Статті в журналах з теми "Що досягає норми"

Мета. Оцінити ефективність стимуляторів при вирощуванні кавуна на півдні України. Методи. Польовий – визначення врожаю, біометричні обліки та вимірювання; лабораторний – аналіз якості плодів, вміст елементів мінерального живлення у ґрунті; економічно-математичний – оцінка економічної та біоенергетичної ефективності досліджуваних елементів та технології в цілому; математично-статистичний. Результати. Встановлено, що максимальне значення кореневої маси – 337,75 г/росл. було зафіксовано при спільному вирощуванні «Ecoline універсальне насіння, запуск і ріст». Основна маса кореневої системи кавуна (близько 90%) розміщена в горизонті від 11 до 40 см. Максимальний вплив на фотосинтетичний потенціал мали норми мінеральних добрив. Максимальні значення в середньому за експериментом – 183,65 тис. м2 × день/га типові для норми добрив на урожайність 30 т/га. Проаналізовано сформовану площу листової поверхні залежно від елементів адаптивної технології вирощування кавуна, зроблено висновок, що максимальних значень вона досягає на початку достигання плодів. Залежно від варіантів вона склала – 3,0–5,1 тис. м2/га. Найвищий урожай плодів кавуна (25,98 т/га) сформувався за умови виконання наступних агротехнічних прийомів: посів сорту Чарівник з внесенням добрив на урожай 30 т/га при взаємодії обробки насіння препаратом «Ecoline Універсал Семена» при позакореневій обробці рослин «Ecoline Універсал Старт» та «Ecoline Універсал Рост». Отримано динаміку врожайності кавуна в залежності від гідротермічного коефіцієнту та виражено її у вигляді рівняння. Висновки. Застосування всіх стимуляторів збільшило чисту продуктивність фотосинтезу, що в підсумку збільшило врожайність кавуна. Найефективнішим було використання наступних агротехнічних прийомів: посів сорту Чарівник із внесенням добрив на урожай 30 т / га при взаємодії обробки насіння препаратом «Ecoline Універсал Семена» при позакореневій обробці рослин «Ecoline Універсал Старт» та «Ecoline Універсал Рост».

Мета роботи. Дослідження протизапальної активності м’якої лікарської форми з естерами ібупрофену в поєднанні з низькочастотним ультразвуком. Матеріали і методи. Протизапальну дію синтезованих сполук оцінювали на моделі карагенінового запалення шляхом субплантарного введення розчину карагеніну в задню кінцівку щурів. Для посилення проникності шкіри використовували низькочастотний ультразвук із частотою 20–25 кГц. У досліджені були використанні білі щури-самці лінії Вістар масою 180–220 г. Динаміку зміни запального процесу визначали за допомогою виміру товщини та об’єму уражених кінцівок. Як референс-препарат використовували 5 % мазь ібупрофену «Долгіт крем». Статистичні показники вираховували за допомогою програмного пакета Microsoft Excel. Результати й обговорення. За результатами дослідження об’єму уражених кінцівок встановлено, що від початку 4-ї доби лікування етиловий естер ібупрофену в поєднанні з низькочастотним ультразвуком демонструє кращу протизапальну активність, ніж референс-препарат. Аналогічна тенденція спостерігається при визначенні товщини ураженої кінцівки. Так, у групі тварин, яких лікували етиловим естером ібупрофену, товщина уражених кінцівок досягає меж фізіологічної норми на 6-й день лікування, тоді як у групі тварин, лікованих гексадециловим естером ібупрофену – на 7-й день. Висновки. Отримані результати свідчать про те, що використання синтезованих естерів ібупрофену в поєднанні з низькочастотним ультразвуком приводить до підвищення їхньої протизапальної активності. Важливо зазначити, що вища протизапальна активність притаманна саме етиловому естеру ібупрофену.

Проведено дослідження вмісту гострофазних білків (церулоплазміну, гаптоглобіну та С-реактивного білка) в сироватці крові хворих на ревматоїдний артрит з ураженням суглобів верхньої кінцівки. Показано, що рівень церулоплазміну до початку лікування дещо знижений, на 3-тю добу ще більше знижується, а на 7-му добу досягає попередніх значень. Рівень гаптоглобіну до лікування в нормі, на 3-тю добу дещо зростає, а на 7-му добу знижується. Рівень С-реактивного білка до лікування набагато вищий за норму, на 3-тю добу ще більше підвищується, а на 7-му добу знижується. Уміст гострофазних білків є суттєвим фактором прогнозування перебігу ревматоїдного артриту.

Лісова Т. В. Правовий механізм відновлення земель: окремі аспекти. – Стаття. Статтю присвячено проблемі правового механізму відновлення земель. Досліджено зміст, структуру та особливості правового механізму відновлення земель. У статті зазначається, що перші наукові доробки щодо механізму правового регулювання були напрацьовані ще за радянську добу. У той історичний період з’являються перші дослідження, присвячені вивченню яких механізму правового регулювання. Підкреслюється актуальність вказаного питання в сучасних умовах. Наведено різні позиції вчених щодо розкриття зазначеної категорії. Наголошено, що серед науковців бракує одностайності в розумінні категорії «механізм правового регулювання». Підкреслюється, що вказаній категорії, як певній системі правових засобів, притаманна комплексність. Зроблено наголос на тому, що категорії «механізм правового регулювання» і «правове регулювання» нерозривно пов’язані між собою. Вказані два погляди на правове регулювання суспільних відносин: правове регулювання, як процес впливу держави на суспільні відносини через норми права, ґрунтується на предметі й методі такого регулювання; воно є сукупністю норм права, що регламентують ті чи інші суспільні відносин. Зазначається, що в умовах близького до критичного стану земель, посилення їх деградації особливої актуальності набуває дослідження правового механізму відновлення земель. Акцентовано увагу на структурі правового механізму відновлення земель, який складається зі складників, об’єднаних прагненням досягти відповідної мети. Вказується, що до змісту зазначеного механізму входять правові норми, присвячені регламентації заходів відновлення земель, відшкодуванню втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Зроблено пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення у вказаній сфері. У статті головним засобом забезпечення дії юридичних норм розглядаються правовідносини. Правовим підґрунтям правового механізму є нормативно-правові акти. Підкреслюється, що вагомим складником правового механізму відновлення земель виступає юридична відповідальність за порушення законодавства в цій сфері.

Наведено аналіз метеопоказників, зафіксованих метеостанцією заповідника за останні десять років (2008–2017 рр.). Встановлена тривалість сезонів відзначається сильною варіабельністю, що є ознакою кліматичних змін: найкоротша за досліджуваний період зима тривала 30 днів, а найдовша – 125 днів. Тривалість весни зменшується, характерними рисами сезону є низька вологість повітря, холодні ночі, теплі дні, мала кількість опадів, що утруднює роботу аграріїв. Збільшується тривалість літа, середнє значення досягає 112 днів. Відзначено, що змінився характер опадів – дощ випадає у вигляді сильних короткочасних злив, за одну зливу може випасти місячна норма опадів; збільшилася кількість днів у році з високою температурою повітря, тривалість вегетаційного періоду зросла в середньому на 9 днів. На території природного заповідника "Розточчя" зафіксовано інші локальні прояви зміни клімату, які виражаються у такому: середньорічна температура повітря за останні десять років зросла на 1,4 °С, а за останні п'ять років на – 1,7 °С, що перевищує норму 1,5 °С, рекомендовану експертами ІРСС; почастішали аномальні явища природи: сніголами, вітровали, буревії, трапляються смерчі, урагани, які завдають збитків населенню – руйнують будівлі, знищують урожаї сільськогосподарських культур.

Кукурудза є універсальною через її використання як кормової, технічної та продовольчої культу-ри, що обумовлює актуальність підвищення її продуктивності як в Україні, так і в усьому світі. Метою статті є дослідження залежності продуктивності зерна гібридів кукурудзи від норм висіву. Під час досліджень використано польовий та кількісний методи, спостереження, розрахунковий. Результати наших досліджень свідчать, що в середньому за роки експерименту мінімальний період вегетації спостерігався у ранньостиглого гібрида P8521 – 122,8 діб, найтриваліший – у середньости-глого PR38N86 – 131,1–133,7 доби, середньораннього PR39B76 – 125,4–127,5 дні. Тривалість міжфа-зних періодів та періоду вегетації гібридів кукурудзи залежала від їхніх біологічних особливостей та погодних умов і майже не змінювалась під впливом густоти стояння рослин. Визначено, що відповід-но до біологічних особливостей у рослин середньостиглого гібрида формувались рослини з більшою висотою, ніж у скоростиглих. При збільшенні густоти вищезазначених гібридів спостерігалося зме-ншення висоти рослин на 2,7 см, 3,4 і 3,3 см відповідно. Отже, у фазу цвітіння волотей, коли рослини кукурудзи досягали своєї максимальної висоти, у вологий рік вона зростала від зріджених до загуще-них посівів, а в посушливі зменшувалась. Дослідження підтверджують, що показники індивідуальної продуктивності зменшуються по мірі загущення. На нашу думку, основним резервом збільшення ви-робництва товарного зерна є визначення оптимальної густоти для гібридів кукурудзи різних груп стиглості, зважаючи на агроекологічні умови. Оптимальної кількості качанів, при якій найкраще поєднуються показники індивідуальної продуктивності і кількості рослин на одиниці площі, у ран-ньостиглого гібрида P8521 досягали у варіантах з густотою стояння 75 тис./га, у середньораннього PR39B76 – 70 тис./га і середньостиглого PR38N86 – 70 тис./га.

У статті автор здійснив дослідження поняття «кібершпигунство» на основі аналізу концепту «шпигунство» в його теоретичному сенсі, а також застосуванні сучасних шпигунських технологій у кіберпросторі. Актуальність дослідження зумовлена не лише значним збільшенням випадків нелегального втручання в персональні системи, а також перехоплення інформації з боку кримінальних структур і терористичних організацій, але й системним, цілеспрямованим впливом державних або квазідержавних структур на державні системи, критичну інфраструктуру, хід виборів або конституційний лад. При цьому важливими аспектами дослідження стали такі: врахування сучасних суспільно-політичних змін у законодавчому регулюванні обігу секретної інформації, максимальна конкретизація та уніфікація понятійно-категорійного апарату, що застосовується в диспозиції норми, а також дотримання усталених принципів законодавчої техніки та використання наявної зарубіжної практики, норм і доктрин. Запропоновано авторське розуміння кібершпигунства: це злочинна діяльність, яка здійснюється шляхом таємного вистежування, розшуку, збирання, викрадання та передачі інформації, що становить державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства в кібернетичному просторі. Встановлено, що об'єктом кібершпигунства є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека та кібернетичний простір загалом. З об'єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю. Із суб'єктивної сторони кібершпигунство характеризується прямим умислом. Суб'єкт злочину спеціальний - іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку. Наголошено на тому, що це злочинне діяння повинно бути закріплене на законодавчому рівні - не лише національному, але й міжнародному, з метою уніфікації та можливості приведення наявних норм в єдине ціле.

Визначали динаміку гематологічних та біохімічних показників крові качок кросу «Благоварський» та його вплив на продуктивність та перебіг фізіологічних процесів. Встановлено, що вміст гемоглобіну в крові качок зростав з віком птиці і був вищим за норму (норма для качок від 120 до 140 г/л). У новонароджених каченят рівень гемоглобіну становив 186,0±6,58 г/л для самок та 186,11±7,12 г/л для самців, що складає 79,45 та 69,41 % від рівня, якого досягла птиця на 196 день. Вміст гемоглобіну був більшим у крові самок 196 – денного віку (Р>0,99) та самців у 90 – та 196 – денного віку (Р>0,90-0,99) порівняно з добовими каченятами. Рівень загального білка та кальцію в сироватці крові качок 20 – денного віку в самців вищий, що відповідно на 20,23 та 9,13% більше за самок. Показник рівня загального білка сироватки крові качок 196 – денного віку збільшувався у самок, що на 39,24 % більше, ніж у самців ( Р>0,90).Встановлено, що вміст ферменту лужної фосфатази значно зменшився, відповідно, у 30 – денному віці на 16,58% у самців, у 90 – денному – на 61,23% у самок і на 76,33% у самців, 196 – денному – на 66,49% у самок і на 95,64% у самців, порівняно з однодобовими каченятами.

Результати й обговорення. Гіперпролактинемія є стійким підвищенням вмісту пролактину в плазмі крові. Вона буває у вигляді фізіологічної і патологічної форм у жінок і чоловіків, частота якої складає близько 17 випадків на 100 тис. населення. Причинами гіперпролактинемії є пухлини гіпофіза, первинний гіпотиреоз, хронічна ниркова недостатність, цироз печінки, синдром полікістозних яєчників, приймання ряду лікарських засобів. Частота ідіопатичних гіперпролактинемій складає близько 30–40 %. Поєднання гіперпролактинемії із високою концентрацією ТТГ потребує диференціювати змішану аденому гіпофіза з гіперпролактинемією як проявом гіпотиреозу. В статті наведено клінічний випадок гіперпролактинемії, що поєднувалася із високою концентрацією ТТГ у крові. Пацієнтку турбували загальна слабість, втомлюваність, частий головний біль, що пов’язувала зі значною інтенсивністю навчання у школі. Виявлено підвищені рівні тиреотропного гормону в крові, пролактину і тироксину вільного. Вміст соматотропного, лютеїнізуючого, фолікулостимулюючого гормонів та кортизолу крові був у межах норми. В лівій половині аденогіпофіза виявлено вогнище розмірами 4×3 мм (ймовірніше мікроаденома). Проведено динамічне спостереження із визначенням рівнів пролактину, тиреотропного гормону і тироксину вільного, а також магнітно-резонансного дослідження гіпофіза. Лікування з комбінацією каберголіном, лікарським засобом, що містить сухий екстракт плодів прутняка звичайного, а також L-тироксином, дозволило досягти нормопролактинемії без зниження вмісту пролактину менше норми та утримувати рівень тиреотропного гормону та тироксину вільного в межах норми, не спричиняючи при цьому симптомів передозування L-тироксину.

Стаття присвячена з'ясуванню поняття «зловживання адвокатом процесуальних прав у криміналь­ному провадженні» як правового явища, яке негативно впливає на розвиток кримінального прова­дження, порушує (загрожує пору­шенням) права та/або законні інтереси інших учасників. При цьому ознаки вказаного поняття розглядаються як ті, що сформо­ вані як на позитивістському, так і природно-правовому підґрунті типу праворозуміння. Автор доходить висновку, що не всі із наявних у науковій доктрині ознаки вказаного поняття є сут- нісними за своїм змістом та дають змогу відмежувати таке від пра­вомірних діянь. Обґрунтовується невдалість поглядів на те, що злов­живання процесуальними правами є реалізацією норми права та діянням усупереч призначенню норми права. Втім автор наголошує на тому, що зловживання процесуальними пра­вами суперечить таким принципам, як добросовісність та розумність. У статті стверджується про необхідність відійти від наголосу на суб'єктивній стороні зловживання (умислі, необережності), а також з'ясування мети, якої намагається досягти адвокат, здійснюючи певне процесуальне право. Натомість автор вважає за необхідне сфокусу­ватись на наслідках таких діянь, що зумовлені зловживаннями проце­суальними правами, як бар'єрами на шляху до досягнення завдань кримі­нального провадження. Водночас автор доходить вис­новку, що не всі перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження можуть свідчити про наявність зловживання про­цесуальними правами, а виключно ті, що створюють істотну пере­вагу інтересів особи, яка здійснює право, порівняно з іншими учасни­ками кримінального провадження, суспільством та державою, тобто проявляються у непропорційному перешкоджанні (загрозі перешкод­жання) досягненню завдань кримі­нального провадження, визначених у вітчизняному кримінальному про­цесуальному законі. У подальшому перспективними дослідженнями у межах окрес­леної тематики є класифікація зловживань, відмежування таких від суміжних понять, формування тактичних аспектів зловживань, а також комплексу виявлення та протидії таким діянням.

Це дослідження було спрямоване на розрахунок рекреаційної ємності прибережної смуги Білого озера в басейні малої річки Березина в Рівненському природному заповіднику. Матеріалом для написання роботи були дані, зібрані під час польових досліджень 2018 з кількістю рекреантів, стану природних комплексів прибережної смуги Білого озера, характеристика лісу. Розрахунки проводилися за двома методиками. Розташована між річками Стохід, Прип'ять і Стир ділянка водно-болотних угідь «Біле озеро і болото Коза-Березина» включає велику зону евтрофних і мезотрофних боліт, глибоке оліготрофне карстове озеро, болотні ліси, соснові ліси і невелику річку Березину, що протікає через болото. Водноболотний комплекс відіграє важливу роль у підтримці гідрологічних режимів у центральній частині Західного Полісся, а також в накопиченні вуглецю і регулюванні клімату. Концепція рекреаційної ємності є однією з базових для збереження території. Рекреаційна діяльність чинить прямий і непрямий вплив на навколишнє середовище, оскільки вона пов'язана із збільшенням числа відвідувачів, що може вплинути на екологічну цілісність. Спостереження показали, що мають місце порушення рослинного покриву на території прибережної смуги Білого озера. Згідно з отриманими результатами, рекреаційна ємність становить 2074 людини за сезон, а реальне навантаження іноді досягає 3364 людини в день, що значно перевищує норму. З метою регулювання використання рекреаційних ресурсів пропонуємо регламентувати поведінку рекреантів.

Стаття присвячена дослі-дженню міжнародного інституцій-ного механізму у сфері запобіганняі протидії корупції. Виявлено, що науніверсальному та регіональномурівнях було прийнято ряд міжна-родних антикорупційних інстру-ментів різної правової природи.Проаналізовано ряд міжна-родних договорів, направленихна боротьбу з корупцією. Буловиявлено наявність спільних рисусіх міжнародно-правових інстру-ментів у сфері, що є предметоманалізу. Міжнародні організаціїмають спільні проблеми у сферіборотьби з корупцією, які вонивирішують, застосовуючи єдиніпідходи. Це закономірно призво-дить до того, що документи, при-йняті в рамках різних міжнароднихорганізацій,мають спільні риси, щопроявляються у їх структурі, фор-мулюваннях та компонентах.Приділено увагу механізмуконтролю, оскільки досвід між-народних антикорупційних актівпоказує, що без чіткого та ефек-тивного механізму навряд чиможна досягти поставленихцілей.Зазначено, що механізм моні-торингу має бути ефективнимта відповідати вимогам об’єктив-ності. Публікація звітів механіз-мами моніторингу мала б істот-ний вплив на держави-учасниці.Звіти повинні бути конкретнимиі відповідати системі показників,які об’єктивно демонструють про-грес. Крім того, важливу роль віді-грають і санкції.Основні проблеми в боротьбі зкорупцією на міжнародному рівніпов’язані з необхідністю отри-мання достатніх ресурсів для вирі-шення великої кількості проблем іобмеженими можливостями між-народних організацій щодо обмінуважливою слідчою інформацією.Для надання допомоги і вирішенняцієї загальної проблеми необхіднозабезпечити більш тісну співп-рацю між різними зацікавленимисторонами і прийняти норми щодообміну слідчою інформацією. Своє-часним завданням видається обмінінформацією.Зроблено висновок, що сучаснийінституційних механізм проти-дії корупції формується завдякидіяльності міжнародних організа-цій. У зв’язку з бюрократизацієюміжнародних організацій, зокремаООН, окремим напрямом діяльностітаких інституцій стає розробкаефективних механізмів подоланнякорупції всередині цих організацій.

У статті представлено розгляд актуальної проблеми жіночої сексуальної дисфункції та її вплив на емоційний стан жінок. Метою статті є дослідження закономірностей прояву емоційних розладів у жінок із сексуальними дисфункціями, взаємозв’язок психологічного і фізіологічного аспектів їх сексуального сприйняття та оцінка ефективності програми психологічної корекції; проведення емпіричного дослідження, спрямованого на покращення суб’єктивного сприйняття жінок як частини сексуальної функції. У контексті представлених матеріалів авторами викладено емпіричне узагальнення результатів дослідження різних чинників формування сексуальних дисфункцій та методи психологічної корекції емоційних розладів у жінок із сексуальними дисфункціями. Аналізуючи отримані дані, ми встановили, що жінки після проведення психокорекційних заходів стали більш емоційно стабільними, середні бали наблизились або досягли показників норми. Спостерігається підвищення загального емоційного тонусу, поява позитивного емоційного стану у зв’язку з формуванням у жінок багатоваріантного сприйняття сексуальності.

Стаття присвячена окремим аспектам інституціонального забезпечення фінансового ринку. Очевидність того, що саме належне інституціональне забезпечення здатне сформувати на фінансовому ринку «правила гри», які дозволять його учасникам досягти подальшого розвитку й оптимізувати фінансові ризики, не знімає загроз із затягуванням створення та досягнення ефективності такого забезпечення. З цим пов’язаний науковий інтерес до з’ясування причин, які впливають на формування зазначеного стану. Наголошено на необхідності створення інституціонального середовища не як додаткової умови захисту інтересів учасників фінансового ринку, а повноцінного сектора економіки. Зазначена важливість забезпечити ефективність інституціонального середовища, виходячи за межі формальних правил, а саме не применшуючи значимості неформальних норм.

Метою наукової статті є дослідження питань правового врегулювання принципів соціального діалогу в Україні з точки зору можливості їх ефективної практичної реалізації. Автор акцентує увагу на необхідності належного нормативно-правового врегулювання принципів соціального діалогу в Україні. Адже дотримання та реалізація принципів всіма учасниками соціального діалогу на практиці дозволить досягти означеноївизначеної мети, соціальний діалог стане дієвим інструментом розвитку соціальнотрудових відносин, дозволить запобігти появі та ефективно вирішувати вже наявне широке коло проблем у сфері праці. Автором обrрунтована неефективність реалізації норм Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та наявність недостатнього дослідження питань принципів соціального діалогу в Україні. Автор статті дійшов висновку щодо необхідності проведення подальших наукових досліджень у сфері соціального діалогу в Україні, доопрацювання та внесення змін до Закону України «Про соціальний діалог в Україні», що дозволить досягти прогресивних змін у становленні інституту соціального діалогу та досягненні його мети.

Виконання основного завдання, яке стоїть перед органами примусового виконання з повного, своєчасного, неупередженого виконання судових рішень та рішень органів (посадових осіб) неможливо здійснити без чіткої регламентації статусу суб’єктів виконавчого провадження, переліку та систематизації їхніх прав та обов’язків. Адже це може призвести до зловживання останніми своїми правами та неналежного здійснення обов’язків, що позбавить осіб можливості відновити свої, захищені судом, права. Мета статті полягає в аналізі теоретичних розробок учених, які досліджували питання суб’єктів виконавчого провадження, їх класифікації і норм Закону України “Про виконавче провадження” (Закон), які регламентують питання статусу учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до його вчинення з метою сприяння виконавцеві у здійсненні виконавчих дій. Неправильне визначення статусу суб’єкта у юрисдикційному процесі має істотний вплив на формулювання його прав і обов’язків. Від їх реалізації залежить своєчасне, повне та неупереджене виконання судових рішень. Тому нині першочерговим завданням українських учених є подальше розроблення теорії виконавчого процесу, яка є базисом для усунення недоліків Закону, оскільки на практиці вони призводять до виникнення судових спорів. Одним із важливих питань, які автори розкривають у статті, є питання об’єднання суб’єктів виконавчого процесу у певні групи залежно від характеру інтересу і мети, яку кожен хоче досягти при примусовому виконанні рішення, процесуальної співучасті у виконавчому провадженні, яка має істотний вплив на належний порядок його здійснення і реалізації прав та обов’язків стягувачів і боржників, їхніх представників. У висновках сформульовано нову класифікацію суб’єктів виконавчого процесу з урахуванням їхнього статусу та інтересу у провадженні, які надають можливість об’єднати їх у відповідні групи та з урахуванням такої класифікації правильно сформулювати норми Закону, систематизувати права та обов’язки учасників виконавчого провадження й осіб, які залучаються до його вчинення. Розкрито питання процесуальної співучасті у виконавчому провадженні. Обґрунтована недоцільність виключення зі ст. 15 Закону положення про можливість участі у виконавчому провадженні кількох стягувачів чи боржників. Така думка ґрунтується на співучасті цих суб’єктів, яка випливає із норм матеріального права, зокрема їх солідарної відповідальності. Розкрито статус прокурора (залежно від форм його участі при розгляді цивільної справи судом) та його трансформації у виконавче провадження. Проаналізовані права та обов’язки прокурора залежно від того, чи він має статус представника стягувача чи самого стягувача (відповідно до положень ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України). Запропоновано низку доповнень до норм Конституції України, Закону.

Мета роботи. Визначення місце фармацевтичного права в системі права України, аналіз його предмета, методу та системи на підставі загальнотеоретичних розробок про галузь права та законодавства. Матеріали і методи. Дослідження проведено на основі опрацювання наукової та навчальної літератури, нормативно-правових актів. Використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, системно-структурний, формально-логічний, порівняно-правовий, тлумачення правової норми. Результати й обговорення. Встановлено, що у вітчизняній спеціальній літературі спостерігається недостатня кількість праць, присвячених вивченню юридичної природи фармацевтичного права. Обговорення цієї проблеми більш активно здійснюється зарубіжними науковцями, ніж українськими. Привертає увагу факт відсутності єдиного підхіду до розуміння предмета та методу фармацевтичного права. Ці питання іноді висвітлюються у загальнотеоретичних роботах у рамках наукової дискусії про можливість існування комплексних галузей права в системі права. Зроблено висновок, що вчені не досягли загальної точки зору щодо галузевої належності фармацевтичного права та законодавства. Частина дослідників вважають фармацевтичне право складовою частиною (підгалуззю) медичного або економічного (господарського) права, а інші визначають як самостійну комплексну галузь права або законодавства. Висновки. Обґрунтована наукова позиція про те, що в сучасних умовах склалися підстави вважати фармацевтичне право самостійною комплексною галуззю права, предметом якої виступають управлінські, майнові та немайнові відносини, що виникають під час здійснення фармацевтичної діяльності, для регулювання яких використовуються методи субординації (імперативний) та координації (диспозитивний). Запропоновано поділ системи фармацевтичного права на Загальну та Особливу частини, розкрито інститути кожної з них.

У статті розглянуті методичні підходи щодо побудови ланок організаційної структури управління Державної прикордонної служби України. У процесі формування організаційної структури управління необхідно керуватись основними правилами: охоплення всіх видів діяльності; здатність оперативно реагувати на ситуації, що змінюються; мінімальне число рівнів і ланок управління; мінімальні витрати часу на прийняття рішень і їх проходження від керівників до виконавців; оптимальне поєднання централізації і децентралізації управління; дотримання оптимальної чисельності керівників, фахівців і виконавців; рівномірність навантажень на кожну ланку і рівень управління. Основними шляхами удосконалення організаційної структури управління є: вибір оптимального типу організаційної структури управління; вибір оптимальної норми керованості; правильна постановка мети та відповідно до цього правильний розподіл функцій(за вдань) між різними рівнями та ланками управління; вироблення оптимального складу та структури органів (підрозділів), зокрема забезпечення й обслуговування управління тощо. Проблема полягає у визначенні та дотриманні принципів створення ланок організаційної структури управління, що формують відповідний рівень управління. Тому у статті запропонований методичний підхід до побудови ланок організаційної структури управління, який враховує основні чинники, що впливають на рішення розглянутої проблеми: діапазон контролю; механізм координації; зміст функцій; централізація і децентралізація управління; обсяг повноважень і відповідальності; гранична кількість особового складу для формування структурних підрозділів. Запропонований підхід є методологічною основою, що враховує комплекс принципів формування організаційних структур управління, і дозволяє цілеспрямовано та гнучко побудувати процедуру оптимізації структури Державної прикордонної служби України з тим, щоб досягти максимальної відповідності конкретним вимогам.

Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.

Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.

Останніми роками спостерігаємо кліматичні зміни, що зумовлюють інші підходи до загально-прийнятих технологій вирощування ярих зернових культур. Важливим аспектом цього питання є отримання стабільної врожайності незалежно від погодних умов вегетаційного періоду. Науково обґрунтована система удобрення дає змогу знизити вплив негативних чинників на рослини, забезпе-чуючи отримання високої продуктивності та управління якістю зерна ячменю ярого. Основне за-вдання, поставлене перед запроєктованою системою удобрення, – розкрити біологічний потенціал культури. Цього можна досягти шляхом встановлення збалансованих норм добрив, відповідних строків їхнього внесення, що дозволить оптимізувати процеси поглинання та засвоєння елементів живлення рослинами. Тому метою цієї роботи було дослідити вплив різних видів мінерального жив-лення на ріст і розвиток рослин ячменю ярого в зоні Степу України. Завдання: визначити спектр впливу мінеральних препаратів: на довжину надземної і підземної частини, площу листової поверхні та продуктивність рослин ячменю ярого. Основні методи досліджень – польовий та лабораторний. Дослідження виконувались на дослідних ділянках кафедри біології та агрономії, у відділенні науково-технічної підготовки з аграрного напряму ЛНУ імені Тараса Шевченка (Луганська область, Старо-більський район). Результати проведених досліджень свідчать, що створений шляхом застосування добрив фон мінерального живлення впливав на ріст і розвиток рослин ярого ячменю під час вегета-ційного періоду. Внесення добрив призвело до зміни лінійних параметрів ячменю ярого, таких як ви-сота надземної частини та довжина підземної частини. Для інтенсифікації надземної частини рос-лин ярого ячменю доцільно використовувати в поєднанні препарат АctiBION з Аміачною селітрою, оскільки параметри збільшилися від 2-х до 16-ти см порівняно з контролем. Використання препара-тів у будь-якій кількості призводило до збільшення кореневої системи, а значить і до збільшення пог-линаючої здатності рослин, що веде до підвищення імунітету кожного досліджуваного об’єкту. Найбільша довжина кореневої системи спостерігалась у варіанті з сумісним використанням АctiBION з Аміачною селітрою й досягла збільшення на стадії молочної стиглості на 3 см порівняно з контролем. Найбільшу площу листової пластини забезпечило сумісне застосування препаратів АctiBION з Аміачною селітрою. При цьому площа збільшувалася на 18,2 см2 порівняно з контролем. Протягом 2017‒2019 років спостерігалося підвищення врожайності рослин ячменю ярого під впли-вом різних видів мінерального живлення. Найвищі показники врожайності мали 2019 року у варіанті з сумісним використанням АctiBION та Аміачної селітри, дещо менші показники отримали 2017−2018 років, що пов’язано з різкими погодними змінами навесні. Але порівняно з контролем вони зросли в межах – 5‒16 ц/га, що свідчить про оптимізацію процесів поглинання та засвоєння елемен-тів живлення рослинами ячменю ярого.

Прогресивний розвиток законодавчої регламентації з метою вирішення цивільних справ на основі вільного волевиявлення сторін є одним із найбільш ефективних способів удосконалення цивільного судочинства. Норми процесуального закону часто мають узагальнений характер, що звужує можливості для вирішення унікальних питань, які виникають під час судового розгляду. Недоліки процесуального законодавства можуть бути компенсовані завдяки укладенню сторонами угод між ними про процес (процесуальних договорів), побудованих на основ них засадах договірного права (насамперед принципі свободи договору), проте спрямованих на врегулювання процесуальних правовідносин. Мета статті полягає у дослідженні підходів до визначення поняття “процесуальний договір” та аналізі основних характеристик процесуальних договорів. У вітчизняній науковій літературі та законодавстві України немає ґрунтовного визначення поняття “процесуальний договір”. Дефініції окремих зарубіжних дослідників, розглянуті в статті (зокрема, визначення процесуального договору через поняття договору, що є джерелом нормативної регламентації провадження; через поняття угоди учасників процесуальних правовідносин з приводу та у зв’язку зі здійсненням процесуальних прав і виконанням процесуальних обов’язків; через поняття юридичних фактів, що мають процесуальне значення), свідчать про те, що процесуальний договір є складною категорією, яка передбачає симбіоз матеріального і процесуального елементів. Процесуальний договір є інструментом, який надає сторонам можливість отримати додаткові гарантії реалізації матеріальних правовідносин, що раніше виникли між ними, та надати юридичну силу процесуальним діям, щодо яких вони досягли згоди. Нерозв’язаною залишається також проблема термінологічного розмежування понять “процесуальний договір”, “процесуальна угода”, “угода про процес”, яка може вирішуватися по-різному (як шляхом синонімічного застосування зазначених термінів, так і розмежування на основі різних підходів до правової природи процесуаль ного договору – кваліфікації процесуального договору як виключно процесуального інституту, як матеріально-правової угоди або угоди, що призводить до процесуальних наслідків).

Актуальність теми дослідження. Є висока необхідність наявності ринково обґрунтованих показників вартості та тривалості виконання будівельних робіт. Вивчені нормативні документи мають суттєві недоліки, зокрема високу трудомісткість методів, що рекомендуються, та відсутність статистичного обґрунтування точності досліджень з нормування. Розробка методу з усуненням зазначених недоліків є ефективною із соціального, економічного та технічного погляду. Постановка проблеми. В умовах ринкової економіки стає недоцільним централізоване нормування витрат праці державними установами, тому будь-яке підприємство в Україні є зацікавленим у методі нормування, який би мав низьку трудомісткість використання, високу адаптивність до організаційних умов будівництва та достатню для інженерних та економічних розрахунків точність. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті чинні нормативні документи зі встановлення норм праці, проаналізовані відомі методи нормування. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Актуальним є розробка методу нормування, що був би менш трудомістким, більш точним та статистично обґрунтованим. Цього можливо досягти за рахунок комбінування сумарних та дослідницьких методів нормування із використанням методів математичної статистики. Постановка завдання. Розробка методики нормування витрат праці будівельних робіт на основі найбільш ефективних методів, точність та кількість натурних дослідів якої обґрунтована статистичними методами. Виклад основного матеріалу. Багатокритеріальний аналіз методів нормування дає змогу на основі інформаційних джерел вибрати найбільш ефективний метод, у тому числі за допомогою ранжування важливості показників. Запропонована методика, що являє собою комбінацію сумарних і дослідницьких методів зі статистичним обґрунтуванням кількості натурних досліджень трудомісткості. Висновки відповідно до статті. Запропонована методика дозволяє обґрунтувати точність, знизити трудовитрати розробки норм праці.

У статті запропонований аналіз концепції Суб’єктивної доби у соціальній філософії Ауробіндо. Ауробіндо стверджує що відкриття індивідуальним вільним розумом універсальних законів щодо яких індивід є мало не побічним явищем і які повинні управляти ним і спроба фактично управляти громадським життям людства в строгій відповідності з цими законами неминуче ведуть до пригнічення індивідуальної свободи. Замість релігійно-етичного авторитету традиційного суспільства реалізовуватиметься науковий, раціональний або експериментальний критерій. Ауробіндо пише, що у такому разі розвинеться стійка система громадських моральних норм і традицій і утвердиться своєрідне соціалістичне вчення, в істинності якого нікому не буде дозволено засумніватися практично і, ймовірно, навіть теоретично, оскільки подібні сумніви можуть потрясти або навіть підірвати систему. З іншого боку, існують історичні сили, які можуть присікти такий розвиток або змінити його характер раніше, ніж він досягне свого погрозливого завершення. Стаття розглядає соціальні ідеї Шрі Ауробіндо у зіставленні з ідеями М. Бердяєва, Д. Андрєєва і Теяра де Шардена.

Метою статті є аналіз етапів реформи зобов’язального і договірного права у Франції, виявлення чинників, що вплинули на проведення зазначеної реформи, а також короткий аналіз її результатів. Автор висловлює думку, що реформа договірного права у Франції має потрійну мету: забезпечити більшу доступність і ясність договірного права Франції, встановити належну рівновагу між суперечливими цілями, а також надати більше привабливості праву Франції у міжнародному контексті. Ця реформа характеризується відкритістю для зовнішніх ідей. Такий дух відкритості, що є елементом її повноти, виник із розробок науковців та уряду, з конфронтації думок, висловлених у процесі багатьох консультацій, що дало змогу нейтралізувати крайнощі й досягти певного консенсусу щодо збалансованих позицій, а також з огляду на європейський і міжнародний контекст. Автор, спираючись на специфіку цивільно-правової традиції, наводить аргументи на підтримку позитивної відповіді щодо формування – через порівняльне право і національні кодифікації – загальноєвропейської правової культури. Він зазначає, що зобов’язальне право Франції постійно оновлювалося завдяки творчому потенціалу французьких суддів, учених, а також завдяки законодавчим ініціативам, які здійснювалися поза межами Цивільного кодексу Франції (ЦК Франції) (в інших кодексах чи в законодавчих нормах, не включених до жодного кодексу). Однак це ускладнило прочитання французького законодавства. З усіх цих причин модернізований ЦК Франції вважався найкращим інструментом для сприяння правовій визначеності та ефективності бізнесу. Проте нове загальне договірне право Франції не є чистим аркушем, вільним від минулого. Воно має віднайти своє місце у комплексному правовому середовищі, що враховує, з міркувань правової визначеності, раніше укладені договори, а також волю сторін та існування спеціальних правових режимів, які не планується змінювати. Складне питання, яке виникло і, безумовно, викличе ухвалення судами певних важливих рішень, полягає у тому, чи є нові норми імперативними або необов’язковими, і це розходження характерне для традиції цивільного права. Автор підкреслює, що модернізований ЦК Франції у редак ції 2018 р., а також його перекладена версія, тепер є частиною правової спадщини Європи.

Статтю присвячено проблематиці розуміння поняття «дитина» та з'ясуванню значення такого у Цивільному кодексі України з метою розуміння правового статусу дитини у цивільному праві, уніфікації використання терміна «дитина» у законотворчій та правозастосовній діяльності. Здійснено аналіз використання поняття «дитина» у нормах міжнародних правових актів, які ідейно та нормативно впливають на формування національного права. Проаналізовано формулювання поняття «дитина» у Конвенції про права дитини, яка є концептуальним міжнародним правовим актом із захисту прав дитини. На підставі системного аналізу міжнародних договорів щодо захисту прав дітей зроблено висновок, що момент набуття статусу дорослої особи пов'язаний не лише з досягненням певного віку, а й зі здатністю самостійно виконувати ті чи інші дії, бути самостійним учасником тих чи інших правовідносин, нести персональну відповідальність. У статті досліджено використання законодавцем терміна «дитина» у нормах Сімейного та Цивільного кодексів України. Виокремлено критерії, які є визначальними для «дитини» як учасника цивільних правовідносин. Проаналізовано випадки, за яких фізична особа, яка хоча й досягла повноліття, але не має повної цивільної дієздатності. Наведено умови надання цивільної дієздатності особі, яка не досягла повноліття, а також збереження за повнолітньою фізичною особою тих прав, які вона мала до досягнення нею повноліття. Звертається увага на особливості набуття дитиною цивільної право- та дієздатності у сфері особистих немайнових прав, а також на специфіку захисту прав зачатої, але ще не народженої особи. У результаті проведеного комплексного аналізу норм міжнародних актів та національного законодавства зроблено висновок, що у цивільному законодавстві поняття «дитина» розкривається не лише через особливості психофізіологічних (вікових) та соціальних якостей, що характерно для сімейного законодавства, а й через специфіку прав та обов'язків, носіями яких є фізична особа. Вказано, що, надаючи дитині як учаснику цивільних правовідносин повну цивільну дієздатність, доцільно враховувати не лише психосоці-альний аспект розвитку дитини, а й матеріальне становище такої.

Відповідно до Державної цільової соціальної про-грами розвитку фізичної культури й спорту на період до 2020 року, яка визначає провідну роль фізичної культури й спорту як важливого фактору здорового способу життя, профілактики захворювань, формуван-ня гуманістичних цінностей, створення умов для всебіч-ного гармонійного розвитку людини, сприяння досяг-ненню фізичної та духовної досконалості людини, виявлення резервних можливостей організму, фор-мування патріотичних почуттів у громадян і позитив-ного іміджу держави у світовій спільноті, й внесення ст. 369–3 Кримінального кодексу України до переліку корупційних злочинів, які визначені в примітці до ст. 45 Кримінального кодексу України згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про запобігання корупції»» № 524-ІХ від 04 березня 2020 року, вбачається неабияка увага до питання зло-чинних проявів у сфері спорту з боку законодавчої гіл-ки влади України.У результаті проведеного аналізу законодавства окремих пострадянських країн у сфері кримінальної відповідальності за протиправний вплив на результати офіційних спортивних змагань можна стверджувати: Кримінальний кодекс Азербайджану, Кримінальний кодекс Республіки Вірменія та Кримінальний кодекс Республіки Грузія відбили протиправний вплив на зма-гання в розділах, пов’язаних з економікою. Пенітен-ціарний кодекс Естонської Республіки взагалі не має спеціальної норми, що передбачала б кримінальну від-повідальність за протиправний вплив на результати офіційних спортивних змагань.У ст. 201 Кримінального кодексу Республіки Ві-рменія та ст. 203 Кримінального кодексу Республіки Грузія криміналізовано протиправний вплив на про-фесійні спортивні змагання, що, як і в ст. 369–3 Кри-мінального кодексу України, обмежує сферу дії таких норм. Кращим шляхом пішов законодавець Республі-ки Азербайджан, передбачивши в ст. 192–2 кримі-нальну відповідальність за маніпуляцію спортивни-ми змаганнями взагалі. Окрім протиправного впливу на професійні спортивні змагання у Вірменії та Грузії криміналізовано протиправний вплив на видовищні комерційні конкурси. Автор вважає, що криміналіза-ція протиправного впливу на видовищні комерційні конкурси в Україні не буде відповідати засадам соці-альної зумовленості.У ст. 192–2 Кримінального кодексу Республіки Азербайджан і ст. 203 Кримінального кодексу Респу-бліки Грузія законодавець поряд з основним видом покарання застосовує покарання у вигляді позбавлен-ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Також безпосередньо у примітках до статей передбачена можливість звільнення особи від кримі-нальної відповідальності при добровільному повідом-ленні правоохоронних органів про вчинення злочину, або якщо злочин вчинено через погрози. Що, на думку автора, сприяє стимулюванню правосвідомості право-порушників, які вчинили протиправний вплив, і реалі-зації завдань кримінального закону.Автор вважає, що такий позитивний досвід кримі-нального законодавства розглянутих пострадянських країн потребує наступних досліджень з метою подаль-шого обґрунтування або спростування щодо викори-стання в Кримінальному кодексі України.

У статті розглянуто можливості логотерапії у наданні психологічної допомоги учасникам бойових дій. Логотерапія є своєрідною психотерапевтичною стратегією, що передбачає лікувальний вплив на людину. Її основною ідеєю є визнання того, що особистість постійно прагне до пошуку та реалізації сенсу життя. Це своєрідний світогляд, який допомагає людині залишитися людиною навіть у моменти, коли вже здається, що вона втрачає останні надії у житті, коли вона не бачить більше ніякого сенсу у власному існуванні. Загалом це теорія, яка сприяє пошуку людиною власного призначення та місця у житті. Зо середження людини на пошуку сенсу власного існування є основною мотиваційною силою її життя. Сферою її устремлінь є перспективи майбутнього. Особливістю цієї психотерапевтичної стратегії є її фокусування на майбутньому людини, тобто на тому, що вона може й прагне досягнути у майбутньому. Її мета полягає у необхідності переорієнтувати сенс людського життя із проблем, невдач минулого життя та можливості майбутнього. Результатом пошуку людиною власного життєвого сенсу є внутрішня рівновага. Вона досягається у результаті внутрішньої напруги. Напруга – це нормальний природний стан людини. Вона завжди існує між тим, що досягнуто, й тим, що ще необхідно досягти. Її наявність свідчить про те, які й задля чого здійснює людина устремління. Вона не може використовуватися абсолютно в усіх випадках, при вирішенні усіх психологічних проблем. Це специфічний вид терапії, який доцільно використовувати для подолання ноогенних неврозів. Ноогенний невроз походить не з психічного, а з “ноологічного” (розумного) виміру людського існування. Причиною їх виникнення є екзистенційні проблеми, зумовлені моральною кризою свідомості чи екзистенційним вакуумом. Власне, ці проблеми є досить поширеними у сучасному суспільстві. Вони виявляють себе у нудьзі та внутрішній порожнечі й можуть зумовити розчарування й розпач. Створена В. Франклом теорія логотерапії є складною системою психологічних, філософських, медичних поглядів на природу та сутність людини. Ідеї й принципи цієї теорії розкривають механізми розвитку особистості у нормі та патології, способи корекції аномалій і розвитку особистості.

У статті розглянуто сутність та поняття превентивних заходів щодо запобігання корупції, їх реалізацію в Україні; досліджено дискурс сучасних медіаресурсів щодо корупції в Україні. Корупція в Україні є перешкодою для ефективного функціонування політичних реформ. Безперечно, варто враховувати перехідний стан сучасного українського суспільства, який створює як можливості для відкритості політики, так і складнощі впровадження заходів запобігання корупції. Статистичне дослідження щодо індексу сприйняття корупції показує не надто позитивний рейтинг України, що змушує задуматися про важливість упровадження превентивних заходів із запобігання корупції, а опитування міжнародних агенств свідчать про зневіру українців у боротьбі з корупцією. Всі ці факти, безсумнівно, створюють резонанс на шпальтах рейтингових медіаресурсів. У свідомості громадськості за допомогою медіа формується думка, що корупція не наносить шкоди суспільству, тому окремі громадяни можуть вибирати корупційні шляхи вирішення повсякденних проблем. Потрібно подолати стереотип толерантності щодо корупції. Масштабність корупції та несформованість антикорупційного дискурсу діє на окрему особистість як певна норма. Деякі вчені стверджують, що в Україні представлена особлива корупція – кризового типу, яка вражає як державу, так і медіа та громадянське суспільство. Це одна з головних проблем реалізації антикорупційної стратегії в нашій державі. З одного боку, корупція – це принизливе, аморальне і протиправне явище, з іншого – у медіа так і не сформовано антикорупційний дискурс. Щоб досягти ефективного результату в запобіганні корупції, культуру корупційних впливів має витіснити культура ефективної співпраці громадян та держави і велика суспільна відповідальність. Багато українців готові до змін та прагнуть змінюватися. Щоби здійснити перехід від корумпованої держави до такої, де громадськість не часто стикається з корупцією, потрібна широка дискусія як основа антикорупційного дискурсу.

Зброджування біосировини в закритих камерах ферментації є одним з перспективних методів виробництва компостів, що інтенсивно розвивається. Однак, одним з невирішених питань процесу зброджування субстратів на основі біосировини в закритих камерах є низька ефективність, пов’язана із втратами енергії. З метою дослідження енергетичних параметрів процесу зброджування біосировини розроблено та представлено конструкцію камери ферментації закритого типу. Встановлено, що саме температурний режим на кожній з фаз зброджування субстрату є вагомим чинником впливу на ефективність усього процесу виробництва компосту. Експериментально визначено, що оптимальними температурами на кожній з фаз зброджування є: фаза розігрівання субстрату – до 20 °С; мезофільна фаза – від 20 до 42 °С; термофільна фаза – від 42 до 65 °С; фаза дозрівання – від 65 °С до температури навколишнього середовища. Забезпечення вказаного температурного режиму на кожній з фаз зброджування дозволяє зробити процес компостування керованим та отримувати компости високої якості відповідно до біотехнологічних норм. Експериментально досліджено, що найбільше енергії втрачається через конвекцію на термофільній фазі компостування. Найвищі значення коефіцієнту конвекційного теплообміну становили 1,6…1,7 Вт/(м2·°С) при температурі процесу рівній 61…62 °С і мали місце на 108…132-й годинах тривання процесу компостування. При цьому на 132-й годині тривання процесу значення коефіцієнта тепловиділення становило 8,5 Вт на кілограм органічної речовини субстрату, а сумарна кількість теплоти, виділена з кілограму органічної речовини субстрату, досягала 2 МДж/кг. Хоча під час термофільної фази компостування біосировини внутрішня енергія субстрату різко зростала, на забезпечення енергетичних потреб процесу витрачалося лише 5 % цієї енергії. Аналіз параметрів процесу свідчить, що близько 95 % від виробленої в процесі компостування теплоти втрачається через конвекцію, теплове випромінювання та під час аерації субстрату повітрям. Ці втрати можна зменшити, розробивши відповідні термопідтримуючі засоби – теплоізоляційне покриття зовнішніх поверхонь камер, використання нагрівачів. Бібл. 14, рис. 5.

Стаття присвячена аналізу особливостей міжмовної інтерференції, що виникає в процесі вивчення російської мови як іноземної. Проаналізовано різні погляди на термін «міжмовна інтерференція», представлені в лінгвістичній науковій літературі. Автором названо причини виникнення інтерференції і ефективні шляхи її подолання. Виявлено типи інтерферентних явищ: недодіфференціація ознак (при наявності диференціальних ознак в нерідній мові і відсутності в рідній мові); сверхдіфференціація (при наявності диференціальних ознак в рідній мові і відсутності їх в іноземній); реінтерпретація. У статті виділено ключові фактори, поєднання яких дозволяє досягти більш вільного володіння іншомовною вимовою. Описано явище інтерференції на фонетичному, лексичному, морфологічному і синтаксичному рівнях: на фонетичному рівні названо типові помилки в артикуляції звуків російської мови, заміщення окремих звуків, зміна наголосів, неточності в інтонуванні речень; виявлено труднощі в засвоєнні окремих граматичних категорій, наприклад, категорії роду, відмінка, які відсутні в англійській мові; звернуто увагу на порушення норм мови на синтаксичному рівні, проаналізовано складності в структурі речень, зумовлені вільним порядком слів; визначено особливості інтерференції на лексичному рівні – використання багатозначних слів, труднощі з використанням омофонів, акцентовано увагу на використанні фразеологізмів. Представлено результати опитування американців, які вільно володіють російською мовою і проживають у місті Херсоні, про лінгвістичні труднощі, що виникли в процесі вивчення російської мови. Аналіз особливостей рідної мови дозволяє прогнозувати типові помилки, поява яких можлива в мовленні американців.

Статтю присвячено дослідженню явища публічного контролю, визначенню його ролі в якості основного елементу взаємодії держави та суспільства, що створює підґрунтя для соціального спрямування політики держави. Так, серед факторів, які зумовлюють розвиток правової бази держави, автором зауважено на доцільності впровадження в процес нормотворення не лише органів влади, які наділені правотворчими функціями за Конституцією держави, а і тих неформальних соціальних структур, які, можливо, не будуть відігравати визначальної ролі в цьому процесі, однак зможуть надати аргументи «за» або «проти» прийняття певних нормативно-правових актів. У дослідженні з'ясовано, що державна влада вимагає контролю з боку громадськості, оскільки фактично саме остання надала їй повноваження для створення правового поля. В свою чергу публічний контроль, з точки зору автора, необхідний саме для досягнення ефективної комунікації між владою та громадянським суспільством. В рамках запропонованого дослідження проаналізовано вплив різноманітних факторів на якість здійснення публічного контролю. Зокрема, зазначено про значну роль інформаційної політики держави та використання сучасних цифрових технологій у забезпеченні доступу громадськості до публічних даних про діяльність державних інституцій. Автор підкреслює, що право кожного громадянина бути обізнаним в урядових справах та отримувати рішення, які стосуються діяльності громади, є основним принципом демократії. Влада повинна забезпечити простий спосіб доступу громадян до даних про свою роботу та правових норм, які вона створює. Саме тому дослідник доходить висновку про те, що рівень «прозорості» інформації про діяльність адміністративних органів і доступ до неї є умовою ефективного публічного контролю. Автором виявлені і недоліки практичного втілення принципу «транспарентності» в діяльності державної влади в Україні та запропоновано шляхи його удосконалення, спираючись на досвід Французької Республіки, яка досягла суттєвих успіхів у сфері нормативно-правового та технічного закріплення взаємовідносин між громадянами і державною владою.

Наукова стаття присвячена аналізу юридичних фікцій в темпоральному дослідженні через призму приватного права Стародавнього Риму з рецепцією у сучасне українське цивільне право та цивільне процесуальне право. В статті надається аналіз юридичної фікції в Стародавньому Римі як своєрідної юридичної техніки, яка надавала змогу дійти справедливого судового рішення в умовах вікових незмінних джерел римського приватного права. Також досліджуються питання рецепції юридичної фікції в сучасні галузі українського права, зокрема цивільне право та цивільне процесуальне право. Надається порівняльний аналіз юридичної фікції з такими поняттями як аналогія права та аналогія закону, правова аксіома, презумпція, преюдиція, оціночні судження. Акцент робиться на відмінність сприйняття юридичної фікції в римському приватному праві та сучасному українському цивільному та цивільному процесуальному праві. У статті авторка зазначає, що юридична фікція, як в римському приватному праві так і в сучасному цивільному і цивільному процесуальному праві є досить дієвим інструментом, який дозволяє досягти справедливості у справі та подолати абстракцію закону, індивідуалізуючи кожну конкретну справу. Звертається увага на те, що питання застосування юридичної фікції хоч і досліджувалися раніше, але не визначали таке коло понять для порівняльного аналізу, яким би охоплювався майже весь спектр правових інструментів для подолання абстракційного сприйняття норм законодавства задля індивідуалізації їх для кожної конкретної справи. Таким чином, слід зазначити, що юридична фікція пройшовши шлях рецепції з римського приватного права до сучасного українського цивільного права та цивільного процесу трансформувалася в своєму правовому застосуванні, але не змінила своєї сутності, оскільки дозволяє при абстракції закону індивідуалізувати конкретний правовий казус та вирішити його згідно з принципами справедливості, які були актуальними як в римському приватному праві так і є актуальними в сучасному українському цивільному праві та цивільному процесуальному праві.

Тенденції розвитку сільського господарства та його важливість для економіки України відображено в напрямах досліджень у сфері аграрного права, що має вплив на зростаючий інтерес наукової спільноти до аграрно-правових питань. В умовах напруженого світового ринку, незважаючи на численні міжнародні домовленості, державна підтримка національного сільськогосподарського виробника в більшості розвинених країн стабільно зростає. Україна, економіка якої органічно і нероз- ривно пов’язана із сільським господарством, також гостро потребує доопрацювання, переоцінки сис- теми державної підтримки сільського господарства, поглибленого аналізу правової основи її надання, визначення шляхів поліпшення і подальшого розвитку аграрного законодавства в цьому напрямі. Слід зазначити, що законодавство у сфері державної підтримки села є відносно молодим, оскільки з’явилося тільки з набуттям українською державою незалежності. Необхідність регулювання цих відносин виникла, коли сільське господарство почало працювати на комерційній основі, покладаючись на закони ринкової економіки, але потребуючи спеціальних цілеспрямованих дій держав для їх сталого розвитку. Фактично поява правового регулювання державної підтримки сільського господарства пов’язана зі змінами в економічній сфері української держави. Однак, незважаючи на важливість цього взаємозв’язку, законодавче положення про державну під- тримку сільського господарства має низку характерних недоліків. Перш за все вони проявляються в тому, що аграрне законодавство України про державну підтримку сільського господарства тепер є одним із найдинамічніших складників правової системи нашої держави. Підвищена мінливість норма- тивних вимог у цій області збільшує нестабільність і не дозволяє досягти основної мети впровадження протекціоністських заходів – створення сприятливих умов для ведення сільськогосподарської діяль- ності та забезпечення захисту прав та інтересів вітчизняних суб’єктів агробізнесу. Неструктуроване і розрізнене сільськогосподарське законодавство про державну підтримку в поєднанні з підвищеною динамічністю загострюють проблеми його практичного застосування. Масштабна судова практика з надання державної підтримки сільського господарства розкриває додаткові правові питання, які потребують свого теоретичного, правового і законодавчого вирішення.

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або в межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними з супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547, або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ із використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягти у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

У статті досліджено еволюцію міжнародного нормативного механізму захисту прав дитини. Наголошується на тому, що проблема захисту прав дитини має міжнародний характер і потребує консолідації зусиль усіх держав. Міжнародний механізм захисту прав дитини визнано стандартом, на якому держави базують національну політику у сфері прав дитини. Визначено, що міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини являє собою сукупність міжнародно-правових норм, закріплених системою міжнародних документів у сфері захисту прав дитини. Проведено ретроспективний аналіз формування та розвитку цього механізму у ХХ ст. Виокремлено кілька етапів еволюції міжнародного нормативного механізму захисту прав дитини. Установлено, що на першому етапі (у першій чверті ХХ ст.) приділялась увага окремим аспектам правового статусу дитини. Було прийнято низку міжнародних актів, які регламентували питання опіки над дитиною, встановлювали мінімальний вік для праці неповнолітніх, передбачали захист від торгівлі дітьми. Другий етап характеризується прийняттям Декларації прав дитини 1924 р. Фактично її можна вважати першим універсальним актом, яким було започатковано міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини. Життєво важливі права дитини закріплювались опосередковано, а саме через обов’язки суспільства. На третьому етапі міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини розвивається завдяки ООН. У Загальній декларації прав людини (1948 р.) зафіксовано перелік прав і свобод, який стосується кожної людини, зокрема дитини. У Декларації про права дитини 1959 р. розширено перелік прав дитини, також було ухвалено інші міжнародні акти у сфері прав дитини. Четвертий етап розпочинається прийняттям Конвенції про права дитини 1989 р. Конвенція має обов’язковий характер для держав-учасниць. Факультативні протоколи до Конвенції регламентують захист прав дітей в особливих обставинах (збройні конфлікти) чи від особливих загроз (торгівля дітьми, дитяча проституція і дитяча порнографія), визначають процедуру звернень про порушення прав дитини. Відзначено вагомі успіхи у справі захисту дітей усього світу, яких вдалося досягти за 30 років з часу прийняття Конвенції про права дитини. Наголошено на необхідності активізувати зусилля держав-членів щодо виконання її положень для покращення життя, добробуту дітей та їх захисту в усьому світі.

Система права постає у вигляді відкритого для соціального впливу, для соціальних комунікацій цілісного утворення, яке втрачає ознаки лінійності з тим, щоб досягти свого призначення, зберегти свою сутнісну основу, витоки якої у соціальних комунікаціях і морально-етичних, ціннісних нормативах, що мають здатність упорядковувати такі комунікації. Метою статті є дослідження нелінійності системи права на основі застосування парадигми ризоми, розкриття особливостей формування системи права внаслідок дії ризоми, утворення міжгалузевих, комплексних спільностей та збереження системою права цілісності і рівноваги в умовах соціальної ентропії. Феноменологія нелінійності системи права формує сутнісні ознаки, які виходять із загальних закономірностей правового розвитку та засновуються на концептуальному розумінні правової реальності. Системний підхід вимагає розкриття особливостей системи права з огляду на нелінійні та лінійні характеристики, які визначають її зміст і природу. Герменевтичні особливості нелінійної раціональності системи права визначили розкриття концептуальних ідей, їх розуміння і використання загальнотеоретичною юриспруденцією та галузевими юридичними науками. Важливими для розкриття проблеми нелінійності системи права, для визначення і характеристики ризоми права є міждисциплінарний і синергетичний підходи. Встановлено, що система права виявляє зміст права, проте не може передати всі особливості правової реальності. Водночас система права є одним із найбільш раціональних концептів аналітичної юриспруденції, який засновується на національній характеристиці, маючи відкриті та усталені зв’язки з наднаціональним, міжнародним правом. Детермінантами системи права не є її внутрішні компоненти, оскільки соціальний зріз правових явищ засвідчує, що першоосновами їхнього утворення є соціальні та морально-етичні, ціннісні нормативи. Множинні варіанти утворення права та, насамперед, норм права, відсутність наперед визначеної заданості конкретного змісту права, множинність входів до правової реальності і множинність, багатоваріантність проявів права у соціальному бутті, або ж багатоваріантність правопропозицій, що існують у правовій реальності, багатоваріантність правової конфігурації соціальних комунікацій засвідчують достовірність нелінійної раціональності системи права з використанням парадигми ризоми. Ризома права розглядається як сформоване на основі ідеї права поєднання соціальної та морально-етичної енергії, що містить ціннісні наративи, які віддаляють і наближують усвідомлену діяльність соціальних акторів до визначеної у соціальних комунікаціях мети, завдяки чому відбувається незалежний процес формування системи права, підтримання її у рівновазі. Нелінійна раціональність системи права, розуміння змісту і призначення ризоми права сприяють реалізації принципу верховенства права, розгортання якого за таких умов об’єднує, зміцнює індивідуальні та колективні дії соціальних акторів, формує безпекове середовище, зберігаючи єдність усього соціуму

У статті досліджено проблеми, пов’язані з розумінням покарання як обов’язкової складової частини форм реалізації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти земель-них ресурсів України. Розкрито юридичну сутність покарання як одного із ключових кримінально-правових інститутів. Проведено аналіз історичних витоків виник-нення цієї кримінально-правової матерії. Як відомо, людині властиво не тільки дотримувати, а й пору-шувати правові норми. У зв’язку із цим у кожній державі існує система заходів, які захищають кожну особу окремо і суспільство загалом від порушників закону та відновлюють справедливість. Якщо людина не хоче поважати закон і не виконує його приписів, то відповідною реакцією закону є притягнення до кримінальної від-повідальності та застосування покарання. Застосування караль-них заходів належить до числа найдавніших соціальних практик, які здавна і скрізь використову-вались на всіх історичних етапах розвитку суспільства. Покарання залежить від того, які соціальні, політичні, культурні, моральні погляди панують у суспільстві, а тому кримінальний закон повинен бути направлений на розвиток, враховуючи сучасний уклад життя суспільства, стану економіки і фінансів та відповідати правовим і етичним правилам, що склада-ються на цій базі. Покарання за кримінально протиправні посягання на земельні ресурси України полягає в перед-баченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, але й виправ-лення засуджених, а також запо-бігання вчиненню нових таких кримінальних правопорушень як самими засудженими, так і іншими особами. Своєї мети покарання може досягти лише у випадку дотримання основних його принципів. Актуальним для всієї право-охоронної та судової систем залишається завдання забезпечення невідворотності покарання за кримінально карані посягання на земельні ресурси України.

Розглянуто поняття цифрового d-господарювання (digital- господарювання) як складне і бага-тогранне. Цифрове господарювання слід визначати тією частиною економічної діяльності, яка спирається на використання цифрових технологій, очевидний є її прямий вплив на процеси в готельно-ресторанному бізнесі. Розвиток наукових досліджень і прогресивних цифрових технологій привели до цивілізаційних змін світового господарського розвитку та зумовили виникнення нового типу господарювання, в межах якого відбувається трансформація моделей бізнес-процесів конкурентоспроможних підприємств. Інтернет-бронювання в готелях та замовлення місць в ресторанах дасть змогу підвищити якість обслуговування, зробить міську інфраструк-туру більш “розумноюˮ та енергоефективною. Розглянуто визначення цифрової економіки та виділено три ключові компоненти цифрового господарювання. Зосереджено увагу на розвитку деяких ефективно функціонуючих компонентів d-господарювання. Важливим напрямком розвитку підприємств готельно-ресторанного бізнесу може стати платформний бізнес, який надає суттєві конкурентні права в порівнянні з організаціями традиційних моделей. Цифрові платформи все частіше з’являються в традиційних сферах діяльності і послуг та призводять до швидких інновацій, до зміни ліній, складу галузевих ринків і норм конку-рування на них. Показана роль функціонування соціально-виробничих систем (СВС) на сучасному етапі, вияв-лені особливості і закономірності відтворювального функціонування СВС підприємств готельно-ресторанного господарства. Процес формування високих технологій за допомогою перетворення інновацій і можливостей цифровізації в ключовий фактор d-господарювання є невід’ємним базисом ефективного розвитку і зростання. Вивчаючи деякі властивості розглядуваних систем, встановлено, що при зміні однієї складової відбуваються впливи на інші елементи і все це надалі призводить до перетворення всієї сукупності, що свідчить про її цілісність. Використання хмарних обчислень і загальної віртуалізації дозволяє не тільки досягти цільових зна-чень надійності, продуктивності і гнучкості платформи підприємств готельно-ресторанного господарства, але і значно полегшити процедури її експлуатації, а також знижувати витрати на обладнання за рахунок більш високого ступеня уніфікації деталей машин.

Статтю присвячено аналізу історичних тенденцій щодо розвитку вітчизняного законодавства та кримінальної відповідальності за статеві зносини з особами, які не досягли статевої зрілості. Розв’язання проблеми захисту неповнолітніх від сексуальних злочинів і посягання на їхню честь і гідність неможливе без звернення до історично-правових аспектів. Ретельне вивчення історії розвитку кримінальної відповідальності за статеві злочини проти неповнолітніх дає нам змогу виявити, який є рівень розвитку відповідальності, та зрозуміти, які існують перспективи щодо вдосконалення законодавства з цього питання. Історичний розвиток законодавства стосовно статевих злочинів може сягати в далеке минуле, коли відповідальність за такі злочини регулювалася переважно законами церкви. Тому будь-яка держава, яка існувала або проходила стадію розвитку за той час, мала свої законодавчі акти, що регулювали ту чи іншу сферу життя суспільства. Закони з часом проходять багато стадій удосконалення, тому якщо сьогодні порівняти будь-який нормативно правовий акт сучасності, можливо знайти в ньому багато різних аспектів щодо захисту неповнолітніх від різних посягань на їхню честь і гідність. Історичний етап існування людства на той час характеризувався різними особливостями та мав багато заборон, які стосувалися злочинів щодо неповнолітніх. Тому врегулюванню сексуального життя суспільства відводилась не останнє місце з боку законодавців того часу. Правники розуміли важливість таких питань, як захист неповнолітніх осіб від посягання на їхню статеву свободу та статеву недоторканність, для розвитку надалі стабільного та сучасного суспільства. Діти є майбутнім будь-якої держави, і від того, як відбувається їх захист на різних сферах їхнього життя, залежить розвиток сучасного законодавства. Тому історичний розвиток українського законодавства щодо злочинів, які було скоєно з неповнолітніми, має характерні суперечки щодо ставлення держави до відповідальності за такі злочини. Історичний аналіз норм стосовно статевих злочинів показав, що вітчизняне законодавство на різних етапах свого зародження виділяло такі злочини в окремий інститут.

Робота присвячена розгляду біометричних параметрів ходьби студентів 17–19 років зі зниженням висоти склепіння стопи за даними системи SIGMA XL та ознаками функціонального сколіозу. Розглянуто такі часові параметри ходьби, як тривалість одного циклу кроку, одиночної опори, середня нормалізована швидкість. Проведено аналіз інтегрованого показника якості ходьби FAP. Мета. Оцінити динаміку та особливості часових параметрів ходьби до та після впровадження авторської програми корекції плоскостопості і функціональних порушень постави у студентів 17–19 років. Методи. Проаналізовано параметри ходьби 120 студентів з гіпогіпертонусом м’язів, які входять до складу різних міофасціальних ланцюгів. Студенти були розподілені на дві групи: основну (ОГ) та контрольну (КГ) по 60 чол. у кожній. Студенти ОГ займались за авторською програмою, яка передбачала застосування засобів фізичної терапії, передбачених методикою І. Д. Ловейко [7], в модифікації О. В. Пешкової зі співавт. [12]. Крім цього, додатково проводили заняття модифікованими видами спорту у воді (поло, баскетбол, волейбол, імпровізовані ігри тощо) – температура води 25 о С, глибина басейну до 1,2 м. Студенти КГ займалися тільки за програмою І. Д. Ловейко. Обстеження проводили на початку дослідження і через 12 і 24 міс. після застосування відповідних програм фізичної терапії. Результати. За результатами проведенного статистичного дослідження було виявлено деякі закономірності для студентів, у яких плантографічним методом визначалися ознаки плоскостопості і функціонального сколіозу (КГ) та для студентів, у яких постава залишалася без зміни (ОГ). До лікування студенти незалежно від групи дослідження за параметрами ходьби були однаковими, тобто у них простежувалися всі ознаки спотворення ходьби внаслідок плоскостопості. Через два роки після впровадження обох програм параметри ходьби відновлювалися, хоча їх нормалізація за програмою для КГ не досягала середньостатистичної референтної норми. Після лікування за авторською програмою спостерігалося значне покращення параметрів ходьби у студентів ОГ – практично відновлювалася симетрія ходьби. Висновки. Зменшення тонусу і дисбаланс м’язів гомілки і спини є об’єктивною причиною втрати навичок якісної ходьби, що студенти показували до впровадження авторської програми. Тобто тривале несиметричне навантаження м’язів призводить до втрати оптимальних показників ходьби, зменшення опорної спроможності стопи, що виражається збільшенням часу опори на стопу із порушенням склепінчастого апарату стопи і збільшенням тривалості кроку. Наслідком цих змін є розвиток та поступове прогресування сколіотичної хвороби. Застосування у програмі фізичної терапії у студентів ОГ модифікованих ігрових видів фізичних вправ у воді сприяє підвищенню частотно-амплітудних характеристик м’язів окремих міофасціальних кінематичних ланцюгів, а зменшення дисбалансу між ними викликає покращення показників, що характеризують якість ходьби.

Вступ. Вторинний гіперпаратиреоз (ВГПТ), часте ускладнення хронічного захворювання нирок, яке характеризується підвищеним вмістом паратиреоїдного гормону (ПТГ) в сироватці крові. Парсабів (етелкальцетид) є кальциміметиком для внутрішньовенного введення, який підвищує чутливість кальцій-чутливого рецептора до кальцію та знижує секрецію ПТГ.Мета. Оцінка контролю ВГПТ внутрішньовенним введенням препарату Парсабів у хворих з термінальною хронічною хворобою нирок (ХХН), які лікуються методом гемодіалізу (ГД) в порівнянні з цинакальцетом для перорального прийому.Матеріали та методи. Проведене проспективне обсерваційне дослідження з включенням 40 пацієнтів з ВГПТ, що лікуються методом ГД, які раніше не отримували відповідного лікування (тобто, ніколи раніше не отримували кальциміметики), пацієнтам, які раніше отримували цинакальцет, а також пацієнти, які продовжили отримувати цинакальцет. Первинним кінцевим критерієм ефективності була кількість пацієнтів зі зниженням вмісту ПТГ на понад 30%, в порівнянні із показниками на початку лікування, на етапі оцінки ефективності (тижні 12-14) та оцінка того, чи забезпечує Парсабів ефективніший за цинакальцет контроль ВГПТ. Вторинні кінцеві критерії були представлені часткою пацієнтів, які досягли протягом періоду оцінки ефективності зниження концентрації ПТГ на понад 50% у порівнянні з вихідним рівнем та відсоткове зниження вмісту ПТГ та кальцію.Результати та їх обговорення. В дослідження були включені дані 40 пацієнтів, отримані за період спостереження тривалістю 14 тижнів. Середній вік 40 пацієнтів становив 47,62 ± 12,97 роки, 70% були чоловіками. Середня тривалість проведення діалізу становила 8,3 ± 2,34 років. Середня концентрація ПТГ до початку дослідження та протягом 12-14 тижнів становила 1137,34 ± 544,84 та 838,7 ± 458,8 пг/мл і 1010,6 ± 478,53 та 760,8 ± 373,86 пг/мл в групах Парсабіву та цинакальцету, відповідно. Середній вміст загального кальцію залишився в межах діапазону норми у групі Парсабіву та у групі цинакальцету, хоча зниження рівня загального кальцію і був більшим в групі Парсабіву (2,23% в порівнянні з 5,15%), в усіх випадках це не супроводжувалась симптомами.Висновки. Результати проведеного нами обсерваційного дослідження представляють клінічний інтерес. Вони підтверджують, що застосування Парсабіву є новим важливим варіантом лікування пацієнтів з ВГПТ. Парсабів виявив більшу ефективність контролю ВГПТ у пацієнтів в порівнянні із застосуванням цинакальцету. На додаток, застосування Парсабіву сприяє зниженню навантаження, спричиненого необхідністю прийому великої кількості лікарських засобів, характерне для пацієнтів на діалізі, і, таким чином, може сприяти кращому дотриманню рекомендованого терапевтичного режиму, та усуненню ризику стійкого ВГПТ. Також є важливим, що Парсабів не взаємодіє з ізоферментами системи цитохрому Р450, тобто, відсутні взаємодії з іншими лікарськими засобами, які отримують пацієнти на діалізі. Необхідне проведення подальших досліджень для оцінки клінічних наслідків, а також ефективності та безпеки при довготривалому застосуванні.

У статті наведено навчально-методичні матеріали, необхідні для вивчення теми «Терміни на позначення органів травної системи» на заняттях із дисципліни «Основи українською медичної термінології» у вищому навчальному закладі. Комплекс завдань спрямований на розвиток комунікативних умінь та навичок студентів: вивчити лексику на позначення органів травної системи, правил здорового способу життя; уміти будувати монологічні та діалогічні висловлювання, що містять опис перетравлення їжі, застосовуючи засвоєні лексичні одиниці та фрази; розвивати первинні навички збору анамнезу гастроентерологічних захворювань; запам’ятати словосполучення та речення для володіння правилами поведінки людини, яка спрямована на збереження та зміцнення здоров’я; засвоїти етапи перетравлення їжі; уміти розрізняти та підписувати українські терміни на позначення основних органів травної системи до малюнка. Запропонована система завдань сприятиме оволодінню вміннями та навичками спілкуватися в усній та письмовій формі відповідно до цілей та соціальних норм мовленнєвої поведінки в типових сферах та ситуаціях. Враховуючи різні методи та форми роботи, виокремлено ті завдання, за допомогою яких вдалося забезпечити активну участь кожного студента на занятті, стимулювати інтерес і прагнення вивчати медичну термінологію відповідно до теми заняття. Для перевірки знань із вивченої теми студентові запропоновано комплекс тестових та творчих завдань. Матеріали, описані у статті, призначені для іноземних студентів медичних спеціальностей, які володіють мовою на початковому рівні. Завдання, дібрані на основі чотирьох основних видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, письмо), допоможуть іноземним студентам не лише розширити свій словниковий запас, а й досягти соціальної взаємодії в іншомовному професійному середовищі.

Масштабне оновлення вітчизняного цивільного законодавства, модернізація Цивільного кодексу України з метою забезпечення максимальної відповідності його норм сучасним вимогам, природно, актуалізує дослі­дження проблем створення досконалого концептуального підґрунтя відповідних процесів. Водночас важливим є визначення засобів реалізації концепту приватного права у практиці законотворчості та правозастосування. Власне, від успішного вирішення цих двох завдань залежить і успішність оновлення цивільного законодавства України, і успіх адаптації вітчизняної правової системи до приватного права ЄС. Стаття присвячена аналізу того, як концепт приватного права має впливати на концепції оновлення цивільного законодавства України та яким чином він може бути реалізований на практиці. У статті досліджується приватне право як концепт. Водночас приватне право характеризується як цивілізацій- ний феномен. Визначаються засоби реалізації концепту приватного права. Аналізуються засоби його правового забезпечення, а також значення державного і санкціонованого державою приватного примусу. Зроблено висновок про те, що для забезпечення впровадження у буття суспільства концепту «приватне право» держава як один із найважливіших елементів механізму організації життя цього суспільства має здійснювати в межах правового поля низку заходів. Таким чином відбувається «об’єктивізація» концепту приватного права, перехід його з абстрактного цивілізаційного рівня на рівень цінностей, категорій, інституцій відповідної держави. Від держави вимагаються значні зусилля, щоб впровадити зазначені цивілізаційні феномени, ідеологію тощо у життя суспільства. Таких зусиль може докладати не лише держава, а й суспільство загалом. Така умова не є обов'язковою, але без цього досягти успіху набагато важче. Отже, має йтися не лише про державне, але й недержавне (громадське) забезпечення реалізації концепту приватного права.

Мета роботи: з’ясувати динаміку показників гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів, а також частоту ускладнень у хворих із механічною жовтяницею пухлинного ґенезу після ендоскопічної і лапароскопічної передопераційної декомпресії загальної жовчної протоки. Матеріали і методи. В основу роботи покладено аналіз історій хвороб 60 хворих на пухлини біліопанкреатодуоденальної зони з синдромом механічної жовтяниці, які перебували на лікуванні в ДУ “Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова” НАМН України з 2011 до 2017 р. Усім пацієнтам проведено декомпресію загальної жовчної протоки як перший – підготовчий етап, з подальшим радикальним операційним втручанням із лапаротомного доступу. У першій групі виконували ендоскопічну декомпресію жовчних шляхів, заводячи катетер ретроградно через великий дуоденальний сосочок. У другій групі лапароскопічно виконували холецистектомію, а далі катетер заводили антеградно через міхурну протоку. Додатково через праве підребер’я дренували ложе жовчного міхура. Основне операційне втручання виконували не раніше, ніж через 14 діб. Всім пацієнтам виконували загальноклінічні, спеціальні, лабораторні та інструментальні методи обстеження. До операції, а також через 3, 7 і 14 діб у пацієнтів у сироватці крові за загальновідомими методами визначали маркери гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів: вміст загального білірубіну, активність аланінамінотрансферази (АлАТ), лужної фосфатази (ЛФ), протромбіновий час, а також частоту ускладнень у віддаленому післяопераційному періоді. Результати досліджень та їх обговорення. У всіх пацієнтів з обтураційним холестазом пухлинного походження на момент госпіталізації спостерігали збільшення показників – маркерів гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів. У ході виконання декомпресії, незалежно від способу, до 14 доби суттєво спадала активність у сироватці крові АлАТ та ЛФ, знижувався вміст загального білірубіну, а також величина протромбінового часу, які не досягали рівня загальноприйнятої норми. За більшістю досліджуваних маркерів холестазу ефективність обох методів декомпресії загальної жовчної протоки була практично однакова, однак величина протромбінового часу після лапароскопічної декомпресії через 14 діб була істотно менша. У віддаленому післяопераційному періоді після лапароскопічної декомпресії частота ускладнень була у 5,33 раза менша, ніж після ендоскопічного втручання, що дозволяє рекомендувати ширше впровадження лапароскопічних технологій з метою декомпресії жовчних шляхів як першого етапу перед радикальним видалення пухлин біліопанкреатодуоденальної зони.

Political discourse defined by linguists as persuasive discourse effectively employs the ability of language to communicate and give shape to reality. Socrates and Aristotle were well aware of the power of language to distort perception and influence behavior, and thus be a tool, or weapon, for achieving the speaker’s goals. Based on principles worked out by Classical rhetoricians modern rhetoric is revived on a new basis synthesizing theoretical data of pragmatics, psycholinguistics and communication theory. As a result, the emphasis is laid not upon sharing knowledge but rather upon forming the opinion. Language of politics nowadays tends to be ambiguous, indefinite and vague. Political discourse provides contexts in which the speaker doesn’t mean exactly what the words literally mean. That is, the speaker’s denotation differs from the semantic meaning. Political discourse defined by linguists as persuasive discourse effectively employs the gift of language to communicate and give profile to reality. Politicians use a wide range of language means to manipulate the electorate: euphemisms, jargon, gobbledygook, inflated language, simplified or overcomplicated syntax. Politics seems to be the realm of doublespeak which is presented as a heterogeneous phenomenon providing cloudy vagueness of political language. The influence on addressee’s perception is conveyed due to manipulative potential of language. The enormous power is in the meaning of the words, what they mean to the human being who hears them. Far more than simple communication, truth, falsehood and the infinite shades between them, words have the power to manipulate other people’s thinking and behavior. On grammatical level one of the characteristic traits of political discourse (especially political slogans) is the use of verbless sentences. Verbless sentences in the English language may be viewed in the context of nominalization trend. It must be noted that verbless sentences in the analytical English language break all grammatical norms. Hence designed to mislead, Doublespeak is presented as a heterogeneous phenomenon providing cloudy vagueness of political language.Key words: political discourse, doublespeak, euphemisms, simplified or overcomplicated syntax, verbless sentences, nominalization. Політичний дискурс, визначений мовознавцями як дискурс переконання, ефективно використовує здатність мови спілкуватися та формувати уявлення про реальність. Сократ та Аристотель добре усвідомлювали силу мови спотворювати сприйняття та впливати на поведінку, а отже, бути інструментом чи зброєю для досяг-нення цілей мовця. На основі принципів, вироблених класичними риторами, сучасна риторика відроджується на новій основі, синтезуючи теоретичні дані прагматики, психолінгвістики та теорії комунікації. Як результат, акцент робиться не на обміні знаннями, а на формуванні відповідної думки та поглядів. Мова політики в наш час має тенденцію бути неоднозначною, невизначеною та розмитою. Політичний дискурс вводить контексти, в яких оратор не має на увазі саме те, що буквально означають слова. Тобто денотат мовця відрізняється від семантичного значення. Політичний дискурс, визначений лінгвістами як персуазивний, ефективно застосовує дар мови спілкуватися та впливати на свідомість слухачів. Політики використовують широкий спектр мовних засобів для маніпулювання електоратом: евфемізми, жаргонізми, спрощений або ускладнений синтаксис. Політика здається цариною подвійної мови, яка подається як різнорідне явище, що забезпечує невизначеність мови політики. Вплив на сприйняття адресата передається завдяки маніпулятивному потенціалу мови. Велике значення має семантика слів, те, що вони означають для людини, яка їх чує. Слова на позначення правди, брехні мають силу маніпулювати мисленням та поведінкою інших людей. На граматичному рівні однією з характерних рис політичного дискурсу (особливо політичних гасел) є використання бездієслівних речень. Бездієслівні речення в англійській мові можна розглядати в контексті тенденції номіналізації. Слід зазначити, що бездієслівні речення в аналітичній англійській мові порушують усі граматичні норми. Отже, розроблена для введення в оману, подвійна мова представлена як неоднорідне явище, що забезпечує невизначеність мови політики.Ключові слова: політичний дискурс, евфемізми, спрощений і ускладнений синтаксис, бездієслівні речення, номіналізація.

Останніми роками особливу увагу зосереджено на проблемах, що пов’язані з розвитком метаболічних порушень, ролі провідних факторів ризику несприятливого прогнозу перебігу артеріальної гіпертензії (АГ), але таких досліджень серед дітей і підлітків недостатньо. Проведено комплексне обстеження 142 юнаків з АГ з уперше встановленим діагнозом у віці 13–18 років. У контрольну групу включений 21 практично здоровий підліток з нормальними артеріальним тиском (АТ) та масою тіла. Фізичний розвиток оцінювався з урахуванням антропометричних параметрів та індексу маси тіла. Виділено три підгрупи підлітків з АГ з огляду на індекс маси тіла. Проведено добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографію, вивчалися параметри вуглеводного та ліпідного обміну та рівень сечової кислоти. Статистична обробка матеріалу проведена на IBM PC/Pentium 4 з використанням пакета прикладних програм SPSS 17.0.Показники добового профілю АТ дещо відрізнялись за типами, але лише в підлітків з АГ й ожирінням реєструвалися всі відомі патологічні типи добового профілю АТ. При оцінці індексу часу гіпертензії залежно від маси тіла виявлено, що в пацієнтів із групи з АГ з нормальною масою тіла як удень, так і вночі реєструвався лабільний характер систолічної та діастолічної гіпертензії. У юнаків з АГ та надлишковою масою тіла (НМТ) у денний час показники часу гіпертензії знаходились у межах норми, а вночі відбувалось підвищення до лабільних значень, така сама тенденція була характерна і для підлітків з АГ та ожирінням. Аналіз морфофункціональних характеристик серця в підлітків з АГ та надлишковою масою тіла встановив достовірне потовщення міокарда лівого шлуночка (ЛШ), як задньої стінки (р < 0,01), так і міжшлуночкової перегородки (р < 0,05), істотне збільшення діаметра аорти (р < 0,05). Порожнини ЛШ, правого шлуночка і лівого передсердя також були розширеними порівняно з аналогічними розмірами юнаків контрольної групи та підлітків з АГ та нормальною масою тіла. У юнаків з АГ та ожирінням були ще більші розміри лівого та правого шлуночків (р < 0,001 та р < 0,01), кореня аорти (р < 0,01), а також найбільший показник індексу маси міокарда лівого шлуночка (р < 0,01). При вивченні показників загальної гемодинаміки у юнаків з АГ залежно від маси тіла виявлено тенденції до формування гіпокінетичного варіанта гемодинаміки за рахунок зниження хвилинного об’єму та підвищення загального судинного опору як у пацієнтів з АГ та НМТ, так і в підлітків з АГ й ожирінням. При вивченні ліпідного спектра крові в юнаків з АГ встановлено, що рівень загального холестерину, тригліцеридів та коефіцієнт атерогенності в підлітків з АГ і НМТ, а також ожирінням суттєво зростав порівняно зі значеннями групи контролю та юнаків з АГ та нормальною масою тіла (р < 0,05; р < 0,01). А показники холестерину ліпопротеїдів високої щільності були істотно знижені. У цих же групах підлітків встановлено підвищення рівня імунореактивного інсуліну, до того ж його рівень збільшувався зі зростанням маси тіла. Інсулінорезистетнність різного ступеня виявлялась значно частіше у підлітків із НМТ (67,3 %) та ожирінням (77,5 %) і значно рідше — у підлітків з АГ та нормальною масою тіла (40,0 %) (р < 0,01). У пацієнтів з АГ з нормальною та надлишковою масою тіла середні значення урикемії достовірно не відрізнялись (р > 0,1), але в юнаків з АГ й ожирінням показники були достовірно вищі порівняно з такими в осіб з АГ й надлишковою масою тіла (р < 0,05). Вважають, що порушення метаболізму пуринів, вуглеводів та ліпідного спектра крові як в осіб з АГ, так і з АГ та ожирінням необхідно розглядати з позицій формування дисфункції ендотелію. Процент приросту діаметра артерії після реактивної гіперемії в підлітків з АГ і нормальною масою тіла досяг 14,2 %, що відповідає нормальним значенням, але в 40,9 % підлітків цей показник був нижчим за 10 %. При проведенні проби з нітрогліцерином встановлено, що діаметр плечової артерії через 5 хвилин після його прийому в групі з АГ й нормальною масою тіла становив 0,52 см, що відповідало 23,8 % приросту, у пацієнтів з АГ і НМТ — 0,50 см, тобто 11,1 % приросту від вихідних значень, а у юнаків з АГ і ожирінням — 0,52 см, що становило лише 15,5 % приросту. Крім того, через 10 хвилин після проби з нітрогліцерином у пацієнтів з АГ і НМТ продовжувався приріст діаметра плечової артерії (+4,05 %) на відміну від юнаків з АГ і нормальною масою тіла та з АГ і ожирінням, у яких відбувалось зменшення діаметра плечової артерії (на –5,81 та –3,83 % відповідно), що є нормальною реакцією на виведення нітрогліцерину з кровообігу.Таким чином, у підлітків з АГ при підвищенні індексу маси тіла збільшується частота та глибина ендотеліальної дисфункції (у пробах ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації), що тісно корелює з порушеннями в ліпідному спектрі крові, вуглеводному та пуриновому обміні. Виділено компоненти, що є найбільш значущими у формуванні ендотеліальної дисфункції у підлітків з АГ та надмірною масою тіла й ожирінням, а саме порушення метаболізму ліпідів, пуринів та інсулінорезистентність.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Мета даного дослідження — встановлення особливостей ремоделювання серця та змін загальної гемодинаміки в підлітків з артеріальною гіпертензією залежно від маси тіла. Матеріали та методи. Проведено комплексне обстеження 102 юнаків 13–18 років з АГ, серед яких 32 підлітки з АГ та нормальною масою тіла, 23 — з АГ й надлишковою масою тіла (НМТ) та 47 — з АГ та ожирінням I–II ступеня. Фізичний розвиток дітей оцінювався з використанням антропометричних параметрів (зріст, маса тіла, окружність талії (ОТ) та стегон (ОС)) та обчисленням індексу маси тіла (ІМТ, кг/м2). ІМТ оцінювали за номограмами з урахуванням віку і статі. Нормальним вважався ІМТ, що знаходився на рівні між 15-м і 85-м перцентилем. Показники ІМТ між 85-м і 97-м перцентилем розцінювалися як надлишок маси тіла, а вище 97-го перцентиля — як ожиріння. Критерієм абдомінального ожиріння вважалася окружність талії, що дорівнювала 94 см і більше для юнаків віком понад 16 років і більше 90-го перцентиля для дітей до 15 років (IDF 2007). Функціональний стан серцево-судинної системи вивчався за допомогою ультразвукового дослідження серця в М- і В-режимах із використанням датчика 3,5 мГц на апараті Sonoline-SL1 фірми Siеmens за стандартною методикою, що рекомендована Асоціацією спеціалістів з ехокардіографії.Результати та їх обговорення. Єдиним антропометричним показником у підлітків виділених груп, за яким вони не розрізнялись між собою, був зріст. Середні значення ІМТ у пацієнтів з АГ і НМТ та АГ й ожирінням знаходилися в межах від 26,55 ± 0,35 кг/м2 до 31,98 ± 0,67 кг/м2 на відміну від хворих із АГ і нормальною масою тіла, у яких цей показник знаходився на рівні 22,21 ± 0,35 кг/м2 (р < 0,001). Установлено статистично значущу відмінність середніх показників індексу ОТ/ОС у пацієнтів з АГ та ожирінням та у хворих з АГ та НМТ (р < 0,001). Збільшення вище від норми показника ОТ понад 94 см для юнаків віком понад 16 років і більше 90-го перцентиля для дітей до 15 років виявлено у 20,0 ± 7,7 % випадків лише серед юнаків з АГ та ожирінням, ОТ в них знаходилася в межах від 93 до 128 см.При оцінці параметрів серця встановлено такі особливості: у групі юнаків з АГ та ожирінням порівняно з групою контролю відбувалось вірогідне збільшення діаметра кореня аорти (р < 0,05), розширення лівого передсердя (р < 0,05), дилатація порожнини лівого шлуночка (ЛШ) (р < 0,05). Задня стінка лівого шлуночка (р < 0,01) та міжшлуночкова перегородка (р < 0,01) також були вірогідно товщими, унаслідок чого відбувався приріст маси міокарда ЛШ (р < 0,05) та збільшення відносної товщини стінки лівого шлуночка (р < 0,05). У групі підлітків з АГ та НМТ зареєстровано вірогідне потовщення міокарда лівого шлуночка, як задньої стінки лівого шлуночка (р < 0,01), так і товщини міжшлуночкової перегородки (р < 0,01), у результаті чого відбувалось збільшення індексу маси міокарда лівого шлуночка (р < 0,1), вірогідний приріст відносної товщини стінки лівого шлуночка (р < 0,01) та істотне збільшення діаметра аорти (р < 0,05). Звертає на себе увагу розширення порожнини правого шлуночка як у групі з НМТ, так і в юнаків з ожирінням (р < 0,01; р < 0,01). У групі підлітків з АГ та нормальною масою тіла параметри серця мали лише тенденцію до збільшення, але не досягали рівня достовірності в порівнянні з групою контролю.При індивідуальній оцінці параметрів серця виявлено, що концентрична гіпертрофія лівого шлуночка зареєстрована в 1 (3,13 %) підлітка з АГ з нормальною масою тіла, у 4 (17,39 %) юнаків з АГ та НМТ та в 7 (14,89 %) — з АГ та ожирінням. Ексцентрична гіпертрофія лівого шлуночка виявлена у 3 (13,04 %) обстежених з АГ із НМТ та в 11 з АГ на тлі ожиріння (23,40 %). Дилатацію порожнини ЛШ виявлено в 9 (28,12 %) хворих з АГ з нормальною масою тіла, у 14 (60,88 %) — з АГ та НМТ та у 22 (46,80 %) юнаків з АГ на тлі ожиріння. Таким чином, у підлітків з АГ і НМТ відбувається бівентрикулярне ремоделювання серця з переважно концетричною гіпертрофією міокарда лівого шлуночка на відміну від підлітків з АГ і ожирінням, де ремоделювання серця відбувається з формуванням ексцентричної гіпертрофії, переважно за рахунок міжшлуночкової перегородки. Звертає на себе увагу формування в обох групах підлітків (із надмірною масою та ожирінням) ознак діастолічної дисфункції міокарда ЛШ та значна дилатація кореня аорти.

Резюме. Сечокам’яна хвороба (СКХ) є однією з найпоширеніших патологій сечо-видільної системи і займає друге місце у структурі урологічних захворювань після інфекцій сечовивідних шляхів. При аналізі хімічного складу конкрементів встановлено, що більшість (до 70-80% випадків) з них містить солі щавлевої кислоти та кальцій. Мета дослідження: вивчити особливості порушень метаболізму щавлевої кислоти у хворих на оксалатний нефролітіаз, вдосконалити способи їх корекції та розробити ефективні схеми метафілактики оксалатного нефролітіазу. В дослідженні приймали участь 120 людей, які були розділені на 3 групи в залежності від лікування після проведення дистанційної літотрипсії чи самостійного відходження конкременту верхніх сечових шляхів. Концентрація гліколату в сечі хворих після комплексного лікування у ІІІ групі становили 620,2±49,2 мкмоль/л, тобто практично досягла рівня здорових. У І та ІІ групах рівень гліколату у сечі був значно нижчим і не досягав фізіологічних норм, але спостерігалась тенденція до збільшення. Включення в терапію антиоксидантного засобу – аргініну та комплексу вітамінів призводить до зниження рівня оксалурії до верхніх границь норми у ІІІ групі пацієнтів в сечі 456,91±37,70 до 319,81±26,36 мкмоль/л і крові з 26,94±1,52 до 22,46±1,54 мкмоль/л (р<0,05). Спостерігалось зниження рівня кальцію у крові та сечі у пацієнтів І та ІІ груп, хороших результатів досягнуто в ІІІ групі хворих при застосуванні в комплексній терапії антиоксиданта аргініну. У результаті запропонованої метафілактики уролітіазу досягнуто збільшення концентрації цитрату в сечі та крові. Результати метафілактичної терапії протягом 3 років показали, що у пацієнтів ІІІ групи кількість рецидивів оксалатного нефролітіазу був нижчий ніж у І та ІІ групах і становив 11,2 % при показниках рецидивів 28,0 % та 22,0 % у І та ІІ групах відповідно.