Статті в журналах з теми "Ядро семантичне"

У статті проведено комплексне дослідження семантичних та стилістичних функцій прикметників жовтого кольору в латинській мові на матеріалі поетичних творів Квінта Горація Флакка, Публія Овідія Назона й Публія Вергілія Марона. Виконано аналіз особливостей художньої реалізації прикметників жовтого кольору, семантичної структури основних кольоропозначень. Виокремлено ядро, навколоядерну, периферійну та дифузну зони. Лексико-семантичне поле прикметників жовтого кольору кількісно багате й семантично розгалужене, оскільки включає лексичні одиниці, які позначають різноманітні відтінки жовтого. Дослідження продемонструвало, що лексема flavus є семантичним центром лексико-семантичного поля. Навколоядерну зону становлять auratus, aureus, croceus, flavens, inauratus, luteus, де основною диференційною ознакою є насиченість кольору. Лексичні одиниці cereus, fulvus, gilvus, luridus, murreus, pallens, ravus, у значенні яких жовтий колір утрачає яскравість, унаслідок чого, рівновага вираження колірної ознаки зміщується в бік темного або світлого тону, становить периферію поля. У дифузній зоні виділяємо flammifer, igneus, igniferus. Відзначено дві основні функції словотворення – номінативну та експресивно-стилістичну. Розкрито значення прикметників жовтого кольору і їхні індивідуально-авторські трансформації. Колірні означення дають змогу простежити формування й розвиток багатозначності слів. Семантика жовтого кольору – рух від конкретного порівняння до колірного узагальнення. Особливо виразними функціонально-стилістичними засобами виявилися полісемія, метафора, епітет. За допомогою цих тропів створюються яскраві художні емоційно-експресивні образи, які привертають увагу читача і, зазвичай, виражають позитивні або негативні емоції. Семантична завантаженість концепту жовтого кольору відображає не лише почуття й думки поетів, а й соціальні явища в житті античного суспільства. Проте на вибір лексеми, передусім, впливає подих античної доби та відчуття кольору авторами.

Останнім часом TED-конференції стали однією з найпопулярніших платформ у світовій спільноті для поширення ідей, гідних наслідування. Виголошені англійською мовою промови, присвячені мотивації, посідають чільне місце серед численних виступів науковців, медиків, програмістів, музикантів, просто пересічних громадян, які готові поділитися ідеєю, вартою поширення. У статті піддані аналізу виступи ораторів TED-конференцій з метою доведення їхньої мотиваційної спрямованості. Для реалізації мети спершу з’ясована семантика поняття мотивації, а далі на основі відібраних промов декількох спікерів із платформи TED проаналізоване семантичне наповнення їхнього тексту. Задля встановлення найуживаніших лексичних одиниць створене семантичне ядро кожного виступу. Виокремлення й аналіз семантичного ядра промов дозволяє переконатися в тому, що найуживаніші лексичні одиниці відображають тему виступу, спікер будує свою промову навколо єдиної ідеї, що і передбачено вимогами організаторів TED-конференцій. Зроблений висновок про те, що мотивація як феномен, при якому діяльність однієї людини (чи групи людей) регулюється іншою, враховуючи ту чи ту потребу, є набором цілеспрямованих дій, пов’язаних з інтенцією мовця вплинути на співрозмовника і певним чином змінити або зберегти вже існуючий стан речей. Виступи на конференціях TED мають інформативно-персуазивно-спонукальний характер. З одного боку, спікерові важливо повідомити фактичний матеріал (факти, ідеї, результати). Проте важливіше для нього – вплинути на слухача, переконати в прийнятності своєї ідеї, викликати емоційну рефлексію в аудиторії, добитися того, щоб виступ актуалізував проблему, надихнув, змотивував до подальших дій задля її розв’язання. Здійснюючи когнітивно- комунікативну діяльність через TED talks за допомогою стратегій інформування, переконання і спонукання, промовці впливають відповідно на різні сфери свідомості: раціональне мислення, емоції та волевиявлення. В результаті цього вони творять мотиваційний дискурс, суб’єктами якого є вони самі в ролі ораторів та аудиторія – в ролі реципієнтів.

У статті розгляуто семантичні характеристики англійських прикметників на позначення інтелектуальних властивостей і результатів розумової діяльності особистості, ядром лексико-семантичного поля яких виступає поняттєва категорія «мислення». Англійська мова, як і багато інших, накопичила великий лексичний потенціал для різних аспектів інтелектуальної сили й когнітивних умінь. У лінгвістичному аспекті охарактеризувати його можна на основі аналізу певного лексико-семантичного поля. Для виявлення словесних характеристик прикметників на позначення позитивних і негативних інтелектуальних властивостей визначено склад та структуру відповідного лексико-семантичного поля, проаналізовано семантичну структуру домінант виділених лексико-семантичних груп й особливості відображення конституентами групи інтелектуальних властивостей. За результатами аналізу установлено, що воно сформоване з відповідних лексико-семантичних груп, кожна з яких представлена полярними семантичними домінантами. Групу прикметників з позитивною конотацією репрезентують такі семантичні домінанти, як clever, intellectual, wise, thoughtful, informed, conceivable, rational, а з негативною – як stupid, unintellectual, fool, thoughtless, ignorant, obscure, irrational. Шляхом аналізу семантичної структури прикметників на позначення мисленнєвих категорій з’ясовано, що прикметники з негативною конотацією не мають сильно вираженого семантичного розгалуження, характеризуються більшою однорідністю, проте за кількісним складом не поступаються прикметникам із позитивною конотацією. Вивчення особливостей відтворення ментальних прикметників українською мовою дало змогу встановити, що їх переклад залежить від поєднуваності з іншими лексичними одиницями та мовного контексту. Започатковане дослідження лексико-семантичного поля прикметників на позначення розумово-мисленнєвої діяльності людини слугує підґрунтям для пояснення явищ полісемії й синонімії та антонімії, створення тематичних словників-тезаурусів.

Запропоноване дослідження функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю дає змогу встановити значення імперативності на кожному з кіл поля в українській мові. Фокус нашої уваги спрямовано на інвентаризацію та зіставлення конституентів на рівні лексики, морфології і синтаксису, які належать до організації функційно-семантичного поля імператива публіцистичного дискурсу.Визначено структуру поля імператива (ядро, приядерна частина, ближня та далека периферії), його організацію та кількісне наповнення його ярусів. Визначено особливості парадигматичної структури та реалізацію лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.Мета нашої роботи передбачає комплексний аналіз структурної організації функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному дискурсі, вивчення його організації та кількісного наповнення його кіл.Потребує докладного вивчення типологія функційно-семантичного поля імператива в сучасній українській мові. Схарактеризовано парадигматичну структуру та лексичні, морфологічні й синтаксичні засоби функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.У статті для відбору та інвентаризації фактичного матеріалу використано описовий метод із прийомами наскрізного виписування та систематизації. Джерельна база дослідження − 5000 одиниць. Її формують імперативні одиниці, зафіксовані в публіцистиці останніх років, інтернет-виданнях. На різних етапах дослідження використано статистичні методи для побудови репрезентативної вибірки дослідження, зокрема кількісних підрахунків – для вивчення відсоткового співвідношення основних шарів функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю.Проаналізований ілюстративний матеріал дав змогу докладно викласти, обґрунтувати авторську концепцію щодо унаочнення польової структури імператива публіцистичного дискурсу, систематизації та виокремлення різноманітних засобів репрезентації, встановлення основних та допоміжних засобів експлікації імперативності, що утворюють польову структуру імператива в публіцистичному дискурсі.Результати дослідження підтверджують, що в нашому дослідженні найбільш повно репрезентовані ядерні форми імператива (форми 2-ої ос. одн. та мн.), які формують центр та прототипове значення поля імператива в публіцистичному дискурсі, а найменш уживаними є форми спільної дії, що виражають каузацією дії 2-ої і 1-ої особи імператива. Вони формують приядерну структуру, активно розвиваються й змінюються.The study of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style makes it possible to define the meaning of imperative on each circle of the field in the Ukrainian language. The papers focuses on the inventory and comparison of constituents at the level of lexical units, morphology, and syntax, which belong to the structure of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse.The structure of the imperative field (core, core part, close and far peripheries), its organization and quantitative filling of its levels were determined. The characteristic features of paradigmatic structure and the functioning of lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style were identified.The purpose of this work involves a comprehensive analysis of the structural organization of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse, the study of its structure, and the quantitative content of its circles.The typology of the functional-semantic field of imperative in the modern Ukrainian language requires detailed research. The paradigmatic structure and lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of imperative in journalistic style were described.The paped uses a descriptive method for the selection and inventory of actual material with the techniques of end-to-end writing and systematization. The source base of the study consists of 5,000 units. It comprises imperative units recorded in journalistic writings in recent years, and also online publications. At different stages of the study, statistical methods were used to construct a representative sample of the study, in particular quantitative calculations were applied to study the ratio of the main layers of the functional-semantic field of imperative in journalistic style.The analyzed material made it possible for the authors’ concept of visualizing the field structure in question to be disclosed in detail and substantiated, it helped to systematize and separate various means of representation, establish the main and auxiliary means used to explicate the imperatives that form the field structure of the imperative in journalistic discourse.The results confirm that within this research, the most highly represented are core forms of the imperative (forms of the 2nd person singular and plural), which form the center and prototype value of the imperative field under consideration, while the forms of joint action causation expressed by the 2nd and 1st person imperative are used the least. They form a near-core structure, actively developing and changing.

У статті проаналізовано просторово-темпоральні орієнтації прикметників сучасної англійської мови. Хоча вивченню одиниць з темпоральною та просторовою семантикою присвячено багато праць, зокрема дослідженню лексичних одиниць поля часу англійської мови в системі мовних засобів та зафіксовані спроби лінгвістів охарактеризувати всі мовні засоби з просторовою семантикою, проблема залишається актуальною та відкритою для досліджень. Метою даної статті є встановити кількісне співвідношення простору та часу в мовному вираженні, а саме просторово-часовий аспект у лексико-семантичній системі на матеріалі прикметників сучасної англійської мови, що і є новизною дослідження. Для досягнення мети необхідно встановити точку перетину лексико- семантичних полів простору й часу в семантичній структурі прикметників сучасної англійської мови, виокремити прикметники, у яких перетинаються семи просторовості й темпоральності, дослідити взаємодію сем простору й часу, встановити співвідношення простору й часу в семантичній структурі прикметників у кількісному плані. Основним поняттям при аналізі та описі семантики з’явилося ствердження системності слів мови, яке і знайшло своє втілення в методі дослідження лексико–семантичного поля. Польовий принцип, перш за все, базується на виділенні ядра та периферії досліджуваних мовних одиниць. Саме через периферійну зону може бути встановлений зв'язок різних полів, які перетинаються і входять одне в одне, що і надає лексико–семантичній системі мови не лише міцну внутрішню цілісність, але й мобільність та гнучкість. Проаналізовано 113 просторових прикметників та 117 темпоральних прикметників, представлених як певний результат пізнавальної діяльності людини, що виокремлює у своїй свідомості уявлення не лише про категорії простору й часу реального світу, але й про їхні ознаки. Виявлено, що 26 прикметникам властиві семи і простору, й часу. 18 прикметників складають ядро та несуть максимальне функціональне навантаження.

Стаття присвячена дослідженню іменникових фраз, які були і є темою багатьох зарубіжних та українських лінгвістичних праць. У наукових роботах розглядаються ієрархічні відношення в структурі іменникових фраз, закономірності їх розташування, класифікації препозитивних і постпозитивних компонентів. Лінгвісти також аналізують різні аспекти іменникових фраз у порівнянні двох мов, у різних мовних стилях. Однак ще не всі аспекти іменникових фраз висвітлено, немає єдиного підходу до аналізу цього питання. Тому дослідження функціонування, взаємодії семантики та синтаксису на рівні словосполучення, особливо на матеріалі латинських текстів, є актуальним і заслуговує на ґрунтовне вивчення. Мета роботи полягає в дослідженні структури іменникових фраз із часовим словом «DIES» – «день», яке є ядром лексико-семантичної групи частин дня, і їх функціонування в комедіях Плавта. Обсяг іменникових фраз, їх морфологічний склад, аранжування компонентів і зв’язок між ними є частинами дослідження структури іменникової фрази. Структура іменникових фраз може бути розкрита краще з погляду функціонування мовних одиниць. Аналіз синтагматичних зв’язків в іменникових фразах з «DIES» – «день» указує на те, що це слово сполучається з прикметниками з указівкою на цілковите охоплення дією часового відрізка, тривалості часового відрізка, співвіднесеність із певними (точними) відрізками часу, послідовність часових відрізків. Також це ядро-іменник уживається із займенниками, займенниковими прикметниками та кількісними числівниками. Важливим аспектом дослідження є сполучуваність іменника «DIES» з прийменниками. У результаті дослідження функціонування іменникових фраз з’ясувалося, що Плавт у текстах комедій використовував такі структури іменникових фраз: бінарні регресивні, бінарні прогресивні, полікомпонентні регресивні та полікомпонентні рамкові іменникові фрази. Найбільш частотними виявилися регресивні іменникові фрази, а найменш частотними – прогресивні. Полікомпонентні фрази переважно складаються з трьох компонентів. Найуживанішими компонентами досліджуваних фраз є вказівні займенники, прикметники та прийменники. Перспективним для подальшого дослідження вбачається вивчення іменникових фраз у творах різних стилів, а також аналіз функційних, структурних і семантичних особливостей іменникових фраз з іншими ядрами-іменниками на позначення часу.

Стаття присвячена проблемі віднаходження лексичних засобів вербалізації поняттєвого компонента концепту ‘Aussie’ в австралійському сленгу (тж. strine, Ozspeak), яка не була ще предметом розгляду. Мета статті – дослідження поняттєвого компонента концепту ‘Aussie’ та віднаходження лексичних засобів його вербалізації в австралійському сленгу. Завдання дослідження полягають у вивченні семантики лексеми Aussie, виявленні когнітивних ознак концепту, що сформувався на базі значення ‘an Australian’ / ‘Australian people’, у диференціації когнітивних ознак на ядерні та периферійні, розгляді способів словотвору віднайдених лексичних номінацій концепту в австралійському сленгу. Ілюстративний матеріал представлений сленговими назвами у формі іменників та іменникових словосполучень різних типів. Методологічним підґрунтям дослідження послугували останні публікації в галузі лексикографії, теоретичні праці з лексичної семантики, семасіології та лінгвоконцептології. У роботі застосовані: метод словникових дефініцій, порівняльний, морфологічний, лексико- семантичний та лінгвоконцептуальний аналізи. Результати наукових пошуків допомогли зробити обґрунтовані висновки про те, що концепт ‘Aussie’ є одним з ключових для носіїв австралійського сленгу, що підтверджують його численні номінації в дослідженому матеріалі (170 лексичних одиниць). Ядро когнітивного компонента концепту формує когнітивна ознака ‘inhabitant’, похідні від неї когнітивні ознаки ‘gender’, ‘age’, ‘appearance’, ‘mental capabilities’, ‘social status’, ‘behaviour’, ‘kinship and relashinship’ становлять його периферію. Номінації концепту ‘Aussie’, представлені метафоричною, метонімічною, перифрастичною, семантично мотивованою, римованою та звуконаслідувальною лексикою, засвідчують його образність та високий емотивно-оцінний потенціал.

У статті на матеріалі лексикографічних джерел схарактеризовано синонімічний ряд лексем до слова щастя в українській мові. Класифіковано одиниці, що становлять ядро, ближню, дальню й крайню периферію. Здійснено компонентний аналіз лексем синонімічного ряду з етимологічним коментарем, виокремлено їхні спільні семантичні характеристики. Виявлено смислові дублети слова щастя, а також окремі суперечності щодо опису семантики деяких синонімічних слів, що пов’язано з різним трактуванням аналізованих одиниць у лексикографічній практиці.

У статті наведено критичний аналіз дискурсу Нобелівської промови провідного британського філософа, логіка, письменника, політичного діяча, лауреата Нобелівської премії з літератури 1950 р. Бертрана Расселла. Запропонований критичний аналіз дискурсу виконано із застосуванням нового міждисциплінарного методу, що передбачає виявлення ідеологічного забарвлення дискурсивного фрагмента, залучення ретроспективного огляду системи людських цінностей пост воєнного світу середини ХХ ст. Установлено, що основною комунікативною стратегією дискурсу Б. Расселла є стратегія раціоналізму, завдяки якій він реалізовує власний матеріалістичний світогляд, поєднуючи авторську риторику з логічними аргументами. Доведено, що задля активізації мисленнєвої діяльності слухачів і дотримання стратегії аргументації лектор задіює авторську епізодну автобіографічну та семантичну соціокультурну пам’ять. Запропонований аналіз уможливив виявлення 16 семантичних макропропозицій, що окреслюють головні теми промови. Ідентифіковано ключові поняттями зазначеної промови, до яких належать desire, power та excitement, котрі формують концептуальне ядро лекції. На другому етапі критичного аналізу дискурсу виявлені локальні дискурсивні зміни в лексичній семантиці понять desire, power та excitement, що порівнюються зі словниковими дефініціями. Кількісний аналіз продемонстрував, що найчастотнішим словосполученням промови є love of power, ужитий автором у тексті 16 разів. Зафіксовані невідповідності в значенні понять засвідчують надмірну ідеалізацію їхніх концептуальних значень, яку автор викриває в контексті своєї промови, надаючи їм нових референтних смислів. Установлено, що базовими ідеологіями Бертрана Расселла в його промові були ідеологія матеріалістичного раціоналізму, демократії та пацифізму. Проведений аналіз дав змогу виявити глибинні концептуальні метафори, які сформувались унаслідок концептуального блендингу. Застосування цих метафор дало змогу прямо вказати на глибинні недоліки й приховані низькі бажання людської спільноти, уникаючи засуджень та персональних звинувачень.

У статті проаналізовано наукову літературу з даної теми та порівняно особливості використання фразеологічних одиниць у заголовках. Виділено основні типи функціонально-стилістичних груп фразеологічних одиниць. Дослідження показало, що основними типами трансформації фразеологічних одиниць є найпростіші зміни елементів синтаксичних одиниць, які є результатом їх перестановки, заміщення, додавання та скорочення. Аналіз наукових джерел показав, що поняття «фразеологічна одиниця» розглядалося багатьма вченими і трактується як стійка фраза або вираз, що характеризується відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю поєднання слів та прихованим значенням. В статті авторами виділено основні типи функціонально-стилістичних груп фразеологічних одиниць. Суть семантичної трансформації фразеологізму полягає у введенні нових семантичних відтінків або грі слів у фразеологізми. Основні типи аналітичної трансформації можна визначити наступним чином: синтаксичні; лексичний; забруднення. Крім того, фразеологізми висвітлюють проблеми в більш м’якому світлі, забарвлюючи назву журналістського тексту, тим самим привертаючи до нього увагу. Аналіз заголовків у «The New York Times» показав, що в сучасній журналістській практиці використання фразеологічних одиниць є популярним метод просування тексту. Доведено, що автори у своїх роботах використовують майже всі стилі та типи фразеологічних одиниць, але найчастіше в українській мові вживаються розмовний стиль та жаргонні слова, рідше педантичний стиль та практично відсутні міжстильові фразеологізми, а в англійській мові більшість часто розмовний і педантичний стилі, рідше використовується розмовний. Фразеологічні одиниці складають ядро фразеологічного фундаменту будь-якої мови, містять історичну та культурну інформацію та відображають динаміку розвитку мовлення.

Мета пропонованої розвідки – розкрити семантико-функційну специфіку стрижневих слів (кліматичний, метеорологічний, прогностичний, синоптичний), що репрезентують метеорологічний дискурс і відбивають фрагмент його вербальної мережі. Об’єктом дослідження є вербально-семантичний рівень мовної особистості синоптика Наталки Діденко, а його предметом – вербальна мережа відсубстантивних ад’єктивів. Джерельною базою дослідження послугували тексти прогнозів погоди, представлені всоцмережі «Фейсбук» на персональній сторінці Наталки Діденко – головного медіасиноптика країни. У роботі використано компонентний, контекстуально-інтерпретаційний, граматичний аналіз як основні методи дослідження особливостей функціювання базових ад’єктивів. Результатом вивчення описуваної проблеми є доведення, що семантична структура відсубстантивних ад’єктивів у метеорологічному дискурсі зазнає розширення завдяки нашаруванню семантико-стилістичних відтінків на атрибутивну семантику. Висновки. Вербальна мережа метеорологічного дискурсу містить стандартні ад’єктивно-субстантивні словосполучення, що є ядром прогнозу погоди, та авторські утворення, котрі організовують його периферію. Останні створюють неповторну атмосферу спілкування, віддзеркалюють творчу натуру мовної особистості синоптика в метеородискурсі, слугують маркером, що привертає увагу читачів. Найбільшу частотність використання в прогнозах погоди має ад’єктив синоптичний, який є активним у фразеотрансформах. Ад’єктив метеорологічний функціює переважно як елемент складних іменників, що й становить його специфіку. Ад’єктиви кліматичний та прогностичний обмежено поширені в метеодискурсі з огляду на їхню вузьку сполучуваність і більшу затребуваність у складі терміносполук. Вербальна мережа досліджуваного дискурсу Наталки Діденко охоплює стандартні та оказіональні словосполучення, де кожен тип виконує відповідну функцію (номінативну, емоційну, прагматичну).

нерство”. Виявлені семантичні поля досліджуваних категорій вказують на одновимірну модель семантичної організації, де одні і ті самі одиниці аналізу по-різному розподіляються на семантичному полі: те, що належить до ядра одної категорії, визначається на периферії іншого поля або взагалі не є представленим. Зазначені особливості розглядаються як ознаки послаблення шлюбності, що вказує на зменшення важелів супроводжуючих їх традицій, ритуалів, статусу як культурно-обумовлених предикторів смислів шлюбно-сімейних практик. Збільшення одиниць аналізу на периферії семантичного поля вказує на зв’язок асоціацій із тим, що має для опитуваних відчутний смисл у самовизначенні і самоздійсненні у стосунках, утворених не на імперативній нормі шлюбності, а на значимості взаємин як спільної цінності. Зазначене підтверджується багатоаспектністю смислотвірних концептів, представлених у змісті індивідуально-особистісних: любов, діти, щастя, секс, симпатія, рівність, узгодження, свобода та емоційно-чутливих предикторів смислів: довіра, підтримка, тепло, інтимність. За результатами кластерного аналізу “партнерство” за виявленими викидами в наборі асоціацій істотно вирізняється від шлюбу та сім’ї. Тематично поділені за змістом, асоціати вказують на індивідуально-особистісний (взаєморозуміння, довіра, рівність, узгодженість, свобода) та емоційно-чутливий смисл (любов, інтимність). Не виявлено асоціацій ані зі шлюбом, ані із дітонародженням.Методом кластеризації даних встановлено спільність смислотвірних концептів досліджуваних категорій. Результат розглядається як принцип творення практик шлюбно-сімейного партнерства, де сукупність уявлень пропонується позначити категорією “шлюбно-сімейне партнерство”. Констатується, що зазначена категорія є соціально-психологічним феномном, котрий вказує на неоднорідність соціальної реальності, яка вже не структурується тільки за нормами інституту сім’ї, шлюбу та батьківства як метанорми.

Розглянуто особливості симфонічного стилю А. Тертеряна на прикладі його одночастинних симфоній. Проаналізовано драматургічні та композиційні параметри П’ятої та Шостої симфоній. Сонорика, алеаторика та мікрохроматика визначені як основні композиторські техніки в побудові композиційного профілю творів. П’яту симфонію проаналізовано з урахуванням специфіки втілення східного відчуття звуку. Встановлено значення монодичної традиції як стрижневого формоутворюючого фактора та основи драматургічного розгортання матеріалу. У концепції Шостої симфонії виявлено зв’язок із семантичним ядром реквієму. Визначено, що музика не успадковує структурних моделей жанру, але композитор зберігає в ній смислові коди заупокійної меси. Досліджено принципи відтворення архаїчних символів національної культури через використання фонем старовірменської лексики.

У статті досліджено американську лінгвокультурну систему цінностей через концепт ЦІННОСТІ / VALUES. Ключові цінності поділяємо на такі основні групи: вітальні цінності, соціальні, політичні, моральні, релігійні й ідеологічні, художньо-естетичні, родинні, трудові. Створено номінативне поле концепту VALUES на основі мовних засобів, які його репрезентують. Структура номінативного поля концепту представлена у вигляді ядра та периферії, до яких входить значення певної лексеми, представлене гіперсемою/гіперсемами – семантичним компонентом вищого порядку, що організовує навколо себе розгортання семантичного поля. Для встановлення ядра номінативного поля концепту VALUES в американському масмедійному дискурсі були опрацьовані дефініції ключової лексеми, а також пов’язаних із нею лексем у словниках та тезаурусах. Шляхом аналізу лексикографічних джерел установлено синонімічне розширення ключової лексеми та одиниць, пов’язаних з нею. Виокремлено низку соціокультурних цінностей американського суспільства, зокрема personal control over the environment; change; time and its control; equality / egalitarianism;individualism; privacy; individual achievement (status, success); self-reliance / independence; competition; future orientation; action / work orientation; informality; directness / openness / honesty; patriotism тощо. Здійснено аналіз частотності вживання ключових лексем та їх синонімічних розширень. Установлено, що до ядра концепту VALUES належить складник Action / Work orientation. До навколоядерної зони входять: Equality / Egalitarianism, Time and its control, Change, Individual achievement (status, success), Materialism / Acquisitiveness (possess(iveness), consume(rs), customer(s), goods, services), Privacy, Value(s) тощо. Складовими периферії концепту VALUES є: Practicality, Individualism, Competition, Personal control over the environment, Future orientation, Directness / openness / honesty (sincerity, sobriety, straightforward, frankness, earnest, etc.), American liberalism and capitalism, Informality тощо.

Вступ. Стаття презентує результати кроскультурного аналізу проблеми когнітивно˗семантичного моделювання суб’єктивного образу старості в сучасному соціокультурному просторі. Робота була виконана в рамках авторського дослідницького проекту, спрямованого на визначення тенденцій концептуалізації вікових періодів генези буття в мовній свідомості респондентів різних вікових та соціокультурних груп. Мета статті передбачала виявлення кросскультурних особливостей мовленнєво-розумової об’єктивації концепту «Старість» в мовній картині сучасного інформаційного світу. Предмет дослідження набуває особливої актуальності в умовах демографічного старіння людства. Методи дослідження. Психолінгвістичний контент дослідження зумовив використання методу концептуального аналізу словникових дефініцій для отримання вихідного переліку інтегрованих значень базового рівня концепту «Старість». Спрямований асоціативний експеримент, контент-аналіз і семантико-інтерпретаційний аналіз даних дозволили окреслити асоціативне поле лексеми-стимулу із зазначенням абсолютної частотності кожного асоціата в площині кросскультурного вимірювання. Вибірка була представлена різновіковими респондентами (від 17 до 93 років), котрі проживають у країнах із різним рівнем соціокультурної та економічної захищеності старіння (в Україні, США, Швейцарії). Результати. За результатами вивчення 1845 асоціативних відповідей-реакцій і текстових фрагментів респондентів були виділені одиниці квантифікації семантичного поля досліджуваного концепту: ядро фізіологічний сегмент значень) і периферійна частина (соціокультурний та психологічний сегменти значень). Доведено, що соціокультурний континуум позначення феноменології старості в міжкультурному вимірі мовної картини світу моделює особливу семантичну зону мовної свідомості особистості. Висновки. Статистично підтверджено, що основні трансформації суб’єктивного образу старості в семантичному просторі мовної особистості відбуваються в сегменті соціокультурних маркерів, який в цілому обумовлює варіативні стратегії старіння особистості. Отримані результати суттєво доповнюють представлені науковим співтовариством матеріали щодо кросскультурних тенденцій концептуалізації індикаторів старіння людини в сучасному суспільстві.

„Once upon a time there lived an old man and an old woman…”: Archetypical base and its transformationThe article discusses the archetype Wise Old man in the folk world view. It appears in the universal scheme of „Once upon a time there lived an old man and an old woman…” Semantics motif is included in the context of binary field of culture, its archaic system. The representation of the „basic myth” generally reflects the cultural specifics of this model. Drawing on the theory of archetypes Jung, the author analyzes mythopoethic frame „old age”, which includes the main archetype. The rich material of Russian fairy tales shows the transformation of the archetype in the dual model „old men and old woman”, its relationship with the cultural hero Child, its transition to the art space „trickster”, comic old men dell ‘Arte on the one hand, and the wise elders — with another.„Жили-були стаий зi старою…”: архетипная основа i семантична трансформация моделi У статті розглянуті деякі аспекти трансформації архетипу Мудрого Старця уфольклорній картині світу, де він постає в універсальній схемі „Жили-були старий зі старою…”. Семантика мотиву вписується в бінарне поле архаїчної культури з її системою опозицій, репрезентацією „основного міфу” і в цілому відображає таку специфіку представленої моделі, яка породжує певні культурні смисли. З опорою на теорію архетипів К. Юнга аналізується міфопоетична основа культурного фрейма „старість”, що включає основне ядро архетипу. На матеріалі пере­важно російських казок показана трансформація архетипу в дуальні моделі старого і старої, їх зв’язок з культурним героєм „божественним немовлям” і перехід у художній простір „трикстери”, комічні старі dell’Arte, з одного боку, і мудрі старці — з іншого.

Проблема теоретико-методологічного обґрунтування наскрізних принципів, напрямів, механізмів та результатів якісної динаміки макро- й мікроструктур словникового складу в царині комп’ютерного буття як консолідованого лінгвального об’єкта ще чекає на всебічне вивчення. Аналіз цього питання потребує залучення феноменологічного ракурсу дослідження комплексних мовних об’єктів з огляду на магістральне завдання феноменологічної епістемології – пізнання повної системи фактів свідомості, що конституюють дійсність. У межах окресленого методологічного виміру «феноменологічність» мовної одиниці визначається як її кодифікативна спроможність до фіксації результатів пізнавального досвіду та вияву в ній субстантних характеристик пізнаваних об’єктів та явищ. Засади динаміки мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття визначаються на основі аналізу лінгвальних механізмів семантичної асиметрії. Інтегративним параметром динаміки глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття виступає явище атракції відповідного загалу дискретних інноваційних одиниць логосфери до змістових вузлів, які виступають центрами словотвірних та фразотвірних парадигм мов глобального спілкування у цифровому просторі. Метою статті є визначення параметрів змістової асиметрії в динаміці мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття. Кількісні та якісні характеристики елементів плану змісту та вираження (зокрема, продуктивність моделювальних шаблонів елементів поверхневих мікроструктур) загалу ІКТс (дискретних знакових інноваційних одиниць термінологічної природи) в мікроструктурі глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття (КБ) дають змогу зарахувати до змістових вузлів такі: 1) революційне впровадження цифрових технологій; 2) тотальна комп’ютеризація; 3) підмова комп’ютерного буття (КБ); 4) суб’єкт комп’ютерного буття (КБ); 5) особа, відчужена від комп’ютерного буття (КБ). Змістова стабільність субстантних елементів ІКТс на субстратно негомогенних щабелях плану змісту («концептуальний денотат» та «лінгвальний денотат» відповідно) та у середовищі зони проєкції концептуального ядра логосфери на глобальну інноваційну логосферу КБ забезпечується за рахунок симбіозу, часткової інкорпорації, поглинання змістовими елементами онтологічного денотата низки функціональних елементів зони проєкції концептуального ядра логосфери, зокрема концептуальних ознак [агентивність] та [антропогенез].

Стаття присвячена одній з важливих проблем сучасної лінгвістики – мовній категоризації. Запропонований семантико-когнітивний підхід опису категорій та особливостей мовної категоризації є актуальним у світлі сучасної науки, його використовують для повної характеристики представленого явища. У межах цього підходу розглядаємо також атрибутивні теорії організації категорій – класичний підхід, прототиповий та екземплярний. Представляємо та аналізуємо принципи організації та побудови різнотипових категорій, зважаючи на те, що науковці описують цей феномен з різних точок зору та в межах різних лінгвістичних теорій – денотативно-референційної, функційно-семантичної, теорії фреймової семантики та семантико-когнітивної теорії категорій. Оскільки мова використовує загальний когнітивний апарат, то і мовні категорії представляються категоріями того ж типу, що й інші категорії в поняттєвій системі, наприклад, вони демонструють прототипові ефекти та ефекти базового рівня. Однією з представлених проблем є зв’язок відмінностей, які існують в реальному світі, та відмінностей, що фіксуються засобами мови. Існування категорій зумовлене тим, що в основі їх функціонування лежать не особливості конкретної мови, а визначена модель знання. Важливим чинником є внутрішня організація категорії, яка охоплює ядро та периферію. У зв’язку з тим, що когнітивна лінгвістика – це дисципліна, яка залучає науковців різних галузей, отже заснована на когнітивному та психологічному методах, сучасна лінгвістика привносить нові пояснення щодо організації знань про світ у свідомості мовця. Когнітивний підхід до аналізу мови полягає у виявленні та поясненні процесів категоризації і концептуалізації, які відтворені в мові. Одиницею концептуалізації в когнітивній лінгвістиці є концепт (поняття), який розуміють як результат когніції (пізнання). У концепті згідно з когнітивним та лінгво-культурним тлумаченням сконцентрована не тільки семантика мовної одиниці. Концепт є одиницею ментального лексикону і становить сукупність значень, цінностей і норм як результат пізнавальної діяльності людини.

Інтегративний характер сучасної науки, опанування нових способів пізнання вможливили впровадження міждисциплінарних методів у мовознавчі дослідження. У статті представлено огляд наукових праць із проблем фразеології (к. ХХ ст. – донині), проаналізовано класичний і некласичний підходи до аналізу фразеологічної мікросистеми мови, визначено ефективність цих підходів для аналізу стійких виразів, з’ясовано переваги та обмеження наявних напрямів. Акцентовано на тому, що сучасна теорія фразеології формувалася під впливом різних підходів до тлумачення усталених виразів, класифікації одиниць та визначення об’єкта фразеології. Представники класичного підходу продовжують довготривалі дискусії стосовно термінологічної стрункості та критеріїв зарахування тих чи інших виразів до фразеологічної підсистеми. Типологічне та порівняльно-історичне мовознавство фокусує увагу на семантичній параметризації фразеологічних підсистем, історичній динаміці та джерелах їх формування. Лінгвокогнітивний, етнопсихолінгвістичний й лінгвокультурологічний аспекти дозволяють розглянути образні основи міжмовного ядра та специфічної фразеології, особливості втілення знань про світ у когнітивних і мовних структурах. Розкриття комунікативної потужності фразеологізмів, їх варіативності унеобхіднюють синергію когнітивного, лінгво-прагматичного та лінгво-стилістичного аспектів. Упродовж останніх років виявляється стійка тенденція до науково- прикладних досліджень у галузі фразеології, спрямованих на вдосконалення лінгвістичних баз даних у фразеологічній лексикографії та термінографії, а також комп’ютерної обробки багатослівних виразів. Систематизація чинних підходів і напрямів вивчення фразеології дозволяє дійти висновків про актуальність комплексного аналізу цих одиниць, розкриття їх семіотичного потенціалу, механізмів збереження вагомої культурної інформації в компактній формі. Міждисциплінарне вивчення фразеології забезпечить розуміння тенденцій формування фразеологічних систем, їх історичну динаміку, умови, чинники та механізми розвитку. Запропонована розвідка поглиблює уявлення стосовно сучасного стану та перспектив розвитку теорії фразеології.

У статті здійснено теоретичний аналіз педагогічних підходів до формування освітнього простору. Освітній простір – це складна система, що розвивається, це динамічна єдність суб’єктів освітнього процесу і їх відносин. Освітній простір містить у собі: просторово-семантичний компонент (архітектурно-естетичну організацію життєвого простору учнів (архітектура шкільних будинків, організація класної кімнати, дизайн інтер’єру і т. п.); символічний простір школи (різні символи, настінна інформація і т. п.); змістовно-методичний компонент (концепції навчання, виховання, навчальні програми, плани, підручники і т. п.); форми й методи організації освіти; комунікаційно-організаційний компонент. З’ясовано, що у зв’язку зі зміною змісту освіти змінюється підхід до формування освітнього простору й форма його організації. У педагогіці підхід є системотворчою категорією, що визначає процесуальну закономірність компонентів освітньої системи, а також є способом розгляду педагогічної діяльності. Як особлива наукова категорія підхід уважається основою формування не тільки будь-якої педагогічної теорії, але й практики: саме підхід лежить в основі формування принципів і методів навчання, виховання, освіти. На практиці від правильного розуміння сутності підходу залежить точне визначення його місця й ролі серед інших феноменів педагогічної діяльності, таких, як мета, принцип, форма, метод, прийом. Схарактеризовано основні педагогічні підходи до визначення сутності освітнього простору, як-то: культурно-гуманістичний (Н. Щиголєва); системно-цілісний (Г. Сєріков); ментально-емоційний (Р. Еверман, Ю. Копиленко й ін.); особистісно-розвивальний (J. Sechrest, J. L. Parker); соціально-географічний (В. Кінєльов, О. Сошнєва); дистанційний (A. W. Bates, T. Evans, J. E. Lee й ін.); локально-постерний (Л. Санкін, M. Cesaronі, E. Kopachkov), просторовий (Р. Пономарьов), коадаптаційний підхід (Л. Іванова). Доведено, що відмінностями між зазначеними підходами є: визначення сутності, основного ядра освітнього простору; розуміння місця освітнього середовища і його ролі, ієрархії структурних компонентів, механізмів формування освітнього простору, ролі педагога (від активного учасника до посередника).

Purpose. The aim of the article is a presentation of the repertoire and a description of the nomination of family rites of Ukrainian dialects of the region between Buh and Ingul in structural-semantic aspect.Methods: theoretical analysis of the literature; critical analysis of research; descriptive and linguistic-geographical; elements of comparative-historical, comparative-typological methods and methods of contextual analysis.Results. For the first time the verbal means of family rites of Ukrainian dialects as a fragment of the linguistic picture of the world of the speakers of these dialects were studied; published a significant amount of dialectal and ethnographic material, which reflects the state of preservation of traditional family rites and their nomination in the second half of the twentieth century; the spatial behavior of language elements related to traditional culture is studied.Carried out on the border of related related sciences (linguistics, ethnography and folklore) research helps to address theoretical issues related to the specifics of folk cultural terminology, the interaction of the rite and its linguistic implementation in semiotic terms. The practical significance of the study is that the collected and systematized linguistic and ethnographic material can be used in dialect lexicography, etymology, ethnography, didactics.Conclusions. The vocabulary of traditional family rites is one of the most archaic layers of the dialect dictionary. It is not isolated from the vocabulary of other dialects. The Dictionary of Ukrainian dialects of the region between Buh and Ingul contains more than 1000 names to denote the realities associated with the family rites of the region between Buh and Ingul. In the article the vocabulary of the wedding ceremony is structured by thematic and lexical-semantic groups.This opinion is confirmed by the presence of a large number of names that have a permanent character. Constantly verbalized in various dialects were the concepts that make up the core of the rite: the names of the stages of the rites, participants, ceremonial clothing, items used for ritual purposes.Key words: lexical-semantic groups, the vocabulary of traditional family rites, the region between Buh and Ingul, the vocabulary of wedding action. Метою статті є презентація репертуару та опис номінації родинних обрядів українських говірок Бузько-Інгульського межиріччя у структурно-семантичному аспекті.Методи: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз досліджень; описовий та лінгвогеографічний; використано еле-менти порівняльно-історичного, зіставно-типологічного методів та методики контекстуального аналізу.Результати. Уперше досліджено вербальні засоби родинних обрядів українських говірок як фрагмент мовної картини світу носіїв цих говірок; оприлюднено значний за обсягом діалектний та етнографічний матеріал, який відбиває стан збереження традиційних родинних обрядів та їх номінації у другій половині ХХ ст.; досліджено просторову поведінку мовних елементів, пов’язаних із традиційною культурою.Здійснене на межі споріднених суміжних наук (лінгвістики, етнографії та фольклористики) дослідження сприяє вирішенню теоретичних питань, що стосуються проблем специфіки народної культурної термінології, взаємодії обряду та його мовної реалізації в семіотичному плані. Практичне значення дослідження полягає в тому, що зібраний і систематизований мовний та етнографічний матеріал може бути використаний у діалектній лексикографії, етимології, етнографії, дидактиці.Висновки. Лексика традиційних родинних обрядів є одним із найбільш архаїчних шарів діалектного словника. Вона не є ізольованою від лексики інших говірок. У Словнику українських говірок Бузько-Інгульського межиріччя зафіксовано понад 1000 назв на позначення реалій, пов’язаних із родинними обрядами Бузько-Інгульського межиріччя. У статті лексику весільного обряду структуровано за тематичними і лексико-семантичними групами. Спостереження над лексикою досліджуваного регіону дає підстави відзначити збереження репертуару зафіксованих назв як у старшого, так і молодшого поколінь. Таку думку підтверджено наявністю великої кількості найменувань, що мають сталий характер: веис’і|л:’а, |свад’ба, об|зорини, |огл’адита ін. Постійно вербалізованими у різних говірках виявилися поняття, що складають ядро обряду: назви етапів обрядів, учасників, обрядового одягу, предметів, що використовуються з ритуальною метою. Страви і напої рідко мають спеціальні назви (окрім суто обрядових страв). До складу весільної лексики входять здебільшого полісемічні лексеми. Мотивованість назв пов’язана насамперед із вибором мотиваційних ознак, що є основою для називання предметів і явищ.Ключові слова: лексико-семантичні групи, словниковий склад традиційних родинних обрядів, ареал між Бугом та Інгулом, специфіка народної культурної термінології, лексика весільного дійства.

Введение. Рассмотрены способы реализации языковой вариантности, репрезентированные на уровне фразеологических подсистем русского и китайского языков. Объект научного описания ‒ сфера языковой семантики, получающая концептуальное осмысление в связи с ее исследованием в аспекте межкультурной и межъязыковой коммуникации. Наличие смыслового инварианта в содержании русских и китайских фразеологизмов обусловливается существованием общих тенденций смыслообразования и действием универсальных законов развития любого национального языка. Смысловые варианты возникают в силу своеобразия национальных лингвокультур в результате совокупного действия ряда экстралингвистических и лингвистических факторов. Цель статьи – изучить функциональные проявления теории вариантности на фразеологическом уровне русского и китайского языков в аспекте сопоставительно-лингвокультурологической интерпретации. Материал и методы. В качестве единиц анализа привлечены 54 фразеологизма, функционирующие в современном русском и китайском языках, отобранные путем сплошной выборки из лексикографических источников. Основной метод исследования – сопоставительно-лингвокультурологический. Результаты и обсуждение. Отправной точкой исследования стал тезис о наличии у фразеологизмов не только языкового, речевого, но и лингвокультурологического и лингвокогнитивного статуса. В значении большинства русских фразеологизмов присутствует ярко выраженный национально-культурный компонент смысла. С учетом этого фактора выявлены общие (инвариантные) и частные (вариативные, характерные для конкретной лингвокультуры) смысловые компоненты в семантике фразеологизмов, которые составляют корреляционные семантические пары (эквивалентные, безэквивалентные, неполно эквивалентные). В эквивалентных парных фразеологизмах ядром семантики выступает смысловой инвариант, безэквивалентные отличаются доминированием вариативных смысловых признаков, неполно эквивалентные являются переходным типом. Заключение. Сопоставительные лингвокультурологические исследования вносят значительный вклад в изучение различных лингвистических концепций, в том числе теории языковой вариантности, смысловой интерпретации, перевода, на основании чего делается вывод об их исключительной актуальности для современной научной парадигмы. Introduction. The article is devoted to the consideration of ways of implementing language variability, represented at the level of phraseological subsystems of the Russian and Chinese languages. The object of the scientific description is the sphere of linguistic semantics, which receives conceptual understanding in connection with its study in the aspect of intercultural and interlanguage communication. The presence of a semantic invariant in the content of Russian and Chinese phraseological units is determined by the existence of general tendencies of sense formation and the action of universal laws of development of any national language. Semantic variants arise due to the peculiarity of national linguistic cultures as a result of the combined action of a number of extralinguistic and linguistic factors. Aim and objectives. The aim of the study is to study the functional manifestations of the theory of variation at the phraseological level of the Russian and Chinese languages in the aspect of comparative linguocultural interpretation. Material and methods. 54 phraseological units operating in modern Russian and Chinese languages, selected because of a continuous selection from lexicographic sources, were used as units of analysis. The main one is the comparative linguoculturological research method. Results and discussion. The starting point of the study was the thesis that phraseological units have not only linguistic, speech, but also linguocultural and linguocognitive status. In the meaning of most Russian phraseological units there is a pronounced national-cultural component of meaning. Taking this factor into account, general (invariant) and private (variative, characteristic for a particular linguistic culture) semantic components in the semantics of phraseological units that make up correlation semantic pairs (equivalent, non-equivalent, incompletely equivalent) are identified. In equivalent paired phraseological units, the core of semantics is the semantic invariant, nonequivalent ones are dominated by variable semantic attributes, incompletely equivalent are transitional types. Conclusion. Comparative linguistic and cultural studies make a significant contribution to the study of various linguistic concepts, including the theory of language variability, semantic interpretation, translation, on the basis of which it is concluded that they are extremely relevant for the modern scientific paradigm.

The article considers the basis of search engine optimization semantic core. It is established that the semantic core is a set of words and phrases that reflect the theme and structure of the site. All key business-related queries are distributed across different clusters. The distribution takes into account the type of phrase, morphology, location and seasonality of business activities. The collection of the semantic core consists of the study of business topics; creating a structure for the semantic core; collection of initial keys for parsing with the widest possible value; keyword parsing; cleaning the core from debris; clustering. Clustering in SEO is the clustering of key queries with a common theme. With the help of clustering, the semantic core is finally cleaned and divided into convenient groups. There are two main methods for clustering keywords, namely, manual grouping of synonyms and keys with morphological coincidence and automatic clustering by search results. The advantages and disadvantages of the main clustering methods are considered. Advantages of clustering of the semantic core by the method of search delivery: grouping without deep knowledge in the topic; grouping speed; clustering avoids errors in the distribution of queries; are taken into account and fall into the desired cluster of reformulations and synonyms. Disadvantages of clustering by the method of search delivery: clustering will work in the current competition; not all keys fall into the target clusters, because there is a possibility of synonyms in different groups, if competitors decide to promote them on different pages. Advantages of manual clustering: almost perfect clustering result; there are no clusters with a similar theme. Disadvantages of manual clustering: high man / hours; deep knowledge of the topic and specifics of business is required. It is proved that automatic clustering is much more effective in promotion. It is noted that in cases of clustering of semantics in low-competitive niches there is a lack of the desired result, because the data are taken from the search results. Also, automatic clustering works poorly when collecting semantics for Ukrainian-speaking local businesses.

Узагальнено результати семантичного аналізу дефініцій фінансової послуги. Сформовано семантичне ядро поняття «фінансова послуга». Систематизовано сукупність визначень фінансової послуги, що висвітлюють її сутність із різних аспектів: як діяльність з управлінням грошовими потоками; як результат взаємодії між фінансовими установами — продуцентами фінансових послуг та їхніми клієнтами; як сукупність операцій із фінансовими активами в інтересах клієнта переважно за його рахунок; як товар, що має споживчу і мінову вартість; як відносини щодо трансформації грошових коштів у грошовий капітал; як фінансові зобов’язання, що виникають у провайдера фінансової послуги перед її споживачами у зв’язку з рухом грошового капіталу; як компонент фінансового продукту; як фінансова процедура, що передбачає здійснення у визначеній послідовності переліку дій із фінансовими активами. Сформульовано авторське визначення сутності поняття фінансової послуги як сукупності фінансових технологій, що використовуються фінансовими корпораціями у процесах управління грошовими потоками, які опосередковуються рухом фінансових активів, зустрічних фінансових зобов’язань і втілюються через відповідні фінансові інструменти, у цілях реалізації фінансових інтересів економічних агентів.

У статті проаналізовано концептуалізацію біблійної лексеми «хрест» у фразеологічних одиницях народно-розмовного походження, зокрема виділено ядро й периферію семантичних реалізацій цієї лексеми. Також побудовано схему, яка репрезентує структуру концепту «хрест» у фразеологізмах уснорозмовного походження.

Мета статті з полягала в тому, щоб виявити типові форми вираження давньогрецького концепту ОБМАН на матеріалі «Історії» Геродота та визначити їхні семантичні, конотативні та тематичні відмінності. Дослідження дійснено традиційними семасіологічними методами у поєднанні з когнітивними методиками фреймового моделювання та аксіологічного шкалювання. У результаті проведеного семантико-стилістичного аналізу 17 номінантів концепту у 94 контекстуальних вживаннях було виділено «ядро» та «периферію» лексичних засобів, диференційовані за критеріями частотності вживання, різноманітністю словотвірних і лексико-граматичних варіантів, а також різновидами конотативних значень та дискурсивних функцій.

Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об’єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього. Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину. Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]). Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв’язків» [3, 7]. Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п’ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики. Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків. «Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6]. У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості. Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми. У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1. Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв’язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер. Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків). Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості. На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic’s ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва. Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від “опусоцентризму” та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283]. Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262]. Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання. Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4]. Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв’язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов’язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв’язків музичного мистецтва. Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням). Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо… У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.