Статті в журналах з теми "Цільове фінансування"

У статті розкрито відсутність у нормативних документах з бухгалтерського обліку рекомендацій щодо порядку відображення в обліку операцій про рух цінностей, отриманих як цільове фінансування. За результатами проведеного дослідження запропоновано методику аналітичного обліку на рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження», яка дозволяє зручно і прозоро отримувати повну інформацію про одержані кошти й цінності як цільове фінансування, а також їх витрачання за призначенням.

Однією з причин, яка гальмує інноваційний розвиток залізничного транспорту, виступає недостатній обсяг фінансування капітальних інвестицій на залізничному транспорті. У статті розглянуто питання, пов‘язані з оновленням та модернізацією рухомого складу залізничного транспорту країни. Розглянуто структурний склад залізничного транспорту країни та виділено основні складники цього сектору виробничої інфраструктури національної економіки. Наведено характеристику реформ, що реалізуються на залізничному транспорті в сучасних умовах. Проаналізовано розподіл рухомого складу залізничного транспорту України за роками випуску та зроблено висновок про те, що парк рухомого складу значно застарілий. Розглянуто питання інвестиційного забезпечення розвитку залізничного транспорту України на сучасному етапі. Зроблено висновок про те, що необхідно забезпечити цільове використанням фінансових ресурсів, які виділяються на розвиток та модернізацію залізничного транспорту, а також єдиної системи управління цією структурою.

Досліджено основні тенденції розвитку страхового ринку України. Охарактеризовано страховий ринок як стратегічно важливий та перспективний сегмент економіки і джерело внутрішніх довгострокових інвестицій в національну економіку, зокрема в модернізацію виробничої інфраструктури. Визначено сутність інвестиційної діяльності страхових компаній у сфері виробничої інфраструктури. Страхові компанії можна віднести до установ, яким притаманна можливість продукувати насамперед довгострокові інвестиційні ресурси, дефіцит яких спостерігається в українській економіці. Простежено зростання інвестиційних ринків України, що значною мірою може бути забезпечено завдяки ефективному використанню страхових ресурсів вітчизняних страхових компаній. Вказано, що інвестиційна функція страхового ринку реалізується через розміщення тимчасово вільних засобів у цінні папери, депозити банків, нерухомість тощо. Виявлено основні джерела інвестиційної діяльності страхових компаній – власні кошти (статутний фонд, резервний фонд, прибуток, цільове фінансування і надходження) та залучені кошти (поточне надходження страхових премій, резерви страхових внесків та відшкодувань, фонд запобіжних заходів). Запропоновано напрями вдосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній: вдосконалення законодавчої бази та ринку капіталів, щоб забезпечити ефективне функціонування страхових компаній у сфері інвестування.

Анотація. Зосереджено увагу на неоднозначності ставлення вчених-економістів до незбалансованості державного бюджету. Обґрунтовано розуміння збалансованого за доходами і видатками державного бюджету відповідно до концепції «здорових фінансів». Виявлено недоліки концепції «здорових фінансів», зокрема те, що щорічне балансування доходів і видатків бюджету виключає, чи значною мірою зменшує можливості антициклічного, стабілізувального впливу фіскальної політики держави. Актуалізовано увагу на особливостях концепції хронічного бюджетного дефіциту і специфіці дефіцитного фінансування державних витрат у рамках концепції контрциклічного регулювання. Водночас доведено, що збалансованість бюджету є другорядною проблемою за концепцією функціональних фінансів. З’ясовано, що дефіцит бюджету може спричинювати як позитивні, так і негативні соціально-економічні ефекти, залежно від обставин, у яких дефіцит сформований. Виділено та охарактеризовано різновиди дефіциту державного бюджету, а саме: номінальний дефіцит, реальний дефіцит, операційний дефіцит первинний дефіцит, фактичний дефіцит, прихований дефіцит, квазіфіскальний дефіцит, сукупний дефіцит, активний дефіцит, пасивний дефіцит, вимушений дефіцит, свідомий дефіцит, структурний дефіцит і циклічний дефіцит. Доведено, що основним завданням держави є досягнення його збалансованості, тобто підтримка балансу доходів і витрат держави. Розглянуто підхід до оцінювання дисбалансу бюджету за допомогою застосування нерівності Коші та сформовано алгоритм оцінювання дисбалансу бюджету. Доведено, що забезпечення бюджетної збалансованості можливо в таких напрямах: поліпшення якості планування основних показників бюджету; розширення дохідної бази; оптимізація / секвестр видатків бюджету; цільове фінансування; підвищення ефективності управління державною власністю, бюджетного контролю; запровадження бюджетування, орієнтованого на результат, та аудиту ефективності використання бюджетних коштів; удосконалення міжбюджетних відносин; управління державним боргом. Розвинуто науково-методичний підхід до оцінювання дисбалансу, зокрема Зведеного бюджету в частині обґрунтування граничного значення показника міри дисбалансу, що ґрунтується на застосуванні нерівності Коші, а також визначення впливу факторів динамічних змін дисбалансу бюджету на основі застосування методу ланцюгових підстановок. Перевагами такого науково-методичного підходу є можливість порівняння оцінки дисбалансу бюджетів, що суттєво різняться за обсягом фінансових ресурсів, як перерозподіляються через бюджет, оскільки такі оцінки є відносними, що дозволяє нівелювати ефект масштабу бюджету. Ключові слова: бюджетна система, бюджет, бюджетний дефіцит, дефіцитне фінан­сування, бюджетна збалансованість, оцінювання дисбалансу, контрциклічне регулювання економіки. Формул: 3; рис.: 1; табл.: 1; бібл.: 10.

The article reveals the peculiarities of accounting in public associations, taking into account the specifics of their operation, in partic-ular in the aspect of standard correspondence of accounts of the main operations of public associations with the status of a legal entity. Emphasis is placed on the use of targeted funding accounts, as well as revenues and expenditures of public associations. The peculiar-ities of the activity of public organizations and public unions as separate organizational and legal forms of public associations are given, taking into account the legal status of their founders and participants. It is established that the main differences of public associations that affect their accounting are: non-profit status – the lack of accounting for the concepts of “profit” and “loss”; non-entrepreneurial activity as a priority – focus on the satisfaction of public interests; voluntary participation – features of accrual and payment of entrance and annual membership fees; lack of property interest from the participants – the passive nature of the account of settlements with creditors; possi-bility of cooperation with international governmental and non-governmental organizations – conducting currency accounting; possibility of formation of separate subdivisions (acquisition of all-Ukrainian status) – keeping records of current internal settlements; the right to financial support from budgets of different levels – the formation of reports on the targeted use of budget funds; the target nature of the disposal of funds and other property – separate accounting of property by sources of income and areas of use; active interaction with public authorities and local governments – the possibility of funding through the Treasury; moderate external control over the activity – evidence of the legitimacy of the transactions. A combined version of the structure of sub-accounts of targeted funding and targeted rev-enues of public associations is proposed, which provides for the opening of analytical accounts of the second and third orders in terms of individual projects and budget items. Typical operations for public associations that determine the specifics of their accounting are: accrual and payment of membership fees, receipt of property from various sources, settlement with contractors in the implementation of individual projects, calculation of exchange rates, recognition of income and expenses.Keywords: accounting, public association, public organization, public union, targeted funding. У статті розкрито питання особливостей обліку у громадських об’єднаннях з урахуванням специфіки їх функціонування. Наведено особливості діяльності громадських організацій та громадських спілок як окремих організаційно-правових форм громадських об’єднань. Установлено, що основними відмінностями громадських об’єднань, які впливають на ведення ними бухгалтерського обліку, є: неприбутковий статус, непідприємницька діяльність як пріоритет, добровільність участі, відсутність майнового інтересу з боку учасників, можливість співробітництва з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, можливість утворення відокремлених підрозділів (набуття всеукраїнського статусу), право на фінансову підтримку з бюджетів різних рівнів, цільовий характер розпоряджання коштами та іншим майном, активна взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування, помірний зовнішній контроль над діяльністю. Ключові слова: бухгалтерський облік, громадське об’єднання, громадська організація, громадська спілка, цільове фінансування.

Мета: здійснити порівняльний аналіз фінансування сфери охорони здоровʼя України та країн ЄС за останні роки. Матеріали і методи. Використано теоретично-порівняльний, бібліосемантичний аналіз даних щодо фінансування сфери охорони здоров’я в Україні та країнах ЄС. Результати. Проаналізовано наукові джерела вітчизняних, зарубіжних досліджень, законів України, концепцій державних програм і резолюцій ЄС та виділено основні проблеми незавершеної медичної реформи. Для успішного проведення реформи в сфері охорони здоров’я в Україні прийнято низку нормативно-правових актів. Позитивні зміни у реформі охорони здоров’я України безпосередньо залежать від видатків на охорону здоровʼя у ВВП. Найбільше коштів на охорону здоров’я було спрямовано в 2013 р. – 4,23 %, але у 2019 р. цей показник був найменшим за останні роки незалежності – 2,4 % від ВВП. Різкі коливання у фінансуванні сфери охорони здоров’я негативно впливають на створення нової Національної служби здоров’я України, на саму реформу в цілому, а також на показники тривалості життя населення в Україні. Позитивні приклади у реформі охорони здоров’я як Республіки Польща, так й інших європейських країн – відокремлення цільових коштів на охорону психічного здоров’я від бюджету, які належать органам місцевого самоврядування закладів охорони здоров’я, та вкрай необхідний закон про обов’язкове медичне страхування як у багатьох країнах світу. Психічне здоров’я населення Польщі та країн ЄС є одним із пріоритетних завдань і невід’ємною частиною у реформуванні сфери охорони здоров’я. У резолюції ВООЗ, Ради ЄС, Ради Європи, починаючи з 1975 р., важливе значення відводять адекватному і справедливому інвестуванню в систему охорони психічного здоров’я, що позначається на здоров’ї населення планети. У 2019 р. ВООЗ зі Світовим банком проводили аналіз реформи фінансування системи охорони здоров’я за 2016–2019 рр. для надання стратегічних рекомендацій щодо покращення надання медичних послуг. Висновки. За результатами аналізу встановлено недосконалість фінансування закладів охорони здоров’я України, що впливає на якість надання медичної допомоги та необхідність впровадження постійного коригування/моніторингу ефективності діючої нової моделі фінансування системи охорони здоров’я України і запровадження обов’язкового медичного страхування.

Сьогодні ступінь відповідності кадрового потенціалу потребам Збройних Сил України характеризує ефективність функціонування системи кадрового забезпечення щодо реалізації її цільової функції. У той же час кадрове забезпечення розглядається як одна із найважливіших функцій держави щодо управління створенням і підтриманням у готовності сил і засобів системи забезпечення її воєнної безпеки. Вирішальним фактором формування кадрової політики є забезпечення національних інтересів держави. Сучасна система кадрового забезпечення Збройних Сил України в процесі своєї життєдіяльності достатньо часто стикається з проблемою оцінювання ефективності її функціонування, а також відсутності практичної можливості побачити результат роботи системи за визначений період з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Основним критерієм роботи будь-якої системи кадрового забезпечення є рівень досягнутого кадрового потенціалу окремого військового формування або Збройних Сил в цілому, за яким можна оцінити відповідність отриманих фактичних результатів роботи системи кадрового забезпечення запланованим (очікуваним) результатам. В статті запропоновано ряд практичних рекомендацій щодо оцінювання ефективності кадрового забезпечення Збройних Сил України за критерієм реалізованого кадрового потенціалу з урахуванням фактору достатності фінансування розвитку системи кадрового забезпечення в цілому. Розроблені рекомендації дозволять спеціалістам оборонного планування та кадрового забезпечення: оцінювати результати функціонування існуючих систем (органів) комплектування ЗС України та обґрунтовувати рішення щодо вибору найбільш ефективних (раціональних) варіантів за цільовим та воєнно-економічним критерієм; здійснювати обґрунтований вибір раціональних варіантів структур систем (органів) комплектування Збройних Сил України в цілому з урахуванням перспектив їх розвитку та обсягів необхідного фінансування; підвищити достовірність очікуваних результатів ефективності кадрового забезпечення Збройних Сил України.

У статті підкреслено, що висновок експерта як окремий вид джерела доказів у провадженнях щодо злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм має певні особливості та наведено їхній перелік. Звернуто увагу на те, що висновок експерта як джерело доказів є поєднанням фактичних даних, які є умовиводами експерта, та форми їх вираження, що є процесуальним актом, наведено відмінності між його змістом і формою, оскільки ці обидва компоненти важливі для визнання висновку експерта доказом. Крім того, зауважено, що оцінка висновку експерта як джерела доказів під час розслідування злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм має відмінності порівняно з аналогічною процедурою оцінки інших видів доказів за цими злочинами. Висновки експерта підлягають оцінці особою, яка є ініціатором експертизи, та судом на загальних підставах. У контексті оцінки висновку експерта докладно розглянуто кожний з елементів доказування, а саме: дослідження, оцінку та перевірку. Поряд із цим визначено завдання оцінки висновку експерта під час розслідування злочинів у сфері фінансування соціальних цільових програм. Наголошено на необхідності розрізняти оцінку встановлених у результаті експертного дослідження фактів, що відображені у висновку експерта, та оцінку безпосередньо висновку експерта як процесуального акта. Узагальнення наукових праць дали змогу дійти висновку, що оцінці висновку експерта притаманна низка положень, які не залежать від виду експертизи, її складності та особи експерта, а саме: свобода оцінки, повнота оцінки, системність оцінки, та наведена їх характеристика. Підкреслена необхідність під час оцінки обґрунтованості висновку експерта перевірки, наскільки висновок експерта підтверджується проведеними ним дослідженнями. Доведено, що змістом оцінки висновку експерта, як і інших джерел доказів, є визначення критеріїв такої оцінки, а саме: допустимості, автентичності та повноти, наведена їхня розгорнута характеристика.

У статті запропоновано методику реалізації механізму стимулюючої функції міжбюджетного регулювання та оцінки ефективності місцевих громад в залежності від цілей регулювання міжбюджетних відносин. При встановленні мети вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів із використанням дотацій фінансового вирівнювання визначається мінімальний рівень фінансування відповідних громад. При оцінці переданих на місцевий рівень делегованих повноважень – цільовим використанням переданих коштів та якістю реалізації завдань, на які вони були виділені були встановлені математичні залежності орієнтовані на забезпечення соціально-економічного зростання регіонів, а також першочергового і максимально повного фінансування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів пріоритетних для даного регіону напрямів розвитку.

Узагальнено досвід реалізації благодійного проекту “Класична феєрія”, який із 2012 р. щорічно проводиться в м. Харкові та спрямований на підвищення рівня культури населення, попу-ляризацію класичної музики в Україні та допомогу хворим дітям і дітям із соціально незахищених верств населення. У рамках проекту проводяться благодійні концерти за участю світових зірок класичної музики, для організації яких використовуються різноманітні менеджментські технології. Висвітлено цілі, завдання, джерела фінансування, організаторів і партнерів благодійного проекту, охарактеризовано етапи його реалізації, визначено цільові групи населення, яким надано допомогу, та окреслено можливості поширення цього досвіду в Україні.

Мета статті полягає у розробці підходу до діагностики стратегічних пріоритетів просторово-економічного розвитку регіонів України. Аналізуючи, систематизуючи та узагальнюючи наукові праці багатьох науковців, запропоновано модель стратегії сталого розвитку регіону. Проаналізувавши розподіл обсягів фінансування Планів реалізації Стратегій розвитку регіонів України на 2021-2023 роки за передбачуваними проєктами, у ході дослідження виокремлено пріоритети фокусування стратегій розвитку регіонів України. Для більшості регіонів України характерні стратегії ексклюзивного та селективного фокусування; збалансованість розподілу обсягів фінансування між компонентами просторово-економічного розвитку не виявлена у жодному регіоні. На основі даних про розподіл джерел фінансування Планів реалізації Стратегій розвитку регіонів України у 2021-2023 роках (державний бюджет, місцевий бюджет, інші кошти), уточнено реактивну та проактивну моделі реалізації політики просторово-економічного розвитку. Перша з них передбачає покращення умов для просторово-економічного розвитку у переважній більшості за рахунок державних субвенцій та коштів цільових державних програм, друга – спрямована на залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів та реалізацію розвиткових проєктів. У роботі також проведено оцінку якісних параметрів Планів реалізації регіональних стратегій розвитку: запропоновано та розраховано індекси їх агресивності та розвитковості. Запропонований авторами інструментарій до виокремлення стратегічних пріоритетів просторово-економічного розвитку регіонів може бути використаний органами влади різних рівнів при розробці програмних та стратегічних документів як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу.

Стаття присвячена аналізу теоретичних основ щодо форм та витоків фінансування та фінансового забезпечення у системі соціального захисту. Визначено, що фінанси виконують вагому роль у частині забезпечення необхідних умов для формування, розподілу й використання ВВП у державі та забезпечення всіх суб’єктів суспільного відтворення грошовими коштами, достатніми для здійснення їхньої діяльності. Розкрито основні форми соціального захисту: соціальне страхування, що опирається на сформовані позабюджетні цільові фонди за рахунок особистих внесків учасників; соціальне забезпечення, що передбачає виплату універсальної соціальної допомоги чи послуг за рахунок загальнодержавних коштів, які збираються із бюджетів різних рівнів; соціальну допомогу, що надається як матеріальна допомога або послуга за умови перевірки потреби в ній, що фінансуються за рахунок державних та приватних коштів. З’ясовано, що основна мета соціального захисту – це створення та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов для всебічного розвитку людини як культурного, економічного та соціального індивіду. Стратегія соціальної державної політики має бути спрямована на забезпечення стабільності життя населення, зниження рівня безробіття, зменшення класової фінансової нерівності, подолання бідності та посилення соціального захисту населення. Процес фінансового забезпечення можливо умовно поділити на два етапи: формування фінансових ресурсів та використання фінансових ресурсів. Визначено, що фінансове забезпечення соціального захисту розглядаємо як систему грошових відносин розподільчого характеру, у процесі яких за рахунок податків та спеціальних внесків формуються централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що в майбутньому будуть використовуватися для фінансування соціальних виплат.

В статті показано, що перехід економіки на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для України, для чого необхідне державне регулювання і підтримка розвитку інноваційної діяльності. В даний час механізм державної підтримки в країні слабо розвинений, включає лише його окремі, розрізнені між собою ланки, використання яких не дозволяє створити цілісну систему державної підтримки інноваційних підприємств. Проаналізовано найбільш інноваційні країни світу, інструменти їх державного регулювання і підтримки. Розглянута інноваційна політика провідних країн світу, їх механізми сприяння, фінансування та нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку. Проаналізована законодавча база України щодо становлення інноваційної економіки. Актуальним залишається прийняття Закону про інноваційну інфраструктуру. Рекомендується створити єдиний державний орган, який відповідає за координацію роботи всіх ланок і напрямів інноваційної діяльності в країні, в тому числі і кадрове забезпечення. У зв’язку з цим пропонується створити Координаційну Раду, яка вписується в існуючу структуру Міністерства освіти та науки України, як окремий орган, що повністю відповідає за інноваційний розвиток в країні. Відмічено про необхідність вжиття заходів щодо підтримки національного науково-технічного потенціалу. Слід сформулювати відповідальність регіональної влади в області практичного застосування результатів досліджень і розробок з урахуванням специфіки регіонального виробничого комплексу в сфері повноважень регіональної влади щодо розвитку інноваційної інфраструктури, визнання первинності інноваційної діяльності по відношенню до здійснюваних в регіоні структурних перетворень. При відборі цільових інвестиційних програм доцільно використовувати критерій: технологія – галузі – регіони з метою поширення найбільш перспективних технологічних систем у всіх тих регіонах, до яких «прив’язані» конкретні галузі, що використовують ці технології: стартова підтримка регіональних галузевих інноваційних проєктів і програм пайовою участю у фінансуванні міністерств і відомств, що враховує фактори розподілу науково-технічного потенціалу за секторами економіки та соціально-економічну обстановку в конкретному регіоні. Реалізація інструментів державної підтримки, запропонована в даній статті, дозволить внести певний внесок у формування інноваційної економіки країни.

Державні банки повинні виконувати місію пом’якшення (нейтралізації) провалів ринку задля сприяння економічному розвитку (наприклад, шляхом надання позик соціально значимим інвестиційним проектам, які не отримують приватного фінансування). Однією з головних причин низької фінансово-економічної ефективності ДБР є зосередження таких установ на найбільш слабких галузях, сегментах позичальників та відсталих регіонах, від чого відмовляються комерційні банки. Аналіз показників дає змогу зробити висновки про досягнення банками кінцевої мети – поліпшення економічної та фінансової стабільності у країні, незважаючи на те, що пандемія 2020 року призвела до від’ємних темпів росту ВВП практично в усіх країнах, за винятком Китаю. Встановлення і контроль фінансових та нефінансових цільових орієнтирів для керівників державних банків має відбуватися на державному рівні, відповідно до стратегії розвитку держави.

У статті досліджено особливості залучення міжнародних фінансових інвестицій в якості інструменту підтримки розвитку громадянського суспільства. В умовах обмеженого державного та регіонального фінансування зростає роль зовнішнього фінансування, джерелом якого виступає фінансовий ринок зарубіжних країн. Обґрунтовано актуальність залучення міжнародних фінансово-інвестиційних інструментів у розвиток громадянського суспільства та доцільність використання кращих практик ЄС щодо імплементації цінностей такого розвитку на основі Угоди про асоціацію з ЄС. Здійснено узагальнення передумов формування фінансово-інвестиційних інструментів. Визначено зміст фінансово-інвестиційних інструментів як джерела інвестиційної підтримки процесів розвитку та окреслено взаємозв’язок між фінансовим ринком та інвестиційним процесом як передумови формування міжнародних фінансово-інвестиційних інструментів підтримки розвитку громадянського суспільства. Виділено проектну діяльність як актуальну технологію інвестування в сучасних умовах, зокрема через фінансові інструменти Європейського Союзу (ЄС) та охарактеризовано основні етапи реалізації проектної ідеї, зокрема щодо розвитку громадянського суспільства. Узагальнено, що діяльність, пов’язана із залученням міжнародних фінансових інвестицій у підтримання прагнення громадян щодо спрямування власної ініціативи для реалізації цінностей, які притаманні громаді та відповідають громадянському суспільству, охоплює виявлення проблем, що перешкоджають цьому, аналіз наявних інвестиційних можливостей щодо вирішення цих проблем, виділення цільових груп, що зацікавленні у вирішенні проблеми, визначення видів діяльності, що дозволяють покращити ситуацію, підготовку відповідної проектної заявки щодо участі у відповідному міжнародному фінансовому інструменті, її подання, а у випадку схвалення – реалізація усіх дій, передбачених у проекті та отримання задекларованих результатів та очікувань.

У статті досліджено особливості кредитної та інвестиційної політики міжнародних фінансових організацій. Визначено, що на сучасному стані активізації процесів інтеграції та глобалізації життя міжнародного співтовариства поступово зростає вплив наднаціональних організацій на регулювання міжнародних, і зокрема, міждержавних відносин. Активізація зовнішньополітичної діяльності України передбачає її участь в таких міждержавних об’єднаннях. Досліджено, що інституційна будова світової фінансової системи в умовах кризи була вимушена змінюватися. Зміни, що відбуваються носять не лише інституційний характер, але і функціональний та правовий – змінюються функції міжнародних фінансових організацій, приймаються та затверджуються нові нормативи. Обґрунтовано, що суть кредитної та інвестиційної діяльності міжнародних фінансових організації полягає в сприянні розвитку підприємницької діяльності країн – позичальниць, залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, проведення структурних перебудов в економіці, реалізації окремих цільових соціально – економічних програм та забезпечення інших напрямів розвитку.

Мета: обґрунтувати концептуальну функціонально-організаційну модель регіонального центру кардіології (РЦК) на принципах державно-приватного партнерства (ДПП). Матеріали і методи. У дослідженні використовували загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, моделювання, інтерпретації наукових даних, а також системний і структурно-функціональний підходи. Результати. Для вирішення проблеми фінансування та розвитку найбільш витратної третинної високо­спеціалізованої кардіологічної допомоги населенню регіону був реалізований проект обґрунтування концептуальної функціонально-організаційної моделі РЦК на принципах ДПП, тобто об’єднання сил і засобів держави і бізнесу. Модель РЦК розроблена як самоврядний, господарсько і юридично самостійний суб’єкт медичної діяльності, що забезпечує оптимальне поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання. Економічна ефективність розробленої моделі РЦК забезпечується за рахунок юридичної та господарської самостійності моделі, багатоканального фінансування та прибутковості комерційної діяльності. Медична допомога у моделі РЦК представлена двома напрямками – медико-соціальним (безоплатним) та економічно рентабельним (платним), кожний з яких орієнтований на свого споживача послуг і в цілому забезпечує підтримку кардіологічного здоров’я усіх верств населення регіону. Організаційна структура моделі РЦК на принципах ДПП інтегрує три центри: центр високоспеціалізованої стаціонарної допомоги, центр консультативної амбулаторно-поліклінічної екстреної і планово-консультативної допо­моги, центр організаційно методичної, інформаційно-аналітичної, інтеграційної та статистичної роботи, а також два блоки – адміністративно-господарський та допоміжних підрозділів. Пацієнторієнтованість моделі забезпечує доступність високоспеціалізованої медичної допомоги для різних категорій населення. Висновки. Потенціал моделі РЦК на принципах ДПП орієнтований на бізнес-процеси та інтегрування медичних послуг, забезпечує її економічну, медичну і соціальну ефективність та оптимальне функціонування у ринкових умовах. Реалізація моделі РЦК на практиці дасть змогу виконати її цільову функцію – задовольнити потреби населення регіону в доступних і якісних високотехнологічних кардіологічних послугах.

У статті досліджено стан системи пенсійного забезпечення в Україні та проблеми функціонування її складових рівнів. Враховуючи те, що Пенсійний фонд включається у фінансову систему країни, розглянуто місце фінансової системи у реалізації завдань економічної політики держави та завдання вдосконалення її функціонування. Встановлено, що функціонування фінансової системи забезпечується фінансовими інститутами (державними і недержавними), які сукупно здійснюють реалізацію всіх функцій, необхідних для діяльності держави та ринкової економіки. Серед різноманіття фінансових інститутів виокремлено державні цільові фонди, сутність яких зводиться до фінансування суспільних потреб цільового характеру, у тому числі потреб вразливих верств населення. Звернено увагу на наявні моделі пенсійних систем зарубіжних країн. Розглянуто основні завдання Пенсійного фонду України, серед яких реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та питання реформи пенсійного забезпечення. Проаналізовано три рівні пенсійної системи: солідарна система, накопичувальна система, добровільно-накопичувальна пенсійна система. Зазначено, що перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Акцентовано увагу на тому, що поєднання у відповідному співвідношенні солідарної та накопичувальної (на обов’язковій та добровільній основі) складових дає найменш ризиковану та найбільш дієву можливість успішного функціонування пенсійної системи країни та повноцінного забезпечення пенсіонерів. Сьогодні існує проблема фінансування солідарної системи за рахунок низького рівня заробітної плати в Україні та невеликих відрахувань до Пенсійного фонду. Зроблено висновок про необхідність обов’язкової накопичувальної системи, яка збалансує солідарну систему та пришвидшить детінізацію ринку праці і забезпечить особистий накопичувальний рахунок для кожної людини з метою зміцнення пенсійної системи та впровадженню євроінтеграційних змін.

The publication is aimed at defining problems and directions for improving the program-target method in the healthcare during the reform of this industry sector. The article analyzes the program-target method and its use in the planning of expenditures in the field of healthcare, the process of implementation of budget programs in this sphere in the Zhytomyr region. It is determined that the program-target method is important in the formation of healthcare expenditures, but it can potentially further increase the effectiveness of the distribution of budget funds. Despite the actual reduction of healthcare expenditures in the structure of consolidated budget expenditures, the introduction of the target method has inluenced the rational use of budget funds in the field of healthcare. This indicates the feasibility of this method in the budget process. The problems of the program-target method in the formation of healthcare expenditures are substantiated, the main of which are: the lack of medium- and long-term budget planning, a large number of budget programs, the lack of financial indicators in the system of effective indicators, reducing the level of healthcare expenditures. It is proposed: to introduce medium- and long-term budget planning, which will allow to clearly form the targets and results of budget programs in the field of healthcare for several years and consolidate financial resources for the specified targets; to develop a system of financial indicators within the system of effective indicators, which will be based on the expenditures of budget funds for the patient, to form the prerequisites for saving budget funds.

Проблеми переходу до проектно - орієнтованого управління за цільовими результатами національних проектів і державних програм дуже різнопланові і неоднозначні. Незважаючи на всі принципові відмінності в основах діяльності між бізнесом та державними органами, проектне управління як форма організації роботи може бути застосована і в роботі органів влади. Відсутність в рамках державних і місцевих цільових програм і підпрограм такого елемента, як проект з конкретним кінцевим продуктом, чіткими термінами і передбаченим фінансуванням, розмиває суть цих програм, нерідко зводячи їх до реалізації так званих "заходів", доцільність яких неочевидна. Актуальним є питання впровадження проектного управління в органах місцевого самоврядування, де реальний результат роботи оцінюється не тільки вищими інстанціями і контролюючими органами, а й безпосередньо жителями територій.

В статті досліджено дефініції категорії «місцеві бюджети», розглянуто комплексний системний підхід до поняття «місцеві бюджети» з позиції фінансів, юридичної, політичної, економічної теорії, організації та управління. Обґрунтовано, що поняття «місцеві бюджети» являє собою складну багатоаспектну категорію. Окреслено основні завдання соціальної політики. Зазначено, що сучасна бюджетна політика зберігає за собою спрямованість до здійснення значного рівня видатків на соціальну сферу. Разом з тим, в умовах обмеженості фінансових ресурсів актуалізується питання розвитку регіону. Визначено основні проблеми фінансового забезпечення соціальної сфери. Розвиток соціальної сфери потребує вагомого та довготривалого державного фінансування. Зростання соціальних видатків обумовлює скорочення ресурсів спрямованих на економічний розвиток. Проте розвиток саме соціальної інфраструктури (освіта, охорона здоров’я, інформатизація, транспортні та житлово-комунальні послуги, ін.) визначає рівень життя населення та напрямок розвитку регіону. Зазначено, що в даний час головними проблемами в бюджетній сфері залишаються: забезпечення збалансованості бюджетів; вдосконалення засад регулювання бюджетними ресурсами; зміцнення системи фінансового контролю за цільовим, економічним і ефективним використанням бюджетних коштів; розробка методологічних підходів, методів і методик формування та розподілу бюджетних коштів; вироблення підходів до виконання бюджету у повній мірі тощо. Обґрунтовано можливості щодо покращення рівня фінансового забезпечення соціальної сфери місцевими бюджетами.

Метою статті є формування теоретичної бази для розробки єдиної системи інструментів інвестиційної політики на місцевому рівні для її подальшого використання органами місцевого самоврядування та державної влади на місцях в процесі розробки та реалізації місцевої інвестиційної політики. У процесі дослідження використано методи аналізу, систематизації, групування, абстрагування з метою визначення нормативних документів щодо регулювання діяльності органів місцевого самоврядування щодо залучення інвестицій, виокремлення та розгляду інструментів інвестиційної політики на місцевому рівні. Інформаційну базу наукового дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів та законодавчо-нормативні документи з питань регулювання діяльності органів місцевого самоврядування. Досліджено теоретичні основи системи інструментів інвестиційної політики саме на місцевому рівні. Це пов’язано з тим, що органи місцевого самоврядування за своїми обов’язками та повноваженнями суттєво відрізняються, як від органів центральної влади, так і від органів державної влади на місцях, а тому для них необхідна власна система інструментів для формування місцевої інвестиційної привабливості. Базуючись на системі інвестиційних інструментів, що використовується або може використовуватись на загальнодержавному рівні, а також враховуючи статті закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» нами запропоновано авторську систему інструментів інвестиційної політики, яка може використовуватись на місцевому рівні. Дана система інструментів складається з інструментів прямого впливу (фінансові інструменти) та з опосередкованих, які в свою чергу визначають рівень інституційної спроможності громади щодо залучення інвестицій. До інструментів прямого впливу ми відносимо податкові інструменти, утворення цільових фондів, спільне фінансування інвестиційної діяльності, проведення конкурсів із забезпеченням фінансування переможців, створення спеціальних вільних економічних зон тощо. До інструментів опосередкованого впливу належать: налагодження системи комунікацій з інвесторами; формування та поширення інвестиційних пропозицій громади; розробка та поширення промоційних матеріалів для інвестора (інвестиційний паспорт, гід для інвестора тощо) та інші. Наукова новизна одержаних результатів полягає у створенні авторської системи інструментів інвестиційної політики на місцевому рівні. Одержані результати дослідження можуть бути використані органами місцевої влади при розробці та впровадженні інвестиційної політики громад. Вважаємо, що використання даних інструментів здатне підвищити рівень як інституційної спроможності громади щодо залучення інвестицій, так і рівень інвестиційної привабливості громади загалом.

Визначено основні підходи до участі деpжави у фоpмуванні політики зайнятості: 1) участь деpжавних оpганів в регулюванні ринку пpа- ці, пpи якому вони беpуть на себе лише ті функції, які не можуть бути вико- нані pинковими механізмами; 2) зaходи aктивного впливу деpжави на сферу упpавління зaйнятістю населення. Зазначено, що деpжавне регулювання за- йнятості повинно бути спрямовано на стимулювання попиту на pобочу силу та розробку сукупності заходів, що сприяють скоpоченню пропозиції робо- чої сили. Запропоновано пoлітику зайнятості населення напpавити, насам- перед, на зміну характеpу ринку пpаці за допомогою пеpеходу від надлиш- кової зайнятості з невисокою продуктивністю пpаці до поєднання низького pівня безробіття з високопpодуктивною зайнятістю. Зазначено, що об’єктом пoлітики зайнятості є не тільки офіційно заpеєстровані безpобітні, а й все пpацездатне нaселення. Представлено визначення поняття “деpжавна полі- тика в галузі зайнятості населення”. Структуровано та запропоновано осно- воположні напpями деpжавної політики зайнятості населення. Проаналізовано гарантії держави щодо pеалізації прав гpомадян на пpацю та соціальний захист від безробіття. Вважаємо, що всі види гаpантій зайнятості населення доцільно об’єднати в одну главу “Державні гарантії зайнятості”, в якій слід визначити умови їх pеалізації та джеpела фінансування. При цьому в Зако- ні про зайнятість доцільно визначити поняття “система деpжавних гаpантій зайнятості”, яка, на нашу думку, являє сoбою сукупність загaльних (для всіх громадян), спеціальних (для слабозахищених категорій населення) і сoці- альних (для безробітних) гaрантій. Запропоновано види гарантій за цільо- вим призначенням: гаpантії забезпечення зайнятості; матеріальної підтрим- ки безpобітних; гаpантії при прийомі на роботу і звільнення. За категоpіями населення гарантії пропонується дифеpенціювати на загальні, спеціальні та соціальні. Пропонується, зaлежно від джеpела фінансування класифікувати гарантії зайнятості населення, що pеалізуються за рахунок: деpжавного бю- джету; міcцевих бюджетів; кoштів наймачів. Запропонана система забезпе- чення зaйнятості населення, яка являє сoбою сукупність деpжавних органів і організацій, що здійснюють реалізацію політики зайнятості нaселення, і включає pізні рівні управління, службу зайнятості, нормативно-правову базу та деpжавні гарантії зайнятості та захисту від безробіття.

У статті вказано на актуальність розвитку стартапів, що набувають великого поширення у всьому світі. Основною проблемою для розвитку стартап-компаній в Україні є відсутність підтримки з боку держави і недостатність фінансування. Компанії зацікавлені вкладати свої кошти лише у кращі проєкти, які матимуть прибуток. Саме об’єднання зусиль учасників у процесі розробки й комерціалізації інновацій приведе до ефективного нарощування потенціалу їх розвитку у реалізованих ними інноваційних проєктах. Досліджено поняття стартап та сформульоване авторське: стартап – є новою інноваційною структурою, яка реалізує бізнес-ідею в умовах невизначеності, що потребує грамотного управління ризиками. Виділено особливості й переваги стартапу: ключова роль проєкту, глобалізаційна діяльність і глобальний розвиток стартапів в світі. Для знаходження інвесторів проєкту рекомендовано скласти стратегічний план пошуків, проаналізувати кілька подібних проєктів та зробити оцінку. Необхідно використовувати соціальні мережі, створити власний веб-сайт. Систематизовано ризики формування стартапів, наведено заходи щодо можливості їх усунення. Проаналізовано типові стадії, які проходить стартап в процесі свого розвитку і виділено специфічні ризики на кожній стадії. Виділено основні ризики розвитку інноваційних проєктів. Показано ефективність використання інноваційних проєктів. Розглянуто основні види інноваційних проєктів та наведено їх характеристики. Проаналізовано види, приклади успішних українських інноваційних проєктів. Відмічено переваги та недоліки стартапу: інформативність, висока результативність, велике охоплення цільової аудиторії, забезпечення потреб споживачів, нераціональне використання коштів та інше.

Під час формування основних напрямів державного інвестування варто надати перевагу інвестиціям у галузі, які відіграють провідну роль у забезпеченні розвитку економіки. При цьому доцільно надавати переваги інвестиційним проектам, що мають змішану систему фінансування. Відповідно, використання державної частки інвестицій виступає у вигляді гарантії їх цільової спрямованості з можливістю подальшої приватизації. В статті визначено, що інвестиції є механізмом збагачення держави, який дозволяє не тільки підвищити рівень економічного розвитку, але й сформувати належні умови для розвитку інновацій. Його ефективність зумовлена системним і комплексним підходами до управління відповідними процесами, а також науково обґрунтованим визначенням мети та цілей державного регулювання. Для забезпечення координації інвестицій відповідно до державних стратегічних цілей та пріоритетів розвитку держави слугують відповідні механізми державного регулювання інвестиційної діяльності. Саме вони визначають особливості окремих територіальних одиниць та можливості їхніх суб’єктів господарювання, які за рахунок власних прибутків утворюють інвестиційні ресурси та спрямовують їх на власне виробництво. Механізми державного регулювання інвестиційної діяльності відіграють роль відповідної системи регуляторних, організаційно-правових, грошово-кредитних, державних та економічних заходів з метою досягнення встановлених економічних, організаційних, соціальних, господарських, фінансових та інших результатів. Форми їх реалізації охоплюють формування сприятливих економічних умов; пряму та непряму участь органів державної влади у капіталовкладеннях; захист прав та інтересів суб’єктів інвестиційної діяльності та проведення експертиз інвестиційних проектів.

На основі аналізу законодавчих актів та нормативно-правових документів з’ясовано, що актуальність упровадження дистанційної освіти посилюється соціальними, політичними, культурними викликами суспільства, що зумовлює потребу в оновленні нормативно-правового супроводу дистанційного навчання, окресленні нових можливостей щодо його впровадження й фінансування. Схарактеризовано діяльність науковців та практиків щодо поступового впровадження дистанційного навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та забезпечення функціонування організаційної структури дистанційної професійної освіти у співвідношенні з явищами, об’єктами, процесами, які є визначальними у системі професійної (професійно-технічної) освіти. Обґрунтовано прогностичну модель дистанційного професійного навчання, котра містить такі блоки: цільовий – мета, концептуальні підходи та принципи, зовнішні та внутрішні чинники; суб’єктний, що передбачає партнерську взаємодію суб’єктів навчання (педагогів, тьюторів, адміністраторів СДН, учнів/слухачів) в електронному середовищі; змістово-функціональний, що містить компонентну структуру готовності педагогів до впровадження дистанційного навчання кваліфікованих робітників та функції, які має реалізовувати педагог у дистанційному професійному навчанні; організаційно-методичний – представлений організаційно-педагогічними умовами та методичним супроводом їх реалізації; результативний блок – механізми оцінювання динаміки рівнів розвитку готовності педагогів до впровадження дистанційного професійного навчання та ефективність застосування дистанційного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Узагальнено, що запровадження прогностичної моделі дистанційного професійного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти з чіткою орієнтацією на специфіку професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників відносно обраної професії забезпечить досягнення соціального ефекту, а саме: урізноманітнення форм професійної освіти і навчання; задоволення індивідуальних освітньо-професійних потреб особистості; підвищення якості професійної підготовки учнів/слухачів; зменшення фінансових витрат у системі професійної (професійно-технічної) освіти.

Принаймні половина з 10 новостворених компаній припиняє свою діяльність у перший рік, часто вказуючи причиною збитковість, яку неможливо усунути через відсутність необхідних знань і порад. Своєю чергою, держава та суспільство в цілому зацікавлені у забезпеченні стабільності діяльності компаній, у тому числі й новостворених. Тому формуються організації підтримки бізнесу, цілями яких є постійний нагляд за різними подіями у зовнішньому бізнес-середовищі, щоб мати можливість застосовувати превентивні та/або коригувальні заходи для подальшої підтримки та зростання підприємництва. Подібне значення має і аспект працевлаштування. Підприємництво відіграє вирішальну роль у виробництві ВВП, необхідного для розвитку Латвійської та Литовської держав, який надалі матеріалізується у продуктах і послугах, необхідних для населення, кінцевим результатом яких є підвищення добробуту держави та населення. Саме з цієї причини держава та муніципалітети мають приділяти значну увагу розумінню аспектів, що заважають розвитку бізнесу, і цілеспрямованим покращенням функціональності системи підтримки держави та муніципалітету. Метою статті є проведення аналізу систем підтримки бізнесу з метою сприяння ефективній співпраці організацій підтримки бізнесу в Латвії та Литві шляхом аналітичної оцінки діяльності організацій підтримки бізнесу Латвії та Литви. Наукова новизна полягає в тому, щоб зібрати й проаналізувати відповідне середовище для підтримки бізнесу в Латвії та Литві. Висновки. Порівнюючи національні закони Латвії та Литви, а також документи стратегічного планування, які регулюють організацію, фінансування й оцінку впливу підтримки бізнесу на національному рівні, які не регулюються законодавством чи зобов’язаннями ЄС, можна зробити висновок, що, на відміну від законодавства Латвії, законодавство Литви чітко вказує на пріоритети підтримки бізнесу, цільові групи бенефіціарів, види підтримки (матеріали та нематеріальні активи) та постачальників підтримки (муніципалітети чи держава), а також має чіткий опис та оцінку допомоги. Законодавство Латвії (за винятком нового закону про допомогу підприємствам та законів, які визначають надання й моніторинг допомоги ЄС) не визначає підтримку бізнесу, її бенефіціарів, можливі види та розмір підтримки, необхідність та процедури моніторингу та впливу тощо.

Анотація. Розглянуто та узагальнено особливості розвитку гандболу в Україні в умовах глобалізації спорту. Аналіз науково-методичної літератури, нормативно-правових документів та інформації з мережі Інтернет свідчить, що стрімкий розвиток спорту вищих досягнень, особливо протягом останнього десятиріччя, потребує якісно нового підходу до системи організації та підготовки спортсменів до Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу та Європи, враховуючи сучасні тенденції розвитку цього виду спорту. Мета. Обґрунтування напрямів удосконалення системи організації та управління гандболом в Україні в умовах глобалізації спорту. Методи. Системний аналіз; аналіз наукової літератури, нормативно-правових документів та інформації мережі Інтернет; історичний метод; методи порівняння та аналогії; опитування; методи математичної статистики. Результати. На основі проведених досліджень визначено шляхи подальшого вдосконалення механізму функціонування системи організації управління гандболом в Україні. Проведено експертне опитування фахівців сфери фізичного виховання та спорту про проблемні питання розвитку гандболу в Україні. Аналіз отриманих результатів дозволив узагальнити сучасні підходи до вирішення питань удосконалення системи організації та управління гандболом у державі. Встановлено, що система управління спортом вищих досягнень України потребує реформування. В умовах глобалізації спорту необхідно провести зміни в системі управління сфери фізичного виховання та спорту. Аналізуючи розвиток гандболу у провідних країнах Європейського Союзу (Франція, Німеччина), можна виділити такі особливості: автономія спорту; масовість виду, в основі якої лежить учнівський спорт; взаємодія громадських та державних організації з активною участю держави в регулюванні та фінансуванні програм підготовки спортсменів на різних етапах з урахуванням результатів наукових досліджень, а також підготовка кадрів. Важливою складовою є функціонування центрів підготовки, що створює не лише оптимальні умови для поєднання навчання та занять спортом, а й формує оптимальну атмосферу конкуренції, удосконалення підготовки спортсменів, підвищення кваліфікації та набуття досвіду тренерського складу. Ключові слова: гандбол, система, організація, управління, спортивна підготовка, Цільова програма, глобалізація.

У статті проаналізовано аспекти нормативно-правового, інституційного та фінансово економічного механізмів аграрної політики в Україні через призму політики економічної та з урахуванням компонентів енергетичної політики держави. Визначено, що в Україні напрацьовано комплексний механізм формування та реалізації аграрної політики, що знаходить свій вияв у визначених та закріплених відповідними правовими актами напрямах та пріоритетах аграрної політики. Поряд із тим з’ясовано, що прийняті основоположні акти потребують суттєвих змін у напрямі підвищення рівня їх дієвості шляхом закріплення на рівні законодавства поряд із пріоритетами обсягів фінансування у формі певного відсотка від державного бюджету або ВВП країни, а також прозорих та спрощених механізмів розподілу коштів. Визначено, що інституційна структура реалізації державної аграрної політики хоча й наявна в кількісному вигляді, однак, на нашу думку, потребує вдосконалення як на центральному рівні – шляхом приведення її в підпорядкованість політиці економічній, так і на місцевому, тим більше що значну частину функцій підрозділів реалізації аграрної політики на регіональному рівні є дублююча МінАПП робота з опрацювання документів учасників державних аграрних програм. Додатковим аргументом такої консолідації є успішний досвід запровадження Програми 5–7–9, яка впроваджується без прив’язки до певної галузі економіки, однак відіграє домінантну роль у справі державної фінансово-кредитної підтримки аграрного підприємництва. Окремої уваги заслуговує реалізація можливостей розв’язання енергетичних проблем за рахунок наявних в аграрній галузі сировинних потужностей, що за належної державної політики дало б можливість зменшити імпортозалежність в енергоресурсах. Базуючись на підходах Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки у сфері стимулювання виробництва та використання біологічних видів палива, доречно використати цільовий адаптований досвід, як то встановлення конкретних вимог щодо використання біопалива на певному відсотковому рівні загального обсягу споживання дизельного палива, встановлення податкових пільг тощо.

У статті наведено результати дослідження сучасного стану безпекової освітньої компоненти у змісті професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Акцентовано увагу на нагальній для нашої крани потребі цільової професійної підготовки державно-управлінських кадрів, компетентних у питаннях національної безпеки. Розглянуто процес становлення спеціальності «Державне управління у сфері національної безпеки» в межах галузі знань 1501 Державне управління протягом 2002-2015 рр. Проведено вибірковий аналіз магістерських програм зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» деяких закладів вищої освіти на предмет наявності обов’язкових та вибіркових навчальних дисциплін, спрямованих на формування у студентів безпекової складової фахової компетентності. Обґрунтовано пропозиції щодо переліку спеціальних (фахових, предметних) компетентностей здобувачів вищої освіти за вказаною спеціальністю в рамках магістерської програми «Державне управління у сфері національної безпеки», а також стосовно переліку обов’язкових компонент відповідної програми. Зроблено такі висновки: включення освітніми закладами в магістерські програми зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» навчальних дисциплін з питань національної безпеки, державного управління у цій сфері, має фрагментарний характер, через що у змісті цих програм розмивається безпекова компонента; відсутність бюджетних магістерських програм зі спеціальності 256 «Національна безпека», а також з питань державного управління у сфері національної безпеки за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» свідчать про брак системного підходу до вирішення проблем професійного навчання управлінських кадрів для сфери національної безпеки. Обґрунтовано пропозицію щодо необхідності розробки та впровадження у навчальний процес магістерських програм «Державне управління у сфері національної безпеки» зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування», фінансування таких програм за рахунок коштів державного бюджету.

Латковська Т. А. Реформування пенсійної системи з метою забезпечення фінансо- вої стабільності країни. – Стаття. Виходячи із сучасного стану світової економіки, усі національні проблеми набувають світового значення, оскільки акумулюються та інтегруються в спільний економічний про- цес. Інтеграційні питання стають визначальними, тому що виступають ключовими фактора- ми подолання кризових явищ. Перед Україною, як і перед кожною країною, постає питання про необхідність інтегруватися в ту чи іншу спільноту для економічного процвітання, заяв- леного не лише в Конституції, а насамперед в українському суспільстві. Тісно пов’язане з інтеграційними процесами й реформування фінансової системи, яке спостерігається нині, тож виникає необхідність створення ефективних систем управління на всіх рівнях. Важливе й болюче реформування пенсійної системи України, адже Пенсій- ний фонд є найбільшим фондом соціального призначення, який належить до групи держав- них централізованих цільових позабюджетних фондів і, відповідно, самостійною ланкою фінансової системи держави. На жаль, фінансова стійкість Пенсійного фонду України стоїть під питанням. Сфера соціального забезпечення перебуває в глибокій кризі, адже наша країна, успадкувавши багато чого від колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, суттєво відста- ла у справі надання соціальних пільг і гарантій громадянам. Постійне недофінансування соціальної галузі стає значною перешкодою на шляху розвитку держави. В Україні триває пенсійна реформа, необхідність якої зумовлена постійним дефіцитом коштів фондів загаль- нообов’язкового державного пенсійного страхування, а наявність його дефіциту спричи- нена багатьма чинниками. Серед таких чинників, які гальмують фактичне провадження пенсійної реформи, є і забезпечення належного доступу громадськості до публічної інфор- мації, пов’язаної з роботою Пенсійного фонду України, і забезпечення реалізації принципу публічності й прозорості діяльності фонду, і недовіра суспільства до недержавних фондів фінансових ресурсів, і недоліки й суперечності законодавчих актів, і відсутність сформо- ваного галузевого законодавства, що спричиняє порушення прав громадян на пенсійне забезпечення. І хоча пенсійна реформа на відміну від багатьох інших не є частиною вимог Міжнародного валютного фонду, однак уряду необхідно проводити її через те, що Пенсій- ному фонду бракує коштів, у зв’язку із чим фонд потребує дедалі більшого фінансування з державного бюджету.

Ефективна інвестиційна діяльність господарюючого суб’єкта є платформою для успішного розвитку не лише мікрорівня, а й макрорівня.Менеджмент інвестиційної діяльності часто визначають вектори як державної так і регіональної та галузевої стратегії розвитку.Додатній темп економічного зростання ВВП є ключовим чинником, що впливає на рішення суб’єктів господарювання щодо здійснення інвестування.Проведено аналіз динаміки номінального ВВП України та визначено тенденції до його зростання, визначено темпи приросту ВВП за 2005-2018 рр., розраховано частку валового нагромадження у структурі ВВП. Аналіз цифрової інформації дозволяє нам зробити висновки, про те, що номінальний ВВП має тенденцію до зростання, проте частка валового нагромадження у ВВП коливається від 14,1 % до 28,2% протягом аналізованого періоду.Це дасть змогу прийняття стратегічне рішення щодо управління інвестиційною діяльністю в умовах децентралізації. Управління інвестиційною діяльністю варто розмежувати на макро- та мікрорівнях. Нами встановлено, що ефективність даної діяльності прямо залежить від сприятливого інвестиційного клімату та макроекономічного регулювання, а також довгострокового та короткострокового періодів її здійснення.Стан інвестиційної діяльності господарюючого суб’єкта можна визначити за допомогою алгоритму: оцінювання інвестиційної стратегії; визначення привабливих напрямків для ефективного вкладення капіталу з метою сталого розвитку підприємств, зважування вартості джерел інвестиційних ресурсів; вибір розрахунку ризику та ефективності інвестиційних проектів; оперативному виявленню чинників, які впливають на відхилення фактичних результатів інвестування від запланованих; визначення міри досягнення цільових показників після впровадження інвестиційних проектів, а також можливих резервів покращення результатів.Варто погодитись, що важливими чинниками інвестиційної привабливості в Україні є: низький рівень корупції, прозорі та чітко визначені законодавча та нормативна бази, політична стабільність.При інвестуванні керівництво кожного підприємства зобов’язане вирішувати завдання щодо розробки інвестиційної стратегії підприємства, вибирати форми та об'єкти інвестування, шукати джерела фінансування, вибирати інвесторів та учасників інвестиційного процесу, розробляти, аналізувати та оцінювати інвестиційні проекти, здійснювати контроль за результатами інвестиційної діяльності.Перспективними завданнями управління інвестиційною діяльністю підприємства повинні стати: максимізувати інвестиційний прибуток господарюючого суб’єкта; мінімізувати інвестиційний ризик суб’єкта господарювання; знайти напрями покращення інвестиційних процесів.Виявлено галузеві особливості управління інвестиційною діяльністю на господарюючого суб’єкта. За рахунок покращення інформаційної забезпеченості, стратегічного планування, оцінки організації, посилення контролю, постійного моніторингу інвестиційних проектів, здійснення фінансово-економічних розрахунків можна досягнути високої ефективності управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта.Маючи чітку організацію процесу управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта можна стверджувати про систему її ефективного функціонування в умовах децентралізації.

Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти (ПТО) на 2011–2015 роки визначено, що її випереджувальний розвиток означає, насамперед, корінні зміни якості професійно-технічної освіти; підвищення її ролі в забезпеченні розвитку економіки. В українській науці та практиці управління досить широко наголошується на необхідності реформування управління розвитком ПТО (Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Петренко, В. Свистун, В. Супрун).Виходячи з розуміння системи управління як триєдності суб’єкта, об’єкта та механізму управління як рухомої ланки управлінського впливу, трансформація суб’єкта управління без модернізації управлінського механізму, що реалізується за допомогою управлінських технологій, на думку вчених (В. Геєць, В. Іванова, Л. Федулова та ін.) є малодієвим процесом, оскільки суперечить принципу комплексності й системності. Відомий вчений у галузі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіту М. Жалдак зазначає, що удосконалення і розвиток сучасних ІКТ як сукупностей методів, засобів і прийомів, використовуваних для збирання, систематизації, зберігання, опрацювання, передавання, подання все можливих повідомлень і даних, суттєво впливають на характер виробництва, наукових досліджень, освіту, культуру, побут, соціальні взаємини і структури [1, 76].Досягнутий нині рівень і проблеми розвитку ІКТ у системі ПТО визначають необхідність переходу від політики, спрямованої на розвиток інформатизації окремих ПТНЗ, до формування єдиного інформаційного простору, розвиток інформаційних ресурсів, баз даних і знань, якими можуть користуватися всі ПТНЗ регіону.Збалансована реалізація програмних заходів на рівні регіону можлива за такими пріоритетними напрямами: підвищення ефективності управління в умовах змін організаційно-правових форм діяльності ПТНЗ, що забезпечить результативність і підсилить їх відповідальність за кінцеві результати діяльності; удосконалення інформаційного обміну; запровадження моніторингу оперативності прийняття управлінських рішень на основі розроблення і впровадження критеріїв ефективної діяльності професійно-технічних навчальних закладів і виявлення їх впливу на якість ПТО. Це зумовлено тим, що особливості управління сучасною системою ПТО визначаються кардинальними змінами в нашому суспільстві, в результаті чого відбувається переусвідомлення цілей, завдань і змісту освіти, здійснюється пошук нових форм, методів і технологій підвищення її якості. За останнє десятиліття кількість ПТНЗ, які здійснюють підготовку робітничих кадрів, а також обсяги цієї підготовки значно скоротилися. Існує диспропорція в структурі зайнятості населення в реальному секторі економіки і структурі підготовки кадрів у ПТНЗ. Ефективна реалізація регіональної освітньої політики і підтримка конкурентоспроможності ПТНЗ висувають обов’язковою умову створення інформаційної інфраструктури. Для здійснення спостереження, оцінки, аналізу стану, прогнозу розвитку і розробки альтернативних варіантів регулювання діяльності ПТНЗ важливим є набір показників і критеріїв, що адекватно описують стан і розвиток об’єкта дослідження. На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504 наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 22.11.2011 р. № 1336 затверджено критерії системи рейтингового оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів [2]. Електронну базу даних «Рейтингове оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів» планується запровадити на веб-порталі професійно-технічної освіти www.proftekhosvita.org.ua.У системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ передбачено п’ять груп критеріїв: 1) ефективність навчання і працевлаштування, 2) зміст навчання і навчально-методичне забезпечення, 3) педагогічні працівники, 4) фінансування і матеріально-технічне забезпечення, 5) доступність ПТО та впровадження гендерної рівності та соціальної справедливості (рис. 1). Можна вважати, що дана система відноситься до класу автоматизованих систем обробки даних, оскільки основними процесами, що реалізуються в ній, є транзакційні процеси з базою даних, процеси оперативної аналітичної обробки, процеси формування звіту. Для обчислення інтегрального показника – рейтингу ПТНЗ – слід визначити ступінь участі кожного критерію в системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ. Методика визначення важливості елементів системи полягає в наступному.Оцінка ступеню кожного елемента в групі кожного критерію може бути здійснена за значенням коефіцієнта важливості, що відображає значущість елемента системи [3]. Системне подання об’єкта дає можливість класифікувати різні типи оцінок важливості об’єктів, тобто кожному елементові присвоюється певний ранг важливості відповідно до шкали (табл. 1). Потім складається матриця рангів важливості.Таблиця 1Шкала ранжуванняСтупінь важливостіВизначенняПояснення0об’єкти непорівнянні порівняння об’єктів не має смислу1об’єкти однаково важливіоб’єкти мають однакові інформаційні відношення3об’єкт дещо важливіший іншогоє деяка перевага одного об’єкта перед іншим на певному рівні співставлення5один важливіший іншогоіснують вагомі основи того, що один об’єкт біль важливіший, ніж інший7один явно важливіший іншогоє незаперечні підстави, щоб надати перевагу одному об’єкту іншому9один абсолютно важливіший іншогопереваги одного з об’єктів настільки очевидні, що не може викликати найменшого сумнівуДля того, щоб матриця рангів важливості була врівноваженою, має виконуватися співвідношення:Для прикладу розглянемо матрицю рангів важливості для критерію 1 «Ефективність навчання і працевлаштування». Даний критерій має вісім показників, тому складається матриця з восьми елементів (табл. 2). Виконання співставлення необхідно для того, щоб, визначивши, у скільки разів один об’єкт важливіший від другого, можна було побачити, яку частку важливості складає другий об’єкт від першого.Таблиця 2Ранги важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=351/31/31/51/71/3x71/3=3511/31/31x61/51/3=53131/3x531/51/5=1531x4311/31=531/3x35311/51/5=31x2731/31/31/31/3=3x13131311/3=У результаті обчислень таблиці 2 отримаємо матрицю (табл. 3).Таблиця 3Обчислення рангів важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=350,330,330,200,140,33x70,33=3510,330,331,00x60,200,33=53130,33x530,200,20=1531x4310,331=530,33x35310,200,20=31x2730,330,330,330,33=3,00x13131310,33=Просумувавши значення рангів у кожному рядку, отримаємо наступний набір векторів ώ1=12,33; ώ2=14,33; ώ3=13,4; ώ4=13,67; ώ5=13,4; ώ6=12,87; ώ7=11,0; ώ8=9,34. Пронормувавши ώ за умовою Σώі=1, отримаємо числові значення міри важливості критеріїв, виражених коефіцієнтом важливості (табл. 4).Таблиця 4Значення коефіцієнтів важливості критеріїв (приклад)x1x2x3x4x5x6x7x8Кв0,120,140,130,140,130,130,110,09Пропонована методика оцінки коефіцієнтів важливості критеріїв має бути покладена в основу системи рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ, оскільки знання точних числових значень важливостей критеріїв в кінцевому підсумку сприяє прийняттю обґрунтованих рішень при організації управління ПТНЗ. При цьому значно підвищуються вимоги до кваліфікації та компетентності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ, зорієнтовані на результат. Застосування ІКТ в управлінській діяльності ПТНЗ вимагає підвищення рівня професійних знань і умінь, які педагогічні працівники мають отримати безпосередньо на робочому місці, після закінчення інженерно-педагогічного навчального закладу.Як показав аналіз практики управління ПТНЗ України, матеріалів науково-практичних конференцій прогресивні ІКТ слабо впроваджуються, інформаційна підтримка в системі професійної підготовки та ухвалення рішень є недостатньою, експертні оцінки їх ефективності відсутні. Невідповідність між сучасним рівнем розвитку ІКТ та їхнім застосуванням у практиці управління ПТНЗ стримує процес становлення і розвитку ПТО, перешкоджає формуванню ефективної інфраструктури аналітичного управління. Однією з причин слабкого впровадження ІКТ у практику управління ПТНЗ є недостатня методологічна підтримка процесів інтеграції методів і підходів, розроблених у теорії управління, теорії складних соціальних систем, системному аналізі, теорії автоматизованих інформаційних систем. Ключову роль у прийнятті управлінських рішень незмінно відіграє інформаційний обмін, що формує в конкретному ПТНЗ і регіоні в цілому певний інформаційний простір, у рамках якого всі реальні фігуранти виконують певні інформаційні функції. Удосконалення процесів виконання інформаційних функцій за рахунок впровадження перспективних ІКТ, а також можливість прямої участі в інформаційних процесах безпосередньо керівників, методистів з ІКТ та інформаційно-аналітичної роботи ПТНЗ, будуть визначати основи модернізації системи ПТО України сьогодні й у найближчому майбутньому. Водночас, упровадження передових ІКТ в управління ПТНЗ стримує слабкий рівень організації інформаційних потоків, збирання, обробки, збереження і подання даних, їх аналізу та інтерпретації, ухвалення рішень. Тому зростає роль системи підготовки і підвищення кваліфікації в забезпеченні сучасного рівня знань та інформаційно-аналітичної складової педагогічних працівників ПТНЗ у власній професійній діяльності. Висновок. Проблема автоматизації процесів управління системою ПТО в регіоні може бути вирішена шляхом побудови інформаційно-аналітичної системи управління, в якій, крім обов’язкової мети управління всіма процесами, головною метою є забезпечення функції надання конкретних даних віртуальному суб’єкту, що має право доступу до цих даних і системи. Застосування засобів інформаційно-аналітичної системи управління (ІАСУ) для забезпечення технологізації інформаційно-аналітичної діяльності управління зумовлено тим, що достовірні й повні дані про об’єкт управління разом із швидкою реакцією адекватними рішеннями на постійно змінну ситуацію виступає умовою успіху професійної діяльності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ. Поряд з цим застосування ІАСУ певним чином впливає на технологію управління, що зумовлює відповідні структурні зміни в змісті та організації робіт у цій сфері діяльності. Водночас, поширення та ефективна експлуатація ІАС визначається, насамперед, підготовленістю до сприйняття цієї системи з боку керівників і методистів ПТНЗ, які застосовують комп’ютери та інформаційні системи як своєрідні інструментальні засоби у своїй діяльності.

У статті розглянуто актуальні питання фінансування бюджетних установ, розкрито його проблеми та напрями поліпшення. Значну увагу приділено фінансування бюджетних установ соціально-культурної сфери. Встановлено, що зміст механізму фінансування бюджетних установ залежить від цільових орієнтирів держави та законодавчого підґрунтя. З’ясовано, що автономізація діяльності бюджетних установ повинна базуватися на принципі орієнтованості на результат та модернізації галузей соціально-культурної сфери. Обґрунтовано, що особливості механізму фінансування бюджетних установ залежать від галузі діяльності, форми та поєднання методів фінансування. Пріоритетами розвитку механізму фінансування визначено розширення фінансово-господарської самостійності бюджетних установ. За цих обставин сформовано напрями розвитку механізму фінансування бюджетних установ соціально-культурної сфери.

В статті досліджено особливості трансформації енергетичної політики Польщі, що ґрунтується на проведенні суцільної трансформації в енергетичній сфері, залученні всіх зацікавлених сторін у процеси розвитку енергетичної політики, модернізації та інноваційному оновленні енергетичної сфери, стимулювання економічного розвитку, ефективності та конкурентоспроможності як основи для економічного зростання. Особлива увага відведена аналізу енергетичної політики Польщі до 2040 р. Зокрема, в статті проаналізовано основи енергетичної політики: справедлива трансформація, система нульових викидів енергії, висока якість повітря. Також розглянуто цілі та стратегічні проекти, ключові елементи та основні цільові показники енергетичної політики Польщі. Окрема увага приділена регіональним особливостям енергетичної політики, а також механізму її фінансування.

Стаття присвячена дослідженню теоретичних засад та практичних рекомендацій підвищення економічної ефективності зерновиробництва. Викладено сучасний рівень зерновиробництва в Україні та Житомирській області. Здійснено оцінку впливу чинників на економічну ефективність зернової галузі, зокрема: технологічні – родючість ґрунтів, технологія обробітку ґрунту, норма висіву та внесення мінеральних добрив, строки збору урожаю, технічне забезпечення; економічні – структура виробництва, ринкова кон’юнктура, урожайність, собівартість та структура витрат виробництва, ціна реалізації. Окреслено пріоритетні напрями державного програмування, обсяги і джерела фінансування проектних заходів, цільові очікувані результати державного регулювання зернової галузі регіону. Запропоновано організаційно-економічні напрями зростання економіки зерновиробництва в регіоні відповідно програми розвитку АПК Житомирської області до 2027 р.

У статті узагальнено закордонний досвід державного управління розвитком соціальної інфраструктури міст і поселень. Визначено ряд продуктивних моментів, які можуть знайти успішне застосування в українській практиці програмно-цільового управління розвитком соціальної інфраструктури. Так запропоновано формування спеціалізованих органів, які концентрують кваліфіковані кадри, що здійснюють розробку цільових програм і механізмів розвитку соціальної інфраструктури конкретних муніципальних утворень, а також розробку стратегічних планів соціально-економічного розвитку областей та районів як основи формування цільових програм управління змінами в діяльності органів місцевого самоврядування в області розвитку соціальної інфраструктури. Доведено, що у більшості зарубіжних країн важливу роль у розвитку соціальної інфраструктури відіграє держава, виконуючи координуючі функції і активно, цілеспрямовано беручи участь у її фінансуванні.

У статті здійснено теоретичне обґрунтування маркетингового інструментарію, що забезпечує орієнтацію виробника готельних послуг на споживача. Обґрунтовано застосування концептуального підходу до формування та реалізації комплексної стратегії маркетингу готельних послуг. Згідно з концепцією маркетингу, запорукою досягнення цілей організації є діагностика запитів і потреб цільових ринків і досягнення бажаної задоволеності більш ефективними способами, ніж у конкурентів, в зв'язку з цим доцільно здійснювати своєчасний і достовірний моніторинг попиту на послуги, провадити результативну науково-технічну діяльність з розробки та впровадження інноваційних послуг, поєднувати планування, виробництво і фінансування послуг, здійснювати формування раціональної системи дистрибуції послуг із постійним вдосконаленням, забезпечувати послідовне регулювання і коригування виробничо-господарської діяльності підприємств готельного бізнесу.

Розкрито сутність цифровізації у сфері банківської індустрії в інформаційному суспільстві і доведена актуальність проведення науково-прикладних досліджень стосовно формування світоглядної парадигми управління процесами капіталізації і розвитку банківського ринку під впливом зростаючогої інвестиційної привабності необанків. Акцентована увага на формуванні інтелектуальні інформаційні програми комбінації факторів виробництва, проектуванні різних форм взаємодії у просторово-часовому вимірі реальних і віртуальних активів у дільності провідних європейських банків з цільовою орієнтацію на зростання їх інвестиційної привабливості для залучення зовнішніх джерел фінансування. Підкреслено особливості P2P-кредитування, як нової технології венчурного фінансування, та актуальність проблем ризику через інформаційну асиметрію при використанні цифрових технологій, що потребує розвитку інноваційної готовності споживачів до їх використання. Узагальнено фактори комерційного успіху та невдач провідних європейських банків, як емітентів з різними можливостями залучення емісійного доходу для посилення ринкової влади, так і сучасних необанків – FinTech компаній при впровадженні політики диверсифікації діяльності і диверсифікації ринків обслуговування клієнтів. У роботі розкрито особливості впровадження інноваційної цифрової політики в практиці провідних європейських банків на основі побудови змістовної моделі активізації процесів цифрової трансформації. Оцінено її вплив на динаміку капіталізації банківських структур у конкурентному середовищі, діяльність яких передбачає зростаючу суспільну роль необанків, якісну зміну функціоналу суб’єктів банківського ринку і його глобалізацію завдяки технологічному розвитку відносин з інвесторами та клієнтами на основі цифрових рішень.

Мета. Мета статті — обґрунтування моделі розвитку інноваційного потенціалу національної економіки та систематизація її основних елементів. Методи. У процесі дослідження використано методи: абстракції та логічного аналізу — для формування моделі розвитку інноваційного потенціалу національної економіки; аналізу та синтезу — для уточнення основних наукових категорій теорії інноваційного потенціалу; розрахунково-аналітичні й порівняльні методи — для визначення комплексних та інтегральних індексів інтенсивності інноваційного потенціалу України; графічного зображення — для наочного подання відображення індексного аналізу інтенсивності інноваційного потенціалу. Результати. Розвиток інноваційного потенціалу передбачає взаємодію напрямків (динаміка кількісного і якісного складу наукових працівників, збільшення витрат на виконання наукових досліджень і розробок, підвищення інноваційної активності окремих суб’єктів національної економіки, пошук і долучення джерел фінансування інноваційної діяльності, забезпечення впровадження інновацій на підприємствах) та етапів (оцінювання конкурентного статусу підприємства, вибір напрямів розвитку, планування і регулювання процесу розвитку інноваційного потенціалу) розвитку, на які впливають фактори стримування (відсутність попиту на продукцію, відсутність ефективного організаційно-економічного механізму управління, нестача фінансових коштів, відсутність методики комплексного оцінювання інноваційного потенціалу, підвищена ризикованість, недосконалість мотивації персоналу) та проблеми (зміна структури наукового потенціалу, незбалансованість напрямів наукових досліджень, принципова зміна умов фінансування наукових досліджень, нерозвиненість ринку інновацій, відсутність належної ринкової інфраструктури), також мають місце стимули (технологічні трансферти; мотивація розвитку інноваційних структур; реалізація цільових програм, прямі державні субсидії; податкові пільги) що сприяють його розвитку. Ступінь інтенсивності інноваційного потенціалу, визначений на основі статистичних даних за визначеними етапами шляхом розрахунку комплексного індексу, свідчить про стрибкоподібний характер зміни інноваційного потенціалу національної економіки. Ключові слова: інноваційний потенціал, національна економіка, модель, інтенсивність інноваційного потенціалу, розвиток, індекс.