Добірка наукової літератури з теми "Ходьби стереотип"

Мета. Дослідження спрямоване на перевірку придатності тестів, як інструментів оцінки рухової функції дітей з розладами спектру аутизму. Представляє аналіз засобів і методів, які дозволяють оцінити рухову сферу людини і можуть бути застосовані до дітей з розладами спектру аутизму.Методи. Було відібрано шістнадцять хлопців з розладами спектру аутизму, віком від 7 до 11 років. Також для них були підібрані рухові тести з урахуванням теорії Миколи Берштейна про координацію та регуляцію рухів. А саме: теппінг тест, проба Ромберга, спеціально регламентовані стрибки/ходьба по платформах, ходьба на задану відстань, відтворення кута підйому передпліччя, ліплення, перекати в сторону, стрибок на точність, ходьба над лавками, метання кульки в ціль, монтаж-демонтаж заклепок, перебудова стереотипу письма. Дві групи рухових тестів було порівняно: одна група тих, що були розроблені та використовувалися раніше іншими дослідниками для здорових людей та інша група тестів, що були розроблені нами для роботи з дітьми з розладами спектру аутизму. Метою порівняння було оцінити різницю в тому наскільки ці тести є придатними для виконання дітьми з розладами спектру аутизму, та на основі отриманих даних обґрунтувати доцільність їх застосування. Результати. Отримані результати порівняння показали значну різницю між двома групами рухових тестів в тому наскільки рухові завдання, що лежать в їх основі доступні для розуміння дітей з розладами спектру аутизму. Відсоток засвоєних досліджуваними інструкцій з виконання рухових завдань, суттєво різниться для першої та другої групи тестів (P<0.05). А саме виявлено, що друга група моторних тестів є для них більш зрозумілою ніж перша. Висновок. З наведеного можна зробити висновок, що запропоновані нами тести більш ефективні для оцінки рухової функції дітей з розладами спектру аутизму ніж ті, що застосовувались раніше іншими дослідниками для здорових людей.Ключові слова: оцінка, розлади спектру аутизму, діти, рухова функція.

The method of Constraint-Induced used in the international practice to restore movement in paretic upper extremities. This technique consists in fixing the hands intact, thus all actions necessary, the patient is forced to make the paretic limb. The method is effective, easy to use, doesn’t to require financial expenses. The authors proposed this method of Constraint-Induced to restore movements of the lower limbs in the patients with the syndrome of the central hemiparesis. Increasing the load on paretic limb was achieved due to movement restrictions in the intact limbs. With this purpose the apparatus of the hip joint with a locking arm was used. Movement in the intact limb becomes impossible and paretic leg became the leader. An objective assessment of the functions walk in the study was carried out by means of laser rangefinder method; clinically function walk was estimated by Dinamic Gait Index. Results: in the group of the patients treated by the Constraint-Induced lower limbs method were obtained reliable differences from the group of the patients who received only traditional methods of rehabilitation. This method can be recommended for application in the course of neuro-rehabilitation syndrome of the central hemiparesis.

В статье предложена оригинальная программа восстановительной терапии для больных с нестабильными повреждениями таза, лечение которым производится с использованием аппаратов внешней фиксации. Авторы предлагают выделять 4 этапа физической реабилитации для этих больных, леченных методом внеочаговой фиксации.Первый период реабилитации включает время с момента выведения пострадавшего из шока и стабилизации общего состояния до оперативного лечения — внеочагового остеосинтеза аппаратом внешней фиксации. В этот период пациентам назначают изометрические сокращения мышц тазового пояса, нижних конечностей и передней брюшной стенки для предупреждения застойных явлений в нижних конечностях, интерстициальных отеков, трофических нарушений.Следующий реабилитационный период авторы рассматривают как ранний восстановительный. Он включает в себя временной интервал со 2–4-го дня после наложения аппарата с момента вертикализации пациента и продолжается до момента снятия фиксирующих устройств. Целью этого периода является обучение больного ходьбе с костылями, самообслуживанию, адаптация пациента к фиксирующему тазовое кольцо устройству. В этом периоде расширяется спектр физио-функциональных процедур, увеличивается нагрузка на мышцы тазового пояса, туловища, плечевого пояса. Предложена система физических упражнений, способствующих скорейшему восстановлению функционального состояния опорно-двигательной системы.Третий период реабилитации (или поздний восстановительный период) продолжается, как считают авторы, с момента снятия аппарата внешней фиксации до полного физического выздоровления либо до формирования стойких остаточных явлений. После демонтажа аппарата внешней фиксации авторы используют для стабилизации таза специальный ортез. Целью этого периода реабилитации является восстановление координации и стереотипа движений, силы и выносливости мышц органов опоры и движения.Четвертый реабилитационный период — период стойких остаточных явлений для устранения остаточных явлений и профилактики развития дегенеративно-дистрофических изменений, связанных с травмой. Авторы рекомендуют проводить лечение в специализированных реабилитационных центрах, профилакториях, санаториях.Использование комплекса реабилитационных мероприятий, включающих малоинвазивные технологии остеосинтеза (в данном случае «передний» аппарат внешней фиксации) в сочетании со своевременной реализацией разработанных комплексов восстановительных мероприятий, в том числе и в условиях специализированного отделения, позволяет не только активизировать больного в кратчайшие сроки, но и добиться положительных отдаленных функциональных результатов лечения.

Інфаркт міокарда був і залишається хворобою, яка приводить до смерті та інвалідизації населення. Раніше хворі на інфаркт міокарда на менше місяця повинні були дотримуватись суворого ліжкового режиму абсолютно без активних рухів для максимального розвантаження серця. Проте, такий ліжковий режим мав несприятливий психологічний вплив, сприяв застою в легенях та гіпостатичним пневмоніям, атонії кишок, порушенню сечовиділення. У 1952 р. американці Levine S.A. і Lown B. запропонували використовувати у лікуванні хворих на інфаркт з перших днів сидяче положення у кріслі. У 1964 р. проф. Мясніков А.Л. називає єдиного радянського професора, який визнавав ідею ранної реабілітації – проф. Олійника С.Ф. Про досягнуті успіхи застосування ранньої фізичної реабілітації у хворих на інфаркт міокарда проф. С.Ф. Олійник зробив доповідь на Українському з’їзді терапевтів у 1965 р., а у 1972 р. у союзному журналі «Кардиология» було офіційно визнано, що рання фізична реабілітація при інфаркті міокарда вперше в СРСР почала застосуватися у Львові. Тепер в жодного лікаря не виникає сумнівів у необхідності використання довільних рухів, масажу та лікувальної гімнастики, більш ранній підйом з ліжка, ходьбу вже з перших днів хвороби. Монографія «Сучасна діагностика та лікування гострого інфаркту міокарда» авторського колективу у складі Антоненко Л. М., Жарінова О. Й., Іваніва Ю. А., Павлюка В. І., Чубучного В. М., Ютанова В. І. - присвячується «пам’яті професора Степана Олійника, який вперше в Україні організував лікування хворих на гострий інфаркт міокарда в блоках інтенсивної терапії та впровадив ранню реабілітацію, сміливо ламаючи застарілі стереотипи».Основною метою реабілітації хворих є відновлення максимально повноцінного життя пацієнта, включаючи повернення до праці. Під час реабілітації потрібно брати до уваги фізичні, психологічні і соціально-економічні фактори. Процес потрібно починати якомога раніше після поступлення в стаціонар і продовжувати протягом наступних тижнів і місяців.Висновки:В Україні з кожним роком зростає рівень захворюваності на хвороби системи кровообігу, збільшується тимчасова і стійка втрата працездатності, що приводить до значних економічних витрат.Необхідно впроваджувати чіткі програми щодо реабілітації кардіологічних хворих.Недостатнє впровадження сучасних програм кардіореабілітації є загальноєвропейською проблемою, призводить до високого розповсюдження факторів ризику, пов'язаних з коронарними ускладненнями, низького рівня фізичної активності пацієнтів.Фізична реабілітація є складовою консервативного і хірургічного лікування кардіологічних хворих. Вона повинна проводитися на ранніх етапах, щоб зменшити ризик розвитку ускладнень і покращити процеси відновлення порушених функцій. Фізична реабілітація має бути комплексною: включати в себе фізичну, психологічну, трудову і соціальну складові.Міжнародна практична конференція (22-23 березня 2018 року) з кардіореабілітації, організована школою реабілітаційної медицини Українського католицького університету, очолюваною доктором гуманітарних наук, отцем Богданом Прахом, за підтримки експертів Європейської асоціації профілактичної кардіології професорів Хуго Санера і Джопа Перка, стане стимулом для подальшого впровадження реабілітаційних заходів в Україні не тільки для спеціалізованих відділень, але й для первинної ланки - сімейних лікарів.

В УкрНДІпротезування розроблено пристрій для ходьби дітей з церебральним паралічем, який складається з двох основних частин: «колісної бази» та ортезної системи. «Колісна база» складається з корпусу, трубчатих розсувної передньої та задньої рам, з передньою та задньою колісними парами відповідно