Статті в журналах з теми "Харківська наука"

Важливий чинник будь-якого суспільного поступу – наука. Вона не має кордонів і водночас обмежена просторовими рамками. Її творцем є окремі постаті й цілі наукові напрями з вагомими набутками, визнаними в ученому світі. Наука має своїх овіяних заслуженою славою предтеч, що не загубилися у вирі відкриттів, нововведень, гострих дискусій, у неї є незаперечні авторитети, на яких не впливає час з усіма його найвразливішими викликами. Ідеться про зачинателів якогось напряму, відкривачів тієї або тієї теорії. Майже всім відомі закони про спадковість Г. Менделя, теорія відносності А. Ейнштейна, теорія видів Дарвіна, теорема Піфагора або закони класичної механіки І. Ньютона. Та науці притаманна не лише всепланетарність, а й географічна закоріненість. Не становить винятку в цьому еволюційному процесі й лінгвістика. В. фон Гумбольдт, Ф. де Соссюр, Е. Сепір, Б. Уорф – це шановані всім мовознавчим людом постаті. Українська наука про мову не мислиться без таких імен, як П. Беринда, М. Смотрицький чи О. Павловський. Достойними її представниками пізнішого періоду є І. Огієнко, О. Синявський, О. Курило. Донедавна нашу науку впевнено вели вперед М. Жовтобрюх, Л. Скрипник, Г. Удовиченко, С. Бевзенко, а натепер їхню естафету перейняли К. Городенська, П. Гриценко, С. Єрмоленко, А. Загнітко. Цей список, зрозуміла річ, можна продовжувати й продовжувати з огляду на історію й сьогодення.

У статті аналізується етнічний склад населення Харківської губернії в другій половині ХІХ століття. У цей період в регіоні мешкали представники 45 народів. Ґрунтуючись на статистичних даних переписів населення 1864, 1879, 1897 років, автор акцентує увагу на змінах чисельності українців, росіян та євреїв, які у другій половині ХІХ ст. становили більшість населення губернії. Беруться до уваги історичні передумови формування етнічної структури Харківської губернії. Для висвітлення етнічних особливостей населення враховується порубіжне розташування регіону. Звертається увага на вплив транскордонного фактору на формування етнічної структури населення до кінця ХІХ ст. Зауважується, що значна кількість населення під час перепису, визнали рідною мовою російську. Звертається увага на особливості етнічної картини в місті Харкові, де, за даними перепису 1897 року, більшість населення становило російськомовне населення. Це пояснюється загальною тенденцією русифікації. Доведено, що даний процес був обумовлений зростанням чисельності росіян у структурі населення регіону, піднесенням позицій російської мови в галузях промислового виробництва, торгівлі, освіти, науки та поширенням стереотипу про російську мову як про мову розвинену та культурну. Між тим більшість населення Харківської губернії була україномовною. Окрема увага приділяється особливостям становища та динаміці єврейського населення в Харківській губернії. Їх розташування в регіоні, було пов‘язано не тільки із російським законодавством щодо євреїв, а й особливостями їх занять (торгівля, освіта). Історично на території губернії проживали поляки, німці, білоруси, цигани, чисельність яких до кінця ХІХ ст. не перевищувала 1%. Припускається, що для отримання більш достовірних даних щодо етнічної структури Харківської губернії необхідно залучати джерела соціальної історії другої половини ХІХ ст.

У статті наведено досвід реалізації неформальної освіти дорослих у сфері соціальної роботи. Визначено актуальність розвитку різноманітних видів неформальної освіти. Конкретизовано поняття неформальної осві- ти дорослих і визначено його характерні особливості. Наведено ознаки неформального навчання: добровільність, доступність, здобуття у різних місцях і в різних ситуаціях тощо. Виокремлено характеристики неформальної освіти дорослих: орієнтування на освітні запити різних груп населення, мотивацію, внутрішню відповідальність і т. д. Установлено, що неформальна освіта дорослих може здійснюватися різними суб’єктами освітнього про- стору: комерційними недержавними організаціями, неформальною освітою у «третьому секторі» та держав- ними установами. У статті висвітлено досвід неформальної освіти дорослих за умов освітнього середовища Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (КЗ «ХГПА» ХОР). Зокрема, охарактеризовано створену в академії систему гендерної просвіти, спрямовану на підвищення рівня гендерної грамотності фахівців із соціального і соціально-правового захисту та надання соціальних послуг: персоналу уповноваженого органу з питань пробації, волонтерів пробації; працівників територіальних центрів соціального обслуговування, державних і не державних соціальних служб; працівників соціально-психологічної служби закладів середньої та вищої освіти, викладачів вищої школи, які опікуються підготовкою майбутніх соціальних працівників тощо. До викладання були залучені висококваліфіковані фахівці: експертки з гендерних питань, тренерки, досвідчені викладачі, доктори та кандидати наук. Перспективним напрямом подальшого наукового пошуку може бути здійснення порівняльного аналізу закордонного та вітчизняного досвіду, а також концепцій і стратегій розвитку освіти дорослих.

У спогадах йдеться про майже побутові епізоди життя видатного українського літературознавця Леоніда Генріховича Фрізмана (1935–2018), який створив Харківську наукову школу дослідників російської літератури та літературної критики. Наука була майже провідною, якщо не провідною, іпостассю життя Л. Г. Фрізмана. Під його науковим керівництвом захищено понад 50 кандидатських та 3 докторських дисертацій. Однак найголовнішим у його житті було те, що він був хорошою людиною.

Виробнича типологія і сільськогосподарське районування – один із найдавніших і найактуальніших напрямів географічної науки, який намагається вирішити проблему відповідності наявної спеціалізації природним можливостям території. На сьогодні спеціалізація головного масиву господарств лісостепової зони (понад 85 % загальної кількості) наближається до монокультурної (виробництво зернових та олійних культур). Це стало наслідком того, що ринкова економіка за останні 20 років об’єктивно «вимила» з переліку галузей спеціалізації галузі тваринництва, які завжди (за рахунок органічних добрив) забезпечували екологічну стабільність агроекосистем. Сучасні ж дослідження з енергетики агроекосистем свідчать про можливість екологізації сільськогосподарського виробництва саме за рахунок диверсифікації його спеціалізації. Об’єктивні умови для цього створює сама природа, «закладаючи» в кожний природний ландшафт відповідний агрокліматичний потенціал. Головне завдання пропонованої статті - відповідь на запитання: наскільки реальна спеціалізація сільськогосподарських підприємств Харківської області відрізняється від природно зумовленої. Визначним бачиться те, що подібні дослідження автор проводив на території області (в руслі написання кандидатської дисертації) 30 років тому. Це дало змогу порівняти стан агроекосистем тридцятирічної давнини з теперішнім. Стаття стала продовженням авторського циклу праць, присвячених дослідженню впливу виробничої типології сільського господарства на екологічний стан агроекосистем.

The paper deals with the history of studies of the Dniepr-Donets valley aquatic and wetland flora. This article covers the period of 18 and 19 centuries. According to the results of the study , the first reliable data about aquatic and wetland flora dated mid-late 17th century. I. Guildenstendt and D.I. Bagaliy published the fragmentary data on the flora composition of Slobidska Ukraine from the end of the 16th to the beginning of the 17th century. The new stage of botanical studies in the region was connected with the foundation of the Kharkiv University in 1804. K.F. Ledebur published "Flora Rossica sive enumeration plantarum in totis Imperi Rossici provincis Europaeis, Asiaticia et Americanis hucusque observatarum" in 1842–1853. It also contains some data for the small part of the Kharkiv province. The first fundamental monograph is "Conspectus plantarum…", published in 1859 by V.M. Chernjajev. The list includes 1769 species. The Natural Researchers Society was founded in 1869 in Kharkiv University. The members of this organization provided numerous botanical expeditions. The analysis of literature sources of 19th century revealed thatthat despite the active study of flora and vegetation of the region, or its individual administrative territories we do not know any specialized floristic work on the study of flora and vegetation of water bodies and wetlands. However, the analysed publications contain important historical information on the distribution of rare regional species. Most of them are currently either extinct or critically endangered, e.g. Calla palustris, Callitriche stagnalis, Drosera rotundifolia, Ledum palustre, Limnanthemum nymphoides, Trapa natans, Oxycoccus palustris etc. Thus, the period from the end of the 16th to the end of the 19th century is a period of the floristic researches of the Kharkiv region and adjacent territories. The main researchers were V.M. Chernjajev, I. Kovalevsky, K.S. Gornytsky, V.I. Taliev, P.M. Nalyvaiko with the exception of some works in a new area of research – applied, which began to appear only in the late 19th century. Key words: hygrophilous flora, ecological groups, vascular plants, plant lists, Kharkiv province. У статті розглянуто історію дослідження флори водойм та перезволожених територій східної частини Дніпровсько-Донецької западини у XVIII-ХІХ столітті. За результатами проведеного літературного пошуку встановлено, що першими достовірними даними, які містять інформацію про флору регіону датуються серединою-кінцем ХVIІ століття є флористичні дослідження академіка Й.А. Гюльденштедта та, пізніше, українського історика, філософа Д.І. Багалія, публікують фрагментарні дані щодо складу флори Слобідської України станом на кінець XVI – початок XVII століття. Розквіт ботанічних досліджень в регіоні був пов’язаний з відкриттям у 1804 році Харківського університету. Саме з цього часу починається планомірне дослідження флори Харківської губернії та її окремих повітів. Фундаментальною піонерною роботою, що й натепер є еталоном та відправною точкою для аналізу флори території колишньої Харківської губернії, стала праця В.М. Черняєва «Конспект растений…», опублікована у 1859 році. Чисельні тривалі ботанічні екскурсії з дослідження флористичного різноманіття в цей період відбуваються завдяки активній діяльності Товариства дослідників природи при Харківському Імператорському університеті, яке було засновано у 1869 році та зробило значний вклад у розвиток ботанічної науки Лівобережної України. В цей час публікуються анотовані списки, або наводиться загальна характеристика рослинного покриву в численних природничих роботах. У 1791 (1891) р. виходить праця Й.А. Гюльденштедта «Reisen durch Russland», що містить окремі флористичні дані для незначної частини Харківської губернії; у 1842–1853 роках К.Ф. Ледебур публікує «Flora Rossica sive enumeration plantarum in totis Imperi Rossici provincis Europaeis, Asiaticia et Americanis hucusque observatarum», що також містить окремі ботанічні відомості для незначної частини Харківської губернії. Лише у 1859 році виходить класична праця В.М. Черняєва щодо флори Харківської губернії та суміжних територій (містить 1769 видів). Проведений аналіз літературних джерел ХІХ століття виявив, що незважаючи на активне дослідження флори та рослинності регіону або його окремих адміністративних територій, жодна спеціалізована флористична робота щодо вивчення флори та рослинності водойм та перезволожених місцезростань нам не відома. Проте у досліджених роботах міститься важлива історична інформація щодо розповсюдження рідкісних для регіону видів, які на теперішній час або зникли, або знаходяться на межі зникнення: Calla palustris, Callitriche stagnalis, Drosera rotundifolia, Ledum palustre, Limnanthemum nymphoides, Trapa natans, Oxycoccus palustris та деякі інші. Загалом період з кінця XVI до кінця ХІХ століття у ботанічних дослідженнях території Харківської та суміжних областей, що територіально належать до східної частини Дніпровсько-Донецької западини, можна охарактеризувати як флористичний період, де головними дослідниками були: В.М. Черняєв, І. Ковалевський, К.С. Горницький, В.І. Талієв, П.М. Наливайко, за виключенням окремих робіт з нового напряму досліджень – прикладного, які починають з’являтись лише наприкінці ХІХ століття. Ключові слова: гігрофільна флора, екологічні групи, судинні рослини, флористичні списки, Харківська губернія.

Досліджено життя і творчість вітчизняного астронома М. С. Саврона, фахівця в галузі зоряної астрономії. Проаналізовано наукову діяльність вченого, сфокусовану на вивченні Сонця, великих позагалактичних об’єктів, малих планет, фотометричних дослідженнях нових зір та всебічних дослідженнях змінних зір, спостереженнях сонячних і місячних затемнень; регулярних спостереженнях прозорості земної атмосфери та дослідженнях довгоперіодичних комет. Основні віхи наукової біографії М. С. Саврона реконструйовані на тлі процесу становлення і розвитку Харківської астрономічної обсерваторії у 20–30-ті роки ХХ ст. Розглянуто адміністративно-педагогічну діяльність вченого в Харківському державному університеті імені О. М. Горького, Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди, інших установах. Висвітлено участь М. С. Саврона в організації Ради наук у Харкові та його роботу в Науково-технічній управі під час німецької окупації міста у 1941–1943 рр. Публікація ґрунтується на документах державних та відомчих архівів.

Розглянуто науково-дослідницьку діяльність астрономічної обсерваторії Харківського університету упродовж 1900–1917 рр. Метою роботи є здійснення комплексного історико-наукового дослідження розвитку астрономії у Харкові у визначений період. Застосовано спеціальні методи, використання яких дозволило визначити основні віхи розвитку харківської астрономії, розкрити змістовність наукового доробку представників університетської обсерваторії. Зокрема, проаналізовано публікації: Б. П. Герасимовича, М. М. Євдокимова, В. В. Каврайського, Б. І. Кудревича, Л. О. Струве, В. Г. Фесенкова. Розглянуто тематику та напрями їх наукових досліджень з вивчення активності Сонця та змінних зорь, визначення річних паралаксів окремих зорь та координат приполярних зорь, результатів спостережень сонячних та місячних затемнень, здійснення спостережень за допомогою горизонтальних маятників Ребер-Пашвіца, фотографування комет та великих планет. Висвітлено питання функціонування Школи-майстерні точної механіки при університетській обсерваторії. Проведене дослідження продовжує проблематику робіт з історії розвитку вітчизняної астрономічної науки і є одним з важливих етапів на шляху до вивчення історії астрономії у Харкові періоду 1900–1917 рр. на прикладі астрономічної обсерваторії Харківського університету. Передбачається, що матеріали дослідження будуть використані у науково-дослідній роботі з історії астрономії у Харкові першої половини ХХ ст.

Стаття аналізує історичний контекст письмових свідчень дітей періоду Другої світової війни на Харківщині та, спираючись на оригінальну джерельну базу – письмові шкільні твори дітей Харкова та Харківської області, обґрунтовує необхідність використання науковцями наративів дитячих спогадів. Твори школярів Харківщини, які об`єднані темою "Мої переживання під час окупації", є надзвичайно великим пластом різноманітної інформації про події в період з 1941 по 1943 р., свідками яких стали діти. Шкільні твори як письмові свідчення про пережите – специфічна та унікальна група джерел спогадів про дитинство. Незважаючи на масовість і схожість спогадів, кожен з авторів розповідав про свої переживання, емоційний досвід, не розраховуючи на оприлюднення їх пам'яті про війну, що є особливо цінним. Хоча тема окупації Харківщини привертає увагу дослідників вже не один десяток років, велика кількість подій та явищ залишається поза їх увагою. Особливо це стосується практик повсякденності на окупованій території та подій в містах та селах області, яким не приділяється належної уваги, бо інтерес науковців зосереджений на дослідженні самого міста Харкова та подій військового значення. Рухаючись в руслі сучасної історичної науки, доцільно перейти до вивчення історії невеликих міст та сел, а також життя дітей, літніх людей, полонених, використовуючи в тому числі дитячи спогади як цінне письмове джерело.

Унаслідок прийнятих комуністичною партією рішень про посилення пропаганди радянського способу життя закордоном і залучення до цього процесу громадськості в радянській Україні наприкінці 1950-х – 1960-ті рр. було створено Українське товариство дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами(УТДКЗ). Воно мало обласні і міські відділення. Значний інтерес харківської громадськості до німецької мови і культури, наявність громадської просвітницької організації – Клубу друзів німецької мови (пізніше Клуб друзів НДР) зумовили створення у 1968 році Харківського міського відділення Товариства дружби з Німецькою демократичною республікою(ХМВТД). Діяльність Товариства відбувалася в рамках визначених статутом УТДКЗ і під контролем ідеологічного відділу обкому партії. Товариство складалося з колективних членів, серед яких були вищі навчальні заклади, підприємства, середні школи міста. «Клуб друзів НДР» був найактивнішим колективним членом ХМВТД і виконував більшість завдань, що стояли перед Товариством. Основними формами роботи були: зустрічі делегацій («потягів дружби») та окремих діячів культури, науки, техніки; проведення днів культури, урочистих зборів, присвячених річниці утворення НДР, вечорів німецької літератури, музики, театру; експонування виставок зарубіжних громадських організацій; шефська робота над студентами з Німеччини; відсилання закордон виставок, кінокартин, матеріалів для преси. Пропагандистсько-ідеологічний аспект в діяльності Товариства був обов’язковим, що позначалося на тематиці зустрічей і екскурсій, але ж міжособистісне спілкування сприяло встановленню теплих людських відносин. Актив товариства намагався неформально підходити до виконання своїх обов’язків. Члени Товариства з задоволенням виконували свою роботу, спілкувалися з гостями з НДР у неформальних обставинах, своїми руками готували сувеніри, організовували вечори і концерти, готували доповіді на різні теми, листувалися з німецькими друзями. Для цього вони вчили і постійно вдосконалювали німецьку мову.

В статті наведені результати досліджень в 2017 та 2018 роках роботи дослідного зразка спеціальної сівалки на базі «Vega-8 Profi» для сумісних посівів зернових та бобових кормових культур. Дослідження проводились в виробничих умовах двох дослідних господарств - інституту Північного Сходу національної академії аграрних наук України в Харківський (2017 рік) та Сумській (2018 рік) областях. При дослідженнях, які проводились відповідно до розробленої програми та методики, визначались показники якості роботи сівалки, вплив сумісного посіву кукурудзи та сої на врожайність силосної маси, а також вплив отриманої силосної маси на продуктивність корів. Цінність сумісних посівів полягає в ефективному використанні земельних площ, а також більш якісному складу кормів. Найбільш ефективними є сумісні посіви кормових культур з бобовими, які не тільки збагачують ґрунт азотом, що утворюється на коренях бобових, а і збільшують кількість білка та протеїну в кормовій одиниці. Крім визначення переваг та позитивних сторін в роботі дослідного зразка сівалки, фіксувалися відмови та недоліки в роботі сівалки, які стали підставою для подальшого удосконалення її конструкції. Узагальнюючи результати дворічних досліджень роботи сівалки показали, що сумісні посіви кукурудзи та сої забезпечують урожайність силосної маси на 30% вище, ніж при посівах тільки кукурудзи. Відповідно до програми досліджень, у 2018 році вивчався вплив силосної маси сумісних посівів на продуктивність корів. Методом господарського обліку визначались надої молока та його якість за умови, що в раціоні корів був силос сумісних посівів кукурудзи та сої, а також приріст ваги при відгодівлі телиць силосом з сумісних посівів. Годівля корів отриманим силосом забезпечила підвищення удою та жирності молока та приріст ваги при відгодівлі телиць в порівнянні з силосом тільки кукурудзи.

PROSOPOGRAPHY OF KHARKIV MEDICAL INSTITUTE IN 1945–1991 Ilin V. The article aims to determine and consider the typical features of the key healthcare organizers in the post-war Soviet Kharkiv. The author created the collective portrait of 15 prominent physicians, scholars and administrators who got education or made a career at Kharkiv Medical Institute. In particular the origin, work path, professional achievements and civic activity were taken into account. As a result the author came to such conclusions: pre-war repressions and the WWII caused the gap of generations in the medical community despite preservation of the certain scientific schools; the relative separation of duties on public-administrative and scientific was noticeable among the healthcare organizers; engagement of women to the healthcare management became widespread; formation of the post-war generation of healthcare administrators was influenced by war outcomes, isolation of a medical science and education, ideological pressure, formal mandatory public activity and importance of informal party and professional ties for the career advancement. The preliminary set of personal qualities typical for the post-war generation of medical administrators was distinguished in comparison with qualities of their teachers – representatives of the last pre-Soviet generation. The prospects of the further studies were outlined such as study of informal vertical and horizontal relations at Kharkiv Medical Institute. Key words: Kharkiv Medical Institute, post-war era, prosopography, Soviet healthcare. Резюме. ПРОСОПОГРАФІЯ ХАРКІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ В 1945–1991 pp. Ільїн B. Метою статті є визначення та розгляд типових рис ключових організаторів охорони здоров’я в післявоєнному Харкові. Автор створив колективний портрет 15 видатних лікарів, науковців та керівників, які отримали освіту або зробили кар’єру в Харківському медичному інституті. Зокрема, було взято до уваги походження, трудовий шлях, професійні досягнення та громадська активність. У результаті автор дійшов таких висновків: довоєнні репресії та Друга світова війна зумовили розрив поколінь в медичній спільноті попри збереження окремих наукових шкіл; відносний поділ обов’язків на суспільно-адміністративні та наукові був помітним серед організаторів охорони здоров’я; поширеним стало залучення жінок до управління охороною здоров’я; на формування післявоєнного покоління адміністраторів охорони здоров’я вплинули наслідки війни, ізоляція медичних науки та освіти, ідеологічний тиск, формально обов’язкова громадська активність і важливість неформальних партійних й професійних зв’язків для кар’єрного просування. Було визначено попередній перелік особистих рис післявоєнного покоління медичних керівників порівняно з рисами їхніх вчителів – представників останнього дорадянського покоління медиків. Окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема, вивчення неформальних вертикальних і горизонтальних відносин у Харківському медичному інституті. Ключові слова: післявоєнна доба, просопографія, радянська охорона здоров’я, Харківський медичний інститут. Резюме. ПРОСОПОГРАФИЯ ХАРЬКОВСКОГО МЕДИЦИНСКОГО ИНСТИТУТА В 1945–1991 ГГ Ильин B. Целью статьи является определение и рассмотрение типичных черт ключевых организаторов здравоохранения в послевоенном Харькове. Автор создал коллективный портрет 15 выдающихся врачей, ученых и руководителей, которые получили образование или сделали карьеру в Харьковском медицинском институте. В частности, во внимание было принято происхождение, трудовой путь, профессиональные достижения и общественная активность. В результате автор пришел к следующим выводам: довоенные репрессии и Вторая мировая война обусловили разрыв поколений в медицинском сообществе несмотря на сохранение отдельных научных школ; среди организаторов здравоохранения наблюдлось относительное разделение обязанностей на общественно-административные и научные; распространенным стало привлечение женщин к управлению здравоохранением; на формирование послевоенного поколения администраторов здравоохранения повлияли: последствия войны, изоляция медицинских науки и образования, идеологическое давление, формально обязательная общественная активность, важность неформальных партийных и профессиональных связей для карьерного продвижения. Был определен предварительный перечень личных качеств послевоенного поколения медицинских руководителей в сравнении с качествами их учителей – представителей последнего досоветского поколения медиков. Очерчены перспективы дальнейших исследований, в частности, изучение вертикальных и горизонтальных отношений в Харьковском медицинском институте. Ключевые слова: послевоенная эпоха, просопография, советское здравоохранение, Харьковский медицинский институт.

Незважаючи на позитивний досвід використання вільного програмного забезпечення (ВПЗ) в освіті у країнах ближнього та далекого зарубіжжя, в Україні досі не прийнято відповідної концепції. Водночас зусиллями ентузіастів у закладах освіти України ВПЗ все ж таки використовують. Через відсторонену позицію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України немає докладної інформації про досвід використання ВПЗ в освіті. Завдяки тому, що у Львівському національному університеті імені Івана Франка 1-6 лютого 2011 р. відбулась доволі представницька міжнародна науково-практична конференція «FOSS Lviv-2011», з’явилась можливість проведення аналізу використання ВПЗ у ВНЗ України. Доповіді [1], подані на цю конференцію можна згрупувати за такими напрямками:1. Дистанційне навчання. Цій тематиці присвячено десять доповідей:– «Розроблення електронного деканату для системи управління дистанційним навчання MOODLE» – Артеменко В. Б., Львівська комерційна академія;– «Вибір платформи дистанційного навчання» – Коцаренко М. В., Бойко О. В., Львівський нац. мед. ун-т ім. Данила Галицького;– «Використання контрольно-діагностичної програми iTest у ході моніторингу якості процесу навчання старшокласників» – Макаренко І. Є., Мерзлікін П. В., Криворізький держ. пед. ун-т;– «Використання системи Moodle для організації контролю знань майбутніми вчителями-гуманітаріями» – Маркова Є. С., Бердянський держ. пед. ун-т;– «Тестування в Moodle як елемент менеджменту якості освіти: перший досвід» – Сергієнко В. П., Сліпухіна І. А., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Особливості програмного забезпечення в електронному навчанні» – Жарких Ю. С., Лисоченко С. В., Сусь Б. Б., Третяк О. В., Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка;– «Інформаційно-аналітична система управління навчальним процесом ВНЗ на базі Moodle» – Триус Ю. В., Черкаський держ. технол. ун-т;– «Використання CMS JOMLA! та LCMS MOODLE у ВНЗ» – Франчук В. М., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Локалізація системи MOODLE» – Франчук В. М., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Застосування вільного програмного забезпечення для дистанційного навчання у вищих навчальних закладах» – Захарченко В. М., Шапо В. М., Одеська нац. морська академія;2. Використання систем комп’ютерної математики. Шість доповідей можна зарахувати до математичної тематики:– «Використання вільно-поширюваного ПЗ математичного призначення в університеті» – Бугаєць Н. О., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Вільно-поширювані системи комп’ютерної математики в освіті і науці» – Лазурчак І. І., Кобильник Т. П., Дрогобицький держ. ун-т ім. І. Франка;– «Використання комп’ютерних математичних систем у професійній підготовці майбутнього вчителя математики» – Лов’янова І. В., Криворізький держ. пед. ун-т;– «Моделювання задач електротехніки у XCOS» – Філь І. М., Донецький нац. техн. ун-т;– «Розробка і використання web-інтерфейсів для роботи з системами комп’ютерної математики» – Чичкарьов Є. А., Приазовський держ. техн. ун-т;– «Про комп’ютерний супровід викладання геометрії» – Яхненко І. В., Лутфулін М. В., Полтавський нац. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка;3. Загальні питання використання ВПЗ в освіті. Цій тематиці присвячено сім доповідей:– «Використання вільного програмного забезпечення в навчанні та наукових дослідженнях у Львівському національному університеті імені Івана Франка» – Апуневич С. Є., Злобін Г. Г., Рикалюк Р. Є., Шувар Р. Я., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Використання вільного програмного забезпечення в системі дистанційної освіти» – Воронкін О. С., Луганський держ. ін-т культури і мистецтв;– «Вільно-поширюване програмне забезпечення курсу “Нові інформаційні технології” для студентів спеціальності “Біологія”» – Єфименко В. В., НПУ ім. М. П. Драгоманова;– «Використання вільного програмного забезпечення у професійній підготовці майбутніх інженерів» – Покришень Д. А., Дрозд О. П., Сподаренко І. Й., Чернігівський держ. технол. ун-т;– «Про досвід використання ОС у навчальному процесі Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького» – Риковський П. А., Львівський нац. мед. ун-т ім. Данила Галицького;– «LINUX та VIRTUAL-BOX у навчанні абстрактних понять теорії операційних систем» – Спірін О. М., Сверчевська О. С., Житомирський держ. ун-т ім. І. Франка;– «З досвіду використання вільного програмного забезпечення при вивченні інформатики» – Харченко В. М., Ніжинський держ. ун-т ім. М. Гоголя;4. Використання відкритих засобів програмування. Ця група нараховує чотири доповіді:– «Використання відкритих програмних засобів в процесі навчання статистичним дисциплінам» – Коркуна Т. Й., Самбірський технікум економіки та інформатики;– «Построение практикумов по программированию и архитектуре ЭВМ на базе GNU/LINUX» – Костюк Д. А., Брестський держ. техн. ун-т;– «Розрахунок фотоіонізаційних моделей небулярного газу в ОС LINUX UBUNTU 10.10 та WINDOWS 7» – Мелех Б. Я., Тишко Н. Л., Коритко Р. І., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Реалізація розподілених обчислень на основі грід-платформи з відкритим кодом BOINC» – Шийка Ю. Я., Шувар Р. Я., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Реалізація високопродуктивної обчислювальної системи на базі ОС LINUX» – Шувар Р. Я., Бойко Я. В., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;5. Розробка програмного забезпечення. Цій тематиці посвячено сім доповідей:– «Комплекс програм для лазерних спостережень штучних супутників Землі» – Мартинюк-Лотоцький К. П., Білінський А. І., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Розробка системи спектральної діагностики димової плазми» – Сподарець Д. В., Драган Г. С., Одеський нац. ун-т імені І. І. Мечнікова;– «Використання вільного програмного забезпечення для створення програми керування інформаційним автоматом» – Злобін Г. Г., Скляр В., Чмихало О., Шевчик В., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Використання бібліотеки класів GEANT4 в ОС Linux у розробці програмного забезпечення для моделювання процесів взаємодії випромінювання з речовиною» – Малихіна Т. В., Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна;6. Окремі доповіді. І, нарешті, п’ять доповідей не можна віднести до жодного перерахованого вище напряму:– «Інформаційна технологія управління навчальним навантаженням у вищих навчальних закладах» – Гриценко В. Г., Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького;– «Про досвід використання офісного пакету OpenOffice.org.ukr в курсі інформатики для економічних і юридичних спеціальностей ВЗО» – Злобін Г. Г., Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;– «Досвід використання редактора Gimp при вивченні курсу “Комп'ютерна графіка і дизайн”» – Матвієнко Ю. С., Полтавський нац. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка;– «Використання програми GANTPROJECT для побудови календарних графіків при розробці ПВР» – Грицук Ю. В., Меліхов О. І., Донбаська академія будівництва і архітектури;– «Вільне ПЗ для підготовки наукових текстів і презентацій» – Лутфулін М. В., Моторний М. І., Полтавський нац. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка.Отже, можна констатувати як широкий спектр використання ВПЗ в українських закладах освіти – від дистанційного навчання до розробки відкритого програмного забезпечення, так і широку географію використання ВПЗ від Луганська на сході до Львова на заході та від Чернігова на півночі до Одеси на півдні.

Період к. XIX — початку XX століття характеризувався підйомом громадського інтересу до вітчизняної літератури і науки в Україні. Зросла кількість науково-дослідних організацій, в яких працювала плеяда видатних учених. Вивчення історичних матеріалів показало, що багато хто з українських учених у цей період досягли всеросійської і навіть європейської популярності. Серед них: засновник київської школи теоретичної фізики М. О.Умов, харківські математики О. М. Ляпунов, В. А. Стеклов, В. Г. Імшенецький, хімік М. М. Бекетов, ембріолог О. О. Ковалевський, мікробіолог І. І. Мечніков та ін. Передова наукова громадськість звертала увагу на роль університетів і наукових об’єднань у поширенні наукових знань. Так, М. Ф. Сумцов підкреслював, що наука — це основа благополуччя суспільства, його незалежності і прогресу, відзначав, що стан науки, її спрямованість і рівень переважно визначають основні закономірності і динаміку розвитку суспільства [143]. Вчений констатував, що народи, які відстають у науках, приречені на поразку і зникнення, оскільки стають неконкурентноспроможними.

Період к. XIX — початку XX століття характеризувався підйомом громадського інтересу до вітчизняної літератури і науки в Україні. Зросла кількість науково-дослідних організацій, в яких працювала плеяда видатних учених. Вивчення історичних матеріалів показало, що багато хто з українських учених у цей період досягли всеросійської і навіть європейської популярності. Серед них: засновник київської школи теоретичної фізики М. О.Умов, харківські математики О. М. Ляпунов, В. А. Стеклов, В. Г. Імшенецький, хімік М. М. Бекетов, ембріолог О. О. Ковалевський, мікробіолог І. І. Мечніков та ін. Передова наукова громадськість звертала увагу на роль університетів і наукових об’єднань у поширенні наукових знань. Так, М. Ф. Сумцов підкреслював, що наука — це основа благополуччя суспільства, його незалежності і прогресу, відзначав, що стан науки, її спрямованість і рівень переважно визначають основні закономірності і динаміку розвитку суспільства [143]. Вчений констатував, що народи, які відстають у науках, приречені на поразку і зникнення, оскільки стають неконкурентноспроможними.

Стисло висвітлено основні біографічні віхи й творчий доробок професора К.І. Бодні – відомого лікаря-паразитолога, педагога, науковця, заслуженого діяча науки та техніки України, завідувачки кафедри медичної паразитології та тропічних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Статтю присвячено дослідженню ролі ціннісно-мотиваційної сфери особистості українських зимівників в процесі адаптації до життєдіяльності на Українській антарктичній станції «Академік Вернадський». Актуальність обраної теми ґрунтується на тому факті, що Україна є однією з 19 країн світу, що мають на шостому континенті, Антарктиді, постійно діючі антарктичні станції. Члени Українських антарктичних експедицій виконують наукові дослідження з таких галузей наук, як біологія, гідрометеорологія, геофізика, геологія, інженерія, психологія, психофізіологія. Зимівникам доводиться працювати в екстремальних умовах, які пов’язано з впливом на людину низьких температур, зсуву часових і світлових поясів, сенсорної депривації, психологічних особливостей роботи і відпочинку в обмеженому колективі тощо. Метою статті є теоретичне обґрунтування та емпіричне доведення ролі ціннісно-мотиваційної сфери особистості в процесі адаптації українських зимівників до життєдіяльності в умовах Антарктики. Проаналізовано наукові розробки вітчизняних і зарубіжних дослідників, що займаються проблемою адаптації до життєдіяльності в екстремальних умовах. Уточнено поняття адаптації та адаптивності до екстремальних умов; обґрунтовано та описано методологічний інструментарій дослідження. Проведено емпіричне дослідження щодо виокремлення груп високої, середньої та низької адаптивності до життєдіяльності в екстремальних умовах Антарктики; визначено критерії для виділення груп різного рівня адаптивності: кількість зимівель, соціометричний рейтинг, наявність якостей особистості, необхідних для життєдіяльності в екстремальних умовах. Визначено роль ціннісно-мотиваційної сфери у представників кожної групи. Доведено, що в зимівників високого рівня адаптивності переважають професійні цінності; у зимівників середнього та низького рівнів адаптивності – пізнавальні цінності; також для зимівників низького рівня адаптивності велику роль мають цінності матеріального характеру. Література Гордєєв, А.Д. (2016). Розробка інформаційної технології процесу професійного відбору операторів екстремальних видів діяльності. Технологічний аудит та резерви виробництва, 5/1(31), 11–16. Даниленко, Н.В. (2019). Теорія інстинктів В.І. Гарбузова як ресурс особистості. Матеріали ІІІ міжрегіон. наук.-практ. конф. (каталог психотехнологій; тези доп.) «Харківський осінній марафон психотехнологій» (м. Харків, 26 жовтня 2019 р.), (с. 99–102). Харків : Діса плюс. Ларссен, Е.Б. (2016). На пределе. Неделя без жалости к себе. Москва : Манн, Иванов и Фербер. Маклаков, А.Г. (2017). Общая психология: учебное пособие для студентов вузов и слушателей курсов психологических дисциплин. Санкт-Петербург : Питер. Мирошниченко, О.А. (2016). Роль темперамента зимовщика в процессе адаптации к условиям жизнедеятельности в Антарктике. Наука i освіта. Психологія: наук.-практ. журнал, 7/CXXХVІІІ, 126–132. Мірошниченко, О.А., Гуцуляк, О.П., & Марченко, О.В. (2018). Впровадження діагностичних процедур і тренінгових програм у психологічну підготовку та реабілітацію зимівників. Український антарктичний журнал, 16, 178–187. Мірошниченко, О.А., & Пасічник, І.Д. (2020). Готовність українських зимівників до життєдіяльності на антарктичній станції. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. 10(55), 58–67. Моісеєнко, Є.В., Мірошниченко, О.А., Мадяр, С.А., Розова, К.В., Кузовик, В.Д., Ковалевська, О.Е., та ін. (2019). Технології діагностики і прогнозу психофізіологічного статусу для відбору фахівців до роботи в екстремальних умовах (методичні рекомендації). Київ : НТР «Антарктика». Налчаджян,А.А. (2010). Психологическая адаптация: механизмы и стратегии. Москва : Эксмо. Пишнов, Г.Ю. (2011). Підходи до оцінки ступеня вигоряння у осіб з напруженою працею за допомогою логістичних моделей. Український медичний часопис, 3, 101–105. Райгородский, Д.Я. (2008). Практическая диагностика. Методики и тесты: учеб. пособие. Самара : «БАХРАХ-М». Сидоренко, Е.В. (2007). Методы математической обработки в психологии. Санкт-Петербург : Речь. Фресс, П., & Пиаже, Ж. (1975). Экспериментальная психология. Москва : Прогресс. Bakhmutova, L. (2019). Factors and models of interpersonal interaction of participants in long-term Ukrainian Antarctic Expeditions. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 36(6), 48–55. Mehta, , & Chugh, G. (2011). Achievement Motivation and Adjustment in Members of Indian Scientific Expedition to Antarctica. Psychological Studies, 56(4), 404–409. https://doi.org/10.1007/s12646-011-0109-7 Moiseyenko, E., Sukhorukov, V., Pyshnov, G., Mankovska, I., Rozova, K., Miroshnichenko, O. et al. (2016). Antarctica challenges the new horizons in predictive, preventive, personalized medicine: preliminary results and attractive hypothesis for multidisciplinary prospective studies in the Ukrainian “Akademik Vernadsky” station. EPMA Journal, 7(1), 11. https://doi.org/10.1186/s13167-016-0060-8

Доктор філологічних наук, професор Михайло Федосійович Гетманець фахівець з історії російської і української літератури XIX–XX століть, «Слова о полку Ігоревім», літературного краєзнавства. Метою роботи є аналіз розвитку М.Ф. Гетманця як вченого, дослідника, літературознавця, педагога, засновника власної наукової школи. Кандидатська дисертація М.Ф. Гетманця «Творчість П.А. Павленка» і докторська дисертація «А.С. Макаренко і концепція нової людини в радянській літературі 1920–30-х років» свідчать про нові погляди автора на усталені питання. М.Ф. Гетманець надрукував понад 17 книг, 300 статей, бро-шур, тез. Головними з них є монографії: «Таємниця річки Каяли», мемуари: «Про себе і про час», книги: «Про Харків і не тільки», «Роздуми педагога», «Історія як педагогіка», «Педагогічні етюди», «Про рідну мову». Коло наукових інтересів дослідника різноманітне, тематика захище-них під керівництвом М.Ф. Гетманця докторських дисертацій (О.В. Кеба, О.М. Ніколенко, І.С. Маслов, О.С. Силаєв, В.І. Мацапура, С.В. Бесчетнікова, О.Г. Ткаченко) і 15 кандидатських дисертацій свідчить про широту його наукових пошуків. Понад п’яти книг і більше тридцяти статей присвячені дослідником «Слову о полку Ігоревім». Книга М.Ф. Гетманця «Таємниця річки Каяли» перевидавалася три рази, в ній проаналізовані результати походу князя Іго-ря Святославовича в 1185 році, вперше вченим були організовані широко-масштабні польові дослідження на місцях передбачуваного походу. М.Ф. Гетманець – дослідник літературного процесу на Харківщині. Три випуски довідника «Літературна Харківщина», що містить понад 500 імен, викликали великий інтерес дослідників. В останніх книгах М.Ф. Гетманця відстоюються його погляди публіциста. У роботі ми прийшли висновку, що розвиток наукової творчості М.Ф. Гет-манця, захопленого своїм предметом дослідження, його академічні роботи, наукова школа – результат життєвої працьовитості, самодисципліни, таланту. Вчений – надбання науки, яким має право пишатися Україна і Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди.

У статті представлено досягнення Інституту професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. Наведено перспективні напрями реалізації провідних завдань Інституту щодо наукового і методичного супроводу інноваційного розвитку системи професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти. Схарактеризовано здобутки вчених Інституту професійно-технічної освіти НАПН України у суверенній державі, взаємодію наукової установи з закладами професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, організаціями-партнерами, стейкхолдерами. Показано конструктивну взаємодію Інституту з навчально-методичними центрами професійно-технічної освіти у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Кіровоградській, Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Черкаській областях, що здійснюється 15 років згідно з укладеними угодами. Звернуто увагу на ключові завдання, які постають перед сучасною системою професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, та її пріоритети, що зумовлені утвердженням незалежності нашої країни.

У повідомленні репрезентовано результати Міжнародного круглого столу «Якість сучасної освіти в контексті постнекласичної парадигми: методологія, теорія, практика» («Jakość współczesnej edukacji w kontekście postnieklasycznego paradygmatu: metodologia, teoria, praktyka»), ініційованого Національною академією педагогічних наук України, Відділенням професійної освіти і освіти дорослих НАПН України та Харківським національним педагогічним університетом імені Г.С. Сковороди. Захід відбувся 8-9 листопада 2021 року на базі ХНПУ імені Г.С. Сковороди за участю українських і польських дослідників, зокрема представників Академії спеціальної педагогіки ім. Марії Ґжеґожевської у Варшаві та Державного інституту ім. Стефана Баторія у Скєрнєвіцах (Республіка Польща). Програму заходу зреалізовано у межах презентації учасників Міжнародного круглого столу «Сучасний стан та стратегія розвитку закладів вищої педагогічної освіти і наукових установ», панельних дискусій: «Критерії якості сучасної освіти в контексті постнекласичної парадигми» та «Порівняльний аналіз інклюзивної освіти в Україні й Республіці Польща», а також презентації «Постнекласична парадигма в освітньому просторі України: перший національний технопарк з підвищення якості освіти».Зазначено, що в контексті постнекласичної парадигми освіти як філософії освіти ІІІ тисячоліття якість освіти визначають ключовим чинником інноваційного поступу суспільства та життєвосмисловим орієнтиром розвитку особистості. Учасники Міжнародного круглого столу також дійшли висновків, що, попри особливості організації інклюзивного навчання в окремих країнах, у цілому наявні глобальні виклики, що потребують негайного розв’язання, передусім щодо утвердження формування толерантного ставлення до осіб з особливими потребами.

Мета: аналіз психологічних особливостей мотивації, стилів конфліктної поведінки та ціннісної сфери в підлітків та їх батьків. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення, інтерпретація теоретичних підходів та емпіричних досліджень); емпіричні (тестування); методи математичної статистики (для виявлення відмінностей психологічних особливостей мотивації, стилів конфліктної поведінки та ціннісної сфери в підлітків та їх батьків було використано t-критерій Ст’юдента). Результати: визначено, що провідні мотиви, особливості поведінки в конфліктних ситуаціях та цінності в підлітків і їх батьків істотно відрізняються між собою. Висновки: встановлено, що підліткам характерна висока виразність таких змінних як «Мотивація повного прийняття партнера в поведінці», «Мотивація конфліктом між владою й афіліацією». Серед термінальних цінностей найбільш значущими є: друзі, розваги, любов і свобода. Найменш вираженими є: щастя інших, пізнання та цікава робота. Високий рівень сформованості інструментальних цінностей виражений такими змінними як сміливість, незалежність та почуття гумору. Найменш виявленими є освіченість, раціоналізм та правдивість. Натомість у групі батьків ми бачимо високий рівень сформованості такої змінної як «Мотивація страхом слабкості (владні відносини)». Мотивованість поведінки культурними нормами як у підлітків, так і в їх батьків виражена на низькому рівні сформованості. Серед термінальних цінностей найбільш значущими є: сім’я, здоров’я та матеріальна забезпеченість, а найменшу цінність для них представляють щастя інших, творчість та розваги. У батьків високий рівень сформованості виявлено за такими змінними інструментальних цінностей як самоконтроль, терпимість і дисциплінованість. Визначено специфіку особливостей стилів конфліктної поведінки: батьки намагаються зберегти свій авторитет, що відбивається на їх оцінці батьківсько-підліткових розбіжностей, а також створення батьками ситуації постійного психологічного тиску й нездатність сім’ї задовольняти потреби емоційної підтримки та симпатії підлітків. Література Анопрієнко, О.В. (2017). Стиль батьківської поведінки як чинник виникнення і подолання хронічного стресу в підлітковому віці. (Дис. канд. психол. наук). Київ. Гончар, Л.В. (2017). Формування гуманних взаємин батьків з дітьми молодшого шкільного і підліткового віку. (Монографія). Київ : ТОВ «Задруга». Дубров, Д.И. (2020). Информационно-коммуникационные технологии и семейные отношения: вред или польза? Социальная психология и общество, 11(1), 72–91. https://doi.org/10.17759/sps.2020110105 Крейдун, Н.П., & Сорока, А.В. (2015). Прикладна психологія: навчальний посібник. Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Пріба, Г.А., & Калюжна, Є.М. (2020). Психологія особистості на сучасному ринку праці. (Монографія). Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС. Солдатова, Г.У., & Львова, Е.Н. (2018). Особенности родительской медиации в ситуациях столкновения подростков с онлайн-рисками. Психологическая наука и образование, 23(3), 29–41. https://doi.org/10.17759/pse.2018230303 Сорока, А.В. (2010) Юридическая психология: Краткий курс: Учебно-методическое пособие. Харьков : Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. Токарева, Н.М. (2014). Сучасний підліток у системі психолого-педагогічного супроводу. (Монографія). Кривий Ріг. Abar, C.C., Farnett, S., Mendola, K., Koban, K., & Sarra, Sh. (2018). Relationships between parent-child social media interactions and health behaviors. Journal of Substance Use, 23(3), 335–337. Karmakar, R. (2017). The impact of perception of consistency and inconsistency in parenting style on pro-social motives of adolescents. Социальная психология и общество, Social Psychology and Society, 8(2), 101–115. https://doi.org/10.17759/sps.2017080207