vadym. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЛАТОНА: ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 81–91. http://dx.doi.org/10.15421/342035.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Гуйван, П. "Дотримання європейських принципів пропорційності – головна засада гарантії права на вільне самовираження". Юридичний вісник, № 3 (5 жовтня 2020): 95–102. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1909.

Повний текст джерела

Анотація:

Ця наукова стаття присвячена дослідженню актуального питання про забезпечення належного меха-нізму здійснення основоположного права людини на вільне вираження особистих поглядів та ідей. Від-стоюється теза, що вказане пра-во формує засади реалізації інших прав, але воно не є безмежним. Обмеження права на вільне вираження поглядів не є порушен-ням конвенції, якщо ці обмеження встановлені для досягнення одні-єї з цілей, зазначених у пункті 2 статті 10 цього міжнародного акту. Втім, засоби державного втручання у свободу слова завж-ди мають бути чітко визначені, повинні встановлюватися критерії та межі подібного владного впливу. У роботі наголошується на необхідності дотримання суспіль-ного балансу тих протилежних за сутністю і змістом суспільних та приватних інтересів, які при цьо-му стикаються. Це публічний інте-рес у самовираженні кожної особи, який реалізується через можливість суб’єкта доводити до відома оточую-чих свої політичні та інші переконан-ня, думки, ідеї, та державні інтереси щодо охорони конфіденційної інфор-мації і публічного порядку, а також права громадян на приватність. Проаналізовані правові підходи Європейського суду з прав людини в царині напрацювання критеріїв пра-вомірності обмежень права на сво-боду вираження поглядів, що накла-даються органами державної влади. Доводиться, що вирішальним елемен-том принципу необхідності втру-чання в право вільно виражати свою думку у демократичному суспільстві є пропорційність владного впливу. Саме принцип пропорційності віді-грає ключову роль для встановлення «справедливого балансу» суспільних та державних інтересів. Обмеження свобод, що гарантуються конвенці-єю, мають бути адекватними закон-ній меті, для якої застосовуються ці обмеження. Будь-яке втручання у свободу слова повинне за загальним пра-вилом бути встановлене законом, відповідати принципам передба-чуваності та прозорості; пере-слідувати одну з цілей, передбаче-них конвенційною статтею 10, а також бути необхідним і найменш обмежуючим для досягнення відпо-відної цілі. Для досягнення резуль-тату (визначення справедливості обмеження інформаційного права) слід довести, що воно «є необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Пехник, А. В., Ю. В. Завгородня та А. В. Кройтор. "Трансформаційні процеси освітньої діяльності в умовах COVID-19". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 27–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1146.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сучасні перетворення в галузі освітньої діяльності в українському суспільстві. Проведено аналіз різних форм освітнього процесу в умовах пандемії, їх проблемні аспекти та позитивні особливості, які виникли під час використання різних сучасних платформ у мережі Інтернет. У сучасному студентському товаристві виникають серйозні дискусії щодо форми проведення навчального процесу в умовах вагомого приросту інфікованих осіб та збільшення рівня смертності від захворювання на COVID-19. За таких умов виконання компетентністного критерію освітньої програми зменшується, адже в онлайн-режимі перевірити рівень навичок у повному обсязі досить складно. Усі ці виклики у сучасному освітньому середовищі зумовлюють актуалізацію цієї проблематики в наукових дослідженнях. Основоположним принципом освітньої політики та загалом навчального процесу є рівність усіх суб’єктів у можливості здобути бажаний освітній багаж навичок у рамках окремого навчального підрозділу. Однозначно освітня політика щодо рівності усіх бажаючих є дзеркалом конституційних основ, які відтворюють демократичні ідеї та принципи. У зв’язку з цим діяльність політичних агентів має відповідати ключовим законно закріпленим принципам, спрямованим на створення умов для різних соціальних рівнів отримати можливість для здобуття освіти. Окрім того, важливим елементом в освітній політиці є можливість отримання рівного доступу до освітнього процесу, що в умовах пандемії реалізувати практично досить важко. Під час реалізації основних ідей рівності освітньої політики суспільство зможе набути позитивних якостей та підвищити рівень політичної свідомості. Усі позитивні зміни в рамках системи освіти показують можливість для консенсусу та компромісу в межах загальної політичної системи під час вирішення стратегічних питань для суспільства, а саме життя та здоров’я громадян. Суб’єкти політики в умовах високого суспільного інтересу не зможуть використовувати політичні технології з метою маніпуляції свідомістю населення, а політичні конфлікти стануть джерелом досягнення ефективних політичних рішень. Така система відносин зможе допомогти транзитному українському суспільству стати демократичним, правовим, громадянським не лише в межах норм права, але й в реальній площині відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Біла, Дар’я Олегівна. "ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ МОЛОДІ В СУСПІЛЬСТВІ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ Й ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми визначення ролі молоді в суспільстві в умовах полі- тичної невизначеності й особливості формування державної молодіжної політики. Авторка визначила, що державна молодіжна політика − це система інститутів, що містить різноманітні еле- менти (навчально-педагогічні, політично-правові, інституційно-організаційні й фінансово-економічні), вона чинить управлінський вплив на молодь як унікальний феномен суспільства для забезпечення максимально повного використання молоді як потенціалу й ресурсу для досягнення управлінської мети. У статті доведено, що з боку публічного управління молодь виступає одночасно і як ключовий об’єкт управлін- ського впливу, і як активний, гнучкий і потужний ресурс і потенціал суспільно-економічної та політичної дії. Саме цей суб’єкт – об’єктна роль молоді в суспільстві й у публічному управлінні – робить її найчутливішою до політичних та економічних змін, швидкою під час реагування на заклики й ситуативні дії. Політична невизначеність або кри- за, які загострюють суперечності й проблеми в суспільстві, є ключовими чинниками зростання активності моло- ді щодо участі в суспільно-економічних процесах і стають загрозою ймовірної швидкої ідеологічної «поляризації» молоді. Це може сприяти залученню молоді як цінного ресурсу в «арсенал» публічного управління або привести до його втрати. Авторкою узагальнені ключові особливості формування державної молодіжної політики в умовах політичної та економічної невизначеності чи кризи, які потребують реалізації як через інститути молодіжної політики, так і за участі інших інститутів публічного управління. Ці особливості умовно поділено на два блоки: – стратегічно орієнтований, ідеологічний блок, який формується та реалізується впродовж декількох поко- лінь, сприяє спрямуванню потенціалу молоді на творчість, генерацію позитивних ідей і змін з урахуванням об’єкт- суб’єктності молоді й дозволяє усунути загрози її можливої ідеологічної «поляризації»; – тактично спрямований, соціально-економічний блок, який потребує коротко- й середньотермінового вирішен- ня та сприяє створенню соціально-економічних умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

L.O., Petrychenko. "STUDENTS’ FORMATION OF LEGAL CULTURE IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS AS A BASIS OF YOUNGSTERS’ SPIRITUAL SECURITY IN MODERN WORLD." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 90 (November 4, 2020): 59–66. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті відстоюється положення, що духовну безпеку населення України здатне забезпечити лише демократичне правове суспільство, побудоване на основі правової компетентності та соціальної дові-ри його громадян, вияву високої громадянської позиції; одним із перспективних шляхів підтримання у суспільстві сталості і духовної безпеки, втілення ідей рівності і недискримінації є підвищення рівня правової культури та освіченості.Вищу освіту розглянуто як чинник розбудови правової держави, де правова культура громадян тісно пов’язана з усіма елементами правової системи формування правової культури молоді. Формування правової культури студентства визначене як тривалий процес, що реалізується в основному у середо-вищі ЗВО, визначає ступінь і характер правового розвитку особистості в суспільній правовій культурі, тісно взаємопов’язане з правовою освіченістю людини, зокрема, її розвиненою правосвідомістю, вмін-нями і навичками реалізовувати свої права, підпорядкувати поведінку вимогам правових норм.На основі аналізу наукової літератури встановлено, що складниками правової культури студентства є: повага до правових норм суспільства; наявність дієвих правових знань, норм права; висока культура, широка ерудованість; правові навички щодо реалізації суб’єктивних прав і свобод; особисто вмотиво-вана стала правомірна поведінка; громадсько-правова активність.Доведено, що у середовищі ЗВО є потреба у створенні цілісної системи формування правової куль-тури студентства із застосуванням різноманітних механізмів заохочення громадянської активності молоді, поширення студентського самоврядування, розвитку форм волонтерської діяльності та взаємо-допомоги. Визначено й охарактеризовано основні структурні компоненти системи формування право-вої культури студентської молоді у ЗВО: цільовий (формування всіх складників правової культури сту-дентства на основі принципів поінформованості та знань, доступності правової допомоги і підтримки, індивідуального підходу та толерантного ставлення; дотримання безпеки); суб’єкт-суб’єктний (надава-чі освітніх послуг, споживачі освітніх послуг, а також освітні стейкхолдери); організаційно-змістовий (зміст навчання студентів, специфіка виховної роботи та рівень студентського самоврядування тощо). The article defends the position that the spiritual security of the Ukrainian population can be ensured only by a democratic legal society, built on the basis of legal competence and social trust of citizens, the demonstration of a high civil position. One of the perspective ways to maintain sustainability, spiritual security in society and the implementation of the ideas of equality and non-discrimination is to increase the level of legal culture and education.High education is seen as a factor in building the rule of law, where the legal culture of citizens is closely linked to all elements of the legal system of youngsters’ legal culture. Students’ formation of the legal culture is defined as a long process, implemented mainly in environment of high education institutions. It determines the degree and character of individual’s legal development in public legal culture. Its closely interrelated with the legal personal education, including developed legal awareness, skills and abilities to realize own rights, and subject behavior to the requirements of legal norms.Based on the analysis of the scientific literature, the components of students’ legal culture are established. These are: respect the legal norms of society; availability the effective legal knowledge, legal norms; high culture, wide erudition; legal skills in the exercise of subjective rights and freedoms; personally motivated constant lawful behavior; social and legal activities.It is proved that there is a need to create an entire system of forming the students’ legal culture with the use of various mechanisms to encourage civic activity of young people, the spread of students’ government, the development of forms of volunteerism and mutual assistance. The main structural components of the system of formation students’ legal culture in higher education institutions are defined and characterized. Objective component (formation of all components the students’ legal culture on the basis of awareness and knowledge principles, availability of legal assistance and support, individual approach and tolerant attitude; safety). Subject-subjective component (providing the educational services, consumers of educational services, as well as educational stakeholders). Organizational and maintenance component (content of students’ education, specifics of educational work and the level of students’ self-government, etc.).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні". Право України, № 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Атаманова, Наталя Віталіївна, та Олексій Володимирович Дяченко. "ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРАВОПОРЯДКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 82–87. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто поняття та ознаки сучасної правової культури. Дослідження впливу правового виховання на формування правової культури дозволяє стверджувати, що воно може інтерпретуватися як складник процесу загальної соціалізації особистості, яка включає дію цілеспрямованих та стихійних чинників. Правова культура будь-якої держави містить як загальні, так і особливі ознаки. Правова культура окремо взятої людини відображає у собі частку правової культури класу, нації та суспільства. Вона залежить від життєвого досвіду людини, рівня її юридичної освіти, правових навичок, які впливають на юридично значущу поведінку. Визначено структуру правової культури та її роль у формуванні правопорядку сучас- ної української держави. За структурою правову культуру можна вважати формою соці- ально значущої діяльності людини у сфері державно-правових відносин, яка виявляється, по-перше, у правових нормах, інститутах, а по-друге, у здатності громадян оцінювати ці явища. Водночас правова культура обов’язково виражає державно-правовий досвід окремої особистості, на основі якого формується сукупний досвід соціальних спільнот і суспільств. Взагалі правова культура спонукає особистість діяти згідно із законом. Досліджено правосвідомість у складі правової культури суспільства та особи. Пpaвocвiдoмicть визнaчaють як фopму cуcпiльнoї cвiдoмocтi, якa вiдoбpaжaє cтaвлення cуб’єктiв пpaвoвiднocин дo чиннoгo пpaвa тa пoхiдних вiд ньoгo пpaвoвих явищ. Чеpез пpaвocвiдoмicть вiдбивaютьcя не тiльки cтaн пpaвoвих вiднocин, a й тенденцiї їх змiн. Виокремлено правову свідомість як один із чинників підвищення рівня правової культу- ри населення. У реальному житті окремий індивід, групи людей можуть сприймати або не сприймати право, бути солідарними з його вимогами або чинити всупереч їм. Таке ставлення до права у людей визначається їхньою правосвідомістю. За визначеннями авторів, правосві- домість – це специфічна форма суспільної свідомості, відбиття права у формі ідей, поглядів на законодавство, права та свободи людини, законність і правопорядок у суспільстві. Визначено вплив правової культури на формування стабільності та правопорядку. Пра- вова культура характеризується створенням, утвердженням, зберіганням і трансляцією правових цінностей. Фактично правова культура – це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики. Людству загалом і кожному народу зокрема потрібна морально ціннісна, пра- вова система координат. Здійснено аналіз специфічних особливостей професійної правової культури представни- ків правоохоронної системи. Аналіз регулювання як фактора формування професійної пра- восвідомості та правової культури дозволяє стверджувати, що знання нормативних доку- ментів обов’язково й неминуче впливає на професійну правосвідомість, професійну правову культуру працівника правоохоронних органів, тому що професійна правова культура перед- бачає міцні знання юридичних теорій, законодавства, наявність умінь і навичок її реалізації, а також повагу до закону і неухильне дотримання законодавства. Запропоновано шляхи зниження рівня правового нігілізму як прояву деформації право- свідомості. Пoвнicтю пoдoлaти пpaвoвий нiгiлiзм немoжливo, aле мoжнa мiнiмiзувaти йoгo piвень шляхoм вжиття низки кoмплекcних зaхoдiв, кoнcoлiдaцiї cуcпiльcтвa, зaбезпечення пpинципу веpхoвенcтвa пpaвa, здiйcнення пpaвoвoгo вихoвaння гpoмaдян у нaпpямi пaтpioтизму тa вiдпoвiдaльнocтi зa cвoю кpaїну.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Dukhnevych, Vitalii. "Гібридна війна: «Зони ризику» і виклики для побудови громадянської злагоди". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 46(49) (25 грудня 2020). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).153.

Повний текст джерела

Анотація:

Презентовано основні положення соціально-психологічної концепції запобігання та протидії негативним психологічним явищам у політико-правовій сфері, пов’язаним зі збройним протистоянням на сході країни. Представлено головні внутрішні і зовнішні фактори, які призводять до виникнення і поширення негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері країни або породжують відповідні причини та умови. Визначено основні тенденції прояву таких явищ: 1) зростання маргіналізації суспільства внаслідок розмивання загальноукраїнської ідентичності; 2) наростання труднощів у побудові програм перспективного майбутнього; 3) посилення взаємозв’язку негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері та криміналізації побутових конфліктів; 4) підвищення сенситивності громадян до маніпулятивних впливів (у тому числі через ЗМК) з боку агресора; 5) посилення маніпулятивних впливів з боку агентів внутрішньої політики задля досягнення парціальних політичних цілей; 6) поширення настроїв, які перешкоджають інтеграційним процесам у суспільстві; 7) посилення комбінованого впливу різних внутрішніх і зовнішніх – соціальних, політичних, економічних та інших – факторів на виникнення й поширення негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері. Запобігання негативним психологічним явищам слід розуміти як розроблення комплексу рекомендацій, прийомів та дій суб’єктів громадянського суспільства, спрямованих на запобігання прояву (профілактику) та зменшення можливих наслідків впливу цих явищ на суспільні та політико-правові процеси. Протидію негативним психологічним явищам запропоновано тлумачити як комплекс рекомендацій, прийомів та дій, спрямованих на припинення, мінімізацію та (або) ліквідацію наслідків проявів негативних наслідків у політико-правовій сфері. Представлено ключові напрями запобігання та протидії таким негативним психологічним явищам. Окреслено групи завдань: 1) щодо запобігання наслідкам прояву негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері, 2) щодо боротьби з ними та 3) щодо їх мінімізації та (або) ліквідації. Запропоновано бачення основних заходів щодо запобігання таким явищам (їх профілактики). Визначено ресурсність громадянської злагоди як механізму пошуку та відновлення миру і паритетності між суб’єктами. Означено підходи до використання ідей громадянської злагоди для побудови образу спільного перспективного майбутнього та пошуку узгодженої позиції громадян та груп, що мають різні погляди і переконання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Nychkalo, Nellia, та Valentyna Hordiienko. "НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У ДОБУ ВІЙНИ: ЗА КАМЕРТОНОМ СЕРЦЯ І ЛЮБОВІ ДО БАТЬКІВЩИНИ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 4, № 1 (29 квітня 2022). http://dx.doi.org/10.37472/v.naes.2022.4123.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розгорнуто висвітлено діяльність Відділення професійної освіти і освіти дорослих НАПН України, його наукових установ (Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, Інституту професійної освіти НАПН України) та членів відділення — дійсних членів (академіків) і членів-кореспондентів в умовах воєнного стану, запровадженого і продовженого відповідно до указів Президента України у зв’язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Схарактеризовано ключові напрями роботи Відділення: організація фінансової підтримки ЗСУ, волонтерство, участь у територіальній обороні, наукова діяльність, науково-організаційна діяльність, науково-організаційна міжнародна діяльність, сприяння забезпеченню дотримання прав людини, робота аспірантури та докторантури. Наукові установи та члени Відділення беруть активну участь у протидії російській агресії, здійснюють заходи з посилення ефективності діяльності задля прискорення перемоги, розвитку української науки й освіти. Розкрито взаємодію Відділення з різними соціальними інститутами, зокрема з науково-методичними центрами професійно-технічної освіти в областях, з органами місцевого самоврядування, територіальними громадами в сільській місцевості. Особливу увагу приділено розкриттю ініціатив та прогресивних ідей членів Відділення, що мають важливе значення на міжнародному рівні. Висловлено сердечну подяку польському народу, Президенту Польщі Анджею Дуді, Уряду Польщі, а також науковцям, освітянам, які з перших днів широкомасштабної агресії надають і продовжують надавати неоціненну допомогу українським біженцям — жінкам і дітям. Коротко схарактеризовано завершальний етап підготовки до ІХ Польсько-українського / українсько-польського наукового форуму, що відбудеться 11-12 травня 2022 р. на базі Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Ідейна громада"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями