Статті в журналах з теми "Шляхи, що не перетинаються"

Пріоритетним напрямком розвитку вітчизняної школи на сучасному етапі є формування особистісно-орієнтованої системи шкільної освіти. Розвиток логічного мислення учнів у процесі опанування програмового матеріалу посідає чільне місце серед цілей і завдань вивчення окремих предметів шкільного курсу. Загальновизнано, що шкільний предмет математика створює чи не найсприятливіші умови для реалізації цього завдання. Високий рівень сформованості логічного мислення учнів виступає і як мета математичної освіти, і як основа, на якій опанування ними математичних знань проходить значно ефективніше. Проте, для найбільш ефективного розв’язання вказаної проблеми необхідно розробити, конкретизувати по класах і відпрацювати відповідні навчальні технології, які б враховували об’єктивні складності у процесі розвитку логічного мислення учнів.Необхідним, на нашу думку, є новий підхід до створення методики розвитку логічного мислення учнів у процесі опанування окремого навчального предмета. Важливо при цьому враховувати прояви і вплив несвідомих аспектів психіки. Така постановка питання диктується, з одного боку, їх роллю у протіканні процесу мислення, а з іншого боку, тими труднощами, які проявляються при намаганні управляти ними.Несвідоме не відділено від свідомого деякою непроникною стіною. Процеси, які починаються у несвідомому часто мають своє продовження у сфері свідомого, і, навпаки, багато усвідомлених фактів витісняється у сферу несвідомого. Існує постійний, живий, динамічний зв’язок між обома рівнями психічного відображення дійсності.. У ході навчання учитель повинен враховувати цей неявний зміст процесу логічного мислення учнів і глибинну взаємодію свідомих і несвідомих процесів психіки.Ще у XIX столітті У. Гамільтон дійшов висновку, що мислення людини ширше за обсягом, ніж словесна мова. Оскільки мова відображає лише миттєвий стан свідомості, а не багатство неявного несвідомого змісту цілісного мислення. “Предметом логіки являються закони, за якими у мисленні відбуваються переходи від одного миттєвого стану свідомості до другого його стану, що реалізується у мові переходом від одного речення мови до іншого. Виявляється, що під час цих переходів … активно приймають участь не тільки миттєві стани свідомості, але в той же час знання, що неявно мислимі” [3, с. 119]. У міркуваннях думки, звичайно, не повністю вербалізуються, багато засновків мислиться неявно.Зупинимося детальніше на співвідношенні свідомого і несвідомого в логічному мисленні. Нашою метою буде виявити співвідношення свідомого і мови (як експліцитного в логіці) із несвідомою імпліцитною стороною логічного мислення.Факти невідповідності мови і мислення були виявлені ще в логіці Жергона, який стверджував, що людина мислить в умі п’ять видів відношень обсягів двох понять, а в мові існує всього чотири види категоричних суджень. Відношення між обсягами термінів у судженні по Жергону, а відповідно, і види суджень наступні: виключення термінів (обсяги не перетинаються), схрещування термінів (обсяги перетинаються), співпадання термінів (обсяги співпадають), включення термінів (обсяг суб’єкта включається в обсяг предиката), підпорядкування термінів (обсяг суб’єкта включає в себе, тобто підпорядковує обсяг предиката).По суті останні два відношення є відношенням підпорядкування. Однак, терміни суб’єкт і предикат не можна ототожнювати. У випадку, коли обсяг суб’єкта включається в обсяг предиката, тоді має місце загально-ствердне судження: “Всі цілі числа – дійсні числа”. У випадку, коли обсяг предиката включається в обсяг суб’єкта, тоді має місце частково-ствердне судження: “Деякі дійсні числа є цілими”.Фактично відношення підпорядкування між обсягами термінів судження виражається різними формами суджень. Таким чином, у силогізмі по Жергону неявно мислиться відношення обсягів термінів, а по У. Гамільтону та ін. – кількісне розрізнення предиката. Свідоме не акцентує увагу на цьому, але несвідоме знання забезпечує правильний умовивід.Наведемо приклади. Візьмемо просте загально-стверджувальне судження: “Всі трикутники (A) – плоскі фігури (B)”. Обсяг поняття суб’єкта A (трикутники) входить в обсяг поняття предиката B (плоскі фігури), AB (співвідношення обсягів понять). Заштрихована частина показує те, на чому зосереджена увага свідомості, тобто те, що є предметом судження ( рис.1).Тепер візьмемо часткове судження: “Деякі трикутники (A) – тупокутні (B)”. В цьому випадку обсяг суб’єкта A (трикутники) включає в себе обсяг предиката B (тупокутні трикутники). Співвідношення обсягів: AB (рис. 2.).Інше судження: “Деякі трикутники (A) – рівносторонні фігури (B)”. Обсяг суб’єкта A (трикутники) перетинається з обсягом предиката B (рівносторонні фігури). Оскільки не всі трикутники – рівносторонні, а не всі рівносторонні фігури – трикутники. Співвідношення обсягів AB (рис. 3).І останній вид стверджувальних суджень: “Всі трикутники – тристоронні плоскі фігури”. Обсяг суб’єкта A (трикутники) співпадає з обсягом предиката B (тристоронні плоскі фігури). Співвідношення обсягів: A=B (рис. 4).Свідомість зосереджена на заштрихованій частині.Таким чином, утворюються наступні види стверджувальних суджень (таблиця 1).Таблиця 1.Види стверджувальних судженьСудженняСпіввідношення обсягівНа чому зосереджено свідомістьНазва судженняВсі A є (всі) BA=BЗагально-загальнеВсі A є (деякі) BABЗагально-частковеДеякі A є (всі) BABЧастково-загальнеДеякі A є (деякі) BABЧастково-частковеЗ наведених прикладів видно, що у стверджувальних судженнях кількісна характеристика предиката подвоюється. Вона може бути повною (всі) і неповною (деякі). Але значного розходження між логічним мисленням і словесною мовою не спостерігається, хоча ми рідко виражаємо в словесній формі неповний обсяг предиката. Він скоріше мається на увазі в думках, ніж виражається вербально. Значно простіше сказати: “Всі натуральні числа – цілі числа”, ніж “Всі натуральні числа є деякі цілі числа”.Ідею квантифікувати предикат у стверджувальних судженнях і створити “Нову Аналітику”, в якій предикат у засновках силогізму був би квантифікований, у ХІХ сторіччі сформулювали Дж. Бентам, У. Гамільтон, Томпсон, Де-Морган. Однак, вона не знайшла підтримки, наприклад, у Дж. Мілля з точки зору особливостей реального людського мислення. Хоча певні позитивні моменти і переваги, які вона дає для оцінки правильності умовиводу, були оцінені. Проте, явна квантифікація предиката у мовленні є штучною і не узгоджується із нормами людської мови.Інваріантом теорій квантифікації предиката і теорій, які відкидають цю ідею, був елементарний постулат логіки: “Явно (експліціте) висловлюється те, що мислиться неявно (імпліціте)”. Однак, людина неявно мислить кількісну характеристику предиката, хоч і не висловлює це у зовнішній мові. Певним чином проявляються невідповідності між експліцитним і імпліцитним у мисленні.Однак, важко погодитись з дещо категоричною думкою Ш.М. Адеішвілі про “вузькість, односторонність, обмеженість (метафізичність) людської свідомості і широту – багатогранність, безмежність (діалектичність) несвідомого (імпліцитного) мислення людини” [4, с. 135]. Таке протиставлення здається неконструктивним, бо процеси свідомого і несвідомого в мислення настільки взаємодоповнюють і взаємозбагачують один одного, що протиставлення їх не може бути доречним.Ми поділяємо думку тих психологів, які розглядають ці два процеси як взаємодіючі ланки певних блоків системи психологічної саморегуляції людини. Як доводить Ш.М. Чхартішвілі, свідомі і несвідомі психічні процеси створюють єдину цілісну структуру, в рамках якої протікає наше повсякденне духовне життя [1, c. 103]. Несвідоме і свідоме не протистоять одне одному, це – лише різні рівні психічного відображення [2, с. 69].Проте, за допомогою мови висловити думку щодо відношень взаємозаперечуючих або взаємодоповнюючих понять досить складно. Потрібно врахувати те, що несвідомо людина вільно оперує заперечувальними поняттями (непоет, нематематик, неспортсмен), перетинами їх обсягів в універсальному класі. Хоча існують специфічні труднощі виявлення різноманітності логічного змісту в основі заперечувального судження. Проблема квантифікації предиката у заперечувальному судженні є досить складною.Взагалі питання логічних операцій над заперечувальними судженнями привертає до себе увагу не тільки логіків (О.О. Івін, С.К. Кліні, А. Чьорч, А.А. Столяр та ін.), але і психологів (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, Г.А. Брутян, А.Д. Гетьманова та ін.).По аналогії з представленою у таблиці 1 розширеною класифікацією стверджувальних суджень, можна скласти розширену класифікацію заперечувальних суджень (Дж. Бентам, У. Гамільтон).Таблиця 2.Види стверджувальних судженьСудженняНазва судженняЖоден A не є жоден BЗагально-загальнеЖоден A не є деякий BЗагально-частковеДеякі A не є всі BЧастково-загальнеДеякі A не є деякі BЧастково-частковеОднак, якщо розширена класифікація стверджувальних суджень має підтвердження в емпіричних фактах мови та мислення і її можна проілюструвати, навівши приклади, то розширену класифікацію заперечувальних суджень, зокрема загально-часткові і частково-часткові заперечувальні судження, важко проілюструвати прикладами природньої мови. Таким чином, прослідковується невідповідність кількісних характеристик предиката у стверджувальних і заперечувальних судженнях.Тепер для більшої наочності зобразимо за допомогою Ейлерових схем співвідношення обсягів двох термінів у стверджувальних і заперечувальних судженнях.Оскільки суб’єкт судження А є головним у взаємовідношеннях понять, то на Ейлерових схемах заштриховуємо те, на чому зосереджується наша свідомість. Також наведемо декілька відповідних прикладів (табл. 3).Таблиця 3.Форма судженняПрикладиСпіввідношення обсягівЕйлерова схемаВсі А є (всі) ВВсі прямокутні паралелепіпеди – прямі чотирикутні призми, в основі яких лежить прямокутник або квадратA=BВсі А є (деякі) В Всі тетраедри – трикутні пірамідиABДеякі А є (всі) ВДеякі трикутні піраміди – є тетраедрамиABДеякі А є (деякі) ВДеякі прямокутники – ромбиABДеякі А є (деякі) не ВДеякі трапеції не є чотирикутниками з рівними протилежними сторонамиДеякі А є (всі) не ВДеякі паралелограми не є прямокутниками Всі А є (деякі) не ВЖоден конус не є неплоскою геометричною фігуроюВсі А є (всі) не ВЖодна плоска геометрична фігура не є непросторовою геометричною фігуроюСкористаємось аналізом поняття заперечення, зробленого А.Д. Гетьмановою. “Заперечення у формальній логіці представляє собою логічну операцію, яка протиставляє істинному судженню неістинне, хибному судженню – нехибне; операцію, що вказує на невідповідність предиката суб’єкту або утворює доповнення до даного класу” [3, с. 3]. Автор дає чотири означення поняття заперечення:заперечення представляє собою логічну операцію, що протиставляє істинному судженню неістинне, хибному судженню – нехибне;заперечення вказує на невідповідність предиката суб’єкту;заперечення утворює доповнення до заданого класу;заперечення відносить формулу А до спростовних, якщо А веде до протиріччя.Різноманітність означень слідує з того, що протиставляються одне одному різні об’єкти:1) істина – неістина; 2) відповідність – невідповідність предиката суб’єкту; 3) поняття – його доповнення в універсальному класі; 4) спростовність – неспростовність формули.Нас цікавить третє із запропонованих означень і його взаємовідношення з першим. Якщо ми маємо судження A: “Квітка є червона”, тоді його заперечення : “Квітка не є червона”. За першим означенням це означає: “Ця дана квітка не є червоною”.Але це твердження несвідомо нами сприймається ще і так: “Квітка є нечервоною”. Тобто існує знання про те, що крім червоних квіток існують ще нечервоні квітки, тобто, якщо дана квітка не належить до класу червоних, то вона належить до класу нечервоних квіток.Таким чином, заперечення перетворилось у ствердження, бо суб’єкт судження (квітка) перемістився із однієї частини універсума в іншу (рис. 5). Тому заперечення в цьому смислі (за третім означенням) не є запереченням істинності, а є переходом до ствердження доповнення до універсального класу.Реальне мислення людини відбувається таким чином, що заперечення наявності предиката і ствердження його доповнення до універсума не суперечать одне одному, а мисляться одночасно, але в різних сферах.Свідомо людина мислить за законом несуперечності і виключення третього, бо свідомість зосереджена на відсутності співпадання суб’єкта і предиката. Однак у пам’яті і підсвідомості є знання про те, що існують також інші кольори.Якщо заперечувальне судження перетворити у стверджувальне, а потім виконувати квантифікацію не предиката, а його доповнення в універсальному класі, то можливо прослідкувати, що у заперечувальних судження також відбувається подвоєння по кількості, однак, не предиката а його доповнення в універсальному класі.Таким чином, стає співвідносним кількісне подвоєння предиката у стверджувальних і заперечувальних судженнях. Хоча у першому випадку подвоюється сам предикат, а у другому – його доповнення в універсальному класі.Наведемо приклади, з яких можна починати ознайомлення учнів з ідеєю квантифікації предиката у стверджувальному судженні або його доповнення – у заперечувальному судженні (табл. 4). Зауважимо, що змістове наповнення таких вправ доцільно брати з повсякденного життя учнів, орієнтуватися на їх життєвий досвід. У подальшому можливо залучати фактичний матеріал певного навчального предмету. Як показує практика, така робота повинна мати поступовий, систематичний характер, і починати її доцільно вже у 5-6 класі.Отже, факти неспівпадання мислення і мови, а також протилежності свідомого і несвідомого у логічному мисленні людини призводять до певного неспівпадання форми і змісту у мисленні учнів. Цими проявами обґрунтовується об’єктивна складність завдання розвитку логічного мислення школярів у процесі навчання.Таблиця 4.Форма судженняЗміст судженняСпіввідношення обсягівПрикладВсі А є ВВсі А є (всі) ВA=BВсі паралелограми – чотирикутники з попарно паралельними сторонамиВсі А є (деякі) ВABВсі паралелограми – чотирикутникиДеякі А є ВДеякі А є (всі) ВABДеякі паралелограми – ромбиДеякі А є (деякі) ВABДеякі ромби – правильні многокутникиДеякі А є не-ВДеякі А є (деякі) не-ВДеякі ромби – не є правильними многокутникамиДеякі А є (всі) не-ВДеякі чотирикутники не є паралелограмамиВсі А є не-ВВсі А є (деякі) не-ВЖоден квадрат не має нерівних діагоналейВсі А є (всі) не-ВЖоден паралелограм не є чотирикутником лише з двома попарно паралельними сторонамиРеальне розв’язання цієї проблеми, на нашу думку, є можливим шляхом по-перше, виділення тих конкретних логічних знань та умінь, які у неявному вигляді закладені у певному навчальному предметі а також необхідні для успішного його оволодіння, по-друге, організація систематичної роботи у процесі навчання по формуванню виділених логічних знань та умінь учнів на основі використання відповідно побудованої системи диференційованих вправ з логічним навантаженням, по-третє, включення у таку систему вправ групи завдань, які передбачають неусвідомлене застосування логічних знань та умінь учнів.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

Можете собі уявити, як себе почуваєш, коли все твоє єство каже тобі, що щось не так, а людина, котрій ти повність довіряєш завіряє тебе, що немає через що хвилюватись? Дана стаття висвітлює важливу інформацію про тривогу у дітей та те, як із нею боротися. Ця стаття є перекладом із англійської, авторські права на оригінальну публікацію належать Карен Янг.

Проблема домашнього насильства не нова, вона існувала ще з початку зародження людства, з початку зародження громад і понять сімейних звичаїв. Але те, що сьогодні деякі країни навчилися адекватно боротися із цією проблемою, а деякі поки просто мовчать про неї, не означає, що проблеми не існує взагалі. Ухвалення у 2018 році нового Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є вагомою зміною в кращий бік, але, щоб він працював на повну, треба докласти багато зусиль усього населення країни. І це так, адже все населення країни, від малого до старшого, має працювати в потрібному напрямі, щоб ця проблема не була такою нагальною й глобальною. Згідно з новим Законом, «домашнім насильством» уважаються всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, учинені між колишнім чи теперішнім подружжям або людьми, які разом живуть чи жили. Закон передбачає, що стороні, яка скоїла насильство, буде заборонено телефонувати та листуватися з потерпілим, наближатися до нього на певну відстань. Якщо раніше домашнім насильством уважалися інциденти в подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер зараховують колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширено коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі - дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі.

У статті проаналізовано просторово-темпоральні орієнтації прикметників сучасної англійської мови. Хоча вивченню одиниць з темпоральною та просторовою семантикою присвячено багато праць, зокрема дослідженню лексичних одиниць поля часу англійської мови в системі мовних засобів та зафіксовані спроби лінгвістів охарактеризувати всі мовні засоби з просторовою семантикою, проблема залишається актуальною та відкритою для досліджень. Метою даної статті є встановити кількісне співвідношення простору та часу в мовному вираженні, а саме просторово-часовий аспект у лексико-семантичній системі на матеріалі прикметників сучасної англійської мови, що і є новизною дослідження. Для досягнення мети необхідно встановити точку перетину лексико- семантичних полів простору й часу в семантичній структурі прикметників сучасної англійської мови, виокремити прикметники, у яких перетинаються семи просторовості й темпоральності, дослідити взаємодію сем простору й часу, встановити співвідношення простору й часу в семантичній структурі прикметників у кількісному плані. Основним поняттям при аналізі та описі семантики з’явилося ствердження системності слів мови, яке і знайшло своє втілення в методі дослідження лексико–семантичного поля. Польовий принцип, перш за все, базується на виділенні ядра та периферії досліджуваних мовних одиниць. Саме через периферійну зону може бути встановлений зв'язок різних полів, які перетинаються і входять одне в одне, що і надає лексико–семантичній системі мови не лише міцну внутрішню цілісність, але й мобільність та гнучкість. Проаналізовано 113 просторових прикметників та 117 темпоральних прикметників, представлених як певний результат пізнавальної діяльності людини, що виокремлює у своїй свідомості уявлення не лише про категорії простору й часу реального світу, але й про їхні ознаки. Виявлено, що 26 прикметникам властиві семи і простору, й часу. 18 прикметників складають ядро та несуть максимальне функціональне навантаження.

Висвітлюються соціально-психологічні проблеми інвалідів, важливі не так самі по собі, як, перш за все, у контексті вивчення механізмів інтеграції осіб з інвалідністю в соціум, створення рівних можливостей для інвалідів, забезпечення оптимальних умов для розкриття їхніх компенсаторних можливостей, ефективної адаптації та соціалізації. Розглянуто причини ускладнення соціальної інтеграції осіб з інвалідністю, пов’язані з низкою труднощів соціально-психологічного характеру. Висловлюється припущення, що такий стан речей головним чином зумовила медично орієнтована модель інвалідності, яка до недавнього часу панувала в нашому суспільстві. У зв’язку з цим у соціумі сформувався відповідний стереотип – соціальна стигма, що представляє інвалідів як “хворих”, які потребують постійного стороннього догляду і доля яких – перебувати в установах інтернатного типу. Звертається також увага і на негативні наслідки іншої моделі інвалідності – соціально орієнтованої, відповідно до якої особи з інвалідністю сприймалися як “соціально слабкі” люди, не здатні до самостійного життя, що тягло за собою посилення контролю за їхньою життєдіяльністю, який нерідко переходив у гіперопіку. Обґрунтовується думка про те, що сьогодні на часі зміна парадигми щодо надання допомоги людям з інвалідністю, перехід до більш сучасної біопсихосоціальної моделі інвалідності. Наголошується, що дискримінація з боку суспільства призводить до виникнення фізичних та соціальних бар’єрів, які гальмують, обмежують особистий вибір людини з інвалідністю; а проте ефективність процесу соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями залежить не тільки від умов середовища, його лояльності щодо адаптанта, а й від зусиль самої особи з інвалідністю, її здібностей і бажання опановувати ситуацію, долучатися до системи соціальних відносин. Стверджується, що психологічний аспект інвалідності відображає як особистісно-психологічну спрямованість самого інваліда, так і емоційно-психологічне сприйняття проблеми інвалідності суспільством. Соціальна незахищеність осіб з інвалідністю пов’язується ще й з впливом психологічного чинника, що формує їхнє ставлення до суспільства й утруднює адекватний контакт із ним. Підкреслюється, що розглянуті психологічні проблеми осіб з інвалідністю перешкоджають нормальним відносинам з оточенням, негативно позначаються на їхній працездатності, загалом світосприйнятті, чим посилюють їхню соціальну ізоляцію. Висловлюється сподівання, що, вирішуючи основні соціальні проблеми інвалідів, а саме: підвищення їхнього соціального статусу, поліпшення матеріального становища, професійної затребуваності тощо, – фахівці обов’язково будуть брати до уваги вищезазначені особистісні психологічні проблеми.

У статті на основі аналізу наукових поглядів учених і норм чинного законодавства України визначено можливі шляхи вдосконалення правового регулювання позасудового вирішення податкових спорів. Констатовано, що запропоновані в статті кроки не вирішують усіх наявних проблемних аспектів механізму досудового вирішення податкових спорів, тим не менше проведення роботи з удосконалення законодавчого регулювання щодо вищезазначених проблемних питань має суттєво підвищити якість та ефективність функціонування зазначеного механізму. Необхідність запровадження переговорної форми врегулювання податкових конфліктів, по-перше, зумовлено тим, що однією з основних ідей податкової реформи в нашій державі є встановлення партнерських відносин між державою в особі контролюючих органів і платниками податків; по-друге, допоможе зменшити навантаження на відповідні адміністративні та судові органи, уповноважені вирішувати податкові спори; по-третє, проведення переговорів сприятиме підвищенню якості й ефективності реалізації адміністративного та (або) судового вирішення податкових спорів, якщо перші (тобто переговори) не призвели до врегулювання розбіжностей. Доведено, що законодавчі положення мають бути чіткими та зрозумілими для тих, кому вони адресовані. Тобто необхідно закріпити в законодавстві чіткий перелік основних принципів, на яких ґрунтується й відповідно до яких функціонує механізм позасудового вирішення податкових спорів, щоб кожна сторона, як платник податків, так і контролюючий орган, із якими виник спір, а також контролюючий орган, що розглядає цей спір, чітко розуміли та усвідомлювали ті відправні, засадничі ідеї, відповідно до яких має відбуватися вирішення податкового спору. Наголошено на доцільності передбачити, що за загальним правилом вирішення справи відбувається відповідною посадовою особою вищого контролюючого органу. Однак платник податків під час подання скарги на рішення контролюючого органу має право подати клопотання про вирішення спору колегією у складі зазначеної посадової особи представників Ради бізнес-омбудсмена й центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Існує чимало методів кластеризації даних, але вони мають ряд недоліків, зокрема, з одного боку, це – неоднозначність розбиття масиву даних на групи, а з іншого – неможливість оцінити ступінь однорідності об’єктів, що належать одному і тому ж кластеру. Мета цієї роботи - розробити метод кластерного аналізу багатовимірних даних різної природи, який забезпечить однозначність розбиття набору незалежних вибірок на кластери, що не перетинаються, так, щоб ймовірність помилкової кластеризації не перевищувала певного наперед заданого рівня. Метод кластеризації ґрунтується на використанні критерію узгодженості χ2 . З іншої сторони, проблема аварійності на автомобільному транспорті є достатньо гострою у вітчизняних реаліях, оскільки рівень ДТП з потерпілими значно перевищує середній європейський. В той же час, кластеризація регіонів України за видами дорожньо-транспортних пригод з постраждалими, їх причинами та винуватцями дозволить зрозуміти спільні регіональні фактори, що впливають на рівень аварійності, визначити та впровадити кращі практики її запобігання. Саме тому представляється актуальним застосування запропонованого методу до аналізу аварійності на автомобільному транспорті в Україні.Розроблений метод реалізований програмно та застосований до порівняльного аналізу рівня аварійності на автомобільному транспорті по регіонах України.

У статті встановлено, що перед сучасними підприємцями постає безліч ризиків. Важливим напрямком виходу з кризи, особливо, в умовах пандемії спричиненої COVID 2019, повинна бути підтримка держави, особливо харчових підприємств, які забезпечують продовольчу безпеку, отельного та ресторанного бізнесу, розважальний сектор та ін., які забезпечують надходження ВВП і покращують життя. Не зважаючи на те, що фахівці вважають, що харчова промисловість – одна із галузей, які страждають від кризи найменше, тим не менш, існують проблеми, з якими стикаються підприємці, і які висвітлені у статті. Підприємствам запропоновані шляхи можливого подолання кризового становища.

У цій статті досліджено та проаналізовано явище конфлікту інтересів на державній службі та запропоновано можливі варіанти превентивних заходів та розробки механізмів щодо недопущення конфлікту інтересів. У процесі вдосконалення законодавства відбулося розмежування понять «потенційний конфлікт інтересів» і «реальний конфлікт інтересів» залежно від стадії впливу суперечності, що виникла у прийнятті рішень чи вчиненні дій поса- довцем. Таке розмежування в рамках загального поняття цілком узгоджується з підходом, що існує в міжнародній практиці. Очевидний (реальний) конфлікт інтересів стосується ситуацій, коли існує особистий інтерес, який може обґрунтовано вважатися таким, що впливає на виконання посадовцем своїх обов’язків, навіть якщо такий негатив- ний вплив фактично відсутній. Проте неврегульованість законодавства, відсутність цілісної стратегії та чіткого алгоритму дій щодо конфлікту інтересів, недостатність санкцій та непрагнення до діяльності контролюючих органів не дають змоги не тільки розв’язати наявні, але й попередити потенційні конфлікти інтересів. Природа представницької функції держаного службовця вже передбачає наявність певних конфліктів інтересів. У дослідженні детально розглянуто сутність конфлікту інтересів та сформульовано висновок, що майже всі корупційні злочи- ни відбуваються під дією конфлікту інтересів, тобто через владні повноваження задоволення особистих потреб, незаконного збагачення та отримання неправомірних благ. Для вчинення злочину, пов’язаного з корупцією, конфлікт інтересів і є передумовою. Найдієвішими нині методами недопущення надалі конфлікту інтересів у кримінальному діянні є саме превентивні методи. Попередження виникнення конфлікту інтересів та викладення в методичних рекомендаціях Національного агентства з питань запобігання корупції норм мають характер лише рекомендацій, а не наказів. Надзвичайно важливо вживати заходів попередження конфлікту інтересів, законодавчо чітко забез- печити невідворотність покарання за порушення реального конфлікту інтересів відповідно до чинних норм та роз- робити чітку стратегію стосовно роботи близьких осіб в одному органі.

Політичний конфлікт містить загальні ознаки, які виділяють його від інших суспільних конфліктів, а можливі шляхи розвитку і подолання конфліктної ситуації уже встановленні на теоретичному та практичному рівнях. Однак, сучасна історія пострадянських країн свідчить про небезпеку політичних конфліктів, оскільки сторони протиборства не завжди використовують загальноприйняті правила дипломатичного врегулювання конфліктів, а тому відбувається консервування конфліктних протиріч на невизначений період.Особливості ескалації протиборства на теренах Молдови, Грузії та України демонструють небезпечні наслідки військових конфліктів, які виникли на підставі розвитку політичних процесів, а тому потребують уваги та детального аналізу. Сторони вдаються до непередбачуваних дій, а усі відомі шляхи врегулювання конфліктів не приводять до вирішення конфліктів.Звичайно, пострадянські країни на конфліктологічній мапі демонструють специфічні шляхи розвитку політичного конфлікту, його ескалаціїта особливості призупинення. Вирішення конфліктної ситуації у пострадянських країнах часто спонукає сторони до подальшого і сильнішогозагострення. Суб’єкти політичного конфлікту доходять до критичної точки протиборства, а саме збройного протистояння.У період Радянського союзу конфлікти взагалі не вирішувалися, вони публічно не розголошувалися і наукового дослідження, щодо даного питання, практично не існувало. З становленням незалежних пострадянських держав політичний конфлікт став проявлятися в різних сферах суспільного життя публічно, що сприяло науковій активності в конфліктному напрямку дослідження. Тому, особливості щодо врегулювання політичногоконфлікту розпочинають висвітлювати в період становлення незалежних пострадянських держав.Уже встановлений науковий факт, що посткомуністичні країни складно переходять до демократії та по різному сприймають цей процес, оскільки,одні законсервувались на невизначений термін, інші швидко перелаштувались на новий лад, треті ніяк не можуть визначитись з вектором розвитку. Цей процес науковцями трактується, як непослідовний, суперечливий та необачний.

Хлібопекарська промисловість України має велике соціальне значення, вона є підтримкою стабільності у суспільстві, а підприємства, що виробляють такий значимий для кожного пересічного українця продукт харчування, як хліб, прагнуть задовольнити потреби усіх верств населення. Тим не менш, не дивлячись на таку значимість, останнім часом у галузі спостерігаються негативні процеси, що істотно впливають не лише на якість виробів, а й на загальні тенденції у виробництві та реалізації продукції. В даній статті проаналізовано основні проблеми хлібопекарської промисловості, розглянуто стан ринку хлібобулочних виробів у цьому аспекті та запропоновано актуальні шляхи розширення асортименту. Вибір напрямів впровадження інноваційних засад має ґрунтуватися на індивідуальних потребам кожного окремо взятого виробництва і бути націленим на конкретну групу споживачів. Саме такий підхід має забезпечити гарантований результат. Останнє десятиліття ціла група хлібобулочних виробів, залишається поза увагою великих підприємств та науковців, розроблені за останні роки основні концептуальні підходи до розвитку нових технологій хлібобулочних виробів рідко стосуються сухарних виробів. Тим не менш, їх можна розглядати як перспективну групу хлібобулочних виробів, що за рахунок оптимізація параметрів тістоприготування, складу харчових добавок багатофункціонального дії дасть можливість отримати додатковий прибуток, оскільки їх вартість значно відрізняється від вартості соціально значимого хліба, окрім того строки реалізації хлібобулочних виробів пониженої вологості дають можливість розглядати їх навіть як групу виробів, що можуть імпортуватися. Створення нових технологій сухарних виробів поліпшеної якості на основі регулювання біотехнологічних процесів виробництва дозволить розширити асортимент та популяризувати цей продукт харчування. Модернізація існуючих шляхів удосконалення якості хлібобулочних виробів пониженої вологості, які включають як використання поліпшувачів різної природи, так і застосування технологічних прийомів та рішень дозволить перевести такі вироби у площину дієтичного та спеціального призначення. Оскільки в світлі останніх досягнень в області науки про харчування пріоритетним є створення асортименту виробів пониженої вологості для дієтичного та спеціального харчування.

Мета роботи – на основі аналізу джерел наукової інформації визначити шляхи вирішення еколого-гігієнічних проблем сучасного харчування спортсменів. При проведенні досліджень використані методи теоретичного аналізу літератури: узагальнення, синтез, формалізація, абстрагування. Аналіз наукової літератури та інших джерел інформації показав, що еколого-гігієнічні проблеми харчування спортсменів полягають у тому, що під час складання харчових раціонів спортсменів: • не враховуються екологічні типи харчування; • недостатньо використовується харчування як засіб підвищення природної екологічної стійкості організму спортсменів до несприятливих чинників навколишнього середовища; • не контролюється надходження з їжею токсичних речовин; • відсутні фахівці-екологи, які спільно зі спортивними лікарями і дієтологами впроваджували б у практику положення екології харчування в сфері спорту. Запропоновано системний підхід, який включає: врахування екологічних типів і можливостей харчування як фактора підвищення екологічної природної стійкості організму спортсмена до дії природних небезпечних чинників; обмеження надходження до організму спортсменів токсичних речовин з їжею за рахунок ширшого використання продукції екологічного (біологічного) землеробства; використання харчування для профілактики та лікування десинхронозу; можливість вивчення дисципліни «Екологія харчування у сфері спорту» у рамках магістратури за спеціалізацією «Екологія фізичної культури і спорту».

Вступ. Успішне вирішення завдань, покладених на медичну службу вимагає високого рівня забезпеченості особового складу вітчизняних Збройних Сил максимально широким спектром лікувальнопрофілактичних засобів, у т.ч. природного походження. Україна займає позицію лідера серед європейських країн за рівнем забезпеченості цінними природними лікувальними ресурсами, за їх значимістю одними з найбагатших вважаються південно-східні регіони - Дніпропетровський та Запорізький, що й обумовило об’єкт дослідження. Як показав скринінг-аналіз, до сьогодні залишаються повністю не з’ясованими особливості формування ресурсного потенціалу цих регіонів, не узагальнені потужні можливості проведення лікувально-реабілітаційної роботи засобами природного походження серед військовослужбовців на відповідних курортних і позакурортних територіях.Мета дослідження – розширити можливості оптимізації застосування рекреаційних можливостей південно-східних регіонів України в місцях можливої дислокації військовослужбовців.Матеріали та методи. Застосовували загально-наукові та системно-оглядові методи інформаційного пошуку, зокрема скринінг-аналіз, систематизація та інтерпретація її результатів, маркетингових досліджень.Результати. Вперше здійснена порівняльна кількісно-якісна оцінка найпотужніших бальнеогрязьових джерел як ланки природного рекреаційно-ресурсного потенціалу Дніпропетровщини та Запоріжчини. Прослідковано взаємозв’язок виявлених ресурсів пелоїдів із напрямками проведення стаціонарного лікування у реабілітаційному відділенні санаторно-курортних закладів на території обраних регіонів. Фрагментарно висвітлено результати маркетингового дослідження бальнеогрязьових препаратів як сегментів фармацевтичного ринку. Відмічена його насиченість за країнами-виробниками, асортиментом, можливими лікарськими формами. Означені чіткі переваги пелоїдопрепаратів у порівнянні з розчинами нативної грязі, властивості яких майже тотожні. Вичленено найбільш цікаві позиції для можливого розширення спектру проведення відновлювального лікування військовослужбовців, особливо на місцях відповідної дислокації, що є цілком зрозумілим і доречним.Висновки. Порівняльна оцінка відповідних ресурсів обраних регіонів виявила схожість типу мінералізації грязей (сульфідно-мулові) та відповідного спектру надання лікувально-реабілітаційних послуг в умовах санаторно-курортних закладів, розташованих на цих територіях. Вичленено водогрязелікарні та інші заклади, що спеціалізуються на обслуговуванні учасників ООС. Означено, що протягом особливого періоду вони повинні перетворитися у військові госпіталі та використовуватися за призначенням. Проаналізовано численні випадки успішної реабілітації наслідків воєнних травм, поранень різної етіології, переломів, хірургічних втручань, тяжких тривалих захворювань після курсу застосування нативних грязей або пелоїдопрепаратів. Наведені приклади не вичерпують лікувальний потенціал пелоїдів у якості замісної терапії, що визначає актуальність розробки нових лікарських засобів на їх основі. Узагальнені сучасні підходи до проведення пелоїдотехніки. Вважаємо раціональним продовжити дослідження означеного напрямку, що дозволить розширити межі реалізації оздоровчо-рекреаційного ресурсу кожного регіону України. Це дозволить максимально скоротити підгострий період реабілітації та повернути військовослужбовця до строю. Викладений матеріал доводить, що грязелікування маєзалишатися невід’ємною часткою реабілітаційної програми для особового складу вітчизняних Збройних Сил, особливо в сучасних історичних умовах.

Мета. Виявлення шляхом емпіричного дослідження вербальних ознак неправдивості або правдивості письмового тексту на матеріалі рідної (української) та першої іноземної (англійської) мов. Методи. Учасниками емпіричного психолінгвістичного дослідження стали 200 студентів, котрі отримали завдання створити українською або англійською мовами два описи подій: один правдивий, а інший – неправдивий на ту ж тему. У загальному було проаналізовано 15 показників, які можуть свідчити про неправдивість письмового тексту. Для виявлення статистично значимої різниця застосовано t-критерій Стьюдента та Т-критерій Вілкоксона, для виявлення залежності між показниками – кореляційний аналіз Спірмена. Результати. Проведене дослідження підтвердило, що незалежно від мови (української чи англійської) правдиві тексти довші за неправдиві у більшості випадків, вони також більше наповнені емотивно-сенсорними та просторовими деталями, містять чисельні згадки особи мовця (самореференцію), натомість неправдиві тексти частіше актуалізують відмінні від правдивих домінуючі концепти. При аналізі англійських текстів, написаних українськими студентами, підтвердились наступні критерії неправдивості писемного мовлення: “лексичне розмаїття” мовлення; нерелевантність та надлишковість певної інформації, повтори; менша кількість числівників. Окремо підтверджено, що для українських неправдивих письмових текстів властиві порушення хронології подій та невиправдані контекстом зміни наративної перспективи. Не знайшли значимого статистичного підтвердження неправдивості писемного мовлення для обох мов такі ознаки: співвідношення довжини прологу щодо довжини всього тексту; наявність модифікуючих прислівників; наявність двозначних або неоднозначних, неконкретних номінацій; спонтанні виправлення на письмі; частотність вживання займенників першої особи множини та третьої особи однини і множини. Висновки. Існує низка вербальних ознак, за якими неправдивий письмовий текст відрізняється від правдивого, не зважаючи на той факт, що за своєю природою неправдиве мовлення є прихованим кодом та імітацією будь-якого типу правдивого мовлення. Однак ці критерії частково різняться для текстів, написаних українською та англійською мовами.

РЕЗЮМЕ. Наявна система реабілітації в Україні є недостатньо ефективною, бо не вирішені юридичні, кадрові проблеми та питання матеріально-технічного забезпечення реабілітаційних закладів. Мета – обговорення, пошук та створення шляхів вдосконалення системи реабілітації в Україні. Основна частина. Усі заходи із назвою «реабілітація» фактично мають «ритуальний» характер: застосування медикаментів, що не мають ніякого впливу на відновлення функцій; використання фізичних вправ без формування конкретних, обмежених у часі реабілітаційних цілей; «пересування» хворого «по етапах» реабілітації, що, фактично, повторюють дії попереднього етапу; циклічне повторення використання вищезазначених етапних дій при фактичній безперспективності подальшого відновлення. В Україні не вистачає фахівців-реабілітологів, рівень підготовки яких відповідав би міжнародним стандартам. Вже зараз Україна розпочала активно створювати сучасну систему реабілітації. Із серпня 2016 року в національному класифікаторі професій з’явилися нові назви професій – «лікар фізичної та реабілітаційної медицини», «ерготерапевт» та «фізичний терапевт», реорганізується чинна нормативна база, впроваджується Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я в українську систему реабілітації. Висновки. Для вдосконалення системи реабілітації в Україні потрібно: Сформувати єдиний орган державної влади, який буде координувати усі міністерства і відомства з питань реабілітації, прийняти низку законів та підзаконних актів з питань її адміністрування. Запровадити нові освітні програми та навчальні плани, стандарти, які визнані міжнародною професійною спільнотою, а також впровадити нові моделі реабілітаційних послуг. Зміцнити матеріально-технічну базу реабілітаційних закладів відповідно до міжнародних стандартів.

Актуальність теми дослідження. На сьогодні питання корозійної стійкості бетонних та залізобетонних конструкцій (ЗБК) є актуальними в усьому світі, оскільки ступінь корозійного захисту таких конструкцій визначає терміни їх експлуатаційної придатності та рівень стійкого розвитку будівельних процесів загалом. Постановка проблеми. Природно-кліматичні зони України характеризуються певною неоднорідністю як за температурою, так і за кількістю річних опадів, що часто стають причиною протікання певних деструкційних процесів у залізобетоні, здебільшого пов’язаних із кородуванням металевої арматури і, як наслідок, суттєвого зниження термінів її експлуатації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі корозії арматури залізобетону прикута увага багатьох вітчизняних та закордонних учених. Зокрема, значна увага приділяється способам підвищення щільності цементного каменю бетону, як активного сорбенту вологи із навколишнього середовища та транспортера її до металевої арматури. Також вказується на значний вплив температури навколишнього середовища (повітря) на швидкість протікання хімічних та електрохімічних процесів, що спричиняють корозію арматури та закладних елементів. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених корозійним процесам бетону та залізобетону, на сьогоднішній день не вдається в повній мірі виділити той чи інший спосіб запобігання корозії, як найбільш дієвий. На нашу думку, це пов’язано насамперед із відсутністю будь-яких систематизованих даних стосовно сучасних засобів боротьби проти корозії ЗБК, що дозволять значно збільшити строки їх експлуатації. Мета роботи. У зв’язку з цим, метою цієї роботи є аналіз способів підвищення терміну експлуатаційної придатності залізобетонних конструкцій, що працюють в умовах агресивних атмосферних впливів. Виклад основного матеріалу. Проаналізовано основні способи зниження рівня поруватості цементного каменю бетону на етапі його виготовлення з використанням різного роду модифікуючих добавок, та на етапі експлуатації залізобетонної конструкції шляхом його гідрофібізації та кальматації. Наведено наслідки тривалих корозійних впливів на металеву арматуру залізобетону та способи їх запобігання, переважно пов’язаних із просоченням арматури мігруючими інгібіторами корозії. Наведено передумови використання композитної арматури в якості альтернативи металевій. Висновки відповідно до статті. Встановлено, що основним джерелом корозії бетонних та залізобетонних конструкцій є капілярно-пориста структура цементного каменю бетону, що служить активним стоком вологи та різного роду хімічних домішок. Встановлено, що найбільш дієвим способом запобігання корозії металевої арматури нині є використання так званих мігруючих інгібіторів корозії, що на відміну від інших способів (гідрофібізації та кальматації) забезпечує надійний тривалий захист металевих стержнів від взаємодії із навколишнім середовищем.

У статті досліджено проблему атрибуції кібератак у міжнародному праві. Встановлено, що неможливість присвоєння державі поведінки приватних осіб зумовлена високим порогом тесту ефективного контролю. Отже, аналізується пропозиція щодо створення міжнародного механізму за прикладом МАГАТЕ, який би займався питаннями технічної атрибуції для подальшого встановлення правової атрибуції і відповідальності в межах міжнародного права. Лише такі висновки незалежного міжнародного механізму зможуть задовольнити вимоги ефективного контролю та поводження з приватними особами як з агентами держави. Це зумовлено тим, що в більшості звітів щодо технічної атрибуції наявні докази використання державної інфраструктури, а також взаємодії хакерів та хакерських груп з державними органами. У статті також розглянуті запропоновані моделі цього міжнародного механізму. З одного боку, пропонується такий міжнародний механізм, який би здійснював технічну атрибуцію на підставі взаємодії державних та недержавних акторів, з іншого боку, приватний сектор пропонує створити механізм, який би передбачав виключно консультації та отримання інформації від держав. Тому виключається членство держав, а інформація, яка надана ними, не буде обов'язковою для врахування у випадку сумнівів щодо достовірності даних. Ця пропозиція зумовлена тим, що, на думку приватного сектору, держави спробують втрутитися в процес технічної атрибуції через свої політичні мотиви або намагатимуться досягти рішення щодо відсіювання розслідування кібератаки, до якої вони або їхні союзники причетні. Автор доходить висновку про доцільність створення міжнародного механізму, який не передбачає повне виключення представників держави. Це пояснюється тим, що не лише технічні, а й політичні індикатори повинні бути враховані. Такий підхід знаходить підтримку серед усіх зацікавлених сторін через те, що технічні дані можуть бути скомпрометовані. Крім того, в розпорядженні державних агентів зазвичай знаходиться важлива інформація щодо конкретної кібе-ратаки та контексту, в якому вона була здійснена. Не менш важливо й те, що міжнародна спільнота навряд чи погодиться на створення міжнародного механізму з представників приватного сектору, висновки якого потенційно можуть стати доказами у встановленні відповідальності держав. Як наслідок, вирішення проблеми зі встановленням атрибуції буде відкладено на невизначений час.

Зважаючи на сучасний момент, коли наша держава опинилася в нестабільному економічному і політичному становищі, багато фахівців вислов люють свої гіпотези щодо необхідності трансформування правової системи України відповідно до сприйняття у ній ролі та значення того чи іншого органу державної влади. Усі уряди, які приходили до влади у роки незалежності України, відрізнялися тим, що намагалися реформувати правову систему держави, але на скільки їм це вдалося – ми можемо нині судити самі... Отже, автори об’єктивно розбираються у тій ролі, яку відіграє той чи інший орган в українській державі та суспільних відносинах. Зокрема, у статті йдеться про український нотаріат. Мета статті полягає у тому, щоб розглянути тенденції реформування нотаріату в науковому, організаційному та інших аспектах. З якою метою слід проводити такий аналіз українського нотаріату – не складно пояснити на наочному прикладі. Так, замість поглиблення нотаріальної функції, нотаріусів все більше і більше наділяють функціями, які їм не властиві. З огляду на суть нотаріату як органу безспірної юрисдикції робляться поступові кроки та далі висуваються все нові та нові пропозиції з розширення їхніх повноважень. Але до чого це призведе, якщо нотаріусів наділяти все більшим колом повноважень? Без вирішення залишається доволі просте запитання: “Хто ж має у такому разі якісно вчиняти саме нотаріальні дії?”. Тому дослідження і має на меті аналіз тенденцій реформування нотаріату в Україні. У статті йдеться не про звичні стандарти викладення науково-теоретичних концепцій учених у сфері нотаріату, а про сучасний стан правової системи України та місце у ній нотаріату як органу безспірної юрисдикції, який має досить важливе значення для належної охорони прав фізичних та юридичних осіб як в Україні, так і за її межами. Такий аналіз дає новий поштовх для поглибленого вивчення практичних аспектів нотаріальної діяльності з метою її переосмислення та подальшого розроблення доктринальних положень, які стануть базисом для прогнозування майбутнього українського нотаріату та вдосконалення як організації, так і процесуальної діяльності осіб, які вчиняють нотаріальні дії. У висновках автори висловлюють сподівання, що нотаріат стане дієвим механізмом з охорони прав суб’єктів цивільних відносин, але завдяки розширенню повноважень нотаріусів у цій сфері, а не наділенню їх все новими, невластивими нотаріальній діяльності функціями. Автори доводять, що саме наука повинна робити прогнози щодо розвитку нотаріату і пропозиції щодо їх втілення у законодавство про нотаріат із метою вдосконалення способів охорони та захисту прав людини. Автори вважають, що Україна має подолати економічну і правову кризи, які слід сприймати як першопричини виникнення проблем у нотаріаті, тоді і перед нотаріусами України мають постати зовсім інші завдання: забезпечувати охорону і захист прав фізичних та юридичних осіб завдяки високопрофесійній діяльності.

Мета. В роботі розглянуто напрями та розробки що направлені на підвищення продуктивності процесу буріння, зниження енерговитрат і підвищення надійності обладнання, в першу чергу інструменту. Так розглянуто застосування гідравлічних бурових установок, що дозволяють: знизити в 1,5...1,8 рази масу бурової установки, скоротити в 1,5 рази час спускопідімальні операції; забезпечити підвищення швидкості буріння в 1,3...2 рази, знизити час на нарощування бурильних труб в 2,5 рази, скоротити час на монтаж і демонтаж установки в 2...5 разів. Дослідження процесу руйнування гірської породи показали, що вплив ПАР на гірську породу викликає її разупрочнення і покращує умови її руйнування. Застосування добавок ДБ збільшує швидкість обертального буріння на 25 – 30 % і глибину проходки до його затуплення на 20 – 25 %. Результати дослідно-промислових випробувань показали, що використання добавок піноутворювача ДБ в промивної рідини при обертальному бурінні економічно доцільно.Методика. Роботи по розробці теоретичних моделей руйнування [8] шляхом математичного моделювання дозволяють розрахувати нелінійні безрозмірні залежності; частот і амплітуд поперечних власних коливань бурового ставу як від параметрів обертання ставу, так і від зовнішніх факторів. Спираючись на теорію подібності та аналізу розмірностей це дозволяє вивчити вплив параметрів не окремо, а в комплексі, що зменшує обсяг досліджень до 2-х раз.Результати. Системи гасіння поперечних коливань НСП, ефективність, якої перевіряється розрахунками і моделюється за допомогою SolidWorks, що виключає флатер бурового інструменту. Проводяться розробки моделей верстатів шарошкового буріння, які дозволяють виробнику верстатів вибирати раціональні параметри систем гасіння поперечних коливань бурових ставів, проект верстата використаний для розробки робочої документації діючої моделі.Наукова новизна. Встановлено залежність появи флатера бурового інструменту внаслідок збігу частоти його обертання з власною частотою поперечних коливань бурового ставу, на буровому ставі, який складається з 3-х восьмиметрових штанг, флатер з'являється на I частоті обертів 30 хв-1, а на буровому ставі, що складається з 2-х восьмиметрових штанг – на частоті I оборотів 113 хв-1.Встановлено шляхом математичного моделювання нелінійні безрозмірні залежності; частот і амплітуд поперечних власних коливань бурового ставу як від параметрів обертання ставу, так і від зовнішніх факторів. Спираючись на теорію подібності та аналізу розмірностей це дозволяє вивчити вплив параметрів не окремо, а в комплексі, що зменшує обсяг досліджень до 2-х раз.У теоретичному аналізі ефективності амортизаторів згинальних коливань - АІК, встановлено, що вони дозволяють значно (в 6 разів) зменшити поперечні коливання бурового става до 26 мм, однак не виключають появу флатера бурового інструменту, тому обгрунтован вибір більш ефективної системи виброгашення з накладними легкими напівмуфтами (НСП).Практична цінність. Розробка систем гасіння поперечних коливань НСП, ефективність, яких перевіряється розрахунками і моделюється за допомогою SolidWorks, що виключає флатер бурового інструменту. Проведення розробки моделей верстатів шарошечного буріння, які дозволяють виробнику верстатів вибирати раціональні параметри систем гасіння поперечних коливань бурових ставів, проект верстата використано для розробки робочої документації діючої моделі.Проведення робот по зниженню енергоємності та підвищення продуктивності при бурінні свердловин, також виготовлення установок для глибокого буріння на машинобудівних заводах країни і оснащувати їх власними комплектуючими виробами.Наукове і інженерне забезпечення виконується Національним технічним університетом «Дніпровська політехніка», також роботи проводяться в Українському державному науково-дослідному геологорозвідувальному інституті (УкрГНІГРІ), Івано-Франківському державному університеті нафти і газу (ІФГУНГ). Проектно-конструкторські роботи виконуються в ДКБ "Південне", Полтавському відділенні УкрГНІГРІ, ПКТИ АТ "Дніпроважмаш", КБ АТ "Сумський машинобудівний завод".

У статті розкрито зміст і структуру комунікативної компетентності молодшого школяра. З’ясовано, що сутність поняття «комунікація» є фундаментальною ознакою людської культури, яка полягає в інтенсивному взаємоспілкуванні людей на основі обміну різного виду інформацією. Поняття «комунікативність» розглядається як мотивованість будь-якої дії особистості, здійснення її з власної ініціативи, а не під впливом зовнішнього стимулювання. Комунікативні уміння – це здатність встановлювати й підтримувати контакти з іншими людьми, використовуючи власні здібності, необхідні для ефективної комунікативної дії під час міжособистісного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність передбачає не тільки оволодіння необхідною кількістю мовних і мовленнєвих знань, а й формування умінь практичного використання мови в процесі мовленнєвої діяльності. Здійснено спробу обґрунтування доцільності формування комунікативної компетентності учнів початкової школи, враховуючи, що молодший шкільний вік надзвичайно сприятливий для оволодіння комунікативними уміннями й навичками. Проаналізовано основні аспекти нової типової освітньої програми мовно-літературної галузі, в якій окреслено нові цілі навчання та його компетентнісні результати. Схарактеризовано дидактико-методичний супровід формування комунікативної компетентності учнів початкової школи в процесі навчання української мови. Узагальнено, що комунікативно спрямоване навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. Зокрема, обґрунтовано використання інтерактивних та ігрових технологій із метою формування комунікативних умінь у дітей молодшого шкільного віку з урахуванням сучасних методологічних і психолого-педагогічних вимог. Установлено, що інтерактивні форми навчання передбачають організацію комфортних умов для навчання, під час якого використовуються моделі життєвих ситуацій, рольові ігри й методи, котрі дають змогу створювати ситуації пошуку й передбачають, що в процесі навчання діти молодшого шкільного віку й педагог перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою.

У статті виявлено проблеми, пов’язані з обліком дебіторської заборгованості що полягають у відсутності чіткого співвідношення дебіторської заборгованості та кредиторської заборгованості у загальній їх структурі; непристосованості методів визначення резерву сумнівних боргів, які передбачені в П(С)БО 10 до обліку на українських підприємствах; розмежуванні понять короткострокової та довгострокової дебіторської заборгованості тощо. Систематизовано класифікацію дебіторської заборгованості за такими критеріями, як: визначення мети, формулювання завдань, конкретизування користувачів інформації, вибір ознаки класифікації, визначення пріоритетних принципів, вибір та групування дебіторської заборгованості за оптимальним типом, а також додатково запропоновано: суб'єкт дебіторської заборгованості, сума заборгованості, вид оцінювання, причина виникнення. Це дозволило визначити такі методи оцінки заборгованості, як , історичної собівартості; вартість реалізації (погашення) – факторингове, форфейтингове оцінювання, оцінювання при дисконті векселя; на основі поточної вартості; теперішня вартість. Запропоновано комплексний методичний підхід до розрахунку резерву сумнівних боргів, що містить аналітичну і математичну моделі розрахунку. Аналітична модель полягає в оцінюванні рівня платоспроможності дебітора на основі розроблених критеріїв рівня неплатоспроможності, за результатами якого списують дебіторську заборгованість покупців і відображають списані суми як сумнівний борг. Обґрунтовано, що математична модель визначення величини резерву, що заснована на методі класифікації дебіторської заборгованості за термінами непогашення. Використання комплексного методичного підходу до розрахунку резерву сумнівних боргів забезпечує розробку комплексної політики розрахунку такого резерву, виходячи з всебічного оцінювання розмірів, складу та термінів виникнення дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги з урахуванням специфіки господарюючого суб’єкта. Аргументовано, що більшість акціонерних підприємств, звітність яких є обов’язковою, не створюють резерву сумнівних боргів, за такими причина, як: а). це вимагає вилучення з обороту коштів, що можуть бути задіяні в інших сферах діяльності; б). підприємства не хочуть нести додаткові трудові витрати на створення цього резерву. Обґрунтовано перспективи забезпечення ефективного обліку дебіторської заборгованості. Запропоновано оптимізаційну форму бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості, атрибутивні ознаки якої включають: а). наявність єдиного підходу до обліку заборгованості (дебіторської та кредиторської), що забезпечує можливість проведення порівняльного аналізу і загального оцінювання дебіторської та кредиторської заборгованості, а також пов'язаність суб'єктів обліку (будь-яке підприємство може бути у ролі дебітора і кредитора); б).високоякісний облік довгострокової дебіторської заборгованості, що передбачає наявність розробки єдиного підходу до реєстрації та обліку довгострокової дебіторської заборгованості в системі синтетичних рахунків; ведення аналітичного обліку за кожним видом довгострокової дебіторської заборгованості в розроблених відомостях аналітичного обліку; узагальнення та накопичування аналітичної інформації про довгострокову дебіторську заборгованість. В цих умовах, створення ефективної моделі обліку дебіторської заборгованості дозволить уникнути ризиків неплатоспроможності і зниження показників ліквідності внаслідок отримання об’єктивної та своєчасної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

У статті на основі результатів аналізу керівних документів, що регламентують переведення системи оборонного планування на планування розвитку Збройних Сил України (ЗС України) на основі спроможностей, отриманого досвіду переходу від планування розвитку бойових можливостей, бойового складу та його організаційної структури до планування розвитку їх спроможностей визначені проблемні питання такого переходу. Зроблено висновок про неефективність обраних стратегій такого переходу, недостатність зусиль для здійснення методичного супроводження процесу, його організації, якості отриманих результатів. Запропоновано можливі шляхи вирішення проблемних питань, що виникли в ході переходу на планування розвитку спроможностей військових формувань ЗС України. Визначено, що обрані стратегії використання готової системи планування розвитку спроможностей однієї з країн-членів НАТО, використання фрагментів (окремих процедур) планування спроможностей НАТО для розвитку військових формувань ЗС України не є ефективними та не можуть на сьогодні вирішити завдання такого переходу. На основі аналізу позитивних та негативних рис, можливих наслідків з урахуванням умов України запропонована стратегія, яка інтегрує в собі обидва методи планування розвитку спроможностей військових формувань в НАТО та розвитку бойових можливостей військових формувань ЗС України, включає кращі процедури цього процесу, що використовують країни-члени НАТО, враховує умови і набутий досвід планування ЗС України. Виділені можливі процедури для взаємної інтеграції, на яких доцільно здійснити синтез двох систем планування у єдину для забезпечення її працездатності в умовах ведення бойових дій Україною та обмеженого часу.

Статтю присвячено питанням формування учнівського колективу через упровадження засад педагогіки партнерства як одного з основних аспектів функціонування Концепції Нової української школи на основі аналізу дефініцій поняття колективу. Ідеї педагогіки партнерства спрямовані на створення суспільства, яке є вільним від кліше та офіціозу. Ця нова ланка має подолати інертне мислення, перейти на інший рівень міжособистісних відносин. Партнерські відносини беруть початок у закладі освіти, де вся шкільна спільнота працює над створенням оптимального та психологічно безпечного освітнього середовища, вільного від булінгу та утиску самовираження суб’єктів освітнього процесу, якими виступають учні та педагогічні працівники закладу освіти. У статті розкриваються основні можливості та перспективи формування учнівського колективу на засадах педагогіки партнерства, що є оптимальним шляхом до налагодження взаєморозуміння, поваги та толерантного ставлення до оточення. Встановлено, що учнівський колектив може бути утворено тільки шляхом налагодження спеціальної роботи педагогічного колективу з формування високоморальної та позитивно налаштованої особистості дитини. Аналіз основних визначень поняття «колектив» дав змогу розкрити його багатоаспектність, оскільки воно розглядається не тільки в межах педагогічних наук. На сучасному етапі розвитку суспільства колектив відіграє велику роль у менеджменті, адже неможливо керувати організацією, якщо не встановлено корпоративні зв’язки. Це дало підстави розглядати особистість учителя не тільки з позиції Концепції Нової української школи, а й як менеджера освітнього процесу. Доведено необхідність налаштування вчителя на виконання ролі лідера, який сприяє підвищенню якості та оригінальності у виконанні роботи, розвитку творчого підходу до справи. Демократичний клімат у колективі сприяє утворенню дружніх та відвертих відносин між членами колективу, формуванню почуття гордості за загальні досягнення та готовності розділяти труднощі колективу.

Мета роботи. Представити моделі та особливості поведінки, які визначають досягнення професійного, артистичного, педагогічного та особистого успіху. Основна ідея полягає в тому, щоб намітити шляхи та методи, що дозволяють використовувати і передавати мудрість і досвід наших майстрів на благо наших слухачів, учнів і власне нас. Інше питання – це необхідність правильного та повного розуміння аспектів довіри і співпраці, оскільки без цього місія артиста і наставника не може існувати. Дуже важлива ідея, що міститься у статті, – вказати на особливості заслуговуючого на довіру музиканта і педагога і не тільки його практичний досвід і мудрість, а, і, перш за все, теоретичні знання, що охоплюють різні аспекти: історичні, виробничі, формальні та асоціативні. Методологія, що застосовується в процесі дослідження, спирається на аналіз багаторічного досвіду, заснованого на художніх і дидактичних ефектах, спостереженні за спільнотою, переосмисленні спеціальної літератури та аналізі питань і компонентів пізнавального процесу. Наукова новизна. Кожен індивідуальний погляд на питання дидактики і самореалізації в професії художника новаторський і абсолютно доцільний. Навіть якщо ми піднімаємо вже відому проблему, ми робимо це у відповідності з процесом навчання і самовдосконалення, що полягає в нескінченному повторенні і консолідації певних рухів, асоціацій, висновків, думок або постійному застосуванні етичних, освітніх та культурних принципів. Таким чином, новизна полягає в тому, що представлений новий ракурс на механізми і рушійні сили, які формують розвиток артистичної і педагогічної особистості вчителя, майстра, наставника і авторитета. Висновки. Підводячи підсумок, можна сказати, що саме знання і навички створюють, у першу чергу, почуття довіри і показують артиста у світі правдоподібності або брехні. Основне завдання – розвиток компетенцій, що дозволяють сприймати нас як авторитетного педагога-артиста. Однак цього недостатньо для повної довіри і впевненості у словесній, письмовій та виразній інформації, яку ми передаємо за допомогою виконання на інструменті, голосом, пишучи або диригуючи. Якщо пристрасть не проявляється у звуках і фразах наших концертів та рядках наших лекцій, буде складно надихнути – мотивувати, дати віру і вказати на шляхи для досягнення успіху.

Стаття присвячена з’ясуванню перспективних шляхів вдосконалення чинного законодавства України про працю у частині, що стосується реалізації трудових прав працівників. Встановлюються логічні межі формування ефективних напрямів удосконалення правового регулювання, а саме у вигляді вимог щодо: охоплювання реальних правових відносин, а не штучних конструкцій; слугування інтересам працюючої людини та осіб, які бажають долучитись до світу праці; ґрунтування на основних напрямах розвитку сучасної науки трудового права; невідривності від дійсності, реальних актуальних проблем реалізації трудових прав працівників; уникнення ситуацій, коли зміни законодавства призведуть до загострювання інших проблем реалізації трудових прав працівників чи до виникнення нових проблем. На підставі цього автором формулюються актуальні напрями оптимізації правового регулювання реалізації трудових прав працівників, головним чином: створення необхідних нормативних умов для реалізації працівниками трудових прав, зокрема, у вигляді прийняття Закону України «Про підвищення гарантій реалізації прав працівників»; прийняття Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо врегулювання нетипової зайнятості»; закріплення в законодавстві інституту розгляду Верховним Судом зразкових справ з трудових спорів, рішення в яких можуть слугувати збалансуванню ринку праці. Зроблено висновок, що правове регулювання реалізації трудових прав працівників характеризується множиною проблем, які можна поступово вирішувати у межах таких напрямів вдосконалення чинного законодавства України: 1) створення необхідних нормативних умов для реалізації працівниками регламентованих законодавством трудових прав; 2) удосконалення правового регулювання реалізації трудових прав атиповими працівниками; 3) удосконалення правового регулювання у частині підвищення ролі судової практики в оптимізації функціонування правового механізму реалізації трудових прав працівників. Окреслені шляхи удосконалення правового регулювання реалізації трудових прав працівників не стосуються проєктів кодифікованих законів про працю, адже, як випливає з результатів цього наукового дослідження, наразі не вбачається потреби у прийнятті нової нормативної бази трудового права України у тому вигляді, в якому ця нормативна база представлена до національного парламенту.

У статті розглянуто шляхи підвищення результативності та ефективності процесу управління підприємствами морської та річкової галузі. Визначено, що розрахунок показників результативності та ефективності – необхідна умова побудови повноцінної системи управління, тому що ці категорії є невід'ємними характеристиками управлінського процесу. При цьому їх часто визначають як відношення значень отриманих результатів до вироблених витрат. З аналізу наукової проблеми визначення сутності понять «результативність» та «ефективність» можна визначити, що ці поняття не мають однозначного тлумачення. Порівнюючи думки визнаних вітчизняних і зарубіжних учених, необхідно відзначити, що здебільшого поняття «результативність» і «ефективність» розглядаються як взаємодоповнюючі категорії, причому якщо результативність – уміння вибрати основну мету, то ефективність – уміння правильно використовувати ресурси для досягнення мети. Основна теза статті: результативність управління підприємств морської та річкового галузі – це виконання виробничих функцій, а ефективність управління – це досягнення економічного та соціального ефекту.

Стаття присвячена виявленню та науковому аналізу проблемних питань реалізації конституційного права на звернення на рівні законодавства України і на цій основі формуванню обґрунтованих пропозицій стосовно їх вирішення. Наголошено на важливості системних зв’язків між нормативно-правовими актами різної юридичної сили, які регламентують механізм реалізації права на звернення. Встановлено, що запропоновані до законодавства зміни або нові правові інститути повинні чітко та конструктивно вводитися до існуючої системи нормативно-правових актів. Виявлено основні недоліки Закону України «Про звернення громадян» та запропоновано шляхи їх виправлення. Метою статті є науковий аналіз проблемних питань законодавчого регулювання конституційного права на звернення. Наукова новизна статті полягає у визначенні основних проблем законодавчого регулювання реалізації конституційного права на звернення та пропонуванні шляхів їх вирішення. Висновки. 1) Слід зауважити, що і пропозиції, і заяви, а також скарги є видовими явищами та об’єднані єдиним родовим об’єктом правового регулювання, яким є звернення. Категорія «звернення» має цілком очевидний збірний характер, саме тому її визначення, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян», здійснюється через перелік означених видів та їх форм; 2) природним є те, аби термін «волевиявлення» віднайшов своє місце серед ознак категорії «звернення» у її дефінітивному визначенні; 3) закріплення конституційного права на звернення за усіма суб’єктами повністю відповідає положенням принципу всезагальності; 4) у тексті конституційної норми необхідно передбачити усіх суб’єктів, які зобов’язані прийняти й розглянути звернення, що є більш бажаним та обґрунтованим, ніж закріплення неповних переліків таких суб’єктів; 5) Закон України «Про звернення громадян» не містить визначення поняття «право на звернення», в якому були б закріплені основні його ознаки та найбільш суттєві сторони цього правового явища. Така ситуація не є прийнятною, а тому визначення права на звернення має віднайти своє місце в «тілі» цього базового нормативно-правового акта; 6) виокремлені у системну сукупність принципи конституційного права на звернення повинні бути відображені у Законі України «Про звернення громадян», до того ж в окремій статті.

Сьогодні теорія аргументації зазнає значних змін, які спонукають вчених, що працюють у цій царині, до подальших наукових досягнень. З’являються нові течії та напрямки, предметне поле розширюється, а саме уявлення про аргументацію модифікується, залучаючи нові аспекти та інструментарій. Незважаючи на це, у межах теорії аргументації прослідковуються значні термінологічні проблеми, від вирішення яких залежить майбутній розвиток царини. Дослідники вживають одні і ті самі поняття на позначення різних феноменів, враховуючи особливості власних теорій, але не узгоджуючи їх з наявними наробками інших вчених. Слід зазначити, що такі ключові для напряму терміни як ‘аргументація’, ‘аргумент’, ‘аргументативний процес’, ‘аргументативна реальність’ та інші змінюють своє значення залежно від контексту та дослідницьких інтересів конкретного науковця. Сьогодні терміни ‘argument’ та ‘argumentation’ повинні розумітися як ті, що покривають значно більшу семантичну територію, аніж традиційне розуміння засобів переконання. Наразі такі шляхи комунікації як переконання, доведення та обговорення розглядаються як невід'ємні елементи аргументації. З цієї причини, семантичне поле, що покривається термінами ‘argument’ та ‘argumentation’, має бути переглянуте та переосмислене. Актуальність таких проблем посилюється поширенням інтересу до теорії аргументації, який сьогодні виявляють не лише вихідці з англомовного світу, але й носії інших мов. Термінологія, притаманна цій царині, активно перекладається з англійської мови та впроваджується у національні наукові лексикони. Це породжує низку перекладацьких проблем і створює необхідність розвивати локальні категорійні апарати, зокрема україномовний. Переклад породжує нові сенси, не проявлені раніше. Це одна з причин, чому шляхи розвитку царин знання відрізняються, залежно від наукового середовища. Неоднозначність використовуваних термінів призводить до смислових труднощів, які мають бути вирішені за допомогою створення усталеного категорійного апарату. Переклад цитат та головної термінології з англійської мови здійснений автором цієї статті.

Корпорації, на сучасному етапі розвитку нашої країни, можуть стати одним із потужних і ефективних інструментів управління сучасними бізнес процесами. Запорукою не тільки інвестиційної привабливості компанії, ай гарантією ефективного функціонування підприємств в умовах зростаючої конкурентної боротьби, є ефективність корпоративного управління, і тому проблема поліпшення корпоративного управління викликає підвищений інтерес не тільки з боку вітчизняного бізнесу, законодавчої і виконавчої влади, але й вітчизняної економічної науки. Проведені дослідження підтверджують факт, що корпоративне управління, це складний процес, який поєднує в собі організаційно–правові, економічні, мотиваційні, соціально–психологічні та інші механізми. Ефективне управління корпораціями дає можливість по новому займатися підприємницькою діяльністю, шляхом поліпшення фінансових результатів компанії за рахунок більш високої продуктивності (рентабельності), інвестиційного капіталу, мобілізація капіталу для швидшого виконання проектів, ніж конкуренти. Критерії ефективного корпоративного управління можна розглядами двома загальним складовими: значна частка нематеріальних активів, що призводить до зростанні вартості та інвестиційної привабливості на ринку; наявність гарантованого дисциплінарного контролю за роботою топ–менеджерів. Процес корпоративного управління охоплює всіх учасників зацікавлених в розвитку корпорації, кожна з яких має свої інтереси. Вдосконалення системи корпоративного управління сприяє підвищенню ефективності організацій та розширенню їх доступу до зовнішніх джерел фінансування, що є однією з умов стійкого зростання економіки. Удосконалення системи корпоративного управління залишається одним із пріоритетних завдань, як на загальнодержавному рівні так і на міжнародному, проте вони мають бути розроблені з врахуванням інтересів всіх учасників. Крім вище перерахованих напрямів вирішення проблем корпоративного управління подальшого дослідження заслуговують такі його аспекти, як: посилення впливу держави на процеси корпоративного управління; збільшення відповідальності вищого керівництва перед усіма акціонерами; посилення ролі аудиторської діяльності управлінських органів корпорації; формування системи управління ризиками та ціла низка інших актуальних проблеми.

У статті надана інформація про експериментальне вивчення ролі гістамінергічної системи за умов уведення різних фосфорорганічних сполук (ФОС), зокрема фозалону. Отримані результати свідчать про опосередкування кардіотоксичної дії ФОС впливом не лише на холінергічну, а й на гістамінергічну медіаторну систему. Зроблено висновок про те, що ймовірно застосування модуляторів гістамінергічної передачі може бути одним із «нетрадиційних» шляхів фармакологічної корекції негативного впливу різних за токсичністю ФОС на серцево-судинну систему, що підтверджується ефективністю, зокрема, дифенгідраміну щодо усунення негативного впливу ФОС на скорочувальну функцію міокарда.

У статті аналізуються основні риси соціального вчення Вселенського патріархату щодо проблеми бідності. Застосовано герменевтичний (аналіз окремих документів соціальної доктрини Константинопольського патріархату) і компаративний методи з метою вивчення різних інтерпретацій сучасного соціального вчення християнських церков щодо ставлення до проблеми бідності та шляхів її подолання. Досліджується соціальне вчення Вселенського патріархату про подолання бідності, яке залежить від уявлень сучасної теології про необхідність радикальної етичної солідарності з маргінальними й експлуатованими верствами населення. З’ясовано, що соціальне вчення Вселенського патріархату пропонує національним державам здійснювати політику соціального захисту, виходячи з визнання абсолютної гідності кожної особистості та спираючись на досвід практики соціальної дияконії і критичну аналітику сучасного глобалізованого капіталізму. Доведено, що соціальне вчення Вселенського патріархату є аналогічним до ідей соціальної доктрини папи Франциска, але при цьому залишається більш реалістичним та не ставить під сумнів сучасний капіталізм у цілому, а пропонує його реформування в напрямі розвитку культури спільнотності на основі застосування християнського морально-правового розуміння прав особистості. У соціальному вченні Вселенського патріархату значна увага приділяється моральним обов’язкам особистостей та спільнот щодо солідарності з бідними, мігрантами, постраждалими від соціальних викликів сьогодення. Капіталістичний етос пропонується гуманізувати через прийняття моральної регуляції з боку вищих етичних цінностей християнських спільнот, а не замінювати на посткапіталістичний етос християнського соціалізму. Таким чином, соціальна доктрина Вселенського патріархату стає виявом солідаризму, більш консервативного і прокапіталістичного, ніж соціальне вчення папи Франциска та політична теологія Джона Мілбанка.

Досліджено теоретико-методологічні та структурні особливості сутності банківського інвестиційного кредитування, яке об'єднує в собі поняття інвестицій і кредиту. Встановлено, що участь банків в інвестиційному процесі передбачає надання кредитів інвестиційного характеру на довготривалий період, а також вкладення коштів у цінні папери, паї, пайові участі як за рахунок банку, так і за дорученням клієнта. За результатами дослідження сутності банківського інвестиційного кредитування як довготермінової послуги своїм кредиторам, що бажають не просто розвивати свій бізнес, але які мають різні ідеї з удосконалення або відкриття нового напряму у своїй господарській діяльності, виділено принципи організації інвестиційного кредитування банком. Вивчено процедуру надання інвестиційного кредиту, яка склалася на практиці вітчизняних банків, що дало змогу встановити відповідність стадій кредитного процесу стадіям життєвого циклу інвестиційного проекту. Охарактеризовано перспективність венчурного фінансування високоризикових інноваційних проектів як щодо охоплення усіх стадій інноваційного циклу, так і щодо можливості акумуляції венчурного капіталу за рахунок різних джерел, зокрема, доходів від приватизації, ресурсів банків, засобів різних фондів, нерезидентів. Доведено гіпотезу, що банківські інвестиційні кредити, з одного боку, є обов'язковою фінансовою складовою в інноваційному процесі, а з іншого боку, кредитування інвестицій без інновацій, іпотечне кредитування, кредитування на розвиток бізнесу можуть сприяти посиленню потреби підприємств у розробці та впровадженні нововведень, які будуть створювати умови для залучення висококваліфікованих науково-технічних кадрів (сприяти інноваціям). Вдосконалено систему надання та погашення банківського інвестиційного кредитування реального сектору економіки, яке повинне включати два взаємопов'язані аспекти: оцінку інвестиційної кредитоспроможності, а також механізм визначення рівня процентної ставки за інвестиційним кредитом.

Вступ. Безпека на транспорті є основним пріоритетом, не виняток також сфера торговельного мореплавства. Забезпечення безпеки судноплавства завжди було серед актуальних питань, яким приділяється підвищена увага. Серед при- чин, що зумовлюють виникнення аварійних ситуацій на флоті та мають безпо- середній вплив на показники статистичних даних з аварійності та загибелі суден окреме місце займає людський фактор. На морське судно в процесі експлуатації як об’єкт безпеки мореплавства цей чинник має істотний вплив. Мета. Мета статті полягає в дослідженні поняття «безпека судна», визначення складників людського фактора, його впливу на показники аварійності світового флоту, вста- новлення сукупності факторів, що формують людський фактор, його значення для безпеки мореплавства та шляхи її підвищення. Результати. У роботі розгля- даються теоретичні аспекти поняття безпеки судна, сформульовано визначен- ня людського елементу та сукупність факторів, що спряють його формуванню. Запропоновано авторський підхід щодо врахування людського фактора в оцінці ризиків. Висновки. У результаті дослідження було визначено основні фактори, що становлять загрозу безпеці судна, проаналізовано нормативні документи та принципи їх застосування щодо забезпечення моніторингу безпеки судна. Визна- чено складники впливу на людський елемент та індивідуальні фактори людського чинника. Представлені результати експерименту щодо рівня обізнаності членів плавскладу стосовно людського фактора.

Актуальність теми дослідження. Сучасний спорт належить до розважального шоу-бізнесу. У його основу покладено комерційні інтереси. Однак він не може існувати без тісного зв’язку з політичною, економічною й соціальною системами суспільства. Він також не може існувати й поза загальною національною правовою системою. У зв’язку з цим актуалізується значущість наукових досліджень міжнародного спортивного арбітражу з погляду системного підходу. Мета дослідження – вивчення та аналіз системи міжнародного спортивного арбітражу як основного інституту вирішення конфліктів, пов’язаних зі спортом, для формування в Україні сучасного Спортивного арбітражного суду. Методи дослідження – аналіз та узагальнення літературних джерел; аналіз документальних матеріалів; метод історизму; метод аналогії досліджуваних закономірностей; системний аналіз. Результати дослідження. Визначено й обґрунтовано правову основу функціонування міжнародного спортивного арбітражу, зокрема досліджено особливості, основні функції міжнародного спортивного арбітражного процесу та нормативно- правові документи, що регламентують діяльність суду. Представлено шляхи подальшого реформування й удосконалення діяльності Міжнародного спортивного арбітражного суду. Висновки. З’ясовано найбільш характерні недоліки наявної системи організації правової діяльності у спорті. Установлено основну причину невирішеності наявних труднощів в управлінні галуззю спорту вищих досягнень. Виявлено необхідність звернення до загальної теорії систем, що самоорганізуються. Запропонований підхід дасть змогу створити більш ефективну правову основу організації системи управління діяльністю арбітражних і третейських судів у спорті.

Використання кадрового потенціалу та його оцінка є дієвим методом управління персоналом, що дає змогу дослідити потенційні можливості працівників та доцільність інвестицій у персонал. Залежно від стратегії та форми підприємства кожний від оцінювання вимагає певних показників та методик. У статті розглянуто найбільш поширені та ефективні з них. Оцінка ефективності кадрового потенціалу служить для координації та поліпшення управління кадрами підприємства та формування системи розвитку персоналу. У сучасному економічному середовищі не існує єдиного підходу до оцінки кадрового потенціалу. Але це можна розглянути з позитивного боку, адже кожне підприємство може вибрати або розробити саме ту методику, яка є найбільш привабливою та дієвою в конкретних умовах певної організації. Сучасні методи оцінки кадрового потенціалу та його використання визнані ефективними, але не універсальними, тобто кожне підприємство повинне засновуватися на своїх індивідуальних факторах роботи, особливостях господарювання у галузі та економічних умовах країни у цілому. Управління кадровим потенціалом підприємства незалежно від його розмірів та кількості персоналу є одним із найважливіших чинників функціонування та розвитку економіки на рівні організації, країни та світу в цілому, адже жоден суб’єкт господарювання не зможе існувати без робочої сили. Саме кваліфікація кадрів підприємства, їх рівень освіти та професійні навички мають прямий вплив на розвиток та просування бізнесу, а їхні потенційні можливості є базою для подальшого зростання економіки регіону та країни. Головним чинником, що має сильний негативний вплив на ефективність кадрового потенціалу, є втрата працівників унаслідок плинності кадрів. Саме заради результативності інвестицій у персонал та успішності управління кадровим потенціалом підприємство має забезпечити низький рівень плинності своїх кадрів та високий рівень стабільності трудових ресурсів, адже через звільнення кадрів організація несе збитки та втрачає час на пошук, підготовку та впровадження нових працівників, які потребують особливої уваги керівництва на початку своєї трудової діяльності.

Автор досліджує проблематику заборони дискримінації при реалізації права на працю як способу забезпечення балансу інтересів у трудових відносинах. Автор вказує, що основним законним інтересом працівника при реалізації права на працю є отримання роботи відповідно до спеціальності і кваліфікації незалежно від інших факторів, які характеризують особисте та соціальне становище працівника. Визнається, що натомість роботодавець, володіючи правом на добір працівників, може зловживати цим правом та встановлювати обмеження, додаткові вимоги чи переваги для прийняття на роботу. Автор переконаний, що у цьому випадку не можна говорити про законність інтересу роботодавця. Навпаки, у такій ситуації має місце порушення принципу рівності у сфері праці та здійснюється дискримінація при реалізації права на працю. Автор зазначає, що чинне українське законодавство практично не закріплює ефективних механізмів захисту від дискримінації при реалізації права на працю, які б забезпечили реальний баланс інтересів учасників трудових відносин. Вказується, що за наявності положень, які гарантують рівне ставлення у трудових відносинах, положення трудового законодавства не розкривають механізми захисту права на працю у випадках, коли принцип рівності був порушений та мала місце дискримінація. Автором пропонуються шляхи удосконалення трудового законодавства для гарантування балансу інтересів учасників трудових відносин при реалізації громадянами права на працю.

У статті визначено, що відповідно до реформи децентралізації, актуальним на сьогодні аспектом є дослідження світового досвіду формування та витрачання місцевих бюджетів. Досліджено бюджетний устрій країн Європи. Економічна та фінансова децентралізація привела до формування міжурядових фінансових відносин, що поєднують у собі принципи як бюджетного унітаризму, так і бюджетного федералізму. Досліджено трактування поняття бюджетного унітаризму та федералізму. Проаналізовано частки доходів місцевих бюджетів у ВВП в країнах Європи. Досліджено, що В ЄС дев’ять країн використовують лише один рівень піддержавних органів влади (самоврядування); інші дванадцять країн мають два регіональні рівні (муніципалітети та регіони); тоді як решта сім мають три рівні нижче загальнодержавного (муніципалітети, регіони та суб'єкти посередницької діяльності). Визначено, що конституції деяких країн іноді взагалі не регулюють організацію місцевого самоврядування (наприклад, у США). Оцінено досвід європейських країн щодо обсягу надходжень до бюджету від місцевих податків. Здійснено аналіз динаміки бюджетного потенціалу місцевих фінансів Рівненської області. Визначено, що найважливішим економічним інструментом є бюджет, тоді як управління місцевими органами самоврядування відповідно до встановленого бюджету є обов'язковим за законом у кожній країні. Запропоновано шляхи збільшення податкової складової бюджетного потенціалу місцевих фінансів. Окреслено шляхи пошуку альтернативних джерел наповнення місцевих бюджетів через впровадження неподаткових зборів.

У статті досліджено стан проведення реформи децентралізації в Україні, що сприяло створенню демократичного механізму здійснення публічної влади на місцевому рівні. Доведено, що сама реформа спрямована на підвищення практичної значущості органів місцевого самоврядування та розширення і підвищення реальної дієвості їх повноважень за рахунок бюджетної децентралізації шляхом створення ефективної моделі побудови місцевих бюджетів. Встановлено, що на формування місцевих бюджетів впливають обсяги прибутків підприємств, установ, організацій, а також рівень прибутків населення, як є платниками податків та зборів в межах певної територіальної громади. Визначено, що реальне виконання місцевими органами своїх повноважень та їх активний вплив на соціально-економічну ситуацію в регіоні напряму залежить від достатнього обсягу матеріально-фінансових ресурсів, що знаходяться в їх розпорядженні, а тому своєї актуальності в сучасних умовах набуває проблематика формування доходів місцевих бюджетів, як одного із основних важелів в сфері діяльності органів муніципальної влади. В результаті аналізу актуальних проблемних аспектів формування доходів місцевих бюджетів встановлено, що попри запровадження фінансової самостійності органів місцевого самоврядування в рамках реформи бюджетної децентралізації та їх розширення повноважень у сфері формування місцевих бюджетів на практиці дані положення наразі не підтверджуються. Доведено, що задля оптимізації механізмів формування доходів місцевих бюджетів та підвищення ефективності управління місцевими фінансами необхідно вирішити низку проблем: недосконалість та неузгодженість законодавчого регулювання у сфері формування дохідної частини місцевих бюджетів; високий рівень концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті; розмитий механізм між територіального фінансового вирівнювання та розподілу повноважень між органами публічної влади та органами місцевого самоврядування тощо.

РЕЗЮМЕ. Відомі на сьогодні дані вказують на те, що бактеріальний вагіноз є значно поширеним клінічним синдромом порушення мікрофлори вагіни у жінок. Інфекційно-запальні захворювання жіночої статевої системи, які виникають на фоні бактеріальних вагінозів, становлять серйозну небезпеку для організму. Розвиток захворювань органів малого таза мікробної етіології залежить від персистентних властивостей мікроорганізмів, спрямованих на інактивацію факторів природної резистентності організму. Мета – вивчити наукові літературні джерела, у яких висвітлюються проблеми складу мікрофлори при дисбіозах вагіни та шляхи їх мікробіологічної корекції. Визначити найчастіші форми дисбіотичних станів, збудників та їх вплив на організм жінок. Результати. Дисбіоз вагіни – це поліетіологічний стан, у його розвитку беруть участь не тільки Gardnerella vaginalis, а й анаероби Mobiluncus spp., Bacteroides spp., Mycoplasma hominis та інші мікроорганізми. Єдиною причиною виникнення бактеріального вагінозу є порушення кількісного складу мікроорганізмів піхвового середовища на тлі інших дисбіотичних процесів організму. Ускладнення, пов’язані з бактеріальним вагінозом, включають хронічні запальні процеси внутрішніх статевих органів, розвиток спайкових процесів органів малого таза, неплідність, самовільне переривання вагітності на різних термінах, крім того, збудники БВ можуть впливати на розвиток злоякісних пухлин. Значною мірою дисбіози пов’язані з певними труднощами діагностики, резистентністю до лікування, надзвичайно високою поширеністю та можливістю розвитку тяжких ускладнень, особливо тих, що впливають на репродуктивну функцію людини. Висновки. Піхвова мікрофлора є не статичною, а мінливою макропопуляцією, в якій кількість визначених типів мікроорганізмів коливається в межах змін умов середовища їх перебування. Цей динамічний стан мікрофлори піхви не завжди беруть до уваги при аналізі результатів бактеріологічних досліджень. Вказана проблема потребує більш детального вивчення патогенетичних механізмів та шляхів медикаментозної корекції цього стану, що і буде предметом наших подальших досліджень.

У статті здійснено аналіз змісту основних нормативно-правових актів, які регулюють питання інформаційної діяльності та безпеки в Україні, визначені змістовні елементи їх співвідношення, неузгодженості та суперечності, а також розроблені науково обґрунтовані шляхи усунення останніх у контексті змісту положень національної безпеки. Встановлено, що у сьогоднішніх умовах при прийнятті законів та інших нормативно-правових джерел з означеної проблематики, суб’єкти нормотворчої діяльності не тільки порушують принцип верховенства права, що визначений в ст. 8 Конституції України, але й інших її норм, які стосуються інформаційної безпеки як об’єкта правової охорони, що, у свою чергу, породжує скарги громадян у різні судові та державні органи, а також до недотримання основоположних прав і законних прав людини, які є загальновизнаними у міжнародному праві та є предметом захисту у Європейському суді з прав людини. Доведено також, що таке положення з питань забезпечення інформаційної безпеки не тільки підриває авторитет нашої держави на міжнародній арені, але й виступає однією із загроз національної безпеки України.

Реформа системи вищої освіти завдяки цілеспрямованій праці Міністерства освіти і науки та вузів дала позитивні результати, але ще не вирішила головного завдання – підвищення якості підготовки спеціалістів, які потрібні державі і суспільству для творчої професійної діяльності в період науково-технічного прогресу людства і ринкових відносин.Головною причиною цього, на мій погляд, є те, що розвиток системи освіти тісно пов’язаний з економічними проблемами держави та національними особливостями суспільства, а ми намагаємось розв’язати освітянські проблеми за іноземним зразком, забуваючи що, наприклад, в Америці, звідки взято найбільше запозичень, цивілізована ринкова економіка, в якій визначальними є закони та справа. В них життєвий успіх спеціаліста визначається рівнем його підготовки у вузі, а недоукам не дають роботи на власних фірмах навіть батьки. У нас життєвий успіх спеціаліста у великій мірі залежить від зв’язків, причому ця “хвороба” так укоренилася, що сприймається за нормальні речі. Дане явище потрібно якнайшвидше ліквідувати, бо воно сильно гальмує прогресивний розвиток.В порівнянні з економікою передових капіталістичних держав, економіка України має інші проблеми. Там її основою є новітні технології з використанням сучасної техніки і головним для них є знайти ринки збуту для конкурентноспроможної продукції. В нас же головною проблемою є необхідність технічного переозброєння більшості галузей промисловості і сільського господарства, тому що на одиницю продукції (в більшості низької якості) відносно світових показників набагато вищі витрати енергоносіїв та сировини.Зрозуміло, що ці проблеми можуть успішно вирішувати спеціалісти високої кваліфікації, які підготовлені до творчої професійної діяльності по створенню ефективних технологій та машин для їх реалізації. Рівень кваліфікації спеціаліста будь-якого профілю, а особливо це стосується підготовки сучасних інженерів, залежить від рівня його базової фундаментальної підготовки, яка є наріжним каменем технічної освіти. За всіх часів дана теза була постулатом і ніким не спростовувалась. Тим більш вражаючим є той факт, що роль фундаментальних дисциплін в навчальному процесі постійно знижується. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти обсяги годин, що відводяться на їх викладання в недалекому минулому з нинішніми. Але ж ми хочемо, щоб наші випускники мали рівень кваліфікації не нижчий за рівень спеціалістів, що випускають кращі закордонні вузи!Проведений порівняльний аналіз навчального навантаження з математики, фізики і хімії для різних напрямків підготовки у нас і в деяких закордонних вузах також засвідчує, що питома вага майже з усіх фундаментальних дисциплін в них приблизно в два рази більша, ніж у нас. Деякі відхилення маємо в Краківській гірничій академії, але в Польщі зовсім інша система середньої освіти. В них дванадцятирічна середня освіта, причому в технічних ліцеях чи гімназіях, наприклад, учні вже вивчили матаналіз, який в нас студенти вивчають протягом першого курсу. Крім цього, в них має місце тісний зв’язок фундаментальних дисциплін з майбутньою професією. В австрійських і німецьких вузах, наприклад, назва дисциплін звучить так: математика для машинобудівників, чи електриків, чи економістів. Точно так само і фізика та хімія читаються відповідно до обраної спеціальності. Тут, на мою думку, йдеться про питання державної ваги і його треба вирішувати на відповідному рівні. Не принижуючи значення інших наук, необхідно все ж наголосити, що саме фундаментальні дисципліни формують основи наукового світогляду кожної людини, саме фізика, хімія і математика складають основу науково-технічного прогресу людства.Також треба визнати, що у справу погіршення фундаментальної освіти значний “внесок” робить і середня школа, в якій рівень знань учнів, наприклад, з фізики і хімії, вже опускається до критичної межі. Одним із каталізаторів такого становища стала відміна вступного іспиту з фізики на переважну більшість факультетів багатьох технічних університетів. Цей сигнал чітко зрозуміли вчителі, учні і їхні батьки. В результаті вузівські викладачі, а пізніше і викладачі інших технічних дисциплін, в розпачі від низького рівня знань фундаментальних дисциплін своїх студентів. Вони за перші семестри намагаються ліквідувати прогалини шкільної освіти, але це, як правило, не вдається. Пізніше такі студенти отримують дипломи інженерів, деякі вступають до аспірантури та стають викладачами, тобто колесо виродження все більше розкручується. Те, що в даний час відбувається із шкільними і вузівськими програмами фундаментальних дисциплін, є копіюванням нашою освітою чужих методик і ідей. Але саме наші спеціалісти, які навчались математики, фізики і хімії за традиційними програмами, є бажаними в різних зарубіжних наукових центрах, які працюють в галузі фізики плазми, твердого тіла, квантової електроніки, тощо. Тому не варто відкидати те позитивне, що напрацьовано десятиріччями і яке давало нам Нобелівських лауреатів та здобутки світового рівня у різних областях знань, технологій і техніки.Треба відзначити, що одне із найгостріших питань, які обговорювались на загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України – низький рівень освіти з фізики у школах і вузах країни. До Президента України і уряду відповідне звернення підписали сорок дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України. Як же покращити фундаментальну підготовку фахівців? Відомо, що тепер вузи мають значні автономні права і варто ними скористатися, не чекаючи рішень “згори”. В нашому національному університеті нафти і газу завдяки правильному розумінню ситуації з боку ректора, відомого у світі вченого в області механіки машин, академіка Української нафтогазової академії, професора Крижанівського Є.І., зроблені відповідні кроки щодо виправлення ситуації та покращення викладання фундаментальних дисциплін, без яких не може бути повноцінного інженера, який би успішно конкурував на міжнародному ринку праці. Два роки тому Вченою Радою університету було створено інститут фундаментальної підготовки, який згідно Положення є навчально-методичним, навчально-організаційним і науково-дослідним підрозділом університету на правах факультету для практичного втілення концепції вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти на базі глибоких фундаментальних знань з вищої математики, фізики і хімії. До складу інституту входять три кафедри фундаментальних наук, на черзі створення іще двох кафедр. Сьогодні можна констатувати, що створення такого інституту було необхідним і корисним, так як кафедри фізики, вищої математики і хімії вирішують спільні питання та об’єднані однією метою – покращити базову фундаментальну підготовку фахівців. Викладачі мають можливість обмінюватись досвідом своєї роботи, бо знаходяться на одному рівні, тоді як раніше були в певній мірі на другорядних ролях, оскільки кафедри відносились до різних факультетів, які більше розв’язують задачі спеціальної підготовки.Дуже важливим моментом у діяльності інституту була участь в організації і проведенні VIII науково-методичної конференції, на якій обговорювались питання фундаментальної підготовки фахівців і на яку були запрошені викладачі з інших вузів та вчителі шкіл і коледжів. При підготовці до конференції виконано значний об’єм роботи по вивченню і порівнянню навчальних планів різних спеціальностей у нашому університеті та багатьох європейських технічних вузах. Цей аналіз було покладено в основу рекомендацій, які затвердила наша Вчена Рада і які стали програмою діяльності інституту. Так, враховуючи неможливість перегляду навчальних планів спеціальностей в сторону збільшення аудиторних годин на вивчення фізики, математики, хімії, інформатики і програмування ми змістили акцент при їх викладанні в сторону профілізації навчального процесу в залежності від потреб профілюючої кафедри, тобто змінили зміст робочих програм дисциплін. Також на кафедрах інституту запроваджено керовану і контрольовану самостійну роботу, тобто йде мова про індивідуалізацію навчального процесу, оскільки світ на початку ХХ1 століття надзвичайно швидко змінюється, – вперше в історії розвитку людства покоління теоретичних ідей і машин змінюються в часі швидше, ніж покоління людей, а тому потрібно навчити студентів, майбутніх фахівців, самостійно знаходити необхідні знання в морі інформації що нас оточує для досягнення певного освітнього рівня. Для реалізації даного напрямку роботи потрібно змінити роль викладача: замість передавача певної суми знань студенту, він повинен стати координатором навчального процесу, консультантом, керівником навчання. Зауважу, що зміна функцій викладача – це довготривалий процес по підвищенню фахового рівня професорсько-викладацького складу.Проведений аналіз показав, що в нас є недостатнє забезпечення студентів навчально-методичною літературою. Тому в інституті сформовано єдиний план підготовки і випуску підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, електронних посібників тощо, а також створені творчі колективи, які повинні якнайшвидше забезпечити всіх студентів необхідними дидактичними матеріалами українською мовою.Дуже важливим напрямком діяльності інституту є налагодження співпраці і зв’язків наших кафедр із спорідненими кафедрами технічних вузів України. До речі, це один із шляхів більш швидкого забезпечення методичною літературою студентів внаслідок обміну, а також підвищення кваліфікації викладачів.Розв’язанню проблеми покращення фундаментальної підготовки майбутніх фахівців сприяє використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій проведення навчального процесу з використанням відповідних технічних засобів (аудіо- і відеоапаратури, комп’ютерів, телебачення, мережі Інтернет та ін.). Для цього потрібно використовувати як мізерні бюджетні кошти, так і залучати кошти різних фондів під проекти навчально-методичного характеру. Адже саме отримання грантів у великій мірі допомагає зміцнювати матеріально-технічну базу кафедр.Також хочу зачепити іще одне болюче питання вищої школи. З метою виживання зараз у вузах ми маємо поряд із студентами, які навчаються за рахунок бюджетних коштів, так званих контрактників. Це добре, але борючись за гроші ми намагаємось зберегти більшість студентів, що веде до зниження якості навчання. У даній ситуації кафедри фундаментальної підготовки в найгіршому становищі, тому що перед ними постає завдання виправлення браку середньої школи і відбору студентів для їх подальшого навчання. В нашому університеті знайдено вихід з даної ситуації: в навчальний процес впроваджено модульну технологію в поєднанні з визначенням рейтингу студентів. Було проведено п’ять науково-методичних конференцій, результати роботи яких дозволили розробити і вдосконалити “Положення про систему поточного, підсумкового контролю і оцінювання знань та визначення рейтингу студентів”. Треба відзначити, що через консерватизм характеру людини, все нове важко приживається. Але завдяки саме волі ректора Крижанівського Є.І. дана система організації і проведення навчального процесу працює, стимулюючи систематичну і самостійну роботу студентів протягом всього семестру. Вона підвищує об’єктивність оцінки знань, активізує навчальну діяльність та розвиває творчі здібності студентів, а результати екзаменаційних сесій та висновки більшості викладачів стверджують, що впровадження даної технології навчання є виправдане і сприяє підвищенню фахового рівня спеціалістів.Аналізуючи етапи і тенденції розвитку фундаментальної підготовки в технічному вузі приходимо до висновку, що зараз, коли створені нові форми і методи управління навчальним процесом, потрібен перехід до нових принципів формування змісту. Тому, створюючи нові інтенсивні технології навчання, треба зберегти глибокі традиції нашої фундаментальної підготовки та поєднати їх із здоровим прагматизмом заходу, тобто додати їй прикладну спрямованість. Це потребує координації зусиль викладачів різних предметів, великих затрат часу, тому що ці технології повинні базуватись на ідеї синтезу усіх дисциплін та принципу фундаментальності освіти, які об’єднують закономірності процесу пізнання і повинні враховувати ментальність нашого народу.

Аналізується біблейський наратив у контексті літературної традиції давнього Близького Сходу. Виявляється роль пошуку загальних рис між близькосхідними космогонічними міфами та уявленнями автора книги Буття для сучасних перекладів (на прикладі Бут 1:1-2). Враховуючи біблейську критику, такі переклади створюють більш чітку картину еволюції тлумачень тексту у межах біблейської традиції, що дозволить читачам у подальшому зрозуміти, де у Біблії знаходиться оригінальний текст, а де – його Reception History. Прослідковуються шляхи творчої переробки та рецепції біблейськими авторами запозиченого матеріалу з літературної традиції давнього Близького Сходу. На прикладі окремих біблейських текстів доводиться, що історична рецепція притаманна їх авторам, а біблейська критика та Reception History не тільки не суперечать одна одній, але й повинні розглядатися як невід’ємні методологічні принципи єдиного екзегетичного простору Біблії; протиставити Reception Historу біблейській критиці вважається методологічно недоцільним.

У статті на основі статистичних даних державних органів управління проаналізовано стан трудової міграції в Україні. Визначено, що система професійної освіти є однією з ланок процесу регулювання міграційних потоків. Концепція міграційної політики має знаходитися у площині міжвідомчої взаємодії та враховувати не лише специфіку трудової міграції, а й долучатися до стратегії розвитку ринку праці та ринку освітніх послуг. З’ясовано, що трудова міграція має не лише негативний вплив, а й може приносити користь. Але користь багато в чому залежить від політичної системи у країнах походження та призначення трудової міграції, а також від двостороннього, регіонального та багатостороннього співробітництва між ними. Виокремлено основні позиції щодо програми забезпечення справедливої міграції, намічено шляхи уповільнення процесу трудової міграції та поліпшення ситуації щодо збереження, формування та розвитку кадрового потенціалу України.

Розглянуто роль ціни на продукцію оборонного призначення (ПОП) для задоволення потреб оборони у матеріальних ресурсах для переоснащення збройних сил. Відзначено, що неконтрольований ріст цін на фоні суттєвого зростання в останні роки загальних витрат на закупівлі продукції підприємств оборонної промисловості не сприяє підвищенню якості та інноватизації продукції, не відповідає вимогам раціонального витрачання бюджетних фінансових ресурсів на потреби оборони, постає одним із чинників гальмування модернізації ОПК, його неспроможності задовольнити потреби обороноздатності країни. Проаналізовані недоліки діючої в Україні витратної системи ціноутворення на промислову та науково-технічну продукцію оборонного призначення. Обґрунтована необхідність удосконалення системи ціноутворення, посилення державного управління ціноутворенням для раціонального (ефективного) витрачання бюджетних фінансових ресурсів. Розроблені пропозиції з організаційного, нормативно-правового та фінансово-економічного забезпечення реформування діючої в Україні системи ціноутворення, з урахуванням провідного зарубіжного досвіду.

У статті розглянуто систему поглядів на проблему розвитку швидкісно-силових якостей дзюдоїстів. Визначено роль швидкісно-силових якостей в спортивних єдиноборствах. Описані загальні вимоги до вправ для розвитку і вдосконалення швидкісних якостей дзюдоїстів. Наведемо методику вдосконалення силових навичок, адаптовану до тренувального процесу дзюдоїстів, яка включає вправи на розвиток м'язів рук і плечового пояса, грудей, живота і спини, ніг і області тазу, шиї. Наведені тести, які застосовувалися для визначення рівня розвитку сили і швидкісно-силових якостей юних дзюдоїстів під час експерименту. Здійснено аналіз показників юних дзюдоїстів після проведення описаних тестів. Доведено, що у процесі підготовки спортсменів-дзюдоїстів значне місце варто відводити силовим вправам з партнером, які не тільки ефективно розвивають силу й швидкісно-силові якості, але й одночасно дозволяють удосконалювати окремі технічні елементи.

У статті розглянуто різні точки зору сутності поняття «безпека кредитної діяльності». Коротко проаналізовано сучасний стан кредитного портфеля банків України. Також в роботі розглядаються теоретичні та методологічні засади фінансової безпеки банківських установ, а саме: відображена сутність кредитної безпеки банку, загрози кредитній безпеці та ризики їх виникнення. Встановлено, що банки не змогли швидко адаптуватися до фінансового-економічних шоків та незмінної нестабільності у політичній сфері. Перш за все, це стало причиною збільшення рівня кредитного ризику, що в свою чергу, призводить до збільшення обсягів резервування та зменшення інвестиційних можливостей. Тому було запропоновано шляхи покращення фінансової кредитної безпеки банків.

Довга М. О., Мельник О. П. Проблеми правового регулювання фінансового контролю в Україні та шляхи їх вирішення. – Стаття. У статті розкрито основні питання побудови й запровадження дієвої та єдиної системи фінансового контролю держави. Розглянуто базові законодавчі акти, що регулюють здійс- нення державного фінансового контролю. Проаналізовано думки провідних вітчизняних учених, які досліджують проблеми фінансового контролю за ефективного використання коштів Державного й місцевих бюджетів, а також реформування в галузі. Звертається увага, що державний фінансовий контроль перебуває в процесі постійного розвитку й удосконалення, а його зміст і спрямованість змінюються залежно від рівня роз- витку суспільства, а також завдань, які суспільство ставить перед собою. Сучасні умови розвитку економіки й фінансово-економічна криза, яка охопила багато країн світу, показа- ли, що державний фінансовий контроль потребує постійного вдосконалення. Процеси, які відбуваються в сучасній економіці, не можуть бути впорядковані застарілими формами й методами фінансового контролю. У статті розкривається думка, що розвиток державного фінансового контролю забезпе- чить розвиток всієї фінансової системи й економічної безпеки країни. Проведено аналіз сучасного стану державного фінансового контролю, що надало мож- ливість визначити характерні недоліки функціонування елементів системи державного контролю, а саме необхідність посилення процедур попереднього й поточного фінансового контролю; покращення законодавчого врегулювання питань формування системи держав- ного фінансового контролю на основі прийняття єдиного нормативного акту, що допоможе визначити єдині концептуальні засади організації фінансового контролю; оптимізації орга- нізаційної структури суб’єктів державного фінансового контролю та інше. У роботі акцентується, що наявні проблеми у сфері фінансового контролю негативно впливають на реалізацію контролюючими органами покладених на них повноважень. Це спонукає до найшвидшого вирішення виявлених недоліків на основі запропонованих напря- мів удосконалення фінансового контролю.

Стаття присвячена аналізу стану підготовки майбутніх офіцерів запасу. Події на Сході України розкрили цілу низку проблем у системі підготовки офіцерів запасу. За результатами аналізу наукових праць встановлено, що у процесі військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу не враховуються такі чинники, як зміна способу комплектування військових формувань, впровадження стандартів країн НАТО у військовій сфері, досвід бойових дій на Сході України. У статті визначено особливості та запропоновано шляхи вдосконалення системи підготовки офіцерів запасу. Мета статті є аналіз основних проблеми професійної підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу та розглянути шляхи подальшого удосконалення системи підготовки офіцерів запасу, як одного з видів військового обов’язку.

Визначено основні засади діяльності Конституційного Суду України. Наголошено на основних проблемах відсутності єдиного підходу до тлумачення юридичного терміна. Зазначено шляхи подолання помилок і непорозумінь, пов’язаних з неоднозначним підходом до розуміння юридичної термінології. Визначено сутність офіційного тлумачення, яке застосовується Конституційним Судом України. Запропоновано видову класифікацію офіційного тлумачення. Наголошено на тому, що офіційне тлумачення не змінює зміст терміна, а, навпаки, шляхом тлумачення з’ясовується його дійсний зміст.