Добірка наукової літератури з теми "Цифрові докази"

Анотація. З кожним роком інноваційні технології все більше впроваджуються в різні сфери суспільного життя. Не винятком є i криміналістична експертиза, яку сучасні інформаційні технології вивели на новий етап розвитку. Зокрема, завдяки новітнім технологіям з’явилася нова галузь криміналістики – цифрова криміналістика. У статті досліджується новітня галузь криміналістики – цифрова криміналістика, яка є прикладною наукою про розкриття злочинів, пов’язаних з комп’ютерною інформацією, про дослідження цифрових доказів, методи пошуку, отримання і закріплення таких доказів. Цифрова криміналістична експертиза — це «одна із галузей криміналістичної експертизи, яка зосереджується на кримінально-процесуальному праві та доказах щодо комп’ютерів та пов’язаних із ними пристроїв», таких як мобільні пристрої (телефони, смартфони тощо), ігрові консолі та інші пристрої, які функціонують через Інтернет (охорона здоров’я і фітнес-пристрої та медичні прилади тощо). Цифрова криміналістична експертиза, зокрема, відноситься до процесу збору, отримання, зберігання, аналізу та подання електронних доказів (також відомих як цифрові докази) з метою отримання слідчої інформації та розслідування та переслідування різних видів злочинів, у тому числі кіберзлочинів. Автори статті проаналізували складові частини цифрової криміналістики, оцінили тенденції розвитку цієї науки на сучасному етапі та спрогнозували подальший розвиток цифрової криміналістик в Україні і в іноземних країнах. Цифрова криміналістична експертиза включає процеси ідентифікації, отримання, зберігання, аналізу та представлення цифрових доказів. Криміналістичні артефакти та криміналістичні методи (наприклад, збір статичних даних або даних у реальному часі) залежать від пристрою, його операційної системи та функцій безпеки. Запатентовані операційні системи (з якими дослідники можуть бути незнайомі) і функції безпеки (наприклад, шифрування) є перешкодами для цифрової криміналістичної експертизи. Наприклад, шифрування, яке блокує доступ третіх сторін до інформації та повідомлень користувачів, може перешкодити правоохоронним органам отримати доступ до даних, що містяться на цифрових пристроях, таких як смартфони. В Національній поліції було створено спецпідрозділ по боротьбі з кіберзлочинністю. Але для того, щоб вітчизняні правоохоронні органи дійсно змогли використовувати весь спектр можливостей, які надають сучасні технології, необхідно якомога швидше завершити процес інтеграції вітчизняних правоохоронних структур у європейський простір.

Виникнення криміналістики, судової експертизи та різних судових наук пов’язано з використанням передових досягнень науки і техніки у протидії злочинності. Нині можливо говорити про достатньо високий рівень у формуванні цих наукових знань на доктринальному рівні. Мета статті полягає у дослідженні проблем формування і визначення сучасного стану доктрини криміналістики та судової експертизи в Україні, а також констатація щодо виникнення нової галузі криміналістичних знань або певного стратегічного напряму – цифрової криміналістики, визначення ролі цифрових доказів у процесі доказування. У статті розглянуто новітні тенденції криміналістики в сучасних умовах і формування нового криміналістичного напряму “цифрової криміналістики”. Важливою тенденцією криміналістики є її “технологізація”, розроблення та впровадження інформаційних, цифрових, телекомунікаційних та інших технологій. Визначено роль цифрових доказів (цифрової інформації) в доктрині криміналістики та судової експертизи. Цифрові докази вимагають новітніх підходів до їх зби-рання, зберігання, використання та дослідження під час доказування у кримінальному провадженні. Звернено увагу на вирішення криміналістикою стратегічних завдань, вплив на її розвиток науково-технічного прогресу, змін у правових механізмах і запровадження стандартів доказування.

У статті досліджено стан наукової розробленості та нормативного врегулювання питання використання електронних доказів у кримінальному провадженні. Вивчено досвід впровадження категорії «електронні докази» до господарського, адміністративного та цивільного процесуального законодавства.Розглянуто окремі правові положення КПК України щодо використання електронних джерел доказової інформації. Проаналізовано погляди науковців на поняття «цифрові джерела інформації», «електронні відображення», «електронний документ», «електронні сліди», «електронні докази». Окреслено перспективи використання електронних доказів на практиці та можливі напрями їх дальшої доктринальної розробки.

Метою статті є комплексний розгляд науково-методичного та нормативно-правового забезпечення використання електронних (цифрових) доказів у кримінальних провадженнях. У процесі дослідження розкрито сутність електронних (цифрових) доказів та їх значення у сфері забезпечення кібербезпеки. Проаналізовано міжнародні та вітчизняні нормативно-правові документи, в яких визначено такі докази, виявлено деякі неузгодженості, що стосуються розглядуваних питань. Обґрунтовано необхідність дотримання певних процедур вилучення та дослідження електронних (цифрових) доказів під час кримінальних проваджень і використання при цьому спеціальнихзнань. Наголошено, що виявлення та вилучення електронних (цифрових) доказів може проводити слідчий, інспектор-криміналіст Національної поліції в межах слідчих (розшукових) дій: під час огляду місця події, обшуку тощо. Констатовано, що, зважаючи на специфіку електронних (цифрових) доказів, до цієї роботи можуть залучатися працівники Департаменту кіберполіції Національної поліції, Експертної служби МВС України, науково-дослідних установ Міністерства юстиції України та ін. Засвідчено, що спеціальні знання в сфері цифрових доказів застосовують у лабораторних умовах, проводячи комп’ютерно-технічні експертизи. Застосування комплексного системного підходу до вирішення завдань дослідження, а також таких наукових методів, як прогнозування, синтез, аналіз, порівняння та узагальнення дали змогу отримати достовірні результати та висновки.Ключові слова: електронні (цифрові) докази; кібербезпека; дані про рух інформації; спеціальні знання; кримінальне провадження; комп’ютерно-технічна експертиза.

Наукова стаття розкриває процес доказування за допомогою електронних доказів, досліджується їх місце серед інших джерел доказів (показання, документи, речові докази, висновки експертів). Доказування є обов’язковим етапом розслідування та включає в себе збір, оцінку, перевірку інформації, документів. Електронні докази – це цифрові об’єкти, що були засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли електронно-цифрові сліди кримінального правопорушення, були предметом або об’єктом вчинення кримінального правопорушення. До ознак електронних доказів слід віднести: нематеріальному вид;створюються людиною; результат діяльності інформаційної системи; існує в електронній мережі; дослідження за допомогою технічних засобів і програмного забезпечення; потребує спеціального порядку збирання, перевірки, оцінки; дистанційне внесення змін до електронних доказів та їх видалення. Офіційне визначення електронних доказів у кримінально- процесуальному законодавстві відсутнє,не врегульовано порядок роботи з ними, що зумовлює труднощі під час проведення розслідування та судового розгляду. У науковій статті досліджуються думки таких вчених, як: Д. Алєєксєєва-Працюк, А. Антонюк, П. Антонюк, К. Болгарєва, М. Гуцалюк, І. Каланча, А. Коваленко, О. Козицька, О. Метелев, Л. Перцова-Тодорова, В. Русецька, О. Сіренко, А. Столітній, Г. Татаренко, Д. Татаренко, В. Хахановський, В. Школьніков та інших дослідників, які займаються вивченням питання доказування кримінальних правопорушень за допомогою електронних доказів. Під час дослідження питання застосування електронних доказів зроблено висновок, що розроблення єдиного підходу до збирання, дослідження та використання електронних доказів із подальшим закріпленням в нормативно-правових актах є способом вирішення невідповідностей та створення умов для осіб, які проводять розслідування.

Мета статті – науково обґрунтувати теоретичні засади правового регулювання та сучасної практики використання електронної (цифрової) інформації як джерела доказів у кримінальному провадженні. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено сукупністю методів філософського, загальнонаукового і конкретно-наукового рівнів. Зокрема, з позиції матеріалістичної діалектики розглянуто сутність електронних (цифрових) доказів як процесуальних джерел доказів та їх відмінність від інших джерел доказів. Із застосуванням методів формальної логіки (аналіз, синтез, аналогія, дедукція) зроблений висновок про синонімічність (під кутом зору використання) таких понять, як «електронна інформація» і «цифрова інформація» у вітчизняному правовому полі. Завдяки методам аналогії та моделювання на реальних прикладах продемонстровано специфічні властивості електронних (цифрових) доказів як самостійних джерел інформації про подію правопорушення та їх взаємозв’язок із матеріальними об’єктами – технічними носіями такої інформації. Застосуванням порівняльно-правового методу засвідчено помилковість сприйняття як електронних усіх документів, створених в електронній (цифровій) формі, що підтверджується прикладами слідчої та судової практики, проаналізованими за допомогою статистичних методів. Наукова новизна. Електронні докази розглядаються як інформація в електронній (цифровій) формі, що отримана в передбаченому законом порядку і має значення для кримінального провадження. Вироблено пропозиції щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України стосовно розширення кола процесуальних джерел доказів шляхом уведення до нього електронних (цифрових) доказів. Висновки. Проаналізовано вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство щодо процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві, а також нормативно-правові акти стосовно електронної (цифрової) інформації з позиції належності електронних (цифрових) доказів до процесуальних джерел доказів. Вироблено пропозиції щодо правового закріплення такого розуміння електронних (цифрових) доказів у кримінальному процесуальному праві України. Доведено необхідність удосконалення процесуальної процедури отримання електронних (цифрових) доказів, а також окреслення кваліфікаційних вимог до суб’єктів – носіїв спеціальних знань, залучуваних до роботи з електронними доказами, чітко розмежувавши їх компетенцію щодо обсягу та форми застосування спеціальних знань.

Система освіти України створює для особи широкі можливості, серед них і здобуття загальних і професійних компетентностей. Однією з ключових є цифрова компетентність. Зважаючи на швидку зміну технологій, світова економіка зіштовхується з дефіцитом людей з цифровими навичками. Саме тому більшість країн включають навчання цифровим навичкам як частину загальної стратегії освіти та розвитку національної цифрової економіки. Міністерством цифрової трансформації України створено портал «Дія», на якому за допомогою тесту «Цифрограм» громадянам надано можливість перевірити цифрову грамотність. Середня оцінка цифрової грамотності студентів контрастує з статистикою використання інформаційно-комунікаційних технологій молоддю. Дослідження показали, що значні обсяги використання комп’ютерів, мобільних пристроїв та Інтернету сприяють лише цифровим навичкам на операційному рівні. Значне за обсягом/часом споживання цифрових технологій не можна розглядати як доказ цифрової компетентності. Молодь є в основному споживачем чужого контенту, а не творцем нового, самостійно створеного. Запропоновано запровадити тестування цифрових навичок студентів першого курсу і залежно від їхнього рівня диференціювати навчальні програми та формувати індивідуальні навчальні траєкторії. Необхідна зміна парадигми здобуття цифрових навичок: перехід від традиційного надання контенту і відомостей до супроводу студентів у створенні цифрового контенту, розробці практико-орієнтованих проектів. Для досягнення успіху необхідна ефективна між секторальна взаємодія стейкхолдерів – державних органів, університетів, ІТ-компаній, громадських організацій. Сприятиме успіху також запровадження адресної політики з покращення цифрових компетенцій щодо певних груп населення.

У статті досліджено процес виведення на законодавчий рівень поняття електронного доказу та його правовий шлях від внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України через офіційне закріплення такого поняття до встановлення його місця серед системи доказів сьогодні. З’ясовано правову природу процесу електронного доказування та нормативне закріплення особливостей такого виду доказу. Проаналізовано та розкрито зміст поняття електронного доказу, наведеного законодавцем, виокремлено його основні види, які випливають із такого аналізу, та з’ясовано шляхи подання до суду, ураховуючи особливості, продиктовані сучасними технологіями. Оскільки дискусійним питанням серед вітчизняних науковців залишається відмежування копії електронного доказу від оригіналу, особливу увагу приділено його дослідженню. Також результатом дослідження є з’ясування місця електронних доказів в інституті доказування у цивільному судочинстві сьогодні. Установлено, яку форму повинен мати електронний доказ, аби стати належним та бути прийнятим судом, зокрема досліджено проблематику посвідчення електронного доказу шляхом підписання єдиним цифровим підписом. Для з’ясування практичного боку електронного доказу у статті проаналізовано значну кількість судових рішень, у тому числі постанов Верховного Суду, які сьогодні є орієнтиром для українських суддів під час вирішення спорів, доказова база яких має електронні докази. Таким чином, статтею вирішено низку проблематичних питань у сфері електронного доказування та звернено увагу на основні переваги і недоліки існування категорії електронних доказів: приєднання електронних доказів до позовної заяви, розмежування понять «оригінал електронного доказу» та «копія електронного доказу», аналіз способів їх засвідчення та проблематика визнання судом прийнятності електронних доказів і долучення їх до матеріалів справи. Також дослідженням акцентовано на зручності подання електронних доказів та нових можливостях, які виникли внаслідок розширення меж доказування, використання сучасних технологій, що призвело до виведення процесу захисту права особи новий рівень.

У статті на основі узагальнення спеціальної літератури та практики досудового розслідування і судового провадження за фактами торгівлі людьми розкрито сутність таких елементів криміналістичної характеристики цього виду злочинів, як типові способи, сліди й обстановка вчинення злочину. Зазначено, що спосіб вчинення злочину полягає у діях злочинця, виражених у певній послідовній системі операцій і прийомів, які спрямовані на досягнення злочинної мети, й охоплює способи готування (підшукування спеціальних знарядь і засобів (мобільні телефони, месенджери для зв'язку із жертвою та спільниками, транспортні засоби для транспортування жертви тощо), досягнення незаконної угоди із контрагентом щодо людини; підшукування жертв злочину в мережі інтернет тощо); вчинення (умовляння або примушування жертви; переміщення жертви; експлуатація жертви) та приховування (використання підроблених документів; повідомлення вербованим особам неправдивих відомостей про себе; використання спеціально придбаних одноразових мобільних телефонів і сім-карт тощо). Визначено, що типовими слідами вчинення торгівлі людьми є: сліди-документи, (трудові договори (контракти), укладені з потерпілими, проїзні документи (білети автобусного, залізничного й авіасполучення), паспорти потерпілих і злочинців, грошові знаки, кредитні карти, розписки тощо); відображення інформації про подію злочину в пам'яті свідків-очевидців, котрі допитувалися під час досудового розслідування (ідеальні сліди); речові докази (мобільні засоби зв'язку); цифрові сліди (застосунки та програми, що використовувалися злочинцями, електронні документи; збережені на носіях електронної інформації, фото-та відеозображення жертв тощо). Доведено, що з погляду криміналістичної характеристики торгівлі людьми значення має як конкретне місце здійснення вербування, транспортування (переміщення) й експлуатації потерпілого, так і країна, на території та під юрисдикцією якої було вчинено злочин. Криміналістичні ознаки обстановки місця вчинення торгівлі людьми мають взаємозумовлені зв'язки з іншими елементами криміналістичної характеристики цього виду злочинів, що має враховуватися слідчими під час висунення версій і планування розслідування на початковому його етапі.

Метою роботи є дослідження діапазону ефективності інструментів пен тестування з точки зору часу відгуку та охоплення. В роботі розглядається впровадження мережних систем виявлення вторгнень з відкритим кодом для отримання та збереження мережних цифрових доказів («відбитків») при робочих навантаженнях.