Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Часи окупації.
Статті в журналах з теми "Часи окупації"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Часи окупації".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Максимчук-Макаренко, Світлана Олексіївна. "Українська жінка на війні: проблема патріотизму й зради (на матеріалі літературної творчості О. Довженка)". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 6 (25 вересня 2015): 180–90. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v6i0.1257.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошується, що літературний доробок Олександра Довженка є своєрідною енциклопедією життя українського жіноцтва періоду Другої світової війни й повоєнних років, що письменник з документальною достовірністю відобразив усі ті жахіття,через які змушена була пройти українська жінка в добу лихоліття. Акцентується увага на глибинних проблемах патріотизму й колабораціонізму українок в часи окупації.
2
Rybalka, Valentyn. "АБЕРАЦІЯ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ КООРДИНАТ У ЧАСИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПРИКЛАД ДІТЕЙ ОКУПОВАНОГО ДНІПРОПЕТРОВСЬКА, 1941–1943 рр." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 12 (15 грудня 2020): 89–107. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2020.12.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У даному дослідженні розглядається колекція джерел з Державного архіву Дніпропетровської області з історії нацистської окупації на території регіону. Йдеться про твори учнів середніх шкіл на звільненій від окупантів території у перші післявоєнні роки. Джерела вперше вводяться до наукового обігу.
3
Грінченко, Віктор. "Свято врожаю та пов’язана з ним тематика на сторінках україномовної газетної періодики часів нацистської окупації". Старожитності Лукомор'я, № 3 (1 червня 2021): 78–91. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.3.79.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано різнопланові газетні матеріали, пов’язані зі «святом врожаю», якому окупаційна влада надавала досить великого значення. Окремої публікації, де була б цілісно розкрита проблематика, яка стосується проведення «свята врожаю» в Україні у часи нацистської окупації, поки що немає. Об’єктом дослідження стали відповідні матеріали періоду 1941-1944 рр. на сторінках видань, що виходили у різних регіонах України та за її межами. Зроблено висновок, що більшість газетних публікацій стосується безпосередньо святкування на місцях і дає картину поєднання органічних народних традицій і чужих ідеологем окупаційної влади. У пресі друкувалися також деякі дотичні до теми свята врожаю матеріали, де висвітлювалася історія жниварських обрядів і звичаїв українського народу, й окремі статті та замітки про проведення цього свята у Німеччині й інших союзних їй країнах. Відзначення свята врожаю завжди слугувало для владних інституцій інформаційним приводом і використовувалося для активізації нацистської пропаганди серед місцевого населення.
4
Іваненко, А. "Особливості функціонування установ РАЦСу в часи німецької окупації України у галузі реєстрації факту народження та смерті (1941-1944 рр.)". Наукові записки з української історії, Вип. 44 (2018): 75–81.
Знайти повний текст джерела
5
Іvаnenko, Аlіnа. "REGISTRY OFFICES FUNCTIONING FEATURESDURING GERMAN OCCUPATION OF UKRAINE IN THE SPHERE OF BIRTH AND DEATH REGISTRATION (1941-1944)." Scientific notes on Ukrainian history, no. 44 (November 30, 2018): 75–81. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2018-44-75-81.
Повний текст джерела
6
Капельгородська, Н. "Іван Кавалерідзе під час окупації". Кіно - Театр, № 4 (2006): 41–43.
Знайти повний текст джерела
7
Титаренко, Д. М. "Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації". Український історичний журнал, № 2 (521), березень - квітень (2015): 67–84.
Знайти повний текст джерела
8
Титаренко, Д. М. "Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації". Український історичний журнал, № 2 (521), березень - квітень (2015): 67–84.
Знайти повний текст джерела
9
Зякун, Алла. "ВОЛИНСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ ТА ЙОГО ПАМ’ЯТКИ: ВТРАТИ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 9–15. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто становлення діяльності Волинського музею під час польської, радянської та німецької окупації краю з кінця 20-х по 40-ві роки ХХ ст. Увага акцентується на втратах музею за часів німецької окупації 1941–1944 рр. Аналізуються і вводяться до наукового обігу джерела для вивчення втрачених під час Другої світової війни пам’яток. Музейні традиції формуються на Волині починаючи з другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Це музей барона Ф. Штейнгеля в Городку, Волинський єпархіальний та краєзнавчий музеї в Житомирі, музей Православ- ного Свято-Володимирського братства у Володимир-Волинському, музей Острозького братства в Острозі, Рівненський музей при місцевому сільськогосподарському товаристві та Музей Хрестовоздвиженського брат- ства в Луцьку. Їх зібрання містили археологічні пам’ятки, архівні документи, рукописи і стародруки, твори малярства та іконопису, декоративно-ужиткового призначення, особливо церковної старовини. Багаті колекції практично були втрачені до 1920-х рр. У цій статті розкрито обставини відновлення музейної діяльності краю з відкриттям Волинського музею. Розглянуто основні напрями діяльності музею в передвоєнний час та пода- но аналіз стану справ за радянської та німецької окупації краю з 1939 по 1944 рр.. Визначено, що більшість експонатів було втрачено наприкінці 1943 – на початку 1944 рр., під час відступу німецьких військ. З’ясовано, що до середини 1990-х років ХХ ст. чисельність та реєстр зниклих історичних і художніх цінностей фондів музею були не визначені через низку обставин, тому укладання повного переліку музейних експонатів, втрачених Волинським краєзнавчим музеєм у роки Другої світової війни, є не завершеною справою.
10
Tarasov, V. V. "Повсякденне життя у таборах переміщених осіб в окупованій Німеччині (за матеріалами журналу «ДіПініада», 1946-1947 рр.)". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 98. http://dx.doi.org/10.15421/1716112.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблематиці повсякденного життя у таборах переміщених осіб (т.зв. ДіПі) упродовж 1946-1947 рр. в американській зоні окупації Німеччини. Визначено головні особливості устрою післявоєнного соціального середовища окупованої Німеччини, що були пов’язані із цілим комплексом соціально-економічних та політичних обставин. Використовуючи історичні джерела 1945-1947 рр. (матеріали преси, звіти чиновників ЮНРРА, рапорти фахівців громадських організацій) встановлені основні побутові тактики життя переміщених осіб в таборах ДіПі. Практика табірного повсякдення розглянута на прикладі матеріалів із приватного архіву родини В. Елліса – харківського інженера та поета, що упродовж зазначеного періоду часу разом із своїм другом, художником В. Одіноковим випускав самвидавний альманах «ДіПІніада». Встановлено, що альманах як візуальне джерело має надзвичайно цінну контекстуальність. Коло тем, що показані у «ДіПініаді», дозволяють істотно якісніше описати побутові та повсякденні практики взаємовідносин місцевого німецького населення із біженцями, американської окупаційної адміністрації із колишніми в’язнями німецьких концтаборів тощо та проаналізувати увесь складний вузол протиріч та взаємин, який становить основний зміст подій 1945-1947 рр. в американській зоні окупації Німеччини. Зауважено, що дослідження має подальшу перспективу щодо аналізу історії повсякдення у контексті візуальної антропології джерел, які є водночас мистецьким та літературним явищем свого часу.
11
Budz, Kateryna. "ПЕРЕЖИТИ ГОЛОКОСТ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ: АКЦІЇ ПОРЯТУНКУ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У СВІДЧЕННЯХ РАБИНА ДАВИДА КАГАНЕ ТА КУРТА ЛЕВІНА". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (15 грудня 2019): 186–205. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Східна Галичина, що входила до складу Другої Речі Посполитої в міжвоєнний період, була приєднана до Радянського Союзу у вересні 1939 р. Розпад Польської держави та подальша німецька окупація Галичини (1941–1944 рр.) спричинили напругу у відносинах між основними етнічними групами регіону – українцями, поляками та євреями.
Більшість українців у Східній Галичині належали до Української греко-католицької церкви (УГКЦ), очолюваної митрополитом Андреєм Шептицьким. Намагаючись відвернути антиєврейське насильство, глава УГКЦ звертався до уряду недовговічної Української держави, нацистської влади, греко-католицького духовенства та пастви. Пастирські листи Шептицького «Про милосердя» (червень 1942 р.) та «Не вбий» (листопад 1942 р.) містять непрямі висловлювання проти Голокосту. До того ж щонайменше 200 єврейських чоловіків, жінок і дітей пережили Другу світову війну завдяки ініціативам порятунку митрополита Андрея Шептицького, його брата Климентія Шептицького – настоятеля Унівської лаври, та їхнього оточення. Серед врятованих були представники двох рабинських родин у Львові, а саме доктора Езекіїля Левіна – рабина прогресивної синагоги Львова, та рабина Давида Кагане. Якщо рабин Левін, його дружина та молодший син загинули під час Голокосту, то його два старших сини, Курт і Натан, а також рабин Давид Кагане разом із дружиною та дочкою були врятовані митрополитом Шептицьким та греко-католицькими монахами Студійського уставу.
У цій статті розглянуто ініціативи порятунку євреїв з боку представників греко-католицької ієрархії та монахів-студитів крізь призму розповідей врятованих. Дослідження ґрунтується насамперед на «Щоденнику львівського гетто» Давида Кагане, а також на спогадах Курта Левіна, документах із колекції Відділу Праведників народів світу в Яд Вашем у Єрусалимі та інтерв’ю Левіна з Архіву візуальної історії Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії.
Метою статті є дослідити ініціативи порятунку братів Шептицьких та монахів-студитів під час німецької окупації Галичини (1941–1944 рр.) через спогади і розповіді в его-документах тих, хто пережив Голокост.
Ключові слова: Греко-Католицька Церква, Голокост, порятунок євреїв, митрополит Шептицький, студити, Східна Галичина.
12
Беллецца, С. А. "Освіта в Україні під час нацистської окупації (на матеріалах Дніпропетровської області)". Український історичний журнал, № 3 (492) (2010): 78–91.
Знайти повний текст джерела
13
Ursulenko, Anna. "ZROZUMIEĆ SIEBIE SAMYCH I INNYCH. LUDZKI WYMIAR HISTORII W KSIĄŻCE ODWAGA I STRACH OLI HNATIUK." Studia Ukrainica Posnaniensia 5 (March 24, 2017): 349–56. http://dx.doi.org/10.14746/sup.2017.5.39.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання реконструкції психологічного ландшафту міста Львова часів Другої світової війни, що репрезентовано в книжці Відвага і страх Олі Гнатюк, основу якої становить розповідь про долі львівської інтелігенції під час радянської та німецької окупації. Проаналізовано вибрані аспекти книжки, що утворюють своєрідне “case study” впливу феномена страху на життя окремих людей та спільнот в екстремальних умовах.
14
Петрецький, В. В. "Характер ефективності політичної еліти Закарпаття під час угорської окупації 1939-1944 років". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Історія, Вип. 21 (2008): 36–38.
Знайти повний текст джерела
15
Bilichenko, Lidiia. "Діяльність місцевої поліції на Півдні України у період німецько-румунської окупації (1941-1944 рр.)". Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, № 02 (15 січня 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.007.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується діяльність місцевої поліції на території півдня України під час німецько-румунської окупації регіону в 1941-1944 рр. Доведено, що українська допоміжна поліція сформувалася й активно використовувалася німецькою та румунською окупаційними режимами вже у перші місяці війни для підтримки «нового порядку» на захопленій території. Встановлено, що основними напрямками роботи поліції були: охорона громадського правопорядку, розслідування кримінальних злочинів, затримання політично неблагонадійних осіб, участь у каральних операціях тощо.
16
Титаренко, Д. "Доля навчальної літератури під час нацистської окупації України на території зони військової адміністрації". Краєзнавство, № 3/4 (96/97) (2016): 167–74.
Знайти повний текст джерела
17
ЩЕГЛОВ, Андрій, та Олександра МЕЛЬНИК. "СТАНОВИЩЕ ЄВРЕЙСЬКОЇ МЕНШИНИ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ В 1914 – 1915 рр." Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 88–97. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226532.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета роботи – проаналізувати становище єврейського населення Східної Галичини в період Першої світової війни з серпня 1914 по червень 1915 рр. Методологія дослідження: дотримання принципів об’єктивності та історизму сприяло розкриттю передумов, сутності та наслідків діяльності російської адміністрації протягом усього окупаційного періоду щодо єврейської спільноти Східної Галичини. Наукова новизна полягає у комплексному висвітленні проблеми ставлення цивільної адміністрації та військового командування до місцевого населення та національних меншин аналізі суспільно-політичних та економічних процесів напередодні та в роки російської окупаційної адміністрації, що донині не було предметом спеціального історичного дослідження. Зроблено спробу відтворити картину політичних змін у структурі галицького багатонаціонального суспільства, де з’явилася соціальна категорія – біженці. Введено до наукового обігу нові архівні матеріали, що дозволили узагальнити становище єврейської спільноти Галичини у роки Першої світової війни. Висновки. Захоплення галицького краю російськими військами супроводжувалося насильницькою політикою до місцевого населення й національних меншин краю. Бездіяльність влади призводила до масових грабунків та проявів насильства з боку військових щодо євреїв. Антиєврейська політика Росії на Південно-Західному фронті негативно позначилася на міжнародному іміджі держави, що створювало додаткові перешкоди для отримання країною зовнішніх кредитів. Політика переслідування юдейського населення з боку держави призвела до конфронтації в суспільстві, породження стереотипів які закріпилися в суспільній свідомості, де євреї виступають як вороги, зрадники, лихварі, спекулянти, яких звинувачували у всіх внутрішньодержавних та військових прорахунках імперії.
Ключові слова: єврейська меншина, окупація, Східна Галичина, Російська імперія, Перша Світова війна.
18
Korzun, Olena. "СПІВРОБІТНИЦТВО НІМЕЦЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ЗА МЕМУАРАМИ НІМЕЦЬКОГО БОТАНІКА, ПРОФЕСОРА ГЕНРІХА ВАЛЬТЕРА (1898–1989)". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (15 грудня 2019): 129–50. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті за мемуарами всесвітньо відомого біолога, вченого в галузі фітогеографії Генріха Вальтера (1898–1989) «Сповідь еколога» аналізується сприйняття німецьким вченим наукового життя на окупованих українських землях часів Другої світової війни, відносини з українськими науковцями. Доля Г. Вальтера тісно пов’язана з українськими землями – він тут народився, провів перші двадцять років свого життя, а згодом повернувся під час Другої світової війни. Мемуари німецького вченого вітчизняні та зарубіжні науковці використовують як джерело для вивчення історії науки, однак поза увагою залишається дослідження його оцінки подій суспільного, наукового життя часів Другої світової війни, взаємовідносин з українськими фахівцями, які залишились на окупованих землях.
Після початку німецької воєнної експансії відбулись зміни в завданнях сільськогосподарських досліджень німецької аграрної науки. Війна надала можливість підпорядкувати всі cільськогосподарські наукові установи та насіннєві станції на східних окупованих територіях та привласнити результати їхньої наукової роботи. Одночасно вивчення та включення генетичних ресурсів та наукового потенціалу окупованих території в сільськогосподарську дослідну справу Німеччини мало слугувати «свободі харчування» для німців.
У 1942–1943 рр. українські землі стали своєрідним дослідним майданчиком для багатьох німецьких науковців. Воєнний період «за Вальтером» сприймається як низка можливостей для наукового зростання німецького науковця – освоєння нових територій, знайомство з іншими науковими школами, вченими, внесок у наукове забезпечення ефективного використання cільськогосподарського потенціалу окупованих земель. Але з іншого боку – це можливість продемонструвати своє служіння державі через практичне використання набутих наукових знань як фахівця, знавця місцевих природничих умов окупованих земель, російської мови тощо. Незважаючи на більш як сорокарічний період, що розділяє описані події з датою публікації мемуарів, автор продовжує симпатизувати нацистській політиці в багатьох питаннях.
Зображені мемуаристом картини життя українського наукового співтовариства демонструють, що українські науковці використовували різні стратегії виживання в умовах окупації. Робота в створених окупаційною владою науково-дослідних інституціях давала можливість не тільки покращити матеріально-побутові умови життя, а й продовжити науково-дослідну діяльність, давала шанс зберегти наукові колекції у воєнному лихолітті. Умови війни стимулювали також постійно змінювати критерії у сприйнятті людей за принципом «свій-чужий», незважаючи на пропаганду та нав’язані стереотипи. Однак колоніальний характер окупаційної політики створював імітацію свободи наукової думки, інтеграції українського наукового соціуму в німецький науковий простір. Науковий потенціал українських земель використовувався німецькою окупаційною владою лише для максимального освоєння в усіх вимірах захопленої території.
Ключові слова: Друга світова війна, Україна, аграрна наука, сільськогосподарська дослідна справа, окупація, картографічна експедиція, Крайовий інститут сільськогосподарської ботаніки, Г. Вальтер, Г. Махов, Ю. Клеопов.
19
Малолєтова, Н. "Діяльність німецького бібліотекаря та книгознавця Йозефа Бенцінга під час нацистської окупації України (1941–1944". Студії з архівної справи та документознавства 15 (2007): 159–64.
Знайти повний текст джерела
20
Mykhalchuk, Roman. "ШРАМИ НА ТІЛІ МІСТА: МІСЦЯ ВБИВСТВ ЄВРЕЇВ В М. РІВНЕ ПІД ЧАС ГОЛОКОСТУ". City History, Culture, Society, № 9 (2) (23 липня 2020): 105–25. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.09.105.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню Голокосту в м. Рівне. Нажаль, крім розстрілів в урочищі Сосонки в листопаді 1941 р., інші випадки екстермінації євреїв в академічній л-рі висвітлені дуже мало, а деякі локації знищення не вказані. В сучасній історіографії Голокосту всі факти вбивства євреїв в Рівному ще не досліджені, що є своєрідною білою плямою. У спробі локалізувати такі місця, в статті наведені свідчення жертв (євреїв), спостерігачів (не євреїв), німців та поліцейських (катів).
Першими жертвами нацистської окупації в місті стали жителі, що гинули через бомбардування та авіанальоти. Влітку 1941 р. євреї стали жертвами розстрілів. Їх початкова ліквідація відбувалася в контексті боротьби з «жидо-більшовизмом», коли вбивали тих, хто підтримував попередню владу та тих, хто був здатен очолити опір – чоловіків та інтелігенцію. Впродовж всього періоду німецької окупації євреї знаходили свою смерть в рівненських таборах військовополонених Шталаг 360, в місцевій в’язниці, в урочищі Видумка. Великим місцем вбивства та захоронення стала вул. Біла, куди звозили жертв звідусіль. Серед виявлених невідомих сторінок історії рівненського гетто – вбивство немісцевих віденських євреїв під час його ліквідації. Наявна ймовірність серед бранців гетто Рівного євреїв з Рівненського району.
Члени судово-медичної експертизи НДК, що розслідували злочини окупантів в м. Рівне та Рівненській області дійшли висновків, що знищення цивільних громадян та військовополонених у м. Рівне провадилось шляхом масових розстрілів з автоматів та кулеметів, умертвління чадним газом, – у «машинах-душогубках», в окремих випадках людей живими закопували в могилах. Частину розстріляних людей, зокрема в кар’єрах біля с. Видумка, спалювали на зазделегідь підготовлених і пристосованих майданчиках. В багатьох випадках, зокрема на трупах з могил на вул. Біла виявлено сліди зовнішнього насильства, що свідчить про фізичне знущання над жертвами до їх смерті. Виокремлення точних кількісних втрат єврейського населення Рівного в названих локаціях – надважке завдання. Ми можемо оперувати лише 17,5 тис. розстріляних жертв Голокосту в Сосонках, однак в інших локаціях, де євреї були вбиті разом з українцями, поляками тощо – це зробити неможливо. Наведена раніше дослідниками інформація про кількість в 22–23 тис. вбитих під час Голокосту євреїв в місті, на наш погляд, з розвитком досліджень повинна бути змінена в бік збільшення.
21
Зайцев, О. В. "До проблеми кваліфікації державної зради у разі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту (аналіз судової практики 2014-2018 рр.)". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 2, № 86 (3 липня 2019): 258–69. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.86.258-269.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню проблеми кваліфікації державної зради у разі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту. У роботі вивчено судову практику за 2014-2018 рр. Зроблено висновок про різну законодавчу оцінку окупації Автономної Республіки Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей. Обґрунтована різна кримінально-правова кваліфікація дій громадян по переходу на бік ворога під час цих збройних конфліктів. Акцентується увага на висновках, які містяться в звітах за результатами попереднього розслідування подій у Криму та на сході України, що оприлюднені в 2016р. та 2018 р. Канцелярією Прокурора Міжнародного кримінального суду.
22
Романова, С. С., та А. О. Романов. "ДИТЯЧІ СПОГАДИ ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО ПРИ ВИВЧЕННІ ПОДІЙ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ХАРКІВЩИНІ". Історія та географія, № 57 (2020): 151–56. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття аналізує історичний контекст письмових свідчень дітей періоду Другої світової війни на Харківщині та, спираючись на оригінальну джерельну базу – письмові шкільні твори дітей Харкова та Харківської області, обґрунтовує необхідність використання науковцями наративів дитячих спогадів. Твори школярів Харківщини, які об`єднані темою "Мої переживання під час окупації", є надзвичайно великим пластом різноманітної інформації про події в період з 1941 по 1943 р., свідками яких стали діти. Шкільні твори як письмові свідчення про пережите – специфічна та унікальна група джерел спогадів про дитинство. Незважаючи на масовість і схожість спогадів, кожен з авторів розповідав про свої переживання, емоційний досвід, не розраховуючи на оприлюднення їх пам'яті про війну, що є особливо цінним. Хоча тема окупації Харківщини привертає увагу дослідників вже не один десяток років, велика кількість подій та явищ залишається поза їх увагою. Особливо це стосується практик повсякденності на окупованій території та подій в містах та селах області, яким не приділяється належної уваги, бо інтерес науковців зосереджений на дослідженні самого міста Харкова та подій військового значення. Рухаючись в руслі сучасної історичної науки, доцільно перейти до вивчення історії невеликих міст та сел, а також життя дітей, літніх людей, полонених, використовуючи в тому числі дитячи спогади як цінне письмове джерело.
23
Dolhanov, Petro. "БЕНЕФЕЦІАРИ ГОЛОКОСТУ: РОЛЬ «СУСІДІВ» У ПОГРАБУВАННІ ЄВРЕЇВ ВОЛИНІ В ПЕРІОД НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ". City History, Culture, Society, № 9 (2) (23 липня 2020): 46–87. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.09.046.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено випадки пограбування жертв Голокосту у трьох невеликих містечках Західної Волині: Дубровиці, Корці й Костополі. Такі дії, окрім фінансування німецької мілітарної машини та збагачення німців, слугували легітимації геноциду й серед місцевого населення, його заохоченню до колаборації.
На поведінку частини населення під час організації злочину в Костополі, Корці та Дубровиці впливали економічні чинники. Вже на початковому етапі Голокосту мешканці цих містечок долучилися до грабунку єврейських сусідів під час погромницьких акцій наприкінці червня – на початку липня 1941 р. У процесі створення гетто відбувалися стихійні пограбування помешкань жертв і «легалізована» нацистською окупаційною владою торгівля їхнім майном (переважно одягом і побутовими речами).
У період існування гетто в Костополі, Дубровиці та Корці тутешнє населення (переважно селяни) активно долучилося до нерівноцінних торгових обмінів із єврейськими бранцями. В обмін на одяг, взуття, прикраси та гроші селяни приносили євреям їжу. Коли кошти закінчувалися, євреї пропонували свою працю в обмін на їжу. Таку взаємодію значно легше було організувати бранцям гетто відкритого типу в Корці та Дубровиці. Голод у гетто був найстрашнішим тоді, коли в мешканців закінчувалися цінні речі, за які можна було вимінювати продовольство, а селяни втрачали інтерес надалі приносити їжу.
На етапі знищення гетто в усіх трьох містечках відбувалися стихійні пограбування будинків убитих євреїв. Після ліквідаційних акцій щоразу розпочиналася торгівля єврейським майном (переважно одягом, меблями й нерухомістю). «Легалізовану» нацистською окупаційною владою торгівлю у Дубровиці та Костополі здійснювали працівники міських управ (це були переважно місцеві українці). Найбільшу вигоду мали сусіди євреїв (українці й поляки), що мешкали у цих містах і довколишніх селах. У Корці торгівлю майном убитих євреїв контролювала районна управа, а участь у ній брали переважно місцеві українські селяни. Окрім фізичних осіб, у цьому районі участь у придбанні меблів і будинків жертв Голокосту брали й українські організації (сільські філії товариства «Просвіта», українські школи тощо).
Доля тих євреїв, яким вдалося утекти з гетто або місць розстрілів, залежала від ставлення місцевого населення. Мешканці довколишніх сіл по-різному ставилися до жертв, які мусили переховуватися поза межами гетто. Зокрема, селяни і містяни в нечисленних випадках безкорисливо переховували жертв (поведінка рятівників), надавали прихисток або їжу, допомагали євреям з метою отримання якихось зиску (використання жертв Голокосту як робочої сили, нерівноцінні обміни їжі на матеріальні цінності), переховували за гроші або інші цінності, видавали представникам окупаційної влади жертв в обмін на матеріальну вигоду (яка зазвичай вимірювалася такими дефіцитними у воєнний час товарами, як керосин, спиртні напої, сіль і цукор) і навіть брали активну участь у виявленні місць переховування євреїв як за винагороду, так і незначні кар’єрні преференції. Як засвідчують спогади жертв Голокосту, значна частина українських і польських селян вибудовували різноманітні моделі взаємодії з жертвами Голокосту саме з метою отримати вигоду. В одних випадках це допомагало жертвам вижити (допомога в обмін на матеріальні речі). В інших – призводило до катастрофи. Хай там як, а «праведна» поведінка траплялася значно рідше, ніж та, що була мотивована економічним зиском
24
Семистяга, В. "Українське національне життя в шахтарському Краснодоні під час німецько-нацистської окупації краю (1942-1943 рр.)". Бахмутський шлях, № 1/2 (56/57) (2010): 114–21.
Знайти повний текст джерела
25
Шаповаленко, Є. Ю. "Структура та функції місцевого поліційного апарату під час німецької окупації Чернігівщини в 1941-1943 рр." Сіверщина в історії України, Вип. 12 (2019): 328–31.
Знайти повний текст джерела
26
Семистяга, В. "Українське національне життя в шахтарському Краснодоні під час німецько-нацистської окупації краю (1942-1943 рр.)". Бахмутський шлях, № 1/2 (56/57) (2010): 114–21.
Знайти повний текст джерела
27
Кашеварова, Н. Г. "Бібліотеки України під час окупації періоду Другої світової війни (за донесеннями німецького бібліотекаря Олександра Гімпеля)". Рукописна та книжкова спадщина України, Вип. 20 (2016): 294–326.
Знайти повний текст джерела
28
Терещенко, Ю. В. "Організація відновлення діяльності органів НКВС на території України, звільнений від окупації під час Другої світової війни". Південноукраїнський правничий часопис, № 2 (2016): 193–97.
Знайти повний текст джерела
29
Balyshev, M. "Kharkiv astronomical observatory at the time of the German occupation (1941–1943) during the Second World War years." History of Science and Biographical Studies, no. 3 (September 15, 2020): 86–107. http://dx.doi.org/10.31073/istnauka202003-05.
Повний текст джерела
30
Балишев, М. "Наукова біографія українського астрофізика Мстислава Сергійовича Саврона (1902–1943)". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 1 (4 лютого 2021): 44–53. http://dx.doi.org/10.15421/272006.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено життя і творчість вітчизняного астронома М. С. Саврона, фахівця в галузі зоряної астрономії. Проаналізовано наукову діяльність вченого, сфокусовану на вивченні Сонця, великих позагалактичних об’єктів, малих планет, фотометричних дослідженнях нових зір та всебічних дослідженнях змінних зір, спостереженнях сонячних і місячних затемнень; регулярних спостереженнях прозорості земної атмосфери та дослідженнях довгоперіодичних комет. Основні віхи наукової біографії М. С. Саврона реконструйовані на тлі процесу становлення і розвитку Харківської астрономічної обсерваторії у 20–30-ті роки ХХ ст. Розглянуто адміністративно-педагогічну діяльність вченого в Харківському державному університеті імені О. М. Горького, Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди, інших установах. Висвітлено участь М. С. Саврона в організації Ради наук у Харкові та його роботу в Науково-технічній управі під час німецької окупації міста у 1941–1943 рр. Публікація ґрунтується на документах державних та відомчих архівів.
31
BARAN, Zoya. "ДЕВ’ЯТЬ ДНІВ “ЗОЛОТОГО ВЕРЕСНЯ” 1939 Р. У СПОГАДАХ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІҐРАНТІВ ЗІ ЛЬВОВА". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 449–64. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2370.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі опублікованих у повоєнний час, головно в США, спогадів українських львів’ян-еміґрантів відтворено перші дев’ять днів радянської окупації Львова 1939 р. Автори мемуарів – люди різного роду занять та віку: письменники, правники, лікарі. Їхні спогади та опубліковані матеріяли, зібрані безпосередньо під час та після згаданих подій, дозволили відтворити перші враження міщан про вояків Червоної армії, радянських чиновників (чоловіків та жінок), які прибули до міста. Можна виокремити дві прикмети радянських людей, які кидалися у вічі всім без винятку авторам: бідність, що свідчило про справжню економічну ситуацію в УРСР та СРСР, та відсутність елементарних норм культури поведінки, що віддзеркалювало соціяльно-побутовий уклад життя радянської людини загалом. Щодо суспільних настроїв, то, з одного боку, українська людність міста перебувала в ейфорії від звільнення з-під польського панування, з іншого, зважаючи на зовнішні ознаки прибулих, манеру поведінки та дії новопосталої влади, сприйняло її з недовірою, а подекуди, й з острахом. І небезпідставно, оскільки закриття часописів, перші арешти громадських та політичних діячів поклали край сподіванням на українізацію та демократизацію життя в місті. Львів змінювався не лише політично, але й під впливом радянізації швидко відбувалася трансформація публічного простору, культурних моделей.
32
Yaremchuk, Valentyna. "Yuriy Shumovsky's participation in organization of museum activity in Rivne region during German occupation in 1941–1944." Materials and studies on archaeology of Sub-Carpathian and Volhynian area 23 (November 26, 2019): 459–73. http://dx.doi.org/10.33402/mdapv.2019-23-459-473.
Повний текст джерелаАнотація:
Yuriy Shumovsky is a famous scientist, ethnographer, archaeologist, and priest who made a significant contribution to the material culture of his homeland. The urgency of the research topic lies in the fact that today’s existing knowledge does not provide full information about the foundation of museology by Yuriy Shumovsky in the Rivne region during the occupation period of 1941–1944. In the modern historiographical science, despite a significant number of publications, there are no scientific studies that would fully summarize and evaluate the importance of Yuriy Shumovsky’s hard work as the main founder of the museology in the Rivne region of this period. The purpose of the study is to disclose fully the participation of Yuri Shumovsky in organizing a museum in Rivne region during the German occupation (1941–1944). The archival documents and memoirs of the scientist concerning the activity of the Rivne Museum of Local History are presented in the article. The methodological basis of the research is the principle of historicism, systematicity and objectivity. The problem-chronological approach is applied while presenting the material. Particular attention was paid to the methodology of working with archival sources. According to the results received after the examination of the source base, a general picture of the functioning of the museum during the occupation period has been reproduced. The cultural-educational and research activity of the museum has been discovered. It included conducting regional studies and researches on the territory of the region and archaeological and ethnographic studies; replenishing museum collections by valuable findings; organizing educational activities; promoting the preservation and protection of the historical monuments, publishing scientific-popular works. Moreover, the staffing structure, financial support and budget of the museum have been examined and discussed. The article also mentions the availability of the museum inventory that has been found which is an important source for restoring information about the number of exhibits of five departments and the extent of the loss of museum valuables. The importance of Yuriy Shumovsky’s persistent work as the main founder of museology in the Rivne region of this period is determined. Yuriy Shumovsky's museological work in a particular collection, classification, conservation and description of exhibits has been also assessed. Photos of museum findings and expositions are presented. Key words: Yurii Shymovskyi, ethnographer, archaeologist, paleomastodon, embroidery, Volhynia, Rivne Regional Museum of Local History.
33
Луцька, Г. В. "ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ У СФЕРІ СПАДКУВАННЯ У РАЗІ, ЯКЩО СПАДЩИНА ЗНАХОДИТЬСЯ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 51–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).686.
Повний текст джерелаАнотація:
Луцька Г. В. Деякі особливості вчинення нотаріальних проваджень у сфері спадкування в разі, якщо спадщина знаходиться на тимчасово окупованих територіях України. - Стаття.
У статті описуються юридичні наслідки тимчасової окупації частини території України та створені перешкоди в охороні й захисті цивільних прав громадян на цих територіях. Обґрунтовується важливість нотаріальної форми охорони та захисту спадкових прав і труднощі в її використанні жителями тимчасово окупованих територій у зв’язку із припиненням діяльності органів влади України на зазначених територіях. Здійснюється науково-практичний аналіз норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», а також підза- конних нормативно-правових актів, які визначають особливості охорони та захисту спадкових прав громадян України, що проживають на тимчасово окупованій території України. Обґрунтовується висновок, що в нотаріальному провадженні у сфері спадкування, де спадкові відносини обтяжені дією правового режиму тимчасової окупації території України, нотаріальні процесуальні дії здійснюються на території України нотаріальними органами (державними чи приватними нотаріусами, посадовими особами органів місцевого самоврядування) на підставі загальних та спеціальних норм у сфері спадкування. Ведення спадкових справ, у яких суб’єктами є громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, відбувається з дотриманням принципів нотаріального процесу. Доведено, що після смерті громадянина України, який проживав на тимчасово окупованих територіях України, відкривається спадщина не за «останнім місцем проживання спадкодавця», а за місцем подання «першої заяви» в порядку, визначеному законом. Зазначається, що встановлення в суді факту смерті спадкодавця на тимчасово окупованій території та ухвалення відповідного судового рішення іменем України не замінює свідоцтва про смерть, а є лише підставою для його отримання в порядку, визначеному законодавчими актами України. Пропонується під час вчинення нотаріальних процесуальних дій на практиці як рекомендаційне джерело використовувати інформаційні листи Міністерства юстиції України.
34
Teteria, Svіtlana. "КОБЗАР ІВАН КУЧУГУРА-КУЧЕРЕНКО – МІФИ ТА ДІЙСНІСТЬ". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 56–63. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-56-63.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається життєвий та творчий шлях талановитого музиканта, унікального кобзаря І. Кучугури-Кучеренка. Акцентується увага на тих моментах біографії, які не відповідають дійсності. Прослідковується життєвий та творчий шлях представника унікального явища української етнічної культури на основі архівних джерел, публікацій та музейних предметів. Такий аналіз, що розкриває дійсний стан справ, став можливий лише після проголошення Незалежності України, коли науковці, дослідники та зацікавлені люди змогли користуватись архівними джерелами та публікаціями без радянської тоталітарної цензури. Автор на основі опрацьованих новітніх джерел на прикладі постаті І. Кучугури-Кучеренка розкриває інформацію про нищення етнічної культури радянським імперським режимом. Кінець 80-х рр. XX ст. відзначався активними процесами відродження національної культури, і кобзаризм не був винятком. Тому під час створення музейної виставки у Переяславі було проведено величезну колекційну роботу. Під час цієї титанічної роботи на заводі в м. Полонне Хмельницької області було введено в експлуатацію серію декоративних фарфорових ваз. Цю серію розробив художник Козак Микола Іванович. До неї також була ваза з портретом Івана Кучугура-Кучеренка. Вона зараз знаходиться в експозиції переяславського Музею кобзарства. Крім портретного зображення, на ній є напис Івана Кучугура-Кучеренка. Рік загибелі не відповідає дійсності, оскільки на момент створення вази архіви були недоступні, це була щерадянська епоха. Навіть після проголошення незалежності України ми маємо інформацію про те, що кобзар був фактично страчений у 1937 р. Але для того, щоб приховати злочини радянської влади, така неправдива інформація була надана. Було прийнято, що І. Кучугура-Кучеренко загинув під час німецької окупації.
35
Orlyk, S. "Purchases and requisitions from peasants in Eastern Galicia and Bukovina during russian occupation in the First world war." Ukrainian Peasant, no. 21 (2019): 34–40. http://dx.doi.org/10.31651/2413-8142-2019-21-34-40.
Повний текст джерела
36
Medvedovska, Anna. "ПАМ’ЯТЬ ПРО ГОЛОКОСТ У СИМВОЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ ДНІПРА (ДНІПРОПЕТРОВСЬКА)". City History, Culture, Society, № 9 (2) (23 липня 2020): 33–45. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.09.033.
Повний текст джерелаАнотація:
Ця стаття має на меті продемонструвати ключові трансформації, які відбулися на місцях Голокосту в Дніпрі (колишній Дніпропетровськ) від кінця нацистської окупації до сьогодні. Досліджено, наскільки ці місця стали місцями вшанування Голокосту, та описано механізми та особливості включення такого вшанування у міський простір міста. Автор аналізує основних ініціаторів і прихильників вшанування Голокосту, щоб оцінити, наскільки ефективно представлена історія винищення євреїв у міському просторі Дніпра та наскільки це відповідає його сучасному образу.
Стаття, заснована на існуючій історіографії, описує події у трьох основних місцях Голокосту в Дніпропетровську (Дніпро), де відбувалися найбільш масштабні акти винищення єврейського населення - біля Ботанічного саду (Красноповстанська Балка), єврейське кладовище (парк Писаржевського), село Верхнє (перехрестя вулиць Янгеля та Енергетича). Достатній обсяг досліджень дає досить надійні докази того, що відбувалося у вищезгаданих місцях під час нацистської окупації. Важлива особливість, яка згодом вплинула на поминання цих місць як в радянський, так і в пострадянський періоди полягало в тому, що в першому місці, тобто в Краснопівстанській балці (яр), страчені були виключно євреями, а в інших двох місцях страчували різні категорії нацистських жертв , включаючи значну кількість євреїв звісно.
У 1960-1980-х рр., у період вшанування історії Великої Вітчизняної війни, пам'ятники, встановлені для вшанування пам’яті жертв, мали лише написи, характерні для радянської влади. Ці написи не згадували про етнічне походження жертв, розчиняючи їх у евфемістичних формулюваннях, таких як "цивільні особи", "радянські громадяни" тощо. Після розпаду СРСР було знято старі табу та заборонені раніше історичні факти та розповіді, включаючи ідентичність національних груп, які претендують на своє місце в історичній свідомості, почала формуватися. У цій статті проаналізовано різні комбінації меморіальних дискурсів - радянських та єврейських / радянських та пострадянських / єврейських, радянських та українських - та те, як вони співвідносяться (взаємодіють / конфліктують / не спілкуються) у зазначених місцях.
На основі свого аналізу автор робить висновок, що єврейська громада міста була головним ініціатором і прихильником збереження пам’яті про Голокост, що призвело до високого ступеня фрагментації вшанування Голокосту в Дніпрі. Тим не менше, завдяки співпраці та несистематичній спільній діяльності єврейських організацій, а також громадських та урядових установ Дніпра, пам’ять про Голокост поступово вписується та займає все більш помітне місце в міському просторі.
37
Dolya, I. M. "Проблеми комунікації влади і населення в зоні АТО". Grani 19, № 1 (4 грудня 2015): 24–29. http://dx.doi.org/10.15421/1716004.
Повний текст джерелаАнотація:
У контексті відновлення основ організації керування й місцевої влади в регіонах підданих зовнішній агресії особливої актуальності заслуговує дослідження проблематики комунікації публічної влади. Саме діалог й ефективний обмін інформацією між населенням і місцевою владою важлива складова реінтеграції територій Донбасу охоплених антитерористичною операцією. Специфікою більшості територій Донбасу стало безвладдя, у результаті відхилення законно обраних ще в 2010 році органів місцевого самоврядування. По суті, втеча мерів, депутатів місцевих рад у найважчий період життя регіону активізував у місцевих жителів почуття незахищеності й зрадництва з боку місцевої влади. Тим самим можна констатувати, що до проблем підвищення ефективності каналів комунікації зберігає свою актуальність до початку зовнішньої агресії й часткової окупації Донбасу, сьогодні додалася проблема налагодження комунікаційних зв’язків між населенням і новою місцевою українською владою фактично із чистого аркуша. При цьому необхідно враховувати, що умови військового конфлікту зберігаються й, безумовно, відкладають свій відбиток на взаємодію. У той же час саме розвиток комунікації в зоні АТО, особливо в населених пунктах, які пережили окупацію й звільнені може стати основою для гармонійного входження жителів в український соціум. Створення військовоцивільних адміністрацій з метою тимчасово замінити нефункціонуючі органи місцевого самоврядування на Донбасі – унікальний досвід для України. Незважаючи на законодавче закріплення за ВЦА прав і обов’язків органів місцевого самоврядування, необхідно розуміти, що діють вони в умовах «неоголошеної війни» і тим самим у більшій мірі обирають модель обмеженої взаємодії з населенням. Проведений у статті аналіз показує, що серед традиційних каналів подачі інформації ВЦА віддають перевагу прийому громадян посадовими особами; вивішуванню інформаційних оголошень. При цьому такі форми, як ЗМІ, Інтернетресурс, звіти, збори громадян практично не використовуються в роботі ВЦА, що в цілому викликає невдоволення в населення. Але головне, що в зоні АТО абсолютно відсутні такі важливі компоненти комунікації, як обмін інформацією й включення населення в процес прийняття рішень місцевої влади. Хоча дана тенденція характеризує й рівень взаємин не тільки влади з населенням у зоні АТО, навпаки, дослідження, проведені Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» разом з Норвезьким інститутом міських і регіональних досліджень, показують, що й у мирних містах України населення також зазнає труднощів у комунікації із владою. Це підсилює рівень недовіри до місцевої влади як у зоні АТО, так і в цілому по країні. Автор статті приходить до висновків про необхідність перегляду комунікаційної складової в роботі органів місцевої влади. Саме в зоні АТО склалися унікальні умови створити формат відкритого діалогу, залучення громадян у відродження інфраструктури і тим самим формувати почуття причетності до керування. Виходячи з підпорядкованості ВЦА державним структурам переломити ситуацію й налагодити комунікацію можливо тільки при сприянні й бажанні держави. Як найбільш діючий механізм може стати залучення державою в даний регіон представників третього сектора як волонтерів по створенню інформаційних служб при ВЦА, які б оперативно відбивали й поширювали інформацію серед населення й здійснювали зворотний діалог.
38
Shchelkunov, Anton. "РЕЛІГІЙНЕ ВІДРОДЖЕННЯ 1941–1943 РОКІВ У СІМЕЙНІЙ ТА КОЛЕКТИВНІЙ ПАМ’ЯТІ ЦЕРКВИ ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (15 грудня 2019): 151–61. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються особливості сімейної і колективної пам’яті п’ятидесятників про відродження їх релігійної організації під час нацистської окупації України.
У 1941–1943 рр. під керівництвом Гаврила Гавриловича Понурка, якого було обрано єпископом, п’ятидесятницька церква на території України була відновлена.
У колективній пам’яті українських та російських п’ятидесятників пам’ять про релігійне відродження в 1941–1943 рр. була повністю маргіналізована.
Сімейна пам’ять про релігійне відродження 1941–1943 рр. також майже стерта. Серед численних сімейних переказів про драматичний життєвий шлях Г. Г. Понурка відсутні спогади про його релігійну та місіонерську діяльність у 1941–1943 рр., коли його було обрано в єпископи. Нащадки Г. Г. Понурка з великою пошаною зберігають пам’ять про нього: те, що їх пращур був одним із перших місіонерів-п’ятидесятників на території України, про те, що він багато років був єпископом церкви християн віри євангельської, однак навіть рік обрання його на цю відповідальну посаду в сімейній пам’яті не закарбувався. Не тільки процес релігійно-церковного відродження, а навіть спогади про утиски п’ятидесятників з боку окупаційної влади були повністю стерті як з колективної, так і з сімейної пам’яті.
Це можна пояснити тим, що релігійні радянські громадяни бажали уникнути переслідувань з боку влади і бути повноправними членами радянського суспільства, тому вони вписували свою особисту і групову пам’ять в офіційний дискурс «Великої Вітчизняної війни». Навіть пам’ять про переслідування з боку німецької окупаційної влади зникла, адже в офіційній радянській міфології війни нацисти не переслідували радянських громадян за їхні релігійні переконання. До того ж подібні спогади неминуче призводили до проведення паралелей між репресивною політикою нацизму і сталінізму.
Після жорстоких репресій з боку сталінського режиму серед релігійних громадян СРСР виробилась жорстка самоцензура, у результаті чого відбулося свідоме переформатування колективної і сімейної пам’яті, як наслідок, спогади, відмінні від офіційної розповіді про Другу світову війну, свідомо забувалися. Тому Г. Г. Понурко та інші учасники релігійно-церковного відродження вирішили «забути» події 1941–1943 рр., щоб не наражати на ризик репресій свої сім’ї, а також своїх однодумців.
З іншого боку, офіційний міф про Велику Вітчизняну війну формував конформістсько-позитивну пам’ять, яка повинна була об’єднати радянське суспільство і надати йому можливість примиритися із травматичним досвідом 1930–1940‑х рр. Пережиті страждання людям потрібно було наповнити якимось сенсом, пояснити самим собі, для чого вони страждали. Це можливо було зробити через усвідомлення того, що всі ці жертви: і особисті, і колективні – були необхідні заради «Великої Перемоги» над світовим злом, яким по суті і був нацизм. Можливо, наратив про Велику Вітчизняну війну надавав можливість п’ятидесятникам, як і іншим релігійним групам у СРСР, вписати свій особистий, як правило, трагічний досвід у загальнорадянську культурну пам’ять, відчути себе частиною радянського суспільства.
Ключові слова: п’ятидесятники, релігійне відродження, окупація, сімейна пам’ять, колективна пам’ять, агоністична форма пам’яті, антагоністична форма пам’яті.
39
Ганьба, О. Б. "НОВІ ВИДИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ПРИКОРДОННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ТА ОКРЕМІ КРИТЕРІЇ ЇХ КЛАСИФІКАЦІЇ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (13 березня 2020): 20–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).313.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнюються та аналізуються нові публічно-правові відносини регулятивного, охоронного та захисного характеру у сфері прикордонної безпеки України з урахуванням їх прояву у досліджуваній сфері. Акцентується увага на тому, що анексія Автономної Республіки Крим, стан гібридної війни з Російською Федерацією та окупація частини території Донбасу значно прискорили оновлення чинного законодавства сфери прикордонної безпеки України, правові норми якого нині закріплюють нові моделі правових відносин, що спонукають до формування сучасних правових зв’язків суб’єктів права відповідно до кращих світових стандартів.
Зазначається, що до нових публічно-правових відносин регулятивного, охоронного та захисного характеру у сфері прикордонної безпеки України належать такі: оперативно-розшукові, військово-контролюючі міжнародні, оперативно-безпекові службові відносини, оперативно-військові антитерористичні відносини, контрольно-біометричні, військово-службові відносини підвищеної небезпеки, кримінально-процесуальні, оперативно-службові відносини співробітництва Держприкордонслужби України, кримінально-аналітичні, інформаційно-аналітичні, кінологічні відносини тощо.Автором пропонується на основі критерію буття всіх правовідносин у часі поділяти їх на такі види: 1) сучасні правовідносини (правові відносини, які наявні і реалізуються у теперішньому часі); 2) ретроправовідносини (правовідносини, що мали місце у минулому часі); 3) прогнозовані правові відносини (ті, що матимуть місце у майбутньому).З урахуванням стану втілення в життя змісту правовідносин пропонується поділяти їх на абстрактно-теоретичні та конкретні (реальні). При цьому до абстрактно-теоретичних варто віднести нереалізовані правовідносини, ті, які існують поки що у вигляді теоретичної конструкції абстрактної моделі, в якій втілюється лише задум правотворчого органу. А конкретними або реальними правовідносинами, на думку автора, є правові відносини, зміст яких втілений або втілюється в реальне життя їх учасниками. У таких правовідносинах знаходить своє відображення динамічна сторона буття права.
40
Dovgoruk, Y. "The process of harvesting and exporting fruits and vegetables from the territory of the Yagotinsky district to Germany during the German-fascist occupation (1941–1943)." History of Science and Biographical Studies, no. 1 (March 29, 2018): 15–26. http://dx.doi.org/10.31073/istnauka201801-02.
Повний текст джерела
41
Vaida, Taras. "Committing of sexual violence by the aggressor country's servicemen as a problem of human rights violations during the occupation (on the example of the Russian-Ukrainian war, 2022)." International Science Journal of Jurisprudence & Philosophy 1, no. 1 (April 1, 2022): 1–14. http://dx.doi.org/10.46299/j.isjjp.20220101.1.
Повний текст джерелаАнотація:
The paper considers the current problem of committing crimes against civilians by servicemen of the Russian army in the temporarily occupied territories of Ukraine during the 2022 war. Based on the above cases of torture, rape, murder and other forms of violence, as well as the generalization of statistical data on the number of deaths in the occupied territories in general, the violation by the aggressor country of the requirements of the Convention on the protection of civilian people in war time and human rights in general according to current legislation are shown. The analysis of current research on various aspects of sexual violence was performed: 1) the concept and methodological (philosophical) foundations of adequate understanding of sexual freedom / critical attitude to sexual violence; 2) prevention of the cult of violence and cruelty in society; 3) the impact of violence, including sexual violence, on the physical and mental health of the victim; 4) legal aspects of combating crimes against sexual freedom and sexual violence in general. On the basis of generalizations of modern approaches of scientists concerning various directions of the decision of the raised problem novelty of the offered work is proved. To compare with modern RF war crimes methods of abuse of detainees in PCIA units which were committed in the last century are presented. The main methods of torture include such as 1) «testing» by smoldering cigarettes; 2) beating a person without leaving marks on the body; 3) torture of people with a loud sound; 4) prolonged torture by thirst; 5) rape (standard test for women). The legal nature of rape as a criminal offense against sexual freedom on the basis of current domestic law is described (Article 152 of the Criminal Code). Such categories (legal concepts) as sexual freedom, sexual intercourse, physical violence during rape, helplessness of the victim, qualifying signs of rape, repeated rape, continued rape, rape committed by a group of persons are revealed. Potential causes of criminal behaviour of Russian servicemen during the war in Ukraine, which motivated aggression against civilians, are considered. The main factors of this national ideology include the following: 1) the ideas of Orthodox fascism, Eurasianism, the modern concept of «Russian world»; «Novorossiya» project; 2) the phenomenon of «hazing» in the Soviet / Russian army among the rank and file, bullying of officers against subordinates in units of the Armed Forces of the Russian Federation; 3) torture in places of imprisonment; 4) mass criminal subculture («convict way of life is one» movement); 5) reflection of criminal values in modern Russian culture and art («Russian chanson», cinema, etc.); 6) propaganda of the mythical successes of the «great state», the strength of the Chechen warrior, the invincibility of Russia, etc. The methodological principles of the long-term ideology and propaganda of the occupying country, which are the main manifestations of barbarism and violence by the servicemen of the occupying country during the war in Ukraine, are revealed. It is concluded that the crimes of sexual violence committed by the Russian military require immediate documentation by law enforcement agencies, detailed investigation and prompt communication of this information to the UNO and all countries of the civilized world, as well as further prosecution of perpetrators.
42
Pavlunko, Mykola, Oleg Posmitukh та Oleg Bogatov. "Завдання та форми бойового застосування збройних сил Російської Федерації під час стратегічних командно-штабних навчань серії “Кавказ”". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 12, № 1 (27 лютого 2022): 12–20. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2022.12.1.2.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті на основі аналізу стратегічних командно-штабних навчань серії “Кавказ” розглянути завдання, принципи та форми бойового застосування видів збройних сил Російської Федерації та надані характеристика етапів навчанням. Проаналізовані основні етапи стратегічних командно-штабних навчань серії “Кавказ” збройних сил Російської Федерації які є підсумковими заходами оперативної та бойової підготовки збройних сил Російської Федерації.
В ході проведення СКШН “Кавказ-2008”, практично були відпрацьовані дії військ (сил) щодо підготовки нападу на Грузію, а також щодо стримування дій США і НАТО в цьому районі. Вторгнення збройних сил РФ до Грузії та відкрита окупація її територій РФ фактично показала, що Чорноморський регіон перебуває в сфері її виключного впливу. Ця позиція була підтверджена РФ також в ході СКШН “Кавказ-2012”.
В ході навчань “Кавказ-2016” відпрацьовувались різні варіанти розширення Росією збройної агресії проти України, а також збройного конфлікту зі США та НАТО на Південно-Західному напрямку з можливістю його переростання у широкомасштабну війну, в т. ч. із застосуванням ядерної зброї.
Під час проведення СКШН “Кавказ-2020” продовжувалась перевірка елементів Воєнної доктрини Росії щодо ведення операцій, а також внесення в неї необхідних уточнень. Вибірково здійснювалась перевірка здатності командного складу планувати і проводити операції відповідно до цієї доктрини. Також, в рамках підготовки і проведення СКШН “Кавказ-2020”, перевірялась вся система оборони країни.
В ході серії стратегічних командно-штабних навчань серії “Кавказ” РФ продемонструвала свій потенціал в разі необхідності досягнення цілей на ключових стратегічних напрямках, конкретніше на південно-західному стратегічному напрямку.
43
Власов, І. О., О. М. Воробйов, О. В. Наконечний та Ю. С. Середа. "Обґрунтування концептуальних та наукових підходів щодо розвитку єдиної системи логістики в Збройних Силах України". Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, № 2(64), (15 червня 2020): 12–18. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2020.64.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Окупація Криму і підтримка Російською Федерацією сепаратистських рухів у Луганській та Донецькій областях засвідчили хибність актуальних до недавнього часу оцінок воєнно-політичної обстановки, що склалася навколо України, а також внутрішніх та зовнішніх загроз національним інтересам держави. Аналіз проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (операції Об’єднаних сил) свідчить, що системи тилового, технічного, медичного та інших видів забезпечення потребувала швидкої адаптації до реальної обстановки, форм та способів застосування частин (підрозділів) на різних етапах її проведення. В контексті європейської інтеграції і нових завдань Збройних Сил України, пов’язаних з участю України в антитерористичних операціях, в миротворчій діяльності під егідою НАТО та ООН, виникає потреба реформування військ (сил), видів тилового, технічного та медичного забезпечення відповідно до вимог стандартів НАТО. Збройні Сили України потребують створення єдиної системи матеріального, технічного, транспортного, інженерно-інфраструктурного та медичного забезпечення, задоволення потреб життєдіяльності військ (сил) – впровадженням логістики, як системи управління сумісної з системою логістики армій НАТО, яка охоплює широке коло різноманітних питань планування, управління та організації забезпечення Збройних Сил. Організація і управління господарською діяльністю в зв’язку з розвитком ринкових відношень і формування багатовекторних економічних процесів, вимагає більш глибокого вивчення і практичного використання положень нового наукового застосування – логістики, як системи управління матеріальними ресурсами.
44
Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин.
Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів.
Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет.
Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування.
Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.
45
Avramenko, Oleksandr, Volodymyr Kotsyuruba та Ivan Datsenko. "Методика оцінювання ефективності логістичного забезпечення угруповання різнорідних сил (військ)". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 6 (30 грудня 2021): 262–69. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.6.20.
Повний текст джерелаАнотація:
Окупація Криму і підтримка Російською Федерацією сепаратистських рухів у Луганській та Донецькій областях засвідчили хибність актуальних до недавнього часу оцінок воєнно-політичної обстановки, що склалася навколо України, а також внутрішніх та зовнішніх загроз національним інтересам держави. Аналіз проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (Операції Об’єднаних Сил) свідчить, що системи тилового, технічного, медичного та інших видів забезпечення потребувала швидкої адаптації до реальної обстановки, форм та способів застосування частин (підрозділів) на різних етапах її проведення. В контексті європейської інтеграції і нових завдань Збройних Сил України, пов’язаних з участю України в антитерористичних операціях, в миротворчій діяльності під егідою НАТО та ООН, виникає потреба реформування військ (сил), видів тилового, технічного та медичного забезпечення відповідно до вимог стандартів НАТО. В зазначеній статті розроблено методику оцінювання ефективності логістичного забезпечення угруповання різнорідних сил (військ) Військово-Морських сил в особливий період. В ході проведеного авторами дослідження використані базові положення теорії складних технічних систем, теорії штучного інтелекту, таксономічного методу, а також загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Зазначена методика дозволяє оцінити ефективність системи логістичного забезпечення угруповання різнорідних сил (військ) Військово-Морських сил в особливий період, визначити заходи спрямовані на удосконалення логістичного забезпечення. На основі зазначеної методики авторами буде проведено розробку рекомендацій щодо удосконалення логістичного забезпечення угруповання різнорідних сил (військ) Військово-Морських Сил в Азовській операційній зоні в особливий період.
46
Kaparulin, Yurii. "ХРОНІКА ХЕРСОНСЬКОГО ГЕТТО (1941 р.)". City History, Culture, Society, № 9 (2) (23 липня 2020): 88–104. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.09.088.
Повний текст джерелаАнотація:
Після встановлення нацистського окупаційного режиму в містах України було створено десятки єврейських гетто. Більшість із них досі залишаються «білими плямами» на тлі історії міського простору. У статті розглянуто історію гетто у Херсоні. Встановлено, що від самого початку нацистська адміністрація не планувала довгострокового існування гетто, а його мешканців мали знищити у найкоротші строки.
Актуальність запропонованої теми зумовлено необхідністю вивчення маловідомих сторінок місцевої історії, які мають допомогти осмислити сучасний міський простір із його минулим та сприяти формуванню сучасної політики пам’яті. Історія херсонського гетто десятиліттями залишалася маловідомою широкому загалу і досі не була темою спеціального історичного дослідження. Це можна пояснити низкою об’єктивних факторів. Більшість головних свідків організації та ліквідації гетто знищили нацисти. Гетто існувало дуже короткий час (близько одного місяця) в умовах ізоляції та комендантської години; спілкування його мешканців із іншим населенням міста максимально обмежили. У післявоєнні роки російська влада з політичних міркувань не розглядала трагедію єврейського народу як окрему проблему.
Зібрано та опрацьовано комплекс джерел, які дають змогу охарактеризувати обставини створення гетто, повсякденне життя у ньому та процес його ліквідації.
Визначено, що створювали та ліквідовували гетто члени зондеркоманди 11а айнзацгрупи Д поліції безпеки СД. За наказами нацистів у місті сформували єврейську раду («юденрат»), діяльність якої передбачала облік єврейського населення міста та переведення його до гетто. Прослідковано поведінку та адаптацію мешканців міста до життя в умовах окупації, зокрема зміну їхніх соціальних ролей. Наведено приклади, які свідчать про стратегії виживання і свідомий колабораціонізм.
47
БАБІН, БОРИС. "Міжнародно-правові аспекти реінтеграції територій". Право України, № 2020/12 (2020): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-063.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу міжнародно-правового виміру механізмів реінтеграції територій, відторгнутих від держав через їхню окупацію, спробу анексії або формування на цих територіях квазідержавних утворень чи частково визнаних держав. Особлива увага приділена правовим механізмам, які були застосовані Федеративною Республікою Німеччина стосовно возз’єднання зі Східною Німеччиною, та Хорватією щодо відновлення сталого розвитку й усунення наслідків конфлікту на деокупованих територіях. Висвітлено позиції пострадянських країн, а саме Азербайд жану, Грузії та Молдови, щодо перспектив реінтеграції окупованих територій, правової оцінки режиму таких територій, захисту населення та відновлення їхніх прав. Досліджено універсальні норми міжнародного права, застосовні до питань реінтеграції територій. Окреслено ситуацію, яка постала перед Україною щодо реінтеграції власних територій, зокрема у міжнародно-правовому вимірі, та вказано на її об’єктивні особливості. Порушені у статті питання ускладнюються їх істотним політико-правовим значенням, зокрема для науковців, залежно від країни їхнього походження, що зумовлює порівняно невелику кількість об’єктивних праць із окресленої проблематики. При цьому дослідження, здійснені неупередженими авторами третіх країн, як правило, не претендують на глибоке знання передумов конфліктів, національного законодавства залучених у ці конфлікти територій і тим паче на відображення практичної розбудови управління у квазідержавних утвореннях, які формуються на територіях, що підлягають реінтеграції. Крім того, в Україні зазначена проблематика не отримала належного рівня наукового аналізу до 2014 р. Метою статті є визначення міжнародно-правових викликів, пов’язаних із реінтегра цією державами непідконтрольних територій, зокрема на етапах підготовки реінтеграції та її здійснення, під час та після відновлення контролю над територією, а також зовнішнього реагування на наслідки реінтеграції. Основні результати дослідження полягають у характеристиці таких викликів і формуванні рекомендацій для реагування на них органами державної влади України. У висновках зазначається, що реінтеграція територій породжує низку міжнародно-правових викликів, які мають різну природу на етапах підготовки до реінтеграції, під час та після відновлення контролю над територією. Основним із них євідповідальність держави за відповідну територію та її населення до, під час та після процедури реінтеграції, а також питання правонаступництва та відповідальності. При цьому вказується, що переговорні процеси з питань припинення вогню та деескалації конфлікту не мають ознак заходів реінтеграції, а захист прав переміщених осіб не завжди є фактором реінтеграції територій.
48
КОЛІСНИК, ВІКТОР. "Уповільнення демократичного поступу України на тлі нових викликів та дезорієнтації громадянського суспільства". Право України, № 2019/11 (2019): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-183.
Повний текст джерелаАнотація:
Народовладдя стикається з численними викликами та загрозами, а процеси демократичної трансформації відбуваються доволі складно. Черговим випробовуванням для української та європейської демократії стали процеси, пов’язані з мирною протидією узурпації державної влади в Україні (наприкінці 2013 р. – на початку 2014 р.), а також подіями, пов’язаними з імітацією таких форм народовладдя, як референдум і вибори для виправдання анексії Криму та окупації частини Донбасу. Нагальною є потреба у з’ясуванні чинників, що обумовили уповільнення відновлення народовладдя та демократичних процедур після Революції Гідності, а також нових викликів, що постали перед українською демократією. Концепція “демократії, здатної себе захистити” не була реалізована повністю в Україні, яка має суттєві територіальні втрати. Млява та нерішуча реакція європейських інституцій, політиків і дипломатів на цинічне порушення засадничих принципів демократії та демократичних процедур під час проведення неконституційного референдуму у Криму, в Донецькій та Луганській областях у 2014 р. дезорієн тувала і світову спільноту, і українську громадськість та посадовців. Нови ми викликами та загрозами для народовладдя і демократії як в Україні, так і у бага тьох інших державах стали посилення популізму й демагогії та поширення постправди як взаємопов’язаних процесів, обумовлених активізацією обігу навмисно спотвореної заздалегідь викривленої інформації, що дає змогу штучно ввести в оману громадськість і дезорієнтувати громадську думку, яка становить важливу умову ефективного функціонування інститутів демократії та народовладдя. Забезпечення нової якості політичних дискусій із широкого кола визначальних проблем є обов’язковою умовою утвердження народовладдя та дієвої демократії. Слід впровадити нові форми впливу на формування громадської думки з обох боків лінії розмежування як одну з важливих умов поновлення реалізації у повному обсязі демократичних прав і свобод, відновлення демократичного врядування на тимчасово окупованих територіях та територіальної цілісності України.
49
Mazur, T. V. "Імплементація міжнародно-правових норм Ради Європи щодо охорони культурної спадщини у законодавство України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Україна стала членом Ради Європи в 1995 році, взявши на себе зобов’язання дотримуватися основоположних принципів діяльності організації. У сфері культурної політики наша держава активно впроваджує основні положення Ради Європи в національне законодавство.
Метою статті є аналіз основних міжнародно-правових пам’яткоохоронних актів Ради Європи та імплементації їх норм у законодавство України у контексті сучасних викликів і загроз національній культурній спадщині.
Наукова новизна статті полягає в аналізі міжнародно-правових норм Ради Європи щодо захисту культурних цінностей і відповідності національного законодавства України цим нормам, а також тим викликам і загрозам, які постали перед Україною та її культурними цінностями після окупації Росією Криму й початку збройного конфлікту на Донбасі.
Висновки. Україна активно співпрацює з Радою Європи у сфері захисту культурних цінностей та є учасницею основних міжнародних конвенцій, прийнятих цією організацією. Наша держава ратифікувала Європейську культурну конвенцію 1954 р., Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 р., Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) 1992 р., Рамкову конвенцію про захист національних меншин 1995 р., Рамкову Конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства 2005 р. тощо.
Водночас українське законодавство потребує подальших змін у зв’язку з розвитком міжнародного права охорони культурної спадщини та з метою протидії руйнуванню, викраденням і знищенню об’єктів культурної спадщини в окупованому Криму та зоні збройного конфлікту на Донбасі. Серед документів Ради Європи у цьому контексті важливою є Конвенція про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями 2017 р., яка підписана нашою державою, однак ще не ратифікована. Так само важливими для України є й документи Ради Європи рекомендаційного характеру, положення яких варто враховувати під час внесення змін до національного пам’яткоохоронного законодавства.
50
Yu., Shchur. "THE NATIONALIST TEACHER: YULIAN WOJTOWYCH IN KHERSON (1941–1942)." South Archive (Historical Sciences), no. 33 (September 15, 2021): 36–40. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-33-7.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the work. The article is about the personality of a OUN(r) March Groups member Yulian Wojtowych and his work in the field of education in Kherson during the German occupation in particular. The attention is focused on the history of foundingan agricultural school where Yulian Wojtowych taught history and geography. The historiography of the issue embraces works which cover the topic of OUN activities at the South of Ukraine, particularly that of Lev Shankovsky and Yevgen Gorburov, and Mykola Shytiuk. OUN March Groups members’ memoirs and Soviet State Security agencies’investigatoryfiles, as well as operative ones, about OUN activities in Kherson became sources for this research.Results and scientific novelty of the research. It was found out, that educational line was one of the primary ones in the OUN activity in Kherson during the German occupation. Ukrainian nationalists paid special attention to teaching the history of Ukraine in the learning process because this very subject together with geography formed the students’ outlook. As OUN members believed, it was the school which shaped future architects of the Ukrainian State. Yulian Wojtowych who had had complete theological education was actually a teacher of history and geography, participated in composing the history of Ukraine curricula for Kherson schools. In thecrisis situation in education sphere caused by the policy of the Nazi occupational authorities, special (professional) educational institutions, namely agricultural school, were for OUN members of particular interest.The occupational authorities had their own interest in opening such schools which would train mid-level professionals (“help staff”). OUN members considered them as opportunities for Ukrainian youth to obtain education and for themselves to recruit new staff for the struggle for independence of Ukraine. Due to his nationalist underground activities and realization of the organisation leaders’ instructions on the Ukrainian education development, Yulian Wojtowych suffered repressions from the Nazi secret services and had to undergothe “Vodokachka” camp, Buchenwald, Dora and Bergen-Belsen.Key words: Nazi repressions, Organisation of Ukrainian Nationalists, OUN March Groups, Agricultural School, Kherson. Мета роботи. Стаття присвячена постаті учасника Похідних груп ОУН-р Юліана Войтовича, а саме його діяльності на освітній ниві у Херсоні під час німецької окупації. В центрі уваги історія створення херсонської сільськогосподарської школи, де Юліан Войтович викладав історію та географію. Історіографія проблеми охоплює роботи, в яких висвітлюється питання діяльності ОУН на Півдні України, зокрема Лева Шанковського та Євгена Горбурова й Миколи Шитюка. Джерелами дослі-дження стали мемуари учасників похідних груп ОУН та слідчі й оперативні справи радянських органів державної безпеки щодо діяльності ОУН у Херсоні. Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовано, що освітянський напрямок був одним з провідних в діяльності ОУН у Херсоні під час німецької окупації. Важливе місце в освітньому процесі українські націоналісти відводили викла-данню історії України, оскільки саме цей предмет, разом з географією, формував світогляд учнів. На переконання членів ОУН саме школа формувала майбутніх будівничих Української Держави. Юліан Войтович, який мав закінчену вищу богословську освіту, якраз був викладачем історії та географії, брав участь у складенні програм з курсу історії України для шкіл Херсона. В умовах кризи освітянської галузі, спричиненої політикою нацистської окупаційної влади, значний інтерес для членів ОУН представляли спеціальні (професійні) освітні заклади, зокрема – сільськогосподарська школа. Окупаційна влада мала свій інтерес у відкритті подібних шкіл, які мали готувати фахівців середньої ланки («обслуговуючого персоналу»). Члени ОУН вбачали у подібних школах можливості для української молоді отримати освіту, а також залучення нових кадрів для боротьби за незалежність України. Через свою діяльність у націоналістичному підпіллі, реалізації настанов організаційних провідників щодо розвитку української освіти, Юліан Войтович зазнав репресій нацистських спецслужб, пройшовши шлях від табору «Водокачка» до Бухенвальду, Дори й Берген-Бельзен. Ключові слова: нацистські репресії, Організація українських націоналістів, Похідні групи ОУН, Сільськогосподарська школа, Херсон