Статті в журналах з теми "Черга повідомлень"

У статті розглянуто архітектуру Веб-додатку із розподіленням компонентів додатку на 2 шари, пов’язаних системою передачі повідомлень, та використанням балансування навантаження за допомогою горизонтального масштабування у хмарному кластері Kubernetes з використанням інформації про довжину черги, що дозволяє збільшити ефективність використовуваних ресурсів в системі. Актуальність теми зумовлена поширенням використання різних веб-сервісів та веб-додатків, через що зростає навантаження на них, що в свою чергу може призвести до затримок у роботі або навіть виходу з ладу цих сервісів. А тому стають вкрай важливими питання створення надійних, відмовостійких та спроможних до масштабування систем. Якщо навантаження є більшим, ніж система або сервіс може витримати, то це може спричинити відмову в обслуговуванні або припинення роботи сервісу. Також навантаження може нерівномірнорозподілятися на сервіси протягом певного проміжку часу, а тому, навіть, якщо система матиме достатньо ресурсів, щоб витримувати високе навантаження, то в періоди низького навантаження ці ресурси не будуть використовуватися, а з цього випливають проблеми неефективного використання ресурсів, а також перевитрата коштів. Запропонованусистему було розгорнуто в хмарному середовищі Google Cloud. Компоненти серверної частини Веб-додатку групуються на 2 шари. Мікросервісні компоненти першого шару проводять розбір HTTP запитів клієнтів та передають повідомлення на компоненти другого шару із використанням системи передачі повідомлень Google Pub-Sub. На компоненти другого шару пропонується виносити всі відносно «важкі» операції. Для чисельного експерименту було реалізовано систему із використанням алгоритмом горизонтального масштабування мікросервісів на основі поточної кількості повідомленьу черзі. Було виконано навантажувальне тестування системи, яке показало, що створена система здатна оброблювати більш, ніж у 2 рази більшу кількість запитів за однаковий проміжок часу порівняно з системою без масштабування. Бібл. 6, іл. 7, табл. 1.

Предметом вивчення є процеси забезпечення безпроводової завадостійкої передачі дискретної інформації на грунті надширокосмугових сигналів з високою інформаційною ємністю. Мета – розробка рекомендацій щодо забезпечення електромагнітної сумісності надширокосмугової системи зв’язку при передачі дискретних повідомлень каналом зв’язку з аддитивним гаусовим шумом. Задача – забезпечення усталеної та надійної роботи надширокосмугової системи зв’язку в умовах внутрішньосистемних завад. Використані методи: методи аналітичного, імітаційного моделювання та цифрового кодування сигналів. Отримані наступні результати. Показано, що випадкові зміни енергії та автокореляційної функції прийнятих надширокосмугових сигналів в потоці бітів інформації є причиною виникнення внутрішньосистемних завад. У свою чергу це викликає збільшення бітової похибки та деградацію імовірнісних характеристик системи зв’язку. Отримані характеристики бітової похибки свідчать про високий рівень прихованості та електромагнітної сумісності надширокосмугової системи зв’язку при передачі дискретних повідомлень в каналі зв’язку з адитивним гаусовом білим шумом. Причому, за умов використання некратних затримок кодуючих імпульсів в процесі кодової спектральної модуляції, отримуємо імовірність бітової похибки на рівні 10(-5) – 10(-6) при суттєво менших одиниці відношеннях сигнал/шум. Висновки. Використання технології надширокосмугових сигналів дозволяє здійснити безпроводову приховану передачу інформації з малою потужністю випромінювання на швидкості 1-2 Мб/с з імовірністю похибки на біт менш, ніж 10 . Таким чином система надширокосмугового радіозв’язку з кодовою модуляцією в передавачі та спектральною обробкою в приймачі має високу завадостійкість, що дозволяє здійснювати надійну передачу цифрової інформації при появі внутрішньосистемних завад

Статтю присвячено дослідженню принципу діалогізму у процесі навчання усного мовлення іноземних студентів, викладено теоретичний аналіз щодо принципу діалогізму. Загальновизнано, що на заняттях студент повинен отримати різні вміння та навички вести усне мовлення. Насамперед саме це вміння допоможе студентам не лише адаптуватися до нової країни, а й повноцінно спілкуватися як у процесі навчання, так і в повсякденному житті. Визначено, що у процесі навчання принципу діалогізму іноземні студенти в першу чергу мають засвоїти основні одиниці діалогічного мовлення, а саме: репліка як стимул, інша репліка як відповідь чи реакція, що неодмінно ґрунтується на правильно побудованій логічній системі мовної взаємодії: питання – відповідь, питання – контрпитання, повідомлення – питання, повідомлення – запрошення або прохання, повідомлення – згода або незгода, повідомлення-наказ чи повідомлення-прохання – емоційна реакція. Констатовано, що у процесі навчання діалогу студент отримує не лише навички усного мовлення, а й уміння вільно взаємодіяти з представниками іншомовної культури, тому що добір лексики, її опрацювання, запам’ятовування якихось окремих мовних зразків чи мовних цілісних конструкцій сприяє не тільки швидкому вивченню нової для них мови, а й виходу в монологічне мовлення. Зроблено акцент на тому, що у процесі навчання усному мовленню необхідно дотримуватися принципу «від простого до складного». Це допоможе на початковому рівні навчання відшліфувати правила наголосу слів та ритміки речень; дізнатися про основні типи інтонаційних конструкцій нової для них мови. З’ясувалося, що тематична спрямованість навчальних діалогів повинна відповідати найтиповішим мовним ситуаціям, нову лексику, що вводиться у діалоги, обов’язково необхідно пов’язувати з певною темою. Отже, основне комунікативне завдання є тією рушійною силою, яка виводить студента в самостійну мовленнєву діяльність. Одним з актуальних чинників кращого засвоєння усного мовлення іноземними студентами є діалог.

У статті визначено особливості гібридної війни, висвітлено її основні складові, на основі аналізу протистояння Росії й України виокремлено етапи цього виду протистояння. Розглянуто роль симулякрів як образів викривленої реальності для створення підґрунтя в країні, що є об’єктом агресії, насамперед створення хибних образів і формування лояльного до агресора прошарку населення. Виявлено особливості формування та застосування симулякрів на окремих етапах гібридної війни. На основі наведених прикладів фейкових інформаційних повідомлень простежено "еволюцію" симулякру в ході гібридної військової кампанії, визначено їх вектори та вплив на свідомість населення. Проведена наукова розвідка свідчить, що створені симулякри в умовах інформаційної блокади та тотального інформаційного контролю формують видозмінену реальність у свідомості об’єктів впливу, що зумовлює активну протидію правдивій інформації. Це в свою чергу знаменує перемогу симулякру як компонента гібридної війни.

Дослідження присвячене вивченню загальних закономірностей розвитку реакції організму на травму, особливостей перебігу травматичної хвороби та профілактиці виникнення інфекційних ускладнень у постраждалих. Причиною високої частоти інфекційних ускладнень у постраждалих із політравмою є імунні порушення, які або передують травмі, або розвиваються у постраждалих як наслідок пошкоджень, особливо пошкоджень життєво важливих органів. Концепція синдрому системної запальної відповіді та синдрому поліорганної недостатності більш повно висвітлює ті патологічні процеси, які викликають інфекційні ускладнення, що, у свою чергу, є підґрунтям для розвитку поліорганної недостатності та сепсису.

Прикметною ознакою нашого часу є те, що сучасна сфера рекламної комунікації являється ключовим каналом, який поєднує виробника та споживача, відтак саме реклама відіграє важливу роль у створенні та підтримці іміджу певної компанії чи бренду. Сьогодні всесвітньо відомі корпорації демонструють неабияке зацікавлення проблемами довкілля, намагаються привнести у свою корпоративну культуру ознаки екологічної освіченості, а також залучають креативних бренд менеджерів, які, у свою чергу, створюють такі переконливі рекламні кампанії товарів та послуг, що націлені на споживачів, якіпереймаються питаннями захисту та збереження навколишнього середовища. Відтак, статтю присвячено розгляду комунікативних стратегій і тактик, які використовуються як механізм переконання в англомовному рекламному дискурсі. Лінгвістичний аналіз явища мовленнєвого впливу з метою досягнення персуазивного ефекту здійснюється на матеріалі рекламних повідомлень екологічних товарів. Основними методами дослідження обрано контент аналіз, лексико-семантичний та інтерпретативний аналіз. У результаті проведеного лінгвістичного експерименту виділено та проаналізовано наступні комунікативні стратегії, які володіють значним персуазивним потенціалом у рекламному дискурсі: стратегія привернення уваги до товару чи послуги, які рекламуються; стратегія створення позитивного іміджу; стратегія оцінки та стратегія інтимізації. Окрім того, вивчено певні лінгвістичні тактики та прийоми, задіяні у процесі реалізації вищезазначених комунікативних стратегій.

Шляхом проведення епістемологічної оцінки в статті здійснено спробу подолання утопічних й дистопічних міркувань, які превалюють в судженнях щодо впливу Інтернету на організацію публічної сфери, а також проведено постмодерністський перегляд теорії Ю. Габермаса з точки зору сучасної медіа-революції. Обґрунтовано формування не-егалітарної мережевої публічної сфери, яка постає як паралельні дискурсивні арени, на яких члени соціальних груп виробляють і розповсюджують контрдискурси, що в свою чергу дозволяє їм формулювати опозиційні інтерпретації власних ідентичностей, інтересів та потреб. Зроблено висновок про те, що демократія виявляє себе не стільки в кібер-просторі, скільки через реальну структуру суспільних відносин, що дозволяє виконувати ряд завдань, серед яких розвиток інституту громадського діалогу та формування соціальної солідарності. Разом з тим вказано, що відбувається значне послаблення символічної влади традиційних відправників повідомлень (інститутів влади), що здійснюють управління за допомогою історично закодованих соціальних практик (як-то: політична ідеологія, релігія, традиційні цінності). Вказано на ряд факторів, які компрометують репрезентативність віртуальної сфери, а саме: нерівність доступу до інформації, фрагментація політичного дискурсу, мімікрія до існуючої політичної культури, а не створення нової. Підкреслено вагому перспективу в розробці життєздатних варіантів цифрового майбутнього й конфігурації моделей позитивних зрушень.

У статті встановлено, що початковий етап використовується для позначення певного періоду досудового розслідування, під час якого слідчий здійснює організаційні заходи для встановлення усіх обставин вчинення кримінального правопорушення та особи підозрюваного. Основна спрямованість початкового етапу розслідування – інтенсивний пошук, виявлення і закріплення доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій. Своєчасність прийняття рішення про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом незаконного обігу отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів передусім залежить від часу повідомлення про кримінальне правопорушення, повноти та достовірності отриманої первинної інформації; факту затримання підозрюваного; швидкого та повного зібрання необхідних матеріалів. На початковому етапі розслідування незаконного обігу отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів слідчий у своєму розпорядженні повинен мати такі матеріали: рапорт про виявлення кримінального правопорушення; протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується); зареєстроване повідомлення про початок досудового розслідування; повідомлення прокурора про початок досудового розслідування; доручення про проведення досудового розслідування; протокол огляду місця події; протокол затримання, протокол допиту свідків та очевидців вчинення кримінального правопорушення; постанову про призначення експертизи матеріалів, речовин та виробів. Наголошено, що особливістю початкового етапу досудового розслідування кримінальних правопорушень пов’язаних із незаконним обігом отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів є складність отримання відомостей про предмет кримінального правопорушення. Тому, зокрема, в першу чергу для ефективної роботи практичних працівників правоохоронних органів, слід зазначити, що джерелами відомостей про віднесення лікарських засобів до категорії отруйних чи сильнодіючих на самому початку досудового розслідування кримінального провадження (або про віднесення пристосувань, деталей чи інших предметів до обладнання для виготовлення таких лікарських засобів) можуть слугувати пояснення осіб, які володіють спеціальними знаннями у відповідній галузі. Також додатково, можна отримати відомості про характер кримінально-протиправного діяння виходячи з показань свідків та очевидців події, або потенційного підозрюваного, тобто особи яка була затримана на місці вчинення кримінального правопорушення, або замаху на його вчинення.

Стаття присвячена вивченню особливостей мотиваційної промови спортивного тренера в сучасній англійській мові. У дослідженні визначено провідні домінанти мовленнєвого жанру мотиваційної промови загалом та мотиваційної промови спортивного тренера зокрема. На матеріалі мотиваційної промови відомого футбольного тренера Пепа Гвардіоли виділено ключові характеристики сучасних спортивних англомовних мотиваційних промов. Відзначено, що сучасний дискурс спортивних англомовних мотиваційних промов формують виступи тренерів, що не завжди є англійцями, а адресатом повідомлення часто постає інтернаціональний колектив футбольної команди, проте вимоги до володіння англійською мовою як мовою міжнародного спілкування нівелюють мовний бар’єр та роблять зміст промови доступним для всіх. Підкреслено, що зміст мотиваційної промови спортивного тренера на сучасному етапі сфокусований, у першу чергу, на використанні позитивних стратегій впливу на гравців, покликаний спонукати їх не думати про результат, зосередитися на демонстрації найкращих якостей, об’єднати їх навколо загальнокомандної ідеї.

Розкриття теми вивчення процесів фальшування монет в Україні в імперську добу можливе шляхом дослідження низки речових, зображальних, поведінкових та писемних джерел. Основним речовим джерелом у вивченні обраної теми є збережені до нашого часу тогочасні підробки монет та банкнот. У свою чергу ці артефакти зберігаються в музейній та приватних зібраннях, інколи в якості речових доказів містяться вшитими як окремі аркуші в кримінальних справах, збережених в архівах. Високу цінність та вагомий потенціал у вивченні теми фальшування грошей мають державні архіви, сторінки справ яких розкривають найрізноманітніші аспекти досліджуваного виду злочину у вказаний період. Хоча газетній періодиці і притаманні деякі недоліки, повідомлення на шпальтах імперської преси розширюють уявлення про процеси підробки грошей. Опубліковані праці попередніх дослідників зберігаються у фондах бібліотек, а також у приватних книгозбірнях, завантажені в інтернет-бази та ресурси, особисті сторінки соціальних мереж науковців, також стають у нагоді при вивченні теми. Продані фальшиві монети на нумізматичних аукціонах зафіксовані в відповідних каталогах продажів. Додаткові дані надають дослідникам фото та відео-матеріали, збережені в дежавних історичних архівах.

У статті розглянуто передумови та перші спроби використання в медичній практиці рентгенівського випромінювання для масових досліджень органів грудної клітини. Значний поштовх для розробки методу такої спрямованості надала епідемія туберкульозу, що виникла в Європі під час Першої світової війни. Побудування нової діагностичної методики передбачало в першу чергу суттєве зниження собівартості отримання однієї світлини. Розв’язанням висунутої проблеми вбачалося фотографування об’єктів з флуоресцентного екрана з використанням звичайного фотоапарата та малоформатної плівки. Створення цинк-кадмій- сульфідних екранів усунуло останню перешкоду на шляху становлення методу масового дослідження органів грудної порожнини – флюорографії. У 1937 р. бразильський рентгенолог Мануель Діас де Абреу першим провів масове профілактичне флюорографічне дослідження легенів мешканців Ріо-де- Жанейро. Його успіх надихнув науковців різних країн на власні розробки. В СРСР перше повідомлення про створення вітчизняного флюорографа з’явилося в 1939 р. за авторством Я. Л. Шика. Також значний внесок у розробку методу внесли К. В. Помельцов, В. Ф. Купріянов, Я. Л. Шехтман, Н. Ф. Заркевич та інші. Завдяки розробці та впровадженню флюорографічних досліджень у країнах Європи та Америки вдалося зупинити розповсюдження епідемії туберкульозу легенів та надати своєчасну допомогу широким верствам населення. Економічна та діагностична цінність методу дозволяє його використання й в сучасній медичній практиці.

Стаття присвячена створенню одиничного портрета джерела радіовипромінювання та способів його ідентифікації. Відомо, що для виявлення, ідентифікації та визначення місця розташування джерел радіовипромінювання застосовуються засоби радіомоніторингу. При цьому одним із важливих питань, що вирішується системою радіомоніторингу, є прийом та ідентифікація сигналу в радіоефірі. З метою ідентифікації розглянуті питання класифікації основних параметрів джерел радіовипромінювання, наведено класифікацію видів модуляції і основні параметри їх типів. У свою чергу, структуру сигналу дозволяють визначити автокореляційний та кореляційний методи. Автокореляція використовується для визначення таких параметрів сигналу, як тривалість повідомлення, тривалість блоку даних. Кореляція дозволяє ідентифікувати конкретний сигнал з наявного набору. Для виявлення джерела радіовипромінювання розроблено два узагальнених алгоритми: алгоритм розпізнавання виду джерела радіовипромінювання з невідомими параметрами та алгоритм ідентифікації джерела випромінювання за заданими параметрами. Наведені результати моделювання алгоритму розпізнавання джерела радіовипромінювання з заданими параметрами. Як заданий сигнал використовувалася сигнатура з лінійно-частотною модуляцією. Результатом роботи алгоритму моделювання є одиничний екстремум при повній відповідності сигналів; при розбіжності сигналів ширина екстремуму збільшується, що свідчить про розбіжності у параметрах сигналів. Алгоритм такого виду можна застосовувати для пошуку заданого виду сигналу, що дозволяє збільшити швидкість аналізу смуги і точність виявлення. Доведено, що для збільшення точності виявлення необхідно використовувати комбінацію вищезазначених двох алгоритмів з додатковою цифровою обробкою сигналів, що має привести до збільшення точності визначення виду сигналу і більш швидкому знаходженню параметрів джерела радіовипромінювання.

У статті висвітлюються особливості ведення інформаційного протиборства Великобританії та Німеччини у роки Другої світової війни. Особливуувагу зосереджено на веденні пропагандистської діяльності державами. Зазначено, що пропаганда як зброя інформаційного впливу почала активновикористовуватись державами-суперниками саме у період Другої світової. Пропаганда здійснювалась двома способами: фронтова пропаганда, якавиражалась у поширенні листівок, промов та звернень до солдат, як власної, так і ворожої армій, та у вигляді кампанії, розгорнутої за допомогоюпреси, яка доносила необхідну інформацію та ідеї до найбільш віддалених куточків світу. У статті наголошено на методах використання пропагандистської діяльності Великобританії. Зокрема, зазначено, що з початком війни було відновлено діяльність Міністерства інформації, вказано на створенні відповідних органів та проведенні різноманітних кампаній. Саме у Великобританії вперше було створено спецформування психологічної боротьби, засновником якого вважається адмірал Годфрі. З метою впливу на свідомість населення держави-ворога активно використовувались листівки, ЗМІ, кіноіндустрія та агенти слухачі. У свою чергу А. Гітлер та керівництво Третього рейху розробило низку методів пропагандистського впливу, які були втіленні у життя нацистським міністром Й. Геббельсоном. Прагнучи створити образ британців як ворога німецького народу та рейху, а також підірвати могутність Англії, уряд Німеччини активно використовував з цією метою ЗМІ. Одним із найвідоміших пропагандистів, який працював на британській радіостанції у Німеччині, був Вільям Джойс, що виступав під псевдонімом лорд Хо-Хо. Британці хоч і слухали німецькі радіостанції проте не довіряли їм. Не піддаючись на повідомлення з нацистської Німеччини, англійці зберегли вірність "британській короні". Тому за період Другої світової війни у Великобританії не відбулось жодної значної антиурядової чи пронімецької акції

Розвиток кримінальних процесуальних відносин обумовлює важливість проведення дослідження їх окремих аспектів. Так, Україна, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод ще у 1997 р., взяла на себе зобов’язання забезпечити загальне та ефективне визнання і додержання проголошених у Загальній декларації прав людини та безпосеред-ньо Конвенції прав, до того ж визнала обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Однак, і досі залишаються питання щодо тлумачення та правозастосування §1(b) ст. 5 Конвенції, який визначає випадки легального обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість. В статті проаналізовано два аспекти §1(b) ст. 5 Конвенції, а також визначено умови, за наявності яких можна вважати правомірним обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість. Зокрема, за невиконання судового рішення законним буде арешт чи затримання особи, коли: 1. вона була повідомлена про винесення судового рішення щодо неї; 2. вона мала можливість виконати припис суду, але не зробила цього. У свою чергу, арешт чи затримання особи для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом, буде вважатися правомірним обмеженням права на свободу та особисту недоторканість, коли: 1. зобов’язання, покладене на неї, є точним і конкретним; 2. воно не може бути виконано більш м’яким способом. Визначено, що національними прикладами дії § 1 (b) ст. 5 ЄКПЛ є: ст. 140, ч. 3 ст. 187, ст. ст. 188-191, ч. 3 ст. 236, ч. 6 ст. 237, ч. 1 ст. 323, ч. 1 ст. 327 та ст. 476 КПК України, а також проаналізовано особливості їх застосування. Констатовано, що норми КПК відповідають механізму, визначеному Кон-венцією. Проте з аналізу національної судової практики можна дійти висновку про наявність помилкового підходу в окремих випадках застосування певних правових положень у цій площині.

На сьогодення соціалізація особистостей за спільними інтересами є надзвичайно важливим процесом під час ізоляції людей із-за подовженості світової пандемії. Паралельно більшість людей завжди намагаються спростити та автоматизувати всі основні життєві процеси, які зазвичай займають багато вільного часу. Це ж стосується і процесу соціалізації особистості. Машинне навчання та SEO-технології на даний момент є надзвичайно важливими в контексті розроблення ІС опрацювання та аналізу великих даних . Практично кожна популярна серед великої кількості людей ІС використовує відповідні механізми соціалізації. Головною функцією ІС соціалізації особистостей за спільними інтересами є пошук релевантних користувачів, тому основним завданням є написати оптимізований алгоритм, який максимально автоматизує процес соціалізації користувачів. В даному випадку створений спеціальний алгоритм на основі таких алгоритмів, як алгоритм Левенштейна, розширення вибірки, N-грам та моделі Noisy Channel. До наукової новизни одержаних результатів варто віднести розроблення нового алгоритму аналізу користувацької інформації та пошуку найбільш релевантних користувачів ІС відповідно до проаналізованого тексту повідомлень профілю на основі вже існуючих алгоритмів Левенштейна, розширення вибірки, N-грам та моделі Noisy Channel. Для створення динамічної ІС соціалізації використано шаблон асинхронного програмування. Удосконалено згорткову нейронну мережу, що дозволило ефективно здійснювати пошук людських обличь на фото та перевіряти наявність вже існуючих людей в БД ІС. Система дозволить ефективно та швидко здійснювати підбір, аналіз, опрацювання текстових даних та формування кінцевого результату. В системі використовуються SEO-технології для ефективного та якісного інтелектуального пошуку та опрацювання відповідних даних за потребою конкретного користувача. Нейронна мережа дозволяє ефективно здійснювати ідентифікацію користувача по його фото. Загалом використовувані алгоритми дозволяють створити зручну ІС соціалізації з використанням необхідних для цього алгоритмів. Варто зазначити важливість оптимізації наявної в ІС, в першу чергу це повна асинхронність системи, що дозволить уникнути всіх довгих очікувань та важких в плані опрацювання та аналізу запитів, система дозволяє ефективно та динамічно працювати з різними обсягами великих даних, здійснювати їх аналіз, опрацювання та формування нових даних необхідних користувачам ІС. Також використовується хмарний сервіс, який дозволить здійснити розподіл даних, відповідно можна буде зберігати всі найбільш важкі дані в хмарному середовищі і з використанням простого програмного інтерфейсу ІС за допомогою запитів здійснювати завантаження всіх необхідних даних. Таким чином, можна стверджувати, що створення даної ІС є важливим як і в соціальному плані, так і в плані реалізації всіх алгоритмів, які забезпечують необхідний функціонал ІС.

Аналіз різних варіантів організації навчання у ВНЗ дозволяє зробити висновки, що самостійна робота студентів (СРС) має велике значення у оволодінні знань та навичок для подальшого використання у професійній діяльності. Для досягнення мети якості навчання зможуть допомогти ІКТ у комплексі з традиційними засобами навчання.На наш погляд, можна виділити декілька напрямків самостійної роботи студентів:– організація самостійного вивчення учбового матеріалу та підготовка до здачі заліків із предметів, для яких не проводяться практичні заняття;– консультації викладачів у режимі on-line при виконанні студентами індивідуальних завдань, рефератів, доповідей на конференції, підготовки творчих робіт на конкурси, тощо;– виконання контрольних робіт студентами-заочниками між сесіями;– підготовка студентів-заочників до контролю знань в наступній сесії, що значно підвищує рівень підготовки та якості отриманих знань.Слід відмітити, що поширення засобів організації самостійної роботи для студентів-заочників потребує значної уваги внаслідок того, що така форма навчання передбачає отримання основної частини знань самостійно у відповідності з учбовими планами дисциплін в період між учбовими сесіями. А якщо студент навчиться оволодівати знаннями самостійно, то він зможе й у своїй подальшій діяльності приймати рішення самостійно.Режим on-line у такому випадку відіграє важливу роль в освоєнні навчальних дисциплін, тому що студент може завчасно, не чекаючи чергової сесії, отримати необхідну консультацію у викладача.Для вирішення проблем організації самостійної роботи студентів (СРС) в нашому університеті використовується система дистанційного навчання MOODLE – це середовище, яке дозволяє створити єдиний навчальний простір для студентів і викладачів електронних курсів. Система MOODLE є програмним комплексом для організації дистанційного навчання в мережі Internet. MOODLE розповсюджується безкоштовно як Open Source-проект за ліцензією GNU GPL.В цій системі використовуються наступні елементи курсу: Wiki; глосарій; завдання (відповідь у вигляді файлу); лекція; опитування; тест; форум; чат; анкета та інші.Розглянемо більш докладно елементи курсу.Інтерактивний елемент курсу – модуль «Wiki» – дозволяє будь-якому користувачеві внести на web-сторінку свої доповнення або зміни, додати коментарії, які будуть доступні всім, хто після нього відкриє цю ж сторінку. Студентам, наприклад, пропонується для вивчення і обговорення якийсь блок навчального матеріалу. Кожен студент може вносити зміни, додавати матеріал, коментувати запропоноване іншими студентами. Тобто Wiki – загальне окремо організоване середовище для обговорення якогось питанняГлосарій – форма подання визначень термінів, з якими доведеться працювати. Словник може оновлюватися в міру вивчення курсу і бути єдиним у курсі. А можна зробити окремий для кожної теми. Визначення у глосарії, залежно від його налаштувань, може вносити тільки викладач або можна дозволити студентам доповнювати і уточнювати терміни, додавати свої.Елемент курсу «Глосарій» функціонально пропонує для студентів і викладачів наступні можливості:– терміни в словнику групуються за категоріями;– студент може додавати коментар до запису словника;– коментарі можуть бути оцінені викладачем.Елемент курсу «Завдання» дозволяє організовувати відповідь у вигляді файлу, тексту, поза сайту. Способи подання завдань, їх форми і зміст визначаються тільки викладачем. Ніяких обмежень MOODLE в цьому питанні не визначає. Але їх застосування робить роботу з курсом більш особистою, розширює комунікативні можливості використання Курсу і індивідуалізує роботу студента.«Урок (Лекція)» – інтерактивний виклад навчального матеріалу. Тема розбивається на маленькі блоки і пропонується студентові в «покроковому режимі». В кінці кожного блоку – питання, відповідь на яке відкриває наступну сторінку. Цей модуль дає можливість викласти матеріал під постійним контролем засвоєння. Тому й називаємо цю форму проміжною між елементом і ресурсом – і з теорією познайомили, і отримані знання перевірили.«Опитування» – своєрідна форма для голосування. Питання з декількома варіантами відповідей. Студентові пропонується вибрати, який, на його погляд, правильний, або з яким він згоден. Опитування може бути індивідуальним або анонімним. Залежно від цілей опитування, відповіді студентів можуть показуватися відразу або після того, як на питання дадуть відповідь всі.Від створюваного інтерактивного електронного навчального курсу ми чекаємо можливості отримати зворотний зв’язок. Нам важливо не просто дати студенту певну інформацію, але і знать, як вона засвоєна. Одна з можливостей, що забезпечують зворотний зв’язок (тільки одна з багатьох), це тестування.Модуль «Тест» дозволяє викладачеві проектувати і складати тест із набору питань. Питання тесту і відповіді на них можуть бути перетасовані (розташованими випадковим чином), щоб знизити шахрайство. Питання можуть містити код HTML і зображення. Питання вибираються у випадковий спосіб з наборів (категорій) питань. Викладачі можуть встановити, які питання можуть бути використані в декількох тестах. Питання зберігаються в категоріях для легшого доступу, і категорії можуть бути доступні з будь-якого курсу сайту. Тести автоматично оцінюються і можуть бути переоцінені, якщо питання змінюються. Тести можуть мати термін здачі, після якого вони стають недоступними. Число спроб здачі тесту визначається інструктором. Кожна спроба може залежати від результатів попередньою.Метод виставляння відмітки може використати найвищий бал, останній результат, нижній бал або середній бал.Студенти можуть отримувати відгук на виконаний тест і/або правильні відповіді. Студентам може бути дозволено проглянути результати останньої спроби або не дозволено.Питання можуть вводитися вручну через інтерфейс в MOODLE або імпортуватися в різних форматах.Доступними є такі типи питань: питання з декількома відповідями може підтримувати одну правильну відповідь або декілька; коротка відповідь(слово або фраза); питання, що передбачають відповідь типу «Так/ні»; питання на зіставлення; довільні питання; питання з числовою відповіддю (вказується інтервал); питання із уписуваними відповідями в тексті на місці пропусків.«Форум» – організовано як і будь-який форум в Інтернет – спілкування з авторами. У курсі може бути необмежена кількість форумів. Доступ до них може бути відкритим, а може бути обмеженим. Можна, наприклад, створити окремо форум для викладачів курсу. В кожному форумі – окремі теми для відкритого обговорення різних питань. Теми у форумі створює викладач, якщо в налаштуваннях не обумовлена така можливість для студентів. Кожен запис у форумі – повідомлення із зазначенням автора і часу, коли воно написано. Кожен форум може існувати обмежений проміжок часу або протягом усього курсу. У форумі можуть бути теми для обговорення навчальних питань і просто для спілкування за інтересами.«Чат» схожий на форум, але для обміну повідомленнями користувачі повинні одночасно перебувати на сайті курсу в чаті – спеціально організованому просторі. Своєрідне спілкування в реальному часі багатьох користувачів одночасно. Якщо деяке питання потрібно обговорити всім разом, призначаємо дату і час, коли всі студенти одночасно будуть в курсі – тобто зустрічаємося в чаті.«Анкета» – аркуш із питаннями, що дозволяє отримати інформацію про всіх студентів одночасно. За допомогою цього модуля можна зібрати попередні відомості одразу про всіх студентів на початку навчання і на підставі отриманих даних розділити студентів на групи. У навчальних темах використовується рідко, хоча це хороший спосіб з’ясувати, наприклад, рівень засвоєння матеріалу всіма студентами одночасно, або отримати інформацію про ступінь задоволеності формою викладу матеріалу. Анкети можуть бути персональними і анонімними. Типово в системі тільки одна анкета, питання якої звичайним способом не редагуються. Тому і використовується дуже рідко.Курс «Комп’ютерний навчальний практикум», який у нас викладається на 2 курсі, має деякі особливості викладання – всього 20 аудиторних годин, а СРС – 50 годин, тому ми створили електронний курс в системі дистанційного навчання. Цей курс містить наступні елементи: опорні конспекти лекцій у вигляді навчальних презентацій, методичні вказівки для виконання індивідуальних робіт, самі завдання, тести і елемент курсу «Відповідь у вигляді файлу», за допомогою якого студенти можуть надіслати свої виконанні завдання. Елемент курсу «Форум» дозволяє студенту задати питання викладачу і отримати відповідь.В свою чергу, викладачу система надає наступні можливості:– основний викладач має повний контроль над налаштуваннями курсу, включаючи права доступу для інших учителів курсу;– вибір форматів проходження курсу, наприклад, за тижнями, за темами;– гнучкий комплект функцій – форуми, робочі зошити, тести, ресурси, опитування, анкети, завдання, чати і практикуми;– публікація на домашній сторінці курсу останніх змін;– усі оцінки для форумів, робочих зошитів, тестів і завдань можна проглянути на одній сторінці (і завантажити файл у форматі MS Excel);– повні відомості про входи користувача і відвідування елементів курсу – повний звіт по кожному студентові доступний з діаграмами відвідуваності і деталями по кожному модулю;– використання пошти – копії повідомлень на форумі, відгуки викладачів можуть бути відправлені електронною поштою у форматі HTML або текстовому;– шкала оцінок – учителі можуть самі визначати шкалу оцінок (систему оцінювання) для оцінювання повідомлень на форумах, завдань і робочих зошитів.При роботі з курсом студент має наступні можливості:– отримати звіт про діяльність;– доступ до лекційних матеріалів;– пройти тестування;– отримати результати тестів;– можливість відправити завдання у вигляді файлів;– участь у форумі по дисципліні і можливість поставити питання викладачеві у будь-який час;– можливість побачити оцінку за завданням і коментарі викладача.З досвіду проведення такого курсу можна зробити висновки:студент може вільно розпоряджатися своїм часом;має доступ до лекційних і інших навчально-методичних матеріалів;має можливість відправити «чернетку» завдання для перевірки і отримати попередню оцінку і коментар викладача;викладач має можливість перевірити витрачений час студента на вивчення матеріалів курсу;викладач має можливість попередньо перевірити роботи і не витрачати на це час при прийомі заліку;відгук викладача та отриману оцінку на завдання студент може знайти на своїй сторінці завданняотримана оцінка автоматично заноситься у відомість оцінок.Безумовно, дистанційний курс не в змозі замінити живе спілкування студента і викладача, але допомагає в процесі навчання.Якість дистанційного навчання безпосередньо залежить від компетенції викладача, а також ресурсного рівня (як матеріально-технічної і інформаційно-комунікативної бази, так і кадрового потенціалу – рівня підготовки викладачів для роботи в дистанційних формах навчання). Крім того, важливим показником якості дистанційного навчання є якість учбового матеріалу. Потрібна розробка нових програм курсу інформатики і перегляд концепцій вивчення цього предмета. Необхідно вирішувати проблему технічного оснащення, постачання програмним забезпеченням і підготовки кадрів на державному рівні. Потрібна розробка технологій використання комп’ютерів в учбовій діяльності і суворе дотримання технологічної дисципліни.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

Постановка проблеми. Розвиток сучасного суспільства неперервним чином залежить від розвитку інформаційних технологій, причому, як стверджують аналітики, технології йдуть вперед більш швидкими темпами порівняно з суспільством, яке їх намагається засвоїти та використати в повсякденному житті.Серед таких новацій виділяється відеоконференцзв’язок. На сьогоднішній день практично не залишилося області життєдіяльності, в якій не можна було б його використовувати: він знаходить застосування там, де необхідні оперативність в аналізі ситуації і ухваленні рішень, консультація фахівця, спільна робота над проектами в режимі віддаленого доступу тощо.Результати досліджень психологів показали, що у процесі телефонної розмови людиною в середньому сприймається близько 20% інформації, у ході особистого спілкування – 80%, а в ході сеансу відеозв’язку – 60%. Іншими словами, якщо до спілкування по звуковому (аудіальному) каналу додається візуальна невербальна мова (жести, міміка тощо), то у співрозмовників підвищується ефективність сприйняття інформації [3].Ці висновки були вдало використані компаніями зв’язку, які поряд з аудіальним каналом зв’язку почали забезпечувати і відеозв’язок. Вже у другій половині ХХ століття були запропоновані системи такої електронної взаємодії двох осіб у режимі реального часу.Аналіз актуальних досліджень. Велику частину наявних на сьогоднішній день систем відеоконференцій можна розбити на персональні, групові та студійні [1].Персональні відеоконференції – системи, що підтримують діалог двох чи більше учасників. Для проведення конференції необхідний комп’ютер із мультимедійними можливостями і канал зв’язку (наприклад, локальна мережа). Підключення до сеансу відеоконференції тут можна порівняти зі звичайним телефонним дзвінком. У процесі спілкування користувач має можливість бачити як свого співрозмовника, так і власне зображення, яке передається іншим учасникам.Групові відеоконференції забезпечують одночасний зв’язок між групами учасників. Вони вимагають використання спеціального оснащення і наявності спеціальних каналів зв’язку. При цьому можна одночасно обмінюватись і переглядати документи, відображення яких у персональних відеоконференціях є неможливим.Студійні відеоконференції – системи більш високого класу, що поєднують одного виступаючого з великою аудиторією. Вони вимагають високошвидкісних ліній зв’язку, високоякісного телеобладнання і чіткої регламентації сеансів.Західні дослідження показують, що найбільш бурхливо розвиваються групові і персональні відеоконференції, оскільки системи саме такого рівня призначені для вирішення завдань суспільства у різних сферах. Зокрема, серед них [2]:структури влади: практика селекторних нарад давно і міцно затвердилася в свідомості керівників всіх рівнів; відеоконференції значно розширюють можливості спілкування начальників і підлеглих, напрацювання і ухвалення спільних рішень, затвердження документів тощо;бізнес-структури: співробітники компаній значну частину свого робочого часу проводять у відрядженнях і переговорах, тому відеоконференції здатні істотно знизити витрати, пов’язані з оплатою відряджень і з вимушеним відривом від виробництва на час переїзду до місця ділової зустрічі; якщо необхідно розглянути кандидатури іногородніх претендентів на вакантні посади, співбесіду можна провести з використанням відеоконференції, що значно скоротить матеріальні витрати обох сторін;телемедицина: відеозв’язок між лікарками і пацієнтами дозволяє зменшити витрати, необхідні для постановки діагнозу та лікування жителів віддалених регіонів; при цьому істотно спрощується проведення наукових конференцій, консиліумів, демонстрацій новітнього обладнання; з’являється можливість дистанційного навчання новітнім технологіям в області практичної медицини і діагностики місцевих фахівців, а також тиражування досвіду провідних медичних центрів;торгівля і реклама: відеоконференції дозволяють демонструвати переваги нової продукції, різних видів товарів і послуг тощо.Серед сфер впровадження відеоконференцзв’язку не стоїть осторонь і освітня галузь. Оскільки системи відеоконференцій забезпечують можливості:особистого спілкування без витрат на переїзди;своєчасного обміну необхідною інформацією;спільної роботи над якою-небудь задачею віддалених один від одного учасників цього процесу (вони можуть знаходитися на різних поверхах одного будинку або навіть у різних точках земної кулі);то використання такого зв’язку є виправданим. Викладачі, користуючись відеоконференцзв’язком, можуть працювати одночасно з декількома аудиторіями слухачів, розташованими в різних точках земної кулі. При цьому встановлені камери надають можливість інтерактивного спілкування (слухачі можуть ставити запитання в режимі реального часу, є можливість приймати заліки та іспити через відеоконференцзв’язок тощо).Мета статті. Провести стислий аналіз програмного забезпечення, що надає можливість здійснити відеоконференцзв’язок.Виклад основного матеріалу. Завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій використання відеоконференцзв’язку стало можливим як в процесі навчання і підвищення кваліфікації фахівців, так і в реальній практиці наукового і професійного спілкування. Тому для ефективних публічних виступів при захисті власних проектів, участі у конференціях, в тому числі, відеоконференціях, під час навчання студентів необхідно розвивати у них нові соціально-психологічні, інформаційно-комунікаційні і науково-аналітичні компетенції. Досвід показує, що такі компетенції можуть бути сформовані лише в результаті практичної діяльності – безпосередньої участі у таких заходах, тому у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка на базі кафедри інформатики було вирішено провести студентську відеокноференцію «Використання інформаційних технологій в навчальному поцесі» в рамках захисту власних курсових проектів студентами 4–5 курсів. Основною метою проведення такої конференції було набуття практичного досвіду як викладачами, так і студентами в організації відеоконференцзв’язку та отримання таких фахових компетенцій, як психологічні, інформаційні та аналітичні компетенції.Організація такого заходу вимагала попередньої підготовки: потрібно було визначитися з технічною підтримкою проведення конференції та її змістовим наповненням.Якість змістового наповнення забезпечувалася тематикою курсових робіт та відповідним ставленням студентів до власних курсових проектів.Технічна сторона вимагала певного аналізу наявного програмного забезпечення, що забезпечує відеозв’язок.Як показав аналіз, сьогодні існує достатня кількість програм для VoIP-зв’язку (Voice over IP). Серед них Skype, Sight Speed Business, ooVoo, Google Talk [4–7] тощо, а також ті, які постачаються з програмним забезпеченням виробниками web-камер. Ми зупинилися на двох з них – загальновідомій програмі Skype та програмі ooVoo [4–6].Як було з’ясовано, програму Skype спочатку було розроблено для аудіозв’язку, але в процесі розвитку інформаційних технологій програму було вдосконалено: система стала забезпечувати відеозв’язок, але без підключення сторонніх модулів інших виробників – вона і досі залишається двосторонньою.Компанія ooVoo розробила сервіс з більш широким спектром послуг, а саме: проведення web-конференцій, зустрічей on-line або презентацій через Інтернет у режимі реального часу.Однією з позитивних характеристик програми ooVoo (перед програмою Skype) є те, що ooVoo позиціонує себе як сервіс для проведення відеоконференцій, а це є зв’язок другого покоління (VoIP2), який дозволяє не використовувати комп’ютер користувача в якості проміжного вузла, як це здійснюється у програмі Skype. До того ж програма ooVoo використовує власну інфраструктуру для керування відеодзвінками.Ще одним плюсом ooVoo є більш широка карта відеоналаштувань, ніж у Skype – ви можете виставити кількість кадрів в секунду від 5 до 30 fps (Frames Per Second), змінити роздільну здатність та один з трьох рівнів якості передачі відео.Серед спільних характеристик цих програм можна виділити:відеодзвінок у реальному часі;миттєву передачу текстових повідомлень;передачу файлів;роботу на платформах PC, Mac OS, Linux.Програма ooVoo в свою чергу має додаткові характеристики, які відсутні у Skype:зберігання та перегляд матеріалів тривалістю до 1000 хвилин;відеоконференція з 6-ма співрозмовниками в режимі реального часу *;відео HD-якості *;запис відео дзвінків *;можливість посилати відеоповідомлення (тривалість до 5 хвилин), якщо співрозмовник знаходиться off-line, і, навіть, якщо не є клієнтом ooVoo (в цьому випадку посилання на повідомлення надходить на E-mail адресу одержувача, переглянути яке можна за допомогою «браузера»).У більшості випадків інтерфейси програм схожі, зручні та інтуїтивно зрозумілі, але інтерфейс ooVoo надає можливість показу відеокартинок у 3D просторі, що створює ефект віртуальної кімнати переговорів.До недоліків програми ooVoo слід віднести платні послуги (відмічені вище зірочкою *), але якщо висока якість зв’язку доступна і у безкоштовній версії, і при цьому вам не потрібний конференцзв’язок на 6 осіб, тоді цим недоліком можна знехтувати.У загальному випадку обидва ресурси дають змогу без особливих зусиль провести відеоконференцію, тому вибір програми можна залишити за користувачами, технічними можливостями комп’ютерів співрозмовників та шириною самого Інтернет каналу.Для реалізації відеоконференцзв’язку нами було використано комп’ютер із звуковою картою, мікрофон, Web-камеру і проектор та програмне забезпечення ooVoo, через яке було налагоджено зв’язок з аудиторіями.Побудова виступів була заздалегідь регламентована, тому наперед були підготовлені презентації та відповідне програмне забезпечення. Сама конференція пройшла згідно побудованого сценарію.Висновки.Використання програми ooVoo є можливим і доцільним для налагодження відеоконференцзв’язку.Проведення відеоконференції в педагогічному університеті є важливим заходом як для викладача, що його організовує, так і для студента, що є його безпосереднім учасником, оскільки він надає можливість:набути досвіду відеоспілкування каналами VoIP-зв’язку;навчитися студентам налагоджувати такі канали зв’язку;зберегти власний виступ для подальшого аналізу власної поведінки під час виступу (своїх рухів, висловів тощо), тобто глянути на себе збоку.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

В умовах тотальної інформатизації суспільства вплив Інтернет на особистість набуває глобальних масштабів. Особистість є передумовою й продуктом існування суспільства, держави. В історії розвитку людства відомо багато прикладів, коли людина за певних умов потрапляє в середовище звірів і під впливом інформації на рівні тваринного й рослинного оточення набуває ознак, характерних для представників тваринного світу. Це ще раз підтверджує науковий висновок, що особистість може бути сформована лише при наявності фізіологічних задатків та під впливом інформації, що поширюється в соціумі. Інформація – це відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбуваються в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства й в довкіллі, незалежно від форми їх надання; відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб. Особистість постійно перебуває під впливом інформації, що поширюється в просторі цілеспрямовано або довільно.Під впливом комп’ютеризації змінюються особистісні схильності і інтереси, ціннісні орієнтації і життєві позиції, настрої і погляди. Нове середовище існування у віртуальному просторі, розширення сфери комунікацій, зміна інтелектуальних і емоційних ресурсів індивіда здійснюють вплив на процес виникнення нової форми ментальності, людина сучасної цивілізації.Комп’ютер сьогодні став важливим засобом спілкування, а в майбутньому може перетворитися на один із основних засобів комунікативної взаємодії. Якщо це дійсно відбудеться, то, пам’ятаючи, ще «The medium is the message» (засіб передавання повідомлення є саме повідомлення), логіка комп’ютерних мереж неминуче почне перетворюватися на логіку спілкування сучасної людини. Тим самим Інтернет як «мережа мереж», тобто сучасна технологічна база інформаційно-комунікаційних потоків, стає епіцентром розвитку сучасної особистості [1].Через множинність охарактеризованих рис Інтернет розповсюдження віртуального спілкування вкрай неоднозначне у своїх наслідках. До позитивних наслідків впливу на особистість Інтернету можна віднести, наприклад, розширення пізнавальних практик. Так, багато дослідників звертають увагу на те, ще з розповсюдженням Інтернету різко зростає значення візуального мислення. Останнє – це розумова діяльність, в основі якої лежить операція наочними графіками, просторово структурованими схемами. Треба думати, що Інтернет всебічно сприятиме взаємопроникненню і взаємопосиленню раціонального і поза раціонального способів освоєння дійсності. До того ж, Інтернет, зводячи всі життєві сфери у віртуальну площину, незрівнянно збільшує кількість взаємодій і саму кількість соціальних сфер, в яких відбуваються ці взаємодії, через що сукупна дія сколективізується і інтенсифікується.До негативних наслідків розповсюдження «віртуального» спілкування можна віднести: скорочення соціальної взаємодії, звуження соціальних зв’язків (аж до самоти), розвиток депресивних ситуацій, аутизація дітей і підлітків, формування неадекватності соціальної перцепції і так далі. «Люди місячного світла» спілкуються безпосередньо (не через ЗМІ), але це спілкування не можна назвати «живим».Дослідники відзначають, що Інтернет підсилює процес опосередкованого спілкування людей, учасники якого найчастіше мають поверхневі, неглибокі міжособистісні відносини. Виникаючі тут контакти часто носять сурогатний, неповноцінний характер. Це веде до скорочення впливу найближчого оточення на особистість як засобу соціального контролю, порушенню механізмів детермінації позитивного поводження. Більш того, можливість анонімної участі в мережевому спілкуванні нерідко формує в молодих людей представлення про вседозволеність і некараність будь-яких проявів у мережевому середовищі. На думку психологів, анонімність і відсутність заборон звільняють сховані комплекси (у першу чергу, пов’язані з тягою до насильства і сексуальності), стимулюють людей змінювати тут свій стиль поведінки, поводитися більш розкуто і навіть переходити деякі моральні межі.Інтернет здатний впливати навіть на психічне здоров’я особистості. Вченими відзначаються випадки хворобливої пристрасті до участі в мережевих процесах (так званої «Інтернет-залежності»). Дана залежність виявляється в нав’язливому бажанні необмежено довго продовжувати мережеве спілкування. Для підлітків, що одержують доступ до Інтернет, віртуальна середовище іноді здається навіть більш адекватним, чим реальний світ. Можливість перевтілитися в якусь безтілесну «ідеальну особистість» відкриває для них нові відчуття, що їм хочеться випробувати постійно або дуже часто. Фахівці відзначають, що до деякої міри зазначена залежність близька до патологічної захопленості азартними іграми, а її деструктивні ефекти схожі з виникаючими при алкоголізмі. Психологи виділяють кілька підтипів такої залежності, враховуючи те, до чого сформувалася пристрасть у конкретної особистості. Патологія виявляється в руйнуванні звичайного способу життя, зміні життєвих орієнтирів, появі депресії, наростанні соціальної ізоляції.Надмірна захопленість Інтернетом змушує багатьох людей проводити все більше часу в мережі. Термін «Інтернет-залежність» вперше був запропонований А. Голдбергом у 1995 р. Під цим поняттям він розумів непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем відходу від реальності Інтернет-залежність дуже нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор тощо. Інтернет-залежність виявляється в тому, що люди настільки віддають перевагу життю в Інтернеті, що фактично починають відмовлятися від свого «реального» життя, проводячи до 18 годин на день у віртуальній реальності не менше, ніж 100 годин в тиждень. Інше визначення Інтернет-залежності: нав’язливе бажання ввійти в Інтернет, знаходячись off-line, і нездатність вийти з Інтернету, будучи в on-line. Частково використовується ще й таке: «Інтернет-залежність  це нав’язлива потреба у використанні Інтернету, що супроводжується соціальною дезадаптацією та яскраво вираженими психологічними симптомами» [2] .На сьогоднішній день Інтернет-залежність не визнається особливим захворюванням. Але батькам слід контролювати дітей при користуванні ними Інтернетом. Старших дітей, які користуються Інтернетом самостійно, потрібно привчити розповідати про своє спілкування в чаті, повідомляти, якщо виникають конфліктні ситуації, або якщо діти чимось налякані. Контролювати діяльність дітей в Інтернеті можуть допомогти новітні програми, за допомогою яких можна побачити, які саме сайти самостійно переглядала ваша дитина. Слід навчити дітей не виказувати особистої інформації незнайомцям з Інтернету. І останнє правило, щодо обмеження часу перебування дітей у мережі задля збереження їхнього здоров’я та заради профілактики Інтернет-залежності. Чим менше дитина, тим менше повинен бути час її перебування в Інтернеті [3].Особливої уваги вимагає і проблема впливу на установки особистості розповсюджених у глобальних мережах ігор з елементами насильства. Дослідження показали, що жорстокі ігрові епізоди нерідко приводять до наростання агресивності поведінки молодих людей. Очевидно, з розвитком технологій зазначена проблема буде ускладнюватися, оскільки компанії-розроблювачі ігор постійно підвищують якість відповідності ігрового простору реальності, а це веде до зростання ступеня занурення особистості у віртуальне середовище.Складно прогнозувати вплив Інтернету на моральні цінності і психологічні установки особистості, її емоційну сферу. Самодостатність і самотність, заміна реального спілкування віртуальними контактами, можливість сховатися під маскою аноніма чи створити придуманий образ, вступити у гру і ухилитися від відповідальності – всі ці нові грані людських стосунків набули нового значення. В цих умовах виникають емоційні стреси, дисгармонії, драми і конфлікти, депресії і невпевненість у собі, страхи і нові комплекси. Зрозуміло, найбільш відчутно все це позначається на особистості.Таким чином, середовище, що формується в глобальній мережі Інтернет, здатне впливати на формування негативних психологічних установок у формуванні особистості. Більш того, при уважному вивченні в мережевому середовищі можна знайти прояв відомих механізмів соціальної детермінації злочинності: шляхом визначеного соціального формування особистості; шляхом давання їй розпоряджень протиправного або суперечливого характеру; шляхом постановки особистості в ситуації, що змушують і полегшують вибір злочинного варіанта поведінки.Безумовно, у сучасних умовах неможливо (та й неправильно) ізолювати молоду людину від використання мережевих ресурсів. Однак повинні бути продумані шляхи нейтралізації негативного інформаційного впливу Інтернет на особистість. Особливу роль у цьому процесі повинна грати родина. Зацікавлена участь дорослих, що дають об’єктивну оцінку інформації, що надходить, і здійснюють її фільтрацію, дозволить правильно зорієнтувати молоду людину в інформаційних потоках. Не повинна залишатися осторонь від розглянутої проблеми і держава. Назріла необхідність визначення твердих критеріїв допустимості розміщення в мережах певних видів інформації. Варто виробити працюючі механізми обмеження доступу до окремих сайтів для різних вікових категорій аудиторії Інтернету. Потрібно законодавчо закріпити відповідальність власників сайтів за зміст розташовуваних інформаційних матеріалів.

Рецензія на монографію кандидата наук з державного управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» На сьогодні становлення державно-громадської комунікації визначається вченими як процес розвитку комунікаційного продукту, що, в першу чергу, сприяє розвитку динаміки в стосунках між політичними діячами та партіями, з одного боку, та основними засобами масової інформації, з іншого боку, без особливої уваги та розгляду громадськістю. Ідея про те, що державно-громадська комунікація – це паливо для організаційного двигуна держави, ще не знайшла достатнього висвітлення у сучасних методологічних дослідженнях вітчизняних вчених, які не ставили за мету дослідити сутність ґенези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв’язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи. У зв’язку з цим, монографія Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами державотворчої практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення державної комунікаційної політики. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, законодавчих та підзаконних нормативних актів України, правових актів та міжнародних документів за темою дисертаційного дослідження (близько 300 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки критеріїв результативності та безпосередньої ефективності державно-громадської комунікації. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації поняття комунікації, що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту, схарактеризувати практико-прикладний характер її реалізації у різних сферах суспільного життя. З таких положень можна говорити про те, що у сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації. У другому розділі визначено, що комунікація є важливою складовою підготовки та прийняття державно-управлінських рішень. До того ж у цьому контексті вона поліпшує інституційну ефективність діяльності органів державної влади та вимірює певною мірою управлінські спроможності уряду. З’ясовані місце та роль інформаційно-комунікативних систем у концептуалізації пріоритетності прав людини й прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем у державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного інструменту для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління визначається низкою факторів. І це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв’язки також впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в межах усієї системи державної влади, а також характеристики зовнішніх зв’язків державного управління. Якість комунікаційного зв’язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій. У третьому розділі Іриною Віталіївною обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання державним та громадським секторами. Визначено, що сьогодні удосконалення механізму впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їхні права, зокрема про право вибору, право відповідальності, є першим важливим кроком до їхньої участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики. Отримуючи повну інформацію, інститути громадянського суспільства можуть ліпше оцінювати ефективність державного сектору і надавати свої пропозиції. Однак важливо, щоб такий обмін був двостороннім: від посадових осіб до громадян, і навпаки. Це призводить до максимізації ефективності внутрішньо системного управління та до якісних удосконалень зовнішньо-управлінської результативності як органів державної влади, так громадського сектору загалом. Заходи контролю під час управління обома секторами мають бути безпосередньо пов’язані з використанням цих показників, як для зворотного зв’язку, так і для прямого контролю. Це сприятиме виявленню нових стратегічних можливостей для досягнення цілей контролю та забезпечуватиме здатність використовувати наявні можливості. У четвертому розділі наукового видання Чаплай І. В. визначено місце та роль комунікативних інструментів і технологій реалізації державних рішень у публічному управлінні. Сформульовано твердження про основні характеристики налагодження ефективної комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні. Конкретизовано сучасні інституціональні форми оптимізації комунікативних відносин у системі взаємодії органів державної влади та громадськості. Аналіз проблем використання інформаційно-комунікативних технологій у процесі комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства дав можливість зробити висновок про те, що перехід до комп’ютерно-орієнтованих технологій надання державних послуг, створення умов для їх розроблення, апробації та впровадження, раціональне поєднання новітніх засобів із традиційними - нелегка задача, що потребує розв’язання цілого комплексу організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань. У п’ятому, заключному розділі, окреслено шляхи модернізації засобів і каналів громадянського впливу на публічну політику України. Зокрема, особлива увага приділена питанню реалізації стратегічного планування щодо громадського впливу на публічну політику України, що потребує серйозних змін застарілого стереотипного ставлення до планування як до процесу, що повною мірою керований органами державної влади. На перший план виходить необхідність нового розуміння планування, формування його стійкого становища завдяки максимізації рівня задоволеності громадян. У цьому контексті актуалізовано необхідність дослідити, наскільки державно-громадська комунікація як соціальний феномен сприяє розгортанню соціокультурної динаміки суспільства, як трансформується суспільна свідомість унаслідок розвитку відповідних комунікативних процесів. Зазначено, що стратегічне планування механізмів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, запровадження новітніх моделей реалізації системних реформ стають можливими завдяки активізації участі громадськості, що забезпечується відповідними комунікативними інструментами. Надано авторське визначення мети формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації заходів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації та визначення можливостей і перспектив їх використання в Україні. Використовуючи міжнародний досвід формування державно-громадської комунікації, визначено основні, стратегічні цілі об’єднання та інституційного зміцнення засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Наукова значимість монографії Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» полягає у формуванні особливостей і тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність і соціальну орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.

Згідно з Національною доктриною, одними із пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти є: запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій і створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів. Держава зацікавлена у якісній професійній підготовці спеціалістів, і тому має забезпечувати підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці [1, 2]. Використання комп’ютерних програм навчального призначення дозволяє вдосконалювати методичну систему підготовки спеціалістів як у вищих навчальних закладах. так і у системі професійно-технічної та середньої освіти. Впровадження комп’ютерних програм у навчальний процес доповнює засоби навчання, які традиційно використовуються у процесі викладання дисциплін.У Наказі Міністерства освіти і науки України «Про Правила використання комп’ютерних програм у навчальних закладах» (2005) комп’ютерна програма навчального призначення визначається як «засіб навчання, що зберігається на цифрових або аналогових носіях даних і відтворюється на електронному обладнанні» [2].Теоретичні і практичні засади розробки програмного забезпечення навчального призначення розглядалися такими науковцями, як Д. Д. Аветісян, Л. І. Білоусова, М. І. Жалдак, А.С. Муравка, Н. В. Олефіренко та ін.М. І. Жалдак зазначає, що в основу інформатизації навчального процесу слід покласти створення і широке впровадження в повсякденну педагогічну практику нових комп’ютерно-орієнтованих методичних систем навчання на принципах поступового і неантагоністичного, без руйнівних перебудов і реформ, вбудовування інформаційно-комунікаційних технологій у діючі дидактичні системи, гармонійного поєднання традиційних та комп’ютерно-орієнтованих технологій навчання, не заперечування і відкидання здобутків педагогічної науки минулого, а, навпаки, їх удосконалення і посилення, в тому числі і за рахунок використання досягнень у розвитку комп’ютерної техніки і засобів зв’язку [3, 8].Педагоги-науковці і спеціалісти з інформаційних технологій виділяють певний клас прикладних програм навчального призначення, включаючи їх до різновидів з різними назвами (навчальне електронне видання, педагогічне програмне забезпечення, електронні програми навчального призначення, комп’ютерні програми навчального призначення, комп’ютерно-орієнтовані методичні системи навчання тощо), проте смисл залишається однаковим: це програми, які використовують у сфері освіти у навчальному процесі.Навчальне електронне видання – електронне видання, яке містить систематизований матеріал з відповідної науково-практичної галузі знань. Має відрізнятися високим рівнем виконання і художнього оформлення, повнотою відомостей, якістю методичного інструментарію і технічного виконання, наочністю, логічністю і послідовністю подання матеріалу [5, 34].Педагогічний програмний засіб (ППЗ), тобто засіб, створений для безпосереднього використання у навчальному процесі, в епоху розвитку ринкової економіки Ю. О. Жук, О. М. Соколюк розглядають як товарний продукт, який повинен користуватися попитом серед споживачів (викладачів вищих навчальних закладів, учителів середніх шкіл) [7].Л. І. Білоусова та Н. В. Олефіренко визначають програмне забезпечення навчального призначення як програмні засоби, призначенням яких є підтримка самостійної навчальної, тренувальної, творчо-дослідницької діяльності користувача у певній предметній галузі, а також діяльності самоконтролю. Науковці виділяють такі види програмного забезпечення навчального призначення: електронні підручники, електронні енциклопедії та довідники, середовища підтримки предметної діяльності, комп’ютерні тренажери, системи комп’ютерного тестування [4, 26].М. І. Жалдак, В. В. Лапінський, М. І. Шут пропонують класифікацію педагогічних програмних засобів залежно від переважного виду навчальної діяльності учня при роботі з певним засобом навчання і виокремлюють: 1) демонстраційно-моделюючі програмні засоби; 2) ППЗ діяльнісного предметно-орієнтованого-середовища; 3) ППЗ, призначені для визначення рівня навчальних досягнень, які в свою чергу класифікують за способом організації роботи в мережі; ступенем «гнучкості», можливістю редагування предметного наповнення і критеріїв оцінювання; структурою і повнотою охоплення навчального курсу; способом введення команд і даних та можливою варіативністю формулювання відповіді; можливими способами формулювання та подання учневі навчальних задач; способом формулювання та подання учневі навчальних задач; способом введення даних – командних впливів користувача; 4) ППЗ довідниково-інформаційного призначення [6, 33].В. П. Вембер зазначає, що не існує єдиного підходу як до класифікації електронних засобів навчального призначення, так і до термінології у цій сфері. Взявши за основу класифікаційні цілі та завдання, які можуть бути вирішені за допомогою ЕЗНП, можна виділити наступні типи: ілюструючі, консультуючі, операційне середовище, тренажери, навчальний контроль [6, 33].Потреби сучасного суспільства у розробці програм різноманітного призначення зростають із часу появи перших електронно-обчислювальних машин. Особливими є запити вищого навчального закладу у створенні та впровадженні у навчальний процес навчальних електронних видань, найбільш сучасними й ефективними серед яких відтворюються на комп’ютері.На базі Інформаційно-комп’ютерного центру Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького за останні кілька років розроблено і продовжують створюватися різні типи комп’ютерних програм навчального призначення: 1) електронні підручники та посібники; 2) програмні тренажери; 3) мультимедійні навчальні програми.Опишемо більш докладно кілька комп’ютерних навчальних програмних засобів. Електронний підручник «Основи Інтернет» призначений для студентів ІІ курсу факультету інформатики і математики денної форми навчання та студентів заочної форми навчання, які навчаються за освітньо-професійною програмою бакалавра галузі знань 0403 «Системні науки та кібернетика». Створення цього електронного підручника, як і інших, проходило у декілька етапів, а саме [8, 94-95]:Добір навчального матеріалу.Формування групи фахівців, відповідальних за створення електронного підручника.Планування структури та дизайну: в основу відображення інформації в електронному підручнику було покладено фреймову структуру web-документу.Вибір апаратних та програмних засобів розробки та реалізації електронного підручника: мова розмітки HTML та мова програмування JavaScript.Реалізація гіпертекстових посилань у тексті.Добір матеріалу для мультимедійного втілення: відбір графічного наповнення навчальних тем, створення відповідного відеоматеріалу.Розробка контрольних запитань.Тестування та доопрацювання електронного підручника: апробація у навчальному процесі, видалення або додавання необхідних текстових, графічних або відеоматеріалів тощо.Впровадження електронного підручника у систему інформаційного забезпечення навчального процесу освітнього закладу.Отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права у Державному департаменті інтелектуальної власності.Електронний підручник з урахуванням специфіки навчальної дисциплін має розвинену структуру. Навчальний матеріал охоплює всі питання, необхідні для успішної роботи із різноманітними службами мережі Інтернет. Матеріал електронного підручника охоплює всі змістовні модулі, визначені анотацією для мінімальної кількості годин, передбачених стандартом. Електронний підручник містить лекції, практичні завдання, інформацію до самостійної роботи, відеоматеріали та приклади завдань до модульно-тестового контролю. Розгалужена структура електронного підручника дозволяє вивчати матеріал у зручній для студента послідовності. Відеоматеріали наглядно демонструють можливості роботи в мережі Інтернет і призначені для успішного оволодіння даним курсом.До змісту електронного підручника входить глосарій, який містить перелік термінів та понять, що використовуються у процесі засвоєння навчальної дисципліни. Останній розділ електронного підручника містить перелік джерел, якими студенти можуть додатково користуватися під час засвоєння курсу «Основи Інтернет».Програмні тренажери широко використовуються у практиці предметного навчання й у професійній підготовці. За допомогою них майбутні фахівці відпрацьовують свої уміння і навички діяти в різних ситуаціях. У навчанні програмні тренажери забезпечують: послідовне виведення на екран завдань заданої складності з вибраної теми; контроль за діями користувача з розв’язання запропонованого завдання; миттєву реакцію на неправильні дії; виправлення помилок користувача; демонстрацію правильного розв’язання завдання; виведення підсумкового повідомлення про результати роботи користувача (можливо, з рекомендаціями чи порадами) [4, 30].Для розробки тренажерів використовувався певний набір програмного забезпечення. Основним інструментарієм розробки тренажерів «Пакет 3DSMax», «Microsoft Office Word 2010», «Microsoft Office Excel 2010», «Microsoft Office PowerPoint 2010», «Microsoft Office OneNote 2010» стала технологія Flash з елементами ActionScript і програма Camtasia Studio. Створення кожного уроку тренажеру відбувалося за таким алгоритмом:1. Захоплення скрінкастів під час роботи з відповідним програмним забезпеченням за відповідною темою уроку.2. Редагування відеоряду.3. Запис звуку з мікрофону.4. Вставка субтитрів і виносок, у тому числі з інтерактивними елементами.5. Додавання тесту.6. Експорт відеофайлу у формат flv/swf.Кожен тренажер розділений на теоретичну частину, в якій подається інформація щодо операцій по роботі з відповідним програмним засобом, та власне тренувальну, в якій дається завдання, що має бути виконане студентом, без чого він не зможе продовжити тренування.Мультимедійні комп’ютерні навчальні програми поступово витісняють друкарські матеріали, відео- і аудіокасети, адже вони дозволяють організувати ефективну самостійну пізнавальну діяльність студентів [9, 157].Мультимедійна навчальна програма з установки і налаштування Windows 7 призначена для методичного забезпечення дисципліни «Програмне забезпечення ПЕОМ». створена на основі веб-технологій, а саме: HTML, XML, CSS, Java Script, ActiveX, Silverlight. У форматі HTML створена кожна сторінка курсу. CSS використовується для оформлення стилів сторінок. У html-документ включено код мовою Java Script та елементи ActiveX. На html-сторінках з інтерактивними елементами використовується технологія Silverlight. Як засіб розробки програми використовувалася «Система для створення навчальних матеріалів» (Learning Content Development System(LCDS)) – безкоштовним інструментом, за допомогою якого учасники спільноти Microsoft Learning можуть створювати високоякісні, інтерактивні електронні курси; публікувати електронні курси, лише заповнивши прості форми LCDS, які дозволяють створювати високоспеціалізовані тексти, інтерактивні завдання, конкурси і питання, ігри, тести, анімаційні ефекти, демо-ролики та інші мультимедійні матеріали.Зміст програми поділяється на модулі, уроки і теми. Модуль може містити від одного до кількох уроків, які у свою чергу можуть містити від однієї до кількох тем. У програмі наявні елементи самоперевірки і практичні роботи у вигляді інтерактивних ігор, а також список використаних і додаткових джерел і глосарій.Розроблені нами комп’ютерні програми навчального призначення впроваджені у навчальний процес університету, крім того вони можуть бути використані у процесі професійної перепідготовки кадрів і дистанційному навчанні.Планується подальша робота над удосконаленням і оновленням уже розроблених комп’ютерних програм навчального призначення та створенням нових програм для методичного забезпечення дисциплін вищого навчального закладу.

Необхідність удосконалення якості підготовки спеціалістів ставить перед викладачами ряд достатньо складних питань. Як навчити слухача (курсанта) вибирати з моря знань необхідне і причому в найкоротші терміни? Як будувати навчальний процес, щоб у курсанта в процесі навчання формувалися не тільки навички, але і справжні знання? Як розвивати логічне і критичне мислення? Іншими словами, як формувати особистість майбутнього спеціаліста?Оскільки особистість спеціаліста формується тільки в результаті його власної праці, то весь навчальний процес від першого до останнього дня перебування курсанта в вищому навчальному закладі повинен бути його безупинною активною цілеспрямованою діяльністю. Організація і керування нею і є основною задачею професорсько-викладацького складу. Тому завдання полягає в організації діючої розвиваючої системи підготовки спеціалістів.Однією з основних вимог, що пред’являються до якості підготовки спеціаліста є його глибокі і тверді фундаментальні та спеціальні знання, що утворюються тільки в результаті пізнавальної діяльності, за рахунок прагнення зрозуміти, просуваючись від менш повного знання до більш повного. Накопичення знань забезпечує більшу глибину розуміння явищ, що, у свою чергу, відкриває нові можливості для досягнення більшої повноти знання. При такому накопиченні знань вони є “справжніми”, на відміну від “формальних знань”, які є результатом запам’ятовування результатів проведених кимось раніше досліджень. Запам’ятовування може мати місце, а справжнього знання при цьому може і не бути. Збереження багатьох відомостей у пам’яті й уміння їх відтворити за вимогою екзаменатора ніяк не свідчить про наявність справжніх знань і їхньої якості. Просте, формальне опитування на іспиті часто дає дуже неякісне уявлення про рівень знань екзаменованого. Звичайно, є можливість й у процесі опитування з’ясувати, чи є в курсанта справжні знання, але це потребує детального і всебічного зондування глибини розуміння. Проведення такого іспиту є дуже складним, потребує багато часу й в умовах масового навчання здійснити не просто.Тільки перевірка курсанта в процесі його діяльності, при рішенні поставленої викладачем задачі або проблемної ситуації (наприклад, виконання курсових і дипломних робіт або проектів, ділових ігор, конкурсних наукових праць, рефератів) дає повне уявлення про стан його підготовки у відповідній області. Таким чином, перевірка наявності й якості знань, а не просто запам’ятовування, щонайкраще здійснюється в умовах спеціально організованої учбової і наукової діяльності курсантів.У традиційній системі підготовки спеціалістів основна увага приділяється запам’ятовуванню. Скільки б ми не висловлювали розумних положень про користь розвитку, про спрямоване формування особистості, як головної мети вищого навчального закладу, ефект буде незначний, якщо ми не знайдемо адекватних показників якості підготовки і не навчимося ними користуватися. Тоді курсанти будуть визначати напрямок своїх зусиль відповідно до прийнятих критеріїв перевірки якості їхньої діяльності. При перевірці рівня запам’ятовування вони будуть зубрити і заучувати. Якщо перевіряти уміння діяти в заданих умовах, то курсанти будуть вчитися цьому. Необхідність запам’ятовування і збереження в пам’яті знань ні в якій мірі не заперечується. Суть у тому, яким шляхом насичувати пам’ять так, щоб утворилися справжні знання.Відомо, що крім безпосереднього вольового запам’ятовування є ще й інший вид – мимовільне, що супроводжується достатньо напруженою розумовою діяльноітю.Досвід показує, що чим краще розроблено і логічно побудовано тематичний план дисципліни і методичні матеріали курсу, тим менше необхідно удаватись до вольового запам’ятовування. Тому варто організувати таку учбову діяльність, у процесі якої знання будуть набуватися мимоволі. Тільки поставивши перед курсантом деяку, нехай нескладну задачу, рішення якої є неможливим без засвоєння викладеного, викладач визначить якість засвоєння. Таким чином, для забезпечення придбання курсантом справжніх знань необхідно організувати спеціальну учбову активну діяльність курсантів, тобто організувати розвиваючу систему підготовки.Для викладача це складна задача, тому що ставиться питання про його перехід на більш високий рівень діяльності. При цьому перед кожним учасником системи навчання ставиться задача – прагнути сьогодні зробити доручену справу краще, ніж учора. Таку активність можна і треба виховувати. У житті ця якість виробляється у процесі подолання виникаючих перед особистістю труднощів. У навчальному процесі таке виховання повинно здійснюватися шляхом виконання завдань наростаючої складності, оскільки саме даний підхід є основною формою оволодіння навчальним матеріалом. У цьому контексті орієнтиром може бути прийнята в АПБУ система підготовки, коли курсантам на кожному курсі прищеплюються визначені якості та вміння: на першому та другому курсах – пожежного, на третьому – командира відділення, молодшого інспектора, на четвертому та п’ятому курсах – офіцера-спеціаліста або магістра.У традиційній системі підготовки спеціалістів основне місце займає повідомлення курсантам і закріплення в їхній пам’яті необхідної інформації. Відтворення цієї інформації на іспиті (заліку) вважається головним показником засвоєння матеріалу. Такий підхід призводить до цілого ряду протиріч між системою підготовки до майбутньої діяльності і самою майбутньою діяльністю. Досвід показує, що досягнутий на момент проведення іспиту рівень відтворення поданого матеріалу швидко втрачається. Навіть через невеличкий проміжок часу курсанти вже не можуть багато чого відтворити знову. А їх вчать для того, щоб вони потім застосовували отримані знання на практиці.Протиріччя цим не вичерпуються. Як правило, жоден значний спеціаліст не зміг би знову здати іспити з усіх предметів ВНЗу без попередньої підготовки. Водночас це не заважає йому залишатися гарним спеціалістом, що він і підтверджує своєю діяльністю. До речі, багато хто з таких спеціалістів у ВНЗі не був відмінником, і навпаки, багато хто з відмінників на практиці не показав особливої схильності до творчої діяльності. Виходить, критерії якості підготовки майбутнього спеціаліста значно відрізняються від критеріїв якості самого спеціаліста. Курсант, ставши спеціалістом, буде продовжувати вчитися. Головним завданням його буде знайти рішення. Саме уміння знайти рішення, бажано оптимальне, і визначає якість підготовки спеціаліста, і саме така діяльності забезпечує його розвиток.Тому навчальний процес повинен будуватися під девізом “вчити умінню”, а для того, щоб організувати активну діяльність курсанта, необхідно викликати в нього неослабну зацікавленість до своєї справи. Навчання без такої зацікавленості, тільки на вольовому стимулі, є можливим, але дає незрівнянно більш низькі результати. Отже, необхідно побудувати навчальний процес таким чином, щоб у його основу було закладено систему розвиваючої підготовки спеціаліста. Для організації такої системи необхідно відповісти на головне питання: якими методами досягти бажаного результату? На це питання можливо запропонувати наступні відповіді.1. Творчі методи придбання знань передбачають активну участь курсантів у наукових товариствах при кафедрах. Така робота повинна дати результат, і тут варто йти від рішення простих задач до їхнього поступового ускладнення. Алгоритм такої роботи може бути наступним: розробка навчального макету або устрою з попереднім вивченням принципу його дії, підготовка тез доповіді на наукову конференцію і доповідь на ній, підготовка наукової статі, реферату, конкурсної наукової праці. Заключним етапом такої роботи повинен стати дипломний проект або робота.2. Використання методів проблемного навчання, в основі яких – самостійне вирішення курсантами виникаючих у пізнавальному процесі протиріч між наявними у них знаннями і новою ситуацією або задачею. Суть навчання при цьому полягає в тому, щоб підвести курсантів до проблеми, зробити її “відчутною”, збудити потребу в її вирішенні, і разом з курсантами знайти невідоме рішення, котре знімає проблему й одночасно є новим знанням – метою навчальної роботи. Прикладом такого навчання є ділові ігри, розбір службових ситуацій.3. Використання в навчальному процесі модульно-рейтингової системи знань, основними достоїнствами якої є:розкриття здібностей курсантів, розвиток їхнього творчого мислення;поглиблена і більш об’єктивна оцінка знань курсантів;рівномірна й активна робота курсантів протягом семестру;підвищена зацікавленість курсантів у відвідуванні занять;стимулювання навчальної роботи курсантів, пов’язаної із можливістю звільнення їх від іспиту або заліку;стимулювання самостійної та наукової роботи;усування зрівняльного підходу до навчання.Таким чином, побудова системи підготовки спеціалістів, спрямованої на розвиток розумових здібностей курсантів, забезпечить досягнення головної мети – розвитку особистості, якісної підготовки з твердими, глибокими, справжніми знаннями, вмінням застосовувати ці знання на практиці.

Due to the growth of data and the number of computational tasks, it is necessary to ensure the required level of system performance. Performance can be achieved by scaling the system horizontally / vertically, but even increasing the amount of computing resources does not solve all the problems. For example, a complex computational problem should be decomposed into smaller subtasks, the computation time of which is much shorter. However, the number of such tasks may be constantly increasing, due to which the processing on the services is delayed or even certain messages will not be processed. In many cases, message processing should be coordinated, for example, message A should be processed only after messages B and C. Given the problems of processing a large number of subtasks, we aim in this work - to design a mechanism for effective distributed scheduling through message queues. As services we will choose cloud services Amazon Webservices such as Amazon EC2, SQS and DynamoDB. Our FlexQueue solution can compete with state-of-the-art systems such as Sparrow and MATRIX. Distributed systems are quite complex and require complex algorithms and control units, so the solution of this problem requires detailed research.

У статті розглянуто роль вірусної комунікації як вдалий інструмент впливу на аудиторію. Вказано, що вірусний контент приваблює аудиторію завдяки використанню актуальності та креативності сюжету, більшій увазі гумористичній складовій, змістові та інтерактивності, можливості користувачів брати участь у розвитку подальших подій, ставати співтворцями контенту. Представлений матеріал дозволив зробити наступні висновки: активна включеність у соціальні мережі сприяла збільшенню кількості вірусних повідомлень, які завдяки концентрованим емоційним складовим здатні керувати аудиторією. У свою чергу окрема особа, поширюючи контент через соціальні мережі, перетворюється у складову частину групи, створюється можливість реалізації функції соціальної участі.

Мета роботи – розкриття питання програми післядипломної освіти лікарів, яка включає в себе навчальні курси, що виступають системоутворюючим чинником при розкритті сутності права охорони здоров’я та спрямовані, у свою чергу, на формування компетентного медичного працівника, здатного до постійного оновлення професійної майстерності. Основна частина. У статті розкривається суть післядипломної медичної освіти, її мета, завдання та напрямки діяльності як основа діяльності післядипломної підготовки медичних працівників у державних закладах охорони здоров’я України щодо підвищення їх кваліфікації. Також здійснено порівняння післядипломної медичної освіти у державному та приватному секторах, показано спільне і відмінне між ними й прерогативи післядипломної освіти медичних працівників у державних закладах охорони здоров’я України, що полягає у поглибленні, розширенні та оновленні професійних знань, умінь і навичок.Висновок. Систему державного управління медичною освітою можна визначити як цілісну, ієрархічну, взаємопов’язану сукупність управлінських відносин щодо реалізації певними суб’єктами структурно розподілених функцій впливу держави на зміст, форми, стан, процеси, результати і пріоритети розвитку медичної освіти.