Статті в журналах з теми "Художнє оформлення"

Проаналізовано іконографію поштових листівок Польського товариства краєзнавчого, виданих до Першої світової війни. З’ясовано, що товариство популяризовало подільські краєвиди на поштівках із метою утвердження історико-культурної спадщини «східних кресів» як національного надбання польського народу. Визначено, що упродовж 1907–1913 рр. види оборонної архітектури Поділля були представлені в серії поштівок «Польські замки» (фортеці в Кам’янці-Подільському, Меджибожі, руїни замків у Жванці, Панівцях, Пиляві, Зінькові) та «Поділля» (Кам’янець-Подільська фортеця). З’ясовано, що в основі композиції лицьового боку поштівок цих серій були світлини К. Кульвіча та М. Грейма, а їх художнє оформлення здійснював М. Вишніцький. Проаналізовано тексти історичних довідок на адресному боці поштівок.

Мета дослідження – проаналізувати ключові аспекти принципів роботи та організаційної діяльності Б. Г. Шарварка. Методологія роботи включає використання наступних методів дослідження: порівняльно-історичного, структурно-функціонального, семіотичного, системного аналізу тощо. Завдання публікації полягають у вивченні режисерських принципів роботи Б. Г. Шарварка, організаційних засад його діяльності як режисера масових театралізованих видовищ і свят. Серед принципів роботи Б. Шарварка можна виділити наступні: поєднання професій режисера театру, естради, масового дійства та кіно в одній особі режисера масового дійства; синтез сучасного матеріалу з традиційним репертуаром; вміле використання факту і документа у соцреалістичному дусі; використання традиційної обрядовості; прискіпливий аналіз сценарію та шляхів його реалізації у постановці; вміле поєднання ліризму, гумору і пафосу; обов’язковість розкриття теми всіма доступними художніми засобами; розуміння конфлікту всередині твору; втілення власного світовідчуття режисера; необхідність пізнання жанрової суті сценарію. Вкрай важливим є організаційний аспект, що посприяв успіху постановок Б. Г. Шарварка. Художнє оформлення, вдале застосування аудіовізуальних інструментів, логістика, реклама та робота з глядачем, налагодження діалогу та співпраці між учасниками вистави – все це є складовими успіху справді визначних театралізованих дійств за авторства українського митця.

У статті розкрито принципи дизайну веб-сторінки, як основи зручності читання, утримання та естетики сучасного веб-сайту. Наголошується, що під терміном веб-дизайн продовжують розуміти саме проектування структури веб-ресурсу, забезпечення зручності користування ним. Обґрунтовується, що особливість веб-дизайну полягає в тому, що він (веб-дизайн) це не оформлення виробу, не незначна і додаткова його частина, а виріб. Підкреслено, що проектуючи сайт, веб-дизайнер створює повноцінний продукт, а не лише оформлює його, тому веб-дизайнер виступає як творець кінцевого виробу. Зазначається, що веб-дизайнер сьогодні – один із знакових соціально-культурних акторів сучасного суспільства. Він є не просто рядовим членом соціуму, на відміну від більшості користувачів, може сам проектувати, впроваджувати та розвивати технології, і, отже, ставати не просто «декоратором сайтів», але їх архітектором. Наголошується, що веб-дизайн є не лише інструментом моделювання простору культури, а й принципово новою мовою, яка, у свою чергу, впливає на мислення та культуру користувачів. Запропоновано, з метою вирішення окресленої проблеми виявити, синтезувати та використовувати кілька підходів у розробці сучасної веб-сторінки. Зазначається, що художнє проектування інтернет-сайтів включає вимоги технічної естетики до сайтів, облік формотворчих факторів (призначення, функції, конструкція, технологія розробки, стиль, мода, національні традиції та ін.) при проектуванні сайтів, закономірності та засоби композиції у художньому проектуванні сайтів, рекомендації та якість сайтів. Пропонується, з метою вивчення веб-дизайну як складної, структурованої та динамічної мови інтернет-культури впроваджувати некласичне спрямування у мовознавстві, що обґрунтовує теорію про провідну роль мови у формуванні мислення. Наведено опис кількох прикладів сучасних веб-сайтів, які застосовують кілька жанрів на своїх сторінках, виявлено переваги їх функціонування.

Досліджуючи та аналізуючи художню спадщину українських графіків ІІ пол. ХХ ст., можемо зазначити, що творчі пошуки в галузі книжкового оформлення 1970-х–1980-х рр. були наслідком свідомої боротьби художників із зовнішнім прикрашательством і поверховим декоративізмом, позбавленим глибокого змісту. Українські майстри книжкової графіки Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев своїми роботами спростовували тенденції певного занепаду візуальної мови цього періоду, після злету мистецтва книги 1950-х–1960-х рр. Київські художники Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев ставали на шлях оновлення, органічно-цілісного вирішення всіх елементів оформлення книги. Зокрема, вони вважали за потрібне переосмислити «Енеїду» І. П. Котляревського, активний колір і драматичну атмосферу, де пафос героїзму й усереднені образи починають поступатися думці про поему як глибший за змістом твір. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного) та мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий). Наукова новизна роботи полягає у дослідженні неофольклорних особливостей ілюстрування Валентина Гордійчука і Анатолія Токарева. Важливо підкреслити, що ілюстраторам України 1970-х–1980-х рр. було властиво зосереджуватися на духовно-культурних та пластичних засадах історичної малярської спадщини. Можна зазначити, що традиції доби бароко тісно переплітаються в цих ілюстраціях з національними народними мотивами. Тому надзвичайно плідним об’єктом дослідження є роботи майстрів книжкової графіки в новій художній трактовці літературних образів Івана Котляревського.

У статті проаналізовано ритмічний малюнок українських паремій, особливості їх римування; закцентовано на звуковому оформленні прислів’їв, взаємодії фонетичних засобів у створенні художньо досконалої форми, що сприяє кращому запам’ятовуванню паремій у процесі комунікації.

У статті досліджено художній феномен рольової лірики. Проаналізовано проблематику теоретичних пошуків літературознавців у дослідженні специфіки суб’єктної організації лірики. Охарактеризовано спектр суб’єктів поетичного мовлення. Розглянуто питання, пов’язані із прийомами композиційного та мовленнєвого оформлення поетичного рольового тексту. Окреслено концептуально-змістовні його ракурси, які виявляють себе на рівні вираження ідейно-тематичних концептів твору.

Статья посвящена станковым иллюстративным листам и книжной графике Евгения Александровича Бортникова (1952–2013) — ведущего тагильского художника 1980–2000 годов. Проводится анализ его серий иллюстраций к ряду известных литературных произведений, а также оформления книг в сотрудничестве со Средне-Уральским и Южно-Уральским книжными издательствами, издательствами Москвы. В статье проанализирована художественная манера автора, показано изменение его индивидуального творческого стиля при работе над листами по мотивам литературных произведений и оформлении книг по заказу издательств. Подчеркивается, что при всём различии двух выделенных направлений его творчества их сближает мастерская техника, специфика графического языка и ощутимая в каждой работе личность художника, ставящего эстетическую и смысловую сторону образа во главу угла. The article is devoted to easel illustrative sheets and book graphics by Evgeny A. Bortnikov (1952–2013), the leading Tagil artist of 1980–2000. The analysis of his series of illustrations for a number of famous literary works, as well as the design of books in collaboration with the Middle Ural and South Ural book publishing houses, publishing houses of Moscow is carried out. The article analyzes the author's artistic style, shows the difference between the style of working on sheets based on literary works and the design of books commissioned by publishers. It is emphasized that for all the difference between the two identified areas of his work, they are brought together by a masterful technique, the specifics of the graphic language and the personality of the artist, which is tangible in each work, putting the aesthetic and semantic side of the image at the forefront.

На прикладі приватної колекції видатного українського філокартиста Петра Васильови- ча Яковенка проведено огляд поштових вітальних новорічних листівок кінця ХІХ – початку ХХ століття, особливістю оформлення яких є використання художником-оформлювачем в основі свого дизайнерського рішення числової композиції, створеної за допомогою різних елементів-символів, що впродовж історично- го, соціального та культурного розвитку людства набули загальносвітових символічних значень. Розкрито зміст і значення символіки, що набула найбільшого поширення у художніх композиціях, нанесених на ілю- стративну сторону поштової новорічної вітальної листівки в загальноєвропейському контексті. Здійснено порівняльний аналіз оформлення адресної сторони новорічних вітальних листівок, надрукованих у період введення нових вимог щодо розміщення поштових реквізитів та інших елементів адресної сторони листів- ки, визначених поштовим циркуляром від 1904 року. Також наведено короткі відомості щодо історії засну- вання та роботи видавництва “The Rotograph Co.”, абревіатура якого була нанесена на адресний бік однієї з листівок, що досліджувались.

У статті із застосуванням інтермедіального підходу досліджуються особливості художнього відтворення музики в оповіданні «Над морем» української письменниці Лесі Українки, аналізується роль пісень, музики оркестрів, звуків моря тощо у формуванні музичної палітри твору. Море в акустичному оформленні оповідання виконує ключову роль, характеризує героїв, створює настроєву палітру твору, психологізує важливі сюжетотворчі епізоди. Звернення Лесі Українки до музики в оповіданні «Над морем» потрактовується як необхідність оптимізувати поетикальні можливості прози, оновити й осучаснити жанр оповідання, відкрити його незапитані можливості, інтелектуалізувати прозу, урізноманітнити й удосконалити художні прийоми й засоби змалювання складного внутрішнього світу персонажів. Море, що є функціональною складовою музичної палітри оповідання Лесі Українки, органічно зв’язане з проблематикою, сюжетом твору, має свою «історію взаємин» із головною героїнею; це самодостатній пейзажний компонент, що утримує настроєвий баланс твору, корпус переживань і дій героїні-нараторки. Музика і море у творі тісно контактують, утворюють неперервну й водночас неодноманітну за емоційним наповненням лінію, характеризують героїнь. Відповідно до модерністської практики Леся Українка представляє головну героїню – чутливу, вразливу, емоційну, яка сприймає досконалі звуки й неперевершені кольори моря як гармонію. Панорамні візуально-акустичні описи водної стихії в оповіданні Лесі Українки, а також численні листи письменниці дають підстави говорити про море як енергетичний канал, джерело емоційного й тілесного відновлення героїні й авторки, своєрідну вісь, що тримає смислову конструкцію твору. Енергія, звуки моря художньо увиразнюють ідею захищеності героїні, котра усвідомлює цінність і повноту буття. На основі листів Лесі Українки обґрунтовано доцільність потрактовувати терапевтично-лікувальну роль звуків, кольору моря.

The purpose of the article is to study and create general comparative analysis of the formation and compositional techniques of complex calendar structures in the culture of Ancient Egypt, Ancient Greece and Ancient Rome, to study the connection and interaction between their sign systems. Methodology. The study of the principles of the representation of ancient calendar systems is based on historical-cultural, comparative, hypothetical-deductive and logical methods. Analytical method allowed to compare font compositions and artistic, figurative, formal and formal integrity of calendars. The results of the study, the features, differences and patterns of interpretation and design of the calendar structures of the periods of Ancient Egypt and Antiquity were analyzed and compared. The scientific novelty of the research lies in the fact that for the first time a clear characteristic of the representation of calendar structures in the objects of the cultural heritage of Ancient Egypt, Ancient Greece and Ancient Rome was analyzed and revealed:- the visual sign system and the principles of its informative content were compared;- identified methods of design in relation to scale, compositional techniques, graphics, techniques and representation technology are determined;- the cause-and-effect consistent patterns of the processes of artistic formation have been clarified. Practical significance. The application of the research results allows to diversify and enrich the courses of disciplines in the general history of art and culturology, archeography, source studies, et cetera. The features of the composition and calligraphy of calendar systems specified in the article can be applied in the field of graphic design, and serve in semiological and art historian researches.

У статті порушено проблему багатоваріантності імен біблійних персонажів у художніх і публіцистичних текстах білоруської мови. З’ясовано специфіку вживання імен-біблеїзмів, узятих із текстів Старого Заповіту. Відповідно до специфіки використання виокремлено п’ять основних груп, з-поміж яких зроблено акцент на тих чи тих біблійних персонажах текстів, ґрунтованих на біблійних міфах. Наголошено на тому, що біблійні власні назви використовувані в публіцистичних текстах у вигляді цитат, метафор, порівнянь, є компонентами білоруських фразеологічних одиниць, функціонують у різних варіантах, що пов’язано передовсім з орфографічним оформленням.

Е. Н. Максимов - Народный художник РФ, вице-президент РАХ, профессор, заведующий кафедрой живописи и композиции МГАХИ им. В. И. Сурикова. Родился в 1948 году в Кашире. В 1967-1973 годах учился в МГАХИ им. В. И. Сурикова (мастерская монументальной живописи К. А. Тутеволь). С 1982 года преподает в МГАХИ им. В. И. Сурикова, руководит мастерской монументальной живописи. Активно работает как художник-монументалист. Среди его основных произведений - росписи главного купола Храма Христа Спасителя (Москва), росписи Свято-Николаевского Патриаршего собора (Нью-Йорк), храма в честь Казанской иконы Божией Матери и Владимирского храма (Оптина пустынь), храма Модеста Иерусалимского (Святая гора Афон), мозаики храма Святого Саввы (Белград), декоративное оформление интерьеров и росписи Храма Христа Спасителя (Калининград).

У статті подано місткий теоретичний опис етапів розвитку наратології як науки від античної поетики до постструктуралістських (постмодерних) різновидів і напрямів, що вивчають наративи загалом і художній дискурс зокрема. Проблемно-хронологічним методом вивчено історичну послідовність зародження, формування та розвитку наратології. Історико-описовий і порівняльний методи допомогли проаналізувати ідеї вітчизняних і зарубіжних науковців і виокремити два основні визначення наукового терміна «наратологія»: у традиційному, вузькому, розумінні наратологія є наукою про сюжетно-оповідні твори; у більш широкому розумінні наратологія постає вченням про розповідь як один із базових способів оформлення, збереження й передачі людського досвіду. Наратологія вивчає наратив як особливий тип дискурсу, процес оповіді/розповіді, у ході якого оповідач розкриває слухачеві певну історію; у широкому витлумаченні наратологія – це не лише частина теорії епічного тексту, а й учення про манеру ведення оповіді як один із базових способів оформлення, збереження та передачі людського досвіду. Становлення науки охоплює три періоди формування: античність, класичний період і посткласичний, або некласичний. Останній характеризує наявність багатьох варіантів вужчих напрямів (лінгвонаратологія, когнітивна наратологія, теорія можливих світів, тематична наратологія, філософські наративні теорії, трансжанрові теорії). Окреслено міждисциплінарний статус науки наратології у філософському, літературознавчому та лінгвістичному ракурсі. Розкрито поняття наративної стратегії як особливого індивідуально-авторського комплексу тактик і прийомів, застосовуваних у художньому творі. Основні хронологічні етапи, характерні риси й представники кожного періоду систематизовані та представлені інфографічно.

Истоки формирования русского модерна исследуются в работах многих художников (В. Васнецов, М. Врубель, И. Билибин, А. Бенуа, М. Якунчикова), но особое внимание привлекают работы Елены Поленовой, известной в большей степени как первый иллюстратор детской русской литературы. Поленова Елена Дмитриевна(1850–1898) – художник-иллюстратор, живописец, деятель декоративно-прикладного искусства и новатор промышленного дизайна, сестра известного художника Василия Поленова. Её считают одной из основоположниц русского модерна. Сама идея русского модерна восходила к духовной традиции и культурной памяти народа, в которых Е. Поленова неизменно черпала вдохновение для своего творчества. В данной статье исследуется книжная иллюстрация Елены Поленовой, особенности её творчества в контексте времени и опыт, который может быть использован в процессе обучения оформления и иллюстрирования книг.

Стаття присвячена дослідженню особливостей моделювання семантики експресивно маркованих лексичних одиниць, які містять у своїх значеннєвих планах домінантний інтенсивно-параметричний складник. Дослідження здійснювалося на мовному матеріалі "Енеїди" Івана Котляревського. Іван Петрович Котляревський здійснив титанічний поступ у розвиткові і становленні мови української літератури, не лише представив живе мовлення українців, а й виявив майстерність в об’єктивації внутрішніх інтенцій, у відтворенні українського менталітету та реалізації українського світобачення, мовомислення, елементів культури; у репрезентації духовності української нації. Лінгвостилістичний аналіз мови "Енеїди" виявив, що мовна тканина твору насичена експресивами, семантична структура яких поґрунтована на інтенсивно-параметричній семантиці. Експресивний фонд аналізованої поеми І. П. Котляревського є основою мовної організації та оформлення твору, репрезентантом ідей автора, змістоутворювальним інструментом, матеріалом формування художніх фігур, образним засобом характеристики персонажів. Експресивна семантика бурлескно-травестійної поеми змотивована зовнішніми маркерами, зокрема морфемно-дериваційними засобами, і більшою мірою – внутрішніми мотиваторами, найпродуктивнішими з яких в "Енеїді" виокремлено такі складники: експресивна основа, внутрішня форма слова, вторинна номінація, асоціативні значення, компресивні утворення.

Невід'ємним компонентом садово-паркових насаджень є квітникове оформлення, як художній елемент благоустрою. Колекція Chrysanthemum indicum L. Криворізького ботанічного саду НАН України (КБС) складається з 98 різноманітних культиварів, які в ландшафтному дизайні цінують за декоративність та універсальність використання. Визначено методи і прийоми практичного використання садової хризантеми в ландшафтах Криворізького регіону. Для цього на території КБС було створено осінній квітник "Бал хризантем" площею 0,25 га у межах вже наявних мікроландшафтних дендрокомпозицій. Під час вибору ділянки було враховано такі вимоги: огляд експозиції з усіх боків, сприятливі ґрунтово-кліматичні умови території Саду, наявність доріжок та місць короткочасного відпочинку. Рослини хризантеми розміщено в рівновазі відносно центру і висаджено невеликими кольоровими плямами в одній площині з нечіткими кордонами. На експозиції сорти було поєднано за забарвленням квітки, шириною та висотою рослини з використанням принципу чергування яскравих картин з паузами або інтервалами. Використання сортів Chrysanthemum indicum як монокультури (КБС – моносад) та як доповнення до інших рослин (м. Кривий Ріг, Криворізький район – осінні квітники, бордюрні посадки, обрамлення хвойних рослин) сприяє створенню сучасних високодекоративних культур-фітоценозів на території Криворіжжя.

У статті розглянуто поетичну збірку Василя Хмелюка «1926, 1928, 1923».У центрі уваги – питання, пов’язані з дизайном книги, співвідношенням міжсловом і зображенням. Оформлення до збірки виконав художник-графік ЮрійВовк. Відзначено урбаністичні мотиви книжки. Особливу увагу звернуто наостанню частину збірки «1923», у яку увійшли найекстравагантніші твори.Помітні бурлескні тенденції, що спрямовані на контакт-конфлікт з читачем.Технології представлення тексту у Хмелюка дуже цікаві й багатозначні. В окремих рядках збірки проявляються властиві футуристам шрифтові пошуки,увага до графічних еквівалентів тексту, уведення математичних знаків і цифр утекстову тканину. Поет руйнує традиційний синтаксис і порушує правилапунктуації. Найоригінальнішим щодо проникнення зображального ряду у словесний може вважатися вірш «Купуйте овочі», в якому автор експериментує ізпобудовою і розміщенням рядків, шрифтом, ілюстративним матеріалом. Хмелюкреагує і на новації дадаїзму («Статичний момент сили», «Рибацька хвала», «Гімні високій валюті»). Окремі вірші можна інтерпретувати у світлі практики сюрреалізму («Моя історія», «Парад»). Несподівана асоціативність, алогічні поєднання візуальних образів, тотальна іронія – ознаки сюрреалістичних експериментів поета. Усі авторські прийоми працюють на ефект приголомшеності таепатаж читача. Юрій Вовк підхоплює ініціативи поета, його ілюстрації єадекватними до поетики циклів. Підсумовано, що засоби візуального вираження вцій книзі, виготовленій за допомогою гектографа, вказують на причетністьавтора до футуризму. Помітні у творчій практиці Хмелюка дадаїстські тасюрреалістичні експерименти.

Стаття висвітлює творчий шлях відомого майстра і художника МиколиІвановича Грепиняка. Нині він патріарх сухої різьби та інкрустації, найбільшдосвідчений різьбяр на дереві і одночасно знавець народних промислів і ремесел наГуцульщині. Його твори зберігаються в багатьох музеях України, приватнихколекціях і за кордоном. Микола Іванович відомий численними публікаціями протворчість своїх земляків митців, успіхам яких щиро радіє. Член Національнихспілок художників і майстрів народного мистецтва, автор нарисів і книг з народного мистецтва. Уродженець села Брустури на Гуцульщині – осередку народних художніх промислів: різьбярства, бондарства, художнього металу (мосяжництва), вишивки, писанкарства, виробів із сиру, з юних років став їх дослідникомі популяризатором.Значне місце в творчості М. Грепиняка посідають графічні твори, зокремаекслібриси. Це оригінальне мініатюрне мистецтво, а також живопис, як іскульптуру, майстер опановував самотужки, під впливом професійних художників Є. Сагайдачного, В. Гуза, Г. Масика. Особливо ефективними ставали поради мистецтвознавців Ірини Матасяк, О. Соломченка, фотографа Я. Дацюката інших.Значний доробок М. Грепиняка в оформленні місцевих храмів: виготовлявсвічники, тетраподи, хрести напрестольні, ручні і процесійні, патериці, скарбнички, рамки оздоблені сухою різьбою та інкрустацією.Окремо відзначимо педагогічну діяльність майстра. Чимало його учнів обрали творчі професії, стали художниками, різьбярами, вчителями і загаломуспішними людьми.

Особливе місце в українській графіці завжди посідала книжкова графіка. Сучасний процес національного відродження актуалізує дослідження мистецької спадщини українських графіків, які оформлювали твори класиків української літератури. Зокрема актуальним у наш час є дослідження ілюстрування творів Івана Котляревського та характеристика специфіки стилістичних прийомів, засобів художньої виразності видатних українських майстрів книжкової графіки у сучасному художньому трактуванні його літературних образів. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного) та мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий). Досліджуючи ілюстрації до творів українських літературних класиків, зокрема І. Котляревського, можна зазначити, що в цих роботах засобами художньої виразності відображені водночас історія вітчизняної графіки та історія культурно-історичного поступу України. Малодослідженим матеріалом є приклади художнього оформлення творів І. Котляревського за весь період Незалежності України. Тому надзвичайно плідним об’єктом дослідження є роботи майстрів книжкової графіки в сучасній художній трактовці літературних образів Івана Котляревського. Аналіз досвіду нового осмислення творів Котляревського в незалежній Україні здійснено на основі вивчення робіт сучасних українських художників-ілюстраторів Івана Будза, Сергія Донця, Олени Зеркалій, Людмили Кириленко, Андрія Печенізького, Оксани Тернавської, Віктора Яременка. Літературна спадщина Івана Котляревського й досі хвилює творчу уяву художників, чиї роботи переконливо свідчать про невпинні пошуки відповідних образотворчих втілень, що вводять у сучасний вимір літературне слово поета.

Мета статті — окреслити основні аспекти культурно-дозвіллєвого та рекреаційного потенціалу сучасних готельно-ресторанних комплексів в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на інклюзивному поєднанні методологічного інструментарію культурологічного, мистецтвознавчого, соціокультурного та структурно-функціонального підходів, а також підходів, інтегрованих із менеджменту. Активно використані загальнонаукові методи пізнання (аналізу, синтезу, спостереження) і принципи (достовірності, системності). Наукова новизна полягає в тому, що в статті розширено уявлення про культурно-дозвіллєвий і рекреаційний потенціал готельно-ресторанних комплексів в сучасній Україні, зокрема на прикладі заміського комплексу «ШишкіNN». Висновки. Конкуренція, значні зміни у вимогах до якості життя, дедалі зростаючі потреби та широкий спектр інтересів людей вимагають від готельно-ресторанних комплексів здатності переорієнтовуватися на надання низки додаткових послуг. Одними з найважливіших складових, яким повинен відповідати сучасний готельно-ресторанний комплекс, є культурно-дозвіллєва і рекреаційна. Для реалізації культурно-дозвіллєвого і рекреаційного потенціалу сучасний готельно-ресторанний комплекс повинен передусім враховувати такі аспекти: особливості архітектурного стилю і забудови; рекреаційне зонування і організацію простору відпочинку; розташування в екологічно привабливому місці; художньо-естетичне вирішення та якісне декоративне оздоблення інтер’єру; проведення різних культурно-дозвіллєвих заходів; спеціальну підготовку керівного і обслуговуючого персоналу тощо. Звернено увагу, що у сучасній Україні при архітектурно-дизайнерському проєктуванні готельно-ресторанних комплексів дотримуються традицій спеціального оформлення та сервісу для максимального забезпечення культурно-дозвіллєвих та рекреаційних потреб відпочиваючих. Про це свідчить діяльність таких заміських комплексів, як «Чабани», «Два Бобри», «Козацький Стан», «ШишкіNN».

Актуальність статті зумовлена, з одного боку, необхідністю організації освітнього процесу в закладі професійної (професійно-технічної) освіти (далі – П(ПТ)О) на рівні, здатному задовольнити вимоги Державного стандарту професійно-технічної освіти для підготовки (підвищення кваліфікацій) робітників з професії «живописець» (випускник закладу П(ПТ)О за кваліфікацією «живописець 4-го розряду» серед іншого повинен знати технологію виконання підлакового живопису), а з іншого, – важливістю використання в освітньому процесі комп’ютерних програм і технічних засобів навчання (далі – ТЗН) для підвищення ефективності формування у здобувачів освіти умінь і навичок роботи за технікою «підлаковий живопис». Мета: розробити алгоритм підготовки та проведення уроку з ознайомлення майбутніх кваліфікованих робітників-живописців з технологією виконання підлакового живопису. Методи: ілюстрування та демонстрації для наочного відображення процесу виконання підлакового живопису з метою підвищення уваги, збільшення зацікавленості, покращення запам’ятовування й засвоювання здобувачами освіти навчального матеріалу. Результати: розроблено алгоритм підготовки та проведення уроку з підлакового живопису, що має три послідовні етапи: оформлення дерев’яної тарілки в техніці «Крапковий розпис»; за допомогою комп’ютерних програм Windows Movie Maker, KMPlayer, MS Office PowerPoint, MS Office Word здійснення монтажу відео, його дефрагментація на окремі зображення, підготовка презентації та плану уроку; безпосереднє проведення уроку. Висновки: за умови попередньої зміни підетапів та їх змістового наповнення розроблений алгоритм ефективний для проведення уроків з живопису на інші теми та може використовуватися при опануванні таких дисциплін як «Технологія виконання художніх робіт», «Основи композиції», «Рисунок».

Статтю присвячено обґрунтуванню вагомого значення паперової пластики в сучасному дизайні. Виявлено специфіку діяльності дизайнера, що полягає в проєктуванні естетичних і функціональних речей на основі єдності художнього, наукового і технічного підходів. Перспективи ефективного професійного навчання дизайнерів, що можуть бути реалізовані за умови студентоцентрованого навчання та посилення практичної спрямованості завдань з мистецьких дисциплін, що враховують різноманітні аспекти проєктування, виробництва і споживання виробів. Проведений аналіз теоретичних праць вітчизняних та зарубіжних фахівців щодо сучасного стану, перспектив розвитку дизайн-освіти в Україні; художньо-проєктної діяльності здобувачів освіти; історії моделювання з паперу в Україні та світі; застосування паперової пластики в різних видах дизайну та на різних етапах проєктування дизайн-продукту. Здійснений огляд новітніх та перспективних видів паперової пластики, до яких належать паперкрафт та айріс фолдінг, що можуть використовуватись у проєктній діяльності на етапі створення дизайну- продукту. Наведені приклади використання паперової пластики, що реалізовані українськими дизайнерами при створенні креативного дизайн-продукту. Доведено плідний вплив використання техніки паперової пластики в освітньому процесі підготовки дизайнерів. Це сприяє розвиненню візуального мислення і логіки, виробленню творчого індивідуального методу і формуванню просторового мислення і навичок сприйняття пластики форм; почуття гармонії та естетичності; творчого бачення проблеми і нестандартності рішень; розвитку образного мислення і просторової уяви. Автором наголошується, що паперова пластика в процесі професійного становлення майбутнього фахівця з дизайну набуває вагомого значення; поєднуючись із сучасними комп’ютерними технологіями, дає змогу втілювати сміливі дизайнерські задуми в оформленні інтер’єрів, дизайну зовнішньої реклами, дизайну вітрин, пакування, поліграфічної продукції, предметному дизайні. Ключові слова: дизайн-освіта, дизайнер, паперова пластика, формоутворення, проектна діяльність, сучасний дизайн.

Мета. З’ясування особливостей проведення експертизи пакетів полімерних типумайка виготовлених ТОВ «Комсерв Україна» для встановлення відповідності показників їхспоживних властивостей вимогам чинних нормативних документів.Методика. Під час проведення товарознавчої експертизи були використані наступніметоди дослідження: органолептичні (дослідження маркування, визначення типу,перевірка зовнішнього вигляду та швів полімерних пакетів, ідентифікації полімерногоматеріалу), вимірювальні (розривальне навантаження, розмірні характеристики).Результати. Визначено доцільність проведення товарознавчої експертизиполімерних пакетів, так як у сучасній промисловості неможливе виробництво товарів безналежного упакування. Упаковка – це засіб чи комплекс засобів, що забезпечує захистпродукції від пошкодження і втрат, навколишнього середовища – від забруднень, а такожпроцес обігу продукції. У статті представлено розроблений порядок проведеннятоварознавчої експертизи полімерних пакетів типу майка, який включає такі основніетапи: аналіз документів, ідентифікація об’єкта дослідження, дослідження показниківспоживних властивостей, аналіз одержаних результатів, формулювання обґрунтованоїаргументованої відповіді на запитання, поставлене на вирішення перед експертом.Представлено результати товарознавчої експертизи, якими встановлено, що надані длядослідження полімерні пакети (тип майка, виробництво ТОВ «Комсерв Україна») занаявним маркуванням відповідають вимогам ДСТУ 4260:2003 Тара і пакованняспожиткові. Марковання. Загальні вимоги. Це дало змогу ідентифікувати пакети зурахуванням природи пакувального матеріалу та його виробника. Визначити шляхиподальшого їх використання у разі вирішення проблеми впровадження системи збираннята переробки. Внутрішня поверхня пакетів не злипається; пакети художньо оформлені;шви шириною 0,1 мм розташовувані від краю пакета на відстані 10 мм; шви пакетів рівні,без пропалених місць та зморшок, герметичні. За досліджуваними показниками – розмірні характеристики, ширина шва, його розміщення та якість, матеріал виготовлення,товщини плівки, відповідають вимогам регламентованими ДСТУ 7275:2012 Пакети зполімерних та комбінованих матеріалів. Загальні технічні умови та не відповідаютьвстановленим вимогам за значенням показника міцність при розриві.Практична значимість. Розроблений та апробований порядок проведеннятоварознавчої експертизи полімерних пакетів може бути використано під час проведенняекспертиз експертними організаціями, у ході який встановлюється відповідністьпоказників споживних властивостей вимогам чинних нормативних документів або умовамконтракту.

У статті розглянуто мовчання як невербальний засіб комунікації. Вербальні та невербальні засоби комунікації у структурі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» взаємопов’язані та залежать один від одного, тому словесна інформація без урахування її невербальних складників деформує рецепційне навантаження та звужує горизонт читацьких сподівань. Акцентована увага на поетичному мовчанні. Центральним продуцентом поетичного мовчання виступає природа, допоміжними компонентами є природні явища, фауна, людина і Бог. У статті розмежовано модуси поетичного мовчання на модус емотивного плану, який виражає емоційне ставлення автора до об’єкта дослідження, модус волятивного плану, який висловлює бажання автора твору, і модус сенсорного плану, який висловлює чуттєве сприйняття насамперед автора, а вже потім читача. Проаналізовано модус емотивного плану, що вказує на емоційну забарвленість творів Лесі Українки, зокрема унікальне поєднання лексичних елементів, використання тропів і стилістичних фігур, що сприймає читач. Модус волятивного плану, у якому природа – головний комунікант. Природа виступає невід’ємною частиною твору, яка тісно пов’язана з життям і вчинками героїв. Зміна настрою дій відповідно до змін природи, гармонійне чергування реальних персонажів із фантастичними, багатство руху, світла, музики, діалоги, мінлива ритміка – все це робить драму-феєрію особливо сценічною. Модус сенсорного плану. Поетичні образи мовчання корелюють як із зоровими, так і зі слуховими органами сприйняття. У «Лісовій пісні» композиційно початок і кінець зведені в замкнене невербальне коло – початок, коли із величі тиші старезного пралісу народжується музика, за якою йде слово, та кінець, коли слово плавно переходить у музику, у голос сопілки, а відтак, знову у мовчання на тлі тихого та беззвучного налипання снігу. У статті проаналізовано режим існування поетичного мовчання, що передбачає осмислення основних комунікантів невербальної дії мовчання і аналізу модусів їх спілкування. Невербальність комунікування у творі Лесі Українки художньо та композиційно оформлена, а простір тексту візуалізований і сконцентрований на необхідності як споглядання, так і вслуховування.

Purpose. The article deals with the studying of semantics of menace as the means of expression of volitive modality. The purpose of the article is to determine the essence, semantic structure, functional and semantic specificity of menace; to analyze a menace situation in the system of its components, to examine the means of its expression in modern Ukrainian fiction.Methods. We have used method of theoretical and conceptual analysis for critical analysis of concepts available in Ukrainian and foreign linguistics regarding menace, method of continuous fixation of menace utterances from the texts of modern Ukrainian fiction, descriptive method and method of internal interpretation to establish differential features of menace, methods of semantic and functional-pragmatic analysis to characterize the functional-semantic features of menace and the means of its expression in modern Ukrainian fiction, method of contextual analysis, which assumes the existence of some context in which we study and analyze the semantics of menace.Results. The essence, semantic and functional peculiarity of menace compared to other modal manifestations is determined. Menace is a complicated linguistic phenomenon. Its origin is connected with the necessity of representation of the modal meaning of threat. Menace is a special type of volitive modality that realizes semantics of threat by a complex of different means. Menace is characterized by the independence of semantic structure, functional, communicative and pragmatic specificity, diversity of structural types. The peculiarities of the Ukrainian language in semantic and grammar meaning are also indicated.Conclusions. Menace is a mitigatory type of volitive modality, aimed at satisfying the needs, desires and interests of the speaker, and menace utterances are characterized by freedom of choice of the addressee, as he/she makes a decision as to the fulfillment of the action which is beneficial to the addresser. In a menace situation, the status of participants in the communicative process is not significant, and the action is performed by the addressee; menace utterances can be used both in formal and informal situations, they are initiative and normative. Verbal (lexical-semantic, morphological, syntactic) and non-verbal means are used to express menace, that prove and demonstrate illocutionary power of threat.Key words: menace modality, menace semantics, menace, menace utterance, menace situation, menace meaning. Мета. Стаття присвячена вивченню семантики менасива як засобу вираження модальності волевиявлення. Метою стат-ті є розкриття сутності менасива, визначення його семантичної структури і функціонально-семантичної специфіки; розгляд менасивної ситуації в системі її складників; аналіз різнорівневих засобів вираження менасива в художніх текстах сучасної української мови.Методи. У статті використано метод теоретико-концептуального аналізу для критичного аналізу концепцій, наявних в українському й зарубіжному мовознавстві стосовно менасива, метод суцільної фіксації менасивних висловлень із художніх текстів сучасної української мови, описовий метод із використанням прийому внутрішньої інтерпретації для встановлення диференційних ознак менасива, методики функціонально-семантичного й функціонально-прагматичного аналізу для харак-теристики функціонально-семантичних особливостей менасива та засобів його вираження в художніх текстах сучасної укра-їнської мови, а також для дослідження менасива в дії, у процесі його функціонування, метод контекстуального аналізу, який передбачає наявність деякого контексту, у якому вивчаємо й аналізуємо семантику менасива.Результати. У статті розкрито сутність, семантичну й функціональну своєрідність менасива на тлі інших модальних виявів. З’ясовано, що менасив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого пов’язане з необхідністю оформлення одного з видів модальних значень, а саме значення погрози. Визначено, що менасив є особливим типом волевиявлення, що реалізує семантику погрози сукупністю різнорівневих засобів. З’ясовано, що для менасива характерні незалежність семан-тичної структури, функціональна, комунікативна і прагматична специфіка, різноманітність структурних типів. У статті також показано специфіку української мови в семантико-граматичному сенсі.Висновки. Автори статті дійшли висновку, що менасив є одним із типів модальності пом’якшеного волевиявлення, спря-мований на задоволення потреб, бажань та інтересів мовця, а для менасивних висловлень характерна наявність свободи вибо-ру в адресата, оскільки він ухвалює рішення про виконання / невиконання дії, яка є бенефактивною для адресанта. У менасив-ній ситуації статус учасників комунікативного процесу несуттєвий, а каузовану дію виконує адресат; менасивні висловлення можуть уживати як в офіційній, так і в неофіційній обстановці, вони є ініціативними й нормативними. Для вираження мена-сива використовують вербальні (лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні) і невербальні засоби, які засвідчують і вияв-ляють іллокутивну силу погрози.Ключові слова: менасивність, менасивна модальність, менасивна семантика, менасив, менасивне висловлення, менасив-на ситуація, менасивне значення.

The article presents an analysis of sacred syncretism as one of the leading motifs of the work of the modern Ukrainian writer Anna Bagryana. It is noted that the phenomenon of this transcendent phenomenon is interpreted by modern Ukrainian literature based on the aesthetic practices of postmodernism and traditionalism in culture.It is emphasized that Ukrainian poetry of the XXI century, having absorbed these opposite trends, uses them, on the one hand, to formalize the linguistic and communicative shell of the poem, on the other, to reflect the exclusivity of the national character, creating a type of new worldview not on differences, but on syncretism, the interpenetration of various trends, in which the whole diversity of the world is revealed.With the help of cultural, phenomenological, comparative-historical methods that study the philosophical perception of the sacred by the author, as well as using aesthetic, biographical approaches and psychoanalysis to understand the artistic world of her poems, the research has achieved its purpose: the eclectic nature of the sacred in the lyrics of Anna Bagryana is revealed.The article notes that, following the main trends of postmodernism, including the loss of the highest meaning of human life, reflection, relativism and internal confusion, the manner of presentation of the writer is also characterized by specific features: a certain theocentricity, religiosity, the desire to preserve spiritual values. In the conflict of these polarities, a synergistic transformation of the sacred matures, its so-called illogical form, characterized by the sublimity of the supernatural and at the same time its ordinariness.The results of the work are implemented tasks: the concept of the sacred in the poems of Anna Bagryana is clarified, its syncretism is revealed and the change in the aesthetics of the transcendent is reflected; the eclecticism of the feeling of the supernatural by the lyrical heroine is characterized; the protective function of the sacred in the artistic work of the poetess is analyzed. Conclusions. The sacred, which is a common motif of Anna Bagryana’s poetry, is perceived by her in the context of a scientific approach. This understanding implies a distinction between the human and otherworldly worlds. The traditional aesthetics of the sacred is based on beauty as a means of sensory-spiritual worldview, which led to the replacement of the material worldview with a value one. Postmodern stylistics reproduces the syncretism of the sacred, adding to its interpretation the illogical nature of used images, the search for new meanings, and internal expression. Recognizing the specifics of Ukrainian literature, which in modern social theory does not break with the achievements of previous eras, the writer retains the human-centered and imaginative richness of her lyrics.Key words: sacrum, eclecticism, postmodernism, tradition, symbolism. У статті подано аналіз синкретизму сакрального як одного із провідних мотивів творчості сучасної української письменниці Анни Багряної.Зазначено, що феномен цього трансцендентного явища сучасна українська література інтерпретує, виходячи з естетичних практик постмодернізму та традиціоналізму в культурі.Підкреслено, що українська поезія ХХІ ст., увібравши ці протилежні тенденції, послуговується ними, з одного боку, для оформлення мовно-комунікативної оболонки вірша, з іншого, щоб відобразити винятковість національного характеру, створюючи тип нового світовідчуття не на розбіжностях, а на синкретизмі, взаємопроникненні різних тенденцій, у якому розкри-вається вся багатоплановість світу.За допомогою культурологічного, феноменологічного, порівняльно-історичного методів, що досліджують філософське сприйняття сакрального авторкою, а також послуговуючись естетичним, біографічним підходами та психоаналізом для розуміння худож-нього світу її поезій, у розвідці досягнуто поставлену мету: розкрито еклектичну природу сакрального в ліриці Анни Багряної.У статті зауважено, що, наслідуючи основні тенденції постмодерну, серед яких втрата вищого сенсу життя людини, рефлексія, релятивізм і внутрішня розгубленість, манера викладу письменниці характеризується й специфічними рисами: певною теоцентричністю, релігійністю, прагненням зберегти духовні цінності. У конфлікті цих полярностей визріває синергетична трансформація сакрального, його т.зв. алогічна форма, що характеризується піднесеністю надприродного та водночас його буденністю.Результатами роботи є реалізовані завдання: з’ясовано поняття сакрального у віршах Анни Багряної, розкрито його синкретизм і відображено зміну естетики трансцендентного; схарактеризовано еклектику відчуття надприродного ліричною героїнею; проаналізовано захисну функцію сакрального в художній творчості поетеси.Висновки. Сакральне, яке є поширеним мотивом поезії Анни Багряної, сприймається нею в контексті наукового підходу. Таке розуміння передбачає розрізнення світу людського та потойбічного. Традиційна естетика сакрального ґрунтується на красі як засобі чуттєво-духовного світогляду, що спричинило заміну матеріального світосприйняття ціннісним. Постмодерна стилістика відтворює синкретизм сакрального, додаючи до його інтерпретації алогічність уживаних образів, пошук нових смислів, внутрішню експресію. Визнаючи специфіку української літератури, яка в сучасній соціальній теорії не пориває з надбаннями попередніх епох, письменниця зберігає антропоцентричність та образне багатство своєї лірики. Ключові слова: sacrum, еклектика, постмодерн, традиція,символізм.

В статье раскрываются разнообразные задачи, решаемые Галиной Кантор-Молотовой в области театрального и декоративного искусства, станковой живописи и скульптуры. Достижения работающей в Кишиневе с 1972 года выпускницы Ленинградского института театра, музыки и кинематографии (1971, по специальности «театральная техника и оформление спектакля» со специализацией «художник-скульптор театра кукол») признаны в Молдавии и в других странах. Ее произведения находятся в Театральном музее имени А.А. Бахрушина и Музее Театра Образцова в Москве, в Ташкенте, в частных коллекциях России, Украины, Эстонии, Германии, Франции и других стран. Более 10 персональных выставок этого мастера было организовано в Кишиневе и Париже. Об отдельных гранях творчества художницы написано немало статей, но в целом ее путь не исследовался с достаточной полнотой. В некоторой мере этот пробел восполняет недавно изданный альбом «Galina Cantor-Molotova», презентация которого состоялась в Кишиневе в Национальном музее истории Молдовы на открытии выставки избранных произведений — кукол для детского театра, гобеленов и живописи. Однако местное издание небольшим тиражом увидят лишь немногие любители искусства. Творчество Г. Кантор-Молотовой достойно введения в широкий искусствоведческий оборот, включая не только кукол и эскизы декораций для спектаклей, но и гобелены, скульптуру, живопись. The article reveals the tasks solved by Galina Cantor-Molotova in the field of theatrical and decorative art, easel painting and sculpture. The achievements of this graduate of the Institute of Theatre, Music and Cinematography in Leningrad (1971), who has been working in Kishinev (Chisinau) since 1972, are recognized in Moldova and in other countries. There were organized more than ten personal exhibitions of this master in Kishinev and in other cities, among them being Paris. A lot of articles have been written about individual facets of the artist's work, but in general, her path in art hasn’t been studied with sufficient completeness. To some extent, this gap is filled by the recently published album “Galina Cantor-Molotova”, the presentation of which took place in Kishinev at the National Museum of History of Moldova, while opening the exhibition of her selected works — puppets for children's theatre, tapestries and paintings. However, only a few art lovers will see the local edition with a small circulation. A subtle lyricist in painting, a muralist in tapestry and sculpture, though we are talking about small forms, Galina Cantor-Molotova gives free rein to her imagination in theatrical works. Her puppets are marked by a special warmth of author's feeling, which is the result of her character, modest and benevolent, sincerely loving her main audience — children. The artist's works are worthy of introduction into a wide range of art criticism.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

У розвiдцi зроблено спробу дослiдити метасистему сучасної дитячої лiтератури Криворiжжя. У статтi вiдзначено, що твори для дiтей рiзних iсторико-культурних зон є питомою складовою мистецького життя України. Художнiй доробок митцiв Криворiжжя, якi працюють для дiтей, сприяє формуванню естетичних смакiв, морально-етичної основи читачiв. Тематичний i художнiй рiвень, технiчне й iлюстративне оформлення книг враховує критерiй вiкової ревалентностi цiльової аудиторiї. Встановлено, що метасистема дитячої лiтератури Криворiжжя формується на основi художньої, педагогiчної, психологiчної складових, технiчне оформлення, вiзуальний контент вiдповiдають вiковим особливостям читачiв. Дошкiльнятам i молодшим школярам переважно адресовано поезiї та казки невеликого обсягу (I. Доленник «Гойдалки», М. Олексiєнка «На баштанi», Н. Йолкiної «Ясне сонечко» та iн.). У збагаченнi життєвого досвiду читачiв цього вiку вагому роль вiдiграють абетки Н. Плакущої, М. Скиби, О. Старiкова та iн. Деякi з цих видань мають специфiчну дизайн-концепцiю творчо- моделювального характеру. Їм притаманна своєрiдна мова: тут безлiч пестливих слiв, повторiв, звуконаслiдування, багато персонiфiкованих образiв. Твори для дiтей молодшого шкiльного вiку розкривають рiзнi сторони товариських стосункiв, мiстять картини пригод, пустощiв i розваг, фантастичних мандрiвок. У результатi проведеного аналiзу визначено, що для дiтей середнього шкiльного вiку у крайовiй дитячiй лiтературi домiнують вiршi, казки, оповiдання, легенди тощо (збiрки В. Галєх «Казок забутих таїна», В. Сичова «Смiх» та iн.). Емоцiйне та смислове наповнення цих творiв вiдповiдає читацьким мотивацiям пiдлiткiв, специфiцi їхньої рецептивної дiяльностi.

У статті систематизовано та проаналізовано творчий доробок Ю. Шевельова в галузі лінгвостилістики та лінгвопоетики. Простежено наскрізні теоретичні і практичні питання, пов’язані з виробленням методологічного інструментарію української лінгвостилістики від періоду її оформлення як окремої галузі мовознавства (зокрема, від 40-х років ХХ ст.). Відзначено актуальні стильові категорії, на які спирався дослідник мови і стилю українських письменників кінця ХVIII – початку ХХ століття. Підкреслено перевагу загальнофілологічної методології Шевельова у вивченні художніх творів, урахування ним інтегративних підходів до аналізу конкретних текстів, які полягають у синтезуванні літературно-критичного, лінгвостилістичного та мистецтвознавчого аспектів аналізу.

Виявлено роль колірних прикметників у назвах балетів. Доведено, що колірні лексеми у назвах балетів є семіотичними маркерами – дієвим способом активізації уваги та уяви глядачів, що породжує відповідні асоціації та почуття. Колір виступає важливим засобом не лише образної характеристики героїв, а й сприяє цілісному осягненню художнього образу твору. Також колір у сценографічному оформленні балетів є композиційним фактором змістовного поглиблення твору. Кольороназви художніх творів спрямовують увагу на систему колірної символіки, що у балетному театрі, зазвичай, є типовою. Зазначено, що в балеті сформувалися як власні стійкі асоціації («білий балет» – білий колір як символ абсолютної чистоти та безтілесності), так і загальноприйняті (чорний – смерть: «Чорна шаль»; червоний – кров: «Червона Жизель»; блакитний – свіжіть,кохання: «Блакитний Дунай» та ін.).Ключові слова: колір в балеті, кольороназва, символіка кольору, хореографія, танець. The article reveals the role of color adjectives in the names of ballets. It is proved that the color tokens in the names of ballets are semiotic markers – an effective way to enhance the attention and imagination of the audience, which generates the corresponding associations and feelings. Color acts as an important means not only of the figurative characteristics of the characters, but also contributes to the holistic comprehension of the artistic image of the work. Also, the color in the scenographic design of ballets is a compositional factor in the content of the work. The color names of works of art direct attention to the system of color symbols, which, as a rule, is typical in a ballet theater. It was noted that in the ballet both own stable associations were formed («white ballet» – white color as a symbol of absolute purity and etherealness), as well as generally accepted ones (black – death: Black Shawl, red – blood Red Giselle; blue – freshness , love: The Blue Danube, etc.).Key words: color in ballet, color names, color symbolism, choreography, dance.

У статті проаналізовано функціювання топонімів у сучасній українській художній прозі та встановлено їхню участь в оформленні текстової категорії регулятивності, яка контролює адекватне сприйняття художньої інформації. З’ясовано, що регулятивність топонімів залежить від макро- чи мікропозиціювання їх у текстовому просторі, формування на їхній основі мережі стилістичних прийомів, спеціального впорядкування топонімних сигналів регулятивними способами – повтором, конвергенцією, винесенням топоназви в сильну позицію, контрастуванням, мовною грою. Ключові слова: топонім, категорія регулятивності тексту, регулятивна функція, регулятема, спосіб регулятивності. Покликання Список використаних джерел Андрухович, Софія. Фелікс Австрія. Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. Андрухович, Юрій, Дереш, Любко, і Жадан, Сергій. Трициліндровий двигун любові. Харків : Фоліо, 2008. Андрухович, Юрій. Рекреації. Харків : Фабула, 2017. Винничук, Юрій. Цензор снів. Київ : Довженко Букс, 2016. Вдовиченко, Галина. Бора. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2011. Вдовиченко, Галина. Пів’яблука. Інші пів’яблука. Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. Гранецька, Вікторія. Абонентська скринька. Львів. Кава. Любов. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. Гримич, Марина. Варфоломієва ніч. Львів : Кальварія, 2002. Даниленко, Володимир. Газелі бідного Ремзі: Любовні послання мудрого й правовірного кримського хана Хаджи Селіма Герая І своїм сорока жінкам із країни гяурів. Львів : ЛА «Піраміда», 2008. Дашвар, Люко. Мати все. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2011. Дашвар, Люко. Село не люди. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. Денисенко, Лариса. Сарабанда банди Сари. Київ : Нора-Друк, 2014. Забужко, Оксана. Музей покинутих секретів. Київ : Факт, 2009. Карпа, Ірена. З роси, з води і з калабані. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012. Карпа, Ірена. Піца «Гімалаї». Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2013. Кожелянко, Василь. Дефіляда в Москві. Львів : Кальварія, 2000. Курков, Андрій. Остання любов президента. Харків : Фоліо, 2019. Матіос, Марія. Містер і місіс Ю в країні укрів. Mr. & Ms. U in country UA. Львів : Літературна агенція «Піраміда», 2006. Медвідь, Ганна. «Велосипед». Медвідь, Ганна. На струнах душі. Львів : ЛА «Піраміда», 2014, с. 196–201. Мельничук, Богдан. «Брудно ви живете». Літературна Україна, 8 вересня 2016, (№ 34), с. 12. Найдич, Ніна. «Таємниця маленького міста». Найдич, Ніна. Казки та історії для дорослих, які були дітьми. Київ : Гамазин, 2016, с. 169–172. Положій, Євген. Іловайськ: розповіді про справжніх людей. Харків : Фоліо, 2015. Роздобудько, Ірен. Мандрівки без сенсу і моралі. Київ : Нора-Друк, 2011. Санченко, Антон. Нариси бурси. Київ : Темпора, 2011. Шкляр, Василь. Елементал. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. Список використаної літератури Бут, Сергій. Листи з того світу. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. Вінтонів, Тетяна. Реальна онімія як засіб образності в історичній оповіді. Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.15. Донецьк, 2008. Горбач, Олена. Ономастикон українських сатирично-гумористичних текстів кінця ХХ – початку ХХІ століття. Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01. Кам’янець-Подільський, 2017. Калинкин, Валерий. «От литературной ономастики к поэтонимологии». Логос ономастики, № 1, 2006, с. 81–9. Карпенко, Юрій. Літературна ономастика. Одеса: Астропринт, 2008. Максимюк, Марта. «Особливості функціонування топонімів у романі В. Кожелянка «Дефіляда в Москві». Логос ономастики, №1, 2006, с. 97–103. Мельник, Світлана. «Прагматичні функції іншомовних вкраплень в українській прозі кінця ХХ – початку ХХІ століть». Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна», вип. 52, 2015, с. 177–9. Мороз, Оксана. «Топоніми як компоненти художнього тексту (на матеріалі роману «Сонячна машина» В. Винниченка)». Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства, вип. 15, 2011, с. 351–5. Немировская, Т. В. «Некоторые проблемы литературной ономастики». Актуальные вопросы русской ономастики. Киев : УМКВО, 1988, с. 112–22. Серебрякова, Валерія. Концептуалізація поетонімосфери циклу романів С. Мейер «Сутінки». Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.04. Одеса, 2016. Хрептулов, А. А. «Топонимическая стратификация художественного произведения». Шоста Республіканська ономастична конференція. Т. 1. Теоретична та історична ономастика. Літературна ономастика. Одеса, 1990, с. 167–8.