Статті в журналах з теми "Час відновлення працездатності"

Одним з основних видів зношування робочих органів ґрунтообробних та посівних машин є абразивне зношування. Таке зношування призводить до втрати працездатності леза робочих органів, зокрема зернопосівних машин.Під час виконання механізованих технологічних операцій посіву зернових культур дискові сошники сівалок знижують (втрачають) свою працездатність в разі, коли відстань між їх кромками в місці, де вони сходяться, перевищує 5 мм. Останнє обумовлено зменшенням зовнішнього діаметра дисків і є підґрунтям для заміни дисків.Економічно обґрунтовано здійснення відновлення зношених дисків. Тому у статті розглянуто існуючі методи відновлення робочих органів зернопосівних машин. Запропоновано метод відновлення зазначених деталей з використанням механічних вібраційних коливань обробного інструменту.Основні параметри відновлених дисків, з використанням механічних вібраційних коливань обробного інструменту, порівняно з параметрами відновлених дисків методом наплавлення зношеного шару металу.Експериментально підтверджено, що спосіб відновлення посівних дисків впливає не величину їхнього остаточного ресурсу. Перевагу надано вібраційному відновленню.Проведені дослідження процесу вібраційного зміцнення матеріалу деталей, які сприяють підвищенню якості відновлення дисків сошників зернопосівних машин, що забезпечує їх підвищену зносостійкість і, відповідно, підвищення ресурсу.Встановлено основні параметри обробки при вібраційному зміцненні (амплітуда, частота коливань обробного інструменту, час обробки).Проведеними дослідженнями встановлено характер інтенсивності зношування діаметра дисків сошників і товщини їх леза.Встановлено, що зносостійкість, а отже, і ресурс дисків сошників залежать як від їх параметрів, так і від способу відновлення.Отримані дані стендових випробувань дозволяють розробити і впровадити у виробництво технологію відновлення дисків сошників методом вібраційного деформування.

Обґрунтування способів експлуатаційного забезпечення зернозбираль-них комбайнів збирально-транспортних комплексів запасними частинами забезпечує зменшення непродуктивних простоїв комбайнів по технічним причинам, підвищення змінної продуктивності збиральної техніки й зниження витрат на експлуатацію технічних засобів. Тому вдосконалювання ремонтно-технічного обслуговування комбайнів збирально-транспортних комплексів з урахуванням зональних умов експлуатації і оцінка ефективності їхньої роботи є актуальним науковим і практичним завданням. Метою експериментальних і теоретичних досліджень було визначення кількості найменувань запасних частин по відмовах вузлів, агрегатів і деталей (запасних частин) комбайнів з їх заміною, для обґрунтування необхідної їхньої номенклатури й кількості по групам складності відмов для різних рівнів зберігання, та визначення часу доставці запасних частин із даних рівнів зберігання, що забезпечить роботу зернозбиральних комбайнів на агротехнічне обґрунтований термін збирання. Для визначення найменувань запасних частин по відмовах комбайнів проводилися хронометражні спостереження. У результаті статистичної обробки даних спостережень розраховувалися і будувалися розподіли умов роботи і показники безвідмовної роботи і працездатності комбайнів з технічних причин із заміною запасної частини. Розроблені рекомендації з резервування запасних частин на обґрунтованих рівнях зберігання дозволять скоротити середній час відновлення працездатності комбайнів, зменшити витрати на зберігання запасних частин та збільшити валовий збір зернових культур.

Актуальність. Усе більш актуальним завданням спортивної підготовки сьогодення стає розробка адекватних засобів ефективного відновлення працездатності організму спортсменів після тренувальних і змагальних навантажень. Загальновідомо, що під час тренувань і змагальної діяльності вони можуть досягати критичних величин. Отже, оптимізація системи комплексного відновлення спортсменів є основою для збереження високого рівня працездатності й запобігання негативним наслідкам перенапруження під час тренувальних і змагальних навантажень. Мета дослідження – визначення функціонального стану опорно-рухового апарату (ОРА) висококваліфікованих футболістів на початку 2-го підготовчого періоду річного циклу підготовки. Методи дослідження – аналіз науково-методичної літератури, тестування гнучкості, стабілометрія, методи математичної статистики. Результати роботи. Установлено, що на початку 2-го підготовчого періоду річного циклу підготовки піддослідні спортсмени характеризувалися «низьким» або «нижчим від середнього» рівнем показників гнучкості. Показано, що у футболістів високої кваліфікації рівень статичної опороспроможності в цьому періоді річного макроциклу відповідав значенням «середнє» та «нижче від середнього», так само, як і показники суглобової рухливості. Виявлено факти вестибулярних і пропріоцептивних порушень, які суттєво впливають на функцію рівноваги. Висновки. Згідно з результатами рухових тестів та гоніометрії низький рівень функціонального стану ОРА футболістів після виходу із зимової відпустки свідчать про нееластичність або скороченість (спазмування) м’язів і зв’язкового апарату, що є однією з ознак їх хронічного перенапруження. Чинним дослідженням підтверджено раніше отримані експериментальні дані про зниження стабілометричних показників, що характеризують стабільність вертикальної пози, нестабільність суглобів нижніх кінцівок, наявність вестибулярних і пропріоцептивних порушень; розширено уявлення про заходи попередження та нівелювання негативних наслідків перевантаження ОРА висококваліфікованих футболістів. Рекомендовано включати до підготовчої й завершальної частин навчально-тренувальних занять коригувальні та профілактичні вправи за наявними методиками міофасциального розслаблення (МФР), які сприятимуть нормалізації функціонального стану ОРА й зниженню ризику травматизму.

Мета. Вивчити вплив зміни часових поясів на динаміку психофізіологічних показників квалі-фікованих фристайлістів. Методи. Під час дослідження використані такі методи: теоретичний ана-ліз; педагогічний експеримент; тестування та анкетування; фізіологічні та психологічні тести; мето-ди математичної статистики. У досліджені брали участь десять кваліфікованих фристайлістів.Результати. Анкетування кваліфікованих фристайлістів свідчать, що усі вони відчувають погіршенняпсихофізіологічного стану власного організму при зміні часових поясів. У більшості опитаних спортсме-нів знижуються: працездатність, фізичні кондиції, техніка та координація рухів; погіршується сон,апетит, самопочуття та настрій. Спортсменам потрібно до тижня часу, щоб адаптуватися донового часового поясу та вийти на оптимальний стан власного організму. Педагогічний експериментудозволили з’ясувати, що у кваліфікованих фристайлістів при перельоті в західному напрямку найбільшезниження функціональних показників (фізичної працездатності, адаптаційного потенціалу, координаціїрухів), та психоемоційного стану (самопочуття, активності, настрою) припадає на третій день пере-бування та поступове їх відновлення до семи днів. Результати фізіологічних, педагогічних та психо-логічних досліджень кваліфікованих фристайлістів значною мірою співпадають з даними анкетуваннящодо суб’єктивної оцінки стану свого організму при зміні часових поясів, а також з даними науково-методичної літератури присвяченими цій проблемі. Висновок. Під час зміни часових поясів у кваліфі-кованих фристайлістів відбувається погіршення психофізіологічного стану, а саме: знижується фі-зична працездатність, здатність до точного виконання технічних елементів, координація рухів; погір-шується сон, апетит, самопочуття та настрій. Як правило нормалізація всіх показників наступає післясьомого дня перебування в новому часовому поясі.Ключові слова: психофізіологічний стан, адаптація, зміна часового поясу, кваліфіковані фрис-тайлісти, працездатність.

У статті представлено технічні засоби, які використовуються у навчальному процесі на практичних заняттях з дисциплін «Основи практичної діяльності у фізичній реабілітації (Вступ до спеціальності)», «Терапевтичні вправи» і «Біомеханіка та клінічна кінезіологія». На кафедрі фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання студенти 1 курсу навчання в Тернопільському державному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України вивчають дисципліну «Основи практичної діяльності у фізичній реабілітації (Вступ до спеціальності)». На практичних заняттях під час вивчення тем, які передбачені робочою програмою, студенти вивчають і використовують різноманітні технічні засоби. Для прикладу представлено одну тему, а саме: «Фізична працездатність, визначення поняття. Методи визначення фізичної працездатності», де студенти вивчають: визначення, застосування, обладнання та вимоги до проведення тестів; кількісну оцінку фізичної працездатності; пристрої для тестування; вимоги до проведення навантажувальних тестів для визначення фізичної працездатності; субмаксимальний тест PWC170; гарвардський степ-тест; тест Наваккі; тест Купера. Для тестування фізичної працездатності на практичному занятті студенти використовують велоергометр вертикальний Circle B6 , тренажер «міні-степпер» та степпер. Студенти, навчаючись на 2 курсі, вивчають дисципліну «Терапевтичні вправи». На практичних заняттях із вказаної дисципліни студенти вивчають комплекси вправ, які можна застосовувати при різних нозологіях. Адже фізична реабілітація – це застосування фізичних вправ і природних чинників з профілактичною і лікувальною метою у комплексному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану та працездатності хворих та інвалідів. На сьогодні існує безліч спеціальних тренажерів для тренування будь-яких мʼязів, але, звичайно, неможливо придбати їх усіх, тому студенти для вивчення поданих тем практичних занять використовують спортивний тренажер «Фітнес-центр Максіма», а також велоергометр вертикальний Circle B6; тренажер «міні-степпер» та степпер; пристрій для витягування хребта «NEXUS» та велотренажер магнітний «Кристал BC7200DKG-HB». Студенти, які навчаються на 3 курсі, вивчають дисципліну «Біомеханіка та клінічна кінезіологія». Мета навчальної дисципліни – сформувати у студентів систему знань про застосування біомеханіки та клінічної кінезіології у професійній діяльності і професії фахівців галузі фізичної терапії, ерготерапії та використання принципів біомеханіки (поведінку і механічні рухи в них на всіх рівнях організації та в різних станах) і клінічної кінезіології (метод діагностики й терапії, який декларує зв’язки м’язового напруження (тонусу) зі станом внутрішніх органів та систем організму). За час вивчення навчальної дисципліни студенти мають можливість відпрацьовувати свої навички на масажних кушетках, приладах, на спортивному тренажері «Фітнес-центр Максіма», на пристрої для витягування хребта «NEXUS» та велотренажері магнітному «Кристал BC7200DKG-HB». Усі перелічені технічні засоби знаходяться у взаємодії з різними системами організму людини: із системою керування рухами, із системою виконання рухів, із системами обслуговування рухів. Вивчення особливостей застосування технічних засобів у фізичній терапії, ерготерапії на практичних заняттях з дисциплін «Основи практичної діяльності у фізичній реабілітації (Вступ до спеціальності)» (1 курс), «Терапевтичні вправи» (2 курс) та «Біомеханіка та клінічна кінезіологія» (3 курс) є необхідним як інструмент аналізу функціонального стану організму людини.

Фізична реабілітація – це використання фізичних вправ і природних факторів для профілактичних і лікувальних цілей у складному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану й працездатності хворих учнів. Значне зниження рухової активності учнівської молоді після хвороб або травм, отриманих у спорті, збільшення інтелектуального навантаження призводять до погіршення стану здоров’я, зниження опірності організму до захворювань. Фізичному вихованню та реабілітаційній роботі варто відводити значне місце в освітніх програмах. У статті окреслено найважливіші проблеми, які пов’язані з реабілітаційними заходами у фізичному вихованні самостійних занять та учнів після травм опорно- рухового апарату, проблеми відновлення, самоконтролю під час самостійних занять у фізичному вихованні учнів. Особливий акцент зроблений на застосуванні тренажерів для розвитку й реабілітації м’язів і суглобів ніг, для рук і плечового поясу, а саме: тренажер- еспандер м’язів кисті рук для дорослих, тренажер для рук і плечового поясу «Струнка хода», пристрій для реабілітації м’язів і сухожиль кисті рук, контролю за фізичним станом і реакцією організму на фізичні реабілітаційні навантаження. Заявлені засоби успішно протестовані студентами групи фізичної реабілітації та спортсменами після травм опорно-рухового апарату. Позитивну динаміку відмічено, негативних наслідків не зафіксовано. Використання в ході занять одноразового «пасивного» додаткового навантаження, яке не пов’язане з утриманням певної групи м’язів учнів під час заняття, сприяє розвитку простої рухової реакції учнів і дає можливість використовувати цей тренажер людям будь-якого віку й статі, будь-якого рівня фізичної підготовленості. Використання набору додаткових частин вантажу дає змогу швидко вибрати правильне навантаження залежно від віку, статі, самопочуття чи завдання. Тренажери успішно пройшли випробування серед студентів університету на реабілітаційних заняттях у групах фізичної реабілітації, які мали захворювання опорно-рухового апарату. Також використано для реабілітації студентів-спортсменів після травм плечового поясу, зокрема кисті руки, і корекції постави, на самостійних заняттях студентів.

Вступ. Перебуваючи в умовах бойових дій військовослужбовці піддаються впливу комплексу негативних факторів, які призводять до зниження їх боєготовності та працездатності через наслідки мінно-вибухової травми. Черепно-мозкова травма (ЧМТ) стає складною медико-соціальною проблемою у зв'язку з підвищенням професійної дискваліфікації в багатьох країнах світу. Поєднана патологія практично завжди тягне за собою дефекти у підтриманні контролю за позою, що робить зазначені дослідження актуальними для вчасної діагностики та моніторингу кохлео-вестибулярних порушень і цілеспрямованого відновного лікування наслідків мінно-вибухової травми. Мета дослідження – дослідити особливості відновлення порушення просторової стійкості у військовослужбовців з наслідками закритої черепно-мозкової травми та акубаротравми в підгострому періоді реабілітації як методу контролю оцінки відновлення їх функціонального стану. Матеріали та методи. Була обстежена група з 30 військовослужбовців, які мали в анамнезі (більше 3-х місяців) закриту ЧМТ, ускладнену акубаротравмою. Дослідження статичної просторової стійкості (функції рівноваги) проводили за допомогою приладу «МПФИ стабилограф 1» і пакета програмного забезпечення StabiliS протягом 1 хв. Дослідження проводили при поступленні на реабілітацію та після 14±2 діб відновного лікування. Результати. Показники комп'ютерної стабілометрії, отримані в умовах відсутності зорового контролю за підтриманням вертикальної пози, є найінформативнішими характеристиками, які можуть служити критеріями діагностики порушень функціонального стану після перенесених ЧМТ з акубаротравмою. Виявлено, що під час досліджень віддалених наслідків ЧМТ, показники стабілографії суттєво не змінюються під час реабілітації, але варіабельність їх значно зменшується (до реабілітації була достовірно вищою). Це свідчить про гармонізацію функцій вестибулярного апарату у досліджуваної групи осіб в період підгострої реабілітації. Висновки. Показано важливість проведення періодичної оцінки функціонального стану за стабілометричними показниками в осіб у процесі лікування акубаротравми, поєднаною зі струсом головного мозку в підгострому періоді реабілітації, для удосконалення та індивідуалізації технології відновного лікування зазначеної патології. Визначено, що статистично підтверджена позитивна динаміка реабілітації характеризується зменшенням варіабельності характеристик показників стабілометрії серед пацієнтів без зорового контролю: середнє положення центру тиску в фронтальній площині, ексцес коливань центру тиску в фронтальній площині, зсув автокореляційної функції у фронтальній та сагітальній площині до отримання значення коефіцієнта кореляції менше ніж нуль, що свідчить про гармонізацію функцій вестибулярного апарату у досліджуваної групи осіб під впливом лікування та проведених реабілітаційних заходів. Динаміка відновлення більшості показників стабілограми у військовослужбовців за кількісними характеристиками їх відхилення від нормальних значень не залежно від зорового контролю свідчить про наявність позитивних результатів відновного лікування та має певні структурні особливості.

Актуальність. В сучасних умовах соціальні наслідки травм опорно-рухового апарату значні як в економічному, так і в медико-демографічному плані через вагу патології, тривалість реабілітаційного періоду, високу частоту виходу на інвалідність та значні витрати на лікування. За даними вітчизняних дослідників (Іпатов А. В. та співавт., 2015), ушкодження верхньої кінцівки посідають друге місце серед травм органів опори та руху, що становить 76,3 %, при цьому в 31–48 % випадків вони призводять до стійкої втрати працездатності. Мета дослідження: удосконалення та підвищення ефективності засобів фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді. Методи дослідження: психологічне тестування, гоніометрія. Результати дослідження та їх обговорення. В ході роботи обґрунтована комплексна методика лікувальної фізкультури (ЛФК) у пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді, яка включає диференційоване застосування лікувальної гімнастики залежно від зони ураження дистальних відділів верхньої кінцівки, визначення клініко-морфологічних критеріїв початку та принципів дозування раннього функціонального навантаження, періоду дозованої мобілізації та методики колового комбінованого навантаження, що сприяє поліпшенню ефективності лікування, скороченню терміну непрацездатності та попередженню ускладнень. Зазначимо, що розроблена методика дозованої (конторольованої) мобілізації застосовувалась для профілактики розривів сухожилкового шва при сильному навантаженні на травмований сегмент кінцівки, з одного боку, та для запобігання формування адгезій і спайок у прооперованій ділянці сухожилків – з іншого. На протязі першого тижня після оперативного втручання на час заняття накладалась долонна шина, яка обмежувала згинання пальця в дистальному міжфаланговому (ДМФ) суглобі більше ніж на 20˚, на другому тижні допустиму амплітуду рухів збільшували до 40˚, а з третього тижня здійснювалась лише іммобілізація ДМФ суглоба на період сну. Заняття проводились 4–6 разів на протязі дня тривалістю до 15 хвилин. У проміжках часу між заняттями ДМФ суглоб іммобілізували за допомогою шини в положенні повного розгинання. Зазначимо, що коловий метод тренування – це організаційно-методична форма роботи, яка передбачає послідовне виконання спеціально підібраного комплексу фізичних вправ для розвитку, вдосконалення та відновлення фізичних якостей. Принципом колового тренування є почергове дозоване виконання комплексу із 5–10 вправ (станцій), тренувальний вплив яких спрямований на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем організму. Тренувальне завдання складається із 2–4-разового повторення певного комплексу за точно визначений час. Застосування запропонованої методики ЛФК показало більшу ефективність щодо відновлення функціонального стану верхньої кінцівки порівняно зі стандартними заходами. В основній підгрупі амплітуда рухів у п’ястково-фалангових суглобах перевищувала показники контрольної підгрупи на 21,3 %, у проксимальних міжфалангових суглобах – на 25,4 %, у променево-зап’ястковому суглобі – на 36,9 % (р < 0,05). Після проведеного лікування показники “важливість” та “задоволення” були достовірно вищі в основній підгрупі (35,6 ± 0,2 та відповідно 33,5 ± 0,4 балів), порівняно з показниками контрольної підгрупи, де вони становили 34,4 ± 0,4 та 26,9 ± 0,9 балів (р < 0,05). Отже, запропонована вдосконалена методика фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді сприяла ефективному відновленню функцій травмованих кінцівок, тим самим покращуючи якість життя пацієнтів.

Цю роботу присвячено процесу формалізації пошуку раціонального варіанту компонувального рішення для мехатронних систем розбирання. На основі розроблених моделей розбирання виробів і кінематики промислових роботів стало можливим вибрати робота із відповідним ступенем мобільності в автоматизованому режимі. Наступним кроком у виборі промислових роботів є аналіз доцільності виконання завдання з урахуванням точності, ваги і розмірів елементів, що розбираються. Для розбирання виробів вибирають таких роботів, технічні характеристики яких дозволяють розбирати з урахуванням розглянутих характеристик. Роботи ранжуються за їхньою вартістю. Роботи із найменшою вартістю мають перший ранг. Якщо робот не відповідає критеріям відбору, або структура виробничої ділянки не збігається зі структурою технологічної схеми розбирання, то вибирають робота більшого рангу і знову проводять аналіз технологічності виробництва. Із погляду на технологію розбирання виріб представляється як сукупність видів з’єднань його частин. На процес трансформації типу з’єднання під час експлуатації впливає низка факторів: час роботи, умови роботи, ступінь залишкового впливу на навколишнє середовище. Розроблені технологічні моделі геометричних і кінематичних переміщень виробів і виконавчих органів роботів адекватно описують розташування у просторі деталей, що розбираються, та їхнє переміщення під час розбирання. Класифікація промислових роботів за їхніми конструктивними і кінематичними характеристиками дозволяє виділити їх із урахуванням потрібної кінематики і точності під час розбирання з’єднань, вантажопідйомності робота і можливості роботи з об’єктами певних розмірів. Основна ідея представленої у роботі концепції полягає у розробленні методології системного підходу до проєктування високоефективних технологічних систем, що використовуються під час реконструкції, модернізації і відновленні працездатності технічних засобів та об’єктів матеріального виробництва у машинобудуванні.

Мета. Встановити вплив занять плаванням на відновлення функціональних резервів кардіореспіраторної системи після перенесених запальних захворювань легень. Методи. У дослідженні взяли участь 50 осіб (12 жінок і 38 чоловіків, середній вік 42,01±1,29 років) після завершення стаціонарного лікування з приводу запальних захворювань легень в пульмонологічному відділенні Івано-Франківського обласного фтизіопульмонологічного центру. За погодженням з лікуючими лікарями вони були скеровані у санаторії “Алмаз” і “Кристал (м. Трускавець) де основним групам (ОГ) у кількості 25 осіб чоловічої і 6 жіночої статі було створено умови для щоденних занять плаванням протягом 18 днів. Тривалість кожного заняття складала 45 хвилин, а обсяг фізичного навантаження – 400–800 м при ЧСС 120-140 уд/хв. Контрольні групи протягом перебування в санаторії плавання не використовували. Для оцінки основних показників функції зовнішнього дихання використовувався комп’ютерний спірометр Mіcrospіro HІ-501. Визначення загальної фізичної працездатності здійснювали за допомогою проби Джеймса. Обстеження здійснювали двічі (до початку і після завершення циклу занять плаванням). Результати. Порівняльний аналіз змін середніх значень дихального об’єму і життєвої ємності легень контрольної й основної групи чоловіків свідчить про те, що в основній групі ці показники зовнішнього дихання перевищують дані групи контролю на 10,9% і 4,0% відповідно (р<0,05). Аналіз засвідчує, Щодо жінок, то величини дихального об’єму та життєвої ємності легень основної групи наприкінці занять зросли у порівнянні з групою контролю на 5,0% і 12,4% відповідно. Вірогідні зміни виявлені також і в показниках хвилинного об’ємудихання, форсованого об’єму дихання та пікової швидкості видиху як у чоловіків, так і в жінок. Висновок. Застосування плавання у відновному періоді осіб, які перенесли запальні захворювання дихальної системи забезпечує нормалізацію функціонування як дихальної, так і серцево-судинної системи, що опосередковано свідчить про нормалізацію механізмів нейрогуморальної регуляції функцій організму.Ключові слова: плавання, запальні захворювання легень, функціональний стан.

В роботі наведені результати дослідження зразків молочних сумішей з вівсяним борошном з метою підбору раціональних параметрів виробництва та коректування технологічних режимів. Для вирішення проблеми оптимального збалансованого харчування необхідні розробка та впровадження у виробництво продуктів заданого складу (високобілкові, високовуглеводні, вуглеводно-мінеральні та ін.), які повинні сприяти підвищенню працездатності, відновленню організму, забезпеченню необхідними нутрієнтами. Сучасні технології виробництва харчових продуктів включають використання різних добавок для поліпшення технологічних параметрів продуктів, а також сенсорних і текстурних характеристик. Охарактеризовано властивості вівсяного борошна як унікального інгредієнта в плані набору вітамінів, мікроелементів, амінокислот, солей, ферментів, ефірних масел, жирів, вуглеводів. Наведено доцільність використання інгредієнтів рослинного походження як стабілізаторів структури продуктів харчування. Постановка експерименту базується на класичній технологічній схемі виробництва йогурту з незначними змінами. Описані основні технологічні операції виробництва з зазначенням параметрів процесів. На підставі досліджень обґрунтовано та розроблено рецептури йогурту з різною масовою часткою вівсяного борошна, проведено порівняння зі зразком, аналогом. Фізико-хімічні, мікробіологічні дослідження проводили за допомогою загальноприйнятих методик, органолептичні – дегустаційним методом, комісією в складі 6 осіб. Проведена порівняльна характеристика фізико-хімічних властивостей та якості отриманих згустків. Експериментально встановлена оптимальна масова частка вівсяного борошна в йогурті. Вивчено вплив технологічних факторів на якість продукту, встановлена залежність часу сквашування від масової частки внесеної вівсяної муки. Вдосконалена технологія вироблення йогурту з вівсяним борошном шляхом розробки нової рецептури і зменшення терміну сквашування за рахунок внесення вівсяної муки як стабілізаційної системи.

Предметом вивчення в статті процес підготовки до пуску та електропуск танкових двигунів у різних умовах експлуатації. Метою дослідження є розроблення та технічна реалізація алгоритму передпускового контролю системи електропуску двигунів внутрішнього згоряння об’єктів бронетанкового озброєння ті техніки (БТОТ). Задачі: Провести аналіз систем електричного пуску (СЕП) танкових двигунів та передпускового контролю двигуна, визначити основні відмови елементів системи електричного пуску танкового двигуна, причини їх виникнення, способи усунення та сформувати простір контролюємих передпускових параметрів, за функціонально-логічною моделлю системи електропуску танкового двигуна як об’єкта діагностування визначити послідовність операций підготовки до пуску та пуску двигуна, скласти мінімізовану таблицю функцій несправності та на її основі розробити алгоритм передпускового контролю двигунів об’єктів БТОТ. Використовуваними є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Отримані такі результати. На основі системного аналізу було проведена оцінка ефективності використання принципових (монтажних) схем для пошуку несправностей в системі електричного пуску танкових двигунів.За допомогою структурно-функціонального методу та формалізації основних несправностей та відмов в системі електропуску двигуна була створена діагностична модель та визначена необхідно достатня глибина прогнозу. З використанням математичного апарату алгебри логіки була складання таблиці функцій відмов несправності (ТФН) з подальшим перетворення її в мінімізіровану таблицю функцій несправності (МТФН), на основі був побудований алгоритм передпускового контролю двигунів об’єктів БТОТ та алгоритм пошуку відмов системи електропуску сучасних танків. Висновки. Системи електричного пуску, які є складовою частиною танка, безпосередньо впливають на формування бойових властивостей об’єктів БТОТ. Їх склад та структура изначаються задачами забезпечення та здійснення пуску двигунів внутрішнього згоряння (ДВЗ), особливо в умовах низьких температур. У зв’язку зі стрімким розвитком систем електрообладнання значно ускладнилося й питання організації та технології ремонту бронетанкової техніки, особливо у польових умовах. Досвід експлуатації БТОТ показує, що довговічність і безаварійність двигунів і стартерних акумуляторних батарей багато в чому залежить від якості підготовки до пуску і пуск двигунів в різних умовах. При цьому численні випадки пуску двигуна без достатньої кількості охолоджувальної рідини і моторного масла, особливо в періоди екстрених виходах машини, а також випадки передчасного розряду акумуляторних батарей (АБ) через неточне дотримання режиму пуску двигуна. Запропонований алгоритм може бути використаний як ремонтними підрозділами так і безпосередньо танковими екіпажами для скорочення часу на відновлення працездатності системи електропуску танкових двигунів.

Метою дослідження було встановлення істинної етіологічної причини виникнення таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу (ЛНГ), та випадків стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу та випадки стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих самих пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення їм діагнозу «синдром хронічної бактеріальної інтоксикації» (СХБІ) та проведення відповідного лікування. За ефективністю отриманих результатів дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно призводили до одужання пацієнта із поліпшенням його стану та життя. Умови: дослідження були двоцентровими та проведені в амбулаторних умовах на базі 2 спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти (діти від грудного віку та дорослі до 80 років), які упродовж 2009–2020 років зверталися на консультацію до клінік зі скаргами на порушення температурного режиму (субфебрильне або фебрильне підвищення температури). Результати. Упродовж 2009–2020 років під наглядом авторів знаходилися 3999 пацієнтів (дорослих — 2047/3999, або 51,2 %, дітей — 1952/3999, або 48,8 %) із лихоманками невстановленого походження, а саме 1578/2047 (77,1 %) дорослих та 1206/1952 (61,8 %) дітей із затяжним субфебрилітетом, 70/2047 (3,4 %) і 25/1952 (1,3 %) відповідно — із фебрильною лихоманкою та 399/2047 (19,5 %) і 721/1952 (36,9 %) — із фебрильними атаками (ФА). У всіх 3999 (100 %) хворих було виявлено вогнище хронічної бактеріальної інфекції в нирках. При цьому більше ніж у 2/3 випадків (у 2780/3999, або 69,5 % хворих) був встановлений діагноз локально безсимптомного нефродисбактеріозу без клінічних, загальнолабораторних (включаючи майже нормальний загальний аналіз сечі) та інструментальних ознак запального процесу у нирках. Ще у 960/3999 (24,0 %) випадках було вперше встановлено латентне формування уповільненого клінічно безсимптомного хронічного пієлонефриту. У 259/3999 (6,5 %) хворих був встановлений діагноз хронічного пієлонефриту у стадії клінічного загострення. Як наслідок формування вогнища хронічної бактеріальної інфекції в нирках у хворих розвивався моносимптомний (тільки із підвищенням температури) або повносимптомний синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, а саме: у 2024/2784 (72,7 %) дітей та дорослих із затяжним субфебрилітетом були присутні в різних поєднаннях типові клінічні прояви СХБІ, але у 760/2784 (27,3 %) випадках субфебрильна температура мала моносимптомний характер без інших скарг та клінічних симптомів. Діагноз підтверджували бактеріологічним дослідженням теплої сечі (тричі, 3 дні поспіль) та токсикологічним дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон». У всіх 3999 (100 %) хворих із сечі були виділені уринокультури різних бактерій. При цьому у 2205/3999 (55,1 %) хворих було виділено по 1 культурі бактерій, у 1608/3999 (40,2 %) хворих — одночасно по 2 культури різних бактерій, тобто ще 3216 штамів, у 186/3999 (4,7 %) — по 3 культури (558 штамів). Тобто загалом було виділено 5979 штамів різних бактерій, що розглядали як діагностичне підтвердження наявності у всіх 3999 пацієнтів із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ або із фебрильними атаками вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках. Головними чинниками виникнення порушень температурного режиму на тлі СХБІ виявилися ентерококи (2471/3999 штам від 61,8 % хворих), кишкова паличка (Escherichia coli) — 1495/3999 штамів (від 37,4 % хворих), а також стафілококи (Staphylococcus aureus та Staphylococcus haemolyticus — від 572/3999, або 14,3 % хворих) та стрептококи (Streptococcus pyogenes — від 124/3999, або 3,1 % хворих): сумарно 696/3999 штамів (від 17,4 % хворих). У всіх 818 (100 %) хворих, які були обстежені за системою «Токсикон», усі без винятку показники цитолітичної активності токсичних протеомів, що були перевірені, суттєво перевищували норму (p < 0,001). У переважної більшості хворих (у 664/818, або 81,17 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 140/818 (17,11 %) — середньої тяжкості і тільки у 14 (1,71 %) — легкого ступеня. Усі 3999 хворих із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ та ФА були проліковані бактеріальними автовакцинами, виготовленими з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Один цикл складався із 2–3 курсів імунізації бактеріальними вакцинами. Один курс включав 10 або 12 підшкірних ін’єкцій у наростаючому дозуванні упродовж 19–21 дня. Між курсами витримували інтервал від 3 до 4 тижнів. Цикл лікування загалом тривав від 70 до 110 днів залежно від кількості курсів. Інтервали між циклами лікування зазвичай витримували упродовж 3 місяців. Ефективність такого лікування становила 71,2 % після першого циклу, 92,8 % — після другого та 99,2 % — після третього з повним відновленням втрачених під час хвороби працездатності та емоційного рівня особистого життя. Висновки. Встановлено, що етіологічною причиною виникнення затяжного субфебрилітету, фебрильних лихоманок неясного генезу та фебрильних атак є таке клінічно та нозологічно окреме захворювання, як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, який розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної, зазвичай локально безсимптомної інфекції у нирках, що отримало назву «нефродисбактеріоз» та пов’язане зазвичай з тяжким бактеріальним ендотоксикозом, що було підтверджено відповідним токсикологічним дослідженням крові. Ефективним методом лікування (до 99,2 %) хворих із підвищеною температурою бактеріально-токсичного походження виявилося застосування бактеріальних автовакцин.

Метою дослідження було встановлення істинної етіологічної причини виникнення таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу (ЛНГ), та випадків стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу та випадки стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих самих пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення їм діагнозу «синдром хронічної бактеріальної інтоксикації» (СХБІ) та проведення відповідного лікування. За ефективністю отриманих результатів дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно призводили до одужання пацієнта із поліпшенням його стану та життя. Умови: дослідження були двоцентровими та проведені в амбулаторних умовах на базі 2 спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти (діти від грудного віку та дорослі до 80 років), які упродовж 2009–2020 років зверталися на консультацію до клінік зі скаргами на порушення температурного режиму (субфебрильне або фебрильне підвищення температури). Результати. Упродовж 2009–2020 років під наглядом авторів знаходилися 3999 пацієнтів (дорослих — 2047/3999, або 51,2 %, дітей — 1952/3999, або 48,8 %) із лихоманками невстановленого походження, а саме 1578/2047 (77,1 %) дорослих та 1206/1952 (61,8 %) дітей із затяжним субфебрилітетом, 70/2047 (3,4 %) і 25/1952 (1,3 %) відповідно — із фебрильною лихоманкою та 399/2047 (19,5 %) і 721/1952 (36,9 %) — із фебрильними атаками (ФА). У всіх 3999 (100 %) хворих було виявлено вогнище хронічної бактеріальної інфекції в нирках. При цьому більше ніж у 2/3 випадків (у 2780/3999, або 69,5 % хворих) був встановлений діагноз локально безсимптомного нефродисбактеріозу без клінічних, загальнолабораторних (включаючи майже нормальний загальний аналіз сечі) та інструментальних ознак запального процесу у нирках. Ще у 960/3999 (24,0 %) випадках було вперше встановлено латентне формування уповільненого клінічно безсимптомного хронічного пієлонефриту. У 259/3999 (6,5 %) хворих був встановлений діагноз хронічного пієлонефриту у стадії клінічного загострення. Як наслідок формування вогнища хронічної бактеріальної інфекції в нирках у хворих розвивався моносимптомний (тільки із підвищенням температури) або повносимптомний синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, а саме: у 2024/2784 (72,7 %) дітей та дорослих із затяжним субфебрилітетом були присутні в різних поєднаннях типові клінічні прояви СХБІ, але у 760/2784 (27,3 %) випадках субфебрильна температура мала моносимптомний характер без інших скарг та клінічних симптомів. Діагноз підтверджували бактеріологічним дослідженням теплої сечі (тричі, 3 дні поспіль) та токсикологічним дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон». У всіх 3999 (100 %) хворих із сечі були виділені уринокультури різних бактерій. При цьому у 2205/3999 (55,1 %) хворих було виділено по 1 культурі бактерій, у 1608/3999 (40,2 %) хворих — одночасно по 2 культури різних бактерій, тобто ще 3216 штамів, у 186/3999 (4,7 %) — по 3 культури (558 штамів). Тобто загалом було виділено 5979 штамів різних бактерій, що розглядали як діагностичне підтвердження наявності у всіх 3999 пацієнтів із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ або із фебрильними атаками вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках. Головними чинниками виникнення порушень температурного режиму на тлі СХБІ виявилися ентерококи (2471/3999 штам від 61,8 % хворих), кишкова паличка (Escherichia coli) — 1495/3999 штамів (від 37,4 % хворих), а також стафілококи (Staphylococcus aureus та Staphylococcus haemolyticus — від 572/3999, або 14,3 % хворих) та стрептококи (Streptococcus pyogenes — від 124/3999, або 3,1 % хворих): сумарно 696/3999 штамів (від 17,4 % хворих). У всіх 818 (100 %) хворих, які були обстежені за системою «Токсикон», усі без винятку показники цитолітичної активності токсичних протеомів, що були перевірені, суттєво перевищували норму (p < 0,001). У переважної більшості хворих (у 664/818, або 81,17 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 140/818 (17,11 %) — середньої тяжкості і тільки у 14 (1,71 %) — легкого ступеня. Усі 3999 хворих із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ та ФА були проліковані бактеріальними автовакцинами, виготовленими з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Один цикл складався із 2–3 курсів імунізації бактеріальними вакцинами. Один курс включав 10 або 12 підшкірних ін’єкцій у наростаючому дозуванні упродовж 19–21 дня. Між курсами витримували інтервал від 3 до 4 тижнів. Цикл лікування загалом тривав від 70 до 110 днів залежно від кількості курсів. Інтервали між циклами лікування зазвичай витримували упродовж 3 місяців. Ефективність такого лікування становила 71,2 % після першого циклу, 92,8 % — після другого та 99,2 % — після третього з повним відновленням втрачених під час хвороби працездатності та емоційного рівня особистого життя. Висновки. Встановлено, що етіологічною причиною виникнення затяжного субфебрилітету, фебрильних лихоманок неясного генезу та фебрильних атак є таке клінічно та нозологічно окреме захворювання, як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, який розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної, зазвичай локально безсимптомної інфекції у нирках, що отримало назву «нефродисбактеріоз» та пов’язане зазвичай з тяжким бактеріальним ендотоксикозом, що було підтверджено відповідним токсикологічним дослідженням крові. Ефективним методом лікування (до 99,2 %) хворих із підвищеною температурою бактеріально-токсичного походження виявилося застосування бактеріальних автовакцин.

У статті проаналізовано літературні джерела з питань етіології, патогенезу та методів лікування сколіозу I–II ступенів. Досліджено ефективність застосування нових методик лікувальної фізкультури функціонального відновлення хребта та масажу, їх вплив на рівень фізичної працездатності й показники фізичного стану при сколіозі I–II ступенів у студентів Конотопського медичного училища.

Характер психомоторної активності індивідуума визначається, насамперед, генетикою, моделюється умовами середовища є вагомим фактором успішності адаптації людини до умов життя. Особливо активно специфіка нейродинамікивпливає на формування адаптаційних реакцій у дитячому і підлітковому віці, зокрема в процесі навчання.Мета дослідження – вивчити ефективність психомоторних реакцій і загального рівня фізичного розвитку осіб юнацького віку, які займаються одним видом навчальної діяльності.Матеріали і методи. Проведено дослідження працездатності серцево-судинної і респіраторної систем, ряду антропометричних показників, процесів збудження і гальмування, сенсомоторних реакцій. Використані комплексні діагностичні комп’ютерні програми “Фізіолог”, “Вимірювання простої слухо-моторної реакції “Reaction-Test”. В ході роботи було обстежено 87 практично здорових осіб юнацького віку.Результати досліджень та їх обговорення. За результатами дослідження, 83,3 % обстежених мають середньосильну нервову систему і лише 16,7 % – середньослабку. За результатами тепінг-тесту, в 75 % обстежених лабільність нервової системи є високою, у 25 % – середній рівень лабільності. Дослідження працездатності серцево-судинної системи показало, що 54 % осіб мають середній рівень індексу Руф’є, 26 % – задовільний, а 11 і 9 % обстежених – відповідно високий і низький рівні фізичної працездатності. За результатами оцінки функції зовнішнього дихання встановлено, що в середньому по групі час затримки дихання при першій спробі становив (40,40±8,60) с – це нижня межа норми для нетренованих людей. Час виконання другої проби відповідає нормі – (18,20±2,17) с, але тривалість третьої фази на (5,00±1,80) с менша від норми – (30±4,50) с.Висновки. Встановлено, що у 83,3 % обстежених середньосильна нервова система, при цьому достатньо високий рівень її лабільності. Швидкий розвиток збудження і гальмування (в межах норми) сприяє успішності перебігу когнітивних процесів. Працездатність нервової і кардіореспіраторної систем в більшості обстежених відповідає середньому рівню. Показники фізичного розвитку й ефективність психомоторних реакцій знаходяться в межах вікової норми. Однак відновлення функціональних можливостей респіраторної системи та показники працездатності серцево-судинної системи в 9 % осіб групи знаходяться на нижній межі норми, що відповідним чином впливає на якість їх адаптаційних можливостей.

Інфаркт міокарда був і залишається хворобою, яка приводить до смерті та інвалідизації населення. Раніше хворі на інфаркт міокарда на менше місяця повинні були дотримуватись суворого ліжкового режиму абсолютно без активних рухів для максимального розвантаження серця. Проте, такий ліжковий режим мав несприятливий психологічний вплив, сприяв застою в легенях та гіпостатичним пневмоніям, атонії кишок, порушенню сечовиділення. У 1952 р. американці Levine S.A. і Lown B. запропонували використовувати у лікуванні хворих на інфаркт з перших днів сидяче положення у кріслі. У 1964 р. проф. Мясніков А.Л. називає єдиного радянського професора, який визнавав ідею ранної реабілітації – проф. Олійника С.Ф. Про досягнуті успіхи застосування ранньої фізичної реабілітації у хворих на інфаркт міокарда проф. С.Ф. Олійник зробив доповідь на Українському з’їзді терапевтів у 1965 р., а у 1972 р. у союзному журналі «Кардиология» було офіційно визнано, що рання фізична реабілітація при інфаркті міокарда вперше в СРСР почала застосуватися у Львові. Тепер в жодного лікаря не виникає сумнівів у необхідності використання довільних рухів, масажу та лікувальної гімнастики, більш ранній підйом з ліжка, ходьбу вже з перших днів хвороби. Монографія «Сучасна діагностика та лікування гострого інфаркту міокарда» авторського колективу у складі Антоненко Л. М., Жарінова О. Й., Іваніва Ю. А., Павлюка В. І., Чубучного В. М., Ютанова В. І. - присвячується «пам’яті професора Степана Олійника, який вперше в Україні організував лікування хворих на гострий інфаркт міокарда в блоках інтенсивної терапії та впровадив ранню реабілітацію, сміливо ламаючи застарілі стереотипи».Основною метою реабілітації хворих є відновлення максимально повноцінного життя пацієнта, включаючи повернення до праці. Під час реабілітації потрібно брати до уваги фізичні, психологічні і соціально-економічні фактори. Процес потрібно починати якомога раніше після поступлення в стаціонар і продовжувати протягом наступних тижнів і місяців.Висновки:В Україні з кожним роком зростає рівень захворюваності на хвороби системи кровообігу, збільшується тимчасова і стійка втрата працездатності, що приводить до значних економічних витрат.Необхідно впроваджувати чіткі програми щодо реабілітації кардіологічних хворих.Недостатнє впровадження сучасних програм кардіореабілітації є загальноєвропейською проблемою, призводить до високого розповсюдження факторів ризику, пов'язаних з коронарними ускладненнями, низького рівня фізичної активності пацієнтів.Фізична реабілітація є складовою консервативного і хірургічного лікування кардіологічних хворих. Вона повинна проводитися на ранніх етапах, щоб зменшити ризик розвитку ускладнень і покращити процеси відновлення порушених функцій. Фізична реабілітація має бути комплексною: включати в себе фізичну, психологічну, трудову і соціальну складові.Міжнародна практична конференція (22-23 березня 2018 року) з кардіореабілітації, організована школою реабілітаційної медицини Українського католицького університету, очолюваною доктором гуманітарних наук, отцем Богданом Прахом, за підтримки експертів Європейської асоціації профілактичної кардіології професорів Хуго Санера і Джопа Перка, стане стимулом для подальшого впровадження реабілітаційних заходів в Україні не тільки для спеціалізованих відділень, але й для первинної ланки - сімейних лікарів.