Статті в журналах з теми "Християнська церква"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Християнська церква.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Християнська церква".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Колодний, Анатолій Миколайович. "Богородична Церква не є сектою". Ukrainian Religious Studies, № 76 (1 грудня 2015): 260–63. http://dx.doi.org/10.32420/2015.76.619.
Повний текст джерелаАнотація:
Богородична Церква відповідає всім тим критеріям, які використовуються релігієзнавцями при дослідженнях різного конфесійного вияву власне релігійних організацій. Тут маємо чітко окреслене розуміння Бога як творця і промислителя, християнська Трійця додається особливим вшануванням ще й Матері Божої, чітко розписану богослужбову практику при певній абсолютизації і сакралізації при цьому місць з‘явлень Божої Матері, маємо закріплену ієрархічну структуру Церкви, триразовий розарій та ін. Відтак це є Церква, а не секта, як того в оцінках богородчан хочуть православні спільноти.
2
Ishchuk, Nataliya. "Культурно-історичні контексти розвитку койнонійної соціальності". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (30 листопада 2018): 136–51. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується становлення та розвиток традиції християнської койнонії-громади як діалогічної форми соціальності: від часів перших століть християнства до доби Нового часу. Доведено, що койнонійний тип соціальності, сформувавшись за часів есхатологічного християнства, заснований на безпосередньому не відчуженому спілкуванні в модусах «учнівство» та «братство». За мірою трансформацій християнської громадськості та перетворенням християнства на державну релігію, відбулося посилення діалогу церкви з державою. Християнська громадськість перетворилася на об’єкт впливу й патерналістського піклування з боку означених комунікуючих сторін. Поступово формалізувався й статус православної громади, яка набула топологічних і організаційних конотацій: спочатку у зв’язку з її міським розташуванням; потім із приналежністю до певного храму як осередку громади. Це й ознаменувало поступовий перехід від громади-койнонії до сучасної моделі – громади-парафії. Більш точно, враховуючи не лише парафіяльний, а й рівень єпископської громади – громади-еклезії. Що й узасадничило семантичний «дрейф» – від співжиття християнської громадськості як братерства у бік його топологічного (такого, що прикріплено до певного місця) або ж організаційного (такого, що прикріплено до організації) функціонування. Реформація поєднала християнську соціальну традицію з новою капіталістичною реальністю. Реформаторський рух XVI ст., ставши бунтом проти клерикалізму та ієрархічного свавілля, утворив новий консенсус між кліром та громадою, намагаючись відтворити первинний зразок громади-койнонії. У подальшому відбулися процеси адаптації протестантських церков до новочасних умов – у діалозі як з державою, так і з громадянським суспільством.
3
Glinskaya, Lyudmila, та Darya Manoylenko. "Роль позакультових практик християнських церков у соціокультурному середовищі міста". Sociological studios, № 1(14) (10 червня 2019): 53–59. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2019-01-53-59.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті виконано аналіз особливостей позакультової діяльності християнських церков та їх ролі в суспільному житті взагалі й в окре-мому місті Мелітополі Запорізької області зокрема. Стверджується, що останнім часом спостерігаємо посилення впливу церкви на суспільне життя міста як осередку миру та злагоди. З‟ясовано, що християнські церкви виступають стабілізаційним чинником життя громади. Позакультові практики стають також потужним засобом оновлення церкви, зміцнення її позицій у суспільстві й сприяють формуванню нових і закріпленню старих зв‟язків. Досліджено та встановлено, що суспільну діяльність християнських церков спрямовано на участь у міських заходах, на волонтерську діяльність, співпрацю з національно-культурними товариствам, участь у міських і соціально-мистецьких форумах, спільних засіданнях із громадськими організаціями міста, участь у державних та міських святах, науково-практичних конферен-ціях, організацію допомоги малозабезпеченим, вимушеним переселен-цям і військовим.
4
АЛЬОШИНА, Оксана. "ОСНОВНІ ПИТАННЯ БІОЕТИКИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 13–22. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є проаналізувати основні питання біоетики, які торкаються важливих аспектів існування людини в сучасному світі. Серед основних виділяють поняття евтаназії, аборту, використання стовбурових клітин, штучне запліднення, клонування. Розкрито сутність основних аспектів поняття евта- назії та аборту, показано негативний прояв цих питань. Біоетика показала, наскільки суперечливим і неоднозначним є позиція людей і підхід до вирішення цих проблем. Біоетика наголошує на важли- вості й цінності людського існування та намагається використо- вувати всі засоби для збереження земного життя. Зокрема, у кон- тексті цього питання християнські церкви також виступають проти впровадження вказаних способів і закликають шукати інші варіанти вирішення цих украй важливих проблем. Однією із запропонованих альтернатив, наприклад, є паліативне лікування, що дасть хворому змогу почуватися безпечно в останні миті сво- го життя. З’ясовано позицію окремих християнських церков на певні визначені питання. Позиція різних церков, наприклад, право- славної та католицької, є однозначно негативною. Християнські церкви дотримуються традиційного загальнохристиянського погляду, який уважає подібні дії неприйнятними. Їх представники вважають неприпустимими ці речі й виступають проти абор- тів, евтаназї, штучного запліднення та, зокрема, клонування. Таке ставлення відображено в різних церковних документах. Вони висловлюють твердження, що людина призначена для жит- тя. Будь-яке заперечення цього вважається неприпустимим і засуджується християнськими церквами. Висновки. Висловлені твердження свідчать про те, що означені питання є непростими й потребують ретельного обговорення та пояснення. Розвиток біології та медицини в поєднанні із секуляризацією суспільства вимагає осмисленої позиції у вирішенні проблем біоетики. Біоети- ка підкреслює морально-етичний аспект розгляду цих проблем.
5
Bilavych, Halyna, Nataliіa Mukan, Borys Savchuk та Olena Barabash. "Розвиток християнської моралі дітей в українському дошкіллі на початку ХХ століття". Освітній простір України 17 (18 березня 2020): 187–93. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.187-193.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування духовного світу особистості дитини – важлива проблема сьогодення. Одним із чинників цього складного процесу є християнська мораль. У статті проаналізовано розвиток християнської моралі дітей в українському дошкіллі Галичини на початку ХХ століття. Розкрито внесок Української греко-католицької церкви (УГКЦ), митрополита Андрея Шептицького, священика і педагога Юліана Дзеровича, жіночих чернечих згромаджень, освітніх і громадських діячів у процес навчання та виховання дітей, їхній фізичний та моральний розвиток, формування духовності, виховання патріотичних почуттів. Показано діяльність українських громадських товариства в цій царині. Схарактеризовано організаційну структуру українського громадського дошкілля. Автори стверджують про тісний зв’язок національного та християнського (релігійного) виховання в українському дошкіллі. Початки релігійно-етичного виховання дитина отримувала від матері в ранньому дитинстві (вивчення дитячих молитов, перші пояснення про Христа та святих, навчання поведінки в церкві тощо), потім розширювала, поглиблювала вихователька, навчаючи молитов, колядок, дитячих оповідань релігійного жанру, розповідаючи про добро та милосердя, які сповідував Господь. Крізь призму своїх переживань, почуттів дитина пізнавала основи християнської правди.
6
Laputko, Аnna. "Еволюція категорії «рівність» у християнстві". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 135–47. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено еволюцію християнських поглядів на рівність у контексті узгодженості антропологічних і соціальних чинників та процесів. Теоретичною основою статті є праці отців християнства, соціальні доктрини церков, енцикліки пап Deus Caritas est, Lumen Fidei, Summi Pontificatus, Саritas in Veritate, праці відомих науковців, богословів (Б. Рассел, В. Лоський, Д. Садовський, Софроний (Сахаров), К. Уер, Ю. Чорноморець та ін.). Здійснено аналіз християнського розуміння категорії «рівність» у діалектиці соціального та антропологічного. Показано, що в християнській антропології тлумачення проблеми рівності в ранньому християнстві мало суттєві відмінності від античної філософії, оскільки набуває онтологічного вияву відповідно до вчення про людину як образ та подобу Бога. Розкрито еволюцію уявлень про рівність від початку християнства до сьогодення. Простежено складний взаємозв’язок соціального та антропологічного в цьому процесі. Доведено, що основною характеристикою еволюції уявлень про рівність є перехід від утвердження рівності людей лише в антропологічному контексті як рівної можливості в досягненні Царства Божого до винесення уявлень про рівність за межі дихотомії антропологічного та соціального і утвердження рівних прав та можливостей людини і в соціальній площині.
7
Martyshyn, D. S. "Становлення та розвиток соціальної політики Православної церкви України в контексті державного управління". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 173–79. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведені сучасні теоретичні засади соціальної політики Православної церкви України і практичної діяльності релігійних організацій у контексті процесів державотворення.
Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше комплексно розглянуто теоретичні засади соціальної політики церкви, визначені поняття та зміст соціальної політики християнства, розроблені нові наукові положення, які в сукупності дозволяють розв’язати важливу наукову проблему в галузі державного управління щодо соціальної політики церкви та науково-практичного обґрунтування соціального служіння християнства в Україні.
Метою статті є вивчення реалій та перспектив розвитку соціальної політики українських православних церков у контексті процесів державотворення.
Для досягнення мети було поставлено та вирішено такі завдання:
– визначено соціальну політику українських православних церков у контексті державотворення;
– описано ключові сучасні підходи до розуміння соціального вчення церкви, соціального служіння релігійних громад;
– обґрунтовано ціннісні пріоритети діалогу держави та церкви, взаємовідносини влади і релігійних організацій;
– розглянуто перспективи розвитку модернізації соціальної політики українських православних церков у контексті процесів державотворення.
Висновки. Соціальна політика церкви набуває особливого значення як для інститутів громадянського суспільства, так і для Української держави. Виникнення соціальної політики церкви стало відповіддю на запити глобалізації, модернізації, секуляризації та багатогранні соціальні потреби людства. І це не випадково, бо нині розбудова високорозвиненої демократичної, правової і соціальної держави потребує значного вдосконалення та корегування соціальної політики церкви. Сьогодні соціальна політика церкви охоплює досить широке коло теологічних питань: від соціальної доктрини християнства, яка спрямована на вивчення соціальної проблематики буття людства до забезпечення цілісності розвитку сучасного соціуму. З точки зору соціального вчення церкви, метою суспільного розвитку людства є саме суспільство, зростання можливостей для реалізації духовної й соціальної місії кожної людини.
8
Повторева, Світлана Михайлівна, та Ірина Іванівна Старовойтова. "БОРОТЬБА МАГНАТІВ ОСТРОЗЬКИХ ПРИ ПІДТРИМЦІ ПРОТЕСТАНТІВ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: УРОКИ ІСТОРІЇ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (26 листопада 2019): 82–90. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.872.
Повний текст джерелаАнотація:
Предметом дослідження статті є релігійна діяльність князів Острозьких, які обороняли Православну Церкву і права віруючих цієї Церкви проти експансії католицизму і у зв’язку з цим намагалися організувати союзи с протестантами. Автори аналізують об’єктивні та суб’єктивні фактори, що привели до зближення православних і протестантів у цій боротьбі, та наслідки протистояння представників різних християнських віросповідань на теренах Речі Посполитої в ХVI-ХVII ст. Для розуміння складної релігійної ситуації сучасної України здійснюється певний історичний екскурс, аналізуються головні тенденції, характерні для минулих часів, та виявляються подібні явища в нинішніх умовах. Показано, що у формуванні релігійних засад української культури визначна роль належить видатному діячу вітчизняної історії, магнату Костянтину Василю Острозькому. Головною метою Унії, якщо б вона відбулася, він вважав не підкорення православних Папі Римському, а заснування шкіл, освіту проповідників і поширення релігійної освіти загалом.
Наполягання на єдності віруючих у сповідуванні істинного християнства, гостра критика агресивної політики католицизму щодо інших християнських віросповідань, готовність чинити опір цим зазіханням (в тому числі і збройний), дорікання за лицемірство католицьких священиків, що не дотримуються своїх же настанов (зокрема целібату), - все це робить К. В. Острозького активним оборонцем православної віри, так би мовити, «лицарем православ’я .
Показана наявність своєрідних латентних протестантських мотивів у світогляді К. Острозького. Виявлені екуменічні аспекти діяльності князя К. Острозького. Змальовані драматичні подієві перипетії боротьби князя К. В. Острозького щодо захисту православної віри. Проаналізовані причини невдалого спротиву князів Острозьких експансіонізму Римо-католицької церкви. Виявлено аналогії релігійної боротьби минулих часів і нинішньої релігійної ситуації в Україні. Розглянуті можливі перспективи еволюції релігійної ситуації в сучасній Україні у зв’язку з налаштуванням чималої частини громадян нашої держави на західноєвропейські цінності.
9
Bilodid, Volodymyr. "Платонізм та арістотелізм як джерело відмінностей внутріш-ньої форми християнських традицій Західної Європи та Візантії доби Середньовіччя". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (5 жовтня 2021): 111–39. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.07.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджуються особливості відношення в Західній Європі та Візантії до грецької філософії в контексті історичного розгортання полярності ментальностей і культур античної Греції та античного Риму, з одного боку, філософських вчень Платона/Плотіна та Арістотеля – з другого. Показано, що ці полярності в перетворених формах проявилися в розділенні середньовічної Європи на християнський Схід (грекомовну та «грекодумаючу» Візантію), як прямого спадкоємця грецької культури, і на християнський Захід, як прямого спадкоємця латинської культури. Засвоєння тут і там християнства через «фільтри» різних ментальностей і культур, у взаємодії з іншими історичними чинниками, призвело до розділення християнства на православ’я («грецьку» Церкву) і на католицизм («латинську» Церкву). Стверджується думка про те, що латинська патристика органічно переросла на Заході в домінацію схоластики, чого не було на християнському Сході, де її повноцінне формування було заблоковано, і де вона залишилася в «пелюшках», в стані протосхоластики. Обстоюється правдивість тези про те, що римо-католицький Захід доби схоластики (IX-XIV ст.), спираючись і на платонізм, і на арістотелізм, успадковує як парадигмальний для своєї теології та філософії епістемно-арістотелівський тип філософування, а православний Схід, за всіх своїх коливань, продовжує як парадигмальну для своєї духовної культури, панівну в античності, платонівську лінію філософування. Через Арістотеля, як «батька» схоластики, її Першофілософа, відбувається інтенсивне «вростання» християнського арістотелізму в культуру західноєвропейців і їх ментальність, перетворення арістотелізму на «внутрішню форму західної цивілізації» (С. Аверинцев).
10
Vysotsky, Tamara. "Джерела відкритого православ’я як ідейної основи православної церкви України". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (28 листопада 2019): 127–39. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються джерела ідей відкритого православ’я, що стала стратегією розвитку Православної Церкви України. Доводиться, що сучасне українське відкрите православ’я розвивається внаслідок спроб відродити ідентичність київського християнства, контекстуалізувати соціальну доктрину вселенського православ’я та концепції сучасної православної теології, а також завдяки зверненню до ранньохристиянського бачення відносин церкви і суспільства. У статті доводиться, що українське відкрите православ’я стало виразником ідей поміркованого консерватизму, налаштованого на діалог із суспільством, іншими конфесіями і релігіями. Українське відкрите православ’я типологічно схоже до ідейної позиції Константинопольського патріархату та інших помісних православних церков, які перебувають у протистоянні з фундаменталізмом Російської Православної Церкви. Джерелами українського відкритого православ’я стали сучасна православна теологія, київська традиція християнства, православний лібералізм, проєвропейська риторика лідерів українського православ’я.
11
Русин, Г. А. "ВОЛИНЬ В ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА (1900-1939 рр.): НАУКОВІ РОЗВІДКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-185-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість.
Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності.
З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак.
Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.
12
Олег Єгрешій, Оксана Сірецька,. "ЩОДЕННИК ПІДПІЛЬНОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО СВЯЩЕНИКА АНТІНА СІРЕЦЬКОГО (березень 1950 – грудень 1952 рр.)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 256–68. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.256-268.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна Церква (а йдеться не лише про священиків, але і про мирян) як ніколи гостро потребує прикладних чеснот. Імовірно, методологічно суперечливо оперувати поняттям “історична Церква”, адже Церква, як зазначають богослови, створена Христом “відвіку і повсякчас” але це визначення, на наш погляд, має низку переваг. Водночас, в історичному минулому раз-у-раз шукаємо (і знаходимо!) відповіді на нагальні питання сьогодення. Не спроста ж про сучасну культуру фахівці говорять, як про “культуру гіпермаркету”, “культуру ницого сакрального”; йдеться про постхристиянську Європу, “light версію” християнства, етнографічне християнство тощо. На гадці висловлювання відомого релігійного діяча сучасності кардинала Римо-католицької Церкви, гвінейця Роберта Сара який нещодавно зауважив: “Церква вмирає, тому що священики бояться говорити правдиво та чітко. Ми боїмося засобів масової інформації, громадської думки, своїх братів! Але добрий пастир віддає життя за своїх овець (...) Незабаром мене покличуть до Вічного Судді. Якщо я не передам правду, яку отримав, що я Йому скажу? Ми, єпископи, повинні тремтіти від думки про наше винне мовчання, наше поблажливе мовчання, наше поблажливе мовчання з навколишнім світом”
13
Kysliy, Anatoliy. "Сучасний екуменізм та формування християнського соціального ідеалу". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 121–36. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі визначено актуальність та тенденції вивчення проблем сучасного екуменізму. Інтерес до цього питання викликаний соціальними та духовними інтенціями нинішнього світу та необхідністю переосмислення нової соціальної реальності в контексті напрацювання теоретичних ідей досконалого суспільного устрою. З’ясовано, що основою всієї історії екуменізму як християнського руху, спрямованого на об’єднання церков, є пошук плодоносних шляхів формування християнської єдності у сфері соціальних питань. Взаємозв’язки і діалог між новими та традиційними християнськими церквами та організаціями є важливими для сталого розвитку соціальної домінанти. Багатовікова історія християнських універсальних цінностей визнається важливим аргументом у конструюванні аксіологічних пріоритетів формування ідеалів сучасного і майбутнього суспільства. Реальна дієвість і результативність екуменізму в соціальній площині бачиться у збереженні власної релігійної самобутності та переосмисленні ставлення до суспільного життя, зміцнення пріоритетів соціального служіння. Досвід боротьби за унеможливлення соціальних негараздів та визначення напрямів формування позитивних стійких духовно-морально координат соціальних змін засвідчує перспективність формування спільних основ християнського соціального ідеалу.
14
Мартишин, Денис. "ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОСИЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА ЦЕРКВИ". Public management 16, № 1 (30 січня 2019): 110–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-110-123.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається одна з актуальних тем в державному управлін- ні — розвитку та посиленню конструктивної взаємодії Церкви та держави. Важливим фактором діалогу держави та релігійних організацій є інформа- ційно-комунікативна політика.
Доцільність аналізу сучасного стану взаємовідносин держави та Цер- кви в Україні підтверджується необхідністю розроблення нових моделей державно-церковних відносин, які б відповідали вимогам сучасної демо- кратичної країни та розвиненого громадянського суспільства. Після краху атеїстичного режиму Радянського Союзу, в умовах процесів глобалізації, всебічного впровадження інформаційних технологій та встановлення гума- ністичної концепції розвитку людства, релігійна проблематика осмислення буття набуває нового значення. Розвиток церковної комунікації у цій новій духовній, соціальній, економічній та політичній реальності зазнає певної трансформації. Поглиблення релігійності, духовності й моральності сучасної людини — стають складовою системи державного управління, а взаємо- відносини Церкви та держави — необхідною життєвою умовою для подаль- шого розвитку сучасного світу. Без урахування релігійного чинника державі важко вибудувати гармонійну систему суспільних відносин.
Актуальні питання взаємовідносин держави та Церкви залишаються клю- човими для державного управління. Саме тому необхідно визначити основні контури інформаційно-комунікативної політики, теоретико-методологічні засади взаємовідносин держави та релігійних організацій. Така проблематика набуває важливого значення у контексті посилення впливу Християнських Церков України на процеси розбудови демократичного суспільства. Актуальність цієї теми обумовлена тим фактом, що проблеми взаємо- відносин держави та Церкви постійно перебувають у фокусі державних керманичів, лідерів політичних партій, церковних ієрархів та науковців. Інформаційно-комунікативна політика держави у сфері релігії була і зали- шається темою постійних дискусій між теоретиками та практиками держав- ного управління.
У ході аналізу визначено, що інформаційно-комунікативна політика дер- жави у сфері релігії та розвиток самої церковної комунікації мають великі можливості. Однак, науковцями та управлінцями недостатньо враховується безпосередній вплив Церкви на життя українського суспільства. Зокрема, автор вказує напрями розширення діалогу Церкви та держави. Детально вивчено види церковної комунікації. Визначено, що ефективна організація церковної комунікації та інформаційно-комунікативна політика держави у сфері релігії, яка відповідає принципам демократії, свободи слова та віро- сповідань сприяє суттєвому зміцненню духовної єдності народу.
Запропоновано шляхи вирішення можливих проблем розвитку церков- ної комунікації. На сучасному етапі розвитку української держави, через виникнення політичних і соціальних проблем, напруженості у суспільстві зросла також необхідність інтегрованості релігії, християнської теології, соціального вчення Церкви у процеси державотворення. Водночас виник- нення глобальних проблем людства спонукає до необхідності застосування синергії релігії та науки, пошуку способів розв’язання світових конфліктів шляхом об’єднання зусиль представників релігії, держави, політичних сил та громадянського суспільства. Виходячи з цього, постала значна необхід- ність у постійному діалозі Церкви та держави.
15
Бальжик, Ірена Анатоліївна. "ГІДНІСТЬ І СВОБОДА ЯК БАЗОВІ ХРИСТИЯНСЬКІ ЦІННОСТІ КОНЦЕПТУ ПРАВ ЛЮДИНИ". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 грудня 2019): 48–59. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.187.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтерпретація питань прав людини з державно-правової точки зору та державно-світської ідеології та практики, з одного боку, та з поглядусучасної православної доктрини про людину та її права, з іншого, не завжди збігаються. Однак обидва підходи ґрунтуються на тому, що права людини повинні бути непорушними, недоторканними, однаковими для всіх людей, які повинні бути рівними перед законом незалежно від їхнього ставлення до релігії.Православна церква стверджує, що принцип свободи повинен відповідати моралі та вірі. Ця гармонізація повинна бути відображена в законі,оскільки, на думку церкви, мораль для всіх одна, так як є суттю Десяти Божих заповідей. Гідність особистості є основою всього людського існування та взаємодії з іншими індивідами. Закріплення гідності особистості в правових нормах надає цій якості існування правових властивостей, що створює можливість розглядати цю категорію як одне з основних і суб’єктивних прав людини. З точки зору православ’я, основою гідності людини є віра в те, що кожна людина є справді священною, творінням Бога. В основі гідності людини, яка живе в Христі, лежить переконання, що Святий Дух присутній у його житті. Відповідно до своєї гідності, людина покликана на добрі справи. Головною особливістю церковного розуміння прав людини є оцінка роліта місця моральних цінностей у житті сучасного суспільства. Специфіка полягає у наявності порівняльно-оцінного зв’язку християнської антропології та етики з теорією прав людини.
16
Мельник, Віктор Мирославович. "НЕСТОРІАНСЬКИЙ РУХ: ВІД ПОЛІТИЧНОГО ВЧЕННЯ ДО ЮРИДИЧНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ (З ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ СПАДЩИНИ ІРАНО-ВІЗАНТІЙСЬКОГО ПОРУБІЖЖЯ)". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 58–62. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена важливому питанню історії міжнародної правосуб’єктності – транс- формації пізньоантичної єресі несторіан у самостійну та суб’єктну церкву. Як відомо, нині несторіани об’єднані в межах «Ассирійської Церкви Сходу», що охоплює понад 300 тисяч парафіян. Незважаючи на перманентні збройні конфлікти в Сирії й Іраку, «Ассирійська Церква Сходу» залишається дієвим актором як політичного, так і законодавчого процесу. Не можна відкидати значення юридичного спадку несторіанської форми християнства. Поза несторіанством, що із 431 по 484 роки укорінилось у Новоперському царстві династії Сасанідів, складно досліджувати історію держави та права Ірану. Законодавчі практи- ки Східної Римської імперії (Візантії), орієнтовані на заборону діяльності несторіанських екклезій, призвели до формування нової системи церковно-правових норм – антиєре- тичних приписів. Першим великим антиєретичним Церковним собором став З’їзд в Ефесі (431 рік). Незважаючи на спроби попередніх Вселенських соборів (325 та 381 роки), тільки Ефеський собор зумів витворити повноцінні норми антиєретичних приписів. Цьому надзвичайно сприяла попередня діяльність константинопольського єпископа Несторія. Серед заслуг цього діяльного сирійця виявилась пропаганда потреби єдиної державно- церковної ідеології. Однак внутрішні інтриги не дали Несторію змоги розвивати власне ідейно-політичне вчення. Несторія засудили на Ефеському соборі «за єресь», сенс якої полягав у визнанні Ісуса Христа «людиною в момент народження». Відкрита боротьба римлян і александрійців проти Несторія автоматично означала протистояння сирійському купецькому лобі, що стояло за єпископом. Рішення Ефеського собору оголошували десят- ки тисяч сирійців «поза законом», що, зрештою, призвело до масової міграції з території візантійського Близького Сходу. Перська династія Сасанідів радо прийняла біженців із Сирії та дозволила заможним сирійцям заснувати свій особливий Ктесифонський патрі- архат. У 484 році рішенням Бет-Лапатського собору цей патріархат було конституйовано на державно-правовому рівні. Із 484 по 651 роки Ктесифонський патріархат залишався складовою частиною державного апарату Персії. Надалі, після ісламського завоювання Ірану, саме Ктесифонський патріархат перетворився на «Ассирійську Церкву Сходу». Однак тут важливо усвідомити: забороняючі канони римсько-візантійського права ніколи та ніким не скасовувались. Вони й досі діють. У статті акцентується на таких актуальних документах: рішеннях Третього вселенського сбору в Ефесі (431 рік), рішеннях Четвер- того вселенського собору в Халкедоні (451 рік), Указі східноримського імператора Зенона Ісавра (489 рік).
17
Голубкін, Ю. О. "Від Римсько-католицької церкви до демократичної християнської громади (Мартін Лютер про духовне правління і християнську організацію) (1517-1524 рр.)". Схід /Захід, Вип. 2 (1999): 99–117.
Знайти повний текст джерела
18
Козловський, І. "Християнські церкви Донеччини (у контексті російської військової агресії)". Народна творчість та етнологія, № 4 (374), липень - серпень (2018): 52–59.
Знайти повний текст джерела
19
Myroslav VOLOSHCHUK, Ihor DROHOBYTSKYІ, Ruslan DELIATYNSKYI, Мирослав Волощук, Ігор Дрогобицький, Руслан Делятинський. "“ЛЕГЕНДА ІСТОРИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ”. ПАМ’ЯТІ ЯРОСЛАВА ЮРІЙОВИЧА ЗАБОРОВСЬКОГО". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 153–67. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.153-167.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена біографії видатного вченого, дослідника історії аграрних відносин Республіканського Риму, християнської Церкви, педагогові, викладачеві низки вищих навчальних закладів Івано-Франківська Ярослава Юрійовича Заборовського. Відображені головні віхи його життєвого і творчого шляху у Львові, Ленінграді, Дрогобичі, Івано-Франківську. Відтворено його особистий внесок у розвиток історичного факультету Івано-Франківського педагогічного інституту (із 1992 р. – Прикарпатського університету, що 2004 р. отримав статус національного) імені Василя Стефаника. Підкреслюється його значний вклад в українське антикознавство за часів УРСР, дослідження історії Греко-Католицької Церкви після її виходу із підпілля 1989 р., особисті зв’язки із єпископатом відновленої з підпілля структури. Відзначено заслуги у роботі Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ, дослідження біографій репресованого духівництва, частина якого, за результатами наукових студій вченого, була беатифікована папою Іоанном Павлом ІІ 2001 р. Значна увага зосереджена на розкритті педагогічної діяльності Я.Ю. Заборовського, зокрема в Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Статтю доповнює вичерпна бібліографія написаних у різний час праць ученого, зокрема п’яти одноосібних монографій.
Ключові слова: Ярослав Юрійович Заборовський, історична освіта, антикознавство, історія Церкви, університет, Івано-Франківськ, Львів, Ленінград.
20
Borodynska, L. "The Activities of Evangelical Christians in Poland (1918-1939)." Ukrainian Religious Studies, no. 49 (March 10, 2009): 145–53. http://dx.doi.org/10.32420/2009.49.2006.
Повний текст джерелаАнотація:
Активні сучасні протестантські течії створюють до своїх найгірших мінусів. Однієї з найбільших пізньопротестантських спільнот в сучасній Україні є євангельські християни-баптисти. Ця течія існує на українських землях, вже існує сто років. На думку Радянського Союзу і на сучасному етапі громадського життя євангельські християни і баптистів дотримуються спільної діяльності церкви. На перших етапах це було дуже успішно, і вони були складені в склад. Зауважимо, що й ніні на польських нечісній громаді громади євангельських християн діють окремо від баптистів. В Україні та упродовж 1992 року, коли вони спровокували спільноту євангельських християн у рамках Собору незалежних євангельських церков в Україні та Союзу церковних євангельських християн у світі. Незважаючи на те, що основна частина «історичних» громадських євангельських християн не виявляє бажання визнати приєднатись до баптистів, тенденції до відродження ідей євангельського християнства існують і на сьогоднішній день.
21
MARTYSHYN D.,. "СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 82, № 1 (7 листопада 2019): 58–67. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.82-1-06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано виклад сучасних теоретичних засад соціальноїполітики українських православних церков і практичної діяльностірелігійних громад в умовах процесів глобалізації. Показано взаємозв’язоксоціального вчення церкви з державним управлінням, політологією,філософією та соціологією. Осмислено актуальні проблеми в реалізаціїсоціального служіння церков та можливі шляхи модернізації соціальноїполітики церкви. Автор вважає, що соціальна сфера не лише суспільства,але й церковного буття являє собою складну й динамічну парадигмудуховного й соціального розвитку сучасного світу. Вонахарактеризується низкою різнобічних параметрів, які окреслюютьпарадигми життєдіяльності людства. Оскільки особисте життя,професійна діяльність і місія християнина відбуваються у життідержави, то й будь-які зміни у ній приводять до змін у становищіокремої людини, і навпаки. Соціальна політика церкви є одним з головнихнапрямів місії церкви у сучасному світі і має відповідати теологічнійдумці християнства. Ігнорування релігійними громадами питаннясоціальної політики може призвести до втрати конструктивного йпозитивного впливу релігії на життя суспільства.
The article describes the modern theoretical foundations of social policy ofUkrainian Orthodox Churches and the practical activities of religiouscommunities in the conditions of globalization processes. The interrelation ofthe social doctrine of the Church with public administration, political science,philosophy and sociology is shown. The actual problems in implementing thesocial service of Churches and possible ways of modernizing the social policyof the Church are comprehensively understood. The author believes that thesocial sphere not only of society, but also of Church life is a complex anddynamic paradigm of spiritual and social development of the modern world. Itis characterized by a variety of versatile parameters that outline the paradigmsof human life. Since the personal life, professional activity and mission of aChristian occur in the life of the state, then any changes in it lead to changes inthe situation of the individual and vice versa. The social policy of the Church isone of the main directions of the mission of the Church in the modern worldand should correspond to the theological thought of Christianity. Ignoring byreligious communities the issue of social policy can lead to the loss of theconstructive and positive influence of religion on society
22
Сенів, Д. "Устремління до єдності й усамостійнення Української християнської церкви". Українське релігієзнавство, № 73 (2015): 99–101.
Знайти повний текст джерела
23
Сенів, Д. "Устремління до єдності й усамостійнення Української християнської церкви". Українське релігієзнавство, № 73 (2015): 99–101.
Знайти повний текст джерела
24
Бочкай, М. "Ієрархічне та харазматичне служіння у давній християнській Церкві". Православний вісник, № 1/2 (2005): 39–46.
Знайти повний текст джерела
25
Пунько, Л. "Християнські церкви в етноконфесійних взаєминах у Галичини (1919-1930 рр.)". Мандрівець, № 3 (2008): 39–46.
Знайти повний текст джерела
26
Тиміш, Л. "Дослідження місії християнства та української церкви у міжвоєнному Львові". Проблеми гуманітарних наук. Серія "Історія", вип. 32 (2013): 69–80.
Знайти повний текст джерела
27
ТОКАРСЬКА, Іванна. "ОБРАЗ-СИМВОЛ ЄВХАРИСТІЇ У ТВОРІ «ЖОВТИЙ КНЯЗЬ» ВАСИЛЯ БАРКИ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 224–30. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.30.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено вплив християнської віри на життя людини, її вчинки навіть у найважчих обставинах життя, значення Євхаристії в житті героїв твору та спосіб її засвідчення в текстах української літератури. Твір Василя Барки «Жовтий князь» зацікавлення яким помітно активізувалося в нинішній постколоніальний період, вивчено в релігійному аспекті. За допомогою порівняльного аналізу пояснено значення Євхаристії в богослов’ї та українській літературі, показано її значущість у житті людей, їхніх учинках, словах, думках, настановах. З’ясовано, що символ чаші у творі виконує функцію об’єднання людей для спільної мети – збереження та захисту святині від тогочасної панівної верхівки, її загарбницької діяльності. У статті схарактеризовано образи-символи Євхаристії, чаші, церкви, хліба, української хати, місяця. Також розкрито конотативне значення жовтого кольору-символу. Проаналізовано символ любові в контексті почуттів переживання, турботи й опіки. З’ясовано, що герої вірять у воскресіння людини й переконані, що після смерті людини душа переходить до вічного кращого життя. У статті наведено уривок із проповіді священника, яка є причастям словом, щоб показати, наскільки важливими для людей були церква та Євхаристія. Проповідь є своєрідним посланням від Бога, заспокоєнням для людей і сприйняттям ситуації з усіма її наслідками. Автор чітко показав ставлення людей до тогочасної влади, розкрив її лихі наміри. У статті проаналізовано стан людини в ситуації голоду, смерті та неможливості протидіяти насильству. Значущість релігійного аспекту цього твору дає можливість стверджувати, що герої померли для земного життя, але живуть у вічності.
28
Kozlovskyi, Ihor. "Christian Churches of Donechchyna (In the Context of Russian Military Aggression)." Folk art and ethnology, no. 4 (August 30, 2018): 52–59. http://dx.doi.org/10.15407/nte2018.04.052.
Повний текст джерела
29
Тищук, О. "Аудіовізуальна комунікація web-сайти християнських церков: загальна характеристика". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Журналістика, вип. 16 (2008): 36–38.
Знайти повний текст джерела
30
Новицька, В. М. "Застосування руською християнською церквою язичеських свят та обрядів". Вісник Київського університету. Історичні науки, вип. 30 (1988): 71–75.
Знайти повний текст джерела
31
Новицька, В. М. "Застосування руською християнською церквою язичеських свят та обрядів". Вісник Київського університету. Історичні науки, вип. 30 (1988): 71–75.
Знайти повний текст джерела
32
Новицька, В. М. "Застосування руською християнською церквою язичеських свят та обрядів". Вісник Київського університету. Історичні науки, вип. 30 (1988): 71–75.
Знайти повний текст джерела
33
Kuryliak, Valentyna. "Практики здорового способу життя Церкви адвентистів сьомого дня в Україні". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 2 (8 червня 2021): 132–65. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.1.2.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості філософії та практик реалізації принципів здорового способу життя Церквою адвентистів сьомого дня в Україні. Встановлено, що соціальні та культурні зміни, спричинені отриманням Україною статусу незалежності, сприяли відкриттю санаторіїв, пансіонатів, центрів здоров’я вірянами релігійної конфесії адвентистів. Констатовано, що починаючи з 1991 р. адвентисти загалом проводили короткострокові оздоровчі програми та виставки, однак із часом перелаштувалися на західну систему надання послуг на базі постійно діючих оздоровчих установ. Окреслено філософію та практики реалізації здорового способу життя Церквою адвентистів сьомого дня в Україні в контексті роботи медичних, санаторних та оздоровчих закладів, які безпосередньо належать цій релігійній організації. Практична новизна дослідження заснована на матеріалах інтерв’ювання керівників закладів здоров’я, які безпосередно були дотичними до створення медичних установ та реалізації різноманітних адвентистських програм по здоров’ю. Вивлено, що представники інших протестантських та православних конфесій, які відвідували бази відпочинку, змінювали свою думку щодо адвентизму та адвентистів, що, своєю чергою, сприяло створенню атмосфери релігійної терпимості та толерантного ставлення один до одного. Діяльність оглянутих центрів здоров’я, санаторіїв та пансіонатів в основному реалізовує місію Церкви адвентистів сьомого дня, а самі виконавці (персонал) вбачають у профілактиці захворювань та реабілітації пацієнтів свій вклад у служіння Богу. Крім того, в діяльності закладів, які ми дослідили, особлива увага приділяється навчанню принципам здорового способу життя, правильного харчування, водолікування тощо. Визначено, що в основу процесу реалізації програм по здоров’ю покладено принципи християнської етики, якими намагаються керуватися керівники та персонал, вбачаючи у цьому виконання місії Христа на землі, особливо у сфері відновлення та профілактики здоров’я відвідувачів санаторіїв.
34
Savchuk, Tetiana. "Рефлексії митрополита В. Липківського на виклики перед віруючими у радянській Україні". Eminak, № 3(27) (5 жовтня 2019): 104–12. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.3(27).316.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітленні рефлексії митрополита Української автокефальної православної церкви В. Липківського на виклики перед православними віруючими у 1920-1930-х рр. Проповіді митрополита віддзеркалили уявлення духовенства про життєві перипетії, світоглядні кризи, що постали перед ними та вірянами в умовах суспільних карколомних змін. Митрополит В. Липківський – український пророк, який передбачив суттєві проблеми людства та християнства у ХХ – ХХІ ст. – десакралізацію особистості, безцерковне та побутове православ’я.
35
Мартишин, Денис. "РОЛЬ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ ПРОЦЕСАХ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 188–99. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-188-199.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено роль Православної Церкви України у зміцненні процесів державності та єднання українського народу у контексті політич- них, економічних та культурних змін у житті України. Проаналізовано ре- альні проблеми та можливі шляхи духовного єднання українського народу, а також головні аспекти державотворення у вітчизняній богословській і полі- тологічній думці. Обґрунтовано, що діалог Української Християнської Цер- кви та суспільства постійно буде базисним елементом суспільного розвитку та платформою процесів демократизації в Україні.
З точки зору соціального вчення церкви, можна дійти висновку, що са- моорганізаційні духовні та соціальні процеси, які відбуваються на рівні цер- ковних парафій горизонтальних зв’язків, ефективно впливають на розвиток процесів державотворення та громадянського суспільства в Україні. Зважаю- чи на ситуацію загалом, виникає потреба переглянути позиції щодо напрямів подальшого розвитку діалогу церкви та держави у процесі державотворення, акцентуючи увагу на мотивації самоорганізаційних процесів в управлінні на рівні церковних громад, на потенційних можливостях співпраці інститу- тів церкви, держави та громадянського суспільства в духовній, культурній, освітній сферах, на досягненні паритету на рівні вертикально-горизонталь- них зв’язків з метою збалансування інтересів суб’єкта та об’єкта державного управління.
Визначено, що для налагодження тісних взаємовідносин держави і церкви у процесах державотворення в управлінні потрібна не локальна і не фрагмен- тарна, а постійна та стійка суспільна самоорганізація церковних парафій (со- ціальне служіння, освіта, виховання, проповідь, спілкування) у поєднанні з ефективним державним управлінням. Слід також зважити на ту обставину, що на рівні церковного життя Православної Церкви України та формуван- ня соціального вчення церкви потрібно сформувати загальне уявлення щодо подальшого розвитку взаємовідносин держави та церкви в управлінні.
36
Kharkovshchenko, Yevhen. "BIBLICAL IMAGES AND CHRISTIAN CHURCH WOMEN'S MINISTRATION." Sophia. Human and Religious Studies Bulletin 14, no. 2 (2019): 30–34. http://dx.doi.org/10.17721/sophia.2019.14.7.
Повний текст джерелаАнотація:
The article analyzes the medieval interpretations of biblical images of Sophia of the Wisdom of God, Eve, Virgin Mary. Their role of women's inclusion in the social order of the Western European Medieval Society in the religious-cultural model is considered. The activity of women in religion, politics and science has been steadily increasing, but the society, at least in modern times, continues to broadcast ideas about the woman which are most clear and in detailed in the religious and cultural heritage of Christianity. They all relate to those ideas that contend with the idea of a woman's low capacity for intellectual activity, unprofessionalism, immaturity, and passivity, which are conditioned by "feminine nature". If, in the context of medieval religious culture, such perception was related to relevant socially predetermined functions that were actively promoted by the Christian church and supported by the specific religious space of that era, then women's ministry in the Christian church, based on women's biblical images, exemplifies the strengthening and propagation of the Christian faith.
37
Мельник, В. М. "П’ЯТИЙ КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР (553 РІК): ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ПОГЛЯД НА ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЮ СУБ’ЄКТНОСТІ ПАТРІАРХАТІВ СХІДНОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 7–15. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається історико-правовий аспект проведення П’ятого Вселен- ського Церковного Собору в Константинополі (553 р.). Звертається увага на культурні та полі- тико-правові умови проведення цього заходу. Підкреслюється, що Анафеми та Рішення Собору слід вважати юридичними першоджерелами, розуміння сутності яких украй важливе для осмислення візантійської системи церковного та канонічного права. Крім того, важливим міжнародно-право- вим наслідком Константинопольського Собору стало практичне закріплення теоретичної системи пентархії, вперше легалізованої на рівні цілого Християнського Світу спеціальною новелою імпера- тора Юстиніана від 531 року. У рамках П’ятого Вселенського Собору окремі патріархати змогли провести взаємні переговори як із рівні одне перед одним та перед імператором політико-правові інституції. Таким чином, теорія пентархії як система розподілу територіальної юрисдикції все- редині Християнської Церкви між п’ятьма патріархатами призвела до інституціоналізації Рим- ського, Константинопольського, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів. Усі вони керувались канонами Четвертого Вселенського Церковного Собору в Халкедоні (451 рік) та базувались на засадах тринітаризму. Де-юре, Юстиніан Великий перетворив «канонічні» патріар- хати у гвинтики бюрократичної системи Східної Римської імперії. Знаково, що проведення П’ятого Вселенського Церковного Собору в Константинополі припало саме на 553 рік, коли східноримські (візантійські) війська взяли під контроль Італію й частину Іспанії. У той момент юридична теорія пентархії сполучилась із політичною доктриною реконкісти, відповідно до якої Східна Римська імпе- рія прагнула відновити територіальні межі часів першого християнського імператора Констан- тина. Західна Європа стала об’єктом особливої ідеологічної уваги Константинополя. Зрештою, встановити ефективний політичний нагляд над внутрішнім життям колишніх західних римських провінцій було би зовсім неможливо без прямої підтримки Папства. Анафема сирійському несторі- анству та єгипетському монофізитству покликана була продемонструвати папству тотальну без- компромісність імператорського врядування в насадженні єдиного ортодоксального християнства. Правовим фундаментом для цієї дипломатичної гри Юстиніана Великого виступили: новела 531 р., Едикт 536 р., Послання про форму 553 р., Соборні Рішення 553 р. Всі означені документи вступали в дію після особистого підпису східноримського (візантійського) імператора.
38
Задоянчук, О. О. "Рівень представленості християнських церков в українському інформаційному просторі: порівняльний аналіз". Софія, № 2 (4) (2015): 27–30.
Знайти повний текст джерела
39
Недавня, О. "Проблеми соціалізації в умовах кризи: настанови християнських церков в Україні". Історія релігій в Україні, Кн. 2 (2011): 224–29.
Знайти повний текст джерела
40
Носкова, А. В. "Исторический опыт взаимодействия институтов семьи, государства и церкви после принятия християнства на Руси". Вестник Московского университета им. М.В. Ломоносова. Серия 18. Социология и политология, № 1 (2002): 75–84.
Знайти повний текст джерела
41
Мартишин, Д. С. "Генезис становлення державотворчої соціальної доктрини православної церкви у контексті формування та розвитку християнської теології". Інвестиції: практика та досвід, № 11, червень (2019): 90–96.
Знайти повний текст джерела
42
Панасюк, Михайло. "Есхатологічні та апокаліптичні настрої серед населення Східного Поділля у 1920-х роках". Старожитності Лукомор'я, № 2 (15 березня 2021): 93–99. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.2.65.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються головні прояви есхатологічних та апокаліптичних настроїв серед населення Східного Поділля у 1920-х рр. Очікування наближення «останніх часів» завжди було достатньо характерною ознакою життя православного населення. Теми кінця світу, Страшного суду, настання Царства Небесного є важливою частиною християнських вірувань. Особливо актуальними вони стають у часи переслідування християн, погіршенні економічної та політичної обстановки, появі різноманітних природних катаклізмів тощо. На території Поділля у 20-х роках ХХ ст. комуністична влада проводила антирелігійну політику, здійснювала переслідування церковних людей, різко змінювала звичний уклад життя. Відповідна політика стала поштовхом до посилення есхатологічних настроїв серед жителів краю, прихід радянської влади сприймався як здійснення апокаліптичних пророцтв. Частина віруючого населення була впевнена у швидкому настанні Страшного суду та покаранні безбожних комуністів, гонителів церкви.
У роботі аналізуються есхатологічні настрої православного населення, переважно прибічників старослов’янської церкви. Посилення таких настроїв було пов’язане із загальним релігійним рухом на Поділлі на початку 1920-х рр. Виникали різноманітні оповідання, перекази, легенди, пісні про швидке настання «кінця світу» та прихід Антихриста. Крім народно-побутових уявлень, мали місце спроби трактувати соціалізм як антихристиянську владу на основі церковно-богословської традиції.
43
Lyubchuk, Valentyna. "The churched youth as a subject of the out-cultic practices of contemporary christian churches." Ukrainian society 2014, no. 3 (October 10, 2014): 22–33. http://dx.doi.org/10.15407/socium2014.03.022.
Повний текст джерела
44
Тимиш, Л. "Проблема християнства та церкви Київської Русі на сторінках міжвоєнних львівських греко-католицьких історико-црковних видань". Історія релігій в Україні, Кн. 1 (2013): 130–41.
Знайти повний текст джерела
45
Яценко, О. Д. "СУБ’ЄКТИВНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІСТЬ У МЕТАФІЗИЦІ ВОЛІ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 28 (24 травня 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.944.
Повний текст джерелаАнотація:
Яценко О. Д. Суб’єктивність та соціальність у метафізиці волі середньовічної культури. - Стаття.
В статті обґрунтовано, що середньовічна культура втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцентується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого - християнська релігія та інститут церкви сприяє уніфікації та інтеграції національних культур в європейську культурну традицію. Вплив християнства на західну культуру виявляється у зростанні внутрішньої організації суб’єктивності, що в контексті морально-емотивних аспектів життєдіяльності реалізується у вигляді процедури «знаходження себе в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізика споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детермінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів трансцендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водночас причиною принципової невизначеності інтелектуальних пошуків. Для подолання цієї невизначеності необхідне спільне зусилля, або експлікація соціальності, що у середньовічній культурі іменовано соборністю - єднанням суб’єктивностей для подолання страху смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор інтерпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індивідів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що згідно з таким форматом світоглядних пошуків, значної трансформації зазнають просторово-темпоральні орієнтири людського буття. Так, простір визначають через категорію світла як божественної іпостасі, а час отримує психологічні координати дефініції. Доведено, що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережитого, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієнтири наступних епох.
46
Євсєєва, Т. М. "Зародження християнської демократії в структурі Російської православної Церкви в 1917-1921 рр. (загальний та український аспект)". Український історичний журнал, № 1 (2001): 107–21.
Знайти повний текст джерела
47
Євсєєва, Т. М. "Зародження християнської демократії в структурі Російської православної Церкви в 1917-1921 рр. (загальний та український аспект)". Український історичний журнал, № 1 (2001): 107–21.
Знайти повний текст джерела
48
Євсєєва, Т. М. "Зародження християнської демократії в структурі Російської православної Церкви в 1917-1921 рр. (загальний та український аспект)". Український історичний журнал, № 1 (2001): 107–21.
Знайти повний текст джерела
49
Огірко, О. В. "Роль українських церков в запровадженні християнської етики в систему духовно-морального виховання молоді". Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія історична та філологічна, вип. 10 (2013): 92–97.
Знайти повний текст джерела
50
Medviedieva, Yu Yu. "Модернізаційні і контрмодернізаційні тенденції в сучасному католицизмі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 4 (4 травня 2018): 78–83. http://dx.doi.org/10.15421/171860.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі модернізації католицизму. В результаті проведеного дослідження авторкою встановлено, що значна кількість конфесійних прихильників залишилися на позиціях ортодоксального фідеїзму. Саме останній став духовно-релігійною першоосновою як для інтегрально-фашистських диктатур початку 20 століття, так і радикального розколу громадської думки, який відбувся у зв’язку з поділом католиків на прихильників етноцентризму й антисемітизму та етнічної толерантності і космополітичності. Віряни в опитуваннях не вважають таку точку зору типово католицькою. Отже вона є радше модерновою версією католицької доктрини, аніж вираженням ортодоксії. Наголошено на тому, що контрортодоксальним та модерновим новоутворенням в руслі релігійної політики є також номінальне скасування принципу непогрішимості католицької ієрархії. Папство більше не претендує на визнання своєї вищості і домінату в питаннях оцінки статусу вірян. Звісно, ця ситуація є ще доволі далекою від модернізованого християнства, проте наближає до нього принаймні в частині примирення колись поляризованих таборів – ієрократії і пастви. Визначено, що подолання принципу непогрішимості випливає також із примирення думки папства із думкою релігійного загалу. Проте відносини священства із пересічними вірянами були істотним чином пом’якшені. Руйнування стереотипу непогрішимості папства істотним чином розбалансувало стан із легітимаційним ресурсом католицької церкви. Дефіцит останнього спостерігався у регулюванні сімейних відносин, зокрема – ситуацій із домашнім насильством та насильством батьків над дітьми. Очільники церкви були піддані нищівній критиці за зашкарублість власного світогляду та відсутність просування шляхом модернізації.