Статті в журналах: "Хода людини"

1

Франц, Малгожата. "САМОПРЕЗЕНТАЦІЙНА ТЕРАПІЯ ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО". Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, № 14 (28 грудня 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-6.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті констатується, що сучасний рівень розвитку наукового знання не дозволяє говорити про психотерапію як науку. Проте досвід переконує, що психотерапія є актуальною практикою, з допомогою якої можливо змінити особистість. Автор позиціонує арт-терапію як дієвий спосіб використання творчості в терапевтичних цілях. На заняттях із арт-терапії підкреслюється важливість творчого процесу (а не ефекту), суть якого – набуття пізнавального, експресивного і комунікативного досвіду. Стверджується, що кожна творча діяльність – це особистий досвід людини, і, отже, кожен вид творчості певною мірою виражає особистість творця. Таке відображення автор розглядає як розкриття психічного змісту почуттів, емоцій індивіда. Творча діяльність, яка є процесом розкриття себе, свого внутрішнього світу і процесом самого життя, показує людину як вмотивовану і творчу особистість із усвідомленою потребою саморозвитку. Кожна особа – це те, що вона створив для себе та інших в ході індивідуального процесу самореалізації. Людина представляє своє мистецтво: погляди, емоції. Людина розповідає про події, які відбуваються в її житті. Людина створює нові образи, явища і події. Це схоже на створення образу. Художній образ стає об’єктом самопрезентації. Автопрезентації з мистецтва – це реальна картина людини, це відображення того, ким людина хоче бути і бачить інших. Екзистенційний аналіз в самопрезентації мистецтвом дозволяє людині бути істотою, яка намагається досягти мети, знайти сенс життя. Старість не повинна мати безглуздих марок. Автопрезентації мистецтвом викликають захоплення в інших людей, які визначають автора як відкриту, виразну, щасливу людину. Самопрезентація арт-терапією – це духовний засіб відродження людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Bazhanskyi, Dmytro Romanovych. "КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В ТЕОРІЇ БІХЕВІОРИСТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.15421/342117.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі дослідження творів Абрахама Маслоу, Дугласа Макгрегора та Фредеріка Герцберга здійснюється реконструкція концепції особистості в дослідницькій програмі школи біхевіористичного менеджменту. Застосування методології суспільствознавчих і людинознавчих наук до вивчення проблем управління дозволило спростувати традиційні уявлення про людину, як ліниву, егоцентричну та жадібну істоту. В ході досліджень мотивації було встановлено, що в основі стратегії поведінки всіх людей незалежно від раси лежать одні й ті самі мотиви. Високі і шляхетні прагнення людини укорінені в її біологічній природі, а найсильніший мотив людської діяльності – прагнення до самоактуалізації. Абрахам Маслоу відмовляється від класичного протиставлення високих потреб нижчим, розглядаючи їх в межах багаторівневої моделі. У ній кожна потреба виникає на певному етапі життєдіяльності і органічно узгоджується з іншими. На найвищих рівнях мотиваційного життя почуття обов’язку може зливатись із задоволенням. Диференціацію людського і тваринного начал у людині Абрахам Маслоу здійснює шляхом розділення нижчих потреб і інстинктів, які не можуть зазнавати суттєвого впливу з боку культури. Дуглас Макгрегор сформулював дві базові теорії менеджменту X і Y, які описують людину. Репресивні методи управління, які опираються на ідеологічні конструкти класичного менеджменту, позбавляють людину ініціативи і не дають реалізувати особистісний потенціал. На противагу їм прибічники людиноорієнтованих підходів заперечують ефективність примусу і наголошують на необхідності забезпечення психологічно комфортних умов праці. Дослідження гігієнічних факторів переконало Фредеріка Герцберга у тому, що складність і суперечливість поведінки людини обумовлена не хаотичністю її бажань, а складною взаємодією умов праці, мотивів і стимулів. Мотиви людини є раціональними і доступними пізнанню. Абрахам Маслоу сформулював і обґрунтував концепцію «нейтральної» людської природи, а також описав багаторівневу модель людських потреб, яка пояснювала базові механізми формування мотивації. Дуглас Макгрегор доповнив її аналізом ідеологічних конструктів класичного і некласичного напрямів менеджменту, які формулювали власні концепції людини. Фредерік Херцберг описав вплив гігієнічних факторів на мотивацію і пояснив природу «аномалій» в поведінці працівників, які не могла пояснити теорія Абрахама Маслоу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Пилипишин, П. "Гуманістично-антропоцентрична інтерпретація нового соціокультурного типу людини доби відродженння". Юридичний вісник, № 3 (5 жовтня 2020): 38–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1903.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено індивіду-алізм шляхом аналізу гуманізму та антропоцентризму як аксіоло-гічних новацій доби Відродження. Акцентовано, що індивід і інди-відуальне «Я» людини існували в історії завжди, хоча і в різних фор-мах та вигляді, проте розкриття індивіда, його індивідуального «Я» найбільш повно відбулося в епоху Відродження. Виявлено, що в епоху Відроджен-ня свідомість європейця піддалася радикальним нормативно-цінніс-ним трансформаціям. Так, Бог перестав бути першоджерелом світобудови, а на Його місце стає людина, яка керується не вірою, а розумом. Такий новий соціокуль-турний тип людини має на меті вже не дотримання релігійних норм, а самореалізацію, самоствер-дження, самовизначення. Остан-ньому сприяє нова свобода, яка вже не обмежена феодалізмом, а перед-бачає свободу вибору.Доведено, що саме гуманізм та антропоцентризм стали двома найважливішими детермінантами для формування нового типу інди-відуалізму – гуманістичного, який керується принципом самоцінності людини, гармонійності та ставить у центр її бажання чи-то духовні, чи матеріальні.Сформовано висновок, що гуманістично-антропоцентрич-ні філософсько-правові ідеї стали підґрунтям для: перенесення філо-софсько-правових проблем з онто-логічної сфери в етичну; розкриття гармонійної єдності божественного і природного, духовного та матері-ального начал; вільного волевияв-лення природних людських думок і почуттів; можливості діяти згід-но з указівками власного розуму; визначення ідеалу людини через особисті чесноти, благородство та особисту відповідальність; роз-різнення природного від духовного в людині; раціонально-морального самовизначення індивіда; обґрун-тування особистої та зовніш-ньої свободи людини; вироблення антропологічного способу мислен-ня про соціально-правове буття; тлумачення прав і свобод людини та громадянина; розвитку природ-ного права; соціальної рівності та законності; захисту гідності осо-бистості, її свободи відстоювання всебічного розвитку; відкриття індивідуальності як соціально-пра-вового атома; виникнення понят-тя «особистість».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

САБАДАШ, Катерина. "«ВРОДЖЕНІ ІДЕЇ» ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ ПРОЯВ СВІДОМОСТІ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 214–29. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аргументація потенційності свідомості як явища з огляду на філософські пошуки «апріорного знання». Дослідження проводиться для виконан- ня таких завдань, як пошук умовного початку філософського мислення стосовно до-набутого знання; формування розуміння аргументів та контраргументів щодо «вроджених ідей»; осмислення свідомості в її потенційному прояві через «апріорне знання». У дослідженні застосовуються методи історичного та компаративного аналізу, метод мисленнєвого моделювання та трансцендентально-феноменологічний метод. Наукова новизна. У статті досліджено погляди філософів стосовно до-набутого знання. Звернення до метафізичних пошуків Платона формує розуміння умовного початку мислен- ня стосовно до-набутого знання. Через «сумнів» Рене Декарта, критику «вроджених ідей» Джоном Локком та «нові досліди» Готфліха Лейбніца розглядаються аргументи та контраргу- менти щодо вродженого знання. Завдяки “а priori” Іммануїла Канта прослідковується розуміння свідомості як метаоб’єкта. Незважаючи на критику «вроджених ідей» Джоном Локком, актуальність свідомості протиставляється потенційності її прояву. Вбачається, що свідомість як метафізична структура являє себе фізичному світу через до-набуте знання. Висновки. Гносеологія Платона освітлює позицію щодо «згадування». Втілившись, душа має знання зі «світу Ідей», але тіло затуманює сприйняття. Діалектичне пізнання дає змогу відновити чіткість у розумінні сутностей. У XVII столітті Рене Декарт відроджує запитування про «вроджені ідеї», базуючи дослідження на «сумніві» щодо знань минулих епох. Французький філософ шляхом недовіри доходить висновку, що так чи інакше існує безсумнівне знання. На противагу Р. Декарту, Джон Локк стверджує, що через відсутність загальної згоди між людьми існування деяких «вроджених істин» неможливе. Хоча на шляху того самого дослідження Дж. Локк приходить до розуміння потенційності в набутті емпіричного знання, філософ відкидає можливість потенційності відкриття істин душі. Пізніше Іммануїл Кант зазначає, що є істини, на яких базується сприйняття речей. Поняття “a priori” зв’язують пізнання з реальністю та дають змогу встановлювати закономірності за спроби зрозуміти природу. Принципи, за якими, на думку людини, діє природа, пізнаються разом з пізнанням самої природи. Однак є істини, що пізнаються шляхом рефлексії. Такими істинами філософ називає «трансцендентальні ідеї», які приводять людину до пізнання «волі». На думку І. Канта, осмислення «трансцендентальних ідей» здатне вплинути на розуміння фундаментальних моральних законів. Тим самим осмислення можливе завдяки розуму, який дає людині також можливість вибору. Отже, людина, навіть осмислюючи метафізичне, має актом волі регулювати фізичне з огляду на моральне. Пізнання «вроджених ідей» має потенційний характер. Саме через всезагальні закони, що відкривають себе завдяки інтенційності мислення до трансцендентного, свідомість здатна проявити себе у фізичному світі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Степанівна, Заяць Ольга. "ГНОСЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ". Часопис цивілістики, № 43 (25 грудня 2021): 83–88. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.448.

Повний текст джерела

Анотація:

ГНОСЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУСтаття присвячена дослідженню світоглядних засад інтерпретації правової допомоги як соціального феномену.Обґрунтовано, що правова допомога є соціальним феноменом, хоча вона й санкціонована державою, однакє незалежною від неї. Це дозволяє спеціалістам, які надають правову допомогу, діяти незалежно, об’єктивно,в інтересах клієнта, за допомогою суто законних та морально виправданих методів. Особливо актуальне це тоді,коли розглядаються правові суперечки в системі взаємин «людина – держава», де держава має більше шансівобстояти власну позицію. Фахова правова допомога вирівнює можливості сторін, а суд, який керується вимогами неухильного дотримання законності, сприяє досягненню справедливості. З’ясовано, що для того, щоб мати змогу надавати якісну правову допомогу, яка сприятиме досягненню справедливості, адвокат, окрім бездоганного знання закону, має володіти і філософсько-правовими знаннями. Найперше це допоможе зрозуміти причини певних явищ у праві, окреслити для себе чіткі позиції праворозуміння та правосприйняття. Це можна зробити, якщо визначити концепти правової допомоги, що містять основи, з яких надалі розвиваються інноваційні ідеї.У цьому контексті обумовлено, що до світоглядних концептів правової допомоги можна віднести ті твердження,які допомагають: 1) зрозуміти її цінність для людини і держави; 2) усвідомити, що вона є невідчужуваним правом кожної людини незалежно від будь-яких обставин (соціальне походження, рівень освіти, віросповідання, стать, вік тощо); 3) сприйняти пересічній людині право не тільки як систему заборон і обов’язків, установлених державою, а й як систему гарантій її гідного життя та можливостей для повноцінного розвитку особистості; 4) як єдино можливий спосіб досягнення справедливості на основі законних та морально виправданих методів. Це дало можливість констатувати, що стрімкі темпи розвитку суспільства загалом зумовлюють необхідність відповідного розвитку всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та держави, які стають щоразу більш реґламентованими з метою встановлення певних правил, що допоможуть гармонізувати життя, сприяти досягненню загального блага.Власне держава за таких умов повинна виступити гарантом захисту людини, її прав та свобод, які мають залишатися недоторканими. Однією з таких гарантій є інститут правової допомоги, основна мета функціонування якого полягає в захисті прав та свобод людини від протиправних посягань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Павлишин, Людмила. "ІСТОРИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ СЕНСУ ЖИТТЯ У ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДАХ Ф. НІЦШЕ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 45–48. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-10.

Повний текст джерела

Анотація:

Уявлення про сенс життя передбачає життєво необхідну мету, а не просто теоретичне поняття. Сенс життя неможливий без важливих цінностей, які є найвищою метою існування людини, її бажань, мрій та діянь. Та чи інша епоха вносила щось своє у розуміння суті цінностей, а отже, і людина, в свою чергу, відчувала на собі вплив духу певного історичного періоду, в якому вона жила та творила. На думку М. Гартмана, цінності існують у світі вічно, ми можемо їх осягнути апріорно завдяки феноменологічному спогляданню. Ніцше зумів побачити феноменологічну низку цінностей, яким людство ще не надало філософського осмислення, хоча й вже носило у собі. Людина завжди відчувала відповідальність перед собою і оточуючим світом, піклувалася про своїх дітей та онуків, тому цінності, на які вказував Ніцше, на думку М. Гартмана, лише доповнюють надбання попередньої історії людства. Ніцше вказував на те, що існують також цінності, які не мають нічого спільного із християнською мораллю. У кожної особистості є уявлення про сенс, адже кожна людина – унікальна. Сенс життя потрібно невпинно переживати щодня. Жити, не знаючи та не розуміючи для чого ми тут, на Землі, неможливо, тому першочерговим завданням для кожного з нас є пошук сенсу існування. Подібні думки тривожили серця мислителів багатьох епох. На думку Ніцше, людина повинна стати творцем самої себе. Високе завдання людини полягає у тому, щоб бути цілісною індивідуальністю, продемонструвати стиль свого характеру, дати художній вияв своїй особистості – в пізнанні і любові, в спогляданні та діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Stoiano, O. O. "Феномен самоідентифікації особистості у давньосхідній традиції". Grani 18, № 6 (18 квітня 2015): 27–32. http://dx.doi.org/10.15421/1715114.

Повний текст джерела

Анотація:

Самопізнання людського «Я» належить до вічних філософських проблем. Здавна людина замислювалась над тим, хто вона така, намагаючись зрозуміти свою сутність, своє покликання у світі, що з необхідністю включає самоідентифікацію. Самоідентифікація – це комплексна діяльність людини з самовизначення, результатом якої є тотожність людини з самою собою. Стаття присвячена виявленню особливостей поглядів про самоідентифікацію в давньосхідній філософії на основі історикофілософського аналізу ведичної літератури, буддійських і даоських навчань, а також компаративістському розгляду давньоіндійських і давньокитайських уявлень про самість людини. Багатьом давньоіндійським мудрецям (у Ведах, Упанішадах) «самість» уявлялася як інваріант і незмінне ядро сутності душі (Атмана), що управляє тілом і є органічною частиною загального цілого (Брахмана). В філософії буддизму концепція «Я» рухлива, непізнавана, оскільки являє собою безперервний процес вибору життєвих цінностей, перевтілень і страждань на шляху до набуття справжнього «Я» в нірвані. Подібно до буддизму даосизм уявляє самість як сукупність станів душі і тіла, але на відміну від першого стверджує можливість самопізнання хоча б на інтуїтивному рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Mirnenko, Volodymyr, Sergii Novichenko, Oleksandr Doska, Pavlo Openʹko та Oleksandr Avramenko. "Методичний підхід до оцінювання рівня загроз цивільному населенню у разі застосування стрілецької зброї по безпілотних літальних апаратах". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, № 2 (30 квітня 2020): 35–45. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.2.5.

Повний текст джерела

Анотація:

Результати досліджень, що опубліковано в статті, будуть корисні для керівників військових колективів всіх рівнів, які відповідають за забезпечення безпеки цивільного населення в ході застосування зброї. В статті розглядаються методичний підхід щодо оцінювання рівня загроз цивільному населенню у разі застосування стрілецької зброї по безпілотним літальним апаратам (БпЛА). Проаналізовані існуючі документи, які регламентують застосування стрілецької зброї, встановлено, що питання безпеки цивільного населення при виконанні стрільб по повітряних цілях в них не розглядалося, що дозволило визначити невирішене наукове завдання, що полягає в формуванні методичного підходу до оцінювання рівня загроз цивільному населенню у разі застосування стрілецької зброї по БпЛА. Запропоновано наукове обґрунтування визначення ймовірності випадкового влучання кулі в людину, що розташована на певній відстані від стрілка при стрільбі по БпЛА. В якості показника оцінки рівня загроз цивільному населенню при застосуванні стрілецької зброї по БпЛА обґрунтовано використання показника “ймовірність випадкового влучення кулі в людину”. Наведений методичний підхід до оцінювання загроз цивільному населенню, який ґрунтується на імітаційному моделюванні процесу польоту кулі у вертикальній площині, основою якого є алгоритм визначення ймовірності випадкового влучення кулі в людину, який дозволяє, в залежності від кінетичної енергії кулі, розрахувати імовірність випадкового вбивства та імовірність випадкового поранення людини. Представлені розрахункові співвідношення, які дозволяють в залежності від кінетичній енергії кулі розрахувати ймовірність випадкового вбивства та ймовірність випадкового поранення людини. Використовуючи можливості імітаційного моделювання, запропоновано встановлювати показники ймовірності ураження людини в залежності від кутів пострілу, які дозволять обґрунтувати обмеження під час стрільби по БпЛА із стрілецької зброї. На основі запропонованого методичного підходу, визначені напрямки подальших досліджень щодо визначення ймовірності випадкового влучення кулі в людину під час стрільби зі штатної зброї калібрів від 5,45 мм та 12,7 мм по повітряним цілям типу БпЛА, які дозволять вжити заходи щодо забезпечення мінімального рівня загроз цивільному населенню.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Юрченко, Єлизавета, та Єгор Тадика. "ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ ЯК СУЧАСНА ФОРМА РАБСТВА". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 352–55. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-68.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню однієї з актуальних проблем людства – торгівлі людьми. Торгівля людьми є глобальною проблемою, і країни у всьому світі об’єднали зусилля та вибудували стратегії боротьби з цим явищем. Хоча рабство і торгівля рабами були давно скасовані, у багатьох частинах світу тривожно зростають нові та більш витончені форми рабства. Серед них торгівлю людьми визначають сучасною формою рабства. Поняття «торгівля людьми» визначається як міжнародними нормативно-правовими документами, так і законодавством України. Наведено визначення «торгівля людьми» із різних нормативно-правових актів. Здійснено аналіз статистичних даних розповсюдження цього явища в Україні. Розглянуто внутрішні й зовнішні чинники, які є причиною торгівлі людьми. Визначено основні елементи торгівлі людьми. Визначено позитивні і негативні зобов’язання держави у сфері протидії торгівлі людьми. Здійснено дослідження проблеми торгівлі людьми в контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Загалом дотепер Європейським Судом винесено лише 12 рішень по суті за статтею 4 Конвенції в контексті протидії саме торгівлі людьми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Korkh, Oleksandr. "ІДЕЯ «SELF-MADE-MAN»:". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 57–66. http://dx.doi.org/10.15421/352007.

Повний текст джерела

Анотація:

Поширення в сучасному світі людини нового типу – так званого «Self-made-man» – актуалізує різноманітні напрямки його осмислення в науковому і ненауковому дискурсі. Необхідним таке осмислення є і в філософському, зокрема історико-філософському контексті, оскільки дозволяє переосмислити традиційний погляд на хронологічні та соціокультурні координати, в яких відбувається генезис ідеї «Self-made-man», а також уточнити її смислове навантаження. Відтак головна мета даного дослідження полягає в історико-філософській реконструкції генезису ідеї «Self-made-man». У ході дослідження показано, що генетично ідея «Self-made-man» нерозривно пов’язана з формуванням принципу індивідуалізму, смисловим ядром якого є визнання права людини на незалежне самовизначення, покладання на свої власні сили та персональну відповідальність за свою долю. Встановлено, що вже антична культура, попри наскрізну домінанту ідеї долі (логосу, року, необхідності тощо), демонструє доволі виразну, хоча і вкрай суперечливу інтенцію на обґрунтування такого права. Вказана інтенція доволі чітко фіксується і в героїчному епосі, і в філософських та правових метаморфозах античної культури. Сутність цих метаморфоз полягає в тому, що самодостатність, яка за традицією вважалась виключним атрибутом полісу (або Єдиного), поступово стає і атрибутом індивідуума, визнаним як факт (зокрема в римському праві) або ж постульованим як ідеал (насамперед в філософії доби еллінізму). В будь-якому випадку явно чи імпліцитно визнавалось, що справжня гідність і щастя людини визначальною мірою залежать не від примх невблаганної долі, а передусім від здатності людини бути незалежною від зовнішнього світу і власних пристрастей, покладатися на свої власні сили і брати на себе відповідальність за свою власну долю. І саме ці ідеї у ході подальшої еволюції утворюють смислове ядро сучасного концепту «Self-made-man».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Бочелюк, Віталій. "ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ КОГНІТИВНОЇ СФЕРИ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (лютий 2020): 81–107. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю пояснення наслідків цифрової трансформації суспільства та забезпечення ефективної взаємодії людини та інформаційних технологій. Мета статті: зважений критичний аналіз уявлень про еволюційно-значущі трансформації когнітивної сфери внаслідок формування людини в діджиталізованому середовищі. Методи дослідження включають: історичний аналіз наукових та суспільних уявлень про цифрове покоління, порівняння даних емпіричних досліджень щодо формування когнітивних процесів під впливом цифрового середовища; систематизація та тлумачення літературних даних про особливості поведінки людини в цифровому середовищі: оцінка рівня розвитку цифрової компетентності у представників різних поколінь. Результати дослідження показали, що ідея «цифрового покоління» основана на теорії знаряддєво-знакової опосередкованості вищих психічних функцій та імпліцитних уявленнях про розрив поколінь, обумовлений зміною життєвого контексту. Хоча емпіричні дані не підтверджують цю гіпотезу, вона поширена в психолого-педагогічній спільноті. Діджиталізація створила нові соціально-культурні умови, в яких розгортається формування особистості. Цифрове середовище виступає: а) середовищем соціалізації, в якому відбувається самоідентифікація та самоздійснення особистості та б) продуктом інтелектуально-творчої діяльності людини, засобом, що опосередковує процеси спілкування та діяльності, при освоєнні якого відбувається когнітивний та особистісний розвиток людини. Визначальними ознаками поведінки людини в цифровому середовищі, що зумовлюють формування когнітивних функцій є: легкий доступ до знань, зовнішня пам’ять, гіпертекстова організація інформаційних потоків, багатозадачність, інформаційна перевантаженість, мобільність, якісні та кількісні зміни комунікації. Дослідження цифрової компетентності у студентсько-викладацькому середовищі не виявило вікових відмінностей; на формування цифрової компетентності впливає інтенсивність та спрямованість діяльності, яку людина здійснює за допомогою ІТ. На основі отриманих результатів складено перелік завдань та перспективних напрямків дослідження когнітивної сфери в контексті цифрової психології.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Пілецький, Віктор. "Соціально-психологічні умови розвитку емпатії у підлітків". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 165–79. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-165-179.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглянуто емпатію як специфічну психічну діяльність. Об'єктом емпатії виступають переживання іншої людини, предметом – способи, якими можна забезпечити благополуччя іншої людини. Мотивуючою потребою, що приводить в дію процес емпатії, є потреба у благополуччі іншої людини. Емпатійні дії спрямовані на надання допомоги іншій людині, яка в емпатогенній ситуації є носієм переживань неблагополуччя (горе, печалі). Тим самим, результатом емпатії для її суб'єкта виступає переживання досягнутого благополуччя. Автор визначає рівні володіння емпатійними діями: предметний, перцептивний, смисловий.Рівень розвитку емпатійних дій визначають такі критерії:ступінь усвідомленості, розгорнутості і диференційованості дій;повнота реалізації емпатійного процесу;стійкість (емпатійна чуйність стосовно різних «об’єктів»);ступінь розвитку емоційного, когнітивного і поведінкового компонентів.Проведене емпіричне дослідження дозволило автору зробити висновки, що оволодіння емпатією підлітками знаходиться на перцептивному рівні розвитку, що характеризує часткову реалізацію емпатійного процесу і найчастіше випадає ланка сприяння, іноді співчуття. Досліджувані підлітки не здатні планомірно реалізувати емпатійний процес, відчувають труднощі на тому чи іншому етапі його здійснення. Перцептивний рівень розвитку емпатії характеризується нестійкістю емпатійної чуйності. Прояв емпатії пов’язаний у них з орієнтацією на соціальні норми, на соціальне схвалення.В ході дослідження встановлено, що у досліджуваних підлітків всі три компоненти емпатійної здатності мають середній рівень розвитку (найменший розвиток має когнітивний компонент). Ключові слова: емпатія, підлітки, емпатійні дії, емпіричне дослідження, компоненти емпатії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Силадій, Іван. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 14 (12 липня 2021): 35–43. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236866.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасний світ (зовнішній і внутрішній) стає все більш демократичним, гуманістичним, орієнтованим на людину. І хоча локальні війни ведуться в різних регіонах світу, включаючи Україну, демократизація світу стає все більш помітною реальністю. Відповідні процеси відбуваються і в Україні. Вони визначають необхідність використання новітніх підходів до освіти як головного механізму підготовки людини до життя в майбутньому демократичному суспільстві. Звичайно, освіту для демократії потрібно переформатувати: вона сама повинна стати демократичною. Демократизація освіти є основною тенденцією її модернізації в епоху глобалізації. Основне завдання полягає в запобіганні загрозам та створенні сприятливих умов для позитивного впливу. У відповідь на виклики глобалізації пропонується розвиток національної ідеї освіти, зміст якої полягає у збереженні та примноженні національних освітніх традицій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Кобильченко, Вадим. "Концептуальні засади психологічної допомоги молодшим школярам із порушеннями зору та їх найближчому соціальному оточенню". Особлива дитина: навчання і виховання 4, № 89 (11 травня 2018): 7–14. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v4i89.4.

Повний текст джерела

Анотація:

Доведено, що слабка функціональна готовність чи неготовність до школи, відсутність навчальної мотивації призводять у кінцевому результаті до того, що школа стає для дітей з порушеннями зору постійним джерелом стресу. Визначено, що психологічна допомога – це система заходів, спрямованих на пом’якшення дії подій, пережитих як «труднощі життя», а також вирішення особистісних та інших проблем людини або цілих груп (зокрема, родини) засобами практичної психології. Встановлено, що надання психологічної допомоги в психологічній парадигмі потребує переходу від класифікації, заснованій на феномені хвороби (медична парадигма), до власне психологічної класифікації людських проблем. З’ясовано, що зміст психологічної допомоги полягає в забезпеченні емоційної, значеннєвої й екзистенціальної підтримки людині або співтовариству в складних ситуаціях, що виникають у ході особистісного й соціального буття.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Ковальчук, С. О. "ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ФОРМУВАННЯ В ХОДІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ДОПУСТИМИХ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 309–21. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.425.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню напрацьованих Європейським судом із прав людини правових стандартів формування допустимих речових доказів у кримінальному провадженні. З огляду на статичний підхід Європейського суду з прав людини до оцінки законності способів збирання речових доказів характеризуються його правові позиції щодо кола використовуваних для їх збирання процесуальних дій, дотримання порядку проведення цих дій та їх достатності для формування необхідних речових доказів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Ощипок, І. М. "ФОРМАЛІЗАЦІЯ ОПИСУ ХОДУ ФУНКЦІОНУВАННЯ РОБОТИЗОВАНИХ ДІЛЯНОК У ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСАХ РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Technical sciences, № 27 (3 листопада 2021): 63–71. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1221-2021-27-09.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто роль роботів для сервісного застосування в ресторанному бізнесі. фактором використання роботів у галузі є зменшення діяльності людини та збільшення продуктив- ності праці; особливо актуальним це питання є в сучасній дійсності в умовах пандемії COVID-19. Робот у цьому сегменті розглядається як електромеханічна машина, яка працює разом із комп’ютером, що виконує різні функції. описано виробничу сферу закладу ресторанного господарства в контексті функ- ціонування гнучкої автоматизованої системи. розглянуто питання методології формалізації опису із застосуванням роботизованих комплексів виробничих умов, де взаємодіють знаряддя й об’єкти праці, які супроводжуються перетворенням об’єктів праці, що мають багатофакторний характер. При цьому досліджена сукупність перетворень і зв’язків як цілісної системи трансформацій сировини й матеріалів, енергії й інформації та взаємозв’язків між ними, які є абстрактними відображеннями такої сукупності. виділено п’ять рівнів ієрархії формалізованого опису процесів. Ці взаємозв’язки характеризують граф-записами. У вершині графа позначається відношення перетворень, а ребрами – відношення зв’язків. Розглянутий формалізований опис дає змогу змоделювати поведінку технологіч- ного процесу з використанням роботизованого комплексу для багатоманітної техніки й технології, яка може застосовуватися. На цій основі вибирається найефективніший процес виробництва на базі підібраного критерію оптимальності. Причому враховується ступінь деталізації процесу виробни- цтва. Указано потенціал професійної сервісної робототехніки, яка здатна працювати пліч-о-пліч із людиною в ресторанному бізнесі. Обґрунтовано, що роботи в ресторанах роблять харчову промисло- вість безпечнішою, персоналізованішою та ефективнішою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Антипенко, В. Ф. "Дотримання прав людини у ході боротьби з тероризмом. Європейський підхід". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 7/8 (2008): 59–68.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Лисенко, Катерина, та Наталя Нестеренко. "ПРОСОДІЯ АФЕКТИВНИХ СТАНІВ ЯК ЗАСІБ ВИЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (18 січня 2022): 345–50. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.057.

Повний текст джерела

Анотація:

Аналізуючи стани афекту вчені-інтонологи користуються різними підходами. Ідентифікувати емоційні стани людини за допомогою просодії виявляється не завжди легко. Деякі дослідники вважають, що слід аналізувати лише правдиві прояви емоцій, взяті у реальному житті, наприклад під час спортивного змагання або під час аварії, коли людина реагує абсолютно невимушено та правдиво. Проте деякі вчені ставлять під сумнів етичність подібного дослідження. Крім того, як показує практика, подібних матеріалів недостатньо в базах даних. Інші дослідники вважають, що можна аналізувати просодію зіграних акторами емоцій, хоча тут можна зіткнутись із іншим протиріччям, а саме: навіть професійний актор не зможе уникнути стереотипних рис, властивих більшості людей, які переживають ту або іншу емоцію у реальному житті. Слід також пам’ятати про інші прояви стану афекту, такі як вигуки, вираз обличчя, міміку, сміх, жести, які можуть додавати емоційного напруження та ускладнювати його ідентифікацію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

ВІННИК, Наталія. "ДУХОВНО-БУТТЄВІ ПРАКТИКИ ПІДВИЩЕННЯ СВОБОДИ ВИБОРУ ПОВЕДІНКИ В СТРЕСОВІЙ СИТУАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (11 травня 2022): 19–23. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.3.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано застосування технологій для підвищення свободи вибору поведінки у стресовій ситуації. Зазначено, що психологічний супровід особистості в період кризи, наразі є найактуальнішою проблемою нашого часу. Метою статті є пошук прийомів, способів і засобів, які допомагають людині справлятися з життєвими труднощами, підвищуючи ступінь її свободи вибору при зіткненні з ними. Проаналізовано основні негативні тенденції, що керують поведінкою людини у стресовій ситуації. Констатовано, що хоча, питання про конструктивність поведінки вимагає аналізу складної інтеракції між особистістю і зовнішньої ситуацією, в якій розгортається вибір, але, більшість стресогенних ситуацій незалежно від об’єктивних труднощів мають загальну особливість, яка виражається в обмеженні свободи поведінки людини в ній. Виходячи з цього, автору здається розумним не визначення конструктивності різних варіантів поведінки, а пошук інноваційних практик психологічного супроводу особистості в життєвих кризах. І в цьому сенсі багатий матеріал для аналізу представляє досвід і теоретичні позиції коучінгу, який має науково-методологічне підґрунтя. Основними джерелами коучингу як сучасної концепції практичної психології є спортивне тренерство, мистецькі моделі наставництва та духовно-буттєві практики. В роботі представлено три коуч-практики: рефреймінг, рух від результату та техніка дисоціації при роботі зі стресом. Висновки. У роботі доказово показано, що застосування духовно-буттєвих практик коучингу в умовах кризи є актуальним та життєво необхідним як для всіх сфер бізнесу так і в особистому плані, адже це сприяє створенню умов для якісних змін життєдіяльності людини, що неминуче призведе до отримання бажаного результату відповідно до власних вимог та нового витка у саморозвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Кожевнікова, А. "Від теорії правової держави до нової галузі науки – конфліктології". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 196–201. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.964.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблема співвідношення права та кон- фліктології, компромісів та колі- зій у законодавстві для вирішення російсько-українського конфлікту. Сьогодні Україна в черговий раз переживає боротьбу за свою незалежність, а передові знання в цій галузі дуже важливі зараз і в май- бутньому. Автор стверджує, що конфліктологія – це нова і специфічна область наукових знань, яка вивчає теорію та практику запобігання та виникнення конфліктів, що з’явилися наприкінці XX століття. Показано, що ті особи, які працюють у системі відносин «людина-людина», наприклад, керівники, психологи, педагоги, дипломати, адвокати, мають найпотужніші проблеми при недостатньому роз- витку конфліктологічної компетенції, хоча вони є посередниками конфліктів, здійснювати управління конфліктами тощо. Перш за все, це потреба в знаннях конфліктології, бажаних кожній людині, кожному члену суспільства, кожному професіоналу в різних галузях знань і людських відносин, оскільки це сприяє гармонізації людських відносин. Так, автор подав рекомендації щодо необхідності розробки наукової дискусії з питань конфлікту та компромісів у праві з метою обґрунтування шляхів вдосконалення сучасного права та вдосконалення його систематичного, ефективного та дієвого.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Мацура, Н. А., та О. В. Сосніна. "ЩОДО ОБ’ЄКТА СКЛАДУ ПОРУШЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 9 (9 серпня 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-07.

Повний текст джерела

Анотація:

Наявність інформаційних технологій створює реальні можливості порушення права людини на таємницю приватного життя людини, яке закріплене в ст. 32 Конституції України. Для забезпечення права недоторканності приватного життя держава встановила кримінальну відпові- дальність за порушення даного права. Однак, незважаючи на існування кримінально-правової охорони права недоторканності приватного життя особи, порушення цього права залишається досить вели- кою проблемою, вирішення якої не втрачає своєї актуальності. У статті досліджується один з еле- ментів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України, а саме порушення недоторканності приватного життя. Метою наукової статті є дослідження проблемних аспектів об’єкта складу кримінального правопорушення, передбаченого диспозицією ст. 182 КК України, роз- криття особливостей кожної з ознак даного елементу цього складу. Відповідно до поставленої мети визначені наступні результати наукового дослідження. По-перше, розкрито зміст поняття приват- ного життя. По-друге, проаналізовані сутнісні риси права на недоторканність приватного життя, зокрема дане право означає надану людині недоторканність інформації про саму себе, відомостей, які становлять її особисту чи сімейну таємницю, і ця недоторканність, водночас, охороняється держа- вою. По-третє, висвітлено погляди науковців щодо предмету порушення недоторканності приват- ного життя. Для досягнення поставленої мети в ході дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Методологічну основу дослідження становлять загальнонауковий, формально-логічний, системно-структурний, теоретичний методи, а також метод збирання й уза- гальнення інформації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Guzman, O. A., та N. O. Liashenko. "Практики дозвілля сучасної студентської молоді". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (17 серпня 2016): 29. http://dx.doi.org/10.15421/171675.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу місця дозвілля в формуванні особистості молодої людини, особливості студентства як соціальної групи та характерні риси практик дозвілля студентської молоді.Обгрунтовано, що для зручності опису структури дозвілля доцільно використовувати поняття «практик досуга». Назване поняття визначає добровільні форми діяльності вільного часу, в ході яких формується та розвивається особистість. Раціональні практики дозвілля сприяють саморозкриттю та саморозвитку завдяки вільно обраним діям; формують та трансформують ціннісні орієнтації, соціально значущі потреби особистості та норми поведінки в суспільстві.Виявлено структуру дозвілля студентської молоді м. Харкова за результатами анкетного опитування. Найбільш розповсюдженими практиками дозвілля виявились ті, що пов’язані з використанням мережі Інтернет: пошук різноманітної інформації, перегляд фільмів online, спілкування в соціальних мережах.З’ясовано, що в цілому структура дозвілля студентської молоді протягом останніх п’ятнадцяти років не зазнала суттєвих змін, хоча за останні два роки студенти вищих навчальних закладів, на жаль, менше займаються музикою і спортом у рамках відповідних шкіл, гуртків і секцій. Менше відвідують галереї та виставки, менше читають книги, що пов’язано зі зниженням рівня життя і загального культурного рівня.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Vizir, V. A., A. S. Sadomov та O. V. Demidenko. "Тривалість сну як фактор ризику серцево-судинних захворювань". HYPERTENSION, № 1.27 (1 лютого 2013): 20–27. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.1.27.2013.86620.

Повний текст джерела

Анотація:

В оглядовій статті широко обговорюється взаємозв’язок між тривалістю сну і серцево-судинними захворюваннями. Недостатня тривалість сну є загальним явищем у розвинених країнах, існують докази того, що люди в західних країнах сплять у середньому всього 6,8 години на добу, що на 1,5 години менше, ніж сто років тому. Хоча вплив депривації сну на організм людини не повністю з’ясований, останні епідеміологічні дослідження виявили взаємозв’язок між недосипанням та артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця і цукровим діабетом. Підвищення активності симпатичної нервової системи та зміни секреції мелатоніну розглядаються як основні патофізіологічні механізми, що беруть участь у становленні та прогресуванні серцево-судинних захворювань у осіб із недостатньою тривалістю нічного сну. Адекватна тривалість сну може бути важливою для профілактики серцево-судинних захворювань у сучасному суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Nikberg, I. I. "Що знали про цукровий діабет у стародавні часи? (На допомогу викладачам та слухачам шкіл діабету)". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 1.49 (10 січня 2013): 70–72. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.1.49.2013.84054.

Повний текст джерела

Анотація:

укровий діабет — одне з найпоширеніших і, на жаль, поки невиліковних захворювань. Воно відоме людству з давніх часів. У самих хворих та багатьох інших людей виникає запитання, що було відомо про це захворювання і як його лікували в ті далекі часи. Сучасні уявлення про хвороби доісторичної людини ґрунтуються зазвичай на вивченні її викопних останків. Вони дозволили встановити, що вже первісні люди та їх нащадки страждали від багатьох хвороб та травм — переломів та деформацій кісток, їх патологічних наростів (екзостози), остеомієлітів і деяких інших уражень кістково-суглобової системи. Практикувалися в ті часи такі методи лікування, як трепанація черепа, шинування при переломах, ампутації тощо. Оскільки вивчення кісткових останків не дозволяють впевнено судити про захворювання внутрішніх органів, ці відомості можна розглядати і як непряме свідчення давньої поширеності також інших видів патології людини, із високою ймовірністю й цукрового діабету. Слід, однак, зауважити, що хоча діабет відомий уже понад 3000 років, швидше за все в стародавні часи він не був настільки поширеним захворюванням, яким став надалі, особливо в ХIХ–ХХI столітті. Можна припустити, що однією з причин відносно низької поширеності діабету в античні часи був властивий для більшості простих людей рухливий спосіб життя, фізична праця, обмежене харчування тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Козлов, Анатолій Васильович. "Пам’ять, воля, кульутра як засади таланту, майстерності, геніальності й не тільки". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 4 (11 грудня 2014): 5–9. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v4i0.1322.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячується спробі хоча б окреслити глибину, сутнісну функцію кожної зі складових обох тріад і базову природну та суспільну залежність таланту від пам’яті, майстерності від культури, а геніальності – перш за все від сили волі людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Гулаткан, Т. "Витоки концепції прав людини". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 329–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1641.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз формування основ прав людини в ранніх юридичних текстах і філософських думках. Оскільки концепція прав людини сягає ще самого світанку людської цивілізації, вона закріплена в усіх великих релігіях світу. На перший погляд це поняття видається таким, що асоціюється із сучасним світом, проте його витоки зустрічаються дуже глибоко у вічності. У всьому світі основні релігії, незважаючи на різницю в їх змісті, мають гуманістичну точку зору, яка підтримує права людини. Основи прав людини також укорінені в античній думці й у філософських концепціях природного права та природних прав. У статті досліджується вплив ідей справедливості й прав людини в Стародавньому Єгипті та Близькому Сході, стародавньому Китаї, Класичній Греції, Середньовіччі, в епоху Відродження й епоху Просвітництва. Розглянуто відповідні твори кількох мислителів, включаючи Менція та Платона, зазначено, що в стародавніх писаннях є посилання на основні права людини, хоча цей термін не згадується. Термін «права людини» ввійшов дещо пізніше в словниковий запас людства. Він уперше використаний Томасом Пейном. Протягом століть більшість ранніх філософських теорій природного права зосереджувалася виключно на загальних моральних обов'язках. Зазначається, що боротьба за права людини почалася в західному світі приблизно на початку XIII століття. Однак права, що містяться в Маґна Карті, були не правами людини, а радше політичними врегулюваннями. Суттєвий вплив на становлення концепції здійснили ідеї філософів епохи Просвітництва, для яких спільним було бажання розширити свободу, право користуватися свободою віросповідання й вираження поглядів, право на справедливість і на захист верховенства права. Підсумковий поворот цього періоду, котрий принципово сприяв становленню ідей справедливості й прав людини, настав з американською та французькою революціями. Унаслідок цих історичних подій прийнято низку важливих юридичних текстів, які в подальшому стануть зразками для наслідування під час укладення практично кожного міжнародного договору у сфері прав людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Невмержицька, Олена. "ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 22 (26 червня 2020): 14–18. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.14-18.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена обґрунтуванню педагогічних аспектів формування в особистості ціннісного ставлення до здоров’я. Сучасні реалії актуалізують проблему взаємозв’язку здоров’я і якості життя конкретної людини і загалом усього суспільства. Виконання людиною суспільно значущих завдань чи функцій залежить від індивідуального рівня її здоров’я. Водночас стан індивідуального здоров’я залежить від стану здоров’я соціуму. Хоча проблема формування ціннісного ставлення до здоров’я сьогодні всебічно розробляється, пошук нових шляхів ціннісного виховання дітей та молоді завжди актуальний. Відтак мета статті – проаналізувати шляхи формування ціннісного ставлення до здоров’я в дітей і молоді. Для її досягнення було використано методи аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, що дало можливість проаналізувати теоретичні засади формування в особистості ціннісного ставлення до здоров’я та сформулювати висновки щодо вдосконалення цього процесу. У статті схарактеризовано процес формування цінностей особистості, визначено його структуру, висвітлено механізми формування цінностей. Доведено необхідність пошуку нових шляхів формування цінностей. Акцентовано на специфічних методах формування цінностей особистості, серед яких – аналіз текстів, біографічний метод, кристалізація цінностей, розв’язання проблемних завдань, аналіз яких уможливив резюмувати: їхнє застосування дає змогу системно реалізувати всі етапи формування цінностей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Тептюк, Юлія. "ЩОДО РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИЯВУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 264–80. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.179.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті презентовано результати емпіричного дослідження психологічних особливостей вияву стресостійкості соціальних працівників різних вікових груп. Зокрема зазначається, що порівняно з іншими віковими періодами дорослість є найбільш стресостійким періодом вікового розвитку особистості. Проте цей факт не заперечує існування у дорослих окремих індивідуальних винятків. Хоча загалом доросла людина завдяки аналізу власного досвіду більшою мірою здатна розвивати певні особистісні якості, які сприяють розвитку її стресостійкості. На сьогодні у науці існує багато варіантів переліку психологічних властивостей особистості, які обумовлюють її стійкістьдо стресу. Умовно їх можна поділити на індивідуальні психологічні якості, особливості особистісного стилю спілкування та специфіку міжособистісної взаємодії. Як з`ясувалося, вияв стресостійкості як системної динамічної властивості особистості, що визначає здатність людини протистояти стрерному впливу й адекватно емоційно реагувати на більшість стресогенних ситуацій, активно їх змінювати чи пристосовуватись до них без шкоди для власного здоров’я та зберігати ефективність виконуваної діяльності, має свої особливості у кожному віковому періоді, у тому числі і на різних етапах дорослості. Найсуттєвішим чинником зниження рівня стійкості до стресу соціальних працівників раннього дорослого віку було визначено систематичне порушення оптимального режиму праці/відпочинку, для подолання якого необхідним є своєчасне навчання молодих спеціалістів, що надають соціальні послуги населенню, навичок планування ефективного режиму дня та регулярного слідкування за станом власного здоров’я загалом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Круцевич, Тетяна, Оксана Марченко та Марина Дєдух. "Сучасні підходи до формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 2 (3 січня 2022): 66–75. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.2.66-75.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. У статті розглянуто підходи до формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання. Мета. Визначити фактори впливу на формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання. Методи. Теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання); педагогічні (спостереження, експеримент із застосуванням інструментальних методів); соціологічні (неформалізовані бесіди, опитування, анкетування); методи математичної статистики. Результати. У ході теоретичного аналізу літературних джерел визначено компоненти індивідуальної фізичної культури, які характеризують процесуальну і результативну діяльність особистості. Розуміння індивідуальної фізичної культури базується більшою мірою на практичному досвіді, ніж на теоретичних знаннях. Виявлено, що тільки юнаки та дівчата, які навчаються у спортивному коледжі, мають достатній рівень фізкультурної освіти. В основі потребо-мотиваційної сфери фізичної культури і спорту юнаків і дівчат, які займаються та не займаються спортом, існують як спільні, так суттєво відмітні пріоритети. Підтверджено вплив факторів зовнішнього середовища на формування індивідуальної фізичної культури особистості під час визначення мотивів, інтересів у заняттях спортом. Розгляд в людині фізичного як особистого може бути одним із способів залучення молоді до формування цінностей фізичної культури і спорту та включення індивідуальної фізичної культури до спектру загальної культури людини. Ключові слова: учнівська молодь, індивідуальна фізична культура, фізична підготовленість, фізичне здоров’я, самооцінка.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Дашковська, O. "Права людини в глобалізованому світі". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.935.

Повний текст джерела

Анотація:

Процеси світової глобалізації відчутно позначаються на усіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, на реалізації прав людини, що супроводжується на регіональному рівні окремими колізіями. В багатьох випадках межі реалізації прав людини обумовлені певними соціокультурними особливостями та усталеними звичаями, які не відповідають загально цивілізаційним цінностям та перешкоджають впровадженню міжнародних стандартів прав людини в національні правові системи. Універсальний характер прав людини, закріплений у п. 5 Віденської декларації та Програмі дій з прав людини (1993), передбачає, що усі права людини є універсальними, неподільними, взаємозалежними і взаємопов’язаними. Міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини, враховуючи процеси глобалізації, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Хоча значення національної і регіональної специфіки і різних історичних, релігійних і культурних цінностей, правових традицій необхідно мати на увазі, в той же час, держави, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, мають обов’язок заохочувати і захищати усі права людини та основні свободи. У цьому твердженні виражені позиції, що є істотними при розгляді ситуації щодо реалізації прав людини на регіональному рівні. По-перше, визнання прав людини в якості універсальних для міжнародного співтовариства означає їх глобальний характер. І по-друге, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, держави зобов’язані заохочувати і захищати усі права і свободи людини. Міжнародні стандарти покликані скасувати відмінності щодо реалізації прав і свобод людини, які проявляються на глобальному і національному рівнях, стверджувати їх універсальний характер. Прихильність до традиційних духовних цінностей не можна ігнорувати в умовах сучасності, оскільки соціокультурна багатоманітність має величезний вплив на впровадження міжнародних стандартів прав людини в різні цивілізаційні простори. Права людини, які притаманні усім країнам і народам завдяки своїм природним властивостям, визнані у міжнародних документах як такі, що не підлягають жодним обмеженням і відхиленням, на регіональному рівні відрізняються у своїх підходах. На практиці це призводить до їх обмежень і подекуди порушень, що потребує реагування з боку міжнародної спільноти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Vassylets, Kateryna. "Особливості моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 134–47. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-70.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Надзвичайні ситуації мають значний вплив на психологічний стан населення. Останні роки спостерігається збільшення надзвичайних ситуацій, що спонукає науковців різних галузей до удосконалення способів формування психологічної готовності населення та представників спеціалізованих служб. Моральна сторона сприйняття надзвичайних ситуацій є малодослідженою, хоча поза сумнівом має вагомий вплив на оцінку ситуації та процес її опанування. Моральна свідомість формується під впливом життєвого досвіду та формує у кожної людини власну систему цінностей та переконань. Незважаючи на те, що більшість моральних норм та принципів є загальними для усього суспільства, кожна людина інтерпретує їх зручним та зрозумілим для себе способом. Це пояснює той факт, що моральна свідомість кожної людини як регулятор поведінки проявляється по-різному. З цього погляду вивчення моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій виступає актуальним науковим завданням. Метою статті є презентація висновків теоретичного аналізу наукового доробку з проблеми дослідження моральної свідомості та психологічної готовності особистості як взаємопов’язаних компонентів, що впливають на поведінку особистості в умовах надзвичайних ситуацій. У результаті огляду наукових джерел встановлено, що моральна свідомість має вплив на формування психологічної готовності та вибір стратегії поведінки в умовах надзвичайних ситуацій. Моральна свідомість як регулятор поведінки розглядається в рамках Теорії моральних основ, що є новим напрямом досліджень в українській науці. Вибір напряму дослідження зазначеного феномену обґрунтовується тим, що Теорія моральних основ розкриває природу моральної регуляції з нової точки зору. Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з представленням та розкриттям нового підходу до розуміння моральної свідомості та її компонентів. Ця проблематика потребує емпіричного дослідження відповідно до виокремлених компонентів моральної свідомості. Отримані результати можуть бути використанні під час розробки методичних рекомендацій та програм щодо розвитку психологічної готовності громадян та працівників спеціалізованих служб, а також в рамках подальших досліджень у психології опанування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Matvienko, Iryna. "Теорія аргументації: формальна contra неформальна логіка". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 98–107. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.08.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено дослідження теорії аргументації через дві бінарні позиції, а саме – формальну та неформальну логіку. Формальний підхід до теорії аргументації дає чітку структуру, формальні умови та систему аргументації, але, як засвідчує життєва практика, для того, щоб переконати, недостатньо мати істинні судження та формулювати правильні умовиводи відповідно до основних законів логіки. Для переконливості у своїй аргументації слід використовувати і неформальні методи, адже комунікація між людьми має відносний, не сталий характер. Теорію аргументації на сьогодні досліджують у різних сферах життєдіяльності людини, і хоча її витоки сягають часів Аристотеля, на сьогодні цим питанням, крім філософії та логіки, займаються ще й такі дисципліни, як психологія, юриспруденція, політологія, філологія та багато інших. Саме це визначає той факт, що до теорії аргументації вибудовуються все нові і нові підходи до її дослідження та вивчення. Традиційна теорія аргументації є формальною, і вона принципово відрізняється від сучасної, для якої теоретичних відповідей вже недостатньо, а потрібні чіткі практичні настанови. Цей розрив між теорією та практикою в науці ХІХ–ХХ ст. дав можливість сформулювати неформальний підхід до теорії аргументації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Галан, В. О., та С. В. Фоміна. "МЕЖІ ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 61–77. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.717.

Повний текст джерела

Анотація:

Галан В. О., Фоміна С. В. Межі правової регламентації політики ЄС у сфері охорони здоров’я: права людини, вакцинація і Covid. – Стаття. У процесі роботи досліджується проблематика примусової вакцинації в праві Європейського Союзу. Розглянуто співвідношення суспільної необхідності примусової вакцинації та неприпустимості обмежень прав людини. Прослідковано суперечність між недоторканнимиправами людини як цінністю Європейського Союзу й введенням заходів примусового ме- дичного впливу на осіб. Досліджено зв’язок примусової вакцинації з такими елементами принципу верховенства права, як законність і пропорційність, окреслено відповідну прак- тику Європейського Суду з прав людини, Суду Справедливості й деяких інших інстанцій, проаналізовано нормативні акти, якими регламентується примусова вакцинація, а також указано на проблеми реалізації положень таких нормативних актів, запропоновано шляхи подолання неузгодженості між правами людини й необхідністю повсюдної імунізації. У результаті дослідження було зроблено висновки про необхідність зміни загального під- ходу до правового регулювання примусової вакцинації, а саме вказано на доцільність заміни санкцій за відмову від вакцинації на відповідні заохочення, а також висунуто припущення про ефективність проведення освітніх заходів із метою інформування осіб про вакцинацію, її необхідність і наслідки, а також про те, що загальна імунізація на сучасному етапі розвитку медичної науки є єдиним засобом захисту людства від інфекційних і вірусних хвороб. Оскільки метою діяльності Європейського Союзу є забезпечення сталого розвитку євро- пейського суспільства, європейське нормативне регулювання вакцинації потребує подаль- шого вдосконалення задля досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальни- ми правами окремої людини й відповідності таких медичних заходів положенням Конвенції про захист прав та основоположних свобод і Хартії основних прав Європейського Союзу. Зважаючи на проведений протягом роботи аналіз практики Європейського суду з прав людини, можемо вказати на те, що на відміну від практики Європейського суду з прав людини попередніх років у сучасних рішеннях Європейський суд із прав людини або не визнає примусову вакцинацію порушенням прав людини, або ж визнає таке порушення виправданим і пропорційним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

РАБІНОВИЧ, СЕРГІЙ. "Загальна декларація прав людини як основа міжнародної концепції допустимих обмежень основоположних прав". Право України, № 2018/09 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-151.

Повний текст джерела

Анотація:

Філософські, теоретико-правові й галузеві юридичні аспекти проблеми меж та обмежень прав людини неодноразово ставали предметом розгляду як в українському, так і в зарубіжному правознавстві. В окремих випадках такі розвідки безпосередньо стосувалися питань закріплення засад обмежень прав людини у Загальній декларації прав людини (Декларація) – документі, положення якого віддавна стали нормами міжнародного звичаєвого права та його загальновизнаними принципами. Хоча у цьому акті засади й практичні правові принципи обмеження прав людини одержали лише найзагальніші обриси, недооцінювати доктринальної та прикладної ролі Декларації в питанні визначення загальних засад правомірного обмеження прав людини не можна. Саме необхідність уточнення цієї ролі зумовлює актуальність дослідження юридико-прикладних аспектів обмеження прав людини в Декларації. Розгляд інституту правомірного обмеження прав людини як елемента композиційної структури цього міжнародного документа дає змогу переосмислити ті філософські засади зазначеного інституту, які зазвичай залишаються поза увагою галузевих юридичних досліджень. Метою статті є виявлення соціально-естетичних засад інституту правомірних обмежень прав людини та уточнення юридико-технічних особливостей закріплення загальних умов їх правомірності в Декларації. Використане у статті поєднання діалектичного, структуралістського й герменевтичного методологічних підходів до дослідження Декларації дало змогу виявити у документі соціально-естетичні складові інституту обмежень прав людини. Естетична логіка побудови положень Декларації про обмеження прав людини слугує тим контекстом, у який має бути вміщена кожна ситуація балансування конкретних інтересів індивіда з інтересами підтримання суспільного й міжнародного порядку. Йдеться про порядок, в якому індивідуальні інтереси можуть бути забезпечені вже як типові та з урахуванням значущості інших соціальних інтересів. Обґрунтовується висновок про те, що до ідейних витоків інституту обмежень прав людини в Декларації належать ідеї персоналізму як різновиду комунітаристської соціальної філософії. Персоналістично трактованому ідеалу соціальної гармонії відповідає принцип рівноваги цінності вільного розвитку особистості зі збереженням і відтворенням цілісності тієї спільноти, яка є необхідною умовою забезпечення такого розвитку, а також взаємопов’язаності прав людини та її соціальних обов’язків. Спосіб експлікації правообмежувальних приписів розглядуваного документа є складовою загальної композиційної гармонії в її побудові, яка корелює з персоналістичними засадами соціальної гармонії, вираженням якої ці приписи слугують, а соціальний ідеал конструйованого в Декларації нового світу виражається в гармонії правовій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Ковальчук, Інна. "СОЦІАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ В УМОВАХ ПОШИРЕННЯ SARS-COV-2". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 208–15. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-45.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена соціальній роботі з людьми поважного віку в умовах поширення SARS-COV-2. Аналіз доступних теоретичних напрацювань у цій галузі дозволив автору статті здійснити комплексне висвітлення напрямів соціальної роботи з людьми поважного віку, що культивуються у практиці українських соціальних служб по роботі з особами похилого віку. Наведене законодавство підкреслює розуміння важливості владою усіх аспектів соціальної роботи з людьми похилого віку. А розробки вчених ілюструють зміст такої роботи. Автор звертає увагу, що найчастіше у професійній діяльності з цієї соціальною групою застосовується технологічний підхід, який ґрунтується на вітчизняному досвіді та міжнародних напрацюваннях у цій сфері. Це забезпечує інтеграцію культур, традицій, сприяє виробленню оптимальних підходів до питань роботи з людьми поважного віку. У роботі коротко описано досвід стаціонарних форм догляду за людьми поважного віку, досвід міжнародного благодійного фонду «Карітас», діяльність освітньої програми «Університет третього віку». Головними технологіями є технологія надання матеріальної допомоги людям поважного віку; технології спілкування; технології проведення психологічної допомоги в тому числі й арт-терапія, яка передбачає підтримання клієнта шляхом включення до світу мистецтва, розвиток його талантів, здібностей та обдарувань; освітні технології, які культивуються в університетах третього віку. В умовах поширення інфекції важливо, щоб життя людей поважного віку, які студіювали науку в освітніх закладах не втратило якості. З цією метою доцільно розробляти курси, які б могли відвідувати он-лайн. Адже, принцип навчання людини впродовж життя сьогодні не втратив своєї актуальності. Практичною частиною проведеної роботи стало інтерв’ю людей поважного віку. У ході інтерв’ю з’ясовувалися питання, що стосуються проблем людей поважного віку в умовах карантину. В опитуванні взяли участь респонденти Чернівецької області. Відповіді на запитання дозволили визначити такі тенденції: більшість респондентів розраховують на допомогу дітей та родичів у складній життєвій ситуації. Проведене опитування засвідчило, що зросла потреба у он-лайн послугах для людей поважного віку, оскільки вони є найбільш вразливою групою населення та актуальною залишається проблема надомної освіти цієї категорії населення. Важливо підготувати майбутніх фахівців до володіння методиками роботи з людьми поважного віку в умовах карантину. Ці проблеми стануть перспективами для подальших досліджень у цій галузі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Muraviov, Yu V., та Kh Yu Hryn. "Методологічні основи підготовки нормативів плати за спеціальне використання ресурсів мисливських угідь державних підприємств лісового господарства". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 8 (31 жовтня 2019): 84–87. http://dx.doi.org/10.36930/40290814.

Повний текст джерела

Анотація:

Ведення мисливського господарства є невід'ємною складовою частиною суспільного використання природних ресурсів. Це особлива галузь, що розвивалася одночасно із розвитком людини. Її вклад у сучасний стан людства важко переоцінити. Хоча самі тлумачення понять "мисливства", "полювання", "добування" давно змінили свою первозданну сутність та значення й у розвиненій цивілізованій системі еколого-економічних відносин переросли у поняття "ведення мисливського господарства". Це комплексний, складний, науковий підхід до охорони, відтворення та невиснажливого, раціонального користування ресурсами мисливських угідь і тварин. Ведення мисливського господарства мають провадити люди, що дійсно люблять природу і є спеціалістами своєї справи. При цьому особливу роль відводять державному регулюванню через відповідні важелі стимулювання раціонального ведення мисливського господарства. Одним з таких важелів має стати дієвий механізм справляння плати за спеціальне використання ресурсів мисливських угідь. У роботі досліджено підходи до визначення плати за спеціальне використання мисливських угідь та самого механізму справляння плати. Відзначено основні умови дієвості запропонованої методики та її недоліки. Запропоновано більш універсальну методику, яка є простішою для розрахунків та менш часозатратною.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Nevmerzhitska, O. M. "Цінність як поняття: теоретичні основи". Grani 18, № 7 (12 травня 2015): 114–17. http://dx.doi.org/10.15421/1715146.

Повний текст джерела

Анотація:

Нині ціннісна мотивація багатьох суспільних процесів і пошуки перспектив культурного розвитку сучасного українського суспільства нерозривно пов’язуються з інтенсивною філософською розробкою аксіологічної проблематики. Універсальність ціннісного відношення та проникненість ним людського життя взагалі є однією з причин розмитості поняття «цінність» у філософії. І хоча воно, на перший погляд, здається зрозумілим інтуїтивно, цінність приховує буттєву глибину, зумовлює значну складність її аналізу та обґрунтування. Приходячи у світ, який вже існує, людина сприймає і осягає умови власного існування, яке відбувається не просто через матеріальну діяльність, а саме через ціннісноматеріальну діяльність, де ціннісне і матеріальне існують у взаємозалежності. Будьяка матеріальна дія людини пронизується певним ціннісним відношенням як до об’єкта, на який спрямована ця дія, так і до самої дії. Ціннісне відношення не може виникнути і проявитися у відриві від матеріальної дії. Вони існують в органічній цілісності, в якій одне передбачає інше. Хоч цінність і завжди пов’язана з предметом речового світу і думкою, її не можна ототожнювати з реальними предметами. Вона являється чуттєвоідеальною цілісністю і виражає людське відношення до предмета. Цінність знаходиться на межі матеріального та ідеального і об’єднує їх у якісно іншу «річ», тому необхідно розрізняти матеріальні та духовні аспекти вираження ціннісного відношення. Щодо матеріального відношення цінності, то це вираження утилітарних відносин, що беруться в їхній сукупності. Духовне вираження ціннісного відношення проявляється і закріплюється в етичних та сакральних формах суспільної свідомості через «абсолютні», «вищі» та «загальнолюдські» цінності. Цінність – це вираження лише людського способу життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

КУЗІНА, Євгенія. "ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 63–67. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.9.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено результати наукових пошуків у галузі медіапсихології. Оскільки метою статті є окреслення вікових особливостей інформаційної компетентності в умовах інформаційного впливу, автором проаналізовано механізми сприйняття інформації та зміни, які відбуваються з людьми в умовах сучасного темпу життя. Методологія. Теоретичний аналіз різних поглядів на явище інформаційного впливу дав змогу з’ясувати розгалуженість трактувань. Виокремлення власного робочого тлумачення поняття «інформаційний вплив» та отримання результатів емпіричного дослідження є науковою новизною роботи. Окреслено переваги й недоліки повсякчасного використання інформаційно-комунікаційних технологій, а також вікові відмінності у процесах опрацювання інформації. З’ясовано, що новітні технології можуть сприяти поглибленню знань про цінності й норми у спілкуванні. Обґрунтовано поняття «інформаційна компетентність» як здатність, що необхідна для ефективного існування в інформаційному суспільстві. Висновки. У роботі з’ясовано, що здатність до когнітивного перероблення соціальної інформації формується через систему базових переконань, які згодом можуть змінюватися, а також можуть виникати нові. Проте доросла людина має більш міцні переконання, їй складніше адаптуватися до нових умов середовища. Ця особливість стає вирішальною для появи різних видів шахрайства в мережі Інтернет, які доросла людина не завжди здатна помітити і проаналізувати, щоб захистити себе. Підтвердження цих міркувань отримано під час проведення опитування за методикою «Інформаційна компетентність особистості». Отримані дані та їх опрацювання з використанням критерію Крускала-Волліса дали змогу стверджувати, що є значущі відмінності у здібностях різних вікових груп. Отримані в ході написання статті знання спонукали до нових роздумів та окреслення планів для подальших наукових пошуків і розробок, наприклад розроблення навчально-розвивальної програми для дорослих у сфері інформаційної гігієни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Koldov, Yehor, та Oleh Koldov. "Право на справедливий судовий розгляд в міжнародному комерційному арбітражі". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, № 3 (28 червня 2020): 64–74. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.3.6.

Повний текст джерела

Анотація:

Право на справедливий судовий розгляд є актуальним і дискусійним, на сьогоднішній день є різноманітні погляди науковців в рамках правової доктрини і правові позиції Європейського суду з прав людини. Реалізація і застосування такого права є необхідною умовою для становлення демократичної держави. Виходячи із практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення елементів права на справедливий судовий розгляд, можна окреслити, що дане тлумачення здійснюється автономно, динамічно, Суд у певних випадках застосовує принцип пропорційності та розсуду держав. На сьогоднішній момент є різне розуміння співвідношення арбітражної процедури і права на справедливий судовий розгляд, закріплене в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже фактично Міжнародний комерційний арбітраж лише частково регулюється національним законодавством, а більше охоплюється або угодою сторін, або власними нормами. Міжнародний комерційний арбітраж є різновидом alternative dispute resolution (альтернативні способи вирішення спорів), що є актуальним з точки зору дослідження, оскільки підвищення ефективності альтернативних способів є можливістю розвантажити навантаження на національні суди, чим в свою чергу покращити процедуру розгляду, вирішення і виконання судових рішень. Арбітражна процедура відповідає вимогам п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположний свобод, що засвідчують відповідні правові позиції Європейського суду з прав людини. Тому, обираючи Міжнародний комерційний арбітраж сторони не обмежують себе в праві на справедливий судовий розгляд. Існують дискусійні точки зори з приводу деяких елементів права на справедливий судовий розгляд в рамках Міжнародного комерційного арбітражу. Як раз вимога публічності у науковців викликає різне ставлення, одні вважають, що через загальну вимогу конфіденційності це не відповідає вимогам п. 1 ст. 6 Конвенції, інші вважають, що така вимога реалізуються в рамках арбітражної процедури, хоча і не в класичному розумінні цього права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Мельник, О. В., Ю. Є. Шапран, А. Т. Матюхов та О. А. Бойко. "ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ БЕЗПЕКИ СУДНОВОДІННЯ". Vodnij transport, № 1(32) (27 січня 2021): 98–113. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2021.1.32.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню системи підтримки прийняття рішення бепзеки судноводіння. На сьогоднішній день існують складні інтелектуальні системи, які допомагають моделювати об'єкти та навколишнє середовище; високоточні системи позиціювання водного транспорту; швидкодіючі обчислювальні комплекси, які здатні виконувати необхідні розрахунки в стислі терміни. Однак, незважаючи на наділення людини новими ресурсними можливостями для забезпечення безпеки в людино-машинних системах, очікуваний рівень аварійності та загибелі після впровадження нової техніки суттєво не зменшився. Причину таких невдач, насамперед, варто шукати в методах та підходах прийняття рішень. У складних технічних системах, до яких відноситься і водний транспорт, особа, яка приймає рішення на етапах вибору і прогнозування є не тільки самою ненадійною, але і самою непередбачуваною ланкою. У ході дослідження були вирішені такі завдання: проведено змістовний опис організації безпеки на морі та формалізацію даного завдання; аналіз методів прийняття рішень в умовах невизначеності та методів побудови систем підтримки прийняття рішення; - розроблено об’єктно-орієнтовану технологію проектування системи підтримки прийняття рішення з безпеки судноводіння; проведено синтез системи підтримки прийняття рішення безпеки судноводіння, окремих її елементів та розробити алгоритми функціонування й взаємодії. Для досягнення поставлених цілей об’єктно-орієнтованого функціонування складних активних суднових технічних систем запропонована і реалізована ООМ інформаційно-управляючого суднового комплексу з використанням методів аналізу та синтезу підсистем, із застосуванням принципу функціональної декомпозиції, що здійснює циклічне рішення послідовності задач безпеки: підтримки внутрішніх параметрів судна в безпечних межах, забезпечення навігаційної безпеки плавання та попередження зіткнень суден. Ключові слова: судноводіння, безпеки, технічні системи, судновий комплекс, технічні системи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Ситник, С. І., В. К. Пономарьова та Д. О. Трофімова. "ПРАКТИКА МАЙНДФУЛНЕС ЯК ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ В ЧАСИ ПАНДЕМІЇ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 50–53. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується феномен стресу в часи пандемії та особливості використання практики майндфулнес задля подолання цього стресу. Під стресом у статті розуміємо психологічну напруженість, що виникає в ситуаціях, до яких людина ставиться так, як до значних подій у своєму житті, що визначається її мотивами. Виокремлено стресостійкість як властивість психіки, яка відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність) у стресогенних умовах. Установлено, що ця властивість лише частково залежить від типу нервової системи, властивостей темпераменту, інших нейрофізіологічних показників. Зважаючи на неможливість змінити поточну ситуацію щодо наслідків постковідного синдрому, єдиноможливим уважаємо допомогти людям, які зіштовхуються з такими труднощами, скоротити час перебування в стані пригнічення та стресу. Участь у дослідженні взяли 34 жінки, переважною сферою діяльності яких є психологія, консультування у сфері здоров’я; вік опитуваних – 31–45 років. Дослідження проводилося з використанням таких психодіагностичних методик, як Шкала сприйнятого стресу (PSS); Опитувальник “Cognitive Emotion Regulation Questionnaire” (CERQ); діагностики самооцінки Ч.Д. Спілбергера, Л. Ханіна (оцінка ситуаційної та особистісної тривожності); шкали співчутливого ставлення до себе Крістін Нефф; шкали оцінки якості життя (© Чабан О.С.). За результатами проведеного опитування рівень стресу в повсякденному житті коливався в межах від 6 до 8 (за 10-бальною шкалою, методом самооцінки). Половина учасниць дослідження мають середній рівень стресосприйняття, хоча залишається досить високою частка учасниць, які мають високий рівень, що говорить про високу тривожність. За результатами проведеного опитування найчастіше учасниці реагують на стрес методами планування, прийняття та румінацій. Практики майндфулнес допомогли учасникам дослідження навчитися більш свідомому життю та реагуванню на те, що в ньому відбувається.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Гуров, С. Ю. "ЕВОЛЮЦІЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ В АНТИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 57–68. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-57-68.

Повний текст джерела

Анотація:

Антична література близька сучасному читачеві своїм гуманістичним змістом. Поняття про цінність людини, гармонійний розвиток її духовних і фізичних сил, розуміння поєднання свободи людини і порядку в суспільстві, закон, який встановлює норми життя природи, людини і суспільства – всі ці поняття були створені європейською античністю. Антична Греція була колискою європейської цивілізації і культури, де були закладені духовно-моральні цінності, які знайшли свій розвиток у багатьох народів Європи, стала їхнім спільним надбанням і основою всієї європейської культури. Література Стародавнього Риму виникла значно пізніше давньогрецької і також мала свою неповторну своєрідність, вона збагатила якісно новими досягненнями і духовно-моральними цінностями світову літературу. Античні цінності в літературі почали приходити у все більшу суперечність з дійсністю, що призвело до остаточного розколу старої системи цінностей і появи нової, яка визначила нову мету і сенс життя. Пізньоантична література все більше і більше починає виражати сімейні цінності, тематику приватного життя і інтимних почуттів, побутових і сімейних відносин, відображаючи в творах цінності любові і дружби. Хоча християнство багато запозичило зі старої системи цінностей, вибрані ним елементи античного мислення отримали інший сенс, та відрізнялись від античної системи новим світорозумінням. Ключові слова: художня література, антична література, духовно-моральні цінності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Шевченко, Вікторія, та Оксана Байєр. "Конструювання картини світу особистості за умов інформаційного суспільства". Збірник наукових праць: психологія, № 22 (10 грудня 2018): 69–75. http://dx.doi.org/10.15330/psp.22.69-75.

Повний текст джерела

Анотація:

За умов інформаційного суспільства трансформується світ, а разом з ним і людина. Змінюється характер становлення особистості та соціальної взаємодії. Сучасна людина нерозривно пов’язана з технологіями, які розширюють її світогляд та впливають на світосприйняття. В ході цього відбуваються зміни когнітивних процесів. У статті аналізується трансформація свідомості особистості та її когнітивних процесів в умовах інформаційного суспільства, розглядається поняття «кліпової культури» покоління Z. Кліпова свідомість формується на основі засвоєння невеликих фрагментів інформації, які позбавлені основної ідеї та доповнені витягами вражень, постійно перезавантажуються та оновлюються. Основними характеристиками такого сприйняття є динамізм, лабільність та актуальність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

N.V., Romanova. "LANGUAGE REALIZATION OF AGGRESSION IN THE MIDDLE AGES (BASED ON THE EPIC POEM «KUDRUN»)." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Germanic Studies and Intercultural Communication, no. 1 (August 2, 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-14.

Повний текст джерела

Анотація:

This paper presents the topical issue of the role of aggressive domestic and foreign policy of the German rulers of the XIII century. According to the plot of the epic poem «Kudrun», at the heart of the aggressive domestic and foreign policy of the German rulers is a global conflict involving man and the world, people and their religious worldview, the hierarchy of relations of the individual, wildlife and descendants of the «elite», king, queen and the authority of the church, upbringing and education, the beauty of a young woman and the hostility of a man, the jealousy of a brave old king-father and the cruelty of an elderly woman-queen-mother, and so on. Oppositions are also found in the categories of «one’s own» and «foreign», good and evil, old and new, earthly and unearthly, material and ideal, perfect and imperfect, living and inanimate, free from slavery and enslaved, bodily, mental and spiritual, mind and emotions. There is a bifurcation of the whole objective world into its physical existence and meaning. At the same time, the ideal behavior of knights is transformed – the support of German kings. There are relationships – «knight – thief, robber», «knight – barbarian», «knight – animal». Aggressive human behavior as a social being has a moral character. In the question of immorality, the medial man is influenced by ancient psychology, paganism and Christianity. The aim of the article is to identify German language units with the meaning of aggression in the Middle Ages. The study used deductive, structural-semantic, logical-semantic, contextual analysis, the method of linguistic description and analysis of dictionary definitions. The results of the study include clarification of the concept of «aggression», tracing its semantic content in time, highlighting the system of language units such as word, proper name, phrase (free and permanent), sentence (simple, complex, complex, combined, supra-phrase unity) and elucidation of the peculiarities of the formation of the phenomenon. It has been proven that aggression can be natural or artificial. Natural aggression is characteristic of the element of water, wild animals and man as a biological being, artificial – man as a social being and supernatural beings who embody evil.Aggression correlates with gender, age and culture: a man is aggressive at any age and in any culture, a woman – only in old age, being in the status of a mother who wishes her child a happy fate and being a foreigner. We conclude that the concept of aggression in medieval Germany is associated primarily with extralinguistic factors (religion, domestic and foreign policy, social, economic and cultural-historical development), refracted verbally by the author of the epic poem «Kudrun».Key words: the Middle ages, aggression, man, animal, element, word, proper name, phrase, sentence. Статтю присвячено актуальній проблемі щодо ролі агресивної внутрішньої і зовнішньої політики германських можновладців ХІІІ ст. Згідно з фабулою епічної поеми «Кудруна», в підвалинах агресивної внутрішньої і зовнішньої політики германських можновладців лежить глобальний конфлікт, що включає в себе людину і навколишній світ, людей і їхній релігійний світогляд, ієрархію стосунків індивідуума, диких тварин і нащадків «еліти», авторитет короля, королеви й авторитет церкви, виховання й освіту, красу молодої жінки й ворожість чоло-віка, ревнощі сміливого літнього короля-батька й жорстокість літньої жінки-королеви-матері тощо. Опозиції виявляємо і в категоріях «свого» й «чужого», добра й зла, старого й нового, земного й неземного, матеріального й ідеального, досконалого й недосконалого, живого й неживого, вільного від рабства й поневоленого, тілесного, душевного й духовного, розуму й емоцій. Відбувається роздвоєння цілісного предметного світу на його фізичне буття і значення. Разом з цим трансформується ідеальна поведінка лицарів – опори германських королів. Виникають нові співвідношення – «лицар – злодій, розбійник», «лицар – варвар», «лицар – тварина». Агресивна поведінка людини як соціальної істоти має моральний характер. У питанні про аморальність медіальна людина перебуває під впливом античної психології, язичництва та християнства. Метою статті є виявлення німецьких мовних одиниць зі значенням агресивності в середні віки. В ході дослідження було використано дедуктивний, структурно-семантичний, логіко-семантичний, контекстуальний аналізи, метод лінгвістичного опису та аналіз словникових дефініцій. Результати дослідження охоплюють уточнення поняття «агресивність», простеження його смислового наповнення на часовому зрізі, виокремлення системи мовних одиниць як-от слово, власна назва, словосполучення (вільне й стале), речення (просте, складне, ускладнене, комбіноване, надфразова єдність) та з’ясування особливостей формування феномену. Доведено, що агресивність може бути природною та штучною. Природна агресивність характерна стихії води, диким тваринам і людині як біологічній істоті, штучна – людині як соціальній істоті та надприродним істотам, що втілюють у собі зло. Агресивність корелює зі статтю, віком і культурою: чоловік – агресивний у будь-якому віці та в будь-якій культурі, жінка – лише в літньому віці, перебуваючи в статусі матері, яка бажає своїй дитині щасливої долі та будучи іноземкою. Висновуємо, що поняття агресивності в середньовічній Німеччині пов’язане насамперед з позамовними чинни-ками (релігія, внутрішня і зовнішня політика, соціальний, економічний і культурно-історичний розвиток), заломленими автором епічної поеми «Кудруна» вербально.Ключові слова: середні віки, агресивність, людина, тварина, стихія, слово, власна назва, словосполучення, речення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Мельник, Валерія. "НЕВРОТИЧНА ОСОБИСТІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН В ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (лютий 2020): 51–67. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. У статті досліджується проблема неврозу, який фактично є соціальною хворобою; але якщо більшість психоаналітиків і хочуть абстрактно визнавати цю істину, вони все ж або не бажають, або не здатні зайнятися вивченням тих елементів нашого суспільства, яке породжує цю хворобу. Невротизм є одним із соціальних проявів людської ідентичності, наділеної свідомістю і волею. Насамперед проблема неврозу є актуальною і поширеною в психологічному та релігійно-філософському пізнанні. Проте сьогодні очевидно, що тривожним екзистенціалам (не патологічним, а таким, як страх) ні в екзистенціалізмі, ні в соціальній філософії не було приділено належної уваги. Результати. Наголошується, що невротизм є одним з основних нерозгаданих соціальних феноменів людського існування, що динамічно трансформуються. У сучасній ситуації зміни суспільного устрою і розпаду релігійних та культурних норм, що уособлювали розумність і позитивність, виникають нові форми нейротизму (як, наприклад, страх соціуму, самотності, смерті), нові сфери його прояву. Психологічні та історичні підходи, які вивчали сьогодні, втрачають свою ефективність і значущість, вимагаючи глибокого переосмислення й нових підходів. У межах науково-прагматичної традиції невротизм розумівся як випадковий момент свідомості, тому акцент робився на вивченні способів подолання страху, його причин, підстав і наслідків, метафізичного страху як такого не було. Зроблено висновок, що невротик, як правило, звертається до нас зі скаргами переважно емоційного характеру. Він почуває себе нещасливим. Він досить чуттєвий, а інші люди легко виводять його зі стану душевної рівноваги. У нього може бути почуття власної неповноцінності; він досить часто ображається або роздразнюється; його можуть мучити страхи, якими він неспроможний керувати і які, як він сам знає, є нерозумними. Акцентується увага, що різні почуття невротика сильніші його інтелектуальних здібностей. При зіткненні емоцій з інтелектом, почуття в нього почасти перемагають. Невротик бачить, що він відчуває страх в обстановці, коли, як він знає, ніякої об’єктивної небезпеки не існує; гнів може повністю оволодівати ним, навіть якщо він знає, що його гнів не виправданий або що було б краще в даній ситуації зберігати спокій. Невротик може роками боротися з незрозумілою прив’язаністю до людини або залежністю від неї, хоча та людина, як це відомо невротику, зовсім йому не підходить або навіть згубно впливає на нього. У нього спостерігається сильне емоційно прикрашене прагнення робити те, що, як він сам розуміє, є неправильним або шкідливим; його почуття часто змушують його робити те, що він сам уважає беззмістовним, непотрібним або згубним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

РАБІНОВИЧ, ПЕТРО. "Універсальний канон людських прав". Право України, № 2018/09 (2018): 109. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-109.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність пропонованої статті вбачається насамперед у тому, що гуманістичний, людиноцентричний та миротворчий потенціал Загальної декларації прав людини (Декларація), незважаючи на тривалий, 70-річний період її функціонування, ще й досі не використаний повністю. Зокрема, у різних регіонах світу, у різних країнах тривають масові та грубі порушення основоположних прав людини, зафіксованих у цьому документі, навіть у тих державах, які принаймні номінально погоджуються з його положеннями. Тому конструювання механізмів (як міжнародних, так і національних) розширення впливу цього епохального акта, посилення його дієвості залишаються нагальними завданнями не тільки загальної теорії права, а й інших юридичних наук, зокрема й міжнародно-правової науки. У будь-якому разі сказані 10 грудня 1948 р. тодішньою очільницею Комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН) з прав людини Е. Рузвельт слова про те, що з прийняттям вказаного документа почалася нова ера в історії людства, зобов’язують до подальшого розкриття невичерпаних можливостей Декларації у збагаченні змісту, охороні та захисті людських прав і свобод. Метою статті є характеристика впливу Декларації на здійснюваний ООН розвиток системи всесвітніх міжнародних стандартів прав людини та юридичних інструментів їх забезпечення і захисту. Основна увага приділяється філософсько-концептуальній інтерпретації базового, стрижневого терміно-поняття цього документа – “права людини”. Додатково обґрунтовується дефініція поняття, відповідно до якої основоположні права людини – це певні можливості людини, які необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку за конкретно історичних обставин, об’єктивно обумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені обов’язками інших суб’єктів. В осно ву цього визначення покладено потребовий дослідницький підхід, обстоюваний автором, починаючи з середини 80-х років минулого століття. Акцентується увага на особливій ролі поглядів професора Г. Лаутерпахта стосовно першого доктри нального проекту Міжнародного білля прав людини, опублікованого ним ще 1945 р. Констатується сучасний, значно збагачений склад вказаного Білля та можливості його подальшого розвитку. Автор робить висновок, що для реалізації Декларації, тобто втілення у соціальну практику встановлених у ній “взірців” прав і свобод, було необхідно, по-перше, трансформувати її принципові положення (викладені – хоча б заради досягнення міжнародного консенсусу – у вельми абстрактній, часто-густо оцінювальній формі), у такі більш конкретні нормативні приписи, які можна було би закріпити в юридично обов’язкових угодах та контролювати їх додержання. По-друге, слід було створити певні інституції ООН, на які покладався б такий контроль. Не забезпечена розгалуженою, досить дієвою нормативно-інституційною системою, Декларація справляла б, у кращому випадку, лише морально-політичний вплив на соціальну практику, на здійснення державної влади у країнах світу, насамперед у державах – членах ООН. Однак самого лише такого впливу було би, вочевидь, замало.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Андрєєва, Олена, та Анна Гакман. "Теоретичний базис активного старіння населення України". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 1 (3 липня 2021): 13–18. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.1.13-18.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Активне старіння – це багатовимірна концепція, що стосується ситуації, коли люди продовжують брати участь у формальному ринку праці, займаються неоплаченою продуктивною діяльністю (наприклад, надання допомоги членам сім’ї та волонтерством), живуть здоровим, незалежним та безпечним життям. Отже, політика активного старіння повинна забезпечувати цю різноманітність: надавати можливість для більш тривалого трудового життя, соціальної участі, заохочувати здоровий спосіб життя та передбачати перспективи для самостійного життя. Моніторинг реалізації такої політики потребує комплексного інструменту, який охоплює безліч аспектів активного старіння. Мета. Обґрунтувати теоретичний базис активного старіння в науковому пізнанні. Методи. Аналіз наукової літератури і нормативно-правових документів, порівняння й аналогія. Результати. Досліджено різні трактування дефініцій активного старіння у науковому пізнанні. Теоретичний базис активного старіння зосереджено на тлумаченні понять «старість», «здоров’я», «якість життя», «оздоровча рухова активність». У ході вивчення поняття «старість» було виокремлено види старості, які сприймаються у похилому віці, акцентовано увагу на етапах формування процесу старіння та розкрито нову модель старості, яка базується на принципах ООН. Розглянуто критерії оцінки якості життя, що обумовлюються здоров’ям осіб похилого віку. Означено, що рекреаційно-оздоровча рухова активність забезпечує позитивний вплив на здоров’я людини та допомагає сповільнити процес старіння. Охарактеризовано основні риси нової парадигми старіння. Ключові слова: похилий вік, рухова активність, активне старіння, якість життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Соколов, О. C. "ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПІСТОЛЕТІВ ТА РЕВОЛЬВЕРІВ ПІД 4-ММ ПАТРОН ФЛОБЕРА". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 89 (6 березня 2020): 298–310. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.89.298-310.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті проблемні питання обігу пістолетів, револьверів та патронів калібру 4-мм Флобера в Україні. Проведено порівняльний аналіз нормативного урегулювання обігу цих виробів на території України та в інших країнах, проаналізовано експертну практику досліджень револьверів та патронів калібру 4-мм Флобера в підрозділах Експертної служби МВС України, у ході проведення експериментальних досліджень балістичних характеристик та уражаючих властивостей снарядів 4-мм патронів Флобера визначено характер ударно-контактної взаємодії із балістичним пластиліном, який є імітатором біологічного об’єкта (тіла людини), висунуто пропозиції щодо вдосконалення нормативного урегулювання обігу пістолетів, револьверів та патронів калібру 4-мм Флобера в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Vashchenko, Lidiia S. "УМІННЯ ВЧИТИСЯ — КЛЮЧОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ СУЧАСНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА". Information Technologies and Learning Tools 43, № 5 (17 жовтня 2014): 1–14. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v43i5.1130.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано результати експериментального дослідження рівня сформованості у десятикласників уміння вчитися. В умовах розвитку інформаційного суспільства особливого значення набуває формування компетентності, яка визначається здатністю людини здобувати знання, мобілізувати їх і використовувати у конкретній ситуації. У ході дослідження були визначені взаємопов’язані складові компетентності вміння вчитися, які інтегрують мотиваційні, соціальні, когнітивні та метакогнітивні аспекти процесу навчання. Використовуючи модель компетентності з такими елементами, школярам було запропоновано за 12-бальною шкалою визначити рівень їх власного вміння вчитися за такими складовими: здатність осмислювати важливість навчального процесу; уміння планувати навчальний процес; уміння його організовувати; здатність аналізувати й оцінювати результати навчання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Левандовська, І. В. "СТРАТЕГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 52–58. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3261.

Повний текст джерела

Анотація:

Левандовська І. В. Стратегічна комунікація Конституційного Суду України: політика інформування versus комунікаційна політика. – Стаття. Сьогодні Україна активно формує нові моделі побудови системи стратегічних комунікацій, які є важливою частиною інтеграції до НАТО та Європейського Союзу. Наразі існує гостра проблема ефективної координації суб’єктів стратегічних комунікацій у різнорівневих системах із власною ієрархією та системою прийняття рішень. Основне завдання держави полягає в забезпеченні єдності дій цих структур у межах єдиного вектора діяльності. Стаття присвячена дослідженню особливостей розробки і впровадження Комунікаційної Стратегії Конституційного Суду України. Водночас задля забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина увага зосереджується на важливості комунікації національного органу конституційного контролю з Європейським судом з прав людини та Верховним Судом. З’ясовано різницю між політикою інформування і комунікаційною політикою вітчизняного органу конституційної юстиції. Виявлено, що задля формування єдиних поглядів на право і розуміння правової норми задля захисту прав та свобод доречно включити Конституційний Суд України до переліку судових установ, які можуть звертатись до Європейського суду з прав людини в межах Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окремо увагу приділено взаємодії з Верховним Судом. Встановлено, що наразі вже існує позитивна тенденція вітчизняної судової практики, в ході якої Верховний Суд у своїх постановах застосовує юридичні (правові) позиції Конституційного Суду України за наслідками розгляду конкретних конституційних, що надає більшій кількості потенційних суб’єктів можливість захистити свої права. Зроблено висновок, що в майбутньому такий підхід потрібно розвивати та удосконалювати. На основі проведеного аналізу Конституційному Суду України запропоновано кроки для реалізації Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки в тому числі такі, які можливо реалізувати шляхом внесення змін у чинне законодавство.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Хода людини"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями