Добірка наукової літератури з теми "Ємоції"

Розглянуто визначення та зміст понять “управління”, “про- ект”, “управління проектом” та “управлінська діяльність” в освітній сфері діяльності суспільства. Висвітлено їх аспекти у працях українських та зару- біжних науковців. Проаналізовано зміст поняття проекту та процесу управ- ління проектом у закладах освіти; особливості та характеристики проекту, управління проектами як механізмів планування та організації в управлін- ській діяльності. Управлінська діяльність має на меті створення такого мікроклімату в ко- лективі і відношення до кожного працівника, яке стимулюватиме їх на вико- нання функцій, необхідних керівництву закладу. Сутність управлінської діяльності полягає у виваженій організації вза- ємодії людей під час колективної роботи з метою досягнення основних завдань виробництва. Головною її особливістю є той факт, що впливати при- падає на суб’єкт процесу, на людей, а психологія людини досить тонка наука, що вимагає наявності певних навичок і знань. Процес управління проектами є функціонально більш складним проце- сом, ніж традиційне управління, що реалізується в Україні; використання методів проектного менеджменту сприяє найбільш ефективному та якісно- му розв’язанню завдань щодо створення, модернізації та розвитку діючих систем і процесів різних підприємств та організацій. Тому часто він вважа- ється провідним механізмом планування, організації й управління певними змінами у різних секторах життя суспільства. Концепцію управління проектами в загальному можна визначити як на- бір певних процесів, керують ними і виконують їх люди. Тобто проекти складаються із системи взаємопов’язаних процесів, що становлять певні в часі дії, які призводять до запланованого результату. Така концепція управління проектами дає можливість зробити процес управлін- ня гнучким, надійним і економічним.

У статті ми звертаємося до питання підготовки педагогічних працівників. Зокрема, розкриваємо сучасний стан підготовки вчителів до організації співпраці із сім’ями учнів молодшого шкільного віку. На основі теми досліджуємо останні наукові пошуки молодих науковців та коротко розглядаємо мінуси освітніх програм у цьому напрямі. Окрему увагу приділяємо питанню доопрацювання алгоритму підготовки до взаємодії з родинами через тре- нінгові форми навчання та законодавство для фахівців соціальної сфери. Розкриваємо вплив розуміння сімейних інституцій на організації супроводу дитини в початковій школі. Для цього окреслюємо форми сім’ї, які існують відповідно до законодавства (сім’я, або подружжя; особи, які проживають однією сім’єю; усиновлення; опіка, піклування; сім’я патронатного вихователя; прийомна сім’я; дитячий будинок сімейного типу). Презентуємо основні елементи, за якими відбувається оцінка потреб дитини соціальними працівниками (потреби для розви- тку дитини; батьківський потенціал сім’ї; фактори сім’ї та середовища) і які лише частково мають можли- вість опрацювати вчителі в своїй щоденній практиці. Окрім того, зазначаємо особливості сімей, які дозволя- ють соціальному працівнику оцінити функціональність цієї сім’ї відповідно до оцінки потреб дитини та її сім’ї, визначити пріоритетні напрями роботи відповідно до визначених потреб. Характеризуємо вплив відсутності або незнання вчителем інформації відповідно до сімейного становища учня на надання освітніх послуг та забезпечення якісного та ефективного психолого-педагогічного супроводу дитини. Як пропозицію за текстом уводимо ті аспекти підготовки педагогічних працівників, які варто було б включити в освітні програми, (зокрема, в навчальні та робочі програми дисциплін, пов’язаних з організацією вза- ємодії з родиною чи вивчення історико-культурних витоків сімейного виховання).

У статті, на підставі узагаль-неного аналізу наукових та публі-цистичних джерел визначено алго-ритм системного аналізу публічної адміністрації як наукової кате-горії. Висока результативність дослідження будь-якого явища, процесу, діяльності тощо залежить від ступеня повноти наукового осмислення досліджуваного предме-ту. Натомість комплексність та всеосяжність дослідження забез-печується за рахунок системно-го підходу, який уособлюється у системному аналізі. Відзначено, що наразі в сучасній адміністративно-правовій літературі не так бага-то досліджень, предметом якої є публічна адміністрація, виконаних із використанням інструментарію системного аналізу.Встановлено, що публічна адмі-ністрація це система, функціону-вання якої опосередковано певною метою, склад представлений ком-понентами – елементами і підсис-темами, а структура – зв’язками (внутрішніми і зовнішніми), які, власне і надають публічній адміні-страції властивості, необхідні для її системності, стійкості, упоряд-кованості та цілісності.У підсумку викладеного за допо-могою таких операції як визна-чення конфігуратора; визначення проблеми і проблематики; виявлен-ня цілей; побудова і використан-ня моделей; декомпозиція; агрегу-вання встановлено, що публічна адміністрація як система – це побудована на стійких внутрішніх і зовнішніх зв’язках вертикально-го та горизонтального характеру об’єктивно зумовлена сукупність її суб’єктів, метою якої є досягнен-ня такого збалансованого стану її компонентів та їх стабільної вза-ємодії між собою, який має забез-печити належне гарантування суб’єктами публічної адміністрації прав, свобод та законних інтере-сів, фізичних і юридичних осіб у публічній сфері, а також ефектив-ну реалізацію приватними особами свого адміністративно-правового статусу.Відзначено, що у вузькому розумінні публічна адміністрація розу-міється як конкретний суб’єкт, наділений відповідними повнова-женнями, що забезпечує виконан-ня покладених на нього завдань, які в цілому відповідають загаль-ному призначенню публічної адмі-ністрації.

Метою статті є виявлення взаємозв’язків між британською аналітичною філософією освіти та українськи- ми освітніми засадами. Активна взаємодія вітчизняної філо- софії освіти із соціально-педагогічними ідеями та досвідом країн Західної Європи виявилася значущим чинником залучен- ня України до процесу соціально-педагогічного генезису, що зумовлює її сучасний розвиток. Методологічними засадами дослідження стали позитивізм, аналітична філософія освіти та педагогіка. Аналітична філософія освіти розглядається як система знань, що являє собою не просто об’єм, блок знань про ту чи іншу сферу дійсності, але й формою впорядкування, організації вже раніше отриманих знань, формою співпраці і комунікації учених у всьому світі. Наукова новизна. Зосереджуючи увагу на аспекті вза- ємодії філософії освіти України з ідеями філософії освіти Великобританії, робимо акцент на діяльнісному компоненті філософії, який знаходить своє вираження у визначенні форм освітньої організації, пошуку оптимальних комунікаційних каналів, що визначають становлення знань та освіченості. Висновки. Визначення пріоритетів освітньої політики на користь самореалізації особистості учня й формування твор- чого характеру цього розвитку не лише сприяло подоланню одноманітності колишньої уніфікованої школи, але й зумовило появу численних нових освітніх технологій. У цьому контексті вивчення філософської спадщини англійського філософа освіти Р.С. Пітерса, що створив оригінальну аналітичну концепцію, засновану на синтезі філософських, громадянських та психоло- го-педагогічних ідей свого часу, скеровану насамперед на вирі- шення питань соціального виховання й розвитку громадянина, є теоретично й практично затребуваним завданням. Успішність реалізації розробленої Р.С. Пітерсом педагогічної концепції і широта її застосування у вітчизняній педагогічній практиці можливі за умови підготовки педагогів нового типу, що володіють спеціальною компетенцією і засвоїли аналітич- ний підхід мислителя на вітчизняній мовній і світоглядній базі.

У статті розглянуто окремі аспекти кримінального процесуального порядку виконання запиту про міжна-родно-правову допомогу на території України. Розгля-нуто ключові критерії нормативного врегулювання кри-мінальної процесуальної процедури виконання запиту про міжнародно-правову допомогу. Наголошено на важ-ливості дотримання збалансованого підходу із дотри-манням прав та інтересів людини й громадянина, а та-кож інтересів держави під час вирішення питання щодо виконання запиту (доручення) про міжнародно-правову допомогу. Зосереджено увагу важливості вчасної опти-мізації чинних кримінальних процесуальних норм, що регулюють питання у сфері міжнародної взаємодії в ме-жах кримінального провадження. Зроблено висновок, що сфера міждержавної взаємодії щодо розкриття зло-чинів є вкрай важливим сегментом міждержавних від-носин. Це твердження набуває особливої актуальності в умовах глобалізації сучасного світу, що, відповідно, впливає на збільшення показників транснаціональної злочинності. За цих умов оперативна взаємодія між дер-жавами щодо протидії та попередженню злочинності може стати тим самим важливим форпостом на шляху зростання показників транснаціональної злочинності. Одним з обов’язкових та необхідних факторів ефектив-ної взаємодії між державами виступає належне норма-тивне визначення подібних міждержавних відносин. Цей аспект, без жодних сумнівів, стосується й сфери внутрішнього законодавства кожної з держав сторін подібних угод та, відповідно, учасників міждержавних відносин у сфері взаємодії щодо розкриття злочинів. У контексті зазначеного вітчизняний законодавець має оперативно реагувати на зміни в кон’юнктурі розвитку сучасного світу та специфіки міждержавних відносин, які також мають урегульовуватись з урахуванням ви-мог сьогодення, що сприятиме якомога ефективній вза-ємодії між державами як у сфері протидії та боротьби зі злочинністю загалом, так і в кримінальній процесуаль-ній сфері зокрема щодо вирішення питань, пов’язаних з виконанням запитів (доручень) про міжнародно-право-ву допомогу на території нашої держави.

Розглянуто особливості функціонування системи державно- го регулювання страхового ринку України. На підставі аналізу діяльності суб’єктів страхового ринку розширено наукові положення, сукупність яких можна кваліфікувати як ідею щодо наявності прямого та зворотного зв’язків між ланками різного рівня у системі регулювання ринків небанківських фі- нансових послуг, зокрема ринку страхування. Запропоновану у попередніх наукових роботах схему взаємозв’язків органів державної влади, насампе- ред регулятора ринку небанківських фінансових послуг, і недержавних ін- ституцій у вигляді саморегулівних асоціацій, союзів, спілок, які об’єднують певну кількість суб’єктів ринку, рекомендовано доповнити зв’язками з ре- гіональними ринками, а також комунікаціями з науковцями, громадські- стю й іншими інституціями. Розроблено доповнення до зазначеноі схеми, яке висвітлює юридично оформлені і неформальні канали комунікації і вза- ємодії суб’єктів ринку страхування. Зазначено, що недоліками страхового ринку є недостатній рівень відповідальності деяких страхових компаній, страхових агентів і страхових брокерів перед страхувальниками, що знижує довіру до ринку з боку споживачів страхових послуг, громадян України. Наведені конкретні приклади порушень діючого законодавства посередни- ками на страховому ринку. Зосереджена увага на необхідності наближен- ня вітчизняного законодавства до європейських норм у сфері регулювання страхового посередництва. Надано пропозиції у цьому напрямі, які врахо- вують євроінтеграційні процеси в Україні. Розглянуто особливості нових законів України, якими внесено зміни до деяких законодавчих актів щодо розширення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг і захисту споживачів. Удосконалення законодавства надає можливість опти- мізувати кількісний склад регуляторних органів на ринках небанківських послуг. При цьому запроваджується відповідальність фінансових установ за порушення прав споживачів фінансових послуг. Важливо, що уповно- важеним органам надано право застосовувати до суб’єктів господарювання заходи впливу та накладати на посадових осіб адміністративні стягнення. Підвищення ефективності державної регуляторної політики, розширення і посилення механізмів державного регулювання та нагляду має сприяти припиненню діяльності недобросовісних суб’єктів на страховому ринку. Слід очікувати позитивного впливу нових законів на економіку держави у цілому, оскільки ринок страхування, зокрема, є одним із важливих сегментів фінансової сфери України.

Метою статті є спроба осмислення евристич- ного потенціалу концепту «ненормального» у розумінні між- дисциплінарних зв’язків, які формуються у сучасному людиноз- навстві. Методологічним підґрунтям дослідження послужили принципи і категорії діалектики, філософської антропології, медичної антропології, християнської антропології, цілісний і соціокультурний підхід до пізнання людини і формування нових, синтетичних форм знання про неї. Наукова новизна. Запит на нові методологічні засоби організації і реорганізації знань про людину у другій половині XX століття був усвідомлено сформу- льований як у закордонній, так і в радянській і пострадянській філософії. Постмодернізм, який, здавалося б, повстав проти будь-яких методологій, усе ж в особі М. Фуко ставить свою методологічну парадигму розгляду людини у просторі зістав- лення нормального і ненормального. Концепт «ненормального» є плодом своєрідного синтезу емпіричного та теоретичного підходу до розуміння ненормальності як специфічного медикалі- зованого феномену, зверненого до суспільства, до соціокультур- ного простору буття людини. Медикалізація суспільного жит- тя є необхідною (під час епідемій ‒ проказа чума, короновірус) і водночас стає небезпечною, коли способи і форми боротьби із чумою, сприяючи зрощенню влади і знання, закріплюються в сус- пільстві назавжди. Висновки. Цінність дослідження М. Фуко полягає в тому, що він, розкриваючи зміст і сенс концепту ненормального, виходить з аналізу зв’язків медицини як знання та царини практичної діяльності і влади. Зв’язків глибоких, час- то завуальованих, але які завжди виявляються у просторі вза- ємодії «знання ‒ влада». Історичний дискурс допомагає М. Фуко показати джерело домагання – влади над тілом, форми якої змі- нюються відповідно до розширення соціокультурного простору інституцій, що функціонують, і які бажають здобути цю владу. На прикладі аналізу появи медичної експертизи мислитель роз- криває механізм створення міждисциплінарних зв’язків, які, як не парадоксально, сприяли подальшому поглибленню диференці- ації медичних знань. Але водночас М. Фуко завжди виділяє опо- середковані ланки, які утримують міждисциплінарні зв’язки.

У статті пропонується автор-ське бачення визначення змістута ознак взаємодії держави тагромадськості у сучасній Україні.Для вирішення наукової задачі роз-глянуто позиції науковців щодорозуміння категорії «взаємодія»у його загальнофілософськомурозумінні, у трактуванні наукиуправління та як категорії адмі-ністративного права. За кожнимаспектом виокремлено сутнісніриси досліджуваного поняття, атакож прослідковано трансфор-мацію змісту і обсягу категорії«взаємодія» у процесі її переходувід бачення фундаментальниминауками до більш конкретного таспеціального трактування право-вою та управлінською доктриною.За допомогою синтезу первиннихсутнісних та специфічних рисдосліджуваного поняття сталоможливим сформувати власнудефініцію категорії «взаємодія дер-жави та громадськості у сучаснійУкраїні», виокремити її істотніриси та особливості, серед якихпостійний та системний характер,безперервність, двосторонність,активність, правовий характерта інші ознаки. Автор зауважує ізприводу найбільш загального сут-нісного визначення поняття «вза-ємодія», що філософська думка несформувала чіткого, конкретногота вичерпного розуміння окресле-ного поняття. Також, виходячи іззагальнофілософського розумінняпоняття «взаємодія», вона можепозначати як позитивні зміни, такі зміни негативного характеру, якрозвиток, так і деградацію пев-них процесів, явищ, її учасників.Аналізуючи наведені міркуваннявчених щодо сутності та змістукатегорії «взаємодія», зауважуємо,наскільки неоднозначним та склад-ним є трансформація його загаль-нофілософського розуміння в більшспеціальне та чітке тлумачення зурахуванням його управлінськогоконтексту, а також конкретногозастосування до відповідних проце-сів між елементами управлінськихсистем. Також зазначено, що станнаукових напрацювань не дозво-ляє запропонувати якісне та зміс-товне визначення поняття «взає-модія держави та громадськості»,оскільки останнє, попри те, щовоно відноситься до адміністра-тивно-правової категорії, є такождосить узагальненим та повинномістити високий рівень науковогоабстрагування.

У статті розкриваються сутність, види, етапи, особливості та умови успішної шкільної адаптації першо- класників. Актуальність проблеми зумовлена вирішенням завдань створення новітнього освітнього простору, в якому кожен учень зможе самовизначитися, реалізувати власні творчі здібності за допомогою різноманітних засобів і способів діяльності. Мета статті полягає у визначенні умов успішної шкільної адаптації першокласників. Для реалізації мети вважаємо за необхідне вирішити такі завдання: 1) розкрити сутність, особливості, види та етапи адаптації дитини до школи; 2) визначити умови успішної шкільної адаптації першокласників. Адаптацію розглянуто як універсальну форму взаємодії людини з навколишнім середовищем; як складне соці- ально зумовлене явище, що характеризується пристосуванням особистості до життя, до умов середовища; як наявність гармонії та взаємовідповідності між організмом і середовищем. Шкільна адаптація першокласників аналізується як прийняття дітьми 6–7 років основних вимог шкільного навчання, які для них є новими, незвичними, на відміну від умов закладу дошкільної освіти чи сім’ї; гармонійна вза- ємодія дітей з новими ровесниками, вчителем і повноцінна реалізація своїх здібностей, можливостей та потреб в умовах школи. Визначено ознаки шкільного адаптаційного періоду (зміна соціального статусу дитини, про- відного виду діяльності, соціального оточення та часткова заборона рухової активності дітей), види шкільної адаптації (біологічна, психологічна та соціальна), етапи (орієнтаційний, нестійкого та стійкого пристосуван- ня) і рівні (високий, середній, низький (дезадаптаційний)). Виявлено педагогічні умови успішної шкільної адаптації першокласників: створення сприятливого освітньо- розвивального середовища в школі; виховання в першокласників основи культури міжособистісної взаємодії; активізація фасилітаторської ролі педагога як фахівця, котрий супроводжує процес адаптації дитини в школі, допомагає й підтримує дитину; організація комплексу заходів, спрямованих на формування необхідних соціальних компетенцій дитини.

Крижановський А. Ф., Бальжик І. А. Церковний правовий порядок як складова загальносоціального правового порядку. – Стаття. У статті аналізується церковний правовий порядок як складова частина загальносо- ціального правового порядку. Визначено, що унікальна природа церковного права й цер- ковного правового порядку є основою для нового прочитання проблеми співвідносності духовного та юридичного начал життя суспільства. Церковний правовий порядок, як і за- гальносоціальний, сполучається з духовністю в тому, що до сфери духовного належать усі інтелектуальні й моральні сили людини, її прагнення до свободи й порядку. Функціо- нування церковного правового порядку є аргументом у протистоянні тим доктринальним позиціям, які виводять правовий порядок із закону й законності, та акцентує апеляцію до права як його дійсного й надійного підґрунтя. Тому поняття правового й церковного правового порядку співвідносяться як взаємопов’язані, але водночас і відмінні явища. Правове регулювання церковних правовідносин має подвійну природу. Воно здійсню- ється як законодавством держави, так і правовими актами церкви. Так само амбіва- лентний характер має суб’єктна структура церковного правового порядку. Суб’єктний склад церковного правового порядку формує його горизонтально-вертикальну структуру(носії – віряни, служителі, ієрархи– являютьсобоювертикальну, арелігійнігромади– горизонтальнуструктуру). (носії – віряни , служителі , ієрархи – являють собою вертикальну, а релігійні громади – горизонтальну структуру). Окремий (автономний) церковний правовий порядок в Україні як у поліконфесійному суспільстві властивий кожній конфесії. Взаємовідносини, відмінності між конфесіями, вза- ємодія чи протиріччя між ними так чи інакше впливають на стан церковного правового порядку в суспільстві, а також на загальносоціальний правовий порядок у цілому. Діалектика церковного й загальносоціального правопорядків проявляється в тому, що церква й релігійні організації, авторитет яких у суспільстві досить високий, здатні під- кріпити зусилля держави у сфері забезпечення правопорядку властивими їм засобами й методами. Ключові слова: загальносоціальний правовий порядок, церковний правовий порядок, церква, релігійна організація, церковне право, духовність.

Створено концептуальну модель життєздійснювальної креативності, у якій: (1) визначені її функціональні компоненти і встановлені взаємозв’язки між ними; (2) виявлені соціально-психологічні передумови та чинники її прояву; розкрито та обґрунтовано операційний механізм її функціонування; (3) встановлена пріоритетна роль духовності (на базі якої проявляється життєздійснювальна креативність); визначено динамічно наростаючий характер її розкриття; (4) доведено, що життєздійснювальна креативність може ефективно реалізовуватися в різних сферах активності людини; (5) виявлено її антистресову та рекреаційну функції довгострокової дії. · Введено поняття Самоорганізувальної Психологічної Системи навчально-професійного типу, яке характеризує соціальну групу освітньої сфери; обґрунтовано принцип формування самоорганізувальної психологічної системи та розкриті закономірності її функціонування у навчально-професійній діяльності в рамках учбової діади. Розроблено та апробовано розвивально-корекційну програму активації життєздійснювальної креативності суб’єктів навчально-професійної діяльності; розроблено теоретичні основи психолого-педагогічної технології прояву життєздійснювальної креативності у процесі лінгвонавчання.