Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Ідеали.
Статті в журналах з теми "Ідеали"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Ідеали".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
ГАНАБА, Світлана, та Олександр ЛУЦЬКИЙ. "ІДЕАЛ ОСВІЧЕНОЇ ЛЮДИНИ: ОКРЕСЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 70–81. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.613.
Повний текст джерелаАнотація:
Ідеали як взірці втілення найкращих якостей є орієнтиром подальшого розвитку освіти. Саме вони відіграють засадничу роль у визначенні мети та цілей, особливостей організації й реалізації освітньої діяльності. В ідеалах найбільш повно виявляється творча природа свідомості, яка здатна не лише відображати світ довкола, а й створювати його. Відображаючи дійсність ідеал, одночасно оцінює її з точки зору перспективи майбутнього та можливих тенденцій. Ефективність розробки та реалізації ідеалу у практиках освіти є можливою за умови розуміння потреб та викликів епохи, так би мовити «духу епохи». Це певна якість суспільного життя, яка концентрує у собі мову, виробництво, технічні новації, панівні цінності тощо. Очевидно, що «дух епохи» виявляє свою життєвість у певних формах культури й у такий спосіб складає унікальний портрет конкретної історичної епохи. Серед низки освітніх ідеалів, на які орієнтуються навчальні практики, засадничим є ідеал освіченої людини. Він є визначальним в освіті будь-якої історичної епохи, оскільки символізує здатність освіти відповідати «духу епохи» та творити його в подальшому. Освічена людина – це не лише та, яка знає про світ та себе, але й здатна використати знання на практиці. Власне, сама освіченість це певний набір смислів та міркувань, за допомогою яких людина сприймає себе та світ довкола.
2
Петрів, Андрій. "СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ «ПАТРІОТИЧНІ ІДЕАЛИ СТУДЕНТІВ АГРАРНИХ ЗАКЛАДІВ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ»". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 218–26. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/218-226.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність поняття «патріотичні ідеали студентів аграрних закладів фахової передвищої освіти», указується, що ідеал – це уявлення про зразок людської поведінки, що випливає із розуміння мети життя й залежить від ціннісно-смислової сфери особистості. Зауважується, що патріотичні ідеали студентів є інтегративним психологічним утворенням, що охоплює різні сфери особистості і складаються з когнітивного, мотиваційного, емоційно-ціннісного і діяльнісно-поведінкового компонентів. Звертається увага на те, що студенти аграрних закладів фахової передвищої освіти є специфічною соціально-професійною групою, від діяльності якої залежить стан навколишнього природнього середовища.
3
Dzioban, Oleksandr. "Суспільний ідеал: деякі особливості античного розуміння". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (18 травня 2018): 56–68. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.3-4.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються погляди ідеального державного устрою, яку розв’язували філософи античності. Вперше ця проблема була поставлена софістами, одні з яких вважали, що приписи законів є довільними (штучними), тоді як веління ж природи є необхідними, а інша група софістів робила висновок, що потрібно встановлювати такі закони, які відповідають користі людей, а саме – взаємній справедливості та іншим чеснотам. В творах Платона проблема співвідношення особистості й суспільства вирішується на користь суспільства, що є характерним для ідеалів традиційного суспільства. На противагу Платону Аристотель не мислить ідеальне суспільство без приватної власності.
З поглибленням і загостренням державної кризи вектор вирішення питання про суспільний ідеал повертався від пріоритету державності до людини, тобто до пріоритету особистісних свобод, інтересів і потреб. У формуванні елліністичного світогляду певну роль відіграла і та обставина, що ідеали Платона й Аристотеля залишилися нереалізованими на практиці. Показано, що вирішення питання про ідеальну соціальну організацію залежало від тих історичних умов і соціально-моральних позицій, в яких знаходився той чи інший автор.
4
Єршова, Людмила. "ВІД КУПЦЯ – ДО ПІДПРИЄМЦЯ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ЦІННОСТЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕЛІТИ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 15 (14 травня 2018): 154–61. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.154-161.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано міждисциплінарний характер дослідження трансформації образу української економічної еліти у ХІХ – на початку ХХ століття. Це пояснюється умовами глобалізації сучасного світу і приналежністю предмета дослідження до об’єктів багатьох наук: історії педагогіки, історії, філософії, культурології, соціології, етнографії, біології, психології та забезпечено застосуванням низки наукових підходів: культурологічного (а в його межах – геокультурного, етнокультурного, соціокультурного, біографічного, типологічного), психолого-соціологічного, історико-соціологічного, історико-філологічного, наративного, герменевтичного та ін. Охарактеризовано історичні, культурні, національні, ментальні, релігійні та інші особливості формування системи виховних ідеалів підприємницького стану України у ХІХ – на початку ХХ століття. Виявлено етнонаціональні відмінності у формуванні поглядів народів України на цінності та ідеали підприємницької діяльності.Проаналізовано причини трансформації образу української економічної еліти у досліджуваний період. Увага акцентована на характеристиці найвагоміших цінностей українських підприємців (віра, родина, освіта, місцевий патріотизм) і чеснот (толерантність, помірність, стриманість, суспільна відповідальність). Виявлено причини домінування релігійно-моральної складової виховного ідеалу вітчизняних підприємців (нестійкість соціально-економічного становища нової підприємницької верстви, релігійно зумовлений критичний погляд на заняття торгівлею, внутрішньо особистісний конфлікт між людським прагненням до збагачення та християнським його запереченням). Обґрунтовано основну зміну у ставленні вітчизняних підприємців до освіти (освіта як престиж трансформувалася в освіту як умову фінансової безпеки та економічний спосіб мислення).
5
БУДЗ, Андрій. "ТРАНСЦЕНДЕНТИЗМ ЯК ЧИННИК ОТОТОЖНЕННЯ АКСІОЛОГІЧНОЇ ТА ЕТИЧНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 71–86. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є обґрунтування трансцендентиз- му як чинника, який здійснив вплив на ототожнення аксіологічної та етичної проблематики в західноєвропейській філософії, починаючи від античної філософії та завершуючи початком ХХ ст. Методологічними засадами дослідження є парадиг- мальний підхід до специфіки розвитку історико-філософського процесу, який поєднується з генеалогічним методом, методами контекстуального аналізу, проблемно-категоріального аналізу й історико-філософської реконструкції. Наукова новизна. У статті розроблена концепція ототожнення аксіологічної та етичної проблематики в західноєвропейській філософії на основі парадигми трансцендентизму. Обґрунтовано, що транс- цендентизм у західноєвропейській філософії, який розвивається у філософських системах, починаючи з античності, створює підґрунтя для ототожнення низки аксіологічних та етичних понять, зокрема етичних – «цінність», «ідеал» та етичних – «благо», «щастя», унаслідок чого аксіологічна сфера включають- ся в етику та не виділяється як окрема наука. Висновки. Ото- тожнення аксіології та етики в західноєвропейській філософії, виходячи з аналізу основних ідей філософів, відбувається на семантичному рівні, який має світоглядні витоки. Зокре- ма, ототожнення аксіологічних (цінність, ідеал) та етич- них понять (благо, щастя) у західноєвропейській філософії ґрунтується на парадигмі трансцендентизму. Остання, у свою чергу, засновується на ідеї наявності вищої реальності, яка існує онтологічно, є справжньою, істинною та володіє найви- щими ступенями якостей речей, власне, сама є благом, цінністю й ідеалом. Унаслідок такого бачення буття людина не може самостійно будувати аксіологічні та гносеологічні системи, власне, не може бути «творцем» цінностей та істини, а здат- на тільки долучатися й розвивати вже наявні істини, ціннісні системи та ідеали, які мають трансцендентне походження.
6
Усенко, В. М. "Епіфільтри та однобічні ідеали напівгруп перетворень". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 1 (1993): 60–64.
Знайти повний текст джерела
7
Усенко, В. М. "Епіфільтри та однобічні ідеали напівгруп перетворень". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 1 (1993): 60–64.
Знайти повний текст джерела
8
Усенко, В. М. "Епіфільтри та однобічні ідеали напівгруп перетворень". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 1 (1993): 60–64.
Знайти повний текст джерела
9
Усенко, В. М. "Епіфільтри та однобічні ідеали напівгруп перетворень". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 1 (1993): 60–64.
Знайти повний текст джерела
10
Розпутенко, І. В. "Дефіцит державного управління: ідеали і приватизація". Статистика України, № 3 (62) (2013): 65–69.
Знайти повний текст джерела
11
Усенко, В. М. "Епіфільтри та однобічні ідеали напівгруп перетворень". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 1 (1993): 60–64.
Знайти повний текст джерела
12
Журавльов, В. М. "Підстановки, що задають ідеали горенштейнового порядку". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 3 (2002): 23–27.
Знайти повний текст джерела
13
Величко, В. Є. "Ординальні ідеали та структурні властивості напівгруп". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 2 (2002): 14–16.
Знайти повний текст джерела
14
Кузьменко, В. "Ідеали правди і краси Віталія Дончика". Дивослово, № 4 (2007): 62–63.
Знайти повний текст джерела
15
Кулікова, Л. "Ідеали освіти в педагогічних поглядах Ф.Ф.Зелинського". Шлях освіти, № 2 (2001): 45–47.
Знайти повний текст джерела
16
Oksa, M. M., and V. V. Ivanenko. "EDUCATIONAL IDEAS OF UKRAINIAN COSSACKS." Scientific Bulletin Melitopol State Pedagogical 2, no. 21 (2018): 33–39. http://dx.doi.org/10.33842/2219-5203-2018-2-21-33-39.
Повний текст джерела
17
Савелюк, Н. "Особистісні ідеали у професійному становленні майбутніх педагогів". Освіта регіону, № 3 (33) (2013): 371–76.
Знайти повний текст джерела
18
Семенко, С. В. "Державницькі ідеали в політичній публіцистиці Юрія Косача". Наукові записки Інституту журналістики 56, липень - вересень (2014): 104–10.
Знайти повний текст джерела
19
Журавльов, В. М. "Підстановки, що задають ідеали циклічного горенштейнового порядку". Вісник Київського університету. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 4 (2002): 9–12.
Знайти повний текст джерела
20
Семенюк, Г. Ф. "Ідеали національного відродження в драматургії Миколи Куліша". Вісник Київського університету. Історико-філологічні науки, вип. 6 (1992): 68–73.
Знайти повний текст джерела
21
Забавський, Б. В., та А. І. Гаталевич. "Про мінімальні прості ідеали комутативних кілець безу". Ukrainian Mathematical Journal 51, № 7 (липень 1999): 1001–5. http://dx.doi.org/10.1007/bf02529564.
Повний текст джерела
22
Мицюк, М. В., та О. В. Наумовська. "МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ ІДЕАЛИ УКРАЇНЦІВ: ВІД ФОЛЬКЛОРУ ДО МАСМЕДІА". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 275–81. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-38.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено український фольклор як системотвірну домінанту сучасного медіапростору. Розкрито парадигми масмедіа як наступника усної словесності, орієнтованого на соціальну модернізацію і духовний розвиток особистості у глобалізованому світі; обґрунтовано передумови взаємодії фольклору і масмедіа. Виявлено морально-ціннісний потенціал фольклору як змістовного феномену сучасної масової культури (зокрема, масмедіа), що сприяє утвердженню філософсько-культурологічних основ функціонування людини у природному і соціокультурному середовищі (засади моральності, моралі, права, гармонійних взаємин особистості і суспільства). Охарактеризовано закономірності еволюції традиційної словесності як поліфункціональної соціальної полістадіальної художньої системи, архітектоніка якої зумовлена історико-культурними чинниками. Визначено сенс-змістовні основи фольклору в контексті виявлення філософсько-культурологічних принципів і актуалізації його жанрової природи, що забезпечують усній традиції позачасову затребуваність, зважаючи на її здатність представляти національно- державні і власне індивідуальні (людські) засади. Описано фольклор як унікальну синкретичну, поліфункціональну систему, що відобразила різні світоглядні настанови й історико-культурні реалії. Визначено діалог словесного фольклору і масмедіа, що зумовлений низкою критеріїв, які стали парадигмальними умовами здійснення комунікації. Досліджено фольклор у контексті масової культури, що транслює базові філософсько- культурологічні цінності, які втілені в численних архетипних образах і постають сенс-змістовними домінантами сучасного медіапростору, зокрема масмедіа (телебачення, радіо, інтернет, кіно, фото, анімація тощо). Проаналізовано способи вираження інформації у фольклорі та масмедіа; визначено особливості комунікативного процесу, основи знакової системи, функції та системні принципи як критерії комунікації фольклору та масмедіа.
23
Tokovenko, Oleksander Sergiiovych. "ПОЛІТИЧНА ІСТИНА ТА ІДЕАЛИ ЛІБЕРАЛЬНОГО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ЕПІСТЕМІЧНИЙ КОНТЕКСТ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 124–32. http://dx.doi.org/10.15421/342130.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню значення ненаукових способів набуття політичного знання з точки зору глобальної та локальної політичної правди. Мета дослідження – виявлення специфіки соціально-епістемічного контексту взаємозв’язку політичної істини та ідеалів ліберального мультикультуралізму. Охарактеризовано унікальність політико-епістемологічного підходу до аналізу етнічної політичної істини. Було підкреслено, що міркування про укоріненість епістемічних засад у соціальній реальності та свідомості мають аналіз як суспільних детермінант впорядкування знання та наукового інтересу. Проаналізовано причини розгортання емпіричних політологічних досліджень спрямоване на встановлення істини в описі політичних фактів та встановлення істини у зв’язку між окремими об’єктами політичного світу. Розкрито визначення соціальних чинників пізнання у вирішенні питання епістемічної обґрунтованості політичних положень буденних та побутових міркувань. З’ясовано, що механізми когнітивного вилучення стають основою для формування стійких епістемних засад на рівні буденних соціальних практик ототожнення й ідентифікації. Розкрито, що соціально-епістемічні упередження визначають конкретні психологічні настанови, які можуть у подальшому зумовлювати політичну поведінку в міжетнічних відносинах. Доведено, що емотивні та соціальні засади епістемічного підґрунтя містять істотні соціальні упередження та ставлення до соціальної і політичної реальності на основі хибних тверджень, що веде до значних втрат і, навіть, злочинів. Встановлено, що закріплення хибних епістемічних настанов і вірувань (переконань) у певних нормах поведінки поширюється на всі практики суспільства, підходи і судження, які набувають загальнообов’язкового значення. Припущено, що державні та політичні установи або сприймають соціально-хибні вірування, або забезпечують їх корекцію. Встановлено, що обрання певних стратегій мислення та підтримка соціальних інституцій заохочується індивідуальними і колективними інтересами. Зроблено висновок, що загальнолюдська політична істина стоїть перед перспективою широкої культурної інклюзивності, відсторонення від цивілізаційної вибірковості та ієрархії етноцентричних цінностей.
24
Bakhvalova, A. V. "Professional ideals as a component of journalists’ self-concept." Science and Education a New Dimension IX(246), no. 97 (February 22, 2021): 46–51. http://dx.doi.org/10.31174/send-pp2021-246ix97-11.
Повний текст джерела
25
Макутон, Павло Якович. "Світоглядні ідеали і цінності, їх місце і роль в культурі". Актуальні проблеми духовності, № 4 (17 листопада 2017): 19–30. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i4.1601.
Повний текст джерела
26
Балла, Л. В. "ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕФІНІЦІЇ «ДУХОВНІСТЬ» У ФІЛОСОФСЬКОМУ АСПЕКТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, № 1 (4 березня 2020): 29–38. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-29-38.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються підходи до розуміння сутності та тлумачення поняття «духовність» філософами, психологами, педагогами. Проаналізовано поняття «духовність» як явище цілісного феномену. Простежено поступове виникнення поняття духовності та зміна його трактування як одного з основних вимірів зародження духовно-моральної та духовно-розвиненої особистості сьогодення. Дається аналіз сучасного стану та розвитку розуміння поняття духовності в нашій країні. Розглядаються основні шляхи формування духовності людини, спираючись на філософський, культурологічний, педагогічний, психологічний підходи. Стаття містить теоретичний та порівняльний аналіз поглядів духовності філософів минулого з теоріями філософів сучасності. Визначається проблема виникнення феномену духовності як поняття, що починає змінюватись та нести свою базову якість з огляду духовного розвитку людини та суспільства в умовах кризи духовності сучасності.
Отже, визначається поняття духовності як цілісного феномену, що вміщує загальнолюдські цінності, ідеали, погляди, норми поведінки, приклад для наслідування, як ідеал особистості у всіх її проявах, але при цьому не втрачає людяності, гідності, доброчесності та усіх чеснот, якими наділена людина. Обґрунтована роль духовності як необхідного складника у базовій якості «Я особистість» і головного чинника у складовій для виховання високоморальної, високодуховної сучасної людини. Наголошено на подальших перспективах проведення аналізу та розширення кола розвідок дослідження з теми духовності людини.
27
Oleksyn, Ihor. "Цінності спорту в контексті суспільного ідеалу гуманізму". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (17 травня 2019): 190–203. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено філософському аналізу понять гуманізму, суспільного ідеалу та історичній динаміці їх осмислення з точки зору визначення ціннісного потенціалу сучасного спорту. Базовою характеристикою сучасного гуманізму є, на нашу думку, його орієнтація на позитив людини при визнанні негативу. Цей останній вимагає контролю і обмеження. Гуманізм передбачає турботу про конкретну людину, створення суспільством належних умов для задоволення її потреб, реалізацію індивідуальних здібностей, творчого самовираження і пранення до досконалого способу життя – до ідеалу. Поняття «ідеал» – феноменальне, неоднозначне, але найчастіше виступає як особистісна характеристика, що відбиває цілісність, цілеспрямованість, діяльність людини і суспільства. Спорт служить консолідації громадських сил, спрямованих на перетворення суспільства і людини, є єдиною у своєму роді сферою діяльності, що має глибокий гуманістичний потенціал. На нашу думку, ідеї, які розробляються в таких напрямах, як теорія фізичної культури і спорту, психологія, історія, соціологія та філософія спорту, можуть активізувати вчених, сприяти утворенню сучасних аксіологічних моделей спортивної діяльності, заснованих на ідеалах гуманізму.
28
Нікітенко, А. І. "До питання про подружні ідеали у шлюбах діячів Київської Старої громади". Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті, Вип. 9 (2011): 89–96.
Знайти повний текст джерела
29
ГОРБАТЮК, Роман, та Тетяна ПОЛІЩУК. "СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ АГРАРНОГО ПРОФІЛЮ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 125–41. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.609.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито зміст організаційної культури педагогічного колективу закладу професійної (професійно-технічної) освіти аграрного профілю, який відображає структуру, цілі діяльності, що віддзеркалюють систему цінностей колективу і стиль керівництва ним: норми, правила, традиції. Їх взаємодія утворює структуру організаційної культури педагогічного колективу.
Запропоновано новий підхід щодо побудови та теоретичного обґрунтування структурно-функціональної моделі розвитку організаційної культури педагогічного колективу закладу професійної (професійно-технічної) освіти аграрного профілю, яка виконує ілюстративну, трансляційну, пояснювальну, дослідницьку, прогностичну функції і дає змогу виявляти можливі технології підвищення рівня організаційної культури педагогічних колективів. Спроектована структурно-функціональна модель складається із взаємопов’язаних блоків: цільовий (мета, цілі і завдання розвитку організаційної культури), теоретико-методологічний (концепція розвитку організаційної культури педагогічного колективу, педагогічні умови; традиції, ідеали, ритуали), технологічний (інноваційна методика розвитку організаційної культури), діагностичний (критерії, параметри та рівні розвитку організаційної культури), результативний (позитивна динаміка розвитку організаційної культури). Окремим складником структурно-функціональної моделі виділено педагогічні умови розвитку організаційної культури педагогічного колективу професійного навчального закладу аграрного профілю (мотивація до розвитку організаційної культури, що сприятиме особистісному культурному, професійному зростанню суб’єктів освітньої діяльності; вдосконалення (розвиток) загальнокультурної компетентності педагогів; готовність колективу до інноваційних змін у системі цінностей; інформаційно-методичне забезпечення розвитку організаційної культури; збереження існуючих традицій та ефективне використання ідеалів, ритуалів).
30
Петрів, Т. "Глобальні пріоритети інформаційної епохи: контекст для України (технологічна революція та соціокультурні ідеали)". Українська журналістика в контексті світової, Вип. 4 (2000): 43–57.
Знайти повний текст джерела
31
Журавльов, В. М. "Підстановки, що задають ідеали горенштейнових порядків, сагайдаки яких мають щонайбільше сім вершин". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Фізико-математичні науки", Вип. 4 (2004): 14–18.
Знайти повний текст джерела
32
Захарчук, А. С. "Політико-правові ідеали населення Лівобережної України і Слобожанщини у виборчіх компаніях 1917 р." Держава і право, Вип. 13 (2001): 53–60.
Знайти повний текст джерела
33
Filipchuk, Heorhii. "СУСПІЛЬНИЙ ПРІОРИТЕТ ОСВІЧЕНОСТІ". UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", № 1 (12 травня 2020): 37–44. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.1(1).2020.37-44.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам української державності, вихованню нації, ефек-тивному використанню наукового людського капіталу та якості освіти України. Зазначено, що ідеали волі, незалежності, соборності, єдності, закладені в свідомість народу, розділеного чужинсь-ким гнітом, практично творили нову українську душу, впливаючи на всі верстви населення, особли-во на тонкий прошарок переднього ряду української інтелігенції. Розкрита потреба у безперервному вихованні нації – найбільш значущій місії, якою мають перейматися держава і громадянське суспі-льство, оскільки прогрес відбувається лише тоді, коли він охоплений просвітництвом, яке зрощує потенціал інтелекту, етики, мотивуючи прагнення народу до наук, освіти, мистецтва, знань. Ак-центується увага на тому, що освіта прямо впливає і змінює життя людини, суспільства, держа-ви. Виявлено, що допоки в країні не сформується система щодо нарощування і ефективного викори-стання наукового людського капіталу, збереження вмотивованих і високоосвічених фахівців, до то-го часу ситуація нагадуватиме про усвідомлену тенденцію нищення національного інтелектуаль-ного потенціалу. Доведено, що в основі модернізації освіти покладено якість викладання, інструме-нтарію та навчально-методичного забезпечення, а також соціокультурне середовище. Суспільно-державною нормою і головним принципом має стати підхід, що фінансувати науку, освіту, культу-ру не можна, опираючись лише на світобачення бюрократії, оскільки вона тимчасово перебуває на «апостольських ристалищах». Встановлено, що суспільно-державні норми поведінки необхідно ви-будовувати згідно національних ідеалів, загальнолюдськості, незайманості прав і людських свобод, упроваджуючи високі міжнародні науково-освітні стандарти, які мають стати надійними скріпа-ми для зміцнення поступу українського народу і держави.
34
Мельник, І. О., Р. В. Коляда та О. М. Мельник. "Деякі властивості диференціальних, квазіпервинних та диференціально-первинних піднапівмодулів". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Математика і інформатика 39, № 2 (16 листопада 2021): 60–67. http://dx.doi.org/10.24144/2616-7700.2021.39(2).60-67.
Повний текст джерелаАнотація:
Поняття "диференціювання напівкільця" традиційно визначають як адитивне відображення, яке задовольняє правило Лейбніца, тобто відображення δ: R →R називають диференціюванням напівкільця R, якщо δ (a + b) = δ (a)+δ (b) і δ (ab) = δ (a) b + aδ (b) для будь-яких a,b ∈ R. Поняття квазіпервинний ідеал" було вперше введено в комутативних диференціальних кільцях, тобто комутативних кільцях, які розглядаються разом із заданим на них диференціюванням, як диференціальний ідеал, максимальний серед диференціальних ідеалів, які не перетинаються із деякою мультиплікативно-замкненою підмножиною кільця. Піднапівмодуль P напівмодуля M називають первинним, якщо для будь-якого ідеалу I напівкільця R та будь-якого піднапівмодуля N напівмодуля M з IN ⊆ P випливає N ⊆ P або I ⊆ (P : M). Диференціальний піднапівмодуль P напівмодуля M називають "диференціально-первинний піднапівмодуль", якщо для будь-яких r ∈ R, m ∈ M, k ∈ N0, rm(k) ∈ P випливає, що r ∈(P : M) або m ∈P. Ця стаття присвячена дослідженню понять "диференціальний піднапівмодуль", "диференціально-первинний піднапівмодуль", "квазіпервинний піднапівмодуль" в диференціальних напівмодулях (які означаються як напівмодулі разом із диференціюванням, заданому на них, яке узгоджується з відповідним диференціюванням напівкільця). Метою статті є дослідити деякі властивості таких піднапівмодулів, показати взаємозв'язки між "квазіпервинними піднапівмодулями" та "диференціально-первинними" "піднапівмодулями" у випадку диференціальних напівмодулів, що задовольняють умову обриву зростаючих ланцюгів диференціальних піднапівмодулів. Стаття складається з двох основних частин. У першій частині автори досліджують деякі властивості диференціальних піднапівмодулів та відповідних диференціальних ідеалів, а також наводить деякі приклади таких піднапівмодулів. У другій частині статті розглядаються ланцюги зв'язки, що існують між поняттями "квазіпервинний піднапівмодуль" та "диференціально-первинний піднапівмодуль". Встановлено, що "диференціальний піднапівмодуль" N напівмодуля M є "диференціально-первинний піднапівмодуль" тоді і тільки тоді, коли N є "квазіпервинний піднапівмодуль" диференціального напівмодуля M, який задовольняє умову обриву зростаючих ланцюгів диференціальних піднапівмодулів.
35
Вільна, Я. "Ідеали української інтелігенції 80-х рр. ХІХ ст. в художній інтерпретації І. Нечуя-Левицького". Проблеми сучасного літературознавства, Вип. 27 (2018): 74–85.
Знайти повний текст джерела
36
ЛАТИШЕВСЬКА, Катерина. "ТЕОРЕТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Освітні обрії 50, № 1 (1 квітня 2020): 168–72. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.168-172.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються питання сутності і змісту поняття моральна культура, здійснюється теоретичний аналіз процесу формування моральної культури в майбутнього вчителя початкових класів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. «Моральна культура» як інтегральне поняття віддзеркалює світоглядні, моральні і культурні почуття, переконання, ідеали, норми і принципи людської поведінки, діяльності, а також реальний рівень людських взаємин. Обґрунтовується ідея холістичного підходу у становленні майбутнього вчителя початкових класів, що розглядається як важлива методологічна основа його цілісності, набутті гуманістичного світогляду, переконань і вчинків. Акцентується увага на тому, що застосування інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні моральної культури майбутнього вчителя початкових класів має практично необмежені можливості. Водночас їх використання повинно бути професійним, компетентним і системним.
37
Тхоржевська Т. Д. "Проблема творення ідеалу виховання в контексті історичного розвитку вітчизняної освіти". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (10 лютого 2021): 18–24. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.102.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається питання формування ідеалу виховання в історичній ретроспективі. Автор статті аналізує, чи варто говорити про універсальний ідеал виховання, що сприяє дотриманню загальнолюдської культури задля миру і формування відповідального громадянина. Ставиться питання, чи існує загальний ідеал, який міг би задовольнити всі верстви населення і бути покладеним в основу загального суспільного виховного ідеалу, чи варто включати в поняття загальнодержавного виховного ідеалу релігійну компоненту.
Аналізуються ідеї Г. Ващенка, О. Вишневського, прибічників традиційного українського ідеалу, який вони формулюють як служба Богові і Батьківщині. Вказується на суперечливість і нелогічність деяких їхніх постулатів, які спрощують реалії життя, не сприяють взаєморозумінню представників різних прошарків населення, загрожують роздмухуванням суспільної ворожнечі. До суперечностей концепції Г. Ващенка автор відносить фактичне превалювання національних інтересів над християнськими і конфесійних над загальнохристиянськими. Слабиною концепції Г. Ващенка автор вважає надмірну ідеалізацію, героїзацію історичних часів, що мало би, на думку цього вченого, прислужитися запаленню жертовної любові до Батьківщини молодих українців. Спираючись на ідеї Г. Ващенка, О. Вишневського, автор статті ставить питання: якого виховання ми прагнемо для наших дітей в Україні, серед яких вже зараз є католики, греко-католики, протестанти, православні «різних мастей», у тому числі й «небажаних», атеїсти, мусульмани тощо, і всі вони – громадяни України?
Стверджується, що в Україні назріла необхідність формування загальнодержавного виховного ідеалу з урахуванням етнічного та релігійного різноманіття української нації, якщо Україна прагне стати нацією громадян, які добровільно бажають жити спільно.
38
Вертій, О. "Морально-етичні ідеали та духовний світ Івана Франка у сприйнятті, розумінні, самовизначенні та самоствердженні українців". Українська мова і література в школі, № 2 (125) (2016): 39–44.
Знайти повний текст джерела
39
Humeniuk, Svitlana. "Концепція полемічної літератури у дослідженнях Дмитра Чижевського". Філологічний дискурс, № 8 (28 вересня 2018): 17–25. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2018.08.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується релігійна полеміка на українських землях у період кінця ХVI ‒ початку ХVII століть, розлого проінтерпретована у дослідженнях Д.Чижевського, концептуальну основу яких склала творчість православного подвижника Івана Вишенського.
Дослідник апелює до історико-релігійного контексту становлення світоглядних домінант українства та спонукає науковців до переосмислення ролі східного християнства як невід’ємної частини і ключової ланки єдиної європейської християнської культури. З цією метою Д. Чижевський говорить про високі ідеали ісихазму, які плекають православні містики, опираючись на особливий авторитет Діонісія Ареопагіта.
Д.Чижевський доводить думку про те, що діяльність острозьких полемістів зосереджена на концептуальних поняттях внутрішньої людини, «серця», самопізнання,духовної мудрості та ін. Вона мала істотний вплив на розвиток ментальних складових українського народу. Таким чином, концепція полемічної творчості у дослідженнях Дмитра Чижевського ‒ це відкрита і незавершена тема, яка потребує подальшої експлікації, особливо у час нинішніх карколомних світоглядних зрушень.
40
Семенченко, Ф. Г. "Політичний плюралізм і політичний ідеал: проблеми втілення політичного ідеалу в політичній діяльності". Політологічний вісник, Вип. 52 (2011): 265–73.
Знайти повний текст джерела
41
ПАВЛОВА, А. К. "ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ В АСПЕКТІ ВСЕОСЯЖНОГО ДОСВІДУ ГАРМОНІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ТРАДИЦІЙНОГО ЛІРО-ЕПОСУ)". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (16 лютого 2022): 213–18. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті простежено концепти естетичного ідеалу в українському ліро-епосі, сутність естетичної любові в поетичній моделі фольклорного твору. На прикладі дум, балад, співанок-хронік виявлено ознаки відкритого та прихованого естетичного ідеалу. Цей феномен стає домінантою творчого процесу, оскільки митець у ході культуротворчості прагне наблизитися до омріяного й виплеканого уявою світу. Зокрема, в традиційному ліро-епосі ідеал розкривається на різних рівнях: у процесі текстотворення, виконання, сприйняття аудиторією, через розкодування певних символів, а також консекутивність. У формуванні естетичного ідеалу беруть участь численні екстралінгвістичні фактори. Особливого значення набуває модель мовленнєвої дії, що постає домінантною в різних зразках ліро-епосу: від історичних пісень, дум до балад і співанок-хронік. Чуттєве пізнання дійсності в фольклорному творі розкривається в специфічному плюралізмі поглядів на людину, цінності людського життя, і саме зіткнення цих поглядів під час подання події виводить на шлях розуміння справжньої сутності поняття «краса». Традиційний ліро-епос вияскравлюється своїм метафізичним простором, що відрізняється від усіх сфер людського життя. У ліро-епічному творі відображено події з певного естетичного досвіду, які соціально та історично зумовлені. Подія, що постає в центрі художньої моделі, може вийти на площину поліаспектної реалізації, розкриваючи дилему «прекрасне – потворне» та орієнтуючись на естетичне сприйняття. Образно-семіотична система сприяє осмисленню важливих сутностей життя, а сама зображувана в народному мистецтві подія виводить естетичну свідомість далеко за межі представлених явищ. Визначення сутності естетичного ідеалу в ліро-епосі дає підстави виокремлювати його в аспекті всеосяжного досвіду гармонізації, що постає і на рівні ціннісного сприйняття, і на рівні естетичної насолоди, і на рівні залучення нового знання.
42
Sirant, Nelia. "ДИТИНА ЯК СУБ’ЄКТ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В КОНТЕКСТІ ВИКЛИКІВ СЬОГОДЕННЯ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 19 (27 листопада 2018): 18–22. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.18-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню проблеми естетичного виховання особистості дитини в контексті викликів сьогодення. Автор зазначає, що нині проблема естетичного виховання особистості набуває особливого значення, оскільки загострюються суспільні суперечності, втрачаються загальнолюдські цінності, життєві ідеали дітей та юнацтва. З погляду психології та педагогіки естетичне виховання є актуальною, проте все ж недостатньо дослідженою проблемою. Неупереджений аналіз засвідчує, що погляди вчених на цю важливу проблему неоднозначні, тому утворюють мозаїчну картину на рівні теоретико-емпіричних міркувань.
Мета статті полягає в аналізі теорії естетичного виховання зростаючої особистості, узагальненні психолого-педагогічної та науково-методичної літератури з проблеми, визначенні теоретико-методичних засад дослідження, виокремленні ефективних умов естетичного виховання дітей. Під час роботи над публікацією використано метод історико-педагогічної ретроспективи для з’ясування еволюції поглядів науковців, педагогів на проблему естетичного виховання школярів, теоретичного аналізу, синтезу та узагальнення для виокремлення ефективних умов естетичного виховання зростаючого покоління.
Проаналізовано елементи естетичної культури як важливого складника всебічного розвитку особистості. Доведено, що характер і ступінь розвитку естетичного почуття і естетичного смаку, їх виховання є важливим чинником формування естетичної культури особистості. Автором відзначено, що проблема виховання естетичної культури школярів є надзвичайно актуальною і необхідною для подальшого вивчення та наукового обґрунтування.
43
Nevmerzhitska, O. M. "Краса як головна естетична цінність українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ ст." Grani 18, № 6 (23 квітня 2015): 51–54. http://dx.doi.org/10.15421/1715119.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед множини проблем історії української філософії, що потребують поглибленого вивчення, однією з основних, на думку автора, є дослідження системи цінностей українського народу. Одному з таких питань і присвячена ця стаття, в якій проведено дослідження естетичних цінностей українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ століття, зокрема, головної його естетичної цінності – категорії краси. Проаналізовано творчість визначних українських вчених, філософів і суспільних діячів, що, звертаючись до людської природи, властивості людини до естетизації життя, з різних сторін досліджували український національний світогляд, який виражає цінності, погляди та переконання більшості представників українського народу. Видатні мислителі, вивчаючи та досліджуючи політичні, моральні, релігійні, естетичні ідеали та цінності, дивились на світ української людини з позиції його аксіологічної цілісності. Вони намагалися зрозуміти сутність, причини виникнення та існування різноманітних культурних процесів, що відбувалися в межах українського етносу, осягнути, яким чином через уявлення про красу народ реалізовує своє прагнення до прекрасного. Беручи до уваги, що українська філософія досліджуваного періоду ще недостатньо вивчена, заглибившись у джерела сучасної філософської думки в Україні, автором зроблено висновок, що життя українського народу найбільшою мірою підпорядковувалося прагненню до прекрасного, яке охоплює всі сфери життєдіяльності української людини як у матеріальному, так і в духовному вимірах буття.
44
Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (9 квітня 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.
Повний текст джерелаАнотація:
Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.
45
Борзик, О. Б. "АСПЕКТНИЙ АНАЛІЗ ГЕНЕЗИ КАТЕГОРІЇ «ГАРМОНІЯ»". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, № 4 (30 вересня 2020): 25–36. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-25-36.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аспектному аналізу ґенези категорії «гармонія». Установлено, що сучасне суспільство потребує професійних дій щодо окультурення, утвердження морально-ціннісних орієнтирів, сприяння самоусвідомленню того, що людина є гармонійною часточкою Всесвіту та відновлення гармонії у системі людина-людина-природа-суспільство. З’ясовано, що відповідно до специфіки певного напряму науки різні аспекти феномену «гармонія» безпосередньо чи опосередковано розкриваються філософією, психологією, етикою, естетикою та педагогікою. Аналіз наукової літератури засвідчив, що гармонія є філософською категорією, розуміння якої в кожному історичному часовому проміжку пов’язане з проблемами космології, гносеології, етики, базисом яких є естетичні ідеали та уявлення про особистість, суспільство та світобудову. Установлено, що вперше лексема «гармонія» зустрічається у міфології давніх греків. Доведено, що Античність сформувала раціоналістичну гармонію як пайдею, що відображає духовні, моральні, етичні й естетичні імплікації. Наголошено, що прихід епохи Нового часу надає естетичне пояснення явищу гармонії як прекрасного: результат зміни світогляду особистості, злиття внутрішнього світу в єдине гармонійне ціле шляхом вольової діяльності. З’ясовано, що у Новітньому часі розуміння гармонії набуває більш диференційного та структурованого вигляду, де простежуються не лише філософські, але й психологічні аспекти. Установлено, що наприкінці ХХ століття уявлення про гармонію піддається іронічному, деструктивному поштовху редукції, змінити які покликане ХІХ століття шляхом відновлення втрачених духовних, моральних істин. Доведено, що сучасні науковці розкривають поняття «гармонія» крізь призму благополуччя, краси та духовності.
46
Житков, Олександр. "ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ УКРАЇНСЬКОГО КООПЕРАТОРА МИКОЛИ ЛЕВИТСЬКОГО В ПЕРІОД 1890-Х – ПОЧАТКУ 1900-Х РОКІВ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 25–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується проблема формування соціально-економічних та політичних поглядів громадсь- кого діяча, відомого українського кооператора Миколи Васильовича Левитського (1859–1936). Зважаючи на внесок у розвиток теорії кооперації та міжнародний кооперативний рух, практичну діяльність зі створення кооперативів у Херсонській губернії Російської імперії, сучасники називали М. Левитського «кооперативним батьком». Автором акцентується увага на вивченні впливу на свідомість Миколи Левитського окремих викладачів Златопільської прогімназії Чигиринського повіту Київської губернії, які дотримувалися прогресивних суспільних поглядів, висвітлюється його спілкування з видатними представниками українського письменства, такими як Іван Франко, Леся Українка, Іван Карпенко-Карий. На основі аналізу наукової літератури та архівних джерел автором публікації обґрунтовано думку, що суспільно-політичні погляди М. Левитського розвивалися у середовищі української інтелігенції м. Єлисаветграду, яка сповідувала народницькі ідеали. Знання, здобуті в прогімназії, самоосвіта юнака, особливо щоденне спо- стереження за трансформаціями селянського господарства у пореформеному українському селі, дали поштовх до практичного застосування набутих М. Левитським теоретичних знань. Домінантою його діяльності у «єлисаветградський період» було обґрунтування економічної доцільності й необхідності створення місцевими селянами виробничих кооперативів із метою протистояння експлуатації селянського дрібного господарства в умовах формування капіталістичного ринку. Зазначаються здобутки й невдачі «артільного батька» у створенні перших кооперативних об’єднань, розкривається ставлення до цієї справи селян, висвітлюються оцінки внеску М. Левитського у розвиток українського кооперативного руху в Наддніпрянщині на межі ХIХ–ХХ століть.
47
Соколовський, О. "ЦІННІСНИЙ ВПЛИВ ГНОСТИЦИЗМУ НА ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНИХ ЗАСАД СУЧАСНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 148–57. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.148-157.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано системний вплив гностицизму на формування світоглядно-ціннісних засад сучасної журналістики. У роботі підкреслена необхідність висвітлення світоглядних аспектів журналістики у контексті визначень творців гностичних систем, яке призвело до критичного відображення навколишнього світу ігноруючи важливі аспекти суспільного буття. Встановлено, що в сучасному глобалізованому світі, коли нівелюються морально-духовні цінності людини, з'являється сприятливий ґрунт для утвердження філософії споживацтва, гедонізму як основного критерію сенсу життя, хибно прийнятої свободи, вседозволеності, утвердження індивідуалізму та егоцентричне ставлення до природи. Творення світу у світоглядному вакуумі може спричинити тотальне маніпулювання масами, коли базове поняття правди відривали від його витоків, позбавляли метафізичного, цілісного визначення, перетворювали на безкомпромісну ідентифіковану історичну цінність. Деідеологізація свідомості людини, покоління чи суспільства призводить до нової, часто маніпулятивної за своїми наслідками для суспільства, ідеологізації, пропаганда якої часто використовує техніку смислового хаосу. На основі аналізу гностичних ціннісних орієнтирів встановлено, що базові світоглядні засади сучасної журналістики стали відображенням матеріалістичної і філософсько-релігійної доктрини гностицизму, оскільки обидва феномени акцентовані на досвіді пізнання буття, акумулюючи певне філософське навантаження та етичні принципи, утверджуючи стереотипи, ідеали, образи, цінності життя. Зокрема сучасна журналістика формує духовну атмосферу в країні, визначає світоглядні позиції нації і згортання світоглядних предметів на користь вирішення процедурних проблем текстотворення, яке може призвести до спрощеної формули світосприйняття й бажання пристосовувати події й тенденції світу до часткових знань і уявлень про нього.
48
Chupriy, Leonid. "КЛЮЧОВІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 45–62. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-45-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються ключові концептуальні підходи до дослідження системи міжнародних відносин. Так ідеологічним підґрунтям ідеалістичної концепції є загальнолюдські моральні норми, цінності та ідеали Згідно з концепцією політичного реалізму, в центрі уваги завжди перебуває держава, яка виступає головним, проте не єдиним актором міжнародних відносин. Анархічність природи міжнародних відносин – один із вихідних імперативів політичного реалізму, що відокремлює їх від сфери внутрішніх суспільних відносин. З точки зору транснаціоналістичного підходу, держави вже не є єдиним центральним актором міжнародних відносин завдяки різноманітності інших суб’єктів: міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, суспільних рухів тощо. Теоретики неофункціоналізму досліджували ненасильницькі засоби та механізми створення глобальних політичних утворень (соціально-політичних об’єднань), які свідомо дотримуються принципу невикористання сили на міжнародній арені між усіма суб’єктами. Дещо інші позиції мають прихильники інcтитуцioнaлiзму, які зaзнaчaють, щo дepжaви зaлишaютьcя пpoвiдними aктopaми у cучacнoму світоустрої, акцентуючи увагу на пpoцecах iнcтитуцioнaлiзaцiї дepжaв. Пpихильники iнcтитуцioнaлiзму зacтocoвують cиcтeмний пiдхiд дo вивчeння мiжнapoдних cиcтeм, aлe, нa вiдмiну вiд них, пpидiляють бiльшe увaги пpoблeмaм cпpияння мiжнapoдних iнcтитутiв poзвиткoвi глoбaлiзaцiйнoгo cпiвpoбiтництвa. Досить популярною останнім часом також стала постмодерністська шокола. Coцiaльнo-пoлiтичним тa cвiтoглядним пiдґpунтям пocтмoдepнiзму є плюpaлicтичнi тeopiї: мнoжиннocтi, дифepeнцiaцiї культуpнoї єднocтi, дocлiджeння ocoбиcтocтi, її внутpiшньoгo cвiтi, питaння caмoвизнaчeння i caмoупpaвлiння.. Цeнтpaльнi пoняття пoлiтичнoї пapaдигми тa iнших cуcпiльних нaук пpo вcecвiт, буття, peaльнicть й icтину є пpeдмeтoм кpитики пocтмoдepнicтiв.
49
Пустовіт, В. Ю. "ЕПІСТОЛЯРІЙ ВИДАТНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 141–50. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-141-150.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошується на необхідності застосування письменницького епістолярію в шкільному вивченні української літератури, зокрема наводяться методичні рекомендації щодо ознайомлення з творчістю Лесі Українки в 5-6 класах за новою програмою в умовах нової української школи. Творчість Лесі Українки ґрунтовно досліджена представниками різних наукових галузей, мистецьких напрямків, літературознавчих шкіл. Однак, окрім оприлюдненого, епістолярій письменниці містить вагому інформацію як для розуміння сутності мистецької спадщини зазначеного періоду в цілому, так і висвітлення особистих стосунків поетеси з видатними сучасниками та перебігу історичних фактів і подій. Зазначене в сукупності дозволяє науковцям і поціновувачам творчого здобутку Лесі Українки не лише заглибитися в розуміння джерел формування поетеси, прозаїка, драматурга, а й визначити роль жінки в суспільстві на помежів’ї століть, осягнути непрості родинні й особистісні стосунки тощо.
Письменницький епістолярій сприяє відстеженню еволюції творчості митця. У наукових розвідках ми неодноразово наголошували, що епістолярій достовірно відбиває лабораторію авторського стилю, експериментування в пошуках жанру, є проявом психології творчості, гендерних відносин, світоглядних пошуків, ціннісних аспектів тощо.
Авторкою доведено, що систематична робота на уроках української літератури в школі із застосуванням листів, спогадів, щоденникових записів письменника сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу. У висновках акцентовано, що епістолярні діалоги є невіддільною частиною духовної спадщини митця, відображають громадські інтереси й ідеали, обставини особистого життя, умови праці й творчості, розкривають суспільно-політичну й культурно-мистецьку атмосферу доби.
50
Новаченко, Тетяна Василівна. "“ІДЕАЛ” КЕРІВНИКА В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОСТІ ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-172-183.
Повний текст джерелаАнотація:
Схарактеризовано інноваційну сутність епохи постмодерну, оскільки у самій її назві не визначається щось конкретне, і тільки “пост-” дозволяє уявити множинність прихованого та його глибинну невизначе- ність. Динаміка розвитку інноваційності постмодерного суспільства — це постійний процес подолання одних видів соціально організованих стереоти- пів та утворення нових, що починається з “вертикалі”, того архетипового, що пізнається інтуїтивно незалежно від будь-яких нашарувань часу, що означає домінування стереотипу над індивідуальним волевиявленням, особистісни- ми рисами й прагненнями. Цей процес обходиться без консерватизму, виступаючи духом радикаль- ного оновлення. Новизною є те, що цей дух має онтологічний характер і пов’язується не з поступовим удосконаленням чогось колишнього, а з уяв- ленням абсолютної досконалості — “ідеалу”. “Ідеал” є специфічно людською формою життєдіяльності, бо передбачає спеціальне створення образу мети діяльності для її фактичного здійснення. Проаналізовано праці Ж. Дюрана, який вводить у науковий обіг понят- тя l’imaginaire — “уява”, наголошуючи на її первинності, що окреслюється міфами, архетипами, символами та сюжетами і створює внутрішній вимір об’єктів та суб’єктів світу. Окреслено основи для розгортання особливої “он- тології іманижера” як матриці колективного несвідомого — уявного образу, яким є “ідеал” керівника в публічному управлінні. Проводиться аналогія між структурою імажинера та його змістом із соціальними процесами, що розгортаються на рівні архетипів “персона” та “самість” — соціологічному вимірі людини в її взаємозв’язку з соціальними структурами, процесами, ін- ститутами, а також статусами і ролями. Обґрунтовано, що синхронічність індивідуального і колективного несві- домого складає “ідеал” керівника в публічному управлінні, який може втра- чати зв’язок із конкретним об’єктом, однак зберігати його типові риси.