Добірка наукової літератури з теми "Шекспіра"

Творчість В. Шекспіра ввібрала в себе основні тенденції англійської літератури доби Ренесансу, одна з яких полягала у відродженні античної філософії. Вона мала значний вплив на твори великого драматурга, зокрема на його трагедію "Гамлет". Багато вчених, таких як О. О. Анікст, В. П. Комарова, погоджуються з наявністю ідей філософії стоїцизму в творі. Але, чи був головний герой стоїком – питання суперечливе і вчені не дають однозначної відповіді на нього. Причиною цього є повнота, багатосторонність та суперечливість характеру Гамлета.

У статті розглядається порівняльний аналіз оригінального тексту 19 сонету В. Шекспіра та його переклад українською Д. Паламарчука. Хоча вже було проведено багато досліджень даної тематики, інтерес науковців до проблем поетичного перекладу не вщухає, що підтверджується великою кількістю публікацій на цю тему

Ільченко І. С. Поетика бароко у трагікомедіях В. Шекспіра : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник К. М. Василина. Запоріжжя : ЗНУ, 2021. 53 с.
EN : The work is presented on 53 pages of printed text. The list of references includes 51 sources. The presented paper is dedicated to the analysis of such a topical problem as the specifics of baroque aesthetics in William Shakespeare's tragicomedies “The Tempest”, “Cymbeline”, “Winter’s Tale”. The object of research is the poetics of William Shakespeare's tragicomedies “The Tempest”, “Cymbeline”, “Winter’s Tale”. The subject of study is the baroque aesthetics in the representation of Shakespeare's tragicomedies “The Tempest”, “Cymbeline”, “Winter’s Tale”. The aim of the thesis is to find out the specifics of baroque representation in William Shakespeare's tragicomedies “The Tempest”, “Cymbeline”, “Winter’s Tale”. To achieve this goal, the following tasks were set: 1) to consider the aesthetic principles of the Baroque; 2) to find out the place of tragicomedies in the context of William Shakespeare's creative legacy; 3) to determine the features of the plot of Shakespeare's tragicomedies; 4) to consider the system of images of characters in tragicomedies, which are built on the principles of baroque aesthetics; 5) to analyze baroque antinomies in order to identify the features of artistic representation of the world in tragicomedies. The definition of the “baroque” is offered in the work. Exploring the artistic space of the plays “Cymbeline”, “The Tempest”, “Winter’s Tale”, we found in it a whole system of baroque means of reflecting reality. The plays embody the baroque idea of the illusory and variability of the world and man, the author distorts the space, thus testifying to the disharmony and chaos that prevail in the world. The dominant techniques in Shakespeare’s late pieces are play, illusion, dream, changing forms, which are the foundations of Baroque poetics.
UA : Робота викладена на 53 сторінках друкованого тексту. Перелік посилань включає 51 джерело. Об’єкт дослідження: поетика трагікомедій Вільяма Шекспіра «Цимбелін», «Буря», «Зимова казка». Мета роботи: з’ясувати специфіку реалізації барокової естетики у трагікомедіях Вільяма Шекспіра «Буря», «Цимбелін», «Зимова казка». Теоретико-методологічні засади: ключові положення теорії: збірники наукових праць («Шекспірівські читання» (2013-2021), «Шекспірівські студії» (2019), Ренесансні студії (1999-2020)), а також дослідження сучасних науковців (А. А. Анкіста (1974), Б. Б. Шалагінова (2003), Б. В. Вікерса (2006), Х. Ш. Сайма (2011), Т. В. Михальченка (2016) та інші). Отримані результати: дослідивши художній простір п’єс «Цимбелін», «Буря», «Зимова казка», можна зробити висновок, що наявність у текстах рис барокої естетики відображення дійсності втілені через барокові ідеї про ілюзорність та мінливість світу і людини, автор деформує простір, засвідчуючи тим самим дисгармонію й хаос, що панують у світі. Залучаючи міфологічний арсенал старовини (чарівні духи, німфи, богині), драматург намагається не стільки прикрасити п’єсу, скільки довести, що в довкіллі панують невідомі сили, дія яких є непередбачуваною. Ця таємнича атмосфера стає предметом видовища, спектаклю й підтверджує мінливість і нестійкість світу. Домінантами стилю творів пізнього періоду творчості В. Шекспіра стають гра, ілюзія, сон, мінливі форми, що є основами барокової поетики. Отже, «Цимбелін», «Буря» та «Зимова казка» перетворюються на втілення барокового уявлення про світ як про «хаос» та про людину як «ламкий очерет, що гойдається на вітру».

Фролов Д. О. Поетика п’єси «Буря» Вільяма Шекспіра крізь призму екокритики : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник Н. М. Торкут. Запоріжжя : ЗНУ, 2021. 59 с.
EN : The work is presented on 59 pages of printed text. The list of references includes 84 sources. This master's thesis is devoted to the perspective of the native field formation of ecocritical knowledge, built on the responsibility principles of science to society, which determines the need to identify ecocritical guidelines at the present stage of literary research. The object of research paperis a problem-thematic spectrum of human and nature correlation in the work of W. Shakespeare “The Tempest”. The main aim of the study is to identify the potential of the play “The Tempest” by W. Shakespearein the process of literary analysis, develop and test the ecocritical strategy of studying literary texts. Theachievement of aim requires solving the following tasks: to highlight the study state of the play “The Tempest” by W. Shakespeare in the research of modern scholars and determine the main trends of scientific controversy and the existing points of vagueness; to investigate the opposition of human to nature and its forces in the play of William Shakespeare “The Tempest”; to distinguish the artistic value of naturalistic and literary reproduction of nature and its processes; to characterize the anthropocreativity in the context of ecocritical discourse. The study gives an opportunity to state that W. Shakespeare and his wide feeling of ecology as human and nature world relations reveals the historical preconditions for modern environmental knowledge and activism, it also explores Shakespeare’s ability to generate creative and performative responses even to modern global environmental problems. Shakespearean ecocritic or the nature analysis deals with the weather, green plantations, animals, the ugly (for example, Сaliban) and even colonization. The scientific novelty of the master's thesis is that “The Tempest” by W. Shakespeare falls into the focus of ecocritical interpretation in Ukrainian literary studies.
UA : Робота викладена на 59 сторінках друкованого тексту. Перелік посилань включає 84 джерела Об’єкт дослідження: проблемно-тематичний спектр взаємовідносин людини та природи у творі В. Шекспіра «Буря». Мета роботи: дослідження полягає в тому, щоб в процесі літературознавчого аналізу п’єси «Буря» В. Шекспіра виявити її потенціал і розробити та апробувати екокритичну стратегію вивчення художніх текстів. Теоретико-методологічні засади: дослідження сформована в процесі акумуляції інтелектуального досвіду сучасного шекспірознавства та екокритики (О. Анікст, М.А. Барг, Т. Михед, Н.М. Торкут). Серед дослідників екокритичного напряму (М.П. Бранч, Т. Гарді, Ч. Ґлотфелті, Л. Куп, В. Рукерта, Д. Тері, Г. Фроммом тощо). Отримані результати: У системі теоретичних знань в найближчій перспективі становлення чи формування вітчизняної галузі екокритичних знань, побудованої на принципах відповідальності науки перед суспільством, обумовлює необхідністьвизначення екокритичних орієнтирів на сучасному етапі літературознавчих досліджень. Проведене дослідження дає можливість констатувати, що В. Шекспір і його широке відчуття екології як відносин людини та світу природи висвітлює історичні передумови сучасного екологічного знання та активізму, а також досліджує здатність Шекспіра генерувати творчі та перформативні відповіді навіть на сучасні глобальні екологічні проблеми. Шекспірівська екокритика, або аналіз природи у Шекспіра, торкається погоди, зелених насадженнь, тварин, потвор (наприклад, Калібан) і навіть колонізації.

Дисертацію присвячено встановленню когнітивно-прагматичних характеристик неввічливої комунікативної поведінки англійців XVI–XVII століття, закоріненої в концептуальних уявленнях про НЕВВІЧЛИВІСТЬ і актуалізованої у дискурсивних стратегіях і тактиках драм В. Шекспіра

Федько М. О. "Троїл і Крессіда" Вільяма Шекспіра в світлі теорії традиційних сюжетів і образів : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник В. С. Ботнер. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 91 с.
UA : Дипломна робота – 91 стор., 66 джерела. Об’єкт дослідження: історія про Троїла і Крессіду як традиційний сюжет. Мета роботи: розкриття специфіки опрацювання традиційного сюжету про Троїла та Крессіду письменниками Дж. Чосером, Р. Хенрісоном та В. Шекспіром. Теоретико-методологічні засади: основні положення теорії традиційних сюжетів та образів були розроблені такими вітчизняними науковцями як А. Є. Нямцу, А. Р. Волков, Н. О. Якубовська, В. Антофийчук. Отримані результати: До сфери наукового інтересу теорії традиційних сюжетів та образів, яка належить до компаративістики, входить сюжет про Троїла та Крессідою. Причиною цього слугує те, що цей сюжет бере початок з Античності і його розробляли чимало середньовічних письменників, включаючи Гвідо делле Колонн, Дж. Боккаччо, і відомі нам британці, як Дж. Чосер, Р. Хенрісон та В. Шекспір. Усі вони бачили сюжет по-різному, давали різні оцінки персонажам, зображали свою картину світу у власних творах. Проте найбільш розвиненим виявився сюжет саме «Троїла та Крессіди», написаний В. Шекспіром з тієї точки зору, що найбільша кількість детально розроблених персонажів, найширша проблематика та найгибші смисли наявні саме у його творі.
EN : The presented paper is dedicated to the analysis of such a topical problem as “Troilus and Cressida” by William Shakespeare in the light of traditional plots and characters theory. The object of the work can be defined as the.story about Troilus and Crisseyde as a traditional plot. The main aim of the paper consists in disclosing the transformations and modifications peculiarities of the traditional plot about Troilus and Cressida made by G. Chaucer, R. Henryson and W. Shakespeare. It determined the accomplishment of such objectives as: - perform an analysis of the scientific priorities of comparativistics and evaluate its place in literature studies; - determineto the essence of scientific controversy on the theory of traditionalplots and characters; - to identify the main types of traditional plots and characters and the criteria by which they are distinguished; - to discover the roots of the traditional plot about Troilus and Cressida and how this story was modified before the Middle Ages; - to analyze the specifics of interpreting the traditional plot in the plays G. Chaucer and R. Henryson; - to reveal the peculiarities of the modification of traditional plots and characters in the W. Shakespeare’s play. The area of scientific interest of the theory of traditional plots and characters, which relates to comparative studies, includes the story of Troilus and Cressida. This is due to the fact that this plot dates back to the Antiquity and was developed by many medieval writers, including Guido delle Colonne, G. Boccaccio, and by the famous British as G. Chaucer, R. Henryson, and W. Shakespeare. They all regarded the plot differently, gave different ratings to the characters, showed their worldview in their own works. However, the most developed was the plot of "Troilus and Cressida", written by Shakespeare from the point of view that the greatest number of detailed characters, the broadest problematics can be found in his work. The scientific novelty of the presented research lies in the analysis of the play written by W. Shakespeare “Troilus and Crisseyde” through the theory of traditional plots and characters.

Дисертацію присвячено аналізу українських перекладів п’єс В.Шекспіра «Отелло», «Макбет» і «Сон літньої ночі» із застосуванням семіотичного інструментарію та обґрунтуванню взаємозалежності вибору перекладацьких стратегій в процесі відтворення художніх кодів автора від адекватного семіотичного декодування оригіналу.

Войтович К. О. Специфіка поетичного перекладу (на матеріалі трагедії В. Шекспіра “The Tragedy Of Hamlet, Prince of Denmark” та її перекладів) : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 «Філологія» / наук. керівник С. П. Запольських. Запоріжжя : ЗНУ, 2020, 90 с.
UA : Дипломна робота − 90 стор., 107 джерел. Об’єкт дослідження: в даній роботі англомовні поетичні тексти. Мета роботи: дослідити особливості перекладу англомовних поетичних творів українською мовою. Теоретико-методологічні засади: ключові положення перекладознавства, розроблені В. Комісаровим, А. Поповичем, А. Федоровим, принципи теорії перекладу, розроблені В. Карабаном, І. Корунцем, Т. Кияком та ін.). Отримані результати: Поетичний переклад зумовлений не лише об'єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативними вимогами), але й суб'єктивними (поетикою перекладача). Адекватним є такий переклад, у якому передані всі наміри автора, в розумінні певного ідейно-емоційного впливу на читача, з дотриманням, у міру можливості усіх застосованих автором ресурсів образності, колориту, ритму. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох чинників: від майстерності перекладача, від особливостей мов і культур, що зіставляються, епохи створення оригіналу і перекладу, способу перекладу, характеру перекладних текстів тощо. Відтворення просодичних елементів належить до категорії еквівалентності і є обов’язковим критерієм оцінки якості поетичного перекладу. Порівнюючи переклади потрібно враховувати те, що перекладачі керуються різними стратегіями, які вважають для себе пріоритетними (тип тексту, мету перекладу і цільову аудиторію).
EN : The thesis deals with the translation issues of Shakespeare’s “The Tragedy of Hamlet, Prince of Denmark” into Ukrainian. The first chapter focuses on the notion of poetic work, Challenges of poetic translation and the categories of equivalence and adequacy in translation. The research proves that any poetic text is formed by the unity of ideas, images, words, sound, rhythm, intonation, composition. It is impossible to change one of the components of the poetic text so that it does not affect the overall structure, changing one component necessarily causes a change in the whole system. Thus the attempt to reproduce all the constructive elements in translation will inevitably lead to loss of harmony, therefore, it is necessary to define which elements in the given work are the main and to reproduce them with all possible accuracy, without paying, or paying insignificant, attention to others. The main challenges in poetic translation are seen as requirements that must be met by an adequate translation, and are as follows: accuracy, brevity, clarity, literariness. The translation rules that must be followed are to preserve the number of lines, meter and size, alternation of rhymes, semantic equivalents, comparisons, and other means of tone transition. It is highlighted that creating an adequate translation is the most important task of the translator. Adequate translation covers both semantic and pragmatic equivalence, without violating any norms, it is accurate and without distortions. Equivalence is the preservation of the relative equality of meaningful, semantic, semantic, stylistic and functional-communicative information contained in the original and translation. The equivalence of the translation of the original is always a relative concept, and the level of relativity can be very different. The degree of convergence with the original depends on many factors: the skill of the translator, the features of the languages and cultures being compared, the era of creation of the original and translation, the method of translation, the nature of translated texts. 87 The second chapter presents the translation analysis of Shakespeare’s “The Tragedy of Hamlet, Prince of Denmark” into Ukrainian. The issues of equivalence and adequacy of Ukrainian translations, produced by Mykhailo Starytskyi, Panteleimon Kulish, Oswald Burghardt (Yurii Klen), Mykhailo Rudnytskyi, Leonid Hrebinka, Yurii Andrukhovych and Hryhorii Kochur, were analyzed. As a result, the research demonstrated, that P. Kulish's translation, which is conditioned by the romantic concept of translation, can be considered close to the style of the original; M. Starytsky's translation, aimed at accuracy, but did not convey all the subtleties of the original, and the attempt to literally convey the content led to a significant linear lengthening of the text. Translations by M. Rudnytskyi and Y. Klen are the most laconic, because they were created for the stage and the priority criterion was pronunciation. At the same time, in Klen's "rationalist and romantic" translation we often observe a pragmatic adaptation of the highest level, which contributes to the improvement of the audience's perception. Kochur's translation has much in common with Klen's translation, and represents a classical stylistic interpretation, but his language is more abstract, academic, and the texts are longer. L. Hrebinka's translation features a wide register of the vernacular and a bold reproduction of Shakespeare's vocabulary on a national basis, reminiscent of P. Kulish's translation. Yu. Andrukhovych's translation is postmodern in spirit, strikes with anti-intellectualism, figurative simplification of expression compared to the original, the presence of extremely brutal vocabulary, the translator deliberately radically modernizes the vocabulary and style of the work in the eyes of mass culture. Reproduction of prosodic elements belongs to the category of equivalence and is a mandatory criterion for assessing the quality of poetic translation. The best in terms of reproduction of the main prosodic elements is the translation by H. Kochur. M. Starytskyi changes the original five-foot iambic to amphibrachy (threesyllable foot with a medium stressed syllable), often uses six- and seven-foot iambic. P. Kulish's translation is rhythmically better than M. Starytskyi's translation. P. Kulish 88 uses a five-foot iambic extended by one unstressed syllable, but the text is very saturated with rhythmic inversions (transition to the chorus) and a four-foot or six-foot iambic instead of a five-foot iambic. Yuri Klen completely preserves the five-foot iambic of the original, he alternates the eleven-syllable lines with the ten-syllable ones in each couplet, although often the lines are extended by one unstressed syllable compared to the original. M. Rudnytsky's translation is equilinear, completely reproduces the rhyming scheme of the original, only occasionally turns to a four-foot iambic, but uses incorrect accents in the words, which he adjusts to the requirement of rhythm. L. Hrebinka's translation is also equilinear, reproducing the rhyming scheme of alternation, but the rhythmic clarity and integrity are periodically violated. The translation of Yu. Andrukhovych is two lines longer than the original, skillfully rhymed according to the scheme of the original, reproduces the prosodic features – mainly with a five-foot iambic, extended by one unstressed line. Thus, research shows that when comparing translations, it should be borne in mind that translators are guided by different strategies that they consider to be a priority. Therefore, when talking about adequacy and equivalence, it is necessary to take into account not only the type of text, but also the purpose of translation and the target audience.

Purpose. The goal of the present article is to analyze the original text of the tragedy “Romeo and Juliette” and its translations into the Russian and Ossetian languages to reveal Shakespeare’s metaphors for further analysis of the ways they are translated and possible problems translators might come across while translating. The main methods employed in the research are: the method of contextual analysis, the descriptive-analytical and the contrastive method. Results. The research was based on the theory of Shakespeare’s metaphor introduced by S.M. Mezenin. According to S.M. Mezenin the revealed metaphors were divided into several semantic groups the most numerous of which comprises metaphors with the semantic model “man - nature” that once again proved the idea of Caroline Spurgeon. The analysis of the translations into the Russian and Ossetian languages showed that translators do not always manage to preserve in the translated text unique Shakespeare’s metaphors. Practical implications. The received results can be used in teaching theory and practice of translation, cultural science, comparative lexicology of the Ossetian and Russian languages and the Ossetian and English languages.