Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Хірургічні операції.
Статті в журналах з теми "Хірургічні операції"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Хірургічні операції".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Коvalyov, О. P., О. М. Luhlka, І. І. Nemchenko та V. І. Lyakhovskyi. "ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ЗОБУ". Klinicheskaia khirurgiia, № 11 (20 листопада 2017): 48. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.11.48.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовані результати хірургічного лікування 606 хворих з приводу різних форм зобу. Відображені показання до операції, оперативне втручання, новітні хірургічні технології. За вузлового і дифузного токсичного зобу (ДТЗ) перевагу віддають радикальним методам операцій. Застосування екстрафасціальних маніпуляцій на щитоподібній залозі (ЩЗ) та прецизійної техніки дозволяє зменшити вірогідність ушкодження під час операції гортанних нервів і прищитоподібних залоз та частоту післяопераційних ускладнень.
Ключові слова: щитоподібна залоза; зоб; хірургічне лікування.
2
Parkhomenko, K. Yu. "Хірургічні аспекти коморбідної патології: симультанні операції під час лапароскопічної герніопластики". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 12 (28 грудня 2018): 26–29. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.12.26.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Вивчення частоти супутньої хірургічної патології та симультанних операцій під час лапароскопічного лікування гриж різної локалізації. Матеріали і методи. Проаналізовано частоту та структуру симультанних операцій під час лапароскопічної герніопластики, виконаної 222 хворим протягом 2016 – 2018 рр. Результати. Симультанні операції виконали у 54,2% хворих. У структурі симультанних операцій переважали лапароскопічна холецистектомія та адгезіолізис. Операції з приводу поєднаної гінекологічної та урологічної патології становили 21% від загальної кількості симультанних операцій. Не виявлено суттєвого впливу симультанних операцій на частоту розвитку ускладнень та строки лікування хворих у стаціонарі. Висновки. Хворим, яким має бути виконана герніопластика, необхідне ретельне передопераційне обстеження із залученням суміжних спеціалістів. За наявності поєднаної хірургічної патології симультанне оперативне втручання повинна виконувати бригада хірургів, які опанували відповідною методикою операції.
3
Qadir, A. A. "Якість життя пацієнтів після реконструктивно-відновних операцій, виконаних із приводу непухлинних захворювань товстої кишки". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (2 січня 2019): 18–28. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.4.9709.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: показати можливості сучасних реконструктивно-відновних операцій в забезпеченні якості життя хворих, оперованих із приводу тяжких непухлинних захворювань товстої кишки при нетипових анатомічних взаємовідношеннях відрізка тонкої кишки і хірургічного анального каналу, а також при функціональних порушеннях тонкої кишки.
Матеріали і методи. Якість життя досліджували у 103 пацієнтів за допомогою неспецифічного опитувальника Study–Short Form – MOS – SF 36. Пацієнтів розділили на дві групи: контрольну – 35 здорових осіб і досліджувану – 68 пацієнтів, оперованих із приводу тяжких непухлинних захворювань товстої кишки: виразкового коліту, сімейного аденоматозного поліпозу, хвороби Крона товстої кишки. Пацієнтів досліджуваної групи були, в свою чергу, поділили на підгрупи А, яким виконували стандартні радикальні і реконструктивно-відновлювальні операції, і підгрупу Б; у яких вимушено збільшували обсяг радикального етапу операції і застосовували вдосконалені реконструктивно-відновлювальні хірургічні втручання.
Результати досліджень та їх обговорення. Післяопераційні ускладнення виникли у 12 (17,6 %) оперованих пацієнтів. Отримані результати порівняння якості життя здорових осіб і пацієнтів із непухлинними захворюваннями товстої кишки в період до виконання хірургічних втручань, у пацієнтів до і після виконання зазначених операцій, в оперованих пацієнтів залежно від особливостей виконання радикального і реконструктивно-відновного етапів хірургічних операцій свідчать про велике значення методів хірургічного лікування в забезпеченні достатнього рівня якості життя в оперованих пацієнтів із приводу непухлинних захворювань товстої кишки, який за результатами бальної оцінки опитувальника SF 36 значною мірою наближається до показників якості життя здорових осіб.
Високий рівень якості життя в оперованих пацієнтів із приводу тяжких непухлинних захворювань товстої кишки досягнуто шляхом вдосконалення радикальних і реконструктивно-відновних операцій, які сприяли значному зменшенню кількості післяопераційних ускладнень, ступеня ризику виникнення рецидиву захворювання, покращення основних функцій кишкового каналу: травлення, всмоктування, анального тримання, випорожнення і, як наслідок, ступеня вираження патологічних діарейного і постколектомічного синдромів.
4
Halei, M. M. "ТЕХНІКА ВСТАНОВЛЕННЯ ЛАПАРОСКОПІЧНИХ ПОРТІВ ДЛЯ ВИКОНАННЯ СИМУЛЬТАННИХ ЛАПАРОСКОПІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (25 лютого 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.4.11520.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. За даними офіційної статистики ВООЗ на даний момент у країнах західного світу до 30 % усіх пацієнтів, які звертаються за медичною допомогою з приводу хірургічної патології органів черевної порожнини, мають супутню хірургічну патологію [1–3]. Також з огляду на курс медицини, скерований на максимальну ефективність, рекомендують виконувати раннє хірургічне лікування таких патологій, як жовчнокам’яна хвороба, грижі стравохідного отвору діафрагми, грижі передньої черевної стінки. Мета дослідження – оцінити ергономічну складову при виконанні звичайних лапароскопічних операцій та симультанних лапароскопічних операцій при лікуванні жовчнокам’яної хвороби (ЖКХ) та поєднаних хірургічних патологій, таких, як спайкова хвороба органів черевної порожнини (ОЧП), пахові грижі, грижі стравохідного отвору діафрагми (СОД), новоутворення підшлункової залози та печінки (доброякісні). Оцінити вплив ергономіки на основні показники ефективності й безпеки операцій. Визначити переваги і недоліки методик. Оцінити чи впливає розроблений метод на ергономіку під час операції. Матеріали і методи. Остежено 175 пацієнтів, які перенесли операції для симультанного лікування супутнього й основного хірургічного захворювань на базі ВОКЛ ВІМДЛ. Аналізували та порівнювали показники операцій, такі, як тривалість доопераційного обстеження, тривалість операції, кількість інтраопераційних ускладнень, кількість ліжко-днів після операції, інтенсивність больового синдрому, частота ранніх післяопераційних ускладнень. Використано методику з нульовою гіпотезою, аналіз за Пірсоном, метод Манна – Уїтні. Результати. Виконання симультанного лапароскопічного втручання з використанням розробленої техніки позитивно впливає на час операції та кількість інтраопераційних ускладнень. Також помітний вплив на комфорт під час операції, що виражається через зменшення психоемоційної та фізичної втоми у хірургів після операцій із використанням розробленої техніки, порівняно зі звичайною технікою, що дозволяє виконувати одномоментне лікування холецистолітіазу та супутньої хірургічної патології без погіршення ергономічних умов. Методика, розроблена на базі ВІМДЛ ВОКЛ, є ефективною та безпечною. Висновки. Рівень фізичної та емоційної втоми прямо впливає на якість виконання операції, а також на проведення наступних операційних втручань, що відображається у статистичних даних рівня ускладнень та часу операцій, які суттєво знижуються після того, як ми впровадили техніку виконання симультанних операцій.
5
Zakharash, M. P., V. V. Balytskyy та O. G. Kuryk. "Сучасні хірургічні технології у лікуванні пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 11 (1 листопада 2018): 22–25. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.11.22.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Покращення результатів хірургічного лікування пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки шляхом застосування високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin».
Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 50 пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки з використанням високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin».
Результати. Застосування високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin» зменшувало тривалість операції до (15 ± 5) хв, об’єм крововтрати до (20 ± 10) мл, потребу в наркотичних аналгетиках до (2 ± 1) мл, строки стаціонарного лікування до (4 ± 1) доба.
Висновки. У разі використання високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin» скорочується тривалість операції, зменшується об’єм крововтрати під час операції, а також інтенсивність больового синдрому в післяопераційному періоді. Після застосування зазначеної електрохірургічної технології глибина некрозу тканин незначна - (0,192 ± 0,12) мм, чим забезпечується косметичність операції.
6
Snizhko, S. S. "Тактика хірургічного лікування хворих із перфораціями стравоходу ускладненими гострим гнійним медіастинітом". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (3 січня 2019): 77–84. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.4.9717.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: покращити лікування хворих із перфорацією стравоходу ускладненою гострим гнійним медіастинітом.
Матеріали і методи. Впродовж 2004–2018 рр. у відділенні торакальної хірургії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні обстежено і проліковано 30 хворих із перфораціями стравоходу (ПС) та гострим гнійним медіастинітом (ГГМ).
Результати досліджень та їх обговорення. Хірургічні доступи при ПС та ГГМ повинні передбачати хорошу візуалізацію всіх уражених ділянок середостіння з проведенням широких медіастинотомій. Для покращення результатів лікування запропоновано хірургічну тактику лікування ПС та ГГМ, яка передбачає інтрамедіастинальне введення антибактеріальних препаратів (ІМВА) та метод орошення швів стравоходу (МОШС) із постійною санацією навколишньої клітковини середостіння. Хірургічна тактика при ПС повинна передбачати ушивання перфоративного отвору стравоходу при відсутності розплавлення стінки стравоходу із налагодженням МОШС, що забезпечує попередження ре-інфікування клітковини середостіння, закриття або зменшення просвіту перфоративного отвору та постійну санацію швів стравоходу та наколишньої клітковини середостіння. Вибір хірургічної тактики повинен буди індивідуальний в кожному окремому випадку. Основною метою хірургічного лікування є ліквідація гнійно-запального процесу в середостінні та стабілізація стану хворих. При перфорації стравоходу, ускладненій гострим гнійним медіастинітом, розширені операції на стравоході супроводжуються високими показниками післяопераційної летальності, що обмежує їх використання у хворих із сепсисом та поліорганною недостатністю. Малоінвазивні операційні втручання за допомогою відеоасистованої торакоскопії можуть слугувати операціями вибору у хворих із перфорацією стравоходу при поширених формах гострого гнійного медіастиніту для санації і дренування гнійно-запального процесу у середостінні, стабілізації стану хворих та попередження розвитку септичних ускладнень. Застосування ІМВА та МОШС дозволяє покращити результати лікування, знизити ендогенну інтоксикацію, покращити загоєння перфорації стравоходу, ліквідувати гнійний процес у середостінні.
7
Kyselova, I. V., та A. V. Biliaiev. "Ефективність вживання вуглеводного напою перед ортопедичними хірургічними втручаннями у дітей". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 11 (1 листопада 2018): 74–77. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.11.74.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Визначити вплив передопераційного вживання вуглеводного напою на метаболічні показники стресової відповіді на ортопедичні хірургічні втручання у дітей.
Матеріали і методи. У дослідній групі 30 дітей віком старше 1 року вживали напій, що містив 25 мг харчового вуглеводу мальтодекстрину на 100 мл води, за дві години до індукції анестезії. У контрольній групі 30 дітям призначали стандартне передопераційне голодування. Порівнювали концентрації глюкози, інсуліну, кортизолу у плазмі крові, індекси інсулінорезистентності та чутливості до інсуліну та наявність кетонових тіл у сечі після операції.
Результати. Перед операцією показники концентрації глюкози у плазмі крові в дослідній групі були вище, ніж у контрольній групі (р = 0,02). Наприкінці операції в дослідній групі були вище показники індексу чутливості до інсуліну (р = 0,01), нижче показники концентрації інсуліну у плазмі крові (р=0,008) та індексу інсулінорезистетності (р = 0,01). У контрольній групі індекс інсулінорезистентності перевищував норму у 30% хворих. Кетонові тіла в сечі в дослідній групі спостерігали у 20%, в контрольній - у 50% хворих.
Висновки. Вживання вуглеводного напою за дві години до хірургічного втручання покращувало метаболічний профіль у дітей, яким виконували ортопедичні операції, та зменшувало прояви хірургічного стресу.
8
Гупало, Ю. М., Д. Ю. Шаповалов, В. В. Шапринський, А. В. Шамрай-Сас, О. А. Голяченко та Б. Л. Куліковський. "Ангіосомна реваскуляризація стопи у хворих на цукровий діабет". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 61, № 1 (30 червня 2020): 30–33. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.61.30-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Під спостереженням було 35 хворих на цукровий діабет з атеросклеротичним ураженням гомілкових артерій Chroniclimbthreaten in gischaemia (CLTI) трофічними порушеннями стопи the Wound, Ischaemia and foot Infection (WIfI) 3-4 ст., яким виконано 55 оперативних втручань: чоловіків 25 (71,4%), жінок – 10 (28,6%); середній вік – 68 років [7]. Вказаним пацієнтам виконували ультразвукове дуплексне сканування (УЗДС) артерій. За даними результатів реваскуляризації ми виділили 3 групи: пряма ангіосомна реваскуляризація була виконана 16 пацієнтам, хірургічних втручань – 22 (40%). Непряму ангіосомну реваскуляризацію виконано у 16 пацієнтів, хірургічних втручань − 28 (50,9%). Неангіосомну реваскуляризацію виконано 3 пацієнтам, втручань – 5 (9,1%). В І групі хворих 16 пацієнтів, у 2 (12,5%) виконувались повторні хірургічні втручання для покращення кровопостачання ураженої нижньої кінцівки. Із них у 1 (6,25%) виконана висока ампутація нижньої кінцівки. В ІІ групі із 16 пацієнтів у 5 (31,25%) виконані повторні втручання. Із них у 4 (25%) як результат виконана висока ампутація, а у 1 (20%) відбулось загоєння трофічних порушень. У ІІІ групі пацієнтів 3, у 1 (33%) двічі виконані повторні втручання, як результат виконана висока ампутація, у 1 (33%) – загоєння трофічних порушень впродовж 2 міс., у 1 (33%) – трофічні порушення не загоїлись (через 2 міс. після операції смерть з інших причин). Ключові слова: цукровий діабет, оклюзійно-стенотичні ураження гомілкових артерій, реваскуляризація артерій, ангіосомна теорія, ультразвукове дуплексне сканування.
9
Лаврик, Андрій, Вікторія Пилипенко, Сергій Галич, Андрій Згонник, Олена Дмитренко, Олексій Дабіжа та Анастасія Панків. "СИНДРОМ ПРАДЕРА-ВІЛЛІ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ В ЛІКУВАННІ ПІДЛІТКІВ І ДОРОСЛИХ". Problems of Endocrine Pathology 79, № 1 (15 березня 2022): 43–50. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2022.1.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Синдром Прадера–Віллі (СПВ) — це генетичне захворювання, яке характеризується розвитком тяжких форм ожиріння в комплексі з рядом коморбідних станів. Відомі терапевтичні методи лікування ожиріння при СПВ дають помірний позитивний ефект, а хірургічні методи корекції ваги мають високий ризик розвитку післяопераційних ускладнень. Мета дослідження: проаналізувати результати проведеного бариатричного хірургічного втручання методом лапароскопічного дистального шунтування шлунка з одним анастомозом та з подальшою пластичною корекцією шкірно-жирових клаптів і надлишкових тканин у пацієнта з синдромом Прадера–Віллі, ускладненим морбідним суперожирінням (ІМТ = 73 кг/м2). Клінічний випадок: Одному хворому із генетичним захворюванням — синдромом Прадера– Віллі, що поступив у клініку з морбідним суперожирінням (ІМТ=73 кг/м2) та його ускладненнями, виконано лапароскопічне дистальне шунтування шлунка з одним анастомозом та подальшою пластичною корекцією. Після операції вага пацієнта зменшилася на 80 кг, нормалізувалися показники рівня глюкози та артеріального тиску, уночі пацієнт спить без використання CPAP-апарата, рухається вільно без задишки. Обговорення. Показами до проведення бариатричної операції у пацієнтів із СПВ вважається наявність індексу маси тіла (ІМТ) ≥ 35 кг/м2 у поєднанні з тяжкими супутніми коморбідними станами (синдром обструктивного апное, синдром Піквіка, ЦД 2 типу, неалкогольний стеатогепатоз тяжкої форми, захворювання опорно-рухового апарату), або ІМТ ≥ 40 кг/м2 у поєднанні з більш легкими супутніми патологіями. Пошук оптимальної методики лікування ожиріння у хворих на СПВ продовжується. Висновки. Важливий мультидисциплінарний підхід до лікування хворих з СПВ з обов’язковим залученням ендокринологів, генетиків, терапевтів і бариатричних хірургів. Проведення сучасних бариатричних операцій у комплексі з медикаментозним лікуванням дозволяє досягти стійкого зниження маси тіла та позитивної медико-соціальної реабілітації у хворих на морбідне ожиріння.
10
Halei, M. M., I. Ya Dzubanovskij, I. P. Marchuk та P. A. Gashchyshyn. "Оцінка доцільності симультанних лапароскопічних втручань при лікуванні жовчнокам’яної хвороби з хірургічною коморбідністю органів черевної порожнини". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (11 січня 2020): 105–13. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.4.10719.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: визначити та оцінити якість надання медичної допомоги хворим з жовчнокам’яною хворобою і коморбідною хірургічною патологією, використовуючи сучасні шкали для оцінки стану хірургічних хворих. Визначити оптимальну стратегію лікування для таких пацієнтів.
Матеріали і методи. На базі ВОКЛ ВІМДЛ проліковано 410 пацієнтів з поєднаною патологією, одна з яких хронічний калькульозний холецистит і 681 хворий з прооперованою лише однією хірургічною патологією органів черевної порожнини. Використано методику з нульовою гіпотезою, аналіз за Пірсоном, Тюкі, Манна–Уїтні.
Результати досліджень та їх обговорення. Симультанне хірургічне лікування більш доцільне і краще відповідає сучасним стандартам надання медичної допомоги. Стан пацієнтів після операцій значуще не відрізнявся в обох групах. Не було клінічно значущої різниці у термінах видужання. Рівень післяопераційних ускладнень у обох групах не відрізнявся. Морбідність у обох групах дорівнювала нулю. Симультанні операції не показали підвищення стресовості для організму пацієнта. Глікемія чи інші об’єктивні показники (лабораторні дані чи показники шкал для оцінки стану пацієнта) у хворих обох груп не мала значущих відхилень. Тривалість операцій і наркозу зросли, але це не спричинило збільшення анестезіологічних ризиків. Також тривалість госпіталізації значуще не зросла, а різниця не перевищила одного ліжко-дня. Якщо порівнювати з двома госпіталізаціями для двох операційних втручань, то перевага очевидна. Методика ефективна і показує свої переваги над конвенційними методами.
11
Nikolaieva, O. V., та S. A. Petrov. "ЗАГАЛЬНА ОКСИДАНТНА ТА АНТИОКСИДАНТНА АКТИВНІСТЬ ПРИ АЛОТРАНСПЛАНТАЦІЇ ЕМБРІОНАЛЬНОЇ ЧЕРЕВНОЇ М’ЯЗОВОЇ ТКАНИНИ В ЩУРІВ". Medical and Clinical Chemistry, № 1 (16 квітня 2019): 80–86. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2019.v0.i1.10009.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Алотрансплантація ембріональної тканини є одним з актуальних напрямків у сучасній теоретичній і медичній біохімії, які розробляють для стимуляції та відновлення функцій організму. Алотрансплантацію ембріональної тканини розглядають як можливу альтернативу традиційним, консервативним методам лікування, а також як методологічну основу експериментальних розробок.
Мета дослідження – вивчити вплив алотрансплантації ембріональної черевної м’язової тканини в щурів на загальну оксидантну та антиоксидантну активність.
Методи дослідження. Для алотрансплантації ембріональної м’язової тканини використовували ембріонів строком 2–3 тижні. Під ефірним наркозом в асептичних умовах тварину фіксували до хірургічної дошки в положенні лежачи на спині, операційне поле виголювали і тричі обробляли антисептиком. В ембріонів вилучали черевну м’язову тканину, яку фіксували лігатурою до черевної стінки дорослого щура. Рану пошарово щільно зашивали вузловим швом. Алотрансплантацію проводили згідно з хірургічними правилами операцій на м’язах. Досліджувані показники визначали на першу, третю та сьому доби після операційного втручання в тканині донора та тканині реципієнта. Підсадку сформованої тканини та удавану операцію проводили для того, щоб виключити дію як самої операції, так і ефекту підсадки тканини, щоб виявити дію ембріональної тканини на сформовану. Тому кожен показник досліджували не тільки при підсадці ембріональної тканини, але й при удаваній операції та підсадці сформованої тканини до сформованої, і порівнювали аналогічні показники при всіх цих трьох видах втручань.
Результати й обговорення. Отримані результати щодо загальної оксидантної активності свідчать про те, що удавана операція та алотрансплантація ембріональної тканини призвели до розвитку оксидативного стресу в досліджуваних м’язах.
Висновки. Загальна оксидантна активність проявляється лише на сьому добу дослідження як при удаваній операції, так і при алотрансплантації ембріональної м’язової тканини в усіх досліджуваних тканинах. Загальна антиоксидантна активність визначається в усі строки дослідження після проведення всіх хірургічних маніпуляцій як у тканині донора, так і в тканині реципієнта.
12
Опанасенко, М. С., та О. В. Терешкович. "Обґрунтування строків проведення хірургічного лікування у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень і туберкульоз легень із розширеною медикаментозною резистентністю". Infusion & Chemotherapy, № 2.1 (31 липня 2021): 25–26. http://dx.doi.org/10.32902/2663-0338-2021-2.1-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтування. Хірургічне втручання є одним зі шляхів підвищення ефективності лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) і туберкульоз легень із розширеною медикаментозною резистентністю (РРТБ). За своєю сутністю хірургія легеневого ТБ є хірургією інфекційного процесу, що потребує проведення курсу протитуберкульозної терапії (ПТТ) і лише після цього застосування за потреби хірургічного втручання. Такі особливості перебігу МРТБ/РРТБ легень пояснюють наявність різних експертних думок щодо строків проведення хірургічного етапу лікування.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів хірургічного лікування 613 хворих на МРТБ/РРТБ легень залежно від строків ПТТ до операції, строків доопераційного лікування, показань до операції та виду хірургічного втручання. Згідно з отриманими даними було сформовано зведені таблиці й визначено найкращий період для оперативного лікування. Для об’єктивного аналізу слід зазначити, що в клініці Національного інституту фтизіатрії і пульмонології виконується переважно планове хірургічне лікування хворих на ТБ, тому більшість пацієнтів із невідкладними показаннями не увійшли в дослідження. Результати хірургічного лікування пацієнтів, включених у випробування, залежно від строків доопераційної хіміотерапії представлено в таблиці та на рисунку.
Результати та їх обговорення. Рисунок наочно демонструє, що найефективніші результати отримано за тривалості передопераційної підготовки 4-6 і 6-12 місяців. Аналіз таблиці та рисунку свідчить, що найкращими результати оперативного лікування були при строках доопераційної терапії в 4-6 місяців (ефективне лікування – 97,9±1,4 %). Найгірші результати лікування були у хворих, які отримували ПТТ до 2 місяців (ефективне лікування – 66,7±15,7 %) і понад 12 місяців (ефективне лікування – 83,8±1,8 %). У цих групах хворих також була найбільша післяопераційна летальність (до 2 місяців – 11,0±10,5 %; понад 12 місяців – 4,3±1,0 %). Безперечно, на результат хірургічного лікування впливає комплекс факторів, а не лише строки доопераційної ПТТ. Дані аналізу показують достовірну тенденцію до погіршення результатів хірургічного лікування зі збільшенням терміну лікування понад 6 місяців.
Висновки. Оптимальними термінами для проведення хірургічного лікування у хворих на МРТБ/РРТБ легень є період 4-6 місяців від початку повноцінної ПТТ за IV категорією. У цих хворих найчастіше виконували оперативне лікування за наявності обмежених процесів (туберкулома – 14,3±3,8 %, фіброзно-кавернозний ТБ – 27,0±3,1 %). Найчастіше виконувалися радикальні резекційні хірургічні втручання: у строках 4-6 місяців було виконано 25,2±3,4 % усіх лоб-(білоб-)ектомій, 27,9±4,4 % усіх сегментарних резекцій і 14,5±4,2 % усіх відеоасистованих (VATS) резекцій.
13
Venher, I. K., S. Ya Kostiv, A. R. Vaida та B. P. Selskiy. "РЕКОНСТРУКЦІЯ КАРОТИДНОГО БАСЕЙНУ В УМОВАХ РОЗВИТКУ ПІЗНІХ УСКЛАДНЕНЬ ПІСЛЯ РЕВАСКУЛЯРИЗАЦІЇ АОРТО-КЛУБОВО-СТЕГНОВОГО СЕГМЕНТА". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 3 (26 листопада 2020): 11–15. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.3.11515.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Серед пацієнтів з атеросклеротичною оклюзією термінального відділу аорти і магістральних артерій нижніх кінцівок частота уражень брахіоцефальних артерій сягає 40–72 %.
Мета дослідження – покращити результати лікування пацієнтів з атеросклеротичним ураженням екстракраніальних артерій в умовах розвитку віддалених ускладнень після реваскуляризації аорто-клубово-стегнового сегмента.
Матеріали і методи. Серед 522 хворих, оперованих протягом 2006–2019 рр. з приводу атеросклеротичної оклюзії аорто-клубово-стегнової зони у віддаленому післяопераційному періоді, діагностовано 148 (28,35 %) пізніх ускладнень. Серед них у 132 (89,19 %) виявлено атеросклеротичне ураження внутрішньої сонної артерії (ВСА). Характер атеросклеротичного ураження, ступінь оклюзивного процесу і стан церебральної гемодинаміки визначали за допомогою ультрасонографа «Siemens Acuson S2000», магнітно-резонансного томографа Tesla Excelart Vantage Toshiba Medical System, комп’ютерної томографії із ангіопідсиленням на апараті Philips Brilliance 64.
Результати. У пацієнтів із атеросклеротичним ураженням екстракраніальних артерій найчастіше виявляли безсимптомне ураження у 61 (70,12 %) спостереженні, транзиторну ішемічну атаку – в 17 (20,99 %) осіб. Набагато рідше було діагностовано інсульт доконаний – у 2 (2,30 %) хворих. При хірургічній корекції кровообігу по внутрішній сонній артерії виконали 43 (49,43 %) класичних каротидних ендартеректомій (КЕ), 23 (26,44 %) – ретроградних КЕ, 11 (12,64 %) – еверсійних КЕ. У 8 спостереженнях (9,19 %) здійснене стентування ВСА. Після КЕ ВСА 85 пацієнтам проведено хірургічне втручання з приводу віддалених ускладнень оперативного лікування аорто-клубово-стегнового артеріального басейну. В 78 (91,76 %) спостереженнях повторна реконструктивна операція пізніх ускладнень здійснена одномоментно із КЕ ВСА. Наступним етапом хірургічного лікування було оперативне втручання при різних формах пізніх ускладнень реконструкції аорто-стегнового артеріального басейну. Діагностовано 8 (9,41 %) тромбозів реконструйованих сегментів. Повторні хірургічні втручання у 2 спостереженнях не мали успіху й у них була проведена ампутація нижньої кінцівки.
Висновки. Виконання КЕ в поєднанні із хірургічним лікуванням віддалених ускладнень реваскуляризації атеросклеротичного ураження аорто-клубово-стегнового артеріального басейну дало можливість попередити розвиток неврологічних ускладнень і досягти в 94,1 % хороших результатів у хірургічному лікуванні поєднаного атеросклеротичного ураження ВСА і віддалених ускладнень реконструктивних операцій атеросклеротичної оклюзії аорто-клубово-стегнової артеріальної зони.
14
Aslanyan, S. A. "Хірургічна допомога пораненим з бойовою травмою живота на етапах медичної евакуації ІІІ рівня медичного забезпечення під час проведення Антитерористичної операції на сході України". Klinicheskaia khirurgiia 86, № 9 (28 вересня 2019): 22–31. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.09.22.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Визначити шляхи покращення результатів надання хірургічної допомоги пораненим з бойовою травмою живота (БТЖ) в умовах воєнного конфлікту на сході України.
Матеріали і методи. Проаналізовано надання хірургічної допомоги 707 пораненим з БТЖ на етапах медичної евакуації (ЕМЕ) ІІІ рівня надання медичної допомоги під час проведення Антитерористичної операції (АТО). Визначено дві групи спостереження: ГС-1 і ГС-2. До ГС-1 включено 402 поранених, яким хірургічну допомогу було надано в перші два періоди проведення АТО, коли інтенсивність бойових дій була найбільшою; до ГС-2 - 305 поранених, яким хірургічну допомогу було надано у третьому періоді, що характеризувався зниженням інтенсивності бойових дій, оптимізацією системи лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ), системним застосуванням запропонованої шкали оцінки тяжкості травми Admission trauma score (AdTS), Focused Assessment with Sonography for Trauma (FAST)-протоколу і тактики Damage Control Surgery (DCS).
Результати. Досягнуто зменшення питомої ваги післяопераційних ускладнень з 76,6% у оперованих поранених ГС-1 до 44,0% у оперованих поранених ГС-2 та зниження на 2,7% летальності поранених з тяжкою та вкрай тяжкою БТЖ.
Висновки. Шляхом застосування хірургічних втручань у межах фаз тактики DCS або в повному обсязі з подальшими операціями за програмою «Second look», релапаротоміями та програмованими релапаротоміями на тлі оптимізації системи ЛЕЗ було покращено результати надання хірургічної допомоги пораненим з БТЖ на ЕМЕ ІІІ рівня надання медичної допомоги під час проведення АТО.
15
Shaganov, P. F. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ АНАМНЕЗУ ЖІНОК ІЗ НАЯВНІСТЮ СПАЙКОВОЇ ХВОРОБИ". Вісник наукових досліджень, № 4 (5 лютого 2019): 98–102. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9817.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема спайкової хвороби носить загальномедичне значення, з нею у своїй практиці постійно стикаються акушери-гінекологи та хірурги. Спайки між органами черевної порожнини здебільшого виникають унаслідок оперативних втручань та запальних процесів органів малого таза. Вони призводять до таких ускладнень, як трубно-перитонеальне безпліддя, синдром хронічного тазового болю, порушення функції вісцеральних органів.
Мета дослідження – визначити фактори ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку.
Матеріали і методи. Було проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 187 жінок, яких прооперували з використанням лапароскопічного доступу й у якості основного або супутнього мали діагноз спайкової хвороби. Оцінили дані про соматичний, репродуктивний та гінекологічний анамнез, вік та соціальний статус. Групу порівняння склали дані 65 жінок, у яких під час оперативного втручання не виявлено спайок у черевній порожнині.
Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз соматичного анамнезу жінок із наявністю спайок у черевній порожнині та без таких показав, що жінки зі спайками мали в 3,2 раза (14,97 порівняно з 4,62 %, p<0,05) частіше той чи інший вид алергії, і в 3,5 раза (10,70 та 3,07 %) – аутоімунних захворювань. В обох групах зареєстровано оперативні втручання у минулому, хоча кількість їх була майже у 6 разів вища при наявності спайкової хвороби (53,48 порівняно з 9,23 %, p<0,05). У жінок із наявністю спайок в черевній порожнині відсоток операцій на тазових органах був у 2,5 раза вищим (85,00 порівняно з 33,33 %, p<0,05), та лише в даної категорії пацієнток мало місце дренування черевної порожнини під час операції (22,4 %, p<0,05). Вивчення гінекологічної захворюваності серед обстежених показало, що пацієнтки зі спайками мали у 3,6 раза частіше запальні захворювання внутрішніх статевих органів (61,50 порівняно з 16,92 %, p<0,05), та у кожної третьої зареєстровано більше одного епізоду вказаної патології в анамнезі (33,68 %, p<0,05). Крім того, кожна п’ята жінка з наявністю спайок у черевній порожнині мала ендометріоз (17,11 порівняно з 3,08 %, p<0,05). Значна частина пацієнток зі спайками у черевній порожнині мала 2 та більше аборти у минулому, тоді як серед пацієнток групи порівнянні таких не було.
Висновки. За даними дослідження, до факторів ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку належать алергічні захворювання; оперативні втручання на черевній порожнині, особливо повторні, та на тазових органах; дренування черевної порожнини після операції; запальні захворювання тазових органів та їх рецидиви; повторні хірургічні аборти.
16
Pertsov, I. V. "Клініко-діагностичні паралелі ізольованих і поєднаних пошкоджень судин та нервів кінцівок". EMERGENCY MEDICINE, № 1.64 (15 березня 2015): 127–31. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.1.64.2015.79612.
Повний текст джерелаАнотація:
Помилкова та несвоєчасна діагностика пошкоджень магістральних судин, особливо поєднаних, має тяжкі наслідки і знижує шанси на збереження кінцівки й відновлення її функції, а також збереження життя травмованому.Мета роботи — провести паралелі між ізольованими й поєднаними пошкодженнями судинно-нервових структур з метою оптимізації своєчасної діагностики й проведення повноцінного відновного хірургічного лікування. В основу роботи покладений аналіз результатів обстеження 103 хворих із пошкодженнями судинно-нервових структур кінцівок. Для визначення особливостей діагностики поєднаних пошкоджень кінцівок у гострому періоді травми проведено порівняння двох груп: І (n = 51) — з ізольованими пошкодженнями судин; ІІ (n = 52) — з поєднаними пошкодженнями судин та нервів. При тяжких ступенях шоку має бути настороженість щодо поєднаних пошкоджень кінцівок. Серед обстежених, які мали поєднані ушкодження, за клінічними ознаками до оперативного втручання діагностовано пошкодження нервів лише в 30,8 % випадків, під час операції — у 48,1 % випадків. Пошкодження магістральних судин у типових зонах апріорі треба вважати поєднаним з пошкодженням нервових стовбурів до того моменту, поки травма нервів не буде виключена. Своєчасна повноцінна діагностика дозволяє обирати оптимальні реконструктивні хірургічні втручання у корисні для відновлення функції кінцівки терміни.
17
Hula, H. V., та O. A. Bas. "РЕАЛІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ГОСТРОЇ ХІРУРГІЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ ОРГАНІВ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ В УМОВАХ ЗАГАЛЬНОХІРУРГІЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (25 лютого 2021): 76–82. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.4.11812.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Теоретико-методичне обґрунтування фізичної терапії у системі лікування гострої хірургічної патології органів черевної порожнини залишається недостатньо дослідженим та мало висвітленим у спеціальній літературі, зокрема з огляду відсутності стандарту її застосування, та слабко вивченого впливу на результати лікування.
Метою дослідження – вивчити стан практичного розв’язання проблеми фізичної терапії при комплексному лікуванні невідкладних абдомінальних хірургічних захворювань в умовах окремого загальнохірургічного відділення як репрезентуючої одиниці системи надання допомоги хворим із гострою хірургічною патологією органів черевної порожнини.
Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано результати стаціонарного лікування 420 пацієнтів, пролікованих у зв’язку із гострою хірургічною абдомінальною патологією упродовж 2019 р. у загальнохірургічних відділеннях двох закладів охорони здоров’я вторинної ланки. Проведено оцінку тяжкості стану пацієнтів за шкалою анестезіологічної оцінки фізичного стану пацієнта перед операцією ASA ІІ та прогнозу несприятливих наслідків за інтегральною системою оцінки ризику ускладнень та смертності POSSUM (Physiologic and Operative Severity Score for the enumeration of Mortality and Morbidity), виявлено ряд достовірно значущих взаємопов’язаних та взаємообтяжуючих чинників, що зумовлювали тяжкість перебігу захворювання та впливали на результати лікування.
Результати. З огляду на результати проведеного ретроспективного дослідження результатів лікування гострої хірургічної патології органів черевної порожнини, доведено актуальність науково-прикладної проблеми теоретико-методичного обґрунтування фізичної терапії (ФТ) як важливої інтегрованої складової системи комплексного лікування невідкладних абдомінальних хірургічних захворювань.
Висновки. Подальшими завданнями, що повинні бути вирішені для розв’язання, є: виявлення закономірностей, встановлення принципів та методичних положень, розробка концепції, визначення критеріїв застосування, експериментальна перевірка ефективності реалізаційних положень концепції фізичної терапії у системі комплексного лікування гострої хірургічної патології органів черевної порожнини.
18
Stepanov, Yu M., та I. Yu Skyrda. "Основні показники хірургічної допомоги пацієнтам із біліарною патологією на вторинному рівні". GASTROENTEROLOGY, № 4.50 (1 серпня 2013): 6–12. http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.4.50.2013.86366.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовані поширеність жовчнокам’яної хвороби (ЖКХ), хронічного холециститу (ХХ) і холангіту, захворюваність на цю патологію, а також хірургічна активність та післяопераційна летальність унаслідок оперативних втручань на органах біліарної системи серед населення України за останні 7 років (2006–2012 рр.). Відбулось зниження показників поширеності ЖКХ, ХХ і холангіту й захворюваності на цю патологію. Така динаміка показників більшою мірою пов’язана із зовнішніми факторами (умови життя, кризисні явища у суспільстві), ніж з тенденціями формування та розвитку патології біліарної системи. Водночас зі зменшенням кількості зареєстрованих пацієнтів із ЖКХ, ХХ і холангітом збільшилось число операцій при гострому холециститі, а також відзначене зростання питомої ваги термінових операцій від їх загальної кількості. На даний час смертність від операцій внаслідок гострого холециститу знизилась порівняно з рівнем 2006 р., відбулось зменшення післяопераційної летальності, у тому числі при пізній госпіталізації. Незважаючи на це, проблема хвороб біліарної системи далека від свого повного вирішення, оскільки вони посідають 1-ше місце в структурі гастроентерологічної патології, а гострий холецистит — 2-ге місце за кількістю операцій серед усіх хірургічних захворювань черевної порожнини. Тому потрібно загострити увагу хірургів, які оперують на органах біліарної системи, на аналізі ускладнень, при яких необхідно прийняти дуже важливе рішення про необхідність операції.
19
КУРИЛЯК, Валентина. "КОНЦЕПТ ПРАКТИК ЄВРЕЙСЬКОЇ ТА РАНЬОХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 228–44. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження теологічних та філософських витоків єврейської та ранньохристиянської медицини. Показано, що основу медичної практики древніх євреїв та ранніх християн складали книги Старого Заповіту. Методологічний апарат дослідження включає аналіз, син- тез та дедукцію разом із принципами релігійної антропології, а саме принципами соціально-антропологічної комплексності та причинності. У розрізі теми детально розглянуто принципи харчування, санітарії та гігієни. Наукова новизна. Встановле- но, що деякі єврейські твори післябіблійного періоду містять опис розвитку філософії та етики в медицині, основними з них є Мідраш, Мішна і Талмуд. Досліджено концептуальні медичні основи, які викладено у П’ятикнижжі Мойсея і Талмуді. Виз- начено, що основна увага єврейських лікарів-практиків більше була зосереджена на профілактиці захворювань, оскільки вони велику увагу приділяли принципам ритуальної чистоти, а це безпосередньо стосувалося суспільної гігієни. Розглянуто низ- ку творів ранніх отців церкви, які ініціювали практику догля- ду за фізично хворими людьми. Встановлено, що неодноразо- во зустрічаються згадки у творах отців церкви про хірургічні операції та лікування душевних хвороб. Висновки. Окреслено правила догляду за хворими людьми та заходи, які застосовува- лися у єврейському народі під час лікування інфекційних хвороб. Визначено, що для запобігання поширенню інфекційної хвороби євреї ізолювали заражену людину від тісних контактів з іншими людьми, уникаючи поширення різних захворювань та епідемій.
20
Yareshko, V. G., та А. І. Marusiy. "ХІРУРГІЧНА ТАКТИКА ПРИ ЛІКУВАННІ НЕКРОТИЧНОГО ПАНКРЕАТИТУ". Klinicheskaia khirurgiia, № 10 (24 листопада 2017): 17. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.10.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Некротичний панкреатит (НП) є одним з найтяжчих захворювань органів черевної порожнини, характеризується порушенням перфузії підшлункової залози (ПЗ) різного ступеня, що потребує диференційованого підходу до хірургічного лікування пацієнтів.
Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 66 хворих, яким виконували лапаротомні втручання з приводу НП з розробкою власних підходів на підставі оцінки життєздатності ПЗ. Розроблені показання до резекції ПЗ, методи дренування гнійних вогнищ, способи завершення операції.
Результати. Встановлено, що при некрозі понад 50% об’єму ПЗ і сепсисі потрібне її обов’язкове видалення як першоджерела інфекції, з широким дренуванням заочеревинного простору та завершенням операції для подальшої «планової» релапаротомії.
Обговорення. Навіть у теперішній час, коли можлива об’єктивна оцінка ступеню перфузії ПЗ та об’єму некрозу парапанкреатичної клітковини за даними КТ і шкал оцінки септичного стану, не визначені питання щодо прямих втручань на ПЗ, методів завершення операції.
Висновки. Зменшення летальності після відкритих операцій з приводу НП можливе за умови ранньої діагностики захворювання, до появи необоротних некротичних змін ПЗ за даними променевих методів дослідження (УЗД, КТ) та оптимізації обсягу оперативного втручання.
21
Аntonyuk-kysil, V. M. "Результати планових відкритих хірургічних втручань з приводу первинного хронічного захворювання вен під час вагітності з використанням компонентів протоколу FAST TRACK SURGERY". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (16 січня 2020): 86–95. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10745.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: вивчити результати планових хірургічних втручань внаслідок первинного хронічного захворювання вен під час вагітності з використанням компонентів протоколу FAST TRACK surgery.
Матеріали і методи. У 457 вагітних виконано планове відкрите хірургічне втручання у ІІ та ІІІ триместрах із первинним симптомним хронічним захворюванням вен С2S-4s, Ер, As, р, Рг (СЕАР 2002) з використанням компонентів протоколу FAST TRACK surgery.
Результати досліджень та їх обговорення. У всіх оперованих використовували мультидисциплінарний підхід ведення пацієнток протягом усієї вагітності з госпіталізацією їх до спеціалізованого акушерського стаціонару для виконання операції, яке у 92,3 % пацієнток проведено у день госпіталізації на фоні проведеної перинатальної психотерапевтичної підготовки її і плода до хірургічного втручання. Операцію виконував судинний хірург – так званий “монотехнолог” або “акушерський судинний хірург” в оптимальні терміни вагітності. За рахунок цих чинників у 97,2 % оперованих отримано позитивний клінічний ефект при 100 % відсутності у всіх оперованих ускладнень з боку плода і матері. Планове хірургічне втручання не спричиняло передчасних пологів, не ускладнило перебіг вагітності в післяопераційному і післяпологовому періодах. Усі діти народилися вчасно і в задовільному стані.
22
Usenko, O. Yu, K. G. Valikhnovska, I. M. Savytska та V. V. Likhodiyevskyi. "Експериментальне дослідження морфологічних змін у підшлунковій залозі після її резекції із застосуванням електрохірургічних інструментів". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 10 (29 жовтня 2018): 74–77. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.10.74.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Визначити особливості морфологічних змін у підшлунковій залозі (ПЗ) після резекційних втручань із застосуванням високоенергетичних електрохірургічних інструментів (ВЕЕХІ) та стандартної хірургічної техніки.
Матеріали і методи. В умовах експерименту виконували резекцію ПЗ білим лабораторним щурам, використовуючи стандартну хірургічну техніку та ВЕЕХІ в режимі зварювання (DA2), біполярному та монополярному режимах. Гістологічно ПЗ досліджували безпосередньо після виконання операції та через 3, 7 і 21 добу, застосовуючи світлооптичний мікроскоп Leica DМ500.
Результати. Після застосування стандартної хірургічної техніки в ранні строки виникало більш виражене запалення та швидше збільшувався об’єм новоутвореної сполучної тканини, ніж після використання електрохірургічних методів. Після всіх видів електрорезекції в новоутвореній тканині формувались протоки, чого не спостерігали після використання стандартної техніки. Після біполярного зварювання резектована поверхня мала менше крововиливів, ніж після використання хірургічних ножиць. Після резекції, виконаної з використанням монополярного зварювання, утворювався менш щільний коагуляційний прошарок, ніж після резекції, виконаної з використанням біполярного зварювання, а через 21-у добу в зоні резекції формувався значно більший об’єм сполучної тканини та зберігалися більш виражені ознаки запалення, ніж після використання біполярного методу.
Висновки. У разі використання всіх видів електрорезекції скорочується тривалість виконання оперативного втручання, зменшується ризик виникнення кровотечі, на резектованій поверхні утворюється герметичне з’єднання, не ускладнюючи процесів відновлення.
23
Абдуллаєв, Є. М. "НОВИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ ДИТЯЧИХ ПЕРЕЛОМІВ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 110, № 1 (27 травня 2021): 75–79. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-35-1-75-79.
Повний текст джерелаАнотація:
В данні дослідження включено 15 пацієнтів з перело-мом нижньої щелепи. Вік пацієнтів - менше 16 років. Дане дослідження проводилося в період 2010-2018 рр. В залежності від локалізації травми були сформовані дві групи: ізольовані травми нижньої щелепи (моно-і білатеральні переломи) - 8 пацієнтів, у 7 пацієнтів діагностовано осколкові переломи нижньої щелепи.Методи третаменту було обрано як нехірургічні (ортодонтичні + ортогнатичні гвинти і ІМФ), так і комбіновані з хірургічним лікуванням. Всім пацієнтам було проведено лабораторне та рентгенологічне дослідження. Радіологія включала ОЗГ і 3D комп'ютерну томографію. Ці пацієнти були обстежені педіатром, дитячим хірургом, нейро-травматологом і анестезіологом.Лікування планувалося індивідуально, виходячи з віку і локалізації перелому. Застосовувалися три методи лікування: нехірургічний, хірургічний і комбінований. З 15 пацієнтів 3 пацієнти були проліковані не хірургіч-ним шляхом (Орто,ортогнатичні гвинти та IMF ). Алгоритм нехірургічного лікування: важливо зробити репозицію за допомогою ортодонтичного апарату відразу після травми протягом двох тижнів I клас гумових кілець і наступним кроком буде розміщення III класу, III клас гумові кільця і поперечна середня лі-нія повинні бути репозиціоновані з кільцями, а та-кож. У разі, якщо тільки 10 або менше зубів присутні ортогнатичні гвинти повинні бути розміщені для стабілізації. В результаті консервативного лікування середнє відхилення становило 6,6 мм до лікування, 0,3 мм через 3 місяці лікування, а через 6 місяців відхилення не спостерігалося. Тільки одне хірургічне лікування було виконано у 10 пацієнтів. Лікування складалося з операції остеосинтезу титанової міні-пластиною. Медіана відхилення у цих дітей станови-ла 4,4 мм до лікування, 0,9 мм через 3 місяці після лі-кування та 0,8 мм через 6 місяців.
2 з 15 пацієнтів пройшли комбіноване хірургічне та ортодонтичне лікування. Це лікування включає в себе остеосинтетичну фіксацію щелепно-нижньощелепної області гумовими кільцями. На момент надходження середнє відхилення склало 2 мм до лікування, 1,5 мм через 3 місяці після лікування і 0,5 мм через 6 місяців. У кожній з трьох груп лікування стан виросткового-суглобового піднесення і етапи лікування контролю-валися одним і тим же лікарем.Висновок. При порівнянні хірургічних і консерватив-них методів в нашому дослідженні було вирішено, що в залежності від клінічного випадку консервативний метод може розглядатися як основний метод вибо-ру. В даний час існує безліч способів лікування переломів щелепи у дітей. Проте, кількість усклад-нень невелика. Перевага одного методу над іншим дозволяє застосовувати його стандартним способом в будь-яких клінічних умовах. Правильне і своєчасне лікування може привести до тяжких наслідків в організмі, що росте. Також відсутній комплексний протокол лікування за віковими критеріями, типу пе-релому і локалізації переломів щелепи. З урахуванням цих критеріїв розробляється стандартний протокол.
24
Halei, M. M., I. Ya Dzubanovsky та I. P. Marchuk. "ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ СИМУЛЬТАННИХ ОПЕРАЦІЙ ПРИ ПОЄДНАНІЙ ГІНЕКОЛОГІЧНІЙ ПАТОЛОГІЇ ІЗ ЖОВЧНОКАМ’ЯНОЮ ХВОРОБОЮ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 2 (4 березня 2021): 64–68. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2020.2.11839.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – порівняти розроблену техніку симультанних операційних втручань із звичайною технікою лапароскопічної холецистектомії за такими показниками, як безпека, час операції, час стаціонарного лікування, рівень ускладнень, втома хірургів після операцій.
Матеріали та методи. У період із 2015 до 2019 р. у ВІМДЛ ВОКЛ 284 пацієнтам були виконані операції. Хворих було поділено на дві групи: перша – 72 пацієнтки із поєднаною гінекологічною патологією (ГП) та жовчнокам’яною хворобою (ЖКХ) та друга – 212 пацієнток лише із жовчнокам’яною хворобою. Статистику опрацьовано у програмі «Statistica v12.6». Використано аналіз критерію Шапіро–Уїлка, статистичні методи порівняння Манна–Уїтні, або U-критерій та ANOVA. Критичний рівень значущості р у всіх розрахунках визначено як 0,05.
Результати дослідження та їх обговорення. Час операції склав (53±4,18) хв (31–66 хв) для першої групи і (41±3,77) хв (27–60 хв) – для другої. Зростання на 12 хв, або 23,6 %. Термін стаціонарного лікування склав 3,29 (2–8) дня у першій групі проти 3,32 (2–8) дня у другій (p=0,941). Рівень ускладнень в обох групах був зіставним і не відрізнявся значуще (p=0,966). Зміна критичної частоти злиття мерехтінь (КЧЗМ) у першій групі становила 2,25 Гц, а у другій – 2,18 Гц (p=0,928). Відносна сила знизилась у досліджуваній групі на 5,96 %, а в контрольній – на 5,73 % (p=0,970). Різниця у показниках між групами була незначущою, крім часу операції. Зростання було незначним, що не може конкурувати із показниками окремої операції.
Висновки. 1. Виконання симультанних лапароскопічних втручань розробленою технікою для лікування жовчнокамʼяної хвороби та поєднаної хірургічної гінекологічної патології не приводить до збільшення тривалості лікування у стаціонарі, збільшення кількості ускладнень, фізичної чи психологічної втоми хірургів. 2. Збільшення тривалості операції не було критичним і не може конкурувати в часі з однією окремою операцією для цієї патології. 3. Симультанні лапароскопічні операції є оптимальними для хворих із поєднаною ЖКХ та ГП, а техніка, розроблена на базі ВІМДЛ ВОКЛ, є оптимальним вибором для виконання таких операцій.
25
Chaika, V. V. "ВПЛИВ ХІРУРГІЧНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ ОВУЛЯЦІЇ ШЛЯХОМ ФЕРТИЛОСКОПІЧНОГО ОВАРІАЛЬНОГО ДРИЛІНГУ НА ГОРМОНАЛЬНИЙ СТАТУС ПАЦІЄНТОК ІЗ КЛОМІФЕН-РЕЗИСТЕНТНОЮ ФОРМОЮ СИНДРОМУ ПОЛІКІСТОЗНИХ ЯЄЧНИКІВ ТА ОЖИРІННЯМ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 2 (4 березня 2021): 179–84. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2020.2.11860.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – вивчити вплив хірургічної стимуляції овуляції шляхом фертилоскопічного оваріального дрилінгу на гормональний статус пацієнток із кломіфен-резистентною формою синдрому полікістозних яєчників (СПКЯ) та ожирінням.
Матеріали та методи. Під спостереженням перебувала 61 жінка репродуктивного віку. В основну групу ввійшла 31 жінка із кломіфен-резистентним СПКЯ і з індексом маси тіла >30 кг/м2, яким хірургічну стимуляцію овуляції виконано з використанням ТВГЛ у Київському міському центрі репродуктивної та перинатальної медицини за період 2017–2019 рр. У контрольну групу увійшли 30 умовно соматично і гінекологічно здорових жінок. Пацієнтки пройшли комплексне обстеження. Концентрації гонадотропінів, статевих стероїдів та антимюллерового гормону в сироватці периферичної крові досліджували імунохімічним методом на 2–3-й день менструального циклу перед операцією, через 1, 3 і 6 місяців після операції.
Результати дослідження та їх обговорення. Після проведення хірургічної стимуляції відмічали поліпшення гормонального профілю сироватки периферичної крові зі зниженням лютеїнізуючого гормону, статевих стероїдів та підвищенням фолікулостимулюючого гормону, але через 3 місяці спостерігали тенденцію до поступового повернення вмісту гонадотропінів та статевих стероїдів до вихідного передопераційного рівня. Через 6 місяців після хірургічної стимуляції овуляції найбільш стійкими залишалися зниження порівняно з контрольними значеннями сироваткової концентрації антимюллерового гормону в 1,24 (р<0,01), вільного тестостерону – в 1,61 (р<0,01) і дегідроепіандростерону – в 1,69 раза (р<0,01). Поліпшення гормонального статусу безпосередньо після хірургічної стимуляції овуляції привело до настання у прооперованих пацієнток вагітності впродовж 3 місяців у 26,81 % випадків, впродовж 6 місяців – у 35,48 %.
Висновок. Отримані дані вказують на те, що перші 6 місяців після хірургічної стимуляції овуляції є найбільш перспективними для планування і настання вагітності у кломіфен-резистентних пацієнток із СПКЯ і ожирінням.
26
Shevchuk, I. M., V. I. Pylypchuk, A. D. Khrunik та S. M. Gedzik. "Хірургічне лікування хворих з приводу хронічного панкреатиту з біліарною гіпертензією". Klinicheskaia khirurgiia, № 8 (7 вересня 2017): 27. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.08.27.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовані результати лікування 25 хворих з приводу фіброзно–дегенеративного хронічного панкреатиту (ХП) з біліарною гіпертензією (БГ), у яких виконана операція Фрея. У 13 (52%) хворих (група порівняння) здійснена класична операція Фрея з формуванням панкреатоєюноанастомозу (ПЄА) на петлі тонкої кишки, виключеній за Ру, у 4 (16%) – операція Фрея з накладанням гепатикоєюноанастомозу (ГЄА). У 8 (32%) хворих застосовано модифікацію операції Фрея, що передбачала формування ПЄА на ізольованому сегменті тонкої кишки, додаткового дуоденоєюноанастомозу з дистальним кінцем сегмента тонкої кишки, холецистектомію, фомування ГЄА бік у бік та міжкишкового анастомозу за Ру (основна група). Для інтраопераційного визначення тиску у позапечінкових жовчних протоках використовували оригінальну методику. Віддалені результати проаналізовані у 13 пацієнтів. В групі порівняння показник фізичного здоров’я (PHs) становив у середньому (42,9 ± 0,9) ум. од., психологічного здоров’я (MHs) – (57,6 ± 1,9) ум. од., вираженість больового синдрому (BP) – (60,3 ± 5,2) ум. од.; в основній групі PHs становив (47,1 ± 1,1) ум. од., MHs – (61,5 ± 1,5) ум. од., BP – (68,4 ± 4,2) ум. од. Запропонована модифікація хірургічного лікування фіброзно–дегенеративного ХП з БГ має переваги, обнадійливі віддалені результати і може бути застосована у лікуванні таких хворих.
27
Protsenko, V. V., B. S. Duda та K. M. Salmanova. "Результати ендопротезування великих суглобів у хворих з пухлинами кісток та причини ускладнень". TRAUMA 16, № 3 (7 липня 2015): 39–44. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.3.16.2015.80213.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчені результати ендопротезування великих суглобів при пухлинах кісток у 117 пацієнтів. Хворим були імплантовані вітчизняні індивідуальні онкологічні ендопротези та закордонні моделі модульних ендопротезів. У 42 (35,9 %) пацієнтів у різні строки після первинного онкологічного ендопротезування виникли ускладнення, у 28 з них було виконано реендопротезування. Найбільш частими ускладненнями після ендопротезування були: інфекційні — 18 (15,4 %) випадків, асептичне розхитування ніжки ендопротеза — 18 (15,4 %). Рецидиви пухлини виявлено у 10 (8,5 %) хворих. Причинами ускладнень після операцій ендопротезування були: попередньо виконане хірургічне втручання, попередньо проведена променева терапія, локалізація пухлини, об’єм видаленої пухлини, довжина резеційованого фрагмента кістки по відношенню до довжини кістки в цілому, тривалість операції, об’єм крововтрати під час операції, конструкція ендопротеза та техніка його встановлення.
28
Dzygal, О. F., І. V. Savytskyi, О. М. Levchenko та І. А. Аncheva. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ОПЕРАЦІЙ АЗИГОПОРТАЛЬНОГО РОЗ’ЄДНАННЯ У ХВОРИХ ПРИ ЦИРОЗІ ПЕЧІНКИ ТА ВАРИКОЗНИХ ЗМІНАХ ВЕН СТРАВОХОДУ І ШЛУНКА". Klinicheskaia khirurgiia, № 9 (29 липня 2017): 44. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.09.44.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено ефективність хірургічної тактики у 67 хворих на цироз печінки (ЦП) з варикозними змінами вен стравоходу та шлунка з використанням операцій азигопортального роз’єднання (АПР). З приводу ЦП та варикозного ураження вен стравоходу і шлунка у пацієнтів 1–ї групи виконано стандартну операцію АПР Паціори з додатковою повною деваскуляризацією вен шлунка; у хворих 2–ї групи – операцію Паціори з частковою деваскуляризацією вен шлунка; у пацієнтів 3–ї – групи прошивання вен стравоходу і шлунка. Тривалість виконання операцій, об’єм інтраопераційної крововтрати вірогідно не різнилися в усіх групах. За частотою ускладнень та летальністю у безпосередньому та віддаленому післяопераційному періоді виражені переваги відзначені у 1–й групі. Доведено ефективність операцій АПР з приводу ЦП та варикозного ураження вен стравоходу і шлунка. За умови максимально повної деваскуляризації шлунка можливо суттєво зменшити частоту ускладнень, післяопераційної кровотечі та летальність.
29
Parkhomenko, K. Yu. "ЛАПАРОСКОПІЧНА КОРЕКЦІЯ ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ ПІД ЧАС ГЕРНІОПЛАСТИКИ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (25 лютого 2021): 116–20. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.4.11788.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Симультанні операції із приводу хірургічної та гінекологічної патологій виконують значно рідше, ніж зустрічаються ці поєднані захворювання. Мета дослідження – вивчити структуру та результати симультанних операцій у пацієнток із вентральними грижами у поєднанні з гінекологічною патологією. Матеріали і методи. Вивчено особливості оперативних втручань та їх безпосередні результати у 46 жінок із вентральними грижами у поєднанні з гінекологічною патологією. Результати. Встановлено, що пролонгація операції та карбоксиперитонеуму при лапароскопічній герніопластиці була не критичною та зумовлена виключно додатковим втручанням. При відкритих герніопластиках пролонгації карбоксиперитонеуму не було. У хворих на вентральні грижі можна здійснити більшість гінекологічних втручань, які можливі із застосуванням лапароскопічного доступу. Здійснення гінекологічного етапу операції не впливає на особливості герніопластики та на розвиток ускладнень та тривалість стаціонарного лікування. Висновки. Симультанні операції з приводу гриж черевної стінки та гінекологічної патології вважаємо доцільними у хворих із поєднаною патологією в повсякденній практиці.
30
Стець, М. М., В. Р. Антонів, Т. М. Галига та Т. М. Галига. "Оцінка стану кровопостачання тиреоїдного залишку за доплерівськими характеристиками після хірургічних втручань на щитоподібній залозі". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (30 квітня 2021): 60–64. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.1.12024.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: вивчити ехоструктуру, стан і особливості судинної перфузії тиреоїдного залишку щитоподібної залози після операції впродовж часу та визначення клінічної значущості кольорового доплерівського картування (КДК) та енергетичної доплерографії ЕД.
У 86 хворих після виконаних органозберігальних операцій на щитоподібній залозі провели дослідження тиреоїдного залишку на 7 день, через 1 місяць та 1 рік після операцій з використанням апарата ультразвукової діагностики Esaote MyLabX6 (Італія) та НDІ 5000 (АТL США) з лінійним широкосмуговим датчиком L12-5 Мгц. Визначали величину та структурні зміни в залишеній тканині. Кровопостачання тканини та її оболонок вивчали шляхом визначень кількісних характеристик – індексу резистентності (RІ), максимальної систолічної швидкості (МСШ), кінцевої діастолічної швидкості (КДШ) та енергетичної доплерографії (ЕД).
Збільшення об’єму частки чи кукси супроводжується зміною їх типу будови, з пласких (без форми) ділянок становляться шароподібними та конусоподібними, а темпи росту складають певний відсоток зміни типу будови у 37 (43 %) хворих на 7 день і вже 66 (77 %) – через 1 рік. КДК вказує, що кровопостачання тиреоїдного залишку проходить в основному по периферії у місцях новостворених сполученнях.
Впровадження ультразвукового доплерівського сканування для дослідження тиреоїдного залишку після операції дає можливість встановити ступінь кровообігу та швидкість компенсованого стану, що прослідковується за рахунок ультразвукових змін та залежить від типу будови залишеної тканини. Максимальний темп приросту тиреоїдної тканини та відновлення структури кровотоку спостерігається через 1 рік. Значення RІ є найбільш інформативним кількісним показником периферичного кровообігу знову створених судинних з’єднань з тканинами.
31
Khomiak, I. V., O. V. Rotar, V. I. Rotar, A. I. Khomiak, A. S. Palianytsia та B. V. Petriuk. "Хірургічна тактика лікування гострого некротичного панкреатиту". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (21 січня 2020): 97–101. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.2.10774.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: оцінити ефективність розробленої хірургічної тактики лікування гострого некротичного панкреатиту.
Матеріали і методи. Проведений аналіз результатів лікування 317 хворих на гострий некротичний панкреатит, в яких протягом 2013–2019 рр. використовували запропоновану тактику проведення хірургічних втручань. Для оцінки ефективності лікування вивчали вперше виявлену органну недостатність після операції, тривалість інтенсивної терапії, післяопераційні ускладнення та летальність.
Результати досліджень та їх обговорення. Застосовували покрокову тактику хірургічного лікування, яка розпочиналася з діапевтичних транскутанних втручань у 48,2 % та ендоскопічних – у 46,2 % спостережень. Транскутанні втручання супроводжувалися меншою частотою ускладень у хворих із гострими некротичними скупченнями, а ендоскопічні – у пацієнтів із відмежованими вогнищами панкреатичного некрозу. Широкі лапаротомні некрсеквестректомії виконані в 14,5 % спостережень після 4 тижня від початку захворювання. Загальна летальність становила 3,5 %, післяопераційна – 6,5 %.
Використання покрокової хірургічної тактики лікування хворих на гострий некротичний панкреатит зменшує потребу в широких лапаротомних некрсеквестректоміях та сприяє зниженню рівня післяопераційних ускладнень.
32
Годованець, O. I., та Л. В. Долинчук. "Ускладнення після операції видалення зуба за ортодонтичними показаннями та їх причини". CLINICAL DENTISTRY, № 4 (11 березня 2022): 15–19. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2021.4.12788.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Найпоширенішим оперативним втручанням у комплексі ортодонтичного лікування є операція видалення зуба, яка нерідко супроводжується розвитком ускладнень.
Мета дослідження – провести детальний аналіз ускладнень, які виникали після операції видалення зуба за ортодонтичними показаннями.
Матеріали і методи. Роботу виконано на підставі вивчення 477 медичних карт ортодонтичних пацієнтів, у комплексі лікування котрих був хірургічний етап у вигляді екстракції зуба. Для дослідження відібрані пацієнти віком від 12 до 15 років.
Результати досліджень та їх обговорення. У 28,30 % випадків після операції видалення зуба спостерігається розвиток ускладнень, у структурі яких домінують альвеоліт (10,48 %), різні форми стоматитів (15,51 %) та кровотеча з лунки (2,31 %). Встановлено чимало системних та місцевих чинників, які можуть провокувати розвиток цих ускладнень.
Висновки. Найпоширенішими ускладненнями після операції видалення зубів за ортодонтичними показаннями є запальні процеси слизової оболонки ротової порожнини, а саме: альвеоліт та загострення хронічних форм стоматитів. Враховуючи характер нозологій, які діагностувались як ускладнення в післяопераційний період, можна зробити висновок, що їх розвиток пов’язаний із травматизацією тканин щелепно-лицевої ділянки на тлі порушення мікробного пейзажу та захисних механізмів ротової порожнини.
33
Usenko, O. Yu, K. G. Valikhnovska, I. M. Savytska та V. O. Kropelnytskyi. "Вплив монополярного та біполярного методів резекції на відновні процеси в підшлунковій залозі". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 12 (28 грудня 2018): 55–59. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.12.55.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Порівняти особливості зміни тканин підшлункової залози після експериментальних хірургічних втручань, виконаних з використанням стандартної хірургічної техніки та біполярного і монополярного зварювання.
Матеріали і методи. В умовах експерименту виконували резекцію підшлункової залози у білих лабораторних щурів з використанням стандартної хірургічної техніки, високоенергетичного електрохірургічного інструмента в біполярному режимі, високоенергетичного електрохірургічного інструмента в монополярному режимі. Гістологічні дослідження залози проводили безпосередньо після виконання операції та через 3, 7, 21 добу із застосуванням світлооптичного мікроскопа Leica DМ500.
Результати. Після застосування стандартної хірургічної техніки в ранні терміни виникало більш виражене запалення та швидше наростав об’єм новоутвореної сполучної тканини, ніж після використання електрохірургічних методів у біполярному та монополярному режимах. Після обох видів електрорезекції в новоутвореній тканині на 7-му добу формувались протоки, чого не спостерігали після використання стандартної техніки. Після резекції, виконаної за допомогою монополярного зварювання, утворювався менш щільний коагуляційний прошарок, ніж після застосування біполярного методу. Через 21 добу в зоні резекції формувався більш значний об’єм сполучної тканини та зберігалися більш виражені ознаки запалення, ніж після використання біполярного методу.
Висновки. У разі використання біполярної та монополярної техніки резекції скорочується тривалість виконання оперативного втручання, зменшується ризик виникнення кровотечі, утворюється більш герметичне з’єднання на резектованій поверхні, не ускладнюються процеси відновлення.
34
Максим, І. "ПОНЯТТЯ ПРЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ В ХІРУРГІЇ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ". Clinical Anesthesiology and intensive Care, № 2 (26 квітня 2022): 34–51. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Значна кількість пацієнтів, які перенесли операцію, страждають від післяопераційних ускладнень. Ця проблема стала нагальною, її поширеність становить близько 30% серед пацієнтів, які проходять хірургічне лікування. Програма попередньої реабілітації була запропонована як доопераційна допоміжна терапія для того, щоб обійти дані наслідки, але існуючі дослідження показують суперечливі результати. Мета і завдання. Систематичний огляд літератури спрямований на вивчення ефективності концепції пререабілітації та її впливу на функціональні показники, післяопераційні ускладнення та якість життя пацієнтів. Матеріал і методи. Було запитано пошук в електронних базах даних: PubMed, Clinicaltrials.gov, rcpjournals.org для рандомізованих клінічних досліджень, які досліджували ефективність концепції преабілітації та її вплив на функціональні параметри, післяопераційні ускладнення та якість життя пацієнтів. Основним параметром результату була здатність попередньої реабілітації запобігти післяопераційним ускладненням у пацієнтів, які перенесли серйозні операції. Дослідженими вторинними параметрами були: оцінена функціональна здатність до і після операції, тривалість перебування в стаціонарі, вартість госпіталізації та якість життя після операції. Результати. Огляд включав 10 клінічних досліджень загалом 939 пацієнтів. Якість досліджень оцінювали за критеріями Delphi. У 10 із 10 досліджень досліджувався вплив цільової програми на зменшення післяопераційних ускладнень пацієнтів, тривалість госпіталізації у 7 із 10 досліджень та параметри дихання у 4 із 10 досліджень. Висновки. Потрібні широкомасштабні високоякісні дослідження, щоб підтвердити перспективи ранніх доказів і визначити частоту, інтенсивність та тривалість попередньої реабілітації, призначеної для досягнення оптимальних результатів.
35
Максим, І. "ПОНЯТТЯ ПРЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ В ХІРУРГІЇ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ". Clinical Anesthesiology and intensive Care, № 2 (26 квітня 2022): 34–51. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Значна кількість пацієнтів, які перенесли операцію, страждають від післяопераційних ускладнень. Ця проблема стала нагальною, її поширеність становить близько 30% серед пацієнтів, які проходять хірургічне лікування. Програма попередньої реабілітації була запропонована як доопераційна допоміжна терапія для того, щоб обійти дані наслідки, але існуючі дослідження показують суперечливі результати. Мета і завдання. Систематичний огляд літератури спрямований на вивчення ефективності концепції пререабілітації та її впливу на функціональні показники, післяопераційні ускладнення та якість життя пацієнтів. Матеріал і методи. Було запитано пошук в електронних базах даних: PubMed, Clinicaltrials.gov, rcpjournals.org для рандомізованих клінічних досліджень, які досліджували ефективність концепції преабілітації та її вплив на функціональні параметри, післяопераційні ускладнення та якість життя пацієнтів. Основним параметром результату була здатність попередньої реабілітації запобігти післяопераційним ускладненням у пацієнтів, які перенесли серйозні операції. Дослідженими вторинними параметрами були: оцінена функціональна здатність до і після операції, тривалість перебування в стаціонарі, вартість госпіталізації та якість життя після операції. Результати. Огляд включав 10 клінічних досліджень загалом 939 пацієнтів. Якість досліджень оцінювали за критеріями Delphi. У 10 із 10 досліджень досліджувався вплив цільової програми на зменшення післяопераційних ускладнень пацієнтів, тривалість госпіталізації у 7 із 10 досліджень та параметри дихання у 4 із 10 досліджень. Висновки. Потрібні широкомасштабні високоякісні дослідження, щоб підтвердити перспективи ранніх доказів і визначити частоту, інтенсивність та тривалість попередньої реабілітації, призначеної для досягнення оптимальних результатів.
36
Dziubanovskyi, I. Ya, M. M. Halei, P. A. Gashchishyn та I. P. Marchuk. "Безпека та ефективність симультанних лапароскопічних втручань при лікуванні жовчнокам’яної хвороби та поєднаної хірургічної патології органів черевної порожнини". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (26 березня 2019): 62–68. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9914.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: дослідити вплив симультанних лапароскопічних операцій на фізичний стан післяопераційного хворого.
Матеріали і методи. У роботі представлено статистичні дані щодо лікування 411 хворих із жовчнокам’яною хворобою (ЖКХ) та супутньою хірургічною патологією. Для оцінки використовували чіткі числові показники: тривалість операції, об’єм крововтрати, рівень глікемії, рівень кортизолу та альдостерону, сатурація кисню крові, рівень гемоглобіну, креатиніну. Оцінку здійснювали за допомогою шкал Lee та ARISCAT. Отримані результати вносили в базу даних Microsoft Office Excel 2010, опис кількісних ознак, на основі критерію Шапіро–Уілка з визначенням середнього арифметинчного (М) і стандартного відхилення (S). Для порівняння груп використовували критерії Манна–Уїтні, або U-критерій. При широкому порівняння використовували метод ANOVA. Критичний рівень значущості р у всіх розрахунках визначено як 0,05.
Результати досліджень та їх обговорення. При обробці даних виявлено збільшення часу операційного втручання. Загалом середній час операції в першій групі складає (42±6) хв, а в другій (51±9) хв. Контроль насичення вуглеводами хворих достатньою мірою допоміг запобігти суб’єктивному дискомфорту, а рівень глікемії лабараторно не відрізнявся і не потребував корекції інсуліном. За критерій розвитку артеріальної гіпотензії прийнято зниження середнього артеріального тиску на 30 % від початкового, або нижче 80 мм рт. ст. у систолічній фазі або девіацією сегмента ST на ЕКГ.
37
Sheptukha, S. A. "Вдосконалення діагностики та лікування первинного гіперпаратиреозу в пацієнтів із хірургічною патологією щитоподібної залози". Клінічна та профілактична медицина 2, № 5-6 (25 жовтня 2018): 93–102. http://dx.doi.org/10.31612/2616-4868.2-5.2018.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – підвищення ефективності діагностики та лікування хворих із первинним гіперпаратиреозом на тлі різноманітної хірургічної патології щитоподібної залози.
Матеріал і методи. Матеріалом дослідження стали результати аналізу клінічного матеріалу 6 193 пацієнтів, прооперованих із приводу різноманітних захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) протягом 2006-2012 рр. За макетом дослідження 4 180 пацієнтів склали ретроспективну групу, 2 013 осіб – проспективну. У роботі використано загально клінічні, лабораторні, інструментальні методи обстеження, хірургічні методи лікування, статистичні методи обробки матеріалу.
Результати. Доведено, що за умов верхньо-нормальних показників іонізованого кальцію (Са++) в крові (1,25-1,32 ммоль/л) візуально збільшені при щитоподібні залози (ПЩЗ) вимагають видалення через високу ймовірність прихованого або не діагностованого на передопераційному етапі первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ). За результатами аналізу отриманих даних розроблено алгоритм передопераційного скринінгу ПГПТ. Він дозволив збільшити виявлення захворювання з 3,6% у ретроспективній групі до 5,9% у проспективній групі. У 9 із 4 180 (0,2%) раніше прооперованих на ЩЗ пацієнтів ретроспективної групи в подальшому розвинувся ПГПТ, що склало 6,0% від усіх виявлених за цей час випадків ПГПТ. У проспективній групі випадків рецидиву або персистенції ПГПТ не було. Найдоступнішим методом топічної діагностики пухлин ПЩЗ і патології ЩЗ залишається ультразвукова сонографія (чутливість 76%). Сцинтиграфія з 99mТс-МІВІ дала можливість виявити та локалізувати патологічно змінену ПЩЗ у 81,5% випадків (44 із 54). Ефективність КТ шиї склала 71,2% (37 із 52 випадків). Оперативні втручання виконували з традиційного доступу за Кохером, мінікомірцеподібного або мінідоступу безпосередньо над пухлиною ПЩЗ. Доведено, що виконання симультанних операцій на ЩЗ і ПЩЗ обумовлюють високий ризик розвитку гіпокальціємії (83-92%).
Висновок. Скринінг гіперкальціємії суттєво підвищує ефективність передопераційної діагностики первинного гіперпаратиреозу серед пацієнтів із хірургічною патологією щитоподібної залози.
38
Savoliuk, S. I., та H. O. Rybchynskyy. "Оптимізація лікувально-профілактичної тактики при рубцевих дефектах внаслідок операцій на молочних залозах". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (25 березня 2019): 15–19. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9905.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: удосконалити комплексне лікування пацієнтів з рубцевими дефектами молочних залоз після хірургічних втручань, обґрунтувати диференційований підхід до вибору лікувально-профілактичних заходів залежно від патогенезу утворення рубцевих дефектів та їх морфології.
Матеріали і методи. Вивчали результати лікувально-профілактичних заходів у трьох групах пацієнток: у першій групі (n=40) виконували інфільтрацію рубця розчином кортикостероїду та лідокаїну з використанням силіконового пластиру «Mepiform» (Швеція) та компресійної терапії; у другій групі (n=53) здійснювали хірургічне висічення з наступним введенням дипроспану в підрубцеву зону та накладання силіконового пластиру; у третій групі (контроль, n=45) проводили виключно висічення без профілактики повторного утворення дефектного рубця. За допомогою ультразвукового дермасканування в динаміці досліджувався розмір, об’єм і показники акустичної щільності рубця. Вимірювання акустичної щільності дерми здійснювали в ділянці розміщення рубця, як контроль вимірювали акустичну щільність дерми на здоровій контрлатеральній ділянці шкіри. При рубцях до 2 мм по ширині (ультрасонографічна оцінка) призначали консервативну терапію – пацієнтки першої групи. Контрольні УЗД-дослідження проводились через 1, 3, 9, 12 місяців після зняття швів. Виконували морфологічне та імуногістохімічне дослідження висічених рубців.
Результати досліджень та обговорення. Завдяки поєднаному застосуванню глюкокортикоїдів, компресійної пов’язки та силіконового пластиру у першій дослідній групі досягнуто зниження колагеногенезу, капілярогенезу і, як наслідок, унеможливлення відновлення дефектного рубця. Через 9–12 міс. у 67,5 % утворились нормотрофічні рубці, а у 32,5 % – гіпотрофічні. Натомість у другій дослідній групі келоїдні рубці спостерігались у 28,9 % випадків, гіпертрофічні – у 20 %, гіпотрофічні у 11,1 %, нормотрофічні у 40 %. Отримані дані підтверджують, що хірургічне висічення як додаткова механічна травма не забезпечує ідеального вирішення ліквідації дефектного рубця навіть в поєднанні з профілактичними заходами. Наведений висновок випливає також і з результатів лікування контрольної групи (виключно висічення рубця): келоїдні рубці – у 46,7 %, гіпертрофічні – у 11,1 %, нормотрофічні – у 40 %.
39
Honchar, M. H., A. Ye Bohush та L. D. Pryimak. "Хірургічне лікування пупкових гриж зі збереженням косметичного ефекту". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (21 січня 2020): 50–53. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.2.10764.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: опрацювати методику операційного лікування пупкових гриж зі збереженням косметичного ефекту.
Матеріали і методи. У хірургічному відділенні центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська за 2016–2018 роки прооперовано 267 пацієнтів з пупковими грижами. 230 хворим виконано традиційні оперативні втручання за методикою Мейо, Сапежко або із застосуванням алотрансплантатів. 37 пацієнтам застосована оригінальна методика операції із збереженням пупка, яка була розроблена в клініці. Групи хворих за віком, статтю, видом та тривалістю патології були зіставними.
Результати дослідження та їх обговорення. Суть оригінальної методики полягає в наступному: розріз шкіри та підшкірної клітковини до апоневрозу проводили через пупок вертикально по відношенню до тулуба людини в вертикальному положенні. Виділяли грижовий мішок, розсікали, вміст його занурювали в черевну порожнину. Грижовий мішок перев’язували в основі і відсікали або зашивали очеревину обвивним швом. Ретельно очищали розширене пупкове кільце і нижчерозміщений апоневроз від підлеглих тканин і проводили пластику за Мейо або іншими способами. Після цього, при необхідності, висікали частину шкіри пупка, якщо вона його деформувала, і накладали оригінальний косметичний погружний шов, який захоплював дермальний шар шкіри і апоневроз. Вузол зав’язували під шкірою, яку зашивали косметичним швом. Інколи шов зміцнювали 1–2 вузловими швами. Запропонований метод хірургічного лікування пупкових гриж істотно не впливає на тривалість операції і навіть займає дещо менше часу – сумарний показник тривалості операції традиційним методом складав (56,4±10,5) хв а при виконанні операції за оригінальною методикою – (51,4±7,7) хв. За частотою ранових ускладнень групи оперованих хворих не відрізнялися. Це стосується і терміну перебування в стаціонарі – (3,1±1,1) ліжко/дня.
Запропонована методика хірургічного лікування пупкових гриж невеликого розміру сприяє збереженню природної форми живота шляхом відновлення пупка і ліквідації його деформованої частини.
40
Bytsay, А. М. "ОСОБЛИВОСТІ ЕТАПНОГО ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ПРИВОДУ ОБЛІТЕРУЮЧОГО АТЕРОСКЛЕРОЗУ СУДИН НИЖНІХ КІНЦІВОК ЗА БАГАТОРІВНЕВОГО ОКЛЮЗІЙНОГО УРАЖЕННЯ НА ТЛІ КРИТИЧНОЇ ІШЕМІЇ ТКАНИН". Klinicheskaia khirurgiia, № 12 (20 грудня 2017): 15. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.12.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Сьогодні хірургічна тактика з приводу багаторівневого оклюзійного ураження артерій нижніх кінцівок (НК) передбачає етапні втручання.
Матеріали і методи. Проаналізовані результати хірургічного лікування 115 хворих з приводу багаторівневого оклюзійного ураження артерій НК на тлі критичної ішемії їх тканин. У 57 (49%) пацієнтів (основна група) використовували як метаболічний критерій гіперплазії неоінтими ІCAM (молекули міжклітинної адгезії); у 58 (51%) пацієнтів (група порівняння) С–реактивний пептид (СРП), фібриноген, ШОЕ. Обсяг оперативних втручань в обох групах – клубово–стегнове алошунтування в поєднанні з стегново–підколінним автовенозним шунтуванням.
Результати. Доведено ефективність визначення концентрації ICAM як метаболічного маркера активізації системної запальної відповіді при застосуванні етапної хірургічної тактики. Встановлений прямий кореляційний зв’язок між товщиною комплексу «інтима–медіа» (КІМ) у строки 60 – 90 діб і підвищенням рівня ICAM в першу добу після операції. Відзначене поліпшення результатів хірургічного лікування хворих з приводу облітеруючого атеросклерозу (ОА) артерій НК у строки спостереження до 12 міс після етапної реконструкції.
Висновки
Визначення вмісту ICAM є високо специфічним (до 81,6%).
Використання диференційованої хірургічної тактики з визначенням рівня ICAM дозволило поліпшити результати реконструктивних втручань у хворих за критичної ішемії тканин НК на 9,2%.
Використання вазастенону під час етапного лікування сприяло ефективному зниженню периферійного опору судин, уникненню тромбозу в зоні первинної реконструкції.
41
Boyko, V. V., V. V. Makarov, A. L. Sochnieva, and V. V. Kritsak. "A CLINICAL CASE OF REMOVING A RESIDUAL FOREIGN BODY FROM THE LEFT SUPRACLAVICULAR REGION." Inter Collegas 4, no. 3 (October 16, 2017): 120–22. http://dx.doi.org/10.35339/ic.4.3.120-122.
Повний текст джерелаАнотація:
Boyko V.V., Makarov V.V., Sochnieva A.L., Kritsak V.V.Residual foreign bodies in soft tissues are one of the main causes of chronical infection lesions and decrease in life quality. Surgical treatment is the most common way to relieve the patient from a foreign body. Often there is a question whether to remove a foreign body? On the one hand, all foreign bodies that are in the human body must be removed. On the other hand, in the absence of symptoms, the risk of surgery performed for the purpose of removal exceeds the risk associated with finding the foreign body. We would like to describe a practical case of removing a foreign body (Kirschner`s wires) from the left supraclavicular region. The young patient lived with a fragment of Kirschner's wire left after the osteosynthesis of the fractured clavicle for 5 years. Surgery to remove the residual foreign body was successful. On the 7th postoperative day the patient was discharged from the hospital under the supervision of surgeons at the place of residence.Key words: foreign body in soft tissue, Kirschner`s wire, surgical treatment. КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ВИДАЛЕННЯ ЗАЛИШКОВ СТОРОННЬОГО ТІЛА З ЛІВОЇ НАДКЛЮЧИЧНОЇ ОБЛАСТІБойко В.В., Макаров В.В., Сочнева А.Л., Крицак В.В.Залишкові чужорідні тіла м'яких тканин залишаються однією з основних причин виникнення вогнища хронічної інфекції та зниження рівня якості життя. Хірургічне лікування основний спосіб позбавити хворого від наявності чужорідного агента. Часто виникає питання чи видаляти чужорідне тіло. З одного боку, усі сторонні тіла, що знаходяться в тілі людини, підлягають видаленню, з іншого боку при відсутності симптомів ризик операції, проводимої з метою видалення, перевищує ризик, пов'язаний з перебуванням чужорідного тіла. Ми хотіли б поділитися випадком видалення залишкового стороннього тіла (спиці Кіршнера) лівої надключичної ділянки із власної практики. Молода пацієнтка прожила з уламком спиці Кіршнера, залишеної після металлоостеосинтезу поламаної ключиці протягом 5 років. Операція з видалення залишкового стороннього тіла пройшла успішно. На 7 післяопераційну добу пацієнтка була виписана зі стаціонару під спостереження хірурги за місцем проживання.Ключові слова: чужорідне тіло м'яких тканин, спиця Кіршнера, хірургічне лікування. кЛИНИЧЕСКИЙ СЛУЧАЙ УДАЛЕНИЯ ОСТАТКОВ ИНОРОДНОГО ТЕЛА ИЗ ЛЕВОЙ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ОБЛАСТИ Бойко В.В., Макаров В.В., Сочнева А.Л., Крицак В.В.Остаточные инородные тела мягких тканей остаются одной из основных причин возникновения очага хронической инфекции и снижения уровня качества жизни. Хирургическое лечение основной способ избавить больного от наличия чужеродного агента. Часто возникает вопрос удалять ли инородное тело? С одной стороны, все инородные тела, находящиеся в теле человека, подлежат удалению, с другой стороны при отсутствии симптомов риск операции, производимой с целью удаления, превышает риск, связанный с нахождением инородного тела. Мы хотели бы поделится случаем удаления остаточного инородного тела (спицы Киршнера) левой надключичной области из собственной практики. Молодая пациентка прожила с обломком спицы Киршнера, оставленной после металлоостеосинтеза поломанной ключицы в течении 5 лет. Операция по удалению остаточного инородного тела прошла успешно. На 7 послеоперационные сутки пациентка была выписана из стационара под наблюдение хирурги по месту жительства.Ключевые слова: инородное тело мягких тканей, спица Киршнера, оперативное лечение.
42
Yakovlev, P. G. "Чи є альтернатива радикальній цистектомії при лікуванні хворих на м’язoво-інвазивний низькодиференційований рак сечового міхура?" Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (10 вересня 2019): 28–33. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.2.10415.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: оцінити поширеність застосування органозберігальних хірургічних методик у комплексі із періопераційною терапією як альтернативу радикальній цистектомії (РЦЕ) в лікування хворих на вперше виявлений низькодиференційований (G3) уротеліальний м’язово-інвазивний рак сечового міхура (МІРСМ) та визначити їх вплив на результати загальної виживаності.
Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано 309 історій хвороб пацієнтів, прооперованих протягом 2004–2017 рр. із приводу уротеліального G3 МІРСМ, а саме, клінічна стадія, застосовані методи хірургічного лікування: РЦЕ або органозберігальна операція (трансуретральна або відкрита резекція), періопераційна променева (ДПТ) та хіміотерапія (ПХТ); результати виживаності.
Результати досліджень та їх обговорення. Виконано 109 (35,3 %) РЦЕ та 200 (64,7 %) органозберігальних операцій. П’ятирічна загальна виживаність для стадій II, III та IV для хворих після РЦЕ склала 43 %, 37 % та 10 %, після ТУР – 58 %, 27 %, та 19 % і після резекції сечового міхура 53 %, 42 % та 40 %.
43
Zavgorodnii, S. M., M. A. Kubrak, M. B. Danyluk, A. I. Rylov та N. O. Yareshko. "Визначення показань та протипоказань до симультанних оперативних втручань у пацієнтів з поєднанням ендокринної та іншої хірургічної патології". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (11 вересня 2019): 74–77. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.2.10265.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: розробити показання та протипоказання до виконання симультанних оперативних втручань на прикладі пацієнтів з поєднаною патологією щитоподібної залози (ЩЗ) та жовчнокам’яною хворобою (ЖКХ) / поліпозом жовчного міхура, з використанням шкали функціонального стану P-POSSUM.
Матеріали і методи. За період з січня 2015 до вересня 2018 року обстежено та прооперовано 35 пацієнтів з поєднаною патологією щитоподібної залози та ЖКХ / поліпозом жовчного міхура. На доопераційному етапі, а також на першу добу післяопераційного періоду всім пацієнтам проводили оцінку функціонального стану за шкалою P-POSSUM.
Результати досліджень та їх обговорення. У 22 (62,9 %) пацієнтів, функціональний стан яких до втручання оцінювався за фізіологічною субшкалою (ФС) ≤ 17 балів, мали місце післяопераційні зміни стану здоров’я з різницею середніх 0,13 бала, Т (Z) = 1,21, р = 0,225. У всіх цих хворих складність оперативного втручання за хірургічною субшкалою (ХС) шкали P-POSSUM була оцінена ≤ 14 балів. У 13 (37,1 %) хворих, стан яких був оцінений в ˃ 17 балів за ФС, виявлені значущі зміни функціонального стану здоров’я до та після операції з різницею середніх 1,15 бала, Т (Z) = 2,67; р = 0,0077. Складність операцій у них коливалася від 14 до 16 балів за ХС.
44
Zahorodniy, O. V., V. P. Fedorenko та O. S. Shchepitko. "БАЛЬНА ОЦІНКА ТЯЖКОСТІ СТАНУ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ, УСКЛАДНЕНИЙ НЕКРОТИЧНО-ЗАПАЛЬНИМ УРАЖЕННЯМ СТОПИ, ПРИ ПОВТОРНИХ ОПЕРАЦІЯХ НА НИЖНІХ КІНЦІВКАХ". Klinicheskaia khirurgiia, № 11 (20 листопада 2017): 38. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.11.38.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. У хворих на цукровий діабет (ЦД), ускладнений некротично-запальним ураженням стопи (НЗУС), складна анатомічна будова стопи в поєднанні з тяжким некротично-гнійним процесом без чітких меж ураження не дозволяє досягти радикальності хірургічної санації під час одного хірургічного втручання, тому лікування часто має бути багатоетапним.
Матеріали і методи. Здійснена бальна оцінка тяжкості стану 106 хворих на ЦД, ускладнений НЗУС, перед високою ампутацією (ВА) нижньої кінцівки (НК), як першим, другим та подальшими втручаннями.
Результати. Встановлено, що стан хворих погіршувався, залежно від етапу, на якому виконували ВАНК.
Обговорення. Показання до виконання ВАНК слід встановлювати одразу, а не після численних повторних втручань на стопі на тлі прогресуючого погіршення стану хворого.
Висновок. Опрацьована класифікація НЗУС у хворих на ЦД, застосування бальної оцінки тяжкості стану хворих за модифікованою системою APACHE II дозволило визначити прогноз і обґрунтувати тактику лікування.
Ключові слова: цукровий діабет; ускладнення; некротично-запальне ураження стопи; хірургічне лікування.
45
Zhulkevych, I. V., та B. D. Kryvokulsky. "ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ В ОНКОЛОГІЇ: ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ПРОФІЛАКТИКИ ТРОМБОЕМБОЛІЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ ПРИ ПАНГІСТЕРЕКТОМІЇ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (6 березня 2019): 11–18. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2018.4.9875.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: підвищити ефективність хірургічного лікування хворих на рак ендометрія шляхом оптимізації діагностичної тактики та хірургічної профілактики тромботичних ускладнень у ранній післяопераційний період.
Матеріали і методи. Обстежено 3 групи жінок: І – група 30 соматично здорових жінок; ІІ – контрольна група (група порівняння) – ретроспективно проаналізовано 120 карт стаціонарних хворих на рак ендометрія, яким виконано пангістеректомію в період 2010–2013 рр.; ІІІ – основна група жінок, хворих на рак ендометрія, яким виконували хірургічне втручання (пангістеректомію) – 147 хворих, які перебували на хірургічному лікуванні в 2014–2017 рр.
Результати. На першому етапі нашого дослідження проаналізовано основні антропометричні характеристики обстежених жінок і ризик виникнення тромботичних ускладнень за шкалою J. Сарrіnі. В основній групі обстежених і в групі порівняння виявлено зростання ризику виникнення тромбоемболій порівняно з групою здорових осіб, що вказувало на високий і вкрай високий ризик їх виникнення на операційному етапі лікування.
При вивченні гемостазіологічних показників в основній групі та групі порівняння у доопераційний, інтраопераційний і ранній післяопераційний періоди виявлено гіперкоагуляцію з ознаками внутрішньосудинного згортання, що проявлялась достовірним зниженням протромбінового індексу та скороченням ТЧ і АЧТЧ з одночасним підвищенням рівня ПЧ, ФГ, D-димеру. Ознаки гіперкоагуляції зростали під час операції та на 1–5 добу післяопераційного періоду і поступово знижувались до доопераційних значень, за винятком D-димеру, пік якого спостерігали на 8 добу післяопераційного періоду.
Створено і впроваджено в практику охорони здоров’я алгоритм оптимізації діагностичної та хірургічної профілактики тромбоемболій у хворих на рак ендометрія з врахуванням ризику їх виникнення.
Висновки. 1. Досягнуто зниження смертності в ранній післяопераційний період у хворих на рак ендометрія від тромбоемболії легеневої артерії з 4,17 до 0 % і післяопераційних тромботичних ускладнень – з 11,67 до 1,36 %.
2.Розроблено і впроваджено в клінічну практику алгоритм оптимізації діагностичної тактики та хірургічної профілактики можливих венозних тромбоемболічних ускладнень у хворих на рак ендометрія з урахуванням стану активності системи гемостазу та антропометричних даних і вмотивовано надано дієві практичні рекомендації.
46
Zakharash, М. P., V. V. Balytskyy та О. G. Кuryk. "Використання сучасних мініінвазивних хірургічних технологій у лікуванні поєднаної патології анального каналу і прямої кишки". Klinicheskaia khirurgiia, № 2 (2 лютого 2018): 15–17. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.02.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Покращити результати хірургічного лікування пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки за рахунок використання апарата радіохвильової хірургії «Surgitron».
Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 236 пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки з використанням апарата радіохвильової хірургії «Surgitron».
Результати та їх обговорення. Дослідженням встановлено, що використання апарата радіохвильової хірургії «Surgitron» зменшує тривалість операції до (15 ± 5) хв, об’єм крововтрати – до (20 ± 10) мл, потребу в наркотичних аналгетиках – до (2 ± 1) мл, тривалість стаціонарного лікування – до (4 ± 1) день.
Висновки. Застосування апарата радіохвильової хірургії «Surgitron» скорочує тривалість операції, зменшує крововтрату під час операції, а також інтенсивність болю в післяопераційному періоді. Використання цієї мініінвазивної технології забезпечує незначну глибину некрозу тканин – (0,2 ± 0,1) мм і косметичність операції.
47
Svetlichniy, Е. V., О. S. Gerasimenko та К. R. Muradian. "Застосування ультразвукової навігації в хірургічному лікуванні вогнепальних ран". Klinicheskaia khirurgiia, № 2 (2 лютого 2018): 38–41. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.02.38.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Поліпшення результатів лікування постраждалих з вогнепальними осколковими і кульовими пораненнями шляхом широкого використання комплексу ультразвукової та рентгенологічної навігації.
Матеріали і методи. Наведено досвід лікування 198 постраждалих із сліпими кульовими й осколковими пораненнями м’яких тканин на II рівні надання медичної допомоги в умовах АТО на базі 61, 65 і 66 військово–мобільних госпіталів. У діагностиці і видаленні чужорідних тіл (куль і осколків) під час хірургічної обробки ран використана рентгенологічна й ультразвукова навігація. Переважали пацієнти з множинними осколковими пораненнями.
Результати. Застосування сонографії дозволило лоціювати і видалити сторонні тіла у 95,4% поранених, знизити частоту повторних операцій і скоротити терміни лікування.
Висновки. Перевагами методу сонографії є: мобільність, висока інформативність щодо структурних порушень м’яких тканин і верифікації чужорідних тіл, особливо не металевих. Видалення сторонніх тіл під контролем ультразвуку дозволяє проводити операцію в режимі реального часу без променевого навантаження на пацієнта і медичний персонал.
48
Ковтонюк, В. А., В. А. Савенко, Е. Ф. Самарець, В. М. Лукʼяненко, С. О. Федюшкін та Т. І. Єльчанінова. "Клінічний випадок синдрому Бадда – Кіарі в хірургічній практиці". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (30 квітня 2021): 95–98. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.1.12029.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: наведено рідкісний випадок синдрому Бадда – Кіарі в хірургічній практиці, його ускладнення та труднощі діагностики.
При ретроспективному аналізі хвороби запідозрити у пацієнтки наявність синдрому Бадда – Кіарі можливо було лише при детальному зборі анамнезу захворювання, ретельному клінічному нагляді за перебігом хвороби з використанням комплексу лабораторних методів дослідження та сучасної діагностичної техніки. Це дає можливість своєчасно розпізнати і встановити до операції правильний діагноз: синдром Бадда – Кіарі. Незважаючи на проведену автопсію істинного етіологічного фактора виникнення синдрому Бадда – Кіарі встановити не вдалося.
49
Ktrakyan, L. A., T. S. Havryliv, V. I. Smolanka, A. V. Smolanka та M. M. Oros. "Порушення ліквороциркуляції в пацієнтів з мальформацією Кіарі: предиктори розвитку сирингомієлітичних кіст і динаміка післяопераційного регресу". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 17, № 6 (10 січня 2022): 27–36. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.17.6.2021.242233.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Мальформація Кіарі (МК) — це дефект розвитку центральної нервової системи, що проявляється невідповідністю розмірів задньої черепної ямки і розташованих у цій ділянці структур мозку і, як наслідок, опусканням мигдаликів мозочка (МК типу 1), зазвичай з каудальним зміщенням нижніх відділів стовбура мозку, у великий отвір (МК типу 1.5). Унаслідок порушення ліквороциркуляції в 60–90 % пацієнтів із МК спостерігається сирингомієлія. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз клінічних даних 24 пацієнтів із мальформацією Кіарі типу 1 і 1.5, які перенесли оперативні втручання в Ужгородському обласному клінічному центрі нейрохірургії і неврології в період з грудня 2006 р. по грудень 2017 р., під час яких були виконанi субокципітальна декомпресивна краніектомія, ламінектомія на рівні С1, пластика твердої мозкової оболонки. Середній період спостереження після операції становив 5 років. Результати. У пацієнтів, у яких симптоми тривали понад 3 роки, частота утворення сирингомієлітичних кіст становила 57 %. Динаміка регресу порушень ліквороциркуляції в післяопераційному періоді значно варіює залежно від віку. Висновки. Ризик утворення порожнин, заповнених рідиною, у спинному мозку вищий у пацієнтів із МК типу 1 і 1.5, які хворіють понад 3 роки. Хірургічне лікування є ефективним методом, що використовується для корекції порушень ліквороциркуляції. Пункція кісти не є обов’язковою під час хірургічних втручань.
50
Волошин, Я. М., І. А. Калабуха, В. Є. Іващенко, О. В. Хмель та О. М. Пилип’як. "Результати резекції легень у хворих зі вперше виявленим деструктивним туберкульозом". Infusion & Chemotherapy, № 2.1 (31 липня 2021): 7. http://dx.doi.org/10.32902/2663-0338-2021-2.1-04.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтування. Хіміотерапія неефективна в 35-49 % хворих зі вперше виявленим деструктивним туберкульозом легень. Покращити результати лікування можливо при своєчасному спрямуванні хворих на операцію.
Мета. Дослідити результати резекції легень у хворих зі вперше виявленим деструктивним туберкульозом легень.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 238 пацієнтів зі вперше виявленим деструктивним туберкульозом легень, прооперованих у торакальному відділенні Національного інституту фтизіатрії і пульмонології. Осіб чоловічої статі було 143, жіночої – 95, вік – від 10 до 65 років. Із приводу туберкульом протягом 2-10 місяців лікувалися 59 пацієнтів, протягом 11-16 місяців – 42. Із приводу інфільтративного та фіброзно-кавернозного туберкульозу легень упродовж 4-17 місяців лікувалися 109 хворих. Через помилки діагностики 29 хворих не приймали хіміопрепаратів. У 78 пацієнтів із 3-9-го місяця хіміотерапії туберкульозний процес прогресував. Показаннями до операції були: туберкульома легень – 130 випадків, кавернозний туберкульоз – 5, фіброзно-кавернозний – 91, казеозна пневмонія – 12.
Дослідження виконувалося коштом держбюджету.
Результати. Усім хворим виконано операції: сегментектомія – 83, екстракапсулярне видалення туберкульоми – 27, лобектомія – 77, комбінована резекція – 23, пневмонектомія – 28. Резекції за допомогою новітньої технології – біологічного зварювання живих тканин – виконано 22 хворим. Післяопераційні ускладнення виникли у 25 осіб (10,5 %) і були повністю усунені. Післяопераційна летальність становила 0,4 %. Клінічне вилікування досягнуто у 237 хворих (99,6 %). При патоморфологічному дослідженні препаратів відзначена виражена активність специфічного процесу в 183 осіб (77,0 %). Найсприятливіший перебіг післяопераційного періоду відзначено у хворих із туберкульомами, які лікувалися до операції протягом 2-5 місяців, і фіброзно-кавернозним туберкульозом – 4-6 місяців. У віддаленому періоді спостереження (1-17 років) повна клінічна ефективність зберігалася в 97,3 % пацієнтів.
Висновки. Своєчасне виконання резекцій легені з використанням нових хірургічних технологій дало змогу досягнути значного клінічного ефекту.