Добірка наукової літератури з теми "Юридичний режим"

У статті розглянуто практичний досвід здійснення правосуддя в Україні в період дії режи- му надзвичайних ситуацій, а також проаналізовані відповідні нормативні акти щодо підня- того питання. Методологічну основу дослідження склали методи, що дозволили отримати обґрунтовані та логічно вивірені висновки, а саме гносеологічний метод, що використову- вався для опрацювання вітчизняних і міжнародних нормативно-правових актів із приводу питання обмеження прав та свобод під час запровадження режиму надзвичайних ситуацій; герменевтичний – у процесі дослідження наукових позицій різних авторів щодо юридичної природи правового режиму; метод узагальнення, використання якого допомогло виявили особливості здійснення правосуддя в період дії режиму надзвичайного стану. У статті опи- сано основні риси функціонування судової системи в разі введення надзвичайних ситуацій. У результаті проведеного дослідження було зроблено такі висновки: по-перше, правовий режим є специфічним явищем, що з нормативної точки зору за допомогою певного інстру- ментарію впливає на повсякденне життя суспільства. У залежності від предмета правового регулювання та галузевої направленості виділяють такий вид правового режиму, як режим надзвичайної ситуації. По-друге, актуальним постає питання щодо особливостей реалізації прав і свобод людини та громадянина у зв’язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації. Як зазначено в низці міжнародних документів, обмеження конституційних прав людини під час запровадження такого режиму можливе лише щодо деяких прав. По-третє, наріжним каменем функціонування принципу верховенства права є питання здійснення ефективного правосуддя в період дії режиму надзвичайних ситуацій, особливо щодо кримі- нального провадження. У свою чергу це слугує передумовою для запровадження нової мето- дики проведення судових засідань у період обмежень. По-четверте, виходячи із сучасних реалій та процесу судової реформи, Україна готова до здійснення належного функціонуван- ня судової влади в режимі надзвичайних ситуацій, що підтверджено наявністю налагодженої нормативної і методологічної бази.

Попко Ю. Я. Правовий статус сільськогосподарських кооперативів та сільськогосподарських кооперативних об’єднань за законодавством України. – Стаття.Активний процес реформування приватних відносин в Україні відбувається на засадах гармонізації із принципами європейського приватного права. Окрім набрання чинності новим законодавством про сільськогосподарську кооперацію, відкриття ринку сільськогосподарських земель, актуалізаціїнеобхідності впорядкування відносин на ринку сільськогосподарського виробництва тощо, обговорюється проблематика удосконалення наявних організаційно-правових форм юридичних осіб та правових режимів майна, на яких вони діють.Cільськогосподарський кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції і добровільно об’єдналися на основі членства та на засадах самоврядування для провадження спільної господарської та іншої діяльності з метоюзадоволення економічних, соціальних та інших потреб. Сільськогосподарський кооператив набуває статусу юридичної особи з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та здійснює свою діяльність до моменту припинення. Cільськогосподарське кооперативне об’єднання – це юридична особа, утворенасільськогосподарськими кооперативами, що добровільно об’єдналися на основі членства та на засадах самоврядування для провадження спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб.Законодавство України про сільськогосподарську кооперацію загалом належним чином урегульо-вує питання правового статусу сільськогосподарських кооперативів та сільськогосподарських кооперативних об’єднань. Незважаючи на це, досі залишається актуальною необхідність удосконалення приписів Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» у частині регулювання порядку та способів реорганізації сільськогосподарських кооперативів, правового режиму майна, на якому створюються та діють сільськогосподарські кооперативні об’єднання, а також правових наслідків ліквідації сільськогосподарських кооперативів, створених з метою одержання прибутку.

Проблематика народовладдя перебуває на перетині багатьох соціальних наук – і соціології, і філософії, і політології, і, безперечно, юриспруденції. Саме науковий арсенал юриспруденції містить унікальний інструмент дослідження будь-яких суспільних процесів і явищ – теорію правовідносин. З точки зору теорії правовідносин будь-яке явище чи процес розглядається крізь призму суб’єктно-об’єктного зв’язку, що виникає, змінюється чи припиняється на підставі юридично визначених обставин (або сукупності, стану таких обставин) і характеризується наявністю специфічного змісту – взаємокореспондуючих прав та обов’язків. Не виняток у цьому контексті й народовладдя. Народовладдя доцільно розглядати у системі правовідносин як юридичну категорію, що входить у категорійний апарат конституційного права і становить принцип та інститут конституційного права, справляє свій вплив фактично на всі інші структурні елементи конституціоналізму, визначаючи парадигму конституційно-правового режиму держави. Метою статті є визначення місця і ролі народовладдя у палітрі юридичних явищ і процесів. Основними результатами дослідження стало дослідження народовладдя як, зокрема: правового принципу, правової гарантії, суб’єктивного права народу, об’єкта правовідносин та права, правового механізму і конституційно-правового інституту. Автор доходить висновку, що кожний із наведених аспектів народовладдя потребує глибокого самостійного дослідження, чого наразі бракує у вітчизняній юриспруденції, і що може істотно розширити юридичні уявлення про цю цікаву юридичну дефініцію. Існуючі в Україні дослідження народовладдя, на жаль, не повною мірою розкривають комплексний характер категорії, що має значення не тільки для розвитку конституційного права як науки, а й є надзвичайно актуальними для практики законотворення та конституційної реформи у нашій країні.

Аналізується публічно-правовий вираз, інституційне оформлення та юридичні управлінські можливості влади, як правової організації. Ця ознака є істотною для моделі публічної влади, надає її атрибутам юридично-обмежувального сенсу. В соціальних комунікаціях влада відбиває особливості її нормативно-правової організації та функціонування. Вона впорядковує соціальні системи, підкоряючи суб’єктів меті збереження правового порядку, спирається на легітимні заходи примусу, прагнучі виконання суб’єктами алгоритму правомірної поведінки. Інститути сучасної влади функціонують в правовому режимі, що визначений «позитивними» та «негативними» обов’язками держави. Сучасні демократії конституційно визначають кордони їх повноважень. Правові обмеження влади в сукупності складають системне утворення, єдність елементів, визначених поняттями «принципи організації і роботи інститутів влади», «методи правового обмеження влади», «механізм» та «правовий режим обмеження державної влади». Серед обмежувальних владу чинників згадуються поля саморегуляції – сфери приватного життя та вільної діяльності інститутів громадянського суспільства.

У науковій публікації досліджується поняття митного режиму як різновиду адміністративно-правового режиму з метою визначення теоретико-методологічних засад удосконалення адміністративно-правового регулювання митних режимів в Україні. Методологія даної публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонаукових (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму. Зазначається, що правовий режим є не тільки сукупністю норм права, які цілеспрямовано регулюють певні суспільні відносини, але й по суті є динамічним процесом правового регулювання із застосуванням цілого ряду правових засобів, включаючи адміністративну та судову практику. Під адміністративно-правовим режимом пропонується розуміти динамічну систему взаємопов'язаних правових засобів регулювання певної сфери публічно-правових відносин, одним із учасників яких є органи публічної адміністрації, які використовують передбачені чинним законодавством інструменти адміністративно-правового впливу з метою забезпечення публічних інтересів держави та суспільства. Зазначається, що митні режими відносяться до міжгалузевих, постійно діючих адміністративно-правових режимів у сфері публічного управління та економіки на території пунктів пропуску через державний кордон України, та пов'язані із режимом обігу предметів - порядком переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України. Аналізується законодавче визначення митного режиму як комплексу взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення. Формулюється висновок про необхідність удосконалення визначення митного режиму в чинному Митному кодексі України, а саме визначення митного режиму як комплексу правових засобів, якими, в залежності від заявленої мети переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, врегульовано порядок такого переміщення: митні процедури щодо цих товарів та транспортних засобів, їх правовий статус, порядок визначення митної вартості, умови оподаткування, використання після митного оформлення. Зазначається, що перспективність подальшого дослідження даної тематики зумовлена необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведенням їх у відповідність до міжнародних стандартів, а також норм і принципів права ЄС.

У статті визначається, що розвиток ринкової економіки зумовив появу нових соціальних зв'язків, які вимагають правового регулювання. Як регулятор цих цивільних зв'язків виступає цивільне право. Отже, цивільні зв'язки є цивільно-правовими відносинами, які, у свою чергу, складаються з елементів - суб'єктів та об'єктів правовідносин. Суб'єктом права є індивід або організація, що володіють закріпленим у законі комплексом прав та обов'язків і здатні вступати у правові відносини. Найбільш часто використовується розподіл суб'єктів права на фізичних осіб і юридичних осіб. Громадяни (фізичні особи) є природними суб'єктами права, вони виникли й існують незалежно від належності до певних форм політичних товариств. На противагу цій категорії суб'єктів виступають юридичні особи (організації), які являють собою штучні суб'єкти й можуть існувати тільки там, де існує право. Це підтверджується також і моментом виникнення цих двох категорій суб'єктів, і моментом припинення їхньої правоздатності. Фізична особа-підприємець визначається як суб'єкт підприємництва. Вивчення суб'єкта підприємницької діяльності передбачає попереднє пізнання статусу суб'єкта цивільного права, правовий режим якого повністю поширюється й на суб'єкта підприємницької діяльності. Іншими словами, перш ніж стати суб'єктом підприємницької діяльності, особа є суб'єктом цивільного права. Пропонується таке визначення поняття: фізична особа-підприємець - це дієздатна фізична особа, зареєстрована в установленому порядку в статусі фізичної особи-під-приємця без статусу юридичної особи, яка здійснює на свій ризик і під свою майнову відповідальність самостійну, професійну, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку від такої діяльності, має певні права й обов'язки, обумовлені підприємницькою діяльністю.

У науковій публікації досліджується адміністративно-правове регулювання митних режимів в Японській Державі та Китайській Народній Республіці задля запозичення найкращого позитивного досвіду організації митної справи та визначення можливості його впровадження в національне законодавство та юридичну практику. Актуальність статті обґрунтовується тим, що, як показують дослідження, значна кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні не задоволена якістю митних послуг та професіоналізмом осіб, з якими вони взаємодіють на митниці (представники компаній вказують на нестачу злагодженої взаємодії між контролюючими органами та низьку активність митниці щодо координації такої взаємодії). Методологія публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонауко-вих (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму. Формується висновок про те, що Японія як розвинута держава зі стабільною ринковою економікою та високим показником валового внутрішнього продукту застосовує систему преференцій, створену для сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються. Для України такий досвід є позитивним для застосування у перспективі. Для розвитку національної митної справи більш корисним є досвід правового регулювання митних режимів у Китайській Народній Республіці. Зокрема, позитивним є досвід стимулювання експорту та гнучкої тарифної політики в Китайській Народній Республіці. Ключовою в цьому досвіді є політика захисту національного виробника та стимулювання національної промисловості завдяки системі заходів тарифного та нетарифного регулювання в процесі функціонування митних режимів. Зокрема, митний режим експорту має бути максимально спрощеним у поєднанні з ефективним контролем з боку публічної адміністрації задля недопущення фактів фіктивного відшкодування податку на додану вартість та інших зловживань. В рамках митного режиму імпорту необхідно застосовувати гнучку систему заходів тарифного та нетарифного регулювання задля стимулювання імпорту товарів, які не виробляються в Україні, та обмеження імпорту товарів, які достатньою мірою випускаються національними підприємствами. Розвитку потребує митний режим переробки на митній території (який активно використовується в КНР) завдяки достатньо невисокій вартості праці в Україні та потенціалу розвитку національної економіки. Перспективність подальшого дослідження з цієї тематики обґрунтовується необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів з урахуванням актуального та найкращого позитивного досвіду зарубіжних країн.

У статті досліджено юридичну природу і соціальну необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану. Автор звер-тає увагу на те, що нестабільність політичної обстановки, економічна і соціальна кризи у суспільстві, зростання злочинності, правовий нігілізм, екологічні лиха і багато інших негативних процесів, що про-тікають у сучасній Україні, прямо і побічно продукують екстремальні ситуації. Адміністративно-право-вий режим надзвичайного стану – досить складний і багатогранний конституційний інститут, дослі-дження і розвиток якого актуальне нині не тільки для України, а й для більшості держав світу. Тероризм і стихійні лиха, державні перево-роти і міжнаціональні конфлікти, епідемії і епізоотії не можуть не становити небезпеку для держави з будь-якою формою державної влади і управління, політичного режиму і релігійної спрямовано-сті. Тим більше актуальні такі проблеми в умовах недостатньої підготовленості органів держав-ної влади та місцевого самовря-дування до екстреного і інтенсив-ного реагування на них в умовах надзвичайної ситуації, найчастіше зумовленої дією не одного, а цілої сукупності вищеназваних чинни-ків. Насамперед для дослідження, яке зачепило таке коло проблем, провідне значення має вивчення правової бази, яка повинна регла-ментувати в деталях усі необхідні елементи процесу усунення обста-вин, що спровокували виникнення екстремальної ситуації на терито-рії держави. Чітка регламентація дій суб’єктів, що відповідають за введення і підтримання режиму надзвичайного стану, є запорукою ефективної боротьби з раптовим непередбаченим явищем політич-ного, екологічного, техногенного чи іншого характеру. Актуаль-ною у сучасних умовах є проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина в умовах режиму над-звичайного стану. Особа людини, її основні права і законні інтереси натепер далеко не завжди захи-щені в реальному житті держави і суспільства, тим більше, в екс-тремальних умовах. Теоретичною основою вивчення питань порядку та підстав уведення правового режиму надзвичайного стану стали публікації таких провід-них науковців, як: В.В. Кожан, С.О. Магда, С.К. Могил, Б.І. Стахура, Т.М. Шмідт та ін.

Статтю присвячено дослідженню поняття «правовий режим земель історико-культурного призначення» та місця цієї правової категорії у земельному праві, запропоновано власне визначення правового режиму цієї категорії земель. Автором досліджено чинне законодавство України та наукову літературу в цій сфері. Наведено різні підходи до розуміння правового режиму як юридичної категорії. Досліджено розуміння правового режиму земель як загалом, так і земель історико-культурного призначення. Окреслено проблематику щодо відмінностей правового режиму земель історико-культурного призначення, охоронних зон, історичних ареалів міст та охоронюва-них археологічних територій. Окрім того, автор підтверджує зв'язок між правовим режимом пам'яток та земельними ділянками, на яких вони розташовуються. Саме пам'ятка культурної спадщини є тим об'єктом, що зумовлює наявність правового режиму земель історико-культур-ного призначення. Наголошується, що особливості правового режиму земель історико-культурного призначення зумовлені потребою охорони і збереження об'єктів культурної спадщини. Проаналізовано розподіл повноважень у сфері охорони культурної спадщини та її територій, що належать Кабінету Міністрів України, Міністерству культури та інформаційної політики України, а також місцевим органам охорони культурної спадщини. Проаналізовано обмеження щодо набуття об'єктів культурної спадщини, а також певних земельних ділянок істори-ко-культурного призначення у приватну власність. Автор звертає увагу на важливість укладення охоронних договорів, визначаючи у них обов'язки власників та перелік робіт, що необхідно здійснити. Досліджено питання дозволів на проведення будь-яких земляних чи будівельних робіт або іншої господарської діяльності на земельних ділянках істори-ко-культурного призначення. Проаналізовано засади припинення прав на земельні ділянки історико-культурного призначення та відповідальності за порушення у їх використанні чи інші порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Дисертація присвячена комплексному розкриттю правової природи і сутнісних властивостей правових режимів у трудовому праві України в їх системному функціонуванні. Пропонується запровадження такої типової моделі трудо-правового режиму, яка б відповідала різним організаційно-правовим формам господарювання в процесі правового регулювання суспільних відносин у сфері праці. На підставі аналізу методологічних підходів до розуміння категорії «правовий режим» та сформульованих в межах теорії права, галузей права визначень правового режиму та його властивостей вироблено узагальнений підхід до його розуміння і сутності, що дало змогу розкрити на цій підставі поняття трудо-правового режиму в об’єктивному та суб’єктивному розумінні та виокремити його специфічні ознаки, які обумовлені природою, завданнями і функціями трудового права як галузі. Обґрунтовується, що всі види режимів знаходяться в межах трудо-правового режиму, який є загальним для трудових відносин, первинним, родовим відносно всіх видів режимів сфери трудового права. Трудо-правовий режим, будучи загальним як правове явище і як елемент, вибудовує певну систему, включаючи в неї різні види режимів у сфері найманої праці, які йому підпорядковані та які, наповнюючись змістовно галузевими принципами і маючи соціальну спрямованість, ведуть до визначеної мети, що в цілому запрограмована природою галузі трудового права. Для ефективного і результативного правового регулювання суспільних відносин у сфері найманої праці пропонується типова модель трудо-правового режиму, зміст якої має приватно-публічні елементи, що пояснюється природою трудових відносин, в основі яких лежить природна здатність людини до праці, як основного джерела існування добробуту людини, суспільства і держави. Сутність сучасної моделі трудоправового режиму повинна проявлятися в поєднанні соціального інтересу – з боку працівника та виробничого інтересу – з боку роботодавця. Розкриваються ті правові засоби, які є свого роду чинниками у визначенні і спрямуванні функціонування трудо-правового режиму та визначають його специфіку. Обґрунтовується, що трудо-правовий режим, як і будь-який інший галузевий режим, можна розглядати як один із способів і прийомів методу правового регулювання. Трудо-правовий режим під дією методу здійснює вплив на трудові відносини і, відповідно, функціонально і структурно також зорієнтований на досягнення загальної, єдиної мети, що стоїть перед трудовим правом як галуззю права. Доводиться, що в систему принципів трудо-правового режиму необхідно включати ті основні (конституційні) та галузеві принципи правового регулювання трудових відносин, які обумовлюють соціальну спрямованість трудо-правового режиму в цілому у їх системній взаємодії. Досліджено види трудо-правового режиму, що обумовлені особливостями трудового права, його метою, завданнями та функціями. Обґрунтовано, що режими, для яких характерним є вплив на однорідну сферу суспільних відносин у сфері праці, класифікуються відповідно до правових засобів, утворюючи при цьому багаторівневий поділ, що пов’язується з переходом від родових об’єктів до видових, які, об’єднуючись в єдину систему, утворюють єдиний галузевий режим, що характеризує специфіку трудового права як галузі. Окрему увагу приділено характеристиці стимулюючого і обмежуючого видів трудо-правового режиму, які є домінуючими у трудовому праві як галузі, об’єктивно і закономірно випливають із самої природи суспільних відносин у сфері застосування найманої праці, потреби в праці та її носія – людини-праці і становлять фундамент галузі трудового права. Доведено, що стимулюючий і обмежуючий види трудо-правового режиму взаємообумовлені, знаходяться в одній площині, як наслідок, правильне співвідношення і поєднання стимулюючого і обмежуючого режимів сприяє досягненню балансу інтересів як працівника, так і роботодавця, досягненню мети правового регулювання трудових відносин. Досліджуються особливості функціонування трудо-правовового режиму в трудовому законодавстві, де розкриваються поняття та види функцій трудоправового режиму, що зумовлені метою і соціальним призначенням трудового права, відзначаються характерні ознаки трудо-правового режиму правової (соціальної) політики держави та доводиться, що оптимізація, досконалість трудоправового режиму є взаємообумовленою з ефективністю правового регулювання трудових відносин в цілому, оскільки вирішення першого завдання залежить від другого і навпаки. Для забезпечення ефективності правового регулювання трудових відносин як необхідної умови оптимізації трудо-правового режиму визначені такі критерії як: повнота правового регулювання трудових відносин; зрозумілість і несуперечливість правових норм; уважність законодавця до трактування норм права в процесі їх прийняття; відсутність порушень у формуванні приписів у сфері правового регулювання трудових відносин, оскільки зворотне призводить до того, що в результаті законодавець обирає неадекватну форму відображення публічного чи приватного інтересу, що веде до дисбалансу у співвідношенні між соціальною, з боку працівника, і виробничою, з боку роботодавця, сторонами; відповідність юридичних засобів економічному і фінансововому становищу; дієвість роботи правозастосовних органів, включаючи правоохоронні органи та суди. Сформульовані конкретні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання трудових відносин.

Тоталітаризм (від пізньолатинського “total” – весь, цілий, повний) – державно-політичний режим, що характеризується абсолютним контролем держави над усіма сферами суспільного життя, абсолютною покорою людини політичній владі та панівній ідеології.

У статті проведено аналіз норм чинного законодавства України щодо банківської таємниці, її поняття, правової природи, а також процесуальних аспектів, пов’язаних із нею; наведено деякі прогалини та протиріччя, що існують у правовому інституті банківської таємниці, а також запропоновано певні напрямки вдосконалення правових норм у цій сфері.
This article presents the analysis of the current legislation of Ukraine on banking secrecy, its concept, the legal nature and procedural issues associated with it; are some gaps and contradictions that exist in the legal institute of banking secrecy, and suggested some areas to improve legal standards in this area.

У тезах доповіді зазначено, що неознайомленість юристів із змістом Концепції спричинила відсутність її оцінки у науковій та спеціальній юридичній літературі. Цю ваду можна швидко усунути після усунення першої. Прогресивність Концепції випливає з її виваженої структури та можливості виведення економіки держави на новий рівень завдяки поступовій реалізації її положень. Перспективність Концепції зумовлюється саме можливістю реалізації її положень, адже постійне обʼєктивне зростання кількості видів господарської діяльності потребує свого господарсько-правового забезпечення, яке так чи інакше буде сформовано у найближчій чи більш віддаленій перспективі.
The theses indicate that the uncertainty among lawyers the content of the Concept was the reason for the lack of its assessment in the scientific and special legal literature. This shortcoming can be quickly eliminated after the first is eliminated. The progressiveness of the Concept follows from its balanced structure and the possibility of bringing the state economy to a new level due to the gradual implementation of its provisions. The perspective of the Concept is due precisely to the possibility of implementing its provisions, because the constant objective growth in the number of types of economic activity requires its own economic and legal support, which will be formed in one way or another in the near or more distant future.
В тезисах указано, что неизвестность среди юристов содержания Концепции стала причиной отсутствия ее оценки в научной и специальной юридической литературе. Этот недостаток можно быстро устранить после устранения первого. Прогрессивность Концепции следует из ее взвешенной структуры и возможности вывода экономики государства на новый уровень благодаря постепенной реализации ее положений. Перспективность Концепции обусловлена именно возможностью реализации ее положений, ведь постоянный объективный рост количества видов хозяйственной деятельности требует своего хозяйственно-правового обеспечения, которое так или иначе будет сформировано в ближайшей или более отдаленной перспективе.