Статті в журналах з теми "Цільова комплексна програма розвитку"

Зважаючи на позитивні результати, отримані за цільовою комплексною програмою НАН України «Створення та розвиток науково-видавничого комплексу НАН України» у 2016—2020 рр., та з огляду на необхідність подальшого розвитку науково-видавничої справи Президія НАН України на період 2021—2025 років затвердила нову цільову комплексну програму НАН України «Наукові основи функціонування та забезпечення умов розвитку науково-видавничого комплексу НАН України». Нову програму спрямовано на ефективне забезпечення потреб Академії у підготовці та виготовленні високоякісної наукової видавничої продукції, а також на реалізацію шляхів вирішення окреслених у ній організаційних і науково-методичних завдань. У статті висвітлено основні засади функціонування зазначеної програми та перші отримані результати.

В статті розглянуто питання реалізації концепції соціально-відповідального маркетингу в умовах сучасного бізнес-середовища. Систематизація літературних джерел засвідчила недостатню інтеграцію соціально-відповідального маркетингу в діяльність вітчизняних підприємств. Доведено, що розвиток підприємництва нерозривно пов’язаний із формуванням соціально-орієнтованого бізнес-середовища. Цьому в значній мірі сприятиме впровадження концепції соціально-відповідального маркетингу в діяльність суб’єктів господарювання. Аргументовано, що основні елементи соціально-відповідального маркетингу повинні розглядатися у взаємозв’язку із концепцією корпоративної соціальної відповідальності і передбачати взаємоузгодження таких чинників: досягнення економічних цілей підприємства, задоволення потреб споживачів, забезпечення довгострокових інтересів суспільства. Визначено і розкрито економічну і соціальну роль соціально-відповідального маркетингу у розвитку суб’єктів господарювання. Узагальнено дослідження проблем інтегрування соціальної відповідальності бізнесу у стратегічне управління діяльністю підприємств. Наявність соціальної складової у бізнес-стратегії є необхідною умовою її успішної реалізації і тривалої соціально-відповідальної взаємодії із зовнішнім середовищем. Наголошено на необхідності адаптації традиційного комплексу маркетингу до принципів соціальної відповідальності, що дасть змогу сформувати цільову комплексну програму узгодження інтересів підприємства, споживачів і суспільства. Обґрунтовано доцільність проведення подальших поглиблених досліджень соціальної складової маркетингу та її ролі у формуванні соціальних орієнтирів діяльності вітчизняних підприємств. Втілення в життя соціально-орієнтованих програм сприятиме сталому розвитку бізнесу компанії з урахуванням інтересів усіх суб’єктів ринку.

Концепція соціально-економічного розвитку завжди базується на науково-технічному прогресі, що передбачає підвищення якості підготовки та кваліфікації спеціалістів галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія» на базі сучасних досягнень науки та техніки. Революційним явищем кінця XX та початку ХХІ століття стало розроблення та широке впровадження інформаційно-комунікаціних технологій (ІКТ) і компьтерної техники. Сьогодні їх застосовують спеціалісти в усіх галузях народного господарства, зокрема охорони здоров'я. Зрозуміло, що нестача сучасних засобів обчислювальної техніки суттєво гальмує процес поліпшення надання медичної допомоги, не дає у повному обсязі використовувати досягнення науки в охороні здоров'я. Проте, ще більшою перепоною є недостатність комп'ютерної освіти у керівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ), лікарів, фармацевтів, біологів різних профілів, а також наукових, педагогічних і науково-педагогічних працівників системи освіти галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія», їх недостатня інформованість про можливості застосування інформаційних технологій (ІТ) у практичній діяльності. Зазначене й обумовило необхідність розроблення спеціальної уніфікованої освітньої програми в галузях знань 22 «Охорона здоров'я» та 09 «Біологія», що поєднані узагальненим об'єктом вивчення — людина з її психофізіологічними особливостями, здоров'я людини, здоров'я населення — та напрямами додипломної і післяди-пломної підготовки лікарів різних спеціальностей/ спеціалізацій, фармацевтів, педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти (ЗВО) і факультетів удосконалення лікарів (ФУЛ), керівників закладів охорони здоров'я, наукових співробітників та інженерно-технічного складу обчислювальних центрів системи охорони здоров'я. Така програма й була розроблена кафедрою медичної інформатики Національного університету охорони здоров'я (НУОЗ) України імені П. Л. Шупика. Освітня програма виконана в форматі уніфікованої (як комплекс освітніх програм, об'єднаних змістом курсів), ураховує 35-річний досвід проведення занять різної спрямованості науково-педагогічними працівниками кафедри. Уніфікована освітня програма передбачає проведення циклів тематичного вдосконалення та навчальних дисциплін, що формуються з відповідних блоків курсів. Курси програми поділено на розділи, розділи на теми, для кожної з яких наведено перелік елементів. На основі уніфікованої освітньої програми розроблено навчальні плани циклів тематичного вдосконалення та робочі програми навчальних дисциплін, частина яких відноситься до професійно-тематичного типу й орієнтована на підготовку однорідних за спеціальністю та посадою контингентів слухачів: - лікарів-хірургів, анестезіологів, реаніматологів, функціональних діагностів, онкологів тощо, робота яких безпосередньо пов'язана з використанням обчислювальної техніки; - спеціалістів фізіологів, біохіміків, біологів, генетиків та інших біомедичних теоретичних напрямів; - керівників органів і закладів охорони здоров'я, лікарів-статистиків, інженерів, математиків, фармацевтів і фармакологів. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових документів розроблено нові робочі програми підготовки здобувачів вищої освіти для всіх форм навчання. Враховуючи надзвичайну важливість підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої медичної освіти, в запропонованій уніфікованій освітній програмі значна увага приділяється циклам тематичного вдосконалення для цих контингентів слухачів. Зокрема, виділено цикли базової та цикли повторної підготовки НПП. Важливим уявляється підвищення кваліфікації наукових співробітників. Тому до уніфікованої освітньої програми включено цикли тематичного вдосконалення для наукових співробітників, що відрізняються поглибленим вивченням питань аналізу й оброблення медичної інформації, доказової медицини тощо. Частина циклів відноситься до проблемно-цільового типу й орієнтована на навчання слухачів із вирішення складних пріоритетних міжвідомчих питань охорони здоров'я. Склад слухачів таких циклів досить різноманітний і визначається залежно від специфіки розроблюваної проблеми: це і лікарі-статистики, організатори охорони здоров'я, наукові співробітники, НПП ЗВО та ФУЛів, математики та інженери, які працюють в системі охорони здоров'я. Не дивлячись на те, що технологія організації та проведення професійно-тематичних і проблемно-цільових циклів суттєво відрізняється, загальною залишається орієнтація на активні форми навчання. Передбачено різні форми проведення занять на навчальних циклах і дисциплінах, включених до уніфікованої освітньої програми, а саме: очна, очно-заочна, дистанційна, що включає попередню підготовку/самостійну роботу, потім і очну сесію, а також самостійне навчання та навчання на робочому місці. Зміст інформації, що повинна бути надана на навчальних циклах і дисциплінах, позначено набором елементів. За будь-яких форм і видів навчання обов'язковим перед початком занять є визначення базисних знань осіб, які навчаються. В процесі навчання проводиться етапний і заключний контролі знань, результати яких повинні бути використані для коригування навчальних планів наступних циклів і дисциплін. При необхідності, за згодою завідувача кафедри, навчальні/ робочі програми можуть бути скориговані в межах 15-20 % від загального обсягу часу навчання.Певні курси та модулі навчальних/робочих програм можуть бути використані при складанні навчальних програм для безперервного професійного розвитку.

Аналізуються завдання у формуванні культурної політики, що актуальні для умов економічної та соціальної нестабільності українського суспільства. Зокрема, доводиться необхідність посилення нормативно-пра- вового забезпечення з метою створення системи державного протекціонізму розвитку української культури та мистецтва. Актуальним завданням є розроблення нової редакції Закону України “Про культуру”, в якій необхідно розробити правовий механізм реалізації культурної політики в умовах децентралізації управління. В оновленому базовому законі необхідно закріпити введення культурної субвенції з дер- жавного бюджету на підтримку закладів культури з метою гарантування культурних прав громадян. Доводиться необхідність оптимізації бюджетної підтримки культурної галузі з боку органів місцевого самоврядування через визначення нормативів частки бюджетів місцевих громад, що спрямовува- тимуться на підтримку культурної діяльності та утримання об’єктів куль- турної спадщини. Розглядається комплекс проблем пов’язаних з розвитком державно-при- ватного партнерства як механізму культурної політики. Доводиться необ- хідність створення нормативно-правової бази державно-приватного парт- нерства, зокрема меценатської діяльності, з метою залучення додаткових фінансових ресурсів для реалізації культурних проектів. Обґрунтовується, що розвиток культурних та креативних індустрій має стати одним із прі- оритетів культурної політики. З метою формування засад державної полі- тики в цій галузі на часі підготовка державної цільової програми розвитку культурних і креативних індустрій. Мета такої програми полягає у визнанні пріоритетності розвитку цієї галузі як одного із напрямів економічної та ін- новаційної політики, спрямованої на створення креативних товарів і послуг для внутрішнього та зовнішнього ринків.

Стан вітчизняної економіки та рівень впровадження сучасних технологій на підприємствах оборонно-промислового комплексу роблять проблематичним виконання у встановлені терміни всіх планів переозброєння Збройних Сил України. Тому найбільш прийнятним, як з воєнної, так і з економічної точки зору є підхід щодо ситуаційного інтегрування наявних сил і засобів у цільові системи в єдиному інформаційному просторі шляхом інтеграції засобів розвідки, управління та ураження. Тобто розвідувально-ударна система, побудована з множини підсистем об'єднаних інформаційними відносинами, які функціонують, як одне ціле, на основі єдиних принципів і правил, з погодженими основними вимогами до їх складових дозволить збільшити ефективність бойового застосування військ за рахунок синергетичного ефекту. Але інтегрування різних сил і засобів у цільові системи створює передумови щодо наявності декілька можливих варіантів цих систем, які мають різні оцінки ефективності їх застосування, вартісні показники їх створення, утримання та застосування, а також різні часові інтервали щодо їх створення та приведення у бойову готовність. Тому система показників і критеріїв оцінювання та порівняння різних варіантів розвідувально-ударно систем чи комплексів, а також методичні підходи щодо обґрунтування вибору раціонального варіанту цих систем чи комплексів повинні мати інтегральний критерій вибору пріоритетного варіанту в умовах обстановки, що складається на час оцінювання. Тому авторами в статті запропоновано загальну структуру побудови методичного підходу до воєнно-економічного обґрунтування вибору раціонального варіанту розвідувально-ударної системи або комплексу з урахуванням воєнних, економічних та часових факторів, що вливають на їх створення, утримання та застосування, а також сформовано повну структурно-логічну схему цього підходу. У свою чергу запропонований методичний підхід дозволяє сформувати основні рекомендації щодо порядку його застосування в штабах, службах Збройних Силах України під час формування програм та планів розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України та Збройних Сил України в цілому.

В даний час успішна робота всіх галузей народного господарства неможлива без ефективного транспортного обслуговування. Організація роботи транспорту повинна забезпечувати ефективне постачання промислового виробництва, сільського господарства, інших галузей народного господарства, а також задовольняти потреби населення в перевезеннях з системних позицій. Комплексний підхід до організації та планування перевезень вимагає досягнення мінімальних витрат як у всій системі транспортного обслуговування, так і в окремих її елементах. Вирішення цього завдання неможливо без заміщення існуючих раніше технологій і методів організації і планування транспортного процесу на сучасні. Сучасні вимоги до організації перевізного процесу та якості виконуваних перевезень на автомобільному транспорті диктують необхідність застосування нових організаційних і технологічних рішень в плануванні перевезень з використанням програмно-цільових і логістичних принципів. Існуюча організація системи оперативного планування не завжди відповідає реальним потребам учасників процесу вантажних автомобільних перевезень. Основним недоліком на сьогоднішній день є те, що методологічна база сегментована і описує окремі етапи планування процесу перевезень. Методики, які працюють сьогодні, присвячені окремим завданням, таким як визначення оптимальної вантажопідйомності парку рухомого складу, розрахунок техніко експлуатаційних показників, в тому числі необхідної кількості автомобілів, розподіл рухомого складу за заявками із застосуванням методів лінійного програмування, складання графіка роботи автомобілів, розрахунок витрат на перевезення та інші. Виконання такого різноманіття розрізнених операцій і завдань в сучасних умовах без комплексного підходу до їх вирішення, а також без автоматизації переробки значних обсягів інформації неефективне. Крім того методики розрахунку необхідної кількості автомобілів мають серйозні похибки, це виражається в невідповідності розрахункових і фактичних величин. Незважаючи на те, що останніми роками ведеться активна розробка і впровадження на автотранспортні підприємства програм автоматизованого документообігу та планування роботи автомобілів, в даний час не існує методики, яка забезпечує комплексне планування та рішення перерахованих вище завдань з урахуванням специфіки міжміських перевезень, тоді як сучасні тенденції розвитку автотранспорту в Україні пов'язані з інтенсивним їх розвитком. Ключові слова: перевезення, техніко-експлуатаційні показники, міжміський маршрут, система, оперативне планування, заявка, методика, алгоритм, автоматизація, методологічна база.

Проблема соціально-психологічного супроводу ВПО, що набула актуальності в українському суспільстві з початком воєнних дій на сході країни, висвітлюється під кутом зору відновлення психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (MHPSS). Соціально-психологічний супровід ВПО розглядається як комплекс специфічних довготривалих і системних заходів щодо психологічної підтримки таких осіб та соціального сприяння їхній інтеграції в місцеві громади в умовах переходу суспільства від війни до миру. Як головну умову результативної психосоціальної підтримки визначено створення сприятливого соціально-психологічного середовища на рівні держави та регіональних громад для відновлення життєтворення і самореалізації ВПО. Розкрито в довгостроковій перспективі потенціал соціально-політичної ситуації для покращення системи охорони психічного здоров’я громадян – системи, яка може стати інституційним підґрунтям продуктивного соціально-психологічного супроводу ВПО. Визначено рівні організації соціально-психологічного супроводу, а саме: макрорівень (стратегії і тактики державної соціальної політики щодо ВПО та інформаційна політика); мезорівень (підтримка громад, що прийняли ВПО, через навчальні та відновлювальні програми для спеціалістів, які взаємодіють з ВПО); мікрорівень (програми соціально-психологічного супроводу ВПО на базі організацій місцевого рівня). Розроблено також завдання соціально-психологічного супроводу ВПО та відповідні їм критерії оцінювання ефективності програм підтримки. До таких завдань належать: формування навичок соціально-економічної самостійності, реалізація принципів травмочутливості і гендерної чутливості, врахування специфічних потреб цільової групи, сприяння особистісному розвитку, розвінчання стереотипів самосприймання і сприймання. Як перспективу дослідження визначено проведення моніторингу регіональних програм для ВПО за певними критеріями та впровадження їх у практику роботи державних установ та громадських організацій, які надають психосоціальну підтримку ВПО.

В статті аналізуються особливості системного підходущодо організації та структури консультативного та терапевтичногопроцесу, представлена авторська Системна інтегративна модельпсихотерапії і консультування (СІМПіК). Детально розглядаютьсяособливості кожної стадії роботи в межах запропонованої моделі:преконтакту; першої зустрічі; дослідження; конструювання таконцептуалізації; змін та розвитку; стабілізації; завершення тапостконтакту.Запропонована комплексна багатомодульна авторська програма«Системне інтегративне консультування та психотерапія», яка спрямованана підготовку с истемного немедичного психотерапевта та консультанта тарозрахована на психологів й інших спеціалістів допомагаючих професій.Програма визначає зміст та структуру занять, має практичнуспрямованість та сприяє формуванню професійно цілісної ідентичностіфахівця.

У статті розкриті організаційно-правові засади стратегічного планування регіонального розвитку в сучасних умовах подальшого реформування системи публічного управління в Україні та децентралізації владних повноважень.Метою статті є обґрунтування організаційно-правових засад і складових механізмів стратегічного планування та теоретичне визначення законів і закономірностей у контексті регіонального розвитку в Україні.Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні змісту та концептуальних підходів до процесу (законів і закономірностей) формування стратегічного планування у сфері регіонального розвитку в Україні.Висновки. Встановлено, що під стратегічним плануванням доцільно розуміти особливий вид планової діяльності, що полягає в розробці стратегічних рішень (у формі прогнозів, проектів, програм і планів), які передбачають висування таких цілей, завдань і стратегій розвитку регіонів, реалізація яких забезпечить їх ефективне функціонування у довгостроковій перспективі, а також швидку адаптацію до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюються. З’ясовано, що стратегічне планування як функція управління полягає в намаганні завчасно врахувати при можливості всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування й розвитку об’єкта управління. Планування – це визначення параметрів управлінського процесу на основі співставлення інформації про потреби зовнішнього середовища в результатах діяльності та його можливостей, з урахуванням розвитку самого суб’єкта, що направлено на досягнення поставленої перед системою мети, а план – це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення.Проаналізовано об’єктивний характер стратегічного планування як частини публічного управління в розвинених державах світу, праці вітчизняних і зарубіжних науковців щодо проблем стратегічного управління регіонального розвитку, встановлено, що оптимальне сполучення стратегічного планування та публічного управління – реальний шлях розвитку соціально-економічного потенціалу держави.Результати дослідження показують, що в процесі вдосконалення системи стратегічного планування на публічному рівні доцільно було б провести оптимізацію державних цільових програм, перейти від тактичного ситуативного планування до стратегічного планування, яке дає змогу розширити планові горизонти, комплексно вирішувати проблеми публічного управління. Саме завдяки вмілому поєднанню зазначених факторів реформування системи стратегічного планування розвитку регіонів у публічному управлінні можна досягти головної мети – створення ефективних та реальних стратегічних програм розвитку держави та окремих регіонів.

Стаття присвячена дослідженню сучасного стану використання водних біоресурсів, виділенню умов успішного й ефективного функціонування рибного господарства як галузі народногосподарського комплексу. Проведено аналіз ефективності контролю за обсягами видобутку рибних ресурсів, порядок здійснення та регулювання промислового рибальства. Проаналізовано Загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року, Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів до 2010 року, Державну цільову економічну програму розвитку рибного господарства на 2012–2016 роки. Наведено види використання водних біоресурсів, порядок установлення лімітів на спеціальне використання водних біоресурсів загальнодержавного значення в межах юрисдикції України. Проаналізовано Правила промислового рибальства в басейні Чорного й Азовського морів та Режими рибальства, які їх доповнюють. Проаналізовано механізм спеціального використання водних біоресурсів, які перебувають в умовах природної волі (окрім видів, внесених до Червоної книги України), у внутрішніх рибогосподарських водних об’єктах. Проаналізовано діяльність Держрибагентства щодо розподілу лімітів спеціального використання водних біоресурсів на частки добування (вилову) для промислових цілей у рибогосподарських водних об’єктах (їхніх частинах) між користувачами водних біоресурсів та права й обов’язки користувачів водних біоресурсів щодо обсягу добування (вилову) водних біоресурсів. Проаналізовано та визначено відмінності наказів про режими рибальства Міністерства аграрної політики та продовольства України за період із 2017 по 2021 рік, виявлено особливі риси режиму рибальства в Чорному морі, умови здійснення спеціалізованого промислу в Чорному морі. Наведені положення Морській доктрини України в контексті розвитку рибного господарства, простежено реалізацію державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості у спеціальних актах, зокрема положенню щодо режиму рибальства в рибогосподарських водних об’єктах 2021 року.

У статті розглядаються актуальні аспекти, що пов'язані з процедурами формування і реалізації державних оборонних замовлень в умовах прояву різних факторів ризику. Основна увага зосереджена на науково-методичному підході до оцінювання рівня очікуваних ризиків і управління цими ризиками. Відмічається, що використання при формуванні і реалізації державного оборонного замовлення відповідних адекватних методів, моделей і методик буде сприяти зменшенню рівня ризику і підвищенню результативності виконання завдань і заходів державного оборонного замовлення. Доведено, про доцільність врахування у вітчизняній практиці накопиченого позитивного досвіду провідних країн світу із зменшення ризиків невиконання наукових і інших перспективних (інноваційних) проектів створення зразків озброєння і військової техніки, які мають складати основу системи озброєння збройних сил держави. Під ризиком у статті розуміється міра нездатності досягнення мети програми у рамках запланованої вартості, термінів робіт і технічних вимог, що надає ризику складових імовірності недосяжності конкретної мети програми і наслідків недосяжності даної мети. За досвідом МО США виділяються аспекти прийняття ризику, ухилення від ризику, контролю ризику, передачі ризику і комбінації вищевказаних способів для реагування на подію ризику. Виділяється найбільш важливий метод оцінювання факторів ризику у системі державного оборонного замовлення, що зорієнтований на встановлення величини втрат економічного характеру. Приводиться актуальність проблеми управління ризиками у процесі виконання заходів державного оборонного замовлення і державних цільових програм розвитку озброєння і військової техніки в умовах збільшення невизначеності і все більшого розширення масштабів прояву факторів ризику. Виокремлена необхідність створення дієвого бережливого механізму господарювання оборонно-промислового комплексу держави в умовах прояву різних факторів ризику на усьому періоді життєвого циклу системи озброєння збройних сил.

В статті показано, що перехід економіки на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для України, для чого необхідне державне регулювання і підтримка розвитку інноваційної діяльності. В даний час механізм державної підтримки в країні слабо розвинений, включає лише його окремі, розрізнені між собою ланки, використання яких не дозволяє створити цілісну систему державної підтримки інноваційних підприємств. Проаналізовано найбільш інноваційні країни світу, інструменти їх державного регулювання і підтримки. Розглянута інноваційна політика провідних країн світу, їх механізми сприяння, фінансування та нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку. Проаналізована законодавча база України щодо становлення інноваційної економіки. Актуальним залишається прийняття Закону про інноваційну інфраструктуру. Рекомендується створити єдиний державний орган, який відповідає за координацію роботи всіх ланок і напрямів інноваційної діяльності в країні, в тому числі і кадрове забезпечення. У зв’язку з цим пропонується створити Координаційну Раду, яка вписується в існуючу структуру Міністерства освіти та науки України, як окремий орган, що повністю відповідає за інноваційний розвиток в країні. Відмічено про необхідність вжиття заходів щодо підтримки національного науково-технічного потенціалу. Слід сформулювати відповідальність регіональної влади в області практичного застосування результатів досліджень і розробок з урахуванням специфіки регіонального виробничого комплексу в сфері повноважень регіональної влади щодо розвитку інноваційної інфраструктури, визнання первинності інноваційної діяльності по відношенню до здійснюваних в регіоні структурних перетворень. При відборі цільових інвестиційних програм доцільно використовувати критерій: технологія – галузі – регіони з метою поширення найбільш перспективних технологічних систем у всіх тих регіонах, до яких «прив’язані» конкретні галузі, що використовують ці технології: стартова підтримка регіональних галузевих інноваційних проєктів і програм пайовою участю у фінансуванні міністерств і відомств, що враховує фактори розподілу науково-технічного потенціалу за секторами економіки та соціально-економічну обстановку в конкретному регіоні. Реалізація інструментів державної підтримки, запропонована в даній статті, дозволить внести певний внесок у формування інноваційної економіки країни.

У статті здійснено історіографічний дискурс проблеми взаємодії учителів із батьками молодших школярів. Важливість проблеми взаємодії учителів із батьками молодших школярів окреслена в працях класиків педагогічної думки, визначена сучасними науковцями, педагогами-практиками, нормативно-правовою базою та вимогами суспільства, що й підкреслює її актуальність. Сім’я та школа – два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості, треба зазначити, що без співпраці з сім’єю, ефективність цього процесу буде низькою. Визначено, що школа ХХІ століття – це відкрита виховна система, орієнтована на модернізацію і урізноманітнення сімейно-шкільної взаємодії. Щоб забезпечити системність і послідовність процесу формування педагогічної культури батьків важливо уже з першого року навчання і виховання дітей у школі зробити батьків співучасниками педагогічного процесу, на це орієнтована Нова українська школа (НУШ). З’ясовано, що в сучасному суспільстві посилюється увага до проблеми взаємодії сім’ї і школи, учені розробляють і реалізують комплексні цільові програми задля підвищення значущості її впливу на виховання дітей, що стимулює потребу молодих батьків бути активними учасниками педагогічного процесу в закладі загальної середньої освіти, особливо в початковій школі. Результати аналізу психолого-педагогічної та наукової літератури засвідчують, що взаємодія учителів та батьків молодших школярів, їх об’єднані зусилля та співпраця сприяють забезпеченню всебічного та гармонійного розвитку особистості.

Актуальність теми дослідження. Україна є відомою країною з транспортного літакобудування та має розгалужену систему аеропортів. Для подальшого розвитку та модернізації інфраструктури авіаційного транспорту в нашій державі прийнято Державну цільову програму розвитку аеропортів на період до 2023 року. Постановка проблеми. Для проведення догляду та реконструкції штучних покриттів у аеропортах: злітнопосадкових смуг, руліжних доріжок, перонів необхідно мати інформацію про рельєф їх поверхонь. З цією метою періодично виконується нівелювання поверхонь штучних покриттів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації у відкритому доступі, які присвячені технологіям нівелювання поверхонь. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Аналіз наведених способів нівелювання поверхонь свідчить про те, що переміщення геодезичного приладдя виконується переважно ручним способом, як і запис та опрацювання результатів. Мета статті. Головною метою цієї роботи є розробка нового пристрою для нівелювання поверхонь аеропорту з підвищеним рівнем мобільності та автоматизації виконання робіт. Виклад основного матеріалу. Авторами даної статті розроблено автоматизовану систему геодезичного моніторингу злітно-посадкової смуги. До її складу входять: мобільні нівелювальники; мобільні нівелірні рейки, які розташовуються на злітно-посадковій смузі; керуючі пристрої, що розміщені на центральній станції керування технічними системами аеропорту, яка розташована на диспетчерській вежі. Наведено функціональні елементи конструкцій мобільного нівелювальника, мобільної нівелірної рейки та центральної станції керування. Показано принцип функціонування автоматизованої системи геодезичного моніторингу злітно-посадкової смуги. Висновки відповідно до статті. Розроблена система геодезичного моніторингу злітно-посадкової смуги дає змогу отримати значення висот точок в автоматичному режимі на заданій поверхні з регульованим кроком сканування. Така система ефективна для нівелювання великих за площею та протяжністю штучних покриттів аеропорту. Система дозволяє швидко визначити відмітки в режимі дистанційного ГІС/GPS керованого комплексу мобільних нівелірних роботів.

У статті охарактеризовано зв’язки з громадськістю (паблік рілейшнз) як систему взаємопов’язаних елементів, яка є складовою частиною стратегічного менеджменту в органі публічного управління. Проаналізовано особливості найбільш значущих елементів системи паблік рілейшнз та їхньої ролі у процесі організації діалогічних відносин органів публічного управління з громадськістю. Особливу увагу приділено аналізу понять «громадськість», «громадська думка», «інструменти зв’язків з громадськістю та ЗМІ». На прикладі органів правосуддя розглянуто застосування окремих прямих інструментів зв’язків з громадськістю (програм охоплення). Визначено, що однією із фундаментальних засад управління зв’язками з громадськістю є участь органу публічного управління у житті громади, яку можна забезпечити з допомогою програм охоплення, структурованих відповідно до певних категорій громадян та їхніх потреб. Автор визначає властивість програм охоплення для формування відносин органу публічного управління з громадськістю у векторі партнерства. У статті охарактеризовано прямі зв’язки з громадськістю як нову інтерактивну модель комунікації, що має актуалізувати комунікативний аспект та максимально наблизити органи влади до суспільства. Наголошено, що реалізація прямих ініціатив забезпечує формування позитивного іміджу органів державної влади, сприяє просвітницькій діяльності й вихованню правової культури, позитивно впливає на правильне сприйняття громадянами функцій органів публічного управління. У статті визначено важливість складання «профілю» (характеристики) цінностей кожної із груп цільової аудиторії, який включає у себе комплекс ознак – опорних пунктів у процесі стратегічного планування комунікативної діяльності установи. Автор обґрунтовує, що першим кроком до актуалізації програм охоплення має стати закріплення їх у комунікативних стратегіях та планах комунікативних заходів органів публічного управління. При цьому слід ураховувати постійний розвиток і зміну медіапростору та зважати на те, що традиційні методи комунікації мають слабкий вплив на молоде покоління.

Анотація. Розглянуто та узагальнено особливості розвитку гандболу в Україні в умовах глобалізації спорту. Аналіз науково-методичної літератури, нормативно-правових документів та інформації з мережі Інтернет свідчить, що стрімкий розвиток спорту вищих досягнень, особливо протягом останнього десятиріччя, потребує якісно нового підходу до системи організації та підготовки спортсменів до Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу та Європи, враховуючи сучасні тенденції розвитку цього виду спорту. Мета. Обґрунтування напрямів удосконалення системи організації та управління гандболом в Україні в умовах глобалізації спорту. Методи. Системний аналіз; аналіз наукової літератури, нормативно-правових документів та інформації мережі Інтернет; історичний метод; методи порівняння та аналогії; опитування; методи математичної статистики. Результати. На основі проведених досліджень визначено шляхи подальшого вдосконалення механізму функціонування системи організації управління гандболом в Україні. Проведено експертне опитування фахівців сфери фізичного виховання та спорту про проблемні питання розвитку гандболу в Україні. Аналіз отриманих результатів дозволив узагальнити сучасні підходи до вирішення питань удосконалення системи організації та управління гандболом у державі. Встановлено, що система управління спортом вищих досягнень України потребує реформування. В умовах глобалізації спорту необхідно провести зміни в системі управління сфери фізичного виховання та спорту. Аналізуючи розвиток гандболу у провідних країнах Європейського Союзу (Франція, Німеччина), можна виділити такі особливості: автономія спорту; масовість виду, в основі якої лежить учнівський спорт; взаємодія громадських та державних організації з активною участю держави в регулюванні та фінансуванні програм підготовки спортсменів на різних етапах з урахуванням результатів наукових досліджень, а також підготовка кадрів. Важливою складовою є функціонування центрів підготовки, що створює не лише оптимальні умови для поєднання навчання та занять спортом, а й формує оптимальну атмосферу конкуренції, удосконалення підготовки спортсменів, підвищення кваліфікації та набуття досвіду тренерського складу. Ключові слова: гандбол, система, організація, управління, спортивна підготовка, Цільова програма, глобалізація.

Мета. Обґрунтувати ефективність використання рекреаційно-оздоровчого туризму для корекції психофізіологічного стану дітей з вадами слуху. Методи. Для досягнення окресленої мети було використано комплекс методів: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної і спеціальної літератури, нормативних документів; соціологічні (анкетування); психологічні (опитувальник САН,психологічні тести Люшера, Кеттела, Даймонда і Роджерса) та біологічні методи (експрес-оцінка рівня соматичного здоров’я за методикою Г. Апанасенка) дослідження, а також методи математичної статистики. Результати. В рамках дослідження розроблена авторська програма “Мандрувати може кожен”, спрямована на відновлення втрачених фізичних, психічних і духовних сил дітей з особливими потребами, їх гармонійний психофізіологічний розвиток, соціальну інтеграцію та адаптацію до умов зовнішнього середовища засобами рекреаційно-туристичної діяльності. Доведено позитивний вплив розробленої програми на психофізіологічний стан, соціальну адаптацію та інтеграцію дітей з вадами слуху. Зокрема, результати психологічного тестування свідчать про позитивні зміни в суб’єктивному сприйнятті власного психоемоційного стану. Вірогідно покращились показники самопочуття, активності, настрою. Водночас виявлені позитивні зміни в мотивації та потребах дітей з вадами слуху. Зокрема, Це відображає позитивна динаміка вибору головних кольорів, як показника активності, енергійності. Досягнуто покращення показників емоційно-вольової сфери, зокрема, зниження імпульсивності, дратівливості, емоційної втоми, зростання самоконтролю та рівноваги. Достовірні позитивні зміни відбулися щодо розвитку уяви, образного та емоційно-насиченого мислення, комунікативних властивостей, адаптації дітей до умов суспільного середовища. За підсумками формувального педагогічного експерименту встановлено достовірні зміни морфо-функціональних показників, які призвели до покращення соматичного здоров’я. Висновок. Таким чином, можна констатувати, що експериментальна модель організації та комплексна програма корекції психофізіологічного стану дітей з вадами слуху засобами рекреаційно-оздоровчого туризму значною мірою сприяє покращенню їх психічних та фізіологічних властивостей і може бути рекомендована для широкого впровадження в руховудіяльність неповносправних дітей.Ключові слова: рекреаційно-оздоровчий туризм, слабочуючі діти, психічні і морфо- фізіологічні властивості.

Мета: обґрунтувати необхідність та результативність комплексної корекції панічних розладів засобами психотерапії, а саме: гештальт-терапія, гіпнотерапія (техніки активації свідомості); а також психокаталіз (метод регуляції організму). Метод: в процесі роботи нами було застосовано комплексний метод корекції панічних розладів, котрий засновується на теоретичних положеннях гештальт-терапії, щодо корекції панічних атак, які розроблені Дж. Франчесетті, М.С. Лобб, Дж. Салоніа, а також концепцію короткочасної терапії страхів, паніки, фобій, розроблену Дж. Нардоне. Окрім цього, зазначений метод доповнюється ефективними техніками гіпнотерапії, а саме: техніки активації свідомості (ТАС; засновник цього напряму у сучасній гіпнотерапії, Ж. Беккіо) дозволяють нам активувати процеси трансформації й адаптації організму до умов, що постійно змінюються, ритму, що постійно прискорюється, стану невизначеності, тобто, усіх тих факторів, що спричинюють панічні розлади. Окрім цього, ТАС стимулюють творчі здібності й можливості знаходити нестандіртні варіанти вирішення завдань, що постають перед особистістю. Також застосовано психокаталіз (автор А. Єрмошин) – метод регуляції організму, у поєднанні вегетативного рівню, в якому наявний доступ до процесів, що регулюються, здійснюється через відчуття у тілі, через безпосереднє бачення внутрішнього простору. Для роботи суттєвими є три фази: дослідження висхідного стану (короткий аналіз), рішення стосовно того, що уклалося стихійно (що спрямувати у прямому напрямку, а що, є необхідність, у зворотному), спостереження за змінами (активна медитація). Робота відрізняється швидкістю та ефективністю, вона повноцінно оновлює стан людини на усіх трьох рівнях: на «головному» й на «тілесному». Результати: комплексна програма, що ґрунтується на теоретичних положення гештальт-терапії, новітніх досліджень нейронаук, застосовує покроковий алгоритм виведення страху із тіла, метод психокаталізу, що в цілому дозволяє пропрацювати фонові напруження та наслідки психічного травмування, сприяє підвищенню стабільності нервових процесів. Розроблена комплексна програма профілактики та корекції панічних розладів спрямована на зниження загального рівня активації нервової системи на рівні ЦНС та ВНС. А головний результат застосування даної програми полягає у нейтралізації специфічної травми, переляку, що виникає у момент першого нападу, зниженню рівня сенсибілізації психіки й формуванню у особистості психологічної компетентності, а також умінь та навичок оперування техніками активації свідомості задля самостійного психічного та психологічного розвитку особистості. Висновки: стресова гіперактивізація, травми потребують опрацювання, професійної допомоги спеціаліста. Застосування комплексної терапії панічних розладів дозволяє опанувати такі стани й повернути організм до режиму спокою. Повернення симпатичної та парасимпатичної частин вегетативної нервової системи й мозку до збалансованої роботи відбувається поетапно й покроково із задіянням методу психокаталізу. Устаткування «нейронних сіток», зв’язок з процесами, що відбуваються на вегетативному рівні нервової системи, здійснюється через нейрогенез завдяки технікам активації свідомості. Теоретичною основою й підґрунтям розробленої та адаптованої комплексної програми терапії панічних розладів слугували концептуальні положення розроблені науковцями гештальт-терапевтичного напряму психотерапії Дж.Нардоне, Дж.Франчесетті тощо, а також засновником ТАС Ж.Беккіо із колегами й автора методу психокаталізу А.Єрмошина.

Актуальність. Формування культури здоров’я – це тематика, що потребує комплексного глибокого дослід- ження, у якому повинні брати участь науковці з багатьох галузей науки. Здоров’я нації безпосередньо впливає на працездатність і продуктивність праці, економіку країни, моральний клімат у суспільстві, виховання молодого покоління, відображає образ і якість життя. Мета дослідження – виявити умови та фактори, необхідні для формування культури здоров’я підростаючого покоління. Методи дослідження – аналіз й узагальнення літературних джерел, системно-структурний аналіз. Результати роботи. Важливим профілактичним фактором у зміцненні здоров’я людини є здоровий спосіб життя. Стверджується, що формування культури здоров’я підроста- ючого покоління повинно бути пріоритетним напрямом у державній політиці. Практичною стороною забез- печення здоров’я є створення необхідних економічних, соціальних і духовних умов. Здоров’я як пізнавальна проблема постає у зв’язку з потребою привести у відповідність сформовані раніше уявлення про здоров’я людини із сучасним рівнем науки й практики (тобто на новому методологічному, теоретичному та емпіричному рівнях). На нашу думку, культура здоров’я особистості – це комплексна програма, яка функціонує на основі отримання й усвідомлення знань про здоровʼя, із метою покращення роботи функцій життєдіяльності та стану органів людини, продовження його фізичного й творчого довголіття. Гармонійність фізичного розвитку як сукупність морфо- логічних і функціональних ознак є одним із найважливіших показників здоровʼя людини. Висновки. Розглянуто фактори, які впливають на формування культури здоров’я молоді, а саме: середовища, екології та особистості. Стверджується, що на процес формування культури здоров’я молоді сприяють такі форми: наявність теоретичної бази, практична складова, уключаючи наочні приклади, мотивація самовдосконалення, спадковість й екологія. Наведено власне бачення форм і факторів формування культури здоров’я молоді.

The report presents the results of the implementation of the target comprehensive program of the NAS of Ukraine “Creation and development of the scientific and publishing complex of the NAS of Ukraine.” It is noted that the implementation of the program was an important step in arranging the preparation and production of the Academy's publishing products and creating conditions for further development of its publishing activities. It is proposed to launch a new targeted comprehensive program of the NAS of Ukraine for the 2021-2025 period, aimed at more effective meeting the needs of the Academy in the production of high quality scientific publishing products and solving urgent organizational and scientific-methodological tasks.

Актуальність теми дослідження. В Україні нині діє Державна цільова програма розвитку аеропортів. Програмою передбачено стабільний розвиток авіаційної галузі в Україні, модернізацію та реконструкцію навних і будівництво нових аеродромів та аеродромних об’єктів, зокрема поверхонь, призначених для посадки, зльоту, руху, стоянки повітряних суден, руху наземного транспорту на території аеродрому, ґрунтових елементів аеродрому. Постановка проблеми. Нині значно розширився авіаційний парк в Україні та за її межами. З’явились тяжкі та надтяжкі повітряні судна. Збільшення ваги повітряних суден веде до підвищення навантаження на аеродромні покриття. Це, у свою чергу, призводить до більш швидкого зношення аеродромних покриттів та появи дефектів, які загрожують безпеці польотів, зміні профілю покриття. Тому проводиться постійний моніторинг за станом аеродромних покриттів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації у відкритому доступі, які присвячені моніторингові аеродромних покриттів. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Аналіз засобів та методів геодезичного моніторингу аеродромних покриттів дозволяє зробити висновок, що геодезичний моніторинг спрямований лише на визначення профілю покриттів. Дефекти аеродромних покриттів не є предметом геодезичного моніторингу. Мета статті. Головною метою цієї статті є виконати огляд конструкцій аеродромних покриттів та їхніх дефектів. Виклад основного матеріалу. Наведено класифікації аеродромних покриттів та виконано огляд конструкцій жорстких, асфальтобетонних, полегшених, спрощених покриттів та ґрунтової частини льотного поля. Наведено особливості дефектів аеродромних покриттів і основні причини їх виникнення. Дефекти згруповані в окрему таблицю та виконано їх візуалізацію. Висновки відповідно до статті. У результаті аналізу засобів та методів геодезичного моніторингу стану аеродромних покриттів встановлено, що основним видом такого моніторингу є визначення лише нерівностей поверхні покриттів. Для виявлення більш широкого спектра дефектів аеродромних покриттів необхідне залучення безпілотних літальних апаратів, лазерного сканування та розробка новітніх засобів та методів моніторингу аеродромних покриттів.

Анотація. Суб’єкти спортивного співтовариства стали використовувати процеси глобалізації у своїй діяльності не тільки в бізнес-корпораціях, а й у формуванні ринку праці спортсменів високої кваліфікації, особливо у видах спорту, пов’язаних із значними обсягами грошових коштів. У зв’язку з цим визначення складу і структури організаційних аспектів моделювання механізмів управління міграційними процесами має в цих умовах вирішальне значення. Мета. Розкриття сучасних аспектів управління міграційними процесами в Україні та моделі їх реалізації в інших країнах. Методи. Аналіз науково-методичної літератури та нормативно-правових документів, опитування, анкетування, методи математичної статистики. Результати. Встановлено участь у формуванні міграційних процесів суб’єктів управління спорту в Україні. Подано класифікацію міграційних потоків у сучасному спортивному просторі та видів спорту за ступенем активності у них. Розкрито універсальну теоретичну модель організації управління цими процесами та особливості її застосування у світі відповідно до специфіки регулювання трудових відносин. Визначено параметри ціни життя людини як критерій обґрунтованості під час розробки цільових комплексних програм управління міграційними процесами у спорті Висвітлено сутність та фактори, що впливають на міграційні процеси в українській спортивній спільноті. Аналіз спеціальних літературних джерел дозволив зробити висновок, що в ході вивчення даного процесу більшість фахівців приділяють увагу теоретико-методологічним аспектам, тоді як питання пошуку механізмів управління міграцією у спорті залишаються мало вивченими, що призводить до негативних наслідків у розвитку спортивної індустрії і запізнілої реакції на сучасні світові тенденції у цій сфері. Встановлено, що найбільш впливовими суб’єктами управління міграційними процесами у спорті в Україні є топ-менеджери спортивних клубів і команд, а також органи громадського самоврядування у спорті. При формуванні механізмів управління міграційними процесами у вітчизняному спорті потрібно враховувати параметри ціни життя реального або потенційного мігранта, а також загальних і економічних факторів. Ключові слова: міграція, механізми, модель, процеси, управління, спорт.

У статті здійснено системний аналіз сучасного стану міжгалузевих економічних відносин у системі агропромислового виробництва, розкрито специфіку формування та розвитку міжгалузевих економічних зв’язків в аграрній сфері економіки та їх вплив на структурну політику агропромислового виробництва, обґрунтовано основні чинники системного утворення міжгалузевих економічних відносин у агропромисловому виробництві. Структурна політика розглядається як багатопланове та багаторівневе поняття, яке відображає співвідношення різних взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів економічних систем. Зроблено висновок щодо основних механізмів коригування структурної політики: реалізацію комплексних цільових програм, вільне ціноутворення, конкуренцію, нагромадження та перелив капіталу з однієї галузі в іншу. Визначено, що основними цілями структурно-організаційного інструменту регулювання є: митно-тарифні; соціально-психологічні; ринково-ціноутворюючі; фінансово-кредитні; інноваційно-інвестиційні. The article carried out a systematic analysis of the current state of interbranch economic relations in the agroindustrial production; it shows the specific formation and development of interbranch economic relations in the agricultural economy and its impact on structural policies of agroindustrial production; it substantiated the main factors of the formation of interbranch system of economic relations in agroindustrial production. Structural policy is considered as multifaceted concept, which reflects the ratio of different interrelated and interdependent elements of economic systems. The author drew a conclusion about the basic mechanisms of structural adjustment policies, the implementation of integrated programs, free pricing, competition, accumulation and flow of capital from one branch to another. It is determined that the main objectives of structural and organizational tools of regulation are customs tariff, social and psychological, market pricing, finance and credit, innovation and investment. The main problems of economic development of Ukraine which cause activation of restructuring the national economy are structural deformation in the fields of agroindustrial production, ineffective level of modern production technologies, inefficiency interbranch relations of agricultural industries, weak economic management mechanism for all sectors of agroindustrial production.

The article investigates methodological and algorithmic approaches to assessing the competitiveness of the region and regional competitive advantages. To determine the integrated level of competitiveness of the region, a system of indicators is used, which char-acterizes the region from such positions as: indicators of availability and efficiency of use of the region's resources; living standards of the region's population; indicators of investment activity and attractiveness of the region. An algorithm for assessing the competitiveness of the region was developed, which comprehensively characterizes the regional reproductive structure, helps to identify reserves to in-crease the competitiveness of the region's economy. A methodology based on a program-targeted approach was proposed, which allows to assess the competitiveness of the region both with the help of quantitative parameters and in terms of qualitative characteristics of the obtained values. The proposed method allows to assess the competitiveness of the region both with quantitative parameters and in terms of qualitative characteristics of the obtained values, which makes it possible to present the real relations and opportunities of the region under study. It was determined that in order to assess the factors of regional development and determine their impact on the formation of the region's competitiveness on the basis of the goal tree, two first-level goal evaluation matrices and a second-level goal evaluation matrix are being developed. It is determined that the sources of competitive advantage should not be limited to the available natural resource potential of the region. Competitive potential is analyzed on the basis of assessment of natural resource potential, demographic situation and labor resources, investment climate and socio-economic situation of the region, as well as dynamic and structural analysis of the region's economy. It is proposed to assess the competitiveness of regions on the basis of five groups of indicators: indicators that characterize the production potential and efficiency of its use; living standards of the region's population; indicators of science and edu-cation; indicators of investment activity; indicators of infrastructure security.Keywords: competitiveness of the region, competitive advantages, determinants of development, assessment of factors, program-target approach, infrastructure. У статті досліджено методичні та алгоритмічні підходи до оцінювання конкурентоспроможності регіону і регіональних конкурентних переваг. Розроблено алгоритм оцінювання конкурентоспроможності регіону, який комплексно характеризує регіональну відтворювальну структуру, сприяє виявленню резервів підвищення конкурентоспроможності економіки регіону. Запропоновано методику на основі програмно-цільового підходу, що дає змогу оцінити конкурентоспроможність регіону як за допомогою кількісних параметрів, так і з погляду якісної характеристики отримуваних значень. Визначено, що для оцінювання чинників регіонального розвитку та визначення їхнього впливу на формування конкурентоспроможності регіону на основі дерева цілей розробля-ються дві матриці оцінювання цілей першого рівня та матриця оцінювання цілей другого рівня. Ключові слова: конкурентоспроможність регіону, конкурентні переваги, детермінанти розвитку, оцінювання чинників, програмно-цільовий підхід, інфраструктура.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

Формування інформаційного права як науки створює базис для формування у майбутньому комплексної галузі інформаційного права, тим самим формуючи новий рівень правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері із забезпеченням інформаційної безпеки суспільства і держави. У статті проаналізовано генезис наукових думок щодо аналізу правового регулювання інформаційних відносин та ряду основоположних методичних, принципових положень інформаційного законодавства, яке є публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право. Актуальним для цього дослідження є застосування синергетичного методу до визначених передумов, що утворюють і розвивають систему інформаційної безпеки органів ДФС України. Під час дослідження особливо звертали увагу на системний підхід дослідження, що полягає у з’ясуванні організації ДФС України як цілісної системи, яка має своїх суб’єктів, об’єктів, форми, методи, цілі, завдання, функції. При дослідженні системних ознак ДФС України окрема увага зверталася на статистичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, функціональні зв’язки, взаємодію з середовищем. При цьому також застосовано методи аналізу, синтезу та інші. На нашу думку, одним із найголовніших методів дослідження інформаційної безпеки органів ДФС України є кібернетичний. Він розглядає правові реальності з позиції соціального управління. У межах кібернетичного підходу важливу роль відіграють знання законів та ін. Предмет дослідження у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами системності дії права, механізму правотворчості та правозастосування. Досліджено природу фінансового та адміністративного права, що ґрунтується на методі кібернетики – на владному (управлінському) методі. Природа цивільного права базується переважно на методі енергетики – самоорганізації, першоджерела якої формуються у приватному праві. Визначено методи евристики: формально-евристичного та інтуїтивно-евристичного. Домінуюче положення серед цих методів займають такі: експертних оцінок і оцінки критичної маси інформації. За допомогою цих методів, зокрема, здійснюється оцінка функціонування систем інформаційної безпеки, когнітології – науки про знання та морально-етичні методи. У статті досліджено організацію інформаційного забезпечення управлінської діяльності, яка базується на принципах логістичного підходу та герменевтичного підходу, зазначено найбільш поширений підхід дослідження – історичний, що дозволяє дослідити еволюцію розвитку та змін органів ДФС України, формально-логічний метод передбачає вивчення функціонування органів ДФС України як окремого інституту державної служби за допомогою законів формальної логіки через використання понять, суджень, висновків, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та інших засобів формальної логіки та нормативно-логічний аналіз, який дозволяє оцінювати ефективність нормативно- правового забезпечення органів ДФС України. Експеримент передбачає можливість перевірки обґрунтованості й доцільності будь- яких структурних змін в органах ДФС України. Метод показників дозволяє отримувати інформацію на основі аналізу показників у різних типах документів. Важливим є також використання методів економічного аналізу (балансовий, нормативний, програмно-цільовий); економіко-математичні методи (лінійного програмування, кореляційно-регресивний тощо); методи моделювання (планування, матричні, економіко-статистичні); метод історичних аналогій; метод експертних оцінок.

Розгортання Державної цільової програми «Сто відсотків» інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів на період 2011-2015 рр., у рамках якої передбачено їх забезпечення широкосмуговим підключенням до мережі Інтернет, створило передумови для докорінних змін в інформаційно-навчальному середовищі сучасної школи, сутність яких, як зазначає Президент Національної академії педагогічних наук України В. Г. Кремень, полягає в переході до навчання в умовах необмеженого доступу всіх учасників навчально-виховного процесу до світових навчальних ресурсів і засобів навчальної діяльності.У численних психолого-педагогічних дослідженнях, присвячених проблемам застосування Інтернету в освіті, висвітлено теоретико-методичні засади використання мережних технологій у навчанні (А. А. Андреєв, В. Ю. Биков, М. Ю. Бухаркіна, М. І. Жалдак, Н. В. Морзе, Є. С. Полат, Ю. С. Рамський, В. І. Солдаткін, О. В. Співаковський, С. О. Христочевський, А. В. Хуторський та інші), розкрито педагогічний потенціал сервісів Веб 2.0 та їх вплив на освітній процес (Н. Р. Балик, Н. П. Дементієвська, С. Г. Литвинова, Є. Д. Патаракін, І. М. Сокол, Г. В. Стеценко, В. В. Осадчий, Л. О. Флегантов та інші). Висвітлення досвіду використання Інтернет-технологій у практиці навчання знаходимо в публікаціях Г. О. Андріанової, О. В. Афанасьєвої, О. М. Бобровських, М. О. Євстаф’єва, В. Б. Корольова, М. М. Краснянського, І. Д. Мухіної, В. Є. Подольського, Е. М. Попкової, В. М. Спіріної, Н. М. Суміної, К. В. Федорової, Н. Ю. Фоміних і багатьох інших.Педагогічний досвід різноаспектного застосування Інтернет-технологій у практиці шкільного навчання свідчить, що воно позитивно відбивається на результативності навчального процесу, сприяє пробудженню пізнавального інтересу школярів, розвитку їх інтелектуальної сфери, формує самостійність, активність учня, його здатність до самореалізації, самоорганізації, готовність до співробітництва. Вчителі застосовують Інтернет-технології у процесі підготовки до уроку, для вивчення досвіду колег, власної самоосвіти; для створення авторського мережного контенту, для організації роботи учнів в онлайн лабораторіях, проведення онлайн тематичного або поточного контролю знань, для запровадження у стаціонарне навчання елементів дистанційного навчання, для залучення учнів до виконання завдань творчого або дослідницького характеру, які передбачають пошук інформації в Інтернеті, створення власних блогів і веб-сайтів, участь у телекомунікаційних проектах, мережних конкурсах тощо. Разом із тим, переважна більшість перелічених напрямів не зорієнтована на використання Інтернет-технологій безпосередньо на уроці (якщо це не урок інформатики), а саме це стає можливим в умовах сучасної інтернетизованої школи. Звідси випливає необхідність запровадження змін у систему професійної підготовки майбутнього вчителя.На підставі проведеного аналізу сутності і напрямів застосування Інтернет-технологій у навчальному процесі загальноосвітньої школи [1] нами було обґрунтовано компоненти підготовки майбутнього вчителя до такого застосування [2]: мотиваційно-ціннісний – характеризує ціннісні орієнтації майбутнього вчителя, характеристику його мотивації і вольового механізму щодо застосування Інтернет-підтримки у навчальному процесі; когнітивно-операційний – охоплює знання технічних і логічних основ будови Інтернет, його освітніх ресурсів і сервісів, зокрема предметно-педагогічного призначення, а також ключові інформаційні вміння, потрібні для використання ресурсів Інтернет: інформаційно-пошукові, інформаційно-аналітичні, інформаційно-технологічні. Кожна з перелічених груп інтегрує певний перелік умінь відповідного спрямування; методично-організаційний – включає уміння вчителя використовувати ресурси і сервіси Інтернет для підготовки власного викладу нового навчального матеріалу, створення предметних пізнавальних завдань на основі Інтернет-даних, організації експериментально-дослідної роботи учнів на уроці із застосуванням новітніх Інтернет-інструментів, вивчення і запровадження кращого досвіду колег у власну педагогічну практику; рефлексивно-оцінювальний – поєднує уміння критично аналізувати якість ресурсів і сервісів Інтернет з педагогічної точки зору, здатність оцінювати рівень своєї підготовки до застосування Інтернет-технологій у навчальному процесі і визначати шляхи її вдосконалення.Формування зазначених знань, умінь, особистісних якостей майбутнього вчителя в процесі його професійної підготовки у вищому педагогічному закладі освіти потребує поетапного запровадження послідовних взаємопов’язаних заходів. На першому етапі – базовому –здійснюється систематизація і розвиток комплексу знань з основ Інтернет-технологій, інформаційних умінь. На другому етапі –процесуальному – відбувається комплексне формування опорних знань і вмінь (інформатичних, педагогічних, методичних) щодо застосування Інтернет-підтримки у предметному навчанні. Третій – практично-коригувальний – етап присвячується коригуванню й удосконалення підготовки студенів до застосування Інтернет-підтримки у майбутній професійній педагогічній діяльності. Кожний етап технології спрямовується на досягнення певної мети, у відповідності до якої сформульовані його завдання і визначені шляхи їх реалізації.Завданнями базового етапу є: сприяння усвідомленню студентами цінності інформаційних ресурсів Інтернет для навчання (мотиваційно-ціннісний компонент); формування у студентів ключових інформаційно-аналітичних умінь, розвиток їх інформаційно-пошукових та інформаційно-технологічних умінь (когнітивно-процесуальний компонент); сприяння набуттю студентами досвіду використання Інтернет-технологій у процесі аудиторних занять з дисциплін предметно-професійної підготовки (методично-організаційний компонент); спонукання до самооцінки власної здатності застосовувати Інтернет-технології (рефлексивно-оцінювальний компонент).Завдання процесуального етапу передбачають: сприяння усвідомленню майбутніми вчителями особистісної і професійної значимості застосування Інтернет-підтримки у предметному навчанні, її цінності як інструмента гуманізації навчання (мотиваційно-ціннісний компонент); формування обізнаності студентів з актуальними для предметного навчання ресурсами та сервісами Інтернет і вмінь використовувати їх для досягнення конкретних дидактичних цілей (когнітивно-процесуальний компонент); набуття знань і вмінь методики організації предметної навчальної діяльності учнів з використанням Інтернет-підтримки (методично-організаційний компонент); залучення студентів до аналізу доцільності застосування конкретних видів Інтернет-підтримки у шкільному навчальному процесі (рефлексивно-оцінювальний компонент).Завдання практично-коригувального етапу передбачають: інтеграцію потреби у використанні Інтернет-підтримки з професійним зростанням (мотиваційно-ціннісний компонент); коригування і вдосконалення знань Інтернет-технологій у майбутніх учителів; сприяння набуттю студентами вмінь самостійно оцінювати педагогічну спроможність Інтернет-сервісів і оволодівати прийомами їх практичного використання (когнітивно-процесуальний компонент); залучення студентів до вивчення матеріалів педагогічного досвіду на сайтах учительських Інтернет-об’єднань, до участі в їх роботі (методично-організаційний компонент); стимулювання до планування самостійного ознайомлення з новими педагогічно значимими Інтернет-інструментами і ресурсами (рефлексивно-оцінювальний компонент).Реалізація кожного із зазначених етапів відбувається послідовно у ході розгортання професійної підготовки майбутнього вчителя. Навчальними дисциплінами, у процесі навчання яких вирішуються поставлені завдання і забезпечується набуття студентами передбачених знань, умінь, особистісних якостей, є дисципліни інформатичної, педагогічної та методичної підготовки. На базовому етапі технології, термін якого розрахований на перший рік навчання студентів у вищому педагогічному навчальному закладі, опорною є дисципліна «Сучасні інформаційні технології». На процесуальному етапі, який охоплює другий і третій роки навчання, опорними є дисципліни «Педагогічна інформатика», «Методика навчання (профільної предметної дисципліни)». На практично-коригувальному етапі, який відбувається на четвертому році підготовки майбутніх учителів, опорними є дисципліни «Методика навчання (профільної предметної дисципліни)», «Інформаційно-комунікаційні системи в освіті». Крім того, останній етап включає активну педагогічну практику студентів-випускників бакалаврату в загальноосвітніх навчальних закладах.Усі етапи технології є взаємопов’язаними і взаємозалежними: реалізація наступного етапу спирається на результати, досягнуті на попередніх, і успішність кожного стимулює вдосконалення всіх інших.Важливо підкреслити, що зазначена підготовка майбутніх учителів не обмежується рамками вибраних дисциплін. Вона відбувається в процесі всього циклу навчання студента у вищому педагогічному закладі, де є нормою активне застосування Інтернет-технологій студентами і викладачами на аудиторних заняттях, у позааудиторній роботі, в міжособистісному спілкуванні тощо.

У сучасній вищий школі циклічний ритм навчального процесу з екзаменаційною сесією як формою підсумкового контролю практично вичерпав себе. Це пов’язано в основному зі зміною мотиваційних стимулів навчання, істотним зменшенням часу, що затрачується на самостійну роботу, і тим самим, зниженням рівня системності вивчення предмету. Крім того, принципово змінилися можливості інформаційних технологій. Це дозволяє поставити на зовсім інший рівень самостійну роботу з використанням контролюючо-навчальних програм і експрес-тестування з розділів курсу, що вивчаються.Тенденції удосконалення навчального процесу у вищий технічній школі, що стимулюють систематичність навчання й елементи змагальності, виявлено в розвитку модульно-рейтингової системи, впроваджуваної останнім часом у ряді ВНЗ. Упровадження нової системи супроводжується переоглядом технології навчання.Технологія навчання – це системний, упорядкований набір дидактичних методів, прийомів, елементів, а також зв’язків і залежностей між ними, що становлять собою єдність, націлену на досягнення кінцевих результатів навчання.Проблемно-модульна технологія навчання базується на чотирьох основних принципах:– проблемний виклад навчального матеріалу;– самостійність вивчення;– індивідуалізація навчання;– безперервність і об’єктивність самооцінки й оцінки знань.Основними засобами навчання в новій технології є модуль і модульна програма.Модуль – це об’єднана логічним зв’язком, завершена сукупність знань, умінь і навичок, що відповідає фрагменту освітньої програми навчального курсу.Модульна програма – система засобів, прийомів, за допомогою яких досягається кінцева мета навчання.Таким чином, модульна програма містить у собі елементи управління пізнавальною діяльністю і разом з викладачем допомагає більш ефективно використовувати навчальний час.Технологія модульного навчання – одна з технологій, що, по суті будучи особисто орієнтованою, дозволяє одночасно оптимізувати навчальний процес, забезпечити його цілісність у реалізації цілей навчання, розвитку пізнавальної й особистісної сфери учнів, а також, сполучити тверде управління пізнавальною діяльністю студента з широкими можливостями для самоврядування.Систематизація і структуризація модуля. Однією з особливостей нової технології навчання з’явилася поява можливості управління процесом засвоєння знань на основі чіткої систематизації і структуризації курсу. Такий підхід дозволив закласти в кожну складову частину навчальної програми модуля її ваговий коефіцієнт і поширити такий підхід до системи оцінки і самооцінки знань.Важливою особливістю даної технології є її інтеграційна якість. Модуль, як цілісна єдність змісту і технології його вивчення, реалізується через комплекс інтегрованих технологій: проблемного, алгоритмічного, програмованого та поетапного формування розумових дій.Завдяки відкритості методичної системи, закладеної у модулі, добровільності поточного і гласності підсумкового контролю, можливо вільно здійснювати самоконтроль і вибирати рівень засвоєння, відсутності твердої регламентації темпу вивчення навчального матеріалу. У такий спосіб створюються сприятливі морально-психологічні умови, в яких студент відчуває себе упевненим у своїх силах.Усвідомлення студентами особистісної значимості досліджування і потреби в досягненні визначених навчальних результатів мотивується чітким описом комплексної якісної мети. Реальний результат цілком залежить від самого учня. Потреба в самореалізації задовольняється, по-перше, можливістю за допомогою модуля навчатися завжди успішно і, по-друге, волею вибору творчої діяльності і нестандартних завдань.Упровадження інтерактивних методів навчання в навчальний процес поряд з чисто технічними складностями обмежено відсутністю простих у застосуванні й однозначних методик оцінки результатів комп’ютерного тестування. Більшість тестів засновано на використанні альтернативного опитування, що фактично становить собою угадування правильної відповіді з декількох запропонованих варіантів. Навіть не з огляду на високу імовірність угадування при будь-якому розумному обсязі вибірки [1], така методика тестування може використовуватися лише як попередня оцінка і не дозволяє одержати інформацію про глибину і детальність засвоєння досліджуваного матеріалу. Студенти перших двох курсів інженерних спеціальностей технічних ВНЗ навичок програмування не мають, що створює значні труднощі у застосуванні безальтернативного тестування.Запропонований метод безальтернативного тестування принципово відрізняється як від альтернативних методів цілком, крім імовірності угадування, так і пропонує оригінальний підхід у постановці тестуючуго завдання, системи внесення відповідей і системного підходу в оцінці ступеня засвоєння вивченого матеріалу. Розроблені тести являють собою набір напівякісних завдань, підібраних за наростаючою складністю, тематично зв’язаних матеріалом розділу виучуваного курсу. Таке компонування тесту дозволяє охопити широкий спектр досліджуваних питань і диференціювати якість засвоєння матеріалу. Новим є також розроблена адаптована система контролю результатів тестування, у якому передбачене внесення відповіді в тестовий файл у спрощеному виді – числа, простої формули або малюнка. У структурі модульного посібника відбиті вимоги і правила конструювання модуля:– комплексна мета, у якій надані якісні характеристики (пізнавальні й особистісні) результату вивчення модуля;– конкретизація мети в предметних "навчальних елементах", заданих стандартом утворення;– програма і рекомендації технологічних прийомів її вивчення;– конкретизація мети в еталонах і критеріях рівнів засвоєння, у завданнях підсумкового контролю;– еталони рішень для організації самоконтролю і взаємоконтролю.Пропонований метод тестування органічно вливається в методику модульно-рейтингової системи .Особливості пропонованої безальтернативної системи тестування розглянемо на прикладі тестів, складених з теми „Електромагнитні коливання та хвилі” . Нами розроблені тести по восьми розділах курсу фізики [ 2 ],. Кожний розділ містить у собі двадцять п’ять варіантів завдань, розрахованих на те, щоб кожний студент мав можливість працювати самостійно. Приклад тесту приведений у тексті разом з відповідями, що повинні вводитися студентами в спеціально підготовлені файли.Однією з особливостей тесту в структурі поданих завдань є те, що вони розбиті на три рівні зі зростаючою ступінню складності.Особливість і новизна пропонованих тестів пов’язана також з розробкою завдань, що припускають одержання рішення у вигляді відносних величин, що можуть бути зведені до відношення простих чисел. Ця особливість формулювання завдань має переваги, зв’язані з багатоваріантністю постановки, що суттєво при розробці масиву різних тестів однієї тематики, і, що є найбільш важливим, дозволяє вносить відповідь у відповідний файл тестуючої програми у вигляді числа, що доступно студентам з мінімальними навичками роботи на комп’ютері.Перший рівень включає три завдання, які розраховані на досить формальне засвоєння основних положень тестуючого розділу – знання рівняння фронту хвилі, частоти электромагнітних коливань та вміння знайти швидкість фронту хвилі, а також, знаючи зв’язок діелектричної та магнітної проникності та показник заломлення середовища, знайти швидкість поширення хвилі в середовищі.Відповідь на кожне з завдань оцінюється в один бал, а в цілому при повній відповіді на завдання І рівня можна вважати, що основні положення теми засвоєні і знання студента відповідають оцінці «задовільно».Другий рівень тестування включає завдання, що вимагають при їх розв’язуванні визначеного осмислювання законів електромагнітної індукції та застосувати методи розрахунку ЕРС індукції в контурі, та в постійному магнітному полі, а також уміння знаходити опір кола, та ємність конденсатора. Кожне завдання оцінюється двома балами.Розв’язування завдання ІІІ рівня припускає глибоке оволодіння матеріалом і володіння нетрадиційними методами рішення. Оцінюється кожне завдання трьома балами. У цілому тестування дозволяє перевірити готовність студентів на різних рівнях – від задовільного до відмінного.Приклади файлів для відповідей (вікна відповідей) приведені на прикладі тесту.Наприклад, по темі „Електромагнітні коливання та хвилі” один з варіантів тесту має такий вигляд: ЗавданняI рівня1) Відкритий коливальний контур містить ємність С0 = пФ та індуктивність L0 = нГн. Знайдіть довжину хвилі електромагнітного поля, яке випромінює цей вібратор.2) Знайдіть швидкість фронту електромагнітної хвилі, якщо задана довжина хвилі l = 1 мм і частота коливань v = 3×1011 Гц.3) Діелектрична сприйнятливість середовища лінійно залежить від напруженості електричного поля c = 10-2Е. Знайдіть показник заломлення середовища, якщо магнітна проникність m = 1, а напруженість поля дорівнює Е = 0,1 Н/Кл. Вікна відповідей 1)l =2)Vф =3)n = Завдання II рівня4) Трикутна дротяна рамка має рухому перемичку, яка переміщується з постійною швидкістю V. Рамка знаходиться в перпендикулярному магнітному полі В = В0t. Знайдіть відношення ЕРС індукції, яка виникає в контурі, та ЕРС у постійному полі В0. 5) При перемиканні в колі ключа в положення 2 (рис.) виникає розряд конденсатора. За час t = 1 с заряд конденсатора зменшився в число разів q/q0 = 2, де q0 – початковий заряд, q(t) = q – заряд у момент часу, що дорівнює t. Опір R = 1 Ом. Знайдіть час релаксації цього контуру tр і ємність С.Вікна відповідей4) 5) tр = С = З Вікна відповідей6)L = авданняIII рівня 6) Добротність резонансного контура Q = 0,01. Ємність С = 100 мкФ і опір R = 1 Ом. Зайдіть індуктивність контура.Алгоритм розв’язування задач. Перший рівень ступені складності.1. Розв’язокЗв’язок довжини хвилі та частоти має вигляд, Тоді, .2. Розв’язокРівняння фронту хвилі : ,звідси швидкість фронту хвилі :,де k – хвильове число , а кругова частота .Тоді, .3. Розв’язокПоказник заломлення середовища : ,де і  – діелектрична і магнітна проникності,, а = 1,то показник заломлення дорівнює .Швидкість поширення в середовищі ,де с – швидкість світла у вакуумі.Другий рівень складності.4. Розв’язокПотік магнітного поля, який пронизує систему, дорівнює,де S – площа замкненого контура в момент часу t, що дорівнює площі трикутника,де , , тобто Потік поля :ЕРС індукції : ЕРС індукції в постійному полі :.Відношення ЕРС дорівнює :.5 Розв’язокЗаряд (струм) в колі при замикании ключа змінюється за законом.Отже, . Логарифмуючи вираз, маємо , Враховуючи, що в колі, яке розглядається Для ємності маємо виразТретій рівень складності6. Розв’язок,де – власна частота,– напівширина контура.Звідси маємо i знаходимо L.Для полегшення роботи викладача при перевірці тестів, існують вікна відповідей з уже заздалегідь підрахованим результатом. Необхідно тільки звірити отриману студентом відповідь із запропонованою. Вікна відповідейВаріант № 1 Завдання I рівня1)l = 1 см2)Vф = 3×108 м/с3)n = 1,0005 ЗавданняIІ рівня4) 5) tр =1,4426 с С = 1,4426 Ф ЗавданняIІІ рівня6) L = 0,01 мкГн ЗавданняIІ рівня4) 5) tр =1,4426 с С = 1,4426 Ф

Створення в 1981 р. фірмою IBM персональної ЕОМ IBM PC з відкритою архітектурою призвело до появи IBM-подібних ПЕОМ, які вироблялись в багатьох країнах світу. Не відстали від цих країн СРСР і країни ради економічної взаємодопомоги, які почали випускати цілий спектр таких ПЕОМ: ЕС-1840, ЕС-1841, Искра-1030, Нейрон (СРСР); ЕС-1834, ЕС-1835 (НДР); ЕС-1839 (НРБ).Для ПЕОМ радянського виробництва були створені російськомовна операційна система АльфаДОС, текстовий редактор Лексикон, текстовий редактор Text tip (Болгарія), текстовий процесор Нейрон-текст, табличний процесор Нейрон-счет, СУБД Нейрон-база. Важко визначити, наскільки ліцензійно чистими були АльфаДОС, Нейрон-текст, Нейрон-счет, Нейрон-база, адже завдяки «залізній завісі» застосувати до СРСР санкції з приводу порушень авторських прав власників програм було непросто. Невдовзі після розпаду СРСР у багатьох країнах СНД розпочали збирання IBM-подібних ПЕОМ з комплектуючих, які ввозили переважно з країн Південно-Східної Азії. На ці ПЕОМ зазвичай встановлювали піратські версії як системного, так і прикладного програмного забезпечення (ПЗ). Очевидно, що коштували ці ПЕОМ значно дешевше аналогічних ПЕОМ європейського та американського виробництва, не кажучи вже про ПЕОМ фірми Apple. Через це операційна система MS DOS та офісний пакет Microsoft Office стали стандартом де-факто у ВНЗ країн СНД.Чи сприяла поширенню піратського ПЗ у ВНЗ відсутність законодавства про захист авторських прав власників програм, зараз сказати важко, проте майже десять років ми без обмежень копіювали і встановлювали піратські копії пропрієтарного ПЗ. В Білорусі, Російській Федерації та Україні закони про захист авторських прав власників програм прийняті в період з 1996 р. (Білорусь) по 2001 р. (Україна). У Російській Федерації в 1993 р. вступив в силу закон про авторське право і суміжні права, який втратив силу з 1.01.2008 р. у зв’язку з прийняттям четвертої частини Громадянського кодексу РФ. Однак це мало вплинуло на ситуацію з піратським ПЗ у ВНЗ цих країн. Випадки переслідувань ВНЗ за порушення авторських прав у галузі ПЗ були нечисленними і не завжди їх проводили з метою захисту авторських прав власників програм.А от застосування законів про захист авторських прав власників програм до суб’єктів господарської діяльності стало створювати тиск на ВНЗ – «вчіть своїх випускників того, з чим вони будуть працювати на наших робочих місцях». Адже багато фірм стало переходити на вільне ПЗ (ВПЗ) з метою зменшення ліцензійних виплат власникам пропрієтарного ПЗ. Ще одним аргументом на користь перелому у використанні ВПЗ у ВНЗ Білорусі, Російської Федерації і України став початок ери мобільних робочих місць – важко передбачити, яка ОС і яке прикладне ПЗ буде розгорнуто на нетбуці, планшеті чи смартфоні співробітника фірми. Поява мобільних робочих місць і швидка зміна версій системного і прикладного ПЗ спонукає ВНЗ до відмови від технологічної спрямованості лекційних курсі з комп’ютерних технологій на користь фундаментальної складової. А це призводить до появи міркувань на кшталт «якщо ми повинні навчити студентів основ роботи з графічним інтерфейсом в будь-якій ОС, то чому це має бути дорога Microsoft Windows? Може доцільніше робити це у вільній і безоплатній GNU/Linux?». Однак відмова від наробок методичного забезпечення для викладачів ВНЗ виявилась доволі непростим процесом, особливо в умовах безкарності за використання піратського ПЗ. За час від підписання Біловежської угоди про припинення існування СРСР Білорусь, Російська Федерація и Україна пройшли кожна свій шлях розвитку і було би цікаво порівняти стан з використанням ВПЗ у ВНЗ цих країн.І. Використання ВПЗ у ВНЗ БілорусіСьогодні ринок праці Білорусі вимагає знання багатьох пропрієтарних програм, починаючи з Microsoft Windows і закінчуючи спеціалізованими CAD/CAM-системами. До останнього часу ризик використання неліцензійного ПЗ був мінімальним, що не сприяло поширенню ВПЗ. Після створення в 2010 р. білоруського представництва Microsoft почалась робота з переслідування порушників авторських прав Microsoft [8]. Насамперед проводиться роз’яснювальна робота з компаніями і приватними особами, які порушують авторські права. Якщо вона не дає результату, то в цьому випадку білоруське представництво Microsoft звертається у правоохоронні органи і суди. Сьогодні в роботі перебуває біля десятка справ по відношенню до організацій, по деяких організаціях розглядаються справи про адміністративні правопорушення, по інших – питання про подання цивільних позовів.Частка легального ПЗ зросла в останні роки завдяки спеціальним знижкам постачальників і високим економічним показникам у 2011 р. Але економічний фактор поки що не є вирішальними для вибору ВПЗ. Тому використання ВПЗ у ВНЗ зазвичай зумовлено його технічними перевагами у порівнянні з пропрієтарними аналогами або вимогами ринку праці. Вибір ПЗ сервера можна розглядати як винятковий, оскільки він сильно залежить від особистих смаків системних адміністраторів.В останні роки спостерігається зростання інтересу корпоративних працедавців до GNU/Linux, переважно для убудовуваних і серверних систем.Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі можна розділити на три напрямки:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux у режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр, які проводять навчання програмуванню студентів інженерних спеціалізацій. У педагогічних ВНЗ Linux на настільних комп’ютерах використовують рідко через недостатню поширеність GNU/Linux в школах Білорусі. В той же час в деяких університетах спостерігається використання Linux в тонких клієнтах з термінальним Windows-сервером (наприклад, Гродненьский державний університет імені Янки Купали);2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі. До цієї групи ПЗ можна зарахувати офісний пакет OpenOffice.org і веб-переглядач Firefox;3) ПЗ для використання навчальних курсах. У цьому напрямку ВПЗ переважно використовують в інженерних ВНЗ, особливо тих, які здійснюють навчання ІТ-спеціалістів, а саме: ВПЗ для навчання програмуванню мовами Асемблер, Java і PHP, SciLab для виконання математичних розрахунків, QCAD/LibreCAD, Blender, Circuit CAD для вивчення систем автоматизованого проектування, використання вільних систем віртуалізації VirtualBox і KVM для вивчення операційних систем, застосування Moodle і iTest для тестової перевірки знань студентів.Окремо слід наголосити на використанні ВПЗ для кластерів і національної GRID-системи Білорусі, до якої залучені ресурси провідних університетів (Білоруський державний університет, Гродненський державний університет імені Янки Купали, Білоруський державний університет інформатики і радіоелектроніки, Білоруський національний технічний університет), наукових установ і підприємств країни в межах спільної російсько-білоруської програми СКІФ-ГРІД.На рис. 1 відображено використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі.ІІ. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїНа відміну від Білорусі в Російській Федерації в 2008 р. була прийнята концепція розвитку розробки та використання ВПЗ. В межах цієї концепції в 2008–2010 рр. реалізована програма використання ВПЗ в школах Російської Федерації (в 35% шкіл ВПЗ встановлено на більш ніж 50% комп’ютерів).Рис. 1. Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі Слід зауважити, що, на відміну від Білорусі та України, в Російській Федерації прослідковується значна активність контрольних органів з приводу ліцензійності ПЗ. Як випливає з огляду судових справ [10] в Російській Федерації винесені присуди: в 2012 р. 30 присудів; в 2011 р. 43 присуди; в 2010 р. 70 присудів; в 2009 р. 92 присуди; в 2008 р. 127 присудів. Найбільш резонансною була справа О. М. Поносова, яка і призвела до створення в 2008 р. громадської організації «Центр свободных технологий».Як випливає з [1-3], у більшості ВНЗ Російської Федерації використовують як Microsft Windows, так і GNU/Linux. Лише в деяких ВНЗ адміністрація прийняла рішення про повний перехід на ВПЗ (Санкт-Петербурзький торгово-економічний університет, Томський державний педагогічний університет, Нижньо-Новгородський радіотехнічний коледж). Як і в Білорусі, використання ВПЗ у ВНЗ Російської Федерації можна розділити на три напрямки [3-5]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ значно ширший, ніж в Білорусі. Варто вказати на використання ВПЗ для вивчення програмування мовами С/C++, Pascal (Free Pascal, Lazarus), Java, Haskell, Пролог; SciLab, Octave, Sage для виконання математичних розрахунків; організації систем дистанційного навчання; використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем; інструментарій для філологічного аналізу текстів; використання інструментарію верифікації ПЗ в навчання магістрів; створення електронних освітніх ресурсів підтримки навчального процесу для заочної форми навчання (напевно, реальний список використовуваного ВПЗ значно ширший, але у відкритому доступі даних про це поки що немає).У ВНЗ Російської Федерації активно експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ. За ініціативою ректорів Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, Нижньо-Новгородського університету імені М. І. Лобачевського, Томського державного університету, Південноуральського державного університету створений «Суперкомп’ютерний консорціум університетів Росії». В список TOP500 від грудня 2012 входить вісім російських суперкомп’ютерів (№ 26, 59, 155, 170, 222, 300, 303, 423).Рис. 2. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїСлід наголосити, що в Російській Федерації накопичено значний досвід розробки ВПЗ, зокрема – дистрибутивів Linux: ALT Linux (http://altlinux.ru), Calculate Linux (http://www.calculate-linux.ru), ROSA (http://rosalab.ru). Наявність компаній, які ведуть розробку ВПЗ, дає змогу створювати спеціалізовані вільні програми та істотно спрощує реалізацію проектів з впровадження Linux в школі і вищі заклади освіти.III. Використання ВПЗ у ВНЗ УкраїниВ Україні «Державна цільова науково-технічна програма використання в органах влади ПЗ з відкритим кодом» затверджена у 2011 р., проте до реального її виконання поки що не дійшло.Як випливає з [9], в Україні, на відміну від Російської Федерації, випадки порушень авторських прав власників програм відповідні державні органи перевіряють в значно меншому обсязі і переважно в госпрозрахункових організаціях. Особливо активними були перевірки в 2006-2007 рр. В 2012 р. розпочалась друга хвиля перевірок ліцензійності ПЗ від Microsoft. В цьому році вперше керівники ВНЗ отримали офіційні листи з Microsoft з пропозиціями легалізувати використовувані у ВНЗ копії Microsoft Windows та Microsoft Office. В передноворічному інтерв’ю [7] генеральний директор Microsoft Ukraine Д. Шимків заявив про високу імовірність порушення декількох показових судових процесів в Україні в 2013 р.Після придбання ВНЗ ПЕОМ з переважно ліцензійними Microsoft Windows і Microsoft Office на них встановлюють велику кількість неліцензійного ПЗ, чим фактично змарновують великі витрати коштів на первинне придбання ПЗ (Львівський національний університет імені Івана Франка до економічної кризи 2008 р. кожен рік придбавав приблизно 1000 ПЕОМ. Сумарна вартість ліцензій лише на Microsoft Windows (ОЕМ-версія) і Microsoft Office складала майже 300000$ на рік – доволі велика сума, як для ВНЗ!). У більшості випадків вибір саме пропрієтарного ПЗ зумовлювався навіть не споживацькими якостями цих програм, а фактом поверхневого знайомства викладача з цією програмою або навіть наявністю у нього якої-небудь книжки з описом програми.Як і в Білорусі та Російській Федерації, використання ВПЗ у ВНЗ України можна розділити на три напрямки [1; 2]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ є значно ширшим, ніж у Білорусі. Це використання систем комп’ютерної математики, організація систем дистанційного навчання, використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем, застосування ВПЗ для тестування апаратного забезпечення ПЕОМ; використання офісного пакету OpenOffice.org.ukr в курсі інформатики ВНЗ, використання відкритих засобів програмування для навчання і наукових досліджень.У ВНЗ України експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ, поруч із спеціалізованими установками широко використовують розподілені кластерні системи та системи з виконанням обчислень на графічних процесорах.Враховуючи викладене, можна констатувати як широкий спектр використання ВПЗ в українських ВНЗ – від дистанційного навчання до розробки ПЗ, – так і широку географію використання ВПЗ від Луганська на сході до Львова на заході та від Чернігова на півночі до Одеси на півдні (рис. 3). Рис. 3. Використання ВПЗ у ВНЗ України

Мета — визначити напрями розвитку рекреаційного простору міст України. Методи. Основні наукові результати одержано з використанням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, а саме: абстрактно-логічного (при визначенні основних показників розвитку рекреаційного простору міст), статистичного методу (для оброблення та аналізу інформації щодо порівняння площ міст, кількості їх населення, часток видатків міського бюджету, спрямована на туристичну та рекреаційну сфери міста), групування (для групування факторів розвитку рекреаційного простору міст), абстрактно-теоретичного методу (для теоретичного узагальнення, формування висновків та пріоритетних напрямів розвитку рекреаційного простору міст України). Результати. У процесі дослідження основних показників розвитку міст України визначено особливості планування і розвитку рекреаційного простору міст, які полягають: у віднесенні всіх проаналізованих міст до категорії «Великі міста» України та рейтингу 50-ти найбільших за площею міст України; схожості статево-вікової структури населення; наявності розроблених регуляторних актів та туристичних міських організацій. Крім того, особливостями: Вінниці та Кропивницького визначено наявність програм охорони навколишнього середовища і збереження зелених насаджень міст та дотримання санітарних норм щодо площ зелених насаджень; Вінниці та Миколаєва — створення Інститутів розвитку міст; Вінниці — розроблення Концепції інтегрованого розвитку міста та створення мережі громадських організацій; Миколаєва — оприлюднення на офіційному сайті, документів, що підтверджують кількість рекреаційних зон, рекреаційних об’єктів та об’єктів зеленого господарства міста. Виокремлено особливості розвитку міст, що негативно впливають на розвиток міського простору. Зокрема, усі міста: не оголосили про стратегічні цілі розвитку рекреаційного простору міст у Стратегіях розвитку міст та цільових місцевих програмах розвитку; виділяють недостатній обсяг коштів на розвиток рекреаційного простору міста; мають низький середньомісячний рівень заробітної плати містян; мають низьку частку забезпеченості зеленими насадженнями загального користування. Крім того, у Миколаєві не дотримано санітарних норм щодо площ зелених насаджень у містах та не має програм щодо охорони зелених насаджень та навколишнього середовища. Запропоновано напрями розвитку рекреаційного простору міст України, а саме: формування стратегічних цілей розвитку рекреаційного простору міст, розроблення Стратегій розвитку рекреаційного простору міст та інтеграція Стратегій розвитку рекреаційного простору міст у Стратегії розвитку міст. Ключові слова: напрямок, розвиток, рекреаційний простір, місто, стратегічний розвиток, рекреаційний простір міст.

Мета. Мета статті — обґрунтування моделі розвитку інноваційного потенціалу національної економіки та систематизація її основних елементів. Методи. У процесі дослідження використано методи: абстракції та логічного аналізу — для формування моделі розвитку інноваційного потенціалу національної економіки; аналізу та синтезу — для уточнення основних наукових категорій теорії інноваційного потенціалу; розрахунково-аналітичні й порівняльні методи — для визначення комплексних та інтегральних індексів інтенсивності інноваційного потенціалу України; графічного зображення — для наочного подання відображення індексного аналізу інтенсивності інноваційного потенціалу. Результати. Розвиток інноваційного потенціалу передбачає взаємодію напрямків (динаміка кількісного і якісного складу наукових працівників, збільшення витрат на виконання наукових досліджень і розробок, підвищення інноваційної активності окремих суб’єктів національної економіки, пошук і долучення джерел фінансування інноваційної діяльності, забезпечення впровадження інновацій на підприємствах) та етапів (оцінювання конкурентного статусу підприємства, вибір напрямів розвитку, планування і регулювання процесу розвитку інноваційного потенціалу) розвитку, на які впливають фактори стримування (відсутність попиту на продукцію, відсутність ефективного організаційно-економічного механізму управління, нестача фінансових коштів, відсутність методики комплексного оцінювання інноваційного потенціалу, підвищена ризикованість, недосконалість мотивації персоналу) та проблеми (зміна структури наукового потенціалу, незбалансованість напрямів наукових досліджень, принципова зміна умов фінансування наукових досліджень, нерозвиненість ринку інновацій, відсутність належної ринкової інфраструктури), також мають місце стимули (технологічні трансферти; мотивація розвитку інноваційних структур; реалізація цільових програм, прямі державні субсидії; податкові пільги) що сприяють його розвитку. Ступінь інтенсивності інноваційного потенціалу, визначений на основі статистичних даних за визначеними етапами шляхом розрахунку комплексного індексу, свідчить про стрибкоподібний характер зміни інноваційного потенціалу національної економіки. Ключові слова: інноваційний потенціал, національна економіка, модель, інтенсивність інноваційного потенціалу, розвиток, індекс.

Анотація. У статті приділено увагу проблемі формування психологічних якостей керівника закладу освіти й управління цим процесом. Зокрема, установлено, що сучасні керівники освітньої сфери зазнають певних труднощів, виконуючи управлінські функції й завдання, пов’язані з використанням психологічних технологій роботи з персоналом, мотивуванням співробітників, їх згуртуванням у єдиний колектив, що рухається до спільної мети, створенням команди однодумців, розв’язанням проблем професійно-особистісного розвитку, визначенням оптимальних індивідуальних траєкторій розвитку внутрішнього потенціалу особистості, попередженням й конструктивним розв’язанням конфліктів у середовищі закладу освіти тощо. Усе це пояснює актуальність означеної проблеми й необхідність її розв’язання. Так, у статті висвітлено методи, форми й засоби управління формуванням психологічних якостей керівників закладів освіти, визначено етапи управлінської діяльності. Визначено структуру психологічних якостей керівника, важливих для виконання ним управлінських функцій, яка містить такі компоненти: когнітивний, мотиваційно-ціннісний, емоційний. Установлено соціальні й особистісні фактори, що відіграють провідну роль у формуванні психологічних якостей керівника, як-от: макро- та мікросередовище; особливості виховання й освіти; соціальна взаємодія з різним категоріями людей; мотивація професійної діяльності; індивідуальні та вікові особливості. Основними методами формування психологічних якостей керівників закладів освіти є методи формування свідомості, організації діяльності та формування досвіду, стимулювання та мотивації діяльності, методи контролю, самоконтролю, само оцінювання. Основними формами роботи визнано індивідуальні та групові. Серед засобів формування психологічних якостей керівника закладу освіти особливу увагу приділено теоретичній (спецкурси з урахуванням рівня професійної компетентності керівника) та практичній підготовці (розвиток комунікативних, організаційних, проектних, гностичних умінь, здатності до самоосвіти). Описано етапи управлінської діяльності та структуру комплексно-цільової програми відповідно до предмету дослідження, доведено її ефективність, що підтверджується отриманими експериментальними даними, які засвідчують підвищення рівнів сформованості психологічних якостей керівників закладів освіти. Ключові слова: заклад освіти, керівник, методи, психологічні якості, управління, форми.