Статті в журналах з теми "Хімічний апарат"

Перспективним напрямком підвищення енергоефективності і зменшення малогабаритних характеристик тепломасообмінного обладнання, яке використовується в хімічній, харчовій та ін. галузях є застосування методів, які забезпечують оптимізацію параметрів процесів в обладнанні. Одним з основних принципів, покладених в основу проектування і експлуатації контактних тепломасообмінних апаратів, є забезпечення стабільності взаємодії плівки рідини і потоку газу або пари. Характер взаємодії визначається кризовими явищами, пов'язаними з порушенням режиму течії плівки при високих швидкостях газового потоку, що супроводжується інтенсивним уносом крапель і початком процесу захлинання. Представлені результати дослідження показують, що використання капілярно-пористого покриття поверхні каналів контактних апаратів впливає на хвильові процеси в плівці і сприяє зниженню нижньої границі початку процесу захлинання при певних умовах. Досліджено вплив геометричних характеристик покриття на інтенсивність процесів тепломасообміну в контактному апараті. Використання результатів експериментального дослідження гідродинаміки двофазного потоку в каналах з капілярно-пористим покриттям дозволило уточнити аналітичний розв’язок задачі по визначенню границь кризових явищ. Аналіз результатів дослідження показав, що початок процесу захлинання наступає при значно більший товщині плівки, що є істотним позитивним моментом при експлуатації контактних тепломасообмінних апаратів.

В роботі досліджено вплив комплексу гідродинамічних ефектів, які реалізуються у роторно-пульсаційних апаратах дисково-циліндричного типу, на реологічні, структурні та текстурні характеристики дисперсних систем зі структурами складного коагуляційного і конденсаційно-коагуляційного типу. Досліджувані системи мають міцну високорозвинену структуру з аномальною реологічною поведінкою, яка полягає в співіснуванні різних режимів течії в досліджуваному діапазоні швидкостей зсуву. Виявлено, що системи з коагуляційною структурою здатні до повного тиксотропного відновлення після зняття навантаження, а системи зі змішаною структурою - тільки частково. Останні є чутливими до зсувних деформацій, вплив яких різко зростає в процесі структуроутворення і призводять до втрати плинності системи, що ускладнює технологію отримання таких систем. Виявлено, що при гідродинамічній обробці, з одного боку зростає дисперсність, а з іншого - відбуваються текстурні перебудови, що призводить до зміни функціональних властивостей, в тому числі адсорбційної здатності. Часові і просторові фактори впливу на систему залежать від конструктивних особливостей апаратів та повинні бути узгоджені з фізичними і фізико-хімічними властивостями компонентів системи. Для отримання структурованих дисперсних систем було запропоновано проточні апарати з двома роторно-статорними парами у вертикальному виконанні і з трьома парами в горизонтальному виконанні, які можуть бути задіяні як в одному циркуляційному контурі, так і працювати в автономних режимах. За результатами досліджень запропоновано технологічне оболаднання для отримання структурно однорідних функціональних продуктів, зокрема ентеросорбційні пасти і аплікаційні гелі.

Однією з найбільш травматичних галузей в Україні залишається вугільна. В аварійній ситуації органи дихання працівників та рятівників потребують захисту від дії отруйних речовин та пилу, для чого використовуються саморятівники шахтні ізолюючі на хімічно зв’язаному кисні. Зазна- чені апарати мають низку недоліків, одним із яких є нагрівання елементів саморятівника та вдихува- ної газодинамічної суміші під час експлуатації. Для зниження температурних показників науковцями пропонується використання в саморятівниках тепловологообмінника з насадкою з декількох шарів металевих сіточок або тампона плутаних металевих тонких ниток («мочалка»), а також розгалу- жених перфорованих теплогазорозподільників, що зазвичай виготовляються з алюмінію – матеріалу з високим коефіцієнтом теплопровідності. Метою роботи є отримання прутків з міді марки М1 з уні- кальним комплексом фізико-механічних властивостей для вдосконалення конструкції саморятівників шахтних ізолюючих на хімічно зв’язаному кисні. Комбінованою деформацією прутків з міді марки М1 отримано високі значення показників механічних властивостей зі збереженням теплопровідності, як у вихідному (недеформованому) стані. Запропоновано спосіб комбінованої пластичної деформації роз- тягуванням з одночасним крутінням зі зміною напрямку обертання на протилежний. За результатами випробувань вибрана найрезультативніша схема деформаційної обробки мідних прутків. Деформовані за вибраною схемою прутки з міді марки М1 запропоновано використовувати під час виготовлення теплогазорозподільників і тепловологообмінників для вдосконалення конструкції саморятівників шах- тних ізолюючих на хімічно зв’язаному кисні. Подальші дослідження в означеному напрямі планується спрямовувати на розроблення конструкції теплогазорозподільників і тепловологообмінників саморя- тівників з використанням деформованих за визначеною схемою прутків з міді марки М1 та випробу- вання удосконалених апаратів в умовах акредитованих лабораторій.

Концентрати неону, гелію, криптону і ксенону здобувають з атмосфери в якості побічних продуктів при переробці в повітророздільних установках великих обсягів атмосферного повітря. Основними джерелами неону і гелію в Україні є кисневі цехи металургійних і хімічних комплексі. Сира неоногелієва суміш, містить в собі близько 50% побічних домішок, основною з яких є азот. Зниження кількості домішок в продукті особливо важливо в разі значної віддаленості джерела сировини від ділянки його остаточної переробки. Збагачення неоногелієвої суміші дозволяє знизити транспортні витрати та спростити глибоку адсорбційну очистку, що практикуються в технології отримання чистого неону та гелію.У даній статті проведено порівняльний аналіз варіантів забезпечення кріогенних температур, що можуть використовуватись в технологіях первинного збагачення неонгелієвої суміші. Серед них: рідкий азот, киплячий в умовах вакууму, ежектор, який працює в сукупності з вакуумом-насосом та як окремий пристрій, безмашинні вихрові апарати, що використовують наявний перепад тиску в ступенях фазового сепаратора. Найбільш поширеним варіантом охолодження фазових сепараторів є розімкнутий холодильний «цикл» з рідким азотом в якості робочої речовини. Однак, температура кипіння азоту при атмосферному тиску не забезпечує бажаної концентрації неону і гелію на виході з апарату. Розглянуто альтернативні способи охолодження сепараторів, які забезпечують пониження температури нижче 68 К. Завдяки цьому досягнуто додаткове збагачення цільових продуктів на виході з фазового сепаратора (дефлегматора).

У статті досліджено питання класифікації безпілотних літальних апаратів, систематизації функцій і завдань безпілотної авіації у сфері цивільного захисту України. Наголошено на низці різноманітних підходів до її загальної класифікації, в яких не враховано чинні нормативно-правові документи, а також на браку відповідних досліджень. За гіпотезу взято взаємозв’язок між функціями, завданнями та класифікацією безпілотної авіації у сфері цивільного захисту України. Мета статті полягає в обґрунтуванні пропозицій щодо адаптації нормативної класифікації безпілотної авіації в Україні, викладеної в наказі Міністерства оборони України від 08 грудня 2016 року № 661, до особливостей сфери цивільного захисту України і систематизації функцій та завдань для цієї важливої галузі. На підставі результатів аналізу джерел визначено склад основних функцій безпілотних літальних апаратів у сфері цивільного захисту, до яких належать: розвідка (спостереження, моніторинг); цілевказання; відновлення та ретрансляція зв’язку; радіаційна, хімічна та біологічна розвідки; виявлення мін (вибухонебезпечних об’єктів); пошук і рятування; гасіння пожеж; транспортування вантажів. Виконано декомпозицію кожної функції на функціональні завдання, що в сукупності надало можливість систематизувати функції та завдання безпілотної авіації у зазначеній сфері й обґрунтувати підстави для переходу до класифікації безпілотних літальних апаратів. З огляду на аналіз класифікацій безпілотних літальних апаратів військового та загального призначення українських і зарубіжних авторів зроблено висновок про їх різноманіття, а також про необхідність їх класифікації, враховуючи специфіку сфери цивільного захисту. В основу покладено нормативну класифікацію безпілотних літальних апаратів безпілотних авіаційних комплексів, що наведено в наказі Міністерства оборони України. За призначенням їх запропоновано класифікувати таким чином: для розвідки та цілевказання; для підсвічування; для відновлення та ретрансляції зв’язку; для пожежогасіння; для транспортування вантажів (засобів рятування); для протидії аматорським апаратам, для комбінованого призначення. У класифікації виявився непотрібним ІІІ клас, оскільки його положення не є характерними для сфери цивільного захисту, враховуючи характер і масштаби надзвичайних ситуацій, а також функції та завдання, що виконуються рятувальниками ДСНС під час ліквідації надзвичайних ситуацій. Запропоновано розробити Концепцію створення системи безпілотної авіації у складі ДСНС

Наведено результати експериментальних досліджень на Марсі на локальній ділянці посадки марсохода NASA Perseverance, в районі кратера Jezero і на площі в північній частині планети. Дослідження рекогносцирувального характеру проведені із застосуванням методів частотно-резонансної обробки та інтерпретації знімків ділянок обстеження з космічних апаратів з метою вивчення особливостей їх геологічної будови. Інструментальні виміри показали, що ділянка посадки марсохода розташована в межах вулканічної структури, заповненої мергелями. На поверхні в зоні посадки виявлені уламки кременистих порід. У районі розташування кратера Jezero інструментальними вимірами встановлено (підтверджено) наявність у розрізі планети 8 типів вулканічних споруд, заповнених: 1) сіллю; 2) вапняками; 3) доломітами; 4) мергелями; 5) кременистими породами; 6) базальтами; 7) ультрамафічними породами; 8) кімберлітами. Обстежен- ням окремих площ планети підтверджений факт наявності в її складі лише 27 відомих на Землі хімічних елементів. До відсутніх на Марсі хімічних елементів належить також кисень. Відсутність кисню на Марсі свідчить про те, що на планеті немає води, а отже, і льоду в полярних областях. У районі північного полюса Марса виявлені крупні вулканічні структури, заповнені сіллю. Виявлені на Марсі численні вулканічні комп- лекси, заповнені породами різного складу, є важливими аргументами на користь вулканічної моделі фор- мування зовнішнього вигляду планети. Результати досліджень свідчать про принципову можливість ви- користання даних дистанційного зондування планет і супутників Сонячної системи (знімків з космічних апаратів, посадочних модулів і телескопів) для вивчення внутрішньої будови об’єктів обстеження і складу присутніх на них порід, мінералів і хімічних елементів. Частотно-резонансна технологія обробки супут- никових знімків і фотознімків може бути використана для детальних досліджень на планетах і супутни- ках Сонячної системи в рамках великих наукових проєктів їх вивчення. Апробована мобільна технологія може також знайти застосування під час вибору місць відбору зразків порід для марсохода.

The system of protection against harmful organisms is of great importance in obtaining high yields of cereals. Pests cause up to 30 percent of the loss of a potential crop yield. The article presents the results of original research on the species composition of phytophages in spring barley crops under the conditions of the Right-Bank Forest Steppe of Ukraine. The analysis of technical efficiency of application of pesticides against dominant pest species in spring barley crops is made. The conclusions about the effectiveness of crop protection against dominant pests in spring barley crops.

Мета роботи: оцінити ефективність ендоваскулярної лазерної та хімічної абляції вен при варикозній хворобі (ВХ) із коморбідним цукровим діабетом (ЦД) типу 2, розробити найбільш оптимальну технологію лікувальних заходів у такої категорії хворих. Матеріали і методи. Під наглядом перебували 162 хворих на ВХ (19 % чоловіків і 81 % жінок із середнім віком 50 років), серед яких співвідношення II, III, IV, V і VI класів венозної недостатності склало 1:1:3:1:2. ЦД мав місце в 14 % випадків, при цьому розподіл легкої, середньої тяжкості та тяжкої форми хвороби склав 1:2:4, а фаз компенсації, субкомпенсації й декомпенсації – 1:4:6. У крові з ліктьової вени і ураженої вени нижніх кінцівок вивчено вміст показників глюкози, глікованого гемоглобіну, інсуліну, С-пептиду, фруктозаміну та асоційованих із вуглеводним метаболізмом мікроелементів (хрому, марганцю, селену, цинку). Лазерну абляцію вен здійснювали за допомогою апарата “Фотоніка-Ліка-Хірург” (Україна) і виконання паравазальної “подушки” розчином Кляйна за допомогою помпи для тумесцентної анестезії під ультразвуковим контролем, а хімічну (склеротерапію) – розчином склеровейну або фібровейну. Перший метод виконаний 63 (39%) хворим, другий – 99 (61 %). Результати досліджень та їх обговорення. Ефективність лазерної абляції залежить від класу венозної недостатності, перенесеного у минулому флеботромбозу, додаткового використання в комплексі лікувальних заходів ривароксабану та низькомолекулярних гепаринів, методики лазерної коагуляції, що проводиться, наявності й тяжкості перебігу коморбідного ЦД, показників вуглеводного обміну в цільовій вені, причому після хірургічного втручання зростають параметри селен- і цинкемії, а число виниклих ускладнень залежить від фази ЦД та рівня хрому в крові з варикозно розширеної вени. Результати склеротерапії у жінок були кращі, а число ускладнень менше, які залежали від рівня венозної недостатності, перенесеного у минулому флеботромбозу і просвіту цільової вени гомілки, параметрів у крові з неї інсуліну, С-пептиду й фруктозаміну. При порівняльній оцінці різних методів хірургічного лікування ВХ, лазерна аблація (коагуляція) відрізнялася більшою тяжкістю перебігу коморбідного ЦД, частішим додатковим використанням ривароксабану і цикло-3-форту, виключенням із розробки хворих із діабетичною енцефалопатією, а склеротерапія не була використана у пацієнтів з нефропатією, при цьому ефективність виконаних заходів в обох групах виявилася приблизно однаковою. У хворих на ВХ розроблено лікувальний алгоритм застосування найбільш оптимальної медичної технології лазерної і хімічної аблації з урахуванням характеру перебігу венозної патології та коморбідного ЦД, системних й локальних змін вуглеводного метаболізму, фонової медикаментозної терапії.

Мета: проаналізувати соціально-економічні характеристики осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату. Матеріали і методи. Проведено медико-соціальне дослідження на базі Івано-Франківського бюро медико-соціальної експертизи. За спеціально розробленою авторською програмою опитали репрезентативну вибірку із 150 осіб, які проходили переосвідчення у зв’язку з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату. Статистичну обробку отриманого матеріалу здійснювали шляхом розрахунку частоти поширення чинників на 100 опитаних і стандартної похибки (±m) для відносних величин, а оцінку достовірності різниці даних у групах порівняння та перевірку нульової гіпотези проводили шляхом розрахунку критерію відповідності хі-квадрат (χ2) Пірсона. Використано методи: епідеміологічний, соціологічний, медико-статистичний. Результати. Встановлено, що найчастіше внаслідок травм опорно-рухового апарату призначали ІІІ групу інвалідності – (75,5±3,5) %, ІІ групу – (22,5±3,4) %, а І – (2,0±1,1) %. Її причинами були переломи кісток нижніх ((40,7±4,0) %) та верхніх ((18,7±3,2) %) кінцівок, травми хребта ((20,0±3,3) %), травматична ампутація ділянок тіла ((11,3±2,6) %), множинні переломи ((6,0±1,9) %) та термічні чи хімічні опіки ((3,3±1,5) %). Майже всі опитані працездатного віку: до 30 років – 7,3 %, 30–39 років – 31,1 %, 40–49 років – 30,5 %, 50–59 років – 30,5 %, 60 і старші – 0,7 %. З’ясовано, що найбільш вразливими щодо інвалідності після травм опорно-рухового апарату є чоловіки (69,5 %), мешканці сільської місцевості (64,9 %), зайняті у професіях із фізичним характером праці (66,3–65,7 %). Виявлено, що наявність інвалідності після травм опорно-рухового апарату призводить до суттєвого погіршення матеріального добробуту в (51,0±4,1) % таких осіб, більш виражено серед мешканців села ((61,2±4,9) %), що тільки частково покривається матеріальною допомогою у межах системи соціального захисту ((43,5±7,3) %). Показано, що інвалідність після травм опорно-рухового апарату та пов’язане із нею погіршення стану здоров’я ((87,4±3,0) %) супроводжується втратою ((51,7±4,1) %) чи зміною ((27,8±3,6) %), а також пошуком ((41,7±4,0) %) місця роботи, також більш акцентовано серед чоловіків із сільських місцевостей. Висновки. Необхідно удосконалити систему реабілітації осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату, зокрема серед чоловіків, зайнятих у сільському господарстві на роботах із фізичним характером праці.

Насоси широко використовуються в більшості технологічних процесів хімічної і харчової промисловості, в т.ч. в апаратах для інтенсифікації процесу отримання мікро- і наноемульсій за рахунок виникнення ефектів гідродинамічної кавітації. Використання кавітаційних технологій дозволяє збільшити продуктивність технологічних процесів, забезпечити значну економію енерговитрат і високу якість обробки дисперсних систем. В технологічних схемах кавітаційних апаратів використовуються насоси різних типів. Виникнення в них кавітаційних ефектів призводить до негативних наслідків в результаті яких відбувається зниження продуктивності і ККД всього пристрою і руйнування поверхонь робочих органів. Найбільшого застосування знайшли динамічні лопатеві і об’ємні (гвинтові або шестеренні) насоси. В роботі представлені результати досліджень виникнення кавітаційних ефектів в динамічному відцентровому і в об’ємному шестеренному насосах за зміною температурних і електрохімічних показників води в результаті обробки. Аналіз результатів досліджень температурних показників продемонстрували відмінності принципу дії обраних насосів за їх впливом на оброблюване середовище. В динамічному відцентровому насосі температурні показники швидко наростають, на відміну від об’ємного шестеренного, в якому за 20 хв. роботи підвищення температури практично не відбулося. В результаті активного динамічного впливу на молекулярному рівні при проходження рідини через відцентровий насос рівень рН збільшується вже з перших секунд обробки. Значення питомої електропровідності води змінюються так само більш виражено для динамічного відцентрового насосу. Отримані результати вказують на активацію води з утворенням електронно-збуджених станів молекул. Таким чином, встановлено виникнення кавітації в динамічному відцентровому насосі при певних умовах і параметрах його роботи.

Наведено дані щодо особливостей запилення представників роду Buddleja L. На основі аналізу літературних даних описано концепції "синдрому запилення", що базуються на конкретних ознаках квіток: форма, колір, запах, розмір. Запропоновано дані концепції такими вченими, як: F. Delpino, S. Vogel в модифікації L. Van der Pijl та K. Faegri, W. N. Ellis, A. C. Ellis-Adam, H. Muller. Дослідження проведено зі січня по серпень 2011–2012 р. в китайсько-гімалайському регіоні Сичуань та Юньнань, адже саме цей регіон є частиною глобального осередку зростання великого різноманіття видів роду та вторинним центром походження азіатських видів. Для досліджень було обрано 5 видів роду Buddleja L.: B. asiatica Lour., B. crispa Benth., B. forrestii Diels, B. macrostachya Benth. та B. myriantha Diels. Описано зв'язок між морфологічною будовою квітки досліджуваних рослин та анатомічною будовою ротових апаратів запилювачів. Наведено склад ароматичних сполук квітів Buddleja L. З'ясовано, які комахи-запилювачі найчастіше відвідують досліджувані рослини. Основними запилювачами були бджоли, джмелі. Усі досліджувані види мають вузьку, довгу трубку віночка з прихованим нектаром. Із досліджень видно, що первинними запилювачами всіх видів роду є бджоли, а не метелики. Лише B. crispa Benth. приваблює метеликів. B. davidii Franche. запилюється переважно метеликами та міллю та дуже рідко бджолами. Також, на основі літературних джерел, було описано хімічний склад запаху квіток. На основі спостережень було виявлено, що найчастішими відвідувачами цих рослин як у Північній, так і в Південній Америці є медоносні бджоли, мухи, дзюрчалки, джмелі, оси та зрідка метелики, особливо головчаки. Охарактеризовано особливості кольорової гами квіток видів роду Buddleja L. З'ясовано вплив кількості нектару та його хімічний склад на приваблення запилювачів. Отже, існує чимало концепцій "синдрому запилення". Однією з найпопулярніших є типологія, яку запропонували W. N. Ellis, A. C. Ellis-Adam.

Інвазійні види комах є важливим чинником, який суттєво впливає на стан дерев у лісах і насадженнях населених пунктів. Встановлено видовий склад найбільш небезпечних видів інвазійних комах-філофагів (фоліофагів), які проникли на територію України. Охарактеризовано біологічні особливості інвазійних філофагів із груп: комахи із гризним ротовим апаратом, комахи мінуючі, комахи із колюче-сисним ротовим апаратом, галоутворюючі комахи. Виявлено найбільш небезпечні види інвазійних комах філофагів та охарактеризовано їхній вплив на стан лісів і зелених насаджень населених пунктів. Серед комах-інвайдерів є види, які успішно акліматизувалися, поширилися практично всією територією України та суттєво впливають на стан лісів і насаджень населених пунктів: Hyphantria cunea, Camerarіa ohrіdella, Macrosaccus robiniella. В останні роки значну небезпеку становить подальше поширення та наростання чисельності низки комах: Aproceros leucopoda, Corythucha arcuata, Metcalfa pruinosa. Окрім цього, у зелених насадженнях населених пунктів масово поширюються та завдають шкоди Cydalima perspectalis, Corythucha cіlіate, Halyomorpha halys, Igutettix oculatus. Основним шляхом поширення інвазійних комах в Україні є торгівля садивним матеріалом та декоративними рослинами. Використання хімічних і механічних методів для боротьби з поширенням інвазійних комах-філофагів не забезпечує достатнього ефекту. Природний контроль над інвазійними комахами можливий у випадку формування ефективного паразитарного комплексу, який, у поєднанні з іншими заходами, у майбутньому може стати основою інтегрованого захисту лісів та зелених насаджень населених пунктів.

У статті досліджується досвід, особливості та тенденції застосування безпілотної авіації іноземними країнами в інтересах оцінювання збитків, що завдаються об’єктам економіки і фізичним особам унаслідок різних за походженням надзвичайних ситуацій, що є актуальним питанням для України. Метою статті стало визначення особливостей і тенденцій щодо застосування безпілотної авіації в іноземних країнах в інтересах оцінювання збитків від надзвичайних ситуацій. У результаті досліджень за об’єктом впливу негативних факторів визначено види збитків від надзвичайних ситуацій, що є предметом оцінювання за допомогою безпілотних літальних апаратів у зарубіжних країнах: шкода життю і здоров’ю конкретних людей (медико-біологічні), що визначається конкретними порушеннями їх здоров’я, що призводить до соціальних втрат і, у підсумку, скорочення середньої очікуваної тривалості життя; збитки соціально-економічній системі (соціально-економічні), що проявляється у втраті того чи іншого виду власності, витратах на переселення людей, виплатах компенсацій постраждалим, втраченій вигоді від не заключення або розірвання ділових контрактів, порушенні процесу нормальної господарської діяльності, погіршенні умов життєдіяльності людей тощо; збитки державі (соціально-політичні); шкода природному середовищу (екологічні), під яким розуміється погіршення природного середовища або витрати на його відновлення, втрати народногосподарської цінності територій або витрати на її реабілітацію. Результати проведених досліджень дозволили зробити такі висновки: використання інформації від видової й параметричної апаратури, що встановлюється на борту безпілотників, дозволяє іноземним країнам оперативно проводити оцінювання збитків від аварій на промислових підприємствах, залізничних катастроф з небезпечними вантажами, терористичних актів, визначати ступінь забруднення великих територій хімічними або ядерними відходами, визначати збитки від лісових пожеж тощо. Безпілотні літальні апарати, за досвідом іноземних країн, є сучасним найдоступнішим, оперативним і об’єктивним джерелом актуальної просторової інформації. Акцентується увага на тому, що застосування безпілотної авіації для оцінювання збитків від надзвичайних ситуацій державними структурами створило підстави для страхових компаній щодо використання безпілотників у свій діяльності. Напрямами подальших досліджень запропоновано вважати: дослідження сучасного досвіду і світових тенденцій щодо застосування безпілотної авіації провідними країнами світу для прогнозування і в ході ліквідації надзвичайних ситуацій; дослідження способів протидії аматорським безпілотникам, що заважають рятувальникам під час ліквідації надзвичайних ситуацій, тощо

Існуючі наразі моделі кінетики деформування і руйнування пов'язані здебільшого з описом переходу з незруйнованого стану матеріалу в зруйнований в одну стадію. Це належить як до класичних теорій міцності, зокрема і кінетичної теорії міцності, так і до теорій і моделей розсіяного накопичення пошкоджень (Continuum Damage Mechanics, CDM). Метою цього дослідження було створення базових моделей кінетики деформування-руйнування (ДР), які описують цей процес у вигляді декількох послідовних переходів окремих структурних елементів (СЕ), у матеріалі, що деформується в часі з одного реологічного стану в інший. Для опису цього процесу залучено апарат формальної кінетики, який дає змогу, знаючи швидкість переходу СЕ з одного реологічного стану в інший, спрогнозувати час досягнення критичної концентрації зруйнованих СЕ. Встановлено, що процес ДР можна розглядати як процес поступового переходу СЕ спочатку пружного стану у в'язкопружний і потім зруйнований. Причому цей перехід може відбуватися як послідовно, так і паралельно. Таким чином, у процесі руйнування постійно змінюється число, а отже, і концентрація СЕ, які перебувають у різних реологічних станах. Зміну концентрації того чи іншого СЕ можна визначити експериментально способом вимірювання величин, що корелюють з параметрами ДР того чи іншого виду деформації тіла. При цьому загальне число елементів структури, що перебувають у різних станах, згідно із законом збереження мас у кожен момент часу ДР має залишатися постійним. Вперше запропоновано двостадійну нелінійну кінетичну модель втрати ресурсу за повзучості композиційних матеріалів на підставі деревини. Застосування методів формальної кінетики під час моделювання фізико-хімічних процесів, які відбуваються під час ДР, дає змогу будувати багатостадійні кінетичні моделі. Застосування методу базових діаграм деформування у поєднанні з двостадійним описом процесу накопичення пошкоджень дає змогу збільшити точність прогнозу допустимого часу за різних схем навантаження під час повзучості.

Мета. Здійснити аналіз сучасного стану застосування біопрепаратів для післязбиральної обробки плодів і овочів з метою зменшення втрат під час зберігання. Результати. Аналіз сучасної вітчизняної й зарубіжної наукової та патентної літератури свідчить про те, що основними перевагами біопрепаратів є те, що при їх застосуванні вирішується проблема стійкості фітопатогенних мікроорганізмів до хімічних препаратів, підвищується якість урожаю й знижується витрата добрив. Біопрепарати покращують польову схожість насіння, морфобіологічні характеристики проростків при проростанні, формування листкового апарату й інтенсивність фотосинтезу при розвитку й дозріванні насіння. Біологічні препарати відносять до екологічно безпечних препаратів (речовини, що їх продукують бактерії-антагоністи, не забруднюють ґрунт і врожай) і мають специфічну дію (висока ефективність проти певних видів фітопатогенних мікроорганізмів). Висновок. Біопрепарати на основі бактерій із різною поліфункціональною дією характеризуються високою ефективністю у регуляції фітопатогенної мікробіоти як в агроценозах, так і під час зберігання, що сприяє зниженню рівня біологічного забруднення агроекосистем, потенційних біоекологічних ризиків в агроекосистемах та підвищенню якості плодоовочевої продукції та зменшення втрат під час зберігання. У багатьох країнах світу широко розповсюджені дослідження, спрямовані на пошук високоактивних штамів мікроорганізмів для створення на їх основі біологічних препаратів. Застосування таких біопрепаратів підвищує продуктивність, подовжує термін зберігання та затримує ураження продукції мікробіологічними хворобами. Зменшити втрати плодів важливо не тільки під час холодильного зберігання, але й у передзбиральний період. Сьогодні проблему зниження втрат плодів у передзбиральний період вирішують із застосуванням відповідних біопрепаратів. Способи зберігання плодів і овочів із використанням біологічних плівок ще мало досліджені. Порівняно з іншими дані способи є менш економічно затратними та більш екологічно чистими.

Зернові бобові культури, зокрема і горох посівний (Pisum sativum L.) поєднують два найважли-віших фізіологічних процеси – фотосинтез та симбіотичну азотфіксацію. Завдяки цьому вони не лише забезпечують власні потреби в азоті, а й підвищують родючість ґрунтів та поліпшують екологічний стан агрофітоценозів. Ці культури мають унікальний хімічний склад, поєднуючи ви-сокий вміст білка з підвищеними кількостями жирів та вуглеводів. Завдяки своїм особливостям вони посідають чільне місце серед культур світового землеробства. Тому актуальним є розроб-лення технологічних заходів управління процесами формування продуктивного потенціалу гороху посівного. Метою досліджень було з’ясувати вплив інокуляції насіння мікробіологічним препаратом, різних рівнів застосування мінеральних добрив на формування фотосинтетично активної поверхні, її продуктивність та урожайність зерна гороху. У процесі дослідження використано такі наукові методи: аналіз, синтез, польовий, статистичний. Результати проведених досліджень свідчать, що оптимізація живлення рослин за рахунок різних рівнів мінерального добрива, а також біологічного азоту за умови проведення інокуляції насіння мікробіологічним препаратом Ризогумін сприяли пок-ращенню умов формування асиміляційного апарату, зокрема збільшення площі листкової поверхні посівів на 0,4–2,6 тис. м2/га або 1,5–8,4 %. Встановлено, що чиста продуктивність фотосинтезу в середньому за період вегетації гороху на різних фонах внесення мінеральних добрив змінювалася від 4,07 до 6,76 г/м2 добу, збільшуючись по мірі покращання забезпеченості рослин елементами мінера-льного живлення. Це також сприяло подовженню тривалості періоду перебування листкової повер-хні у фотосинтетично активному стані, про рівень якої свідчить збільшення значень фотосинте-тичного потенціалу від 1,03 до 1,41 тис. м2/га. Визначено, що урожайність зерна гороху від застосу-вання мінеральних добрив збільшилася на 0,23–0,51 т/га або 7,9–17,6 %, інокуляції насіння – на 0,15 т/га або 5,2 %, поєднання інокуляції насіння і мінерального удобрення – на 0,29–0,62 т/га або 9,5–20,3 %. У досліді також відмічено підвищення урожайності культури за умови перенесення час-тини азоту із основного внесення в підживлення як на фоні із допосівним оброблянням насіння мікро-біологічним препаратом Ризогумін, так і без нього.

Розроблено технологічні схеми одержання екстрактів коренів Carlina acaulis, які дали змогу отримувати вторинні метаболіти лікарських рослин для виробництва фармацевтичних препаратів. Carlina acaulis є лікарською рослиною, яка нині є недостатньо вивченою. Відомо, що корені містять дубильні та смолисті речовини, інулін (12-18 %), барвники, ефірну олію (1-2 %) та цукор. Встановлено, що для максимального вилучення фенольних сполук і флавоноїдів потрібно правильно підібрати ефективну технологію екстрагування. Розроблено на підставі кінетичних закономірностей екстрагування технологічні схеми двома способами – настоюванням та настоюванням з перемішуванням в апараті з мішалкою. Запропоновано як екстрагент використати 70 % водно-етанольну суміш, співвідношення сировина: екстрагент – 1:10, розмір частинок 2 мм. Встановлено, що час екстрагування методом настоювання становить 48 год, методом настоювання з перемішуванням – 3 години. Отримано настоянку в'язкої консистенції, світло-коричневого кольору із вмістом етанолу не більше 15 %, сухим залишком не менше 70 % і також перевірено на мікробіологічну чистоту. Технологічна схема виробництва містить підготовку рослинної сировини (подрібнення, просіювання, зважування), отримання первинної витяжки (мацерація) та фільтрування й освітлення настоянки (очищення від баластних речовин способом охолодження, відстоювання, фільтрування та ін.). Зроблено висновок, що на підставі розроблених технологічних схем можна отримувати екстракти C. acaulis з максимальним виходом фенольних сполук та флавоноїдів. Одержані настоянки мають високі органолептичні та фізико-хімічні показники та можуть застосовуватись як лікарський засіб.

Розглянуто процеси теплообміну у каналах технологічного обладнання з навколишнім середовищем у випадках, які є найбільш розповсюдженими в машинах та апаратах хімічної та харчової промисловості. У першому випадку зовнішнє середовище вважається нескінченним тепловим резервуаром із заданою температурою. У другому випадку роль зовнішнього середовища виконує канал, у якому рухається теплоносій, при цьому температура теплоносія не вважатися заданою і змінюється уздовж довжини каналу. У рівняння теплообміну входять конвективні доданки та доданки з теплопровідністю при цьому теплообмін у каналі з неньютонівською рідиною відбувається при великих значеннях числа Пекле. Рух теплоносія в каналі вважається інерційним і теж відповідає великим значенням числа Пекле. У гідродинамічному аспекті неньютонівські рідини та теплоносій рухаються в різних режимах, а в тепловому аспекті – в одному. Сформульовано рівняння теплообміну при течії неньютонівських (в’язкопластичної та узагальнено-зрушеної) рідин. Наведені рівняння теплообміну, являють собою систему диферинціальних рівнянь першого порядку в кінцевих різницях для температури рідини в каналі. І в цьому полягає їх головна відмінність від розрахунків для випадків фіксованих температу на стінках прямого каналу та занурення прямого каналу в тепловий резервуар з фіксованою температурою. Показано, що температура рідини залежить від поздовжньої координати вздовж каналу. В цьому випадку залежність температури від геометричних характеристик каналу визначається площею поперечного перетину каналу та його периметром, а також відношенням геометрічних розмірів (ширини, висоти та довжини) каналу. Отримані вирази, при проведенні інженерних розрахунків дозволяють визначати відповідні коефіцієнти тепловіддачі і теплопередачі при течії неньютоновскіх рідин в каналах і з зовнішнім середовищем.

Серед пріоритетних напрямів розвитку галузі освіти, визначених у «Національній доктрині розвитку освіти», важливе місце займає застосування освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення індустрії сучасних засобів навчання та виховання. Комп’ютеризація та інформатизація є новітніми процесами, що впроваджуються у сферу навчання, набуваючи статус не лише об’єкта вивчення, але й засобу навчання тієї чи іншої дисципліни, зокрема хімії.Мультимедійні технології є на сьогоднішній день найбільш необхідним та новим напрямом використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Мультимедійному навчанню присвячений багато фундаментальних досліджень [1; 2] як в теорії педагогіки, так і в частинних методиках викладання окремих навчальних дисциплін. Однак, незважаючи на це, проблема використання мультимедіа, як в теорії навчання, так і в реальній педагогічній практиці залишається дуже актуальною і викликає гострі дискусії.З 2012-2013 навчального року на хімічному факультеті Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара введена нова дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті». Вона викладається студентам ІІІ курсу (34 години лекційні та 34 години відведено на практичні заняття) та IV курсу (відповідно 32 та 16 годин).Цілями даної дисципліни є застосування знань у сфері комп’ютерних технологій при проведенні наукових досліджень та в освітньому процесі. Завданнями вивчення дисципліни є формування загальнотеоретичного кругозору, професійних знань і практичних навичок, необхідних бакалавру, спеціалісту та магістру напряму підготовки «Хімія» для успішної професійної діяльності в інформаційному суспільстві.Дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті» належить до вибіркової частини загальнонаукового циклу. Вона базується на знанні наступних предметів, що викладаються в рамках бакалаврату: педагогіка, інформатика, методологія наукових досліджень, методика викладання хімії тощо. Ця дисципліна носить узагальнюючий характер. Знання та навички, отримані при вивченні дисципліни, сприяють більш успішній роботі над дипломними та магістерськими роботами.У результаті освоєння дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студент повинен знати базис сучасних комп’ютерних технологій, основи організації сучасних інформаційних мереж, перспективи розвитку комп’ютерних технологій в науці та освіті. Студенти повинні вміти використовувати мережні та мультимедіа-технології в освіті і науці, виконувати підготовку документів (тези доповідей, реферати, аналітичні довідки, плани-конспекти уроків, лекцій та практичних занять, науково-дослідні роботи), використовуючи різні методи обробки інформації.Після вивчення даної дисципліни студенти володітимуть методами розв’язування спеціальних завдань із застосуванням комп’ютерних та мультимедіа-технологій у професійній і науковій діяльності з хімії, термінологією сучасних інформаційних технологій та навичками забезпечення інформаційної безпеки науково-технічної та освітньої інформації. Засоби мультимедіа сприяють:– стимулюванню когнітивних аспектів навчання, таких як сприйняття та усвідомлення інформації;– підвищенню мотивації студентів до навчання;– розвитку навичок самостійної роботи студентів;– глибшому підходу до навчання, формуванню глибшого розуміння навчального матеріалу [3].У широкому сенсі «мультимедіа» означає спектр інформаційних технологій, що використовують різноманітні програмні та технічні засоби з метою найбільш ефективного впливу на користувача. Завдяки застосуванню в мультимедійних продуктах і послугах одночасної дії графічної, аудіо (звукової) і візуальної інформації, ці засоби мають великий емоційний заряд і активно включають увагу користувача.Засобами мультимедіа можна осмислено і гармонійно інтегрувати різні види інформації. Це дозволяє за допомогою комп’ютера подавати інформацію в різноманітних формах: зображення, включаючи відскановані фотографії, креслення, карти і слайди; звукозапис, звукові ефекти і музику; відео, складні відеоефекти; анімації та анімаційне імітування [4].До засобів мультимедіа можна віднести практично будь-які засоби, здатні привнести в навчання та інші види освітньої діяльності інформацію різних видів. В даний час широко використовуються:– засоби для запису і відтворення звуку (електрофони, магнітофони, CD-програвачі);– системи та засоби телефонного, телеграфного та радіозв’язку (телефонні апарати, факсимільні апарати, телетайпи, телефонні станції, системи радіозв’язку);– системи та засоби телебачення, радіомовлення (теле- та радіоприймачі, навчальне телебачення і радіо, DVD-програвачі);– оптична та проекційна кіно- і фотоапаратура (фотоапарати, кіно-камери, діапроектори, кінопроектори, епідіаскопи);– поліграфічна, копіювальна, розмножувальна та інша техніка, призначена для документування і розмноження інформації (ротапринти, ксерокси, різографи, системи мікрофільмування);– комп’ютерні засоби, що забезпечують можливість електронного подання, обробки і зберігання інформації (комп’ютери, принтери, сканери, графічні пристрої), телекомунікаційні системи, що забезпечують передачу інформації по каналах зв’язку (модеми, мережі дротових, супутникових, радіорелейних та інших видів каналів зв’язку, призначених для передачі інформації) [5].Про всі ці мультимедійні засоби навчання студенти отримують інформацію під час вивчення дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Крім того, вони знайомляться з різноманітними програмними продуктами, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін та в хімічних наукових дослідженнях. Ці продукти можна умовно класифікувати за основним призначенням (рис. 1) [6].Рис. 1. Програми, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін Значна частина курсу «Мультимедійні засоби в науці та освіті» присвячена застосуванню мультимедійних засобів навчання у викладанні хімічних дисциплін, оскільки випускники хімічного факультету отримують після закінчення університету спеціальність «хімік, викладач хімії».Головним питанням сьогодення в системі нової освіти є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом впровадження інноваційних технологій, організації процесу навчання. Нові форми розвитку вимагають нових правил і нових шляхів досягнення результатів. Така позиція вимагає від сучасної освіти реформаційних кроків щодо оновлення її змісту та застосування нових педагогічних підходів, впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, що модернізують навчальний процес. У зв’язку з цим студенту, як майбутньому вчителю, слід вміти застосовувати інформаційні технології у викладанні хімії. Ці вміння вони формують при вивченні дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах заняття:– під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;– у поясненні нового матеріалу як ілюстрації;– під час закріплення та узагальнення знань;– для контролю знань.Майбутнім учителям та викладачам слід дати уявлення стосовно методичних аспектів застосування мультимедійних засобів на різних етапах викладання хімії. Студенти повинні засвоїти, що використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними. При цьому відбувається не лише процес пізнання, відтворення та уточнення вже відомого, але й поглиблення знань. Студенти повинні усвідомлювати, що під час роботи з навчальною програмою важливо зосередити увагу учнів на найбільш складну для засвоєння частину, активізувати самостійну пошукову діяльність учнів [7].Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання хімії в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах. На одному з практичних занять з дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студенти створюють відеофрагменти хімічних демонстраційних дослідів, які можна використовувати на уроках хімії в середніх навчальних закладах та на лекціях з курсу «Загальна та неорганічна хімія». При розробці та виготовленні відеофрагментів студенти застосовують основні принципи створення відеоматеріалів з демонстраційного експерименту:– ілюстративність (надають можливість ілюструвати матеріал, що викладається, не розкриваючи зміст теми замість викладача);– фрагментарність (надають можливість дозовано викладати матеріал, залежно від швидкості сприйняття учнями та студентами);– методична інваріантність (відео фрагменти можна використовувати на розсуд викладача на різних етапах заняття);– лаконічність (ефективного викладення більшої кількості інформації за короткий час);– евристичність (подання нового матеріалу настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнями та студентами).Створені студентами відео продукти розглядаються на узагальнюючому занятті, обговорюються всіма членами групи та викладачем, що проводить практичне заняття. Найкращі з них застосовуються під час проведення педагогічного практикуму та на заняттях з «Методики викладання хімії».Використовуючи мультимедійні засоби навчання, можна проводити повноцінні уроки і заняття з хімії поза кабінетом хімії або в кабінетах без спеціального обладнання: витяжної шафи, демонстраційного стола, водопроводу тощо. Це дає змогу розширити можливості проведення уроків хімії в інших навчальних кабінетах, забезпечуючи мобільність.Засоби мультимедіа дозволяють одночасно використовувати різні канали обміну інформацією між комп’ютером і навколишнім середовищем. Одним із достоїнств застосування засобів мультимедіа в освіті є підвищення якості навчання.Розвиток сучасної освіти дозволяє чітко визначити місце та роль мультимедійних технологій у системі засобів навчання. Викладачі різних дисциплін використовують мультимедійні засоби в процесі відбору й накопичення інформації з даного предмету, систематизації й передачі знань, організації навчальної діяльності, створення різних її видів і форм. Це сприяє розробленню різноманітних мультимедійних навчальних продуктів та методичних рекомендацій щодо їх застосування в загальноосвітній та вищій школі. Модернізація системи освіти, яка характеризується впровадженням мультимедійних технологій у навчальний процес, призводить до значної корекції навчальних планів, програм, підручників, методичних розробок. Усвідомлення особливої ролі мультимедійних технологій приведе до ще більшої суттєвої інтеграції навчальних дисциплін. У зв’язку із зростаючим значенням комп’ютеризації виникає потреба в усвідомленому використанні цього потужного інтелектуального засобу. А це під силу буде лише досвідченому кваліфікованому спеціалісту-викладачу. Саме введення нової дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» дозволить майбутнім фахівцям з хімії набути відповідних знань і вмінь.

This lecture is devoted to theoretical foundations of blood buffer systems functioning. Biochemical aspects and physiological activity of phosphate, hydrogen carbonate buffer and its combined activity with hemoglobin buffer, which ensures stability of blood pH, are presented. Chemical reactions to achieve the required blood pH are investigated. The combination of buffer properties, one of the components of which is CO2gas and autonomous self-regulation by intracellular hemoglobin ensures the blood plasma pH constancy. Stabilizing systems are considered -the respiratory apparatus and kidneys, which create the possibility of maintaining the stability of extracellular fluid pH. Respiratory acidosis, alkalosis, metabolic acidosis are considered on the biochemical level. This article presents information about hemoglobin structure: heme structure and globin subunits in different typesof hemoglobin. The following mechanismswhich provide maximumoxygen saturation of lungs and maximum oxygen emission in the tissues: heme-hemic interaction, Bohr effect and influence of 2,3-diphospho-glycerate connected with haemoglobin, are considered. The proteinbuffer system has been characterized in the in general. The capacity of the phosphate buffer system has been shown to be close to 1-2% of the whole buffer capacity of the blood and up to 50% of the buffer capacity of urine. The organic phosphates also exhibit buffering activity in the cell. Human and animal organisms can have intracellular pH from 4.5 to 8.5 depending on the type of cells, but the blood pH should be 7.4. This parameter is ensured by the hydrogen carbonate buffer system. Moreover,the blood pH depends not on the absolute concentrations of buffer components but on their ratio. The most powerful is hemoglobin buffer system that accounts for 75% of the whole blood buffer system. For stabilization of buffer capacity, the body uses two other stabilizing systems -the respiratory apparatus and kidneys. At the same time, the compensatory role of the respiratory system has shortcomings. Hyperventilation of lungs causes respiratory alkalosis. Hypoventilation has a counteracting effect by lowering the pH of the blood. Thus, the blood buffer system is ensured by a complex system that allows the organisms to adapt to changes in the fluid medium and regulate the pH under pathological conditions.Key words:homeostasis, hemoglobin, blood, acid-liquid equilibrium. У лекції розглядаються теоретичні основи механізмів дії буферних систем крові. Наводяться біохімічні аспекти та фізіологічна дія фосфатного, гідрогенкарбонатного буфера та його спільна дія з гемоглобіновим буфером, що забезпечує стабільність рН крові. Розглядаються хімічні реакції досягнення необхідного рівня рН крові. Поєднання властивостей буфера, одним з компонентів якого є газ СО2, та автономним саморегулюванням за рахунок внутрішньоклітинного гемоглобіну, забезпечує постійність рН плазми крові. Розглядаються стабілізуючі системи –дихальний апарат та нирки, які створюють можливості підтримання постійності рН позаклітинної рідини. На біохімічному рівні розглядаються дихальні ацидоз, алкалоз, метаболічний ацидоз. У статті представлені відомості про будову гемоглобіну: будову гему та субодиниць глобіну у різних видах гемоглобінів. Розглядаються механізми, що забезпечують максимальне насичення киснем легенів та максимальну віддачу кисню в тканинах: гем-гемова взаємодія, ефект Бора та вплив 2,3-дифосфо-гліцерату, зв’язаного з гемоглобіном. В загальних рисах охарактеризована білкова буферна система. Показано, що ємність фосфатної буферної системи становить близько 1-2% від всієї буферної ємності крові та до 50% буферної ємності сечі. При цьому органічні фосфати також виявляють буферну дію в клітині. В організмі людини і тварин значення внутрішньоклітинного рН може бути від 4,5 до 8,5 взалежності від типу клітин, проте рН крові має становити 7,4. Цей показник забезпечується гідрогенкарбонатною буферною системою. Причому, рН крові залежить не від абсолютних концентрацій компонентів буфера, а від їхнього співвідношення. Найбільш потужною є гемоглобінова буферна система, яка становить 75% від всієї буферної системи крові. Для стабілізації буферної ємності організм використовує ще дві стабілізуючі системи –дихальний апарат та нирки. Разом з тим, компенсаторна роль дихальної системи має недоліки. Гіпервентиляція легень спричиняє дихальний алкалоз. Гіповентиляція виявляє протилежну дію, знижуючи рН крові. Таким чином, буферна система крові забезпечується складною системою, що дозволяє організмові адаптуватися до змін оточуючого середовища та регулювати рН за патологічних умов.Ключові слова:гомеостаз, гемоглобін, кров, кислотно-лужна рівновага.

Об'єктом дослідження є реакція, яка полягає в конденсації фенолу з формальдегідом та одночасним сульфуванням сульфітом натрію. За рахунок лугу, а саме NaOH, що утворюється в ході реакції, процес конденсації фенолу з формальдегідом проходить у водному середовищі при рН=9-9,5. Метою дослідження запропонованої технології є отримання водорозчинних нетоксичних продуктів на основі фенолу, формальдегіду та сульфіту натрію, що можна запропонувати для використання в якості аніоноактивних поверхнево-активних речовин (АПАР). В ході дослідження технології вивчали вплив умов проведення реакції на швидкість реакції, властивості та якість отриманих продуктів. А саме було підібрано оптимальне співвідношення вихідних компонентів, температури та часу процесу. Встановлено, що недолік формальдегіду або сульфіту натрію призводить до полімеризації реакційної маси з утворенням твердої смоли. Підібрано оптимальне співвідношення вихідних реагентів фенол : формальдегід : сульфіт натрію : вода, яке становить 1: (1,25-1,47): 0,4 : (16-20). Час процесу не робить істотного впливу. Було запропоновано час процесу конденсації від 0,6 до 1 години. Встановлено, що при вибраному співвідношенні компонентів і часу проведення конденсації оптимальна температура реакції становить 130 оС. З підвищенням температури збільшується стабілізуюча здатність отриманих зразків ПАР. Якісні характеристики отриманого продукту (стабілізуюча та диспергуюча здатність) дозволяють рекомендувати застосування його в якості аніонактивної поверхнево-активної речовини. Отримана по запропонованій технології поверхнево-активна речовина на основі фенолу, за властивостями подібна відомому диспергатору НФ (продукт поліконденсації нафталінсульфокислоти і формальдегіду) і може бути рекомендована як заміна вже існуючим диспергаторам на основі нафталіну. Ці продукти знайшли використання як диспергатори органічних барвників та пігментів, як розширювач для свинцевих акумуляторів, як допоміжна речовина в гумовій, шкіряної, анілінофарбній, текстильній, хіміко-фотографічній промисловості, у виробництві синтетичного каучуку, хімічних волокон, оптичних відбілювачів, а також широко застосовується у виробництві мінеральних добрив в якості речовини, що перешкоджає злежуванню при транспортуванні і зберіганні добрив та інше.

Розглянуто питання підвищення ефективності роботи цукрової галузі, а також конкурентоспроможності цукрових заводів України. Проведений аналіз нормативної та законодавчої бази щодо регулювання роботи цукрових заводів показав підвищення уваги до показників якості цукру. Зроблено порівняння української нормативної бази і технічних та якісних вимог, що застосовуються у провідних країнах ˗ виробниках цукрової продукції. Визначено проблеми, з якими стикаються інженерні служби, що забезпечують функціонування виробничих процесів. На основі проведеного аналізу визначено підрозділи цукрового виробництва, робота яких найбільше впливає на показники якості. Розглянуто засоби, що застосовуються у цих підрозділах і їхній вплив на якісні показники цукру. Визначено, що на показники якості отриманої продукції суттєво впливає неефективна робота випарного відділення. Розглянуто причини і обставини неефективної роботи цукрових заводів, якість продукції яких є низькою. Зокрема, визначено невідповідності у роботі випарного відділення цукрового заводу, що спричинюють збільшення тривалості процесу випарювання, а це, в свою чергу, призводить до наростання кольоровості цукру. Таким чином, існує чітка залежність між забезпеченням високої якості цукру та тривалістю процесу випарювання, а отже і ефективністю споживання енергоносіїв на підприємствах. Інша сторона енергоефективності – це зменшення впливу на довкілля як результат економії енергоресурсів і зменшення викидів парникових газів. Ефективне регулювання роботи усіх підрозділів цукрового заводу через удосконалення автоматизованих систем управління (АСУ) технологічними процесами може комплексно оптимізувати виробництво, а це забезпечить покращення якості продукції до міжнародних вимог, зменшить споживання енергії та мінімізує вплив на довкілля. Показано вплив технологічних (температура, тиск тощо) та технічних показників процесу випарювання (поверхні нагріву, об'єми випарних апаратів, накип тощо), а також показників якості (сухі речовини, лужність, доброякісність, каламутність, кольоровість тощо) на якість продукції. Проаналізовано, як якісні та кількісні показники технологічного процесу випарювання впливають на якість продукції, що випускається. На основі даних про роботу цукрових заводів України за останні роки, де інженерні служби займались питанням отримання якісної продукції, визначено найбільш ефективні напрями покращення якості цукру. Як головні напрями обрано: оптимізацію режимів роботи випарної установки, застосування сучасних хімічних засобів, що додаються у розчини цукрової продукції (сік та сироп), застосування автоматизованих систем управління, що базуються на ефективному математичному та програмному забезпеченні. Порівняльний аналіз впливу технологічних заходів з підвищення якісних показників, що контролювались на вході та виході випарної установки став основою для проведення оцінки економічної ефективності запропонованих напрямків. Визначено рівень зменшення експлуатаційних витрат на енергоресурси за умови оптимізації процесів випарювання цукрового соку щодо підтримання мінімально необхідної тривалості технологічного етапу. За таких умов спостерігається суттєве зменшення наростання кольоровості соку. Запропоновано комплекс заходів щодо оптимізації

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) – хвороба ХХ І століття. Від ХОЗЛ страждає 210 млн людей в усьому світі, щорічно помирає від цієї хвороби 3 млн хворих. Під впливом різних факторів (куріння, гази, пари хімічних сполук, продукти згоряння палива) розвивається запальний процес у тканинах легень, який на тлі морфологічних змін в них забезпечує розвиток системних запальних проявів. Системне запалення розглядають як складову патогенезу ХОЗЛ, що забезпечує розвиток і прогресування численних ускладнень захворювання. Серед великої кількості ускладнень та системних ефектів ХОЗЛ досить часто виділяють розвиток остеопорозу як основи остеоартриту (ОА).Мета дослідження – вивчити ефективність використання фенспіриду гідрохлориду при спільному перебігу ХОЗЛ й ОА.Матеріали і методи. Обстеження пацієнтів проводили на базі пульмонологічного та ревматологічного відділень Полтавської обласної клінічної лікарні імені М. В. Скліфосовського. Дослідження виконували на базі Науково-дослідного інституту генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія”. Проводили оцінку клінічних показників, функції зовнішнього дихання (ФЗД) за допомогою спірографічного апарату “Кардіо++” (Україна), визначення IL-1β в сироватці крові обстежених хворих виконувализа допомогою методу імуноферментного аналізу.Результати досліджень та їх обговорення. Обстежено 33 хворих середнього віку ((54,4±3,1) року) із загостренням ХОЗЛ (клінічна група В – GOLD II) в поєднанні з ОА. Тривалість захворювання ХОЗЛ становила (16,2±2,1) року. Серед пацієнтів чоловіків було 28 (84,8 %), жінок – 5 (15,2 %). Усі хворі курили, стаж куріння становив (32,4±2,9) пачко-року. При ОА, який був наявний у пацієнтів основної групи в фазі нестійкої ремісії, в патологічний процес були залучені великі суглоби – колінні, плечові, гомілковоступневі. Залежно від обраного варіанту лікування, хворих поділили на 2 репрезентативні групи – перша і друга. У комплексному лікуванні ХОЗЛ в поєднанні з ОА приділяється увага протизапальній терапії, зокрема дії фенспіриду гідрохлориду.Висновки. З даних випливає, що у пацієнтів із загостренням ХОЗЛ в поєднанні з ОА у сироватці крові вміст IL-1β перевищує рівень у здорових осіб в 14,6 раза (р<0,001). Встановлено, що додаткове застосування фенспіриду гідрохлориду під час загострення ХОЗЛ в поєднанні з ОА сприяє зменшенню концентрації IL-1β в сироватці крові пацієнтів, вказує на зниження системного запалення і сприяє пролонгації ремісії, поліпшенню результату лікування пацієнтів із зазначеною коморбідністю.