Статті в журналах з теми "Цифрові докази"

Анотація. З кожним роком інноваційні технології все більше впроваджуються в різні сфери суспільного життя. Не винятком є i криміналістична експертиза, яку сучасні інформаційні технології вивели на новий етап розвитку. Зокрема, завдяки новітнім технологіям з’явилася нова галузь криміналістики – цифрова криміналістика. У статті досліджується новітня галузь криміналістики – цифрова криміналістика, яка є прикладною наукою про розкриття злочинів, пов’язаних з комп’ютерною інформацією, про дослідження цифрових доказів, методи пошуку, отримання і закріплення таких доказів. Цифрова криміналістична експертиза — це «одна із галузей криміналістичної експертизи, яка зосереджується на кримінально-процесуальному праві та доказах щодо комп’ютерів та пов’язаних із ними пристроїв», таких як мобільні пристрої (телефони, смартфони тощо), ігрові консолі та інші пристрої, які функціонують через Інтернет (охорона здоров’я і фітнес-пристрої та медичні прилади тощо). Цифрова криміналістична експертиза, зокрема, відноситься до процесу збору, отримання, зберігання, аналізу та подання електронних доказів (також відомих як цифрові докази) з метою отримання слідчої інформації та розслідування та переслідування різних видів злочинів, у тому числі кіберзлочинів. Автори статті проаналізували складові частини цифрової криміналістики, оцінили тенденції розвитку цієї науки на сучасному етапі та спрогнозували подальший розвиток цифрової криміналістик в Україні і в іноземних країнах. Цифрова криміналістична експертиза включає процеси ідентифікації, отримання, зберігання, аналізу та представлення цифрових доказів. Криміналістичні артефакти та криміналістичні методи (наприклад, збір статичних даних або даних у реальному часі) залежать від пристрою, його операційної системи та функцій безпеки. Запатентовані операційні системи (з якими дослідники можуть бути незнайомі) і функції безпеки (наприклад, шифрування) є перешкодами для цифрової криміналістичної експертизи. Наприклад, шифрування, яке блокує доступ третіх сторін до інформації та повідомлень користувачів, може перешкодити правоохоронним органам отримати доступ до даних, що містяться на цифрових пристроях, таких як смартфони. В Національній поліції було створено спецпідрозділ по боротьбі з кіберзлочинністю. Але для того, щоб вітчизняні правоохоронні органи дійсно змогли використовувати весь спектр можливостей, які надають сучасні технології, необхідно якомога швидше завершити процес інтеграції вітчизняних правоохоронних структур у європейський простір.

Виникнення криміналістики, судової експертизи та різних судових наук пов’язано з використанням передових досягнень науки і техніки у протидії злочинності. Нині можливо говорити про достатньо високий рівень у формуванні цих наукових знань на доктринальному рівні. Мета статті полягає у дослідженні проблем формування і визначення сучасного стану доктрини криміналістики та судової експертизи в Україні, а також констатація щодо виникнення нової галузі криміналістичних знань або певного стратегічного напряму – цифрової криміналістики, визначення ролі цифрових доказів у процесі доказування. У статті розглянуто новітні тенденції криміналістики в сучасних умовах і формування нового криміналістичного напряму “цифрової криміналістики”. Важливою тенденцією криміналістики є її “технологізація”, розроблення та впровадження інформаційних, цифрових, телекомунікаційних та інших технологій. Визначено роль цифрових доказів (цифрової інформації) в доктрині криміналістики та судової експертизи. Цифрові докази вимагають новітніх підходів до їх зби-рання, зберігання, використання та дослідження під час доказування у кримінальному провадженні. Звернено увагу на вирішення криміналістикою стратегічних завдань, вплив на її розвиток науково-технічного прогресу, змін у правових механізмах і запровадження стандартів доказування.

У статті досліджено стан наукової розробленості та нормативного врегулювання питання використання електронних доказів у кримінальному провадженні. Вивчено досвід впровадження категорії «електронні докази» до господарського, адміністративного та цивільного процесуального законодавства.Розглянуто окремі правові положення КПК України щодо використання електронних джерел доказової інформації. Проаналізовано погляди науковців на поняття «цифрові джерела інформації», «електронні відображення», «електронний документ», «електронні сліди», «електронні докази». Окреслено перспективи використання електронних доказів на практиці та можливі напрями їх дальшої доктринальної розробки.

Метою статті є комплексний розгляд науково-методичного та нормативно-правового забезпечення використання електронних (цифрових) доказів у кримінальних провадженнях. У процесі дослідження розкрито сутність електронних (цифрових) доказів та їх значення у сфері забезпечення кібербезпеки. Проаналізовано міжнародні та вітчизняні нормативно-правові документи, в яких визначено такі докази, виявлено деякі неузгодженості, що стосуються розглядуваних питань. Обґрунтовано необхідність дотримання певних процедур вилучення та дослідження електронних (цифрових) доказів під час кримінальних проваджень і використання при цьому спеціальнихзнань. Наголошено, що виявлення та вилучення електронних (цифрових) доказів може проводити слідчий, інспектор-криміналіст Національної поліції в межах слідчих (розшукових) дій: під час огляду місця події, обшуку тощо. Констатовано, що, зважаючи на специфіку електронних (цифрових) доказів, до цієї роботи можуть залучатися працівники Департаменту кіберполіції Національної поліції, Експертної служби МВС України, науково-дослідних установ Міністерства юстиції України та ін. Засвідчено, що спеціальні знання в сфері цифрових доказів застосовують у лабораторних умовах, проводячи комп’ютерно-технічні експертизи. Застосування комплексного системного підходу до вирішення завдань дослідження, а також таких наукових методів, як прогнозування, синтез, аналіз, порівняння та узагальнення дали змогу отримати достовірні результати та висновки.Ключові слова: електронні (цифрові) докази; кібербезпека; дані про рух інформації; спеціальні знання; кримінальне провадження; комп’ютерно-технічна експертиза.

Наукова стаття розкриває процес доказування за допомогою електронних доказів, досліджується їх місце серед інших джерел доказів (показання, документи, речові докази, висновки експертів). Доказування є обов’язковим етапом розслідування та включає в себе збір, оцінку, перевірку інформації, документів. Електронні докази – це цифрові об’єкти, що були засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли електронно-цифрові сліди кримінального правопорушення, були предметом або об’єктом вчинення кримінального правопорушення. До ознак електронних доказів слід віднести: нематеріальному вид;створюються людиною; результат діяльності інформаційної системи; існує в електронній мережі; дослідження за допомогою технічних засобів і програмного забезпечення; потребує спеціального порядку збирання, перевірки, оцінки; дистанційне внесення змін до електронних доказів та їх видалення. Офіційне визначення електронних доказів у кримінально- процесуальному законодавстві відсутнє,не врегульовано порядок роботи з ними, що зумовлює труднощі під час проведення розслідування та судового розгляду. У науковій статті досліджуються думки таких вчених, як: Д. Алєєксєєва-Працюк, А. Антонюк, П. Антонюк, К. Болгарєва, М. Гуцалюк, І. Каланча, А. Коваленко, О. Козицька, О. Метелев, Л. Перцова-Тодорова, В. Русецька, О. Сіренко, А. Столітній, Г. Татаренко, Д. Татаренко, В. Хахановський, В. Школьніков та інших дослідників, які займаються вивченням питання доказування кримінальних правопорушень за допомогою електронних доказів. Під час дослідження питання застосування електронних доказів зроблено висновок, що розроблення єдиного підходу до збирання, дослідження та використання електронних доказів із подальшим закріпленням в нормативно-правових актах є способом вирішення невідповідностей та створення умов для осіб, які проводять розслідування.

Мета статті – науково обґрунтувати теоретичні засади правового регулювання та сучасної практики використання електронної (цифрової) інформації як джерела доказів у кримінальному провадженні. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено сукупністю методів філософського, загальнонаукового і конкретно-наукового рівнів. Зокрема, з позиції матеріалістичної діалектики розглянуто сутність електронних (цифрових) доказів як процесуальних джерел доказів та їх відмінність від інших джерел доказів. Із застосуванням методів формальної логіки (аналіз, синтез, аналогія, дедукція) зроблений висновок про синонімічність (під кутом зору використання) таких понять, як «електронна інформація» і «цифрова інформація» у вітчизняному правовому полі. Завдяки методам аналогії та моделювання на реальних прикладах продемонстровано специфічні властивості електронних (цифрових) доказів як самостійних джерел інформації про подію правопорушення та їх взаємозв’язок із матеріальними об’єктами – технічними носіями такої інформації. Застосуванням порівняльно-правового методу засвідчено помилковість сприйняття як електронних усіх документів, створених в електронній (цифровій) формі, що підтверджується прикладами слідчої та судової практики, проаналізованими за допомогою статистичних методів. Наукова новизна. Електронні докази розглядаються як інформація в електронній (цифровій) формі, що отримана в передбаченому законом порядку і має значення для кримінального провадження. Вироблено пропозиції щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України стосовно розширення кола процесуальних джерел доказів шляхом уведення до нього електронних (цифрових) доказів. Висновки. Проаналізовано вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство щодо процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві, а також нормативно-правові акти стосовно електронної (цифрової) інформації з позиції належності електронних (цифрових) доказів до процесуальних джерел доказів. Вироблено пропозиції щодо правового закріплення такого розуміння електронних (цифрових) доказів у кримінальному процесуальному праві України. Доведено необхідність удосконалення процесуальної процедури отримання електронних (цифрових) доказів, а також окреслення кваліфікаційних вимог до суб’єктів – носіїв спеціальних знань, залучуваних до роботи з електронними доказами, чітко розмежувавши їх компетенцію щодо обсягу та форми застосування спеціальних знань.

Система освіти України створює для особи широкі можливості, серед них і здобуття загальних і професійних компетентностей. Однією з ключових є цифрова компетентність. Зважаючи на швидку зміну технологій, світова економіка зіштовхується з дефіцитом людей з цифровими навичками. Саме тому більшість країн включають навчання цифровим навичкам як частину загальної стратегії освіти та розвитку національної цифрової економіки. Міністерством цифрової трансформації України створено портал «Дія», на якому за допомогою тесту «Цифрограм» громадянам надано можливість перевірити цифрову грамотність. Середня оцінка цифрової грамотності студентів контрастує з статистикою використання інформаційно-комунікаційних технологій молоддю. Дослідження показали, що значні обсяги використання комп’ютерів, мобільних пристроїв та Інтернету сприяють лише цифровим навичкам на операційному рівні. Значне за обсягом/часом споживання цифрових технологій не можна розглядати як доказ цифрової компетентності. Молодь є в основному споживачем чужого контенту, а не творцем нового, самостійно створеного. Запропоновано запровадити тестування цифрових навичок студентів першого курсу і залежно від їхнього рівня диференціювати навчальні програми та формувати індивідуальні навчальні траєкторії. Необхідна зміна парадигми здобуття цифрових навичок: перехід від традиційного надання контенту і відомостей до супроводу студентів у створенні цифрового контенту, розробці практико-орієнтованих проектів. Для досягнення успіху необхідна ефективна між секторальна взаємодія стейкхолдерів – державних органів, університетів, ІТ-компаній, громадських організацій. Сприятиме успіху також запровадження адресної політики з покращення цифрових компетенцій щодо певних груп населення.

У статті досліджено процес виведення на законодавчий рівень поняття електронного доказу та його правовий шлях від внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України через офіційне закріплення такого поняття до встановлення його місця серед системи доказів сьогодні. З’ясовано правову природу процесу електронного доказування та нормативне закріплення особливостей такого виду доказу. Проаналізовано та розкрито зміст поняття електронного доказу, наведеного законодавцем, виокремлено його основні види, які випливають із такого аналізу, та з’ясовано шляхи подання до суду, ураховуючи особливості, продиктовані сучасними технологіями. Оскільки дискусійним питанням серед вітчизняних науковців залишається відмежування копії електронного доказу від оригіналу, особливу увагу приділено його дослідженню. Також результатом дослідження є з’ясування місця електронних доказів в інституті доказування у цивільному судочинстві сьогодні. Установлено, яку форму повинен мати електронний доказ, аби стати належним та бути прийнятим судом, зокрема досліджено проблематику посвідчення електронного доказу шляхом підписання єдиним цифровим підписом. Для з’ясування практичного боку електронного доказу у статті проаналізовано значну кількість судових рішень, у тому числі постанов Верховного Суду, які сьогодні є орієнтиром для українських суддів під час вирішення спорів, доказова база яких має електронні докази. Таким чином, статтею вирішено низку проблематичних питань у сфері електронного доказування та звернено увагу на основні переваги і недоліки існування категорії електронних доказів: приєднання електронних доказів до позовної заяви, розмежування понять «оригінал електронного доказу» та «копія електронного доказу», аналіз способів їх засвідчення та проблематика визнання судом прийнятності електронних доказів і долучення їх до матеріалів справи. Також дослідженням акцентовано на зручності подання електронних доказів та нових можливостях, які виникли внаслідок розширення меж доказування, використання сучасних технологій, що призвело до виведення процесу захисту права особи новий рівень.

У статті на основі узагальнення спеціальної літератури та практики досудового розслідування і судового провадження за фактами торгівлі людьми розкрито сутність таких елементів криміналістичної характеристики цього виду злочинів, як типові способи, сліди й обстановка вчинення злочину. Зазначено, що спосіб вчинення злочину полягає у діях злочинця, виражених у певній послідовній системі операцій і прийомів, які спрямовані на досягнення злочинної мети, й охоплює способи готування (підшукування спеціальних знарядь і засобів (мобільні телефони, месенджери для зв'язку із жертвою та спільниками, транспортні засоби для транспортування жертви тощо), досягнення незаконної угоди із контрагентом щодо людини; підшукування жертв злочину в мережі інтернет тощо); вчинення (умовляння або примушування жертви; переміщення жертви; експлуатація жертви) та приховування (використання підроблених документів; повідомлення вербованим особам неправдивих відомостей про себе; використання спеціально придбаних одноразових мобільних телефонів і сім-карт тощо). Визначено, що типовими слідами вчинення торгівлі людьми є: сліди-документи, (трудові договори (контракти), укладені з потерпілими, проїзні документи (білети автобусного, залізничного й авіасполучення), паспорти потерпілих і злочинців, грошові знаки, кредитні карти, розписки тощо); відображення інформації про подію злочину в пам'яті свідків-очевидців, котрі допитувалися під час досудового розслідування (ідеальні сліди); речові докази (мобільні засоби зв'язку); цифрові сліди (застосунки та програми, що використовувалися злочинцями, електронні документи; збережені на носіях електронної інформації, фото-та відеозображення жертв тощо). Доведено, що з погляду криміналістичної характеристики торгівлі людьми значення має як конкретне місце здійснення вербування, транспортування (переміщення) й експлуатації потерпілого, так і країна, на території та під юрисдикцією якої було вчинено злочин. Криміналістичні ознаки обстановки місця вчинення торгівлі людьми мають взаємозумовлені зв'язки з іншими елементами криміналістичної характеристики цього виду злочинів, що має враховуватися слідчими під час висунення версій і планування розслідування на початковому його етапі.

Стаття присвячена аналізу відносно нового різновиду доказів – електронних доказів, які впроваджено в судовий процес у зв’язку із всеохоплюючою автоматизацією всіх сфер життя суспільства внаслідок появи та широкого застосування новітніх інформаційних технологій. Більш детальному дослідженню та аналізу піддано такий засіб доказування в судовому процесі як електронний документ. Український законодавець закріпив та в певній мірі урегулював в процесуальних кодексах (Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Кодексі про адміністративне судочинство України та Кримінальному процесуальному кодексі України) електронний документ як засіб доказування. Проведено аналіз правового регулювання електронних документів як засобів доказування в судовому процесі, обґрунтованості пред’явлених до них механізмів ідентифікації та автентифікації. Встановлено, що наразі в українському законодавстві присутній певний дисбаланс та відсутній єдиний підхід стосовно належності електронних документів до уніфікованого засобу доказування, а також виявлено відсутність уніфікованих вимог, які пред’являються до електронних документів як засобів доказування в судовому процесі, зокрема щодо їх ідентифікації. Також в статті було приділено увагу аналізу зарубіжного та міжнародного досвіду щодо правового регулювання електронних документів в якості доказів в судовому процесі. На базі дослідженого матеріалу (національного, зарубіжного та міжнародного досвіду правового регулювання електронних документів як засобів доказування) зроблено відповідні узагальнення, спрямовані на удосконалення законодавчої регламентації електронних документів – засобів доказування процесуального права. Ключові слова: електронні докази, засіб доказування, електронний документ, електронний цифровий підпис, судовий процес.

Цифровая экономика быстро растет и развивается, особенно в России. Тем не менее, основные измерительные показатели могут расходиться в отношении других сфер, в особенности по отношению к человеческому капиталу. Целью данной статьи является оценка влияния цифровых технологий на человеческий капитал, выявление корреляционных зависимостей между факторами цифровой экономики и человеческого капитала, и описание факторов, которые оказывают наибольшее влияние на развитие человеческого капитала в различных регионах Российской Федерации. В качестве объектов анализа в ходе исследования были взяты 8 федеральных округов Российской Федерации для оценки влияния цифровых технологий на человеческий капитал путем формирования корреляционных взаимосвязей различных факторов. В качестве метода исследования применяется количественный анализ. Источником данных является база данных Федеральной службы государственной статистики. В результате проведенного исследования авторы доказали, что факторы цифровой экономики оказывают значительное влияние и способствуют развитию человеческого капитала; были выявлены факторы, которые оказывают наибольшее и наименьшее влияние и из полученных данных были выявлены регионы, где наблюдается наибольшая взаимосвязь цифровой экономики и человеческого капитала. Практический аспект данного исследования дает возможность использовать полученные результаты при внедрении цифровых технологий для повышения уровня человеческого капитала экономических агентов на всех уровнях хозяйствования. Теоретическая значимость проведенного исследования заключается в идентификации факторов цифровой экономики, оказывающих влияние на увеличение качества человеческого капитала в регионах, что может выступить основанием для поведения последующих исследований влияния цифровизации региональных социально-экономических систем на развитие человеческого капитала. The digital economy is growing and developing rapidly, especially in Russia. Nevertheless, the main scales numbers could be different in relationship to the others spheres including human capital. The major aim of this study is to estimate how digital technologies can affect human capital, glean out the correlation dependences of factors between digital economy and human capital and factors that affect the most of human capital in the different regions of Russia. During the going of this research were taken 8 federal areas of Russia and analyzed the effect of digital technologies that belong to the digital economy on human capital in the way of forming different correlation factors. The main method of research was chosen the quantitative analyze. The source of data was base of data of Federal Statistics Service. After completing the research the authors demonstrated and prove the following: there are the factors of digitalized economy that strongly influencing the level of growth of human capital and there are factors that don’t do it, and taking this factors into account authors of this research took all the regions and highlighted and put them in different categories them basing on that what impact they give at their best and their lowest. The practical aspect of this research makes it possible to use the results obtained when introducing digital technologies to increase the level of human capital of economic agents at all levels of management in the country resources. The theoretical aspect of this research is in the recognition of social and economic systems of regions, which on their level impact the growth of human capital.

Некіт Катерина ГеоргіївнаЦИФРОВІ ДАНІ ТА ІНФОРМАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТИ ПРАВА ВЛАСНОСТІСтаттю присвячено визначенню правової природи новітнього об’єкта цивільних відносин – цифровихданих – і їх співвідношення з категорією «інформація». Проаналізовано можливість поширення правового режимувласності на інформацію як загальну категорію та цифрові дані як особливий вид інформації. Досліджено доктри-нальну дискусію навколо визначення правової природи інформації. Вивчено підходи до визначення поняття йознак інформації. Зроблено висновок, що деякі види інформації в жодному разі не можуть виступати об’єктамиправа власності й узагалі розглядатися як об’єкти цивільного обігу. Водночас на деякі види інформації доцільнопоширити режим права власності, що більшою мірою відповідає потребам інформаційного суспільства. В інфор-маційному суспільстві інформація модифікується й набуває нових характеристик, раніше їй не властивих, щоможе змінити уявлення про її правову природу. Зроблено висновок про необхідність у сучасних умовах розріз-няти поняття інформації та даних. Необхідно відрізняти категорію інформації як знання й цифрових об’єктів, якітільки за формою свого існування є інформацією. Будь-яка інформація є обробленими даними, у суб’єктивномусприйнятті крізь призму особистого досвіду та цінностей така інформація може перетворюватися на знання, щовизначає її характерні властивості як специфічного об’єкта цивільних правовідносин. Разом із тим не будь-якідані підлягають обробці з метою перетворення на інформацію, що має здатність перетворитися на знання. Такзвані цифрові дані є сукупністю символів, цінність яких визначається виключно попитом на них. Такі дані, будучиінформацією лише за формою, а не за змістом, набувають специфічних властивостей. Для них не є характернимиті ознаки, які властиві інформації в її класичному розумінні. Вони не піддаються моральному старінню, не можутьнеобмежено поширюватися, що обумовлено специфікою технологій, можуть бути знищені, мають вичерпнийхарактер і, що вкрай важливо, можуть бути відділені від особи, яка їх передає. Тобто такого роду даними можнарозпоряджатися аналогічно тому, як відбувається розпорядження матеріальними речами. З урахуванням визна-чених у статті властивостей та ознак цифрових даних зроблено висновок про допустимість уважати їх особливогороду безтілесними речами – цифровими речами, або квазіречами. Відповідно, на ці об’єкти може бути поши-рений режим власності, оскільки за своїми властивостями вони відрізняються від інформації в її усталеномурозумінні та наближаються за ознаками до речей матеріального світу.

Для всех натуральных $N$ и $q\ge2$ суммы $S_{q}(N)$ задаются равенством $S_{q}(N)=s_q(1)+…+s_q(N-1)$, где $s_q(n)$ есть сумма цифр числа $n$ в записи с основанием $q$. В 1975 г. Ю. Деланж обобщил формулу Троллопа и доказал, что $S_{q}(N)/N-(q-1)/2\cdot\log_q{N}=-1/2\cdot f_q( q^{\{\log_q N\}-1 } )$, где $f_q(x)=(q-1)\log_q x+D_q(x)/x$, а $D_q$ - непрерывная и нигде не дифференцируемая функция Деланжа. Мы нашли глобальные экстремумы функции $f_q$, с помощью чего получили точную оценку разности $S_{q}(N)/N-(q-1)/2\cdot\log_q{N}$. В случае $q=2$ эта оценка превращается в оценку для двоичных сумм, доказанную в 2008 г. М. Круппелем и ранее другими авторами. Нами вычислены также глобальные экстремумы еще нескольких непрерывных, но нигде не дифференцируемых функций. В работе введено понятие естественной вогнутой оболочки функции и доказан критерий, облегчающий ее вычисление. Кроме того, введено понятие крайнего подаргумента функции на выпуклом множестве. Показано, что все точки глобального максимума разности $f-g$, где функция $g$ строго вогнута и выполнены некоторые дополнительные условия, являются крайними подаргументами для $f$. Аналогичный результат получен и для функций вида $v+f/w$. Мы вычислили глобальные экстремумы и нашли крайние подаргументы функции Деланжа на отрезке $[0,1]$. Результаты работы проиллюстрированы графиками и таблицами. Библиография: 16 названий.

Рассмотрена новая мера искажений звуков речи диктора, инвариантная к коэффициенту усиления речевого сигнала в канале связи. Исследованы ее свойства в сравнении с наиболее близкими из аналогов. Доказан ряд теоретических положений. Показано, что новая мера объединяет в себе преимущества симметричной формы расстояния Итакуры в отношении помехоустойчивости автоматической обработки речи, с одной стороны, и COSH-расстояния в отношении чувствительности к искажениям речевого сигнала, с другой. С использованием авторского программного обеспечения поставлен и проведен эксперимент. Даны оценки зависимости новой меры от отношения сигнал–шум. Показано, что в логарифмическом отображении данная зависимость имеет близкий к линейному характер. Полученные результаты предназначены для использования при разработке новых, и модернизации существующих систем и технологий цифровой обработки сигналов и анализа качества речи в условиях действия шума.

The development of information technology, along with its indisputable advantages, has brought to our lives a number of negative phenomena related to the illegal use of computers and telecommunications. However, the issue of using digital information as evidence in the criminal procedural legislation of Ukraine remains almost unsettled, in particular, the place of digital evidence in the system of procedural sources of evidence (digital evidence is difficult to unambiguously attribute to material evidence or documents) remains unclear. Criminal proceedings raise problems regarding the correct assessment of digital (electronic) evidence for their identity and admissibility, which certainly does not contribute to the effective use of digital technologies and sources of information in national proceedings. The purpose of the article is to research the problematic issues of determining the appropriateness and admissibility of digital (electronic) evidence during criminal proceedings, as well as to identify and disclose individual principles for their proper procedural evaluation. The research deals with the current state of theoretical studies of the issue of the appropriateness and admissibility of digital evidence both in Ukrainian criminal procedure science and abroad. The peculiarities of the requirements for the assessment of traditional evidence and digital evidence in criminal proceedings are analyzed. The author identifies the features of obtaining (collecting) digital evidence, given their intangible nature, with a view to their further positive evaluation by admissibility and appropriateness criteria. Taking into account the international experience, the author concludes that there is a need to distinguish separate principles of admissibility and availability for digital evidence, revealing their content. The urgent need to settle this issue, both at the legislative level and through appropriate judicial clarification, is substantiated. It is emphasized that in view of the specific nature of digital (electronic) evidence to ensure their authenticity and reliability in criminal proceedings is associated with the promptness of investigative actions, mandatory involvement of an expert, professional training of all subjects of evidence and steady adherence to recommendations for working with digital evidence.

У даній статті на основі аналізу наукових публікацій та норм кримінально-процесуального законодавства досліджуються підстави прийняття слідчим рішення щодо проведення зняття інформації транспортних телекомунікаційних мереж у межах кримінального провадження. Аналізуються наукові публікації стосовно підстав для провадження негласних слідчих (розшукових) дій (зокрема, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж). Робиться висновок, що для прийняття процесуального рішення про проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж слідчий повинен мати відповідні відомості (у тому числі оперативно-розшукові дані або такі, що отримані в результаті проведення інших слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження), які б з певним ступенем імовірності вказували на можливість отримання доказів, значущих для кримінального провадження. Крім того, автором зазначається, що проведення зняття інформації транспортних телекомунікаційних мереж здійснюється в умовах професійного ризику. Цей факт має важливе значення для належного формулювання підстав для проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, оскільки: по-перше, вона проводиться в умовах таємності, з дотриманням вимог конспірації і леген-дування, а по-друге, цифрова інформація має швидкоплинний характер, і тому рішення про проведення такого заходу приймається в умовах невизначеності. У статті автором сформульована структура підстав (сукупності умов) для прийняття рішення для проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. У статті робиться висновок, що зняття інформації транспортних телекомунікаційних мереж передбачає наявність чітко визначених підстав для прийняття слідчим вмотивованого кримінально-процесуального рішення щодо проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. У зв'язку з цим вкрай важливою є необхідність розуміння та однозначного усвідомлення слідчим законних підстав (умов) прийняття ним такого кримінально-процесуального рішення.

Узагальнюються основні тенденції, особливості та проблеми, які безпосередньо впливають на формування державної політики забез- печення кібернетичної безпеки. Проаналізовано сучасний стан кіберзло- чинності у світі та доведено її глобальний характер розповсюдження. До- сліджено потенціал кібератак в Україні та виявлено, що його підвищення обумовлено такими тенденціями у діяльності підприємств та бізнесу, як зростання кількості комп’ютерної техніки, підвищення доступу до мережі Інтернет, а також збільшення рівня використання інформаційно-комуніка- ційних технологій у своїй діяльності. Виявлено постійно зростаючу тенден- цію до збільшення кількості злочинів у сфері використання електронно-об- числювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку в Україні, а також збільшення їх питомої ваги у загальній кількості злочинів в Україні. Узагальнено основні фактори, які сприяли зростанню кількості кіберзлочинів в Україні, серед яких як технічна і структурна неготовність існуючої системи управління правоохоронних органів, так і недосконалість державної політики. На підставі аналізу злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів) (за закінченими розслідуваннями у кримінальних провадженнях) сфор- мовано “портрет” кіберзлочинця та доведено, що основною його рисою є високий кваліфікаційний рівень. Виявлено, що серед позитивних тенденцій у сфері боротьби з кіберзлочинністю в Україні на сьогодні можна спостері- гати впровадження у практичну діяльність сучасних методик виявлення, фіксації і дослідження цифрових доказів; підписання договорів про взає- модію у сфері боротьби з кіберзлочинністю з організаціями різних країн світу; налагодження ефективної взаємодії зі світовими соціальними мере- жами.

Запровадження електронного судочинства стало провідною темою наукових дискусій останнього часу. Основним сьогодні залишається запитання: чи зможе електронне судочинство підвищити рівень захисту прав людини, особливо в адміністративних справах, де однією зі сторін правового спору є приватна особа, якій протистоїть суб’єкт владних повноважень? Загалом інформаційні технології дають змогу створювати нові форми організації діяльності та взаємодії органів публічної влади з суспільством, запроваджувати інноваційні рішення щодо правового регулювання та організації публічно-правових відносин. Метою статті є з’ясувати, по-перше, які реальні можливості створюють інноваційні законодавчі норми про електронне адміністративне судочинство для учасників адміністративного процесу, по-друге, якими мають бути подальші кроки органів публічної влади, зокрема і законодавця, для того щоб відбулася реалізація положень про запровадження електронного адміністративного судочинства. На законодавчому рівні відбулося закріплення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка має стати основою впровадження усіх наступних елементів електронного адміністративного судочинства. Вперше закріплено положення про те, що суд здійснює розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі. Учасникам адміністративного процесу надано можливість подавати докази в електронній формі та використовувати електронний цифровий підпис. Крім того, документи можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Однак неоднозначним залишається правова регламентація можливості звернення до адміністративного суду з електронним позовом. У статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України чітко вказано, що позовна заява подається у письмовій формі. Хоча письмова форма фактично не виключає можливості створення електронного документа, однак те, що законодавець прямо не передбачив такої можливості, як звернення до суду шляхом подання електронного адміністративного позову, лише свідчить про неготовність публічної влади до реальних перетворень судових процесів за допомогою інформаційних технологій. Судові процеси зокрема та система загалом є чи не найконсервативнішою з публічних інституцій. У процесі розвитку суспільства базові елементи судового процесу зами є зробити використання інформаційних технологій максимально безпечним для прав людини, а також використати можливості цифрового світу для полегшення складних юридичних процедур. Отже, зі змінами, які внесені у КАС України, фактично відбулося запровадження окремих елементів електронного судочинства в адміністративний процес. Однак докорінних змін не сталося, оскільки на законодавчому рівні закріплені положення, які досі регулювалися підзаконними нормативно-правовими актами. Наст судової інформаційно-телекомунікаційної системи, посилення захисту персональних даних і відповідальності за незаконне втручання у роботу систем електронного судочинства.

Обосновали основные подходы применения цифровых технологий при возделывании культур сельхозтоваропроизводителями с учетом природно-климатических, товарно-производственных и социальных факторов. Цель исследования – анализ тенденций цифровизации сельскохозяйственного производства как направления роста эффективности производства при сохранении плодородия почв, снижении социальной напряженности на селе, расширении притока молодёжи в сельскую местность. Сформулировали основные направления при применении цифровых технологий в сельскохозяйственном производстве, которые при системном использовании способствуют и позволяют: увеличить производство зерновых в 2-3 раза на примере ЗАО «Соколово» Новосибирской области, рост производительности труда на уборке зерновых в ЗАО «Новомайское» Новосибирской области за 30 лет в 20 раз и ИП «Стерликов» Забайкальского края в засушливые годы получать 25- 30 ц/га пшеницы. В результате проведенных исследований установили, что ресурсы сельскохозяйственного производства находятся в объективной мультипликативной взаимосвязи на основании системного анализа объектов сельскохозяйственного производства. Применили системный анализ к составляющим сельскохозяйственного производства как к информационным средам при их описании в информационном пространстве. Предложили объекты производства представить как ресурс, характеризующийся некой совокупностью параметров и значений. Показали мультипликативный характер взаимосвязи ресурсов, доказав характер зависимости методом предельного перехода. Выя- вили общие требования к объемам информации для решения задач земледелия в объёме, производства растениеводческой продукции и средствам обработки этой информации, которое составило более 2 петафлопс. Предложили парадигму информационного обеспечения технологических процессов сельскохозяйственного производства. Оценили количество возможных технологических вариантов при выращивании зерновых культур – 250 тысяч, и это без учёта выбора видов и сортов. The main approaches to the use of digital technologies in the cultivation of crops by agricultural producers, taking into account natural-climatic, commodity-production and social factors, were substantiated. The purpose of the study is to analyze trends in the digitalization of agricultural production as a direction for increasing production efficiency while maintaining soil fertility, reducing social tension in rural areas, and expanding the influx of young people into rural areas. Formulated the main directions in the application of digital technologies in agricultural production. When used systematically, they contribute to and allow increasing grain production by 2-3 times on the example of CJSC «Sokolovo» in the Novosibirsk region. To ensure a 20-fold increase in labor productivity at grain harvesting in CJSC «Novomayskoye» of the Novosibirsk Region over 30 years. And in the sole proprietor «Sterlikov» of the Trans-Baikal Territory in dry years to get 25-30 c/ha of wheat. As a result of the conducted research, it was established that the resources of agricultural production are in an objective multiplicative relationship based on a systematic analysis of agricultural production facilities. We applied system analysis to the components of agricultural production as information media when describing them in the information space. They proposed to present production facilities as a resource characterized by a certain set of parameters and values. Showed the multiplicative nature of the relationship of resources, proving the nature of dependence by the method of marginal transition. The general requirements for the volume of information for solving the problems of agriculture, the production of crop products and the means of processing this information, which amounted to more than 2 petaflops, were revealed. A paradigm of information support of technological processes of agricultural pro- duction was proposed. We estimated the number of possible technological options for growing grain crops – 250 thousand, and this is without taking into account the choice of species and varieties.

Введение. Исследовались сосудистые аспекты редкого заболевания – болезни Кастлемана. Данное заболевание иначе называется ангиофолликулярная гиперплазия лимфатических узлов. Однако исследователи не обращали внимания на сосудистые структуры в ткани, окружающие лимфатический узел, и на плотность развития сосудистой сети в ткани самого лимфатического узла. Не исследовались сосудистые аспекты болезни Кастлемана в зависимости от ее морфологических форм: гиалиново-васкулярной и плазмоклеточной, а также от наличия у пациента осложнения плазмоклеточного варианта – РОЕМS-синдрома.Цель. Изучить плотность развития сосудистой сети в ткани лимфатического узла и состояние микрососудов в окружающей узел жировой ткани при гиалиново-васкулярном и плазмоклеточном вариантах болезни Кастлемана, а также в секционном материале умерших пациентов. Материалы и методы. Проводилось гистологическое исследование срезов лимфатических узлов при окраске их гематоксилин-эозином, цифровая гистоморфометрия срезов лимфатических узлов после окраски антителами к СD34+ с последующим сплошным сканированиемОригинальные исследования. Научная публикация при помощи Panoramic (Zeiss) и обработкой данных программой Panoramic Viuwer со статистической обработкой данных. Обследовано 28 пациентов с болезнью Кастлемана, по 14 мужчин и женщин в возрасте от 24 до 70 лет. У всех пациентов предварительно было исключено наличие вируса иммунодефицита (HIV) и герпеса 8-го типа (HHV-8). Гиалино-васкулярный тип заболевания был у 20 человек, плазмоклеточный – у 8. У 5 пациентов с плазмоклеточным типом развился РОЕМS-синдром, который был доказан в соответствии с мировыми рекомендациями по инструментальной диагностике полинейропатии. Исследованы также гистологические препараты внутренних органов у 2 скончавшихся пациентов с РОЕМS-синдромом. Контрольная группа состояла из 3 лимфатических узлов, взятых при удалении рака молочной железы без метастазов.Результаты и обсуждение. У всех обследованных пациентов с болезнью Кастлемана выявлен васкулит микроциркуляторного русла в окружающей лимфатический узел жировой ткани, наиболее выраженные явления васкулита с вовлечением нескольких близлежащих сосудов были у пациентов с плазмоклеточной формой болезни с РОЕМS-синдромом. Плотность развития сосудистого русла в ткани лимфатического узла была достоверно увеличена у пациентов с плазмоклеточным типом – 15,1±1,4% (р≤0,05), а пациенты с гиалиново-васкулярным типом разделились на две подгруппы: у 15 человек плотность сосудистого русла составила 6,8±2,3% и не была увеличена по сравнению с контрольной группой (10,6±1,0%), а у 5 человек она была выше, чем у предыдущей подгруппы, – 12,3±1,5% (р≤0,05). При исследовании сосудов умерших пациентов с РОЕМS-синдромом во всех внутренних органах (сердце, печени, легких, кишечнике) определялся продуктивный плазмоклеточный васкулит.Таким образом, при болезни Кастлемана всегда выявлялся продуктивный плазмоклеточный васкулит, наиболее выраженный при плазмоклеточном типе поражения, особенно с развитием РОЕМS-синдрома, что способствовало смерти пациентов. Плотность развития сосудистой сети в ткани лимфатического узла тоже была достоверно выше при плазмоклеточном типе заболевания, а гиалиново-васкулярный тип болезни Кастлемана был гетерогенен: 75% пациентов не имели увеличения плотности сосудистой сети в ткани лимфатического узла. Introduction. The vascular aspects of a rare disease, Castleman’s disease, were studied. This disease is also called angiofollicular hyperplasia of the lymph nodes. However, the researchers did not pay attention to the vascular structures in the tissue surrounding the lymph node and the density of the vasculature in the tissue of the lymph node itself. The vascular aspects of Castleman’s disease were not investigated depending on its morphological forms – hyaline-vascular one and plasma cell one, as well as on the presence of the complication of the plasma cell variant – POEMS-syndrome.Purpose. To study the density of development of the vascular network in the tissue of the lymph node and the state of microvessels in the adipose tissue surrounding the node in hyaline-vascular and plasma cell variants of Castleman’s disease, as well as in the sectional material of the deceased patients.Materials and methods. Histological examination of the sections of lymph nodes during their staining with hematoxylin-eosin, digital histomorphometry of the sections of lymph nodes after staining with antibodies to CD34+, followed by continuous scanning using Panoramic (Zeiss), and processing the data with the Panoramic Viuwer program with statistical data processing were carried out. There were examined 28 patients with Castleman’s disease, 14 men and women aged from 24 to 70 years. All patients had previously excluded the presence of immunodeficiency virus (HIV) and herpes simplex type 8 (HHV-8). The hyaline-vascular type of the disease was in 20 people, the plasma-cell type – in 8 people; 5 patients with the plasma-cell type developed POEMS-syndrome, which was proved in accordance with the world recommendations for instrumental diagnosis of polyneuropathy. We also studied histological preparations of internal organs of 2 deceased patients with POEMS-syndrome. The control group consisted of 3 lymph nodes taken during removal of breast cancer without metastases.Results and discussion. All examined patients with Castleman’s disease had vasculitis of the microcirculatory bed in the adipose tissue surrounding the lymph node. The most pronounced symptoms of vasculitis involving several nearby vessels were in patients with the plasma cell form of the disease with POEMS syndrome. The density of vascular bed development in the lymph node tissue was significantly increased in patients with plasma cell type (15.1±1.4%), p≤0.05. Patients with hyaline-vascular type were divided into two subgroups: in 15 people, the density of the vascular bed was 6.8±2.3% and was not increased if compared with the control group (10.6±1.0%); in 5 people, it was higher than in the previous subgroup – 12.3±1.5% (p≤0.05). When examining the vessels of the deceased patients with POEMS-syndrome in all internal organs (heart, liver, lungs, intestines), productive plasma cell vasculitis was determined. Thus, in Castleman’s disease, productive plasma cell vasculitis was always detected; it was the most pronounced in the plasma cell type of lesion, especially with the development of POEMS syndrome, which contributed to the death of patients. The density of development of the vascular network in the tissue of the lymph node was also significantly higher in the plasma cell type of the disease. The hyaline-vascular type of Castleman’s disease was heterogeneous: 75% of patients did not have the increase of density of the vascular network in the tissue of the lymph node.

Динамика развития современного общества прямо пропорционально изменениям в его культуре. В дискурсе глобальной культуры много сторонников ее реального присутствия, и много противников утверждающих, что такого явления в принципе не существует. В статье рассматриваются различные полярные точки зрения. Представляются аргументы, которые подтверждают наличие глобальной культуры, сформированной вследствие многовариантности культурных контактов, включая культурный туризм. Новым импульсом для развития глобальной культуры стала цифровизация, которая имеет масштабные способы распространения достижений мировой культуры в целом, и искусства в частности, населению планеты независимо от локализации. Цифровые форматы доказали свою состоятельность в конкретных социальных практиках.