Статті в журналах з теми "Хірургія пластична"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Хірургія пластична.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-20 статей у журналах для дослідження на тему "Хірургія пластична".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Andryushchenko, V. V., І. М. Lukavenko та О. V. Yazykov. "ДОСВІД ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПРОТОКОВОГО ПАПІЛОМАТОЗУ ГРУДНОЇ ЗАЛОЗИ ТА ЗВ’ЯЗОК СТУПЕНЯ ПРОЛІФЕРАЦІЇ З ЕКСПРЕСІЄЮ АЛЬФА–РЕЦЕПТОРІВ ЕСТРОГЕНУ". Klinicheskaia khirurgiia, № 11 (20 листопада 2017): 51. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.11.51.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Проліферативна доброякісна дисплазія (ДД) грудної залози (ГЗ) належить до передпухлинних станів. Хірургічне втручання з приводу ДДГЗ є основним методом лікування. Мініінвазійні хірургічні технології є затребуваними.
Матеріали і методи. Проаналізований 3-річний досвід мініінвазивного хірургічного лікування хворих з приводу протокового папіломатозу ГЗ. Проведений порівняльний аналіз ступеня проліферації дисплазії та експресії альфа–рецепторів естрoгену (EsRα).
Результати. Встановлено ефективність запропонованого способу лікування протокового папіломатозу ГЗ. Доведено залежність між ступенем проліферації проток ГЗ і експресією EsRα.
Обговорення. Сьогодні універсального способу хірургічного лікування протокового папіломатозу ГЗ немає. Використання сучасних методів імуногістохімії та індивідуалізація способів втручання сприятимуть покращенню результатів лікування.
Висновок. Мініінвазивні методи хірургічного лікування забезпечують радикальне лікування протокового папіломатозу ГЗ, естетичне задоволення пацієнток і лікаря.
Ключові слова: доброякісна дисплазія грудних залоз; протоковий папіломатоз; EsRα; хірургічне лікування; пластична хірургія; рак грудної залози.
2
Kryzhevskiy, V. V., O. O. Tsyhanenko, M. V. Shevchuk, Y. V. Rybianets, R. V. Ivanchenko, I. M. Chegol, N. L. Toan та T. M. Pulupenko. "Огляд консервативних методів лікування у хворих на оніхокриптоз". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (26 березня 2019): 75–82. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9917.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведено приклад використання малоінвазивних методів лікування – ортоніксія (3ТО, титанова нитка, L-вкладка, ARKADA) при лікуванні оніхокріптозу (врослого нігтя). Малоінвазивні ортоніксичні методи застосовували на базі Київської міської клінічної лікарні № 6 протягом 2012-2018 рр. Досягнуто повне відновлення нігтьової пластини і усунення вростання нігтьових пластин при малоінвазивному ортоніксичному втручанні. Лікування врослого нігтя стає більш ефективним. Дані методики усувають недоліки інших систем і оперативних методик, оскільки одночасно діє на два патогенетичні фактори, а саме на нігтьову пластину, моделюючи її подальше зростання, і на нігтьові валики, формуючи їх анатомічно під фізіологічну форму нігтьової пластини. Спираючись на клінічний досвід лікарів Київської міської клінічної лікарні № 6 та співробітників кафедри загальної та невідкладної хірургії НМАПО імені П. Л. Шупика, можна сказати, що дані методики можуть застосовуватися в клінічній практиці лікарів України.
3
Volkov, R. K. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ КОМПРЕСІЙНОГО ОДЯГУ ТА СИЛІКОНОВИХ ПЛАСТИН ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПАТОЛОГІЧНИХ РУБЦІВ ШКІРИ У ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ТРАВМ ТА ОПЕРАЦІЙ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (28 січня 2020): 48–57. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10792.
Повний текст джерелаАнотація:
Реабілітація потерпілих з опіками, травмами та після операцій завжди була й залишається актуальною, адже навіть обмежені ураження шкіри, які не становлять проблеми для хірурга в плані їхнього загоєння або оперативного лікування, можуть викликати розвиток рубцевих масивів з деформаціями, контрактурами, алопеціями й трофічними виразками. Незважаючи на те, що існує багато методів профілактики та лікування рубців, їх результативність залишається не завжди задовільною.
Мета − вивчити ефективність профілактики та лікування післяопікових гіпертрофічних та келоїдних рубців на основі вивчення клініко-морфологічних особливостей їх формування при використанні аплікацій силіконових пластин і компресійного одягу.
Матеріал і методи. Проведено порівняння ефективності профілактичних та лікувальних заходів у 65 хворих з післяопіковими рубцями, які виникли після поверхневих та глибоких опіків площею від 5 до 20 % поверхні тіла. Серед обстежених хворих з опіками було 30 осіб (46,2 %) чоловічої та 35 (53,8 %) жіночої статі віком від 9 до 64 років. Пацієнти були поділені на 3 групи. У першу групу ввійшли 30 хворих, в яких через 3–5 днів після повної епітелізації опікових ран використовували силіконові пластини та компресійний одяг на ділянки, в яких розпочалося утворення рубців; у другу – 19 хворих, яким силіконові пластини та компресійний одяг використовували через 20–30 днів після повної епітелізації опікових ран. Третю групу склали 16 пацієнтів із застарілими (1–3 роки після опіків) рубцями, яким була проведена кріодеструкція, ксенопластика, з аплікаціями силіконових пластин після повної епітелізації післяопераційних ран.
Результати. При клінічному обстеженні пацієнтів першої групи, які протягом 4 місяців використовували аплікації силіконових пластин та компресійний одяг, лише в двох пацієнтів (6,6 %) виявлено гіпертрофічні рубці, які призвели до незначних косметичних дефектів шкірних покривів, у 9 (30 %) пацієнтів відзначався яскраво-рожевий колір шкірних покривів протягом перших двох місяців, у інших 19 пацієнтів утворення патологічних рубців не виявлено.
Аналіз результатів лікування пацієнтів другої групи, яким силіконові пластини накладали на гіпертрофічні та келоїдні рубці через 20–30 днів після епітелізації опікових ран протягом 4 місяців, проводився за допомогою універсальної шкали. Загальна сума балів після проведеного лікування зменшилася в 2,6 раза, що свідчить про значну ефективність вказаного методу лікування. Електронно-мікроскопічне дослідження рубців після застосування силіконових пластин показало, що в сполучній тканині помітно знижувався вміст фібробластів, спроможних до інтенсивного колагеноутворення. Застосування силіконових пластин під час загоєння тяжких опікових ран приводило до покращення епітелізації, зникнення запального процесу, значного зменшенням кількості дерматогенних ускладнень.
Висновки. Клінічно та морфологічно встановлено високу ефективність застосування силіконових пластин та компресійної терапії, а також кріодеструкції з ксенопластикою, для профілактики утворення та лікування патологічних рубців.
4
Astapenko, O. O., N. M. Lytovchenko, T. M. Kostiuk та I. A. Shynchukovskiy. "Використання конструкцій із біодеградуючого матеріалу біоактивної дії у реконструктивно-відновній хірургії щелепно-лицевої ділянки". CLINICAL DENTISTRY, № 4 (4 лютого 2021): 5–18. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.4.11713.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. На сьогодні для фіксації кісткових фрагментів у щелепно-лицевій хірургії (ЩЛХ) найширше використовують накісткові титанові пластини й шурупи. Необхідність повторної операції із видалення металоконструкції збільшує терміни непрацездатності хворого, економічні витрати на лікування та психоемоційне навантаження на хворого, пов’язане з переживанням і додатковим стресом. Все це призвело до появи альтернативного методу остеосинтезу з використанням біодеградуючих пластин і шурупів, які не мають зазначених вад.
Мета дослідження – підвищити ефективність хірургічного лікування хворих із вродженою та набутою кістковою патологією щелепно-лицевої ділянки з використанням фіксуючих конструкцій заданих властивостей із біодеградуючого матеріалу біоактивної дії.
Матеріали і методи. При виконанні дослідження були використані такі методи: 1) в експериментальній частині роботи – фізико-хімічні, санітарно-хімічні, токсиколого-гігієнічні – з метою визначення можливості використання ЕПУ–ГАП–ЛЕВ-композиції для виготовлення фіксаторів кісткових фрагментів при проведенні остеосинтезу в ЩЛД, фізико-механічні (для визначення міцніших, еластичних, в’язко-пружних властивостей ЕПУ та його композицій з ГАП та ЛЕВ), рентгенологічні (для контролю якості проведення експерименту на тваринах), морфологічні (гістологічні та морфометричні дослідження кісткових регенератів у ділянці дефекту нижньої щелепи (НЩ) при імплантації поліуретанових і титанових пластин і шурупів) – для вивчення перебігу процесів репаративної регенерації м’яких і кісткової тканин і перебудови кісткової тканини в ділянці травматичного ушкодження; 2) в клінічній частині роботи – клініко-лабораторні (для визначення динаміки основних клінічних симптомів і результатів лікування хворих), рентгенологічні методи (рентгенографія кісток лицевого черепа в традиційних укладках, ортопантомографія, КТ 3D, створення і аналіз комп’ютерних 3D моделей, рентгенденситометрія, рентгенморфометрія) – для визначення характеру патологічного поцесу в кістковій тканині й дослідження архітектоніки кісткової тканини ЩЛД, контролю за перебігом консолідації переломів (у тому числі інтраопераційних), статистичні методи (визначення середніх величин, похибок середніх і вірогідності розбіжностей у групах, кореляційний та регресійний аналіз) – для обробки й аналізу отриманих результатів).
Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження стали основою для пошуку способів отримання матеріалу без металевого дефекту, з якого можна було б виготовити фіксатор у вигляді пластин і гвинтів для остеосинтезу щелепно-лицевої ділянки. Розроблено біорезорбтивний матеріал біоактивної дії (ЕПП-ГАП-ЛЕВ) на основі поліуретанової композиції, що містить 20 % гідроксиапатиту і 6 % левамізолу для остеосинтезу. Результати експериментальних досліджень лягли в основу клініко-рентгенологічних досліджень. Доведено ефективність фіксаторів ЕПУ-ГАП-ЛЕВ для остеосинтезу при лікуванні пацієнтів з переломами і деформаціями лицевого черепа.
Висновки. Позитивні результати власних клінічних досліджень в ранні й віддалені терміни свідчили про ефективність і перспективність використання полімерних (у тому числі ЕПУ-ГАП-ЛЕВ) мініпластин у хірургічному лікуванні переломів кісток лицевого черепа зі зміщенням. Завдяки правильному плануванню лікування всі пацієнти, в лікуванні яких застосовували полімерні фіксатори, змогли отримати повну реабілітацію.
5
Берназ-Лукавецька, Олена Михайлівна. "ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕНАЛЕЖНЕ НАДАННЯ ПОСЛУГ ПЛАСТИЧНОЇ ХІРУРГІЇ". Часопис цивілістики, № 35 (16 лютого 2020): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i35.182.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз особливостей цивільно-правової відповідальності за неналежне надання послуг пластичної хірургії. Розглядаються умови настання цивільно-правової відповідальності, до яких зараховують протиправність поведінки (дій або бездіяльності) виконавця послуг; шкоду як наслідок протиправної поведінки; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою; вину. Окрім того, узагальнено та проаналізовано різноманітні наукові підходи щодо відмежування між договірною та деліктною відповідальністю.
6
Sydorenko, L., and O. Shaldenko. "WEIGHTED POLYPOINT TRANSFORMATIONS OF THE PLASTIC SURGERY’S POSSIBLE RESULTS MODELING." Modern problems of modeling 15 (June 13, 2019): 151–60. http://dx.doi.org/10.33842/2313-125x/2019/15/151/160.
Повний текст джерела
7
Galych, S. P., M. O. Artemenko та O. A. Hyndych. "Склеротерапія під контролем ультразвукового дослідження в лікуванні венозних мальформацій обличчя". Klinicheskaia khirurgiia 86, № 3 (28 лютого 2019): 24–26. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.03.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Дослідження сучасних можливостей використання черезшкірної склеротерапії під контролем ультразвукового дослідження в лікуванні венозних мальформацій обличчя.
Матеріали і методи. У відділенні мікросудинної та пластичної хірургії протягом 2016 – 2017 рр. проведено обстежен- ня та лікування методом склеротерапії 12 хворим з венозними мальформаціями. Жінок було 7, чоловіків – 5. У 5 пацієн- тів мальформації локалізувались в області щоки (жувальний м'яз), у 5 – в області верхньої або нижньої губи, у 2 – в об- ласті нижньої третини обличчя та шиї.
Результати. У 4 пацієнтів спостерігали повне склерозування мальформації, у 3 – склерозування більше половини ді- аметра мальформації протягом 3 – 6 тижнів, у 5 – склерозування менше половини діаметра мальформації протягом 3 – 12 тижнів.
Висновки. Склеротерапія під контролем ультразвукового дослідження є ефективним та безпечним методом лікуван- ня венозних мальформацій обличчя.
8
Мальований, В. В., Л. Є. Війтович та С. О. Нестерук. "ДОСВІД ХІРУРГІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ ПЕРЕЛОМІВ РЕБЕР". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 грудня 2021): 112–14. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i3.12523.
Повний текст джерелаАнотація:
Еволюція техніки оперативних утручань пройшла шлях від накладання простих фіксуючих дротяних швів під час торакотомії до застосування спеціальних анатомічних металевих пластин. У зв’язку з цим розширювалися і дещо видозмінювалися показання до хірургічного лікування переломів ребер.
Мета – узагальнити досвід металоостеосинтезу ребер при травмі грудної клітки.
Матеріал і методи. На базі відділення торакальної хірургії КНП «Тернопільська університетська лікарня» ТОР за період 2015–2020 рр. проліковано 487 хворих з травмою грудної клітки.
Результати й обговорення. Багато дискусій виникає щодо термінів оперативного втручання для стабілізації переломів ребер. Важливим є детальне передопераційне планування. У 207 пацієнтів проведено МОС ребер за допомогою блокованих компресуючих пластин (LCP) та гвинтів. Ця методика сприяє ранній мобілізації пацієнтів, забезпечуючи стійку фіксацію уламків в умовах постійної рухомості грудної клітки. Контроль над болем та мобілізація грудної клітки є відправними точками у лікуванні ізольованої травми грудної клітки.
Висновки. Основними показаннями до металоостеосинтезу ребер є множинні флотуючі переломи ребер з порушенням каркасності грудної стінки, переломи ребер зі зміщенням уламків, з внутрішньоплевральними ускладненнями, вираженим больовим синдромом, дихальними розладами, а також деформації грудної клітки. Важливим є усунення загрози травмування легеневої паренхіми уламками ребер.
9
Лисичина, Світлана, та Валентина Мотроненко. "СТРОМАЛЬНО-ВАСКУЛЯРНА ФРАКЦІЯ ЖИРОВОЇ ТКАНИНИ: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ РЕГЕНЕРАТИВНОЇ БІОІНЖЕНЕРІЇ". Біомедична інженерія і технологія, № 5 (12 травня 2021): 17–24. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.5.225564.
Повний текст джерелаАнотація:
Реферат – Бурхливий розвиток пластичної естетичної хірургії сприяв збільшенню досліджень якостей жирової тканини, яка залишалась після операцій ліпосакції. Це допомогло детально описати її потенціал і з’ясовати, що в стромально-васкулярній фракції (СВФ) жирової тканини містяться стовбурові клітини, які можуть бути потенційним джерелом матеріалів для регенеративної медицини.
Наразі ведуться десятки досліджень, спрямованих на вивчення потенціалу СВФ, зокрема її застосування при проблемах шкіри, шрамах, остеоартрозі, тендинопатії, загоєнні ран, андрогенній алопеції, васкулопатії, мігрені та рубцюванні голосових складок. Та попри значну кількість досліджень і можливих перспектив, поки ще немає офіційно затверджених протоколів і дозволів використання цієї методики для лікування конкретних хвороб. Оскільки проведених експериментів ще недостатньо, а правове регулювання цієї сфери не сформовано.
У цій роботі аналізуються останні систематичні та стислі літературні огляди, що стосуються біологічних властивостей, клінічних застосувань та регуляторних вимог до СВФ з метою формування загального уявлення про поточний статус СВФ жирової тканини, як альтернативного джерела для регенеративної медицини.
10
Лаврик, Андрій, Вікторія Пилипенко, Сергій Галич, Андрій Згонник, Олена Дмитренко, Олексій Дабіжа та Анастасія Панків. "СИНДРОМ ПРАДЕРА-ВІЛЛІ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ В ЛІКУВАННІ ПІДЛІТКІВ І ДОРОСЛИХ". Problems of Endocrine Pathology 79, № 1 (15 березня 2022): 43–50. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2022.1.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Синдром Прадера–Віллі (СПВ) — це генетичне захворювання, яке характеризується розвитком тяжких форм ожиріння в комплексі з рядом коморбідних станів. Відомі терапевтичні методи лікування ожиріння при СПВ дають помірний позитивний ефект, а хірургічні методи корекції ваги мають високий ризик розвитку післяопераційних ускладнень. Мета дослідження: проаналізувати результати проведеного бариатричного хірургічного втручання методом лапароскопічного дистального шунтування шлунка з одним анастомозом та з подальшою пластичною корекцією шкірно-жирових клаптів і надлишкових тканин у пацієнта з синдромом Прадера–Віллі, ускладненим морбідним суперожирінням (ІМТ = 73 кг/м2). Клінічний випадок: Одному хворому із генетичним захворюванням — синдромом Прадера– Віллі, що поступив у клініку з морбідним суперожирінням (ІМТ=73 кг/м2) та його ускладненнями, виконано лапароскопічне дистальне шунтування шлунка з одним анастомозом та подальшою пластичною корекцією. Після операції вага пацієнта зменшилася на 80 кг, нормалізувалися показники рівня глюкози та артеріального тиску, уночі пацієнт спить без використання CPAP-апарата, рухається вільно без задишки. Обговорення. Показами до проведення бариатричної операції у пацієнтів із СПВ вважається наявність індексу маси тіла (ІМТ) ≥ 35 кг/м2 у поєднанні з тяжкими супутніми коморбідними станами (синдром обструктивного апное, синдром Піквіка, ЦД 2 типу, неалкогольний стеатогепатоз тяжкої форми, захворювання опорно-рухового апарату), або ІМТ ≥ 40 кг/м2 у поєднанні з більш легкими супутніми патологіями. Пошук оптимальної методики лікування ожиріння у хворих на СПВ продовжується. Висновки. Важливий мультидисциплінарний підхід до лікування хворих з СПВ з обов’язковим залученням ендокринологів, генетиків, терапевтів і бариатричних хірургів. Проведення сучасних бариатричних операцій у комплексі з медикаментозним лікуванням дозволяє досягти стійкого зниження маси тіла та позитивної медико-соціальної реабілітації у хворих на морбідне ожиріння.
11
Запорожан, С. Й., та Н. В. Тузюк. "ЛІКУВАННЯ ОПІКОВИХ РАН ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ КСЕНОТРАНСПЛАНТАНТІВ, НАСИЧЕНИХ НАНОКРИСТАЛАМИ СРІБЛА". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 3 (8 грудня 2021): 24–28. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.3.12562.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. На сьогодні частота опікових травм у розвинутих країнах світу сягає 1:1 тис. населення. Так, за даними Американської опікової асоціації щорічно майже 200 тис. людей отримують опіки, половині з них необхідна госпіталізація, а приблизно у 5 тис. пацієнтів опікова травма закінчується летально. При опіковій травмі залишається актуальною проблема відновлення цілості шкірного покриву при глибоких та великих за площею опіках. Протягом тривалого часу лікарі-комбустіологи різних країн світу запропонували різні методи аутодермопластики, а для тимчасового закриття опікових ран – синтетичні замінники шкіри, дермальні еквіваленти, ксенотрансплантати. Однак незважаючи на досягнуті успіхи у лікуванні опікових ран, розробляються нові підходи з використанням ксенотрансплантатів із насиченням їх нанокристалами срібла.
Мета дослідження – вивчити вплив використаних ксенотрансплантатів, насичених нанокристалами срібла, на перебіг ранового процесу в пацієнтів з опіковими ранами різного ступеня тяжкості та площі ураження.
Матеріали і методи. В основу роботи покладено результати аналізу лікування 155 хворих із опіковими травмами, які перебували на стаціонарному лікуванні в Центрі термічної травми та пластичної хірургії комунального некомерційного підприємства «8 міська клінічна лікарня м. Львова» з 2017 до 2021 р. Протягом дослідження пацієнти отримували адекватну стаціонарну допомогу, під час лікування застосовували операційні та консервативні методи. Після виписки із стаціонару здійснювалися динамічні спостереження за ними протягом 6 місяців. В обстеженні пацієнтів використовували лабораторні клінічні та біохімічні, мікробіологічні та морфологічні методи дослідження. Для діагностики глибини дермальних опіків застосовували дистанційний безконтактний метод термографії при допомозі медичного тепловізора ULIRVIZION T1-120.
Результати. Серед пацієнтів з опіковою травмою чоловіків було 102 (66 %), з них у віці 20–59 років 84 пацієнти (54 %), жінок – 53 особи (34 %), з них 118 пацієнток у віці 20–50 років (76 %). Найстарший пацієнт був у групі жінок у віці 90 років (0,64 %). З числа госпіталізованих у Центр термічної травми та пластичної хірургії 41 особу (26 %) направили з хірургічних відділень ЦРЛ, 19 пацієнтів (12 %) – із хірургічних відділень інших лікувальних закладів, 58 (38 %) – госпіталізовані каретою екстреної допомоги, а 37 осіб (24 %) самостійно звернулись у приймальне відділення. За локалізацією опікові рани діагностовано на стопах у 5 пацієнтів (3,72 %), на тулубі – в 12 (7,7 %), на плечовому поясі, верхній кінцівці (кінцівках) – у 14 (9,0 3 %), на зап’ясті, кисті (кистях) – в 15 (9,7 %), на голові (шиї) – у 20 пацієнтів (12,9 %), на кульшових суглобах, стегнах та гомілках – в 37 (23,9 %), на декількох частинах тіла – у 52 (33,55 %). За глибиною ураження опікових ран найбільше пацієнтів спостерігали з ІІАВ ступенем у 57 осіб (36,8 %), серед яких переважали чоловіки у віці 20–59 років – 40 (25,8 %). У 40 осіб (25,8 %) спостерігали І–ІІА ступені ураження, серед яких переважали особи працездатного віку (20–59 років) – 33 (21,3 %), 36 (23,2 %) із ІІВ–ІІІ ступенями ураження, а у 22 пацієнтів (14,2 %) – тяжкий ступінь ураження. За площею опікової поверхні частіше спостерігали малі (до 10 %) – у 111 пацієнтів (71,6 %), серед яких було 83 пацієнти (53,6 %) у віці 20–59 років, помірні (11–39 %) – у 33 (21,3 %), поширені (40 % і більше ураження) – в 11 (7,1%).
Висновки. Найчастіше з опіковою травмою на стаціонарному лікуванні перебували чоловіки та жінки у віці 20–59 років, працездатного віку – 118 пацієнтів (76 %). У комплексному лікуванні дермальних опіків І–ІІА, ІІ–ІІІ ступенів тяжкості з площами уражень до 10; 10–29; 30–49 % рекомендовано використовувати клапті ксенотрансплантатів, насичені нанокристалами срібла, що значно скорочує середню тривалість лікування хворих у стаціонарі.
12
Ковач, І. В., Г. Е. Зуб, О. М. Кучеренко та М. І. Влад. "НОВІ ПІДХОДИ ДО ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМУ КУТА НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ В ДІТЕЙ 9-18 РОКІВ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 118, № 1 (29 березня 2022): 83–88. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-43-1.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній щелепно-лицевій хірургії для фіксації кісткових фрагментів при переломах різної локалізації широко використовують накісні титанові пластини та шурупи для остеосинтезу, що принципово дозволяє забезпечити надійне утримання уламків в трьох площинах на весь період консолідації перелому. Мета дослідження. Визначення безпечних точок для фіксації мініпластин під час лікування переломів кута нижньої щелепи у дітей 9-18 років. Матеріали та методи дослідження. Нами було проведено аналіз історій хвороб дітей віком від 9 до 18 років з переломами кутів нижньої щелепи, які лікувались шляхом остеосинтезу у щелепно-лицевих відділеннях міських лікарень м. Дніпро за період з 2012 по 2022 роки. Під час складання плану лікування переломів кута нижньої щелепи нами був проведений аналіз 64 комп’ютерних томограм у дітей 9-18 років для визначення безпечних зон фіксації мініпластин. Томограми були проведені на томографі Planmeca. Всім пацієнтам було зроблено також 64 ортопантомограми та проведено їх аналіз. Під час проведення клінічних досліджень дітей 9-18 років з переломами кута нижньої щелепи, які знаходились на лікуванні за останні 10 років в дитячих щелепно-лицьових відділеннях (ЩЛВ) м. Дніпро, нами було виділено 3 групи дітей. На підставі даних, отриманих під час дослідження ортопантомограм і комп’ютерних томограм, нами були визначені безпечні для свердління точки при фіксації мініпластини під час лікування переломів кута нижньої щелепи шляхом остеосинтезу у дітей 9-18 років. Крім того, визначені точки свердління під гвинти можливо використовувати під час розробки хірургічного шаблону, позиційованого на зубах.
13
Kirkilevsky, S. I., A. A. Mashukov, V. E. Maksimovsky, A. I. Rybin, O. I. Tkachenko, R. R. Yarema, D. N. Osadchy, M. A. Ohorchak, V. V. Pirogov та V. A. Linekevich. "МІСЦЕ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕВНОЇ ГІПЕРТЕРМІЧНОЇ ХІМІОПЕРФУЗІЇ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ПЕРИТОНЕАЛЬНО-ДИСЕМІНОВАНИЙ РАК ШЛУНКА". Вісник наукових досліджень, № 4 (31 січня 2019): 13–25. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9796.
Повний текст джерелаАнотація:
Виконання поєднання гастректомії (ГЕ), перитонеоектомії (ПЕ) і внутрішньочеревної гіпертермічної хіміоперфузії (ВЧГТХП) при раку шлунка (РШ) є частиною специфічної медичної ідеології, яку впровадила група ентузіастів, об’єднаних під егідою PSOGI (Peritoneal Surface Oncology Group International – Всесвітня медична спільнота з вивчення перитонеального канцероматозу). Очікується, що з часом ГЕ/ПЕ/ВЧГТХП стане стандартом комбінованого лікування хворих на канцероматоз при РШ. У статті представлено досвід Одеського центру реконструктивної та пластичної медицини і Одеського національного медичного університету щодо використання методики внутрішньочеревної гіпертермічної хіміоперфузії (ВЧГТХП або процедури HIPEC), у т.ч. в лікуванні хворих на перитонеально-дисемінований рак шлунка. Коротко представлено огляд деяких етапів розвитку хірургії раку шлунка.
Мета дослідження – вивчити і дослідити виживання хворих на канцероматоз при використанні стандартної внутрішньовенної хіміотерапії і процедури HIPEC.
Матеріали і методи. У дослідження включено 47 осіб, яких прооперовано з приводу канцероматозу очеревини в період 2015–2017 рр. У клініці реконструктивної та пластичної медицини Одеського національного медичного університету. Досліджували тільки радикально або умовно-радикально прооперованих хворих. Середній вік – 54,9 року, чоловіків – 14, жінок – 33. В усіх випадках діагноз було верифіковано гістологічно. Для порівняння виживання хворих після ПЕ/ВЧГТХП було набрано ретроспективну групу порівняння, в яку включили 22 хворих на канцероматоз черевної порожнини, для лікування яких застосовували тільки внутрішньовенну системну хіміотерапію (СХ).
Результати досліджень та їх обговорення. Проведене власне спостереження, засноване на аналізі історій хвороби 47 хворих, яким провели ВЧГТХП при раку шлунка, раку яєчників, колоректальному раку і деяких інших видах злоякісної патології черевної порожнини. Порівнювали виживання хворих після процедури HIPEC і пацієнтів із канцероматозом черевної порожнини, яким виконали тільки внутрішньовенну системну хіміотерапію (СХ). Виживання хворих після виконання циторедуктивних операцій (у статті використано Міжнародну абревіатуру CRS – cytoreductive surgery), в т.ч. з приводу раку шлунка, була незначно гірше, ніж після СХ. Інтерес представляє можлівість індивідуалізації схеми ВЧГТХП з точки зору призначення певного хіміопрепарату. У зв’язку з цим оформлено патент UA 121792 U від 11.12.2017. Машуков А. О., Максімовський В. Є., Четвериков С. Г., Лук’янчук О. В., Осадчий Д. М., Заволока С. О., Роша Л. Г., Пирогов В. В. Спосіб лікування раку шлунка, ускладненого канцероматозом черевної порожнини. При цьому застосовано індівідуальний підхід процедури HIPEC до виконання залежно від експресії того чи іншого маркера в пухлинній тканині. Перед процедурою виконують лапароскопію із забором достатньої кількості матеріалу з пухлинної тканини, з подальшим його імуногістохімічним дослідженням на основні маркера чутливості терапії: TOP2A, ERCC1, TS.
Висновки. З огляду на міжнародні дані й дані деяких вітчизняних онкологічних центрів (Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр), необхідний більш ретельний відбір хворих, ґрунтуючись на значенні перитонеального індексу канцероматозу (PCI – peritoneal carcinomatosis index) і рівні планованої циторедукції.
14
Rusyn, V. I., K. Ye Rumiantsev, V. V. Rusyn та V. V. Mashura. "Гастроєюнодуоденостомія в лікуванні та профілактиці неспроможності кукси дванадцятипалої кишки". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (20 січня 2020): 39–45. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.2.10762.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: оцінити ефективність сполучення дванадцятипалої кишки із петлею тонкої кишки, сформованою за Ру, в профілактиці та лікуванні неспроможності кукси дванадцятипалої кишки після дистальної резекції шлунка.
Матеріали і методи. За період з 2009 по 2019 р. автори застосували запропонований спосіб реконструкції безперервності травного тракту в 15 пацієнтів. Вперше гастроєюнодуоденостомію застосовували в пацієнтів із пошкодженням дванадцятипалої кишки внаслідок травми (3 хворі). У подальшому таку операцію виконано при неможливості надійного закриття кукси дванадцятипалої кишки під час первинної операції (4 хворі) та при неспроможності кукси в післяопераційному періоді (8 хворих). Помер один (12,5 %) пацієнт після операції з приводу неспроможності кукси дванадцятипалої кишки (ДПК).
Результати досліджень та їх обговорення. Оцінюючи досвід застосування гастроєюнодуоденостомії на виключеній за Ру петлі тонкої кишки можна виділити такі її позитивні сторони: універсальність – можливість використання як при первинно “тяжкій” куксі, так і для лікування її неспроможності; технічну простоту – хірург тільки перетинає і накладає практично стандартні анастомози без необхідності пластики, викроювання і т.д.; придатність при пенетруючих, “низьких” та юкстапапілярних виразках – пришивання тонкої кишки до кукси можливо навіть по кратеру виразки або по краю слизової шириною 1 мм (з обов’язковим використанням атравматичного шовного матеріалу); придатність при відсутності передньої стінки ДПК – після попередньо накладеного гастродуоденоанастомозу за Фіннеєм або Джабуле, після висічення перфоративної виразки за Джаддом; пластичні властивості – використання добре васкуляризованої петлі тонкої кишки для закриття дефекту ДПК із запаленими краями після неспроможності є по суті тією ж пересадкою шкірного клаптя на рановий дефект на поверхні тіла; декомпресія ДПК – при підвищенні тиску в ДПК в результаті скупчення секретів, декомпресія через анастомоз із тонкою кишкою, яка перистальтично скорочується в напрямку “від ДПК”, представляється дуже вірогідною; “редуоденізація” пасажу їжі.
15
Гуда, Н. В., та В. В. Бігуняк. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ОСНОВИ КОСМЕТИЧНОЇ ХІРУРГІЇ” СТУДЕНТАМ V КУРСУ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 7.110202 “ТЕХНОЛОГІЯ ПАРФУМЕРНО-КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ” НА КУРСІ КОМБУСТІОЛОГІЇ КАФЕДРИ ЗАГАЛЬНОЇ ТА ОПЕРАТИВНОЇ ХІР". Медична освіта, № 1 (31 липня 2013). http://dx.doi.org/10.11603/me.v0i1.1126.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розкриває основні положення навчальної програми з предмета “Основи косметичної хірургії”для студентів V<br />курсу фармацевтичного факультету зі спеціальності 7.110202 “Технологія парфумерно-косметичних засобів”, адаптова-<br />ної до умов роботи базового відділення опікової травми та пластичної хірургії, напрямків наукової та практичної діяль-<br />ності викладачів курсу комбустіології кафедри загальної та оперативної хірургії з топографічною анатомією ТДМУ імені<br />І. Я. Горбачевського.
16
Григор'єва, Т. Г., С. В. Коркунда, Г. А. Олійник та С. А. Голобородько. "СУЧАСНІ АСПЕКТИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРІВ ІЗ КОМБУСТІОЛОГІЇ ТА ПЛАСТИЧНОЇ ХІРУРГІЇ". Медична освіта, № 3 (14 липня 2013). http://dx.doi.org/10.11603/me.v0i3.928.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна економічна ситуація вимагає розробки нових підходів в організації та проведенні післядипломного навчання<br />в медицині. Підготовка до Євро-2012 в Харківському регіоні обумовила створення удосконалених планів та їх реалізацію<br />щодо надання медичної допомоги при масових ураженнях. Післядипломне навчання з питань термічної травми представ-<br />лено досвідом роботи кафедри комбустіології, реконструктивної та пластичної хірургії ХМАПО. Використання кредитно-<br />модульної системи потребує постійного удосконалення викладачами свого професійного рівня та дозволяє проводити<br />навчальний процес на сучасному інформаційно-технологічному рівні.
17
Аврунін, О. Г., А. Е. Кокорев, А. О. Киряк та О. М. Сорочан. "ОГЛЯД МЕХАНІЧНИХ І ТЕРМОДИНАМІЧНИХ МОДЕЛЕЙ ШКІРИ ЛЮДИНИ В КОНТЕКСТІ ПЛАСТИЧНОЇ ХІРУРГІЇ". Наука та виробництво, № 21 (1 листопада 2019). http://dx.doi.org/10.31498/2522-9990212019187881.
Повний текст джерела
18
Мохнатий, С. І., А. С. Цвык та О. М. Довгань. "Резекція задньої стулки в реконструктивній хірургії мітрального клапана". Ukrainian journal of cardiovascular surgery, 14 травня 2018, 61–64. http://dx.doi.org/10.30702/ujcvs/18.31/12(061-064).
Повний текст джерелаАнотація:
В даній статті приведений аналіз даних 56 пацієнтів із вираженою мітральною недостатністю (МН), зумовленою пролапсом мітрального клапана (ПМК), прооперованих у період із січня 2011 до червня 2017 року на базі ДУ «НПМЦДКК МОЗ України». Всім пацієнтам виконана реконструкція МК з використанням резекції задньої стулки. Пластика була успішною в усіх пацієнтів безпосередньо після хірургічного втручання. Віддалений період спостереження склав від 6 до 72 місяців (у середньому 32,3±15,3 місяці). Корекція була остаточною в усіх пацієнтів. У 6 (10,7%) пацієнтів є невелика (mild) МН. Випадків помірної або вираженої МН за час спостереження не зафіксовано. Випадків госпітальної летальності не було. Таким чином, резекція задньої стулки МК, хоча і є однією з найперших методик пластики МК, досі залишається актуальним хірургічним прийомом.
19
Rudenko, S. A., A. V. Rudenko, N. O. Yoffe та V. L. Dyachenko. "Хірургічна корекція мітральної недостатності ішемічного генезу в поєднанні з пластикою лівого шлуночка серця". Ukrainian journal of cardiovascular surgery, 22 травня 2019, 29–31. http://dx.doi.org/10.30702/ujcvs/19.3505/048029-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Хронічна ішемічна мітральна регургітація є частим і тяжким ускладненням після інфаркту міокарда. Його патофізіологічні механізми пояснюють ремоделювання лівого шлуночка, індукують зміщення папілярних м’язів і змінюють кут нахилу стулок клапана. Наявність ішемічної мітральної недостатності незалежно пов’язана зі смертністю і захворюваністю після інфаркту міокарда. У Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМНУ за останні роки було прооперовано 42 пацієнти, яким виконано поєднані втручання на мітральному клапані та лівому шлуночку серця. Лінійна пластика лівого шлуночка була виконана у 29 (69 %) випадках, ще 13 (31 %) хворим проведено пластику лівого шлуночка з плікацією міжшлуночкової перегородки. Найчастішим ускладненням у післяопераційний період була гостра серцево-судинна недостатність, яка виникла у 25 (59,5 %) випадках. Після пластичної корекції мітральної вади вона розвинулася у 6 (42,9 %) випадках, а при протезуванні клапана – у 19 (67,8 %) хворих (p > 0,05). Другим ускладненням за частотою виникнення була дихальна недостатність ІІ–ІІІ ступеня. Серед цієї когорти пацієнтів дихальна недостатність у післяопераційний період мала місце у 5 (11,9 %) хворих. Післяопераційна летальність після поєднаної резекції аневризми лівого шлуночка та корекції ішемічної мітральної недостатності становила 9,5 % (4). Різниця летальності після пластики мітрального клапана (14,3 %) та протезування клапана (7,1 %) виявилась статистично недостовірною (p > 0,05). Формування аневризми лівого шлуночка серця в поєднанні з ішемічною мітральною недостатністю обумовлюють значну тяжкість стану хворих. Прогностична летальність (EuroSCORE) у цієї категорії пацієнтів досягла 33,5 ± 5,4 %. Основним фактором, що впливав на рівень післяопераційної летальності є ступінь серцевої недостатності.
20
Boimuradov, Sh A., та Sh Sh Yusupov. "ТАКТИКА МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ІЗ ДЕФОРМАЦІЯМИ ЗОВНІШНЬОГО НОСА І ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ". Вісник наукових досліджень, № 3 (23 листопада 2016). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2016.3.6972.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання діагностики, планування та лікування хворих з деформацією лицевого скелета залишаються вкрай актуальними. Ми обстежили 100 пацієнтів на базі відділення пластичної хірургії Другої клініки Ташкентської медичної академії, з яких 71% склали чоловіки. Усіх обстежуваних було поділено за віковим критерієм на 3 групи: 18–28 років (група склала 58 % від усіх пацієнтів), 29–39 років (30 %) та старші 40 років (12 %). Усі хворі мали порушення дихання та зубощелепну патологію, 70 % з них з переважною деформацією зовнішнього носа, а 30 % – зубощелепного апарату. Проведені обстеження вказують на значну поширеність та варіативність клінічних проявів деформацій зовнішнього носа та внутрішніх носових структур. Поєднання рентгенологічного та ендоскопічного методів, способи Воячека та Гляцеля об’єктивізують дані та дозволяють підвищити клінічну ефективність лікування.