Добірка наукової літератури з теми "Шовінізм науковий"

Публіцистика Бориса Грінченка – це підсумок його громадсько-політичної діяльності. Публіцистичні жанри – нариси, фейлетони, критичні статті, полемічні і дискусійні статті і навіть публіцистичні замітки – серцевина журналістики. Публіцистика у будь-якому періодичному виданні творить обличчя цього видання, декларує приналежність його до тієї чи іншої ідеології, творення ідеалу найкращим чином організованого суспільства. Всі ці завдання у публіцистиці цієї особистості окреслені гранично чітко. Комуністична ідеологія трактувала Бориса Грінченка як ідеолога буржуазного націоналізму, «співця петлюрівщини», культуртрегера, автора «теорії малих діл». Це «здобуток» радянської методології. До 1917 року націоналізм означав патріотизм, а не шовінізм. Космополітизм трактувався як інтернаціоналізм. З часом суть термінів змінилася до протилежної. Історія Грінченкової публіцистики засвідчує, що він відстоював визначений Шевченком національний шлях розвитку України і в реалізації цього шляху бачив суть свого життя. Він, з певними застереженнями, схилявся до ідеології радикалізму і для реалізації програми національного розвитку і побудови національної держави створив Українську радикальну партію, згодом об’єднався із Демократичною партією Л. Жебуньова в Українську радикально-демократичну партію. Серед близько 20 партійних брошур кілька були написані самим Грінченком, а ще ним укладено (№ 7) збірник поетичної публіцистики, точніше – публіцистичної поезії, – «Червона квітка» (1905). У 1892 році Борис Грінченко зробив остаточний ідеологічний і культурно-науковий вибір. Свідченням цьому є полеміка Грінченка із Драгомановим про шляхи розвитку України і роль Шевченка в націєтворенні (Грінченко, 1994). Це листи з майбутньої України. Пройшли через УНР, УРСР, щоб у 1991 році одержати назву держава Україна. «Листи з України Наддніпрянської», «Галицькі вірші», «На беспросветном пути», «Зачем?», «Тяжким шляхом», «Було, є, буде», «Нова сем’я», «Нарід в неволі» – це классика української публіцистики незабутнього значення. Ці твори мають освоювати студенти історики, філологи, політологи, журналісти, які історію журналістики мають вивчати не як історію періодичних видань, а як історію української суспільно-політичної думки, відображеної на сторінках численних видань, в яких він брав участь.

У статті здійснений аналіз впливу діяльності соціокультурних інкорпорацій освітян на розвиток регіонального просвітництва Правобережжя протягом першого тридцятиріччя ХІХ століття. Узагальнено значущість впливу на зорієнтованість просвітницьких проєктів соціокультурних інкорпорацій освітян суспільно-політичних, економічних та культурних детермінант досліджуваного періоду. Підкреслено, що внаслідок перехресного впливу на суспільне життя правобережних теренів полонізаційного та русифікаційного векторів свідомі представники соціокультурних інкорпорацій освітян не припиняли боротьби з наслідками шовінізму. Проблематизовано фундаментальність закономірностей культуротворчої активності соціокультурних інкорпорацій освітян, віддзеркалену на рівні розширення кількості соціальних контактів, популяризації розумової (інтелектуальної), педагогічної, науково-дослідницької, творчої діяльності.

В останню третину ХХ століття в Європі та Америці інституюються такі інтелектуальні течії й суспільні рухи, як «трансгуманізм» та «постгуманізм», що наразі набувають ознак глобального поширення. Актуальні закордонні дослідження доволі чітко диференціюють поняття «транс-» та «постгуманізм», водночас дослідники з України та ближнього зарубіжжя часто не відрізняють ці явища одне від одного. Проте дослідження пост- та трансгуманістичної проблематики в українській гуманітаристиці потребують узгодження термінологічного апарату з поняттями світової науки. Мету дослідження становить експлікація актуального семантичного наповнення понять «трансгуманізм», «постгуманізм», їх диференціація та концептуалізація задля коректної інтеграції у вітчизняну гуманітаристику. Методологія. З метою експлікації актуального сенсу термінів «транс-», «постгуманізм» у науковій літературі та здійснення їх семантичної диференціації були застосовані методи семантичного, термінологічного і компаративного аналізу, семіотичний та герменевтичний підходи. Головні результати та висновки дослідження. Виявлення сенсових патернів понять «транс-» і «постгуманізм» у закордонній науковій літературі та першоджерелах дає змогу здійснити їх семантичну диференціацію. На відміну від попередніх етапів їх існування, на сьогодні рухи транс- та постгуманізму є досить сформованими; вони різняться метою і мають різні цілі. Трансгуманізм є антропоцентричним рухом, який прагне подолати природну обмеженість людини, акцентує її вищість і необхідність вдосконалення людства шляхом застосування високих технологій. На відміну від нього, постгуманізм відкидає антропоцентричну перспективу і переглядає панівне ієрархічне положення людини у всесвіті в напрямку спростування стратегій видового шовінізму (видізму) — присвоєння життєвих привілеїв істотам певного виду.

Мета дослідження полягає у висвітленні основних проблем, які впливають на формування та реалізацію стратегії Європейського Союзу щодо країн Західних Балкан. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, неупередженості, проблемно-хронологічному викладені наукового матеріалу. Використаний метод порівняльного аналізу різних етапів становлення стратегії Євросоюзу щодо країн Західних Балкан. Наукова новизна. Проведений компаративний аналіз стратегії ЄС щодо різних країн балканського регіону, а також щодо країн “Східного партнерства”. Висновки. Євросоюз не готовий до остаточного включення країн регіону до свого складу. Станом на 2020 р. неврегульованою залишається проблема нового формату відносин ЄС з Великою Британією, вихід якої розбалансував ЄС та посилив суперечності між: “старими” і “новими” країнами-членами ЄС, “багатими” і “бідними”, північними і південними країнами-членами ЄС. Балканське розширення ЄС розширює коло південних країн-членів. складними залишаються перешкоди на шляху до виконання країнами Західних Балкан політичних, економічних і правових критеріїв набуття членства в ЄС. Албанія, Боснія та Герцеговина, Косово, Сербія, Республіка Північна Македонія мають завершити формування інститутів функціональної та ефективної демократії, конкурентоспроможної ринкової економіки і завершити імплементацію норм європейського права до національного законодавства. Також необхідно залишити в історії примари великодержавного шовінізму, який дестабілізує Балкани. Тільки у цьому випадку політичну стратегію Євросоюзу щодо країн Західних Балкан можна буде вважати історично успішною.

У статті проаналізовано характерне для лінгвальної дійсності явище переходу мовних одиниць одного стилю в інший. З’ясовано, що терміни в публіцистичних текстах Дмитра Донцова отримують конотативне забарвлення завдяки авторським дефініціям, атрибутивним модифікаторам та використанню численних тропів (метафор, антитез, порівнянь). Доведено, що емоційні тексти Трибуна нації є базою для формування державотвірного світогляду та основою в теоретичному осмисленні сучасних суспільно-політичних проблем. Ключові слова: суспільно-політичні терміни, шовінізм, фанатизм, Дмитро Донцов, конотація. Покликання Список використаної літератури Баган, Олег. Актуальна націософія: теоретичні, культурологічні, геополітичні та історіософські аспекти. Львів: Піраміда, 2016. Баган, Олег. Поміж містикою і політикою (Дмитро Донцов на тлі української політичної історії першої половини ХХ ст.). Київ, 2008. Башнянин, Григорій, Мисловський, Петро, Шевчик, Богдан, і Пасічник, Василь. Українська національна ідея: політико-економічний та історико-соціальний аналіз. Львів: Ліга-Прес, 2018. Гомза, Іван. Суспільно-політичні рухи. Київ, 2018. Грицак, Ярослав. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. Київ: Генеза, 1996. Донцов, Дмитро. Дух нашої давнини. Львів–Київ: Накладом Юрія Криворучка, 2011. Донцов, Дмитро. Єдине, що є на потребу. Київ: Діокор, 2002. Донцов, Дмитро. Націоналізм. Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. Донцов, Дмитро. Хрестом і мечем. Тернопіль: Рада, 2010. Касьянов, Георгій. Теорії нації та націоналізму. Київ: Либідь, 1999. Квіт, Сергій. Дмитро Донцов: ідеологічний портрет. 2-ге вид. Львів: Галицька видавнича спілка, 2013. Короткий оксфордський політичний словник, за ред. І. Макліна, А. Макмілана; пер. з англ.: В. Сидоров, Д. Таращук та ін. Київ: Основи, 2005. Кузик, Петро. Націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах. 2-ге вид. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. Кузик, Петро. Націоналізм та шовінізм у міжнародних відносинах. Автореф. дис. …канд. політ. наук: 23.00.04. Львів, 2004. Лісовий, Василь. Культура – ідеологія – політика. Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. Манелюк, Юрій, і Чубур Наталія. Сучасні ідейно-політичні течії. Київ: КНЕУ, 2010. Микитюк, Оксана. «Суспільно-політична термінологія Дмитра Донцова як основа українських державотвірних традицій». Куньч, Зоряна, Наконечна, Галина, Микитюк, Оксана, Булик-Верхола, Софія, Теглівець, Юлія. Теорія терміна: конкретизація лексико-семантичних парадигм. Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2018, с. 67–90. Новоставська, Оксана. «Парадигматичні відношення (синонімія та антонімія) у філософській термінології творів Івана Франка». Українська мова, № 2, 2013, с. 68–75. Паночко, Михайло. «Українська суспільно-політична термінологія кінця ХІХ – початку ХХ ст.: лексикографічний аспект». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Ів. Франка. Серія: Філологічні науки (мовознавство), № 7, 2017, с. 133–6. Панько, Таміла. Від терміна до системи. Львів, 1979. Панько, Таміла, Кочан, Ірина, і Мацюк, Галина. Українське термінознавство. Львів: Світ, 1994. Сосновський, Михайло. Дмитро Донцов – політичний портрет: З історії розвитку ідеології українського націоналізму. Нью-Йорк–Торонто, 1974. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. Чугуєнко, Михайло. Формування та розвиток ідеології Дмитра Донцова. Автореф. дис. …канд філософ. наук: 09.00.12. Харків, 1998. Шведа, Юрій. Політичні партії: енциклопедичний словник. Львів: Астролябія, 2005. Coleman, Heather, Hrytsak, Yaroslav, Hundorova, Tamara, Zaitsev, Oleksandr and Shkandrij, Myroslav. A roundtable on Myroslav Shkandrij’s Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956. DOI: 10.1080/00085006.2017.1319619.