Добірка наукової літератури з теми "Ідеал матері"

У статті досліджено індивіду-алізм шляхом аналізу гуманізму та антропоцентризму як аксіоло-гічних новацій доби Відродження. Акцентовано, що індивід і інди-відуальне «Я» людини існували в історії завжди, хоча і в різних фор-мах та вигляді, проте розкриття індивіда, його індивідуального «Я» найбільш повно відбулося в епоху Відродження. Виявлено, що в епоху Відроджен-ня свідомість європейця піддалася радикальним нормативно-цінніс-ним трансформаціям. Так, Бог перестав бути першоджерелом світобудови, а на Його місце стає людина, яка керується не вірою, а розумом. Такий новий соціокуль-турний тип людини має на меті вже не дотримання релігійних норм, а самореалізацію, самоствер-дження, самовизначення. Остан-ньому сприяє нова свобода, яка вже не обмежена феодалізмом, а перед-бачає свободу вибору.Доведено, що саме гуманізм та антропоцентризм стали двома найважливішими детермінантами для формування нового типу інди-відуалізму – гуманістичного, який керується принципом самоцінності людини, гармонійності та ставить у центр її бажання чи-то духовні, чи матеріальні.Сформовано висновок, що гуманістично-антропоцентрич-ні філософсько-правові ідеї стали підґрунтям для: перенесення філо-софсько-правових проблем з онто-логічної сфери в етичну; розкриття гармонійної єдності божественного і природного, духовного та матері-ального начал; вільного волевияв-лення природних людських думок і почуттів; можливості діяти згід-но з указівками власного розуму; визначення ідеалу людини через особисті чесноти, благородство та особисту відповідальність; роз-різнення природного від духовного в людині; раціонально-морального самовизначення індивіда; обґрун-тування особистої та зовніш-ньої свободи людини; вироблення антропологічного способу мислен-ня про соціально-правове буття; тлумачення прав і свобод людини та громадянина; розвитку природ-ного права; соціальної рівності та законності; захисту гідності осо-бистості, її свободи відстоювання всебічного розвитку; відкриття індивідуальності як соціально-пра-вового атома; виникнення понят-тя «особистість».

У статті на матеріалі трилогії Томаса Стоппарда «Острів Утопії» визначено основні фрагменти англомовної картини світу, представленої лінгвістичними особливостями етнокультурного аспекту в мовній об’єктивації російського етносу британською лінгвокультурною спільністю. Увагу зосереджено на спробі дослідження етнічних стереотипів, які існують у пізнанні людиною навколишнього світу іншого народу, є етнономінаціями та створюють своєрідний етнокультурний образ багатонаціонального світу, що впливає на організацію міжетнічної комунікації: на вибір відповідних номінативних одиниць та стратегічне розгортання спілкування. Дослідження та сприйняття іншої культури завжди проходить крізь призму своїх національних цінностей та властивостей характеру, відповідно, сприймання росіян, зокрема, англійцями дає багатий матеріал для вивчення англійського менталітету. Автор аналізує стереотипні уявлення англійців про національний характер та особливості національного менталітету російської етнічної спільноти. Виявляється, що росіянам потрібен сильний жорсткий лідер, оскільки вони звикли до беззастережливого підпорядкування владі та авторитету. У результаті аналізу виявлено, що позитивна оцінка факту, дії або явища надає об’єкту, що описується, характеристик «свого»: за норму, ідеал, щось позитивне сприймаються суспільством лише свої культурні надбання. Те, що оцінюється негативно, належить до класу «чужого». Таким чином, все, що оцінюється позитивно, є характеристикою «свого» та береться за правило; все, що оцінюється негативно, описується як чуже і тому зазнає відторгнення. Саме екстралінгвістичні фактори (політична, соціально-економічна ситуація) визначають, якої форми набуде контакт двох націй: діалогу чи конфлікту. Постулюється ідея, що домінантні риси національного характеру представників інших культур складаються в англійців у певний стереотип, який є стійким утворенням та таким, що не завжди відповідає дійсному стану речей. У ситуаціях міжетнічного спілкування процес комунікації відбувається на основі стратегій ототожнення та дистанціювання. Відповідні стратегії в міжетнічній взаємодії визначають спрямування комунікативних дій мовців із можливим наданням експліцитної або імпліцитної оцінки чи характеристики.

Юридична методологія відіграє важливу роль у забезпеченні комплексного дослідження цивільно-правової матерії, адже застосування усього доступного арсеналу апробованих у юриспруденції методів забезпечує найбільш якісне вивчення кожного окремого напряму цивілістичної проблематики. Зі свого боку врахування на законодавчому рівні обґрунтованих цивілістикою висновків та рекомендацій уможливлює подальше вдосконалення відповідних сегментів вітчизняного механізму цивільно-правового регулювання. Незважаючи на достатньо повно рoзрoблeну мeтoдику тлумачeння нoрмативнo-правoвих актiв на рiвнi iнструмeнтальнoї тeoрiї права i наявнiсть наукoвих праць, присвячeних спoсoбам тлумачeння дoгoвoрiв, мeханiзм виявлeння глибинної сутності більшості інших актів саморегулювання як рiзнoвидiв приватнoправoвих тeкстiв дoстатньою мірою у цивілістиці нe рoзрoблeний. Залишається також малoдoслiджeним питання щoдo мoжливoстi застoсування єдинoї стандартнoї сукупнoстi мeтoдiв пiзнання явищ цивiльнo-правoвoї рeальнoстi нeзалeжнo вiд спeцифiки oб’єкта дoслiджeння. Метою статті є спроба обґрунтування методологічної доцільності застосування герменевтики як одного з основних методів догматичного напряму наукових досліджень у цивілістичній науці. Показано, що в ідеалі сучасні дослідження у цивілістиці повинні ґрунтуватися на трьох можливих рівнях наукового пізнання: дoгматичнoму, сoцioлoгiчнoму та аксioлoгiчнoму. Продемонстровано, що догматичний рівень полягає у дослідженні норм позитивного права, що містяться в актах цивільного законодавства України, приписів, які становлять зміст правових звичаїв й інших джерел цивільного права, а також положень договорів, статутів, регламентів та інших внутрішніх документів юридичних осіб. Їх всебічне вивчення здійснюється за допомогою методів правової герменевтики з урахуванням актуальних потреб у регулюванні та волі, вираженої у правовій нормі. Обґрунтовується, що застосування герменевтичного підходу до дослідження цивільно-правової реальності дає змогу виявити системні проблеми в організації правової роботи окремих суб’єктів цивільних правовідносин, опрацювати пропозиції щодо її вдосконалення та окреслити шляхи досягнення поставлених завдань більш ефективними прийомами. Продемонстровано, що евристичний потенціал цього методу для здійснення досліджень у цивілістиці полягає в отриманні відомостей про смисл тексту, закладений у нього автором, і про те, для чого цей текст може бути використаний. У науковому дослідженні такий результат повинен бути проміжним, давати підставу для роздумів вченого про правові явища і служити приводом для виявлення проб лем в адекватності викладу фактичних обставин.

У статті розглянуто явище клієнтелізму у розрізі процесів моделювання систем представництва інтересів в політиці. Окреслено історичні етапи його становлення та функціонування. Виокремлено його специфіку як політико-психологічного феномену. Доведено, що, зростаюча спеціалізація та інституалізація політичної діяльності у демократичних суспільствах не припинила клієнтелістичних практик, не зважаючи на їх архаїчність та невідповідність етичним принципам демократичного ідеалу. Актуальність клієнтелізму пояснюється його глибинною психологічною природою. Клієнтелізм завжди грунтується на персоналізованих обмінах та інструментах впливу, а клієнтела представляє собою спільноту, яка базується на психологічній сумісності матеріально та емоційно залежних від лідера членів, і функціонує на основі їх безумовного підпорядкування. Обгрунтовано, що на сучасному етапі клієнтелізм здебівльшого знаходить благодатний грунт на локальному рівні політики. Дана характеристика локального політичного режиму. Показано, що локальні політичні клієнтели будуються за принципом вертикальної мережи, в якій в ролі привілейованих «патронів» виступають формальні інститути влади, а залежні від них «клієнти» (різноманітні групи інтересів) намагаються впливати на прийняття рішень через опосередковані механізми нерівноцінного обміну в умовах монополії на доступ до ресурсів. У такій ситуації головним інструментом забезпечення панівних позицій місцевої влади стає адміністративний ресурс. Найбільш наочно специфіка локального клієтелізму проявляється у перехідних суспільствах. Зокрема багатий фактологічний матеріал для аналізу клієнтелізму як соціального, економічного, політичного явища та психологічного феномену надає нам пострадянській простір. Показано, що в період системних трансформацій, клієн-тела може бути прийнятною як «перехідна» модель представництва інтересів в політиці, адже за умов її тимчасовості сприятиме консолідації місцевої влади, місцевих еліт та громади. Втім якщо на зміну клієнтелі не прийде більш інституціалізована система політичних ролей, це може значно загальмувати демократичний транзит. На основі політико-психологічного аналізу відносин клієнтелістичного типу відзначено, що вони не є антагоністичними демократії та не перебувають у повному протиріччі з бюрократичною логікою її політико-адміністративних інституцій. І хоча офіційні уявлення про легітимні форми представництва інтересів в політиці призводять до дискредитації клієнтелізму і, через це, телепортують його в сфери неофіційних коридорів влади, дане явище залишається структурованою частиною представницьких демократій у силу його психологічної природи.